НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Негодченко Олександр Володимирович

УДК 342.721

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ:

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ засади

12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий консультант – | доктор юридичних наук, професор,

академік АПрН України,

Бандурка Олександр Маркович,

Верховна Рада України,

народний депутат України

Офіційні опоненти – | доктор юридичних наук, професор,

Член-кореспондент АПрН України

Нижник Ніна Романівна,

Національна академія державного управління при Президентові України, перший проректор

доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Національна академія внутрішніх справ

України, начальник кафедри

теорії держави та права

доктор юридичних наук, професор

Остапенко Олексій Іванович,

Кримський юридичний інститут

Національного університету внутрішніх справ,

ректор

Провідна установа – | Національна юридична академія України

Імені Ярослава Мудрого, кафедра адміністративного права (м. Харків)

Захист відбудеться 21 лютого 2004 року о 9-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розіслано 15 січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Забезпечення прав і свобод людини визначає розвиток більшості країн на шляху політичної демократії, економічного прогресу та співробітництва, виступає одним із основних завдань процесу реформування українського суспільства, що набуває особливого значення в контексті європейської інтеграції України. Прагнення української держави стати повноправним членом світового співтовариства спрямоване на зміщення векторів діяльності правоохоронних органів з метою першочергового забезпечення ними національних конституційних норм та світових стандартів дотримання прав і свобод людини.

У сучасних умовах ефективне забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ вимагає концептуально нових підходів, що обумовлюють докорінні зміни організаційно-правових засад функціонування органів внутрішніх справ, зокрема гуманізацію діяльності міліції та підвищення її авторитету, побудову відносин між міліцією і народом на засадах партнерства, удосконалення форм, методів та засобів забезпечення прав і свобод людини тощо. Необхідність суттєвого підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ у цій сфері потребує ґрунтовного й послідовного наукового аналізу її організаційно-правових засад.

Розгляд теоретичних і практичних проблем забезпечення прав і свобод людини є одним із основних напрямів сучасних наукових досліджень у сфері правоохоронної діяльності, що потребує інтегративного поєднання знань багатьох галузей юридичної науки. Проте особливе місце щодо забезпечення прав і свобод людини належить адміністративно-правовим засобам, використання яких здійснюється у сфері державного управління. Саме в цій сфері переважно реалізуються повноваження органів внутрішніх справ.

Проблеми забезпечення прав людини досліджувало багато вітчизняних учених-юристів: В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Ю.П. Бітяк, І.Л. Бородін, А.С. Васильєв, В.С. Венедиктов, І.П. Голосніченко, М.М. Гуренко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, І.П. Козаченко, А.М. Колодій, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, М.В. Корнієнко, Ю.Ф. Кравченко, Є.Б. Кубко, А.С. Мацко, П.М. Михайлов, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, Ю.І. Римаренко, О.П. Рябченко, В.М. Самсонов, А.О. Селіванов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, М.М. Тищенко, О.Ф. Фрицький, О.Г. Фролова, В.В. Цвєтков, Ю.С. Шемшученко, В.К. Шкарупа, О.Н. Ярмиш та ін. Разом з тим за час існування України як суверенної держави предметом самостійних наукових досліджень у вітчизняній юридичній науці виступали лише окремі організаційно-правові, зокрема адміністративно-правові питання діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини.

У зв’язку з цим актуалізується завдання комплексного наукового дослідження, спрямованого перш за все на визначення сутності, організації, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини. Актуальність дослідження базується також на необхідності подолання протиріччя між потребою застосування світових та європейських стандартів забезпечення прав і свобод людини та відсутністю належного теоретико-методологічного й науково-прикладного підґрунтя реалізації нових підходів до вдосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації узгоджується з основними напрямами реалізації Концепції реформування системи Міністерства внутрішніх справ України, в якій наголошується на необхідності впровадження інноваційних технологій в управління правоохоронною діяльністю. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.1 “Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2001-2005 рр.”) та Національного університету внутрішніх справ (п. 1.1 “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.”). Роботу виконано відповідно до п. Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ на 2003-2005 рр., тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., п. 6.123 Плану науково-дослідної роботи Юридичної академії МВС на 2003 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є створення теоретико-методологічних та науково-прикладних засад організації діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини, що включає розробку системи наукових поглядів, пропозицій організаційно-правового характеру, принципово нових підходів, моделей і технологій підвищення ефективності правоохоронної діяльності.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно було вирішити такі основні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються у сфері діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні та організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що раціоналізація діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення прав і свобод людини викликана нагальними потребами часу і можлива лише за умов поглиблення демократизації суспільних відносин та оптимізації правоохоронної діяльності з боку держави; є реальним проявом сучасного демократичного суспільного управління, а впровадження науково обґрунтованих управлінських моделей і технологій реформування правоохоронних структур забезпечує процес гуманізації діяльності міліції, скерований у напрямах досягнення соціально-визначеного результату, і є засобом реального впливу на стабільність життєдіяльності українського суспільства.

Методи дослідження. У процесі роботи використано методи теоретичного та емпіричного дослідження, основними з яких є системний підхід, історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, методи аналізу та синтезу (індукція і дедукція, порівняння, аналогія, абстрагування, класифікація), структурний аналіз, експертне опитування, метод моделювання.

Системний підхід є методологічною основою всієї дисертаційної роботи і використовувався для встановлення закономірностей діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Історичний та формально-юридичний методи, порівняльно-правовий аналіз, індукція, аналогія та абстрагування застосовані окремо або в комплексі для визначення предмета дослідження, вдосконалення понятійно-категоріального апарату і розкриття методологічних категорій у предметній сфері дослідження, змістовної інтерпретації прикладних функцій органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини й удосконалення правових та організаційних засад правоохоронної діяльності, для визначення сутності та видів прав і свобод людини як об’єкта правоохоронної діяльності (розділ 1 і 2), характеристики системи адміністративно-правових засобів забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ (розділи 2 і 3).

Методи абстрагування, аналізу та синтезу й моделювання використано під час розробки пропозицій щодо вдосконалення механізму організаційно-правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ (розділ 4). З метою виявлення готовності управлінського персоналу підрозділів МВС до стратегічних змін у засобах та напрямах діяльності використано експертне опитування 600 працівників органів внутрішніх справ ГУ МВС України у м. Києві, УМВС України в Дніпропетровській та Одеській областях.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, соціології, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, у тому числі й концепції зарубіжних учених. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, що визначають правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Дисертант звертався також до міжнародно-правових актів та законодавства зарубіжних країн, досвід діяльності поліції яких у сфері забезпечення прав і свобод людини може бути використаний в Україні.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення практичної діяльності органів внутрішніх справ, аналіз політико-правових публікацій, довідкових видань, даних офіційної статистики, в тому числі й щодо забезпечення прав і свобод людини працівниками органів внутрішніх справ. Застосовувалися методи статистичного аналізу, соціологічні методи, зокрема при вивченні статистичних даних та результатів опитування 2450 осіб (1500 громадян, 600 працівників органів внутрішніх справ, 350 осіб, які відбувають покарання в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань), що було проведене автором з метою встановлення оцінки респондентами стану забезпечення прав і свобод людини працівниками органів внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням організаційно-правових засад діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. В результаті проведеного дослідження вироблено теорію організації діяльності органів внутрішніх справ у зазначеній сфері, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів. У результаті дослідження вироблено конкретні положення, прикладні моделі й методики, які можуть бути використані під час розробки стратегій реформування системи МВС, центральними та місцевими органами виконавчої влади для підготовки рекомендацій щодо вдосконалення правоохоронної діяльності, у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів внутрішніх справ (Акт впровадження результатів наукового дослідження в діяльність практичних підрозділів МВС України від 25.09.03 р.; Акт впровадження результатів наукового дослідження в діяльність структурних підрозділів Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.09.03 р.). Практичне значення дисертації полягає також у тому, що:

-

-

-

- у правовиховній сфері положення і висновки дисертації можуть бути використані в практичній роботі щодо підвищення рівня правової культури населення та працівників органів внутрішніх справ (Акт впровадження результатів дослідження в діяльність Дніпропетровської облдержадміністрації від 5.09.03 р.).

Результати дослідження впроваджено у навчальному процесі Юридичної академії МВС, у межах програми підготовки спеціалістів та магістрів за спеціальністю 8.060102 - “Правоохоронна діяльність”, під час розробки навчальних програм та методичних матеріалів Юридичної академії МВС з дисциплін “Конституційне право”, “Забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ”, “Адміністративне право”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”, “Управління в органах внутрішніх справ” (Акт впровадження у навчальний процес Юридичної академії МВС від 21.08.03 р.).

Дисертант був членом робочої групи з підготовки проектів нормативно-правових актів з питань правоохоронної діяльності, за результатами досліджень було направлено пропозиції до проектів законів України (Акт впровадження в законотворчу діяльність Верховної Ради України від 25.09.03 р.).

Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів дисертації полягає в тому, що дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки управління та адміністративного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на підставі особистих досліджень автора. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або розробки інших дослідників не використовувалися. В опублікованій у співавторстві монографії “Кадровое обеспечение полиции США” здобувачем особисто проведено порівняльний аналіз кадрових систем органів внутрішніх справ України та поліції США, сформульовано обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення роботи з персоналом органів внутрішніх справ у сучасних умовах, розроблено конкретні рекомендації щодо впровадження досвіду кадрової роботи поліції США в Україні, у тому числі й щодо підготовки фахівців для ОВС; у навчальному посібнику “Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя” дисертантом особисто запропоновано вдосконалену систему критеріїв дослідження стану правовідносин фізичних та юридичних осіб, правоохоронних органів України та інших країн, що виникають у сфері правосуддя і засновані на законодавстві України та міжнародних правових актах; у навчальному посібнику “Основи правознавства” здобувачем систематизовано конституційні гарантії у сфері забезпечення прав і свобод людини згідно з чинним законодавством України; у навчально-методичному посібнику “Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України” особисто автором запропоновано дефініцію змісту, функцій та засобів дотримання службової дисципліни як складової управлінського механізму в органах внутрішніх справ, обґрунтовано напрями дослідження організаційно-соціальних підходів та правових засобів у діяльності органів внутрішніх справ, запропоновано методологію оцінювання впливу громадської думки та РR-технологій на ефективність управління в органах внутрішніх справ. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї або напрацювання інших дослідників, з якими опубліковано праці у співавторстві (М.І. Ануфрієв, В.С. Венедиктов, О.О. Корж, Г.І. Крикунов, В.М. Лобанов, Є.І. Макаренко, В.А. Мисливий, С.Д. Порошук, В.М. Тертишник, М.В. Ткаченко, І.Р. Шинкаренко), не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були оприлюднені дисертантом на більш ніж двадцяти міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах, з яких на дев’яти – у 2003 р.: “Теорія відображення та ідентифікації соціальних потреб у зв’язку з сучасними потребами поліцейської практики” (Чеська Республіка, м. Прага), “Підготовка українських суддів з Європейської конвенції про захист прав і свобод людини” (м. Дніпропетровськ), “Удосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ” (м. Дніпропетровськ), “Наука в системе образования МВД государств-участников СНГ: проблематика, перспективы, внедрение в практику” (м. Ялта), “Гарантії виборчих прав громадян і демократичного характеру управління виборчим процесом” (м. Харків), “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (м. Київ), “Проблемы развития образования, юридической науки и практики” (Республіка Білорусь, м. Мінськ), “Впровадження в Україні моделі поліцейської діяльності, ґрунтованої на підтримці громадськості: результати проведеного експерименту, можливості і перспективи” (м. Харків), “Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід” (м. Дніпропетровськ).

Публікації. Основні результати дисертації відображено у двох індивідуальних монографіях загальним обсягом 55 друк. арк. та у монографії у співавторстві обсягом 22,5 друк. арк., 24 статтях (21 одноосібній) у наукових фахових виданнях України за спеціальністю “Юридичні науки”. Серед публікацій, що відображають наукові результати дисертації, 11 статей, опублікованих в інших наукових виданнях, у тому числі 2 – у зарубіжних, 7 тез доповідей на наукових конференціях, 19 навчальних посібників та лекцій. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження становить 123,39 друк. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів‚ поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 477 сторінок. Список використаних джерел складається із 614 найменувань і займає 53 сторінки. Додатки містять 7 діаграм та 31 таблицю і займають 55 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і задачі‚ об’єкт і предмет‚ гіпотеза і методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача в їх одержання‚ апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. “Права і свободи людини як основа існування сучасного демократичного суспільства” присвячено дослідженню сутності прав і свобод людини, міжнародних стандартів та механізмів їх забезпечення.

У підрозділі 1.1. “Сутність та система прав і свобод людини та їх місце в сучасному демократичному суспільстві” підкреслюється, що права людини, їх генезис, соціальні корені, призначення були і залишаються одвічною проблемою соціально-культурного розвитку людства, вони пройшли через тисячоліття і постійно перебували у центрі уваги філософської, політичної, правової, релігійної думки. Тому до змісту прав людини та їх розподілу в суспільстві необхідно підходити історично.

У дисертації простежуються шляхи формування теорій і концепцій прав людини від античних часів до наших днів; зазначається, що формування відбувалося одночасно з осмисленням людської сутності, а також з формуванням уявлень про державу, право й закон. Ідеї соціальної і правової держави тісно стикаються з ідеями прав людини, вони є сполучною ланкою між природною сутністю людини, з її природними потребами, і нормативним вираженням прав людини.

Щодо розуміння сутності прав і свобод людини виділяються два напрямки юридичної думки: природно-правова й позитивістська. Природно-правові теорії розглядають права людини як природні, невід’ємні, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи самої людини. Позитивістський напрямок розглядає права і свободи людини з точки зору категорій, встановлених державою. У першому випадку закон лише фіксує вже існуючі права та свободи, в другому – створює їх.

Здійснивши аналіз розвитку уявлень про права і свободи людини, дисертант дійшов висновку, що у найзагальнішому вигляді їх можна визначити як рівні для всіх можливості реалізації своїх потреб, необхідних для нормального існування і розвитку індивіда в конкретних історичних умовах, об’єктивно обумовлених досягнутим рівнем розвитку людства і закріплених як міжнародні стандарти.

Звертається увага на те, що сучасна наука демонструє розмаїття підходів у систематизації прав і свобод людини: існують певні розходження в поняттях “права людини” й “права громадянина”, “права” і “свободи” людини, “основні (фундаментальні) та інші права людини”, “права індивіда” і “колективні права”. Права людини розрізняють за часом виникнення (“покоління прав людини”), відповідно до сфер життєдіяльності – особисті (громадянські), політичні, економічні, екологічні, соціальні та культурні права і свободи. В роботі детально проаналізовано всі зазначені підходи, а також сформульовано авторське бачення наведених понять та їх системи.

У дисертації підкреслюється, що проголошення будь-якого права і свободи людини, навіть закріпленого відповідними правовими актами держави, – ніщо без реальних гарантій їх існування. Однією з таких гарантій визначено організаційно-правовий механізм забезпечення прав і свобод, розуміючи під ним систему способів і факторів, що забезпечують необхідні умови реалізації та захисту всіх основних прав і свобод людини.

У підрозділі 1.2. “Міжнародні принципи і стандарти забезпечення прав і свобод людини та шляхи їх реалізації в правовій системі України” зазначається, що прийняті міжнародним співтовариством принципи і стандарти в галузі прав і свобод людини встановлюють верховенство загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Основоположні міжнародні документи в зазначеній сфері втілили в собі найпрогресивніші ідеї, розроблені людством протягом багатьох століть. У них в юридичній формі закріплено головні гарантії гідного існування людини, захисту її прав і свобод. Обсяг прав і свобод людини, закріплений у міжнародних документах, виконує роль взірця, до якого повинні прагнути всі народи й держави.

У дисертації ґрунтовному аналізу піддано основні із зазначених документів: Статут ООН, з моменту набуття чинності яким міжнародна турбота про права і свободи людини стала частиною міжнародного права; Загальну декларацію прав людини як первинний документ концептуально-правового характеру, що виходить з принципу природного характеру прав і свобод людини і багато в чому визначає зміст усіх подальших міжнародних пактів у цій галузі; Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини, яка стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей, та ін.

Окремо в підрозділі проаналізовано міжнародні документи, що визначають стандарти правоохоронної діяльності. Найважливішими з них названо Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, а також Декларацію про поліцію Ради Європи, яку в багатьох країнах Європи поліція поклала в основу своїх професійних стандартів.

Зазначається, що норми міжнародно-правових актів з прав і свобод людини отримують свій розвиток і деталізацію в положеннях внутрішнього законодавства окремих держав, слугують для них правовим орієнтиром, оскільки вони є результатом світового досвіду, кращим надбанням людства щодо закріплення й гарантування прав і свобод людини. Відповідно до цих норм має створюватися також національне законодавство України.

Разом з тим зроблено висновок, що приєднання України до міжнародних актів про права і свободи людини, прийняття Конституції, яка проголошує права і свободи людини найвищою соціальною цінністю, вимагає радикального перегляду ролі права в суспільстві, зміни напрямків та меж його регулюючого впливу.

У підрозділі 1.3. “Місце та роль органів внутрішніх справ у механізмі забезпечення прав і свобод людини” насамперед аналізується зазначений механізм та його складові.

У дисертації зазначається, що з огляду на відмінності у забезпеченні прав і свобод людини їх можна поділити на дві групи. До першої з них належать права, для здійснення яких у суспільстві, в державі вже існують необхідні загальносоціальні умови й засоби, інша група – це права і свободи людини, здійснення яких потребує спеціального забезпечення, тих або інших соціальних витрат, насамперед матеріальних. Проте вони потребують відповідного юридичного забезпечення.

Важливим організаційно-правовим засобом забезпечення прав і свобод людини визнається правоохоронна діяльність держави, зокрема органів внутрішніх справ, в основу діяльності яких у цій сфері покладаються принципи верховенства права, законності, визнання людини найвищою соціальною цінністю, пріоритетності її загальнолюдських прав тощо.

Наголошується, що органи внутрішніх справ, порівняно з іншими правоохоронними структурами, вирішують найбільш широке коло питань, пов’язаних із забезпеченням прав і свобод людини. Відзначаються складність і багатоплановість структури діяльності органів внутрішніх справ. При цьому їх діяльність у сфері забезпечення прав і свобод людини характеризується чітко означеною двовекторністю. Перший напрямок пов’язаний з адміністративно-правовими засобами забезпечення, другий – з реалізацією норм кримінального та кримінально-процесуального права. Це у свою чергу обумовлює основні напрямки діяльності органів внутрішніх справ (адміністративна, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна) та види складових системи органів внутрішніх справ (міліція, органи досудового слідства, внутрішні війська та ін.). Згідно з цим відбувається розподіл компетенції між їх організаційними структурами, визначається різноманітність форм, методів їх роботи, заходів, що ними здійснюються, тощо. Водночас органи внутрішніх справ забезпечують також окремі права і свободи людини, які не пов’язані з правоохоронною діяльністю, а передбачають надання відповідних послуг.

Розділ 2. “Досвід діяльності поліції зарубіжних країн і сучасний стан роботи органів внутрішніх справ України щодо забезпечення прав і свобод людини” містить аналіз передумов, завдань, функцій та особливостей діяльності поліції країн світу та органів внутрішніх справ України щодо забезпечення прав і свобод людини.

У підрозділі 2.1. “Становлення та організаційно-правові засади поліцейської діяльності як передумова ефективного забезпечення прав і свобод людини” підкреслюється, що у кожного народу, який створив національну державність, неминуче виникає потреба в особливому апараті, покликаному примусовими заходами здійснювати боротьбу з правопорушеннями, тим самим захищаючи права людини. Таким апаратом є поліція або інша структура, що виконує подібні функції.

Аналізуються закономірності становлення й розвитку поліцейських формувань та їх функцій у Древньому Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї, Афінах, Римі, середньовічній Австрії, Англії, Іспанії, Пруссії, Франції, Японії, а також у США та країнах Європи нових і новітніх часів. Розглянуто також історичні аспекти формування поліцейських структур на території сучасної України – поліції Російської імперії, робітничої міліції Центральної Ради, варти Гетьманату, народної міліції Директорії, радянської робітничо-селянської міліції.

Наголошується, що поліція є одним з найстаріших державних інститутів, роль якого завжди була і залишається значною як для суспільства в цілому, так і для всіх без винятку політичних режимів. Це обумовлено насамперед соціально-політичною значущістю численних функцій щодо забезпечення встановленого правопорядку, які виконуються за допомогою специфічних засобів. В основу виділення поліції як самостійного державного інституту покладено саме засоби її діяльності. Такими засобами, право на використання яких має будь-яка поліція, є озброєність, безпосередній примус, сила.

Дисертант приділяє увагу тому, що теоретичні та організаційно-правові моделі функціонування поліції постійно еволюціонують, причому відповідні процеси інтенсифікуються. Однак погляди на її завдання та організацію неоднакові і визначаються як національними особливостями, так і проблемами, що стоять на певному етапі перед конкретною країною. В умовах, коли тероризм і злочинність починають загрожувати національній безпеці багатьох країн, питання підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів є пріоритетними завданнями в більшості держав світу. При цьому значна увага приділяється виробленню правильної з точки зору національних інтересів стратегії правоохоронної діяльності; забезпеченню системності і послідовності роботи поліції; здійсненню ефективного контролю за діяльністю поліції, у тому числі з боку інститутів громадянського суспільства щодо забезпечення прав і свобод людини.

Поліцейська діяльність пройшла шлях розвитку від тоталітарних моделей, що базуються на насильницькому захисті інтересів держави, до демократичних, де права і свободи людини є беззаперечною домінантою у діяльності правоохоронних органів.

Визначено, що діяльність поліцій (міліції) в демократичних країнах світу щодо забезпечення прав і свобод людини здійснюється в межах моделі “служіння громадськості”, що передбачає проактивну позицію поліцейських структур, які спрямовують свою діяльність на попередження, профілактику порушень прав і свобод людини. Доведено, що реформування МВС України повинно привести до впровадження означеної моделі організації діяльності у сфері забезпечення прав і свобод людини.

У підрозділі 2.2. “Основні напрямки та критерії оцінки діяльності поліції в сучасних умовах щодо забезпечення прав і свобод людини” визначається специфіка діяльності поліції країн світу щодо боротьби з правопорушеннями та забезпечення прав і свобод людини.

Насамперед зосереджено увагу на проблемі встановлення контролю над злочинністю, яка досить активно обговорюється в зарубіжній літературі. На думку багатьох дослідників, ця проблема не може вирішуватися тільки правоохоронними органами, оскільки рівень злочинності залежить від соціальних та економічних факторів, багато з яких перебуває поза контролем з боку поліції. Найбільш доцільним визнається здійснення боротьби зі злочинністю за допомогою спеціальних програм, в реалізації яких, поряд з поліцією та іншими державними органами, значна роль відводиться місцевій владі, а також громадськості.

Зазначається, що в зарубіжних країнах установлення контролю над злочинністю хоча й належить до пріоритетних функцій правоохоронних інститутів, у тому числі поліції, водночас це є справою всього суспільства. У зв’язку з цим оцінка ефективності діяльності поліцейських сил дається не стільки на основі даних про стан злочинності, скільки за підсумками виконання конкретних обов’язків, які на них покладено.

Проаналізовано думки зарубіжних авторів про критерії оцінки ефективності поліцейської діяльності за кордоном. Виявлено, що таких показників існує дуже багато, основними з них є: рівень здійснених профілактичних заходів; витрати на поліцію у зіставленні з рівнем злочинності; рівень розкриття злочинів; оперативність реакції на правопорушення тощо. Одним із основних критеріїв у більшості країн визнано рівень довіри населення до поліції. Зокрема, у державах Європейського Співтовариства перше місце в шкалі довіри населення посідає поліція (70 %), випереджаючи збройні сили (58 %), систему освіти (56 %), церкву (54 %), телебачення і радіо (53 %), систему соціального страхування (49 %), місцеву владу (47 %), парламенти (43пресу (38 %), міжнародні компанії (37профспілки (36 %) та індустрію реклами (24 %). У той же час в Україні рівень довіри населення до міліції значно нижчий і становить, за даними соціологічної служби “Соціс Гелап”, 20%, довіру СБУ висловили 26 % опитаних, судам та прокуратурі – відповідно 23 і 21 %.

Вивчення світового досвіду дозволило визначити ряд умов ефективного функціонування поліції. По-перше, це наявність відповідної правової бази, яка виражає волю суспільства щодо поліції. По-друге, чітке управління нею з боку вищої національної та регіональної адміністрації. Третьою умовою є соціальна довіра. Четверта – укомплектованість особовим складом і наявність у нього здібностей, адекватних завданням, що вирішуються. Нарешті, п’ята умова – це достатнє фінансування та оснащення необхідними засобами озброєння, зв’язку, транспорту, криміналістичної техніки тощо. Перелічені умови є обов’язковими, рівнозначними та універсальними, тобто їх наявність необхідна в будь-якій країні, хоча, все, що пов’язано з функціонуванням поліції, має національну специфіку.

У роботі досліджено погляди теоретиків і практиків щодо пріоритетних напрямків роботи поліції – профілактика правопорушень, виконання нею репресивних функцій тощо. Зроблено висновок, що єдності цих думок не було і немає. Перша точка зору отримала офіційну підтримку в США, Великобританії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Німеччині, Австрії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії, Японії, Сінгапурі та деяких інших країнах, друга – в країнах Латинської Америки і європейських та азіатських державах, які були соціалістичними республіками, а також в Ізраїлі та Єгипті.

Аналіз правоохоронної діяльності поліції США, Канади, Великобританії, Німеччини, Франції та інших країн у сфері забезпечення прав і свобод людини дав можливість порівняти їх з організаційно-правовими проблемами адміністративної діяльності української міліції. Вивчення зарубіжного досвіду дозволило сформулювати основні теоретичні положення та конкретні практичні рекомендації з удосконалення організації діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення прав і свобод людини.

У підрозділі 2.3. “Реалізація функцій органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини” зазначається, що в системі органів державної влади, що здійснюють забезпечення прав і свобод людини, особливу роль відіграють правоохоронні органи, зокрема органи внутрішніх справ.

У підрозділі встановлено багатоаспектність діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. Вона включає в себе як запобігання правопорушенням, відновлення та забезпечення прав і свобод людини, так і повагу та додержання їх самими органами внутрішніх справ. У цьому аспекті важливе значення має дотримання принципів верховенства права (законності) та гуманізму.

Під функціями органів внутрішніх справ автор розуміє основні напрямки їх діяльності в процесі вирішення поставлених перед ними завдань.

Загальним завданням органів внутрішніх справ України дисертант вважає забезпечення прав і свобод людини. Інші завдання – захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку і громадської безпеки; боротьба зі злочинністю; попередження злочинів, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень; забезпечення безпеки дорожнього руху; охорона і захист державних об’єктів, майна всіх видів власності тощо – є похідними від загального.

Відповідно до зазначених завдань визначено основні функції органів внутрішніх справ, серед яких на перше місце поставлено забезпечення прав і свобод людини. Крім основних функцій, які є загальними для всієї системи органів внутрішніх справ, їх окремі структурні підрозділи виконують свої специфічні або конкретні функції. Тобто система функцій органів внутрішніх справ складається із загальних напрямків їх діяльності та багатьох дрібних відгалужень від них, які у свою чергу можуть мати ще дрібніші елементи.

У дисертації проаналізовано також окремі функції органів внутрішніх справ, які вони виконують у сфері адміністративної діяльності. В процесі здійснення своїх функцій працівники органів внутрішніх справ постійно вступають в адміністративно-правові відносини з різними суб’єктами, у тому числі з людьми з приводу реалізації та захисту їхніх прав і свобод. Зокрема, органи внутрішніх справ є суб’єктами адміністративної юрисдикції, що застосовують норми як матеріального, так і процесуального адміністративного права.

Аналізуючи завдання міліції, визначені в Конституції України, дисертант дійшов висновку, що в сучасному демократичному суспільстві органи внутрішніх справ поступово набувають ознак організації, що надає послуги людині щодо забезпечення її прав і свобод. Важливими функціями міліції в цьому напрямку є надання допомоги людям у відновленні порушених прав і свобод; у надзвичайних ситуаціях; потерпілим від правопорушень; неповнолітнім, які залишилися без опіки; особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, щодо їх ресоціалізації; надання охоронних послуг тощо.

У роботі приділяється увага також проблемі забезпечення виконання органами внутрішніх справ покладених на них завдань та функцій. У цьому контексті розглянуто особливості підтримання службової дисципліни працівників, специфіку комунікативної культури у взаєминах між ними, налагодження партнерських відносин із населенням. Здійснено аналіз статистичних та аналітичних матеріалів стосовно дотримання прав і свобод людини працівниками міліції. Наприклад, опитування осіб, засуджених за вчинення злочинів, показало, що у 52,5 % респондентів порушувалися їхні конституційні права під час розкриття та розслідування злочинів. Крім цього, особи, незадоволені роботою міліції, акцентували увагу на байдужості та грубості працівників міліції (відповідно 50 % та 42 %). Найбільша кількість незадоволених вирішенням своїх проблем серед тих, хто мав справу зі слідчими (44 %) та