МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Михайлова Любов Іванівна

УДК 338.43:331.582

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

ЯК СКЛАДОВОЇ КАПІТАЛУ АПК

Спеціальність 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Суми-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Сумському національному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Царенко Олександр Михайлович,

Сумський національний аграрний університет

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Амосов Олег Юрійович,

Харківський регіональний інститут

Національної академії державного управління

при Президентові України,

перший заступник директора з навчальної роботи

доктор економічних наук, професор

Поліщук Микола Петрович,

Державний агроекологічний університет,

м. Житомир,

завідувач кафедри менеджменту організацій

доктор економічних наук, професор

Плаксієнко Валерій Якович,

Дніпропетровський державний аграрний університет, завідувач кафедри обліку та аудиту

Провідна установа: Національний аграрний університет

Кабінету Міністрів України, м. Київ,

навчально-науковий центр економіки

та соціального розвитку села

Захист відбудеться “3” липня 2004 р. о 10-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .859.01 в Сумському національному аграрному університеті за адресою: 40021, м. Суми, вул. Кірова, 160, зал засідань вченої ради (ауд. 329 гол. корп.).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Сумського національного аграрного університету за адресою: 40021, м. Суми, вул. Кірова, 160.

Автореферат розісланий “29” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент В.В. Пилипенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В розвитку вітчизняного аграрного сектора економіки постала проблема його кадрового забезпечення (особливо що стосується його якісного складу), зумовлена демографічною ситуацією в країні (зокрема, в сільських регіонах), погіршенням показників їх соціального розвитку, некваліфікованим менеджментом у більшості агроформувань, а також іншими чинниками, які виникли внаслідок трансформаційних процесів в економіці країни.

Проте, в умовах ринкових відносин і розвитку конкуренції якісні характеристики кадрового складу організацій є одним із головних факторів їх економічного стану, стійких позицій на ринку та конкурентноздатності. Це в повній мірі відноситься також і до підприємств аграрної сфери. Саме тому проблема формування та розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК має сприйматися в суспільстві як найголовніша передумова виходу аграрного сектора країни з кризи.

Важливі сторони цієї актуальної проблеми досліджувалися такими відомими вченими, як О.Ю. Амосов, О.І. Амоша, О.А. Бугуцький, М.К. Долгушкін, Й.С. Завадський, Ф.В. Зінов’єв, Т.І. Заславська, Г.І. Купалова, В.І. Лишиленко, В.Я. Месель-Веселяк, О.Г. Новицький, М.К. Орлатий, В.Я. Плаксієнко, М.П. Поліщук, П.Т. Саблук, М.І. Самодурова, В.М. Трегобчук, Р.І. Тринько, О.М. Царенко, В.В. Юрчишин, К.І. Якуба та ін. Проте, і досі залишається багато актуальних невирішених питань, що не дозволяє узагальнити об’єктивні процеси у сфері формування та розвитку людських ресурсів з метою сприяння їх вирішенню у теоретичній, методичній і практичній площинах.

Трансформаційні процеси в суспільстві, інтеграція економічних досліджень науковців країн з розвиненими ринковими і перехідними економіками, а також входження країни у світове наукове співтовариство зумовлюють необхідність проведення комплексного інституційного аналізу проблем формування і розвитку трудових ресурсів в аграрній сфері, що формують основу людського капіталу. Для цього, в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки України, необхідно досліджувати і приводити в дію відповідні фактори. Історія соціально-економічного розвитку багатьох країн показує, що саме завдяки накопиченим знанням забезпечується відтворення матеріального багатства. У цьому плані саме якісні характеристики трудових ресурсів, які є основою людського капіталу, стають визначальними чинниками ефективного розвитку АПК країни.

Дослідженню аспектів формування, розвитку і реалізації людського капіталу як цілісної концепції присвятили свої праці багато американських вчених, зокрема Т. Шульц, А. Бартель, Г. Беккер, М. Боуен, Дж. Кендрик, Ф. Махлуп. Пізніше ці аспекти знайшли відображення у дослідженнях європейських економістів – Г. Бартельса, М. Боона, В. Хоффмана, Г. Тена, С. Блека, Г. Барта, Дж. Майрессе, С. Сассеноу, а починаючи з 1990-х рр. – у дослідженнях російських вчених, зокрема в роботах С.А. Дятлова, С. Валентея, Р. Нурєєва, Л. Нестерова, А.М. Олійника, Р. Капелюшнікова. Серед українських вчених цими проблемами займалися О.Ю. Амосов, О.А. Грішнова, М.І. Долішній, В.О. Куценко, Ф.В. Зінов’єв, Л.В. Кривенко, С.В. Кривенко, Л.Ю. Мельник, І.О. Джаін, С.І. Пирожков та ін.

Проте, дослідження проблем формування людського капіталу в аграрній сфері за умов глибоких трансформаційних процесів є практично відсутніми, а знання і розуміння суспільством важливості цього питання залишаються неповними і розсіяними. Саме тому оцінка рівня, структури і розвитку забезпеченості людським капіталом аграрного сектора, у т.ч. і порівняно з іншими галузями народного господарства, має зробити певний внесок у підвищення ефективності АПК.

Актуальність теми визначається об’єктивною необхідністю подолання кризи в аграрному секторі економіки на основі комплексного підходу та системного аналізу до формування та розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК в умовах перехідної економіки.

В умовах трансформацій в АПК не можна покладатися на спонтанне регулювання економіки. Для досягнення стану сталого розвитку суспільства необхідно перетворити сільське господарство на провідний динамічний компонент національної економіки. І в цьому плані визначальним стає дослідження впливу інвестицій в людський капітал на розвиток секторів економіки і рівень ділової активності, визнання ролі людського чинника в ефективному використанні виробничих ресурсів, особливо в сільському господарстві.

Особливої актуальності набувають дослідження проблем удосконалення кадрового забезпечення АПК, формування передумов розвитку і реалізації якісних характеристик трудових ресурсів в аграрній сфері, впливу соціального розвитку сільських регіонів та особистих господарств населення на розвиток і використання людського капіталу, менеджменту в агроформуваннях та інвестування в людський капітал як фактора економічного зростання АПК.

Наявність дискусійних проблем, а також об’єктивна необхідність визначення головних чинників ефективного формування і розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК в умовах становлення ринкового середовища з урахуванням обґрунтованого впливу з боку держави обумовили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету та основні завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дослідження є складовою науково-дослідних робіт, які виконуються в Сумському національного аграрному університеті, зокрема науково-дослідної роботи ”Соціально-економічне обґрунтування системи управління якістю агропромислової продукції” (№ держреєстр.0101U007272; початок 01.01.1999 р.), в рамках виконання якої здобувачем визначено і конкретизовано вплив соціально-економічних факторів розвитку людського капіталу на якість праці і результативність функціонування АПК. Результати дослідження здобувача покладені в основу виконання державної бюджетної теми №14/13 “Розробити методику обґрунтування та планування потреби регіонів у спеціалістах аграрної сфери” (№ держреєстр.0102U005191, термін виконання: 01.04.2002 р. – 31.12.2002 р.). Автором узагальнені існуючі методичні підходи до планування і визначення потреби у фахівцях для сільськогосподарських підприємств, розроблені критерії обґрунтування і визначення потреби регіонів у спеціалістах аграрної сфери, сформульована управлінська вертикаль у відповідності з освітньо-кваліфікаційними рівнями підготовки фахівців.

Результати дисертаційного дослідження щодо вдосконалення управління соціально-економічним розвитком сільських регіонів є складовою наукового дослідження “Механізми вдосконалення процесу управління економічним і соціальним розвитком регіону” (№ держреєстр.0100U00205, термін виконання: 01.01.2000 р. – 31.12.2001 р.), яке виконувалося в Українській академії державного управління при Президентові України (Харківська філія), а також покладено в основу концепції ”Основні засади розвитку соціальної сфери села”, схваленої Указом Президента України ”Про основні засади розвитку соціальної сфери села” за №1356/2000.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка ефективної системи формування та розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

· обґрунтувати доцільність застосування категорії людського капіталу при дослідженні процесу формування і розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК;

· визначити сутність і роль людського капіталу в системі соціально-економічних категорій та економічному зростанні АПК;

· виявити основні чинники і передумови формування і розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК;

· сформувати систему адекватних методів для дослідження тенденцій у кадровому забезпеченні АПК;

· розробити сукупність критеріїв обґрунтування потреби регіонів у спеціалістах аграрної сфери згідно освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки;

· встановити чинники ефективності формування, розвитку та реалізації людського капіталу в АПК;

· розробити ефективну систему управління соціальним розвитком регіонів;

· визначити сутність, види і значення особистих селянських господарств в інституційній економіці для формування і розвитку людського капіталу в АПК;

· розробити ефективні управлінські моделі для агроформувань;

· розробити сукупність факторів і рівнів стратегічного управління людським капіталом;

· обґрунтувати доцільність інвестування в людський капітал як фактор економічного зростання АПК;

· виявити вплив розвитку окремих складових людського капіталу на продуктивність праці в АПК.

Об’єктом дослідження є процес формування і розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК країни.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні і прикладні проблеми формування та розвитку якісних характеристик трудових ресурсів, що формують основу людського капіталу.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження складають методи наукового пізнання, діалектичний метод, фундаментальні положення загальної економічної теорії, економіки сільського господарства і АПК. Для вирішення поставлених задач використовувалися такі методи: монографічний (дослідження сутності економічних категорій), системно-структурного аналізу (оцінка методологічних аспектів кадрового забезпечення, виявлення впливу факторів, а саме: соціального розвитку сільських регіонів, якості менеджменту на рівні підприємств та особистих селянських населення на процес формування, розвитку і реалізації людського капіталу), групування і порівняння статистичних даних (виявлення впливу рівня освіченості кадрів на результативність діяльності), порівняльний (при вивченні зарубіжного досвіду і можливостей його використання в управлінні АПК), кореляційно-регресійного аналізу (оцінка залежності кадрового забезпечення регіонів від різних чинників, прогнозування тенденцій у кадровому забезпеченні, визначення кількісного впливу рівня освіченості управлінських кадрів на продуктивність праці), соціологічні (для оцінки рівня соціальної відповідальності суб’єктів господарювання в сільських регіонах, оцінки ролі і розвитку особистих селянських господарств в реалізації людського капіталу), соціометричні (для оцінки впливу соціально-психологічного клімату на реалізацію людського капіталу і продуктивність праці); експертних оцінок (для оцінки якісних характеристик менеджменту в агроформуваннях).

Інформаційною базою дослідження є чинні законодавчі і нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, офіційні дані Державного комітету статистики, оперативні дані Головних управлінь статистики та сільського господарства і продовольства Сумської облдержадміністрації, монографії та наукові публікації зарубіжних і вітчизняних вчених, результати проведених автором анкетних соціологічних та економічних обстежень різних суб’єктів господарювання в АПК. Дослідження охоплюють період 1991-2002 рр.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше розроблені теоретико-методологічні засади ефективної системи формування і розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК на основі впливу визначальних чинників на розвиток якісних характеристик людських ресурсів в сільських регіонах. Сутність і зміст системи (концепції) представлено сукупністю теоретичних, методологічних і методичних положень, внесок яких в науку і практику полягає в наступному:

· узагальнено та істотно доповнено теоретико-методологічні підходи до визначення і розмежування сутності економічних категорій трудових ресурсів, кадрів, персоналу, робочої сили і трудового потенціалу як вихідної бази для наукового обґрунтування доцільності застосування категорії людського капіталу при розробці ефективної системи формування і розвитку трудових ресурсів АПК;

· поглиблено теоретичні основи поняття людського капіталу як такого, що сформований людиною завдяки її освітньому рівню, кваліфікації, знанням, досвіду, містить природжені (фізичні та інтелектуальні) здібності і таланти, які є підставою для його накопичення і розвитку, і який може забезпечувати віддачу (доход);

· виявлені тенденції розвитку основних елементів людського капіталу (здоров’я, рівень освіти і добробут) стосовно аграрного сектору економіки, які характеризують погіршення стану людського капіталу в АПК;

· з метою оцінки рівня розвитку людського капіталу окремих суб’єктів інституційної економіки – підприємств однієї сфери, галузей народного господарства чи індивідів – обґрунтовано доцільність застосування заробітної плати як віддзеркалення вартості і можливостей відтворення людського капіталу;

· вперше визначено та систематизовано визначальні чинники (правовий, економічний, соціальний і демографічний) як передумови формування, реалізації і розвитку людського капіталу сільського господарства в умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки України;

· вперше сформульовано управлінську вертикаль згідно освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки спеціалістів аграрної сфери, яку покладено в основу кадрового забезпечення АПК і що спрямована на ефективне використання та реалізацію людського капіталу;

· розроблено методичний підхід до обґрунтування критеріїв визначення потреби регіонів у спеціалістах аграрної сфери з урахуванням розвитку багатоукладності організаційно-правових форм аграрного сектора економіки;

· доведена взаємозалежність у розвитку людського і соціального капіталів в сільській місцевості, згідно якої вищий рівень розвитку людського капіталу в сільських регіонах формує більш продуктивні міжособистісні відносини, які виступають нематеріальними активами, зумовлюють розвиток соціального капіталу сільських територій, рівень їх забезпеченості об’єктами соціальної інфраструктури, що, у свою чергу, підвищує індивідуальну продуктивність праці та ефективність сільськогосподарського виробництва;

· вперше запропоновано ефективний механізм управління соціально-економічним розвитком сільських регіонів, який полягає у формуванні цільової комплексної програми, що має стимулювати не лише соціальну сферу окремих регіонів, але й окремі галузі сільського господарства, виробництво окремих видів продукції, залучення молоді у сільську місцевість, поліпшення демографічної ситуації на селі, що в комплексі сприятиме формуванню та розвитку людського капіталу в АПК;

· підтверджено та виявлено кількісний вплив рівня розвитку колективізму, згуртованості, організованості, відповідальності в первинних колективах агроформувань на результативність менеджменту і продуктивність праці завдяки формуванню більш сприятливих можливостей як для розвитку, так і реалізації людського капіталу;

· визначені чинники ефективного менеджменту, запропонована модель оптимальних орієнтацій керівників агроформувань у плані розвитку людського капіталу їх працівників, що передбачає застосування інноваційного, демократичного і гуманістичного підходів до управління підлеглими та спрямована на розвиток і реалізацію їх людського капіталу;

· уточнена сутність, визначена роль і вперше запропонована класифікація особистих селянських господарств в умовах транзитивної економіки, що враховує їх спеціалізацію, розмір земельної ділянки та орієнтацію на різні ринки збуту продукції (повне споживання, часткове споживання з реалізацією надлишків на ринку, незначне споживання з переважною реалізацією продукції на ринку);

· вперше доведено залежність впливу особистих селянських господарств за умов різного рівня їх інституційного розвитку (адміністративно-командна, перехідна і ринкова системи) та в нових умовах функціонування АПК на формування і реалізацію людського капіталу в сільських регіонах;

· вперше запропоновано модель стратегічного менеджменту людського капіталу, що передбачає виділення трьох рівнів управління з конкретизацією факторів успіху і напрямків розвитку людського капіталу в залежності від усвідомлення важливості даної проблеми;

· вперше розкрито сутність інвестування в людський капітал як комплексу заходів державної політики, спрямованої на покращення якості життя населення з метою розвитку його трудового, інтелектуального і творчого потенціалів; обґрунтовані основні його напрямки (освіта як стрижневий напрямок, що формує інтелектуальну базу суспільства; охорона здоров’я як передумова фізіологічного відтворення робочої сили; соціальне забезпечення і підвищення кваліфікації кадрів) як головного чинника економічного зростання АПК;

· доведена залежність між рівнем освіченості управлінських кадрів як однієї із складових людського капіталу АПК та продуктивністю праці в сільськогосподарських підприємствах, що доповнює концепцію інвестування в людський капітал як фактор економічного зростання АПК.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані розробки і підходи дозволяють удосконалити систему формування та розвитку людського капіталу в АПК та служать підґрунтям для подальших теоретико-методологічних і прикладних досліджень проблеми ефективного функціонування аграрного сектора економіки, вдосконалення форм і методів управління цим процесом.

Розроблені та обґрунтовані критерії визначення потреби регіонів у спеціалістах аграрної сфери, сформульована управлінська вертикаль (згідно освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки) покладені в основу розробленої за участю здобувача Методики обгрунтування та планування потреби регіонів у спеціалістах аграрної сфери, яка апробована в органах управління АПК переважної більшості обласних та ряді районних державних адміністрацій під час формування державного замовлення на підготовку кадрів для агропромислового виробництва у 2003 р. Ця Методика стала основою Методичних рекомендацій щодо визначення потреби в кадрах з вищою освітою для сільськогосподарського виробництва, схвалених Галузевою радою по роботі з кадрами Міністерства аграрної політики України 12 грудня 2003 р. і рекомендованих для використання в роботі кадровим службам органів управління агропромислового комплексу різних рівнів (довідка Міністерства аграрної політики №37-18-2-15/4684 від 23.04.2004 р.).

Запропонований механізм управління соціально-економічним розвитком сільських регіонів (пропозиції щодо необхідності визначення на законодавчому рівні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів як державної, враховуючи, що удосконалення управління економічним і соціальним розвитком є засобом забезпечення дотримання прав людини; виокремлення сільських регіонів, які потребують першочергової підтримки; формування цільової комплексної програми, що має стимулювати не лише соціальну сферу окремих регіонів, але й окремі галузі сільськогосподарського виробництва, виробництво окремих видів продукції, залучення молоді в сільську місцевість, поліпшення демографічної ситуації на селі) використано при підготовці рекомендацій Першого Міжнародного наукового конгресу “Державне управління та місцеве самоврядування”, який проходив в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (м. Харків, 26 лютого 2001 р.) (акт №01-610/01 від 19.03.2004 р.), а також при розробці Програми соціально-економічного і культурного розвитку Сумської області ”Сумщина-2010” (довідка Головного управління економіки №4.1/205 від 02.02.2004 р.).

Пропозиції здобувача щодо необхідності визначення на законодавчому рівні статусу особистих підсобних господарств як форми організації сільськогосподарського виробництва з обов’язковим розмежуванням сутності підсобних і фермерських (селянських) господарств, а також формування механізму пенсійного і соціального захисту зайнятих в особистих підсобних господарствах (як господарів, так і найманих працівників) були використані у процесі опрацювання матеріалів при підготовці Закону України ”Про особисте селянське господарство” (№742-1V від 15 травня 2003 р.) (довідка Міністерства аграрної політики України №37-18-2-15/4680 від 23.04.2004 р.).

Пропозиції щодо удосконалення управління розвитком соціальної інфраструктури села, зокрема формування цільової комплексної системи управління розвитком сільських регіонів, що передбачає урахування економічного, правового та соціального аспектів, покладені в основу концепції “Основні засади розвитку соціальної сфери села”, схваленої Указом Президента України “Про основні засади розвитку соціальної сфери села” від 20 грудня 2000 р. №1356/2000 (лист Адміністрації Президента № .10/2340 від 18.12.2000 р.; акт №70 від 14.01.2004 р.).

Результати дисертаційного дослідження використані в навчальних курсах “Управління персоналом”, “Менеджмент”, “Управління сільськогосподарським виробництвом”, “Психологія управління”, “Інноваційний менеджмент”, “Міжнародний менеджмент” в Сумському національному аграрному університеті, а також знайшли відображення в навчальних посібниках, виданих за участю автора (акт №134/1 від 21.01.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, які викладені в дисертації і виносяться на прилюдний захист, отримані автором особисто. Із спільних наукових праць у дисертаційній роботі автором використано лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої праці здобувача. Їх значення полягає в подальшому розвитку наукових поглядів щодо теоретико-методологічних основ формування і розвитку людського капіталу в АПК.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідалися на Міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: “Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва та формування продовольчого ринку України в нових умовах господарювання” (м. Харків, 1995 р.); “Аграрні реформи в країнах центральної та східної Європи: досвід та проблеми” (м. Горки, Бєларусь, 1995 р); “Приватизація, реформування та реструктуризація підприємств в аграрному секторі країн Центральної та Східної Європи” (м. Галле, Німеччина, 1996 р.); “Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління” (м. Рівне, 2000 р.); “Трансформація механізмів управління в механізми господарювання” (м. Сімферополь, 2000 р.); “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські студії” (м. Ялта, 2000 р.); “Сільське господарство та сільські регіони – зворотна сторона трансформаційного процесу в країнах південної Європи” (м. Лейпціг, Німеччина, 2000 р.); “Сучасний стан та шляхи реформування соціальної сфери села (на прикладі Сумської області)” (м. Суми, 2000 р.); “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2001 р.); “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК” (м. Харків, 2001 р.); “Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХ1 століття” (м. Полтава, 2001 р.); “Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України” (м. Луганськ, 2002 р.); “Проблеми сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі та шляхи їх вирішення” (м. Бєлгород, Росія, 2002 р.); “Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК” (м. Суми, 2003 р.); “Менеджмент великотоварних сільськогосподарських підприємств в країнах Центральної та Східної Європи” (м. Галле, Німеччина, 2003 р.), а також на щорічних наукових конференціях викладачів, аспірантів і студентів Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (в період 1993-1996 рр.) та Сумського національного аграрного університету (в період 1997-2003 рр.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 40 наукових працях загальним обсягом 37,2 друк. арк. (особисто автору належить 34,6 друк. арк.), зокрема: одна авторська монографія обсягом 16,2 друк. арк., одна монографії у співавторстві обсягом 4,19 друк. арк., з яких частка здобувача складає 2,5 друк. арк.; 27 статей в наукових фахових виданнях, з яких 19 підготовлені самостійно без співавторства; 11 тез доповідей і статей в інших виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів (які включають 21 підрозділ), висновків, списку бібліографічних джерел, додатків. Обсяг роботи становить 442 стор., у т.ч. 389 стор. основного тексту. Робота містить 54 таблиці і 33 рисунки. Список літературних джерел викладений на 27 стор. і охоплює 281 найменування; 13 додатків розміщені на 26 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. Теоретико-методологічні основи формування та розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК. Викладені теоретичні основи і методологічні засади формування та розвитку трудових ресурсів в аграрному секторі економіки, обгрунтована методологія і методика дослідження.

В останні десятиріччя більшість країн усвідомлюють значення освіти і нематеріального капіталу для економічного зростання суспільства. Проте, в економічній теорії з метою оцінки ролі людського фактора у досягненні успіху певним суб’єктом господарювання застосовуються різні категорії та їх тлумачення: трудові ресурси, робоча сила, кадри, персонал, трудовий потенціал. Узагальнюючи і уточнюючи сутність цих та інших понять, а також обмеженість їх застосування, зазначаємо, що в умовах формування нової економіки, де основою соціально-економічного зростання суспільства виступають знання, ці терміни не можуть повною мірою характеризувати та оцінювати одну з найважливіших складових організації, що формує її капітал, цінність в ринковому середовищі. Категорія людського капіталу висвітлює сутність процесів, що відбуваються у трудовій і виробничій сферах, у т.ч. і сільському господарстві. Обгрунтовано застосування поняття людського капіталу при дослідженні процесів формування і розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК.

Капітал – це активи (матеріальні і нематеріальні) організації, регіону, галузі чи суспільства в цілому, що формують і визначають їх цінність. Характеризуючи капітал АПК, виділяємо природний, фінансовий, матеріальний капітали, а також людський капітал, що сформований людиною завдяки її освітньому рівню, кваліфікації, знанням, досвіду, містить природжені (фізичні та інтелектуальні) здібності, таланти, які є підставою для його накопичення і розвитку, і який може забезпечувати віддачу (доход). Людський капітал також може розглядатися як оцінка потенційної здатності особистості приносити доход, а з огляду окремої організації чи держави в цілому – як здатність ефективніше виробляти продукцію вищої якості. Людський капітал є капіталом, оскільки він стає джерелом майбутніх доходів і задоволення інших потреб (соціальних, моральних, творчих); людським він називається тому, що його володарем є людина, особистість. Поняття капіталу є похідним від людського капіталу, оскільки завдяки знанням, вмінням, здібностям людини створюється капітал взагалі. Основними складовими людського капіталу, що забезпечують його формування, розвиток та ефективну реалізацію, є: здоров’я, рівень освіти, знань, добробут, рівень життя населення. В роботі систематизовано види людського капіталу, наведено їх характеристики: загальний; специфічний; здобутий формально і неформально.

Автором обгрунтована необхідність виділення і врахування найбільш важливих чинників процесу формування і розвитку людського капіталу АПК, які покладено в основу системного аналізу дослідження (рис. ).

Рис.  1. Спрощена схема системного аналізу формування та розвитку людського капіталу в АПК

Людський капітал в АПК має певні особливості, які зумовлюються специфікою агровиробництва у транзитивній економіці: багатоукладністю, тривалою трансформацією організаційно-правових форм господарювання, великим значенням соціального розвитку сільських регіонів та особистих селянських господарств для відтворення, накопичення, збереження і реалізації людського капіталу. Знання рівня, структури і стану розвитку людського капіталу в народному господарстві, у т.ч. і в АПК, стає необхідним сьогодні для постановки і вирішення цілої низки загальноекономічних проблем та прийняття макроекономічних рішень. Точні відомості про величину людського капіталу країни чи галузі могли б полегшити процес оптимізації інвестиційних рішень у сферах освіти і охорони здоров’я. Проте, методичні підходи до статистичного вимірювання людського капіталу є складними і розбіжними; доступними є лише оцінки деяких складових людського капіталу.

В роботі узагальнені існуючі методичні підходи до оцінки людського капіталу: запропонований Програмою розвитку ООН механізм розрахунку індексу людського розвитку країн світу (для розрахунку прийняті найбільш визначальні характеристики: довголіття, рівні освіченості і добробуту людей); методика групи українських вчених під керівництвом Е.М. Лібанової для оцінки рівня людського розвитку регіонів, що є більш комплексною і містить дев’ять блоків. На основі аналізу показників людського розвитку України виділяють п’ять груп регіонів країни, які мають відмінності у стані людського розвитку (табл. ).

Таблиця 1

Регіональні особливості людського розвитку в Україні, 2001 р.

Індекс людського розвитку | Області

0,409-0,459 | Донецька, Луганська,

0,460-0,486 | Дніпропетровська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Херсонська,

0,487-0,514 | Волинська, Житомирська, Запорізька, Івано-Франківська

0,515-0,541 | Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська

0,542-0,697 | АР Крим, Вінницька, Закарпатська, Київська, Полтавська, Харківська, Черкаська

Основною причиною низьких значень індексу людського розвитку окремих регіонів є коротка тривалість життя, занадто низькі рівня охоплення повною середньою освітою та високий рівень забруднення (навіть незважаючи на достатньо високий середній рівень доходів у розрахунку на душу населення). Кращі показники забезпечуються вищими рівнями освіти, доходів та показників здоров’я. Ми погоджуємося з багатьма авторами (У. Баумоль, С. Валентей, О. Грішнова, Р.Капелюшніков, Л. Нестеров) щодо сприйняття індексу розвитку людського потенціалу як показника рівня розвитку людського капіталу певного макроекономічного об’єкта дослідження.

Аналізуючи й інші методичні підходи до оцінки людського капіталу (на основі індексу споживчих настроїв, за допомогою виробничої функції), а також його складових, ми вважаємо, що вони можуть застосовуватися для порівняльного аналізу регіонального розвитку, ідентифікації потенційних виробничих можливостей чи моніторингу рівня життя. Проте, для оцінки передумов формування, можливостей розвитку і використання людського капіталу може застосовуватися показник оплати праці. Водночас, порівняння оплати праці за галузями економіки визначає (хоча й опосередковано) рівень, величину і специфічність їх людського капіталу; це може характеризувати цінність людського капіталу окремих суб’єктів інституційної економіки: підприємств однієї сфери, галузей народного господарства чи індивідів. В умовах ринкової економіки оплата праці відбиває вартість людського капіталу.

Саме оплата праці кожного працівника у всіх без винятку галузях економіки має забезпечувати відтворення його здатності продавати робочу силу. Проте, на ринку праці учасники обміну не є рівноправними, що ми спостерігаємо на прикладі АПК України, де оцінка людського капіталу є вкрай заниженою. Як результат, не можна забезпечити його повноцінне відтворення і належний розвиток (у 2002 р. середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві складала 178 грн., у промисловості – 485 грн., а в середньому по галузях економіки – 376 грн.).

За допомогою методичного підходу Л. Зайверта в роботі досліджено фонд потенційної життєдіяльності сільського населення Сумської області як добуток середньої тривалості життя і чисельності населення (табл. ).

Таблиця 2

Показники фонду життєдіяльності сільського населення

Сумської області (на початок року)

Роки | Чисельність сільського населення, тис. чол. | Середня тривалість життя, років | Фонд життєдіяльності | 2003 р. до 1970 р., %

1970 | 849,6 | 71 | 60321,6 | 100,0

1980 | 686,8 | 70 | 48076,0 | 79,7

1990 | 547,5 | 71 | 38872,5 | 64,6

2001 | 456,8 | 68 | 31062,4 | 51,5

2002 | 456,1 | 67 | 30558,7 | 50,6

2003 | 447,8 | 68 | 30450,4 | 50,4

Порівнюючи отримані результати із середніми даними по Україні, можна сказати, що потенціал життєдіяльності сільського населення в Сумській області характеризується значно нижчими показниками (майже на третину), що опосередковано пояснює, чому Сумська область за рейтингом людського розвитку посідає 25-е місце серед 27 регіонів України.

Встановлено, що працівники сільськогосподарського виробництва мають найнижчі показники освіченості: у 2002 р. питома вага осіб, які закінчили вищі заклади освіти, складала 21,1 відсотків їх загальної чисельності, тоді як аналогічний показник для промисловості дорівнював 39,7 відсотків, а в цілому по народному господарству – 46,0 відсотків. Кількість осіб, що підвищували свою кваліфікацію, у сільському господарстві склала 1,3 відсотка, тоді як по народному господарству цей показник склав 8,9 відсотків, а у промисловості – 14,4 відсотків. Зазначимо, що за останні десять років ситуація має тенденцію до погіршення.

В роботі наголошується, що в сільському господарстві Сумської області створюється 25 відсотків валової доданої вартості, тоді як фонд заробітної плати складає лише 14,1 відсотків (для промисловості відповідні показники є співвідносними). Значною мірою це зумовлюється низьким рівнем освіченості працівників сільського населення, використанням низькокваліфікованої праці, специфічністю людського капіталу в АПК (обмеженістю до застосування), найнижчим рівнем оплати робочого часу, хоча коефіцієнт його використання є вищим. У 2002 р. вартість години праці в сільському господарстві складала 1 грн. 25 коп., що майже в 2,5 разів менше, ніж у промисловості, і вдвічі нижче, ніж по народному господарству. Спроба неупередженої оцінки аграрного розвитку України та Росії як передумови формування людського капіталу показала, що він має як загальні тенденції (погіршення соціальної сфери села, якісних і кількісних характеристик окремих елементів аграрного ресурсного потенціалу та їх використання), так і деякі відмінності. Головним є те, що можливості цього процесу в нашій країні є значно гіршими. Про це свідчать індекси обсягів виробництва продукції сільського господарства, рівня рентабельності, забезпеченості деякими видами техніки, добрив, а також макроекономічні показники: за попередніми прогнозами, у 2003 р. розмір ВВП у розрахунку на душу населення в Україні склав 1080 дол. США, в Росії – майже 3000 дол. США; рівень заробітної плати, яка в Україні складає лише половину доходів; значна частка надходжень з державного бюджету у структурі доходів (для громадян України вони є вдвічі вагомішими, ніж для росіян – 25 проти 13 відсотків); поляризація працівників за розміром заробітної плати.

Виявлені основні чинники формування людського капіталу в АПК:

· правовий (розробка і прийняття правових документів щодо регламентації: взаємовідносин індивіда з інституціями АПК, у т.ч. і з державою; соціально-трудових відносин між роботодавцями і найманими працівниками; “правил гри”, соціальних норм і правил поведінки для реалізації прав власності на землю, майно і продукцію);

· економічний (забезпечення матеріальних умов для повноцінного відтворення людського капіталу шляхом: законодавчого встановлення мінімальної оплати праці в сільському господарстві не нижче прожиткового мінімуму; орієнтації на випереджальне зростання оплати праці і соціальних виплат порівняно із зростанням споживчих цін для задоволення зростаючих потреб населення);

· соціальний (створення необхідних умов для задоволення соціальних потреб людей в сільських регіонах – удосконалення функціонування медичних, освітніх, культурно-спортивних закладів, побутового обслуговування, енерго-, газо-, водо- і транспортного забезпечення);

· демографічний – покращення демографічної ситуації на селі шляхом: створення і розвитку промислів і виробництв в сільських регіонах; диверсифікації сільськогосподарського виробництва як передумови розширення можливостей реалізації людських здібностей; реалізації демографічної політики щодо стимулювання народжуваності.

В роботі обгрунтована необхідність державного втручання у процеси формування можливостей відтворення людського капіталу на ринку праці шляхом встановлення гарантованого рівня оплати праці, який би забезпечував якісне відтворення робочої сили.

2. Кадрове забезпечення аграрного сектора економіки як основа формування людського капіталу АПК. На основі емпіричних досліджень виявлені і спрогнозовані основні тенденції в забезпеченості агроформувань спеціалістами як підгрунтя для розробки організаційно-методичного механізму кадрового забезпечення сільського господарства.

Забезпеченість організації кадрами в оптимальній кількості і належної якості за різних соціально-економічних систем розвитку суспільства є необхідною першочерговою передумовою досягнення її цілей. За останні десять років через різні причини (майже двократне падіння обсягів виробництва, погіршення соціально-економічних умов і загострення демографічної ситуації) відбулося не лише абсолютне скорочення чисельності сільськогосподарських працівників з 4881 тис. у 1990 р. до 2131 тис. у 2001 р., але й значно погіршився їх якісний склад. Виявлені тенденції у забезпеченні аграрного сектора спеціалістами на державному і регіональному рівнях є майже тотожними, хоча і мають деякі відмінності. Негативний вплив на процес формування і реалізацію людського капіталу мають: змінюваність керівників сільськогосподарських підприємств, яка зросла з семи відсотків у 1990 р. до 17 відсотків в 2002 р. (для Росії відповідні показники складають 10 і 18 відсотків, а в деяких регіонах досягла 35 відсотків); зниження освітнього рівня керівників з 93,4 відсотків до 85,1 відсотків з вищою освітою; зростання серед них частки осіб пенсійного віку – з 2,8 відсотків до 5,0 відсотків (з одночасним зростанням питомої ваги молодих керівників (віком до 30 років) з 1,6 до 3,2 відсотків); зростання плинності кадрів в АПК у 2,3 рази; практична відсутність поповнення підприємств випускниками аграрних вузів тощо. В цілому найбільша кількість керівників і спеціалістів мають середню спеціальну освіту (53,1 відсотків), 31,9 відсотків мають вищу освіту, а 15 відсотків є практиками. Аналіз показав, що відбувається зниження забезпеченості агроформувань фахівцями з управління, що зумовлене: зменшенням їх розмірів; орієнтацією ефективно функціонуючих підприємств на отримання управлінських послуг з боку дорадчих фірм та економію управлінських витрат; неефективністю мотиваційного механізму в АПК; погіршенням соціальної сфери села і демографічних процесів. Залишається високою питома вага керівників, які мають технологічну підготовку (агрономи – 32 відсотки; інженери – 21 відсоток; зооінженери – 14 відсотків; економісти – вісім відсотків, бухгалтери – 1,5 відсотки; інші спеціальності – 5,5 відсотків). Встановлено, що кадрове забезпечення здійснюється стихійно, а не цілеспрямовано. Спостерігається загальний дефіцит професійно відібраних, освічених керівників всіх рівнів і спеціалістів. Для деяких категорій фахівців в роботі обґрунтовані прогнозні тренди на найближчу перспективу з урахуванням виявлених тенденцій, особливостей і процесів, які матимуть місце у найближчій перспективі: сумісництво професій і посад як форма організації управлінської праці, розширення зон обслуговування, збільшення обсягу робіт, що виконуються з меншою чисельністю персоналу, а також перевищення науково обґрунтованих нормативів навантаження в приватних агроформуваннях.

Для виявлення залежності між рівнем забезпеченості сільськогосподарських підприємств спеціалістами різних рівнів управління і напрямів (бухгалтери, економісти, ветеринари, агрономи, зооінженери, механіки) і факторами, які його обумовлюють, нами були розроблені і вирішені 13 кореляційно-регресійних моделей. Так, кореляційно-регресійна модель виявлення залежності кількості головних економістів від середньорічної чисельності працівників та обсягів валової продукції у співставних цінах отримала вигляд:

Y = 288,35 + 0,0022 Х1 – 0,1087 Х2, (1)

де Y – кількість економістів, чол.;

Х1 – середньорічна чисельність працівників, чол.;

Х2 – валова продукція у співставних цінах, грн.

Коефіцієнт кореляції дорівнює 0,971, що свідчить про достатньо високий зв’язок включених у модель факторів. Коефіцієнт детермінації, що дорівнює 0,942, показує, що 94,2 відсотків змінюваності кількості головних економістів зумовлюється середньорічною чисельністю працівників в агроформуваннях та обсягами валової продукції у співставних цінах. Критерій Фішера дорівнює 4,6, що підтверджує достовірність отриманих результатів.

З метою розробки організаційно-методичного механізму кадрового забезпечення нами були проаналізовані існуючі методичні підходи до нормування і обгрунтування потреби у фахівцях аграрної сфери як у вітчизняній, так і зарубіжній практиці: методи мікроелементного, аналітичного, статистичного нормування, метод експертного нормування і нормативний метод з використанням екстраполяції; також застосовувались такі нормативи: норма часу, норма виробітку (навантаження), норма керованості, норма обслуговування, норма часу обслуговування (норматив чисельності, типові штати). В роботі визначені критерії обгрунтування потреби регіонів для більшості спеціалістів аграрної сфери. Так, потреба у фахівцях бухгалтерського напрямку зумовлюється як кількістю сільськогосподарських підприємств, так і їх розмірами (у першу чергу чисельністю працюючих). При розробці критеріїв нами також враховувалися організаційні форми ведення бухгалтерського обліку у фермерських господарствах: шляхом сумісництва посад; отримання цього виду послуг від консалтингових (аудиторських) фірм; залучення бухгалтерів, які працюють в інших організаціях, на договірній основі; використання бухгалтерів-практиків, які не зайняті в суспільному виробництві і не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. Для інших категорій фахівців (маркетологів, економічного, агрономічного, зоотехнічного та інженерних напрямків), головних і галузевих спеціалістів при розробці критеріїв нами обиралися і враховувалися інші фактори та особливості. Як одна з важливих умов ефективної системи формування, розвитку і реалізації людського капіталу в АПК, нами розроблена і покладена в основу організаційно-методичного механізму кадрового забезпечення сільського господарства управлінська вертикаль згідно освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки спеціалістів аграрної сфери, яка на рівні аграрного підприємства включає: власника підприємства; орган (особу), якому делеговане право здійснення оперативного управління діяльністю організації; керівників функціональних служб, їх працівників; керівників виробничих підрозділів. В роботі обгрунтовано необхідність законодавчого врегулювання розміщення спеціалістів на певних рівнях управлінської вертикалі в аграрному секторі економіки і здійснення контролю за дотриманням цих вимог на етапі створення організаційних структур – реєстрації їх як суб’єктів підприємницької діяльності.

Удосконаленню кадрового забезпечення як основи формування людського капіталу АПК також сприятиме:

·

·

·

3. Розвиток соціальної сфери сільських регіонів як передумова формування та використання людського капіталу АПК. У розділі досліджуються тенденції розвитку соціальної інфраструктури села, обгрунтовано взаємозв’язок розвитку людського і соціального капіталів