Академії педагогічних наук України

НЕРОБА ЕВА

УДК 378.147.81

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ

У ВИЩИХ ТЕХНІЧНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ПОЛЬЩІ

13.00.04 – теорiя та методика професiйноi освiти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м.Київ.

Науковий керівник: | доктор (хабілітований) педагогічних наук, іноземний член АПН України Вільш Іоланта, Вища педагогічна школа, м.Ченстохова (Республіка Польща), професор Вищої педагогічної школи в м.Ченстохові, завідувач кафедри технічної діагностики.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор Романовський Олександр Георгійович, Національний технічний університет ”Харківський політехнічний інститут”, проректор;

кандидат педагогічних наук, доцент, член-кореспондент АПН України Щербак Ольга Іванівна, Київський професійно-педагогічний коледж імені Антона Макаренка, директор.

Провідна установа: | Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, кафедра теорії і методики трудового та професійного навчання, Міністерство освіти і науки України, м. Вінниця.

Захист відбудеться “28“ січня 2004 року о 1530 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою:

04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “27” грудня 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних міжнародних документах щодо модернізації системи освіти (“Болонська декларація” (1999), “Роль університетів у Європі знань” (2003); програми: “Європейська стратегія зайнятості” (2000), “Меморандум про неперервну освіту” (2000) та інші) зазначається, що освітні зміни мають сприяти пристосуванню й адаптації людей до нових соціально-економічних реалій.

Безперечно, що успіх модернізації освіти як в Польщі, так і в Україні значною мірою залежить від якості професійної підготовки педагогічних кадрів, здатних до інтелектуального і творчого розвитку особистості учнів як основи успішного функціонування людини в умовах постійних змін. Особливої уваги потребує професійна підготовка педагогічних кадрів для потреб системи професійно-технічної освіти, оскільки зміни в економіці, поступ науково-технічної революції, процес інтеграції з Європою вимагають підвищення ефективності підготовки висококваліфікованих робітників. З огляду на це, на думку польських (Г.Квятковська, В.Комар, Т.Левовицький, Г.Тадеусевич, Б.Квятковська-Коваль, В.Г.Кремень, Е.Лапінські, З.Вомни, Р.Оссовські, Ц.Банах) та українських (С. Ф. Артюр, С. У. Гончаренко, О. В. Глузман, І. А. Зязюн, О. Е. Коваленко, В. Г. Кремень, Н. Г. Ничкало, О. М. ПєхотаО. Я. Савченко, С. О. Сисоєва, В. А. Семиченко) дослідників, поряд із організаційними змінами в освітніх системах, мають відбуватися зміни в системі професійної підготовки педагогічних кадрів.

Професійна підготовка педагогічних працівників у сучасних вищих педагогічних навчальних закладах Польщі зазнає серйозної критики, зокрема вказується на недостатній рівень педагогічної освіти у вищих технічних навчальних закладах, в яких здійснюється підготовка інженерів-педагогів для системи професійно-технічної освіти. Основні прогалини у педагогічній освіті, що виявлені в цих закладах, стосуються: недостатньої кваліфікації педагогічних кадрів, які забезпечують процес професійної підготовки (Х.Беднарський, К.Дурай-Новакова, Б.Квятковська-Коваль, Ф.Шльосек), організаційних умов здійснення психолого-педагогічної підготовки (Б.Квятковська-Коваль), відсутності єдиних програм, що призводить до довільності у виборі змісту, форм та методів професійної підготовки (В.-Ч.Банах, Х.Беднарський), недостатнього поєднання теоретичної та практичної підготовки (Г.Квятковська, В.Оконь), малої кількості годин, передбачених на психолого-педагогічну підготовку (Є.Каргуль, Р.Цешинська).

Польська педевтологія, як складова загальної педагогіки, вивчає закономірності розвитку особистості майбутнього педагога і чинники, що сприяють ефективності його професійної діяльності, має значний доробок з проблеми формування особистості вчителя початкової і середньої школи та їхньої професійної підготовки. Разом з тим, недостатньо здійснюються дослідження з проблем професійної підготовки та професійної діяльності інженерів-педагогів (З. Вятровський, М. Годлевський, С. Качор, С. Кмець, Є. Новак, Т. Новацький, Ф. Шльосек та інші), що не повною мірою відповідає реальним потребам цієї галузі. Вивчення концепцій розвитку інженерно-педагогічної освіти в Україні (С.Ф. Артюх, А.Т. Ашеров, В.Б. Бакатанова, О.Е. Коваленко, А.С. Нікуліна, В.В. Олійник, О.І. Щербак та інші) та аналіз сучасної української системи педагогічної освіти дають змогу виявити спільне і відмінне у професійній підготовці інженерів-педагогів у Польщі і в Україні, збагатити педагогічну науку і практику цих країн. Польські педевтологи (К. Дурай-Новакова, А. Земла, Е. Карч, Р. Пахоцинський та інші) вказують на цінність таких наукових досліджень, підкреслюючи важливість урахування різних теоретичних та практичних підходів, наслідування позитивного зарубіжного досвіду при реформуванні освітніх систем.

Враховуючи актуальність означеної проблеми, її недостатню теоретичну і практичну розробленість, об’єктивну потребу у підвищенні ефективності професійної підготовки інженерів-педагогів для системи професійно-технічної освіти, темою дисертаційного дослідження обрано: “Професійна підготовка інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичних планів наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за темою “Психолого-педагогічні засади технологій навчання у неперервній професійній освіті” (РК №0102U000401), Ченстоховського політехнічного інституту з теми “Сучасний стан і перспективи розвитку підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі” (BW–7–705–202/99/P) та Вищої педагогічної школи в Ченстохові “Аналіз механізмів у процесах професійної підготовки” (GU/WMP/30/2001), “Використання системних методів при розв’язуванні проблем у процесі професійної підготовки” (GU/WMP/42/2002).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України 19 листопада 1998 р., протокол № 10 і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 16 червня 2003 р., протокол № 6.

Об’єкт дослідження – професійна підготовка педагогічних працівників для системи професійно-технічної освіти у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження – зміст і форми організації професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі.

Мета дослідження – проаналізувати особливості професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі та виявити умови підвищення її ефективності.

Концептуальна ідея дослідження ґрунтується на тому, що організація професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах має враховувати соціально-економічні чинники, що впливають на модернізацію системи освіти і визначають її ефективність, сучасні світові тенденції у підготовці інженерів-педагогів у вищих навчальних закладах, вимоги до професійної підготовки фахівців у контексті Європейської інтеграції та змін на ринку праці. Зміст і форми організації професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів мають враховувати як тенденції глобалізації, так і тенденції економічного розвитку конкретної країни, забезпечувати необхідний якісний рівень підготовки інженерів-педагогів, необхідний для подальшої професійної діяльності, спрямованої на підготовку висококваліфікованих виробників, які є людським капіталом в економічному поступі країни. Специфіка вищих технічних навчальних закладів полягає в можливості забезпечення в процесі професійної підготовки фахівців поєднання здобуття технічної і психолого-педагогічної освіти, спрямування останньої на подальшу успішну педагогічну діяльність у професійних навчальних закладах. Отже, забезпечення якості психолого-педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів і психолого-педагогічної перепідготовки працюючих інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах, обґрунтування, розробка (В.П. Андрущенко, А.Т. Ашеров, В.Г. Кремень, Є.С. Барбіна) та оновлення змісту і форм його реалізації мають сприяти підвищенню ефективності психолого-педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів як умови підвищення рівня професійного навчання робітничих кадрів.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети дослідження було визначено такі його завдання:

- вивчити стан проблеми дослідження у педагогічній теорії і практиці діяльності вищих технічних навчальних закладів Польщі;

- проаналізувати зміст і форми організації професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі;

- виявити спільне і відмінне у професійній підготовці майбутніх інженерів-педагогів у Польщі та в Україні;

- розробити методичні рекомендації з проблем професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів для студентів, викладачів і керівників вищих технічних навчальних закладів.

Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні i методологічні принципи наукового пізнання, сучасні концепції демократизації, гуманітаризації та гуманiзацii професійної освіти, концепція особистісного, iндивiдуально-творчого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах, порівняльний аналіз національного педагогічного досвіду і досвіду інших країн на основі культурологічного підходу.

Теоретичною основою дослідження є наукові положення і висновки праць дослідників Польщі та України щодо: сучасних тенденцій у розвитку педагогічної освіти (Г. Квятковська, А. Котусевич, Т. Левовицький, В. Оконь та інші; Р. С. Гуревич, І. А. Зязюн, М. П. Лещенко, Л. П. Пуховська, О. М. Пєхота, О. Г. Романовський, С. О. Сисоєва та інші); здобутків світової педевтології (А.-В. Комбс, А-Т. Пірсон, Д. Фліш та Д. Шон та інші); проблеми організації підготовки викладачів технічних предметів у вищих технічних навчальних закладах (З. Вятровського, С. Кмеця, Т. Новацького, Й. Овака, Ф. Шльосека та інші; О.Е. Коваленко, С.Ф. Артюх, А.Т. Ашеров, В.Т. Лозовецька, Р.С. Гуревич, В.Б. Бакатанова та інші); проблем підготовки інженерів-педагогів у вищих навчальних закладах (Г. Блажейовський, З. Вятровський, С. Качор, С.-М. Квят-ковський, Г. Тадеусевич та інші; С.Ф. Артюх, С.У. Гончаренко, Т.В. Калініченко, В.В. Олійник, В.В. Рибалка, О.І. Щербак та інші).

Методи дослідження. З метою проведення дослідження застосовано такі методи: вивчення і аналіз філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної, історичної літератури; аналіз нормативних документів органів освіти, статистичних даних; програм професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів у вищих навчальних закладах; анкетування та інтерв’ювання керівників, викладачів і студентів вищих навчальних закладів; вивчення і аналіз організації і змісту процесу професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах для виявлення особливостей професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі; методи спостереження для виявлення напрямів підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів; методи порівняльного аналізу для виявлення спільного і відмінного в організації підготовки інженерів-педагогів у Польщі та Україні, а також обґрунтування прогностичних напрямів вдосконалення їх професійної підготовки у вищих технічних навчальних закладах.

Джерельну базу дослідження становили польські наукові і документальні джерела: монографії, збірники наукових праць, матеріали міжнародних наукових і науково-практичних конференцій); законодавчі акти та нормативно-правові документи щодо системи вищої освіти; документація дев’яти вищих технічних навчальних закладів Польщі щодо професійної підготовки інженерів-педагогів у Польщі і трьох вищих технічних навчальних закладів в Україні; документи міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО, МОП) з проблем вищої освіти; інформація з Internet.

Організація та етапи дослідження. Дослідження проводилося протягом 1996-2003 років у три етапи:

На першому етапі (1996-1999 рр.) вивчалася наукова література та документація з професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах; було сформульовано мету, завдання і провідну концептуальну ідею дослідження, його програму та інформаційно-джерельну базу. Здійснювався аналіз архівних матеріалів, відбір та попередня якісна і кількісна обробка зібраних даних.

На другому етапі (2000-2001 рр.) здійснювався збір, аналіз і інтерпретація наукових матеріалів з проблеми професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів. Було проведено дослідження організації процесу професійної підготовки інженерів-педагогів у всіх польських політехніках, які здійснюють їх підготовку (Бялистоцька, Варшавська, Вроцлавська, Гданська, Жешувська, Кошалинська, Краківська, Лодзинська, Люблінська, Познанська, Радомська, Сілезька, Ченстоховська, Щентінська політехніки); аналізувався рівень педагогічної освіти студентів вищих технічних навчальних закладів та визначалися найважливіші зміни, які відбулися у цьому напрямі, порівняно з попередніми роками. Було проаналізовано навчальні плани спеціалізацій, плани психолого-педагогічної освіти, навчальні програми з психолого-педагогічних дисциплін, а також організацію професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в Україні (Донецький індустріально-педагогічний технікум, Київський професійно-педагогічний коледж імені Антона Макаренка, Українська інженерно-педагогічна академія в м. Харкові).

На третьому етапі (2001-2003 рр.) проведено кількісну та якісну обробку отриманих результатів дослідження і їх інтерпретацію. На основі зібраних даних здійснено узагальнення щодо організації професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі, виявлено спільне і відмінне у професійній підготовці інженерів-педагогів в Україні і в Польщі. На основі діагностично-прогностичного аналізу виявлено напрями змін у професійній підготовці інженерів-педагогів з метою відбиття у цій галузі освіти потреб сучасної дійсності.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше: виявлено соціально-економічні чинники, які впливають на модернізацію процесу професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі та обґрунтовано її прогностичні напрями; здійснено історико-педагогічний аналіз розвитку системи професійної підготовки інженерів-педагогів у Польщі; обґрунтовано вимоги до змін у психолого-педагогічній підготовці інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах і доцільні форми їх реалізації як у процесі професійної підготовки, так і в процесі підвищення кваліфікації; виявлено спільне і відмінне у професійній підготовці інженерів-педагогів у Польщі та в Україні; набули подальшого розвитку положення щодо удосконалення змісту, форм і методів професійної підготовки і перепідготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що здійснено теоретичний аналіз дефініцій дослідження в польській та українській педагогічній науці; теоретично обґрунтовано: етапи розвитку системи професійної підготовки інженерів-педагогів у Польщі; зміст та форми психолого-педагогічної підготовки інженерів-педагогів; прогностичні напрями модернізації процесу професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах; вимоги до професійної підготовки інженерів-педагогів у контексті інтеграції з Європейським Союзом.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблено і впроваджено:

– методичні рекомендації щодо професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі для викладачів психолого-педагогічних дисциплін;

– навчальні плани з психології для професійної підготовки інженерів-педагогів для викладачів та студентів вищих технічних навчальних закладів;

– зміст тренінгів з психології для підвищення психолого-педагогічної компетентності педагогічного персоналу системи професійної технічної освіти для керівників та викладачів професійно-технічних навчальних закладів.

Результати дослідження можуть бути використані з метою підвищення ефективності навчального процесу у всіх вищих навчальних закладах, які здійснюють професійну підготовку і підвищення кваліфікації інженерів-педагогів: політехніках, воєводських методичних центрах, педагогічних курсах, курсах підвищення кваліфікації викладачів системи професійно-технічної освіти.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у практику підготовки інженерів-педагогів на Міжвідділівських курсах підготовки і вдосконалення вчителів Ченстоховської політехніки (довідка RDZ-SKN-48/03 від 21.05.2003 р.); Інституту технічної освіти Вищої педагогічної школи в м.Ченстохові (довідка IET/117/2003 від 27.05.2003 р.); Інституту технології машин і автоматизації виробництва Ченстоховської політехніки (довідка WI-ITMiAP-52/02/03 від 27.05.2003 р.); на педагогічному факультеті Радомської політехніки (довідка PR/0328/29/03 від 12.09.2003 р.); Районної психолого-педагогічної консультації в м.Клобуцьку (довідка РРРР-384/03 від 20.05.2003 р.) та в професійних навчальних закладах Сілезького воєводства.

Особистий внесок автора полягає у виявленні: основних етапів у професійній підготовці інженерів-педагогів у Польщі; основних соціально-економічних чинників, які впливають на зміни у підготовці інженерів-педагогів; спільного і відмінного у професійній підготовці інженерів-педагогів у Польщі та Україні; розробці змісту і форм організації психолого-педагогічної підготовки інженерів у вищих технічних навчальних закладах Польщі; інструментарію для проведення анкетування і інтерв’ювання осіб, відповідальних за психолого-педагогічну підготовку інженерів-педагогів; формуванні прогностичних напрямів стосовно змін у підготовці інженерів-педагогів відповідно до вимог ринку праці; розробці методичних рекомендацій щодо психолого-педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів для студентів і викладачів вищих технічних навчальних закладів. У працях, написаних у співавторстві, автору належать розробка основних наукових положень, які стосуються проблеми дисертаційного дослідження.

Вiрогiднiсть наукових положень, результатів i основних висновків дисертаційної роботи забезпечувалася методологічною обґрунтованістю вихідних положень дослідження; використанням методів науково-педагогічного пошуку, адекватних меті, об’єкту, предмету дослідження; застосуванням всебічного кількісного й якісного аналізу дослідницьких даних, а також позитивними результатами впровадження результатів дослідження у практику вищої школи.

На захист виносяться:

-

-

-

-

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися і обговорювалися на III Загальнопольській науковій конференції “Загальна педагогіка і філософія науки” (м. Кокотек, 1997 р.), Загально-польському науковому семінарі “Проблеми професійної освіти в контексті ХХ століття (м.Цєчоцінек, 1997 р.), II Загальнопольському науковому симпозіумі “Проблеми сучасної родини в Польщі” (м. Пьотркув Трибунальський, 1998 р.), II Загальнопольській конференції “Професійна освіта” (м. Краків, 1999 р.), Загальнопольській конференції “Практична підготовка вчителів технічних закладів освіти” (м. Радом, 2003 р.), ХІІІ Загальнопольській конференції “Труднощі в читанні і писанні” (м. Гданськ, 1998 р.), також на наукових семінарах Інституту технічної освіти Вищої педагогічної школи в Ченстохові (м. Ченстохова, 2001 р.), міжвідділівських курсів підготовки і вдосконалення вчителів Ченстоховського політехнічного інституту (м. Ченстохова, 2003 р.), Районній психолого-педагогічній консультації в м. Клобуцьк (м. Клобуцьк, 2003 р.). Результати досліджень також були представлені вчителям двох гімназій і п’яти середніх професійних шкіл Клобуцького району.

Публікації. За темою дослідження автором опубліковано 17 наукових праць, з них 9 праць написано без співавторів, у тому числі: 7 статей – у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 3 статті – у наукових виданнях, які виходять у Польщі; 7 статей – у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, 17 додатків на 85 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 382 с. Основний зміст дисертації викладено на 270 сторінках. Робота містить 2 таблиці на 2 сторінках. Список використаних джерел включає 256 найменувань, з них 50 – іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження. Сформульовано об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, положення, що виносяться на захист. Обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, висвітлено шляхи її апробації та впровадження.

У першому розділі – “Професійна підготовка майбутніх інженерів-педагогів у контексті соціально-економічних трансформацій” – проаналізовано основні дефініції дослідження у польській і українській педагогічній науці, сучасні світові парадигми педагогічної освіти, соціально-економічні чинники модернізації професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах, вимоги до професійної підготовки інженерів-педагогів у контексті інтеграції з Європейським Союзом.

У дослідженні проаналізовано основні дефініції дослідження у польській і українській педагогічній науці. Показано, що в Польщі, по відношенню до працівників, які викладають у професійному навчальному закладі, використовується два терміни “викладач професійної освіти” і “інженер з педагогічною підготовкою”, які є тотожними до поняття “інженер-педагог” в Україні. У дослідженні поняття “інженер-педагог” відноситься як до студентів, яким після закінчення вищого технічного навчального закладу присвоюють ступінь магістра-інженера, так і до випускників педагогічних курсів у вищих технічних навчальних закладах Польщі, і яким факультативна освіта надає педагогічні кваліфікації та викладацькі компетенції. Поняття “професійна підготовка” у дослідженні розглядається як цілеспрямований організований процес, спрямований на оволодіння певною професією. У Польщі професійна підготовка майбутніх інженерів-педагогів охоплює спеціальну і психолого-педагогічну підготовку. У дисертації проаналізовано сучасні світові парадигми педагогічної освіти, такі як: концепція навчання “через практику” (Д. Фіш), концепція гуманістичної педагогічної освіти (А. Комбс), програма рефлексивної практики (Д. Шон), модель модульного навчання (А. Пірсон, Х. Квятковська). В усіх концепціях роль сучасного вчителя розглядається як така, що виходить за межі транслятора знань, а професійна праця вчителя розглядається як різновид дослідницької діяльності, спрямованої на створення нових освітніх теорій, методів, неперервний розвиток і саморозвиток особистості вчителя. Недоліками означених освітніх парадигм є те, що більшість вказаних концепцій є продовженням старих освітніх доктрин (рефлексивної практики Дьюї, гуманістичної педагогіки Шпрангера, образа вчителя-дослідника епохи емпіризму).

У роботі проаналізовано вплив зазначених теорій на практичну підготовку педагогів. Встановлено, що жодна з них не викликала серйозних змін у педагогічній практиці, які були б підставою для відбору ефективних способів формування особистості майбутнього вчителя, оптимально підготовленого до праці і життя в існуючих реаліях. Теоретичний аналіз педагогічної літератури показав, що існують великі розбіжності між ідеальними та емпіричними моделями педагогічної освіти. У процесі створення традиційної емпіричної моделі підготовки педагога переважає адміністративно-організаційний та економічний підходи, тому в ній відсутні чіткі зв’язки з будь-якою конкретною теоретичною доктриною. Відсутність загальних емпіричних верифікацій наукових педагогічних положень становить ще одну важливу причину низької ефективності сучасної педагогічної освіти в Польщі.

У розділі викладено результати вивчення психолого-педагогічної літератури. На основі їх аналізу встановлено, що найменша кількість наукових джерел стосується проблеми підготовки педагогів професійних шкіл. Це є однією з причин того, що професійна підготовка інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах не повною мірою відповідає вимогам сьогодення. Крім того, у дослідженнях недостатньо проаналізовано такі важливі чинники впливу на педагогічну освіту, як ідеологічні й економічні зміни у країні, пізнавальні та аксіологічні орієнтації сучасної освіти. У Польщі ще мало здійснюється досліджень (10%), які пропонують практичне вирішення проблеми підвищення ефективності педагогічної освіти.

Обґрунтовано висновок, що підготовка інженерів-педагогів у політехнічних інститутах, незважаючи на певні недоліки, є значно ефективнішою, ніж підготовка таких педагогів в інших навчальних закладах. Причиною такої ситуації є реалізована в цих закладах модернізація навчального процесу, а саме: впровадження активних методів навчання, урізноманітнення освітніх пропозицій, співпраця між усіма суб’єктами, котрі здійснюють підготовку майбутніх інженерів-педагогів.

Найважливішими соціально-економічними чинниками модернізації професійної підготовки інженерів-педагогів є: зміни у політичному та економічному житті країни і світу; зміни в освіті, цивілізації та культурі; інновації в галузі гуманітарних, природничих і технічних наук, вступ Польщі до Європейського Союзу, який викликає необхідність пристосування професійної підготовки інженерів-педагогів до положень і освітніх планів Європейського Союзу (вирівнювання освітніх шансів всіх, хто навчається, підвищення якості навчання, моделювання сучасної системи підготовки вчителів, виховання європейця –“громадянина світу”).

У розділі доведено доцільність проведення загальнофакультетських педагогічних факультативних занять, які б доповнювали професійну кваліфікацію інженера педагогічною, і були б однією з форм професійної підготовки інженерів-педагогів. Зроблено висновок, що врахування стандартів ЄС у підготовці майбутніх педагогів у Польщі потребує: впровадження попереднього відбору кандидатів на отримання кваліфікації вчителя; оновлення змісту і методів вивчення предметів психолого-педагогічного циклу; початкового ознайомлення зі своєю майбутньою професійною діяльністю; впровадження вимог щодо неперервної педагогічної освіти; створення системи заохочень для педагогічних працівників.

У другому розділі – “Професійна підготовка майбутніх інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі” – здійснено історико-педагогічний аналіз проблеми професійної підготовки інженерів-педагогів у Польщі, обґрунтовано зміст професійної підготовки інженерів-педагогів і форми його реалізації у вищих технічних навчальних закладах Польщі; подано розроблений і обґрунтований психолого-педагогічний компонент професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі.

Історико-педагогічний аналіз проблеми дослідження дозволив виділити три основні періоди в історії розвитку освіти інженерів-педагогів. Перший період охоплює середньовіччя, а також XVII-XVIII століття. Підставою для виділення цього періоду є історичні факти, які вказують на зародження і розвиток перших стихійних форм підготовки вчителів професійних предметів. Другий період включає XIX століття та міжвоєнні (1918-1939) роки. Підставою для його виділення є організація та розвиток перших інституційних форм навчання вчителів професійних предметів. Наступний період у розвитку освіти інженерів-педагогів – 1946-2000 роки. Підставою для виділення цього періоду є зародження і розвиток розкритої у дисертації форми підготовки інженерів-педагогів для потреб системи професійної освіти. Зважаючи на інтенсивність змін, що відбуваються в цей період, у ньому виділено чотири різні етапи. Перший етап – це повоєнні роки, які характеризуються великою різноманітністю форм підготовки педагогів для потреб професійної освіти, однією з яких були факультативні педагогічні студії, організовані у вищих технічних навчальних закладах. Другий етап – 70-ті роки, коли з’явилося багато аналогічних до сучасних структурних підрозділів, які готували інженерів-педагогів. Третій етап охоплює 80-ті роки. Його було виділено не з огляду на суттєві зміни в галузі підготовки викладачів професійних дисциплін, а враховуючи політичні і економічні чинники. Четвертий етап – це 90-ті роки, коли відбулися найбільші кількісні і якісні зміни у формах, змісті та організації освіти. Спільною характерною рисою усіх етапів є високі суспільні вимоги до викладачів професійних предметів та незадовільний фактичний стан їх професійної підготовки. Проведений аналіз свідчить, що багато сучасних проблем підготовки і діяльності інженерів-педагогів з’явилося вже в далекому минулому.

Аналіз першоджерел міжвоєнного періоду (1918-1939 рр.), важливого з точки зору історичного розвитку підготовки інженерів-педагогів, вказує на відсутність у цей період навчальних закладів, які б систематично готували інженерів-педагогів, що породжувало дефіцит педагогів, слабке матеріальне забезпечення цієї галузі. Все це було головними причинами незадовільного стану зазначеної галузі освіти у міжвоєнний період. Перші повоєнні роки (1945-1950 рр.) – час найбільшого дефіциту педагогічних кадрів за всю історію системи професійно-технічної освіти в Польщі. З метою забезпечення відповідної кількості педагогів було створено багато різних організаційних форм професійної підготовки педагогів для потреб професійної освіти. Різноманітність форм навчання та їх розпорошеність у багатьох відомствах знизило якість професійної підготовки інженерів-педагогів. У цей період (1968 р.) у Варшавській та Сілезькій політехніках було створено кафедри педагогіки. Вони стали прототипом сучасних організаційних структур, що готують інженерів-педагогів. У наступні роки дедалі більше вищих технічних навчальних закладів почали організовувати професійну підготовку інженерів-педагогів, внаслідок чого були вирішені кадрові проблеми у польській професійній освіті. Психолого-педагогічна освіта у вищих технічних навчальних закладах з початку свого існування стала головною складовою процесу гуманізації технічної освіти. Крім цього, знання і вміння з психології, педагогіки і соціології значною мірою сприяли підвищенню ефективності інженерної освіти. Ці положення не втратили своєї актуальності й сьогодні.

Порівняльний аналіз засад організації професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі дозволив виявити, що спільними є: моделі організації професійної освіти, технологія відбору студентів на перший курс, засоби та форми фінансування діяльності цих підрозділів.

Зроблено висновок, що єдиним спільним документом, який регулює діяльність усіх підрозділів, які здійснюють психолого-педагогічну підготовку у вищих технічних навчальних закладах, є Постанова міністра народної освіти Польщі (1991 р.).

У розділі проаналізовано навчальні плани і програми професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів у різних вищих технічних навчальних закладах Польщі (Бялистоцька, Варшавська, Вроцлавська, Гданська, Жешувська, Кошалинська, Краківська, Лодзинська, Люблінська, Познанська, Радомська, Сілезька, Ченстоховська, Щентінська політехніки). Порівняння навчальних планів в окремих вищих технічних навчальних закладах свідчить про відмінності у визначенні навчальних предметів, їх кількості, а також в обсязі годин, призначених на їх викладання. Значні відмінності спостерігаються також у кількості семестрів, відведених на психолого-педагогічну підготовку. З огляду на необхідність оптимізації підготовки педагогічних працівників для реформованої професійної школи Польщі, проаналізовано різні моделі педагогічної освіти в означених політехніках. На основі здійсненого аналізу встановлено, що головною причиною значних відмінностей у підготовці майбутніх педагогів для професійної школи є широка автономія вищих навчальних закладів, умови і кількість набору студентів, вимоги до навчальних планів, практик, дипломної роботи та випускних іспитів. Наголошено на необхідності проведення тестування серед абітурієнтів, які бажають здобути педагогічну освіту.

Аналіз змін у навчальних планах показує, що найважливіші кількісні та якісні зміни відбулися в період реформ державного устрою (1989 р.) і стосувалися збільшення кількості годин, на проведення педагогічної практики, актуалізації змісту окремих тем психолого-педагогічних дисциплін, а також зменшення лекцій на користь збільшення практичних занять.

У розділі сформульовано найважливіші вимоги до змін у психолого-педагогічній підготовці майбутніх інженерів-педагогів (необхідність розробки обов’язкового змісту навчання з педагогіки та психології; включення до обов’язків вищого навчального закладу періодичної оцінки власної діяльності, навчальних планів та результатів психолого-педагогічної освіти; збільшення кількості годин, відведених на вивчення психології та педагогіки; необхідність розробки авторських навчальних програм; використання змісту та методів, спрямованих на стимулювання у студентів розвитку позитивної мотивації до здобуття знань із психології та педагогіки; задоволення індивідуальних інтересів і потреб майбутніх педагогів; формування позитивного ставлення до педагогічної професії; впровадження нових організаційних форм, які створюють студентам можливість під час вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу проходити практику посеред навчального року; зменшення загальної кількості лекцій, проведення проблемних лекцій; збільшення кількості практичних і лабораторних занять; створення умов для самоосвіти студентів, їх дослідницької діяльності).

У третьому розділі – “Спільне і відмінне у професійній підготовці інженерів-педагогів у вищих технічний навчальних закладах Польщі і України” – проаналізовано особливості професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в Україні, спільне й відмінне у професійній підготовці майбутніх інженерів-педагогів у Польщі та в Україні; подано прогностичне обґрунтування напрямів модернізації професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів у контексті сучасних змін.

На основі теоретичного аналізу українських наукових джерел було зроблено висновок, що діяльність інженера-педагога, який працює у професійно-технічних навчальних закладах, має свої особливості, пов’язані з необхідністю вивчення ринку праці і вдосконаленням його методичної підготовки (О.Е.Коваленко); оволодінням спеціальними методиками і саморозвитком соціально-психологічної компетент-ності, які є основними елементами педагогічної компетентності інженерів-педагогів (В.О. Радкевич). Крім того, навчання майбутніх педагогів професійної школи має бути тісно пов’язане з реальним ринком праці (О.І. Щербак), що можливе на основі оновлення змісту педагогічної освіти, стосовно забезпечення випереджувального спрямування підготовки педагогічних працівників, оптимального співвідношення між професійно-педагогічною, фундаментальною та соціально-гуманітарною підготовкою педагога професійної школи (Н.Г. Ничкало).

До основних напрямів підвищення ефективності підготовки інженерів-педагогів в Україні віднесено: оновлення змісту освіти; ліквідація розриву між змістом педагогічної освіти і досягненнями педагогічної науки та практики; здійснення наукового супроводу інноваційних технологій; визначення реальних заходів, спрямованих на підготовку педагогічного персоналу для системи професійної освіти ХХІ ст.

Виявлення спільного і відмінного у професійній підготовці інженерів-педагогів у Польщі та в Україні показало, що в обох країнах у післявоєнні роки (після 1945 р.) значно збільшилася кількість професійних шкіл, що призвело до значного кадрового дефіциту. Як в Україні, так і в Польщі при підготовці інженерно-педагогічних кадрів протягом багатьох років не зверталося достатньої уваги на їх психолого-педагогічну підготовку, що негативно впливало на рівень професійної підготовки висококваліфікованих робітників. В обох країнах на підготовку педагогів для професійних училищ негативний вплив мала централізована система управління. Порівняльний аналіз систем підготовки інженерів-педагогів у Польщі й в Україні доводить, що: українська модель підготовки інженерів-педагогів є інтегральною, а польська модель – симультанною; Україна створила багатопрофільну, багаторівневу систему освіти викладачів для потреб професійної школи, а у Польщі після ліквідації навчальних закладів, які готували інструкторів виробничого навчання, не можна говорити про системну підготовку цієї категорії педагогів; українські навчальні плани підготовки інженерів-педагогів ширші, кількість годин, передбачених на психолого-педагогічну підготовку, є значно більшою, ніж у польських; структурні підрозділи українських вищих технічних навчальних закладів, що готують інженерів-педагогів, акредитуються спеціальною інституцією, що сприяє високій якості підготовки інженерів-педагогів, а у Польщі немає такого органу; структурні підрозділи вищих технічних навчальних закладів, що готують інженерів-педагогів у Польщі, щороку проводять набір студентів, тоді як українські вищі навчальні заклади здійснюють науково обґрунтований відбір кандидатів на професію педагога; в Україні більшість викладачів психолого-педагогічних дисциплін вищих технічних навчальних закладах також мають і технічну освіту, а у Польщі педагоги та психологи, що готують майбутніх інженерів-педагогів, не мають такої освіти і у більшості випадків ніколи не працювали у професійних навчальних закладах; навчальні плани в Україні уніфіковані, а у Польщі кожний викладач розробляє навчальну програму самостійно.

Разом з тим, у Польщі та в Україні професійна підготовка інженерів-педагогів, ще не повною мірою узгоджена з глобальними світовими тенденціями.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що модернізацію професійної підготовки інженерів-педагогів у майбутньому необхідно концентрувати на: інтегруванні у спільний європейський міжнародний простір; індивідуалізацію освітнього простору на основі індивідуальних програм, пристосованих до особистості майбутнього спеціаліста; забезпечення неперервності професійної освіти як цілісної системи середньої, вищої та післядипломної підготовки інженерно-педагогічних кадрів, що ґрунтується на синтезі високого теоретичного та практичного рівнів їх підготовки, а це, у свою чергу, забезпечує спеціалістів уміннями та навичками міжнародного діалогу з метою систематичного удосконалення діяльності на міжнародному рівні.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дозволило зробити такі висновки:

1.

2.

На основі проведеного історико-педагогічного аналізу встановлено, що в Польщі структурні підрозділи, які готують інженерів-педагогів у політехнічних інститутах, існують вже протягом останніх 25 років. Це вплинуло на різноманітність організаційних структур їх професійної підготовки (правові основи створення структурних підрозділів; напрями і сфери їх професійної праці, основні форми організації навчання).

3.

Найсуттєвіші якісні зміни у змісті навчальних планів відбулися в 90-их роках. На сьогодні, крім позитивних наслідків цих змін, спостерігаються певні недоліки у доборі та структурній побудові змісту навчання. Негативною рисою підготовки інженерів-педагогів є надто велика кількість лекційних годин. Необхідно збільшити кількість годин на проведення семінарських та практичних занять. Головним методом організації навчання мають бути заняття у педагогічних майстернях, які базуються на пізнанні особистого досвіду студентів, їх активності, емоціях, вмінні спілкуватися та навчатися у групі. Відсутність лабораторних занять у польських вищих технічних навчальних закладах перешкоджає студентам зрозуміти проблеми методології психолого-педагогічних досліджень. На основі аналізу організації студентських практик у вищих технічних навчальних закладах виявлено такі недоліки в їх організації: пасивний характер практик, що підтверджується великим відсотком відвіданих студентами занять порівняно із заняттями, проведеними самостійно. З метою оптимізації психолого-педагогічної освіти потрібно створити такі навчальні плани, які дадуть можливість постійно оновлювати зміст навчання, диференціювати його та активізувати пізнавальну діяльність студентів. Важливим питанням є визначення обов’язкового для всіх студентів базового змісту професійної підготовки, а також набору факультативів. Доведено, що процес професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах має зазнати суттєвих змін. Це стосується набору студентів на педагогічне навчання у вищих технічних навчальних закладах, проведення педагогічної підготовки з більш раннього курсу і у більшому обсязі годин. З метою підвищення рівня педагогічних знань і вмінь потрібно продовжити процес педагогічної підготовки у цих навчальних закладах мінімум до двох років, а також починати це навчання паралельно з інженерною освітою. Обґрунтовано вимоги до змін у психолого-педагогічній підготовці інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах і доцільні форми їх реалізації як у процесі професійної підготовки, так і в процесі підвищення кваліфікації.

4.

5.

-

-

-

-

-

-

На основі теоретичного аналізу і результатів дослідження сформульовано методичні рекомендації щодо професійної підготовки інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах Польщі для викладачів психолого-педагогічних дисциплін і керівників вищих технічних навчальних закладів, які можуть бути використані в процесі професійної підготовки і перепідготовки інженерів-педагогів в Україні

Результати дослідження можуть використовуватися у наступних розробках проблеми удосконалення підготовки інженерів-педагогів