Національна Академія Наук України

Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського

Михальський Ігор Сергійович

УДК 930.2:329 (477) "18/19"

ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор

Корольов Борис Іванович,

Інститут вищої освіти АПН України, відділ інноваційної освіти, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Макарчук Степан Арсентійович,

Львівський національний університет ім. Івана Франка,

кафедра етнології, професор

доктор історичних наук, професор

Миронець Надія Іванівна,

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, відділ джерел з новітньої історії України, завідувач відділу

доктор історичних наук, професор

Солдатенко Валерій Федорович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділ етноісторичних досліджень, завідувач відділу

Провідна установа:

Інститут історії України НАН України,

відділ спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться 29 квітня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України (01001, Київ, вул. Трьох-святи-тель-сь-ка, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії і джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 19 березня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження та його наукова значимість

На рубежі XX – XXI ст. значно зріс інтерес до історії України, її культури, проблем суспільного та громадського життя. З метою подолання усталених стереотипів здійснена переоцінка багатьох концептуальних положень фундаментальної історичної науки, зокрема політичної історії України.

Історія українських політичних партій є складовою суперечливого, але надзвичайно важливого для становлення та розвитку держави етапу вітчизняної історії, невід’ємним елементом розвитку українського суспільства в цілому, українського національно-визвольного руху зокрема.

Історія українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. постійно привертала до себе пильну увагу істориків протягом минулого століття і була предметом багатьох наукових досліджень, зокрема за період з 1921 р. до 2003 р. в Україні видано 21 монографічну працю і понад 35 статей і брошур, а вченими української діаспори – відповідно 11 і 13 При підрахунках враховані тільки науково значущі праці за даною проблемою.. Але в жодній із наукових праць не знайшли відображення джерелознавчі аспекти проблеми. У багатьох публікаціях вони підмінялися короткими археографічними оглядами. Що ж стосується такої специфічної джерелознавчої проблеми, як класифікація джерел з історії українських політичних партій, то вона в останнє десятиріччя не порушувалася жодного разу.

Проте висвітлення саме джерелознавчих аспектів діяльності україн-ських політичних партій може вивести вивчення політичної історії кінця XIX – початку XX ст. на якісно новий етап, сприятиме залученню до наукових досліджень більш широкого кола науковців та політиків, зумовить винайдення та популяризацію незнаних до цього часу історичних джерел стосовно розвитку політичних партій і національного визвольного руху в Україні.

Крім того, сучасний період державотворення в Україні, який характеризується багатопартійністю, вимагає від кожної партії не лише обґрунтування своєї програми, стратегії і тактики, але й пошуків своїх політичних попередників. Це зумовлює актуальність досліджуваної проблеми, оскільки лише вивчення джерел з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. може стати серйозним уроком для сучасних політичних партій і рухів, розкрити шляхи зарод-ження їхніх ідеологічних основ та перебіг існування, допомогти вивченню власної історії.

При визначенні теми дисертаційного дослідження автор виходив з необхідності: широкого введення до наукового обігу історичних джерел з теми; встановлення основних місць збереження документів з історії українських політичних партій; проведення джерелознавчого аналізу документів з історії національно-визвольного руху і політичних партій кінця XIX – початку XX ст.; удосконалення методики обробки джерел засобами сучасних методів, зокрема комп’ютерних технологій; звернення уваги до суспільно-значимої теми, оскільки сучасні українські політичні партії вживають дієвих заходів щодо аргументації своєї правонаступності з метою створення позитивного політичного іміджу, при цьому не завжди дотримуючись вірної інтерпретації джерел.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася згідно з напрямом наукових досліджень кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки”, яка є складовою наукової теми історичного факультету “Історичні та етнічні засади розвитку української нації у ХХ ст.” (№ 97173).

Мета дослідження – визначити та проаналізувати систему джерел з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст., встановити характерні риси та особливості кожної з її складових елементів та розкрити їх наукову значущість.

Завдання дисертації: – 

виявити невідомі досі документи і матеріали з історії українських політичних партій, що збереглися; – 

проаналізувати їх атрибутивні ознаки, соціальні функції і на цій основі класифікувати джерела, простежити їхню внутрішньовидову еволюцію; – 

визначити їх гносеологічну цінність; створити комп’ютерну базу даних “Українські політичні партії кінця XIX – початку XX ст.”;– 

визначити значення кожної групи і виду історичних джерел для дослідження кожної із сторін історії українських політичних партій, з’ясувати їх місце в джерелознавчій практиці дослідників політичної історії України;– 

узагальнити науковий досвід вивчення джерел з історії українського політичного руху; – 

запропонувати класифікацію джерел партійної історії;– 

продемонструвати різні методичні підходи до аналітичного розгляду джерел, які висвітлюють найбільш визначні проблеми національно-визвольного руху; – 

розкрити процес удосконалення методів дослідження джерел з історії політичних партій в процесі розвитку світової науки;– 

оприлюднити невідомі досі джерела з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження мають два рівні: перший зумовлений роками діяльності українських політичних партій від їх утворення до початку Національної революції (кінець XIX – березень 1917 р.); другий викликаний завершенням формування комплексу мемуарних джерел, які створювалися провідними діячами українського національного руху в основному в 20 – 30-ті рр. XX ст.

Об’єктом дослідження є джерела з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст., а саме: програми та статути політичних партій; матеріали їх з’їздів, конференцій та нарад; документи центральних партійних органів і місцевих партійних організацій; публікації партійної легальної і нелегальної преси; теоретичні, публіцистичні та мемуарні твори партійних лідерів та провідних діячів українського національного руху та їх особисте листування; листівки, прокламації, відозви політичних партій. Їх доповнюють такі матеріали непартійного походження, як державні законодавчі акти, зв’язані з національно-політичним рухом на українських землях, публікації непартійної української преси, матеріали неукраїнських політичних партій та об’єднань, що стосувалися українського політичного руху, публіцистичні твори та особисте листування діячів неукраїнських політичних партій.

Предметом дослідження є процеси формування, становлення та розвитку джерельної бази з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст., закономірності їх функціонування та відображення явищ реального історичного процесу, визначення їхнього значення в дослідженнях з політичної історії України.

Методи дослідження. Методологічна й теоретична основа дисертації базується на досвіді теоретичних і практичних джерелознавчих досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, як сучасних, так і минулих періодів, зокрема М. Барга, М. Варшавчика, І. Войцехівської, Н. Геор-гієвої, Я. Калакури, І. Ковальченка, Б. Корольова, С. Макар-чу-ка, О. Медушевської, О. Пронштейна, А. Санцевича, С. Світленко, В. Стрель-сь-кого, В. Фарсобіна, М. Щербака.

Аналізуючи джерела з історії українських політичних партій, автор використав широковживані в історичній науці діалектичний, історико-порівняльний, суттєво-змістовний, описовий та історико-генезовий методи для характеристики окремих джерельних груп і блоків, застосував системно-структурний і аналітичний розгляд джерельної бази. В процесі дослідження використаний, перш за все, системний підхід, який дозволяє вивчити історичні джерела як цілісну систему, як сукупність творів, створених у ході національно-визвольної боротьби українського народу, діяльності політичних партій, громадських організацій та діячів суспільно-політичного руху на початку XX ст. Така сукупність джерел характеризується однорідністю і взаємопов’язаністю, що дає можливість зрозуміти типологію цих джерел, яка визначається метою їх створення і функціями в соціальній реальності, та знайти підходи до їх вивчення.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній з урахуванням сучасних досягнень історичної науки вперше здійснений аналіз усього комплексу історичних джерел, що характеризують діяльність українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст.; визначені пріоритетні напрями їх досліджень, розкриті системні зв’язки між різними видами джерел. Проведена класифікація історичних джерел в цілому і кожного з їх основних видів, яка може бути використана не лише для аналізу діяльності українських політичних партій на початку XX ст., але й при характеристиці роботи партій в інші історичні періоди.

Системно проаналізовані та введені до наукового обігу історичні джерела, які раніше не оприлюднювалися. Застосований ряд нових методів, зокрема кількісного аналізу з використанням комп’ютерних технологій.

Досліджено мемуарну та епістолярну спадщину провідних діячів українських політичних партій, подана узагальнена характеристика цього різновиду джерел, показана їх значущість для дослідників політичної історії України.

В цілому дисертаційна праця започатковує в історичному джерелознавстві дослідження його складової частини – історико-партійного джерелознавства.

Практичне значення роботи: її результати можуть служити методичною базою для роботи з джерелами з історії діяльності українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст., а також і наступних періодів політичної історії України. Матеріали дисертації можуть бути використані у викладанні курсів з історії України, джерелознавства, політології, спецкурсів про діяльність українських політичних партій у вищих навчальних закладах. Введені в дисертації до наукового обігу матеріали, які раніше не оприлюднювалися, можуть бути використані науковцями при написанні дисертацій, монографій, а також навчально-методичних посібників і науково-популярних видань з даної проблеми.

Апробація роботи. Результати дослідження апробовані на міжнародній та всеукраїнських конференціях, на засіданнях круглих столів, джерелознавчих, архівознавчих читаннях, у доповідях на засіданнях кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Розроблені положення та висновки роботи відображені в індивідуальній монографії, статтях. Вони доповідались на міжнародній конференції “Історичне джерелознавство в інформаційному суспільстві” (Дніпропетровськ, 2000 р.), Других джерелознавчих читаннях “До 100-річчя від дня народження Олександра Оглобліна” (Київ, 1999 р.), Третіх джерелознавчих читаннях “До 90-річчя від дня народження В’ячеслава Стрельського та 70-річчя від дня народження Володимира Замлинського” (Київ, 2000 р.), Четвертих джерелознавчих читаннях “Джерела з історії української державності” (Київ, 2001 р.) та вузівських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, які проводилися в м. Луганську.

Дисертація обговорювалась на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, п’яти розділів (18 підрозділів), висновків та списку використаних джерел та літератури (58 с., 575 назв). Загальний обсяг – 380 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дисертації, визначені хронологічні рамки, мета і завдання, охарактеризовані методи дослідження, визначена наукова новизна та практична значущість роботи.

У першому розділі “Науково-теоретичні проблеми джерелознавства історії українських політичних партій”, який складається з чотирьох підрозділів, дається аналіз історіографії проблеми, формування джерельної бази, проводиться класифікація і розглядаються сучасні методи дослідження джерел з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст.

На основі аналізу історіографії з проблеми наукового дослідження зроблено висновки, що методологічною основою досліджень із партійного джерелознавства стали наукові праці відомих учених-істориків С. Антонова Антонова С.И. Статистические источники по истории СССР периода капитализма. – М.: Изд-во МГУ, 1968. – 75 с., М. Барга Барг М.А. Категории и методы исторической науки. – М., 1984., Н. Георгієвої Георгиева Н.Г. Источниковедческое изучение массовых исторических документов (Опыт применения метода группировок архивного материала) // Советские архивы. – 1970. – № 6. – С.47–53., І. Крип’якевича Крип’якевич І.П. Нарис методики історичних досліджень. Завдання історичної методики // Український історичний журнал. – 1967. – № 2-10., О. Медушевської Медушевская О.М. Теоретические проблемы источниковедения. – М.: Изд-во Московского государственного историко-архивного института, 1977. – 86 с., А. Пронштейна Пронштейн А.Л. Методика исторического исследования. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского университета, 1971. – 467 с., Л. Пушкарьова Пушкарёв Л.Н. Классификация русских письменных источников по отечественной истории. – М.: Наука, 1975. – 281 с., А. Санцевича Санцевич А.В. Методика исторического исследования. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Наукова думка, 1989. – 248 с., В. Сарбея Сарбей В.Г. Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма). – К.: Наукова думка, 1989. – 248., В. Стрельського Стрельский В.И. Теория и методика источниковедения истории СССР. – К.: Изд-во КГУ, 1968. – 263 с.; Його ж. Теория и методика источниковедения истории СССР. – К.: Вища школа, 1976. – 129 с., І. Ковальченка Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. – М., 1987., а також джерелознавчих дослідників документів жандармсько-поліцейських установ Медведь Н.Т. Материалы политических судебных процессов в дореволюционной России как исторический источник по истории КПСС. – М.: Высшая школа, 1973. – 103 с.; Бровцинова Е.П. Судебно-следственные материалы как источник по истории революционного движения России начала XX века (1904–1914 гг.). Автореферат дис. к. и. н. – М., 1977. – 24 с.; Анализ публикаций источников по отечественной истории. – Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1978. – 111 с., серед яких суттєва роль належить М. Щербаку Щербак М.Г. Царська охранка у боротьбі проти революційного руху на Україні // Український історичний журнал. – 1990. – № 2. – С.41-50; Щербак Н.Г., Щербак Н.А. Материалы фондов охранных отделений как источник изучения деятельности социал-демократии Украины (1902-1917) // Научные труды по истории КПСС. – 1990. – . № 156. – С. 105-110; Щербак М.Г., Щербак Н.О. Звіти губернаторів як джерело вивчення історії України // Вісник Київського університету. – 1991. – № 3.– С. 36-40; Щербак М.Г., Овсієнко О.Ф. Жандармсько-поліцейські органи на Україні на початку XX ст. та основні напрями їх діяльності // Вісник Київського університету. – 1992. – № 5, – С 23-28; Щербак М.Г. Матеріали жандармсько-поліцейських та судових органів царизму як джерело вивчення суспільно-політичної історії України (кінець XIX ст. – 1917 р.). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. – К., 1993. – 44 с..

В дисертації визначені основні етапи розвитку партійного джерелознавства в Україні у XX ст. Перший етап обмежується 20-ми роками. Зокрема в працях Й. Гермайзе Гермайзе О. Противоєнні прокламації часів світової війни // Україна. – К., 1924. – Кн.3. – С.123-148; Його ж. Нелегальні відозви з нагоди Шевченківських роковин. – К.: Держвидав України, 1925. – 65 с. і С. Єфремова Єфремов С. Українська прокламація царської Росії (В десятиліття світової війни) // Україна. – 1924. – Кн.1-2. – С.176-178. була здійснена спроба аналізу деяких видів партійних джерел.

Новий етап розвитку партійного джерелознавства припадає на 60-80-ті роки минулого століття. Для нього характерне звернення науковців до джерел з історії комуністичної партії Радянського Союзу і України.

У цей період видаються навчальні посібники з партійного джерелознавства Ждановская З.В., Жибарев П.Б., Маслова А.Т., Широков А.И., Шпынов А.Г. Обзор источников истории КПСС. Курс лекций. – М.: МГУ, 1961. – 560 с. і з джерелознавства історії СРСР з розділами джерелознавства з історії комуністичної партії Источниковедение истории СССР XIX – начала XX в. (Под ред. И.А. Федосова, И.И. Астафьева, И.Д. Ковальченко). – М.: Изд-во Московского университета, 1970. – Маслов Н.Н., Степанов З.В. Очерки источниковедения и историографии истории КПСС. – Л.: ЛГУ, 1974. – 168 с., а також робота В. Стрельського з джерелознавства загальної історії Стрельский В.И. Источниковедение истории СССР. Период империализма (конец XIX в. – 1917 г.). – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1962. – 604 с., в яких автори зверталися до класифікації партійних джерел. Але в них українські партії початку XX ст. навіть не згадувалися.

Подальшому розвитку теоретичного і практичного партійного джерелознавства дала поштовх всесоюзна дискусія 1962-1963 рр. на сторінках журналу “Вопросы истории КПСС”, ініціатором якої виступив український історик М. Варшавчик Варшавчик М.А. О некоторых вопросах источниковедения истории КПСС // Вопросы истории КПСС. – 1962. – № 4. – С.165-174. і в якій брала участь група істориків Пережогин М.А., Угаров И.Ф. О курсе источниковедения истории КПСС // Вопросы истории КПСС. – 1962. – № 5. – С.156-159; Черноморский М.Н. О преподавании источниковедения истории КПСС // Вопросы истории КПСС. – 1962. – № . – С.164-167; Злобин В.И. О понятии источника истории КПСС // Вопросы истории КПСС. – 1963. – № 1. – С.98-100.. В ході дискусії обговорювалися окремі категорії партійного джерелознавства, а також була зроблена перша спроба класифікації джерел з історії більшовицької партії Там само. – С.172..

У той час ряд авторів звернулися до вивчення таких видів партійних джерел, як більшовицька література і преса дореволюційної доби Ждановская З.В. Большевистская периодическая печать как источник при изучении истории КПСС (1900–1917). – М.: Высшая школа, 1965. – 84 с., листівки Георгиева Н.Г. Нелегальная листковая печать России конца XIX – начала XX века // Вопросы истории. – 1972. – № 6. – С.35-47; Санцевич А.В. Листівки як джерело з вітчизняної історії кінця XIX – першої половини XX ст.// Архіви України. – 1976. – № 5. – С. 21-26; Дажина И.М. Большевистские листовки в России периода первой мировой войны и Февральской революции. Опыт источниковедческого анализа сводной таблицы документов. – М., 1981. – 179 с., відозви, прокламації більшовицьких організацій Петропавловский Е.С. Листовки как источник при изучении истории КПСС. – М.: Высшая школа, 1966. – 84 с.; Шепелева О.Н. Листовки РСДРП – их собирание, хранение и описаниеНекоторые вопросы изучения исторических документов XIX – начала XX в. Сборник статей. – Л.: ЛГУ, 1967. – С.44-72; Георгиева Н.Г. Источниковедческое изучение массовых исторических документов (Опыт применения метода группировок архивного материала)Советские архивы. – 1970. – № 6. – С.47-53., внаслідок чого була розроблена класифікація, періодизація листівок РСДРП, складені каталоги і опубліковані їх збірки.

Значний внесок у розвиток теоретичного джерелознавства історії партії зробив М. Варшавчик, який протягом 70-80-х рр. видав низку праць із цих проблем Варшавчик М.А. Важнейший источник изучения истории КПСС. – М.: Знание, 1970. – 46 с.; Його ж. Классификация источников изучения истории КПСС. – К.: КГУ, 1971. – 34 с.; Його ж. Вопросы источниковедческой истории КПСС. – М.: Знание, 1972. – 48 с.; Його ж. Матеріали партійних з’їздів як джерело вивчення історії КПРС // Український історичний журнал. – 1971. – № 1. – С.3-12; Його ж. Источниковедение истории КПСС. – М.: Высшая школа, 1973. – 350 с.; Його ж. Историко-партийное источниковедение: Теория. Методология. Методика. – К.: Вища школа, 1984. – 319 с.; Документы героических свершений: Об источниках по истории Коммунистической партии Украины / М.А. Варшавчик, Я.С. Калакура, В.П. Крижановский и др. – К.: Политиздат Украины, 1985. – 426 с.. Підсумком багаторічної роботи історика в галузі джерелознавства стало видання у 1984 р. монографії “Историко-партийное источниковедение. Теория. Методология. Методика” Варшавчик М.А. Историко-партийное источниковедение: Теория. Методология. Методика. – К.: Вища школа, 1984. – 319 с., в якій розкривалися основні питання партійного джерелознавства, але, на жаль, на базі джерел однієї партії.

Третій етап починається з кінця 90-х рр. XX ст. і характеризується зверненням істориків до вивчення джерел з історії перших українських партій при вивченні писемних джерел з історії України. Перша така спроба зроблена С. Макарчуком, який є автором першого підручника нового покоління з джерелознавства історії України Макарчук С. Писемні джерела з історії України. – Львів, 1999. – 352 с. . В даній праці, як і в інших Хоменко М.М. Документи громадських організацій, рухів і політичних партій // Джерелознавство історії України. Довідник. – К.,1998. – С.90-93., не ставилося завдання всебічно розкрити партійні джерела.

У 2002 р. вийшов у світ підручник “Історичне джерелознавство”, в якому з позицій сьогодення розкриваються проблеми джерелознавства української історії взагалі і окремих її складових, у тому числі – джерела з історії українських політичних партій початку XX ст. Історичне джерелознавство: Підручник / Я.С. Калакура, І.Н. Войцехівська, Б.І. Корольов, С.Ф. Павленко, М.Г. Палієнко. – К.: Либідь, 2002. – 488 с..

Проблеми партійного джерелознавства висвітлювалися і російськими вченими, але в них аналіз видів джерел з історії політичних партій здійснений не в повному обсязі: розглядаються джерела лише історії КПРС та ряду інших політичних партій періоду революції Данилевский И.Н., Кабанов В.В., Медушевский О.М., Румянцева М.Ф. Источниковедение. Теория. История. Метод. Источники российской истории. – М.: РГГУ, 2000. – 702 с.; Голиков А.Г. Круглова Т.А. Источниковедение отечественной истории.— М.: Российская политическая энциклопедия, 2000. – 440 с..

Аналізуючи попередній доробок джерелознавців, ми прийшли до висновку про неприйнятність класифікації джерел з історії більшовицької партії, як універсальної схеми для аналізу джерел усіх інших партій і необхідність розробки нової класифікації.

По-друге, вивчення масиву джерел різних архівів і наукових закладів дає можливість констатувати, що існують відмінності формування джерельної бази західноукраїнських політичних партій і партій, які діяли в межах російської України, і що основні матеріали діяльності українських політичних партій зосереджені в Києві і Львові. Наявні матеріали в архівних установах та бібліотечних фондах інших міст України, Росії, Австрії й Польщі в багатьох випадках є копіями документів, що зберігаються у Києві або Львові.

У дисертації дається класифікація джерел з історії українських політичних партій. Весь комплекс джерел з історії українських політичних партій розділяється на дві великі групи, які чітко розрізняються за змістом, спрямованістю, ідеологічною забарвленістю: 1) джерела партійного походження і 2) джерела іншого (непартійного) походження.

У першій групі виділяються тематичні блоки: 1) партійно-організаційні документи; 2) пропагандистсько-агітаційні матеріали; 3) джерела особового походження.

В групі джерел іншого (непартійного) походження виділені тематичні блоки: 1) документи державного походження; 2) матеріали неукраїнських політичних партій, об’єднань; 3) преса і 4) джерела особового походження.

Запропонованій класифікації притаманний елемент універсальності: вона може бути використана і при аналізі джерел з історії партій, що діяли протягом усього ХХ століття.

Для об’єктивного і повного аналітичного розгляду джерел, найбільш результативним є використання сучасних інформаційних технологій, зокрема кількісних методів, методу групування і контент-аналізу. Такі методики почали розроблятися в 60 – 70-х рр. минулого століття Яцунский В.К. О применении статистического метода в исторической науке // Исследования по отечественному источниковедению. – М.-Л., 1964; Математические методы в историко-экономических и историко-культурных исследованиях. – М.: Наука, 1977. – 384 с; Славко Т.И. Применение математики при изучении массовых исторических источников // Вопросы истории. – 1978. – № 6. – С.73-83. і набули визнання й широкого використання у 80– 90-ті рр. Подгаецкий В.В. Математические методы и ЭВМ в изучении социально-экономической истории УССР в годы НЭПа. – Днепропетровск, 1989. – 99 с.; Дмітрієва В.А., Святець Ю.А. Комп’ютерні технології в археографії та історичному джерелознавстві: необмежені можливості чи межі неможливого // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. Вип.1. – Дніпропетровськ.: Промінь, 1997. – С.277-287.

У процесі дослідження нами була створена електронна база джерел з історії українських політичних партій, що дало можливість ефективно вирішити ряд завдань, які раніше не ставилися: порівняти документи з однаковою назвою для визначення їх ідентичності; провести багатомірний кількісний аналіз за певними ознаками; здійснити аналіз політичних поглядів, соціального становища, віку діячів українських партій; встановити відносний рівень активності українських політичних партій тощо. Зокрема, це дозволило активно використати метод групування, описаний Н. Георгієвою Георгиева Н.Г. Источниковедческое изучение массовых исторических документов (Опыт применения метода группировок архивного материала) // Советские архивы. – 1970. – № . – С.47-53., що було зроблено в процесі наукового аналізу 154 листівок українських політичних партій Наддніпрянщини, виявлених в архівосховищах.

На основі використання контент-аналізу із застосуванням повнотекстової бази даних і комп’ютеризованих процедур аналізу в дисертації проаналізовані програми або програмові заяви 14 українських політичних партій, які існували в Україні наприкінці XIX – початку XX ст. Об’єктом комп’ютерного аналізу стали категорії, які відображають суттєві моменти діяльності політичних партій, що дозволило глибше дослідити позиції українських політичних партій, з’ясувати пріоритетні напрямки, соціальну спрямованість їхньої діяльності, встановити, на які верстви населення вони орієнтувалися.

У другому розділі “Партійно-організаційні документи та матеріали” аналізуються документи, що характеризують цілі та завдання функціонування українських політичних партій, основні методи їх діяльності та організаційну роботу.

Перш за все здійснено аналіз нині відомих програмових матеріалів усіх перших українських політичних партій і міжпартійних об’єднань Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку XX ст. / Упоряд. О. Федьков. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. – 83 с.; Багатопартійна українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших політичних партій / Упоряд. В.С. Журавський. – К., 1992. – 96 с.; Українські політичні партії кінця XIX – початку XX ст.: Програмові і довід. матеріали / Упоряд. В.Ф. Шевченко та ін. – К.: Консалтинг, Фенікс, 1993. – 336 с.. Виявлено, що характерними особливостями програм і статутів українських політичних партій того часу була відсутність чіткої внутрішньої структури, неозначеність розділів. Зміст документів часто викладався довільно, нерідко у вигляді літературного публіцистичного твору, газетної передовиці або листівки.

Програмові матеріали поділяються на: 1) програми, 2) доповнення до програм, 3) короткі виклади програмних цілей та завдань у вигляді тез.

У дисертації здійснено джерелознавчий аналіз партійних програм за допомогою порівняльно-історичного методу, що дало можливість виявити розбіжності у визначенні змісту стратегічних цілей, а також тактичних прийомів досягнення кінцевої мети, дозволило встановити місце політичної партії, або сукупності партій у боротьбі за вирішення українського питання. Програми дають можливість всебічно розкрити економічну платформу політичних партій, оцінити погляди лідерів революційних сил тогочасного суспільства на невирішені проблеми в галузі соціальної політики, вивчити ставлення партій до організації народної освіти, використання рідної мови в різних сферах суспільного життя та ін.

Доповнення до програм і тезисні виклади основних програмних положень дозволяють повніше висвітлити окремі сторони діяльності партій у динаміці, зробити узагальнюючі висновки про пошуки партійними організаціями нових форм і методів роботи серед широких народних мас.

Окрему групу джерел партійного походження становлять статути українських політичних партій, які сприяють зрозумінню організаційної структури, виявленню невідомих партійних підрозділів, відтворенню загальної побудови партій. У дисертаційному досліджені на основі статутів Київського комітету РУП реконструйовано організаційну структуру Революційної української партії ЦДІА України у м. Києві. – Ф.1439. – Оп.1. – Спр.800. – Арк. 41-1 – 41- 12 зв..

Інколи програмні матеріали не повністю відображають справжню політику партій і міжпартійних об’єднань, оскільки приймалися з огляду на ряд факторів, а саме: на державний устрій імперії, до складу якої входили; на соціальні верстви населення, які передбачалося залучити до активної роботи; на протиріччя, що виникали під час діяльності тощо Див.: Українські політичні партії кінця XIX – початку XX ст.: Програмові і довід. матеріали / Упоряд. В.Ф. Шевченко та ін. – К., 1993. – С.106-107; Возняк М. Українська державність. – Відень,1918. – 124-125..

Істотним історичним джерелом є матеріали з’їздів, конференцій і нарад, які поділяються на: 1) підготовчі; 2) тексти доповідей або повідомлень; 3) протокольні документи засідань; 4) резолюції й постанови.

З’їздам передувала робота з формування трьох видів документів: 1) запрошення із роз’ясненням мети форуму і з’ясуванням порядку денного ЦДІА України у м. Львові. – Ф.307. – Оп.1. – Спр.18. – Арк.35 та інші.; 2) дані про кількісний і якісний склад делегатів з’їзду ЦДІА України у м. Львові. – Ф.663. – Оп.1. – Спр.179. – Арк.14-14 зв. та інші.; 3) листи до злетів ЦДІА України у м. Львові. – Оп.1. – Спр.177. – Арк.1-10 зв.; ЦДІА України у м. Києві. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2033. – Арк.23-30 зв. та інші..

Доповіді на партійних форумах Див. напр.: Народний з’їзд // Діло (Львів). – 1905. – 14 (27) грудня (ч.279). дають можливість виявити партійні позиції щодо вирішення найактуальніших проблем суспільної ваги, з’ясувати засоби політичної і революційної боротьби. Цей різновид джерел мав певну специфіку: вони могли викладатися від імені як окремої людини, групи членів партії, так і центральних органів партії; доповідь, яка збереглася до нашого часу, може бути альтернативною і не підтриманою більшістю з’їзду; опублікована доповідь може суттєво відрізнятися за обсягом, змістом і гостротою поставлених проблем від доповіді, яка була проголошена на з’їзді. 

Наявні протокольні записи ЦДІА України у м. Львові. – Ф.663. – Оп.1. – Спр.179. – Арк.15-22. мають багато пропусків, часто немає їх закінчення, що не дозволяє стверджувати про повноту збереженого матеріалу. Тому використання таких документів у науковому дослідженні вимагає співставлення їх з іншими матеріалами з’їздів і конференцій, а також із програмними документами партій, що допоможе реконструювати відсутні фрагменти.

Матеріали з’їздів, конференцій і нарад є цінним джерелом для дослідника історії українських політичних партій. Кожна група джерел має свої особливості та специфіку, яку необхідно враховувати при дослідженні політичної історії, на що вказував М. Варшавчик, який, вивчаючи джерелознавчий аспект з’їздів більшовиків, підкреслював, що “розглядати документи партійних з’їздів, положення, що містяться в них, в зв’язку з іншими – це значить: по-перше, вивчати матеріали кожного з’їзду як єдиний комплекс документів; по-друге, вивчати їх у сукупності з іншими історико-партійними джерелами” Варшавчик М.Я. Матеріали партійних з’їздів як джерело вивчення історії КПРС // Український історичний журнал. – 1971. – № 1. – С.11. і, в першу чергу, з документами і матеріалами центральних органів і місцевих організацій партій.

Документи центральних органів партій поділяються на: 1) матеріали засідань; 2) діловодство секретаріату; 3) доповіді на міжнародних з’їздах та конференціях міжпартійних організацій; 4) звернення центральних партійних органів до інших партій; 5) листування.

Матеріали засідань центральних органів партій підрозділяються на 3 підгрупи: 1) підготовчі документи ЦДІА України у м. Львові. – Ф.372. – Оп.1. – Спр.18. – Арк.33-34 зв.; Діло (Львів). – 1906. – 21 лютого(6 березня); ЦДІА України у м. Львові. – Ф.372. – Оп.1. – Спр.14, 16. ЦДІА України у м. Києві. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2033. – Арк.8-9; Ф.1335. – Оп.1. – Спр.475. – Арк.391-395 та інші., які включали увесь комплекс матеріалів щодо майбутнього засідання центрального комітету партій: запрошення на засідання, проекти рішень, інформації місцевих організацій про стан їхньої роботи тощо; 2) протоколи засідань ЦДІА України у м. Львові. – Ф.663. – Оп.1. – Спр.179. – Арк.1-12 зв., які дозволяють виявити найгостріші для певного періоду питання розвитку партійної політики, плани на майбутнє; 3) постанови й рішення, що містяться в матеріалах протоколів ЦДІА України у м. Львові. – Ф.372. – Оп.1. – Спр.15. – Арк.11-11 зв. та інші., або оприлюднені в партійній періодичній пресі Див. напр. Діло (Львів). – 1900-1916 рр..

У дисертації визначена специфіка даної групи джерел: лаконічність записів; відсутність викладу дискусій щодо окремих проблем і положень, які могли скомпрометувати діячів партій.

Діловодство секретаріату українських політичних партій підрозділяється на: 1) циркуляри (обіжники) до місцевих організацій ЦДІА України у м. Львові. – Ф.372. – Оп.1. – Спр.14. – Арк.1-17; ЦДІА України у м. Києві. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2033. – Арк.8-9, 14, 27; Ф.1335. – Оп.1. – Спр.475. – Арк.390-395 та інші.; 2) інструкції місцевим партійним організаціям ЦДІА України у м. Києві. – Ф.1439. – Оп.1. – Спр.372. – Арк.38-39; ЦДАВО України. – Ф.4405. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.1-2 та інші.. 

Матеріали циркулярів розкривають увесь діапазон організаційної, пропагандистсько-агітаційної роботи. Аналіз циркулярів західноукраїнських і наддніпрянських політичних партій дозволяє виділити основні проблеми, яким вони присвячувалися: 1) вдосконалення організаційної структури; 2) інформування членів партії про рішення з’їздів із роз’ясненнями щодо їх виконання; 3) повідомлення про політику партії в державних виборчих установах і організацію передвиборчої кампанії; 4) організації масового народного руху.

Циркуляри та обіжники дозволяють прослідкувати організаційні труднощі партійних організацій у різний період їхньої діяльності та шляхи їх подолання; заповнити прогалини в матеріалах партійних форумів, визначити форми і методи виконання їх рішень; з’ясувати місце і роль українських політичних партій у передвиборчих кампаніях; дати оцінку реального впливу партій на різні прошарки населення України.

Важливими документами центральних органів, які належать до матеріалів діловодства секретаріату українських політичних партій, були також інструкції місцевим партійним організаціям, в яких давалися рекомендації щодо методів організаційної роботи з населенням, завдань із виконання уставних положень, рішень партії.

При аналізі даного різновиду джерел необхідно враховувати наступне: окремі обіжники чи інструкції не доводилися до місцевих організацій; інформація в матеріалах діловодства подавалася в скороченому вигляді і часто була зашифрованою або написаною алегоричною мовою. Це зумовлює необхідність ретельного аналізу кожного документа в науковому дослідженні.

В доповідях на міжнародних з’їздах та конференціях міжпартійних організацій Доклад Центрального Комітету Революційної Української Партії Міжнародньому Соціялістичному Конгресові в Амстердамі. – Л., 1904. – 16 с.; Доклад Української Соціялдемократичної Робітничої Партії Росії Міжнародньому Соціялістичному Конгресові в Штутгарті. – Л.: З “Загальної Друкарні”, 1907. – 16 с.; Доклад Соціялдемократичної Робітничої Партії Росії Міжнародньому Соціялїстичному Конґресови в Копенгазї. – Л.: Із “Загальної Друкарні”, 1910. – 16 с. центральні керівні органи інформували політичну громадськість про наявність українських партій, основні напрямки їх діяльності та координацію дій з міжнародним соціалістичним рухом. Такі доповіді готувалися ґрунтовно і складалися з кількох частин, присвячених конкретним напрямкам роботи.

Документи даного типу, як і звернення центральних партійних органів до інших партій, характеризуються суб’єктивними оцінками, оскільки в них висвітлювалися, як правило, тільки позитивні моменти в діяльності партії і давалася відверто ворожа критика інших політичних сил країни, безапеляційно відстоювалася власна точка зору в суперечках з приводу актуальних проблем.

Листи центральних органів партій ЦДАВО України. – Ф.4405. – Оп.1. – Спр.36. – Арк.1-10; Центральний історичний архів Російської федерації. – Ф.579. – Оп.1. – Спр.1891. – Арк.1; ЦДІА України у м. Львові. – Ф.372. – Оп.1. – Спр.16. – Арк.10; ЦДІА України у м. Києві. – Ф.1335. – Оп.1. – Спр.475. – Арк.165-165 зв. поділяються на три тематичні групи: 1) листи до урядів, урядових установ і провідних політиків; 2) листи до місцевих організацій та їхніх керівників; 3) листи до окремих членів партії. Джерелознавча цінність даних документів полягає у можливості: реконструювати з їх допомогою діяльність керівних органів; відтворити перелік питань, які знаходилися в центрі їх уваги; простежити динаміку і головні тенденції діяльності; з’ясувати ідеологічні й організаційні засади їх функціонування.

Діяльність місцевих організацій українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст. досі залишається маловивченою, оскільки більшість їхніх документів і матеріалів не збереглися. Мабуть, тим можна пояснити той факт, що в джерелознавчій літературі не ставилося питання про висвітлення ролі таких документів, як історичного джерела.

Наявні документи місцевих партійних організацій поділяються на п’ять тематичних груп:

1) звіти місцевих організацій ЦДІА України у м. Києві. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2041. – Арк.46-47 та інші. дають дослідникові матеріал про стан і діяльність партій, партійно-політичну боротьбу в окремих регіонах. Для документів даної групи характерне, як правило, найбільш об’єктивне висвітлення становища й ролі партійної організації. Разом з тим, часто інформація звітів зашифрована або викладається алегорично, що було обумовлене умовами діяльності українських політичних партій на початку XX ст.;

2) повідомлення керівним органам партії про власні позиції щодо вирішення конкретних політичних проблем ЦДІА України у м. Києві. – Ф.274. – Оп.1. – Спр.2034. – Арк.114; ЦДІА України у м. Львові. – Ф.372. – Оп.1. – Спр.18. – Арк.17 та інші. характеризуються лаконічним, конспективним викладом найважливіших подій у житті місцевого осередку, поглядів на актуальні політичні проблеми та шляхи їх вирішення;

3) звернення-протести до відомих політичних діячів або центральних урядових установ Інститут рукопису Центральної наукової бібліотеки імені В.Вернадського НАН України. – Ф.66. – № . – Арк.1-1 зв. та інші. висвітлюють основні напрямки ідейної боротьби українських політичних партій, їхні головні домагання, устремління й вимоги до урядовців імперій.

4) матеріали народних вічей Діло (Львів). – 1900. – 17 (30) мая. переважно мають підписи, і тому дозволяють встановити авторство й партійність документів. Це має особливе значення для наукового дослідження з огляду на відсутність загальнопартійних архівів.

5) звернення до народу чи його окремих соціальних груп ЦДІА України у м. Києві. – Ф.274. – Оп.5. – Спр.42. – Арк.149; Спр.3275. – Арк.124; Ф.320. – Оп.1. – Спр.399. – Арк.5-5 зв. та інші. розкривають методи і засоби діяльності місцевих партійних організацій серед населення, основні національно-політичні вимоги в певний історичний період.

Безпосередній фактичний матеріал про діяльність місцевих партійних організацій міститься, в основному, в першій і другій тематичних групах. В останніх, як правило, віддзеркалені заходи, що планувалися і координувалися центральними органами.

Таким чином, документи місцевих організацій українських політичних партій дають можливість значно розширити межі наукового дослідження, виявити масштаби діяльності політичних партій у країні, з’ясувати особливості підходу до вирішення програмних питань на місцях, простежити успіхи та провали в діяльності окремих осередків, а також проаналізувати їхні взаємозв’язки та взаємодію з центральними органами партій.

У третьому розділі “Пропагандистсько-агітаційні джерела” аналізуються документи і матеріали, які були спрямовані на безпосередній вплив на українське населення, а саме: партійна періодична преса, твори провідних діячів українських політичних партій, партійна публіцистика, листівки, прокламації.

Аналіз партійної преси показав, що вона має унікальний характер, як джерело, оскільки містить величезний обсяг матеріалів з історії українських політичних партій і національно-визвольного руху,