НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Нікітін Юрій Олександрович

УДК 94 (477) “18”

Зміни в становищі сільського й міського населення
Київської та Чернігівської губерній після селянської і
міської реформ 60-70 років ХІХ ст.

07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України факультету української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Дробот Іван Іванович,

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова,

проректор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Добржанський Олександр Володимирович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

декан історичного факультету

кандидат історичних наук, доцент

Шевченко Віктор Миколайович,

Чернігівський державний інститут економіки і

управління,

доцент кафедри українознавства

Провідна установа Інститут історії України НАН України, відділ

історії України ХІХ – початку ХХ ст., м. Київ

Захист відбудеться “17___” __вересня _ 2004 р. о “_1430____” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий “_13____”__серпня __________ 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.А. Стоян

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Важливі зміни, які охопили європейську цивілізацію на межі ХХ – ХХІ ст., стали основою для успішної розбудови української державності. Сьогодні, як відзначено в Конституції нашої держави, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
В її економічному, політичному та духовному житті відбуваються важливі зміни. Багато з них за своїм характером дуже нагадують реформи 60 – 70 років ХІХ ст., які здійснювалися російським царизмом з метою утвердження ринкових відносин. Зокрема, як і тоді, у сучасних умовах в Україні відбуваються серйозні зміни
в житті та становищі її населення. Успішному здійсненню адміністративної реформи у значній мірі сприятиме глибоке вивчення історичного досвіду вирішення подібних проблем у минулому і, зокрема, у 60–70 рр. ХІХ ст. З огляду на це актуальною є проблема змін у становищі сільського та міського населення у післяреформений період. Без її глибокого вивчення практично неможливо з'ясувати проблеми періодизації і характеру переходу українського суспільства від застарілих середньовічних до нових ринкових відносин, формування нових верств і станів населення, становлення товарно-грошових відносин у містах та селах України в ході реформ 60 – 70 років ХІХ ст.

Дослідники неодноразово зверталися до вивчення характеру і наслідків буржуазних реформ другої половини ХІХ ст. Проте, знайомство з відповідною історіографічною літературою засвідчує вкрай низький рівень вивчення проблеми на регіональному рівні. Зокрема, і сьогодні дане питання залишається маловивченим у таких специфічних регіонах України, як Київська та Чернігівська губернії. Глибоке дослідження поземельного устрою різних категорій селян, системи їх оподаткування, діяльності органів селянського управління
і самоуправління тощо сприятиме вивченню історії селянства в цілому. Стосовно міст – то детальний аналіз їх розвитку забезпечить більш повне висвітлення маловідомих аспектів життєдіяльності окремих соціальних груп міського населення.

Недостатня наукова розробка зазначених вище та інших проблем зумовила вибір теми "Зміни в становищі сільського й міського населення Київської
та Чернігівської губерній після селянської і міської реформ 60 – 70 років ХІХ ст.” як дисертаційного дослідження. У контексті практичної реалізації тема безпосе-редньо пов`язана з державною національною програмою "Освіта (Україна – ХХІ століття)” і навчальною програмою з історії України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дисертаційне дослідження "Зміни в становищі сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній після селянської і міської реформ 60 – 70 років ХІХ ст.” входить до плану науково-дослідних робіт кафедри історії України факультету української філології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Тема затверджена на Вченій раді Національного педагогічного університету (протокол № 8 від 26 лютого 2004 р.).

Метою дисертаційної роботи є аналіз змін у соціально-економічному становищі мешканців сіл та міст Київської і Чернігівської губерній у 60 – 70 рр. ХІХ ст.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження:–

проаналізувати стан дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, встановити повноту її джерельного забезпечення;–

розкрити основні закономірності та характерні особливості соціально-економічного становища різних категорій селян, аналізуючи багаточисельні податки, що сплачували селяни, та спосіб землевлаштування;–

показати особливості створення та роль органів селянського управління, що реалізовували політику російського самодержавства на вказаних територіях;–

з’ясувати взаємозв’язок між економічними перетвореннями 60 – 70_х рр. ХІХ  ст. та змінами чисельності населення міст і містечок Київської
та Чернігівської губерній, їх соціальної і національної структури;–

проаналізувати процес формування та діяльності органів міського са-моврядування після реформи 1870 р.

Об’єктом дослідження є сільське і міське населення пореформеної України другої половини ХІХ ст.

Предметом дослідження є соціальні, економічні, правові зміни в житті різних категорій сільського і міського населення Київської та Чернігівської губерній в 60 – 70 рр. ХІХ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 60 – 70 рр. ХІХ ст. – період здійснення буржуазних реформ в Наддніпрянській Україні.

Географічні межі охоплюють Київську та Чернігівську губернії, які мали регіональні особливості соціально-економічного розвитку.

Методологічна основа дослідження. У дисертації застосовані загальнонаукові методи пізнання (об’єктивності, історизму, логічної послідовності, типологізації, класифікації) та суто історичні (проблемно-тематичний, хронологічний та порівняльно-історичний, аналітичний, описовий) методи дослідження. Дисертаційне дослідження, кожен розділ і структурний підрозділ у ньому побудовані на дотриманні суто історичних методів у комплексі з загальнонауковими, які передбачають об’єктивний неупереджений
опис і аналіз подій та явищ на основі науково-критичного використання різних джерел. Оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи
та наукові праці вдалося завдяки застосуванню методів пошуку, аналізу
та синтезу емпіричного матеріалу. Крім того, при дослідженні
окремих аспектів проблеми були використані також методи історично-ретроспективний (при аналізі історіографії), типологізації і класифікації
(у характеристиці джерел), порівняльно-історичний (у порівнянні становища сільського і міського населення), аналітичний (у висновках) тощо.

Наукова новизна полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка доcі не набула всебічного висвітлення в історичній науці. На основі широкого використання джерел здійснено комплексне дослідження становища сільського
й міського населення Київської та Чернігівської губерній після реформ 60 – 70 років ХІХ ст. Така постановка проблеми дозволила:–

розширити джерельну базу досліджуваної проблеми за рахунок залучення до наукового обігу значної кількості невідомих раніш документів. Одним
із основних джерел дослідження стали матеріали ревізії сенатора О. Половцова;–

дослідити характерні особливості соціально-економічного життя різних категорій селян Київської та Чернігівської губерній;–

з'ясувати особливості формування і діяльності органів селянського управління на території двох губерній;–

виявити зміни чисельності і складу населення міст зазначених губерній;–

проаналізувати особливості процесу формування та діяльності органів міського самоврядування.

Практичне значення проведеного дослідження полягає у можливості використання його матеріалів, висновків, оцінок та узагальнень у подальшому написанні наукових праць з історії міст і сіл України, підготовці вузівських спецкурсів та навчальних посібників.

Наукова апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України факультету української філології НПУ імені М. П. Драгоманова. Концептуальні положення
та висновки дисертації доповідалися на 5 наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування” (Рівне, квітень  р.); на VІ Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (Луцьк, жовтень  р.); на ІІІ, IV, V обласних наукових історико-краєзнавчих конференціях (Суми, 1999, 2001,
2003  рр.), на звітних конференціях викладачів НПУ імені М. П. Драгоманова
у 2003 – 2004 рр.

Результати дослідження впроваджені у навчальний процес історичного факультету Сумського державного педагогічного університету (довідка № 1344 від 16.09.2003 р.), Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 247 від 23.09.2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 10 наукових статтях і матеріалах конференцій, зокрема 5 у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження.
Її загальний обсяг становить 296 сторінок, з них 178 сторінки основного тексту. Робота складається зі вступу, трьох розділів з параграфами, висновків, списку використаних джерел та літератури (43 сторінок, 212 найменувань), додатків
(54 таблиці, 75 сторінок).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено об`єкт, предмет, хронологічні і географічні межі, сформульовано мету і завдання, зазначено наукову новизну та практичне значення дисертації, відображено апробацію
її результатів.

У першому розділі "Історіографія і джерельна база дослідження” висвітлено стан наукової розробки проблеми, подано характеристику джерел, використаних у процесі виконання поставлених завдань. Зокрема, констатовано, що в науковій літературі вже висвітлювалися окремі аспекти теми (основні законодавчі акти селянської та міської реформ), проте досі немає монографічної чи дисертаційної праці, яка б давала комплексний аналіз змін становища сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній після реформ 60 – 70 рр. ХІХ ст. Вивчення окремих аспектів реформи започаткували
її сучасники. Вони відмовилися від широких узагальнень і спрямували свої зусилля на виявлення і введення до наукового обігу нового фактичного матеріалу. Зокрема, висвітлювався стан господарства, виступи селян проти грабіжницьких положень уставних грамот на Правобережжі Тройницкий А. Крепостное население в России по 10-й народной переписи. – СПб: Типогр. Н. Овсянникова, 1861; Моргулис М. К вопросу о воспрещении евреям приобретать земли в Западных губерниях. –
К.: Университетская типография, 1865; Драгоманов М. Записка украинца из времени польского восстания 1861 – 1864 года. – К.: Типогр. Императорского университета св. Владимира, 1869; Вольский М. Обработка земли крестьянами собственниками. – Одесса: Изд-во Новороссийского университета, 1865; Клаус А. Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России. – СПб: Типогр. В. Нусвальта, 1869.. Становище селянства Чернігівщини, історія діяльності межових установ висвітлені в роботі О. Ханенка Ханенко А. Исторический очерк межевых учреждений в Малороссии. – Чернигов: Типогр. Губернского правления, 1864.

.

У 70 – 90 рр. ХІХ  ст. з`явилися публікації М. Семенова, М. Бржевського,

Ф. Преображенського, І. Анісімова Семенов М. Освобождение крестьян в царствование Александра ІІ. О будущем крестьянского сословия в России. – СПб: Изд-во М. Комарова, 1884; Бржевский Н. Круговая порука сельских обществ. Суждения редакционных комиссий по составлению положения 19 февраля и правительственные взгляды за время с 1861 по 1895 гг. – СПб: Типогр. Киршбаума, 1896; Преображенский Ф. Вопросы крестьянского управления. Сельские учреждения и должностные лица. – М.: Изд-во Д. Тихомирова, 1893; Анисимов И. Разложение нашей земельной общины // Вестник Европы. – 1885. – Т. 1. – С.  – 160.. Автори приділяли увагу історії підготовки селянської реформи, масштабам обезземелення селянських господарств, аналізували роль кругової поруки на селі, робили спробу дослідити стан селянського управління. У роботах констатувалася теза про пагубний вплив подвірно-ділянкової системи землекористування на добробут селян
у пореформений період. При цьому традиційно недостатньо показувалася роль нових джерел існування селян. Однак усі ці праці не мали узагальнюючих висновків і становище селянства розглядалося в них з лояльних до уряду позицій.

Міська реформа 1870  р. стала об'єктом дослідження в кінці ХІХ ст.
У публікаціях П. Подлигайлова, І. Фесенка, І. Дитятіна, окрім введення до наукового обігу нового фактичного матеріалу, було зроблено спробу проаналізувати діяльність різноманітних міських структур, проблеми свавілля чиновників та причини пасивного ставлення більшої частини населення до міських потреб. Особливу увагу привертала нововведена виборча система, яку по-різному оцінювали урядовці та дослідники Подлигайлов П. Н. Местное управление в России. – СПб: Типогр. М. Хана, 1884; Фесенко И .О. К вопросу о реформе городских общественных управлений: 2 ч. – Харьков: Типогр. Южного края, 1890. – Ч. 1.; Дитятин И .И. К истории Городского положения 1870 г. // Статьи по истории русского права. – СПб, 1885. – С.  – 451..

Безсумнівним здобутком дореволюційної історіографії було визначення кола питань, що потребували вивчення. Деякі з них певною мірою було розкрито. Проте більшість аспектів залишилися недостатньо вивченими. Дослідники селянської реформи намагалися перш за все визначити позитивні наслідки
й зосереджували увагу на діяльності урядових органів, що впроваджували законодавчі акти в життя. Сутність проведених реформ з їх соціальними наслідками залишалася поза увагою вчених Лосицкий А. Выкупная операция. – СПб: Типогр. Дело, 1906; Ярошевич А. И. Юго-Западный край в экономическом отношении. – К.: Сотрудник, 1913; Василенко Н. Первые шаги по введению положений 19 февраля 1861 года в Черниговской губернии (К 40-летию со дня освобождения крестьян) // Киевская старина. – 1901. – № 3. – С. 396 – 423; № 4. – С. 97 – 125; № 11. – С. 303 – 327; Дорошенко П. Очерк крепостного права в Малороссии и крестьянская реформа в Черниговской губернии // Земский сборник Черниговской губернии. – Чернигов. – 1911. – № 4. – С. 25 – 57..

Також недостатньо було розроблено питання історії міст та міського самоврядування. Визнаючи недоліки Положення 1870 р., дослідники часто аналізували юридичний аспект його змісту, лише інколи використовуючи фактичний матеріал. Згадуючи чисельні порушення або неефективність міського самоврядування, автори не завжди намагалися з’ясувати причини цих явищ
і не робили відповідних висновків Новиков А. Записки о городском самоуправлении. – СПб: Типогр. Стасюлевича, 1904; Михайловский А. Г. Реформа городского самоуправления в России. – М.: Польза, 1908; Василевский С. М. Городское самоуправление и хозяйство. – М.: Типогр. А. и И. Гранат, 1906..

У радянській історіографії 20 – 30-х рр. ХХ ст. відбулися якісні зміни
в дослідженні історії селянства і мешканців міст. Втручання тоталітарної системи в наукове життя зумовило істотні зміни в методології досліджень. Пануюча марксистсько-ленінська ідеологія розглядала історичний процес як боротьбу класів. Це зумовило до перегляду опублікованого матеріалу з історії сіл і міст Слабченко М. С. Матеріали до соціально-економічної історії України в XIX столітті: У 2 т. – Харків: Державне вид-во України, 1925. – Т. 1; Дейч. Л. .Г. Чигиринська змова. – Харків: Шляхи революції, 1929; Бровер І. Україна на переломі до промислового капіталізму. Соціально-економічні нариси та матеріали. – Харків: Пролетар, 1933; Чернігів і північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріали / За ред. М. Грушевського –
К.: Державне вид-во, 1928..

Помітне пожвавлення наукових досліджень спостерігалося у 50 – 80_х рр. ХХ ст. Це призвело до розширення джерельної бази, змін в оцінці окремих подій та явищ. Основним здобутком історичної науки цього періоду було зміщення акцентів від констатації фактів до їх аналітичної обробки.

Завдяки роботам В. Теплицького, П. Зайончковського, А. Бондаревського, Д. Пойди та ін. Теплицький В. П. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959; Найденов М. Е. Классовая борьба в пореформенной деревне (1861 – 1863). – М.: Госполитиздат, 1955; Зайончковский П. А. Проведение в жизнь крестьянской реформы 1861 г. – М.: Соцэкгиз, 1958; Бондаревський А. В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961; Пойда Д. П. Крестьянское движение на Правобережной Украине в период (1866 – 1900 гг.) – Днепропетровск: Изд-во Горного института, 1960. до наукового обігу було введено певну частину фактичного матеріалу стосовно соціально-економічного стану селянських господарств Київщини й Чернігівщини 60 – 70 рр. ХІХ ст., відомості про селянські виступи, розвиток волосного управління.

Досягнення історичної науки цього періоду знайшли своє відображення
в колективних працях “История СССР” у 12 т., “Історія Української РСР” у 8 т., 10 кн., “Історія міст і сіл Української РСР”, “Історія селянства Української РСР” у 2 т., “Історія робітничого класу Української РСР” у 2 т., які містять відомості про чисельність, соціальну структуру, економічне становище різних категорій селян та міського населення Київської і Чернігівської губерній.

Окремі факти соціально-економічного становища селянства Київщини
та Чернігівщини були висвітлені у публікаціях М. Якименка, А. Зубка, В. Шевченка та ін. Зубко А. М. Вивчення земськими статистичними органами соціально-економічного розвитку України (1864 – 1917) // УІЖ. – 1988. – № 3. – С. 130 – 138.; Шевченко В. М. Становище селянства Лівобережної України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. // УІЖ. – 1982. – № 9. – С. 71 – 78; Якименко Н. А. Переселение крестьян Украины на окраины России в период капитализма (1861 – 1917 гг.) Автореферат дис ... док. истор. наук. – К.: КГУ, 1989.

Сучасний період у розвитку вітчизняної історичної науки розпочався після проголошення незалежної Української держави. Зміна методологічних орієнтирів призвела до перегляду напрямків наукових досліджень.

Зокрема, один з провідних сучасних українських вчених О. Реєнт звернув увагу на необхідність подальшої наукової розробки причин та наслідків аграрного перенаселення, темпів урбанізаційних процесів та інших, які слід корелювати
з конкретними особливостями регіонів. Реєнт О. П. Деякі проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: стан і перспективи наукової розробки // УІЖ. – 2000. – № 2. – С.  – 26; Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХ ст.) – К.: Ін-т історії НАН України, 2003. Аналогічні питання про необхідність нових підходів до висвітлення проблем селянства і міщанства другої половини ХІХ ст. ставлять у своїх роботах В. Борисенко, М. Якименко,
Ю. Присяжнюк, О. Солошенко, А. Гуменюк. Борисенко В. Й. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ століття. – К.: Либідь, 1998; Якименко М. А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861 – 1918 рр.) // УІЖ. – 1996. – № 1. – С. 3 – 14; Присяжнюк Ю. П. Соціальне становище українського селянства Правобережної України в 60 – 90 рр. ХІХ ст. Автореферат дис. ... канд. історич. наук. – Донецьк: ДДУ, 1997; Солошенко О. М. Зміни чисельності та складу населення Лівобережної України в ІІ пол. ХІХ ст. Автореферат дис. ... канд. історич. наук. – Харків: ХДУ, 1997; Гуменюк А. О. Міста Правобережної України
в ІІ пол. ХІХ ст. Автореферат дис ... канд. істор. наук. – К.: Ін-т історії НАН України, 1993.

Отже, наявні праці, присвячені загальним і локальним проблемам історії сіл і міст, дають змогу вирішити багато питань, пов’язаних з буржуазними змінами другої половина ХІХ ст. Проте недостатньо висвітленою залишається тема змін в становищі сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній після селянської і міської реформ у 60 – 70 рр. ХІХ ст.

Джерельну базу дослідження становлять опубліковані та неопубліковані матеріали. У процесі роботи над темою було використано 16 архівних фондів
та 93 справи. Це фонди Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Центрального державного історичного архіву України в Києві, Державного архіву Київської області, Державного архіву Чернігівської області.

Переважна більшість архівних документів, що дозволили вирішити поставлені завдання, знаходяться у фондах Російської Національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова–Щедріна в м. Санкт-Петербурзі (фонд № сенатора О. Половцова). Цей фонд складається з 1895 одиниць зберігання, які дали змогу проаналізувати демографічні процеси в губерніях, специфіку землеустрою селян регіонів у згаданий період, економічне та соціальне становище різних категорій селян, роботу органів селянського управління. Документи фонду допомогли з’ясувати особливості формування нових соціальних груп у містах, діяльності органів самоврядування, історії селянства зазначених губерній. Матеріали цього фонду дуже інформативні, але, на жаль, майже не опрацьовані нині й чекають своїх дослідників.

Важливе значення для дослідження мали документи Центрального державного історичного архіву України у Києві. Матеріали Канцелярії Київського, Подільського, Волинського генерал-губернаторства (ф. ) містять статистичні матеріали стосовно наділення селян землею, про селянські заворушення, введення міського положення на Правобережжі. Окрему групу архівних джерел складають фонди Київського військово-окружного суду (ф. ), Київської палати кримінального суду (ф. ), Київської палати землеробства
і державного майна (ф. ), Київської люстраційної комісії (ф. ), Канцелярії тимчасового Харківського генерал-губернатора (ф. ), які містять матеріали про економічне становище селян. Це дозволило комплексно розглянути життя селян Київської губернії, питання історії міського населення.

У роботі використані документи Державного архіву Київської області. Важливим джерелом для дослідження економічного стану селянських господарств стали матеріали Канцелярії Київського губернатора (ф. ). Фонди Канцелярії Київського повітового голови дворянства (ф. ), Київської губернської креслярні (ф. ), Гостомельського волосного управління Київського повіту Київської губернії (ф. ) містять документи про розподіл земських платежів, межування, селянські виступи та діяльність волосних установ.
Ці матеріали сприяли більш повному з’ясуванню ступеня економічного розвитку селянських господарств Київщини.

Документи Державного архіву Чернігівської області допомогли у вивченні проблеми проведення селянської реформи в губернії, селянського землевлаштування. Ці матеріали знаходяться у фондах Чернігівського повітового у селянських справах присутствія (ф. ), Чернігівського судового округу (ф. ), Чернігівського губернського у селянських справах присутствія (ф. ), Чернігівського губернського правління (ф. 127). Фонд Чернігівського у міських справах присутствія містить матеріали про мешканців міст і органи самоврядування (ф. 146). Усі зазначені документи сприяли вивченню історії різних категорій селян та міського населення Чернігівщини.

У роботі використано широке коло опублікованих джерел. Особливо інформативними виявилися звіти сенатора О. Половцова Записка сенатора А. Половцова о состоянии общественного управления в городах Черниговской губернии:
В 2 ч. – СПб, 1882. – Ч. 1; Извлечение из всеподданнейшего отчета по ревизии Киевской губернии. –
СПб, 1882., які він підготував

за результатами ревізії двох губерній. У статистичних оглядах І. Рудченка, І. Толмачова, Т. Осадчого, Ю. Янсона звернуто особливу увагу на масштаби
обезземелення селянських господарств Правобережжя. Рудченко И. Записка о землевладении в Юго-Западном крае. – К.: Типогр. Штаба Киевского военного округа, 1882; Толмачев И. Н. Юго-Западный край. Статистическое обозрение. – К.: Типогр. Штаба Киевского военного округа, 1897. – Т. I; Осадчий Т. И. Земля и землевладельцы в Юго-Западном крае (на Украине, Подолии, Волыни). Опыт статистического исследования. – К.: Типогр. П. Барского, 1889; Янсон Ю. З. Опыт статистического исследования о крестьянских наделах и платежах. – СПб: Типогр. Стасюлевича, 1877. Цінні матеріали з історії селянства, міст, промислів і підприємств Чернігівщини знаходяться
у статистичних звітах О. Русова, М. Домонтовича, П. Червинського, Чернігівської архівної комісії Русов А. Описание Черниговской губернии: В 2 т. – Чернигов: Типогр. Губернского правления, 1899; Домонтович М. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Черниговская губерния. – СПб: Типогр. Ф. Персона, 1865; Червинский П. Земледельческая программа, приспособленная к собиранию сведений для оценки земельных угодий // Земский сборник Черниговской губернии. – Чернигов: Типогр. Губернского правления, 1881. – № 1. – С.  – 32; Труды Черниговской Архивной комиссии. Материалы по истории освобождения крестьян / Под ред. В. Л. Мадзолевского. – Чернигов: Типогр. Губернского правления, 1912. – Вып. 9. – С.  – 113..

Багатий статистичний матеріал стосовно введення інвентарій на Правобережжі містять опубліковані документи В. Корчакова-Савицького Корчаков-Савицкий В. И. Об ипотечной системе вообще и мирской земле и прочее. – К.: Типогр. Штаба Киевского военного округа, 1879..

Дані про чисельність і склад мешканців Києва є в матеріалах перепису
2 березня 1874 р. Киев и его предместия Шулявка, Соломенка с Протасовым Яром, Байкова гора и Денисовка с Соляною слободкою по переписи 2 марта 1874 г., произведенной и разработанной Юго-Западным отделом Императорского Русского географического общества. – К.: Типогр. Императорского Университета св. Владимира, 1875.

Відомості про причини та хід селянських виступів, зокрема “Чиги-ринську змову”, містяться в серії інших опублікованих документів Матеріали до історії селянських рухів на Чигиринщині (1875 – 1879 рр.). – Харків: Вид-во ЦАУ, 1934..

Важливим джерелом для з'ясування діяльності органів селянського управління є спогади Н. Астир'єва Астырьев Н. О волостных писарях. Очерки крестьянского самоуправления. – М.: Типогр. В. Исленьева, 1886., а також щоденники сенатора О. Половцова, який згадує про хід ревізії двох губерній і дає оцінку ситуації на місцях Дневник государственного секретаря А. А.Половцова: В 2 т. – М.: Наука, 1966..

Загалом, оцінюючи стан джерельної бази дослідженої проблеми, слід зазначити, що рівень її документального забезпечення є достатнім. Різноманітний матеріал, що має різні джерела походження, дає можливість ґрунтовно
і достовірно проаналізувати становище сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній у 60 – 70 рр. ХІХ ст. Порівняння документів, їх аналіз
та синтез дозволяють з’ясувати особливості соціально-економічного розвитку кожної із зазначених губерній. В ході роботи над дисертаційним дослідженням нами значною мірою були опрацьовані та частково використані матеріали преси того часу.

У другому розділі “Становище селянства у пореформений період” висвітлюється поземельний устрій селян, види селянських платежів, діяльність органів селянського управління.

Реалізація селянами реформи 1861 р. та інших законодавчих актів стала результатом балансування уряду між кріпосниками та кріпаками. Законодавство передбачало значне розширення особистих прав звільнених з кріпацтва селян, залишаючи землю у власності поміщиків. Певну специфіку реалізації земельної реформи мала Київська губернія. Селяни мали право отримати той розмір наділу, який був задекларований за ними інвентарними правилами 1847 – 1848 рр. Документи, прийняті урядом, неоднаково вплинули на забезпечення селян землею. На Київщині селянське землеволодіння не суттєво збільшилось, а на Чернігівщині у переважній більшості селянських господарств кількість землі зменшилась. Отримані наділи часто забезпечували селянським родинам лише прожитковий мінімум. Характер викупних операцій, насамперед, відповідав інтересам поміщиків. Найбільше обурення викликала відстрочка звільнення від панщини та інших повинностей, збереження за поміщиками права власності на землю, зменшення наділів тощо. Селяни вимагали негайно передати їм землі. Особливою активністю відзначалися селяни Чигиринського повіту Київської губернії у 70 рр. ХІХ ст. Показано, що при використанні великоросійського
і малоросійського положень у Чернігівській губернії селянам фактично нав`язували уставні грамоти. Задеклароване законом право на отримання присадибної і польової землі при використанні двох положень враховувало передусім інтереси поміщиків.

З'ясовано важливість проблеми недостатньої кількості лісових угідь, сінокосів та вигонів і пов`язане з цим зростання напруженості у відносинах між селянами та поміщиками (особливо на Київщині), а також у самому селянському середовищі. Досліджено процес соціальної диференціації селян, міграційні процеси.

Окремо проаналізовано становище колишніх державних селян,
які в переважній більшості (Чернігівщина) не отримали власницьких записів
або отримали менше землі, ніж передбачалося. Низькі темпи розмежування, значне коливання розмірів подушних наділів, нестача лісових угідь, пасовищ
і сінокосів штовхали селян до активних дій, хоча у порівнянні з колишніми поміщицькими селянами їх становище було дещо кращим.

Зосереджено увагу на багаточисельних повинностях і платежах.
І поміщицькі, і колишні державні селяни часто сплачували більше викупних платежів, ніж було встановлено. У переважній більшості колишні державні селяни платили менші за розмірами викупні платежі. Показано позицію чиновництва при встановленні земських податків і багаточисельних мирських платежів, які здебільшого йшли на утримання чиновників. Простежено взаємозв'язок між чисельними податками та зростанням недоїмок, скарг
і закономірним занепадом значної частини селянських господарств.

Визначено ефективність роботи органів селянського управління різного рівня. Губернські установи концентрували увагу на контролі дій мирових органів та селянських управлінь, бо вважали питання земельного устрою селян практично вирішеним.

Показано діяльність селянських установ та посадових осіб. Новостворений бюрократичний апарат, закріпивши за собою широке коло питань, більше імітував роботу, ніж виконував її. Значним недоліком багатьох селянських органів було те, що вони не мали законного права примусової влади
і обмежувалися спостереженнями або рекомендаціями. Найбільше нарікань викликала діяльність сільських старост, писарів і волосних старшин, які мали значний вплив на селянське життя, були поза контролем і виконували певні поліцейські функції, які поступово починали переважати над іншими.

Таким чином, переважна частина колишніх поміщицьких і державних селянських господарств не могла ефективно розвиватись і перебувала на межі розорення або була здатна лише сплачувати чисельні податки. Це було наслідком політики самодержавства.

У третьому розділі “Реформа 1870 р. і зміни в житті населення міст” досліджено склад населення міст і містечок, міських виборців та вибори
до органів міського самоврядування.

У результаті буржуазних реформ 60 – 70 рр. ХІХ ст. і під впливом нових економічних відносин у містах поступово відбувалося формування нових класів. Стратегічне розташування Києва вплинуло на швидкі темпи зростання кількості його мешканців. Чернігів продовжував залишатися лише регіональним адміністративним центром (17 тис. мешканців). У обох губерніях достатньо швидко зростала кількість мешканців лише в містах, що були регіональними центрами торгівлі (Ніжин, Бердичів). Решта міст більше нагадувала села.

Соціальні групи, з яких складалося населення міст, у цей час були нестабільні (міщани, селяни, козаки, купці, привілейовані). У більшості міст домінували міщани. Окремо чиновники відзначали так звані „інші стани”, кількість яких сягала майже 27% (Київ). Усі ці факти підтверджували стійкі міграційні процеси (в бік міст) і початок формування нових соціальних груп, характерних для ринкового суспільства.

Звернуто увагу на незначну кількість міського населення, яке мало право участі у виборах до місцевих органів самоврядування. Чим більшим було місто, тим менший відсоток його населення мав право участі у виборах і навпаки.

Доведено, що держава не отримала бажаного домінування представників привілейованих станів і купецтва. Серед виборців переважали представники непривілейованих станів (особливо міщани), що свідчить про прорахунки уряду при складанні міського положення 1870 р. Підтвердженням цієї тенденції стало переважання виборців ІІІ розряду (у переважній більшості міщан-домовласників
з початковою освітою, або без неї). Наслідком такого становища стали часті факти неявки виборців на збори, різні порушення, пасивність і недієздатність міських структур.

Отже, під впливом буржуазних реформ кількість населення в містах почала збільшуватися. Представники непривілейованих станів переважали серед загального числа мешканців, а також в органах міського самоврядування.

У висновках підведено підсумки дослідження, які виносяться на захист:

1. Доведено, що в сучасній історичній літературі немає комплексного
та розгорнутого дослідження, яке всебічно висвітлювало зміни в становищі сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній після буржуазних реформ 60 – 70-х рр. ХІХ ст., незважаючи на те, що в архівних та опублікованих джерелах є достатня кількість документів на цю тему.

2. Обґрунтовано, що реформи 60 – 70-х рр. ХІХ ст. стали наслідком політики балансування уряду між поміщиками і кріпосними селянами. При цьому селяни залишалися найбільш безправною, соціально незахищеною верствою населення. Купівля, оренда землі не змогли компенсувати пагубних наслідків прискореного подвірного обезземелення. Окремі укази уряду лише тимчасово полегшували економічне становище селян. Натомість уряд залишався цілковито байдужим до їх інтересів при укладанні уставних грамот, межуванні тощо. Селянська політика самодержавства була спрямована на захист економічних інтересів поміщиків за рахунок різних категорій селян. Малоземелля селянських господарств, чисельні податки та платежі не сприяли їх економічному розвитку, призводили до розорення і міграції. Погіршувало ситуацію збереження окремих правово-станових обмежень, свавілля чиновників та поміщиків. Особливістю Київської губернії було зменшення розміру викупу за землю для колишніх кріпосних селян, які отримували наділ закріплений за ними інвентарними правилами. На Чернігівщині у переважній більшості селянських господарств кількість землі навпаки зменшилася. Особливо дошкульними
для селян обох губерній була втрата сервітутних угідь. В результаті реформи
на Київщині у кінці 1872 р. було практично закінчено землеустрій колишніх державних селян. У Чернігівській губернії запровадження власницьких записів залежало від проведення межування, яке відбувалося відносно повільно.

3. Встановлено, що права селян, задекларовані законами 60 – 70 рр. ХІХ ст., здебільшого залишалися тільки на папері. Нечіткість і суперечливість багатьох законоположень використовувалася владою для утримання селянства
в правовій нерівноправності. Відсутність закріпленої законодавством чіткої системи звітності, взаємоконтролю, примусової влади і право давати лише рекомендації негативно впливало на роботу органів селянського управління. Новостворені структури характеризувалися становими обмеженнями, структурною недосконалістю, надмірною бюрократизацією. Вони поступово перетворювалися на поліцейські установи. Неякісним був і склад чиновників (низький рівень освіти, хабарництво тощо). Найбільший відсоток скарг
і службових розслідувань викликала діяльність сільських старост, волосних старшин і писарів. Вони фактично замінили на місцях самоврядування.
У Київській губернії губернське присутствіє більше уваги приділяло контролю
за діями мирових селянських установ та селянському самоврядуванню. В межах губернії досить незначною була кількість мирових з'їздів при одночасному територіальному укрупненні мирових ділянок. На Чернігівщині звичайним явищем було об'єднання волостей на з'їздах при обранні гласних від сільських громад. З часом волосна виборча система була замінена повітовою.

4. З’ясовано, що протягом 60 – 70-х рр. ХІХ ст. ринкові відносини інтенсивніше розвивалися на Київщині, що було пов'язано із зміцненням позицій російського капіталу, а також інтенсивним залізничним будівництвом в регіоні. Значно повільніше аналогічні процеси відбувалися на Чернігівщині. Тут протягом перших десятиліть після реформ другої половини ХІХ ст. майже незмінною залишалася сільськогосподарська спеціалізація губернії. Наявність невеликої кількості малих підприємств (переробка сільськогосподарської продукції) практично не впливала на зростання чисельності міського населення. Губернське місто було не стільки економічним, скільки адміністративним центром регіону. Винятком були лише повітові міста, які відігравали роль центрів ярмаркової торгівлі. Різні темпи поширення товарно-грошових відносин у зазначених губерніях об'єктивно впливали на специфіку формування тут нових соціальних груп населення. В цілому кількість населення більшості міст Київської
та Чернігівської губерній зростала повільно. Характерною рисою цього процесу була відсутність міцного прошарку українців серед міської буржуазії.

5. Доведено, що лише мізерний відсоток міського населення брав участь у виборах органів самоврядування. Це призводило до малоефективності цих структур (залежність була зворотньою: чим більшим було населення міста, тим менший його відсоток залучався до виборів). Прорахунки у новому міському законодавстві і нові соціально-економічні процеси призвели до того, що серед виборців обох губерній переважали представники непривілейованих станів. Фактично серед виборців і гласних домінували православні міщани-домовласники з початковою освітою або без неї. Характерними були різноманітні зловживання на виборах, коли переважна кількість виборців ставала об’єктом махінацій з боку зацікавлених осіб. Як наслідок новоутворені органи міського самоврядування перетворювалися на місця отримання додаткових прибутків. Все це вело до того, що серед виборців і гласних існувала велика недовіра до міських органів
та байдужість до вирішення міських проблем. Це було пов'язано з проблемою відсутності на місцях політичної еліти, яка б могла консолідувати населення
і спрямувати його на вирішення нагальних потреб.

Список опублікованих автором праць

за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Анотація

Нікітін Ю. О. Зміни в становищі сільського й міського населення Київської та Чернігівської губерній після селянської