ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МОФА Сергій Олегович

УДК 141.7 : 351.858 (477)

НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ ЯК ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Запоріжжя – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: - доктор філософських наук, доцент

Додонов Роман Олександрович,

Донецький національний технічний університет,

професор кафедри філософії;

Офіційні опоненти: - доктор філософських наук, доцент

Таран Володимир Олександрович,

Запорізький юридичний інститут МВС України,

начальник кафедри соціально-економічних дисциплін;

- кандидат філософських наук

Крохмаль Наталія Василівна,

Національний педагогічний університет імені

М.П.Драгоманова,

доцент кафедри соціальної роботи та управління.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра

філософії (м. Київ).

Захист відбудеться “22” жовтня 2004 року о 1530 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 в Запорізькому державному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп. VІ., ауд. 114.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп. ІІ.

Автореферат розісланий “15” вересня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Снєжко В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження випливає безпосередньо з нагальних практичних завдань розбудови економічного й духовного фундаменту молодої української державності, що потребує дослідження усіх важливих чинників становлення та ефективного розвитку державотворчого процесу незалежної України. Серед таких чинників, вочевидь, чільне місце займає національна самосвідомість як засіб консолідації і інтеграції зусиль нації. Національна самосвідомість пов’язана з усвідомленням інтересів, почуттів, уявлень, ціннісних орієнтацій, переконань та узгодженням їх у рамках нації, відіграє важливу роль у життєдіяльності нації.

Треба зазначити, що дослідження національної самосвідомості широко представлені як в історії філософської думки, так і в сучасній науковій літературі. Вітчизняні дослідники також надзвичайно активно працюють у цьому руслі, особливо останнім часом. Але проблема генези і функціонування національної самосвідомості як чинника державотворення досі залишається недостатньо висвітленою. У переважній більшості досліджень, які стосуються проблеми національної самосвідомості, ми спостерігаємо методологічну неузгодженість, фрагментарність, ідеологічну заангажованість. Дуже часто спостерігаємо підміну понять. Самі ж сутнісні характеристики національної самосвідомості як чинника державотворення розчиняються у різноманітті суперечливих моделей і теоретичних побудов.

У зв’язку з цим значно актуалізується потреба у соціально-філософському аналізі національної самосвідомості як важливого чинника національного розвитку і національного державотворення. Такий аналіз повинен поглибити та синтезувати теоретичні уявлення про національну самосвідомість і її взаємозв’язок з процесами державотворення та сприяти застосуванню отриманих знань на практиці..

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до державної бюджетної теми кафедри філософії Запорізького державного університету “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України” (шифр держреєстрації №0194У043134).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб виявити сутнісні характеристики національної самосвідомості як чинника державотворення та визначити основні напрями оптимізації її розвитку в контексті державного будівництва в Україні.

Реалізація поставленої мети потребує вирішення наступних наукових задач:

§ визначення методологічної бази та упорядкування категоріального апарату дослідження даної проблеми;

§ з’ясування сутнісних характеристик та основних функцій національної самосвідомості;

§ аналіз особливостей розвитку національної самосвідомості як відображення динаміки національного буття;

§ уточнення ролі національної самосвідомості як чинника національного державотворення в умовах глобалізації;

§ аналіз особливостей розвитку самосвідомості української нації та її впливу на інтеграційний і державотворчий потенціал нації;

§ визначення основних напрямів оптимізації розвитку національної самосвідомості як чинника державотворення в Україні.

Об’єктом дослідження є сукупність мисленнєвих моделей національної самосвідомості як відображення буття нації у системі її цілісної саморегуляції і самореалізації.

Предметом дослідження є детермінанти оптимізації розвитку національної самосвідомості як чинника державотворення.

Методи дослідження. Проведення цілісного соціально-філософського дослідження національної самосвідомості як чинника державотворення вимагає застосування комплексного підходу, який синтетично поєднує прийоми діалектичного, феноменологічного, аксеологічного, структуралістського та інш. методів. Так, зокрема, діалектичний метод в роботі використовується для аналізу складного суперечливого характеру динаміки феномену нації, його зв’язку з етнічними, соціальними, державотворчими, духовними процесами. Феноменологічний метод дає можливість розглядати потік свідомості в аспекті смислоутворюючих конструктів національної свідомості. Структуралістський метод забезпечує погляд на ментальні структури “ззовні”, в контексті міжнаціональних стосунків через проблему “іншого”. Аксеологічний метод дозволяє дослідити ціннісне “ядро” національної самосвідомості, розглядати її через цінності та ідеали, що корелюють діяльнісну активність нації в цілому та опосередковує ланцюжок: потреби-інтереси-цілі-діяльність.

Дослідження побудовано і на використанні тих загальнонаукових методів, які уможливлюють теоретичне дослідження, створюють струнку систему критеріїв структурування, класифікацій і типологізації. Це, передусім, такі методи як аналіз й синтез, диференціація та узагальнення, ідеалізація, індукція та дедукція, абстракція та конкретизація та інші.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну і виносяться на захист, можуть бути сформульовані у вигляді окремих тез. В роботі

- уточнено визначення “нації” як спільноти людей, детермінованої динамікою загального суспільно-історичного процесу та особливими умовами розвитку, що виникла і розвивається на основі формування системи інтегративних факторів (матеріальних і духовних), які спричиняють її свідомість і самосвідомість як цілісного самодостатнього суб'єкта;

- уточнено визначення “державотворення” як процесу становлення та удосконалення певних організаційних структур та ідеологічних засад взаємодії між громадянами держави у всіх сферах суспільного життя (політичній, економічній і т.д.) з реалізації особистих і спільних інтересів;

- уточнено визначення “національної самосвідомості” як усвідомлення та ствердження представниками національної спільноти унікальності об’єктивних та суб’єктивних особливостей життєдіяльності нації як аксіологічної основи її єдності та реалізації спільних потреб й інтересів.

- дістало подальшого розвитку уявлення про сутнісні характеристики національної самосвідомості, що проявляються у основних функціях національної самосвідомості до яких віднесено: рефлексивну, пізнавальну, світоглядну, інтегративну, комунікативну, консолідуючу, оціночну, ідентифікаційну, виховну, регулятивну;

- вперше запропоновано універсальний алгоритм розвитку національної самосвідомості як відображення суспільно-історичної динаміки національного буття, що включає чотири послідовні етапи: “самовідчуття”, “виокремлення”, “самовизначення”, “самореалізація” і віддзеркалює саморозгортання в національній самосвідомості рефлексійного начала та інтегративних державотворчих тенденцій;

- дістало подальшого розвитку питання про роль національної самосвідомості і національного державотворення в умовах глобалізації, зокрема, в роботі наголошується на тому, що основним чинником диспозиції людини у національно розмаїтому світі стає вільна самоідентифікація, а національна самосвідомість, яка базується на діалектичній єдності етнічного і загальнолюдського, і на сучасному етапі суспільно-історичного розвитку виступає як активний чинник державотворчих процесів у світі;

- вперше доведено, що основними напрямами оптимізації національної самосвідомості як чинника державотворення в Україні виступають: формування повноцінної і консолідованої еліти, як генератора національної самосвідомості; популяризація консолідуючої національної ідеї; впровадження у свідомості і самосвідомості нації легітимаційних процесів та настанов; витворення мовної єдності нації тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її результати можуть бути використані для подальшого більш суттєвого розуміння і теоретичного аналізу національної самосвідомості як відображення буття нації у системі її цілісної саморегуляції і самореалізації. Дисертаційні висновки здатні стати методологічною основою для розробки соціологічних, політологічних, етнопсихологічних досліджень національної самосвідомості. Результати дослідження можна використати у викладанні дисциплін і курсів: “Соціальна філософія”, “Етнодержавознавство”, “Соцієтальна психіка”, „Етнофілософія”, „Етнопсихологія”, „Етнополітологія”, „Етносоціологія”, „Міграцієзнавство”, „Етнонаціональна політика держави”. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути враховані при формуванні державної політики у сфері розвитку національної самосвідомості з метою оптимізації державотворчого процесу в Україні.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри філософії Запорізького державного університету, на методологічних семінарах аспірантів та докторантів з соціальної філософії та філософії історії при кафедрі філософії Запорізького державного університету та кафедрі суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Принципові ідеї, теоретичні положення було викладено на: Всеукраїнській науковій конференції “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (Запоріжжя, 2001), Науковій конференції викладачів та студентів “Сучасне студентство України: досвід, проблеми, перспективи” (Запоріжжя, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Основні тенденції розвитку сучасного світу як виклик глобалізації” (Запоріжжя, 2003). Висновки дослідження були також викладені на Круглому столі “Реформування політичної системи України очима молоді” (проведено 15.03.2003 р. у Запорізькому державному університеті).

Публікації. Основні висновки дисертації викладено у 8 наукових публікаціях, з них 5 – у фахових виданнях (2,5 д.а.). Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Структура роботи у відповідності з визначеною метою і науковими задачами представлена у вигляді вступу та трьох розділів, кожний з яких поділений на два підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Дисертація містить 170 с. основного тексту та 15 с. списку використаних джерел (196 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету та завдання дисертаційного дослідження, окреслено зміст роботи, її новизну і практичне значення.

У першому розділі – „Методологічні аспекти пізнання національної самосвідомості” - зосереджується увага на існуючих концептуальних підходах щодо дослідження національної самосвідомості, обґрунтовується методологічна база і аналізуються основні поняття дослідження.

Розділ складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Принципи та методи пізнання національної самосвідомості”, філософське дослідження проблеми починається з розгляду самосвідомості як родового поняття по відношенню до національної самосвідомості. Акцентується увага, що самосвідомість забезпечує спроможність відділяти своє внутрішнє єство від усього, що зовні, аналізувати його і зіставляти з усім іншим (зовнішнім). Компоненти матеріальної та ідеальної культури конструюються і ієрархізуються при участі самосвідомості в унікальну систему особистого “Я”, яка вписана в зовнішній світ. Національна самосвідомость розглядається як така, що розкриває внутрішні механізми самоорганізації життєдіяльності нації, зокрема процесу державотворення.

Історія філософської думки щодо дослідження нації та її атрибутів містить такі видатні, монументальні постаті як Й.Г.Гердер, Й.Г.Фіхте, Г.Ф.В.Гегель, К.Маркс, Ф.Енгельс, М.Вебер. Класика української націології представлена працями М.Драгоманова, В.Липинського, Ю.Вассияна, М.Міхновського, С.Старосольського, Д.Донцова, О.Бочковського та інших.

Серйозні соціально-філософські висновки містять праці як зарубіжних дослідників, так і вітчизняних мислителів. Серед цього загалу особливо слід виділити праці етнографів (Л.Гумільова, Ю.В.Бромлея, Л.М.Дробіжевої, В.А.Тишкова, Т.Еріксена), культурологів (М.А.Ожевана, М.В.Поповича, Л.Є.Шкляра, С.Вовканича, Ю.І.Римаренко, В.Ю.Сухачева), соціологів (Р.Брубейкера, Е.Д.Сміта, К.Симонс-Симонолевича, М.Шаповалова), політологів (М.Сосновського, С.Ю.Римаренка, В.С.Нерсесянца, В.Коннора), істориків (Р.Шпорлюка, Г’ю Сетон-Вотсона, Ю.Каменки), психологів (Б.Ф.Поршнєва, І.Г.Дубова, А.П.Наминач) та ін.

Дуже широко представлена національна проблематика в сучасній вітчизняній філософській літературі, зокрема, в дослідницьких роботах А.Бичко, І.Бичка, М.Братасюка, Є.Бистрицького, В.Акуленка, І.Варзаря, М.Вівчарика, Н.Гончарової, Г.Грабовича, В.Дівака, Р.Додонова, В.Жмира, В.Ігнатова, О.Ігнатової, Г.Касьянова, Ф.Канаха, Ю.Канигіна, В.Кириченка, Л.Ковпак, Ю.Корж, В.Коцюбинського, І.Кресіної, Т.Кучери, П.Кузика, В.Кушнірука, В.Лісового, Г.Лозко, Т.Мартинової, Ю.Міндюка, І.Музики, Л.Нагорної, О.Нельги, В.Огірчука, В.Панібудьласки, О.Пашкової, П.Панченка, В.Піддубного, В.Потульницького, Б.Попова, Т.Прибиткової, С.Пролеєва, О.Проценка, В.Пустотіна, П.Рабіновича, А.Саприкіна, П.Ситника, М.Степико, В.Степаненка, В.Тарана, В.Туренка, П.Тронька, І.Усенка, І.Чудинової, В.Холодного, П.Швидкого, О.Шморгуна, М.Шульги, Ю.Шаповалова, А.Шевченка, О.Штовкіша.

Автором розглядаються методологічні засади дослідження, характеризуються названі вище методи і прийоми, при цьому методологічний комплекс конкретизується у розгляді принципів та прийомів дисертаційного дослідження, що розподілені на чотири підгрупи: загальнонаукові методи, загальнофілософські принципи, специфічні соціально-філософські принципи та методологічні настанови, що безпосередньо стосуються пізнання національної самосвідомості як чинника державотворення.

У підрозділі 1.2 – „Визначення основних понять дослідження національної самосвідомості як чинника державотворення” аналізуються основні поняття дослідження. В першу чергу визначається поняття “нація”, адже саме нація, як колективний суб’єкт, є одним з головних чинників, що обумовлюють існування і розвиток національної самосвідомості. Акцентується увага на тому, що націогенеза потребує певного етнічного підґрунтя та інституалізованості (вищою формою якої є держава) - реальної чи бажаної. Одночасно показано відмінності між поняттям “нація” та поняттями “етнос” та “народ”.

Значну увагу приділено чіткому розмежуванню та смисловому наповненню понять “національна свідомість”, “національна самоідентифікація”, “етнічна самосвідомість”, а також визначенню їх співвідношення з поняттям “національна самосвідомість”. Визначено, що національна самосвідомість є надзвичайно важливою частиною національної свідомості, що визначає спрямованість діяльності нації по задоволенню власних потреб через оригінальну цілісну систему національних цінностей і ідеалів.

Було також проаналізовано такі ключові поняття категоріального апарату дослідження національної самосвідомості у контексті державотворчих процесів як “держава”, “державотворення”, “національний інтерес”. Визначається, що “державотворення” є процесом створення та удосконалення певних організаційних структур та ідеологічних засад взаємодії між громадянами держави у всіх сферах суспільного життя (політичній, економічній і т.д.) з реалізації особистих і спільних інтересів. Державотворення означає не лише створення відповідних державних інститутів, це більш глибинний процес реструктуризації, організації всього суспільного життя. Державність повинна “вкорінитися” та лігетимізуватися у свідомості громадян завдяки створенню і розвитку відповідних ціннісних орієнтирів, ідеалів, настанов тощо, а цей процес безпосередньо пов’язаний з формуванням і розвитком національної самосвідомості.

Далі, провівши типологізацію національної самосвідомості та розглянувши її основні морфологічні особливості, автор обґрунтовує той факт, що національна самосвідомість виконує цілий ряд дуже важливих функцій, детермінуючи життєдіяльність нації і держави, як форми її організації. Такими є рефлексивна, пізнавальна, світоглядна легітимаційна, консолідуюча, інтегративна, комунікативна, естетична, виховна, оціночна, ідентифікаційна, регулятивна.

Результативним підсумком другого підрозділу виступає визначення “національної самосвідомості”. Національна самосвідомість – це усвідомлення та ствердження представниками національної спільноти унікальності об’єктивних та суб’єктивних особливостей життєдіяльності нації як аксеологічної основи її єдності та реалізації спільних потреб й інтересів.

У другому розділі – “Особливості розвитку національної самосвідомості як чинника державотворення” – дисертант представляє модель поетапного розвитку національної самосвідомості і зростання її державотворчого потенціалу, а також визначає перспективи національного державотворення з огляду на тенденції глобалізації.

Підрозділ 2.1 – „Національна самосвідомість як відображення динаміки національного буття” присвячений розгляду засад і умов формування національної самосвідомості та витворенню моделі її поетапного розвитку відповідно до динаміки національного буття.

Аналіз історичних фактів та теоретичних концепцій мислителів минулого і сучасності дозволяє автору зробити висновок, що подібно до того як держава активно впливала на формування націй і національної самосвідомості, так і навпаки становлення націй і ствердження національної самосвідомості впливало на процеси державотворення.

Національна самосвідомість великою мірою є результатом взаємодії сукупності культурно-історичних домінант розвитку даної нації. Національна самосвідомість не статична, а динамічна і має певні стадії свого розвитку, що відображають саморозгортання в ній рефлексійного начала та інтегративних і державотворчих потенцій:

·

·

·

·

Зміст підрозділу 2.2 – „Національна самосвідомість і державотворення у сучасному світі” – становить загальну характеристику місця і ролі національної самосвідомості і перспектив національного державотворення у глобалізованому світі.

Аналізуючи дві взаємопротилежні тенденції у функціонуванні національної самосвідомості у сучасному світі: ріст впливу національної самосвідомості на мотивацію та вчинки людей та згасання самосвідомості нації, яке пов’язане із заміщенням національних цінностей та інтересів чимось іншим (індивідуалізмом і т.д..), а також розглядаючи концепції про сучасний занепад традиційних елементів національної держави – дисертант аргументує життєздатність націй, національної самосвідомості та національного державотворення.

Розвиток глобалізації світового життя не заперечує національної самосвідомості і національного державотворення. Конкретний зміст національної самосвідомості еволюціонує у напрямку гуманізації національних відносин, коли національна ідентифікація стає справою самоідентифікації людини. Самовизначення своєї належності до нації, по суті, це прийняття свого роду, прийняття історичної пам’яті, його традицій і культури, як відповідальності за своє майбутнє. Національна самосвідомість містить в собі те, що реалізуючись у державі й національному бутті громадян, забезпечує самосутність першої й других, непересічність країни й громадян серед інших народів і країн.

Національна самосвідомість, насамперед, через унікальну систему цінностей та ідеалів, забезпечує духовний, ідеологічний фундамент функціонування держави, сприяючи виробленню офіційної державної ідеології і перспективних орієнтирів розвитку нації і держави, забезпечує адекватність внутрішніх (невидимих) духовних процесів нації у видимій “рідній хаті” (державі) – це невід’ємна передумова створення природної гармонії, яка живить розвиток цілісної людини, нації, держави.

Третій розділ – “Шляхи оптимізації функціонування національної самосвідомості як чинника державотворення в Україні” – містить аналіз основних напрямків і детермінант оптимізації національної самосвідомості як чинника державотворення в Україні.

У підрозділі 3.1 – “Загальне і особливе у формуванні національної самосвідомості української спільноти” робиться спроба проаналізувати розвиток самосвідомості української нації, виявити в ньому універсальні та особливі риси, а також віднайти основні причини певної деформованості національної самосвідомості на сучасному етапі.

Розвиток національної самосвідомості української нації описується за допомогою виокремлених у ІІ розділі стадій. З них стадія “самовідчуття” (доба Київської Русі – початок ХVІ століття) з домінуванням імпульсивних і ситуативних, патріотичних почуттів, направлених на захист прадавньої руської землі, руської віри, права тощо, не знайшло ідеологічного закріплення через його неможливість у феодально організованому суспільстві. Друга стадія – “виокремлення” (XVI - середина XVIII ст.) характеризується тим, що нація, яка в цей період знаходиться у початковому процесі формування, завдяки поширенню національної самосвідомості, поки в доволі обмеженому колі представників спільноти, стимулює прагнення суверенітету нації, боротьбу за нього, як запоруку єдності “МИ”. Третя стадія - “самовизначення” (від початку XVIII століття до початку XX століття). На цьому етапі українська еліта намагається, за допомогою рефлексії, визначити спектр національних інтересів, розвиваючи національну самосвідомість на теоретичному рівні, але ці зусилля блокуються зовнішнім впливом, обмежуючи національне самоусвідомлення, для більшості членів української етнонаціональної спільноти, буденним рівнем, витісняючи національне з ключових сфер життєдіяльності: економіки, політики, права. Четверта стадія – “самореалізація” (від початку ХХ століття) характеризується тим, що національна самосвідомість акумулює в собі і розвиває ідеологічні настанови, здатні згуртувати націю, з формулюванням довгострокових, “стратегічних” цілей національної спільноти, її історичних завдань і – у відповідності до них – конкретних поточних завдань.

Розвиток української національної самосвідомості відображає універсальні закономірності, але поряд з цим демонструє дуже помітні особливості, насамперед, потужний деформуючий зовнішній вплив. Економічний, політичний, релігійний, культурний, ідеологічний тиск ззовні - призвів до викривлення національної самосвідомості, формування комплексу меншовартості та інших негативних наслідків.

Підрозділ 3.2 – “Пріоритетні напрямки розвитку національно-державницької самосвідомості в українському суспільстві” присвячено аналізу основних детермінант оптимізації функціонування національної самосвідомості як чинника державотворення в Україні.

Багатостороння самореалізація будь-якої нації, в тому числі й у сфері державотворення, можлива лише тоді, коли її (країни) еліта певною мірою розглядає себе як самодостатню, тобто як персоніфікацію свідомої сили нації, як чинник національного самоутвердження, національної самосвідомості.

Усвідомлене перспективне цілепокладання, як одна з історичних передумов такого ж усвідомленого перспективного державного будівництва, можливе лише тією мірою, якою таке цілепокладання і таке будівництво спиратимуться на задекларовану національну, соціальну і громадську цінність, що виступає в ролі державотворчої ідеї, національної ідеї. Національна самосвідомість, збагачена національною ідеєю – це необхідна передумова “зцілення” загальносуспільного та особистісного духовного здоров’я, а також державотворення.

Оптимізація державотворчого процесу потребує легітимації влади у свідомості та самосвідомості нації, чого Україна не має зараз. Ефективне державотворення можливе лише тоді, коли політична організація суспільства здобуде вільне та максимальне визнання на ґрунті вже визнаних спільнотою цінностей та форм колективного співжиття, що віддзеркалюються у національній самосвідомості.

Створення мовної єдності (яка не заперечує розвиток етнічних мов в середині нації) у випадку, коли національна самосвідомість деформована тривалим зовнішнім впливом, має стати додатковим консолідуючим фактором і каталізатором зміцнення національної самосвідомості, що сприятливо відіб’ється на процесові державотворення. Але це питання ні у якому разі не можна вирішити адміністративно-командними методами.

Таким чином, виділено чотири основні детермінанти оптимізації національної самосвідомості як чинника державотворення. Це формування повноцінної і консолідованої еліти, як генератора національної самосвідомості; популяризація консолідуючої національної ідеї; впровадження у свідомості і самосвідомості нації легітимаційних процесів та настанов; творення мовної єдності нації.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, відображеної в меті і задачах дослідження, що виявилось у визначенні сутнісних характеристик і стадій розвитку національної самосвідомості як чинника державотворення та основних напрямів оптимізації її розвитку в контексті державного будівництва в Україні. На основі проведеного комплексного соціально-філософського аналізу, з використанням діалектичного, аксеологічного, феноменологічного, структуралістського та ін. методів, головні наукові та теоретичні результати репрезентуються так:

1. Державотворення означає не лише створення відповідних державних інститутів, це більш глибинний процес організації всього суспільного життя. Недостатньо лише декларувати появу нової держави та створити центральні й місцеві органи влади. Необхідно, щоб нові державні структури перетворилися в ефективну і єдину управлінську систему, яка б забезпечувала цілісність і функціональність держави. Державність повинна “вкорінитися” та лігетимізуватися у свідомості громадян завдяки створенню і розвитку відповідних ціннісних орієнтирів, ідеалів, настанов тощо, а цей процес безпосередньо пов’язаний з відповідним рівнем самосвідомості. Отже, дослідження національної самосвідомості як чинника державотворення та визначення детермінант оптимізації її функціонування є надзвичайно важливими у теоретичному і практичному сенсі.

2. Національна самосвідомість – це усвідомлення та ствердження представниками національної спільноти унікальності об’єктивних та суб’єктивних особливостей життєдіяльності нації як аксіологічної основи її єдності та реалізації спільних потреб й інтересів.

3. Національна самосвідомість є надзвичайно важливою частиною національної свідомості, що визначає спрямованість діяльності нації по задоволенню власних потреб через оригінальну цілісну систему національних цінностей і ідеалів. Взагалі, національна самосвідомість через цінності та ідеали корелює діяльнісну активність нації в цілому, опосередковуючи весь логічний ланцюжок: потреби – інтереси – цілі – діяльність. Потреби та діяльність лежать у найширшій сфері національного життя, інтереси та цілі належать до сфери національної свідомості, в той час як національна самосвідомість є ядром, довкола якого зосереджено і національну свідомість, і національне життя.

4. Національна самосвідомість дістає вияв у найважливіших функціях: рефлексивна, пізнавальна, легітимаційна, консолідуюча, інтегративна, комунікативна, естетична, виховна, оціночна, ідентифікаційна, регулятивна та ін.

5. Розвиток національної самосвідомості є послідовним процесом розгортання тенденцій консолідації і саморегуляції національних спільнот, що пов’язаний з розкриттям їх державотворчого потенціалу на ґрунті усвідомлення представниками нації власної взаємозалежності і спільності як джерела суверенітету. При цьому можливо виділити чотири послідовні етапи: стадія “самовідчуття”, стадія “виокремлення”, стадія “самовизначення”, стадія “самореалізації”. Кожна стадія має свої особливі риси і по-різному впливає на процеси державотворення. Національна самосвідомість, еволюціонуючи відповідно з динамікою національного буття, не втрачає свого впливу на державотворчі процеси у сучасному світі, що вступив на шлях глобалізації.

6. Основними детермінантами оптимізації функціонування національної самосвідомості як чинника державотворення є: формування повноцінної і консолідованої еліти як генератора національної самосвідомості; створення і популяризація консолідуючої української національної ідеї; впровадження у свідомості і самосвідомості нації легітимаційних процесів та настанов; витворення мовної єдності нації на основі поступової українізації всіх сфер життя шляхом "вкраплювання" елементів української мови (лексичних, фонетичних, граматичних) у російськомовний комунікативний масив на Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у фахових виданнях:

1.

2.

3.

4.

5.

Публікації в інших виданнях:

6.

7.

8.

АНОТАЦІЯ

Мофа С.О. Національна самосвідомість як чинник державотворення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2004.

Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження феномену національної самосвідомості у взаємозв’язку з процесами державотворення. Розглядаються методологічні та теоретичні аспекти дослідження національної самосвідомості як важливої складової соціальної свідомості та ключового фактору національного державотворення.

Виявлено та проаналізовано категоріальний ряд, що відображає зміст національної самосвідомості як чинника державотворення. Було доведено що національна самосвідомість є важливим фактором розвитку нації. Визначено основні функції національної самосвідомості.

Визначено і проаналізовано стадії розвитку національної самосвідомості як чинника державотворення, а саме: „самовідчуття”, „виокремлення”, „самовизначення”, „самореалізація”. Виявлено та проаналізовано основні детермінанти оптимізації національної самосвідомості як чинника державотворення.

Ключові слова: самосвідомість, національна самосвідомість, нація, державотворення, консолідація, суспільно-історичний процес, національний інтерес, легітимація, самоідентифікація.

АННОТАЦИЯ

Мофа С.О. Национальное самосознание как фактор государственного строительства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 2004.

Диссертация посвящена исследованию феномена национального самосознания. Предметом исследования выступают детерминанты оптимизации развития национального самосознания как фактора государственного строительства. Методология исследования представляет собой систему приемов диалектического, аксиологического, феноменологического подходов, а также использовании общенаучных методов.

В работе особое внимание уделено упорядочению категориального аппарата исследуемой проблемы. Были обстоятельно проанализированы такие понятия как “нация”, “этнос”, “народ”, “этническое самосознание”, “национальное самосознание”, “самоидентификация”, “государство”, “государственное строительство” и ряд других.

Национальное самосознание определяется как осознание и утверждение представителями национальной общности уникальности объективных и субъективных особенностей жизнедеятельности собственной нации как основы ее единства и реализации общих потребностей и интересов.

Выделены основные функции национального самосознания: рефлексивная, познавательная, мировоззренческая, консолидирующая, интегрирующая, коммуникативная, историческая, эстетическая, воспитательная, оценочная, идентификационная, регуляторная.

На основании обобщающего анализа классических и современных философских подходов к решению данной проблемы, в диссертации раскрываются закономерности взаимосвязи национального самосознания и государственного строительства, которые находят свое проявление в универсальной модели развития национального самосознания. Выделяются четыре стадии развития национального самосознания, которые представлены в виде определенного универсального алгоритма: “самоощущение”, “выделение”, “самоопределение”, “самореализация”. Каждая стадия характеризуется особыми закономерностями взаимосвязи с процессами государственного строительства.

Проанализированы уровни функционирования национального самосознания: обыденный, теоретический и государственно-политический. При этом указана специфическая роль каждого уровня в процессе государственного строительства.

Доказывается, что в современных условиях национальное самосознание характеризуется возможностью существенного влияния на процессы государственного строительства, несмотря на процессы глобализации, эволюционируя согласно динамике национального бытия.

На основе анализа развития самосознания украинской нации, который был проведен с использованием разработанного алгоритма развития национального самосознания, выявлены основные детерминанты оптимизации национального самосознания как фактора эффективного государственного строительства. К таким детерминантам относятся: формирование полноценной и консолидированной элиты как генератора национального самосознания; популяризация национальной идеи; внедрение в сознание и самосознание нации легитимационных процессов и установок; создание языкового единства и др. что обретает важное практическое значение, имея во внимании потребность разработки целостной концепции государственного строительства. Именно поэтому попытка постановки и решение проблемы национального самосознания актуальна, в особенности на современном этапе развития украинской философии, а также для гуманитарного знания в целом.

Ключевые слова: самосознание, национальное самосознание, нация, государственное строительство, консолидация, общественно-исторический процесс, национальный интерес, легитимация, самоидентификация.

SUMMARY

Mopha S.O. National self-conscience as factor of a state construction. – Manuscript.

Dissertation for academic degree of Candidate of Philosophic Science on speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of history. – The Zaporizhzha State University, Zaporizhzha, 2004.

The dissertation represents a social-philosophical research of phenomenon of national self-conscience and it’s connection with a state construction process. Methodological and theoretical aspects of research of national self-conscience as a certain part of social conscience and as important factor of a states construction are represented.

Categories that reflect the meaning of national self-conscience were identified and analyzed. It was proved that national self-conscience is an important factor of national development. It was defined essential functions of national self-conscience.

The stages of development of national self-conscience as the factor of state construction process have been named and analyzed. They are: self-sensation, allocation, self-determination, self-realization. The main factors of optimization of national self-conscience in Ukraine were found out and analyzed.

Key words: self-conscience, national self-conscience, nation, states construction, consolidation, social-historical process, national interest, legalization, self-identification.