НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

НАГОРНЮК ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 343.2 (091)

ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

В ПРАЦЯХ О.Ф. КІСТЯКІВСЬКОГО

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

- доктор юридичних наук, професор Бажанов Марко Ігоревич, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права;

-

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою;

- кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

Провідна установа:

Національна академія внутрішніх справ України, кафедра теорії кримінального права,

м. Київ.

Захист відбудеться 8 квітня 2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 5 березня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шепітько В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах активного процесу розбудови правової української держави має місце значне зростання ролі правової науки, в тому числі кримінально-правової. Вирішення актуальних проблем, пов’язаних з реформуванням і вдосконаленням сучасного кримінального права, у великій мірі залежить від дослідження та засвоєння історичного досвіду вітчизняної кримінально-правової науки, оскільки вивчення її історії дозволяє встановити зв’язок науки кримінального права з практикою законодавчої діяльності, а також значення законодавства для розвитку науки кримінального права. Історія науки – це перш за все історія розвитку кримінально-правової думки, історія розвитку відповідних ідей, поглядів, переконань, які втілюються в конкретні поняття, що мають значення для побудови кримінальних законів і практики їх застосування. Очевидно, що без критичного аналізу концепцій і поглядів, що існували, без урахування умов, в яких вони виникали і розвивались, іншими словами, без аналізу історії розвитку науки кримінального права неможливо успішно розвивати, рухати вперед саму науку, а відповідно, вдосконалювати законодавство і правозастосовчу практику. Історик науки кримінального права звертає свої погляди до минулого з метою встановлення в ньому коренів сучасного та накреслення перспектив їх розвитку в майбутньому. З урахуванням викладеного особливої актуальності в сьогоднішніх умовах набуває дослідження наукової спадщини Олександра Федоровича Кістяківського (1833-1885 рр.), відомого українського вченого-криміналіста XIX ст., ординарного професора кафедри кримінального права Київського університету Св. Володимира, який відвів вивченню проблем кримінального права особливе місце в своїх наукових дослідженнях.

Значна кількість наукових робіт з кримінального права О.Ф. Кістяківського, масштабність, глибина та ретельність розв’язання ним великого кола кримінально-правових питань, особливо питань Загальної частини кримінального права, які займають основне місце в його працях, зумовили обрання їх в якості предмета дисертаційного дослідження. Враховуючи, що поняття „кримінальне право” вживається в двох значеннях, а саме: як галузь права і як наука (тобто теорія кримінального права, доктрина), питання Загальної частини кримінального права в працях О.Ф. Кістяківського розуміються в широкому сенсі, включаючи методологічні аспекти кримінально-правових досліджень вченого, його погляди на кримінальний закон, злочин та покарання. Вивчення цих питань є актуальним з огляду на те, що дослідження генезису висловлених О.Ф. Кістяківським ідей дозволяє встановити їх роль в сучасних кримінально-правових дослідженнях, активізувати науковий доробок вченого в сучасних умовах.

Слід відзначити, що деякі питання аналізу кримінально-правової спадщини О.Ф. Кістяківського містяться в роботах окремих вчених-правознавців, однак всебічно наукова спадщина вченого з питань кримінального права до цих пір не вивчалася.

Отже, актуальність теми дослідження обумовлюється наступними положеннями. Питання Загальної частини кримінального права в працях О.Ф Кістяківського до сьогоднішнього дня не отримали всебічного вивчення. Оцінка кримінально-правової спадщини О.Ф. Кістяківського дозволяє виявити ті результати його праць, які призвели до певних зрушень в кримінально-правових дослідженнях. Висвітлення таких результатів надає змогу наступним дослідникам уникнути репродукції вже вивчених та отриманих знань. З’ясування співвідношення внеску вченого в розвиток Загальної частини кримінального права з минулим і теперішнім станом кримінально-правових досліджень допомагає намітити перспективи їх розвитку в майбутньому.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, та передбачене планом наукових досліджень кафедри. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 28 грудня 2000 р. (протокол № 5).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є оцінка внеску О.Ф. Кістяківського в розвиток Загальної частини кримінального права для активізації наукового доробку вченого в сучасних умовах. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:

1. Дослідити стан наукової розробки певних питань Загальної частини кримінального права на момент початку наукової діяльності О.Ф. Кістяківського.

2. Порівняти результати наукових досліджень вченого з досягненнями його попередників.

3. З’ясувати значимість його праць з точки зору їх прогресивності на той час.

4. Дослідити подальший розвиток поглядів вченого в дореволюційному та радянському кримінальному праві.

5. Охарактеризувати відбиття ідей О.Ф. Кістяківського в сучасних кримінально-правових дослідженнях питань Загальної частини кримінального права.

6. Намітити перспективи розвитку цих ідей вченого в майбутньому.

Об’єктом дослідження є кримінально-правова спадщина О.Ф. Кістяківського.

Предметом дослідження є питання Загальної частини кримінального права в працях О.Ф. Кістяківського. Теоретичну базу дослідження, крім праць О.Ф. Кістяківського в галузі кримінального права, склали роботи таких учених, як М.І. Бажанов, Л.С. Білогриць-Кот-ляревський, М.Н. Гернет, О.А. Герцензон, В.К. Грищук, М.Д. Дурманов, І.І. Карпець, С.Г. Келіна, І.Д. Козочкин, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Лясс, В.О. Навроцький,А.В. Наумов, А.А. Піонтковський, В.М. Решетников, В.Д. Спасович, О.Ф. Скакун, М.С. Таганцев, А.Н. Трайнін, П.С. Тоболкін, Г.С. Фельдштейн, І.Я. Фойницький, О.Ф. Шишов, М.Д. Шаргородський та ін.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі теоретичних досліджень у роботі були використані наступні наукові методи: філософський (діалектичний) метод – при дослідженні наступності як закономірності історичного розвитку кримінального права; юридичний (догматичний) метод – при розкритті кримінально-правових понять, що використовував О.Ф. Кістяківський, з’ясуванні їх дійсного змісту шляхом тлумачення; метод системного аналізу – при розгляді кримінально-правових поглядів О.Ф. Кістяківського як системи, якій властиве інтегративне поєднання догматичного і соціологічного підходів; порівняльний метод – при порівнянні результатів досліджень О.Ф. Кістяківського з науковими розробками його попередників, послідовників та сучасним станом розвитку кримінально-правової науки та основних інститутів Загальної частини кримінального права; історичний метод – при аналізі генезису кримінально-правових поглядів О.Ф. Кістяківського від початку його наукової діяльності до наших днів і окресленні перспектив їх розвитку в майбутньому.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, перш за все, у тому, що дане дослідження є першим в Україні, в якому на монографічному рівні розглянуті питання Загальної частини кримінального права в працях О.Ф. Кістяківського. В ньому обґрунтовується низка положень, які, на думку автора, є новими для науки кримінального права, зокрема:

1. У роботі отримало подальший розвиток положення про прихильність О.Ф. Кістяківського ідеям використання історичного методу в кримінально-правових дослідженнях з метою більш глибокого вивчення кримінально-правових явищ та наведено додаткові аргументи щодо впливу вченого на втілення зазначеного методу в науку кримінального права.

2. Вперше проаналізовано внесок О.Ф. Кістяківського в дослідження проблеми наступності в кримінальному праві та окреслені перспективи її подальшої розробки.

3. Розвинуто положення про вплив ученого на процес становлення у вітчизняній кримінально-правовій науці компаративістського методу.

4. Вперше дається аналіз процесу відбиття поглядів О.Ф. Кістяківського на “загальне кримінальне право” в сучасному кримінальному праві.

5. Отримало розвиток положення про значущість внеску О.Ф. Кістяківського для формування соціологічних засад в науці кримінального права.

6. На противагу висловленій у літературі позиції доводиться, що в роботах вченого міститься не еклектичний, а інтегрований підхід до вивчення кримінально-правових явищ шляхом їх юридичного і соціологічного аналізу.

7. Вперше розкрито зміст концепції О.Ф. Кістяківського про походження і функціонування кримінального права і закону та їх співвідношення з судовою практикою та кримінально-правовою наукою і зроблені висновки щодо перспектив їх дослідження сьогодні.

8. Наведені додаткові аргументи на користь того, що під час вивчення основних інститутів вчення про злочин О.Ф. Кістяківський стояв на рівні передової науки того часу; вперше аналізується питання відображення цих поглядів в сучасному кримінальному праві та окреслюються перспективи їх подальшого дослідження в сучасних умовах розвитку кримінально-правової науки та законодавства.

9. Отримало додаткову аргументацію положення про прихильність О.Ф. Кістяківського ідеям гуманізації кримінального покарання та вперше досліджено основні напрямки їх впливу на сучасний інститут покарання.

10. Наведені додаткові аргументи щодо можливості звернення до наукових рекомендацій вченого з питань реформування законодавства, спрямованих на всебічне сприяння виправленню та соціальній адаптації неповнолітніх злочинців.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у наукових дослідженнях – як певний етап в пізнанні аналізованих кримінально-правових положень і як основа для подальшого дослідження питань історії науки кримінального права; при вирішенні завдань вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування – шляхом втілення теоретичних розробок і урахування досвіду минулого; у навчально-педагогічній сфері – в ході викладання студентам вищих юридичних навчальних закладів Загальної частини кримінального права України; у правовиховній сфері – як засіб для підвищення рівня правової культури і правової свідомості наукової спільноти і співробітників правоохоронних органів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення даного дослідження були викладені у наукових публікаціях авторки та доповідалися і обговорювалися на першій обласній конференції молодих науковців „Тобі, Харківщино, - пошук молодих” (м. Харків, 2002 р.), науково-практичній конференції „Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (м. Київ, 2002 р.), міжвузівській науково-практичній конференції „Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (м. Донецьк, 2002 р.), міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2002 р.), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова” (м. Харків, 2002 р.), міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (м. Харків, 2002 р.), науковій конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, 2002 р.), під час роботи круглого столу “З нагоди 170 річниці від дня народження О.Ф. Кістяківського” (м. Київ, 2003 р.).

Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2003 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та поглядів використовувалися авторкою при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2002-2003 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в дванадцяти опублікованих дисертанткою наукових роботах, у тому числі п’яти статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, та тезах семи наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які разом містять дев’ять підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 220 сторінок, з них основного тексту - 198 сторінок. Кількість використаних джерел - 242.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі міститься інформація, наведена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ перший „Методологічне значення ідей О.Ф. Кістяківського для сучасних кримінально-правових досліджень” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Значення ідей О.Ф. Кістяківського щодо історичного методу та наступності для сучасних кримінально-правових досліджень” аналізуються наукові праці вченого на предмет використання в них історичного (генетичного) методу, який передбачає вивчення кримінально-правових явищ в їх історичному розвитку. Історичний метод покликаний пояснити проблеми наступності в кримінальному праві, а тому його призначення може бути деталізовано виділенням наступних конкретних завдань: 1) більш повного, усебічного, глибокого осмислення існуючих кримінально-правових понять, їхнього місця і ролі в науці за допомогою зв'язку сьогодення з минулим; 2) оцінки накопичених знань з погляду визначення перспектив розвитку науки; 3) привнесення в науку кримінального права нових знань, що збагачують вже існуючі в ній поняття, сприяють виникненню і розвиткові нових понять, категорій, концепцій.

Дослідження ситуації, що склалася в науці на момент початку наукової діяльності О.Ф. Кістяківського, свідчить, що окремі спроби використовувати зазначений метод під час дослідження кримінально-правових проблем у той час були, але першим послідовним прихильником впровадження історичного методу в науку кримінального права став саме О.Ф. Кістяківський. „Лише історія, - заявляв він, - може дати пояснення причин як сучасного стану кримінального права, так і стану його в попередні періоди”. Вчений підкреслював, що процес розвитку і видозміни кримінального права є процес органічний, тобто такий, що відбувається по незмінних законах, притаманних природі людського суспільства, а тому все в ньому підкоряється загальному, властивому всій природі, закону поступового розвитку. Проголошуючи ідею історичної наступності в кримінальному праві, він зазначав, що „наука є історичний продукт, росту якого поступово сприяють цілі генерації”. Аналіз ряду робіт О.Ф. Кістяківського, наприклад, таких як „Вплив Беккаріа на російське кримінальне право”, „Найголовніші моменти розвитку науки кримінального права”, „Дослідження про смертну кару” та ін. свідчить, що він, використовуючи історичний метод, переконливо довів свою ідею про наступність у кримінальному праві й показав його еволюцію на різних історичних етапах життя суспільства, а тому його можна назвати одним з найбільш ранніх представників доктрини еволюціонізму у вітчизняній кримінально-правовій науці.

В подальшому ідеї О.Ф. Кістяківського про обов’язковість використання в кримінально-правових дослідженнях історичного методу отримали відбиток в науці кримінального права радянського періоду та активно використовуються сучасними українськими та російськими криміналістами. Крім того, авторка підкреслює особливу цінність в сучасних умовах ідей вченого про наступність в кримінальному праві, свідченням чого став сплеск уваги до цієї проблеми під час розробки та прийняття КК України 2001 р. Проблема наступності є досить багатоаспектною проблемою, і якщо окремі її аспекти отримали певне висвітлення в роботах сучасних криміналістів, то інші залишають простір для перспективних наукових досліджень.

У підрозділі 1.2. „Ідеї О.Ф. Кістяківського про порівняльний метод і загальне кримінальне право та сучасні кримінально-правові дослідження” авторка на підставі аналізу кримінально-правової спадщини ученого стверджує, що О.Ф. Кістяківський був також прихильником використання в дослідженні кримінально-правових явищ порівняльного (компаративістського) методу, який серед різноманітних методів, якими користується сучасна наука кримінального права, посідає значне місце. Заслуга вченого полягає в тому, що він, повністю перейнявшись ідеями порівняльних досліджень, які уявляли собою певне резюме розвитку європейської науки того часу, зміг блискуче застосувати цей метод в своїх роботах. О.Ф. Кістяківський перебував у науковому відрядженні за кордоном у 1871-1873 рр., слухав лекції у Віденському, Гейдельберзькому, Неаполітанському, Римському університетах, був знавцем кримінального законодавства Італії, Німеччини, Англії, Франції, співставляючи його в своїй науковій та викладацькій діяльності з досягненнями вітчизняної кримінально-правової думки. Однак необхідно підкреслити, що, звертаючись до західноєвропейських наукових досягнень, вчений ні в якому разі не рекомендував лише механічне копіювання західноєвропейських зразків; навпаки, він стверджував, що „перенесена установа, подібно до пересадженого з іншого клімату дерева, без дбайливого догляду, без вжиття національних заходів, може виродитись та дати поганої якості плоди”. В багатьох своїх роботах, таких як „Кримінальне право Італії. Пессіна та сучасний рух італійського кримінального права і науки”, „Нові праці професора Тонісена з історії кримінального права”, „Нові праці Дю-Буа з історії кримінального права Франції, порівняно з кримінальним правом Італії, Німеччини, Англії” та ін. О.Ф. Кістяківський підкреслював, що небезпечно приходити до наукових узагальнень на підставі даних з життя одного народу, він закликав до вивчення вітчизняного права у порівнянні з іноземним з метою вдосконалення першого. Багато в чому завдяки саме його працям ідеї використання порівняльного методу в кримінально-правовій науці почали розвиватися і набувати все більшого значення.

Вбачаючи мету використання порівняльного методу у встановленні зв’язку між кримінальними законодавствами різних народів і обумовленості їхнього історичного розвитку загальними законами, О.Ф. Кістяківський висунув обґрунтовану ідею існування „загального кримінального права”. Він вважав, що порівняльний метод допоможе знайти „початки справедливості” в тих загальних нормах права, які можна виділити з „різноманіття всіх часів та народів”. В своєму „Елементарному підручнику загального кримінального права” він пояснював його назву так: „під загальним кримінальним правом я розумію викладення загальних початків, що вироблені сукупним життям всього людства”. В своїх трудах вчений говорив або про загальне кримінальне право, або про кримінальне право Європи, підкріплюючи ці положення посиланнями на літературу та законодавство різних часів і народів. О.Ф. Кістяківський підкреслював, що було б розумно, якби наука кримінального права подавала свої вчення як результат вивчення кримінальних законів „всіх формацій, всіх періодів і народів”.

Аналіз еволюції цієї ідеї в наступному свідчить, що в сучасному кримінальному праві ідеї зближення світових кримінально-правових систем отримали подальший розвиток, а запропоноване О.Ф. Кістяківським поняття „загального кримінального права” трансформувалося в „міжнародне кримінальне право” і почало стверджуватися як правова реальність.

У підрозділі 1.3. „Вплив О.Ф. Кістяківського на розвиток соціологічних засад в науці кримінального права” зазначається, що закріплення позицій соціологічного методу як одного з основних в сучасній кримінально-правовій науці відбулося не одразу, а стало результатом наполегливої праці багатьох вчених-криміналістів, серед яких О.Ф. Кістяківський займає почесне місце. В численних серйозних і ґрунтовних дослідженнях з питань кримінального права вчений зарекомендував себе як прихильник класичної школи кримінального права, широко використовуючи догматичний, історичний та порівняльний методи. Проте ретельний аналіз його спадщини свідчить, що хоча соціологічний метод він прямо не називав, але в багатьох своїх роботах використовував соціологічні характеристики, наголошуючи на необхідності вивчення кримінального права і закону як явищ суспільних. Оглядаючи хід розвитку кримінального права, О.Ф. Кістяківський, виділяв, відзначаючи лише відносну вірність зазначених термінів, три різних його уклади (чи формації): 1) уклад особистої помсти; 2) уклад суспільного залякування; 3) уклад суспільного виправлення і попередження. При цьому вчений підкреслював, що субстанція кримінального права надзвичайно чутлива до змін характеру суспільства, яке його породжує, і що зв’язок духу кримінального права даної епохи з характером суспільства і державності, які його створили, надзвичайно глибокий.

На відміну від „яскраво виражених” класиків, О.Ф. Кістяківський, будучи прихильником догматичної розробки права, уникнув розгляду кримінального права у відриві від соціальної дійсності, обминув надмірне захоплення абстрактними конструкціями. Він підкреслював, що право об’єктивно обумовлене самим суспільним розвитком, суспільними відносинами, зі зміною яких повинне мінятися і право. У своїх роботах учений переконливо критикував антропологічний напрямок в науці кримінального права і в той же час у своїх дослідженнях використовував не тільки юридичний метод, а і соціологічні характеристики, однак при цьому він не відмовлявся від позитивних надбань класичної школи, які полягали, насамперед, в неухильному дотриманні гарантій прав особи. Отже, в поглядах О.Ф. Кістяківського намітився певний поступовий перехід від догматичного методу до аналізу соціальної природи кримінального права, а тому його можна назвати „передтечею” соціологічної школи в кримінальному праві.

Звертаючи увагу на те, що в XX ст. позиції класичної і соціологічної шкіл в кримінальному праві почали зближуватись і сьогодні більшість криміналістів є прихильниками інтегрованих концепцій кримінального права, дисертантка підкреслює, що О.Ф. Кістяківському ще в другій половині XIX ст. вдалося системно об’єднати догматичне вивчення кримінального права, без якого зміст його формалізованих понять не може бути розкритий, з соціологічним підходом до вивчення кримінально-правових явищ, що дозволило більш глибоко з’ясувати їх соціальний зміст. Таким чином в своїх дослідженнях О.Ф. Кістяківський немовби спрогнозував подальшу еволюцію кримінально-правової науки, в якій інтегративні початки отримали об’єктивний розвиток.

Розділ другий „Вплив О.Ф. Кістяківського на розвиток вчення про кримінальне право, кримінальний закон та злочин” складається з трьох підрозділів. Він розпочинається підрозділом 2.1. „Концепція походження та функціонування кримінального права і закону, їх співвідношення з судовою практикою і кримінально-правовою наукою”, в якому підкреслюється, що вчений розглядав кримінальне право Європи як „плід роботи багатьох століть”, намагаючись зрозуміти його в зв’язку з історичними умовами виникнення та розвитку його інститутів. О.Ф. Кістяківський виділяв дві основних риси кримінального права – консервативність та прогресивність його, які він прямо зв’язував з тим, що кримінальне право є відображенням існуючих суспільних відносин, розвиток і зміна яких відбувається поступово, по незмінних законах наступності. Бачення кримінального права як одночасно консервативного і прогресивного явища, так би мовити, в статиці і динаміці, набуває важливого значення саме в період реформування кримінального законодавства, що в сучасних умовах являє собою особливу актуальність.

Аналіз поглядів О.Ф. Кістяківського на кримінальне право і закон приводить до висновку, що вчений, дотримуючись ідей про ненормативну структуру права, в цілому не вирішив проблеми співвідношення кримінально-правової норми і кримінального закону. Він вважав кримінальне право продуктом відносин, вироблених народним життям, і відводив йому роль фіксатора права, вже створеного народом, який надає йому логічної завершеності в певній формі. Зображуючи кримінальне право ніби протидіючою силою стосовно чинного кримінального закону, О.Ф. Кістяківський покладав надії на судову практику, за допомогою якої можна перетворити на „мертві” ті кримінально-правові норми, що суперечать існуючим суспільним відносинам. В період наукової діяльності вченого такі погляди були прогресивними в тому сенсі, що виражали незадоволення існуючим кримінальним законодавством та стимулювали до його реформування. Визнання О.Ф. Кістяківським в якості джерел кримінального права законів писаних та законів, встановлених звичаєм, а також судової практики може дати певний матеріал для вирішення в сучасній науці питання про можливість існування плюралізму джерел кримінального права та віднесення до них судового прецеденту. Не менш актуальними в поглядах вченого уявляються заборона аналогії в кримінальному праві, а також намічені ним перспективи розвитку кримінального права як права публічного. Завдяки ретельному аналізу розвитку науки кримінального права О.Ф. Кістяківський виділив два закони, яким вона підкоряється: закон сталості і закон руху. Це дало йому змогу здійснити прогнозування можливостей подальшого розвитку кримінального права, що стало поштовхом у використанні прогностичної функції, яка вважається однією з основних в сучасній кримінально-правовій науці.

У підрозділі 2.2. „Аналіз поняття злочину” дисертанткою детально досліджується запропоноване О.Ф. Кістяківським поняття злочину та аналізуються складові частини цього поняття. Не зважаючи на відстоювання формального законодавчого визначення злочину, вчений вважав необхідним існування в науці матеріального поняття злочину в поєднанні з формальним. Це дозволило назвати О.Ф. Кістяківського вченим, який стояв на рівні передової науки свого часу. В подальшому теоретичні розробки вітчизняними дореволюційними криміналістами матеріального аспекту поняття злочину знайшли своє закріплення і в законодавстві, а на сьогоднішній день КК України 2001 р. містить формально-матеріальне визначення поняття злочину.

Торкаючись аналізу О.Ф. Кістяківським питання про місце злочину в системі правопорушень, авторка називає його позицію про неможливість розмежування „цивільної і кримінальної неправди” непереконливою та акцентує увагу на тому, що розмежування злочину та інших правопорушень являє собою важливе питання, оскільки правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, а і для захисту прав осіб, що їх вчинили.

При дослідженні питання про запропоновану О.Ф. Кістяківським класифікацію злочинів зазначається, що вчений особливе місце відводив класифікації їх „по внутрішній важливості, тобто по важливості порушених прав, по злочинному настрою злої волі діяча, по величині заподіяної шкоди, а разом з тим як результату всього цього – по величині покарання”, в якій чітко проглядається прообраз класифікації злочинів, передбаченої в КК України 2001 р., оскільки він розкрив зміст матеріального критерію і вказав на значущість формального критерію. Це дозволяє підкреслити значимість вивчення наукової спадщини вченого не лише в кримінально-правовій науці, а і для законодавчої та практичної діяльності.

У підрозділі 2.3. „Дослідження О.Ф. Кістяківським основних інститутів вчення про злочин” звертається увага на те, що учений розглядав інститути вчення про злочин в залежності від виділених ним історичних формацій кримінального права, у порівнянні з іноземними кримінально-правовими інститутами, що дозволило йому критично підійти до аналізу вітчизняного законодавства. Висловлена О.Ф. Кістяківським критика та запропоновані ним рекомендації безумовно сприяли удосконаленню і подальшій науковій розробці зазначених інститутів. Так, О.Ф. Кістяківський відстоював позицію про можливість визнання суб’єктом злочину лише фізичної особи. Об’єктом злочину він називав людину з усіма правами та установами, які нею створюються, що в сучасних умовах гуманізації кримінального права набуває особливої актуальності. При розгляді вчення про осудність і ставлення у провину О.Ф. Кістяківський наблизився до сучасного розуміння філософського аспекту обґрунтування кримінальної відповідальності; розглядаючи вік як причину, що впливає на ставлення у провину, вчений критикував тогочасну позицію законодавця щодо класифікації періодів малолітнього віку осіб, які підлягали кримінальній відповідальності; він особливо підкреслював, що рішення юридичного питання про осудність є справа судді, а не експерта. Авторка не погоджується з деякими представниками сучасної кримінально-правової науки, які вважають, що О.Ф. Кістяківський не визнавав існування обмеженої осудності. Аналіз вченим суб’єктивної сторони поклав початок вирішенню в сучасному кримінальному праві питання про розмежування непрямого умислу і злочинної самовпевненості за характером передбачення. Дослідження запропонованих вченим характеристик крайньої необхідності, необхідної оборони, виконання наказу чи розпорядження свідчить, що вони були настільки прогресивними, що отримали розвиток і закріплення в сучасному законодавстві. В роботах О.Ф. Кістяківського отримали вирішення дискусійні питання інституту стадій вчинення злочину. Так, наприклад, він зазначав, що „голий умисел” не підлягає кримінальній відповідальності; за основу поділу замаху на види брав суб’єктивний критерій; підтримував принцип караності готування в спеціально передбачених випадках. Викладення вченим питання про „наріжний камінь” теорії співучасті – характер відповідальності співучасників – свідчить, що його вчення про співучасть увібрало в себе початки, властиві і теорії акцесорної співучасті, і теорії самостійної відповідальності співучасників. Актуальним в сучасних умовах виявився і аналіз О.Ф. Кістяківським інституту причетності до злочину. Що ж стосується розробки вченим інституту множинності злочинів, то він не проводив серйозної розробки поняття одиничного злочину, що й призвело до деяких суперечностей в його поглядах, однак, не зважаючи на це, запропоновані О.Ф. Кістяківським поняття сукупності та характеристики її видів і зараз актуальні, а вчення криміналіста про повторення містить зачатки видів повторності, закріплених в КК України 2001 р., а саме: фактичну повторність і рецидив злочинів.

Розділ третій „Внесок О.Ф. Кістяківського в розвиток ідей гуманізації покарання” складається з трьох підрозділів. Підрозділ 3.1. „Поняття, мета і соціальна роль покарання” присвячений доведенню думки, що стрижнем вчення О.Ф. Кістяківського про покарання були ідеї його гуманізації. Вчений наголошував на історичній та соціальній обумовленості покарання, особливо акцентував увагу на його соціальній ролі, суспільній „основі”. Кінцевою метою покарання він називав самозбереження. На думку О.Ф. Кістяківського, покарання повинно бути індивідуальне, рівне й однакове для всіх, звільнене від фізичних мучень тіла, здатне до скасування і винагороди („отменимо и вознаградимо”), має володіти властивістю „подільності”, силою впливу і стримування, повинне виправляти. Аналізуючи таку мету покарання, як виправлення, дисертантка вказує, що, не зважаючи на закріплення її в КК України 2001 р., в кримінально-правовій науці існує позиція щодо недоцільності виділення такої мети покарання. В зв’язку з цим в роботі висловлюється думка про необхідність звернення для вирішення даної проблеми до наукових праць О.Ф. Кістяківського, який на перший план висував виправну роль покарання.

В підрозділі 3.2. „Система і види покарань” зазначається, що О.Ф. Кістяківський був прихильником принципу гуманізму в системі покарань. Авторка доводить, що він був супротивником покарань, які не відомі нинішній системі покарань, а саме: смертної кари, болісних, ганебних покарань і покарань, що калічать, заслання, позбавлення цивільних прав. У магістерській дисертації „Дослідження про смертну кару”, що справедливо вважається одним з найвидатніших творів з цього питання, автор переконливо доводив необхідність відміни смертної кари як „несправедливого, некорисного й непотрібного покарання”. Крім того, пропозиція вченого про необхідність вигнання з цивілізованих кодексів конфіскації майна отримала відбиток в проекті КК, підготовленому робочою групою КМУ, де конфіскація не була включена в систему покарань, а законодавцем ця думка була сприйнята в тому сенсі, що конфіскація може призначатися лише за тяжкі й особливо тяжкі корисливі злочини як додаткове покарання і лише у випадках, прямо передбачених у санкції статті, по якій кваліфіковане діяння засудженого. Думка О.Ф. Кістяківського про необхідність відповідності штрафу ступеню заможності засудженого також отримала відображення в нинішньому КК, де закріплено, що розмір штрафу визначається судом в залежності від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного. О.Ф. Кістяківський був прихильником гуманного пенітенціарного режиму, найбільш раціональним покаранням він вважав позбавлення волі у виді тюремного ув’язнення з обов’язковою працею, висловлював пропозиції з приводу реформування в’язниць, наполягав на необхідності вживати заходи для створення у в’язницях умов для виправлення злочинців і вимагав організації системи патронату після звільнення з в’язниці.

У підрозділі 3.3. „Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх” авторка доводить висновок, що при вирішенні питання про кримінальну відповідальність та покарання неповнолітніх О.Ф. Кістяківський виходив з послідовно гуманістичних позицій; він присвятив неповнолітнім злочинцям окрему монографію „Молоді злочинці та установи для їх виправлення, з оглядом російських установ”. Вчений, відповідаючи на питання, який вік повинен визнаватися закінченням віку повної неосудності (при цьому слід враховувати, що в той час поняття неосудності було наповнено дещо іншим змістом), вступав у спір з нормативним визначенням віку особи, яка підлягає кримінальній відповідальності, вказуючи, що віком повної неосудності має бути визнаний вік, що закінчується, за загальним правилом, в 16 років. О.Ф. Кістяківський відстоював педагогічно розумні засади організації виконання покарання стосовно малолітніх злочинців, вказував на необхідність створення широкої мережі виправно-виховних закладів, ратував за пом’якшення загальних видів покарання (строків, режиму) при застосуванні їх до малолітніх, значну роль відводив питанню про соціальну адаптацію неповнолітніх злочинців. Дисертанткою стверджується, що усі ці положення одержали закріплення і мають перспективи подальшого розвитку в сучасному кримінальному праві.

ВИСНОВКИ

В дисертації на основі праць О.Ф. Кістяківського здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових питань Загальної частини кримінального права. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є такі висновки:

1. О.Ф. Кістяківський був послідовним прихильником використання історичного методу в кримінально-правових дослідженнях з метою більш глибокого вивчення кримінально-правової матерії та відіграв значну роль у процесі втілення зазначеного методу в науку кримінального права. За допомогою історичного методу вчений аргументовано довів існування історичної наступності в кримінальному праві. Ця позиція отримала подальший розвиток в працях дореволюційних та радянських криміналістів і має перспективи подальшого дослідження в сучасному кримінальному праві.

2. Серйозний вплив здійснено О.Ф. Кістяківським на процес становлення у вітчизняній кримінально-правовій науці компаративістського методу. Завдяки використанню цього методу вчений висловив ідею існування „загального кримінального права”, причому першість в глибокому науковому дослідженні цього питання належить саме йому. В сучасному кримінальному праві ідеї зближення світових кримінально-правових систем отримали подальший розвиток, а поняття „загального кримінального права” трансформувалося в „міжнародне кримінальне право” та почало стверджуватися як правова реальність.

3. О.Ф. Кістяківського можна назвати „передтечею” соціологічної школи в кримінальному праві, оскільки його вплив на формування соціологічних засад в науці кримінального права не можливо применшити. В своїх працях вчений ніби спрогнозував подальшу еволюцію кримінально-правової науки, що виявилося в наявності в його працях не еклектичного, а інтегрованого підходу до вивчення кримінально-правових явищ шляхом їх юридичного і соціологічного аналізу.

4. Концепція походження і функціонування кримінального права О.Ф. Кістяківського ґрунтується на розумінні кримінального права в зв’язку з історичними умовами виникнення і розвитку його інститутів. Схильність вченого до ідей про ненормативну структуру права не дала йому змоги вирішити проблему співвідношення кримінально-правової норми і кримінального закону. Розгляд ним в якості джерел кримінального права законів писаних, законів, встановлених звичаєм, і судової практики в той час був актуальним, бо виражав незадоволення існуючим законодавством та стимулював до його реформування, а в сучасних умовах у зв’язку зі сплеском уваги вчених до питання про джерела кримінального права це може дати матеріал для розв’язання певних наукових проблем. Крім того, актуальними сьогодні є погляди О.Ф. Кістяківського про заборону аналогії, про розвиток кримінального права як права публічного, про закон сталості і закон руху, яким підкоряється наука кримінального права.

5. Під час вивчення основних інститутів вчення про злочин О.Ф. Кістяківський стояв на рівні передової науки свого часу. Зокрема, він визнавав необхідним існування в науці кримінального права матеріального поняття злочину у поєднанні з формальним; особливе місце відводив класифікації злочинів „по внутрішній важливості”, в якій проглядається прообраз сучасної класифікації злочинів; відстоював позицію, що суб’єктом злочину може бути лише фізична особа; акцентував увагу на всебічній кримінально-правовій охороні людини, називаючи об’єктом злочину людину з усіма правами і установами, що нею створюються; визнавав існування обмеженої осудності; давав розмежування непрямого умислу та злочинної самовпевненості за характером передбачення; зазначав, що право на необхідну оборону „існує незалежно від авторитету влади”; за основу поділу замаху на види брав суб’єктивний критерій; його вчення про співучасть увібрало в себе початки, притаманні і теорії акцесорного характеру співучасті, і теорії самостійної відповідальності співучасників; вчення криміналіста про повторення містило зачатки сучасних видів повторності, а саме: фактичну повторність і рецидив злочинів.

6. Стрижнем вчення О.Ф. Кістяківського про покарання були ідеї його гуманізації, які значно вплинули на подальший розвиток вітчизняного кримінального права. Підкреслюючи історичну і соціальну обумовленість поняття покарання, учений особливо акцентував увагу на його виправній ролі, відстоював принцип гуманізму в системі покарань, був прихильником гуманного пенітенціарного режиму та вимагав організації системи патронату після звільнення з в’язниці.

7. Гуманний підхід до покарання особливо проявився у О.Ф. Кістяківського по відношенню до неповнолітніх злочинців. Висловлені вченим рекомендації з питань реформування законодавства, спрямовані на всебічне сприяння виправленню та соціальній адаптації неповнолітніх, в сучасних умовах мають безумовну теоретико-практичну цінність, оскільки звернення до історії наукового дослідження проблем злочинності неповнолітніх дозволяє більш глибоко вивчити підліткову злочинність та попередити її подальше зростання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Нагорнюк О.В. Значення ідей О.Ф. Кістяківського для сучасної кримінально-правової науки: проблеми історичного методу та наступності // Вісник Академії правових наук України: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.Я. Тацій – Харків: Право. – 2002. - № 4 (31). – С. 191-202

2. Нагорнюк Е.В. Развитие идей А.Ф. Кистяковского о сравнительном методе и общем уголовном праве в современных уголовно-правовых исследованиях // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 2003. – Вип. 59. – С. 110-114

3. Нагорнюк О.В. Вплив О.Ф. Кістяківського на розвиток соціологічних засад в науці кримінального права // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 3. – С. 5-8

4. Нагорнюк О.В. О.Ф. Кістяківський – науковець – гуманіст // Український правничий альманах / Упор.: С. Бобровник, В. Державін, Ю. Дорошенко, А. Іщенко, Р. Калюжний. За заг. ред. акад.. Ю. Шемчушенко. – К.: Київське правниче товариство, 2002. – С. 220-223

5. Нагорнюк Е.В. Вопросы истории уголовно-правовой науки в работах А.Ф. Кистяковского // Вісник Харківського Національного університету №