НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Малюга Людмила Василівна

УДК 347.121.1

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.03 –
цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

ШЕВЧЕНКО Ярославна Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідуюча відділом проблем цивільного, трудового та підприємницького права, академік Академії правових наук України.

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор

ЖИЛІНКОВА Ірина Володимирівна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент

СТЕФАНЧУК Руслан Олексійович,

Хмельницький інститут регіонального управління та права, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін.

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра цивільного права, м. Київ.

Захист відбудеться “___” червня 2004 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “___” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Утвердження, забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а також основоположною складовою процесу реформування правової системи України та розбудови громадянського суспільства. Головною оцінкою діяльності держави та ефективності існуючого на її території правопорядку є забезпечення, насамперед, особистих немайнових благ, які становлять сутнісну основу як окремого індивіда, так і суспільства як особливого соціального утворення. Визнаючи людину головною соціальною цінністю, Конституція України обумовлює необхідність забезпечення належного стану і нормативного закріплення та гарантій своєчасного і безперешкодного здійснення нею особистих немайнових прав, які є вирішальним чинником суспільного прогресу. З огляду на це, в сучасних умовах розбудови в Україні правової соціальної держави та здійсненням реформи цивільного законодавства проблема особистих немайнових прав є однією з найбільш важливих та актуальних у сучасній цивілістиці.

Історико-правовий аналіз цивільного законодавства та практики його застосування свідчить про те, що зміст цивільного права, його сутнісна природа ніколи не були величиною сталою. Впродовж всього періоду існування він завжди піддавався кількісним та якісним змінам. На початку свого зародження очевидною була тенденція до сприйняття цивільного права виключно як правової матерії, основою якої є власність. У зв’язку з цим і норми цивільного права були спрямовані виключно на регулювання та захист майнових відносин щодо власності. Наслідком такого метафізичного підходу, стало сприйняття усіх інших відносин, які підпадали під регулювання цивільно-правових норм, через призму майнового компоненту. Так, виключні права на об'єкти інтелектуальної власності тривалий час розглядались як особливий вид права власності. Окрім цього, усі особисті немайнові права також виводились з права власності, і лише внаслідок цього правовідносини, які виникали стосовно них могли вважатись такими, що включаються до предмету цивільного права.

З часом цивілістична доктрина починає переосмислення місця та ролі особи в суспільному житті, оскільки соціальний досвід людства засвідчив, що один тільки інститут приватної власності не здатен всеоб'ємно охороняти всі інтереси людини, і що для охорони суто особистих благ необхідно їх чітке правове регулювання та охорона. Необхідність такої правової трансформації заклали у своїх працях видатні дореволюційні цивілісти Й.О. Покровський, Ю.С. Гамбаров, Г.Ф. Шершеневич, Є.В. Пассек та ін. В післяреволюційний період питання особистих немайнових прав в літературі практично не піднімалось та не досліджувалось. Першою спробою проаналізувати стан особистих немайнових прав в колишньому СРСР, порівнявши їх з аналогічними правами у капіталістичних країнах, стала наукова робота професора К.А. Флєйшиц у 1941 р. І навіть попри те, що подальша домінанта майнових прав у цивільному законодавстві була збережена, що незмінно призводило до великої питомої ваги цивілістичних наукових досліджень саме в сфері майнових відносин, у радянській правовій науці стали з'являтись серйозні наукові дослідження особистих немайнових правовідносин. Такий науковий поштовх спричинив відповідні зміни і в цивільному законодавстві. Так, вперше була введена в цивільне законодавство ст.7 ЦК УРСР 1963 р., яка регулювала захист особистих немайнових благ, зокрема, честі та гідності людини.

Прийняття нового ЦК України стало визначною епохальною подією в громадському і політичному житті суспільства, оскільки цей нормативний акт є “Конституцією громадянського суспільства”. При цьому основним його покликанням є сприяння розбудові найвищої форми організації людської спільноти – громадянського суспільства, за якої людина буде центральною постаттю а її права головним пріоритетом суспільства. Одним із вирішальних кроків до досягнення цієї мети повинно стати визнання та чітке закріплення за фізичними особами низки особистих немайнових прав, а також регламентований порядок їх реалізації та захисту. Вище вказані чинники і обумовлюють актуальність теми наукового дослідження цієї проблеми.

Питання особистих немайнових прав фізичних осіб розглядались частково в наукових працях відомих українських та зарубіжних вчених-цивілістів, зокрема: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, А.В. Бєлявського, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, А.С. Довгерта, О.М. Ерделевського, К.Ф. Єгорова, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, М.С. Малєїна, В.Ф. Маслова, Г.К. Матвеєва, М.М. Матузова, В.П. Палія, О.А. Підопригори, М.А. Придворова, О.А. Пушкіна, П.М. Рабіновича, В.О. Рясенцева, В.Л. Суховерхого, Ш.Т. Тагайназарова, Т.А. Фадєєвої, Я.М. Шевченко та ін. Окремо серед наукових доробків, які є основою цього дисертаційного дослідження слід виділити: дисертаційні дослідження на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук Л.О. Красавчикової, М.М. Малєїної, К.А. Флейшиц; на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук А.П. Вілейти, В.А. Жакенова, Л.О.Корчевної, Л.В. Красицької, З.В. Ромовської, Р.О. Стефанчука, В.Л. Суховерхого, С.І. Чорнооченко, С.І. Шимон та інших. Зазначені праці є вагомим внеском у дослідження проблем особистих немайнових прав фізичної особи та слугують ґрунтовним науковим фундаментом для подальшого удосконалення законодавства та забезпечення здійснення вказаних прав.

Разом з тим сьогодні в Україні відсутні дисертаційні дослідження, які б були присвячені комплексному дослідженню особистих немайнових прав фізичних осіб в цивільному праві, після набрання чинності ЦК України. У зв’язку з цим актуалізується необхідність їх комплексного наукового дослідження, спрямованого, насамперед, на вдосконалення чинного законодавства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного аналізу особистих немайнових прав фізичної особи, визначенні їх приватноправового характеру та місця в сучасному цивільному праві, встановленні основних проблем правового забезпечення особистих немайнових прав фізичної особи та розробці на цій основі рекомендацій щодо усунення прогалин та протиріч у чинному законодавстві, зміні діючих та прийнятті нових правових норм.

Відповідно до поставленої мети основну увагу було приділено вирішенню таких завдань:

- проаналізувати (як вихідний пункт дослідження) сучасний стан розробки проблеми особистих немайнових прав в цивільному праві;

- розкрити приватноправову природу особистих немайнових прав фізичних осіб;

- визначити основні ознаки особистих немайнових прав та встановити їх предметну належність до цивільного права;

- з’ясувати зміст, обсяг та межі здійснення особистих немайнових прав;

- дослідити окремі види особистих немайнових прав фізичної особи;

- провести теоретичний аналіз права на захист та виокреслити органи, що здійснюють захист особистих немайнових прав фізичної особи;

- сформулювати окремі проблеми правового забезпечення та захисту особистих немайнових прав, виходячи з положень нового Цивільного кодексу України та сучасної доктрини цивільного права;

- розробити пропозиції і рекомендації щодо вирішення проблем правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин у чинне законодавство та практику його застосування.

Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають в сфері здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичних осіб.

Предметом дослідження є норми цивільного законодавства, якими закріплюються особисті немайнові права фізичних осіб та встановлюється порядок їх реалізації та захисту, а також вітчизняні та зарубіжні наукові праці і судова та інша правозастосовча практика України з досліджуваного питання.

Методи дослідження, що використовувалися у процесі роботи над дисертацією: історико-правовий – при дослідженні розвитку законодавства, що закріплює особисті немайнові права фізичних осіб; системно-функціональний метод – при визначенні основних правових засад правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин; порівняльно-правовий – при аналізі правових норм та наукової літератури зарубіжних країн. За допомогою формально-догматичного методу дослідження зроблено загально-правову характеристику поняття та змісту суб'єктивного права на захист та досліджено органи, які здійснюють захист особистих немайнових прав фізичної особи. Формально-юридичний метод дозволив сформулювати нові правові норми та юридичні дефініції, формально-логічний – виявити суперечності чинного законодавства в досліджуваній сфері та виробити пропозиції щодо його вдосконалення.

Нормативною та емпіричною базою дослідження є нормативні акти, вітчизняна та зарубіжна наукова література, публікації в періодичних виданнях, а також матеріали судової і юридичної практики з питань захисту особистих немайнових прав (40 проаналізованих справ), статистичні дані управління юстиції м. Києва, Дніпровського і Дарницького (районних) судів м.Києва, Верховного Суду України, а також практика Європейського суду з захисту прав людини.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є першим після проголошення незалежності та прийняття Цивільного кодексу України комплексним дослідження особистих немайнових прав фізичних осіб як складової (елементу) особистих немайнових правовідносин, що входять до предмета правового регулювання цивільного права.

Відповідно до одержаних у процесі дослідження результатів, автор виносить на захист наступні положення, що містять наукову новизну:

1. дістало подальшого розвитку твердження про галузеву належність особистих немайнових правовідносин до предмету цивільно-правового регулювання та охорони, оскільки вони, як і майнові відносини, є взаємооціночними соціальними відносинами, що складаються у сфері приватного життя на принципах юридичної рівності, справедливості, розумності, добросовісності та моральності;

2. дістало подальшого розвитку положення щодо якого зміст особистого немайнового права складають правомочності (можливості) особи по набуттю, здійсненню (реалізації) особистих немайнових благ, аналогічні правомочностям по володінню, користуванню і розпорядженню майновими благами;

3. запропоновано власне визначення особистих немайнових благ як певних сутністно-якісних властивостей або стану особи (природні блага фізичної особи) та інші соціально-вартісних властивостей особи (блага соціального характеру та блага, належні особливим утворенням – юридичним особам), які визначають автономність, індивідуальність, цінність особи та забезпечують її фізичну, духовну, соціальну самодостатність та реалізованість як таку;

4. спеціальними ознаками особистих немайнових прав фізичної особи можна вважати сукупність наступних ознак: а) нематеріальний характер; б) їх невід'ємність від особи; в) спрямованість на виявлення і розвиток індивідуальності; г) специфіка підстав їх виникнення, здійснення і припинення; д) невідчужуваність; е) пріоритетність (соціальна значущість);

5. доведено доцільність законодавчого закріплення права на пасивну евтаназію як вираз права на життя;

6. аргументується, що всі особисті немайнові права в своєму головному значенні є проявом права на свободу і тому поділ їх на ті, що забезпечують природне існування та ті, що забезпечують соціальне буття є досить умовним;

7. обґрунтовано необхідність закріплення у Цивільному кодексі України таких спеціальних цивільно-правових способів захисту особистих немайнових прав як громадська догана, публічне вибачення тощо;

8. доводиться необхідність закріплення в ст. Цивільного кодексу України мінімального розміру відшкодування моральної шкоди в межах мінімальної заробітної плати, який буде виконувати відновлюючу функцію при будь-якому порушенні особистого немайнового права.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

- у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані для подальших досліджень як загальних проблем правового регулювання особистих немайнових відносин, так і проблем, що пов'язані із закріпленням, здійсненням та захистом окремих особистих немайнових прав;

- у правотворчій сфері – сформульовані в дисертації положення щодо проблем правого закріплення та забезпечення особистих немайнових прав фізичних осіб, а також конкретні рекомендації щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з питань реалізації та захисту особистих немайнових прав;

- у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів дозволить виробити загальні рекомендації щодо застосування правових норм, якими закріплюються особисті немайнові права фізичних осіб, а також удосконалити діяльність органів, та посадових осіб на яких покладається захист та охорона особистих немайнових прав фізичних осіб;

- у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне право”, “Право інтелектуальної власності”, спецкурсу “Особисті немайнові права фізичних осіб” при проведенні лекційних і семінарських занять.

Апробація результатів дисертації. Одержані здобувачем у процесі дослідження висновки, узагальнення і пропозиції оприлюднювалися на науково-практичній конференції “Новели проекту цивільного кодексу” (Київ, травень 2003 р.), а також на аспірантських читаннях Київського університету туризму, економіки і права (Київ, квітень 2003 р.).

Публікація результатів дослідження:

За результатами наукового дослідження опубліковано 4 наукові публікації, де відображено основні результати дослідження, в тому числі 3 у фахових виданнях, визначених ВАК України, і одні тези доповідей.

Структура дисертаційної роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (194 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел - 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито стан наукової розробки особистих немайнових прав фізичних осіб, подано характеристику об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначено його мету і завдання, сформульовано наукову новизну та викладено основні положення, які виносяться на захист, висвітлено практичне значення й апробації результатів дослідження, вказано публікації за темою дисертації.

Перший розділ “Місце особистих немайнових прав в системі цивільного права України” складається з двох підрозділів та присвячений визначенню особистих немайнових правовідносин як предмета цивільного права, а також дослідженню особистих немайнових прав як цивільно-правової категорії.

Перший підрозділ “Особисті немайнові відносини як предмет цивільного права” присвячений обґрунтуванню предметної належності особистих немайнових відносин до предмету правового регулювання цивільного права. В ньому автор аналізує доктринальні підходи щодо включення особистих немайнових відносин до предмету цивільного права. Так, зазначається, що в цивільно-правовій науці були відмічені три основні напрямки щодо вирішення цього питання. Перший напрямок отримав назву “радикальної концепції”, представники якої (В.О. Тархов, О.В. Іванов, М.І. Кулагін) вважали, що відносини з приводу невід’ємних від особи благ становлять самостійний предмет регулювання, вони відокремлені від інших прав і для їх захисту застосовуються не лише цивільно-правові засоби. Однак їх мала питома вага не дає можливості виділити їх в окрему галузь права. Відповідно до другого напрямку, який іменувався “негативною концепцію” (С.М. Братусь, В.Ф. Яковлєв, В.Л. Суховерхий, Р.Й. Халфіна, О.С. Іоффе), вважалось, що до предмету цивільного права відносяться суто майнові відносини, а особисті немайнові входять лише частково, і тільки ті, що пов'язані із майновими. Окрім цього на особисті немайнові відносини поширюється виключно режим захисту, регулювання ж особистих немайнових правовідносин нормами цивільного права не здійснюється. Представники третього напрямку (А.С. Довгерт, Д.В. Боброва, В.Ф. Маслов, А.О. Пушкін, Я.М. Шевченко, О.А. Підопригора, М.С. Малєїн, М.М. Малєїна, Л.О. Красавчикова), який отримав назву “позитивної концепції”, стверджують, що цивільне право не лише включає особисті немайнові правовідносини до свого предмету, але й поширює на них як функцію охорони, так і функцію регулювання. Заперечуючи “негативну концепцію”, представники “позитивної концепції” вважали, що вже при зверненні до законодавчої бази, зокрема, ст. 1 Основ цивільного законодавства 1991 р., а також ст. 1 ЦК УРСР 1963 р., прослідковується спрямованість цивільного законодавства на регулювання як майнових, так і особистих немайнових відносин. Погляди саме прихильників “позитивної концепції” віднайшли своє втілення при розробці нового ЦК України, робота над яким почалась у 1992 році, а завершилась 16 січня 2003 року його прийняттям.

Окрім цього, в підрозділі дається характеристика окремих елементів особистих немайнових відносин, визначаються особливості їх суб’єктного складу, об’єктів, підстав виникнення, обґрунтовується їх предметна єдність з майновими відносинами, які також включається до предмету цивільно-правового регулювання, а також окреслюються загальні риси особистих немайнових правовідносин. Досліджуючи об'єкти особистих немайнових благ, дисертант пропонує власне їх визначення в наступній редакції “особисте немайнове благо – це певні сутністно-якісні властивості або стан особи (якщо мова йде про природні блага фізичної особи) та інші соціально-вартісні властивості особи (якщо мова йде про блага соціального характеру та блага, належні особливим утворенням – юридичним особам), які визначають автономність, індивідуальність, цінність особи та забезпечують її фізичну, духовну, соціальну самодостатність та реалізованість як таку”. При цьому, задля єдності правового розуміння найбільш важливих особистих немайнових благ автор пропонує на законодавчому рівні дати чітке визначення таких понять, як честь, гідність, ділова репутація, моральна шкода, немайнова шкода, не залишаючи такі важливі питання на вирішення судовій, правозастосовчій практиці, яка інколи носить суб’єктивний характер та залежить від професійного рівня, сумлінності, моральних якостей і світогляду суддів, ввівши їх таким чином в реальне правове поле.

У другому підрозділі “Особисті немайнові права як цивільно-правова категорія” окреслено основні ознаки особистих немайнових прав, такі як: невідчужуваність, невіддільність від їх носія, немайновий характер, направленість на вираз індивідуальності і автономності особи, якій вони належать. Аналізуються окремі критерії класифікації особистого немайнового права та співвідношення конституційних і галузевих немайнових прав. Обґрунтовується, що саме особисті немайнові права за своєю сутністю є приватно-правовими, становлять сутність буття фізичної особи і не можуть регулюватись нормами конституційного права, оскільки конституційні норми носять політико-правовий характер, є нормами-принципами, і лише окреслюють основу (є концептуальними) правової національної системи. Водночас, норми цивільного права безпосередньо здійснюють позитивне регулювання та охорону особистих немайнових прав.

Другий розділ “Характеристика окремих видів особистих немайнових прав фізичних осіб”, який складається з трьох підрозділів, присвячений характеристиці окремих видів особистих немайнових прав фізичних осіб, виходячи з загальної конструкції суб’єктивного немайнового права, як можливості набувати, здійснювати (реалізувати) особисте немайнове благо.

Перший підрозділ “Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи” містить дослідження низки особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її природне існування як біодуховний стан.

Особлива увага в цьому контексті відводиться праву на життя. Зокрема, обґрунтовується, що право на життя включає в себе можливість володіння, користування, а також розпорядження життям на власний розсуд, тобто право на життя включає в себе і право на смерть, яке не потребує у зв’язку з цим окремого законодавчого закріплення. В дисертації піднімається питання щодо права особи на гідну смерть. У зв’язку з цим обґрунтовується доцільність в окремих випадках застосування пасивної евтаназії, а також доводиться необхідність законодавчого врегулювання цього важливого питання, як це було в одній з редакцій проекту Цивільного кодексу України. Одночасно заперечується доцільність закріплення можливості здійснення активної евтаназії.

Право на свободу, як ще одне особисте немайнове право, що забезпечує природне існування фізичної особи, на думку автора включає в себе правомочності фізичної особи виражати свою поведінку згідно своєї волі без втручання інших, як біосоціальної духовної істоти. Окрім цього, висловлюється думка, що всі особисті немайнові права в своєму головному значенні є проявом права на свободу і тому поділ їх на ті, що забезпечують природне існування та ті, що забезпечують соціальне буття є досить умовним. В контексті права на особисту недоторканість дисертантом розглядається право на донорство органів, інших анатомічних матеріалів та компонентів крові.

Окремо в дисертації досліджується право на охорону здоров’я як абсолютне право, яке водночас розглядається в контексті правовідносин відносного характеру між лікувальними закладами і фізичною особою. Їх зміст складають кілька груп взаємопов’язаних суб’єктивних прав:

-

-

-

Дисертантом проводиться аналіз законодавства в галузі охорони здоров’я, окреслюючи основні його проблеми та пропонуються шляхи їх вирішення. Так, зокрема, робиться пропозиція, про доцільність негайного прийняття Закону “Про обов’язкове медичне страхування”, Медичного або Лікарського кодексу, а також приведення у відповідність до світових стандартів нормативних підзаконних актів в галузі охорони здоров’я.

З точки зору автора, право на безпечне довкілля має позитивний зміст і складається з правомочності по використанню, зміні довкілля, отриманню інформації про санітарно-епідеміологічний стан. Автор вважає, що неможливо погодитись з думкою, про те що право на безпечне довкілля – це “фактично право вимагати дотримання еколого-правових нормативів”, відповідно до яких визнається лише можливість користуватися довкіллям відповідно до еколого-правових нормативів.

Одне з найважливіших прав, яке відображає природну людську сутність є право на сім’ю. В контексті цього права автором піднімається питання належного забезпечення цього права щодо психічно хворих та розумово відсталих осіб з врахуванням світових стандартів в цій сфері. Аналізується дисертантом і таке природне право, як право на опіку і піклування, для осіб, які позбавлені його в силу певних життєвих обставин.

Другий підрозділ “Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи” присвячений характеристиці особистих немайнових прав, що спрямовані на забезпечення не природного, а соціального буття людини, як члена відповідної соціальної групи.

Одним із найбільш важливих у цьому розумінні визначається право на ім'я. Аналізуючи зміст цього права, автором доводиться, що право на ім’я не має сімейно-правової природи, оскільки не можна змішувати право на привласнення імені з власне правом на ім’я, оскільки останнє за своїм змістом набагато ширше. На думку автора, позитивний зміст особистого немайнового права на ім’я складають правомочність по набуттю, використанню і розпорядженню ім’ям.

У характеристиці права на індивідуальність, особлива увага приділяється одному з складових індивідуальності - індивідуальному образу. Звертаючись до юридичного аспекту цього питання, автор вважає, що право на індивідуальний образ складається з правомочностей самостійно визначити свій зовнішній вигляд та можливості вільно його використовувати. Що стосується використання індивідуального образу, то воно може здійснюватись шляхом опублікування, розповсюдження, зображення індивідуального образу людини, запису чи використання голосу особи тощо.

Аналізуючи право на повагу до честі і гідності (ділової репутації) автор виходить з того, що хоча честь, гідність, ділова репутація це морально-етичні категорії, але з метою належної реалізації, забезпечення та захисту цих прав висловлюється думка про доречність надання їм чіткого законодавчого визначення як правовим категоріям, при цьому пропонується власне визначення цих понять.

При аналізі права на таємницю особистого життя акцентується увага на тому, що таємницю особистого (приватного) життя складають відомості про певну людину, не пов'язані з його професійною або громадською діяльністю і які дають оцінку його характеру, вигляду, здоров’я, матеріального, сімейного стану, образу життя, окремим фактам біографій, а також його відносинам з родичами, друзями, знайомими і т.п. В роботі аналізуються окремі види охоронюваних законом особистих (приватних) таємниць, зокрема, медичної, нотаріальної, адвокатської та ін.

Окрему увагу у третьому підрозділі “Особисті немайнові права на результати творчої діяльності як вираз інтелектуальної власності” відводиться особистим немайновим правам на результати інтелектуальної діяльності. В ньому окремо розглядаються особисті немайнові права суб'єктів авторського права та особисті немайнові права суб'єктів права промислової власності, підкреслюється, що ці права складають зміст (сутність) інтелектуальної власності.

Третій розділ “Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав” складається з трьох підрозділів, які відповідно присвячені дослідженню питань поняття та змісту суб'єктивного права на захист, органів, що здійснюють захист особистих немайнових прав, а також основних проблем захисту особистих немайнових прав фізичної особи через призму немайнової (моральної) шкоди.

В першому підрозділі “Поняття та зміст суб'єктивного права на захист” автор розглядає загальнотеоретичні питання щодо поняття правового захисту і його змісту, співвідношення понять “правова охорона” і “правовий захист”. Під поняттям “охорона цивільних прав” дисертант розуміє всю сукупність засобів, які забезпечують нормальний хід реалізації прав. В нього входять засоби не тільки правового, але й економічного, політичного, організаційного і іншого характеру, направлені на створення необхідних умов для здійснення (реалізації) суб’єктивних прав. Аналізуються окремі цивільно-правові способи захисту особистих немайнових прав, як універсального так і спеціального характеру. В контексті цього питання, автор вважає за необхідне доповнити способи захисту особистих немайнових прав такими їх різновидами, як громадська догана та публічне вибачення, в тому числі через засоби масової інформації. Автор вважає за доцільне передбачити відповідну статтю в ЦПК України, згідно якої суду б предписувався обов’язок обирати найбільш дієвий спосіб захисту цих прав, який є найефективнішим за даних обставин і для даного виду порушених прав, не зважаючи на відсутність прямої вказівки на це норм цивільного законодавства. Таким чином, і суб’єкт, права якого порушені, і правозахисний орган, буде мати в своєму арсеналі захисту будь-який незаборонений законом спосіб, що розширить можливості цивільно-правового захисту, та забезпечить його ефективність його реалізації.

У другому підрозділі “Органи, що здійснюють захист особистих немайнових прав” дисертантом аналізуються окремі державні та міжнародні органи, діяльність яких спрямована на охорону та захист особистих немайнових прав фізичної особи. Особлива увага акцентується на можливості захисту порушеного права Європейським судом з прав людини. Ця проблема оцінюється з точки зору відповідності національних засобів захисту вимогам загальнодоступності передбачених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) та Протоколів 1, 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції. У зв’язку з чим обстоюється думка, що в контексті положення щодо використання всіх загальнодоступних національних способів захисту прав, касаційне провадження в Верховному Суді України загальнодоступним вважати не можна, оскільки воно, як і всі інші способи захисту прав в Україні не відповідає європейським стандартам загальнодоступності. Автор висловлює думку, що всі національні засоби вважаються вичерпаними для дій громадян з моменту винесення рішення апеляційною інстанцією. А у випадках, коли рішення суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню, - з моменту винесення такого рішення.

В третьому підрозділі “Окремі проблеми правового забезпечення захисту особистих немайнових прав: питання немайнової (моральної) шкоди” розглядаються питання відшкодування немайнової (моральної) шкоди, піднімаються окремі проблеми теоретичного і практичного плану, зокрема, проблеми визначення немайнової шкоди в практиці і законодавстві, співвідношення немайнової і моральної шкоди, суб’єктна належність моральної і немайнової шкоди, межі її застосування та порядок обчислення. Так, зокрема, що стосується поняття моральної шкоди, на думку автора, вона полягає в приниженні оцінки гідності людини, яке викликає в її психіці негативні стани і процеси. Сам же процес компенсації моральної шкоди слід, на думку дисертанта, визначати як вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду, порушенням її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення для неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення. При цьому, автором звертається увага на нетотожність понять “моральна шкода” та “немайнова шкода”, які застосовуються у чинному законодавстві. Так, наприклад, ушкодженням здоров’я завдається моральна шкода, що може бути заподіяна лише фізичній особі, а неправомірне копіювання товару, порушення авторських прав – це немайнова шкода, яка може бути заподіяна як фізичній так і юридичній особі. З огляду на це, дисертант доходить висновку, що юридична особа не може зазнавати моральної шкоди. Тому у разі знищення чи пошкодження майна юридичної особи, приниження її ділової репутації, право на грошову компенсацію моральної шкоди така особа не має. З огляду на це, автор пропонує внести відповідні зміни до п.4 ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, вилучивши з нього слова “або юридичної особи” оскільки це відповідає положенням ст.91 ЦК України, згідно якої юридична особа не може мати особисті немайнові права, які за своєю сутністю можуть належати тільки фізичній особі. До таких прав, вважає дисертант, слід відносити також і право на відшкодування моральної шкоди.

Окремо слід зауважити, що на думку автора у разі доведення позивачем факту порушення його законних прав, у відповідача виникає обов’язок, пов’язаний з відшкодуванням моральної шкоди в мінімальному розмірі, що є своєрідним гарантованим мінімумом, який повинен бути визначений законом, як це було в ст. 4401 ЦК УРСР 1963 р. При цьому автор переконаний, що проблеми встановлення мінімального і максимального розмірів компенсації, якісних характеристик та порядку обчислення моральної шкоди повинні дістати законодавче вирішення, не залишаючи жодних підстав для суб’єктивізму на практиці коли встановлення істини і справедливості з цих питань буде поставлено в залежність від професійного, інтелектуального, духовного рівня особи, якій доручено здійснення правосуддя від імені держави.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційного дослідження викладені загальні підсумки та пропозиції щодо регулювання та забезпечення особистих немайнових прав фізичних осіб, зокрема:

џ особисті немайнові відносини з участю фізичних і юридичних осіб, завжди за своєю приватно–особистісною сутністю були, є і залишаються предметом саме цивільного права – галузі права, яка регулює всі відносини, що складаються в сфері приватного життя, що і підтверджують положення нового Цивільного кодексу України;

џ особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання мають специфічні, тільки їм притаманні ознаки, зокрема: 1) суб'єктами цих правовідносин можуть бути як фізичні так і юридичні особи; 2) особливий об’єкт цих відносин, яким є особисті немайнові блага, що складають сутнісну основу їх носіїв, і є невід’ємними від них (за невеликим винятком, коли мова йде про ділову репутацію, комерційну таємницю інші об’єкти права промислової власності) та вирізняють (індивідуалізують) їх з поміж інших подібних; 3) відсутність майнового, економічного змісту (окрім особистих немайнових прав щодо промислової власності, які завжди носять майнове забарвлення, тому справедливо виділені в окрему групу прав пов’язаних з майновими); 4) невідчужуваність, яка характерна тільки для “живих” носіїв фізичних осіб;

џ головними ознаками, що об’єднують в єдиний предмет правового регулювання, немайнові і майнові правовідносини є: 1) їх взаємооціночний характер в майнових відносинах взаємна оцінка учасників виражається в кількості, якості їх праці, яка втілена в майновому блазі і має вартісно-оціночний характер, в особистих немайнових відносинах взаємооціночний характер проявляється у взаємній соціально-значимій оцінці немайнових благ (життя, честі, репутації, недоторканості), як найвищих пріоритетних цінностей; 2) зміст суб’єктивного цивільного права не залежно від його виду складають певні можливості (правомочності) по набуттю, здійсненню (реалізації) певних майнових чи немайнових благ;

џ основу особистих немайнових відносин, складають особисті немайнові відносини, непов’язані з майновими, тобто, відносини з приводу набуття, здійсненню (реалізації) особистих немайнових благ фізичної особи – (людини), як біосоціальної духовної істоти;

џ особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи включають в себе права, які належать людині від народження і не можуть надаватись чи не надаватись державою, вони можуть нею тільки гарантуватись (забезпечуватись) через правове визначення змісту та меж їх здійснення а також охоронятись за допомогою норм цивільного права. Людина як об’єктивна реальність (головний сенс буття) існує тільки через реалізацію цих прав, без них не існує людини як такої;

џ ці права є абсолютними і межі їх здійснення окреслюються тільки правом іншої особи, та моральними чинниками, виходячи з принципів розумності, справедливості, добросовісності;

џ особисті немайнові права фізичної особи, які забезпечують соціальне буття людини, як автономної, індивідуально самооцінної складової соціуму, виникають з приводу благ (властивостей, якостей особи), у зв’язку з її місцем, цінністю в суспільстві, як істоти соціальної;

џ особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності є особливою групою прав, які є виразом (правовою формою) права інтелектуальної власності. Їх тісний зв'язок із майновими правами обумовлений тим, що сам результат інтелектуальної діяльності стає об’єктом цих прав тільки за умови якщо він набуває певної (матеріально-об’єктивізованої) зовнішньої форми. Особисті немайнові права в цій сфері підлягають захисту довічно, не можуть відчужуватись, але разом з тим після смерті автора певні права можуть переходити до правонаступників, (право на публікацію, право перешкоджати перекрученню твору, права на переклад та ін.) в силу того, що і після смерті автора вони зберігають цінність для його близьких, родичів і суспільства в цілому;

џ всі особисті немайнові права фізичних осіб в кінцевій своїй меті зводяться до одного головного, визначального за своїм значенням права – права на особисту свободу, яке включає в себе всі інші особисті права, які є лише одним з проявів права на свободу. Ця категорія є вічною і складає, на думку автора, сам сенс буття, а значить і права, як природної категорії, що в свою чергу, є найвищою формою “доцільності” як складової свободи.

Автор вносить наступні пропозиції щодо законодавчого вдосконалення правового регулювання, охорони та захисту особистих немайнових прав:

џ доповнити способи захисту особистих немайнових прав такими різновидами, як громадська догана та публічне вибачення;

џ зафіксувати на законодавчому рівні мінімальний розмір відшкодування немайнової (моральної шкоди) в межах мінімальної заробітної плати, який буде виконувати відновлюючу функцію при будь-якому порушенні особистого немайнового права;

џ вилучити з ч.2 п.4 ст.23 ЦК України, положення щодо можливості для юридичної особи відшкодування моральної шкоди, замінивши її на немайнову;

џ відшкодування немайнової шкоди юридичної особи повинне бути обмежене розумними витратами на поновлення постраждалої від правопорушення ділової репутації, тобто витратами на рекламний ролик, рекламні проспекти, публікації в газеті, презентації і інші процедури відновлюючого характеру, які буде вважати за потрібне, визначити суд. При визначенні розміру відшкодування немайнової шкоди юридичним особам, пропонується брати за основу різницю у вартості гудвілу (ділової репутації) до порушення та після нього.

Список опублікованих праць:

1. Малюга Л.В. Проект нового Цивільного кодексу України й особисті немайнові права в цивільному праві //Часопис Київського університету права.- 2002. -№3. – С.45-50.

2. Малюга Л.В. Особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності, як вираз права інтелектуальної власності //Держава і право. – К.: ІДП НАНУ, 2003. – Вип.. 19. – С. 335-341.

3. Малюга Л.В. Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання //Держава і права. – К.: ІДП НАНУ, 2003. – Вип.22. – С. 383-390.

4. Малюга Л.В. Право інтелектуальної власності: питання особистих немайнових прав. //Туризмологія: Економічні правові соціокультурні, духовні аспекти. Матеріали V-Х аспірантських читань. – К.: Видавництво „КУТЕП”, 2003.- С.62-63.

АНОТАЦІЯ

Малюга Л.В. Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню особистих немайнових прав як цивільно правової категорії та їх місця в цивільному праві.

Основними питаннями, які піднімаються в цьому дослідженні є з’ясування приватноправової сутності особистих немайнових прав, обґрунтування предметної належності особистих немайнових прав до цивільного права, визначення їх характерних ознак, визначення структури цивільного немайнового правовідношення. Дається змістовна характеристика окремих видів особистих немайнових прав фізичних осіб згідно їх поділу на немайнові права, які забезпечують природне буття людини і немайнові права, які забезпечують соціальне буття людини. Аналізуються особливості і проблеми правового забезпечення особистих немайнових прав на сучасному етапі розвитку українського суспільства в контексті нового Цивільного кодексу, як кодексу громадянського суспільства.

Ключові слова: особисті немайнові права, немайнові блага, особисті немайнові відносини, фізичні особи, життя, авторство, немайнова шкода, моральна шкода.

АННОТАЦИЯ

Малюга Л.В. Личные неимущественные права физических лиц в гражданском праве: теоретические основы и проблемы правового обеспечения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Институт государства и права имени В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию личных неимущественных прав как гражданско-правовой категории и их места в гражданском праве.

Основными вопросами, которые поднимаются в этом исследовании являются: уяснение частноправовой сущности личных неимущественных прав, обоснование предметной принадлежности личных неимущественных прав к гражданскому праву, определение их характерных признаков, определение структуры гражданских неимущественных правоотношений. Дается сущностная характеристика отдельных видов личных неимущественных прав физических