Київський національний економічний університет

МИХАЙЛЮК МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ

УДК 330.556: 330.322

Інвестиційні чинники розширеного відтворення

валового внутрішнього продукту в Україні

Спеціальність 08.01.01 – Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економічного прогнозування НАН України

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент

Кваснюк Борис Євгенович

Інститут економічного прогнозування НАН України,

заступник директора

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Ніколенко Юрій Васильович

Академія муніципального управління,

завідувач кафедрою економіки

кандидат економічних наук,

Меламед Марк Якович

Секретаріат Кабінету Міністрів України,

завідувач сектором макроекономічних пропорцій

Управління стратегії реформування економіки

та стратегічного планування

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса

Шевченка, кафедра економічної теорії, м. Київ

Захист відбудеться “ 14 ” червня 2004 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 14 ” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Недостатність інвестиційних коштів, яку гостро відчуває будь-яка галузь вітчизняної економіки є причиною і наслідком не сталого економічного розвитку та одним з найвагоміших чинників, що стримують трансформацію національної економіки до ринкових засад. За останні 12 років відбулось суттєве скорочення інвестиційної діяльності, що негативно вплинуло на індустріальний розвиток країни, збільшило її відрив від промислово розвинутих країн, посилилась структурна диспропорція економіки та знизилась ефективність використання суспільних ресурсів. З огляду на вади розвитку національної економіки та недостатність прогресивних тенденцій, особливо за останні роки, актуальним залишається питання формування інвестиційного впливу на фундаментальні відтворювальні процеси. Без розвитку пріоритетних напрямів реалізації інвестиційної діяльності неможливе позитивне вирішення проблем макроекономічної стабілізації, структурної перебудови економіки та її подальшої ринкової трансформації. Не всі аспекти цієї складної і багатогранної проблеми з’ясовані та отримали належне обгрунтування. Багато положень носять суперечливий та дискусійний характер. Насамперед, дискусійним є аналіз інвестиційного процесу як специфічного макроекономічного явища в сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки, детальнішого дослідження потребує досвід становлення інвестиційних відносин на етапі економічного пожвавлення ринкових перетворень, залишаються недостатньо вивченими окремі теоретичні аспекти макроекономічного регулювання інвестиційних ресурсів на державному рівні.

Актуалізація питання впровадження ефективних інвестиційних заходів зумовлена також наростанням негативних тенденцій усередині інвестиційного сектора: відсутність мотивації до інвестування, консервативність напрямків потоків інвестицій та їх слабка залежність від сучасних потреб економіки, недостатня кількість інвестиційних ресурсів в інвесторів. Необхідність ґрунтовного дослідження тематики інвестиційної діяльності визначається також і тим, що прорахунки співпраці з інвесторами викликають негативну реакцію громад-ської думки, оскільки означають надання переваг одним суб’єктам господарювання за рахунок втрат інших.

Перетворення, що відбуваються в економічному житті України, вимагають аналізу не тільки загальних закономірностей залучення та використання інвестиційного капіталу, а й виявлення певних особливостей співпраці інвесторів на різних рівнях, оптимально поєднуючи загальнодержавні інтереси з інтересами реалізації конкретної програми еконо-мічного розвитку суб’єктів господарювання.

Вивчення місця й ролі інвестування у системі відтворення суспільного продукту в межах різних економічних шкіл представлені дослідженнями А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Кейнса, Й. Шумпетера, М. Туган-Барановського, Є.Домара, Е. Хансена, Р. Солоу, Л. Вальраса, П. Самуельсона, В. Леонтьєва, Ю.Вікселля, А. Маршалла та інших вчених, що носять загальнотеоретичний характер і слугують методологічною основою подальшої розробки даної проблеми. Дослідження зарубіжних авторів ( Д. Стейнер, С.Бір, П. Самуельсон, І. Форестер, І. Ансоф та інші) з питань оцінки ефективності інвестицій в умовах ринкових відносин мають велике значення хоча їх точка зору не завжди прийнятна для сучасних умов України.

Серед вітчизняних дослідників проблемами формування інвестиційного впливу на відтворювальні процеси займалися та досягли значних наукових результатів - В.П. Александрова, І.О. Бланк, О.В. Гаврилюк, В.М. Геєць, М.С.Герасимчук, А.Ф. Гойко, Б.В. Губський, Б.Є. Кваснюк, К.Т. Кривенко, І.І.Лукінов, О.Г. Махмудов, Меламед М.Я., Ю.В. Ніколенко, А.А. Пересада, В.Г.Федоренко, А.Е. Фукс, А.А.Чухно, В.Я.Шевчук та інші. Визнаючи важливість та практичну корисність наукових праць цих учених, зауважимо, що проблема впливу інвестиційної діяльності на розширене відтворення ще не повністю досліджена, багато теоретичних питань залишаються дискусійними.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту економічного прогнозування НАН України “Структурні перетворення в економіці України та їх вплив на довгострокову економічну динаміку” (номер державної реєстрації 0102V006406) та тематики науково-дослідної роботи Київського національного економічного університету “Закономірності і особливості формування нової економічної системи в Україні” (номер державної реєстрації 0101V002949). Особисто автором підготовлено підрозділ “Реструктуризація джерел інвестування відтворювальних процесів у економіці України”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обгрунтування концептуальних засад стосовно сутності та принципів інвестиційного впливу на розширене відтворення ВВП, методичного підходу до формування та реалізації інвестиційних чинників розвитку в умовах трансформації вітчизняної економіки.

Для досягнення зазначеної мети поставлено і вирішено такі завдання:

- проведено узагальнений аналіз теорії інвестицій з акцентом на дослідження передумов та особливостей впливу інвестиційного середовища на процеси розширеного відтворення;

- здійснено теоретико-методологічний аналіз підходів щодо визначення сутності інвестиційних чинників відтворювальних процесів на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки;

- виявлено та систематизовано чинники, що обумовлюють відмінності в інвестуванні в різні етапи перехідного розвитку України;

- виявлено джерела і перспективи активізації інвестиційної діяльності у відтворювальних процесах на етапі економічного пожвавлення вітчизняної економіки;

- запропоновано конкретні рекомендації щодо підвищення ефективності державного регулювання та дієвості інвестиційної складової у формуванні ВВП України;

- проведено аналіз показників ефективності інвестицій як невід’ємної складової економічної політики, умови забезпечення зростання ВВП;

- досліджено шляхи інтенсифікації механізму залучення фінансово-кредитних установ до інвестування відтворювальних процесів та перетворення заощаджень на інвестиції.

Об’єкт дослідження є процес формування інвестиційних чинників у відтворенні національної економіки.

Предмет дослідження є економічні відносини, що складаються між суб’єктами інвестиційної діяльності та державою у процесі відтворення ВВП.

Методи дослідження. Логіка дисертаційної роботи підпорядкована вимогам діалектичного підходу та загальнонаукових методів дослідження. Методика теоретичної частини полягає в аналізі розробок проблеми сутності інвестиційної діяльності, її функцій та ролі в системі відтворення ВВП на основі методу порівняльного аналізу показників ефективності інвестицій. Це дало можливість уточнити розуміння сутності інвестиційної діяльності в контексті сучасних наукових вимог. Використання системного методу дозволило виявити суперечливий характер взаємозв’язку інвестицій та ВВП. В роботі широко застосовуються методи аналізу та синтезу, аналогій та порівняння, єдності історичного та логічного, наукової абстракції, математичної статистики, експертної оцінки, графічний. Розрахунки і побудова графіків виконано із застосуванням табличного редактора Microsoft Excel 2000.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обгрунтуванні сутності інвестиційного впливу на відтворювальні процеси, визначенні тенденцій його формування та особливостей залучення інвестиційних чинників до розширеного відтворення валового внутрішнього продукту України.

У процесі проведеного автором дисертаційного дослідження отримано наступні результати, що становлять наукову новизну:

вперше:

– доведено, що інвестиції представляють собою сукупне поняття ресурсів, вкладень і віддачі вкладених коштів, а також включенні до об’єктів інвестування і будь–яких інших вкладення, що дають дохід або ефект;

отримали подальший розвиток:

- підходи до розгляду інвестиційних чинників як важливої складової розширеного відтворення, яка полягає в науковій розробці та запровадженню комплексу заходів щодо визначення завдань, пріоритетних напрямів інвестування та контролю реалізації інвестиційної діяльності згідно поставлених цілей. Відсутність науково обгрунтованого підходу до формування інвестиційного впливу на відтворювальні процеси значно знижує їх ефективність, призводить до деформації відтворювальної структури вітчизняної економіки та є перешкодою подальшого економічного зростання;–

обґрунтування необхідності посилення ролі держави–інвестора через вплив НТП на склад таких структурних елементів продуктивних сил як наука, інформація і, відповідно специфічних об’єктів інвестування (значний обсяг капітальних вкладень, тривалий термін окупності, підвищена ризиковість інвестиційних проектів, суспільні наслідки отриманих результатів, вплив зовнішніх чинників на перерозподіл ресурсів тощо). Особливу актуальність отримують заходи, спрямовані на підтримання гнучких ринкових важелів у відтворювальних процесах – антимонопольне регулювання інституційних умов інвестиційної діяльності;–

аналіз секторної структури валових заощаджень, в якій існує надмірне державне споживання, що призводить до витіснення інвесторів з реального сектору економіки та перешкоджає створенню умов економічного зростання внаслідок зменшення можливості нагромадження основного капіталу. Тому з метою більш широкого залучення приватного інвестора потрібно зменшити рівень державного споживання

удосконалено:–

визначення, що ключове завдання інвестиційної політики полягає в тому, щоб адаптувати сучасну модель інвестування до конкретних умов трансформаційного періоду, коли внутрішніх принципів самоорганізації ринкової економіки явно недостатньо для вирішення проблем, які виникають.

Для цього потрібні:–

мобілізація позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок яких в розвинених країнах забезпечується основна частина капіталовкладень у народне господарство (йдеться про використання, по-перше, власних інвестиційних ресурсів підприємств і організацій, по-друге, залучених інвестиційних ресурсів);–

удосконалення бюджетної інвестиційної політики; –

напрями лібералізації бюджетної та податкової політики пропонується:–

підвищення ролі бюджетних коштів щодо інвестування реального виробництва;–

вдосконалення механізму надання суб’єктам господарювання бюджетних коштів на умовах кредиту або в обмін на частки їх статутних фондів;–

впровадження податкових заходів стимулювання інвестиційної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані наукові результати визначають напрями формування інвестиційної політики, мають теоретико-методологічне значення для подальшого дослідження проблем формування та розвитку інвестиційної діяльності у вітчизняній економіці. Прикладне значення роботи полягає у можливості використання рекомен-дацій щодо економічного обгрунтування інвестиційного впливу на процеси розширеного відтворення ВВП, впровадження яких забезпечить гнуч-кий розподіл інвестиційних коштів, підвищення рівня ефективності їхнього ви-користання, зменшення ризику, що є найбільш актуальним в умовах сучасної трансформаційної економіки України.

Одержані наукові результати дисертаційного дослідження використано в роботі Управління фінансової політики та координації роботи з Національним банком України Міністерства фінансів України при підготовці концептуальних засад створення і функціонування фінансової установи другого рівня як складової моделі іпотечного кредитування в Україні, поданих Мінфіном до Кабінету Міністрів України листом від 24.04.03 № 31-050-3-8/1633 та схвалених на засіданні Координаційної ради з питань створення системи іпотечного кредитування (протокол засідання від 29.04.03)(довідка від 15.08.2003 р.).

Розроблені автором практичні рекомендації щодо напрямів формування відтворювальних процесів та активізації інвестиційної діяльності використані в роботі відділу економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економічного прогнозування НАН України при підготовці аналітичних матеріалів до доповіді “Стратегія соціального та економічного розвитку України (2004-2011рр.)” та аналітичного матеріалу “Реноваційні пріоритети інвестиційної політики в Україні” (довідка за №135 - 387 від 01.09.2003р.).

Нові теоретичні підходи та результати дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі в Київському національному економічному університеті при викладанні студентам навчальних курсів “Політична економія” та “Перехідна економіка” (довідка від 03.09.2003 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми перехідної економіки України”, що походила 19 - 22 квітня 2001 року при КНУТД; 2-ій міжнародній науково-прак-тичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації”, що відбулася 31 травня –1 червня 2001 року на базі Національної гірничої академії України (м. Дніпропетровськ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні”, що відбулася 30 травня 2001 року в Українській Академії державного управління при Президентові України; Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінанси, грошовий обіг та кредит в забезпеченні суспільного добробуту” 5-6 жовтня 2001 року при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а також на засіданнях кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 2,1 друкованих аркушів: – у наукових фахових виданнях – 3 публікації обсягом 1,3 друкованих аркушів, тези доповідей на міжнародних та республіканських науково–практичних конференціях – 3 публікації загальним обсягом 0,6 друкованих аркушів, в інших виданнях – 1публікація обсягом – 0,2 друкованих аркушів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 132 назви та 6 додатків (розміщених на 7 сторінках). Загальний обсяг дисертації складає 183 сторінки друкованого тексту, містить 3 таблиці на 2 сторінках та 2 рисунки на 1 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету, завдання і об’єкт дослідження, визначено методологічну базу, розкрита наукова новизна та практична значимість отриманих результатів, їх апробація.

Розділ 1 “Теоретичні основи залучення інвестицій до відтворювальних процесів”. У розділі розглядається історико – логічний аспект розвитку теоретичних проблем інвестування як особливо важливого макроекономічного явища в людській цивілізації з точки зору відтворення виробничої діяльності в різні економічні епохи. З’ясовуються об’єктивні передумови впровадження заходів інвестиційного впливу на економічну політику, їх сутність та складові елементи в залежності від цілей відтворювальних процесів в межах визначеної економічної системи.

В розділі на основі ретроспективного аналізу інвестиційних концепцій проведено узагальнення методології розвитку інвестування в залежності від пріоритетів економічної політики та цільових орієнтирів держави у формаційному підході. Зазначено, що еволюція концепцій інвестування відбувалася шляхом раціонального синтезу різних теоретичних напрямів з урахуванням відповідних історичних реалій та специфічних особливостей розвитку суспільства.

Процедура включення інвестиційних чинників економічного розвитку в Україні значно затяглась в часі, що затримує ринкову адаптацію суб’єктів господарювання, поглиблює фінансове та технічне виснаження виробничих фондів. Зазначена ситуація вимагає від економічної політики держави розробити конструктивну стратегію і тактику інвестиційного розвитку з метою повноцінності формування відтворювальних процесів, сталого збільшення обсягів ВВП та збереження тенденції позитивних темпів економічного зростання.

У дисертації доведено, що досягнення інвестиційної активності, як необхідної умови розвитку економіки, є досить складним процесом і відбувається шляхом збільшення реалізованих інвестиційних ресурсів, найбільш ефективного їх використання в пріоритетних секторах матеріального і нематеріального виробництва. Інвестиції дають можливість сформувати виробничий потенціал на науково-технічній основі і визначити конкурентні позиції країни на світовому ринку. Значення ефективної і динамічно функціонуючої економіки важко переоцінити і інвестиції в цьому процесі відіграють одну з головних ролей. Їх часто порівнюють з двигуном економічного росту, тим економічним феноменом, який здатний кардинально змінити хід макрогосподарських процесів, особливо в трансформаційному періоді розвитку держави. Закономірним слід вважати, що життєздатність та ефективне функціонування економіки країни залежить від активності інвестиційних суб’єктів.

Аналізуючи інвестиційну сферу економіки України за роки незалежності, зроблено висновок, що вона не отримала належного розвитку з огляду трансформаційних процесів перехідного періоду, хоча це питання було і є нагальним для будь-якого рівня державного управління.

Однією з основних проблем інвестиційної сфери України залишається недостатність фінансових ресурсів та незначні можливості їх залучення. Для виправлення цього становища держава повинна вдатися до рішучих дій як на макро-, так і на мікрорівнях. Необхідність таких дій зумовлена збереженням робочих місць, підтримки часто збиткових, але важливих для національної безпеки галузей і виробництв, забезпечення життєдіяльності економіки і створення виробничої та соціальної інфраструктури для подальшого економічного зростання.

Інвестиційні джерела у світі обмежені і країни з перехідною економікою відчувають це дуже гостро, що в свою чергу обумовлює адекватне ставлення до їх раціонального використання. Теоретично інвестиційні ресурси складаються із заощаджень населення та держави, коштів підприємств, іноземних інвестицій у вигляді грошових ін’єкцій міжнародних фінансових установ і приватних інвесторів. Рух цих коштів забезпечують фінансові посередники. В Україні це здебільшого банки, оскільки їхніми каналами рухається майже 90% ресурсів фінансових ринків та спільні підприємства. В дисертації зазначається, що позитивний вплив перелічених можливих джерел на нарощування інвестиційного потенціалу країни досі не дуже відчутний. В Україні ще не створено належних умов для зростання довіри інвесторів до економічної політики держави.

Активізація інвестиційних процесів у контексті вимог бездефіцитності бюджету детермінує необхідність обмеження державних видатків і ставить актуальним питання ефективного залучення та оптимізації структури інвестиційних ресурсів.

Пріоритет у державному інвестуванні повинен віддаватися галузям, що забезпечують життєздатність економіки в цілому та створюють її належну інфраструктуру. Державні інвестиції при цьому повинні створювати умови для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки України та бути гарантом цільового спрямування інвестиційних ресурсів з можливістю їх подальшої приватизації.

Структурні зміни, що відбувалися в економіці України, формувалися під впливом відкладеного попиту, широкої експансії імпортних товарів, втрати конкурентноздатності більшості підприємств із завершеним виробничим циклом своєї ніші як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках та інших суттєвих проблем макроекономічного характеру (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка ВВП та інституційна структура валової доданої вартості в Україні, %

Роки |

Приріст ВВП до попере

днього року | Питома вага інституційних секторів у валовій доданій вартості | Нефіна

нсові корпо

рації | Фінансові корпорації |

Сектор загального

державного управління |

Домашні господ

дарства | Некомерційні організації, що обслуговують

домашні господарства | всього | у тому числі нерозподілена оплата послуг фінансових посередників | 1990 | - 4,0 | 79,3 | 0,5 | - 0,2 | 9,0 | 9,5 | 2,0 | 1991 | - 8,7 | 81,4 | 2,0 | - 1,9 | 8,9 | 8,2 | 1,4 | 1992 | - 9,9 | 82,6 | 4,4 | - 4,1 | 9,4 | 5,9 | 1,8 | 1993 | - 14,2 | 78,5 | 10,2 | - 8,2 | 9,1 | 7,6 | 2,8

1994 | - 22,9 | 78,6 | 8,1 | - 6,3 | 10,5 | 7,0 | 2,1 | 1995 | - 12,2 | 71,2 | 3,0 | - 2,5 | 12,5 | 12,9 | 2,9 | 1996 | - 10,0 | 67,6 | 2,5 | - 1,5 | 14,2 | 13,8 | 3,4 | 1997 | - 3,0 | 66,7 | 2,3 | - 1,3 | 15,5 | 14,2 | 2,6 | 1998 | - 1,9 | 65,2 | 2,4 | - 1,2 | 15,5 | 15,8 | 2,2 | 1999 | - 0,2 | 67,2 | 1,9 | - 1,1 | 13,1 | 16,7 | 1,9 | 2000 | 6,0 | 67,4 | 2,1 | 1,0 | 12,6 | 15,4 | 2,0

2001 | 4,1 | 67,9 | 2,3 | 1,2 | 13,3 | 14,9 | 2,1 | 2002 | 4,4 | 68,8 | 2,5 | 1,3 | 13,1 | 15,3 | 2,2 | Джерело: Держкомстат та національні рахунки України за відповідні роки та власні розрахунки автора .

В дисертації підкреслюється, що хоча економічна поведінка суб’єктів господарювання в Україні і схильна до заощаджень, та не достатньо високий рівень доходів більшості населення стримує як формування достатнього обсягу заощаджень, так і перетворення останніх в інвестиції, що гальмує механізми відтворення ВВП на належному рівні. Виробництво валової доданої вартості у найбільш масовому та капіталоозброєному секторі нефінансових корпорацій суттєво скоротилося. В економіці України на протязі всього періоду 1990-1999 років відбувався безперервний спад обсягу ВВП, особливо високими темпи спаду були в 1991-1996 роках, коли в середньому щорічно ВВП зменшувався більш ніж на 10 %. В 1997-1999 роках спад ВВП суттєво уповільнився, але в цілому за період 1990-1999 роки обсяг ВВП України зменшився на 60,8 %, або в 2,5 рази. В 2000 році, вперше після 10 років спаду, відбулось підвищення обсягу ВВП, але по відношенню до рівня 1989 р. обсяг ВВП 2000 року склав лише 41,6 %, тобто був у 2,4 рази нижче. Приріст 2001 року на 9,4 % обсягу ВВП дорівнює 46 % до кризового рівня 1990 р.

В дисертації наголошується, що скорочення інвестицій, інвестиційна криза є складовою частиною загальноекономічної кризи 90–х років. Втой же час інвестиційна криза не є причиною загальноекономічної кризи в Україні, як це має місце в класичній схемі виникнення криз, спаду виробництва, а навпаки, вона сама стала наслідком загальноекономічної кризи. Тому вже на основі цього аналізу можна зробити висновок: економічна криза в Україні виникла не з класичної причини економічного характеру (скорочення інвестицій), а з причин неекономічного характеру і перш за все інституційних.

Головним орієнтиром економічної стратегії України повинно стати збільшення внеску інвестиційних чинників в економічний розвиток та відтворювальні процеси в цілому.

Ключова проблема - трансформація заощаджень в інвестиції і капітал від високорентабельних експортно-орієнтованих галузей до інших секторів економіки - вирішується невиправдано повільно. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі не приводить до адекватного росту інвестиційних ресурсів в економіці і не генерує потенційно можливий ріст сукупної пропозиції і збільшення випуску. Вітчизняна економіка в даний момент демонструє недостатню здатність абсорбувати інвестиційні ресурси. Тому задача поліпшення інвестиційного клімату повинна сприйматися не як пошук вільних ресурсів, які можна залучити в економіку, а в першу чергу, як усунення перешкод адміністративного й інституціонального характеру, що заважають здійснювати інвестиції.

Розділ 2 “Інвестиційні чинники впливу на розширене відтворення ВВП”. У розділі на основі попередньо визначених концептуальних та методологічних положень проведено аналіз практики інвестування в економічній політиці України, який свідчить про рух вітчизняної економіки до нової стадії розвитку у зв’язку з позитивною тенденцією відтворювальних процесів.

В дисертації аналізується стан інституціонального середовища в Україні і доводиться, що інституційні перетворення є основою економічних реформ. Такі перетворення часто здійснюються стихійно і розуміння їх не завжди належно сприймається як на мікрорівні, так і на макрорівні вітчизняної економіки. Існують інститути, що характеризуються як сталістю та автономією динаміки соціально-економічного середовища, так і такі, що настільки органічно пов’язані з економічним середовищем, що навіть невеликі зміни його стану вимагають негайного відображення в змісті відповідного економічного впливу. Повністю це стосується існуючого зв’язку між інвестиційними відносинами та інституційним устроєм, на яких ґрунтується відповідна економічна політика держави. В економічній теорії інституційний підхід передбачає визначення ролі соціальних, політичних та економічних організацій (інститутів) у системі економічних явищ. Інституції в житті суспільства відіграють надто важливу роль, що є причиною виникнення чисельних теорій суспільного розвитку, та особливий інтерес мають економічні аспекти взаємодії між інституційними одиницями в умовах перехідної трансформації вітчизняної економіки. В розділі розглядаються особливості економічної поведінки суб’єктів господарювання, яка моделюється через специфічні для кожного з п’яти секторів (за системою національних рахунків (СНР) форми участі у виробництві, типах вироблених товарів і послуг, джерел доходів, характеру витрат і структури власності. Інституційні одиниці та сектори характеризуються через ті функції, які вони відтворюють у системі відносин на макрорівні економіки і кожен інституційний сектор відіграє специфічну роль у інвестиційних процесах. Ця специфіка певним чином позначається на економічному змісті заощадження та нагромадження, їх ролі у підтримці загальнонаціонального економічного зростання, головним критерієм яких є рівень інституціоналізації, тобто впливу різних інституціональних чинників на відтворення ВВП України. Аналіз динаміки розвитку інституційних секторів (табл.2)свідчить, що в нашій державі все ще зберігається так званий “інституційний вакуум", що негативно впливає на цілі та стимули продуктивної поведінки суб’єктів господарювання, підтримки їх активності, особливо у сфері економічної діяльності.

Таблиця 2

Частка інституційних секторів у ВВП в 1991, 1995-2001рр. (%)

Інституційний

сектор | 1991 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | Нефінансові корпорації |

79,9 |

63,7 |

67,5 |

67,9 |

76,0 |

77,2 |

77,1 |

77,5 | Фінансові

Корпорації |

2,0 |

2,7 |

2,5 |

2,4 |

1,6 |

1,3 |

1,5 |

1,9 | Сектор державного управління |

8,7 |

11,0 |

14,3 |

14,8 |

9,6 |

8,7 |

7,7 |

7,4 | Домашні господарства |

8,0 |

11,5 |

13,8 |

14,1 |

11,2 |

11,5 |

12,7 |

12,3 | Некомерційні організації |

1,4 |

2,6 |

3,5 |

3,4 |

1,6 |

1,3 |

1,0 |

0,9 | Джерело: Національні рахунки України за 1989-1992 рр.; за 1996р.; за 1992-1998 рр..

Україна в цифрах у 2002 р. Короткий статистичний довідник. К.: Видавництво “Консультант” -С.35-43.

Активізація діяльності, що відбувається, має переважно короткостроковий зміст і спрямовується на цілі, що не мають, на жаль, стратегічного характеру. Стратегічний підхід до розвитку економіки почав формуватися в певній мірі лише в останні роки і не має поки що завершеної форми та відповідної методології для реалізації проектів стратегічного характеру з метою акумуляції фінансових ресурсів, які було б доцільно використати для масштабної реструктуризації економіки на інноваційній основі.

В розділі констатується, що впровадження інвестиційної політики в державі потребує розвиненої інфраструктури з обслуговування інвестиційного процесу, тобто створенню інституційних органів інвесторів, які б відповідали вимогам ринкової трансформації економіки. Сьогодні інвестиційна політика держави має здійснюватись, з одного боку, відповідаючи загально цивілізованим нормам, які так чи інакше визнані у світі, з другого боку, вона повинна враховувати умови і чинники, що визначають існування держави на основі її політичного, економічного і соціального розвитку як у минулому, так і у сучасному, а особливо – у майбутньому. Тому головне завдання полягає в тому, щоб адаптувати сучасну модель інвестування до конкретних умов перехідного періоду, коли внутрішні принципи самоорганізації ринкової економіки, що формується недостатні для вирішення поточних проблем. Одна з них – мобілізація позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок яких у розвинутих країнах забезпечується основна частина капіталовкладень у національне господарство.Спираючись на закордонний досвід, такими суб’єктами інвестування мають бути пенсійні, страхові фонди, фінансові (інвестиційні) компанії, кредитні спілки, довірчі компанії та інші органи, що входять до так званої пара банківської системи. Акумулюючи значні інвестиційні ресурси, направляючи їх на фінансування інвестиційних програм, особливо соціально важливих, вказана система має суттєвий вплив на поліпшення інвестиційного клімату. Однак в нинішній ситуації, що склалася в Україні, страхові та технічні фонди ще тільки формуються і не мають достатнього фінансового впливу. Фінансові інвестиційні компанії як інститут акумулювання коштів для їх вкладання в ефективні проекти також в найближчій перспективі не зможуть відігравати суттєву роль, так як ринок цінних паперів у нас, особливо вторинний, ще не розвинений.

Основною метою державної інвестиційної політики є створення сприятливого інвестиційного клімату для подолання інвестиційної кризи та забезпечення на цій основі реального економічного розвитку та стійких темпів зростання ВВП (в межах 7 – 8 % щорічно). Україні не здійснюється належна інвестиційна політика, яка була б спрямована на розвиток промислового виробництва. Це проявляється в таких аспектах, як відсутність методів цільового заохочення інвестиційної діяльності власних та іноземних підприємств, не створюються умови для переорієнтації національного капіталу з банківської та невиробничої сфери у промисловість, чому могло б сприяти податкове законодавство. Відсутність певних умов та належних пільг для урізноманітнення інвестицій; у сфері промислового виробництва ігнорується збільшення приватних нагромаджень, що є важливою альтернативою для зростання власних коштів підприємств в умовах дефіцитного бюджету. В ситуації, що склалася у вітчизняній економіці, нереально розраховувати на суттєве посилення прямої участі держави в інвестиційній діяльності. Через недостатню наповненість бюджету інвестиції з боку центральної та регіональної влади досить обмежені. Для виправлення становища потрібно підвищити довіру економічній політиці держави та зменшити рівень ризиковості інвестування.

Порівняльний аналіз власного середовища інвестиційної діяльності як головного фактору інвестиційної привабливості повинен передбачати вивчення параметрів режимів інвестиційної і підприємницької діяльності в ключових країнах-донорах, з одного боку, а з другого - країнах-реципієнтах, що досягли найбільш вражаючих обсягів залучення іноземних інвестицій (що не виключає необхідності їх аналізу їх якісного складу) і показників економічного росту як бажаного кінцевого результату. Інвестиційна політика раціонального використання іноземного капіталу дозволить покращити інвестиційний клімат і стимулювати економічне зростання в цілому, так як зростання в ключових секторах економіки спонукатиме зростання і в інших галузях, а отже сприятиме стабілізації економіки України.

Аналізуючи в розділі причини обмеженості в даний час частки коштів населення, які спрямовуються в інвестиційну сферу слід зазначити, що: по-перше, грошові кошти населення слугують надійним джерелом кредитних ресурсів лише тоді, коли заощадження населення носять масовий характер, і населення має достатньо високий рівень життя; по-друге, заощадження населення є досить нестійким грошовим ресурсом, що піддаються значним коливанням в залежності від зміни економічної кон’юнктури і різного роду спекулятивних факторів; по-третє, для населення вкладення коштів в цінні папери підприємств є непривабливим, так як останні не можуть забезпечити навіть мінімальний рівень дохідності для приватних інвесторів; по-четверте, в умовах інфляційної і загальної соціально-економічної нестабільності різко знизились можливості залучення коштів населення на тривалі терміни; по-п’яте, кошти дрібних приватних вкладників для більшості комерційних банків залишаються дорогими за ціною і видатками на обслуговування клієнтів.

В України сукупність нестабільності, нераціонального використання потужностей, низької платоспроможності та низької прибутковості стає дуже небезпечною перепоною на шляху інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність, яка здійснюється в умовах кризи в економіці тільки посилює негативний вплив на відтворення основного капіталу і реалізацію процесів перебудови економіки. Тому надзвичайно суттєвим аспектом і основною передумовою досягнення високого рівня світової конкурентоспроможності країни в майбутньому, є вирішення завдання активізації інвестиційної діяльності, нарощування обсягів інвестицій з усіх можливих джерел як внутрішніх, так і зовнішніх.

Не менш вагомим джерелом інвестиційного потенціалу останнім часом вважають індивідуальні заощадження. Зростання обсягів заощаджень населення дає змогу країні зменшити зовнішні позичкові кошти, а зменшення зовнішнього боргу знижує навантаження на фінансово-бюджетну систему, а також сприяє послабленню інфляційної напруги. Тенденція до зростання вкладів населення повинна дістати своє підкріплення різними засобами фінансової політики, насамперед податкової. Створення та подальший розвиток розгалуженої інфраструктури акумулювання заощаджень (потенційних інвестиційних засобів) має бути однією з провідних умов пожвавлення інвестиційних процесів.

Вагомим джерелом внутрішнього інвестування мають стати кредитні ресурси. Але в умовах нестабільності економіки кредитні засоби інвестуються винятково у високодоходні та швидкоокупні виробництва, крім того через високу ставку відсотка та обмежену кількість інвесторів, що можуть скористатися послугами кредиторів, процеси інвестування не нарощуються. Тому з метою вдосконалення грошово-кредитної політики необхідно:–

створення умов активізації довгострокового кредитування реального сектора економіки; –

застосування пільгового оподаткування комерційних банків, що здійснюють кредитування реального сектора;–

формування промислово-фінансових груп за участю банків через відміну обмежень щодо участі комерційних банків в приватизації.

Прибуток на сьогодні є джерелом самофінансування інвестицій лише на окремих високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і масових неплатежів прибуток як джерело інвестицій у країні в цілому є набагато меншим порівняно з амортизаційним фондом. Надмірний податковий тиск веде до “тінізації” значної частини прибутку, що практично виключає можливість її інвестиційного використання. Для того, щоб прибуток став дійсним джерелом зростання інвестиційних ресурсів як на рівні окремих підприємств, так і на макроекономічному рівні необхідно проведення обгрунтованої державної інвестиційної політики. Загальною спрямованістю заходів державного регулювання має бути створення більш вигідних умов для використання коштів у реальному секторі економіки.

Амортизаційні відрахування, метою нагромадження яких є забезпечення відтворення основного капіталу, є також важливим джерелом розвитку підприємств. Вони так само можуть бути у вигляді заощаджень, а отже, інвестуватись у створення нових виробничих потужностей, і так само бути стабілізаційним елементом суспільного відтворення. Водночас формування цього виду заощаджень є регульованим процесом, що детермінується загальнонаціональною економічною політикою, яка повинна враховувати особливості соціально-економічного розвитку країни, забезпечувати впровадження інструментів регулювання, які адекватно відображають потреби реального виробництва.

В дисертаційній роботі з’ясовано, що соціально-економічне становище в Україні визначається значенням відносин в ієрархії соціальних цінностей, масштабом і глибиною залучення в них приватних і загальнодоступних інтересів, а також глибиною їх системного впливу на різні категорії економічних відносин, і в першу чергу, на стан і тенденції інвестиційних відносин.

Обов’язковою умовою забезпечення економічного зростання є здійснення державою виваженої інвестиційної політики. Саме тому функція управління (і, звичайно, відповідальності) інвестиційними процесами повинна перейти повністю до держави, тому що лише вона у змозі:–

розробити загальнонаціональну стратегію залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку України;–

гарантувати використання залучених засобів у національно-пріоритетних напрямках, сприяючи створенню і розвитку нових підприємств, активізуючи структурні зрушення і формування сучасної ринкової інфраструктури;–

провести комплексні зміни в системі оподаткування одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери;–

забезпечити стабільність основних законодавчих положень щодо умов інвестування;–

залучити іноземних інвесторів в приватизаційні процеси. Першим кроком на цьому шляху повинно стати формування стратегії економічного розвитку національної економіки.

Перебудова національної економічної системи України з орієнтацією на створення вільного ринку не повинна ігнорувати той факт, що ринковий механізм сам по собі не в змозі забезпечити стійкої економічної рівноваги між інвестиційним попитом та пропозицією, і автоматично не створює системи акумулювання вільних інвестиційних коштів. Він також не підтримує оптимального рівня відсоткових ставок і не сприяє подоланню інфляційних явищ та бюджетного дефіциту, що у багатьох випадках призводить до глибоких економічних криз, високих темпів інфляції, зростання безробіття, зниження життєвого рівня населення та інших негативних явищ у суспільстві. Особливо загострюються суперечності економічного розвитку у періоди трансформацій і тому завданням держави має бути формування такої політики у сфері інвестиційної діяльності, яка б задовольняла вимогам трансформування її економіки в соціально–орієнтованому напрямі. Складовими інвестиційної політики України, яка забезпечить сталий соціально–економічний розвиток має стати: –

удосконалення правової бази, макро- та мікроекономічних регуляторів інвестиційної діяльності, застосування специфічних обмежувальних режимів (протекціонізму та автаркії);–

спрямування ресурсів кредитно-фінансової сфери на здійснення інвестицій в реальний сектор економіки, узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики із завданнями інвестиційної стратегії;–

збільшення фінансових ресурсів населення, національних підприємств і держави та їхнього спрямування на здійснення інвестицій до реального сектора економіки;–

впровадження режиму найжорсткішої економії бюджетних коштів, підвищення їхньої ролі як макроекономічного регулятора і складової інвестиційного потенціалу;–

створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій та їхнього використання для здійснення намічених структурних зрушень, підвищення здатності національної економіки до сприйняття цих інвестицій;–

формування раціональної структури національної економіки на базі застосування принципів національних пріоритетів та національних переваг, що дасть змогу досягти достатнього рівня конкурентоспроможності та внутрішньої соціально–економічної стабільності.

ВИСНОВКИ

У дисертації дається теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в обґрунтуванні концептуальних засад та розкритті особливостей прояву інвестиційного впливу на відтворювальні процеси в Україні. Проведений аналіз основних тенденцій та положень розвитку інвестиційних складових формування вітчизняного ВВП дав можливість сформулювати наступні теоретичні та науково-практичні висновки:

1. Дослідження поняття “інвестицій” в сучасній економічній теорії є досить широко визначеним в наукових колах і часто асоціюється з економічною категорією – “капітал” в різних змістах цього поняття. Сучасна економічна теорія виходить з того, що капітал є створеними людиною ресурсами, які використовують для виробництва товарів і послуг, а поняття інвестицій відноситься до видатків у виробництво чи нагромадження, з метою отримання прибутку. Розвиток ринкових підходів до розуміння інвестицій обумовлює їх розгляд як сукупне поняття ресурсів, вкладень і віддачі вкладених коштів, а також включення в склад об’єктів інвестування і будь–яких інших вкладень, що дають дохід або ефект. Під інвестиційною діяльністю слід розуміти сукупність дій суб’єктів господарювання, спрямованих на перетворення заощаджень в інвестиції. Досліджуваний процес може розглядатись переважно як макроекономічне явище, тому розуміння інвестиційної діяльності пов’язане з необхідністю врахування широкого спектра чинників, що впливають як на реальні, так і фінансові інвестиції.

2. Інвестиційна діяльність, завдяки здатності до саморегулювання через функціонування в економіці фінансових ринків, забезпечує високу мобільність фінансових ресурсів. Водночас схильність до різких коливань, іноді не передбачувана кон’юнктура ринку, нерідко спричиняють спад ділової активності підприємців, що обумовлює виважену політику державного втручання з метою забезпечення безперервності економічного зростання та його якості.

3. Інвестиційна політики має спиратися на існуючі джерела фінансування інвестицій чи то державних за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, чи то власних коштів підприємств за рахунок амортизації та нерозподіленого прибутку, чи то іноземних інвестицій, чи то заощаджень домогосподарств, чи то надходжень від фондового ринку, чи то середньо та довгострокового кредитування. Інвестиційна діяльність, що є складовою загальноекономічної політики, її ефективність та цілеспрямованість повністю залежить від стратегії економічного розвитку, обраного державою, регулювання її впливу на суб’єкти та об’єкти інвестиційної