НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 340.1

МЕЛЬНИК Олена Миколаївна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ШЛЯХИ

ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО ЕФЕКТИВНОСТІ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

БОБРОВНИК Світлана Василівна,

проректор Київського університету права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

КОЛОДІЙ Анатолій Миколайович,

начальник кафедри конституційного права

Національної академії внутрішніх справ України

кандидат юридичних наук, доцент

ДЗЕЙКО Жанна Олександрівна,

докторант кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Провідна установа – Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, кафедра теорії держави і права, м. Харків

Захист дисертації відбудеться 4 червня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 3 травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Б. Усенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституційне проголошення України соціальною, демократичною, правовою державою, потреба в подальшій демократизації суспільного і державного життя визначає необхідність дослідження змісту та сутності таких ключових категорій теорії права, як соціальне та правове регулювання. Аксіоматичним у сучасному правознавстві є характеристика регулювання суспільних відносин як основного призначення права.

Кардинальні зміни в дослідженні проблем правового регулювання відбулися на початку 90-х років і були пов'язані з відмовою суспільства від ідеологізації юридичної науки, а також з проголошенням України незалежною суверенною державою. Конституція України чітко визначила, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Тому можна констатувати необхідність правового регулювання для розвитку суспільства, оскільки саме ефективне правове регулювання забезпечує захист прав особистості, стабільність, порядок і організованість суспільства, реалізацію перспектив соціального та економічного розвитку. Визнання важливості та соціальної цінності права спричинило необхідність дослідження проблеми сутності правового регулювання та шляхів підвищення його ефективності. Особлива актуальність теми дисертації зумовлюється проголошенням ідеї верховенства права та підпорядкування діяльності держави інтересам особистості.

Досліджувана проблема має як теоретичне, так і практичне значення. Актуальність роботи визначається науковим аналізом правового регулювання як важливого інституту теорії права з точки зору його сутності, змісту, структури, природи та функцій. Практичний інтерес має визначення особливостей здійснення правового регулювання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства і виявлення шляхів підвищення його ефективності.

Юридична наука та практика намагається досягти значного ступеня ефективності у всіх сферах людської діяльності загалом та юридичної зокрема. Основою здійснення різноманітних типів юридичної діяльності є правове регулювання, від ефективності якого залежить повсякденна діяльність у сфері права та рівень професійності юридичної діяльності спеціальних субєктів з реалізації наданих їм повноважень.

Завдання правового регулювання полягає у відображенні та узгодженні суспільних інтересів, які б сприяли розвитку основних сфер суспільних відносин. Саме це визначає необхідність перегляду ряду основних теоретичних положень щодо ефективності законодавства. В нових умовах було б некоректно продовжувати визначати ефективність закону лише як співвідношення між результатом дії норми та метою її прийняття. В світлі сучасного розуміння сутності закону ефективність законодавства слід вимірювати його внеском у зміцнення правових засад державного і громадського життя, у формування і розвиток елементів свободи субєктів суспільних відносин, в реалізацію прав і свобод громадян.

Вирішення згаданих завдань є неможливим без відповідної наукової основи, а тому дослідження наукових засад ефективності правового регулювання стає однією з нагальних проблем теорії держави та права. Адже ефективність будь-якої сфери юридичної діяльності визначається наявністю теоретичних розробок фундаментальних проблем наукового характеру, що не лише забезпечують аналітичні висновки, а і визначають можливості та шляхи розвитку юридичних понять і категорій у перспективі.

Теоретичною основою дисертаційної роботи, насамперед, є наукові праці відомих українських і російських вчених радянського періоду. Серед них: С.С. Алексєєв, М.І. Байтін, А.Б. Венгеров, В.М. Горшеньов, О.А. Гаврилов, Д.А. Керімов, В.А. Козлов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарєв, В.В. Лапаєва, Р.З. Лівшиц, Г.В. Мальцев, В.К. Мамутов, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, В.І. Нікітинський, А.С. Пашков, Т.Н. Радько, І.С. Самощенко, В.Д. Сорокін, Ф.Н. Фаткуллін, Р.О. Халфіна, Л.С. Явич та інші.

Серед сучасних вітчизняних вчених, публікації яких пов’язані з дослідженням ефективності правового регулювання, можна назвати таких, як Т.Г. Андрусяк, С.В. Бобровник, В.В. Головченко, О.В. Зайчук, А.П. Заєць, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, Є.Б. Кубко, Н.М. Оніщенко, М. П. Орзіх, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко та інші.

Науковий аналіз проблем правового регулювання у теоретичних розробках вітчизняних та зарубіжних правознавців надав можливість зясувати реальний стан досліджуваної проблеми, окреслити коло питань, які потребують подальшого наукового опрацювання. Не відкидаючи величезної наукової і практичної цінності використаних правових джерел, необхідно засвідчити наявність серед них ідеологічно і політично заангажованих досліджень, які необєктивно відображали тогочасні умови юридичного буття.

Багато важливих питань теми досі трактуються суперечливо. Причиною є складність і багатогранність проблеми, а головне – значні складнощі у визначенні критеріїв оцінки ефективності, її кількісних параметрів.

Викладеними обставинами й зумовлюється актуальність теми ефективності правового регулювання суспільних відносин, що в свою чергу впливає на вибір обєкта і предмета дослідження.

Звязок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота пов-язана з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем: “Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010) та “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U 001597).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз проблем ефективності правового регулювання та формулювання пропозицій щодо подальшого вдосконалення регулюючого впливу права на суспільство. Досягнення поставленої мети повязується з вирішенням наступних завдань:

- розкрити сутність правового регулювання як особливого різновиду соціального регулювання;

- зясувати природу та зміст функцій правового регулювання, що, з одного боку, забезпечують єдність і взаємодію категорій та явищ регулятивного впливу, і з другого, - сприяють реальному впливу права на процес життєдіяльності суспільства;

- спираючись на сучасні наукові дослідження, дати визначення предмету правового регулювання як фактору зясування меж правового впливу, ступеня його обєктивності і легальності та засобу підвищення його ефективності;

- охарактеризувати метод правового регулювання як фактор впливу на ефективність процесу регулювання суспільних відносин;

- окреслити коло чинників, які визначають зміст правового регулювання та впливають на його ефективність, здійснити їх класифікацію та зясувати значення кожного з них у такій детермінації;

- визначити залежність ступеня ефективності правового впливу від стимулюючого чи забороняючого типу правового регулювання;

- проаналізувати правове регулювання як оціночну категорію, обґрунтувати критерії виміру його ефективності;

- визначити шляхи підвищення ефективності правового регулювання в Україні.

Обєктом дослідження є теоретичні аспекти ефективності правового регулювання.

Предметом дисертаційного дослідження є характеристика факторів та умов ефективності правового регулювання, а також визначення шляхів її підвищення.

Методи дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують обєктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, автор застосував наступні методи:

- історико-правовий (його використання надало можливість не лише виявити динамізм розвитку категорії правового регулювання суспільних відносин і ефективності зокрема, але й визначити певні закономірності цього процесу);

- логічний метод (його використання дозволило дослідити закономірності та отримати нові юридичні знання про найважливіші аспекти та природу ефективності правового регулювання);

- моделювання (застосований для побудови теоретичних конструкцій визначення критеріїв виміру ефективності правового регулювання, а також для вироблення рекомендацій щодо шляхів підвищення ефективності);

- системно-структурний (використаний для аналізу основних тенденцій розвитку правового регулювання суспільних відносин в сучасних умовах);

- соціогенетичний метод (його застосування сприяло дослідженню проблеми ефективності правового регулювання в практико-прикладному аспекті);

- структурно-функціональний (за його допомогою розкрито сутність правового регулювання як особливого різновиду соціального регулювання);

- порівняльно-правовий метод (надав можливість визначити та дослідити фактори та умови ефективності правового регулювання, охарактеризувати правове регулювання як оціночну категорію).

В дисертації обґрунтовано також можливості використання методу кореляції, дисперсійного та факторного аналізу в процесі визначення ефективності правового регулювання.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є одним з комплексних монографічних досліджень проблем правового регулювання суспільних відносин як цілісної правової категорії. У дисертації викладаються теоретико-методологічні та концептуальні положення щодо ефективності правового регулювання суспільних відносин та на основі вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду у цій сфері обґрунтовуються основні шляхи та напрями підвищення його ефективності.

Наукову новизну дисертаційної роботи та особистий внесок автора у дослідження проблеми складають наступні висновки, положення та рекомендації:

- обґрунтування сутності правового регулювання, що практично виявляється на суспільному рівні шляхом правового закріплення державного та суспільного ладу; субєктному рівні, що визначає природу суспільно-структурованих інтересів, та індивідуальному рівні, який є шляхом закріплення і реалізації прав і свобод;

- визначення меж правової сфери, які характеризують можливості правового впливу;

- доповнення структури предмету правового регулювання такими елементами, як реальна поведінка суб-єктів права, реалізація права без правовідносин та характер звязків між субєктами;

- визначення трьох рівнів прояву предмету правового регулювання: гносеологічного, що визначає зумовленість предмету сучасним розумінням права; наукового, що надає можливість дослідити не лише ті відносини, що вже регулюються правом, а і ті, що потребують такого впливу, і функціонального, що визначає особливості вольової діяльності субєктів у сфері права;

- характеристика ефективності сучасного законодавства як поєднання статичного аспекту ефективності, що визначає ступінь сталості регулятивного впливу; динамічного аспекту ефективності, який визначає можливості правового врахування суспільних змін, та евристичного аспекту ефективності, що визначає можливості перспективного розвитку регулювання;

- обґрунтування значення стимулів та заохочень як комплексних засобів досягнення мети правового регулювання та підвищення його ефективності;

- визначення ступеня залежності ефективності правового регулювання від таких факторів, як особисті та суспільні інтереси, рівень демократичності владних інститутів, соціальна корисність норми та інтенсифікація правового впливу;

- характеристика методу правового регулювання як системи взаємодіючих способів впливу на суспільні відносини – зобовязань, заборон, дозволів, заохочень та рекомендацій.

Теоретична цінність і практичне значення дослідження. Теоретичне значення дисертаційної роботи зумовлено тим, що отримані висновки сприяють подальшим науковим дослідженням нагальних проблем теорії держави та права стосовно механізму правового регулювання, його функцій, предмету, методу та способів регулювання. Вміщені в дисертації узагальнення щодо поняття, ознак, сфер, меж, функцій правового регулювання, його ефективності можуть слугувати базовими конструкціями у процесі наступних загальнотеоретичних і галузевих досліджень тематики.

Отримані дисертантом результати мають практичну цінність і можуть бути використані:

- у правотворчій, правозастосовчій та правоохоронній діяльності (з метою вдосконалення чинного законодавства, насичення його якісними правовими нормами, подолання прогалин тощо);

- у науково-дослідній сфері (для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання, ефективності регулюючого впливу права);

- у навчальній роботі (в процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми теорії держави і права” та при підготовці відповідних навчальних посібників).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи обговорювалися у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, викладені у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Окремі результати дисертації оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема “Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади” (Київ, 6 квітня 2000 р.; тези опубліковані); “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (Київ, 17-20 жовтня 2000 р.; тези опубліковані); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (Косів Івано-Франківської обл., 27 січня – 02 лютого 2001 р.; тези опубліковані); “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (Косів Івано-Франківської обл., 25-30 січня 2002 р.; тези опубліковані).

Результати дисертаційної роботи обговорювалися на кафедрі теорії держави і права Київського університету права та враховувалися у навчально-методичній діяльності автора в процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми теоріїї держави і права”.

Структура і обсяг дисертації зумовлені специфікою завдань і предмету дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які відповідно вміщують по три підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок, з них 14 сторінок - список використаних джерел з 204 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його звязок з науковими програмами, планами, темами; визначено обєкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення; подані відомості про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі “Сутність правового регулювання” досліджується правова природа регулювання та його функції, визначаються особливості його характеру, а також зясовуються сфера та межі регуляції правом.

Правове регулювання - це здійснюваний усією системою юридичних засобів державно-владний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування, охорони та розвитку. Правове регулювання посідає центральне місце в системі правового впливу, котрий охоплює дію права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей.

На нашу думку, всі відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом можна класифікувати як відмінності за обсягом, за змістом і за механізмом реалізації права.

Процес ефективного правового регулювання розпочинається визначенням цілей і завершується їх виконанням, досягненням визначеного результату. Цілі полягають в тому, щоб суб’єкти права діяли відповідно до юридичних приписів і моделей правової поведінки, щоб соціальні процеси відбувалися в напрямах, вигідних суспільству, державі, особистості. Однак цілі можуть досягатися або залишатися нереалізованими. Тому й результати можуть бути ефективними або неефективними.

Проблема ефективності права тісно пов'язана з дослідженням функцій правового регулювання суспільних відносин. У зв’язку з цим автором проаналізовані функції правового регулювання як напрями зворотної дії права на суспільні відносини, показником реалізації яких слугують економічні, соціальні, політичні, ідеологічні наслідки, які настають завдяки дії права.

Функції регулювання правом – це свого роду фокуси дії права, вони синтезують багаточисельні шляхи, форми і способи правового впливу, характеризуючи соціальну спрямованість дії права.

В розділі доведено, що функції правового регулювання мають наступні особливості: 1) є напрямами впливу права на суспільні відносини; 2) визначають можливості та необхідність правового регулювання; 3) відображають суттєві риси правового регулювання, націлені на виконання його завдань; 4) мають динамічний характер, оскільки відображають зміни у суспільних відносинах; 5) є безперервними і мають тривалий характер, тому що постійно забезпечують системність взаємодії; 6) визначають особливості взаємодії елементів механізму правового регулювання та способів регулювання в процесі впливу на суспільство.

Право охоплює не всі суспільні відносини, а лише їх частину, яку називають сферою правового регулювання. Тому важливо з’ясувати межі сфери впливу права. В дослідженні пропонується виділити такі види сфери правового регулювання:

1. Сфера можливого (потенційного) правового регулювання – це та частина суспільних відносин, яка може бути врегульована за допомогою права.

2. Сфера необхідного правового регулювання – це та частина суспільних відносин, яка потребує впливу права для забезпечення інтересів держави, потреб суспільства, соціальних закономірностей.

3. Сфера легального (законодавчого) регулювання – це ділянка суспільних відносин, котра фактично регламентована правовими нормами.

4. Сфера правореалізуючого (в т. ч. і правозастосовчого) регулювання – це та частина суспільних відносин, де фактично реалізуються правові норми.

Сфера правового регулювання охоплює лише ті відносини, які вже виникли. Віднесення будь-яких фактів до правової сфери потребує їх перевірки на відповідність об’єктивним критеріям: вони не лише мають, але і можуть бути врегульовані правом. Тому сфера регулювання не може окреслюватися законодавчими приписами і визначатися лише завданнями держави на певний проміжок часу. Протилежний висновок неминуче призводив би до пригнічення правової свободи громадян, обмеження їх ініціативи.

Але частина законодавчо регламентованих відносин не входить до сфери правового регулювання, тому що їх юридичне оформлення сталося через “помилку законодавця” або зазначені норми регулюють застарілі відносини, які законодавець вчасно не відмінив. Таке становище виникає як через об’єктивні причини (швидкий темп економічного, соціального, політичного розвитку), так і через суто суб’єктивні причини (волюнтаризм, тобто зловживання правом з боку держави, її органів, неоперативність нормотворчих органів, ігнорування правил юридичної техніки тощо).

Якщо сфера правового регулювання необґрунтовано звужена, якщо не використовуються можливості права для впорядкування суспільних відносин, у суспільстві виникає загроза сваволі, хаосу, непередбачуваності в тих суспільних відносинах, які можна й потрібно впорядковувати за допомогою права. А коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованого державно-владного впливу, створюються умови для закріплення тоталітарних режимів, зарегламентованості поведінки людей.

Другий розділ “Фактори та умови ефективності правового регулювання” присвячений характеристиці факторів та умов, що впливають на ефективність процесу регулювання суспільних відносин. Необхідність даного дослідження зумовлюється тим, що підвищення ефективності регулятивного впливу права на суспільні відносини залежить від багатьох факторів, одним із основних серед яких є науково-теоретичне обґрунтування предмету правового регулювання. Дисертант визначає предмет регулювання як різноманітні суспільні відносини, які об’єктивно, за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу та за сучасних умов потребують такого впливу, який здійснюється за допомогою юридичних норм, всіх інших юридичних засобів, що утворюють механізм правового регулювання.

Предмет виступає головним матеріальним критерієм розмежування норм права на галузі, оскільки він передбачений самим характером суспільних відносин і не залежить від волі законодавця. Саме предмет сприяє виокремленню тієї чи іншої галузі, а коли це відбувається, з’являється і відповідний метод регулювання, котрий значною мірою залежить від волі законодавця. Останній при необхідності і враховуючи характер регульованих відносин, може вибрати спосіб правового впливу на них.

Розглядаючи предмет правового регулювання як необхідну умову його ефективності, слід зазначити, що розвиток суспільства сприяє змінам у предметі правового регулювання. Одні відносини втрачають своє значення, а тому виходять із сфери правового регулювання; інші, - навпаки, починають активно впливати на суспільне життя. Саме повнота охоплення предметом правового регулювання суспільних відносин є передумовою його ефективності.

Особливе значення для характеристики правового регулювання має визначеність методу регулювання, оскільки саме він характеризує сутність правового регулювання; визначає тип правового впливу держави на суспільство; зумовлює зміст прав, обов’язків і заборон; створює співвідношення можливої та необхідної поведінки суб’єктів права; впливає на вид норм права, що забезпечують процес правового впливу; окреслює особливості правовідносин, що забезпечують правове регулювання.

Вважаємо, що метод правового регулювання представляє собою відомий набір юридичного інструментарію, шляхом якого державна влада здійснює необхідний вплив на вольові суспільні відносини з метою надання їм бажаного розвитку. Виступаючи як реальні юридичні явища, методи правового регулювання класифікуються за такими підставами: а) залежно від вихідних юридичних позицій прав суб’єктів; б) залежно від методу державного керівництва; в) за специфікою юридичного змісту нормативних приписів; г) за видами правовідносин.

Специфіка розвитку сучасних суспільних відносин зумовлює потребу зміни і вдосконалення методів правового регулювання. Адже значна перевага в правовому регулюванні імперативного методу над диспозитивним, регулятивного над заохочувальним характеризує низький рівень розвитку права як соціального регулятора. Протягом тривалого часу заохочувальний метод правового регулювання існував як додатковий метод впливу. Невикористання могутнього потенціалу заохочувального методу призвело до застою в окремих сферах суспільного розвитку, а інколи до повного зникнення нових суспільних відносин. Тому за теперішніх умов під час реформування соціально-економічного, політичного і правового простору України значна увага має бути приділена заохочувальному методу.

У процесі дослідження способів правового регулювання автором було обґрунтувано їх визначення як шляхів юридичного впливу, які відображені в юридичних нормах та в інших елементах правової системи. Внаслідок здійсненого аналізу кожного із способів правового регулювання було зроблено висновок про те, що юридична природа, своєрідність дозволів, заборон і зобов’язань вимагає зосередження особливої уваги. Адже всі ці елементи права як системи регулювання містять в собі широку гамму властивостей, відтінків та сторін. Крім того, всі способи регулювання взаємодіють між собою.

Юридична наука визначає необхідність “нетрадиційних” підходів до аналізу способів правового регулювання. Серед сильнодіючих правових інструментів можна назвати – покарання і заохочення, які здавна застосовує влада. Але покарання не є всесильним і придатним способом досягнення поставленої мети. Тому в умовах, коли українська правова система зазнає суттєвих змін, все більшої актуальності набуває проблема заохочення як методу правового регулювання. Варто наголосити, що без спеціального вивчення і вдосконалення цього до останнього часу малодослідженого юридичного засобу неможливо підвищити ефективність правового впливу на суспільні відносини. Наша юридична дійсність вимагає розроблення проблем заохочення як особливого способу впорядкування суспільних відносин, який покликаний створювати режим сприяння розвитку ініціативної діяльності суб’єктів (трудової, підприємницької), їх заінтересованості у здійснюваних реформах.

Незважаючи на те, що в українському законодавстві досить часто використовується поняття “заохочення”, в жодному нормативно-правовому акті не має визначення названої категорії. Саме відсутність формулювання дефініції заохочення, а також існуючий на даний момент широкий спектр наукових думок про сутність цього правового засобу дали змогу нам зробити висновок про те, що правове заохочення - це форма і міра юридичного схвалення добровільної поведінки, внаслідок чого суб’єкт отримує винагароду, для нього настають сприятливі наслідки. Соціальна природа правового заохочення полягає в тому, що воно спрямоване на підвищення у суб’єкта інтересу до вчинення позитивних вчинків і отримання матеріального і морального схвалення з боку суспільства.

В сучасних умовах постійно зростає стимулююча роль права. Це дало підстави для ретельного вивчення проблеми правових стимулів. Внаслідок проведеного дослідження автором було визначено правовий стимул як правове спонукання до правомірної активної поведінки, що створює сприятливий режим для задоволення інтересів та потреб суб’єктів.

У третьому розділі “Ефективне правове регулювання як необхідна передумова юридичної діяльності” дисертантом розкриваються та аналізуються проблеми ефективності правового регулювання суспільних відносин. Підкреслюється, що ефективність правового регулювання пов’язується з необхідністю дослідження наступних питань:

-

-

-

-

Автор акцентує увагу на тому, що такі специфічні терміни, як ефективність правової норми, ефективність закону, ефективність законодавства, ефективність правового регулювання, хоч і є близькими за змістом, але не є тотожними. Дослідження ефективності окремої правової норми, конкретного закону, всієї галузі законодавства, ефективність правового регулювання має як багато спільного, так і багато відмінного.

Загалом юридична наука визначає ефективність права як співвідношення мети, з якою була прийнята юридична норма, та наслідків її дії. На думку автора, така постановка питання обмежує предмет аналізу результативністю лише однієї правотворчої діяльності держави. Правотворчий орган виявляє соціальну проблему і ставить за мету вирішити її юридичними засобами, для цього він розробляє норму права, яка, впливаючи на поведінку людей, змушує їх вчиняти так, як розраховував законодавець. На практиці все відбувається далеко не так. По-перше, жоден законодавець не може точно проаналізувати суспільні процеси і сформулювати конкретні цілі, які досягаються шляхом прийняття юридичних норм. По-друге, переважна більшість норм права складається протягом природно-історичного процесу як узагальнення соціального досвіду, а держава в свою чергу може лише офіційно визнати їх, санкціонувати шляхом прийняття законів. По-третє, питання про соціальну ефективність правової норми не може зводитися до проблеми дотримання окремим індивідом юридичної заборони.

Таким чином, йдеться про те, що ефективність правового регулювання є одним із показників життєздатності суспільства, мірилом його можливостей впливати за допомогою юридичних норм на розвиток суспільних відносин. Внаслідок того, що право впливає на поведінку людей, між юридичною нормою і її соціальними наслідками завжди “перебувають” акти людської діяльності, які безпосередньо і зумовлюють суспільно значущі наслідки; за таких умов ефективність правової норми є ефективністю спричинених нею вчинків. Крім того, юридична норма стимулює поведінку людей не лише безпосередньо, але й через систему соціальних, особистісних, соціально-психологічних факторів.

Тому ефективність правового регулювання, на наш погляд, можна визначити як результативну характеристику його дії, яка свідчить про здатність вирішувати відповідні соціально-правові проблеми. Ефективність правового регулювання забезпечується такими факторами, як: а) ефективність самого закону; б) ефективність виконавчо-розпорядчої діяльності, що забезпечує конкретизацію норм закону на підзаконному рівні; в) ефективність діяльності щодо застосування положень закону спеціальними суб’єктами.

Правове регулювання, як і будь-який інший управлінський процес, здійснюється за допомогою двох інформаційних засобів: правових стимулів і правових обмежень, завдяки яким регулювання виконує дві важливі функції - розвиток, охорону та захист суспільних відносин. Тому ефективність правового регулювання є виміром “продуктивності праці” соціальної цінності правових стимулів і обмежень, коефіцієнт їх корисної дії.

Характеризуючи правові стимули і обмеження, дисертант звертає увагу на потенційний рівень їх ефективності. Заохочення, інші правові стимули є більш ефективними, ніж покарання та обмеження. Вища ефективність стимулів порівняно з обмеженнями пояснюється тим, що потяг до заохочення (стимулу) є сильнішим від потягу уникнути покарання (обмеження). Через це стимули (переважно заохочення) діють ефективніше, ніж обмеження, адже вони стоять ближче до творчої природи людини. Тому магістральним шляхом перебудови правового регулювання має стати орієнтація на правостимулюючі засади, на функцію розвитку, яка може забезпечити поступальний рух суспільства.

Автором зазначається, що найбільші складнощі в процесі дослідження ефективності правового регулювання суспільних відносин виникають при визначенні критеріїв її оцінки, кількісних параметрів. Досить обґрунтованих формул їх виміру практично не існує, за винятком суто економічного боку ефективності.

Ситуація ускладнюється ще й тією обставиною, що в повному обсязі правове регулювання практично не можна оцінити на якийсь певний момент, оскільки результати його будуть відомі лише у віддаленому майбутньому. Але без постійного кількісного і якісного виміру ефективності регулювання воно не лише не контролюватиметься, а й не удосконалюватиметься.

Соціальні процеси за своєю природою неможливо повністю формалізувати і виміряти. Не існує й єдиного універсального показника ефективності правового регулювання. Проте застосування методів кількісного аналізу у сфері юриспруденції поволі набуває свого поширення. Активно використовуються кількісні, економіко-математичні методи, нові методи соціології, моделювання, інформатики, комп’ютерні технології. Щоб проведена оцінка ефективності правового регулювання була достовірною, так званий “пакет” показників повинен бути насиченим. Чим більше показників використовується під час проведення дослідження, тим репрезентативнішими будуть результати визначення ефективності регулювання суспільних відносин.

Використання математичного апарату в процесі визначення ефективності передбачає вирішення двох зовсім нерозроблених і складних проблем: виміру соціальних цінностей і виокремлення результату правового регулювання. Великого значення набуває застосування модельного підходу, який має свої переваги над словесними оцінками. Моделювання наочно пояснює досліджуваний процес, служить витоком показників, які відображають, зокрема, рівень ефективності закону. Цю інформацію можна перенести з моделі на правозастосовчу практику і використати для оцінки її результатів. Звичайно, моделювання не вирішує повністю проблему виміру ефективності правового регулювання. Але створення моделей допомагає точніше пояснити і описати ефективність законодавства, тенденції розвитку, охарактеризувати зв’язки між практикою застосування закону та отриманим результатом; здійснити “заміри” ефективності на різних етапах дії закону.

Внаслідок складності та багатоаспектності проблеми ефективності правового регулювання автор зупинився на одному з аспектів проблеми підвищення ефективності правового регулювання, а саме на ефективності законодавства, що значною мірою визначає ефективність правового регулювання в цілому. Вважаємо, що ефективну дію закону можна визначити як процес його ефективної реалізації, що виявляється у якісному врегулюванні ним юридичних фактів, явищ, пов’язаних із сферою життєдіяльності суспільства і держави. Йдеться не лише про прийняття нових законів, оскільки їх кількість ще не свідчить про достатню врегульованість законодавством суспільних відносин. Потрібна нова, вища якість їх реалізації, дієві механізми забезпечення і охорони.

Дисертантом обґрунтовується, що проблема ефективної правореалізації не може бути зведена до окремих питань. Загалом механізм правового регулювання в сучасних умовах має бути певним чином організованим механізмом забезпечення реалізації права. Орієнтація суспільства, законодавця на право, як на ступінь свободи, саморегулювання, самостійності викликає послідовну реакцію в механізмі правового регулювання: призводить до зміни його функцій, методів, способів, а це, в свою чергу, забезпечує загальне підвищення ефективності правового регулювання в суспільстві.

У висновках дисертації викладено основні підсумки дослідження, визначені теоретичні засади, що надали змогу обґрунтувати пропозиції та рекомендації, які мають теоретичний і практичний характер.

1. Правове регулювання характеризує спеціально-юридичний механізм впливу права на поведінку і діяльність його адресатів. Внаслідок правової регламентації формується юридична основа, визначаються зафіксовані в правових веліннях орієнтири для організації діяльності учасників регулятивних відносин та досягнення фактичних цілей права.

2. На підставі аналізу категорії правового регулювання суспільних відносин можна визначити ознаки правового регулювання, а саме воно: 1) є особливим різновидом соціального регулювання; 2) надає відносинам між суб’єктами певної правової форми, яка має державно-владний характер та вказує на міру можливої та необхідної поведінки; 3) має конкретний, організований характер; 4) характеризується цілеспрямованістю та результативністю; 5) впорядковує суспільні відносини за допомогою правових засобів; 6) має владний характер; 7) гарантує виконання правових норм; 8) має специфічний набір методів та способів.

3. Функції правового регулювання - найважливіші якісні характеристики, в яких відображається та конкретизується його соціальна сутність і призначення, розкриваються його цілі та завдання по перетворенню закріплених в законодавстві прав і свобод з потенційних можливостей в дійсність. Вони мають наступне значення: 1) надають можливість визначити реальні дії суб’єктів по реалізації цілей правового регулювання; 2) характеризують залежність між нормами права, правовідносинами та юридичними актами; 3) визначають сутність процесу функціонування права; 4) окреслюють межі дії права та впливу держави на суспільство як певним чином організовану соціальну систему.

4. Сферу правового регулювання можна визначити як частину суспільних відносин, урегульовану правом, або таку, яка може бути врегульована правом. Але така частина суспільних відносин є завжди обмеженою, що зумовлено матеріальними, ідеологічними обставинами, а також і об’єктивними потребами суспільного розвитку.

5. Предмет правового регулювання визначають різноманітні суспільні відносини, які мають вольовий характер і які за даних умов потребують нормативно-організаційного впливу і об’єктивно можуть піддаватися юридичному регулюванню.

6. Метод правового регулювання – це сукупність юридичних прийомів, засобів, які складають спосіб цілеспрямованого впливу на поведінку учасників суспільних відносин. Інакше кажучи, метод правового регулювання утворюють прийоми юридичного впливу, які визначають можливість використання в процесі регулювання суспільних відносин певного комплексу юридичних засобів.

7. Способи правового регулювання характеризуються як шляхи юридичного впливу, закріплені правовими нормами, які забезпечують досягнення мети правового регулювання. Пропорції між дозволом, забороною та зобов’язанням є різними в залежності від конкретних ситуацій і насамперед стосовно предметів регулювання галузей права. Тому кожна галузь права як елемент єдиної системи права потребує специфічного співвідношення способів правового регулювання, тобто такого співвідношення, яке могло б з максимальною ефективністю впливати на її предмет.

8. Загальними ознаками правових стимулів є те, що вони: 1) пов’язані зі сприятливими умовами для реалізації інтересів та потреб особистості; 2) відображають позитивну правову мотивацію; 3) передбачають підвищення позитивної активності громадян; 4) збільшують свободу, можливості (формами прояву правових стимулів виступають суб’єктивні права, пільги, заохочення); 5) спрямовані на якісну зміну суспільних відносин.

9. Вважаємо за доцільне визначити позитивні і негативні особливості сучасних правових заохочень. Позитивні особливості це: а) розширення сфери дії заохочувальних норм, про що свідчать нещодавно прийняті нормативні акти різних галузей права, які містять правові заохочення; б) розвиток нових видів заохочення, викликаний необхідністю активізації правовідносин. Негативні особливості складають: а) юридично недосконале закріплення правових заохочень (найчастіше використовується бланкетний спосіб); б) епізодичний, несвоєчасний характер застосування правових заохочень; в) відсутність чітко розробленої державної винагороджувальної політики; г) відсутність юридичних гарантій права на заохочення; д) популізм в даній сфері.

10. Визначення ефективності правового регулювання пов’язується із: а) встановленням факторів, що забезпечують ефективність; та б) з’ясуванням засобів і способів, за допомогою яких можна було б перевірити цю ефективність.

11. Ефективність – одна з основних оціночних категорій права. Це складне явище, що визначається співвідношенням людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних ресурсів тощо й отриманих результатів. Тому тільки оптимальне використання таких ресурсів може забезпечити високу ефективність правового регулювання. В цій сукупності політичних, соціально-економічних, організаційних, ідеологічних, ситуаційних, психологічних і мотиваційних факторів кожний з них має свою питому вагу. Безумовно, їх вплив на ефективність правового регулювання різний: одні з них мають стійкий, визначений характер; інші – діють ситуативно і дискретно, а тому не справляють вирішального впливу.

12. На сьогодні є всі підстави стверджувати про те, що чинниками, які негативно впливають на ефективність чинного українського законодавства, є: низька соціально-правова якість законів; неадекватність законів соціально-політичним реаліям; нездатність законодавства забезпечити узгодження суспільних інтересів.

13. Принципами, що охоплюють істотні моменти процесу підвищення ефективності правового регулювання є: принцип послідовності, принцип комплексності, принцип системності, принцип загальності.

Основні положення дисертаційного дослідження відображені у наступних публікаціях автора:

1. Правове регулювання: проблеми підвищення ефективності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 7. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 58-64.

2. Проблеми виміру ефективності правового регулювання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 20-26.

3. Функціональне призначення правового регулювання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 10. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.– С. 27-35.

4. Правове регулювання як засіб відображення та гарантування гуманітарної культури суспільства // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади: Аспірантські читання. Наукові доповіді та повідомлення. - К.: Вид-во “КІТЕП”, 2000. – С. 45-47.

5. Чітке визначення предмету правового регулювання суспільних відносин як шлях зближення правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнар. наук. конфер. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С. 302-307.

6. Функціональне призначення правового регулювання // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвуз. наук. студент. конфер. – Вип. 2. – К.: Київський університет права, 2002. – С. 43-46.

7. Способи правового регулювання як засіб підвищення його реальності // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвуз. наук. студент. конфер. – Вип. 3. – Київський університет права, 2002. – С. 31-34.

8. Правового регулювання функціональне призначення // Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. І. – С. 786-790.

Мельник О.М. Правове регулювання та шляхи підвищення його ефективності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню проблем ефективності правового регулювання суспільних відносин як соціального явища та правової категорії, що характеризується певними особливостями, наявністю внутрішньої структури та своєрідним призначенням. На підставі аналізу правової літератури та існуючого досвіду поданий власний погляд на теоретичні аспекти визначення факторів та умов ефективності правового регулювання як необхідної передумови вдосконалення юридичної діяльності, а також обгрунтування критеріїв виміру ефективності.

В дослідженні виявлені чинники, які визначають зміст правового регулювання та впливають на його ефективність, проводиться їх класифікація та характеризується значення кожного з них у такій детермінації.

Запропоновано ряд висновків щодо шляхів підвищення ефективності правового регулювання в Україні.

Ключові слова: правове