Дніпропетровський державний аграрний університет

ОГДАНСЬКИЙ Кирило Миколайович

УДК 336.02

МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СУБ’ЄКТІВ

ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ РИНКУ

08.01.01 – економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Дніпропетровської державної медичної академії Міністерства охорони здоров’я України.

Науковий керівник | доктор економічних наук, професор

Батура Олександр Васильович, Дніпропетровська державна медична академія Міністерства охорони здоров’я України, завідувач кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Ніколенко Сергій Степанович, Полтавський університет споживчої кооперації України, завідувач кафедри економічної теорії, проректор з наукової роботи;

кандидат економічних наук, доцент

Хорошева Олена Іванівна, Донецький національний університет, доцент кафедри фінансів.

Провідна установа | Київський національний економічний університет, кафедра економічної теорії облікових факультетів, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 18 березня 2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 в Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий “16” лютого 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Україна переживає нині складний період структурних перетворень національно-господарського комплексу, вибору шляхів ринкової розбудови. Досить важливими при цьому є макроекономічні проблеми функціонування системи казначейства. На сьогодні зміни в бюджетній системі України, спричинені значними перетвореннями в соціально-економічній сфері держави, зробили очевидною необхідність подальшого розвитку казначейської системи, подальшого визначення механізмів державного регулювання і підвищення ефективності функціонування суб’єктів казначейства.

Крім того, у фінансовій системі України саме сектор бюджетних потоків створює найбільш потужну зону впливу на фінансове забезпечення загальнодержавних та регіональних макроекономічних процесів. Важливою складовою системи інституцій державного управління економікою виступає Державне казначейство України, бо саме тут формуються фінансові потоки та засади державної політики щодо їх регулювання і використання. В умовах ринкової трансформації необхідні зміни бюджетної системи, упровадження яких неможливе без розвитку суб’єктів фінансової діяльності.

У процесі становлення ринкових відносин виникає необхідність дослідження розвитку суб’єктів фінансової діяльності держави як форми вдосконалення макроекономічних процесів; визначення функціональних пріоритетів і пріоритетних напрямків дій суб’єктів фінансової діяльності, у тому числі постає питання вибору шляхів ринкової розбудови; необхідність розробки теоретичних засад та практичної реалізації реформування казначейської системи України з урахуванням макроекономічних проблем її функціонування, оскільки роль казначейства у бюджетній системі України є ще нерозкритою темою у політекономічному аспекті.

В умовах формування казначейської системи, як суб’єкта фінансової діяльності, що регулює макроекономічні процеси, які базуються на ринкових засадах, найбільш важливою є проблема підвищення ефективності її діяльності. Актуальність цієї проблеми набуває ще більшого значення у зв’язку з розвитком фінансової системи України та розбудови органів державної влади. Важливими також є казначейські механізми регулювання цих процесів, які мають забезпечувати стійкий розвиток економіки держави в умовах її становлення.

Значний внесок у становлення теорії фінансів, визначення їх ролі в економічній системі держави внесли представники найрізноманітніших шкіл і течій економічної науки. Серед них слід виділити А.Сміта, Ф.Кене, Дж.М.Кейнса, В.Ойкена, Е.Сакса, Ф.Хайєка, А. Лаффера, Дж.Стігліца та ін.. Однак світова економічна наука досліджує ці питання щодо умов ринкової економіки.

Дослідженню теоретичних та методологічних основ формування ефективної фінансової системи, побудови бюджетного процесу та взаємовідносин державного та місцевих бюджетів у постсоціалістичній (перехідній) економіці присвячені праці таких українських учених- економістів, як В.Базілевич, О.Василик, О.Кириленко, О.Крайнік, І.Мітюков, С.Ніколенко, В.Опарін, Ю.Пасічник, О.Сунцова, В.Шевчук, С.Юрій, В.Ющенко. Можна виокремити дослідження М.Мац, В.Стоян, Н.Сушко, О.Чечуліної, які висвітлюють питання становлення казначейства у фінансовій системі України.

Однак, незважаючи на широке коло та високий науковий рівень досліджень, невирішеними залишаються питання визначення ролі казначейства у фінансовій системі держави, регулюванні макроекономічних процесів, подальшого їх розвитку.

Слід зауважити, що в науковому плані питання функціонування системи казначейства, як суб’єкта фінансової діяльності, вивчене і розроблене недостатньо. Ця тема не знайшла достатньо повного висвітлення з урахуванням проблем, які зумовлені особливостями періоду становлення сучасної ринкової економіки.

В умовах ринкової трансформації економіки України нормалізацію бюджетного процесу, підтримку тенденції до сталого економічного розвитку, закріплення позитивних економічних результатів та досягнення високих темпів економічного зростання повинна забезпечувати удосконалена фінансова система, що є однією з базових умов переходу до ринкової економіки ураховуючи вплив цієї системи на загальну динаміку макроекономічних процесів.

Зв'язок роботи з науковим програмами, темами. Дисертаційна робота відповідає держбюджетному плану науково-дослідних робіт кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Дніпропетровської державної медичної академії за темою “Дослідження економічного механізму реалізації структурних зрушень у господарстві України” (реєстраційний номер 004297).

Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи – теоретичне обґрунтування та визначення методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо розробки концепції, виявлення тенденцій й визначення перспектив розвитку органів державного казначейства та його важелів у регулюванні макроекономічних процесів держави для її ефективного функціонування.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати сучасний стан суб’єктів фінансової діяльності і чинники, що зумовлюють їх вплив на загальну динаміку макроекономічних процесів;

- розробити концепцію розвитку органів державного казначейства в умовах ринку, за сучасних соціально-економічних перетворень в Україні;

- дослідити взаємозв’язок між процесами розвитку суб’єктів фінансової діяльності та становленням ринкової економіки держави;

- виявити сутність діяльності казначейської системи в політекономічному аспекті та визначити важелі, завдяки яким вона може впливати на макроекономічні процеси;

- сформувати механізм визначення економічної ефективності діяльності суб’єктів фінансової системи;

- проаналізувати загальні принципи формування і реалізації ефективної казначейської системи з метою стимулювання ринкових реформ;

- визначити макроекономічні проблеми функціонування казначейської системи.

Об’єкт, предмет та методи дослідження. Об’єктом дослідження є інституційні основи макроекономічних процесів держави.

Предметом дослідження є сучасний стан та динаміка розвитку субєктів фінансової діяльності в умовах ринку на прикладі казначейської системи.

Методи дослідження. Методологія та методика дослідження базується на діалектичному осмисленні об’єктивних процесів функціонування і розвитку суб’єктів фінансової діяльності регулювання діяльності казначейських установ. Теоретичною основою дослідження стали фундаментальні положення теорій становлення суб’єктів фінансової діяльності. Фактологічною джерельною базою дослідження є матеріали вітчизняної статистики, нормативно-правові документи чинного законодавства, зокрема Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, дані центральних та місцевих органів управління, а також статистичні матеріали установ державного казначейства України.

Під час визначення предмета дослідження, основ реформування суб’єктів фінансової діяльності застосовувався метод сходження від абстрактного до конкретного; при аналізуванні еволюційного розвитку установ казначейської системи – метод співвідношення історичного та логічного; при розробці концептуальних та перспективних моделей розвитку суб’єктів фінансової діяльності – метод системно-структурного аналізу і синтезу; для узагальнення наукових концепцій, розробок та пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених проблемі макроекономічного розвитку суб’єктів фінансової діяльності – метод систематизації й узагальнення; під час комплексного дослідження динаміки основних макроекономічних показників, які визначають напрямки розвитку суб’єктів фінансової діяльності – методи порівняльного, статистичного аналізу; для розрахунку показників економічної ефективності суб’єктів фінансової діяльності – метод комп’ютерної обробки інформації. Використання цих методів забезпечило достовірність і обґрунтованість одержаних результатів та узагальнення висновків щодо кола питань, розглянутих у дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів і особистий внесок автора полягають у науковому дослідженні функціонування фінансової системи держави й розробці концепції розвитку органів державного казначейства та його важелів у регулюванні макроекономічних процесів держави. У процесі вирішення зазначеного завдання автором отримані такі наукові результати:

уперше:

- визначено пріоритетні напрями використання різноманітних важелів казначейського регулювання макроекономічних процесів, а саме: посилення контролю за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях бюджетної системи; оптимізація державних витрат; удосконалення міжбюджетних відносин;

- охарактеризована сутність казначейства з теоретичного політекономічного, погляду як механізму акумуляції доходів держави та регулювання бюджетних процесів;

доповнено:

- підходи до методології визначення державних витрат на основі подальшої розробки теорії суспільного сектору. Доведена необхідність обґрунтування принципової можливості і необхідності втручання держави в ринкові процеси;

дістало подальшого розвитку:

- політекономічна постановка проблеми дослідження інституціональних аспектів бюджетного процесу і, зокрема, впливу казначейської системи на динаміку макроекономічних процесів, оскільки бюджетна макроекономічна політика в умовах транзитивних зрушень є однією з найдійовіших форм (інструментів) проведення трансформаційних змін у суспільстві;

- визначення економічної ефективності як головного аналізатора діяльності установ Державного казначейства України за допомогою показника, який являє собою трансформований до потреб і специфіки казначейської системи прототип так званих “цін Ліндаля” (співвідношення витрат на утримання казначейських установ і видатків зведеного бюджету). Порівняння цього показника та вже відомого показника еластичності парціальних видатків дає можливість відстежувати ефективність функціонування казначейської системи;

- розроблення практичних методик щодо формування і реалізації ефективної казначейської політики, основою якої повинно бути казначейське виконання бюджетів усіх рівнів. Автором запропоновано розширити повноваження казначейських органів країни з урахуванням дослідженого ним досвіду існуючої фінансової системи Франції, а саме: зміни структурної підпорядкованості органів державного казначейства; передача функцій від податкових, контрольно-ревізійних та інших структур до установ державного казначейства тощо;

- обґрунтовано, що розвиток установ Державного казначейства України відбиває глибину ринкових перетворень, становлення ринкової економіки, але цей процес потребує створення необхідних передумов для його подальшого розвитку.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в подальшому розвитку наукової бази та розробленні практичних методик щодо формування і реалізації ефективної казначейської політики, визначення пріоритетних напрямків використання різноманітних важелів казначейського регулювання макроекономічних процесів. Окрім того, теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, подані в дисертації, роблять певний внесок у формування цілісної концепції ролі і місця державних інституцій в Україні у зв’язку з формуванням ринкової економіки. У практичній діяльності казначейських установ України можуть бути використані обґрунтовані рекомендації щодо покращення казначейського механізму бюджетного процесу, визначення критеріїв оптимізації використання бюджетних коштів та пріоритетів у витрачанні коштів бюджету тощо. Результати, отримані у дисертації, можна застосувати в умовах конкретного регіону України – Дніпропетровської області. Практичні результати дослідження використані в процесі підготовки до проведення та практичного втілення експерименту щодо казначейського виконання бюджетів, розробки алгоритму для автоматизованої системи “АС Казна” (Акт від 25.11.2003 р.).

Теоретичні результати та висновки дослідження використані викладачами кафедри економіки і регіональної економічної політики Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при підготовці та викладанні курсів лекцій: “Державні фінанси і бюджетний процес”, “Економічний аналіз державної політики”, “Управління місцевими фінансами та бюджетом” (Акт від 21.10.2003 р.).

Основні результати дисертаційної роботи також можуть бути використані науковими та навчальними закладами під час розробки тем наукових досліджень, пов'язаних із проблемами теорії та практики казначейського регулювання макроекономічних процесів, а також у навчальному процесі під час викладання окремих тем курсів “Економічна теорія”, “Мікроекономіка”, “Макроекономіка”, “Казначейська справа”, “Основи теорії та практики перехідної економіки”, “Економічна політика”, “Державне регулювання економіки”, “Бюджетна система” тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею автора. Сформульовані в дисертації положення, висновки і рекомендації відповідають її змісту і випливають з основних результатів. Усі результати, одержані здобувачем, знайшли відображення в опублікованих особисто ним роботах. Всі науково-аналітичні та теоретико-методологічні висновки і рекомендації розроблені автором на основі джерелознавчого аналізу, опрацювання даних державної та відомчої статистики, власних спостережень під час практичної роботи в установі Державного казначейства України. Автор брав безпосередню участь у розробці казначейської системи виконання бюджетів різних рівнів. У дисертації не використовувались ідей і розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці (О.В.Батура, А.Л.Риженко). Особистий внесок автора в ці праці: [1] – розкрита еволюція розвитку та умови реформування Державного казначейства України; [3] – теоретично обгрунтовано необхідність впровадження казначейської системи виконання бюджету; [5] – проаналізовано діяльність установ Державного казначейства України у розрізі Дніпропетровської області, визначені пріоритетні напрямки розвитку Державного казначейства України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором на двох науково-практичних конференціях: Міжнародній конференції “Підприємництво у процесі трансформації”, Польща, м. Пшемишль, філія Люблінського університету і Вища школа адміністрації та управління, 11 – 12 травня 2000 р.; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінанси та регіони”, м. Дніпропетровськ, Дніпропетровський національний університет, 6 – 7 листопада 2002 р.; щорічних науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів Дніпропетровської державної медичної академії, січень 2001 р., січень 2003 р.

Публікації. За темою дисертації у наукових виданнях опубліковано 9 статей у наукових виданнях загальним обсягом 3,2 др.арк., у тому числі 7 статей - у фахових,– обсягом 1,69 др.арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 157 найменувань та додатків. Загальний обсяг дисертації – 240 сторінок друкованого тексту, у тому числі 16 додатків, розміщених на 51 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет і об'єкт дослідження, методологічну та теоретичну базу, сформульовано мету і основні задачі дисертаційної роботи, показано наукову новизну одержаних результатів, розкрито їх теоретичне і практичне значення.

У першому розділі – “Казначейство в економічній системі України” – розкриваються засади існування та механізми розвитку суб’єктів фінансової діяльності. Розглядається схема макроекономічних процесів держави у зв’язку з грошовими потоками та суб’єктами діяльності. Відзначається, що стан фінансові системи України значною мірою обумовлений недосконалістю державного регулювання економіки, неефективною макроекономічною політикою. Високий рівень державних витрат призвів до стрімкого нагромадження внутрішніх та зовнішніх боргів, розрахуватись за якими Україна зможе лише за умов макроекономічного розвитку суб’єктів фінансової діяльності в реальному секторі економіки.

З урахуванням тріади цілей фінансової макроекономічної політики можна стверджувати, що проведення заходів фіскальної політики в нашій країні здійснює скоріше дестабілізуючий вплив на економіку, ніж сприяє розвитку. По-перше, не скорочується, а лише зростає безробіття. По-друге, чинна фіскальна політики мало сприяє подоланню інфляції. По-третє, здійснення заходів фіскальної політики не сприяє нарощуванню обсягів виробництва. На думку автора, головна проблема вітчизняної фіскальної політики полягає в непропорційно великому державному споживанні. Це зумовлює бюджетний дефіцит і пов’язані з ним проблеми. Причини такого стану можна об’єднати у дві групи: відносно велика частина видатків і фінансування перевищення витратної частини над дохідною; низький рівень надходжень.

У проведенні грошово-кредитної політики з моменту набуття Україною незалежності чітко простежується два характерних періоди:

1) у першій половині 90-х років ХХ ст. в Україні проводилася проінфляційна макроекономічна політика. Ця політика мотивувалася – відповідно до кейнсіанських рекомендацій – прагненням підтримати виробництво за допомогою грошових ін’єкцій. Ґрунтовний аналіз інфляційних тенденцій і необхідність їх подолання переконливо свідчать про доцільність зважених рестрективних заходів у цій сфері. Проте утворення відносного дефіциту грошей у реальному секторі не знищило інфляцію, а лише приховало її, перетворивши на інші форми. Стримування інфляції монетарними методами посилило спад виробництва, що, у свою чергу, активізувало інші форми інфляції – інфляцію витрат. Це свідчить про суперечливість і нестабільність чинної грошово-кредитної політики.

2) ситуацію, що склалася в економіці України у другій половині 90-х років ХХ ст., можна характеризувати як відсутність узгодженості між грошово-кредитною і бюджетно-податковою політикою. Незбалансованість бюджету зосереджує переважну частину грошово-кредитних ресурсів на ринку кредитування державних витрат, що обмежує можливості кредитування економіки. Певною мірою необхідність виконання вимог стабілізаційних програм МВФ суперечить меті економічного зростання, оскільки внутрішні кредити в цьому разі мають скорочуватися.

Розглядаючи ринкову економіку, перш ніж визначати найбільш прийнятні форми і методи участі держави у вирішенні тієї чи іншої конкретної проблеми, слід обґрунтувати принципову можливість і необхідність її втручання. Так, якщо обговорювати можливі заходи сприяння освіті, охороні здоров'я, науці, культурі, спочатку слід дати чітку відповідь на питання, чому саме держава має нести відповідальність за розвиток цих галузей і якою мірою вона може розділити цю відповідальність з іншими учасниками економічного життя. Потім необхідно оцінити мінімальну потребу в ресурсах, за допомогою яких держава здатна виконати цю свою місію. І тільки потім можна обґрунтовано вирішити, яку частину ресурсів спрямувати на створення і фінансування державних шкіл, лікарень і т. ін., а яку використати, наприклад, у формі оплати замовлення, надання субсидії чи пільги недержавним навчальним закладам, науковим центрам тощо.

Не применшуючи особливої ролі державної власності, важливо зазначити, що вона являє собою лише один із інструментів, які знаходяться у розпорядженні суспільного сектора ринкової економіки. Причому найбільш універсальним з цих інструментів є все ж не власність, а бюджет.

На основі проведеного аналізу концепцій економічної політики і досвіду багатьох держав можна стверджувати, що монетарний підхід є найпридатнішим для використання в умовах розвинутого ринку за наявності високого рівня розвитку, а кейнсіанський – у період становлення ринку, коли найдоцільнішим є активне втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів і, насамперед, у довгострокове регулювання економіки. Кейнсіанська концепція стабілізації домінувала в повоєнний період у розвинутих країнах Європи, що мали зруйновану економіку. Останніми десятиріччями, коли економіка стабілізувалася, у США почали дедалі більше схилятися до монетаризму. В Японії ж з повоєнного часу і до сьогодні простежується кейнсіанський підхід до управління економікою. Сучасна економічна політика України повинна ґрунтуватися на зваженому поєднанні елементів обох концепцій – кейсіанства та монетаризму.

Історично казначейство виконувало декілька функцій: відповідало за збереження багатства держави; було місцем, де збиралися платежі держави і з якого держава здійснювала виплати; відповідало (під королівським наглядом) за чеканку монет, а також виконувало функцію облікового відомства. Тобто казначейство повинно було вести записи всіх операцій із зазначенням дати, характеру і кінцевого призначення платежів.

З часом функції казначейства різних країн змінювались з урахуванням регіональних особливостей їх діяльності: до функцій казни додавались нові завдання або включались деякі обов’язки. По-перше, внаслідок затяжних війн, які спричиняли зменшення багатства держави, казначейства почали виконувати нову функцію – випуск внутрішніх і зовнішніх боргових зобов’язань. По-друге, казначейства, у зв’язку зі збільшенням кількості і розширенням активності фінансових монополій, почали приймати на збереження їхні акції. З цього часу в казні з’явився гербовий папір, поштові марки, золото та інші активи. По-третє, виникнення центральних банків і відповідне зростання системи комерційних банків призвели до змін у традиційній казначейській системі, а саме: функцію емісії грошей та чеканки монет було передано центральним банкам; випуск боргових зобов’язань було також передано центральному банку; функцію отримання і видачі платежів державою було передано банкам; у деяких випадках казна працювала як банківська установа і приймала вклади населення.

Наявність окремого уповноваженого органу в системі виконавчої влади держави, який мав відповідати за розробку та здійснення державної фінансової політики, є закономірністю для всіх епох та всіх країн.

У даному дослідженні ми ґрунтуємось на тому, що теоретичною базою для з’ясування ролі і місця Державного казначейства України в економічній системі країни, внутрішніх закономірностей та імперативів його діяльності виступає теорія суспільного сектора економіки, який включає державний бюджет, податки, програми суспільних витрат тощо. У центрі ж уваги економіки суспільного сектора перебуває держава як один із активних учасників економічного життя, що будується на принципах ринку.

Вивчення сектору економіки, який пов'язаний із функціонуванням казначейської системи, є важливою задачею економічної науки. Теоретичний доробок, який буде напрацьовано, може бути використано у розв'язанні практичних задач із оптимізації діяльності установ казначейської системи, програм суспільних витрат, поліпшення інвестиційних процесів та інших. Але з цього переліку, перш за все, виділяється за своєю важливістю, комплекс бюджетних проблем, теоретичне підґрунтя для вирішення яких, та формування наукових основ функціонування казначейської системи і дає економіка суспільного сектору.

Економіка суспільного сектору пояснює, яким чином уподобання громадян трансформуються у цілі, які переслідуються державою, як держава знаходить кошти для досягнення цих цілей, як вона ці кошти витрачає і за рахунок чого її економічна діяльність може стати більш раціональною.

Місія Державного казначейства, установ казначейської системи, в цьому зв’язку, повинна полягати у відслідковуванні процесу витрат, відбору саме тих проектів, варіантів витрачання бюджетних коштів, які призведуть до найвищої економічної та соціальної ефективності. При цьому воно (Державне казначейство) повинно забезпечувати досягнення тих пріоритетів у витрачанні коштів з казни держави, які визначаються державною економічною політикою, бюджетними та соціальними пріоритетами.

У відповідності з принципом компенсації, запропонованим Н. Калдором та Дж. Р. Хіксом, перехід від одного стану економіки до іншого представляє собою покращання становища суспільства, якщо ті його члени, чий благоустрій покращився, можуть компенсувати збитки, які отримали інші індивіди, та при цьому зберегти рівень добробуту, кінець кінцем який, принаймні, дорівнював би початковому.

Потрібні регулюючі дії держави, щоб забезпечити створення достатньої фінансової бази для подальшого поступу реформ. І тут важливу роль відіграє сектор державного управління фінансовими коштами держави. Однією зі складових частин системи інституцій державного управління економікою виступає Державне казначейство України. Саме тут формуються фінансові потоки та засади державної політики щодо їх регулювання і використання на всіх рівнях державного коригування економічних процесів у країні.

Діяльність установ казначейської системи України тим більш актуальна, що на нинішньому етапі розвитку країни грошово-кредитне регулювання, з позиції його впливу на хід транзитивних процесів, обмежується неглибоким розвитком фінансових ринків, певною слабкістю та переважно комерційною, а не інвестиційною спрямованістю діяльності банківської системи, а також зайвою політизацією. Спроби форсованого формування ринково-орієнтованої моделі кредитно-фінансового регулювання виявилися невдалими. Тому за подібних умов перехідної економіки значний тягар фінансового навантаження припадає на державний бюджет, на фіскальну та бюджетну політику. Мова йде не тільки про державні фінанси, але й про вплив держави на вивільнення фінансового потенціалу економічних суб’єктів.

Необхідно зазначити, що у фінансовій системі країни саме сектор фінансових потоків загальнодержавного управління, відповідно до стану перехідної економіки України, створює найбільш потужну зону впливу на фінансове забезпечення загальнодержавних та регіональних макроекономічних процесів. Під фінансовим механізмом сектора загальнодержавного управління в економічній літературі розуміється сукупність конкретних форм фінансових відносин, специфічних методів мобілізації та використання коштів, а також широке коло дійових важелів, за допомогою яких держава може здійснювати розподільчі та перерозподільчі процеси, формувати сукупний попит, впливати на рівень сукупного пропонування товарів і т.ін., тобто регулювати напрямки потоків грошових коштів, а через них – пропозиції розвитку національного господарства.
У висновках проаналізовані особливості функціонування Державного казначейства України у фінансовій системі країни стосовно макроекономічних процесів.

Другий розділ – “Державне казначейство як чинник трансформаційних зрушень в українській економіці” – містить дослідження процесів впливу установ Державного казначейства на сутність економічних процесів у державі. Жодна держава за наявності товарно-грошових відносин не може існувати, якщо вона не буде мати не тільки відповідної фінансової бази, вираженої в бюджетному фонді, але й механізму його використання як інструмента державного регулювання економіки, стимулювання виробничих і соціальних процесів. Казначейська система є органічною складовою економічної системи України, а отже, невід'ємною частиною макроекономічного розвитку суб’єктів фінансової діяльності. Зміни, які продукуються у внутрішньоказначейському процесі сьогодні, зумовлені, з одного боку, об'єктивною необхідністю реформування економічного механізму країни відповідно до досягнутого світового рівня у цій галузі, а з іншого – необхідністю удосконалювати суто казначейський механізм обслуговування бюджетного процесу, державного боргу тощо.

Для оцінки впливу, який робить казначейська система на хід економічних процесів у країні, автор пропонує використовувати ряд показників, які розраховуються під час аналізу процесів, що відбуваються у сфері державних фінансів за безпосередньої участі Держказначейства.

Але бюджетна політика зовсім не повинна бути націлена на мінімізацію чи максимізацію бюджетних витрат. Останні слід утримувати на рівні, за якого б зберігалися максимально можливі темпи економічного зростання. Стійке ж збільшення бюджетних видатків повинно досягатися за рахунок зниження відносних витрат казначейської системи, шляхом удосконалення механізмів діяльності казначейства, прискорення обігу бюджетних коштів, зменшення часу проходження коштами шляху від отримання казначейством податкових надходжень до розпорядників бюджетних коштів тощо.

Безумовно, адекватне реформування суспільного сектора та казначейської системи як його складової частини є тільки одним із факторів економічного розвитку та піднесення, але таким, ігнорування якого зведе нанівець успішні заходи і досягнення в інших складових економічної системи. Наведені міркування свідчать, що не існує єдиного універсального правила щодо забезпечення умов для ефективного економічного реформування. Необхідна поміркована і виважена економічна політика, яка б враховувала і набутий практичний досвід у світі, і теоретичні конструювання в розробленні завдань розвитку національного господарства.

З цього погляду аналіз бюджетної політики, державних видатків в Україні за останні 10 років видається обнадійливим. Аналізуючи діяльність Держказначейства, можна дійти висновку, що найголовнішим у його діяльності є фінансування видатків держбюджету. Саме від того, куди і на що спрямовуються кошти, залежать економічні результати, як, скажімо, обсяг ВВП, рівень доходів населення, розмір інфляції, безробіття тощо. Частка коштів, яка за посередництвом Держказначейства формує державний сектор фінансів країни, досить значна. Вона коливалася протягом 1996-2001 рр. у діапазоні від 28% до 15% обсягу ВВП. При цьому зазначимо, що важливо не тільки те, який обсяг цих коштів, але й те, як вони використовуються, тобто на що витрачаються бюджетні асигнування.

В Україні, у повній відповідності до принципів економічної теорії та тео-рії фінансів, протягом 90-х рр. XX ст. відбулося істотне абсолютне та відносне зменшення обсягу державних фінансів та сукупних видатків держави стосовно обсягу ВВП. Цей процес характерний для початкового етапу переходу до ринку. На цьому етапі також украй необхідна макроекономічна стабілізація та ак-тивна соціальна і структурна політика. Указані особливості породжують край-ню гостроту фінансово-бюджетних проблем. За умови глибокої економічної кризи в Україні обсяг державних фінансів скорочується значно більше, аніж частка їх у загальному обсязі. Соціальні, політичні та культурні фактори в країні не дозволяють скорочувати сферу відповідальності держави за такими ж тем-пами, що й зменшення обсягів виробництва.

Можна констатувати, що в перехідний період питома вага державних фі-нансів поступово зменшується і, на думку автора, нижня точка спаду вже прой-дена, припадає вона на 1999 р. і складає 14,6% від обсягу видатків держбюдже-ту до ВВП та 26,7% видатків зведеного бюджету до ВВП. При цьому таке скоро-чення відбувається не за рахунок простого скорочення масштабу державних фі-нансів, а, перш за все, за рахунок випереджального розвитку приватного сектора, підвищення його ефективності. У процесі економічного зростання абсолютний розмір обсягу державних фінансів теж буде зростати, що, у такий спосіб, відображає об'єктивну закономірність, яка полягає в тому, що для подальшого поступу еко-номічних реформ, розвитку взагалі, украй необхідна зростаюча динаміка бюдже-тних ресурсів, видатків бюджету, яка задовольняє зростаючі потреби економіки у високорозвиненому соціально-культурному секторі господарства і т. ін. Є абсо-лютно зрозумілим, що вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб нале-жить фондам, які створюються державою і фінансуються через Держказначейство.

Критерієм успіху економічної стратегії, яка провадиться державою, виступає динаміка економічного зростання та підвищення життєвого рівня народу. При цьому, чим ефективніша стратегія, тим більш фундаментальні зміни вищеназваних чинників та більш тривала їх дія у бажаному напрямку.

У період реформування економіки державні фінанси є важли-вою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретни-ми напрямками використання фондів державних фінансових ресурсів для еконо-мічного зростання та підвищення рівня життя населення.

Бюджетна та казначейська політика при цьому повинна просто уникати перебільшеної пропозиції бюджетних коштів там, де вони демонструють найнижчу економічну, фінансову, соціальну ефективність. Державні видатки напряму, безпосередньо, безумовно, не є фактором економічного зростання в тій мірі, як це демонструє приватний сектор, але вони його опосередковують. Тому розмір державних видатків, за певними напрямками, не повинен перебільшувати тих втрат, яких суспільство зазнає у випадку відмови від фінансування тих бюджетних проектів, яким буде відмовлено у фінансуванні. В цьому відношенні обмеження бюджетної пропозиції має сенс тільки до тих пір, доки воно не почне стримувати розвиток виробництва, суспільства, людини, завдяки відмові у фінансуванні певним бюджетним програмам.

За оцінками МВФ, за останні 30 років тільки сім економічних систем у країнах, що розвиваються, мали динаміку, яка є достатньою для досягнення у недалекому майбутньому рівня індустріально розвинутих країн. Це Ботсвана, Індонезія, Китай, Маврикій, Малайзія, Республіка Корея, Таїланд. При цьому в них відбуваються значні зміни і щодо бюджетного сектору економіки. І, в певному сенсі, такі успіхи у економічному розвитку значною мірою завдячують саме змінам у ньому.

Узагальнюючи вищезазначене, можна сформулювати такі положення. Подальше збереження і посилення позитивної динаміки ВВП в Україні залежить від трьох складових. По-перше, це збереження тенденції розширення внутрішньо-го споживчого ринку, по-друге – відновлення інвестиційної моделі зростання, по-тре-тє – зростання рентабельності приватного сектора.

Проаналізований нами підхід, який ґрунтується на використанні світового досвіду у сфері реформування діяльності української казначейської системи, вимагає більш витончених підходів до здійснення політики витрачання бюджетних коштів, філігранної точності дій установ Державного казначейства, оптимальних рішень у фінансовій сфері, що набагато складніше, ніж застаріле маніпулювання фінансовими коштами. Потрібне управління фінансовими процесами, а не маніпулювання коштами.

У ринковій економіці пропозиції щодо спрямування державних фінансових потоків, бюджетних коштів повинно надавати Державне казначейство України. Саме в цьому постулаті полягає головний резерв підвищення ефективності державної фінансової та бюджетної політики, підвищення якості функціонування державних фінансових інституцій загалом, державного сектору економіки, державних фінансових установ.

Існуюча певна неефективність наявної системи установ казначейської системи України зумовлена багатьма чинниками. До їх числа можна віднести і недостатню фінансову, ресурсну базу суб’єктів господарювання, і відсутність достатнього досвіду роботи, і слабкість ринкової та інформаційної інфраструктури. Однак, виходячи з наведеного аналізу, головна причина низької ефективності діяльності установ казначейської системи криється у системній деформації розподілу витрат бюджету країни, нав’язування казначейським установам функцій маніпулювання бюджетними коштами та “латання” дірок, пов’язаних із екстремальними випадками та проблемами. Негативним моментом у діяльності казначейської системи є те, що не визначено ефективних національних механізмів використання потенціалу казначейської системи, яка б спиралась, з одного боку, на надбання світового досвіду, а з іншого – на логіку функціонування ринкової економіки. Внаслідок цього – помилкові орієнтири, втрати часу і ресурсів.

Саме в цьому полягає одна із відповідей на питання чому виконавчій владі в Україні не вдалося створити необхідних умов для раціонального використання наявних ресурсів (виробничих фондів, робочої сили тощо), для досягнення і підтримки кращої, ніж у інших постсоціалістичних країн, динаміки розвитку. Саме тому виконавчу владу, її фінансово-бюджетний сектор необхідно реформувати щоб вона могла забезпечувати умови для досягнення і підтримки динаміки розвитку, яка б сприяла зростанню економічного потенціалу нашої країни. Це дозволить забезпечити проведення ключових трансформацій у суспільстві і державі та забезпечити досягнення пристойних показників людського розвитку країни.

В період творення ринкової економіки в країні значно посилюється роль держави, її відповідальність за хід реформ. Це визначається тим, що і в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів підвищується її відповідальність за створення бажаного інвестиційного клімату та ефективних інститутів (в тому числі казначейської системи), без яких Україна не зможе ефективно витримувати конкуренцію з іншими країнами у залученні капіталу (внутрішнього та зовнішнього).

При наявній відсутності певних природних ресурсів, невизначеності часу приєднання країни до Євросоюзу, множини інвесторів на українських просторах як не було, так і не буде. Тим більше, що реформи необхідні, перш за все, для самого українського народу. Тому розраховувати необхідно, у першу чергу, на вітчизняного інвестора, на внутрішні інвестиційні ресурси, розмір яких залежить від доцільної та раціональної внутрішньої економічної організації, невід’ємним елементом якої виступає такий інститут як казначейська система України.

З огляду на обмеженість доступу до міжнародних фінансових ресурсів (і у держави, і у підприємств), на невисокий рівень іноземних прямих інвестицій внутрішній ринок капіталу повинен стати одним з найважливіших джерел капіталізації економіки. Але це джерело на сьогодні дуже слабке. Зрозуміло, що всі ці складові успішного просування реформ у системі суспільного сектору та структурі казначейської системи доволі пластичні, досить вільно перетікають одна в одну, але мають свої специфічні особливості, які заслуговують на те, щоб їх виділяли у системі економічних заходів задля просування економічних реформ у країні.

Світовою економічною наукою та практикою напрацьовані реальні варіанти вирішення існуючих проблем. Сила (потужність) новітніх підходів до реорганізації діяльності Державного казначейства може полягати у здатності системно впровадити у життя давно напрацьовані рішення. Це завдання повинно стати пріоритетом у діяльності казначейської системи.

У висновках сформульовано результати дослідження, подано пропозиції щодо прискорення макроекономічного розвитку суб’єктів фінансової діяльності в умовах ринку.

ВИСНОВКИ

1. Держказначейству України, як структурному компоненту Міністерства фінансів України, належить важлива роль у реалізації економічної, фінансової та соціальної політики. Можна констатувати, що Держказначейство бере участь у перерозподілі, за допомогою фінансових потоків, валового внутрішнього продукту. Це диктує необхідність застосування певного методологічного підходу до вивчення фінансового життя в країні. Передусім, необхідно врахування інтересів усіх учасників процесу створення валового внутрішнього продукту: держави як представника суспільства в цілому, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві населення.

2. З метою подальшого просування вперед у справі економічного реформування в країні вкрай необхідна Державна програма розвитку сектора державних фінансів, насамперед, програма реформування казначейської системи. Автор пропонує як базові в процесі реформування застосовувати ті апробовані заходи, які втілюються в практику казначейської роботи в Управлінні Державного казначейства України у Дніпропетровській області та центральному апараті ДКУ. При цьому наріжним критерієм реформ повинно бути положення, яке визначає, що видатки бюджету, загалом діяльність казначейської системи, повинні здійснюватись так, аби витрати на цей процес були мінімальними.

3. Подальше реформування діяльності Держказначейства призведе до позитивних суспільних наслідків як для держави в цілому, так і для кожної соціальної або господарської групи зокрема.

4. Як головні принципи бюджетної політики та казначейської справи ми виділяємо такі: гнучкість (еластичність), рівномірність, достатність, прозорість. За умови їх дотримання покращання роботи Держказначейства можливе у двох аспектах: 1) унаслідок удосконалення державної фінансової політики, бюджетної політики, поліпшення бюджетного процесу, але ДКУ буде виступати при цьому і чинником, і суб’єктом, що вдосконалюватиме стратегічні напрямки власної діяльності в результаті вказаних процесів; 2) удосконалення технічних прийомів функціонування казначейських установ, упровадження нових технологій роботи на основі комп’ютеризації діяльності органів казначейської системи.

5. Розвиток системи Державного казначейства України, удосконалення його роботи є важливим компонентом на шляху створення сучасної ринкової економічної системи в Україні, оскільки саме воно опосередковує рух коштів від платників податків до одержувачів видатків на державному та місцевому рівнях, і саме воно відіграє провідну роль у формуванні регулятивних та інших функцій державних фінансів.

Важливо постійно забезпечувати реальність того річного бюджету, який затверджено Верховною Радою України і тієї бюджетної політики, яка проводиться Міністерством фінансів України, Державним казначейством. У цьому – сенс діяльності Державного казначейства.

Ось чому необхідно посилювати інститути, які розвивають ринкові відносини та поглиблюють структурні реформи, у тому числі приватизацію і реструктуризацію великих підприємств, розвивати суспільний сектор, удосконалювати діяльність урядових інституцій, що регулюють економічну діяльність, перш за все, казначейську систему, активніше проводити політику консолідації та посилення банківського сектора, здійснювати заходи щодо піднесення інноваційного та творчого потенціалу малого і середнього бізнесу, покращувати інвестиційний клімат – усе це завдання сьогоднішнього та завтрашнього дня, які виведуть Україну на шлях інтеграції у співтовариство розвинутих європейських країн.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Батура О.В., Огданський К.М. Державне казначейство України: місце і роль у виконанні бюджету // Фінанси України. – 2003. – № 11. – С. 3 – 10.

2. Огданський К.М. Умови формування курсу акцій на фондовому ринку України // Теорії мікро- і макроекономіки: Зб. наук. пр. – К.: АМУ, 1999. – Вип. 3. – С. 108 – 112.

3. Батура О.В., Огданський К.М. Про казначейське забезпечення власних повноважень органів місцевого самоврядування // Теорії мікро- і макроекономіки: Зб. наук. пр. – К.: АМУ, 2000. – Вип. 4. – С. 31 – 34.

4. Огданський К.М. Удосконалення функціонування місцевих бюджетів при умові їх казначейського виконання // Наукові записки: Зб. наук. пр. – Тернопіль: ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2000. –