ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

МАТЮХІНА ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811.111'42

РОЗВИТОК СИСТЕМИ ФАТИЧНОЇ МЕТАКОМУНІКАЦІЇ

В АНГЛІЙСЬКОМУ ДИСКУРСІ XVI – XX СТ.

Спеціальність: 10.02.04 — германські мови

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі перекладу та англійської мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ШЕВЧЕНКО ІРИНА СЕМЕНІВНА,

завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КОЛЕГАЄВА ІРИНА МИХАЙЛІВНА,

завідувач кафедри лексикології і стилістики англійської мови

Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова

кандидат філологічних наук, доцент

СОЛОЩУК ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА,

докторант кафедри англійської філології Інституту філології

Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Провідна установа: Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича,

кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться 18 червня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 61.051.16 у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна (4, пл. Свободи, м. Харків, 61077).

З дисертацією можна ознайомитися в центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (4, пл. Свободи, м. Харків, 61077).

Автореферат розіслано 14 травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.П. Мартинюк

Загальна характеристика роботи

Реферована дисертація присвячена дослідженню еволюції системи фатичної метакомунікації в англійському дискурсі: її функціональної, інформативно-змістовної, соціально-психологічної, мовної природи; сутності, типології та комунікативних принципів фатичного метадискурсу, його структури й прагматичних властивостей його одиниць.

Фатична метакомунікація як суттєвий чинник забезпечення інформативного обміну характеризується широким спектром мовних та мовленнєвих одиниць, їх високою частотністю. Вже протягом декількох десятиліть вона знаходиться у центрі уваги функціонально орієнтованих студій, соціолінгвістики, психолінгвістики, лінгвокультурології, стилістики й т. ін., але й досі фатична метакомунікація трактується по-різному. У XXI ст. проблеми регулювання комунікації набувають особливої актуальності з огляду на те, що глобалізація й інформатизація стимулюють науку глибше досліджувати мовленнєве спілкування. Інтерес до організації вербальної комунікації зумовлений також провідною парадигмою сучасної лінгвістики, орієнтованої на антропоцентризм, експланаторність, експансіонізм, функціоналізм (О.С. Кубрякова).

У попередніх дослідженнях найбільш поширеним є функціональний підхід, у межах якого Б. Малиновський описує фатичну комунікацію (phatic communion) як прагнення людей до спілкування (socialize), до створення дружніх зв'язків, при цьому не маючи на меті передачу інформативних повідомлень. У моделі мовних функцій Р. Якобсона основне призначення фатичної функція вбачається не тільки в установленні, але й у продовженні мовленнєвого контакту, перевірці дії каналу зв'язку. Г.Г. Почепцов деталізує сутність фатичної метакомунікативної функції як включення/переключення уваги адресата на повідомлення, підтримку його уваги в період передавання повідомлення й розмикання мовленнєвого контакту.

Представники функціонально-семантичного підходу пов'язують контактну (контактоустановлювальну, соціативну, фатичну) функцію з мовленнєвим етикетом (Н.І. Формановська). Установлено, що висловлення у цій функції характеризуються десемантизацією, тобто є неінформативними з погляду когнітивно значущої інформації, хоча інформативні засади фатичної метакомунікації вимагають уточнення.

Прагматичний підхід обґрунтовує існування мовленнєвих актів (МА), що обслуговують метакомунікацію в цілому: це метамовленнєві акти (В.І. Карабан), названі також мовленнєвоорганізуючі МА (D. Wunderlich), метакомунікативні МА (Н.Г. Наумова; M. Stubbs). Метакомунікатив і його прагматичні різновиди включаються в іллокутивну типологію МА (І.С. Шевченко). Серед метакомунікативних висловлень виділяються фатичні, що мають провідну іллокуцію “залучення чи концентрації уваги співрозмовника” (А.А. Чалтикова). Фатичні метакомунікативні МА тлумачаться як такі, що не передають, а сприяють передаванню когнітивної інформації (Т.Д. Чхетіані) і обслуговують контактоустановлення, контактопролонгацію, розмикання мовленнєвого контакту; але прагматичний статус МА фатичного метакомунікативу залишається невизначеним.

Дискурсивний підхід розкриває сутність метакомунікативного дискурсу як дискурсу із приводу самого дискурсу: комунікативні ходи, що коментують, що орієнтують і змінюють перебіг спілкування (М.Л. Макаров). Фатичний дискурс (phatic discourse), за Н.Д. Арутюновой, входить до типології жанрів спілкування як сукупність “дозвільно-пустих” жанрів, націлених на встановлення чи регулювання міжособистісних відносин (interpersonal relations discourse). Текстовий аналіз метакомунікації (А. Вежбицька; І.М. Колегаєва; С.Г. Мороз) акцентує супутній, коментуючий характер “метатекста” – елемента мегатекста й виділяє висловлення-метатекстові оператори, що функціонують на різних етапах фатичної метакомунікації. Фатична метакомунікація трактується як різновид непрямої комунікації (В.Г. Борботько; В.В. Дементьєв), вивчаються фатичні мовленнєві жанри – світська бесіда (small talk), флірт; однак поки не визначені статус фатичного метадискурсу, його структура, принципи та стратегії.

Діахронічне вивчення фатичної метакомунікативної функції фокусується на динамічній природі дискурсу й МА: окреслено окремі історичні зміни в наборі й функціонуванні вербальних засобів установлення, підтримки й розмикання мовленнєвого контакту (Л.П. Алексеєнко;
В.І. Карабан; Л.П. Чахоян; І.С. Шевченко), простежено динаміку метамовленнєвих актів як компонентів складних МА (В.І. Карабан). Разом з тим діахронічне варіювання англійського фатичного метадискурсу, мовних засобів і стратегій його реалізації в різні історичні епохи ще потребує вивчення.

Актуальність дослідження визначається необхідністю вивчення фатичної метакомунікації, що є невід'ємною складовою комунікації як інтегрального феномена. Актуальність також зумовлена зверненням до прагматичних характеристик фатичної метакомунікативної функції мови, реалізованої в дискурсі, до його системи й структури, комунікативних принципів. Своєчасність і важливість такого комплексного аналізу фатичної метакомунікації у дискурсі підсилюється застосуванням синергетичного, системно-діяльнісного підходу, що виходить із поєднання прагматичних, семантико-функціональних, соціокультурних аспектів; а також диктується відсутністю спеціальних робіт, сфокусованих на цілісному синхронно-діахронічному дослідженні фатичної метакомунікації. Науковим завданням роботи є дослідження фатичної метакомунікації на рівні МА і дискурсу, установлення її специфіки й виявлення тенденцій історичного варіювання.

Зв'язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за темою “Система мовленнєвої діяльності та навчання іншомовної комунікації”, номер державної реєстрації 0103U004255.

Загальною метою дослідження є вивчення прагматичних властивостей системи фатичної метакомунікації і закономірностей ії історичного варіювання в англійському дискурсі XVI–XX ст.

Із загальної мети випливають конкретні завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

Об'єктом дослідження обрано англійський фатичний метадискурс як утілення фатичної метакомунікації, його систему й структуру, комунікативні стратегії.

Предметом дослідження є прагматичні характеристики фатичної метакомунікації та історичне варіювання системи її діахронічних сталих і перемінних у XVI–XX ст.

За матеріал дослідження слугували зразки фатичного метадискурсу з художньої прози Великої Британії у жанрі драми й роману XVI–XX ст. Генеральна вибірка склала 2400 мовленнєвоорганізуючих висловлень у різних контекстах і ситуаціях, розподілених по трьох зональних вибірках із 800 висловлень кожна відповідно періодам: XVI–XVII, XVIII, XIX–XX ст. Усього проаналізовано 11829 сторінок тексту.

Методологія і методи дослідження. Методологічною основою даного дослідження є досягнення синергетики, системно-діяльнісний і функціональний підхід до аналізу мовленнєвої комунікації. Теоретичну базу дослідження становлять теорія систем, що самоорганізуються, теорія мовленнєвої діяльності й теорія МА у їх відбитті в історичній прагмалінгвістиці. Прагматична динаміка системи фатичного метадискурсу, його структурних одиниць і комунікативних стратегій розглядається з урахуванням нелінійності векторів розвитку суспільства, культури й системи мови.

Завдання дослідження визначають методи аналізу: для дослідження функціональних і прагматичних характеристик фатичної метакомунікації застосовується опис мовних функцій, якісно-кількісне обчислення обсягу інформації, когнітивне моделювання інформативного змісту висловлень; для визначення статусу й історичного варіювання одиниць структури фатичного метадискурсу використовуються методи аспектного моделювання МА, контекстно-ситуативний, системно-функціональний і структурно-семантичний аналіз; для визначення природи й динаміки окремих типів фатичного метадискурсу залучаються елементи методів соціо- і психолінгвістики; для узагальненого представлення засобів реалізації трансакцій фатичного метадискурсу – польове моделювання; аналіз принципу ввічливості базується на описі стратегій і тактик дискурсу. Отримані кількісні дані оброблено із застосуванням математичних методів лінгвістики.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено спеціалізований комплексний аналіз розвитку фатичної метакомунікації як системи, що реалізується в англійському фатичному метадискурсі: установлено сутність фатичного метадискурсу, виділено його типи, структуру цього дискурсу та її одиниці, описано прагматичний діахронічний інваріант і варіанти його системи, виявлено дискурсивні стратегії ввічливості та простежено їхню історичну динаміку в XVI–XX ст., визначено статус МА фатичного метакомунікатива, його прагмасемантичні різновиди та їхні характеристики у синхронії й діахронії. Уточнено поняття фатичної метакомунікації та її функціональні, інформативно-змістовні, соціально-психологічні й мовні властивості.

Наукова новизна отриманих результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Фатична метакомунікація являє собою низькоентропійний компонент комунікації, що слугує вербальним засобом організації мовленнєвої взаємодії та забезпечення ефективного передавання когнітивної інформації у дискурсі. Вона реалізується спеціалізованими вербальними засобами мовленнєвими стереотипами, неспеціалізованими вербальними й невербальними засобами; характеризується домінуванням соціально-регулятивної інформації, конвенціональністю й ритуалізованістю.

2. Фатична метакомунікація втілюється у фатичному метадискурсі, за допомогою якого здійснюється регулювання мовленнєвої взаємодії. Система фатичного метадискурсу охоплює його включений і автономний типи, структурно представлені ієрархією одиниць: МА (мінімальна одиниця дискурсу) – мовленнєвий хід – мовленнєвий крок – трансакція – мовленнєва подія.

3. МА фатичний метакомунікатив являє собою прагматикалізований підклас експресивів, призначений регулювати мовленнєву взаємодію у ситуаціях установлення, продовження, розмикання мовленнєвого контакту, що реалізується мовленнєвими стереотипами, у яких нейтралізується опозиція прямої/непрямої реалізації МА. Засоби регулювання мовленнєвої взаємодії організовані у вигляді прагматичного поля: домінанта — МА фатичні метакомунікативи із провідною іллокутивною силою мовленнєвого регулювання; центр — МА із супутньою іллокуцією мовленнєвого регулювання, сигналізованою прагматичними маркерами; периферія – МА, у яких вона обумовлена контекстом.

4. Фатичний метадискурс уключенного типу (рівень тексту) супроводжує дискурси когнітивно-інформативного типу й реалізується МА інхоативного, процесного, фінітивного прагмасемантичних різновидів, що функціонують, відповідно, у трансакціях установлення, продовження й розмикання мовленнєвого контакту. Історичне варіювання фатичного метадискурсу включеного типу виявляється у кількісних і якісних змінах фатичних метакомунікативів окремих прагмасемантичних різновидів, трансформації схем розгортання мовленнєвих ходів.

5. У фатичному метадискурсі автономного типу (рівень макротексту) загальна мета регулювання мовленнєвої взаємодії здійснюється у світській бесіді (small talk) (далі - СБ) – мовленнєвій події ритуалізованої форми, що характеризується самоцінністю, упорядкованістю, перевагою соціально-регулятивної інформації, тематичною заданістю, змагальністю, ігровим і естетичним компонентами. В історичному розвитку фатичний метадискурс автономного типу проходить три етапи: зародження (XVI–XVIІ ст.), становлення й функціонування з повним набором властивостей (XVIІІ ст.), часткова втрата ігрових та естетичних характеристик на кінець ХХ ст.

6. У фатичному метадискурсі провідним комунікативним принципом є ввічливість, реалізована стратегіями позитивних та негативних різновидів із перевагою негативних, які становлять основу мовленнєвого етикету. Негативна ввічливість стабільно домінує у фатичному метадискурсі XVI–XX ст.; частотність її стратегій історично зростає.

Теоретична значимість дослідження визначається системним трактуванням і комплексним описом фатичного метадискурсу в ході його історичного розвитку. Одержані результати вносять вклад у теорію комунікації, теорію дискурсу, синхронічну й історичну прагмалігвістику й теорію МА, продовжують розробку польового моделювання прагматичних явищ. Досвід дослідження еволюції МА фатичного метакомунікатива і засобів фатичної метакомунікації у співвіднесенні з еволюцією принципу ввічливості сприяє поглибленню знань про стратегії й тактики дискурсу різних історичних періодів.

Практична цінність отриманих результатів і висновків полягає в тому, що вони можуть бути використані в курсі теоретичної граматики англійської мови (“Прагматика речення”), історії англійської мови (“Мова новоанглійського періоду”), стилістики (“Жанри мовлення”), у курсах практики англійської мови, посібниках з розмовної практики, спецкурсах із проблем дискурсу, історичної прагмалінгвістики; в наукових дослідженнях студентів і аспірантів, у практиці перекладу.

Особистий внесок дисертанта полягає в уточненні сутності фатичної метакомунікації й визначенні природи фатичного метадискурсу, його системи та структурних одиниць, їхніх діахронічних сталих і перемінних аспектів; у встановленні закономірностей і тенденцій історичного варіювання прагматичних характеристик англійського фатичного метадискурсу включеного й автономного типів у ХVI–XX ст., у виявленні ввічливості як провідного принципу фатичного метадискурсу й вивченні особливостей еволюції його стратегій.

Апробація отриманих результатів. Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданні кафедри перекладу та англійської мови, на лінгвістичному семінарі факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, на міжнародних наукових конференціях: “Cognitive /Communicative Aspects of English” (Черкаський державний університет, Черкаси, травень 1999), “Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі” (Сумський державний університет, Суми, вересень 1999), “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, квітень 2000), на міжнародній науковій конференції “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції” (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, жовтень 2003), “Гендер: язык, культура, коммуникация” (Московський державний лінгвістичний університет, Москва, листопад 2003).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження у повному обсязі відбито у 5 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях України, і тезах 4 конференцій.

Структура дисертації складається з уведення, трьох розділів, загальних висновків, списку літератури, списку джерел, додатків.

У введенні роз’яснюється актуальність, новизна, теоретична значимість роботи, намічаються мета й конкретні завдання дослідження, його методологічні основи й методи, практична цінність.

У першому розділі критично узагальнюються досягнення в дослідженні фатичної метакомуникації, розглядаються принципи організації вибірки, уточнюється функціональна, інформативно-змістовна, соціально-психологічна, мовна природа фатичної метакомунікації як системи, визначається прагматичний статус МА фатичного метакомунікатива.

У другому розділі моделюється історичний інваріант системи фатичної метакомунікації: установлюються сутність і категорії фатичного метадискурсу, його структура й типи. Визначаються прагмасемантичні різновиди його одиниць – МА фатичних метакомунікативів в окремих трансакціях уключеного типу фатичного метадискурсу і моделюється їх прагматичне поле; виявляються стратегії ввічливості фатичного метадискурсу.

У третьому розділі проводиться прагматичний аналіз еволюції системи фатичної метакомунікації у XVI–XX ст.: розглядається історичне варіювання мовних засобів окремих трансакцій фатичного метадискурсу включеного й автономного типів; зміни стратегій ввічливості в англійському фатичному метадискурсу за досліджуваний період.

У загальних висновках підводяться підсумки проведеного дослідження й намічаються перспективи подальших наукових розвідок.

Повний обсяг дисертації складає 226 сторінок комп'ютерного тексту, обсяг основного тексту – 189 сторінок, бібліографія включає 248 публікацій, список джерел ілюстративного матеріалу – 44. Додатки містять 12 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Функціонально-прагматичні характеристики фатичної метакомунікації”. Вербальна комунікація – здійснення обміну когнітивною інформацією вбачає наявність метакомунікації – використання мовних засобів для регулювання цього обміну, зокрема, фатичну метакомуникацію, у якій реалізується фатична функція мови – призначення мовних засобів для встановлення, підтримки й розмикання мовленнєвого контакту.

Здійснюваний історико-прагмалінгвістичний аналіз фатичної метакомунікації базується на системно-діяльнісному розумінні й синергетичному підході до вербальної комунікації, що акцентує такі її риси, як антропоцентричність, наявність мотивів і цілей, інтерактивність, різнорівнева упорядкованість, історична варіативність. Фатична метакомунікація як діяльність є проявом потреби адресанта в соціальному контакті, включености в спільну діяльність, що є необхідною умовою ефективного обміну інформацією. Метою учасників соціальної взаємодії виступає організація й регулювання мовленнєвої взаємодії, тому фатичну метакомунікацію вважаємо інтеракціональним спілкуванням, спрямованим на встановлення і підтримку міжособистісного контакту на відміну від трансакціонального спілкування як процесу передавання когнітивної інформації.

Система фатичної метакомунікації являє собою діалектичний взаємозв'язок супутнього та самодостатнього спілкування залежно від цілей та ситуацій дискурсу. Перше спостерігається в ситуаціях установлення, підтримки й розмикання мовленнєвого контакту, що супроводжують трансакціональне мовленнєве спілкування, друге – у СБ, де спілкування є самоціллю.

Разнорівневість системи фатичної метакомунікації простежується у різних мовних засобах її реалізації: слово – словосполучення – речення – текст, а також в ієрархії одиниць дискурсу, в якому вона втілюється.

Інтерактивність системи фатичної метакомунікації виявляється у комунікативних принципах, зокрема, увічливості, що націлена на дотримання норм мовленнєвого етикету.

За своїми функціональними властивостями фатична метакомунікація є похідною від базових когнітивної і комунікативної функцій. З огляду на те, що комунікація здійснюється у двох площинах – комунікації та метакомунікації, фатична (контактоустановлювальна) функція займає підлегле положення щодо базової комунікативної функції і належить до сфери метакомунікації, хоча і не вичерпує її, а складає ту її частину, що слугує організації і забезпеченню ефективного й безперебійного інформаційного обміну по обраному каналу зв'язку, регулює міжособистісні й соціальні аспекти спілкування.

Інформація, що передається у ході фатичної комунікації, носить соціально-регулятивний (прагматичний, впливовий) характер і виражає намір суб'єкта мовлення до встановлення, продовження, завершення контакту з адресатом, а не до передачі когнітивної інформації, що робить її низькоентропійною у плані когнітивної (раціональної, індексальної) інформації. В інформативному плані фатична метакомунікація є прагматично (комунікативно) значущою, оскільки в ній реалізується власна мета спілкування – забезпечення мовленнєвого контакту на різних стадіях спілкування.

У реальному спілкуванні межі між типами інформації і мовних функцій прозорі. Як результат процесів концептуальної інтеграції різних типів інформації, висловлення, що містять когнітивну інформацію у певних контекстах і ситуаціях (таких як знайомство, СБ і т. ін.), здобувають нових властивостей фатичних метакомунікативів з домінуючою соціально-регулятивною інформацією, зберігаючи окремі когнітивно значущі елементи.

Узагальнюючи сказане, фатичну метакомунікацію розуміємо як низькоентропійний компонент комунікації, що слугує вербальним засобом організації і забезпечення ефективного передавання когнітивної інформації в дискурсі і тим самим сприяє комунікації, або є засобом здійснення вербальної взаємодії як самоцілі спілкування.

У соціально-психологічному плані фатична метакомунікація є стереотипним спілкуванням, що базується на соціально-культурних конвенціях і являє собою засвоєний із соціального й культурного досвіду та автоматизований алгоритм мовленнєвого поводження: послідовність мовленнєвих формул, організованих за нежорстким сценарієм. На ритуалізованість фатичної метакомунікації вказують стереотипні ситуації фатичного спілкування, ігровий характер мовленнєвої взаємодії, обмежена тематика (погода, мода, плітки і т.п.), відсутність деталізації у висловленнях.

Мовленнєві стереотипи фатичної метакомунікації (You are welcomе; Bye for now, etc.) відповідають культурно-психологічним стереотипам як відображенню у свідомості мовця часто повторюваних явищ дійсності та характеризуються відтворюваністю в мові. Вона автоматизована, полегшує процес комунікації і є свідченням мовної економії.

По відношенню до етикету засоби фатичної метакомунікації виступають етикетно нейтральними (вокалізації тощо), етикетними та неетикетними (що задовольняють або суперечать його вимогам); останне властиве фамільярному спілкуванню:

“Hi. Laura, it’s me”. – “Hank,” she said, with a happy sigh of relief, “How the hell are you?”

(J. Osborne).

Функція фатичної метакомунікації реалізується спеціалізованими й неспеціалізованими вербальними й невербальними засобами. До спеціалізованих вербальних засобів належать мовленнєві стереотипи (названі також прагматичними або мовленнєвоактовими ідіомами, соціальними формулами [Л.М. Медведєва; A. Makkai; J. Sadock]) – клішовані конструкції, що представляють собою стійкі й відтворювані у відповідних ситуаціях висловлення синтаксично зв'язаної структури й обмеженого семного складу, прагматично призначені реалізувати інтенції встановлення, продовження й розмикання контакту: Let me introducе, Glad to meet you! Are you with me? Фразеологізовані засоби фатичної метакомунікації на відміну від мовних ідіом характеризуються частковою десемантизацією та можливою втратою умотивованості компонентів. Перше зумовлено тривалим автоматизованим уживанням, друге – історичною трансформацією первісних мотивованих значень: God be with you ? Good bye. Отже відтворюваність мовленнєвих стереотипів визначається насамперед не структурно-семантичними властивостями, а соціокультурними конвенціями й нормами спілкування у певних ситуаціях.

Серед спеціалізованих вербальних засобів фатичної метакомунікації виділяємо неповнопредикативні одиниці: вигуки – атрактанти Hey, хезитації, заповнювачі пауз well, hm і т. ін.; вставні елементи – семантико-синтаксичні комплекси you know, you see, I say, що служать організації мовленнєвого контакту; звертання-апелятиви; а також повнопредикативні одиниці: речення – мовленнєві стереотипи, що регулюють спілкування Do you understand me? Are you with me?; стимули-перепитування, що підтримують увагу; вставні речення привернення уваги та введення нової теми у бесіді “Tell me – has Clive been teasing you?” (P. Shaffer).

Неспеціалізовані вербальні засоби (запитання, запрошення, компліменти тощо) виконують функції фатичної метакомунікації лише у відповідних контекстах і ситуаціях.

Фатична метакомунікація здійснюється також невербальними паралінгвістичними засобами й кінетичними сигналами (усмішка, потискання рук, контакт очей, уклін), що супроводжують вербальні засоби фатичної метакомунікації або заміщають їх у дискурсі.

За прагматичними характеристиками спеціалізовані висловлювання, що реалізують фатичну метакомунікацію, визначаємо як МА фатичні метакомунікативи – прагматикалізований підклас експресивів, призначений регулювати мовленнєву взаємодію в типових ситуаціях відповідно до соціокультурних норм поводження на певному етапі розвитку мови й суспільства.

Провідною іллокутивною силою МА фатичного метакомунікатива є регулювання мовленнєвої взаємодії. Вона представлена індикаторами – перформативними дієсловами:

­ група контактоустановлення: greet, welcome, introduce;

­ група продовження контакту: chat, talk, gossip, converse і підтримки контакту: confirm with, converse with, exchange opinions і т. ін.

­ група розмикання контакту: farewell, say good bye.

Умови успішності МА фатичного метакомунікатива є їх модифікацією для експресива: критерій істинності/хибності пропозиції висловлювання виявляється не релевантним, умова істинності вираження щирого прагнення адресанта до спілкування, умова входу/виходу у тім, що адресант може жартувати, відігравати роль. Пропозиція МА, що регулюють взаємодію, як правило, збіднена. Ситуативною умовою успішності досліджуваного МА є вживання висловлення як МА лише в ситуаціях установлення, продовження, розмикання контакту. Як складова класу експресивів підклас фатичних метакомунікативів відрізняється від емоційно-оцінного і етикетного підкласів за психологічним та інформативно-змістовним критеріями.

МА фатичні метакомунікативи реалізуються спеціалізованими засобами встановлення, підтримки, розмикання мовленнєвого контакту – мовленнєвими стереотипами. З огляду на відсутність спеціалізованого для фатичної метакомунікації структурного типу висловлень характерною рисою досліджуваних МА як різновиду непрямого спілкування є те, що в них нейтралізується опозиція прямої/непрямої реалізації МА.

Іллокутивна сила регулювання мовленнєвої взаємодії, займаючи домінуючу позицію у фатичних метакомунікативах, виявляється як супутня у МА інших типів – неспеціалізованих засобах фатичного метадискурсу. Це накладення (контамінація) іллокутивних сил ґрунтується на концептуальній інтеграції інформації когнітивного і соціально-регулятивного типів, що міститься у висловленні.

Розділ 2. “Історичний інваріант системи фатичної метакомунікації”. Фатична метакомунікація реалізується у фатичному метадискурсі, за допомогою якого комунікант здійснює регулювання мовленнєвої взаємодії. Він характеризується категоріями інформативності, комунікативності, ситуативності: перше визначає перевагу соціально-регулятивної інформації, його процесний характер; друге акцентує чинники адресанта й адресата дискурсу. Фатичний метадискурс протікає в соціально й культурно обумовлених неінституціональних ситуаціях. За своєю комунікативно-орієнтованою сутністю він характеризується історичністю, у ньому знаходять прояв особливості етики, естетики, соціальні й етнокультурні стереотипи, зокрема, мовленнєвий етикет епохи; отже система фатичного метадискурсу – це єдність діахронічних сталих і перемінних.

Структура фатичного метадискурсу є ієрархію одиниць різних рівнів: МА (мінімальна одиниця дискурсу) – мовленнєвий хід – мовленнєвий крок – трансакція – мовленнєва подія.

Регулювання мовленнєвої взаємодії реалізується у дискурсі за допомогою МА (рівень висловлення), та прагматичних маркерів (рівень слова й словосполучення). Прагматичні маркери, як правило, функціонують як вставні елементи в синтаксичній структурі МА, залишаючись за межами пропозиційного змісту висловлення; їхнє значення прагматикалізовано. Прагматичні маркери регулювання мовленнєвої взаємодії включають:

·

·

·

·

·

За співвідношенням контексту й ситуації з рівнями висловлення й тексту (мікро- і макроконтексту, що відповідають мовленнєвому акту й мовленнєвій події) виділяємо включений та автономний типи фатичного метадискурсу. Уключений тип фатичного метадискурсу (рівень тексту) супроводить дискурси когнітивно-інформативного типу і втілюється висловленнями – фатичними метакомунікативами, що функціонують на стадіях установлення, підтримки й розмикання мовленнєвого контакту.

Фатичний метадискурс підрозділяється на трансакції встановлення, продовження, розмикання мовленнєвого контакту, що відповідають стадіям (фазам) дискурсу. Трансакція встановлення контакту обслуговується інхоативними МА, що забезпечують вироблення загального коду спілкування, досягнення конгруентності комунікантів. Інхоативи представлені спеціалізованими вербальними засобами – МА фатичними метакомунікативами інхоативного прагмасемантичного різновиду та МА інших іллокутивних типів (констативами, квеситивами, оферативами, емоційно-оцінними експресивами) із супутньою іллокутивною силою мовленнєвої організації, що мають метою контактоустановлення. Інхоативні МА фатичні метакомунікативи включають:

·

·

·

·

Діахронічно сталими формами протягом XVI–XX ст. є вітання з дейктиками часу, освідомлення, вигуки. Із маркерів мовленнєвого регулювання до складу інхоативних МА найчастіше входять апелятивні маркери-вигуки й дієслова (hey, look, listen тощо).

Підтримування контакту реалізується МА процесного різновиду, іллокутивна ціль яких забезпечення безперешкодного, вільного обміну когнітивною інформацією, зміцнення й контроль мовленнєвого контакту без передачі черговості говоріння. Ця мета досягається різними одиницями фатичного метадискурсу: МА фатичними метакомунікативами процесного прагмасемантичного різновиду (Are you with me? Do you understand?) та процесними МА інших іллокутивних типів з маркерами мовленнєвого регулювання (у більшості прикладів).

Трансакція розмикання мовленнєвого контакту, що відповідає завершальній фазі спілкування, обслуговується фінітивними МА з іллокутивною метою підготовки та завершення комунікації. До фінітивних МА належать фінітивні МА фатичні метакомунікативи й МА інших іллокутивних типів із супутньою іллокуцією розмикання контакту. Перші включають:

·

·

·

Проведений аналіз трьох типів трансакцій дозволяє моделювати їхні мовленнєві засоби у вигляді прагматичного поля, організованого за критерієм іллокутивної сили.

Рис. 2.1. Прагматичні поля регулювання мовленнєвої взаємодії.

До ядра поля (рис. 2.1.) відносимо МА фатичний метакомунікатив, що є спеціалізованим засобом реалізації іллокутивної сили мовленнєвого регулювання. У ядрі іллокуція регулювання мовленнєвої взаємодії є домінуючою і, як правило, єдиною. Навколо ядра розташовуються МА із супутньою іллокуцією мовленнєвого регулювання. До центру відносяться інхоативні/процесні/фінітивні МА інших іллокутивних типів, що включають прагматичні маркери мовленнєвого регулювання; до периферії – МА з контекстно обумовленою іллокуцією регулювання мовленнєвої взаємодії. Поля окремих прагмасемантичних різновидів мають різну конфігурацію.

В автономному типі фатичного метадискурсу (рівень макротексту) мовленнєве спілкування є самоціллю. Автономний тип фатичного метадискурсу реалізується у так званих “непрямих жанрах” – СБ, флірті і т.п. Іллокутивна сила його МА відрізняється від уключеного типу за способом досягнення іллокутивної мети, за ступенем іллокутивної сили, за підготовчими умовами, за умовою істинності.

Проведений аналіз дозволяє виділити в складі CБ окремі мовленнєві ходи, що складаються з МА наступних типів: фатичні метакомунікативи різних прагмасемантичних різновидів; МА констативи, квеситиви, директиви, комісиви, експресиви із супутньою іллокуцією регулювання мовленнєвої взаємодії. У дискурсі СБ практично не зустрічаються менасиви, декларативи, ін’юнктиви.

Прагматичні властивості фатичного метадискурсу автономного типу відповідають ритуалізованому й ігровому, етикетно спрямованому характеру СБ. Змагальний характер СБ пояснює наявність мовної гри, елементів комічного в мовленнєвих ходах її учасників. За нашими даними, у СБ виявляються парадокси, анекдоти, жарти, каламбури, пародії тощо. СБ сполучає провідну функцію соціального регулювання із супутньою когнітивно-інформативною, з чим пов'язана схематичність побудови мовленнєвих ходів, заснованих на повторенні ключових слів, відносна стислість мовленнєвого внеску адресанта.

Репертуар тeм фатичного метадискурсу автономного типу обмежується наступними топіками (зі змінами в окремі епохи):

­ сфера спільних знайомих (новини про родичів, друзів, знайомих, плітки тощо);

­ сфера новин (світські новини, новини спорту);

­ сфера “мораль і виховання” (поводження дорослих і дітей, виховання);

­ сфера мистецтва (проблематика театру, живопису, музики, літератури);

­ сфера “природа” (розмови про погоду, обговорення ландшафту, клімату);

­ сфера “захоплення” (спорт, полювання, подорож).

Табуйованими темами у мовленнєвій події СБ є сфера політики, релігії, фінансів.

Природу стратегій фатичного метадискурсу вбачаємо в комунікативній категорії ввічливості. Увічливість розглядаємо як соціально і культурно обумовлений вибір стратегій і тактик мовленнєвої поведінки відповідно до чинних в певному лінгвокультурному співтоваристві історично зумовлених правил, представлень, норм коректності. За нашими даними, у різні періоди у фатичному метадискурсі зареєстровані стратегії як позитивної, так і негативної ввічливості. Серед стратегій позитивної ввічливості (використовуючи типологію П. Браун і С. Левінсона) найбільш вживані в XVI–XX ст. стратегії (P1), (P3), (P4), (Р7), (P15), у яких мовець реалізує свою солідарність зі слухачем, повагу, залученість до спілкування. Стратегії позитивної ввічливості служать установленню спільності інтересів комунікантів, підкреслюють кооперований характер і зміцнюють взаємодію – у цілому виступають як засіб свідомого стимулювання спілкування.

Із стратегій негативної ввічливості – конвенціоналізованих стратегій запобігання погрози лицю, – у фатичному метадискурсі різних періодів стабільно відзначаємо стратегії (N2), (N5), (N7), які демонструють дистанційованість і шанобливість, повагу до свободи слухача і його незалежності. Стратегії дистанціювання складають основу мовленнєвого етикету, що робить їх особливо значущими для фатичного метадискурсу.

Розділ 3. “Розвиток прагматичної системи англійської фатичної метакомунікації у XVI–XX ст.”. Система фатичної метакомунікації, що реалізується в англійському фатичному метадискурсі, виявляє істотне якісне й кількісне варіювання в XVI–XX ст., що торкається фатичного метадискурсу включеного й автономного типів. Проявом динаміки підсистеми включеного типу фатичного метадискурсу охоплює кількісні та якісні зміни:

У трансакції встановлення контакту частотність інхоативних МА фатичних метакомунікативів скорочується, а інхоативних МА інших іллокутивних типів зростає. Історичне варіювання торкається усіх семантико-функціональних підтипів інхоативних МА фатичних метакомунікативів:

Набір привітань-вигуків у XVI ст. Welcome; Hail поповнюється holla у XVIІІ ст. і включає Hallo! (Hullo! Halloa! Hulloa!) Hi! Hiya! Hi to you! Hey! у неофіційному спілкуванні XIX–XX ст.; їхня частотність істотно збільшується; сфера вживання, обмежена в XVI ст. неофіційними ситуаціями взаємодії рівних чи вищого з нижчим комунікантом, розширюється до соціально й ситуативно індиферентного вживання у неінституціоналізованому спілкуванні у ХХ ст.

Номенклатура вітань з дейктичним компонентом історично скорочується, їхня частотність зростає. У XIX–XX ст. вітання з дейктичним компонентом Good morning/evening/afternoon закріплюється за нефамільярним спілкуванням літературно-розмовної приналежності.

В інхоативах-освідомленнях у досліджуваний період провідна іллокутивна сила і висока частотність зберігається, а локуція і перлокуція піддаються змінам: набір інхоативів-освідомлень розширюється по продуктивній моделі спеціального питання з how, поповнюючись новими дієсловами-присудками (від be, fare, do у XVI ст. до be, do, get, go, feel, progress у ХХ ст. і т.п.), і їхніми формами відповідно до розвитку категорій Сontinuous, Perfect в англійській мові: How are you getting on? How have you been this century?

В інхоативі How do you do? домінуюча іллокутивна сила регулювання мовленнєвої взаємодії співіснує з супутньою іллокуцією запитування; в XVI–XVIII ст. крім перлокуції-привітання остання спроможна викликати інформативну відповідь. До початку XIX ст. цей стереотип завершує процес десемантизації і прагматикалізації, його супутня (буквальна) іллокуція запитування практично не виявляється. У мовленнєвому стереотипі XVI–XVIII ст. How now, із двох іллокутивних сил – мовленнєвого регулювання й запитування, які здатні викликати як відповідне вітання, так і інформативну відповідь, до кінця XVIII ст. залишається лише перша; інхоатив виходить із ужитку до XIX–XX ст.

Набір МА-благословень, високо частотних у XVI ст. (The Gods preserve ye! God be wi’ you! God bless thee! God give you hail!), скорочується у XVI ст., вони стають поодинокими в XX ст.

Типова схема розгортання мовленнєвого ходу встановлення контакту у XVI–XX ст. відповідно етикету вимагає три і більше МА: [привітання + освідомлення + звертання + благословення] з церемоній ними формами звертань, що супроводжуються загальними заздоровницями – висловленнями з дієсловами у формі умовного стану (активу й пасиву), особистими займенниками або узагальнюючим all (All hail), які пізніше не вживаються.

Зараз ця схема спрощується до одного-двох МА, де супровідними до фатичних метакомунікативів частіше є у XVI–XX ст. – етикетні експреси ви (I kiss your hand. I’m your servant. Your most obedient.), а у XIX–XX ст. – емотивно-оцінні експресиви (Nice to meet/see/hear you!).

Система засобів фатичної метакомунікації у трансакції продовження контакту є єдністю діахронічно сталих і перемінних елементів: до сталих належать провідна іллокуція організації мовленнєвої взаємодії, низька частотність процесних МА фатичних метакомунікативів, наявність прагматичних маркерів фатичного метадискурсу та процесних висловлень із супутньою іллокуцією мовленнєвої організації. Історично змінюються окремі аспекти досліджуваних МА й прагматичних маркерів, їхня частотність у фатичному метадискурсі:

- діапазон функціонування МА фатичних метакомунікативів процесного різновиду звужується, частотність зменшується;

- система конативных маркерів, представлена в XVI–XVII ст. адресантно-орієнтованими маркерами (All right; I see; Yes; Sure, True), поповнюється у XIX–XX ст. різновидом маркерів, орієнтованих на співрозмовника (Well? So? Indeed? Really?);

- маркери you see, you know набувають здатності модифікувати всю іллокуцію висловлення, контексти їх вживання поширюються, що свідчить про їхню прагматикалізацію.

Хезитативні маркери демонструють стабільно високу частотність в XVI–XХ ст.

У трансакції розмикання контакту в XVI–XX ст. МА фатичні метакомунікативи фінітивного різновиду (благословення, побажання, прощання) трансформуються якісно і кількісно:

- МА-благословення, що у XVI-XVIII ст. виконують функцію завершення мовленнєвого спілкування як паралельно з МА прощаннями, так і заміняючи їх (God keep you; God send you peace), архаїзуються в сучасному дискурсі;

- система фінітивних побажань у XIX–XX ст. істотно розширюється, вони стають більш частотні за рахунок появи побажань удачі, побажань добре провести час і т.ін.

- прощання з дейктичним компонентом (Good morning! тощо) стає вживаним до кінця раннєновоанглійського періоду в мові знаті, у XVIII ст. функціонує незалежно від соціального контексту, а до кінця сучасного періоду архаїзується;

- найбільшу частотність у XX ст. отримують прощання-вигуки і побажання.

Схеми розгортання мовленнєвих ходів розмикання контакту історично скорочуються від церемонійних, ритуалізованих двох-трьох МА [благословення + прощання + звертання] до одного МА [прощання] за рахунок виходу з ужитку названих вище підтипів МА та зниження частотності досліджуваних маркерів.

Історичне варіювання фатичного метадискурсу автономного типу охоплює провідні властивості small talk: його жанрові, етикетні, прагматичні домінанти. СБ проходить етапи зародження (XVI–XVII ст.), становлення і функціонування у повному обсязі (XVIII ст.), поступово втрачаючи окремі властивості у XIX–XX ст. Зіставлення характеристик СБ за досліджуваний період свідчить про наявність діахронічних сталих: загальної мети мовленнєвої події (задоволення потреби в спілкуванні), дружньої тональності, м'якості й неконфліктності, обмеженого набору тем, рольової обумовленості, полілогічності. Діахронічно перемінними є іронічність, сполучення офіційності й розмовності, етикетність, мовна виразність, ігрова основа, у тому числі мовна гра – тобто, характеристики, що відповідають супутній естетичній функції СБ. З огляду на зміни соціально-класової структури суспільства, його етичних норм і правил етикету сучасну СБ точніше назвати “дружньою балаканиною”, вона зберігає лише загальні діахронічно сталі характеристики, практично втрачаючи перемінні.

Проявом діахронічного варіювання стратегій фатичного метадискуру є стабільне домінування негативної ввічливості за останні п'ять сторіч з тенденцією до росту її частотності. Зокрема,

· Стратегії дистанціювання (негативна ввічливість) демонструють, що:

- найбільш вживані у XVI ст. стратегії ухильності (N2) і (N5) зберігають свою високу частотність протягом п'яти сторіч, хоча мовні форми їхньої реалізації варіюються;

- частотність стратегії N5, реалізованої двома тактиками, – самоприниження (характерної для суспільства епохи Відродження) і лікопідвищення адресата – знижується за рахунок виходу з уживання першої;

- серед ненавмисних реалізацій стратегій увічливості для фатичного метадискурсу найбільш значуща іронічність, властива його автономному типу; її частотність зростає в XVIII–XX ст.

· Істотні зміни функціонування стратегій зближення (позитивна ввічливість) торкаються стратегій при належності до групи (Р4) і симпатії до адресата (Р15), частка яких знижується; інші стратегії коливаються несуттєво.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження пропонує рішення актуальних проблем сутності, системи й структури, комунікативних принципів фатичної метакомунікації і її історичної динаміки в англійському дискурсі XVI–XX ст. Обраний синергетичний і системно-діяльнісний підхід дозволяє розглядати фатичну метакомунікацію як систему, що за комплексом своїх функціонально-прагматичних, інформативно-змістовних, соціально-психологічних і мовних властивостей є низькоентропійним компонентом комунікації, який слугує вербальним засобом організації і забезпечення ефективної передачі когнітивної інформації в дискурсі і сприяє комунікації, або виступає засобом здійснення вербальної взаємодії як самоцілі спілкування.

Фатична метакомунікація як інтеракціональна діяльність спілкування є проявом ведучої потреби адресанта в соціальному контакті, уключеності в спільну діяльність, що є необхідною умовою ефективного обміну інформацією – трансакціонального процесу.

Досліджувана система втілюється у фатичному метадискурсі. За структурою він є ієрархією одиниць: мовленнєвий акт – мовленнєвий хід – мовленнєвий крок – трансакція – мовленнєва подія.

За співвідношенням контексту й ситуації з рівнями висловлення і тексту виокремлюємо включений (рівень тексту) і автономний (рівень макротексту) типи фатичного метадискурсу. Перше спостерігається в ситуаціях установлення, підтримки й розмикання мовленнєвого контакту, що супроводжують трансакціональне мовлення. Друге спостерігається в ситуаціях СБ (small talk), де спілкування виступає самоціллю.

Спеціалізованим засобом реалізації фатичної метакомунікації є МА фатичний