ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Національна Академія наук України
Інститут історії України
УДК. 930.9.943.7.086
Вегеш Микола Миколайович
Закарпаття в контексті
центральноєвропейської політичної кризи
напередодні Другої світової війни
07.00.02 - Всесвітня історія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук
Київ-1998
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі політології Ужгородського державного університету
Науковий консультант: доктор історичних наук,
старший науковий співробітник
Віднянський Степан Васильович,
завідувач відділом всесвітньої історії
та міжнародних відносин Інституту
історії України НАН України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,
заслужений діяч науки України
Кульчицький Станіслав Владиславович,
заступник директора Інституту історії
України НАН України
доктор історичних наук, професор
Король Іван Федорович,
Професор кафедри нової і новітньої історії
та історіографії Ужгородського державного університету
доктор історичних наук
Трощинський Володимир Павлович
головний науковий співробітник
Інституту соціології НАН України
Провідна установа: Чернівецький державний університет
ім. Ю.Федьковича, кафедра історії народів
Східної Європи
Захист відбудеться “25” вересня 1998 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 50.17.01 в Інституті історії України НАН України (252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України
Автореферат розісланий “25” серпня 1998 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Шип Н.А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Становище Закарпаття напередодні другої світової війни необхідно розцінювати в двох площинах: як суб'єкта політичних процесів, що відбувалися наприкінці 30-х років у Центральній Європі, і як один з етапів боротьби українського народу за відновлення власної державності, враховуючи при цьому той факт, що мова йде про окрему частину українських земель.
Утворення Карпато-української держави - результат багаторічної діяльності українських патріотичних сил у всіх сферах суспільно-політичного життя. Однак, не можемо не вказати, що короткочасне існування автономного, а згодом самостійного Закарпаття (Підкарпатська Русь, Карпатська Україна) співпало з гострою політичною кризою в Центральній Європі, яка мала місце напередодні другої світової війни. Закономірно, що міжнародний фактор робив свій відбиток на суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Європі взагалі, Чехословаччині та Закарпатті - складовій її частині, зокрема. Незважаючи на складність тогочасної міжнародної обстановки, Закарпаття вибороло автономні права й будувало свою державність у союзі з чехами і словаками.
З'ясування цих, та деяких інших проблем, об'єктивне і всебічне вивчення місця і ролі Закарпаття в контексті центральноєвропейської політичної кризи напередодні другої світової війни заслуговує спеціального дослідження. Віддаючи належне авторам змістовних праць з історії Закарпаття, необхідно констатувати, що з'явилася величезна кількість публікацій, які не тільки грішать фактичними помилками, але й заполітизованістю, що нерідко призводить до спотворення загального історичного процесу і місця в ньому Закарпаття. Вперше введені до наукового обігу документи дозволяють по-новому подивитися на події піввікової давності, переосмислити попередні оцінки, повернути із забуття десятки імен.
Актуальність теми. Двадцятирічне перебування в складі демократичної Чехословацької республіки створило оптимальні умови для різнобічного національно-культурного розвитку Закарпаття, хоча не варто його ідеалізувати. Завдяки активній діяльності українських партій, товариств, окремих громадсько-культурних діячів поступово зростала національна свідомість краян, які, фактично, пройшли своєрідну еволюцію від угорських русинів до закарпатських українців, самоусвідомлення своєї ідентичності, до ідеї політичної єдності з усім українським народом.
Ставлення Чехословаччини до Закарпаття й української проблеми загалом суттєво відрізнялося від політики щодо української ідеї інших країн Європи, перш за все Польщі. Цей факт, безперечно, сприяв у проведенні А. Волошином чіткого українського курсу, хоча й з орієнтацією на покровительство Німеччини, а автономні уряди Закарпаття одержували всебічну підтримку з боку українців Східної Галичини, європейських країн, США і Канади, які бачили в автономній державі зародок майбутньої соборної України. З'ясування цієї проблеми має незаперечне науково-пізнавальне значення. Невелика гілка українського народу, одержавши матеріальну і моральну підтримку української діаспори, викликавши здивування в цілому світі, здобула можливість в певній мірі проводити власну внутрішню і зовнішню політику, наслідком якої була спроба формування української державності. Такої можливості не мали українці, які знаходилися під тоталітарним режимом в СРСР, у складі Польщі та Румунії.
Актуальність даного дослідження полягає також у необхідності розвінчування тверджень сучасних теоретиків неорусинства, які ставлять під сумнів належність краю до України. Вони всіляко заперечують закономірність політичних процесів, що мали тут місце в 1918 -1919 рр. і, особливо, наприкінці 30-х років, роблять спробу довести, що ідея самостійності Карпатської України була привнесена на Закарпаття ззовні, зокрема з Галичини. Використані автором джерельні матеріали ряду вітчизняних і зарубіжних архівів аргументовано доводять всю безпідставність і псевдонауковість таких сепаратистських тлумачень. Вони, навпаки, переконують, що Карпатська Україна була творінням місцевих чинників, хоча на неї мали вплив ряд міжнародних і внутрішніх факторів.
Предметом наукового дослідження є вивчення і аналіз міжнародного становища Закарпаття, його політичного і культурного розвитку напередодні другої світової війни. На основі численних архівних і опублікованих джерел вперше в історіографії робиться спроба комплексного дослідження всієї сукупності вищеназваних проблем. Об'єктом дослідження є документи політичних нарад Українського Національного Об'єднання, стенограми засідань міністерств Підкарпатської Русі-Карпатської України, економічні договори автономних урядів краю з Німеччиною, Румунією і Угорщиною тощо.
Хронологічні межі роботи охоплюють період від вересня-жовтня 1938р., коли політичні сили Закарпаття активізували свою діяльність в боротьбі за автономні права і незабаром їх здобули, до кінця березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України та початковий період окупації краю військами гортистської Угорщини. Для того, щоб простежити закономірність і систематичність тих чи інших процесів (діяльність угорської іреденти** Іредента (італ. irredenta) – невизволена (земля). Йдеться про рух за приєднання територій з переважною більшістю угорського населення, які не ввійшли до складу Угорщини. в Закарпатті), робиться екскурс в минуле. Це стосується також емігрантської діяльності А.Волошина та окремих членів його уряду після окупації краю. Такий відхід від хронологічних рамок дослідження робиться виключно для того, щоб прослідкувати еволюцію поглядів закарпатських політичних діячів після поразки визвольних змагань 1938-1939 рр. Незважаючи на незначний відрізок часу, який аналізується в дослідженні, саме наприкінці 30-х років у Закарпатті відбувалися події, що зробили величезний резонанс далеко за його межами. У 1938–1939 рр. український народ Закарпаття в черговий раз переконався, що тільки незалежна Україна може бути гарантом безпеки краю. Виходячи з цього, незаперечним буде твердження, що існування Карпатської України як автономної, а згодом і незалежної держави, прискорило процес возз’єднання всіх українських земель в єдиному державному механізмі.
Об’єктом дослідження є документи політичних нарад Українського Національного Об’єднання, стенограми засідань міністерств Підкарпатської Русі-Кврпатської України, договори автономних урядів краю з Німеччиною, Румунією, Угорщиною, переписка уряду А. Волошина з представництвом Карпатської України в Празі, договір, підписаний емігрантським урядом А. Волошина з керівництвом Проводу Українських Націоналістів у Венеції (Італія), документи з архівних фондів України, Росії, Угорщини, Чехії, Румунії тощо.
Об’єктами вивчення і наукового аналізу дисертації є кілька взаємопов’язаних складових обраної теми, які дозволяють розглянути проблему в комплексі:
1) міжнародне становище краю наприкінці 30-х років, участь автономних урядів А. Бродія та А. Волошина в підписанні договорів з Німеччиною, Румунією, Угорщиною;
2) вплив зовнішньополітичного фактору на внутрішньополітичний і культурний розвиток Закарпаття;
3) еволюція державно-правового статусу Закарпаття.
Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, які дозволяють об’єктивно підійти до вивчення суспільних процесів, подій і фактів. В роботі використано аналітичний, порівняльний, системний і конкретно-історичний методи. Поряд з ними паралельно застосовуються якісні та кількісні методи аналізу. Дане дослідження є багатоплановим, яке переплітається з цілим рядом конкретних дисциплін, зокрема, історією міжнародних відносин, політологією, культурологією, правознавством і журналістикою.
Головна мета дисертації. Дисертація ставить своєю метою об’єктивно, в комплексі, дослідити процес суспільно-політичного і національно-культурного розвитку Закарпаття напередодні другої світової війни. Для її досягнення автор намагався розв’язати ряд конкретних завдань:
- проаналізувати внесок вітчизняних і зарубіжних істориків у дослідження різноманітних проблем історії Закарпаття наприкінці 30-х років, наголосити на питаннях, які вченими недостатньо вивчені, або перекручувались та фальсифікувались;
- зробити критичний аналіз мемуарної літератури про Карпатську Україну;
- окреслити міжнародне становище Закарпаття – складової частини Чехословаччини, акцентуючи увагу на його взаємовідносинах з Німеччиною, Угорщиною, Польщею, Румунією, Югославією та іншими державами, висвітлити “закарпатську проблему” під час роботи конференцій у Мюнхені і Комарно та Віденському арбітражі (1938 р.);
- уточнити мотивацію орієнтації автономних урядів краю на Німеччину, з’ясувавши еволюцію зовнішньополітичного курсу Третього Рейху щодо Закарпаття;
- показати роль організацій української діаспори в підтримці національно-визвольних змагань закарпатських українців у 1938-1939 рр.;
- показати значення і роль культурно-просвітницької праці автономних урядів, перш за все кабінету А. Волошина, в національно-культурному відродженні закарпатських українців, висвітлити розвиток освіти, науки, літератури, театру та ряду інших культурних чинників, з’ясувати роль українських емігрантів у національно-культурному відродженні краю;
- простежити релігійні відносини у Карпатській Україні зокрема, і Закарпатті взагалі;
- дослідити вплив зовнішньополітичного фактору на внутріш-ньополітичне становище Закарпаття;
- визначити мету і напрями політики автономних урядів Закарпаття в національному питанні;
- охарактеризувати демократичні процеси в краї, аргументувати причини відходу уряду А.Волошина від демократії та встановлення авторитарного режиму;
- дати оцінку збройних сил Карпатської України – ОНОКС, з’ясувати питання їх кількісного складу, озброєння, показати роль ОУН в утворенні січових загонів;
- показати еволюцію державно-правового статусу краю (Підкарпатська Русь – автономна держава в складі Чехословаччини, Підкарпатська Русь (Карпатська Україна) – складова частина федеративної Чехо-Словацької республіки, Карпатська Україна – незалежна держава), висвітлити державно-правову діяльність уряду А.Волошина;
- простежити діяльність уряду Карпатської України в екзилі, акцентуючи увагу на дипломатичних стосунках з Німеччиною та Проводом Українських Націоналістів (ПУН);
- всебічно розширити фактографічну і джерельну базу дослідження історії Карпатської України і запропонувати ряд нових підходів і напрямів їх подальшого всебічного вивчення;
- виходячи з наукового узагальнення досліджуваного матеріалу, зробити висновки і сформулювати пропозиції та рекомендації по дальшому вивченню історії українських визвольних змагань у XX ст.
Джерельна база дисертації. Використавши здобутки історичної науки з досліджуваної проблеми, автор вважав одним із важливіших своїх завдань пошук, виявлення і введення у науковий обіг нових архівних джерел. Зокрема ним опрацьовані документи, які зберігаються в Державному архіві Закарпатської області (ДАЗО) в м. Ужгороді та Берегові, Центральному державному Історичному архіві у Львові (ЦДІА у Львові), Центральному архіві Міністерства державної безпеки Росії в Москві (ЦАМДБ Росії), особистих архівах закар- патського священика Ф.Горвата і члена ревізійної комісії УНО М.Бандусяка, архіві Міністерства закордонних справ Чеської республіки (АМZV) і військово-історичному архіві Чеської республіки (VНА) в Празі, Державному архіві Угорщини (ОL) та військово-історичному архіві Угорщини (НL) в Будапешті, архівах м. Клуж і Бая Маре (Аrhivele Сiuj-Nароkа М.J.; Агhіvеlе statulni Ваіа-Маге) в Румунії.
Найбільший науковий інтерес для нас складали фонди ДАЗО. Особлива історико-пізнавальна цінність міститься у третьому фонді під назвою “Президія уряду Карпатської України”. Це сотні документів про внутрішньополітичну діяльність уряду Карпатської України, різноманітні розпорядження, директиви, постанови і звернення, а також матеріали 17-го фонду “Президія Міністерства внутрішніх справ Карпатської України”, що досі вивчалися лише частково, їхній аналіз дає можливість з’ясувати такі складні питання, як діяльність угорської іреденти, відносини між чехословацьким і українським урядами тощо. У фонді 1148 під назвою “Центральна Рада в Хусті” особливу цінність являє собою справа №2, в якій міститься доповідна записка М.Бандусяка про спробу державного перевороту з метою скинення уряду А.Волошина.
У другому фонді “Президія крайового управління і Президія земського уряду Підкарпатської Русі (1928-1938)’’, фонді 4с/18 “Міністерство внутрішніх справ Карпатської України “, фонді 14 “Народна Рада Закарпатської України”, фонді 63 “Цивільне управління Підкарпатської Русі” містяться цікаві матеріали про діяльність угорських агентів на території Закарпаття, численні угорські та польські листівки, в яких місцеве населення закликалось до збройної боротьби проти законного українського уряду тощо. У 72-му фонді поміщені матеріали, які дозволяють простежити участь членів товариства “Просвіта” в розбудові Карпатської України.
Цінним джерелом для дослідження громадсько-політичних відносин між політичними організаціями Східної Галичини і Закарпаття є матеріали 205 фонду “Прокурор Апеляційного суду у Львові” ЦДІА у Львові. В них йдеться про масові нелегальні переходи польсько-чехословацького кордону українцями Східної Галичини та про судові процеси над перебіжчиками. Використані автором документи допомагають краще з’ясувати роль ОУН в організації та керівництві нелегальними переходами.
У фонді Н-17681 ЦАМДБ Росії в Москві міститься “Особова справа А.І.Волошина”, з якої почерпнуто цікаві і маловідомі факти про політичну діяльність А.Волошина в 1938-1939 рр. Президенту Карпатської України доводилось відповідати на численні запитання слідчого МДБ СРСР майора Вайндорфа. Перший допит був проведений 22 травня, після чого послідували наступні - 24 травня, 5,9,12,14,19 і 20 червня 1945 р. Понад стосторінкова “Особова справа А.І.Волошина” дала змогу з’ясувати такі дискусійні питання, як мотиви орієнтації уряду Карпатської України на Німеччину, відносини між політичними силами Закарпаття і ОУН, часткову зміну орієнтації А.Волошина та членів його кабінету після окупації краю Угорщиною. А.Волошин детально описав хід переговорів з керівництвом ПУНу у Венеції (Італія) 21 липня 1939р. Ці матеріали значно уточнили наші попередні висновки.
У дослідженні використані ксерокопії та мікрофільми документів 3-го фонду АМZV, одиниці зберігання (картони): 606, 620 – політичні справи; 642 – антидержавна агітація проти ЧСР; 655 – партії в ЧСР (1921–1939). В цих документах містяться важливі дані про політичну ситуацію в Чехословаччині і на території Закарпаття, міждержавні стосунки ЧСР з Угорщиною, Польщею, Румунією. Згадані архівні фонди характеризують політичні організації, що симпатизували Угорщині, висвітлюють діяльність українських емігрантських організацій, аналізують окремих політичних діячів краю. Цікавими у цьому плані видаються справи про античеську і антиукраїнську діяльність польських та угорських терористів, угорську іреденту в Закарпатті. Немаловажне значення мають також матеріали про роль українського населення Східної Галичини у становленні та розвитку Карпатської України.
Документи VНА в Празі, зокрема, картони 24 – справа про останні події, 23 – Головний штаб армії, проливають світло на рівень військової підготовки збройних сил Чехословаччини до захисту кордонів країни, про оборонні бої 14-18 березня 1939 р. Вони яскраво свідчать, що чехословацька армія мала всі можливості до відбиття нападу ворога, однак планомірно відступала, виконуючи наказ генерала Л.Прхали про евакуацію. У названих картонах наводяться сотні свідчень про збройні сутички між чехословацькими прикордонниками та угорськими терористами. Документи VНА висвітлюють відносини між закарпатськими націоналістами та керівництвом Німеччини. Особливої уваги заслуговують матеріали справи “Німеччина”, які доводять, що вже з листопада 1938 р. встановилися тісні стосунки між керівництвом Карпатської Січі та німецькими службами безпеки. Карпатська Січ систематично проходила вишкіл в Німеччині, а група січовиків готувалася до ведення активних бойових дій на боці Німеччини проти Польщі.
Важливі фактичні дані про підготовку нападу Угорщини на Закарпаття знаходяться у фондах НL. Це, зокрема, щоденні записи угорських офіцерів про сам хід наступу, бої з чехословацькими військами та карпатськими січовиками, різноманітні військові оперативні плани. Неабиякий інтерес викликають доповідні записки угорських агентів “Коффи”, “Г” та інших про національно-визвольний рух в Закарпатті, інформативні повідомлення про діяльність “неблагонадійних” політичних діячів краю. У фондах НL знаходяться поіменні списки “ворогів святостефанської корони”, які після захоплення Закарпаття повинні були бути репресовані. Угорські архівні документи аргументовано доводять, що гортисти заздалегідь готувалися до репресивних дій та масових розстрілів. Це нам дає підставу переглянути висновки деяких істориків, що, нібито, репресії були викликані опором проти агресора з боку карпатських січовиків. Сотні свідчень про діяльність угорської іреденти містяться у фондах ОL в Будапешті. Окремі справи, віднайдені автором в румунських архівах Клужа і Бая Маре, переконують, що угорські терористи не менш активно діяли в румунських селах Закарпаття (“Залізна гвардія”, загони Геяша), що змушувало місцеве населення втікати на територію Румунії.
До джерельної бази дисертації увійшли публікації документів і матеріалів (Венгрия и вторая мировая война: Секретные дипломатические документы по истории кануна и периода войны. – М.: Наука, 1962; Документы и материалы кануна второй мировой войны. – Т . 1. Ноябрь 1937 – декабрь 1938 г.г. Из Архива Министерства Иностранных Дел Германии. – М.: Политиздат, 1981; Т. 2. Январь – август 1939 г. – М.: Политиздат, 1981; Документы и материалы по истории советско-чехословацких отношений Т. 3 (Июнь 1934 г. – март 1939 г.). – М.: Наука, 1978; Документы по истории Мюнхенского сговора. 1937–1939. – М.: Политиздат, 1979; Новые документы по истории Мюнхена. – М.: Наука, 1958.). Хоча переважна їх більшість видана за роки радянської влади, проте в них поміщені оригінальні документи, які проливають світло на зовнішньополітичну діяльність Німеччини, Польщі, Румунії, Угорщини, Італії, Югославії відносно Чехословаччини і Закарпаття. Окремі аспекти внутрішньополітичного життя краю наприкінці 30-х років відображені у збірниках документів, підготовлених вченими Ужгородського державного університету (Документи свідчать. – Ужгород: Карпати, 1985; Шляхом Жовтня. - Т. IV. 1934-1938. Боротьба трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. – Ужгород: Карпати, 1964; Т.У. 1938-1944. Боротьба трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. – Ужгород, 1967.). В останні роки з’явилися збірки документальних матеріалів з досліджуваної теми, які дозволяють по-новому подивитися на різні сторони суспільно-політичного життя Закарпаття напередодні другої світової війни (Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали.-Т. 1. 1939-1953. - К.: Наукова думка, 1995; Літопис Нескореної України: Документи, матеріали, спогади. - Книга 1. - Львів, 1993.). Заслуговують на увагу збірники документів про зовнішньополітичну діяльність Угорщини, видані угорськими істориками. В них міститься значний фактичний матеріал про шпигунську діяльність А.Бродія, польсько-угорські терористичні акції проти Закарпаття, ставлення Німеччини до краю, підготовку гортистів до вторгнення та окупацію ними цілого Закарпаття. Окремого розгляду заслуговує щоденник відомого українського письменника і активного учасника подій 1938-1939 рр. В.Гренджі-Донського “Щастя і горе Карпатської України” (Гренджа-Донський В. Щастя і горе Карпатської України: Щоденник//Твори Василя Гренджі-Донського. - Т.VШ. - Вашінгтон: Карпатський Союз, 1987.). Він складається з двох великих за обсягом розділів, які доповнюють один одного. У першому - “З великих днів Карпатської України” – описані події з 7 жовтня 1938 р., коли політичні сили краю вибороли автономні права, до 15 березня 1939 р., коли завершив свою роботу Сойм Карпатської України, який проголосив незалежність і обрав президентом А.Волошина. Автор у першому розділі щоденника детально описав прихід до влади А.Бродія, його арешт і призначення прем’єр-міністром А.Волошина, соціально-економічну і політичну діяльність автономних урядів. На сторінках цього розділу поміщено великий фактичний матеріал про напади угорських і польських терористів, антиукраїнську діяльність проугорської “п’ятої колони”. В.Гренджа-Донський не замовчує також конфлікти, які виникали в українському таборі. Другий розділ щоденника - “Під чоботом окупанта” - присвячений трагедії Карпатської України та її захисників. Його хронологічні рамки охоплюють період з 15 березня до кінця серпня 1939 р., коли В.Гренджа-Донський емігрував до Словаччини. Цей розділ, фактично, обвинувачує звірства угорських гонведів та терористів над місцевим населенням. Неабияку цінність становить додаток до щоденника, в якому поміщено список загиблих січовиків. Він нараховує 116 чоловік.
Архівні та опубліковані документи доповнюються матеріалами закарпатської та галицької періодики - цінним джерелом у висвітленні суспільно-політичного та культурного становища Карпатської України досліджуваного періоду. На шпальтах урядової ґазети “Нова свобода” видрукований великий фактичний матеріал про стан розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі та фінансів щойноствореної держави. У численних статтях, репортажах, повідомленнях йдеться про внутрішньополітичне становище країни: виникнення і діяльність Карпатської Січі, руйнівні дії угорських і польських терористів, діяльність угорської іреденти тощо. “Нова свобода” постійно повідомляла своїх читачів про фінансову і моральну підтримку Закарпаття з боку діаспори. Матеріали та повідомлення “Нової свободи” суттєво доповнює “Карпато-Українська Свобода”, яка видавалася в Празі.
Міжнародне, політичне і культурно-духовне становище Закарпаття знайшло всебічне висвітлення на сторінках періодичних видань Східної Галичини. Галицькі газети і журнали “Діло”, “Нова зоря”, “Літопис Червоної Калини”, “Свобода”, “Жіноча воля”, “Жіноча доля”, “Авангард”, “Українське юнацтво” та ряд інших виступали активними літописцями Закарпаття. Повідомлення, статті, репортажі та коментарі галицьких журналістів знайомили українське населення Східної Галичини з політикою великих європейських країн по відношенню до Закарпаття. Галицька періодика однозначно засудила територіальні претензії Угорщини та Польщі стосовно краю. Вона підтримала орієнтацію А.Волошина на Німеччину.
Майже вся європейська преса кінця 30-х років прихильно ставилася до Карпатської України. Статті й повідомлення про розвиток політичних подій у краї опублікували друковані органи Великобританії, Франції, Італії, Югославії, Румунії, Ірландії, Швеції, Німеччини. Виняток становить угорська і польська періодика. В угорських і польських виданнях чи не найбільше дезінформатив- ного матеріалу. “Нова свобода” постійно давала свої пояснення з цього приводу.
Наукова новизна і теоретичне значення дисертації визначаються тим, що дисертант вперше у вітчизняній історичній науці на основі всебічного вивчення і критичного аналізу наукової літератури, мемуарів та використання значної кількості оригінальних джерельних документів, відшуканих у архівах України, Росії, Угорщини, Чехії та Румунії, зробив спробу узагальнюючого дослідження місця і ролі Закарпаття в контексті центрально-європейської політичної кризи напередодні другої світової війни. Такий комплексний аналіз поєднується із з’ясуванням цілого ряду конкретних проблем, які або зовсім не вивчалися, досліджувалися фрагментарно, або взагалі перекручувались і фальсифікувались.
У дослідженні вперше зроблено ґрунтовний аналіз вітчизняної і зарубіжної історіографії теми та ряд важливих узагальнень, висновків і оцінок, запропоновано нові підходи і напрями подальшого вивчення проблеми. Опрацювання нових архівних джерел змусило автора відмовитися від цілого ряду висновків і положень, прихильником яких він був до цього часу.
Автор, вводячи до наукового обігу цілу низку джерел, вперше висвітлює історію Закарпаття в контексті центрально-європейської політичної кризи напередодні другої світової війни, акцентуючи увагу на взаємовідносинах уряду А.Волошина з багатьма українськими демократичними організаціями діаспори, доводячи, що події 1938-1939 рр. у краї справили величезний резонанс на українську проблему взагалі і сприяли зростанню української свідомості серед населення Закарпаття.
Якщо в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних істориків робиться акцент на з’ясуванні перш за все зовнішньополітичного становища Закарпаття наприкінці 30-х років, то дисертант зробив спробу грунтовно висвітлити також внутрішньополітичний та культурно-національний розвиток Закарпаття. Ми надаємо пріоритетного значення вивченню таких конкретних питань, як “релігійні відносини у Карпатській Україні”, “державно-правовий статус Закарпаття”, “уряд Карпатської України і проблема вирішення національного питання” тощо. В роботі практично вперше здійснено глибокий аналіз поглядів А.Волошина - президента Карпатської України, який пройшов шлях від політичного діяча прочехословацької орієнтації до прихильника соборності всіх українських земель.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що вирішення в комплексі важливої наукової проблеми дає можливість заповнити суттєву прогалину в історії України, дозволяє по-новому підійти до розв’язання низки проблем вітчизняної історії. Використані матеріали можуть бути використані в навчальному процесі, зокрема, при вивченні курсу історії України, Чехословаччини, міжнародних відносин, у відповідних спецкурсах з українознавства та історичного краєзнавства. Крім того, результати наукової роботи з даної теми використані при підготовці колективної монографії “Нариси історії Закарпаття” (Т.2) та “Малого словника історії України”, підготовленого до друку Інститутом історії України НАН України.
Апробація дослідження. Основні результати даного дослідження викладалися автором на більш ніж двадцяти міжнародних, республіканських, міжрегіональних конференціях, зокрема на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування: Історія і сучасність” (Рівне, 1993), міжнародній науковій конференції “Українські Карпати: етнос, історія, культура” (Ужгород, 1991), міжнародній науковій конференції “Культура Українських Карпат: традиції і сучасність” (Ужгород, 1993), міжнародній науковій конференції “Карпатська Україна - пролог відродження української держави” (Ужгород, 1994), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 56-ій річниці утворення Карпатської Січі (Ужгород, 1995), міжнародній науковій конференції, присвяченій 30-річчю з дня смерті А.Волошина (Ужгород, 1995), II-му Міжнародному Конгресі Україністів (Львів, 1993), V Всеукраїнській конференції “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України” (Кам’янець-Подільський, 1991), Шостій Всеукраїнській науковій конференції “Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: історія, уроки, сучасність” (Івано-Франківськ, 1993), Першій науковій конференції, присвяченій життю і діяльності В.Гренджі-Донського (Ужгород, 1994), науковій конференції, присвяченій 30-річчю визволення Закарпаття від фашизму та 50-річчю Першого з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України (Ужгород, 1994), науковій конференції, присвяченій 30-річчю Перемоги над фашизмом та 30-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 1995), Всеукраїнській науково-краєзнавчій конференції “Малинщина у просторі і часі” (Малин, 1996) та ін. Основні положення дослідження викладені у 35 публікаціях автора загальним обсягом понад 70 друк. арк., на які є позитивні рецензії, посилання в зарубіжних та вітчизняних наукових виданнях. Серед праць, покладених в основу дисертації 2 індивідуальні та 5 колективних монографій, понад 10 брошур, цикл тематичних статей, опублікованих в “Українському історичному журналі” (1995), журналах “Сучасність” 1993, 1995, 1997), “Наука і суспільство” (1991), “Дзвін” (1991, 1994), “Визвольний шлях” (1993), “Пороги” (1997), “Український історик” (1997), наукові публікації в США і Канаді.
Тема даного дослідження є одним із напрямків нашої наукової діяльності. Всього з проблем історії України і Чехословаччини міжвоєнного періоду автором опубліковано понад 150 наукових робіт загальним обсягом близько 150 друк. арк.
Робота виконувалася в Ужгородському державному університеті та обговорювалася у відділі всесвітньої історії та міжнародних відносин Інституту історії України НАН України та на спільному засіданні кафедр політології та нової і новітньої історії та історіографії Ужгородського державного університету і рекомендована ними до захисту.
Структура дисертації. Дослідження побудоване на основі проблемно-хронологічного принципу і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації складає 340 с., списку джерел та літератури – 39 с. (497 найменувань).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі дисертації – “Закарпаття 1938-1939 рр. в історіографії та мемуарах’’– викладаються найважливіші здобутки вітчизняних і зарубіжних істориків з досліджуваної проблеми, а також робиться аналіз мемуарної літератури.
Дисертант констатує, що перші праці з історії Закарпаття кінця 30-х років з’явилися ще тоді, коли молода автономна країна робила свої перші кроки. За незначним винятком, всі вони мали загальний і науково-популярний характер. Автором цілого ряду публікацій був прем’єр-міністр Підкарпатської Русі (Карпатської України) А.Волошин. На початку 1939 р. у Львові вийшла друком перша наукова праця “Карпатська Україна: географія-історія-культура”, авторами якої були відомі вчені європейських університетів В.Кубійович, П.Біланюк, С.Пастернак, М.Андрусяк, Є.Пеленський та ін. Ще раніше, наприкінці 1938 р., у Львові побачила світ науково-популярна книга В.Пачовського “Срібна Земля. Тисячоліття Карпатської України”, написана в цілеспрямованому національному дусі. Наприкінці 30-х років з’явилися праці Є.Храпливого, О.Чемеринського, М.Колодзінського, Д.Донцова та ін. З комуністичних позицій охарактеризував міжнародне становище Закарпаття напередодні другої світової війни тодішній секретар крайкому КПЧ О.Борканюк (дет. див.: Дисертація. – С. 23–29).
Після возз’єднання краю з Радянською Україною на цю тему було накладено табу. В 50-80-х роках з’явилися праці С.Білака, Б.Співака (Нариси з історії революційної боротьби трудящих Закарпаття в 1930 – 1945 роках. – Львів, 1963), М.Болдижара, Д.Буковича, М.Ротмана, В.Хайнаса, І.Гранчака, в яких віддавався пріоритет висвітленню діяльності закарпатських комуністів наприкінці 30-х років. В цей же час побачили світ дослідження І.Попа (Чехо-словацко-венгерские отношения. 1935– 1939. – М.: Наука, 1973), А.Пушкаша (Венгрия во второй мировой войне. Внешняя политика Венгрии (1938 – 1944 гг.). – М.: Наука, 1963), Ю.Сливки (Підступи міжнародної реакції на Закарпатті. – Львів, 1966), В.Ганчина, П.Халуса, М.Швагуляка (Украина в экспансионистских планах германского фашизма (1933 – 1939 гг.). – К.: Наукова думка, 1983), в яких становище краю висвітлювалося на фоні зовнішньої політики Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Румунії, Німеччини. Незважаючи на певну заідеологізованість, дослідження названих істориків необхідно розцінювати як значний внесок у розвиток вітчизняної історіографії Закарпаття. Вони досить скрупульозно висвітлили розвиток політичних подій від Мюнхенської конференції до окупації краю військами Угорщини в березні 1939 р. Досить об’єктивно досліджено угорсько-польські, угорсько-чехословацькі, угорсько-німецькі відносини наприкінці 30-х років. Окремі аспекти культурно-освітньої діяльності автономних урядів Карпатської України піднімалися в працях В.Гомонная, А.Ігната, Ю.Балеги (Дисертація.–С. 29-38).
Якщо для праць радянських істориків було притаманне замовчування, а нерідко й безпосередня фальсифікація історії Закарпаття кінця 30-х років, то починаючи з 1990 р. з’явилися більш-менш об’єктивні наукові дослідження. Їх автори, аналізуючи архівні документи, які протягом десятиліть панування однопартійної системи були для них закриті, зробили спроби висвітлити міжнародне, соціально-економічне і внутрішньополітичне становище краю напередодні другої світової війни. Хоча переважна більшість праць вітчизняних істориків, опублікованих у 90-х роках, була присвячена передусім внутрішньополітичному становищу Закарпаття, проте продовжувалася розробка питань історії міжнародного становища краю. Монографії, брошури і статті на цю тематику опублікували М.Болдижар (Закарпаття між двома світовими війнами. – Ужгород, 1993), І.Поп, І.Гранчак, В.Худанич, А.Трубайчук та ін. Найповніше проблема “Закарпаття в міжнародних відносинах наприкінці 30-х років” висвітлена на сторінках другого тому “Нарисів історії Закарпаття” (Ужгород, 1995). Аспекти соціально-економічного та культурного розвитку Закарпаття дослідили М.Болдижар, В.Міщанин, В.Гомоннай, Д.Данилюк, М.Кляп, І.Ліхтей, О.Хланта, С.Віднянський та ін. Розвиток національних меншин краю вивчали Г.Павленко, В.Марина, Ф.Куля.
Найповніше вітчизняними дослідниками вивчена проблематика внутрішньополітичного становища Закарпаття з жовтня 1938 р. до середини березня 1939 р. В центрі уваги М.Болдижара, В. Лемака, В.Ганчина, В.Худанича, В.Боднара, І.Гранчака, Р.Офіцинського, І.Попа, О.Хланти, Б.Якимовича та ін. знаходилися такі питання, як боротьба різних політичних сил за автономні права і прихід до влади урядів А.Бродія і А.Волошина; політичні партії та об’єднання Закарпаття; вибори до Сойму Карпатської України та оцінка рішень українського парламенту в краї; виникнення і діяльність Карпатської Січі; ОУН і Карпатська Україна; вплив на внутрішнє становище зовнішнього фактору; участь українців Східної Галичини в розбудові Закарпаття; матеріальна та моральна підтримка закарпатських українців світовою громадськістю; оборонні бої карпатських січовиків; історичні постаті краю; преса про Закарпаття; Карпатська Україна та ідеологія політичного русинства.
Вагомий внесок у дослідження історії Закарпаття зробили зарубіжні вчені. Хоча більшість їх праць має переважно мемуарний характер, однак у них використано велику кількість джерел, не відомих вітчизняним історикам. Для цілого ряду цих праць характерна певна ідеалізація подій, в яких автори брали безпосередню участь. Однак ми не маємо права не враховувати той факт, що “лише там можна було писати вільно” (Я.Дашкевич).
Одна з перших праць, в якій йдеться про Закарпаття, належить перу німецького вченого, що перебував у дипломатичній місії консула Німеччини в Хусті Г.Гофмана, А.Шмідта. Його книга “Україна. Країна майбутнього” (Берлін, 1939) дала німецькомовному читачу достатньо цілісну уяву про розвиток подій у Закарпатті напередодні другої світової війни. В 30-40-х роках з’явилися праці Г.Бальрайха, Краузе-Серволи і М.Корскі, в яких давалася оцінка подіям 1938-1939 рр. у контексті загальноєвропейського історичного процесу. Популярний характер носить праця М.Чулюкідзе “Україна”, яка з’явилася на німецькому книжковому ринку в лютому 1939 р. Вищеназвані автори високо оцінили сам факт утворення незалежної Карпатської України, однак для них є характерним односторонній підхід до цього унікального явища. На відміну від них, у проугорському дусі написані роботи керівника терористів М.Козми, Т.Ортутая, В.Балог-Берія та ін. (Дисертація.– С. 68-72).
В 50-90-х роках дослідження з різноманітних проблем історії Закарпаття з’явилися в Німеччині, Франції, Угорщині, Польщі, Чехії, Словаччині, колишній Югославії, США, Канаді, Ватикані. Помітною сторінкою німецькомовної історіографії про Закарпаття є праці Н.Коцауера, І.Фляйшхауер, Д.Злепка, И.Гоєнша, І.Жегуца, М.Лабунька та ін. В них міститься великий фактичний матеріал про міжнародне становище Закарпаття. Аналогічну проблему досліджували угорські історики Д.Ранкі, М.Адам, О.Русин та ін. М.Адам, зокрема, опублікувала невідомі ранішее архівні документи,які проливають світло на цілий ряд проблем історії Закарпаття. Донедавна вони залишалися дискусійними. Аналізуючи зовнішню політику Угорщини відносно Закарпаття, М.Адам висвітлила також угорсько-італійські, угорсько-німецькі та угорсько-польські відносини наприкінці 30-х років. Історія Закарпаття в контексті другої світової війни займає чільне місце в праці В.Косика “Україна і Німеччина у другій світовій війні” (Париж–Нью-Йорк–Львів, 1993).
В американській історіографії авторами праць про Карпатську Україну є П.Магочій, І.Лисяк-Рудницький, В.Маркусь, П.Стерчо, В.Шандор, М.Пап та ін. Канадський історик О.Баран - автор цілого ряду робіт, в яких намагався з’ясувати взаємовідносини між українцями і чехами в складі єдиної федеративної держави та окупацію краю військами Угорщини. Релігійні відносини у Карпатській Україні досліджував А.Пекар (Рим, Італія). Німецько-польські та німецько-угорські відносини напередодні другої світової війни досліджували польські вчені М.Козмінський і М.Войциховський. Різноманітні проблеми історії Закарпаття піднімалися в працях чеських і словацьких істориків В.Крала, Ф.Лукеша, Р.Квачека, І.Ваната, Л.Сушка, Я.Кокошки, М.Мушинки. В центрі уваги югославських вчених Р.Мизя, В.Паплацка, М.Цапа, Я.Олеяра, Д.Латяка знаходились питання взаємовідносин між Закарпаттям і Югославією (Дисертація. – С. 79-93).
Після окупації Закарпаття угорськими військами його захисники емігрували за кордон, де видали спогади про події кінця 30-х років. Змістовними у всіх відношеннях є мемуари О.Ольжича, Ю.Химинця, В.Гренджі-Донського, М.Бандусяка, С.Росохи, С.Єфремова, Я .Голоти, С.Папа та ін. Унікальними є спогади В.Шандора - тодішнього представника уряду Карпатської Ураїни у Празі. Наукова цінність їх полягає в тому, що В.Шандор використав велику кількість архівних документів, зокрема тих, які зберігаються в його особистому архіві. (Дисертація. – С. 93-105).
Даний історіографічний огляд дає можливість стверджувати, що вітчизняними і зарубіжними істориками зроблено чимало в плані дослідження історії Закарпаття. Використовуючи здобутки історіографії, залучаючи нові архівні джерела, опубліковані документи, необхідно підготувати дослідження історії Закарпаття, в якому б робився комплексний аналіз міжнародного становища, соціально-економічного, внутрішньополітичного і культурного розвитку краю наприкінці 30-х років.
У другому розділі - “Закарпаття у міжнародних відносинах (1938 –1939 рр.)” - зроблено аналіз міжнародного становища Чехословаччини і Закарпаття напередодні другої світової війни. Із нього видно, що наприкінці 30-х років у Центральній Європі різко загострилася міжнародна обстановка, а світ знаходився напередодні війни. Чехословаччина перебувала в центрі суперечностей, які наростали з кожним днем. Великобританія і Франція поступово втрачали керівні позиції в Європі, які займали протягом всього міжвоєнного періоду. Натомість Німеччина перетворилася у головного арбітра, з якою змушені були рахуватись керівники урядів усіх європейських столиць. Заручившись підтримкою Італії, Берлін все робив для того, щоб ліквідувати Чехословаччину. Однак, здійснення цих намірів було можливе тільки у тому випадку, якщо Третій Рейх задовільнить територіальні претензії Угорщини, Румунії та Польщі. Ліквідації Чехословаччини також сприяла угодовська політика Великобританії і Франції, уряди яких, фактично, заохочували агресора. Нічим не допоміг Чехословаччині нейтралітет США. Спроба СРСР допомогти збройним шляхом і тим самим відвернути спільний угорсько-радянський кордон, не увінчалася успіхом.
Чехословаччина ліквідовувалась кількома етапами. Рішення Мюнхенської конференції і Віденського арбітражу (вересень-листопад 1938 р.) свідчили не тільки про початок її розпаду, але й значно ускладнили міжнародне становище Карпатської України – складової частини федеративної ЧСР, яка на той час здобула автономні права. Рішення цих конференцій слід розцінювати, перш за все, як значний успіх угорської дипломатії в здійсненні її реваншистських планів щодо Закарпаття. Однак, навіть наслідки Віденського арбітражу, внаслідок якого від Закарпаття до Угорщини відійшли південні райони, не задовільнили Будапешт. Угорщина вимагала приєднання всього Закарпаття. Переконавшись, що Німеччина поки що не погоджується на анексію Карпатської України, Угорщина почала організовувати терористичні акції. У цьому плані вони мали надійного союзника в особі Польщі, яка домагалася встановлення спільного з Угорщиною кордону, а він був можливий тільки в результаті ліквідації Чехословаччини. Незважаючи на спроби урядів ЧСР і Карпатської України захистити прикордонні райони, напади угорських і польських терористів завдавали великої матеріальної і моральної шкоди, вкрай негативно впливали на внутрішньополітичне становище краю.
А.Волошин, очоливши уряд автономної Карпатської України, на відміну від свого попередника А.Бродія – платного агента Угорщини, з перших днів почав орієнтуватися на Німеччину – єдину країну, яка йому обіцяла протекторат. Необхідно стверджувати,
