Київський університет

імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

УДК - 883.2 Винниченко

Векуа Оксана Віталіївна

Гуманістична основа

художнього та етичного ідеалу

Володимира Винниченнка

(на матеріалі драматичних творів)

Спеціальність 10.01.01 - українська література

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 1998

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української літератури Київського університету імені Тараса Шевченка.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК - Дем’янівська Людмила Семенівна,

доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ - Жулинський Микола Григорович,

доктор філологічних наук, дійсний член НАН України, директор Інституту

літератури імені Тараса Шевченка НАН Україїни,

Куценко Леонід Васильович, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Кіровоградського педуніверситету імені Володимира Винниченка.

ПРОВІДНА УСТАНОВА - Тернопільський педуніверситет імені Володимира Гнатюка.

Захист відбудеться «26» квітня 1999 р. о 11.00 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15 при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, Київ, б-р Т.Шевченка, 14, Актовий зал).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розіслано «25» березня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грицик Л.В.

Загальна характеристика роботи Намагаючись охопити багатство будь-якої нацiональної культури, будь-якого мистецтва, дослiдник неминуче доходить висновку: мистецтво не є вiддзеркаленням реального життя, а квiнтесенцiєю його духовних пошукiв. Найповнiше це виявляється в епохи переходовi, на межi столiть чи тисячолiть.

Творчiсть Володимира Винниченка — очевидно, одна з найяскравiших iлюстрацiй до попередньої думки. Митець, чиє життя захопило пору зiткнення столiть, мiг бути вiзитною карткою українського словесного мистецтва у будь-якому жанрi: в прозi, драматургiї, публiцистицi. Навiть епiстолярний жанр пiд пером В.Винниченка ставав мистецтвом.

Поколiння, до якого належав В.Винниченко, Iван Франко назвав "молодою Україною", вiрячи у його мiсiю iнтегрувати нацiональну словеснiсть у європейський духовний простiр. Констатуємо як трагедiю той факт, що на пiвстолiття творча спадщина цього незвичайного митця була вилучена iз духовного обiгу українцiв, а його особистiсть трактувалася одноплощинно i переважно негативно.

Окреслюючи параметри запропонованої дисертацiйної теми, вiдзначимо, що за кордоном питання вивчення творчого спадку Володимира Винниченка не було проблемою. Серед найвидатнiших дослiдникiв назвемо Г.Костюка, Л.Онишкевич, М.Мольнара, I.Лисяка-Рудницького, В.Ревуцького. Серед вiтчизняних лiтературознавцiв вiддамо належне П.Федченковi, I.Дзеверiну, М.Жулинському, М.Слабошппицькому, якi спробували в межах можливого прокреслити гранi особистостi письменника. Останнє десятирiччя дало щедрiший ужинок на лiтературознавчiй нивi. Назвемо серед них дослiдження Л.Мороз, О.Гнiдан, Л.Дем'янiвської, В.Панченка. У монографiях Г.Семенюка та М.Кудрявцева, в котрих з позицiй сьогоднення дослiджувалися провiднi проблеми становлення i тенденцiї розвитку української новiтньої лiтератури, драматургiя В.Винниченка аналiзувалася в контекстi неореалiстичної художньої думки.

Думається, на часi аналiз драматургiї Володимира Винниченка на стику наук, де лiтературознавство, етика, естетика творили б призму для заглиблення в сутнiсть людського "Я", котре хвилювало В.Винниченка вiд першого, написаного ним, художнього твору, до останнiх щоденникових сповiдей. Психологiя вчинку, спонукою до якого є пошук самого себе, iстини, правди, краси, в контекстi драматичних реалiй нацiональної iсторiї початку столiття лише сьогоднi може бути осягнена нами як тривожне попередження письменника про трагiчнi наслiдки iдеологiчних конфлiктiв епохи, спроектованi в життя конкретної людини, завершенi конкретною трагедiєю. Тому дослiдження етичних основ художнього та гуманiстичного iдеалу Володимира Винниченка у сферi пошукiв його як драматурга має право претендувати на мiсце в процесi наукових пошукiв сучасної лiтературознавчої думки. Його актуальнiсть незаперечна. Вдамося до аргументацiї, яку нам надає один з дослiдникiв творчостi Володимира Винниченка Данило Гусар Струк: "Коли уважно прочитати його твори, о стає зовсiм ясно, що Винниченко не проповiдував нi скрайнього iндивiдуалiзму, нi тотальної аморальностi, нi проституцiї, нi брехнi, нi вiльної любовi, нi звiринного вiддання хотi. Радше вiн старався перевiрити, чи iдеї, якi в теорiї звучать так прекрасно, здiйсненнi, i якi з них виринають наслiдки".

Об'єктом дослiдження є п'єси Володимира Винниченка "Дисгармонiя", "Великий Молох", "Базар", "Щаблi життя", "Брехня", "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь", "Грiх", "Закон", "Пригвожденi", "Мiж двох сил".

Предметом дослiдження є шляхи художнього осмислення проблем духовного буття особистостi в часо-просторовому контекстi у перехiднi iсторичнi моменти, морально-етичнi аспекти взаємин людини i суспiльної моралi.

Мета дослiдження — лiтературознавча iнтерпретацiя драматургiї Володимира Винниченка як культурно-естетичного явища на зрiзi аналiзу етичних аспектiв його художнього та гуманiстичного iдеалу.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких основних завдань роботи:

1. Аналiз iснуючої лiтературознавчої думки у сферi винниченкознавства.

2. Осмислення художнього i гуманiстичного iдеалу Винниченка-драматурга в контекстi української та європейської драматергiчних традицiй.

3. Аналiз естетичної основи драматичного конфлiкту п'єс Винниченка крiзь призму художньо-фiлософської концепцiї людини в контекстi часу.

4. Дослiдження особлвостей художньої реалiзацiї мистецько-етичних проблем, суголосних добi, осягнення творчого здобутку В.Винниченка-драматурга.

5. Визначення мiсця Володимира Винниченка i його драматургiї у вiтчизняному i свiтовому контекстах.

Основнi методи дослiдження: iсторико-фiлологiчний, фiлософсько-психологiчний, порiвняльний.

Наукова новизна. Дане дослiдження має оригiнальний аспект, який здiйснюється на зрiзi симбiозу наук — лiтературознавства, етики, естетики, фiлософiї.

Спроба окреслити духовний потенцiал окремої п'єси в контекстi драматургiчного доробку В.Винниченка як прогнозу i попередження, що мають екстраполяцiю в майбутнє, теж є новою.

У зв'язку з названими проблемами ставиться питання про художнiй експеримент Винниченка-драматурга.

Науково-практичне значення дослiдження полягає в тому, що його результати можуть бути використанi при розробцi цiлiсної концепцiї Винниченка-художника i Винниченка-громадянина, робота над якою у вiтчизняному винниченкознавствi вже розпочалася; в аналiзi проблеми суголосностi української лiтератури iз захiдноєвропейською фiлософською думкою, дiалог котрою не переривався протягом минулого й початку нинiшнього столiття; в об'ємнiй характеристицi драматургiчного процесу першої половини двадцятого столiття через досягнення окремого автора; результати даної роботи стануть у пригодi в процесi читання загальних курсiв з iсторiї української лiтератури та в спецкурсах для студентiв; матерiали дослiдження можуть бути використанi вчителями середнiх шкiл; ними можуть скористатися всi, хто приступає до вивчення творчого спадку великого українця.

Апробацiя роботи здiйснена пiд час її обговорення на засiданнях кафедри української лiтератури Київського Нацiонального унiверситету iм.Тараса Шевченка, на мiжнародних та всеукраїнських наукових конференцiях (Київ, 1996; Київ, 1997; Кiровоград, 1996); на загальноунiверситетських наукових конференцiях, на лекцiях для студентiв.

Основнi положення дисертацiї викладено у 6 публiкацiях.

Структура роботи. Дисертацiя складається зi вступу, двох роздiлiв, висновкiв i списку використаної лiтератури. Загальний обсяг тексту 163 сторiнки. Список використаних джерел нараховує 242 найменування.

Основний змiст дисертацiї У вступi обгрунтовується актуальнiсть теми, визначається предмет, об'єкт, мета дослiдження, вихiднi концептуальнi положення, завдання дослiдження, наукова новизна, практична значущiсть, апробацiя та можливiсть впровадження результатiв дослiдження. В процесi аналiзу мистецької концепцiї Винниченка-драматурга пiднiмається проблема окреслення характерного для епохи модернiзму процесу зрощення власне естетичних пiдвалин художньої творчостi з фiлософсько-iдеалiстичними концепцiями людини та її буття, насамперед з екзистицiалiзмом та психологiзмом З.Фрейда. Здiйснено спробу використання центральнихекзестенцiйних понять Вибору, Свободи, межової ситуацiї для означення тогочасних модифiкацiй традицiйних етичних шукань драматичних героїв, сконцентрованих на дилемах Добра i Зла, Конфлiкту та Бунту, Рутини та Творчостi, Я i Ми.

У вступi окреслено параметри авторської традицiї, опертої на антропософськi iдеї Г.С.Сковороди.

Вступ завершується оцiнкою власних зусиль як частини роботи у сферi глобального осмислення усiєї публiцистичної, белетристичної, щоденникової i художньої спадщини Володимира Винниченка в аспектi обраної теми.

У першому роздiлi "Пошуки гармонiї буття в раннiй драматургiї Володимира Винниченка" пропонується прочитання раннiх п'єс В.Винниченка крiзь призму своєрiдностi авторського художнього мислення на межi двох епох, його власних пiдходiв до осмислення "проклятих питань" доби. Передовсiм йдеться про своєрiднiсть авторського пiдходу до нових тем, до драми людини, яка вступала в протирiччя з усталеними суспiльними i моральними нормами.

В центрi уваги — аналiз тогочасного українського суспiльства через призму двох соцiальних процесiв: процесу диференцiацiї суспiльства i процесу українiзацiї народу. Драматургiя В.Виниченка як художнє явище розглядається як один з найцiннiших матерiалiв до пiзнання тих iдей i думок, якими жили найактивнiшi суспiльнi сфери в добу першої революцiї.

Подiйний зрiз життя у драматургiї раннього В.Винниченка — революцiя, партiйне життя, в'язницi, емiграцiя розглядається як фон для глибших аналiзiв морально-психологiчних проблем буття особистостi, вписаної у час небувалих i жорстоких випробувань. В.Винниченко-художник уже в першiй драмi "Дисгармонiя" обминає художню констатацiю безпосереднiх подiй, заглиблюючись у психологiчнi проблеми i процеси, породженi поразкою першої революцiї. В центрi уваги художника не сама боротьба з її основами i причинами, а психологiчнi трансформацiї, що вiдбуваються з людиною на фонi соцiальних катаклiзмiв.

Глибоко психологiчна драма Володимира Винниченка — нове явище в українськiй лiтературi. Вибираючи об'єктом пору революцiйну, автор обсервує її на зрiзi проблем людської моралi, обираючи призму людського сприймання складних колiзiй епохи.

В аспектi такого художньо-аналiтичного бачення людини в часовому контекстi аналiзуються драми "Дисгармонiя" (1906 р.), "Великий Молох" (1907 р.), "Базар" (1910 р.).

Послуговуючись точним визначенням особи героя "Дисгармонiї", даним М.Жулинським, як "динамiчно зурбанiзованого iнтелiгента", в роботi дослiджується процес творення Володимиром Винниченком уявної постатi героя, риси якого вiн помiчав в середовищi "бiльшостi своїх товаришiв". Прагнення автора передбачити нову мораль, спроможну сформувати громаду в пiсляреволюцiйний час, здатну позбавитись елементарного, спрощеного, примiтивного в собi, вилилося у характерах революцiонерiв, якi за словами А.Нiковського, "вiдбули революцiї в собi, в своїй душi", але пiдвладнi незмiнностi бiологiчних вiдносин.

Дилеми "зрада — обов'язок", "щастя громадське — щастя подружнє", "сила — брехня" постають перед героями. Емоцiйно-психологiчнi закономiрностi щасливих i нещасливих шлюбiв як авторська установка художньо зреалiзовано автором через призму власного сумнiву: "Невже справдi закон спiвжиття чоловiка i жiнки є боротьба i ворожнеча".

Сама назва драми крає в собi багатошарову метаформу. Свiтоглядна проблема в контекстi художньої концепцiї Володимира Винниченка, де засiб парадоксу часом стає основоположним, у героїїнi драми викристалiзовується в пошук гармонiї суперечностей.

Проблема внутрiшньої незалежностi героїв дуже важлива для В.Винниченка. Але якщо для неоромантичної особистостi Лесi Українки цей захист внутрiшньої свободи зливався з процесом використання зобов'язань перед нацiєю, то для раннього Винниченка ця проблема окреслювалася iнакше: герой перших його драм, соцiалiст за свiтоглядом, потрапляє в конфлiктну ситуацiю, коли iдея служiння громадським iнтересам перебуває в трагiчнiй суперечностi з його сутнiстю.

Зримо вiдчутний вплив антропософської концепцiї Ф.Нiцше став iдейно-фiлософським опертям для Винниченкових драм, написаних мiж 1906 — 1910 роками. Людська природа героїв драм цього перiоду свтупає в рiзку суперечнiсть з прагненням свiдомого опанування обставин. Структура iнтелектуально-психологiчнихх пошукiв героїв вибудовує драматичну дiю. Тож основою вищеназваних трьох п'єс є прагнення в художньому буттi особистостi витворити такi обставини для людського "я", котрi б сприяли його гармонiйному удосконаленню через вiдмову вiд моральних забобонiв, вiд тягара дрiб'язкового власницького свiту. Внутрiшнi колiзiї мають за основу трагiчну суперечнiсть мiж iнтелектуально-свiтоглядними настановами Винниченкових героїв та їх природньою сутнiстю.

Часо-просторовий фон у цих драмах часом згущений мало не до класичних меж. Дiя драми "Дисгармонiя" охоплює два днi. Цього часу достатньо для художнього дослiдження процесу поляризацiї героїв i його психологiчного аналiзу. Акт переоцiнки традицiйних норм мислення i моралi виливається в кристалiзацiю iндивiдуальних моральних законiв героїв раннього В.Винниченка. Добровiльний вибiр як основа природної гармонiї середовища й iндивiдуума осмислюється В.Винниченком у п'єсi "Великий Молох", де проблема збереження особистiсного "я" вiд "ми" маси стає концептуальною. Iдея "чесностi з собою" трактується драматургом на основi психологiчного аналiзу духовного буття гармонiйно розвиненої особистостi, iндивiдуальнiсть котрої виявляє силу не ради виходу за грань добра i зла, як це бачив Нiцше. Акт збереження власної духовної потужностi має за мету гармонiю яскравої мисячої особистостi iз свiтом як протест проти деструктивного впливу змодернiзованого "Молоха".

Проблема гармонiї, котра включає в себе дiю волi, розуму, серця як чинникiв моральностi, пiддається сумнiву з точки зору обов'язку особистостi перед суспiльством, що вступає у конфлiкт з природним бажанням особистостi. Моральнi основи "чесностi з собою" i "непокори обов'язкам" опираються на вищий критерiй: ступiнь розвитку в людинi соцiального iнстинкту. Винниченкове означення "щось бiльше за нас" — багатошарове. Воно не просто могутнiй iнстинкт, закладений в кожному з нас. Це внутрiшнiй стан Духу, який пориває людину до високого вчинку, вписуюси її у свiт непроминальної гармонiї мiж усiм живим, iстинним, неперебутнiм.

У другому роздiлi "Суспiльна людина крiзь призму моралi й етики" дослiджується психологiя дiй, думок, вчинкiв, персонажiв Винниченкових драм, в котрих художнiй iдеал письменника викристалiзовується в процесi пошуку нових форм мислення, що зближувало його концепцiю з роздумами Г.Гауптмана про драму як про дiйство, подiлене на певну кiлькiсть завершених актiв, чи А.Стрiнберга, котрий доводив, що "в кожнiй людинi на всi вчинки є свої причини, й що кожна iз сил, якi дiють у драмi, обов'язково впевнена у своїй справедливостi". Отож, драматургiчне мислення Володимира Винниченка, зреалiзоване у творах, написаних пiсля 1910 року, виразно прямує до "нової драми" захiдноєвропейського зразка. Дослiдники цього перiоду цiлком справедливо стверджують, що проблема можливостi вибору у його героїв вивищується над питанням процесу буття до останнього моменту життя героя, пiдкреслюючи що екзистенцiальнiсть В.Винниченка ближча до сартрiвської, вiдмiннiша вiд хайдеггерiвської. Якщо видiлити етичну основу Винниченкового вибору проблем, то впадає в око посилена увага драматурга до сучасного буття, до синусоїди духовного iснування його героїв в моменти найгострiших випробувань Духу, часом на гранi буття й небуття.

Шляхи досягнення можливостi морального вибору, творення етично-психологiчної ситуацiї для повного виявлення свободи у цьому виборi для своїх героїв — той комплекс оставин, який цiкавить В.Винниченка у процесi творення нових драм.

Iз щоденникових записiв В.Винниченка, з його листування вимальовується психологiчна основа творчих змагань письменника iз обставинами власного життя, коли самотнiсть i вiдчуженiсть мали б диктувати авторовi мотив непорозумiння його героїв iз оточенням. Проте фiлософiя його драматургiї опиралася на всеохопний аналiз буття людського "я" в його глибиннiй сутностi. Поза дрiбним, другорядним, одномоментним, що могло б спричинити дисгармонiю.

Новий аспект бачення людини через призму iдеалу вирiзняють драматургiю зрiлого В.Винниченка, як художнє явище, де через внутрiшнє життя людини постає час, епоха, а не навпаки, коли до сутностi людини автор добирався через аналiз соцiальних конфлiктiв.

Може найхарактернiшим в цьому аспектi явищем є драма "Чорна Пантера та Бiлий Ведмiдь". Естетика Володимира Винниченка-модернiста в освоєннi iдеалiстичних фiлософських концепцiй людського буття у зрiлого Винниченка набирає органiчного характеру. Поруч з вищеназваною драмою п'єси "Брехня", "Грiх", "Закон" творять свiт в котрому конфлiкт Винниченкового героя iз самим собою нiби не мiняється. Структурованi автором драматургiчнi ходи в його п'єсах пiдпорядкованi моделюванню процесiв морально-буттєвого формування головних героїв, за словами М.Вороного, вираженню "конфлiкту протилежних переживань iз зазначення кульмiнацiйних пунктiв в психологiчнiй еволюцiї дiйової особи".

Певною мiрою морально-етичнi акценти зрiлого Винниченка аналогiчнi етично-психологiчнiй концепцiї драматургiї Лесi Українки в тому планi, що часто жiнка, яку ставить в центрi подiй В.Винниченко, вивищується своїм iнтелектом, духовно-емоцiйним спектром життя, динамiкою почування i дiї над чоловiком.

Досконалiсть художнього втiлення конфлiкту мiж пiдсвiдомим i свiдомим началами у яскравiй особистостi у зрiлого Винниченка беззаперечна. Неодноплановiсть художнього потрактування сутностi людини в її часово-просторових трансформацiях вписують iм'я Володимира Винниченка в середовище європейських драматургiв-модернiстiв.

Сповiдуючи принцип класичного екзистенцiалiзму, Володимир Винниченко спрямовує своїх героїв в будь-яких ситуацiях вiднаходити себе у власнiй цiлiсностi, хоч позiрно та цiлiснiсть виглядає як дисгармонiя.

Гострота конфлiкту драми "Брехня", за словами Лариси Мороз, в можливостi потрактування постатi героїнi в найрiзноманiтнiших аспектах через призму багатьох локальних iстин. Загадковiсть процесу моральних пошукiв сутностi героїнi криється в тому, що на наших очах вiдбувається процес переродження особистостi, в якому пошук героїнею самої себе настiльки завуальований, що оточення втрачає можливiсть зрозумiти її.

Структурно-естетичнi характеристики твору виявляють його реалiстичний характер, проте фiлософсько-психологiчнi нашарування в образi героїнi творять характер багатовимiрного дiйства. I якщо "Брехня" все ж має характер мелодрами, то "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь" вибудована на етичному конфлiктi, в котрiм суперечнiсть мiж мистецтвом i суспiльними умовами набирає фiлософського характеру. Проблема щастя людини, яку В.Винниченко дослiджував конкретно чи спорадично в раннiй творчостi, набирає ширшого спекттру. Вона ставиться в просторi власної душi, власної сiм'ї, найближчого оточення i — ширше — в суспiльствi. Якщо у раннього Винниченка ця лiнiя вимальовувалася у сферi побутового, то пiсля його герої виходять за межi традицiйних взаємин, що дає можливiсть читати кожну драму рiзноплощинно.

Психологiзм В.Винниченка у дамi "Чорна Пантера Бiлий Ведмiдь" зреалiзовано у низцi проблем з багатоаспектними вiдпвiдями на них. Митець i суспiльство, митець i батькiвство, сiм'я i мистецтво, егоїзм i жертовнiсть — це тiльки частина проблем, кожна з яких лежить в основi певного конфлiкту. Новаторське розв'язання багатьох проблем у п'єсi через художнiй аналiз психологiї вчинку людини i можливостi неоднозначного його потрактування стало серйозним внеском драматурга у рiдну лiтературу. Морально-етичний аспект характеристики конфлiктiв у драмах Винниченка пiдтверджує думку, що фiлософiя автора була основою його свiтосприймання i свiтовiдтворення. I якщо дiя вiдбувалася навiть у просторi однiєї родини, як у драмi "Пригвожденi", протиставлення сутностей "щастя — нещастя", "гармонiя — дисгармонiя" виходить далеко за межi сiмейних перехресть. Розум i чуттєвiсть в аспектi їх гармонiзацiї виростають у найбiльшу проблему, котра вимагає двох рiвнiв осмислення —зовнiшнього подiйного i внутрiшнього дискусiйного. Слiд вiдзначити, що мотив спадкової хвороби суттєво обмежує можливостi героїв, виказуючи момент заданостi: психiчнi ефекти справдi педалюються, позбавляючи драму глибинного психологiзму. I все ж зауважимо, що п'єса "Пригвожденi" на художньо-естетичному зрiзi справляє враження органiчного етапу Володимира Винниченка на шляху його художнього поступу, коли нацiональнi модифiкацiї вiчних колiзiй буття людського "я" в часовому контекстi розкривалися через перипетiї окремого життя в параметрах його духовних вершин i низин.

Проблема кризи людської особистостi стала провiдною темою в свiтовiй лiтературi початку ХХ столiття. Захист права людської особистостi на природнє буття в аспектi власної неповторностi, котру тоталiтарне суспiльство намагалося унiфiкувати або знищити, — стає головною гуманiстичною проблемою i для українського мистецства. Володимир Винниченко вiдчув трагедiю, спровоковану тектонiчними суспiльними зсувами, на власному життi. Трагедiя людини у вирi небувалого соцiально-полiтичного конфлiкту лягла в основу драми В.Винниченка "Мiж двох сил" (1918 р.). Це одна з найталановитiших п'єс українського драматурга, котра засвiдчила, що тiльки справжнiй талант, котрий не потребував часу для кристалiзацiї вражень, змiг абсолютно свiжий iсторичний матерiал осмислити художньо-досконало й фiлософськи глибоко. Новий художньо-фiлософський ракурс мистецького дослiдження проблеми особистостi зумовлений пульсуючою трагедiйнiстю подiй. Вдамося до точної атестацiї цього психологiчно-естетичного явища М.Жулинським: "Володимир Винниченко, по сутi, продовжує художнє дослiдження внутрiшнього свiту полiтизованої людини, революцiонера, який пiдкорює себе, своє особисте життя, свої морально-етичнi засади i принципи служiнню iдеї i намагається пiзнати, де лежить ота межа мiж особистим i суспiльним, мiж чеснiстю з собою i "служiнням народовi", яку змушений переступати революцiонер i цим самим прирiкати себе на моральну поразку, на втрату свого "я", своєї суверенностi".

Конфлiктна сiмейна ситуацiя у п'єсi розташована в двох просторах — полiтичного протистояння та в площинi любовно—психологiчнiй. Особистiсний характер розведення на полярнi позицiї таких категорiйних понять як рiд i народ несе в собi символ нацiональної трагедiї, руйнацiї народної моралi. Саме цiєю драмою В.Винниченко застерiгав сучасникiв i нащадкiв вiд слiпої вiри в благотворнiсть революцiйних акцiй. Спонукою до їїї написання стала драма власної душi, спричинена вiроломним нашестям муравйовських вйськ на рiдну землю. Сутнiсть драми головної героїнi Софiї в тому, що трагедiйнi подiї в iсторiї її землi проходять не тiльки через її бiографiю, а й через її серце. Характер внутрiшньої колiзiї героїнi криється в хибному поєднаннi двох iдей, серед яких соцiальна гармонiя має спiвiснувати з досягненням нацiональної незалежностi методом революцiї. Смерть в iм'я iдеї, що є неминучим атрибутом революцiй i громадянських вiйн i використовується як засiб досягнення полiтичної влади, осмислюється героїнею так само на гранi життя i смертi. Акт роздвоєння особистостi, художньо втiлений автором, став тривожним передбаченням Володимира Винниченка. Зрозумiло, що такий художнiй прогноз мiг закiнчитися лише смертю героїнi.

Психологiчнi параметри художнiх пошукiв В.Винниченка охоплюють найделiкатнiшi гранi буття людської душi. В цьому планi п'єса "Закон", котру дослiдники назвали "зразком мiнiмальної кiлькостi характерiв", демонструє один з найнапруженiших сюжетiв. Кохання, материнство, подружня вiрнiсть, сила iнстинктiв — це та низка проблем, морально-етична сутнiсть котрих має служити формуванню цiлiсної особистостi.

Суперечнiсть мiж власне життям у собi самому та життям у суспiльствi пiд призмою художньо-психологiчного аналiзу В.Винниченка стає уроком, що застерiгає вiд абсурдностi буття у випадку, коли особистiсть iде на компромiси з такими глобальними поняттями як честь, совiсть, милосердя, доброчиннiсть, коли втрачаються в суспiльствi точнi орiєнтири iстини, коли самодостатнiсть людського життя пiддається сумнiву заради хибної тимчасової i злочинної iдеї. I хоч вважаємо певним перебiльшенням твердження Л.Онишкевич про те, що В.Винниченко"... випередив захiдно-європейську лiтературу на 3 десятки рокiв тим, що перший ввiв екзистенцiалiзм у захiдну драму", погоджуємося з наступною частиною її думки — "вiн зумiв передбачити, передчути i вiдмiтити ситуацiю вагань i вiльного вибору, якi ставали щораз то гострiшими проблемами для людини ХХ столiття".

У висновках узагальнюються резуьтати проведеного дослiдження. Мета дослiдження — лiтературознавча iнтерпретацiя драматургiї В.Винниченка як культурно-естетичного явища — здiйснена в дисертацiї на зрiзi аналiзу етичних аспектiв його художнього та гуманiстичного iдеалiв. Думання i почування В.Винниченка-драматурга органiчно вплiтаються в контекст мистецько-культурних течiй початку ХХ ст., часу деструкцiї традицiйних типiв художнього мислення i пошукiв нових форм мистецького самовираження в процесi психологiзацiї мистецтва взагалi. Гуманiстичний та художнiй iдеал драматурга формувався у вiдповiдностi до етичних норм i моральних законiв, якi виражали суть сучасної епохи. Абсолютне чуття часу, його драм зробило В.Винниченка найяскравiшим виразником трагедiйних конфлiктiв доби. Прийнявши естафету фiлософської драми вiд Лесi Українки, В.Винниченко прагнув "знайти, створити нову сферу моральних вiдносин людства, в якiй було б бiльше розуму i рацiональностi взагалi" (П.Христюк). Розвинене трагiчне начало, що стає провiдним пафосом драматургiї В.Винниченка, спровоковане необхiднiстю вибору, котра постає перед його героями, якi намагаються поєднати несумiсне, згармонiзувати протилежне. Свiтовiдчуття Винниченкових героїв, народжене на екзистенцiйнiй основi, криє в собi серйознi уроки, коли людська драма має спонукати читача чи глядача до вироблення неодноплощинного мислення.

"Оптимiстичний скептицизм. Свiтогляд, який найбiльше вiдповiдає моєму досвiду i виробленим поглядам. Завдання: проводити своє життя в напрямi оптимiстичного скептицизму", — цi тези iз "Щоденника" криють в собi основу парадоксального мислення Винниченка-драматурга.

Прагнення автора вiдтворити обриси духовного свiту, в котрiм людина найповнiше пiзнає саму себе, приводить Винниченка до iдеї гармонiї iз самим собою. Цей процес вiдбувається через пошук iстини, вiднаходження iдеалу любовi. Етичнi закони нацiонального буття здобувають у драматургiї В.Винниченка яскравий етично-естетичний вияв. Пошуки раннього В.Винниченка у проблематицi життєвого забезпечення морального кредо, вiднаходження iстини на гранi свободи i несвободи, потверджуються в драматургiї зрiлого В.Винниченка, коли колiзiї вибору, опанування рабської психологiї на користь громадського чину розширюються за рахунок осмислення трагедiї українського народу у вирi революцiйних переворотiв, коли людське життя, перебуваючи в моментi найстрашнiших випробувань, потверджується необхiднiстю пошуку гiдного виходу з лабiринту власних помилок. I цей вихiд оплачується самим життям.

Драматургiя Володимира Винниченка, що творить автономний духовно-естетичний свiт, тематично i жанрово продовжує традицiї iнтелектуальної драми Лесi Українки та Iвана Франка, одночасно виводячи її поза нацiональнi межi i вписуючи її i рiчище європейської новiтньої драми.

Основнi результати дослiдження висвiтленi в таких публiкацiях:

Башкiрьова О.В. Проблема взаємодiї митця i суспiльства в драмi В.Винниченка "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь". — Вiсник Київського унiверситету iм. Т.Шевченка. — 1991. — N 3. — C.125 — 130.

Векуа О.В. I.Франко i В.Винниченко: стиль духовного спiлкування. — Матерiали Всеукраїнської мiжвузiвської наукової конференцiї, присвяченої 140-рiччю вiд дня народження I.Я.Франка. — 1996. — 30 жовтня. — С.13 — 16.

Векуа О.В. Драматургiя В.Винниченка в сучасному мистецькому контекстi. — Пiслядипломна освiта педагогiчних кадрiв: проблеми розвитку. — Матерiали звiтної наукової конференцiї (Редколегiя Дробноход М.I. та iн.). — Київ, УIПКККО, 1997. — С.287 — 289.

Векуа О.В. Творчiсть В.Винниченка у руслi загальносвiтових фiлософсько-естетичних тенденцiй // Фiлологiчнi студiї. — Вип.2. — Луцьк. — 1997. — С.52 — 56.

Векуа О.В. Драма В.Винниченка "Дисгармонiя"//Українська мова i лiтература. — 1997. — Число 4. — С.6.

Векуа О.В. Етична основа художнього i гуманiстичного iдеалу В.Винниченка на матерiалi драматичних творiв//Науково-методичний збiрник. — За матерiалами мiжрегiональної науково-практичної конференцiї. — Миколаїв. — 1997. — 1 — 3 жовтня 1996. — С.140 — 144.

Анотацiя

Векуа О.В. Гуманiстична основа художнього та етичного iдеалу Володимира Винниченка (на матерiалi драматичних творiв). — Рукопис. Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук за спецiальнiстю 10.01.01 — українська лiтература. — Київський унiверситет iм.Тараса Шевченка, Київ, 1998.

У дисертацiї дослiджується драматургiя Володимира Винниченка через призму художнього осмислення проблем духовного буття особистостi у перехiднi iсторичнi моменти, морально-етичнi аспекти взаємин людини i суспiльної моралi.

Ключовi слова: драма, фiлософiя, гармонiя, особистiсть, суспiльство, мораль, етика, конфлiкт, iдеал, гуманiзм, образ.

Аннотация

Векуа О.В. Гуманистическая основа художественного и этического идеала Владимира Винниченко (на материале драматических произведений). — Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 — украинская литература. — Киевский университет им.Т.Г.Шевченко, Киев, 1998.

В диссертации исследуется драматургия Владимира Винниченко сквозь призму художественного осмысления проблем духовного бытия личности в переходные исторические моменты, нравственно-этические аспекты отношений человека и общества.

Ключевые слова: драма, философия, гармония, личность, общество, нравственность, этика, конфликт, идеал, гуманность, образ. vskip 20 pt

Annotation

Vekua O.V. Humane basis of artistic a ethical ideal of Volodymyr Vinnichenko (on the material of drama works). — Masterpiece. — Dissertation for admitting the degree of candidate of philology (speciality 10.01.01) — ukrainian literature. — Kyiv University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 1998.

Dissertation work deals with drama works by Volodymyr Vynnychenko looked at in the bight of artistic realizing the problems of spiritual being of a person within the transitional historical periods. It also deals with moral and esthetic aspects of the relationship between a person and the society.

Key words: drama, philosophie, harmony, person, society, moral, ethical, conflict, ideal, humane, image.