НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НІКІТІН Антон Володимирович

УДК 340.12+343.97+343.95

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України

Науковий керівник

доктор філософських наук, професор ЖОЛЬ Костянтин Костянтинович,

Подільська державна аграрно-технічна академія, професор кафедри філософії і культурології

Офіційні опоненти :

доктор юридичних наук, професор КОЗЛОВСЬКИЙ Антон Антонович, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави і права |

доктор філософських наук, професор РОЗОВА Тамара Вікторівна,

Національний інститут стратегічних досліджень, головний консультант

Провідна установа

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 5 липня 2004р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розісланий 4 червня 2004р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. КАЗМІРЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з характерних рис життєдіяльності сучасних розвинутих суспільств є підвищення ролі людської особистості, зростання соціальної значущості проблем, пов'язаних з людиною. Вирішувані людиною завдання набувають дедалі більшої складності. Природно, за цих умов збільшується особиста відповідальність людини перед суспільством.

З усіх проблем, які поставали перед людиною протягом історії її розвитку, найбільш заплутаною є загадка природи самої людини. Філософія, соціологія, психологія – лише деякі з напрямів пізнання людської поведінки і самої сутності людини. Сьогодні більшість серйозних проблем людства (стрімке зростання чисельності населення планети, забруднення навколишнього середовища, тероризм, наркоманія, расові забобони тощо) є наслідками діяльності людей. Існування людської цивілізації в майбутньому залежатиме від того, наскільки ми просунемося в розумінні себе й інших.

Будь-яка теорія особистості стикається з винятково складною філософсько-психологічною та правовою проблемою, суть якої полягає в необхідності з’ясування причин того, чому деякі люди виявляються не в змозі пристосуватися до вимог суспільства й ефективно функціонувати в ньому. Тому сучасна наука приділяє велику увагу питанню про те, чому представники суспільства демонструють патологічні чи неадекватні стилі поведінки. Необхідність пояснення причин цієї поведінки призвела до розвитку різних філософських, правових, соціологічних, психологічних і психіатричних підходів.

Важливо визнати, що повна теорія особистості повинна містити обґрунтований системний аналіз причин того, чому дехто відчуває життя надзвичайно напруженим і не може виробити ефективні навички вирішення проблем. У цьому контексті на особливу наукову увагу заслуговує девіантна поведінка, особливо її негативні форми, що часом мають кримінальний характер.

Поняття “девіантність” (від пізньолат. deviatio – відхилення, від лат. de – від + лат. via – дорога; відхилення від нормалі, відхилення від головного шляху руху, від правильної лінії) у термінологічному значенні “девіація” використовується у фізиці, радіотехніці, біології, судноплавстві, авіації. Це поняття набуло також поширення у філософії, соціології, психології та правознавстві, де під девіантною (такою, що відхиляється) поведінкою розуміється поведінка, яка порушує загальноприйняті у даному суспільстві норми і правила. Умовно кажучи, відхилення можуть бути як зі знаком “мінус”, так і зі знаком “плюс”, коли вчені, діячі культури порушують усталені стереотипи, закладаючи підвалини нових світоглядних парадигм і стилів мислення. Юристів не цікавлять ті форми поведінкового відхилення, які не порушують чинні правові норми та не завдають шкоди правовідносинам, проте предметом їхнього постійного зацікавлення є девіантність зі знаком “мінус”, оскільки остання так чи інакше стосується нормативно-правових основ життєдіяльності сучасного суспільства. Саме під таким кутом в межах філософії, соціології, психології в науковій літературі розглядається проблема девіантної поведінки (Е. Дюркгейм, Е. Гофман, Р. Мертон тощо), до категорії якої зазвичай відносять правопорушення, злочинність, наркоманію, самогубство тощо.

З цієї тематики опубліковано велику кількість праць сучасних вітчизняних та закордонних авторів, таких як Н.В. Ківенко, І.І. Лановенко, П.В. Мельник, В.Ф. Моргун, К.В. Сєдих, А.О. Бучак, В.А. Бачинін, Я.І. Гилинський, Ж.Є. Іванова, Ю.О. Клейберг, В.Д. Менделевич, Р. Кловард, Б. Крег, Г.В. Данхем, K. Еріксон, Р. Феріс, Е.T. Херші, Е.M. Лемер, A. Ліска, Р.E. Парк, Ф. Таненбаум, В.I. Томас, С.Г. Трауб, В. Шелдом та інших. З урахуванням досвіду досліджень девіантних форм поведінки цілком виправданим є комплексний підхід до цієї проблематики з позицій філософії права, юридичної соціології і психології. Згаданий підхід до девіантності як філософсько-правової проблеми почасти обґрунтовується положеннями наукових праць таких авторів, як Г.А. Аванесов, Ю.М. Антонян, С.С. Алєксєєв, А.І. Алєксєєв, Р.М. Абизов, М.М. Бабаєв, О.О. Бандура, Т.С. Барило, І.В Бичко, Ю.Д. Блувштейн, Н.І. Вєтров, В.Ф. Годованець, О.М. Джужа, А.І. Долгова, К.К. Жоль, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, Д.А. Керімов, А.А. Козловський, Я.Ю. Кондратьєв, С.М. Корецький, О.М. Костенко, М.В. Костицький, Л.В. Кравченко, В.М. Кудрявцев, І.П. Лановенко, В.К. Ларіонова, В.К. Лисиченко, С.Д. Максименко, І.П. Малинова, Т.М. Малкова, О.Є. Маноха, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, В.С. Нерсесянц, Л.В. Петрова, Ю.Є. Перм’яков, В.М. Синьов, Т.В. Семенець, Ю.В. Тихонравов, Б.Ф. Чміль, В.В. Шкода, С.І. Яковенко та ін.

Дослідження девіантності в контексті філософсько-правового аналізу передбачає наявність певної методологічної бази (гносеологічної, аксеологічної, праксеологічної, компаративістської тощо). Ця база представлена в роботах таких вітчизняних і зарубіжних авторів: С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, О.І. Гвоздік, М. Гравітц, Є.В. Додін, А.В. Іщенко, В.П. Казмиренко, В.П. Казимирчук, В.А. Козлов, С.А. Комаров, А.П. Коренєв, В.М. Кудрявцев, К. Кульчар, В.В. Лапаєва, М.Н. Марченко, О.Г. Мурашин, Р. Пенто, П.М. Рабінович, Ю.І. Римаренко, В.В. Рибалко, В.М. Свінціцький, С.С. Сливка, О.Ф. Скакун, Л.І. Спиридонов, Ю.А. Суслов, В.Я. Тацій, А.А. Тиллє, Р.О. Халфіна, В.І. Шакун, Г.В. Швеков, В.А. Шегорцов та ін.

Більшість дослідників девіантної поведінки у своїх наукових доробках висвітлюють її соціологічні, кримінологічні, психологічні аспекти. Нас у цьому випадку цікавлять філософсько-правові характеристики девіантних вчинків і дій, розцінюваних як правопорушення у межах певної соціальної життєдіяльності.

У роботі широко використані матеріали зарубіжних та вітчизняних періодичних видань, офіційні документи України. Важливими джерелами фактичних даних по темі, що нас цікавить є статистичні та інші публікації таких міжнародних організацій, як Організація Об’єднаних Націй, Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав тощо.

Обрана тема дослідження має комплексний характер і лише починає розроблятися с урахуванням твердого та послідовного курсу нашої держави на затвердження в українському суспільстві демократично-правових норм життєдіяльності. Вибір теми дисертації обумовило ще й те, що в Україні лише починають обговорюватися питання щодо філософсько-правової проблематики девіантної поведінки особистості, а також слід враховувати, що загальнотеоретичні питання процесу застосування правових норм до девіантних особистостей майже не обговорювались, якщо не брати до уваги окремі категорії правопорушників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов’язаний з положеннями “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої” Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 р.; Указом Президента України “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві” № 200/98 від 18.03.1998 р.; Указом Президента України “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав та свобод громадян” № 143/2002 від 18.02.2002 р.

Тема дисертаційного дослідження обговорена й схвалена на засіданні Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (27.05.2003 р., протокол №7) і включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України та кафедри філософії права та юридичної логіки НАВСУ.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне філософсько-правове дослідження проблем негативно-девіантної поведінки особистості та розробка науково обґрунтованих основ її юридичного розуміння із залученням відповідних положень соціології особистості і малих груп, соціально-психологічних і соціально-правових розробок.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

Об'єктом дослідження є негативно-девіантна поведінка особистості

Предметом дослідження є філософсько-правовий аспект негативно-девіантної поведінки особистості.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали, по-перше, діалектичний метод та основні принципи дослідження філософського рівня методології, такі, як єдність історичного і логічного, конкретного та абстрактного, одиничного і загального, теоретичного та емпіричного, формального і змістовного, що дозволило досліджувати взаємозв’язки особистості з соціумом у яких розвиваються девіантні процеси як невід’ємна частина соціальної поведінки. По-друге, в роботі використані загальнонаукові методи дослідження: системний та структурно-функціональний аналіз при дослідженні девіантної поведінки як системного явища, визначенні її зумовленості соціальними процесами і тенденцій її власного впливу на ці процеси; історичний метод при дослідженні процесу розвитку наукових розробок проблематики девіантної поведінки; логіко-семантичний метод при формулюванні понятійного апарату роботи, зокрема при визначенні змісту понять “девіантна поведінка”, “соціальний контроль”, “організована злочинність”, “тероризм”, “вбивство”; аксіологічний метод при врахуванні впливу ціннісних орієнтирів на поведінку особистості; антропологічний підхід при аналізі ролі особистості у суспільстві. По-третє, були використані спеціально-юридичні методи: порівняльно-правовий, при здійсненні порівняльного аналізу різних концептуальних підходів до девіантності, співставленні наукових позицій вчених сучасності та минулого; формально-догматичний для аналізу норм чинного законодавства та виявлення прогалин та недоліків у ньому, що ускладнюють визначення таких понять, як “організована злочинність”, “тероризм” та пов’язаних з цим проблем правозастосовчої та правоохоронної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є спробою розробки комплексного підходу до дослідження проблеми соціально-негативної девіантності, який уможливлює філософсько-правове осмислення основних її аспектів, в тому числі соціологічного і психологічного. Це дозволило вивести положення, які виносяться на захист:

1)

2)

3)

4)

5)

Практичне значення одержаних результатів. Розроблений дисертантом комплексний підхід уможливлює подальшу розробку проблеми девіантності та удосконалення методів профілактики негативно-девіантної поведінки як особистості, так і соціальних груп. Цей підхід може виявитись корисним і при розв’язанні ряду інших практично важливих завдань подальшого розвитку вітчизняного правознавства, а також законодавства відповідно до нових шляхів економічного й політико-правового розвитку України і з урахуванням її власних культурних традицій та особливостей національного способу життя.

Основні положення дисертації можуть бути використані в освітянській роботі, при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних матеріалів та у науково-дослідній роботі. Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України та міжкафедральному семінарі і дістала позитивний відзив. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Європа на порозі нового тисячоліття” (Київ, травень 1999р.); “Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття нові проблеми” (Київ, травень 2000р.); “Актуальні проблеми суїцидології” (Київ, травень 2002р.); “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, червень – липень 2003р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 12 статтях, 7 з яких у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Структура дисертаційної роботи відповідає меті та завданням дослідження, логіці наукового пошуку та вимогам ВАК і композиційно складається з вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 218 сторінок, в тому числі список використаних джерел (275 найменувань на 18 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, формулюється мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічна основа, окреслено наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та подано дані про їх апробацію.

Перший розділ “Історичні передумови філософсько-правового дослідження девіантних форм поведінки особистості”. Розглядається передісторія філософсько-правової і соціологічно-юридичної проблематики девіантності. Тут насамперед слід назвати таких вчених, як Е. Дюркгейм, Л. Й. Петражицький і Е. Гоффман.

У підрозділі 1.1. “Поняття “соціальна патологія” і “аномія” у працях Е. Дюркгейма” аналізуються філософсько-соціологічні розробки відомого французького соціолога Е. Дюркгейма (1858–1917), який зробив значний внесок у вивчення соціальних патологій. Зазначається те, що при аналізі психічної діяльності людини застосовуються два основні методи. Перший з них – порівняльно-еволюційний метод; другий – метод аналізу патологічних особливостей психічної діяльності. Вивчення патології дозволяє краще розуміти норму, оскільки патологічне відкриває нам те, що раніше було приховано від очей дослідника. Це також стосується соціальної психології і соціології, які, вивчаючи патологічні стани особистості, соціальних груп, класів і суспільства загалом, розкривають відповідні особистісні і соціальні установки, що регулюють ті форми поведінки і процеси суспільної життєдіяльності, які в даному суспільстві прийнято вважати нормальними.

Дослідження, проведене у підрозділі 1.1, приводить до таких висновків:

1.

2.

3.

У підрозділі 1.2. “Ідеї регуляції поведінки, що відхиляється від норми, у філософсько-юридичних розробках Л. Й. Петражицького. Їхнє значення для сучасної правової науки і практики” представлені ідеї відомого російсько-польського юриста Л.Й. Петражицького (1867–1931), чиї філософсько-правові і соціально-психологічні розробки дозволили по-новому оцінити можливості подолання недоліків особистості з девіантними характеристиками. Проблема людської особистості сьогодні стоїть у центрі різноманітних філософсько-правових досліджень, але на відміну від суто філософських, соціологічних чи психологічних досліджень, де переважно домінує ідеал цілісної людини як творчої, активної особистості, у філософії права перевага віддається вивченню типів особистості, чия поведінка відхиляється від загальновизнаних норм соціального життя в негативний бік і привертає увагу юристів. Теоретичні погляди Петражицького порівнюються з положеннями сучасної науки, що дозволяє говорити про актуальність його філософсько-правових і психологічних розробок.

Проведене дослідження дає можливість дійти таких висновків.

1. Новий варіант природного права початку ХХ століття дозволяв Петражицькому й іншим юристам користуватися моральними критеріями для оцінки відповідності чи невідповідності людської поведінки гуманістичним ідеалам і юридичним нормам.

2. Петражицький заснував політику права як нову галузь правознавства, що враховувала моральні і психологічно-правові регулятори поведінки особистості. Крім того, політика права Петражицького дозволила створити правову педагогіку і стала тим підґрунтям, на якому пізніше розвивалася юридична психологія та юридична соціологія.

3. Дослідження мотиваційної дії правових норм уможливлює глибше розуміння емоційних чинників (“правових емоцій”) у житті не лише різних категорій правопорушників, але й законослухняних громадян.

У підрозділі 1.3. “Девіантність у соціологічному і соціально-психологічному трактуванні Е. Гоффмана” аналізується соціологічне вчення видатного американського вченого Е. Гоффмана (1922–1982), яке значно вплинуло на уявлення про особистість девіантного типу.

Гоффманівська теорія людської особистості ґрунтується на визначенні її головних пізнавальних орієнтирів. Основні її положення такі. По-перше, люди використовують інших людей як джерела різноманітних даних, на підставі яких роблять різноманітні висновки і планують свої дії; по-друге, варіюючи свою поведінку, люди можуть впливати на думки інших людей про себе; по-третє, ще більшу можливість впливати на думку про себе люди дістають, маніпулюючи інформацією.

Недоліком теорії Гоффмана є песимістичний погляд на людину. Це пояснюється своєрідністю його підходу до проблеми людини, розглянутої не з огляду на високі ідеали і цілі, а в контексті повсякденного, рутинного життя. Відповідно, дослідження соціальної інтеракції людей у нього є суто емпіричним, а не моральним питанням.

Загалом дослідження цих питань дозволяє дійти таких висновків.

1. Запропонований Гоффманом метод аналізу людської особистості в розмаїтті її позитивних і негативних рис є важливим засобом соціологічних і соціально-психологічних досліджень.

2. Вивчаючи різні сторони життєдіяльності особистості, Е. Гоффман виходить на поняття “девіантність” з метою аналізу поліфункціональних соціальних ролей, які в повсякденному житті виконує пересічна людина. Особлива увага приділяється тим ролям, які більшою чи меншою мірою відхиляються від моральних і юридичних норм, прийнятих у даному суспільстві.

3. Істотним доповненням до поняття “девіантність” у Гоффмана є поняття “інсайт” (спонтанна дія). На його думку, інсайти можуть мати місце як при моральних і правомірних діях, так і при досягненні аморальних і протиправних цілей.

У висновках до першого розділу містяться основні його результати. Вони полягають у тому, що глибоке філософсько-правове дослідження девіантної поведінки особистості потребує врахування соціологічного та психологічного її аспектів. Актуальними для наукового розуміння зазначених аспектів і досі залишаються праці Е. Дюркгейма, Л.Й. Петражицького та Е. Гоффмана.

Другий розділ “Девіантна поведінка як об'єкт філософсько-правового і соціально-психологічного вивчення” складається з чотирьох підрозділів присвячених дослідженням проблем девіантної поведінки з філософсько-правових і соціально-психологічних позицій. В розділі аналізуються положення наукових праць таких вчених як З. Фрейд, К. Маркс, Г. Зіммель, П. Еглтон, Р. Мертон, Е. Росс, Е. Кречмер, Р. Маккензі, Р. Дарендорф, У. Куайн, У. Уісет, М. Вебер, Е. Семпсон, Л. Козер, Д. Геліген, К. Меннінгер тощо.

У підрозділі 2.1. “Філоcофсько-психологічна методологія вивчення особистості” наголошується на тому, що дослідження особистості починається зі збору інформації або фактів, які можуть пролити світло на складні питання, що стосуються людської поведінки.

Психологічний підхід до вивчення особистості, в центрі якого лежить проблема практичного дослідження поведінкових проявів окремої людини, сьогодні здійснює персонологія. Застосування персонологічних методик дослідження до особистостей, що демонструють девіантні стилі поведінки, є цілком прийнятним і дозволяє робити певні висновки про закономірності різних відхилень поведінки окремих суб’єктів від вимог соціальних норм.

Проведене дослідження дозволяє дійти висновку про те, що вивчення особистості потребує врахування соціального контексту, в якому розгортається її життєдіяльність (в тому числі її правового статусу), і тому потребує комплексного підходу, який має враховувати не лише психологічні, але й соціально-правові аспекти.

У підрозділі 2.2. “Девіантність і соціальний контроль за девіантними процесами в суспільстві з позицій філософії права і метапсихології” основна увага приділяється ідеї соціального контролю, необхідного для того, щоб протистояння людини і суспільства не призвело до необоротних деструктивних процесів як для особистості, так і для соціуму. Поняття “соціальний контроль” стало популярним на рубежі XIX і ХХ століть і широко застосовується нині. Більшість сучасних соціальних психологів вважають центральним елементом поняття “соціальний контроль” саморегуляцію, пов'язуючи соціальний контроль зі здатністю будь-якої соціальної групи або всього суспільства регулювати власне функціонування.

Під дію соціального контролю підпадає злочинність як об'єкт державно-управлінського впливу, хоча з певними корективами. Під соціальним контролем злочинної діяльності по суті розуміють максимальне обмеження її можливостей правоохоронними органами, припинення злочинних дій тощо, і здійснення в такий спосіб керування еволюцією злочинності. Особливу роль у даному соціальному контролі виконує профілактика злочинів, здатна якщо не стабілізувати криміногенну ситуацію, то хоча б тримати її у певних межах.

Висновки з цього підрозділу такі.

1. У сфері проблематики людської особистості і девіантних форм поведінки юридична психологія перетинається з філософією права. Тому потрібне філософське осмислення дослідницьких методів юридичної психології та результатів їх застосування.

2. Соціальний контроль дозволяє ефективно аналізувати сучасну дискреційну владу, виявляти найтиповіші форми девіантності посадових осіб, яким делеговано контроль над різними сферами громадського життя.

3. Під дію соціального контролю підпадає злочинність, як об'єкт управлінського впливу (профілактика протиправних дій, робота із засудженими у місцях їхнього ув’язнення тощо).

У підрозділі 2.3. “Девіантність організованої злочинності в контексті філософсько-правових оцінок” наголошується на тому, що організована злочинність – одне з найскладніших і важко визначуваних явищ сучасності. Це стосується і тероризму як вкрай негативного соціального феномену, що являє собою загрозу світовому співтовариству.

Проблеми боротьби з організованою злочинністю регулярно виносяться на порядок денний найбільших міжнародних форумів, у тому числі в Європейському Союзі. Проте, хоча з 1993 р. у Європі діє єдиний ринок, ліквідуються економічні кордони, досі немає єдиного юридичного і поліцейського простору, що істотно перешкоджає ефективній боротьбі з організованою злочинністю.

Як і організована злочинність, явищем неоднозначним і таким, що важко піддається визначенню є тероризм. Його вияви, зазвичай, спричиняють масові людські жертви, руйнування матеріальних і духовних цінностей; він породжує недовіру і ненависть між соціальними і національними групами. Тероризм давно вже вийшов за національні рамки і набув міжнародного характеру, ставши могутньою зброєю залякування і знищення.

Аналіз цих проблем дозволяє дійти таких висновків.

1. Хоча в сучасному світі організована злочинність стрімко зростає, досі немає юридично чіткого і зрозумілого визначення даного явища соціального життя, що перешкоджає боротьбі з цим соціальним злом. Поки що недостатньо досліджено і тероризм, серед сучасних дослідників якого немає єдності в оцінці його характеру і темпів зростання в різних регіонах світу.

2. Організована злочинність і тероризм – радикально девіантні форми соціальної діяльності, вони повинні аналізуватися в термінах юридично-соціологічної теорії девіантності протиправних дій.

У підрозділі 2.4. “Убивство як крайня форма девіантних дій” відзначається, що убивство – одне з найважче оцінюваних наукою явищ соціального життя. Як правило, називається безліч причин цього діяння (відсутність належного виховання, м'якість законодавства, вплив алкоголю, демонстрація актів насильства засобами масової інформації тощо). З'ясуванням даних причин займаються юристи, психологи, філософи, соціологи і навіть біологи. У даному підрозділі убивство досліджується як крайня форма девіантних дій, як злочинна дія, спрямована проти людського “права на життя” (“права жити”).

Отже, філософсько-правовий підхід до вивчення вбивства потребує глибокого осмислення понять “право жити” і “право на життя”, які, з одного боку, мають філософсько-правове підґрунтя, а з іншого – прив'язані до відповідних юридичних доктрин. Хоча зазначені поняття до певної міри й синонімічні одне одному, проте потребам внутрішньодержавного законодавства і міжнародного права більше відповідає поняття “право на життя”. Філософсько-правова зумовленість зазначених понять припускає необхідність визначення як негативних, так і позитивних характеристик суб’єкту вбивства, що неможливо зробити, не спираючись на відповідні концепції девіантності.

У висновках до другого розділу найголовнішими є такі положення.

1. Доводиться плідність застосування комплексного підходу до розуміння категорії “соціальний контроль”, яка нині набула широкого поширення у світовій філософії та соціології. Він дозволяє, зокрема, ефективно аналізувати сучасну дискреційну владу, виявляти найтиповіші форми девіантності посадових осіб, яким делеговано контроль над різними сферами громадського життя. Під дію соціального контролю підпадає злочинність, як об'єкт державно-управлінського впливу.

2. Обґрунтовується, що організована злочинність і тероризм як радикально девіантні форми соціальної діяльності повинні аналізуватися в термінах філософсько-правових і юридично-соціологічних теорій девіантності протиправних дій з використанням комплексного підходу.

3. Аргументується, що філософсько-правовий підхід до вивчення убивства потребує глибокого осмислення понять “право жити” і “право на життя”, що передбачає необхідність визначення позитивних і негативних рис особистості, чого неможливо зробити, не спираючись на комплексний підхід до проблеми девіантності.

Третій розділ “Напрями і шляхи профілактично-правової роботи з окремими категоріями суб’єктів девіантних дій” націлений на здійснення філософсько-правової, соціологічної і соціально-психологічної інтерпретації теоретичних положень на емпіричному матеріалі. Він складається з двох підрозділів, перший з яких присвячений проблемі покарання жінок-злочинниць як специфічних суб'єктів девіантних дій, а другий – філософії ювенальної юстиції і питанням девіантності неповнолітніх. В розділі досліджуються положення наукових праць таких вчених, як Х.Хартман, Е.Еріксон, М.Клайн, М.Маркузе, Дж.Мітчел, Е.Фром, Л.Хоулгейт, С.Л.Сибіряков, Д.Масленд, К.Аттіас-Донфю, О.Конт, А.Курно, В.Дільтей, Ж.Мендель тощо.

У підрозділі 3.1. “Філософія покарання жінок-злочинниць як специфічних суб'єктів девіантних дій” відзначається, що сьогодні на Заході вже міцно утвердилася філософія покарання як важливий компонент загальної філософії права. Філософія покарання ґрунтується на поняттях “особистість”, “девіантна особистість”, “громадянин”, “права людини” тощо. Однією з центральних категорій філософії покарання є категорія девіантності, яка лежить в основі соціально-психологічного і соціологічного аналізу особистості ув'язненого.

Проблема “жінки у в'язниці” сьогодні особливо злободенна у зв'язку з наростанням руху феміністок, які виступають за реформу тюремного режиму ув'язнених жіночої статі й загалом реформу виправної системи для жінок. Сьогодні реалізація принципу рівності перед законом далеко не завжди задовольняє природні очікування жінок у різних державах.

Проведений аналіз свідчить, що робота з жінками-в’язнями у пенітенціарних установах має істотні особливості, які необхідно враховувати.

У підрозділі 3.2. “Філософія ювенальної юстиції і проблема девіантності неповнолітніх” підкреслюється, що виникнення ювенальної юстиції є перемогою гуманістичних тенденцій у правовій теорії та судовій практиці.

Дослідження проведене у галузі філософії ювенальної юстиції свідчить про те, що вона сформувала загальні принципи всіх концептуальних моделей ювенальної юстиції, а також значну частину її методів і форм практичної діяльності. Ця спільність різних моделей ювенальної юстиції випливає з вікової специфіки неповнолітніх. Її відображено не лише у судочинстві, а й у реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, при застосуванні покарання й інших примусових заходів впливу, в тому числі виборі методів виховання і нагляду.

Філософія ювенальної юстиції включає своєю складовою відповідним чином препаровану філософію покарання, а остання, у свою чергу, містить філософсько-правовий аналіз девіантної особистості неповнолітніх, який дозволяє вивести низку практичних висновків про особливості роботи з цією категорією в’язнів у пенітенціарних установах.

У висновках до третього розділу найважливішими є такі положення.

1. Доводиться, що філософія покарання повинна ґрунтуватись на комплексному аналізі девіантної особистості. До цієї категорії відносяться правопорушники, зокрема, жінки-злочинниці, робота з якими в пенітенціарних установ має низку істотних особливостей.

2. Аргументується, що філософія ювенальної юстиції також потребує комплексного підходу. Підґрунтям сучасної ювенальної юстиції повинні бути гуманістичні цінності; їх урахування дозволяє вивести низку практичних висновків відносно кримінальної відповідальності неповнолітніх, застосування покарання й інших примусових заходів впливу, в тому числі вибору методів виховання і нагляду.

ВИСНОВКИ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Нікітін А.В. Феномен самогубства: історія та сучасність // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 1999. – № 3 – С. 207–213.

Нікітін А.В. Сімейно-побутові чинники суїцидальної поведінки співробітників ОВС // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2000. – № 3. – С. 153-151.

Нікітін А.В. Проблеми психопрофілактики суїцидальної поведінки співробітників ОВС // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2002. – № 3. – С. 201-208.

Нікітін А.В. Філософія права і метапсихологічні дослідження // Держава і право (юридичні і політичні науки), 2003. – № 20 – С. 57-64.

Нікітін А.В. Філософсько-правові погляди Л.Й.Петражицького у контексті сучасних досліджень // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених – науково-практичний збірник, 2003. – № 19 (Міліція України, 2003. - № 7) – С. 14–18.

Нікітін А.В. Вплив аномії на нормативну поведінку суспільства // Право України, 2003. – № 9 – С. 44–48.

Нікітін А.В. Критерії визначення організованої злочинності у контексті філософсько-правових оцінок // Підприємництво, господарство і право, 2003. – № 9 – С. 114–118.

АНОТАЦІЯ

Нікітін А.В. Філософсько-правовий аналіз девіантної поведінки особистості – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12. – філософія права. – Національна академія внутрішніх справ України. Київ 2004.

Дисертаційне дослідження націлене на розробку концептуально-методологічного апарата сучасної філософії права стосовно аналізу проблем негативної соціальної девіантності, що представляють економічну, політичну і правову значимість. Обґрунтовується, що рішення цих проблем може бути найбільш ефективним за комплексного до них підходу. Комплексність підходу полягає в плідному співробітництві філософії права, юридичної соціології, юридичної психології й інших соціальних наук. Такого роду підхід має велике практичне значення, оскільки зв'язаний з рішенням широкого спектра соціально важливих задач, включаючи державно-правові (соціальний контроль, управління, вироблення морально-правових установок тощо).

Ключові слова: аномія, девіантність, девіантна поведінка, девіантні вчинки, соціальний контроль, соціальні патології, організована злочинність, тероризм, убивство, суїцид.

АННОТАЦИЯ

Никитин А.В. Философско-правовой анализ девиантного поведения личности – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12. – философия права – Национальная академия внутренних дел Украины. Киев 2004.

Диссертационное исследование посвящено актуальным вопросам философско-правового осмысления негативно-девиантного поведения личности. В роботе широко используются официальные документы Украины, а также материалы зарубежных и отечественных периодических изданий. Важными источниками фактических данных являются статистические и иные публикации таких международных организаций, как: Организация Объединенных Наций, Европейский Союз, Содружество Независимых Государств тощо.

Объектом исследования является негативно-девиантное поведение личности. Проводится критический анализ концептуально-методологических основ сопричастных философии права конкретно-научных дисциплин. Оцениваются те аспекты философско-правовой проблематики, которые наиболее сфокусированы на негативных свойствах личности и социальных групп, склонных к девиантным действиям и правонарушениям. Применяется комплексный подход для анализа девиантного поведения должностных лиц, которым делегирован контроль над широкими сферами общественной жизни, осуществляется комплексное исследование проявлений, которые занимают крайнее негативное положение в общем спектре социальных явлений, прежде всего организованной преступности и терроризма. Определяются возможности использования комплексного подхода для изучения убийства как крайней формы негативно-девиантных действий.

Осуществляется философско-правовая интерпретация полученных результатов на социологическом материале при исследовании поведения отдельных категорий правонарушителей, например, женщин-преступниц и несовершеннолетних преступников.

Диссертация является комплексным исследованием (теоретико-правового характера) и нацелена на разработку концептуально-методологического аппарата современной философии права применительно к анализу проблем негативной социальной девиантности, представляющих экономическую, политическую и правовую значимость. Обосновывается, что решение этих проблем может быть наиболее эффективным при комплексном к ним подходе. Комплексность подхода заключается в плодотворном сотрудничестве философии права, юридической социологии, юридической психологии и других социальных наук. Устанавливается взаимосвязь социальных дисциплин в едином концептуальном поле на основе понятийного аппарата философии права, с определением базисных категорий, необходимых для понимания феномена девиантности. Такого рода подход имеет большое практическое значение, поскольку связан с решением широкого спектра социально важных задач, включая государственно-правовые задачи (социальный контроль, управление, выработка морально-правовых установок и т. д.).

Ключевые слова: аномия, девиантность, девиантное поведение, девиантные поступки, социальный контроль, социальные патологии, организованная преступность, терроризм, убийство, суицид.

ANNOTATION

Nikitin A.V. The philosophical-legal analysis deviance behaviour of the person. – The Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of law sciences on a speciality 12.00.12. – philosophy of law – The National Academy of Internal Affairs of Ukraine. Kiev 2004.

Dissertational research is aimed at development of the conceptual – methodological device of modern philosophy of the right with reference to the analysis of problems negative social deviance, representing the economic, political and legal importance. It is proved, that the decision of these problems can be the most effective at the complex approach to them. Integrated approach of the approach consists in fruitful cooperation of philosophy of the right, legal sociology, legal psychology and other social sciences. Such approach has the big practical value as it is connected to the decision of a wide spectrum of socially important problems(tasks), switching state and law tasks (the social control, management, development(manufacture) of moral-legal installations etc.).

Key words: anomie, deviate, deviation, deviance, deviance behaviour, deviance acts, the social control, social pathologies, the