НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАН УКРАЇНИ

ВЕРБИЧ Святослав Олексійович

УДК 808.3:313.1

ГІДРОНІМІЯ БАСЕЙНУ ВЕРХНЬОГО ДНІСТРА

Спеціальність 10.02.01-українська мова

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відділі Лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України

Науковий керівник: | доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Желєзняк Ірина Михайлівна.

.Інститут української мови НАН України, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор Карпенко Юрій Олександрович.

Одеський державний університет ім. І.І.Мечникова, завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук, доцент Горобець Василь Йосипович. Київський університет ім. Тараса Шевченка,доцент кафедри історії української мови

Провідна установа: | Кіровоградський педагогічний університет ім. В.К.Винниченка Міністерства освіти України,кафедра української мови, м.Кіровоград.

Захист відбудеться “20” січня 1999 року о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України за адресою:252001, м.Київ-1, вул.Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України за адресою: 252001, м.Київ-1, вул.Грушевського,4.

Автореферат розіслано “17” грудня 1998 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Ажнюк Л.В.

Актуальність дослідження. Одним із найважливіших завдань сучасної топоніміки є етимологічний аналіз географічних назв, і, насамперед, гідронімів, які зберегли архаїку своїх основ, структуру, дериваційні моделі. Особливо це стосується гідронімів старожитніх слов'янських теренів, вивчення яких дозволить наблизитися до з'ясування проблематичного на сьогодні питання про центральний і маргінальний ареали історичної Славії, а також сприятиме етимологізації назв із затемненою семантикою основ. Розв'язання цієї проблеми вимагає загальної гідронімної характеристики тої чи іншої території та етимологічної інтерпретації кожної з досліджуваних назв.

Попередні дослідження з слов'янської гідронімії засвідчили інтерес спеціалістів до регіонального аспекту вивчення водних назв, оскільки такий підхід дає можливість детально проаналізувати визначений реєстр гідронімів, зробивши відповідні лінгвістичні висновки. Водночас, системний історико-етимологічний аналіз гідронімів буде одним із фрагментів на шляхові до створення "Етимологічного словника гідронімів України" і в перспективі - "Етимологічного словника слов'янських гідронімів". У контексті сказаного визріла необхідність комплексного лінгвістичного опису гідронімії Карпатського регіону, одним із архаїчних ареалів якого є басейн Верхнього Дністра. Адміністративно ця територія обмежена частиною Львівської області - від витоків Дністра до впадіння в нього р.Стрий. В основному - це північно-західні райони Львівщини: Дрогобицький, Самбірський, Старосамбірський, частина Городоцького, Пустомитівського й Турківського районів.

Гідронімікон басейну Верхнього Дністра ще не був предметом спеціального вивчення. Частина назв, що тут розглядаються, вже так або інакше вивчалась у працях В.П.Петрова, Ю.О.Карпенка, О.М.Трубачова, Л.Беднарчука, Ю.Удольфа. Окремі назви привертали увагу Т.Лера-Сплавинського, Я.Рудницького, О.Стрижака. Проте спостереження вказаних дослідників не дають достатнього уявлення про всю гідронімію басейну як цілісну систему, а, відповідно, й про її структуру та етнолінгвістичне тлумачення. Отже актуальність етимологічного дослідження гідронімів басейну Верхнього Дністра зумовлюється тим, що Верхня Наддністрянщина в історичному аспекті - це давно й густо заселена територія, яка не знала в нашому тисячолітті значних порушень умов стабільного життя. Це один із найархаїчніших в етнічному, а, отже, мовному й культурному планах східнослов'янських регіонів. Останнє додатково підкріплюється думкою О.М.Трубачова про те, що в східнослов'янському ареалі, як у давньозаселеній зоні, слід чекати першочергового збереження архаїзмів.

Метою роботи є системне історико-лінгвістичне дослідження проточних водних назв басейну Верхнього Дністра. В центрі нашої уваги гідроніми з етимологічно непрозорими основами. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

1. виявити шляхом лінгвістичного аналізу гідронімів мовні шари досліджуваного регіону;

2. реконструювати лексеми, що збереглися лише в гідронімії Верхньої Наддністрянщини;

3. простежити основні принципи номінації гідронімів різних хронологічних шарів.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у введенні в науковий обіг матеріалу, який спеціально ще не розглядався. В дисертації здійснюється етимологічний аналіз гідронімів Верхньої Наддністрянщини. На основі цього простежуються архаїчні фонетичні явища в структурі гідронімів, а також їх специфічні словотвірні моделі й семантична мотивація гідронімних основ стосовно особливостей географічного ландшафту досліджуваного басейну. Домінуючим в описі гідронімів указаного ареалу є етимологічний підхід, який допомагає аналізувати гідронімооснови на різних мовних рівнях. На базі використаних у роботі найрізноманітніших матеріалів, зокрема діалектних словників, а також деяких лінгвістичних праць і посібників робиться спроба перегляду існуючих поглядів на походження певних гідронімів, для яких констатується субстратна (resp. іллірійська) природа. Таким чином, вивчення структурно-семантичних типів гідронімів із перевагою лінгвістичних методів дослідження (кожен онім - слово, яке й розвивається за законами мови) сприяє цілісній етнолінгвістичній характеристиці регіону.

Матеріал дослідження становлять назви проточних вод (річок, потоків, потічків) басейну Верхнього Дністра (загальна кількість 335 одиниць), зафіксовані "Словником гідронімів України"(К.,1979), а також лексикографічні та інші письмові джерела, матеріали, зібрані експедиційним шляхом і через анкетування 1995-1996 рр. (зберігаються в Ономастичному Архіві Інституту української мови НАН України), окремі топографічні карти. Список досліджуваних гідронімів узагалі не може вважатися вичерпним, але на сьогодні - це найповніше представлений фактичний матеріал із досліджуваного регіону.

Регіональне дослідження географічних назв передбачає свою методику , специфіка якої полягає в монографічному вивченні кожної окремої назви, що характерно також і для нашої роботи.

Теоретичне й практичне значення дослідження полягає в тому, що результати історико-етимологічного аналізу гідронімів басейну Верхнього Дністра можуть розглядатися як один із фрагментів до повного опису гідронімікону України в цілому й Карпатського регіону зокрема.

Проаналізований фактичний матеріал становить певну цінність і для подальшого розв'язання актуальних ономастично-етимологічних проблем, а також для порівняльно-історичного вивчення слов'янських водних назв; він є важливим джерелом для фахового дослідження з історичної лексикології в різних аспектах і особливо інформативний для реконструкції давнього слов'янського лексичного фонду. В комплексі з археологічними та історичними даними отримані результати допоможуть наочніше відтворити картину заселення Прикарпаття. Результати дослідження також можуть бути використані при укладанні гідронімних словників різних типів, викладанні спецкурсів із топономастики тощо.

Апробація дослідження. Основні положення роботи відбиті в наукових доповідях на республіканських ономастичних семінарах Інституту української мови НАН україни (1995-1998 рр.), на обласних і регіональних конференціях (Івано Франківськ,1995; Запоріжжя, 1996; Симферополь, 1997.), на УІІ Всеукраїнській ономастичній конференції (Дніпропетровськ, 1997 р.). З досліджуваної проблеми опубліковано 10 наукових праць (статті, матеріали, тези).

Системний огляд реєстру гідронімів басейну Верхнього Дністра передбачає такий план їх аналізу:

1. Гідроніми ареалу в контексті різноетнічного культурного ландшафту.

2. Гідроніми, похідні від географічних термінів:

1.2. лексико-семантичні відапелятивні утворення;

2.2. утворення на -ина;

3.2. утворення на -иця/-ець.

3. Гідроніми, мотивовані ойко- та антропонімоосновами:

1.3. утворення на -ин;

2.3. утворення на -ов/-ів;

3.3. утворення на -ка/-анка;

4.3. утворення на -ський;

5.3. інші.

Порядок запропонованих розділів і підрозділів зумовлений специфікою досліджуваного матеріалу, який групується з одного боку, за семантичним принципом (найбільша кількість назв, похідних від географічних термінів шляхом їх онімізації), а з іншого - за структурним. Оскільки в перелікові етимологізованих гідронімів виділяються компактні групи назв, оформлені тими чи іншими структурними елементами, що є показовим для аналізу. Окремий розділ - "Гідроніми ареалу в контексті різноетнічного культурного ландшафту"(теоретичний) присвячений лінгвістично-історично-археологічному оглядові досліджуваного регіону.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків умовних скорочень назв мов і діалектів, номенклатурних термінів та інших слів, назв областей, списку джерел і літератури й покажчика слів і основ.

У Вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета та завдання, теоретична й практична цінність роботи, розкривається наукова новизна дисертації, характеризуються матеріал і методи дослідження, формулюються основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі "Гідроніми ареалу в контексті різноетнічного культурного ландшафту" подається лінгвістично-історично-археологічний огляд Прикарпатського регіону, окресленого межами басейну Верхнього Дністра. Як відомо, гідронімія становить надзвичайно стійкий шар лексики мовного фонду конкретного етносу. Завдяки цьому вона зберігає пам'ять про окремі мовні явища. Відображені в назвах річок та інших водних об'єктів на різних етапах розвитку мови. Звідси є логічним інтерес до гідронімії тих галузей гуманітарної науки, які причетні до розв'язання глобальних питань глото- й етногенезу наших предків: мовознавства, історії, археології, етнографії тощо. В контексті сказаного важливим є з'ясування питаня лінгвістичної історії регіону, що наблизить нас до вирішення цих важливих проблем. Таким чином, важливе значення має вивчення топонімії карпатського терену, зокрема верхньодністерської гідронімії в етимологічному аспекті, оскільки Карпати, за свідченням істориків, були тим загальнослов'янським гніздом, із якого згодом слов'яни розійшлися в різні сторони, започаткувавши територіально-етнографічні, а потім і політичні осередки в межах широкого Європейського ареалу.

В цьому дослідженні особливе місце займає так звана субстратна гідронімія (неслов'янська), яку дослідники найбільшою мірою зосереджують у верхів'ї р.Дністер. Промовистою ілюстрацією сказаному виступають слова О.М.Трубачова про те, що наявність неслов'янського субстрату в карпатській гідронімії у будь-якому випадку очевидна. Відповідно, не став винятком у цьому плані й басейн Верхнього Дністра, як частина карпатського регіону, де вже згаданим дослідником виділяються "іллірійські" гідроніми, а саме - Барбара, Зон ,Стривігор/Стрв'яж, Черхава. До перелічених топонімів О.М.Трубачов відносить також і ойконім Самбір/Самбор. В цьому плані необхідно дати історичну довідку про іллірійський етнос як такий. Іллірійці належали до балканської групи племен, в епоху бронзи (1800-1000 рр. до н.е.) вони заселяли східні райони Балканського п-ва, межуючи з фракійськими й панонськими племенами. Приблизно біля 400 р. до н.е. на Балканах заявляються кельти, які переселилися сюди з Галлії та Північної Італії. Це призвело до переміщення частини іллірійських і фракійських племен у бік Карпат. Проте, як відзначає Д.О.Мачинський, групи кельтського чи кельто-іллірійського населення, що займали в останні століття до н.е. окремі р-ни Верхньої Наддністрянщини, не були особливо численними. Це зумовило те, що на початку н.е. (можливо й раніше), вони розчинилися в середовищі численнішого населення, в якого вже була своя топонімія. Останнє належало до масиву індоєвропейських племен, із яких виділилося, на думку істориків, у перших століттях другого тис. до н.е., і послужило базою для створення праслов'янської культури. Було б помилкою назвати його одноетнічним, оскільки протягом тривалого часу Прикарпатський регіон був стиком етнокультурних ареалів - у ХІІ ст. до н.е. археологи відзначають тут носіїв фракійської культури, що вклинилися в праслов'янське середовище Верхньої Наддністрянщини, згодом, у другій половині 1-го тис. до н.е., Карпати зазнають впливу латенської культури, представниками якої були кельти; звідси їх витіснили римляни й германці, що сприяло утворенню гето-фракійської чи гето-дакійської культури, одне з племен якої - костобоки - у 1 ст. н.е. осіло на землях Верхньої Наддністрянщини, зустрівшись тут із слов'янськими племенами - носіями зарубинецької і, частково, пшеворської культур. Це, відповідно, призвело до асиміляції слов'янами локальних груп інослов'янського населення. На сьогодні констатація факту наявності "іллірійських" гідронімів на Прикарпатті набуває гіпотетичного характеру, оскільки в середовищі вчених немає зараз остаточної впевненості стосовно взаємодії слов'ян та іллірійців (тривалою вона була чи ні), а також про стратифікацію субстратної топонімії, що стала вже наслідком останньої. Звідси логічно випливає, що відсутність найдавніших, власне слов'янських джерел (найбільш ранні відносяться до ІХ ст. н.е.), змушує нас критично поставитися до подібних висловлювань.

Об'єктивність у розв'язанні питання субстратної топонімії (гідронімії) забезпечить лише суцільне обстеження топонімного й апелятивного матеріалів. Стосовно топонімії слід пам'ятати те, що остання тільки тоді відбиває всі значні міграційні потоки людності, якщо певний етнос лишався на досліджуваному терені тривалий час. Таким чином, субстратною будемо вважати таку гідронімію України, яка не етимологізується на базі української і слов'янської ( в цілому) лексики й не має також прикмет запозичення, на які вказують:

1. відсутність семантичного й словотвірного підтвердження на слов'янському грунті;

2. очевидні паралелі на неслов'янських землях.

На наш погляд, серйозні, підкреслимо, лінгвістичні аргументи (фонетична будова онімів, словотвірна модель, певною мірою також і ареал), які до того ж базуються на новій інформації, дозволяють нам переглянути попередні гіпотези стосовно іллірійської належності назв - Барбара, Зон, Стривігор, Черхава

В процесі системного аналізу гідронімікону бас. Верхнього Дністра визріла необхідність порівняти водні назви вказаного басейну з географічними назвами сучасної Хорватії, де ймовірна можливість лексичних паралелей. Вагомою підставою для такого припущення є історичні докази перебування білих хорватів у Прикарпатті, а саме - в бас. Верхнього Дністра. Метою нашого дослідження є виявлення й вивчення гідронімних паралелей цих двох регіонів, оскільки його результати сприятимуть виявленню міжтериторіальних контактів у минулому, визначенню шляхів і напрямів міграцій.

У другому розділі "Гідроніми, похідні від географічних термінів" акцентується увага на назвах водних об'єктів, в основі яких простежуються апелятиви з відповідною гідрографічною характеристикою. Лексико-семантичний аналіз цих

географічних термінів свідчить про те,що переважна їх частина відзначена в більшості слов'ян, а це є цінним джерелом для праслов'янського лексичного фонду. Як відомо, Прикарпаття - регіон, який характеризується гористим рельєфом і гідрорельєфом. Звідси випливає, що місцеві географічні терміни, реконструйовані на базі засвідчених гідронімних основ, а також зафіксовані в досліджуваному регіоні, відбивають безпосередній зв'язок із цим географічним середовищем. Характерною рисою групи верхньодністерських гідронімів, в основі яких лежать гідрографічні терміни, є те, що значна ча.стина їх утворена лексико-семантичним способом, тобто шляхом перенесення в гідронімію того чи іншого географічного апелятива, хоч активні також і різні морфологічні утворення.

Назва верхньодністерської р.Барбара, що розглядається в колі споріднених назв - Барбара в бас. Зх. Бугу й Barbara як пр. Сави в Хорватії, не має остаточної етимології. Деякі дослідники виводять цю водну назву від пізньоантичного жіночого імені Barbara. Серед них - Е.Дікенман і Ф.Безлай. Таку інтерпретацію назви Барбара заперечує німецький ономаст Ю.Удольф, вказуючи, що пояснення гідронімів Барбара від власного імені виглядає скептично; тут слід вбачати глибші зв'язки на рівні семантики основи. В цьому питанні ми поділяємо думку Ю.Удольфа. О.М.Трубачов вважає, що верхньодністерський гідронім Барбара слід порівнювати з іллірійською назвою р.Barbanna, яка зводиться до іллір. терміна *bar-,*barb- на позначення болота. Однак у цьому поясненні виникає певна суперечність, на яку вказувала раніше І.М.Желєзняк. Так, при тлумаченні ойконіма Самбір/Самбор О.М.Трубачов припускає зв'язок із до слов'янським (іллір.) *sam-bar- "злиття, збіг", у якому частина bar- виступає носієм гідронімної семантики. Етимологізуючи прикарпатську Барбару, дослідник співвідносить цю назву з іллір. *bar-, *barb- "болото". Відповідно, суперечність полягає в подвійному тлумаченні компонента бар- "болото" як стояча вода й "текти, злиття" як рух води, тобто він має протилежні значення. Виходячи з цього, слушним видається пояснення гідроніма Барбара на рівні глибших етимологічних зв'язків. На наш погляд, назва р.Барбара може етимологізуватися з урахуванням похідних від псл. *bara/*barъ: укр. бар "місце між горбами","глибокий крутий яр", рос. бар "болото, місце, непридатне для господарської мети", "глибоке місце в морі", болг. бара "річка, потік", "калюжа". В контексті

сказаного видається можливим пояснення гідроніма Барбара від редуплікованого слов"янського кореня *bar-. З цього приводу слід відзначити те, що редуплікація в слов'янських мовах була досить продуктивною в апелятивній лексиці й набула найбільшого поширення саме в творенні географічних термінів, пор., наприклад, псл. *molmolъ "яма, урвище", поширене в південнослов"янських мовах, а також місцеве гаргара "щось велике" (порівнюється з гора)< псл. *gorgora. Таким чином, ми припускаємо можливість слов'янського походження гідроніма Барбара, що зводиться до апелятива *barbarъ (пор. щодо цього гр. "баговиння"). Фінальне а тлумачиться як результат узгодження з номеном річка. Можливою семантичною ознакою вихідного *barbarъ була, очевидно, "заболочений, багнистий". Наявність абсолютної хорватської паралелі р.Barbara може бути показовою стосовно перенесення цього гідроніма з Прикарпаття на Балкани (сучасна Хорватія) в період міграції туди білих хорватів у УІ-УІІ ст. н.е.

Гідронім пот.Ковер (л.Щирця л.Дністра; Пустомитівськ. р-н Лв. обл.) має адекватний відповідник назву оз.Kowior, що в бас. Одеру. На наш погляд, гідронімооснова назви пот.Ковер мотивується місцевим гідрографічним терміном ковир "територія, для якої властиві пасма-смуги горбкуватої землі". Зв'язок між названим апелятивом і гідронімом Ковер є очевидним, якщо детальніше розглянути структуру гідроніма й указаного терміна. Апелятив ковир , імовірно, є вторинним порівняно з *ковер, оскільки тут голосний и<е в ненаголошеній позиції. Таким чином, є всі підстави для того, аби припускати, що гідронім Ковер утворився лексико-семантичним способом від апелятива *ковер.

Назва р.Стривігор л.Дністра, поч. У Польщі, на Львівщині фіксується в Старосамбірському р-ні в нп Старява, Слохині, а також у сс.Пиняни, Чернихів Самбірського р-ну; має ряд варіантів - Стеревяжъ, Стрвяжъ, Стрвйаж, Стрвячъ, Стрывяжъ тощо. Зазначений гідронім неодноразово привертав увагу найрізноманітніших учених, що, відповідно, зумовило значну кількість його різнопланових тлумачень. На думку О.М.Трубачова, назва Стривігор/Стрв"яж органічно вписується в дослов"янський топонімний контекст зазначеного регіону. Зокрема, він вказує на те, що в основі сучасної форми Стрв"яж лежить, імовірно, давнє *struingos , яке слід вважати іллірійським. Оскільки і корінь, і суфікс зустрічаються як іллірійські факти в античній топонімії. Таким чином, О.М.Трубачов розчленовує гідронім Стривігор/Стрв'яж на корінь *stru- і суфікс -ng-, не наводячи інших іллірійських назв, де простежується аналогічний формант. Ю.Удольф справедливо вбачає в назві Стривігор/Стрв'яж двокомпонентну структуру, відновлюючи праформу *strъveg-. З цього приводу логічним буде запитання про структуру компонента Вігор/Вягр (оскільки останній є назвою самостійного гідрооб"єкта в бас. Сяну), якщо в назві Стривігор виділяти суф. -еg- за Ю.Удольфом. В контексті щойно сказаного заслуговує на увагу етимологія гдроніма Стривігор/Стрв'яж польського славіста Л.Беднарчука, який пояснює його як композиту, де перша частина Стри-/Стр- зводиться до і.-є. *ser- "текти", другу частину, на його думку, слід пов'язувати з сусіднім Wiar/Wihor. Назва Вігор також неоднозначно тлумачиться в спеціальній літературі. Так, Я.Розвадовський виділяє в назві Wiahr/Wihor гніздо *vegr- чи *veg-

(тоді виникає закономірне запитання про роль звука r-. - С.В.), що, як він вважає, не властиве слов'янським мовам, натомість воно відоме в балтійських і германських мовах, наприклад: с.-н.-н. wingeren "гнути, кривити", лит. vingrus "кривий". Польський ономаст Я.Рігер пояснює Вігор на базі реконструйованого *vegro- "крутий, швидкий, зігнутий". При цьому автор стверджує, що ця назва аж ніяк не схожа на слов'янську і є власне індоєвропеїзмом. Суттєвим є зауваження цього дослідника стосовно фонетичної структури назви Вігор<первісного Вягр, де і (Вігор) є результатом діалектної видозміни а<е,і, а звук о, відповідно, вставний. Певну увагу верхньодністерському гідронімові Стривігор/Стрв'яж приділяли й українські вчені. Зокрема, О.С.Стрижак у структурі зазначених назв виділяє суфікс -v-, зводячи саму основу назви до і.-є. *sr- "швидка (про річку)". Проте тут незрозумілою лишається подальша структура назви Стривігор. Досить цікаве й науково виважене пояснення назви Стривігор/Стрв'яж знаходимо в А.П.Непокупного. Дослідник виводить ці назви від базового кореня *vegr-, який дуже добре представлений у германських і балтійських мовах. Осмисливши викладену вище інформацію щодо пояснення вказаної назви, ми не знаходимо остаточного етимологічного розв'язання цієї проблеми. На наш погляд, вихідним для аналізу є варіант Стрывяж (про що далі). Ми цілком згодні з висновками попередників стосовно композитної структури гідроніма Стрывяж. Проте в їхніх поясненнях чітко простежується лише другий компонент двоосновної назви - Вігор/В'яж, а про перший сказано лише, що він зводиться до і.-є. кореня *ser-/*sr- "текти". Разом із тим, у будь-якій композиті, яка є цілісною будовою, обидва компоненти мають бути формально та семантично пов'язані. Вважаємо, що перша частина гідроніма Стрывяж - Стры- співвідноситься з відновленим *stryjь "річка, потік", який ми виводимо від і.-є. *sru- "текти", ускладненого детермінативом -j-. Стосовно другої частини, то її, безперечно, слід зводити до назви Вігор , на що вказував раніше Л.Беднарчук. Первісна фіксація цієї назви Вягр/В гръ дозволяє реконструювати кореневу частину як *veg-, однак проблемною лишається її повна структура *vegrъ чи *vegъrъ. Якщо припускати, що Вягр відбиває згадане лит. vingrus "вигин", vingris "т.с.", то логічною є форма *vegrъ/ь. Проте, попри констатацію того факту, що гніздо *vegr- не реалізувалося на слов'янському лексичному грунті, ми знаходимо рос. діал. венгорка "крупна гречана крупа", венгерь "рибальська сітка". На основі цього можна припускати реконструкцію апелятива *вягр як *vegъrъ/ь. Однак лит. vingrus, vingris вказують на те, що логічнішим (із погляду фонетичної структури) слід вважати відновлене *vegrъ/ь, яке генетично сягає і.-є. *uen-g- "гнути, згинати, нагинати", де -g- розширювач кореня на індоєвропейському рівні. Зазначимо, що в і.-є. *uen-g- -g- не може входити в структуру кореня, оскільки існує і.-є. *uengh- "живіт, кишка"(ознака кривизни), *uendh- "вертіти, повертати, згинати", які семантично співвідносяться з *ueng- "гнути, згинати. нагинати"<і.-є. *uen- "т.с.", розширеного елементами -g(h)-, -d(h)-, -g-. Отже, реконструйоване *vegrъ/ь<і.-є.*uen- + детермінативна група -gr-. Варіант до Вягр - Вігор відображає в своїй структурі вставне о, що виникло вже на власне українському мовному грунті аналогічно як е в Дністер<Днестр. На основі сказаного вище відновлюється праформа для Стрывяж - *stry(jь)vegrъ/ь. Стосовно першої частини *stry-, то вона виводиться від *stryjь "річка, потік". Однак у відновленому *stry(jь)vegrъ/ь фінальне -jь- відсутнє. На нашу думку, тут відображене таке фонетичне явище як апокопа - усічення кінця основи, що певною мірою знаходить підтримку на базі діалектної лексики, наприклад: укр. стрийна "тітка" і стрына "т.с.", укр. стрик "дядько", болг. стрико "т.с.", чес. stryc "т.с." виводяться від псл. *stryj-ьсь і *stryj-ьkъ, де спостерігаємо аналогічне явище усічення кінцевого -j- твірної основи *stryj- усередині похідного слова. Можливою підставою для такого процесу (усічення фіналі -j- в композиті *stry(jь)vegrъ/ь; зауважимо, що -jь зникає саме перед початковим -v- наступного компонента) є те, що зазначені звуки об'єднуються за звучністю (сонанти) і за способом творення (спіранти). При вимові останніх струмінь видихуваного повітря проходить через вузьку щілину, створену артикуляційними органами, що спричинює певну незручність для мовця, коли вказані звуки розміщуються один за одним. Це, очевидно, й зумовило зникнення першого з них. У польському фонетичному оточенні апелятив *stry(jь)vegrъ/ь (тут, швидше, *stry(jь)vegrь) трансформувався в стривяж, що пояснюється прочитанням пол. -r- як -rz- (ж), наприклад, рос. угорь - пол. wegorz. Таким чином, етимологія гідроніма Стривяж(*Стривягр) зводиться до реконструкції базового *stry(jь)vegrъ/ь, що в плані змісту мотивував гідронімну основу назви як *"річку,течія якої створює багато вигинів, колін". Стосовно етнічної співвіднесеності цю назву можна класифікувати в системі гідронімів, що мають слов"янсько-балтський характер, якщо брати до уваги ідентичний литовський відповідник назву рр.Vingris, Vingrus, водночас при відсутності абсолютної балтійської паралелі для Стрий і аналогічних композитних структур, що сягають і.-є. *sru- і *uen-. Подібну думку відстоює і В.П.Петров, зазначаючи, що гідронімія Верхньої Наддністрянщини відноситься до епохи, коли на цій території слов'янська гідронімія ще не розмежувалась із балтійською.

Гідронім р.Верещиця л.Дністра етимологізується в системі топонімної моделі назв на -иця. Структура цієї назви вказує, безперечно, на її слов'янське походження. Враховуючи те, що поліфункціональний суфікс -иця має праслов'янську природу, перед нами архаїчна основа цього періоду. Пор., відповідно, укр. діал. верещати "різко, пронизливо кричати", рос. діал. верещать "тріщати","шуміти". Вихідним для яких було псл. *verscati. Виходячи з наведених апелятивів, можна реконструювати апелятив, який лежав в основі гідроніма Верещиця (підставою для цього є відсутність такого в діалектних словниках): *verscica<*verscati + -icа, хоча теоретично можливий словотвір гідронімного рівня, пор., наприклад, назву р.Вереща в колиш. Орловській губ. Росії. Отже відновлене *verscica, що лягло в основу етимологізованої Верещиці, мало, очевидно, первісне значення *"вода, що тече з шумом, тріском". Останнє здебільшого властиве для гірських річок (зазначимо, що р.Верещиця тече на гірських терасах висотою від 339 до 385 метрів над рівнем моря). Така семантика мотивована змінами в асоціативному ряді: "крик, вереск" – "шум, тріск". Запропоноване пояснення назви Верещиця знаходить типологічне підтвердження на прикладі українських гідронімів: б.Криклива, р.Крикуха.

Гідронім пот.Яглина пр.Сприні л.Черхави фіксується лише в Прикарпатському регіоні. Ця назва ще не була предметом спеціального розгляду. Зауважимо, однак, що гідронім Яглина вже привертав нашу увагу раніше й етимологізувався у вузькому колі діалектної лексики, представленої рос. яглый "швидкий, прудкий, спритний", яглить "кипіти, рухатися, згинатися, стискуватися". Відповідно, базовим для потамоніма Яглина припускався апелятив *jaglina (в плані семантики зіставлявся з лит. jega "сила", jegti "бути спроможним", і.-є. *jagh- "гнатися за кимось, чимось". Проте детальніше спостереження над формальною структурою водної назви Яглина спонукає нас до перегляду попередньої етимології, оскільки спроба тлумачення гідроніма Яглина від указаного *jaglina не з'ясовує функціонального навантаження всіх компонентів його будови.

Аналіз слов'янського ономастичного й апелятивного матеріалів дозволяє виділяти корінь ягл- у таких географічних назвах як х.Ягли (Харківськ. обл.), сс.Яглова в колиш. Тверській губ. Росії, оронім Jaglowa (Польща); апелятивах - укр. діал. ягли "пшоно", схв. jагла "засмажене кукурудзяне зерно", слн. jagla "очищене зерно", чес. jahla "т.с.", пол. jagla "просо", а також рос. яглый "швидкий, прудкий", яглая земля "жирний грунт, чорнозем". Однак зводити наведену лексику до спільного знаменника завчасно, оскільки у власних назвах із основою Яглов- корінь ягл- має, напевно, антропонімний характер (суф. -ов указує на присвійність), а в апелятивах очевидною є його неоднорідна семантика. Виходячи зі сказаного, видається можливим пояснювати гідронім Яглина з урахуванням певних структурних змін у його будові, які спричинилися до затемнення семантики етимона Яглина. На наш погляд, тут спостерігається метатеза в групі *tъlt- голосний + плавний – плавний + голосний, що призвела до трансформації первісної *Ягилни в Яглину. Зазначене фонетичне явище простежується в усіх слов'ян, наприклад, укр. діал.(бойк.) кличь "ікла в тварин і людей" і пол. kielczak "т.с.", болг. діал. кълцам "бити, розбивати" й клицам "т.с.", чес. діал. klzat "сковзатися" й klizat "т.с.". Якщо вихідним варіантом аналізованого гідроніма вважати *Ягилна, то його можна виводити від праформи *agъlna, де *а- префікс (приєднувався до іменних основ), корінь *gъl- у ступені редукції о- ряду<і.-є. *gel- "стискати","переплітати","обвивати","рости, виростати","гнути" з n- розширювачем. Реконструкція псл. *agъlna підкріплюється фіксацією основи *gъln- (також *goln- основний вияв) у сфері слов'янської апелятивної й ономастичної лексики. Пор., наприклад, пол. діал. gielnik/glenik "шматок, скибка", н.-луж. geln "окраєць хліба", які зводяться до гнізда псл. *gъlnь<і.-є. *gel- "стискати", а також споріднені за змістом базового і.-є. *gel- апелятиви гнізда псл. *golnь: схв. глань "м"язовий вузол навколо великого пальця", чес. hlan (тут доречно відзначити, що укладачі "Этимолог ического словаря славянских языков" кваліфікують компонент -n- як суфікс, не вказуючи, однак, на його значення); абсолютним відповідником для відновленого *agъlna на гідронімному рівні можна вважати назву пол. р.Jaglna в бас. Вісли, сюди також лімнонім Gielno в бас. Одеру. На можливість реконструйованого *agъlna, у семантичній співвіднесеності з рос. яглый "швидкий, прудкий", указує також префіксально на- ускладнена лексика спільнослов'янського гнізда наглий: ц.-слов. наглъ "швидкий", укр. наглий "раптовий", рос. наглый "т.с.", болг. нагло "раптово", лит. noglas "т.с.". Відповідно, основа нагл- тлумачиться на основі псл. *nagъl-, де *na- префікс, а -gъl- корінь.

Розглянуті в другому розділі гідроніми свідчать про те, що верхньодністерські водні назви відбивають давній тип номінації, в основі якого лежить зв'язок "географічний термін" - "гідронім". В процесі етимологічного аналізу відповідних потам онімів з'ясовується хронологічна архаїка апелятивних основ, базових для конкретних назв гідрооб'єктів. Все це дозволяє заповнити прогалини в історичній лексикології, зокрема - в плані реконструкції втрачених мовних форм.

У третьому розділі "Гідроніми, мотивовані ойко- та антропонімоосновами" досліджуються водні назви, структура яких вказує на їхню вторинність до певних ойконімів і особових імен людей. Безперечно, що за своєю часовою співвіднесеністю аналізовані назви є вже пізнішими стосовно відапелятивних гідронімів, основи яких відбивають первісну "водну" семантику. Однак, системний підхід до аналізу онімів дозволяє вичленовувати в таких назвах досить давні іменні структури, фонетичне й морфологічне оформлення яких, а також словотвірні моделі, за якими вони утворені, свідчить на користь їхньої архаїки й тих процесів, які відбувалися в мові раніше. У досліджуваному ареалі виділяються чотири основні групи похідних гідронімів, оформлених формантами -ин, -ів, -ка/-анка, -ський.

Гідронім пот.Карашин л.Лодини л.Стривігору з погляду структури основи можна співвідносити з такими географічними назвами в межах слов'янських земель: р.Карашинка в бас.Тетерева, мб.Карашівка в бас. Стиру, оз.Карашское в колиш. Ярославській губ. Росії, оз.Karaszewo в бас. Вісли. Будова гідроніма Карашин схиляє нас до думки про його відантропонімне походження. Суфікс -ин приєднувався, як правило, до антропонімооснови на -а, маючи при цьому присвійне значення. Тому вихідним твірним словом для Карашин повинно було б бути якесь *Караша. На жаль, антропоніма *Караша, який би міг мотивувати основу назви Карашин, нами не виявлено. Проте є всі підстапви для того, аби реконструювати його на основі ойконіма Karaszynow (колиш. Городоцьк. пов. На Львівщині; зараз не існує)<*Karaszyn<*Karasza. Очевидно, відновлене *Karasza могло мати також паралельну форму без кінцевого -а основи. На користь існування відповідного *Караш свідчить ономастичний матеріал, наприклад, укр. прізвище Карашенко, назва мб.Карашівка (див. вище)<*Караш. Таким чином, етимологія верхньодністерського гідроніма Карашин зводиться до з'ясування семантики базової антропонімооснови *Караша.

Назва пот.Щубранів л.Семенова л.Лінини л.Дністра не має аналогів поза басейном Верхнього Дністра. Дещо насторожує той факт, що апелятивна й ономастична лексика досліджуваного та сусіднього регіонів на сьогодні не відображає спорідненого матеріалу. Це може вказувати на видозмінену форму гідронімної основи Щубран-. Виходячи з формальної структури назви Щубранів, очевидним є її походження від якогось антропоніма на зразок *Щубран, про що свідчить суфікс -ів. Проте слов'янський антропонімікон не дає надійного підтвердження для імені *Щубран. На наш погляд, основа Щубран- знаходить задовільне пояснення, коли припускати певні фонетичні зміни в її структурі, які, очевидно, відбулися раніше. Як відомо, словінський звук щ складний за своєю природою і розчленовується на ш і ч. Апелятивна лексика української мови також демонструє явище заміни щ/ч, наприклад, щолопок "вершина гори" й чолопок "т.с.", щербець "назва рослини" й чебрець "т.с.". Відповідно, Щубран-<*Чубран-. З цього приводу пор. антропонім у Сербії Cubran.

Назва пот.Солючка л.Лінини л.Дністра етимологізувалась О.М.Трубачовим, який споріднює її з гідронімом Salontia (п. пр.Рони в зх. частині Швейцарії), зводячи її до *solotj-, що з дослов'янського *salantia/salanta. Ця ж сам версія підтримується автором у його пізнішій праці "Этногенез и культура древнейших славян"(1991р.). Виходячи з цього, слід вважати, що назва *Salantia була успадкована слов'янами від попереднього населення прикарпатського регіону, і вже на власне слов'янському грунті отримала вихідну Солючка. Детальніше розглянувши деривативне оформлення гідроніма Солючка, нам видається можливою інша інтерпретація цієї назви. Верхньодністерський гідронім Солючка можна поставити в один структурний ряд із такими назвами як: рр.Вонючка в бас. Пд. Бугу, Ревуча в бас. Дніпра, б.Родюча в бас. Кальміусу й ін. На основі цього, в досліджуваній назві Солючка вичленовується основа Солюч-, у якій чітко виділяється суфікс активних нечленних дієприкметників теперішнього часу -уч/-юч. При цьому потрібно зауважити, що значна частина таких дієприкметників, будучи в активному словниковому запасі давньоруської мови, згодом, уже в окремих слов'янських мовах, втративши дієслівні ознаки, перейшла в розряд прикметників. За суфіксом -уч/-юч, уживаним саме в сфері топонімії, закріпилося значення певної якості, що є характерним також і для нашого випадку. Формант -ка<-*ьka приєднався до основи солюч- в апелятивові *солючка вже пізніше, субстантивуючи ад'єктив *солюч(-а), який зводиться, на наш погляд, до первісного *soljotja, що, відповідно, мотивується дієслівною основою теперішнього часу *soljo-(:*soliti "солити"). Стосовно форманта -j-(-jь, -ja, -je) в праформі *soljotja зазначимо, що він міг мати не лише присвійну функцію, але й вказував також на відносність, яка виражалася тою або іншою основою, особливо продуктивний у праслов'янський і давньоруський періоди розвитку слов'янських мов. У контексті сказаного випливає вихідна форма апелятива *solucьka, який ліг в основу аналізованого гідроніма. Можна припускати, що в період виникнення вказаної назви домінуючою була ознака солоності води в цій річці. Така семантична мотивація гідронімної основи Солюч- цілком можлива, якщо брати до уваги те, що в бас. Верхн. Дністра нараховується чимало гідронімів із коренем сол-, наприклад: назви пот.Солянка, Солонецький, Солоний, Солонка, рр.Солониця. Таким чином, ми розглядаємо верхньоддністерський гідронім Солючка як слов'янську назву.

У назві пот.Дивенський (л.Головецького л.Мшанця л.Дністра) виділяється корінь Див-, який дозволяє співвідносити потамонім Дивенський із численною гідронімією всієї Слов'янщини: р.Дива - бас. Десни (наголос на останньому складі цієї назви пояснюється, можливо, узгодженням із номенклатурним словом ріка), рр.Див, Дивенка, оз.Дивинец, Дивинское в різних регіонах Росії, оз.Dziwinskie(Dywinskie; цей варіант вказує на користь основи Див-), канал Dywinski Kanal в бас. Вісли. Словотвірна структура назви Дивенський уявляється нам як утворення за допомогою суфікса -ський від незасвідченого топоніма *Дивен<прикметника дивен (пор. укр. дивенний "дивний"; рос. дивен "великий", слн. diven "т.с."<псл. *divьnъj, який сягає праформи *divъ). На жаль, доступний нам матеріал із території Прикарпаття не фіксує контактного топооб'єкта, який би міг співвідноситися з гідронімом Дивенський. Проте відсутність детальних топонімних джерел із досліджуваного регіону дозволяє припускати його існування в минулому. На наш погляд, гідронім Дивенський можна пояснювати виходячи зі свідчень слов'янської міфології, а саме - пов'язувати його з одним із її персонажів - Дивом<псл.*divъ. Див, як і Чорнобог, міг виступати втіленням темних і злих сил. Відповідно до цього зауважимо, що образи нечистої сили й злого духа широко використовуються в номінації географічних об"єктів. Якщо в назві пот.Дивенський вбачати відбиття давніх міфологічних мотивів, пов"язаних із теонімом Див, як втіленням темної сили, то можливі такі типологічні зіставлення з гідронімією Волинського Полісся - бол.Чортове Болото, оз.Чортове, Чортів Ставок. Досить цікаве спостереження з приводу семантичного наповнення топонімної основи Див- відзначає Е.М.Мурзаєв:"Див, диви із значенням "чудо, чудовисько","дивина, дикий, дивний" утворюють топонімний ряд - Дивногорье - урочище з химерними фігурами вивітрювання в бас. Дону й Тихої Сосни…". Разом із тим, на можливість мотивації основи назви Дивенський міфонімом Див "дух, бог"<псл.*divъ вказує лит. гідронім Devin-ezars"боже озеро". Підсумовуючи сказане,слід пам'ятати й таке, що співвідношення міфології й топонімії надзвичайно складне. Отже, семантична мотивація аналогічних назв не може бути однозначною. Тому ми не погоджуємося з думкою Я.Розвадовського про те, що слов'янські гідроніми, основи яких указують на міфологічний характер, є етимологічно прозорими й називаються тільки святими. Думка польського дослідника не може стосуватися всіх водних назв із основою Свят-, оскільки лексема святий не завжди відображала міфологічний характер, наприклад, укр. свята правда "чиста правда", рос. святой воздух "чисте повітря". У нашому випадку семантика гідроніма Дивенський мотивувалася топонімом *Дивен, значення якого визначалося специфічними особливостями досліджуваної місцевості.

У висновках робиться спроба узагальнення досліджуваного матеріалу, що дозволяє простежити основні процеси формування й розвитку гідронімії бас. Верхн. Дністра. Зокрема, акцентується увага на тому, що переважаючим типом номінації аналізованих потамонімів є найменування останніх за особливостями місцевих природніх умов. Разом із тим, етимологічний аналіз гідронімів Верхньої Наддністрянщини показав, що в реєстрі розглядуваних назв не виявлено інослов'янських запозичень. Такий висновок підкріплюється насамперед конкретним лексичним матеріалом, який знаходить задовільне пояснення на слов'янському мовному грунті. Отже, проетимологізований відповідно до поставлених метою роботи завдань гідронімний матеріал дозволяє констатувати таке:

1.В досліджуваному басейні простежуються різні хронологічні шари слов'янської(генетично) гідронімії:

а/праслов'янські утворення або назви, спільні для всієї Славії чи окремих її регіонів разом узятих:Дубиця<псл.*Dobica, Солониця<псл.*Solnica, Сушиця<псл.*Susica та ін.;

б/назви, похідні від апелятивів, у структурі яких простежуються слов'яно-балтійські зв'язки: Стривігор;

в/гідроніми, апелятивні відповідники для яких були запозичені українською мовою з польської: Дукт<*дукт<пол.dukt, Кемпа<кемпа<пол.kepа, Побок<*побок<пол.pobok;

г/потамоніми, остаточно сформовані(структурно) на українському мовному грунті від різних основ: Йозефівка, Лисівка,Кринички тощо.

2.Лексеми, що збереглися лише в гідронімії Верхньої Наддністрянщини: Верещиця<*verscica, Жон<*zenъ, Заболя<*zabola, М"яговиця<*megovica, Черхава<*cьrxava та ін.

3.На основі етимологічного аналізу гідронімів бас. Верхн. Дністра відновлюються географічні терміни, які не фіксуються доступним словниковим матеріалом (загальна кількість - 56; різні за ступенем архаїки основи й формантів): *barbarъ,*vortisce, *gorьnacь, *grezьskъjь, *kobьlenьnъjь, *vonicь тощо.

4.Висловлюється й обгрунтовується припущення про ймовірність давньої міграції хорватів на Балкани саме з Прикарпаття на основі прикарпатсько-хорватських