НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

МАРКОВ Володимир Іванович

УДК 346.1+334.012

СТВОРЕННЯ ТА РЕЄСТРАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА НЕДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

Хахулін Віктор Васильович,

Донецький державний університет

управління МОН України,

доцент кафедри загальноправових дисциплін

(м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Коссак Володимир Михайлович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка МОН України,

завідуючий кафедрою цивільного права і процесу (м. Львів)

кандидат юридичних наук, доцент

Устименко Володимир Анатолійович, Донецька міська рада,

завідуючий юридичним відділом (м. Донецьк)

Провідна установа – Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “  ” грудня 2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “  ” листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з неодмінних умов становлення правового господарського порядку в Україні є вдосконалення і впровадження оптимальної системи правової організації створення та державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності (далі – СПД). Це, у першу чергу, пов'язано з тим значенням, яке мають ці процеси у появі будь-якого СПД, у тому числі недержавного сектору економіки, у створенні яких є свої особливості.

За оцінками фахівців, одним з істотних факторів, що стримують зростання економіки України, була “розпорошеність”, невиправдана множинність положень щодо нормативної регламентації процесів створення та державної реєстрації СПД. За даними голови Ліцензійної палати України, державна реєстрація регулювалася 23 законами, 10 указами Президента України, Декретом Кабінету Міністрів України, 12 постановами Уряду, 6 постановами Національного банку України і 5 наказами центральних органів влади (усього було близько 56 нормативно-правових актів). При цьому в Україні, на відміну від західних держав, реєстрацією СПД займалися численні органи – 764 місцевих органів влади (532 районні державні адміністрації і 232 органи місцевого самоврядування). Не сприяли впорядкуванню господарських відносин наявні в різних нормативно-правових актах термінологічні різночитання, вживалися різні словосполучення - “державна реєстрація”, “державна реєстрація СПД”, “державна реєстрація підприємства”, “державна реєстрація підприємництва”, “державна реєстрація статуту”, що вносило плутанину.

Проблематика обраної теми дослідження значно актуалізувалась на завершальному етапі підготовки дисертаційної роботи у зв’язку з кардинальними змінами законодавства України, що регламентує процедури створення та реєстрації СПД, зі вступом у дію з 1 січня поточного року двох суміжних кодексів – Цивільного і Господарського (далі – ЦК і ГК України), і, відповідно, скасуванням таких раніше значущих для відносин у сфері створення та реєстрації СПД законів України, як Закон „Про підприємництво” і Закон „Про підприємства в Україні”. На практиці при здійсненні державної реєстрації СПД почали виникати непорозуміння і конфлікти з причини різночитань у переліках організаційно-правових форм СПД, передбачених тим та іншим кодексами, що породжувало необґрунтовані відмови у реєстрації створених СПД окремих видів.

Особливу актуальність дисертаційному дослідженню надає факт нещодавнього вступу в силу (з 1 липня цього року) Закону, спеціально присвяченого правовому регулюванню відносин у сфері створення і легалізації СПД – Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 р. (далі – Новий Закон). На момент подання дисертації до захисту достатня для наукового аналізу практика застосування цього Нового закону ще була відсутня, не з’явилось її узагальнень, однак з урахуванням тієї обставини, що вищеназваний Новий закон було прийнято ще в травні 2003 р., у дисертанта була можливість попереднього аналізу для виявлення наявних у ньому прогалин і недоліків, обґрунтування підходів до їх ліквідації, прогнозування можливих проблем правозастосування, формулювання висновків і рекомендацій з удосконалення Нового закону, підвищення ефективності його правозастосовчого потенціалу.

У літературі висвітлювалися окремі проблеми створення та державної реєстрації СПД – вітчизняними і зарубіжними авторами: О. Вінник, С. Зінченком, Н. Саніахметовою, М. Галянтичем, А. Бризгаліним, А. Ноздрачовим та іншими, однак необхідності комплексного дослідження це не зняло. До цього часу у законодавстві недостатньо впорядковані процедури формування майнової основи СПД, ознаки та кількісні пороги її необхідності та достатності для здійснення заявленої діяльності. Потребують уваги питання розподілу правомочностей власності між засновниками (учасниками) та самим СПД, питання меж відповідальності та еквівалентності обміну речових прав на корпоративні.

Проблеми та протиріччя в законодавстві, що регулює створення СПД, відсутність однозначності термінології, легального визначення, принципів, етапів, цільового призначення державної реєстрації СПД додатково свідчать про актуальність та доцільність дослідження, що підтверджується як аналітичними висновками вітчизняних і зарубіжних фахівців, так і судовою практикою, практикою застосування існуючих нормативно-правових актів у даній галузі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт відділу економіко-правових проблем попередження економічних правопорушень Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України за темами „Гармонізація господарського, екологічного та кримінального законодавства в системі правового забезпечення економіки” (державний реєстраційний номер 0102U000455) і „Удосконалення законодавства про статус суб'єктів господарської діяльності та практики його застосування для попередження економічних правопорушень” (державний реєстраційний номер 0199U001837), в яких дисертант брав участь як співвиконавець. У межах зазначених тем здобувач самостійно дослідив теоретичні і практичні аспекти поняття, цілей, принципів, задач, урегульованих законодавством процедур створення і легалізації СПД недержавного сектору економіки, відповідні положення законодавства, у тому числі Нового закону, й обґрунтував на цій основі висновки та пропозиції щодо удосконалення проаналізованого нормативно-правового масиву.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні нових наукових положень та пропозицій до законодавства щодо правового забезпечення таких умов створення та реєстрації СПД недержавного сектору економіки, які сприятимуть безперешкодному введенню в господарський обіг усе більшої їх кількості, попередженню правопорушень у процесі їх легалізації та створенню оптимальних умов ефективного функціонування.

Відповідно до вказаної мети були поставлені та в основному вирішені наступні задачі:

виявити призначення, принципи й основний зміст діяльності (дій) засновників СПД та органів державної реєстрації з ефективного введення потенційних підприємців у правове поле системи відносин господарювання;

визначити особливості СПД, місце цих суб’єктів у системі суб’єктів господарювання;

проаналізувати законодавство про відокремлення майна в процесі створення СПД і виникнення правосуб’єктності та визначити способи відокремлення майна на різних етапах їх створення;

виявити загальні риси майнової основи господарювання СПД різних видів, необхідної та достатньої для здійснення самостійної діяльності;

класифікувати правові форми майнового відокремлення СПД та на цій основі запропонувати напрямки удосконалення законодавства про порядок формування майнової основи і державних гарантій господарювання СПД;

обґрунтувати співвідношення понять СПД та його майнової основи господарювання як загального та часткового, сформулювати пропозиції щодо гармонізації діючого законодавства;

систематизувати особливості створення відокремленої майнової основи під час створення СПД різних організаційно-правових форм, запропонувати шляхи вдосконалення правового статусу СПД окремих видів, що забезпечують гарантії прав кредиторів;

сформулювати дефініцію “державна реєстрація СПД”, визначити цілі, призначення та принципи державної реєстрації СПД;

індивідуалізувати спеціальні процедури, пов’язані зі створенням і державною реєстрацією СПД;

проаналізувати законодавство України, зарубіжних країн, іноземний досвід щодо створення та державної реєстрації СПД для виявлення його недоліків та їхнього усунення, запропонувати й обґрунтувати найбільш оптимальні підходи до визначення сфери застосування Нового закону та системи органів, що здійснюють державну реєстрацію СПД;

виокремити стадії державної реєстрації СПД, виявити існуючі вади в процедурі державної реєстрації, запропонувати шляхи їх усунення, обґрунтувати відповідні зміни та доповнення до законодавства України;

розробити напрямки попередження правопорушень у сфері легалізації СПД, декриміналізуючі та детінізуючі заходи впливу на всіх учасників процесів створення та державної реєстрації СПД.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі створення та реєстрації СПД недержавного сектору економіки.

Предметом дослідження є правове забезпечення створення та реєстрації СПД недержавного сектору економіки.

Методи дослідження. Дослідження проведене з використанням таких загальнонаукових і спеціальних методів наукового дослідження, як діалектичний, історичний, аналізу і синтезу, формально-логічний, формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий. Методи аналізу і синтезу, системно-структурний застосовувалися для визначення призначення, цілей, принципів і задач процедури легалізації СПД. Формально-логічний, формально-юридичний і порівняльно-правовий методи використовувалися при характеристиці СПД різних видів та майнових основ їх діяльності, що дозволило визначити переваги відповідного зарубіжного досвіду та обґрунтувати пропозиції щодо оптимізації вітчизняного законодавства. За допомогою історичного і діалектичного методів були виявлені переваги і недоліки нормативно-правових актів, які регулювали процеси створення та реєстрації СПД, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нині діючої нормативно-правової бази у цій сфері, а також запропоновані засоби попередження тінізації і криміналізації підприємництва на сучасному етапі.

Теоретичними джерелами дослідження слугували наукові досягнення провідних українських і закордонних вчених, зокрема, С.С. Алєксєєва, В.І. Борисової, А.В. Венедіктова, О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, Є.П. Губіна, І.В. Єршової, О.П. Загнітка, Д.В. Задихайла, З.М. Заменгоф, І.Є. Замойського, С.О. Зінченка, Г.Л. Знаменського, Т.В. Кашаніної, В.М. Коссака, Н.Ю. Круглової, В.В. Лаптєва, П.Г. Лахно, К.К. Лєбєдєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.В. Мартем’янова, О.М. Олєйник, І.Г. Побірченка, О.П. Подцерковного, В.Ф. Попондопуло, Г.В. Пронської, Б.І. Пугинського, Н.О. Саніахметової, В.О. Сємєусова, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, В.А. Устименка, В.В. Хахуліна, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини, О.С. Янкової та ін.

Емпіричну базу дослідження склали матеріали господарських судів України, узагальнення судової практики, практики органів державної реєстрації СПД Донецької області та деяких інших областей України, а також спеціальна вітчизняна та іноземна наукова література, в якій досліджуються проблеми створення і легалізації СПД.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше після кодифікації господарського законодавства і вступу в дію Нового закону проведено системне, комплексне дослідження наукових здобутків, законодавства та практики його застосування щодо створення та реєстрації СПД недержавного сектору економіки, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та пропозиції з удосконалення правового регулювання у даній сфері суспільних відносин.

Уперше:

запропоновано легальне визначення майнової основи господарювання СПД не просто як деякої сукупності будь-якого майна, а як майнового комплексу в якості невід’ємно-притаманної ознаки господарської правосуб'єктності кожного СПД (крім фізичної особи – підприємця);

визначено співвідношення СПД та його майнового комплексу як загального і часткового, де останнє є передумовою здійснення господарської (підприємницької) діяльності, запропоновані зміни до ст. ст. 3, 66 ГК України щодо майнової основи господарської діяльності та визначення майнового комплексу підприємства;

у концептуальному плані розкрита теоретична і практична сутність державної реєстрації СПД як правового явища через визначення її цілей (у тому числі перспективних), систематизацію її завдань, класифікацію принципів, визначення стадій цього процесу;

визначені та розмежовані юридичні факти виникнення СПД та їх послідовність: створення (перший), реєстрація (другий), внесення до реєстру відомостей про реєстрацію СПД (третій); обґрунтовано, що, якщо між першим і другим фактами може бути значний проміжок часу, то другий і третій факти повинні бути максимально наближені один до одного в часі;

дано негативну оцінку ліквідації первинної ланки органів, що здійснюють державну реєстрацію СПД (на рівні районів у містах) з обґрунтуванням необхідності їхнього повернення в систему державної реєстрації з одночасним наділенням правом у разі потреби делегувати свої реєстраційні повноваження вищим органам (з урахуванням місцевої специфіки) для мінімізації непродуктивних витрат коштів і часу СПД і стимулювання розвитку малого підприємництва в Україні в цілому.

Удосконалено:

визначення місця СПД у системі учасників торговельних, комерційних, підприємницьких, господарських відносин шляхом обґрунтування відсутності залежності володіння господарською правосуб'єктністю від наявності статусу юридичної особи;

визначення моменту завершення державної реєстрації: ним варто вважати включення СПД у “первинний реєстр” – Єдиний державний реєстр СПД, що передує наступному включенню суб'єкта до іншого реєстру – Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

процедуру державної реєстрації СПД шляхом спрощення подання комплекту документів (поштовим відправленням або через “реєстраційні офіси” за принципом “єдиного вікна” для зменшення бюрократичного тиску на СПД) та оплати реєстраційного збору (декількома способами);

регламентацію порядку і процедур створення та реєстрації фермерського господарства, виробничого кооперативу, орендного підприємства шляхом оптимізації складу і змісту установчих документів, необхідних для їхнього створення;

правовий режим статутного капіталу СПД зі статусом юридичної особи, порядок його формування і розподілу правомочностей щодо майна шляхом уточнення природи корпоративних відносин, відносин власності і співвідношення статусів СПД серед юридичних і фізичних осіб – суб'єктів права власності;

термінологічний апарат, що використовується в законодавстві України та науці господарського права стосовно процедур державної реєстрації СПД, зокрема, вводиться в науковий оборот поняття “спеціальні процедури, пов'язані з державною реєстрацією СПД”, замість використовуваного, але менш універсального “реєстраційні процедури”.

Дістали подальший розвиток:

така загальноприйнята ознака підприємницької діяльності, як її мета – „одержання прибутку”, яка доповнена уточненням „...для присвоєння”;

класифікація СПД шляхом обґрунтування доцільності позбавлення повних господарських товариств статусу юридичної особи і відповідної заміни їх простими товариствами;

аргументація можливості розширення кола засновників СПД за рахунок включення в їхнє число суб'єктів господарювання, що володіють закріпленим за ними майном не на праві власності, а на іншому речовому праві;

обґрунтування розмежування змісту статуту й установчого договору: в товариствах з обмеженою відповідальністю й акціонерних товариствах шляхом включення в ці документи переліку відомостей, які імперативно законодавством не вимагаються; в командитних товариствах шляхом уточнення відомостей про вкладників командитних товариств із метою попередження корпоративних конфліктів;

аргументація недоцільності передачі реєстраційних функцій щодо СПД органам державної податкової служби;

перелік профілактичних заходів, запропонованих для попередження тінізації і криміналізації господарських відносин на стадії державної реєстрації СПД, зокрема, із включенням до їхнього числа таких заходів, що сприяють недопущенню в господарський обіг СПД-клонів, СПД з ознаками фіктивності й осіб, що не мають права займатися підприємництвом.

Практичне значення одержаних результатів. Практичні рекомендації, отримані в процесі дослідження, використовувалися в Інституті економіко-правових досліджень НАН України при підготовці висновків за складними господарськими спорами, доповідних записок центральним органам державної влади України. Зокрема, здобувач брав безпосередню участь у підготовці доповідної записки „Про необхідність зміни діючої редакції ст. 205 Кримінального кодексу України „Фіктивне підприємництво” з конкретними пропозиціями щодо її удосконалення”, направленої в Комітет Верховної Ради з питань правової політики (№ 299/94 від 03.02.03 р.). Висновки і пропозиції, що випливають з дисертаційного дослідження, використані при підготовці в Інституті економіко-правових досліджень НАН України проекту ГК України і знайшли відображення в змісті статей 56-58, а також науково-практичному коментарі до них щодо утворення суб'єктів господарювання, установчих документів і державної реєстрації (довідка № 299/595 від 11.10.04 р.).

У додатку до дисертації пропонується проект Закону України „Про внесення змін до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, який може бути використано у законотворчості.

Матеріали дисертації використовуються Донецьким і Хмельницьким обласними управліннями юстиції за напрямком підвищення вимог до установчих документів об’єднань громадян і благодійних організацій у частині регламентації їх прав на заняття підприємництвом (довідки № 841/19 від 26.08.04р. і № 02/535 від 01.09.04); Луганською обласною державною адміністрацією у діяльності управління з розвитку підприємництва та інвестиційної політики і виконавчим комітетом Луганської міської Ради за напрямком удосконалення процедури державної реєстрації СПД (довідки №460 від 30.08.04р. і №0103-11/5405а від 30.08.04р.).

Основні положення роботи можуть використовуватися у правозастосовчій діяльності, а також при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій за курсами “Господарське право”, “Комерційне право”, “Підприємницьке право”, “Цивільне право” для студентів юридичних ВУЗів і факультетів.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що він самостійно розглянув різноманітні думки, викладені в наукових публікаціях щодо процесів створення та державної реєстрації СПД недержавного сектору економіки, узагальнивши їх під критичним кутом зору, сформулювавши власне розуміння. При цьому творчо проаналізовані теоретичні і практичні аспекти понять, цілей, принципів, задач щодо процедур створення і легалізації СПД недержавного сектору економіки і запропоновані на цій основі оригінальні рекомендації. Особиста участь здобувача виявляється в системному (комплексному) аналізі найбільш важливих проблем, що стосуються формування майнової основи господарювання СПД, систематизації цілей, задач державної реєстрації суб'єктів, її принципів і визначення стадій процесу; формулюванні профілактичних засобів на стадії державної реєстрації, що сприяють попередженню тінізації і криміналізації господарських відносин.

Результати спільних досліджень отримали відображення в публікаціях у співавторстві, особистий внесок здобувача в які позначено у списку праць, опублікованих за темою дисертації.

Представлена дисертація є самостійним науковим дослідженням. Висновки, що сформульовані в дисертації, ґрунтуються на матеріалах, зібраних і проаналізованих дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися і привселюдно обговорювалися на: круглому столі “Субъекты хозяйствования и экономическая преступность: вопросы предупреждения” (Донецьк, 2001); загальноросійській науково-практичній конференції “Юридическая наука и практика в России: итоги и перспективы развития” (Москва, 2002); всеукраїнській науково-практичній конференції „Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів України (Донецьк, 2002); науково-практичному семінарі “Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (Харків, 2003); всеукраїнській конференції “Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток” (Івано-Франківськ, 2003); міжнародній науковій конференції “Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики” (Харків, 2004).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 4,6 д.а., із яких 3,3 д.а. належать здобувачеві особисто.

Структура й обсяг дисертації обумовлена метою та задачами дослідження. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, 7 підрозділів та висновків. Загальний обсяг роботи становить 186 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 198 найменувань та додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, його зв’язок з науковими планами, визначається мета і завдання роботи, основні методи дослідження, його об’єкт і предмет, наукова новизна і практичне значення отриманих результатів та їх апробація, особистий внесок здобувача і публікації.

Розділ . Загальна характеристика суб'єктів підприємництва недержавного сектору економіки складається з двох підрозділів, в яких визначається місце СПД у системі суб’єктів господарювання, порівнюються і при цьому висвітлюються недоліки та переваги різних форм майнового відокремлення щодо окремих видів СПД серед різних організаційно-правових форм суб’єктів господарювання.

Вихідні положення дослідження пов'язані з аналізом одного з відправних понять – “суб'єкти підприємництва” – і виявленням місця СПД в системі суб'єктів господарювання. Логіка саме такого підходу до характеристики СПД обумовлена тим фактом, що визначення поняття СПД у діючому господарському законодавстві легального закріплення не знайшло.

У той же час, із прийняттям ГК України такі ключові поняття, як сфера господарських відносин (п.  ст. ), господарська діяльність (п.  ст. ), підприємництво (ст. ), суб'єкт господарювання (ст. ), одержали в ньому чітке закріплення. У результаті аналітичного поєднання суміжних легальних термінів і доктринальних тлумачень визначень СПД у роботі через порівняння торговельної, комерційної, підприємницької і господарської діяльності виявлені їхні відмінні риси і, відповідно, особливі ознаки суб'єктів тих або інших видів діяльності. Як базовий набір ознак використовувалися сталі в науковій і навчальній літературі ознаки суб'єкта господарювання зі спрямованістю на їхнє уточнення, зумовлені характером підприємницької діяльності як різновиду діяльності господарської. При цьому у дисертації піддається аргументованій критиці принципово невірний цивілістичний підхід, за якого класифікація всієї різноманітності суб'єктів господарювання підмінюється простим розподілом юридичних осіб на види, чим намагаються обґрунтувати відмінності й особливості правового статусу суб'єктів різних організаційно-правових форм. Насправді ж СПД виділяються серед суб'єктів господарювання не тому, що належать до різних видів юридичних осіб. Юридична особистість у тих та інших однакова, нічого іншого, крім можливості самостійної участі у відносинах товарно-грошового обігу, для тих та інших вона не означає і відмінностей у правовий статус різних суб'єктів права не додає. Відмінності між ними визначаються іншими факторами: виконуваними функціями, цілями і задачами створення і функціонування, обсягом і змістом господарської компетенції, нарешті, характером режиму здійснюваної ними господарської діяльності.

Підсумком такої авторської інтерпретації предмета наукового аналізу стали наступні узагальнення та проміжні висновки. У різноманітному середовищі суб'єктів правових відносин СПД займають своє власне (особливе) місце. Стверджуючи, що вони є різновидом суб'єктів господарювання (торгівлі, комерції) - суб'єктів господарських правовідносин, автор, разом з тим, робить застереження про складне логічне співвідношення порівнюваних понять за обсягом, при якому різні види діяльності, а, відповідно, й їхні учасники – різні види суб'єктів господарювання, поглинаються одне одним, перетинаються між собою, накладаються одне на одного, що ускладнює досягнення бажаної однозначності характеристик предмета аналізу. Деяким суб'єктам господарювання, наприклад, біржам, отримувати прибуток законом дозволяється, але лише для покриття витрат свого функціонування. Незважаючи на причетність бірж до комерційної діяльності, їх усе-таки не слід розцінювати як підприємницькі структури. Між суб'єктами торговельної діяльності, з одного боку, і суб'єктами комерційної діяльності – з іншого, багато спільного. Ті й інші в сучасних умовах, не одержуючи прибуток, функціонувати не можуть. Тому, усякий торговець просто змушений бути комерсантом. Однак комерція не може бути зведена лише до торгівлі, хоча остання переважно й є змістом комерційної діяльності. У тій частині, у якій прибуток суб'єктами господарювання отримується за допомогою торгівлі, різниці між торговцями та комерсантами не залишається. Не можна, разом з тим, комерсантів зводити лише до торговців. Комерційними структурами (комерсантами) є не тільки торговельні посередники, але й інші суб'єкти, зокрема ті, які самі продають виготовлену ними продукцію з метою отримання прибутку (або купують її, націлюючись на вигоду).“

Підприємець” (СПД), на перший погляд, поняття більш широке, ніж “комерсант”. До числа останніх належать лише ті підприємці, що досягають своїх цілей за допомогою власної або опосередкованої участі в торговельному обігу. З іншого боку, не беручи участь (прямо або опосередковано) у товарообмінних операціях (у торговельному обігу), не будучи комерсантом, не можна отримувати прибуток, а тому – і бути підприємцем.

Першою або найголовнішою відмінною ознакою СПД у системі суб'єктів господарювання є дозволена йому законом можливість у результаті своєї діяльності одержувати прибуток. Причому не тільки одержувати його, але й привласнювати, як засновниками, так і самим суб'єктом господарської діяльності – підприємцем. Таким чином, СПД здатний стати не будь-який суб'єкт господарювання, а лише той, який відповідно до закону в змозі і вправі бути учасником товарно-грошових відносин, поза якими фактичний прибуток не може бути виявлено і чітко відзначено. Відповідно, не можуть бути СПД внутрішньоструктурні підрозділи господарських організацій.

Відзначаючи, що загальним питанням майнового відокремлення СПД у юридичній літературі не приділяється належної уваги, автор відводить цьому спеціальний підрозділ дисертації. Чинне законодавство України не дозволяє зробити висновку про обов'язкову наявність майнової основи господарювання у будь-якого СПД, що ніяк не відповідає економічним реаліям. Без майна підприємництво як систематична діяльність з виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг неможливе. Ця теза стала основною у запропонованій у роботі схемі послідовного вчення про правовий режим майнової основи підприємництва, правові форми майнового відокремлення СПД.

Усупереч сумнівним цивілістичним новаціям у дисертації аргументується, що суб’єкт підприємницької діяльності, зокрема, підприємство, завжди є суб’єктом господарських правовідносин і не є об’єктом відносин власності, через що редакцію статті 191 ЦК України має бути змінено. Натомість обґрунтовано необхідність розрізнення СПД та його майнової основи господарювання – системи майнових і немайнових, пов’язаних з майновими, відносин, яку пропонується іменувати “майновий комплекс” (далі – МК) СПД, при чому наявність такого комплексу є необхідною умовою для підприємництва, що повинно бути відображено у законодавстві. Саме МК може бути об’єктом господарських та цивільних правовідносин. У роботі на основі аналізу чинного законодавства запропоновано визначення МК: “господарський об’єкт, сукупність майна якого забезпечує проведення самостійної підприємницької діяльності на регулярній та постійній основі”, а також запропоновано включити це визначення до ГК України як одну з ознак підприємства (СПД).

У роботі пропонується розмежувати компетенцію СПД та його засновників (учасників) щодо МК, який передано СПД. Надається характеристика основних видів розмежування повноважень між власником майна та підприємством – режимів МК підприємства: права власності, права господарського відання, права оперативного управління, права оперативного (господарського) використання. При цьому зазначається, що порядок визначення режиму встановлює закон та установчі документи СПД. В межах одного підприємства можуть бути використані декілька режимів МК.

Запропоновано законодавчо запровадити загальний максимальний строк для формування заявленого статутного капіталу СПД, періодичний перегляд мінімальних вимог до майнової основи СПД із метою стабільного майнового забезпечення підприємницької діяльності.

Обґрунтовано, що вимоги ГК України щодо створення СПД власником майна, є обмеженням можливості розвитку економіки, оскільки суб’єкти, наділені майном на праві, похідному від права власності, позбавлені права створити підприємство з правами юридичної особи.

Розділ . Правове регулювання створення суб’єктів підприємництва недержавного сектору економіки складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано склад і зміст установчих документів, виявлено їх співвідношення щодо наповнення відповідними текстами. Досліджено у порівняльному плані особливості створення СПД окремих видів, які функціонують на недержавній формі власності.

Проведений аналіз законодавства щодо складу та змісту установчих документів СПД різних організаційних форм та практики його застосування виявив проблеми як теоретичного, так і техніко-організаційного характеру. Зокрема, певні неузгодженості (щодо обсягу регулювання) залишаються між ГК України та ЦК України, проте найбільші проблеми виникають під час системного тлумачення зазначених кодексів разом із Законом України “Про господарські товариства”, а також між кодексами та Новим законом. Так, Закон “Про господарські товариства” продовжує вимагати укладення установчого договору та схвалення статуту для акціонерних товариств, вимагає проведення установчих зборів навіть для створення господарського товариства однієї особи, а також містить дублювання змісту установчого договору та статуту. Через це потребує удосконалення спеціальне законодавство щодо предмету установчих документів, до того ж необхідно уніфікувати й термінологію, найпринциповішим кроком для чого є виключення з ЦК України положень щодо організаційно-правової форми господарювання в цілому, та підприємництва, зокрема.

ГК України та ЦК України містять низку вдалих рішень попередніх проблем законодавчого регулювання, що передбачалися Законами України “Про підприємництво” та “Про підприємства в Україні”, проте і з набранням кодексами чинності залишилося чимало проблем з визначення складу та змісту установчих документів. Зокрема, необґрунтованим є обмеження засновників у праві схвалювати статут чи установчий договір для СПД, навіть якщо такі установчі документи прямо не вимагаються законом; а також обмеження засновників щодо включення до установчих документів товариства, поряд із визначеними законом умовами, інших умов на власний розсуд.

Обґрунтовано низку пропозицій щодо скорочення переліку документів, необхідних для створення СПД та проведення їх державної реєстрації, зокрема, способу схвалення установчих документів, створення договірних СПД, можливості розширення кола питань, які можуть бути врегульовані установчим договором чи додатками до нього.

На підставі практики застосування законодавства про процедури створення суб’єктів господарювання запропоновано відновити у законодавстві принцип, за яким СПД є створеним з моменту схвалення його установчих документів (прийняття рішення про створення у випадках, коли установчі документи не є обов’язковими), а набуває прав юридичної особи (є легалізованим) з моменту державної реєстрації. Крім того, необхідно запровадити детальніше регулювання процедури створення кооперативів, колективних та орендних підприємств та інших колективних СПД з метою запобігання зловживанням правами членів колективних утворень.

Для попередження наявної неупорядкованості публічної інформації про створення СПД запропоновано запровадити єдиний орган та способи масової інформації (друкований і через Інтернет з доступом он-лайн) з оновленням відомостей кілька разів на тиждень.

Розділ . Правове регулювання державної реєстрації суб’єктів підприємництва недержавного сектору економіки складається з трьох підрозділів, в яких виявлені цілі, призначення державної реєстрації СПД, критично проаналізовано законодавство і практика його застосування в сфері їх легалізації, досліджено засоби попередження тінізації і криміналізації економіки у сфері підприємництва.

У розділі послідовно, в концептуальному плані обґрунтовано, що одним з основних факторів при визначенні правомірності або протиправності здійснення підприємництва, безсумнівно, є юридичний факт державної реєстрації СПД як підприємця або відсутність такої. Процес виникнення та входу СПД у правове поле передбачає декілька етапів: на першому етапі здійснюються заходи щодо створення суб'єкта, на другому – його державна реєстрація. Саме державна реєстрація підприємця підтверджує важливий юридичний факт – введення вже створеного суб'єкта господарювання в сферу правових відносин, саме після цього він стає повноправним суб'єктом господарсько-правових відносин та може претендувати на державний захист, державну підтримку з використанням засобів державного примусу.

У ГК України й у ЦК України міститься декілька статей, присвячених державній реєстрації СПД, причому якщо в ЦК України лише констатується необхідність даного процесу як для фізичних осіб – СПД, так і для юридичних осіб – СПД, з відсиланням до спеціального закону, у ГК України загальна процедура державної реєстрації для більшості суб'єктів господарювання деталізується. Такий пріоритет норм щодо державної реєстрації ГК України перед нормами ЦК України є вірним і виправданим – усі СПД здійснюють господарську діяльність з метою одержання прибутку і діють у рамках відносин, що складають предмет регулювання саме ГК України. Галузева належність таких норм – господарсько-правова, тому вірним є підхід, відповідно до якого норми, що регламентують державну реєстрацію СПД, містяться в нормативно-правових актах саме господарського, а не цивільного законодавства.

В юридичній літературі з приводу визначення терміну “державна реєстрація СПД” немає єдиної думки. Не містять його і норми нових ГК України і ЦК України. Слід зазначити, що положення Нового закону замість ясності і прозорості внесли певний хаос в сферу реєстрації СПД. У першу чергу, це пов'язано з тим, що при його прийнятті занадто була розширена сфера його застосування, в той час, як у проектах цього закону мова йшла, в одному випадку, про реєстрацію винятково СПД – юридичних і фізичних осіб (законопроект Ю.Єханурова і В.Хомутинніка), в іншому випадку, про реєстрацію суб'єктів господарювання (законопроект О.Колоніарі й В.Наконечного). У підсумку в Новому законі не був сприйнятий ані перший, ані другий підхід, замість цього в закон включили правила про реєстрацію всіх юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Замість ясності – внесли плутанину. Виходячи з назви і норм Нового закону всі юридичні особи (і СПД, і не СПД) попадають під сферу його дії. Усі юридичні особи зобов'язані керуватися положеннями цього закону і пройти процедури включення до єдиного реєстру. Уявляється не тільки нелогічним, але і необґрунтованим такий занадто „універсальний” підхід до реєстрації всіх юридичних осіб. Не було і немає необхідності “стригти усіх під одну гребінку”. Більш правильним і розумним був би поділ процедур і нормативної регламентації державної реєстрації для СПД та інших суб'єктів – Новий закон повинен був обмежитися регулюванням реєстрації саме СПД – юридичних і фізичних осіб. Не можна змішувати норми про реєстрацію юридичних осіб – СПД, що мають за мету одержання прибутку, і некомерційних (безприбуткових) юридичних осіб, як то політичних партій, об'єднань громадян, профспілкових організацій, шкіл, лікарень, інших установ (не СПД). У цьому немає ніякої необхідності. У них не тільки різний порядок створення і реєстрації, але і різні системи органів, що здійснюють реєстрацію.

Правильність такого “вибіркового” підходу до реєстрації юридичних осіб (СПД – окремо, інші – окремо) обґрунтована не тільки історично, але і підтверджується світовими тенденціями, що склалися в правовому регулюванні господарювання.

Так, ще в 40-і роки минулого століття в СРСР чітко розділялися порядок реєстрації комерційних і некомерційних суб'єктів. У Положенні про державну реєстрацію державних, кооперативних, громадських господарських організацій і підприємств, затвердженому Постановою РНК СРСР від 16.04.1940 р., особливо вказувалося, що воно стосується реєстрації юридичних осіб – суб'єктів господарювання і не поширюється на організації, що знаходяться на госпрозрахунку, але у яких основною метою не є господарська діяльність (поліклініки, санаторії, будинки відпочинку, стадіони, театри й інші видовищні підприємства, клуби, палаци праці, управління будинками тощо).

У господарському (торговельному) законодавстві Німеччини, Японії, Болгарії, Словаччини, Естонії, США та інших країн також мова йде про реєстрацію саме суб'єктів господарювання, про “торгівельну реєстрацію”.

Російські дослідники в області господарського права також критично відносяться до штучного змішування норм про реєстрацію всіх без винятку юридичних осіб (і СПД, і не СПД). В.Бараненков обґрунтовано наполягає на особливому порядку реєстрації некомерційних юридичних осіб – військових організацій, а також шкіл, госпіталів, бюджетних організацій, що знаходяться за межами держави.

Вихід з цієї ситуації уявляється таким: у Новий закон необхідно внести зміни (починаючи з уточнення його назви) щодо сфери його застосування, обмеживши її державною реєстрацією СПД (юридичних і фізичних осіб); законодавчі основи державної реєстрації суб'єктів господарювання повинні регламентуватися відповідно до ст. 58 ГК України, п. 18 якого делегує повноваження по прийняттю положення про державну реєстрацію суб'єктів господарювання, що не є СПД, Кабінетові Міністрів України, а для особливих юридичних осіб (військові частини, банки, біржі, політичні партії й ін.) зберігається окремий порядок і особливе (спеціальне) законодавство про державну реєстрацію. Саме такий підхід дозволить внести ясність і усунути плутанину в даній сфері, що привніс Новий закон. Виходячи з цього, варто окремо визначати поняття державної реєстрації саме СПД. У законодавстві дотепер чітко не визначені також мета державної реєстрації, її принципи, функціональна роль і призначення. Тому уявляється необхідним законодавчо закріпити наступне легальне визначення терміну “державна реєстрація СПД”:

„Державна реєстрація СПД – це процес легалізації СПД (юридично обов'язкова умова реалізації права на підприємницьку діяльність), який здійснюється шляхом проведення передбачених законом процедур органом державної реєстрації, що завершується включенням (внесенням) запису про такого суб'єкта до Єдиного державного реєстру СПД, з видачею зареєстрованому суб'єктові офіційного свідоцтва про його державну реєстрацію”.

У розділі чітко визначений момент завершення державної реєстрації СПД: ним варто вважати включення СПД у “первинний реєстр”, яким є Єдиний державний реєстр СПД, що передує включенню суб'єкта до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (це “вторинний реєстр”, він стосується лише юридичних осіб, його ведуть державні органи статистики).

У дисертації визначено призначення (цілі) державної реєстрації СПД, детально розкривається сутність принципів державної реєстрації СПД. Далі в розділі досліджуються система органів, стадії та процедура державної реєстрації СПД. Обґрунтована необхідність повернення низової ланки реєструючих органів (райони в містах з районним поділом) з одночасним наділенням їх правом делегувати свої реєстраційні повноваження міським органам у разі потреби з урахуванням місцевої специфіки.

У дисертації з урахуванням положень Нового закону з метою гармонізації вітчизняного господарського законодавства запропоновані актуалізовані зміни до ЦК України, ГК України та Нового Закону щодо розмежування сфери регулювання кожного з них стосовно державної реєстрації СПД, інших суб’єктів господарювання.

Обґрунтовані пропозиції щодо попередження правопорушень у процесі легітимації СПД сприятимуть реалізації публічних інтересів у даній сфері.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правового забезпечення створення та легалізації СПД в Україні у недержавному секторі економіки. Дисертантом обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції з удосконалення законодавства та практики його застосування щодо спрощення, оптимізації процесів створення та державної реєстрації суб’єктів, заснованих на недержавній формі власності, з метою прискореного розвитку підприємництва.

На основі проведеного дослідження сформульовані наступні висновки:

1. Майновий комплекс є необхідною ознакою СПД; він визначається як “господарський об’єкт, сукупність майна якого забезпечує проведення самостійної підприємницької діяльності на регулярній та постійній основі”. Майновий комплекс може бути об’єктом господарських правовідносин та належить підприємству на праві власності або праві, похідному від права власності.

2. У ГК України необхідно чітко визначити, що СПД є створеним з моменту ухвалення його установчих документів або прийняття рішення про створення у випадках, коли установчі документи не є обов’язковими. Натомість з моменту державної реєстрації він набуває передбаченої законом правосуб’єктності (статус юридичної особи, легалізація діяльності тощо). Це дозволить розмежувати момент створення СПД та момент його державної реєстрації, акцентувати увагу правозастосовців на тому, що за реєстрацією звертається вже створений та існуючий суб’єкт саме для надбання статусу СПД.

3. Неодмінною умовою становлення і зміцнення правового господарського порядку в Україні, подолання негативних проявів тінізації і криміналізації в сфері господарювання є вдосконалення і впровадження оптимальної, чіткої, ефективної і прозорої системи правової організації створення та державної реєстрації СПД. Ця теза повинна бути закріплена в господарсько-правовій доктрині та стати принциповою для науки господарського права та для законодавця, що дозволить вдосконалювати законодавство про державну реєстрацію СПД у вірному напрямку.

4. У роботі сформульована дефініція терміну “державна реєстрація