Національна академія наук України

Інститут української мови

Невмивака Оксана Володимирівна

УДК 811.162.3’36/37

Структура і семантика деагентивних речень у сучасній чеській літературній мові

Спеціальність 10.02.03 - слов’янські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник | - | доктор філологічних наук, професор Багмут Алла Йосипівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти | - | доктор філологічних наук, професор Медвідь-Пахомова Світлана Миколаївна, завідувач кафедри словацької філології Ужгородського національного університету;

кандидат філологічних наук, доцент Лобур Надія Володимирівна, завідувач кафедри слов’янської філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Провідна установа | - | Київський державний лінгвістичний університет, кафедра фонетики та граматики слов’янських мов, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться “26” січня 2005 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “25” грудня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним зі здобутків сучасної синтаксичної теорії є розмежування аспектів вивчення синтаксичних одиниць, зокрема, речення як основної синтаксичної одиниці. Досліджуючи речення у різних аспектах, можна глибше та повніше пізнати його складну природу й організацію. Разом із тим в основі будь-якого аспекту дослідження має бути структурно-семантичний опис, який дозволяє визначити характер формально-граматичної та семантико-функціональної організації речення, з’ясувати наявність тих чи інших структурних і семантичних моделей і з їх урахуванням побудувати структурно-семантичну типологію речення.

Синтаксичні конструкції, що характеризуються симетрією співвідношення семантико-синтаксичної і формально-граматичної структур, називаємо агентивними і розглядаємо їх як базову одиницю, вихідну для творення інших синтаксичних одиниць. Проте значно частіше однозначної відповідності між семантичним і граматичним рівнями немає, що, у свою чергу, спричиняє до неідентичності семантико-синтаксичної структури базової і похідних від неї одиниць. У таких реченнях дія представлена як самостійна, безвідносна до діяча (агенса), тому їх прийнято називати деагентивними.

Семантико-синтаксичний підхід вимагає застосування методу моделювання, спрямованого на встановлення певної множини моделей-зразків, що лежать в основі конкретних речень-висловлень. Цей підхід реалізовано у концепціях вітчизняних (В.М. Русанівський, І.Р. Вихованець, В.І. Кононенко, К.Г. Городенська, Й.Ф. Андерш, Н.В. Гуйванюк) та зарубіжних (В. Матезіус, Фр. Данеш, М. Грепль, Й.Новотний, Н.Ю. Шведова, В.А. Бєлошапкова, А.М. Мухін, Т.П. Ломтєв) учених. Саме з таких позицій аналізуємо у нашій роботі деагентивні речення в сучасній чеській літературній мові, центральне місце при цьому посідає визначення основних валентних й інтенційних типів мінімальних реченнєвих структур.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що вона відображає один із аспектів загальної лінгвістичної проблеми – системного аналізу синтаксичних одиниць із боку їхньої структури і семантики. У зв’язку з цим актуальним є комплексний аналіз деагентивних речень чеської мови з урахуванням різноманітності їхньої структури, семантики та функціональних характеристик. Крім того, дослідження деагентивних речень висвітлює досить важливий аспект синтаксису як динамічної структури функціональних одиниць, взаємопов’язаних дериваційними, трансформаційними та парадигматичними відношеннями, вивчення яких тільки-но розпочинається в українському мовознавстві.

На матеріалі чеської мови, незважаючи на широке вживання деагентивних конструкцій, їх вивченню досі не приділялося належної уваги ані у вітчизняній, ані у зарубіжній богемістиці. Опис деагентивних речень проводився переважно у формі невеликих розвідок в окремих аспектах певного кола синтаксичних питань (Й.Ф. Андерш, Фр.Данеш, М.Грепль, К. Гаузенблас).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження пов’язана із загальним напрямом лінгвістичних досліджень кафедри слов’янської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми слов’янського мовознавства”.

Мета дослідження. Дослідження деагентивних речень у сучасній чеській літературній мові має комплексний характер і спрямоване на те, щоб висвітлити особливості їх формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної структур, з’ясувати на матеріалі чеської мови взаємодію і взаємовплив семантичного та синтаксичного рівнів речення, виходячи із загальної одиниці для аналізу, якою є деагентивна конструкція.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. визначити й систематизувати мінімальні реченнєві моделі, за якими утворюються чеські деагентивні речення;

2. визначити статус категорії деагентивності;

3. розкрити формальні та семантичні особливості деагентивних речень у сучасній чеській літературній мові;

4. показати значення мінімальної структури речення (структурної моделі) у систематизації синтаксичного опису;

5. встановити критерії розмежування конститутивних (обов’язкових та потенційних) і не конститутивних (факультативних) компонентів мінімальної структури речення.

При розв’язанні поставлених завдань ми керувалися вихідним положенням про центральну позицію предиката, який визначає конструктивний склад речення. Це дозволяє глибше пізнати механізм семантико-синтаксичної будови речення, його компонентного членування й ієрархічної організації.

Об’єктом дослідження є сучасні чеські синтаксичні конструкції, що функціонують у літературній мові; предметом дослідження виступають структурні та семантичні особливості деагентивних речень у сучасній чеській літературній мові.

Основними методами дослідження стали описовий і зіставний, які передбачають детальний аналіз й узагальнення мовного матеріалу. Широко застосовується метод семантико-синтаксичного моделювання, пов’язаний із установленням структурно-семантичних моделей як абстрактних синтаксичних зразків, що є базовими для деагентивних речень. У процедурі дослідження використовуються й методи трансформаційного та семантичного (зокрема компонентного) аналізу.

Матеріалом дослідження стала картотека речень, вилучених методом суцільної вибірки із художніх творів відомих чеських письменників ХХ-ХХІ ст. (К. Чапека, Я. Гашека, І. Ольбрахта, Б. Грабала, М. Кундери, М. Вівека та ін.), сучасних публіцистичних та наукових текстів. Крім того, було використано мовний матеріал, узятий зі словників: тлумачних (“Slovnik spisovnйho jazyka иeskйho”; “Slovnнk spisovnй иeљtiny pro љkolu a veшejnost”) ? фразеологічних (“Slovnik иeskй frazeologie a idiomatiky”).

Наукова новизна праці полягає в тому, що в ній на конкретному мовному матеріалі втілено новий теоретичний напрям синтаксичних досліджень – цілісне розмежування агентивних і деагентивних структур. Здійснено послідовне вивчення категорії чеських деагентивних речень, яка ще не була предметом спеціального, зокрема багатоаспектного, розгляду ані в чеському мовознавстві, ані у світовій богемістиці загалом. Було розглянуто семантико-синтаксичні параметри дієслів, які утворюють предикативне ядро аналізованих конструкцій, визначено імпліцитні та експліцитні засоби вираження семантичного суб’єкта у них. Реалізовано комплексний аналіз чеських деагентивних речень, який передбачав урахування та послідовне вивчення їхніх основних формальних, семантичних та функціональних аспектів. Це дало змогу вперше створити цілісне дослідження структури і семантики чеських деагентивних речень, встановити взаємозв’язок їхніх формально-граматичної і семантико-синтаксичної структур.

Теоретичне значення дослідження. Результати здійсненого семантико-синтаксичного аналізу дозволяють глибше пізнати сутність таких основних одиниць синтаксису, як агентивні/деагентивні утворення, специфіку їх значень. Класифікація деагентивних речень, що ґрунтується на структурних і семантичних ознаках, може бути застосованою в дослідженнях із теоретичної і функціональної граматики сучасної чеської та інших слов’янських мов. Використану нами методику семантико-синтаксичного моделювання розширено низкою нових підходів до структури речення, що є певним внеском у подальший розвиток семантико-синтаксичного напрямку в сучасному вітчизняному мовознавстві.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів для вивчення синтаксису слов’янських мов, для викладання спецкурсів і спецсемінарів із граматики сучасної чеської мови. Теоретичні положення та матеріали, представлені в роботі, можуть знайти застосування у підготовці підручників і навчальних посібників із синтаксису сучасної чеської літературної мови, порівняльної граматики слов’янських мов, а також для розв’язання завдань, пов’язаних із теорією і практикою перекладу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження було повідомлено на таких міжнародних та національних наукових зібраннях: 1-му Оломоуцькому симпозіумі україністів “Україністика на порозі нового століття і тисячоліття: проблеми мови, літератури та культури” (Чеська Республіка, м. Оломоуць, 2001); VII Міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Сімферополь, 2002); Міжнародній науковій конференції “Україністика: минуле, сучасне, майбутнє” (Чеська Республіка, м. Брно, 2003); Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов” (Вінниця, 2003).

У повному обсязі дисертаційну роботу було обговорено та схвалено на засіданні кафедри слов’янської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення дисертації викладено у 7 публікаціях у фахових українських та зарубіжних виданнях.

Структура дисертації. Праця складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографії та списку джерел фактичного матеріалу. Загальний обсяг роботи 191 с., з них основного тексту – 162 с. Список використаної літератури становить 245 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дисертаційної праці, розкрито положення про наукову новизну, методи, об’єкт і предмет дослідження, теоретичне і практичне значення результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади семантико-синтаксичного моделювання речення” представлено основні поняття, пов’язані з формально-семантичною структурою речення і моделюванням синтаксичних одиниць, викладено засади сучасних лінгвістичних досліджень щодо агентивності/деагентивності синтаксичних конструкцій.

У дослідженнях із синтаксису останніх десятиріч наявна ідея про те, що синтаксис будь-якої мови – це впорядкований набір реченнєвих моделей та правил, прийнятих носіями мови, за якими вони утворюють окремі висловлення. Складовими частинами семантико-синтаксичної моделі речення є елементи, які мають дистинктивну функцію стосовно інших моделей. Йдеться про мінімальну, але водночас повну структуру, яка містить усі (й тільки ті) функціональні позиції, необхідні для того, щоб виникло граматично повноцінне речення, здатне бути комунікативною одиницею.

На вибір граматичної моделі впливає вибір того чи іншого предиката. Предикат указує на типи мінімальних моделей речення і є центральним компонентом валентної моделі, здатним імплікувати функціонально-синтаксичні позиції її компонентів. Цю його властивість прийнято називати валентним потенціалом. Предикат визначає кількісний склад залежних іменникових компонентів речення – комплементів – та їхні семантичні функції.

Побудова мінімальної моделі речення обов’язково пов’язана з розмежуванням валентних і невалентних позицій. Компоненти реченнєвої структури, зумовлені валентністю предиката, визначають як конститутивні. У межах конститутивних компонентів виділяємо обов’язкові й потенційні. До перших належать ті компоненти, реалізація яких у мовленні є обов’язковою, без яких неможливе граматично правильне, повноцінне речення.

Деякі валентні позиції у реченні можуть залишитися лексично нереалізованими, тобто потенційними. Потенційні позиції у реченні виявляються незаміщеними, якщо їхній зміст зрозумілий носієві мови і випливає з контексту або ситуації. Потенційні компоненти, хоча й імплікуються предикатом, у мовленні та в писемному тексті можуть бути реалізованими або нереалізованими.

Факультативні компоненти кількісно не обмежені і не пов’язані валентністю з предикатом. До них належать означення іменників та обставини місця і часу, які власне поширюють обов’язкові компоненти мінімальної реченнєвої структури.

Формально-синтаксична організація речення пов’язана з його семантико-синтаксичною будовою, оскільки формально-синтаксичні особливості речення зумовлено переважно його семантикою. Валентності на синтаксичному рівні дорівнює інтенція на рівні семантичному. Основні інтенційні типи мінімальних реченнєвих структур конституюються з дієслівної дії та партиципантів – учасників позамовної ситуації, які мають узагальнений характер агенса, носія дії чи стану, пацієнса, реципієнта, бенефіцієнта, каузатора тощо.

Речення тим або іншим чином відображають навколишню дійсність, із якою людина стикається у процесі пізнання. Певну реальну ситуацію, напр., “хтось (агенc, zednнci ) – робить так, щоб виникло (stavмt) – щось (пацієнс, љkolka) можна відтворити кількома різними реченнями: Zednнci postavili љkolku ze dva roky. Љkolka byla postavena zednнky za dva roky. Љkolka se postavila za dva roky. Љkolku postavili za dva roky. Елімінація агенса залишає ситуацію тією самою, тобто інформативність речення зберігається.

Семантична структура наведених вище речень містить однакову пропозицію – спільне семантичне ядро, що є номінацією певної денотативної ситуації незалежно від усіх актуалізуючих моментів (модальності, часу, актуального членування тощо). Пропозиція реалізується у конкретних реченнях, які виникають унаслідок ієрархізації семантичної структури речення. Сутність цього явища полягає в тому, що в позиції підмета, крім агенса, можуть виступати й інші партиципанти, внаслідок чого виникають деагентивні речення, які відображають ту саму реальну ситуацію, що й агентивні, проте вони мають різні реченнєві зразки, напр.: Шeditel slнbil Petrovi odmмnu. Odmмna byla шeditelem slнbena Petrovi. Petr mб od шeditele slнbenou odmмnu тощо.

Питання, пов’язані з проблематикою ієрархізації семантичної структури речення і деагентизацією, термінологічно співвідносні з поняттями категорії дієслівного стану, активної і пасивної форми, неозначеності й узагальненості суб’єкта, безособовості. У цьому зв’язку для чеської та української лінгвістичних традицій властивий особливий інтерес до визначення понять активного і пасивного стану і до власне граматичного статусу категорії стану.

В українській лінгвістичній літературі, яка розвиває вчення О. Потебні про дієслово, прийнято вважати, що у формах стану відбиті різні взаємовідношення присудка до підмета і додатка. Але, як слушно зазначає В.М. Русанівський, твердження про тричленну структуру активних і пасивних конструкцій суперечить справжньому станові речей, оскільки в усіх слов’янських мовах поширеними є пасивні звороти, що складаються з двох компонентів, обов’язкових для збереження зрозумілості висловлення, напр., чеськ. obilн se mlбtн, укр. дім будується, рос. урожай собирается.

Це дало підстави Б. Гавранеку стверджувати, що граматичну категорію стану вдається простежити там, де при тотожному змісті “змінено відношення дієслівної дії до суб’єкта або взагалі до конструкції речення”. Якщо агенс дії є суб’єктом дієслова-предиката, то, за Б. Гавранеком, перед нами активна синтаксична форма, активний стан, напр.: Љli jsme. Smмje se mu. Якщо агенс не є суб’єктом дієслова-предиката, то у цьому випадку маємо пасивну синтаксичну форму, пасивний стан, напр.: Napшed se mlбtн, potom se platн. Dщm se stavн.

Отже, не вираження джерела дії стає характерною ознакою пасива. У тому факті, що в пасиві зазвичай відсутній словесно виражений агенс, Б. Гавранек убачав близькість пасивних речень до активних неозначено-особових та узагальнено-особових конструкцій (Jak se do lesa volб, tak se zozэvб. Шнkajн mu Josef).

В українському мовознавстві проблематика відношення дієслівної дії до суб’єкта і до конструкції цілого речення пов’язана не лише із категорією стану, але також із категорією персональності/імперсональності, неозначеністю та узагальненістю суб’єкта. У цьому зв’язку речення із агенсом, усуненим із центральної синтаксичної позиції підмета, дістають визначення як неозначено-особові, узагальнено-особові й безособові.

Виникнення та розвиток поняття деагентивності пов’язані з іменем М.Грепеля, який дійшов висновку, що конструкції із рефлексивною і дієприкметниково-пасивною формами, особові, безособові й неозначено-особові речення виявляються конкуруючими засобами вираження, вони частково взаємозамінні і частково взаємодоповнюючі. В деагентивності М.Грепль знаходить загальне, інваріантне значення цих конструкцій, оскільки в усіх аналізованих випадках агенс дії усунено із позиції граматичного підмета, тобто дія сприймається як безагентна.

Введення поняття деагентивності допомагає, на нашу думку, подолати труднощі, пов’язані з тим, що у згаданих синонімічних конструкціях фактично схрещено два різні за своїм характером критерії: 1) морфологічний – рефлексивність/нерефлексивність; 2) синтаксичний – особовість/безособовість (безсуб’єктність). Крім того, категорія деагентивності дозволяє об’єднати пасивні речення із неозначено-особовими та узагальнено-особовими конструкціями.

Ідея деагентивності знайшла своє втілення й у концепції нової Академічної граматики чеської мови, розробленої колективом провідних чеських лінгвістів: Фр.Данешом, К.Гаузенбласом, М.Грепелем, Р.Мразеком. В українському мовознавстві концепцію деагентивності в зіставно-типологічному аспекті на слов’янському матеріалі розробляв Й.Ф. Андерш.

У другому розділі “Диспозиційні типи деагентивних речень” проаналізовано загальний характер та особливості деагентивних речень, що виникли внаслідок трансформаційних перетворень агентивних конструкцій. Запропоновано авторську класифікацію мінімальних реченнєвих моделей, які є базовими для утворення деагентивних речень у сучасній чеській мові. Висвітлено структурні та семантичні особливості диспозиційних типів деагентивних конструкцій.

Агентивні й деагентивні речення співвідносяться як вихідні та похідні й пов’язані між собою трансформаційними зв’язками, за яких перші перетворюються на другі, напр.: Byli za svoji prбci placeni (Kundera)? (Stбt) jim za jejich prбci platil. У рамках деагентивності агенс слід розуміти відносно широко: не лише як діяча у сполученні із акціональними дієсловами, але й як носія стану в сполученні з дієсловами стану (sedмt, spбt, umнrat). Деагентизованими можуть ставати лише ті двоскладні речення, у позиції підмета яких виступають назви на позначення істот, їх сукупностей чи їхні формально-граматичні заступники (особові займенники): profesor, zpмvaиka, policie, parlament, soud, trojice muћщ тощо.

Враховуючи кількість і якість компонентів, усю сукупність деагентивних речень зводимо до 12 основних структурних моделей:

Snom – Vf refl demipass – Sdat; Snom – Vf refl demipass – Sdat – Adv; Vf imp refl – Sdat; Vf imp refl – Sdat – Adv; Snom – Vf refl pass; Vf imp refl – S (praep S)/Adv; Snom – Vf cop part.pass – Sinst; Vf imp cop -no/-to – S/praep S; (Snom ? 0) – Vf pers non cop; Vf mнt + part.pass.; Vf dostat + part.pass.; Vf nechat/dбt + Inf.

Услід за Р. Мразеком, поділяємо деагентивні речення в семантичному плані на диспозиційні, які виражають схильність (диспозицію) суб’єкта до дії, напр.: Chtмlo se mu spбt (Hejcman) та на дійові (вони відтворюють саму дію як таку), напр.: Zkouљelo se dopoledne i odpoledne (Tэd.).

У диспозиційних типах деагентивних конструкцій агенс виражено, як правило, у формі давального логічного суб’єкта, який у лінгвістичній літературі вважають справжнім еквівалентом підмета, напр.: Standa leћн vaby se mu lнp pшemэљlelo (Иapek) ? Standa leћн vaby (on) lнp pшemэљlel. Давальний логічного суб’єкта належить до морфологічних варіантів суб’єктної синтаксеми і є необхідним компонентом семантико-синтаксичної структури речення.

У чеській мові виділяємо 4 основні мінімальні реченнєві моделі диспозиційних деагентивних речень.

Реченнєва модель Snom – Vf refl demipass – Sdat лежить в основі речень, у яких агенс реалізований у позиції комплемента в давальному відмінку, а в центральній синтаксичній позиції підмета перебуває об’єкт сприйняття. Предикат у цих реченнях набуває рефлексивної дієслівної форми, напр.: Poшбd se mi pak ten andмl vybavoval (Kundera). Zjevila se mi chatiиka v (Hrabal).

У чеській мові наявність давального логічного суб’єкта в реченнях цього типу є обов’язковою, на відміну від української, в якій він може і не бути реалізованим, напр.: Чулася в гомоні тяжка зимовая дума (Леся Українка).

Аналізована реченнєва модель є не дуже продуктивною у чеській мові. Утворені за нею речення найчастіше сформовано із пропозицій, в основі яких лежать предикати із семантикою сприйняття, уявлення, усвідомлення, відчування, пригадування тощо (hnusit se, vybavit se, jevit se, vyjevovat se, znelнbit, zprotivit).

У семантичному плані такі деагентивні речення є відмінними від відповідних вихідних конструкцій: логічний суб’єкт представлено у них як зовсім інактивний сприймач певної ситуації у своїй свідомості або оточуючій дійсності, тоді як у вихідному агентивному реченні цей партиципант представлено як такий, що здійснює активну дію (що до певної міри суперечить фактичній ситуації у денотаті), напр.: Jako mщj domov, jenћ se mi zprotivil (Kundera) ? Jako mщj domov, jenћ jsem si zprotivil.

Реченнєву модель Snom – Vf refl demipass – Sdat – Adv відрізняє від попередньої моделі наявність адвербіального комплемента, який виражено якісно-означальними прислівниками або їх функціональними еквівалентами: dobшe, љpatnм, vэbornм, lehce, tмћce, obtнћnм, s potмљenнm тощо. У чеській мові давальний логічного суб’єкта в цих реченнях, як правило, дістає енклітичного вираження, напр.: Jazyky se (mi) studovaly bбjeиnм. Kniha se (mi) psala vэbornм. Власне цим вони відрізняються від подібних українських конструкцій, у яких давальний логічного суб’єкта взагалі не може бути виражено, напр.: *Тексти (мені) писалися легко. *Вірші (нам) складалися важко. Аналізовані диспозиційні деагентивні речення повідомляють про певний психічний чи фізичний стан виконавця дії, оформлюваного компонентом Sdat, напр.: Petrovi se matematika studuje lehce (Slovnнk spisovnй иeљtiny) ? Petr studuje matematiku lehce.

Реченнєва модель Vf imp refl – Sdat – Adv містить валентні позиції для логічного суб’єкта в давальному відмінку та адвербіального комплемента Adv, у ролі якого можуть виступати якісні прислівники dobшe, љpatnм, snadno, pшнjemnм, pohodlnм, lйpe, lнp тощo, напр.: O New Yorku se mi vћdycky dobшe psalo (MF).

Хоча обидві залежні позиції в цій моделі є конститутивними, однак у певних мовленнєвих ситуаціях вони можуть не бути заміщеними. Давальний логічного суб’єкта можна завжди вербалізувати за допомогою іменників lidem, иlovмku, mnм, vљem тощо, напр.: Ono se to (lidem, иlovмku) lйpe povнdб (Morбvek)

Якісно-означальний прислівник Adv може бути опущений в емоційно забарвлених висловленнях, у яких про якісну характеристику дії імпліцитно сигналізує семантика самого дієслова-предиката та інтонація, напр.: To se nбm to jde, viп, to se nбm to jde! (Иapek). Ћe se jim to pнљe! (Pecka).

Реченнєву модель Vf imp refl – Sdat відрізняє від попередньої відсутність у ній конститутивної позиції для якісно-означального прислівника, напр.: Шнhб se mi (Viewegh). Komu se nelenн, tomu se zelenн (Slovnнk иeskй frazeologie). Standovi se ulevilo (Иapek).

У чеській мові коло дієслів, здатних утворювати предикативне ядро аналізованих конструкцій, значно обмежене. Сюди належать лише дієслова із семантикою фізіологічного стану особи (snнt, шнhat, stэskat se). В українській мові лексична база предикатів, що утворюють подібні речення, є значно ширшою. Сюди, крім предикатів із семантикою фізіологічного стану особи, належать:

1. дієслова активної фізичної дії: Тоні легко працювалося (Гончар);

2. спрямованої дії (руху): Щось моїм ногам ніяк не йдеться (Леся Українка);

3. процесів мислення: Сього Анхізу не бажалось (Котляревський).

Деагентивні диспозиційні речення позначають стан людської психіки і свідомості в найширшому сенсі. У семантичному плані вони значно відрізняються від відповідних агентивних структур: вони інформують не про фактичне здійснення тієї чи іншої дії, а швидше про певний психічний та фізичний стан людини, який спонукає її до виконання дії. Дієслова-предикати тут, як правило, не набувають форми майбутнього часу, оскільки спонтанну схильність до дії неможливо впевнено передбачити у майбутньому.

У третьому розділі “Дійові типи деагентивних речень” проаналізовано найчисельнішу групу чеських деагентивних конструкцій. До дійових деагентивних речень належать такі похідні синтаксичні структури, в яких на перший план виступає власне дія. Агентивний партиципант усувається із позиції підмета Snom, а його місце у структурах із перехідними дієсловами займає пацієнс. Унаслідок цього утворюються двоскладні деагентивні речення, напр.: Nad celou rotou se zavбdн reћim kбrnй roty (Kundera).

У неперехідних дієслів похідні деагентивні структури не передбачають синтаксичної позиції для підмета, внаслідок чого зформовано односкладні речення, напр.: Tady se vodou nikdy neplэtvalo (Hejcman). Tak vse teп vнm mмstм ?hodн (Smoljak/Svмrбk).

Дійові деагентивні речення, побудовані за реченнєвою моделлю Snom – Vf refl pass, мають два обов’язкові компоненти: субстантив у називному відмінку – означення формального діяча, тобто фактично об’єкта дії, та рефлексивну форму дієслова-предиката. Такі речення утворено від пропозицій із предикатом, що позначає активну дію, і партиципантом, що позначає субстанцію, на яку цю дію безпосередньо скеровано, напр.: Naљlo se nejvhodnмjљн mнsto (Kundera). Sopeиnэ popel se nahбzн do igelitovэch pytlщ a odveze do tovбrny (LN).

У сучасній чеській літературній мові рефлексивна форма дієслова-предиката не може сполучатися з агентивним орудним, який означає діяча. Це пояснюється тим, що вона виступає у реченнях, де діяч не індивідуальний, а загальний; тобто це діяч, який є нам зрозумілий, і тому, як правило, він не виражається. Цим аналізовані чеські конструкції виразно відрізняються від відповідних українських, для яких наявність агенса в орудному відмінку є нормою, напр.: Будинок ремонтується кооперативом. Його твори заборонялись урядом.

Деагентивні речення, побудовані за реченнєвою моделлю Vf imp refl – S (praep S) Adv, утворено як результат дійової модифікації агентивних двоскладних речень, унаслідок якої ліквідується позиція підмета, а дієслово-предикат, набуваючи рефлексивної форми, починає виражати узагальнену дію, напр.: Na mмkce osvмtlenй terase se uћ tanиilo (Hejcman).

Слід відзначити, що мінімальні реченнєві моделі Snom – Vf refl pass та Vf imp refl – S (praep S) Adv є надзвичайно продуктивними. Їх продуктивності значною мірою сприяє те, що в чеській мові дуже легко утворюється рефлексивна форма від будь-яких семантичних типів предикатів, а також від модальних дієслів moct, mнt, smмt, muset, напр.: Musн se to nejdшнv uklidit, kdyћ se mб razit dбl (Иapek). To se dlouho nesmмlo шнkat ani potajн (Kriseovб). У цьому полягає головна відмінність аналізованих чеських речень від відповідних українських. Українською мовою такі синтаксичні конструкції перекладають найчастіше за допомогою узагальнено-особових речень, напр.: Upadl do dluhщ, jak se шнkб (Иapek) - Заліз у борги, як то кажуть (Чапек).

Реченнєва модель Snom – Vf cop part.pass – Sinst виступає за деагентизації типу “агенс – пацієнс”, унаслідок чого агенс або взагалі усувається із центральної синтаксичної позиції підмета, або переміщується у позицію додатка, набуваючи при цьому форм непрямих відмінків. Позицію підмета займає пацієнс, який у вихідному агентивному реченні перебував у позиції Sacc. Предикат набуває дієприкметниково-пасивної форми, напр.: Domluva sнkem nebyla zruљena (Kundera).

Аналізована модель уможливлює не тільки деконкретизувати або узагальнити агенс, але й усунути його на другий план, тематизуючи референційний смисл із позиції пацієнса. У випадку вираження агенса він набуває форми орудного відмінка, напр.: A tak byl probuzen obtloustэm pбnem (Haљek). ?роте про діяча може свідчити не лише безприйменниково-орудний відмінок (Sinst), але й прийменниковий родовий (od + Sgen), напр.: Je to povoleno od sprбvy lбznн (Kundera). Відсутність агенса в деяких випадках компенсується обставиною або додатком, які опосередковано підказують фактичну ідентичність агенса, напр.: K byl pшedvolбn Honza (Kundera) ? Velitel pшedvolal Honzu.

Речення, утворені за моделлю Vf imp cop -no/-to – S/praep S, є результатом деагентизації типу “агенс – пацієнс”, унаслідок якої випадає центральна синтаксична позиція підмета, а дієслово-предикат набуває безособової форми, складеної із допоміжного дієслова bэt та предикативної форми на -no/-to, напр.: Se zakuklenэmi nepшбteli bude naloћeno stokrбt hщш (Kundera). Такі речення мають книжний характер, особливо якщо позицію предиката займають недоконані дієслова, напр.: S tнm bylo poинtбno na pшiљtн иtvrtletн (MF). В аналізованих синтаксичних конструкціях виконавець дії не одержує експліцитного вираження, оскільки він не відомий мовцеві або мовець навмисне його не конкретизує.

У чеській мові відсутні деагентивні конструкції з обов’язковим компонентом у знахідному відмінку, як це ми бачимо в українській мові, напр.: Жарт одразу було оцінено (Гончар). Становлено вежі, поновлено палісади, вали, поглиблювано рови (Загребельний).

Конструкції із предикативними формами на -no/-to функціонально є співвідносними з неозначено-особовими реченнями та синонімічними деагентивними конструкціями з рефлексивною формою дієслова, утвореними за моделлю Vf imp refl – S (praep S) Adv, напр.: Vyљetшovalo se to, ale nic se nezjistilo (Kriseovб) – Bylo to vyљetшovбno, ale nic nebylo zjiљtмno – Vyљetшovali to, ale nic nezjistili.

До дійових деагентивних речень відносимо, крім рефлексивних та дієприкметниково-пасивних конструкцій, неозначено-особові та узагальнено-особові речення, оскільки вони виражають узагальнену дію із семантично невизначеним агенсом. Ці речення зараховуємо до деагентивних ще й тому, що їм також притаманне загальне інваріантне значення, яке можна схарактеризувати як “деагентність”, оскільки всі вони виражають дію, за якої агенс усунено із позиції граматичного підмета, тобто деагентивну дію, напр.: Prэ vбm tu vykradli љpajz (Иapek). Jak si usteleљ, tak si lehneљ (Pшнsl.). Ми називаємо ці конструкції “реченнями з нульовим підметом”. Їхню мінімальну реченнєву модель можна сформулювати так: (Snom ? 0) – Vf pers non cop.

Речення з нульовим підметом можуть мати у своєму складі предикат у будь-якій особі й числі, тому виділяємо поміж них такі підтипи: (Snom>0) – Vf3pl non cop; (Snom>0) – Vf3sg non cop; (Snom>0) – Vf1sg non cop; (Snom?0) – Vf1pl non cop; (Snom?0) – Vf2sg non cop; (Snom?0) – Vf2pl non cop.

Мінімальну реченнєву модель (Snom?0) – Vf3pl non cop вживаємо для вираження дії, яка стосується невизначеного семантичного агенса. Оскільки в чеській мові всю область деагентивності “покрито” рефлексивною формою дієслова, деагентивні речення з нульовим підметом та з присудком у третій особі множини на зразок Na rohu rozkopali ulici a nedali tam иervenou lucernu (Иapek) стають розмовними.

В аналізованих реченнях дієслово-предикат означає дію, яка виражає максимально узагальнений потенційний агенс, що не повязаний ані з мовцем, ані з адресатом, а сприймається як абстрактний людський суб’єкт.

Специфічний різновид чеських деагентивних речень становить реченнєва модель (Snom?0) – Vf3sg non cop із нульовим підметом та третьою особою однини недоконаних і доконаних дієслів теперішнього часу або умовного способу чоловічого роду. Вона реалізується в підрядних порівняльних реченнях зі сполучниками jako kdyћ, jako by, neћ та деякими іншими, напр.: Mluvн francouzsky, jako kdyћ biиem mrskб (Vanиura). Ten lћe, jako kdyћ tiskne (Slovnнk иeskй frazeologie). У сучасній чеській літературній мові ця модель сприймається як архаїзм, хоча продовжує зберігатися в деяких фразеологічних сполученнях.

Обмеженість використання аналізованих конструкцій компенсується т. зв. “германізмом”: формою третьої особи однини дієслова-предиката у сполученні з виразами иlovмk, jeden, lidй, напр.: Jednou se иlovмk neovlбdne a љlбpne vedle (Иapek). ?країнською мовою такі речення слід передавати за допомогою узагальнено-особових конструкцій, напр.: Leccos se kecne a pak to иlovмka mrzн (Haљek) ? Щось бовкнеш, а тоді шкодуватимеш (Гашек).

Деагентивні речення з нульовим підметом та дієсловом-предикатом у 1-й та 2-й особі однини і множини виникають унаслідок деагентизації типу “агенс – пацієнс” як секундарні. При цьому діє нейтралізація зв’язків із мовцем, адресатом і підметом. Ці конструкції вживають із метою узагальнення діяча.

Речення, побудовані за моделлю (Snom?0) – Vf1sg non cop, для чеської мови не є широко вживаними. Вони виступають переважно в народних прислів’ях, напр.: Co snнm, propiji, toho uћiji (Pшнsl.). Речення, побудовані за моделлю (Snom?0) – Vf1pl non cop, вживають в узагальнювальній функції тоді, коли до кола можливих виконавців дії включений і сам мовець, напр.: O naљich Keltech toho pшнliљ nevнme (Klнma). ? чеській мові особливо характерним є використання 1-ї особи множини в усякого роду інструкціях, рецептах тощо, напр.: Oиiљtмnou slepici uvaшнme, vykostнme a nakrбjнme na malй kousky (Sp. svмt. kuch.).

Сфера поширення деагентивних речень із предикатом у 2-й особі однини та множини (Snom?0) – Vf2sg non cop і (Snom?0) – Vf2pl non cop) обмежена, головним чином, прислів’ями і приказками, напр.: S poctivostн nejdбl dojdeљ (Pшнsl.). Co se v mladн nauинљ, ve staшн jako kdyћ najdeљ (Pшнsl.). ?рідка натрапляємо на них і в індивідуальному мовленні, але вони звучать як архаїзм, напр.: Љvec rozhбnн rukama, jen coћ dмlбљ (Herrmann). Дія, названа в цих реченнях, не належить безпосередньо співрозмовникові, а може стосуватися будь-кого, маючи узагальнене значення.

В аналізованих структурах основними є предикати дії, процесу, предикати на позначення властивостей, звичок, постійних занять тощо. Суттєвою рисою цих конструкцій є можливість вживання в них статичних предикатів, напр.: Kdyћ jsi jednou шeditelem, tak musнљ podle toho jednat (Иapek). ?енотати цих предикатів не лежать безпосередньо на часовій осі, вони є певними узагальненнями.

Із узагальненим характером агенса пов’язана ще одна дистинктивна риса аналізованих речень – це неактуальність. Виражена дія має характер атемпоральної. Саме тому дієслово-предикат найчастіше набуває форми теперішнього часу. Із цієї самої причини у цьому типі деагентивних речень може бути вжито і морфологічну форму імператива, напр.: Bez penмz do hospody nelez (Slovnнk иeskй frazeologie).

У четвертому розділі “Деагентивні структури із модальними дієсловами” проаналізовано структурні та семантичні особливості мінімальних реченнєвих моделей, до складу яких входять модальні дієслова (mнt, dostat, nechat). Речення, утворені за моделями Vf mнt + part.pass. і Vf dostat+ part. pass., презентують семантичний тип деагентизації “агенс - реципієнт”. Вони складаються з особової форми допоміжних дієслів mнt і dostat та пасивного дієприкметника доконаного виду. Дієслова mнt і dostat тут “служать для вираження стану, який є результатом дії” [Slovnнk spisovnйho jazyka иeskйho]. Пасивний дієприкметник, що входить до складу аналізованих конструкцій, може набувати форми середнього роду на -о або узгоджуватися з іменником у знахідному відмінку.

Семантична структура вихідних агентивних речень містить, крім агенса та пацієнса, також і реципієнтний партиципант. Йдеться про семантичні структури з трьома компонентами, в яких реципієнт займає синтаксичну позицію Sdat, напр.: Herec mб od reћisйra pшidмlenu novou roli (Slovnнk spisovnйho jazyka иeskйho)? Reћisйr pшidмlil hercovi novou roli. Реципієнт є невід’ємною частиною інтенційного поля дієслова, це семантично обов’язкове доповнення дієслова.

При утворенні деагентивних речень цього типу на формально-синтаксичному рівні засвідчено такі зміни: агенс у називному відмінку часто взагалі відходить із позиції підмета похідних конструкцій, таким чином відбувається його деконкретизація, напр.: Mбte pшedepsбno jeљtм иtvrќ hodiny v bazйnu (Kundera). У випадках, коли виникає потреба у вираженні агентивного партиципанта, вислови на його позначення набувають форм Sgen: Mбte to ode mne povoleno (Haљek). Якщо у вихідних агентивних реченнях позиція агенса є обов’язковою, то у похідних деагентивних конструкціях вона є факультативною. Реципієнт, який в агентивному реченні стоїть у позиції давального відмінка, переходить у головну позицію підмета похідної деагентивної структури.

Деагентивні конструкції, утворені за моделлю Vf mнt + part.pass., завжди мають результативне значення: вони виражають результат, який випливає з якоїсь дії у минулому. Наявність семантичної ознаки результативності уможливлює заміну конструкції Vf mнt + part.pass. дієприкметниковою конструкцією Snom – Vf cop part.pass – Sinst за умови, що остання також містить семантичну ознаку результативності, напр.: Vбjmu vaљeho zdravн mб rota zaraћeny vychбzky na dva mмsнce (Kundera) ? Vбjmu vaљeho zdravн vychбzky roty jsou zaraћeny na dva mмsнce.

В українській мові аналогічні конструкції відсутні взагалі, тому чеські деагентивні речення, у яких агенс та реципієнт є денотатами одного й того самого об’єкта, українською мовою перекладають здебільшого дієслівними активними реченнями, напр.: Kampak mбte namншeno? (Haљek) ? Чи далеко прямуєте? (Гашек). При перекладі чеських речень, у яких агенс і реципієнт виступають денотатами різних об’єктів і які мають пасивне значення, вдаються, як правило, до неозначено-особових речень, напр.: My tu nemбme nic hlбљeno (Иapek) - Нам про це нічого не повідомили (Чапек).

Використання деагентивної конструкції Vf dostat + part.pass. обмежено певними семантичними класами предикатів типу namlбtit, naшezat, nafackovat, vyhubovat, vynadat, vyиinit, vyspнlat. Ці дієслова слід віднести до семантичного класу дієслів “приймання”.

На відміну від звичайних пасивних речень із нереципієнтним підметом аналізовані синтаксичні структури властиві як літературній, так і розмовній мові, напр.: кн. (Dostal jsem pшidмlenu prйmii (Slovnнk spisovnй иeљtiny), розм. (…Jak jsem za to dostal vynadбno od nich i u nбs (Иapek).

Українською мовою такі реченнєві конструкції відтворюють найчастіше за допомогою неозначено-особових речень, напр.: Mб nadмji, ћe dostane vиas zaplaceno (Haљek) ? І має надію, що йому вчасно заплатять (Гашек).

Речення, в основі яких лежить модель Vf nechat/dбt + Inf, уособлюють деагентизацію типу “агенс – ініціатор”, сутність якої полягає в усуненні агенса з позиції Snom вихідної агентивної структури. На його місце переміщено партиципант ініціатор, напр.: (Vyљetшovatel) si nechal vyloћit podrobnosti jejн smrti (Kundera).

Деагентизація типу “агенс – ініціатор” передбачає у вихідній агентивній структурі наявність партиципанта із семантичною функцією ініціатора. На формально-синтаксичному рівні цьому партиципанту відповідає не обов’язкова, а лише факультативна позиція, саме тому позиція ініціатора у вихідному реченні, як правило, залишається формально незаміщеною.

Основним засобом деагентизації типу “агенс – ініціатор” є синтаксична конструкція Vf nechat/dбt + Inf., напр.: Ale Ludvнk se nedal zastavit (Kundera). Dal jsem si ho popsat (Klнma). Дієслова nechat/dбt тут мають значення “спонукати когось до дії” [Slovnнk spisovnйho jazyka иeskйho].

Похідне деагентивне речення містить синтаксичну позицію для агенса, який набуває форми субстантива в орудному відмінку Sinst або відмінково-прийменникової форми od Sgen, напр.: Vн lйkбrnм dali ho vyvйst laborantem (Haљek). Nechal si to ode mne opakovat (Kundera).

Українською мовою такі деагентивні конструкції слід перекладати за допомогою агентивних дієслівних речень, напр.: Od takovйho starйho kretйna si nenechбm nadбvat (Иapek) ? Не хочу слухати лайку від якогось старого кретина (Чапек). Na frontм se dбt pшнpadnм zabнt (Haљek) ? На фронті знайти при нагоді смерть (Гашек).

У Висновках сформульовано результати дослідження структури і семантики корпусу чеських деагентивних речень.

1. Дослідження конкретних речень вимагає звести їх до мінімальних реченнєвих моделей, які лежать в основі елементарних, але достатніх у структурному й інформативному відношенні речень-висловлень. До складу