НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

НІКОЛЕНКО Людмила Миколаївна

УДК 346.93

ДОКАЗУВАННЯ

В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк).

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент

Васильєв Сергій Володимирович,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди МОН України,

завідувач кафедри процесуального права (м. Харків)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Розовський Борис Григорович,

Луганська філія Інституту економіко-правових

досліджень НАН України,

завідувач відділу (м. Луганськ)

кандидат юридичних наук

Беляневич Вадим Едуардович,

адвокатське об’єднання "Сергій Козьяков

та партнери", адвокат (м. Київ)

Провідна установа – Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “  ” лютого 2004 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розіслано “ 16 ” січня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміцнення державності, розвиток демократичних основ суспільства неможливо забезпечити без судової влади. Як показує статистика, кількість вирішених господарськими судами спорів збільшилася: у 2001 році господарські суди розглянули майже 139 тис., у 2002 році – 145 тис. справ. Причиною збільшення, перш за все, є посилення авторитету господарських судів. Одним з центральних інститутів господарського судочинства є інститут доказування, стан якого суттєво впливає на виконання господарськими судами основної функції – захисту прав суб’єктів господарювання. В умовах відкритості суспільства і змагальності господарського процесу значимість доказування важко переоцінити. Пов'язані з процесом доказування питання збору, надання і дослідження доказів набувають надзвичайної ваги у конкретних судових спорах, оскільки безпосередньо процес доказування визначає результат судового розгляду спору. Доказування в господарському судочинстві – важлива тема і для теоретиків-правознавців, і для практичних працівників у галузі права, разом з тим, як свідчить аналіз практики, залишається чимало питань, що потребують подальшого доопрацювання, бо негативно впливають на своєчасний, якісний розгляд справ.

Процес доказування у господарському судочинстві регулюється Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК), Законом України “Про судоустрій” та іншими нормативно-правовими актами, аналіз яких свідчить про відсутність положень, що докладно регламентували б права і обов’язки суб’єктів доказування, предмет, межі, засоби та особливості доказування при розгляді окремих категорій справ. Численні листи і роз’яснення Вищого господарського суду України, постанови пленумів Верховного суду України частково вирішують проблеми матеріального, і процесуального права, однак на рівні законів залишається необхідність вдосконалення процесу доказування.

У наукових працях основна увага приділяється дослідженню засобів доказування у господарському процесі. До окремих проблем регулювання правовідносин у процесі доказування зверталися М.О. Абрамов, С.В. Васильєв, Т.В. Степанова, М.К. Треушников та інші. Найбільш суттєвим внеском в теорію доказування є дослідження Т.В. Степанової на тему “Доказування та докази в господарському процесі України”, при цьому щодо доказування було доопрацьовано поняття і суб’єкти доказування, допустимість і оцінка доказів, а інші категорії доказування не були предметом дослідження.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність і доцільність здійснення комплексного наукового дослідження за темою дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу економіко-правових проблем та відділу проблем господарського права Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України за темою “Забезпечення взаємозв’язку основних законодавчих актів, що регламентують економічні відносини” (державний реєстраційний № U005361) та до плану науково-дослідних робіт Маріупольського гуманітарного інституту Донецького національного університету МОН України за темою “Сучасні проблеми розвитку господарського права та процесу” (затвердженою протоколом № засідання кафедри правознавства від 29 вересня 2002 р.), де дисертантка брала участь як співвиконавець і у межах яких доопрацьовано теоретичні засади доказування щодо виділення предмета, меж, стадій доказування, визначено особливості процесу доказування та обґрунтовано пропозицій до законодавства.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в узагальненні проблем доказування в господарському судочинстві, в обґрунтуванні нових наукових положень і пропозицій по вдосконаленню законодавства щодо основних категорій інституту доказування в господарському судочинстві на основі комплексного аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства і практики його застосування.

Відповідно до цієї мети у процесі дослідження були поставлені і вирішені наступні задачі:

удосконалення основних категорій інституту процесуального доказування в господарському судочинстві;

проведення аналізу вітчизняного і міжнародного законодавства, теорії та практики щодо процесу доказування;

виділення та розгляд стадій доказування в процесі доказування;

характеристика засобів доказування, застосованих в процесі доказування, та проблем їх використання;

визначення й обґрунтування предмета і меж доказування в господарському судочинстві;

уточнення розподілу обов’язків по доказуванню, підстав звільнення від доказування в умовах змагальності господарського судочинства;

визначення особливостей доказування з окремих категорій господарських справ, підготовка пропозицій щодо внесення змін і доповнень у чинне законодавство України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі доказування в сучасному господарському судочинстві України.

Предметом дослідження є правові питання доказування в господарському судочинстві.

Методами дослідження є загальнонаукові й спеціальні методи наукового пізнання: історичний, діалектичний, формально-логічний, формально-юридичний, порівняльно-правовий. Використання історичного та діалектичного методів дозволило визначити зміст процесу доказування в господарському судочинстві. Формально-логічний метод був використаний при формулюванні понять (категорій) доказування (предмет доказування, засоби доказування, стадії доказування, стандарт доказування та ін.). За допомогою формально-юридичного, порівняльно-правового методів був здійснений порівняльний аналіз різних підходів до правового регулювання процесу доказування у вітчизняному й міжнародному законодавстві, наукових позицій вчених, поглядів практиків на актуальні питання, досліджені в дисертаційній роботі.

Під час роботи над дисертацією використовувалися теоретичні положення наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених Т.Є. Абової, А.Г. Бобкової, В.Е. Беляневича, Л.І. Ванеєвої, К.В. Васьковського, А.Х. Гольмстена, Г.Л. Знаменського, А.Ф. Клейнмана, С.В. Курильова, М.К. Малишевої, В.К. Мамутова, В.В. Молчанова, І.Г. Побірченко, В.К. Пучинського, І.В. Решетнікової, Б.Г. Розовського, Т.В. Сахнової, Л.П. Смишляєва, М.С. Фальковича, Ф.Н. Фаткуліна, М.С. Шакарян, К.С. Юдельсона, М.К. Юкова, Т.М. Яблочкова, В.Ф. Яковлєва та інших вчених.

В дослідженні використані Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти, листи і роз’яснення Вищого арбітражного суду України, Вищого господарського суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, а також практика господарських судів.

Наукова новизна одержаних результатів підтверджується наступними положеннями.

Вперше:

визначено види доказування та уточнено їх зміст, а саме: позасудове доказування - це пізнавальна діяльність, урегульована нормами матеріального права, яка забезпечує встановлення і фіксування (засвідчення) фактів (обставин) з метою вирішення в майбутньому правових конфліктів і правильного застосування правових норм; досудове доказування – це пізнавальна діяльність осіб, що беруть участь у справі, урегульована нормами матеріального та процесуального права, яка забезпечує розгляд справи у господарському суді; судове доказування - це особлива форма пізнавальної діяльності осіб, що беруть участь у справі, і господарського суду, яка забезпечує встановлення, перевірку й засвідчення фактів спірного правовідношення, прийняття законного й обґрунтованого судового рішення, урегульована нормами господарсько-процесуального й матеріального права;

сформульовано пропозиції щодо: визначення процесуальної співучасті, коли позов пред'являється одночасно декількома позивачами або до декількох відповідачів, якщо предметом спору є загальні для них права чи обов'язки; доповнення переліку учасників процесу спеціалістом, відмежувавши його права та обов’язки; розширення повноважень апеляційного суду відносно повної апеляції;

доведено доцільність використання при розгляді справ у господарських судах категорії “стандарт доказування” як моделі процесуального доказування, у якій мета, задачі судочинства, принципи господарського процесу, права й обов'язки учасників у процесі доказування розглядаються як взаємозалежні елементи, що визначають сутність і зміст інституту судового доказування;

обґрунтовано, що забезпеченням змагального початку у господарському процесі є механізм обміну змагальними паперами до початку судового розгляду особами, що беруть участь у справі;

уведено поняття “розкриття доказів”, яке передбачає зобов’язання кожної особи, що бере участь у справі, розкрити докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог до початку судового розгляду;

систематизовано особливості доказування щодо суб’єктного складу та засобів доказування при розгляді господарських спорів з окремих категорій справ, що виникають з договору підряду на капітальне будівництво, вексельних зобов’язань, майнового страхування.

Удосконалено:

визначення предмету доказування, з урахуванням того, що він включає, крім сукупності фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, і інші обставини, без з’ясування яких стає неможливим правильний розгляд і вирішення спору та виконання судом інших задач господарського судочинства;

поняття судового доказування, яке необхідно уточнити з урахуванням, що це – особлива форма пізнавальної діяльності осіб, що беруть участь у справі, і господарського суду, яка забезпечує встановлення, перевірку й засвідчення фактів спірного правовідношення та прийняття законного й обґрунтованого судового рішення, урегульовану нормами господарсько-процесуального і матеріального права;

обґрунтування меж доказування, з урахуванням того, що вони включають сукупність матеріально-правових, процесуальних, доказувальних фактів і доказів, необхідних, достатніх для правильного розгляду й вирішення спору, а також обсяг процесуальних дій сторін по збиранню, представленню доказів і господарського суду по дослідженню, оцінки відносних і припустимих доказів;

поняття стадій судового доказування доповненням про те, що це узгоджені з законами логіки послідовні практичні дії учасників процесу, урегульовані нормами господарського процесуального права, що забезпечують досягнення цілей судового доказування.

Дістали подальший розвиток:

класифікація стадій і підстадій процесу доказування, а саме: 1) доказування при підготовці справ, з поділом на: визначення предмета доказування, виявлення, збір доказів, їх представлення до суду; 2) дослідження доказів у суді, з поділом на такі, що виникають під час: розгляду справи, додаткового збирання доказів, зміни предмета доказування, оцінки досліджених доказів; 3) винесення висновку суду для прийняття рішення по справі, укладання мирової угоди, відмовлення від позову, визнання позову;

наукова розробка підстав звільнення від доказування, а саме доведено, що мета процесуальної презумпції – виключити представлення учасниками судового процесу доказів, необхідних для винесення судового рішення, або визначити суб'єкта, на який покладається тягар доказування і, таким чином, розподілити обов'язки сторін з доказування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що пропозиції відносно повноваження господарського суду й осіб, які беруть участь у справі, мають слугувати підставою для внесення змін у ряд статей чинного законодавства, зокрема, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про страхування” тощо. Підготовлені практичні рекомендації зі складання конкретних видів письмових документів у відносинах, що виникають з договору підряду на капітальне будівництво, вексельних зобов’язань, майнового страхування, які можуть використовуватися в доказувальній діяльності в господарському судочинстві.

Деякі положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертації, мають дискусійний характер і можуть бути матеріалом для наукових диспутів, подальших досліджень у галузі господарського судочинства. Вони можуть використовуватися при підготовці навчально-методичної літератури, в науково-дослідній роботі, у навчальному процесі юридичних вузів, зокрема, при викладанні курсів господарського процесуального права, цивільного і господарського права.

Розробка теми має значення для поліпшення ефективності навчального процесу на економіко-правовому факультеті Маріупольського гуманітарного інституту ДонНУ. Зокрема, результати досліджень використовуються на лекційних і семінарських заняттях з курсу “Господарське процесуальне право” (довідка від 2 жовтня 2003 р.).

Результати дослідження щодо системи засобів і методів доказування використовуються в ході правової діяльності окремих суб’єктів господарювання, зокрема: Адвокатського об'єднання “Правовий союз” (довідка № ПС від 30 липня 2003 р.), Товариства з обмеженою відповідальністю “Вентиляція та опалення” (довідка № від 30 липня 2003 р.), Товариства з обмеженою відповідальністю “Градстроймонтаж” (довідка № 546/03 від 1 серпня 2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати проведеного дослідження отримані особисто авторкою на основі аналізу чинного законодавства України, деяких інших держав, а також практики його застосування.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися й обговорювалися на теоретичних конференціях, зокрема, на ІV підсумковій науково-практичній конференції викладачів МГІ ДонНУ (м. Маріуполь, 2002 р.); V підсумковій науково-практичній конференції викладачів МГІ ДонНУ (м. Маріуполь, 2003 р.); науково-практичній конференції “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 12 наукових праць. Загальний обсяг публікацій - 5,2 друк. арк., що належать особисто авторові.

Структура й обсяг дисертації. Структура роботи визначається її предметом, метою та задачами дослідження. Вона складається із вступу, 3 розділів, що мають 9 підрозділів, висновків; повний обсяг дисертації 172 сторінки комп’ютерного тексту. Дисертація містить також список використаних джерел із 178 найменувань та 4 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Інститут судового доказування в господарському процесі України складається з трьох підрозділів, у яких досліджено поняття процесуального доказування, показано співвідношення понять процесуального пізнання і доказування, розглянуто питання про зміст і види доказування, склад учасників, стадії і засоби доказування.

Підрозділ .1. Поняття судового доказування містить дослідження особливостей судового доказування як специфічної форми пізнання. Ґрунтовне дослідження пізнання показало, що судове пізнання має своєрідні риси, що не дозволяють віднести цей тип пізнавальної діяльності людей ні до повсякденного, ні до наукового пізнання. Судовий пізнавальний процес характеризується тим, що: а) він обмежений у часі, обумовленому термінами розгляду і вирішення справи; б) предмет пізнання своєрідний – це правовідносини, а не одиничні факти або закономірності розвитку природи і суспільства; в) судовим пізнавальним процесом займаються тільки суд і особи, що беруть участь у справі; г) судовий пізнавальний процес підкоряється одночасно законам пізнання і законам як правовим актам; д) пізнання судом здійснюється в умовах дії принципу змагальності сторін, для яких характерна наявність протилежних інтересів і прагнення представити фактичні обставини згідно меті своєї участі в справі; е) необхідність для суду прийняти в будь-якому випадку рішення.

На підставі проведеного дослідження наукової літератури і практики доведено, що передумовою судового доказування є позасудове і досудове доказування: позасудове доказування – це пізнавальна діяльність, урегульована нормами матеріального права, яка забезпечує встановлення і фіксування (засвідчення) фактів (обставин) з метою вирішення в майбутньому правових конфліктів і правильного застосування правових норм; досудове доказування – це пізнавальна діяльність осіб, що беруть участь у справі, урегульована нормами матеріального та процесуального права, яка забезпечує розгляд справи у господарському суді. Судове доказування – це особлива форма пізнавальної діяльності осіб, що беруть участь у справі, і господарського суду, яка забезпечує встановлення, перевірку й засвідчення фактів спірного правовідношення, та прийняття законного й обґрунтованого судового рішення, урегульована нормами господарсько-процесуального і матеріального права.

На підставі формально-логічного методу можна виділити такі риси судового доказування: законодавча урегульованість процесу доказування; визначеність послідовності дій з доказування та їх зміст; універсальність процесуальної форми доказування; імперативність процесуальної форми доказування; підпорядкованість доказування принципам господарського процесу.

Особливість судового доказування в господарському процесі полягає у тому, що повноваженнями з доказування володіє не тільки господарський суд, але й суд апеляційної інстанції. З аналізу чинного законодавства та судової практики випливає, що в господарському судочинстві існує потреба повної апеляції, тому що суперечлива конструкція ч.1 ст.101 ГПК України обмежує права сторін по представленню нових доказів в апеляційній інстанції та їх процесуальні інтереси. Виходячи з того, що спір в апеляційній інстанції розглядається по суті, представлення нових доказів є можливим незалежно від причин їх недослідження господарським судом. Отже, сторони повинні мати право представляти додаткові докази в повному обсязі, оскільки можливість їх представлення без обмежень є важливою гарантією при перевірці обґрунтованості судового рішення.

У підрозділі .2. Стадії процесу доказування визначені стадії процесу доказування та їх зміст, аргументується поняття стадій судового доказування як погоджених із законами логіки послідовних практичних дій учасників процесу, урегульованих нормами господарського процесуального права, що забезпечують досягнення цілі судового доказування.

З урахуванням аналізу існуючих проблем доведено, що процес доказування складається з наступних стадій і підстадій, а саме: 1) доказування при підготовці справ, зокрема: визначення предмета доказування, виявлення, збір доказів, їх представлення до суду; 2) дослідження доказів у суді, зокрема, при: розгляді справи, додатковому збиранні доказів, зміні предмета доказування, оцінки досліджених доказів; 3) винесення висновку суду для прийняття рішення по справі, укладання мирової угоди, відмовлення від позову, визнання позову. Такий підхід до стадій господарського доказування підкреслює завершений характер оцінки досліджених доказів і участь у процесі доказування всіх суб'єктів, а не тільки суду.

Розглянувши діяльність господарських судів обґрунтовано зміст діяльності з доказування, який визначається кількома задачами, що стоять перед судом і особами, які беруть участь у справі: перша з них полягає в тому, щоб виявити, зібрати, а в необхідних випадках зафіксувати докази; друга – дослідити докази; третя – оцінити. При цьому задача виявлення й збирання доказів стосується, головним чином, осіб, які беруть участь у справі, хоча суд теж наділений визначеними правами. Дослідження доказів здійснюється судом разом з особами, що беруть участь у справі. Оцінка доказів стосується винятково компетенції суду. Водночас відзначений тісний зв'язок усіх стадій доказування.

Підрозділ .3. Засоби доказування присвячений аналізу та доопрацюванню використання засобів доказування при розгляді судових справ. У роботі підкреслюється, що у процесі доказування можуть бути використані тільки засоби доказування, передбачені законодавством: письмові та речові докази, пояснення сторін, третіх осіб та інших учасників процесу, а також висновок експерта.

Відзначено, що в господарському процесуальному законодавстві відсутні норми про показання свідків і висновок спеціаліста як засоби доказування. Для спрощення та швидшого вирішення спору необхідно доповнити перелік учасників процесу спеціалістом, визначивши його правовий статус, та відмежувавши від прав і обов’язків експерта та інших учасників процесу, зокрема, закріпити, що спеціаліст залучається господарським судом для консультацій, які не потребують проведення спеціального дослідження (наприклад, аварійні комісари, аудитори та ін.). Внесення цих змін у законодавство значно полегшило б процес доказування.

На основі проведеного дослідження визначено, що необхідно удосконалити поняття письмових доказів як документів і матеріалів, на яких за допомогою знаків, доступних для сприйняття, як правило, ще до порушення господарського судового процесу, поза зв’язком із ним, виражені думки, що містять інформацію про фактичні обставини справи особами, які ще не мають процесуального статусу сторін або інших учасників процесу.

У роботі обґрунтовано, що дослідження засобів доказування у господарському процесі має свою специфіку, тому в законі, зокрема ГПК України, повинні бути норми, у яких зазначатиметься, у якому порядку збираються, розглядаються та досліджуються ті чи інші засоби доказування.

Розділ 2. Предмет і тягар доказування включає три підрозділи, в яких досліджується ряд важливих для інституту судового доказування категорій: предмет і межі доказування, обов’язки по доказуванню і правила їх розподілу, а також підстави звільнення від доказування.

У підрозділі .1. Предмет і межі доказування розглянуті основні поняття судового доказування – предмет і межі доказування. Для визначення змісту предмета доказування з конкретної справи необхідно: по-перше, визначити коло фактів, необхідних для розгляду й рішення спору по суті та для встановлення яких необхідно використовувати судове доказування, а, по-друге, встановити, хто з учасників процесу і в якому порядку формує предмет доказування у справі.

На підставі аналізу наукової літератури визначені факти, що входять у предмет доказування і поділ яких пропонується таким чином:

1) необхідні для розгляду спору, а саме: а) матеріально-правові факти – факти, що мають значення для рішення спору по суті заявлених позовних вимог (заперечень), б) факти, що мають процесуальне значення, в) доказувальні факти;

2) конкретні, тобто джерелом формування фактів, які входять у предмет доказування в справі, є: а) предмет і підстава позову (зустрічного позову), б) заперечення відповідача, в) норми матеріального права;

3) спірні, а саме факти які, виходячи з принципу процесуальної економії, потребують доказування.

Отже, під предметом доказування пропонується розуміти сукупність фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, без з’ясування яких є неможливим правильний розгляд і вирішення спору та виконання судом інших задач господарського судочинства.

Із вищевказаного випливає, що остаточне судження про значення для предмета доказування тих чи інших фактів належить суду, оскільки сторони можуть помилятися щодо юридичного значення обставин, які наводяться в позові та відзиві на нього.

Розглянувши точки зору вчених-процесуалістів, доведено, що межі доказування включають сукупність матеріально-правових, процесуальних, доказувальних фактів і доказів, необхідних і достатніх для правильного розгляду й вирішення спору, а також обсяг процесуальних дій сторін із збирання й представлення доказів і господарського суду з дослідження й оцінки відносних і припустимих доказів. Ключем до розуміння цієї категорії може стати принцип процесуальної економії, суть якого полягає в тому, що факти й докази повинні представлятися особами, які беруть участь у справі, досліджуватися й оцінюватися господарським судом.

Ефективність діяльності господарських судів в Україні залежить від оперативного розгляду справ. Одним із шляхів досягнення цього є підвищення ролі судді як центральної фігури процесу, відповідальної за забезпечення умов для своєчасного вирішення спору, та наділення господарського суду правом встановлення меж доказування, для чого пропонується внести відповідні зміни у Господарський процесуальний кодекс України.

У підрозділі .2. Стандарт доказування і реалізація принципів господарського процесу в доказуванні розглядається дія принципів господарського процесу в доказуванні, пропонується використовувати категорію “стандарт доказування”. Доказувальна діяльність проводиться у встановленому законом порядку. Її цілі і зміст обумовлені, насамперед, процесуальними принципами. Недотримання процедур збирання, представлення, дослідження, оцінки доказів означає порушення процесуальних норм, відступ від принципів процесу. З аналізу законодавства інших країн та наукових підходів зарубіжних вчених обґрунтовується висновок, що категорія “стандарт доказування” дозволяє розглядати принципи господарського процесу, мету, задачі процесуального доказування, права й обов'язки учасників процесу в області доказування, як взаємозалежні елементи, що визначають зміст і сутність інституту процесуального доказування. У господарському процесі стандарт доказування може бути моделлю процесуального доказування, а не тільки критерієм оцінки доказів, як це прийнято вважати в країнах загального права.

Проведено аналіз реалізації в судовому доказуванні таких принципів господарського процесу, як змагальність, диспозитивність, безпосередність, об'єктивної істини, та обґрунтовано, що сучасний господарський процес України слід характеризувати як змагально-слідчий стандарт доказування. Змагальний початок виявляється в реалізації принципів рівності, змагальності, диспозитивності, безпосередності, що відбиваються в змісті процесуальних прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі. Слідчий початок – у наділенні господарського суду організаційно-розпорядницькими повноваженнями, необхідними для здійснення господарським судом функцій органу правосуддя і прийняття законних, обґрунтованих судових актів. Стандарт має бути ефективним інструментом встановлення істини по судових спорах у сфері підприємницьких відносин.

У підрозділі .3. Розподіл обов'язків по доказуванню досліджується ряд важливих для інституту процесуального доказування категорій – обов'язки з доказування та правила його розподілу, підстави звільнення від доказування.

Аргументовано, що виходячи з потреби практики по правильному застосуванню норм процесуального і матеріального права, обов'язок по доказуванню – це закріплена в господарському процесуальному і цивільному законодавстві міра належного поводження осіб, які беруть участь у судовому процесі, по збиранню і представленню доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.

На підставі проведеного аналізу законодавства доведено, що механізм розподілу обов'язків по доказуванню визначається насамперед, тим, що обов'язок доказування носить публічний характер. Загальна формула розподілу цих обов'язків закладена в процесуальних нормах, а частки, специфічні правила доказування – у нормах матеріального права. Критерії розподілу обов'язків по доказуванню в господарському процесі складаються в реалізації принципу законності. Для врахування специфіки тих чи інших відносин, особливостей встановлення та фіксування фактів, а також суб'єктного складу правовідносин доцільно встановити в законі спеціальні правила по доказуванню.

На основі аналізу процесуальних і матеріально-правових презумпцій як основ звільнення від доказування обґрунтовано, що мета процесуальної презумпції - виключити представлення учасниками судового процесу доказів, необхідних для винесення судового рішення, або визначити суб'єкта, на який покладається тягар доказування і, таким чином, розподілити обов'язки сторін з доказування. У свою чергу, матеріально-правова презумпція стосується існування (неіснування) визначеного юридичного факту при наявності інших фактів і може мати відношення до невизначеного кола осіб чи інших суб'єктів цих правовідносин.

Розділ 3. Особливості доказування за окремими категоріями господарських справ присвячений з’ясуванню процесуальних особливостей розгляду конкретних категорій спорів, що виникають з договору підряду на капітальне будівництво, вексельних зобов’язань і майнового страхування.

У підрозділі .1. Особливості доказування в спорах, що виникають з договору підряду на капітальне будівництво обґрунтовано умови реалізації принципу змагальності в господарському процесі при розгляді спорів, що виникають з договору підряду на капітальне будівництво.

Важливе значення при укладанні й виконанні вказаних договорів має їх документальне оформлення, тому запропоновані практичні рекомендації зі складання конкретних видів письмових документів у відносинах з договору підряду на капітальне будівництво і їх використання в доказувальній діяльності в господарському судочинстві.

У роботі проведено аналіз усіх засобів доказування, зокрема: письмових доказів – договору, кошторису, технічної та проектної документації, актів робіт, журналу провадження робіт, актів прийому виконання проміжних робіт, акту здачі-приймання об'єкта в експлуатацію та ін.; висновків судових експертів, що можуть використовуватися на підтвердження дійсності наданих документів і відповідності виконаних робіт будівельним нормам, стандартам, правилам; пояснення представників сторін (замовника, підрядчика). У зв’язку з тим, що технічна документація і кошторис є найбільш важливими документами, які використовуються в процесі доказування, необхідно внести доповнення до законодавства, де детальніше вказати, що повинні містити ці документи і який порядок їх укладання.

У підрозділі .2. Особливості доказування в спорах, що виникають з вексельних зобов'язань доведено, що важливою особливістю доказування в спорах, що виникають з вексельних зобов'язань, є використання оригіналів векселів (належних копій) як необхідних доказів. З’ясовано, що право по векселю, поряд з особливими правилами доказування, вимагає закріплення в процесуальному законодавстві додаткових правил, що змогли б підвищити ефективність судового процесу при розгляді спорів, що виникають з вексельних зобов’язань. Зокрема, за позовами, що виникають з вексельних зобов’язань, слід обмежити коло засобів доказування письмовими доказами та поясненнями сторін, передбачити право позивача на забезпечення позову й негайне виконання сторонами прийнятого судом рішення. Забезпечувальні міри та негайне виконання судових рішень розглядаються як процесуальні гарантії забезпечення юридичної сили векселя. Розглянуто вексельне законодавство і доведено, що законний векселеутримувач не зобов'язаний доказувати існування й дійсність своїх прав, бо вони є існуючими та дійсними. При цьому тягар доказування зворотного лежить на вексельному боржнику.

З урахуванням аналізу існуючих проблем обґрунтовано, що наявність збитків, їх розмір, а також причинний зв'язок між порушенням вексельного зобов'язання та збитками, що виникли, є обставинами, які підлягають доказуванню стягувачем. При цьому варто враховувати, що саме по собі укладання договору по оплаті векселя не доводить причинного зв'язку між неотриманням вексельних сум і збитками у вигляді упущеної вигоди.

У підрозділі .3. Особливості доказування в спорах, що виникають з договору майнового страхування досліджуються практичні питання, пов’язані з формуванням предмета доказування та збиранням, представленням і дослідженням доказів за цією категорією спорів. З теоретичної та практичної точок зору розглянуто три базові поняття страхового права: страховий інтерес, страховий ризик і страховий випадок, а також труднощі їх доказування; визначено коло матеріальних, процесуальних і доказувальних фактів, що входять у предмет доказування з цієї категорії спорів.

На підставі аналізу існуючого законодавства та його застосування аргументовано необхідність правильного досудового оформлення письмових документів, оскільки в господарському процесі вони одержують статус письмових доказів і повинні відповідати вимогам відносності та допустимості. Конкретні приклади з практики господарських судів і Морської арбітражної комісії вказують на важливість процедур огляду, проведення експертиз, правильного складання письмових документів.

Одна з найскладніших проблем у спорах, що виникають з договору майнового страхування, є доказування причинних зв'язків між страховим випадком і збитком. Суть її полягає в тому, що обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування страхувальнику виникає за умови, що страховий випадок є причиною збитку в застрахованому майні. Обставини настання збитку різноманітні, й основна проблема при розгляді спорів з майнового страхування господарськими судами полягає в правильній оцінці обставин та представлених доказів, що підтверджують причинні зв'язки між страховим випадком і збитком та представленими у справі доказами.

Запропоновано при вирішенні спорів, що виникають з договору майнового страхування, для доказування причинних зв'язків між страховим випадком і заподіяним збитком виходити з фактичних обставин, складових підстави вимог страхувальника про виплату страхового відшкодування, для чого виділяти і доказувати ті обставини, що обумовлюють можливість і дійсність настання результату (збитку), а обставини, що створюють тільки можливість настання збитку не розглядати як страховий випадок.

На основі результатів дослідження підготовлені пропозиції по внесенню доповнень і змін у Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України “Про страхування”.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведене теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукової задачі, що полягає в науковому обґрунтуванні напрямків удосконалення правового забезпечення процесу доказування в господарському судочинстві. При вирішенні наукової задачі дисертанткою підготовлені нові наукові положення та пропозиції по вдосконаленню законодавства щодо процесу доказування в господарському судочинстві з метою підвищення його ефективності при розгляді справ в господарських судах.

Основними науковими та практичними результатами дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад та пропозицій щодо процесу доказування в господарському судочинстві, зокрема, визначення видів доказування та уточнення їх змісту; класифікація обов’язків по доказуванню та підстав звільнення від доказування; формулювання пропозицій стосовно вдосконалення процесу доказування; систематизація особливостей доказування при розгляді господарських спорів, що виникають з договору підряду на капітальне будівництво, вексельних зобов’язань, майнового страхування; вироблення конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства щодо процесу доказування в господарському судочинстві.

На основі проведеного дослідження сформульовані наступні висновки.

1. Удосконалено поняття судового доказування як особливої форми пізнавальної діяльності осіб, які беруть участь у справі, і господарського суду, що забезпечує встановлення, перевірку й засвідчення фактів спірного правовідношення та прийняття законного й обґрунтованого судового рішення, урегульованого нормами господарсько-процесуального й матеріального права.

2. Виділено види доказування, які є передумовою судового доказування, а також уточнено їх зміст, а саме: позасудове доказування – це пізнавальна діяльність, урегульована нормами матеріального права, яка забезпечує встановлення і фіксування (засвідчення) фактів (обставин) з метою вирішення в майбутньому правових конфліктів і правильного застосування правових норм; досудове доказування – це пізнавальна діяльність осіб, які приймають участь у справі, регульована нормами матеріального та процесуального права, що забезпечує розгляд справи у господарському суді.

3. Підготовлено пропозиції по вдосконаленню процесу доказування, зокрема, запропоновано: доповнення переліку учасників процесу спеціалістом, відмежувавши його права та обов’язки; визначення процесуальної співучасті, тобто, коли позов пред'являється одночасно декількома позивачами або до декількох відповідачів, якщо предметом спору є загальні для них права чи обов'язки; розширення повноважень апеляційного суду відносно повної апеляції, суть якої в тому, щоб надати сторонам у справі права по представленню додаткових доказів без обмежень.

4. Сформульовано визначення стадій судового доказування як погоджених із законами логіки послідовних практичних дій учасників процесу, урегульованих нормами господарського процесуального закону, що забезпечують досягнення мети судового доказування. Для підкреслення завершеного характеру оцінки досліджених доказів виділено наступні стадії і підстадії процесу доказування, а саме: 1) доказування при підготовці справ, зокрема: визначення предмета доказування, виявлення, збір доказів, їх представлення до суду; 2) дослідження доказів у суді, зокрема: при розгляді справи, додатковому збиранні доказів, зміні предмета доказування, оцінці досліджених доказів; 3) винесення висновку суду для прийняття рішення по справі, укладання мирової угоди, відмовлення від позову, визнання позову.

5. Доведено доцільність використання при розгляді справ у господарських судах категорії “стандарт доказування” як моделі процесуального доказування, у якій мета, задачі судочинства, принципи господарського процесу, права й обов'язки його учасників в процесі доказування розглядаються як взаємозалежні елементи, що визначають сутність і зміст інституту процесуального доказування.

6. Уведено поняття “розкриття доказів” як зобов’язання кожної особи, яка бере участь у справі, розкрити докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог до початку судового розгляду, а також стверджується, що забезпеченням змагального початку у господарському процесі є механізм обміну змагальними паперами до початку судового розгляду особами, які беруть участь у справі.

7. Обґрунтовано висновок про те, що мета процесуальної презумпції – виключити представлення учасниками судового процесу доказів, необхідних для винесення судового рішення, або визначити суб'єкта, на який покладається тягар доказування і, таким чином, розподілити обов'язки сторін з доказування.

8. Підготовлено практичні рекомендації зі складання конкретних видів письмових документів у відносинах, що виникають з договору підряду на капітальне будівництво, вексельних зобов’язань, майнового страхування, і їх використання в доказувальній діяльності в господарському судочинстві.

9. Аргументовано, що за позовами, що виникають з вексельних зобов’язань, слід обмежити коло засобів доказування письмовими документами, поясненнями сторін та висновком експерта, передбачити право позивача на забезпечення позову й негайне виконання сторонами прийнятого судом рішення. Доведено, що законний векселеутримувач не зобов'язаний доказувати існування й чинність своїх прав, бо вони є існуючими та дійсними. При цьому тягар доказування зворотнього лежить на вексельному боржнику.

10. Доведено, що при вирішенні спорів, що виникають з договору майнового страхування, господарський суд повинен встановити наявність матеріально-правових і доказувальних фактів, що входять у предмет доказування з цієї категорії спорів, виходячи зі змісту понять страхового інтересу, страхового ризику та страхового випадку.

11. Запропоновано при вирішенні спорів, що виникають з договору майнового страхування, для доказування причинних зв'язків між страховим випадком і заподіяним збитком, виходити з фактичних обставин, складових підстави вимог страхувальника про виплату страхового відшкодування, для чого виділяти і доказувати ті обставини, що обумовлюють можливість і дійсність настання результату (збитку), а обставини, що створюють тільки можливість настання збитку не розглядати як страховий випадок.

12. На основі результатів дисертаційної роботи підготовлено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до наступних нормативно-правових актів:

Господарського процесуального кодексу України, зокрема: щодо процесуальної співучасті (ст. ), обов’язків по доказуванню (ст. ), підстав звільнення від доказування (ст. ), поняття письмових доказів (ст. ), оцінки доказів господарським судом (ст. ), змагальних паперів (ст. 1), зміни підстав або предмету позову, зміни розміру позовних вимог, відмови від позову (ст. 78), повної апеляції (ст. 101);

Господарського та Цивільного кодексів України відносно змісту технічної документації, її оформлення за договором підряду на капітальне будівництво, відношеннями між замовником та підрядчиком, порядку прийому та здачі робіт за договором підряду на капітальне будівництво;

Закону України “Про страхування в Україні”, зокрема щодо змісту договору страхування (ст. 6), страхового випадку (ст. 8), відмови від виплати страхового відшкодування (ст. 25) та інші зміни.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

АНОТАЦІЯ

Ніколенко Л.М. Доказування в господарському судочинстві. – Рукопис.

Дисертація за здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – Господарське право; господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2004.

У дисертації проведено теоретичне узагальнення проблем доказування в господарському судочинстві; обґрунтовані нові наукові