Медведчук Наталія Анатоліївна

УДК 94: 304.4 (477+438) “19”

Українсько-польське співробітництво в гуманітарній сфері:
кінець 80-х – 90-ті роки хх століття

Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Львів – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – Колесник Віктор Пантелеймонович,
доктор історичних наук, професор Волинського державного університету імені Лесі Українки, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

Офіційні опоненти – Трофимович Володимир Васильович,
доктор історичних наук, професор Національного університету “Острозька академія”, завідувач кафедри історії

Озимчук Олег Борисович,
кандидат історичних наук, доцент Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри всесвітньої історії

Провідна установа – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Захист відбудеться 12 жовтня 2004 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д .222.01 Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Інституту народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розісланий 6 вересня 2004 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор історичних наук І.Г. Патер

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Українців та поляків одвіку поєднує спільність етнічного походження, спорідненість мов, територіальна близькість, тривале перебування у складі однієї держави. Обом народам довелося пережити труднощі будівництва на своїх землях соціалістичної системи та її розпаду. Отож, протягом століть між населенням сусідніх країн закономірно встановилися активні контакти у політиці, економіці, культурі. Наприкінці ХХ ст. вони набули вигляду розгалуженої мережі міждержавних зв’язків.

Досвід перших десяти років взаємодії між двома країнами в умовах державної незалежності та суверенітету є логічним продовженням попередніх контактів. Завдяки підписанню ряду нових двосторонніх угод українсько-польське партнерство офіційно було визнане таким, що досягнуло стратегічного рівня. Загальновизнаними підставами для цього вважаються вступ Республіки Польща до НАТО у березні 1999 р. та закріплення за нею ролі своєрідного провідника інтересів східноєвропейських держав на міжнародній арені.

У цьому сенсі важливим є переосмислення набутого досвіду українсько-польських відносин, адаптація його головних здобутків до сучасних умов. Розвиток нових форм і видів співпраці у гуманітарній сфері неможливий без врахування складності й суперечливості даного процесу. Адже саме у цій галузі прослідковується найбільша доступність участі пересічного громадянина у процесі міжнародної взаємодії. Отже, проведення об’єктивного аналізу таких взаємин між Україною і Польщею наприкінці 80-х – у 90-х рр. дозволить осягнути здобутки і помилки, зроблені на цьому шляху, врахувати їх при плануванні подальших кроків до зближення двох країн.

Актуальність теми дисертації зумовлена і ступенем її наукової розробки. Українсько-польські контакти у гуманітарній сфері ніколи не залишались поза увагою вчених. Однак дослідження двосторонніх зв’язків кінця 80-х – 90-х рр. ХХ ст. тільки розпочалося.

Дисертація є складовою частиною науково-дослідної теми історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки “Україна в європейському інтеграційному процесі”, а також плану заходів Волинської облдержадміністрації щодо культурного обміну в рамках Єврорегіону “Буг”.

Мета роботи - об’єктивно висвітлити стан українсько-польських взаємин у гуманітарній сфері наприкінці 80-х – у 90-х рр. ХХ ст. у контексті двосторонніх міждержавних стосунків.

Дисертант ставив перед собою завдання дослідити:

- формування правового поля українсько-польських стосунків у гуманітарній сфері;

- економічні, політичні та соціальні чинники співробітництва;

- суть і зміст наукових контактів;

- головні напрямки взаємодії у освіті;

- культурно-мистецькі зв’язки;

- співпрацю у галузі молодіжної політики;

- розвиток туристично-спортивної діяльності;

- обмін досвідом щодо вдосконалення системи охорони здоров’я;

- особливості прикордонного спілкування в рамках Єврорегіону “Буг”;

- значення взаємин у гуманітарній сфері для суспільно-політичного життя українців і поляків.

Об’єкт дослідження – Україна і Польща в міждержавних та регіональних взаєминах у гуманітарній сфері, а предмет – суть, зміст і характер українсько-польського співробітництва у гуманітарній сфері наприкінці 80-х – у 90-х рр. ХХ ст.

Хронологічні рамки - кінець 80-х – 90-ті рр., період радикальної трансформації польського й українського суспільств на базі демократичних змін, відновлення незалежності України та започаткування безпосередніх двосторонніх відносин у гуманітарній сфері між Україною та Польщею на державному рівні.

Методи дослідження: для досягнення мети і виконання поставлених завдань вихідними принципами роботи обрано принципи історизму та об’єктивності. На них оперті такі методи дослідження: загальнонаукового аналізу та синтезу, ретроспекції та порівняння, описовий та моделювання.

Наукова новизна дисертації визначається предметом, авторською постановкою і вирішенням завдань дослідження. На основі аналізу широкого масиву джерел, значна частина яких вперше залучена автором до наукового обігу, висвітлено українсько-польське співробітництво в гуманітарній сфері на міждержавному та регіональному рівнях, а також з’ясовано його роль у суспільно-політичному житті обох країн.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її результатів для написання узагальнюючих праць з історії України й Польщі та для подальшого наукового дослідження українсько-польських стосунків у гуманітарній сфері. Окремі положення дисертації можна застосовувати у навчальному процесі - при створенні спеціальних курсів та підручників з новітньої історії, міжнародних відносин, політології, культурології та інших дисциплін. Матеріали дослідження також можуть бути враховані при розробці нормативних документів відповідних міністерств і відомств, планів та програм двосторонньої співпраці різноманітних установ, організацій, творчих і наукових колективів.

Результати дисертаційного дослідження апробовано на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: міжнародній студентсько-аспірантській конференції “Україна – Польща: шлях до європейської співдружності” (м. Тернопіль, 26 – 27 квітня 2001 р.); міжнародній науковій конференції “Духовна культура українців на етнічних західних землях впродовж віків” (м. Острог, м. Луцьк, м. Львів, 6 – 11 вересня 2001 р.); міжнародній науковій конференції “Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми історії і політології” (м. Київ, 16 – 18 травня 2002 р.); ХІ міжнародному Славістичному колоквіумі, присвяченому Дню пам’яті святих Кирила і Мефодія (м. Львів, 22 – 24 травня 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура” (м. Острог, 29 травня 2002 р.); міжнародній науково–практична конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки та прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 20 лютого 2003 р.); міжнародному науковому семінарі “Німецько-французькі та українсько-польські взаємини у ХХ столітті в історичному порівнянні” (м. Київ, 24 – 25 квітня 2003 р.); на звітних конференціях викладачів, аспірантів та студентів історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки “Дні науки” (м. Луцьк, 4 квітня 2001 р., 10 квітня 2002 р., 23 квітня 2003 р.). Головні результати дисертаційного дослідження висвітлені у 13 наукових публікаціях, 10 з яких – статті у фахових виданнях ВАК України.

Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається зі вступу, трьох розділів, висновків (повний обсяг - 181 сторінка) і списку використаних джерел та літератури (46 сторінок, 508 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 227 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, встановлено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет роботи. Чітко окреслено хронологічні рамки та розкрито методи наукового дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів. Вміщено відомості про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ – “Джерела та історіографія”. Джерельною основою дисертації стали різні за характером, походженням, формою і змістом опубліковані й не опубліковані документи та матеріали, які можна умовно поділити на кілька груп.

До першої групи увійшли документи, виявлені у державних архівах України та Польщі, які дають змогу провести ретроспективний аналіз українсько-польських стосунків у гуманітарній сфері, виявити їх особливості на різних етапах та порівняти підходи сторін-учасниць до розв'язання проблем, що виникали в процесі ведення інтенсивного діалогу. З цією метою опрацьовано фонди Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ) (фонд 5110 “Українське товариство дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами (УТДКЗ)”); Державного архіву Волинської області (ДАВО) (фонд р – 1965 “Волинське обласне відділення Товариства радянсько-польської дружби, м. Луцьк”); Люблінського Державного архіву Республіки Польща в Любліні (Archiwum Panstwowe w Lublinie (APL) (фонди 947 “Люблінське воєводське правління ТПРД” за 1944 – 1968 рр. (Towarzystwo Przyjazni Polsko-Radzieckiej. Zarz№d Wojewуdzki w Lublinie), 735 “Відділ культури Президії Воєводської Народної Ради в Любліні” за 1950 – 1973 [1974] рр. (Prezydium Wojewodzkiej Rady Narodowej w Lublinie. – Wydziaі Kultury”) та 932 “Воєводський Будинок Культури в Любліні” (Wojewodzki Dom Kultury w Lublinie)).

Другу групу склали архівні матеріали та поточна документація окремих міністерств і відомств, державних та громадських установ і організацій, які безпосередньо контролювали перебіг українсько-польських контактів у гуманітарній сфері наприкінці ХХ ст. Такі документи становлять основну кількість використаних при написанні роботи джерел, при чому більшість з них була вперше залучена автором до наукового обігу. Так, багато цінної інформації віднайдено у Архіві Міністерства закордонних справ України (Архів МЗС України, фонд 1 “Міністерство закордонних справ України”); Архіву Міністерства освіти і науки України (Архів Міносвіти України, фонди 166 “Міністерство народної освіти УРСР” та 4621 “Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР”). Широко використані також матеріали поточних архівів Польського Інституту у Києві (ПІ), Європейського колегіуму польських та українських університетів в Любліні, Інституту Центрально-Східної Європи (ІЦСЄ) у Любліні, Міністерства культури і мистецтв (Мінкультури) України, Міністерства освіти і науки (Міносвіти) України. Зокрема, серед їх поточної документації було виявлено оригінальні тексти більшості двосторонніх угод, які регулювали розгортання українсько-польських стосунків у гуманітарній сфері в досліджуваний період.

До третьої групи джерел зараховано опубліковані збірники документів та окремі видання законодавчо-нормативних актів вищих органів влади України й Польщі. Вони, з одного боку, засвідчують стан договірно-правової бази українсько-польських зв’язків у гуманітарній сфері, з іншого - визначають основоположні принципи співпраці між цими країнами. Це, зокрема, Конституція України і Конституція Республіки Польща, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. та ухвали польського парламенту з нагоди їх прийняття. Сюди ж відносяться й угоди, що регламентують двостороннє співробітництво України й Польщі, в тому числі у сфері культури. До цієї групи джерел віднесено також статистичні відомості, що містяться у інформаційних бюлетенях присвяченим висвітленню науково-освітніх, культурно-мистецьких і туристично-спортивних зв’язків між населенням двох держав.

Четверту групу джерел становлять документи і матеріали, опубліковані у періодичних виданнях - журналах “Відомості Верховної Ради України”, “Політика і культура”, “Політика і час”, “Критика”, “Соціальна політика і соціальна робота”, “Сучасність”, “Універсум”, Kultura”, “Wspьlnota polska”, “Spotkania”?а ін., газетах “Урядовий кур’єр”, “Голос України”, “День”, “Дзеркало тижня”, “Rzeczpospolita”, “Gazeta Wyborcza”, “Tygodnik Solidarnosж”). Головна цінність таких матеріалів - у їх високій інформативності, що доповнює і, до певної міри, узагальнює дані, почерпнуті з архівних та опублікованих документів.

Різноманітність використаних джерел дозволила документально підкріпити і підтвердити аналітичні висновки щодо масштабності та результативності співпраці в гуманітарній сфері між Україною і Польщею наприкінці 80-х – у 90-х рр., виявити її характерні риси та особливості.

Типологізація джерел з теми дослідження засвідчує, що офіційна концепція розвитку українсько-польських стосунків, в тому числі в гуманітарній сфері, має два аспекти. Перший, теоретичний, являє собою процес формування договірно-правової бази міждержавних відносин. Другий, практичний, полягає у безпосередній реалізації змісту підписаних угод.

Взаємозв’язок цих аспектів багато в чому здійснюється шляхом їх осмислення й узагальнення у науковій літературі. Однак, завдяки своїй новизні, проблема взаємин у гуманітарній сфері між Україною та Польщею наприкінці 80-х – у 90-х рр. залишається відкритою. Монографій, присвячених даній темі, досі не написано. Поодинокими спробами систематизації досвіду і підбиття підсумків українсько-польської культурної співпраці наприкінці ХХ ст. є статті у фахових часописах і тематичних наукових збірниках статей, опублікованих як підсумки різноманітних конференцій, семінарів, симпозіумів тощо. Тобто, пожвавлення науково-освітнього, культурно-мистецького, молодіжного, туристично-спортивного, медичного обміну дає матеріал для теоретичних досліджень, і навпаки – узагальнення досвіду такої співпраці стає імпульсом для її активізації.

В українській та польській історіографії переважає аналітичний підхід до висвітлення двостороннього співробітництва в гуманітарній сфері. При цьому, велика група дослідників розглядає контакти даного типу в політологічному контексті: як ланку складної системи двосторонніх міждержавних відносин. Цей напрям у історіографії репрезентують праці С.Р. Буранта Бурант С.Р. Україна і Польща: до стратегічного партнерства // Політична думка. - 1997. - № 3. - С. 99 - 111., Д. Горуна та В. Глібова Глібов В.В., Горун Д.О. Українсько-польські взаємини в пострадянський період. Деякі аспекти політичного й економічного співробітництва // Політика і час. – 1997. - № 5 – 6. – С. 15 – 21; Горун Д. Українсько-польське регіональне співробітництво // Нова політика. – 1999. - № 3. – С. 15 – 18., В. Моцока Моцок В. Польський вектор зовнішньої політики України (деякі аспекти стратегічного партнерства) // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2000. - Випуск 73 - 74. - Історія.- С. 218 - 227., І. Мельникової Мельникова І.М. Україна у взаємовідносинах з прикордонними державами Центрально-Східної Європи: створення міжнародно-правових підвалин добросусідства і співробітництва (90-ті роки) // Україна в європейських міжнародних відносинах. Науковий збірник. – К.: Видавництво НАН України, 1998. – С. 59 – 87., Л. Чикаленко, О. Васильєва та Д. Васильєва Чикаленко Л.Д., Васильєв О.О. Українсько-польські відносини в контексті сучасних інтеграційних процесів у Центрально-Східній Європі // Україна в європейських міжнародних відносинах. Науковий збірник. – К.: Видавництво НАН України, 1998. - С. 140 – 161. , В. Гілля і Н. Гілля Gill W., Gill N. Stosunki Polski z Ukrain№ w latach 1989–1993. – Toruс–Poznaс: Wydawnictwo A. Marszaіek, 1994.– 124 s., А. Камінського та Є. Козакєвича Kamiсski A.Z., Kozakiewicz J. Stosunki Polsko – Ukraiсskie. Raport. – Warszawa: Centrum Stosunkуw Miкdzynarodowych Instytutu Spraw Publicznych, 1997. – 60 s., Б. Кліха Klich B. Strategiczne partnerstwo Polski i Ukrainy // Ad meritum. – 1999. - № 8. – S. 91 – 106. та ін. Друга, значно менша, група вчених зосереджується на дослідженні українсько-польських культурних зв’язків - найширшого складника двосторонніх відносин у гуманітарній сфері. При чому, їх розвиток найчастіше тлумачать у історико-філософському контексті, як область практичної реалізації стереотипів суспільної свідомості: і позитивних, і негативних. У такому напрямку, зокрема, працюють Н. Яковенко Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVII століття. - К.: Генеза, 1997. – 312 с. , Я. Дашкевич Дашкевич Я. Шляхи подолання упереджень (перешкоди нормалізації польсько-українських стосунків) // Україна – Польща. Історична спадщина і суспільна свідомість / За ред. Ісаєвича Я., Дашкевича Я., Дзюби І. - К.: Наукова думка, 1993. – С. 23 – 29., О. Зарецький Зарецький О. Україна та Польща в етнокультурному просторі СРСР // Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття. – К.: Інститут Центрально-Східної Європи, 1999. - С. 87 – 99. та ін. До того ж, у названих авторів інформація про сучасний стан гуманітарних зв’язків між Україною і Польщею часто поєднується з переосмисленням їх попереднього досвіду.

Вітчизняні дослідники приділяють значну увагу ретроспективному аналізу українсько-польських відносин у гуманітарній сфері. Особливої згадки у цьому контексті заслуговує науковий доробок Я. Ісаєвича Ісаєвич Я.Д. Українська культура в середньовіччі і на світанку нової доби // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К.: Наукова думка, 1992. – Вип. І. - С. 31 – 48; Ісаєвич Я. Проблема походження українського народу: історіографічний і політичний аспект // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К.: Наукова думка, 1995. – Вип. ІІ. – С. 3 – 17; Ісаєвич Я. Джерела про західні межі української етнічної території в період феодалізму // Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Львів: Місіонер, 1996. – С. 63 – 74.. Поряд з цим, в українській і польській історіографії кінця 80-х – 90-х рр. не виявлено робіт, авторами яких переглядався б досвід двостороннього культурного співробітництва ІІ пол. ХХ ст. Тому для ретроспективного огляду культурних взаємин між УРСР та ПНР нами було використано ряд узагальнюючих праць та монографій, сучасних описуваним у них подіям.

Для аналізу ж українсько-польського наукового співробітництва кінця 80-х – 90-х рр. найбільше прислужилися праці В. Литвина, В. Лишко, Н. Рибака та М. Мазіньської Литвин В. Україна на межі тисячоліть (1991 – 2000 рр.). – К.: Альтернативи, 2000. – 360 с.; Лишко В. Наукові зв’язки України та Польщі в 1990-х рр. ХХ ст. // Історіографічні дослідження в Україні. Україна – Польща: історія і сучасність. – К.: НАН України, 2003. – Ч. 2. – С. 77 – 89; Рибак Н.Б. Наукове співробітництво України з країнами Східної Європи в соціально-гуманітарній сфері (1970 – 1990-ті рр.). – К.: Київський нац. ун-т, 1999. – 16 с.; Maziсska M. Wspуіpraca miкdzynarodowa Polski w dziedzinie edukacji // Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej. 1996. – Warszawa: Polski Instytut Spraw Miкdzynarodowych, 1997. – S. 107 – 116.. Концептуальні засади реформування системи освіти в обох країнах висвітлюють статті А. Вільчковської та А. Василюк Вільчковська А. Реформування музичної освіти школярів у Польщі // Мистецтво та освіта. – 2002. - № 2. – С. 46 - 48; Василюк А. Польща і Україна: концептуальні підходи до реформування системи оцінювання (порівняльний аналіз) // Освіта і управління. – 2000 (2001). – Т. 4. - № 3 –4. – С 13 - 20., перспективи діяльності спільних вузів окреслюють Б. Осадчук і М. Весоловська Осадчук Б. Україна, Польща, світ. – К.: Смолоскип, 2001. – С. 330 – 331; Wesoіowska M. Prezydenckie gwarancje // AMK. Akademicki miesiкcznik kulturalny. – 2001. – Paџdziernik. – S. 4. Проблеми охорони та реституції культурної спадщини українського і польського народів, що знаходяться на території сусідньої держави найактивніше обговорюють О. Федорук Федорук О. Україна і Польща – питання спадщини // Польська культура в житті України. Історія. Сьогодення / Упоряд. Вовк Ю.А. – К.: Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України, 2000. - С. 55 – 64. та Я. Мілер Miler J. Wspуіpraca Biura Peіnomocnika Rz№du ds. Polskiego Dziedzictwa Kulturalnego za Granic№ z Biaіorusi№, Litw№ i Ukrain№ // Przegl№d Wschodni. – 2000. - T. VI, Z. 1(21). – S. 27 - 32. .

На цьому фоні виділяється кандидатська дисертація вітчизняної дослідниці В. Лишко “Українсько-польські зв’язки в галузі культури 1991 – 1999 рр.”, захищена у Києві в 2002 р. У роботі прослідковано динаміку міждержавних українсько-польських культурних стосунків, вказано їх загальну позитивну спрямованість на подолання застарілих етнічних упереджень та стереотипів. Простежено також основні форми такої співпраці, наголошено на ролі у її перебігу культурно-освітніх та релігійних товариств національних меншин Лишко В.В. Українсько-польські зв’язки в галузі культури (1991 – 1999 рр.): автореферат канд. іст. наук: 07.00.01 // Київський нац. ун-т. – К., 2002. – 16 с..

Зусилля української та польської молоді, спрямовані на формування громадянського суспільства в обох країнах описують О. Клименко, Ю. Галабурда та ін. Вони аналізують міжнародну активність юнацтва у контексті вироблення загальнодержавних концепцій розвитку громадських неурядових організацій (НУО) як важливого чинника демократизації суспільних відносин. При цьому, пріоритетним напрямком участі молодіжних об’єднань в українсько-польському діалозі вважають взаємний обмін досвідом щодо включення представників нової генерації до повноцінного політичного життя Клименко О. Демократизація міжнародного співробітництва в діяльності польських неурядових організацій // Історіографічні дослідження в Україні. Україна – Польща: історія і сучасність. – К.: НАН України, 2003. – Ч. 2. – С. 59 – 69; Галабурда Ю. Молодіжний недержавний сектор у контексті становлення громадянського суспільства в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 2. – С. 19 – 33..

Пізнавальну, виховну та оздоровчу функції туристично-спортивних зв’язків між українцями та поляками найповніше розкривають П. Луцишин та Н. Луцишин. Даний вид двосторонніх взаємин у їхніх працях постає не лише як результат розвитку національної економіки України та Польщі, але і як масове суспільне явище, що сприяє зацікавленню життям сусіднього народу Луцишин Н.П., Луцишин П.В. Економіка й організація міжнародного туризму. – Луцьк: РВВ “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2003. – 230 с.; Луцишин П.В., Клімонт Д.Ю., Федонюк С.В. Географія продуктивних сил Польщі. - Луцьк: РВВ “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2000. – 356 с.. Ці дослідники здійснили також спробу з’ясувати сутність процесу реформування системи охорони здоров’я у Польщі, не провівши, однак, співставлення з ситуацією в Україні Луцишин П.В., Луцишин Н.П. Реформа системи освіти та охорони здоров’я в Польщі // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2003. - № 8. – С. 303 – 310.. Подібну ваду має ще ряд публікацій, присвячених проблемам української та польської медицини.

Таким чином, українсько-польські взаємини в гуманітарній сфері кінця 80-х – 90-х рр. привертають увагу дослідників з обох країн. В основному збігаються і підходи до висвітлення окремих аспектів вказаної проблеми. Однак, вітчизняні науковці ще не розробили, на відміну від своїх польських колег, цілісної теоретичної концепції міждержавних стосунків у гуманітарній сфері. У той же час, українські вчені більш ефективно поєднують описовий і аналітичний підходи до аналізу окремих аспектів співпраці у науці й освіті, культурі, молодіжній політиці, туризмі та спорті, системі охорони здоров’я. Загалом же, українська та польська наукова література, присвячена вказаним питанням, становить єдиний історіографічний комплекс, частини якого взаємно доповнюють одна одну.

Широка джерельна база та наукові розробки сучасних вчених дозволяють виділити українсько-польські взаємини в гуманітарній сфері кінця 80-х – 90-х рр. ХХ ст. як окрему дослідницьку проблему. Її можна повністю розкрити лише за умови одночасного узагальнення фахових публікацій і критичного осмислення джерел, присвячених цій темі.

Другий розділ – “Витоки та організаційні засади українсько-польської взаємодії у гуманітарній сфері” - висвітлює традиції українсько-польських зв’язків у гуманітарній сфері та організаційні засади міждержавного співробітництва.

Як складна багатогалузева система українсько-польські зв’язки в гуманітарній сфері почали формуватись ще у найдавніші часи, охопивши всі сфери духовного життя двох народів. Обсяг та інтенсивність цих зв’язків мали періоди піднесення і спаду. При цьому, їх головною ознакою стала еволюційність, спрямованість на постійне розширення, поглиблення та динамізацію двостороннього діалогу в царині суспільного життя. Водночас, застосування ретроспективного методу аналізу дозволило виявити слабкі місця цього тривалого процесу та перешкоди, що виникали у його ході, спричиняючи своєрідну “взаємодію через заперечення”. Їх джерелами були особливості політичного та соціально-економічного життя у конкретні часи та усталені у суспільній свідомості етнічні стереотипи, особливо впливові в українсько-польських стосунках кінця XVI – XVII cт., а також середини ХХ ст.

За умов незалежної України та демократичної Польщі склалася сприятлива ситуація для налагодження двосторонньої співпраці в гуманітарній сфері на міждержавному та регіональному рівнях. А традиції українсько-польських зв’язків було використано як конструктивні передумови їх ефективного розвитку на якісно вищому щаблі. Оновлення характеру діалогу в гуманітарній сфері наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. відбувалося на тлі загальних демократичних змін у Центрально-Східній Європі. Складність і тривалість цих перетворень певною мірою утруднила геополітичні умови початкового становлення українсько-польських міждержавних стосунків. Головними дестабілізаційними факторами тут стали: позиція СРСР, а пізніше Росії стосовно інтенсифікації українсько-польських взаємин; неоднозначне ставлення провідних держав Заходу до розпаду СРСР та блоку радянських держав; проблема ядерного роззброєння України, певна відмінність зовнішньополітичних цілей України та Польщі. На початку 90-х рр. офіційна Варшава рішуче виступала за інтеграцію до НАТО та ЄС, у той час, як Київ намагався балансувати між Росією і Заходом.

Проте українські та польські урядовці вже тоді мали спільну мету: створення життєздатної системи колективної безпеки у Європі, використовуючи досвід регіональної співпраці, накопичений у радянські часи. Це можна вважати підставою активних зусиль, спрямованих на подолання розбіжностей у розумінні історичного минулого України й Польщі та перспектив їхнього розвитку як незалежних держав. Крім того, необхідно було зберегти взаємовигідні економічні зв’язки, налагоджені по лінії Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Тому, з ініціативи міністра закордонних справу ПНР К. Скубішевського, восени 1989 р. у стосунках з СРСР було запроваджено “політику двох шляхів”. Вона передбачала розбудову двосторонніх відносин не тільки з Москвою, але й з окремими радянськими республіками, зокрема, з УРСР. Практична реалізація нового типу взаємин розпочалася в листопаді 1989 р., у ході першого візиту до СРСР голови польського уряду Т. Мазовецького. Він досягнув домовленостей про економічне співробітництво між СРСР та ПНР, а також між ПНР і радянськими республіками, на які спрямовувалась “політика двох шляхів”. Підписані з даного приводу угоди безпосередньо не визначали характеру українсько-польських стосунків у гуманітарній сфері. Однак, саме їхні засадничі принципи (демократизм, гуманізм та рівноправне партнерство) незабаром було закладено у практику двосторонніх відносин між Республікою Польща та незалежною Україною. Це, у свою чергу, змінило систему цінностей і спосіб життя громадян. Відбулося переосмислення ролі, місця та функцій гуманітарної сфери суспільних відносин, посилилось її значення як окремого складника державної політики.

Використання культурницького та соціального факторів як окремого критерію оцінки українсько-польських відносин кінця 80-х – 90-х рр. дозволило розробити їх узагальнену періодизацію (з урахуванням варіантів Д. Горуна, В. Глібова, Л. Чикаленко та О. Васильєва). Зокрема, виділено підготовчий (1989 р. - 1 грудня 1991 р.), установчий, або легітимізаційний (1 грудня 1991 р. – початок січня 1993 р.) та організаційний (січень 1993 р. – кінець 1995 р.) етапи розвитку міждержавної співпраці України та Польщі. Дослідження подій ІІ пол. 90-х рр. дозволило доповнити цю схему ще двома етапами: стратегічного партнерства (1996 р. – березень 1999 р.) та пріоритетного стратегічного партнерства (березень 1999 р. - до вступу Польщі у ЄС, запланованого на травень 2004 р.).

Співпраця в гуманітарній сфері на кожному з цих етапів розвивалася як органічна частина двосторонніх відносин і мала свої характерні особливості. В ході підготовчого етапу (1989 р. – 1 грудня 1991 р.) розпочалася цілеспрямована реалізація нових форм взаємин, теоретично обґрунтованих у період перебудови в СРСР. Налагоджувався відвертий обмін думками з приводу різних видів зв’язків між Україною і Польщею, особливо на рівні прикордонних областей і воєводств. Науково-освітнє, культурне мистецьке, молодіжне, туристично-спортивне співробітництво та зв’язки у системі охорони здоров’я поступово виходили з-під контролю КПРС та ПОРП.

Установчий, або легітимізаційний етап став часом закладення загальнополітичних основ української та польської культурної дипломатії. Її важливими елементами визнано, власне, крім культури та науки, також діяльність різноманітних НУО, насамперед молодіжних, міжнародний туризм, волонтерство. Засадничими принципами такого, найдоступнішого для пересічних громадян, виду дипломатії було обрано гуманізм, відкритість, дотримання норм міжнародного права. Безпосереднім вираженням цього процесу в обох країнах стало оновлення законодавства щодо міждержавних взаємин у гуманітарній сфері.

Під час організаційного етапу двосторонні взаємини в гуманітарній сфері зазнали відносної стабілізації у своєму розвитку, на відміну від політико-економічних зв’язків, які стагнували. Головними її причинами, залежними і від корекції зовнішньополітичних пріоритетів обох країн, стали: напрацювання необхідної договірно-правової бази, налагодження безперебійної діяльності державних інституцій, що мусили координувати наукові, культурні, молодіжні та інші обміни, усталення процедури подібних візитів на урядовому рівні та по лінії громадських зв’язків. Завдяки цьому інтенсифікувалася співпраця науковців, освітян, митців, спортсменів і медиків обох країн з різноманітними міжнародними організаціями, установами та фондами.

Протягом етапу стратегічного партнерства відбувся справжній прорив у всіх сферах українсько-польських взаємин. На практиці це виразилось у пожвавленні всіх існуючих форм двосторонніх стосунків та перенесенні акцентів співробітництва на місця. Утворення єврорегіонів “Буг” і “Карпати”, з їх масштабними програмами розвитку гуманітарної сфери, стало значним досягненням на шляху до подолання негативних етнічних стереотипів, закріплених у свідомості українців та поляків. Відтак, налагодження добросусідських відносин між ними є одним з проявів формування в Україні та Польщі відкритого суспільства на шляху до євроінтеграції.

З березня 1999 р. (початок етапу пріоритетного стратегічного партнерства) нового звучання набула проблема концептуальних засад українсько-польського стратегічного партнерства, у тому числі в гуманітарній сфері. У результаті наукових дискусій було визнано, що стратегічними партнерами можуть вважатися суб’єкти міжнародних стосунків, котрі дотримуються спільної лінії у зовнішніх відносинах, політики найбільшого сприяння в економічному співробітництві, взаємно здійснюють посильну допомогу щодо вступу у європейські структури (ЄС і НАТО), активізують взаємодію у всіх галузях життя і на всіх рівнях – від загальнодержавного до локального.

Згідно цих критеріїв, стратегічними партнерами нашої країни визнано 19 держав. З них пріоритетний статус отримали Росія, США та Польща, які реально впливають на поступ України у напрямку євроінтеграції. Серед безпосередніх практичних інтересів, що зумовлюють ефективність та перспективність українсько-польської співпраці, названо потребу розширення таких чинників суспільної консолідації, як двосторонні науково-освітні, культурно-мистецькі, молодіжні, туристично-спортивні контакти та взаємини між медиками обох країн.

Сучасний рівень українсько-польських відносин у гуманітарній сфері вийшов за межі політичних декларацій і набуває інституційних форм. Це вимагає не тільки глибоких знань, а й безпосереднього застосування правових механізмів у практиці міждержавних взаємин, порозуміння громадськості та вищих ешелонів влади України й Польщі. Поетапна стабілізація контактів цього типу відбувалася одночасно з бурхливими політичними та економічними перетвореннями в обох країнах. Хід реформ закономірно сприяв оновленню договірно-правової бази міжнародного співробітництва в гуманітарній сфері, розширенню безпосередніх контактів та наповненню їх новим змістом. У контексті пріоритетного стратегічного партнерства України та Польщі фундаментом усієї системи двосторонніх зв’язків визнано стосунки у гуманітарній сфері, насамперед, культурні. Безпосередньою ж метою таких відносин проголошено інтеграцію обох народів до загальноєвропейського духовного простору.

Третій розділ – “Форми та напрямки співпраці” - містить три підрозділи, розкриває зміст науково-освітніх, культурно-мистецьких, молодіжних, туристично-спортивних зв’язків та висвітлено обмін досвідом щодо вдосконалення системи охорони здоров’я в Україні та Польщі.

Українсько-польське співробітництво в гуманітарній сфері наприкінці 80-х – у 90-х рр. складалося з кількох взаємопов’язаних частин, але розвивалося як єдиний, цілісний процес. Перебіг цього процесу став логічним продовженням діалогу, започаткованого в попередні часи. Однак, при розбудові нової системи двосторонніх міждержавних відносин, повністю оновилися засади гуманітарної політики, створивши необхідні умови для гармонійного поєднання національних інтересів України та Польщі з світовими культурними цінностями.

У обох країнах ефективність міжнародних контактів у гуманітарній сфері почала розглядатися як рушій євроінтеграційних процесів. У першу чергу, це твердження справедливе щодо прикордонних регіонів України та Польщі. Навіть у 1993 – 1994 рр., найбільш кризових для обох країн, населення цих районів продовжувало безпосередню співпрацю. По суті, методи гуманітарного співробітництва у нових політичних та економічних умовах було відпрацьовано саме на локальному рівні. Результативність цих методів очевидна: українсько-польські зв’язки позбулися епізодичності, стали регулярними та масовими в усіх галузях суспільного життя.

Так, Україна та Польща прагнуть до масштабного співробітництва в галузі науки та освіти, надаючи величезного значення розширенню контактів між ученими, науково-дослідними установами, навчальними закладами усіх рівнів. Аналіз міждержавних угод про українсько-польську співпрацю в галузі науки та освіти дозволив визначити пріоритети цього виду двосторонніх взаємин у досліджуваний період. До їх числа належать: обмін науковою інформацією та науковою продукцією; навчально-наукове співробітництво, у тому числі розробка методичних рекомендацій, проведення занять зі студентами, прийом заліків та екзаменів у вузах країни-партнера; проведення спільних досліджень у різних галузях науки, спільних конференцій, симпозіумів, семінарів; організація практик і стажувань іноземних викладачів, вчителів, студентів та учнів загальноосвітніх шкіл; публікації статей закордонних колег у відповідних фахових виданнях, видання перекладних монографій та наукових збірників; сприяння освіті національних меншин: польської в Україні та української у Польщі; налагодження партнерства на безпосередній основі між окремими вузами; обмін досвідом щодо проблем реформування освіти.

Конкретні проекти, передбачені стратегією розвитку науково-освітнього співробітництва між Україною та Польщею, можна умовно поділити на кілька великих груп: 1) суспільствознавчі, покликані сприяти виробленню стратегії подальшої співпраці суб’єктів українсько-польського діалогу та подоланню існуючих у суспільній свідомості стереотипів; 2) економічні, призначені для теоретичного обґрунтування розбудови прикордонної інфраструктури та встановлення взаємовигідних товарно–грошових відносин; 3) екологічні, спрямовані на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, розвиток рекреаційної індустрії на заході України та реалізацію дієвих заходів з охорони довкілля; 4) дослідження у сфері точних наук, що проводяться з метою розвитку високих технологій та вдосконалення матеріально-технічної бази двосторонніх взаємин.

До головних форм культурно-мистецького співробітництва між Україною та Польщею належать: гастрольна діяльність артистичних колективів та окремих діячів культури; проведення виставок та кінопоказів; організація спільних культурних імпрез – фестивалів, конкурсів, днів культури; збереження, взаємне використання та реституція історико-культурної спадщини; розвиток регіональної співпраці між воєводствами, містами, та окремими культурними осередками; задоволення духовних потреб етнічних меншин. Виокремилися також потужні позаурядові культурні центри, що суттєво активізують українсько-польську співпрацю. До їх числа входять: Федерація Інститутів Центрально-Східної Європи, Польський інститут у Києві, Інститут європейської інтеграції у Луцьку, Центр історичної полоністики при Львівському національному університеті ім. І. Франка, дослідницький центр “Карта”, Літня східна школа при Варшавському університеті та ін. Їх поява може вважатися одним з проявів формування відкритого суспільства на шляху до євроінтеграції України та Польщі. Основним принципом роботи таких центрів стала гуманізація та гуманітаризація культурної діяльності, що сприяє оновленню змісту цілої системи українсько-польських зв’язків у контексті “Першої програми Європейського Союзу щодо підтримки культури (2000 - 2004)”. Дана програма проголосила одним з пріоритетів у сфері гуманітарного розвитку ЄС регіональне співробітництво між країнами континенту. Особливої актуальності це набуває у контексті проведення Року Польщі в Україні (2004 р.) та Року України у Польщі (орієнтовно 2005 р.).

Розвиток українсько-польської співпраці у гуманітарній сфері в досліджуваний період гальмувався рядом перешкод. Зокрема, фінансовими проблемами та структурними змінами перехідного періоду в суспільному житті обох країн. Особливо гострою була ситуація в освіті, видавничій сфері, у галузі театру й кінематографії, тобто, там, де необхідна постійна підтримка з боку держави. Як один з дієвих способів розв’язання проблеми практикувалося заохочення приватної ініціативи, що передбачає фінансову підтримку культурних заходів благодійними фондами, громадськими об’єднаннями та приватними фірмами. Значна їх кількість є, власне, польськими. Це, зокрема, Фонд Стефана Баторія, Каса ім. Мяновського, Фундація підтримки науки на Сході та Фундація сприяння науці університету ім. М. Кюрі-Склодовської у Любліні, Фундація Св. Володимира, Хрестителя Русі у Кракові. Усі вони ставлять перед собою двоєдину мету: по-перше, поліпшити становище української спільноти у Польщі, а по-друге, руйнувати усталені, часто негативні, стереотипи, наближуючи поляків до української культури, а українців – до польської.

Спільні соціальні програми та проекти у галузі охорони здоров’я, крім того, протегували Фундація Nowy Staw, Фонд Phare, Програма малих грантів Комісії з демократії Посольства США у Польщі, Фонд Чарльза Стюарта Мотта, Фундація Форда, Open Society Institute, НАТО, ЮНЕСКО, ПАУСІ та ін. За допомоги цих організацій Україна та Польща налагодили також ефективний обмін досвідом у молодіжній політиці, туризмі та спорті. Міжнародні взаємини визнано домінантою розвитку даних галузей. У цьому контексті плідними виявилися молодіжні ініціативи, спрямовані на підготовку лідерів нового покоління, навчання основам бізнесу та соціальної роботи, а також участь у культурно-освітній співпраці між двома державами.

Однією з найбільш демократичних галузей міжнародного спілкування є туристично-спортивне співробітництво. Його головними рисами вважаються динамізм, мобільність, прибутковість здатність швидко й гостро реагувати на зміни в економічному та політичному становищі країн-партнерів. Україна та Польща