На третьому етапі до роботи залучались знову всі учасники як контрольних, так і експериментальних груп. З ними проводилась така ж робота, як і на першому етапі. На основі аналізу результатів заключного етапу експерименту нами було отримано можливість виявити співпадання (адекватність) самооцінки керівника військового підрозділу з оцінкою його експертами. Потім проводились аналіз та інтерпретація результатів дослідження, порівняння результатів контрольних та експериментальних груп, а також результатів першого та третього етапів дослідження. Крім цього, результати виконання експериментальної частини дослідження співставлялись з теоретичними даними.

Результати констатуючого експерименту вказують на те, що до початку формуючого впливу на експериментальну вибірку як в експериментальних (57так і в контрольних (68групах переважав середній рівень психологічної готовності керівників військових підрозділів до збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу. Це вказує на те, що більшість командирів підрозділів мають певні знання, уміння щодо збереження психічного здоров’я військовослужбовців, проте не завжди здатні вміло їх застосовувати. Незважаючи на наявність бажання продуктивно взаємодіяти з оточуючими, через складність професійної діяльності іноді виявляють грубість. Загалом вони виступають посередніми суб’єктами збереження психічного здоров’я своїх підлеглих.

Необхідно також звернути увагу на наявність значної частини керівників військових підрозділів, для яких притаманний низький рівень психологічної готовності до збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу. В експериментальних групах даний показник складає 34у контрольних –29що значно перевищує відповідний показник серед керівників військових підрозділів з високим рівнем психологічної готовності: 9і 3Отже, це вказує на те, що майже третина командирів підрозділів виступають пасивними суб’єктами збереження психічного здоров’я своїх підлеглих.

Після розвиваючих та формуючих впливів на експериментальну вибірку нами знову було визначено рівень психологічної готовності керівників військових підрозділів до збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу. Перше, що звертає на себе увагу, – це відсутність показників низького рівня психологічної готовності в експериментальних групах (n1 та n3 = 0), а також значне підвищення показників високого рівня (n1 = 58та n3 = 40

Поряд з цим у контрольних групах показники низького рівня залишилися достатньо високими (n2 = та n4 = 22Що стосується високого рівня, то його показники залишаються незначними (n2 = 7та n4 = У цілому рівень психологічної готовності в експериментальних групах значно підвищився (середній - до 52а високий – до 48Отже, це вказує на ефективність побудованої нами системи розвиваючих та формуючих впливів та дає змогу наблизитися до основних напрямків удосконалення процесу збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині.

У п’ятому розділі “Основні напрямки удосконалення процесу збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині” подані практичні рекомендації: з активізації діяльності командирів (начальників) щодо збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу при реалізації управлінських функцій; з інтенсифікації діяльності психолога військової частини щодо збереження психічного здоров’я військовослужбовців; щодо підвищення ролі військовослужбовця у збереженні власного психічного здоров’я, розкрито зміст пропозицій щодо удосконалення положень керівних документів з питань збереження психічного здоров’я військовослужбовців.

Наділення командира (начальника) усією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладення на нього персональної відповідальності перед державою за усі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця зобов’язує його докладати максимум зусиль для збереження життя і здоров’я особового складу. У цьому контексті дуже важливо, щоб кожен військовий керівник знав, що від його дій, поведінки та діяльності значною мірою залежить рівень душевного благополуччя підлеглого особового складу, а отже, і його психічне здоров’я. Саме тому він повинен відповідати певним нормам чи правилам, що висуваються до нього як до посадової особи, яка несе відповідальність за збереження психічного здоров’я підлеглих їй людей. Це вказує на те, що військовий керівник, перш за все, сам не повинен бути суб’єктом негативного впливу на душевне благополуччя людей, має слідкувати за тим, щоб підлеглі не виступали по відношенню один до одного у такій ролі (створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі).

Найголовніше, що вимагається від військового керівника, – виступати у ролі активного суб’єкта збереження психічного здоров’я підлеглих, що потребує від нього відповідної психологічної готовності до такої діяльності. Загалом, ураховуючи результати аналізу наукової літератури та експериментального дослідження, ми дійшли висновку, що військовому керівнику як суб’єкту збереження потрібно відповідати таким вимогам: бути компетентним керівником; уміти при необхідності правильно критикувати дії та вчинки своїх підлеглих; бути готовим допомогти кожному з них у критичних життєвих ситуаціях, відвернути від крайніх рішень; допомогти тим, хто переживає потрясіння; постійно планувати та організовувати заходи щодо підтримки здоров’я та працездатності особового складу, а також з оптимізації військової служби.

Виступаючи у ролі суб’єкта збереження психічного здоров’я військовослужбовців, психолог військової частини повинен: оцінювати фактори, що впливають на психіку військовослужбовців; виявляти психологічні труднощі військовослужбовців у вирішенні конкретних службових завдань; оцінювати рівень психологічної стійкості військовослужбовців до впливу психотравмуючих чинників; прогнозувати рівень психічної напруженості військовослужбовців у процесі виконання службових завдань, а також обсяг необхідної психологічної допомоги; розробляти пропозиції посадовим особам щодо збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу; надавати психологічну допомогу військовослужбовцям.

Ураховуючи специфіку організації повсякденного життя і діяльності військової частини та кожного з її підрозділів, військовому психологу потрібно бути готовим проводити консультативну роботу в досить стислі терміни, орієнтуючись на разове та короткострокове консультування.

Щодо разової консультації, то її орієнтовна тривалість має бути 45–60 хвилин. Така консультація може відбутися:

коли військовослужбовець звернувся до психолога військової частини помилково, оскільки йому насправді потрібна юридична, соціальна чи інша допомога;

коли психолог інформує військовослужбовця з тих чи інших питань, що належать до його компетенції, однак не потребують багато часу (наприклад, з питань, пов’язаних із самовизначенням, професійною орієнтацією). Такі консультації можуть бути як індивідуальними, так і груповими;

коли військовослужбовець звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти з приводу певної життєвої ситуації;

коли військовослужбовець з якихось причин (віддаленість підрозділу від основного пункту дислокації військової частини та ін.) не може приходити до психолога повторно, хоча за характером його проблеми така зустріч була б бажаною.

Короткострокове консультування потрібно здійснювати протягом трьох-чотирьох зустрічей, кожна з яких триває приблизно годину. Типовим варіантом такої роботи у військовій частині є випадки, коли військовослужбовець потребує консультації просвітницько-рекомендаційного або діагностичного характеру. Результати нашого дослідження свідчать про те, що такі консультації слід проводити переважно для:

молодих військовослужбовців строкової служби, які зазнають труднощів у військовій службі (туга за рідною домівкою; проблеми у міжособистісних стосунках з іншими військовослужбовцями, у тому числі старших призовів; проблеми, пов’язані з труднощами службової діяльності, тощо);

молодих офіцерів, які відчувають труднощі на перших порах своєї офіцерської служби (неузгодженість взаємних очікувань офіцера і військового колективу; безпорадність у роботі з підлеглим особовим складом; невдоволення своїм статусом серед колег та ін.)

військовослужбовців, які мають труднощі у сімейному житті (сімейно-шлюбні конфлікти, проблеми, пов’язані зі зрадою дружини, розлученням, вихованням дітей та ін.);

посадових осіб військової частини, у яких загострилися стосунки з колегами чи підлеглими.

Саме психолог військової частини повинен першим надавати своєчасну допомогу військовослужбовцям у позбавленні несприятливих психічних станів (депресій, криз), конфліктів та конфліктних переживань, труднощів у спілкуванні, невдоволення своїм Я-образом і соціально-психологічним статусом; при вирішенні проблем у міжособистісних стосунках подружжя, батьків чи дітей. Першочерговим завданням слід вважати усунення у процесі організації повсякденного життя і діяльності військової частини передумов для його порушення. Через це психологу військової частини потрібно не тільки проводити активну роботу щодо збереження психічного здоров’я військовослужбовців, а й спрямовувати у цьому напрямку діяльність відповідних посадових осіб частини і, перш за все, її командира.

Більшість заходів щодо збереження психічного здоров’я особового складу не зможуть досягти мети, якщо у цьому процесі не будуть брати участь самі військовослужбовці. Військовослужбовець повинен, перш за все, сам позитивно впливати на притаманні йому психічні явища (процеси, стани, властивості), свою поведінку та діяльність для збереження власного психічного здоров’я. Таку діяльність він повинен здійснювати свідомо та цілеспрямовано. А для цього має навчитися зберігати здоров’я, щоб це стало його природною потребою, задоволення якої відбувалося б без примусу на протязі усього життя. Він повинен пізнавати себе, виявляти свої сильні та слабкі характерологічні особливості, вміти адекватно оцінювати реальний рівень своїх фізичних і психічних можливостей. Виступаючи водночас у ролі суб’єкта та об’єкта збереження власного здоров’я, військовослужбовець повинен уміти управляти ним. А це вимагає від нього тренувати власну психіку, розкривати її резерви та розвивати й удосконалювати психічні процеси. Орієнтація на зовнішню допомогу (лікарів, психотерапевтів, психологів) робить військовослужбовця певною мірою пасивним та залежним у вирішенні особистих психологічних проблем.

Військовослужбовець повинен вірити у свої сили, свої можливості й уміти ними розпоряджатися. Поряд з цим одностороннє захоплення прийомами психологічного захисту не може бути надійним засобом формування здорової психіки. За результатами дослідження ми дійшли висновку, що військовослужбовцю для ефективного збереження власного психічного здоров’я важливо відповідати таким вимогам: знати: про своє психічне здоров’я, розуміти роль здоров’я для життєдіяльності; основні фактори, які можуть негативно чи позитивно впливати на психічне здоров’я людини; види психогігієни та специфічних засобів впливу на себе; уміти: контролювати свої почуття та психічні стани; використовувати оптимальні для себе методи саморегуляції; дотримуватися здорового способу життя і свідомо реалізовувати програму самозбережувальної поведінки: уникати несприятливих умов життєдіяльності, деструктивних стосунків у сім’ї та у військовому колективі; не допускати фізичного, морального і психічного перевантаження; займатися спортом; організовувати відпочинок; позбавлятися шкідливих звичок (перш за все зловживання алкоголем, наркотичними речовинами, тютюнокурінням).

Поряд з цим для удосконалення процесу збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині автором запропоновано внести конкретні доповнення до змісту чотирнадцяти статей Військових статутів Збройних Сил України. Також вважаємо за необхідне:

а) ураховуючи те, що Статути ЗС України стали правонаступниками Статутів ЗС СРСР, у яких майже повністю нівелювався гуманістичний підхід до людини як найвищої цінності суспільства, потрібно створити спеціальну комісію з представників Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи для оновлення змісту статутів відповідно до вимог сьогодення;

б) зміст статутів зорієнтувати на людину, створюючи всебічні умови для максимального задоволення потреб військовослужбовців;

в) включити в авторські колективи, які будуть працювати над новим змістом статутів, фахівців з психології та психофізіології;

г) визначити права та обов’язки військовослужбовців, правила внутрішнього порядку у військовій частині та ін., ураховуючи відмінності між поняттями “бойова готовність особового складу у мирний час” та “бойова готовність особового складу у воєнний час”.

ВИСНОВКИ

1. На основі аналізу науково-психологічної літератури уточнено поняття “психічне здоров’я військовослужбовця”, під яким слід розуміти таке функціонування психіки військовослужбовця, яке забезпечує його гармонійну взаємодію з навколишнім світом, адекватність поведінки, ефективність навчальної та службової діяльності та здійснення особистісного розвитку. Виявлено, що до критеріїв та показників психічного здоров’я військовослужбовців слід відносити: а) якість протікання психічних процесів та станів військовослужбовця: здатність адекватно сприймати себе та оточення; здатність до розумного планування життєвих цілей; здатність усвідомлено здійснювати вчинки; відповідність емоційних реакцій силі та частоті зовнішніх подразників; задоволення сім’єю, військовою службою, військовим колективом, прямим командиром (начальником); почуття відповідальності за себе, членів сім’ї та членів колективу; здатність позбавлятьсь образ; здатність до гумору; урівноваженість; оптимізм; б) конфігурація психічних властивостей: упевненість у собі (віра у свої сили); зосередженість (відсутність метушливості); етичність (чесність, совісність, тактовність); інтерес до оточуючого світу; адекватний рівень вимог (домагань); активність та цілеспрямованість; комунікабельність; доброзичливість; терпимість; в) рівень саморегуляції військовослужбовця: здатність до самоконтролю; здатність свідомо змінювати свої стани та регулювати дії відповідно до мети діяльності та обстановки; володіння негативними емоціями; здатність до керування поведінкою відповідно до норм, що існують у військовому колективі; здатність продуктивно працювати та підтримувати міжособистісні стосунки; г) шкідливі звички військовослужбовця: залежність від куріння, спиртних напоїв, наркотичних та токсичних речовин; схильність до брехні, до конфліктної поведінки.

2. Характеристика військовослужбовців за ознакою психічного здоров’я вказує на те, що вони поділяються на три групи: психічно здорових, з нервово-психічною нестійкістю та з психічними розладами. Психічно здорові особи придатні до військової служби без обмежень, проте, через негативний вплив різноманітних факторів, певна частка з них ризикує перейди в групу з нервово-психічною нестійкістю. У випадках, коли навантаження перевищують можливості військовослужбовця, то в нього на основі нервово-психічної нестійкості можуть формуватися психічні розлади. Зважаючи на специфіку військової служби, це може зробити їх небезпечними як по відношенню до себе (алкоголізація, аутоагресія та ін.), так і по відношенню до оточуючого середовища (використання спеціальних знань та навичок у злочинних цілях, зрада, завдання екологічної шкоди довкіллю, необґрунтоване застосування бойового озброєння та техніки тощо).

3. У процесі дослідження визначено групу головних соціально-психологічних факторів, які впливають на психічне здоров’я військовослужбовців. До таких слід віднести фактори суб’єктивного та об’єктивного характеру. До факторів суб’єктивного характеру відносяться: а) внутрішня (розумова) поведінка військовослужбовця: уявлення про психічне здоров’я та шляхи його збереження; сприйняття та оцінка життєвих ситуацій і ризику, пов’язаного з ними; виникнення та протікання внутрішньоособистісних конфліктів; психологічне самоуправління; відношення до здоров’я та здорового способу життя; самооцінка душевного благополуччя; б) зовнішня (соціальна) поведінка військовослужбовця: активний спосіб життя; вживання здорової їжі; стосунки (відношення) з оточенням; дотримання правил здорового способу життя; шкідливі звички (вживання та зловживання шкідливими речовинами). До факторів об’єктивного характеру належать: а) соціальне середовище: сім’я військовослужбовця (сімейне оточення); друзі та знайомі; військовий колектив; військовий керівник; професійна діяльність (загроза для життя та здоров’я; нераціональний розклад і режим військової служби й відпочинку, суттєві порушення режиму дня; часті стресові ситуації тощо); природне середовище (пора року, погода); б) демографічні: вік (юність; рання дорослість; середній вік, перехідні стани між ними); соціальна належність; в) стан фізичного здоров’я: рівень фізичного розвитку, фізичної підготовленості, функціональної підготовленості організму до виконання фізичних навантажень, рівень мобілізації адаптаційних резервів організму, що забезпечують його пристосування до впливу різноманітних факторів військового середовища.

4. У процесі дослідження уточнено основні суб’єкти впливу на психічне здоров’я військовослужбовців, до яких слід відносити: сім’ю, військовий колектив, військового керівника та самого військовослужбовця. Сім’я військовослужбовця, залежно від рівня її стабільності (психологічного здоров’я), може виступати суб’єктом як позитивного, так і негативного впливу на його психічне здоров’я. Цей вплив виникає через кризові події у сімейно-шлюбних стосунках: смерть одного із членів сім’ї (перш за все члена подружньої пари чи дитини); розлучення; кримінальну справу чи вирок суду; смерть близького родича; травму чи хворобу членів сім’ї; сексуальні проблеми; сімейні конфлікти; борги; наркоманію чи алкоголізацію у сім’ї; вступ до релігійних сект членів сім’ї; відсутність житла та можливості працевлаштування дружини; відсутність можливості допомагати батькам (особливо хворим чи престарілим), які проживають далеко від місця проходження служби військовослужбовця; неузгодженість сімейних цінностей; функціонально-рольову неузгодженість; соціально-рольову неадекватність; неадаптивність у мікросоціальних стосунках; емоційну незадоволеність. Військовий колектив по-різному впливає на психічне здоров’я військовослужбовців. Полярність цього впливу повною мірою детермінується соціально-психологічним кліматом, який існує у військовому підрозділі. Військовий керівник через владні повноваження може виступати як суб’єкт впливу на психічне здоров’я підлеглого. При відповідній психологічній готовності він може сприяти збереженню стану душевного благополуччя військовослужбовців. Серед усіх суб’єктів впливу на психічне здоров’я військовослужбовця особлива роль належить йому самому. Саме він здатний так організувати свою поведінку та міжособистісні взаємини, які б не лише не становили загрози його психічному здоров’ю, а й сприяли б його збереженню. Така діяльність є складовою самозбережувальної поведінки особистості.

5. Аналіз змісту положень Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров’я військовослужбовців свідчить про те, що значна кількість їх статей є недосконалими, що необгрунтовано створює суттєві обмеження можливостей задоволення ряду потреб військовослужбовців. Перш за все це стосується фізіологічних потреб, зокрема сну військовослужбовців добового наряду, яким дозволяється відпочивати до 4 годин. Такі обмеження не тільки не сприяють готовності військовослужбовців до активного виконання службових обов’язків, а й негативно відображаються на їх психічному здоров’ї. Те ж саме стосується можливостей щодо задоволення потреб військовослужбовців строкової служби у безпеці та захисті перед покаранням та свавіллям командира. У зв’язку з відсутністю у статутах статей, у яких були б відображені питання збереження психічного здоров’я військовослужбовців, існує потреба внести до його змісту доповнення щодо заходів, які обов’язково потрібно проводити з військовослужбовцями з відповідною метою. Крім цього, виникає нагальна потреба у перегляді деяких статей статутів та доопрацювання їх змісту. Адже їх недосконалість з питань збереження психічного здоров’я негативно впливає на психіку майже кожного військовослужбовця.

6. Розгляд концептуальних положень психогігієни свідчить про те, що проблеми, пов’язані зі збереженням психічного здоров’я особистості, уже давно турбують дослідників. Однак у вітчизняній психології майже відсутні теоретичні та прикладні дослідження, які розглядають проблему збереження і зміцнення психічного здоров’я військовослужбовців у комплексі. У цьому аспекті професійна діяльність в особливих умовах ставить перед дослідниками багато актуальних питань, пов’язаних із психічним здоров’ям військовослужбовців. Звідси виникає потреба у розробці соціально-психологічної системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців, у якій були б відображені заходи особистої психогігієни, психогігієни праці, психогігієни спілкування (колективного життя, психогігієни відпочинку та психогігієни побуту). Під соціально-психологічною системою збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині слід розуміти порядок узгоджених дій посадових осіб військової частини, які спрямовані на збереження психічного здоров’я особового складу у процесі його повсякденного життя і службової діяльності. Структура такої системи відображає взаємопов’язану сукупність варіативних елементів: об’єктів збереження психічного здоров’я, цілей системи (загальних і часткових), змісту процесу збереження психічного здоров’я особистості, суб’єктів збереження психічного здоров’я, організаційних форм діяльності суб’єктів збереження психічного здоров’я.

7. Проведення емпіричного дослідження проблеми збереження психічного здоров’я військовослужбовців свідчить про те, що існуюча система організації військової служби не сприяє його збереженню і потребує суттєвого удосконалення. Низький рівень знань учасників експерименту (суб’єктів та об’єктів збереження психічного здоров’я) з цих питань є тривожним свідченням про низьку психологічну культуру військовослужбовців і відсутність свідомого підходу до реалізації психогігієнічних заходів посадовими особами військових частин. Удосконалення процесу збереження психічного здоров’я військовослужбовців потребує активізувати діяльність певних посадових осіб військової частини, зокрема керівників різних ланок та психологів як суб’єктів збереження психічного здоров’я особового складу. З цією метою нами розроблені практичні рекомендації командирам (начальникам), психологу військової частини та самому військовослужбовцю.

Слід зазначити, що межі нашої роботи не дозволяють вирішити цілу низку питань, які можуть поглибити вивчення проблеми збереження психічного здоров’я особистості. Серед перспективних напрямків подальших досліджень даної проблеми є розробка теоретичних основ комплексної загальнодержавної системи збереження психічного здоров’я особистості, діяльність якої пов’язана з мілітаризованою сферою державної служби. Крім цього, потребують подальшого вивчення: методологічні проблеми діагностики психічного здоров’я особистості в особливих умовах її діяльності; питання, пов’язані з виявленням індивідуальних можливостей (ресурсів) людини щодо збереження власного психічного здоров’я в особливих умовах діяльності; проблеми підготовки слухачів вищих військових навчальних закладів до збереження психічного здоров’я майбутніх підлеглих та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Монографії:

1.1. Потапчук Є. М. Теорія та практика збереження психічного здоров’я військовослужбовців: Монографія. – Хмельницький: Вид-во Національної академії ДПСУ, 2004. – 323 с.

2. Навчальні та навчально-методичні посібники:

2.1. Потапчук Є. М. Військова психологія: Навчальний посібник. – Хмельницький: Видавництво НАПВУ, 2003. – 150 с.

2.2. Максименко С. Д., Олексієнко Б. М., Сафін О. Д., Іщенко Д. В., Костяк С. С., Роман І. В., Олійник В. В., Корольов О. П., Потапчук Є. М. Морально-психологічне забезпечення службової діяльності Прикордонних військ України: Підручник. – Хмельницький: Видавництво НАПВУ, 2001. – 448 с.

3. Статті у наукових журналах і збірниках наукових праць:

3.1. Кохан В. Г., Потапчук Є. М. Виявлення та обґрунтування показників психічного здоров’я військовослужбовців // Збірник наукових праць № , ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2002. – С.  – .

3.2. Кохан В. Г., Потапчук Є. М. Пропозиції військовому керівнику щодо збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. – К., 2003, т. V, ч. . – С.  – .

3.3. Кохан В. Г., Потапчук Є. М. Аналіз результатів експериментального дослідження діяльності військових керівників як суб’єктів збереження психічного здоров’я підлеглого особового складу // Збірник наукових праць №25 ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2003. – С.  – .

3.4. Матеюк О. А., Потапчук Є. М. Аналіз соціально-психологічних методів впливу на особистість // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, випуск 3 (10), 2000. – С. 54 – .

3.5. Потапчук Є. М., Тихончук А. О. Проблеми психологічної підготовки робітника правоохоронних органів держави до управлінської діяльності // Збірник наукових праць № , ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во АПВУ, 1999. – С. 116 – .

3.6. Потапчук Є. М., Казмірчук С. О. Адаптація молодих офіцерів як соціально-психологічна проблема // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, випуск 1(8), 2000. – С. 302-306.

3.7. Потапчук Є. М., Матеюк О. А. Деякі аспекти проблеми збереження та зміцнення психічного здоров’я військовослужбовців // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, випуск 11, 2000. – С. 435 – .

3.8. Потапчук Є. М., Журавльов В. В. Особливості морально-психологічного забезпечення несення служби військовослужбовцями-прикордонниками // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, випуск 12, 2001. – С. 407 – .

3.9. Потапчук Є. М. Психічне здоров’я особистості: від норми до розладу // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, випуск 13, 2001. – С. 59 – .

3.10. Потапчук Є. М. Прояви гострого горя у поведінці прикордонників // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, випуск 14, 2001. – С. 404 – .

3.11. Потапчук Є. М. Кризові стани у поведінці людини // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С. Д. – К., 2001, т. ІІІ, ч. 8. – С. 350 – .

3.12. Потапчук Є. М. Психологічні аспекти психогігієни службової діяльності військовослужбовців // Збірник наукових праць № , ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2001. – С. 50 – .

3.13. Потапчук Є. М. Управлінець як суб’єкт та об’єкт збереження психічного здоров’я // Психологія. Збірник наукових праць. НПУ імені М. П. Драгоманова, Випуск 15, 2002. – С. 350-354.

3.14. Потапчук Є. М. Професіоналізм керівника як необхідна умова збереження психічного здоров’я підлеглого // Збірник наукових праць № , ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2001. – С. 303 – .

3.15. Потапчук Є. М., Каськов І. В. Військовий керівник як організатор адаптації молодих офіцерів до діяльності на первинних офіцерських посадах // Збірник наукових праць №20, ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2002. – С. 250 – .

3.16. Потапчук Є. М. Сім’я як суб’єкт збереження психічного здоров’я особистості // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С. Д. – К, 2002, т. ІV, ч. 6. – С. 214 – .

3.17. Потапчук Є. М. Самовиховання як необхідна умова самозбереження особистості // Збірник наукових праць №24, ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2002. – С. 250 – .

3.18. Потапчук Є. М. Прояви психічних розладів у людини та їх соціальна небезпека // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. – К., 2002, т. ІV, ч. 7. – С. 210 – .

3.19. Потапчук Є. М. Душевне благополуччя та шляхи його збереження // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, випуск 19, 2003. – С. 3–5.

3.20. Потапчук Є. М. Вплив соціально-психологічного клімату колективу на психічне здоров’я особистості // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. – К., 2003, т.ч. 2. – С. 337 – .

3.21. Потапчук Є. М. Військовослужбовець і його вплив на своє здоров’я // Збірник наукових праць № , ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во ДПСУ, 2003. – С. 65 – .

3.22. Потапчук Є. М. Потреби військовослужбовців та їх обмеження військовими статутами // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. – К., 2003, т. V, ч. 7. – С.  – 252.

3.23. Потапчук Є. М. Аналіз змісту Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров’я особистості // Збірник наукових праць № , ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во Національної академії ДПСУ, 2003. – С. 256 – 262.

3.24. Потапчук Є. М. Головні ознаки суб’єктів впливу на психічне здоров’я військовослужбовців // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. – К., 2003, т. VІ, ч. 3. – С. 273 – .

3.25. Потапчук Є. М. Теоретичні основи соціально-психологічної системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців // Психологія. Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, випуск 23, 2004. – С. –260.

3.26. Потапчук Є. М., Журавльов В. В. Експериментальне дослідження ефективності методики морально-психологічного забезпечення несення служби військовослужбовцями у прикордонних нарядах // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць, випуск / За заг. ред. академіка АПН України Євтуха М. Б. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. – С.  – 95.

3.27. Потапчук Є. М. Основні напрямки удосконалення процесу збереження психічного здоров’я особового складу у військовій частині // Збірник наукових праць № , ч. ІІ. – Хмельницький: Вид-во Національної академії ДПСУ, 2004. – С.  – .

АНОТАЦІЇ

Потапчук Є. М. Соціально-психологічні основи збереження психічного здоров’я військовослужбовців. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.09 – психологія праці в особливих умовах. – Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького. – м. Хмельницький, 2004.

Дисертацію присвячено теоретичному та експериментальному вивченню проблеми збереження психічного здоров’я військовослужбовців та розробці соціально-психологічних засад його збереження. Уточнено сутність, критерії і показники психічного здоров’я особистості, здійснено психологічний аналіз змісту положень Військових статутів Збройних Сил України щодо їх впливу на психічне здоров’я військовослужбовців, визначено основні суб’єкти впливу на психічне здоров’я військовослужбовців та виявлено їх ознаки, проаналізовано розвиток наукової думки щодо психогігієни життєдіяльності особистості, розроблено соціально-психологічну систему збереження психічного здоров’я військовослужбовців у військовій частині, проведене емпіричне дослідження проблеми та запропоновано основні напрямки удосконалення процесу збереження психічного здоров’я особового складу.

Ключові слова: психічне здоров’я військовослужбовців, суб’єкти впливу, психогігієна.

Потапчук Е. М. Социально-психологические основы сохранения психического здоровья военнослужащих. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.09 – психология труда в особых условиях. – Национальная академия Государственной пограничной службы Украины им. Богдана Хмельницкого. – г. Хмельницкий, 2004.

Диссертация посвящена теоретическому и экспериментальному изучению проблемы сохранения психического здоровья военнослужащих и разработке социально-психологических основ его сохранения. Уточнена сущность понятия “психическое здоровье”, а также его показатели. Осуществлен психологический анализ содержания положений Воинских уставов Вооруженных Сил Украины относительно их влияния на психическое здоровье военнослужащих. Выявлено, что значительная часть статей уставов несовершенна и беспочвенно создает различные ограничения возможностей для удовлетворения ряда потребностей военнослужащих.

В процессе исследования определена группа главных социально-психологических факторов, которые влияют на психическое здоровье военнослужащих. К таким относятся факторы субъективного и объективного характера. Факторами субъективного характера являются внутреннее (умственное) поведение и внешнее (социальное) поведение военнослужащего. В свою очередь, к факторам объективного характера относятся: факторы социальной среды, демографические факторы, состояние физического здоровья. Выявлено, что среди факторов социальной среды активная роль в процессе влияния на психическое здоровье личности принадлежит семье, воинскому коллективу, руководителю (командиру). Семья военнослужащего, в зависимости от уровня ее стабильности (психологического здоровья), может выступать субъектом как положительного, так и отрицательного влияния на его здоровье. Это влияние возникает из-за проблем в семейно-брачных отношениях: смерть одного из членов семьи, развод, уголовное дело или приговор суда, смерть близкого человека, травма или болезнь членов семьи, сексуальные проблемы, отсутствие жилья и возможностей трудоустроиться жены и др. Воинский коллектив также осуществляет различные влияния. Полярность таких влияний определенным образом детерминируется социально-психологическим климатом, который существует в воинском подразделении. Руководитель (командир), обладая властными полномочиями, может осуществлять положительное или отрицательное влияние на состояние душевного благополучия подчиненных. При соответственной психологической готовности он может оказывать содействие в сохранении психического здоровья военнослужащих. Среди всех субъектов влияния на психическое здоровье военнослужащего особенная роль принадлежит ему самому. Именно он способен организовать свое поведение и межличностное взаимоотношения так, чтобы они не только не угрожали собственному психическому здоровью, а, наоборот, были направлены на его сохранение.

Изучение концептуальных положений психогигиены позволило выявить проблемы, связанные с особенностями психогигиены среди военнослужащих. В отечественной психологии почти отсутствуют теоретические и прикладные исследования, которые рассматривают проблему сохранения и укрепления психического здоровья военнослужащих в комплексе. Учитывая это, диссертантом разработана социально-психологическая система сохранения психического здоровья военнослужащих в воинской части. Данная система представляет собой порядок согласованных действий должностных лиц воинской части, которые направлены на сохранение психического здоровья личного состава в процессе его повседневной жизни и служебной деятельности.

В результате эмпирического исследования проблемы сохранения психического здоровья военнослужащих выявлено, что существующая система организации воинской службы не благоприятствует его сохранению и требует существенного усовершенствования. Низкий уровень знаний участников эксперимента (субъектов и объектов сохранения психического здоровья) по этим вопросам является тревожным сигналом о низкой психологической культуре военнослужащих и отсутствии сознательного подхода к реализации психогигиенических мероприятий должностными лицами воинской части.

Определены основные направления усовершенствования процесса сохранения психического здоровья военнослужащих. Такими направлениями являются: активизация деятельности командиров (начальников) по сохранению психического здоровья подчиненного личного состава в ходе реализации управленческих функций; интенсификация деятельности психолога воинской части по сохранению психического здоровья военнослужащих; повышение роли военнослужащего в сохранении собственного психического здоровья; усовершенствование содержания руководящих документов по вопросам сохранения психического здоровья.

Ключевые слова: психическое здоровье военнослужащих, субъекты влияния, психогигиена.

Potapchuk E.M. Social and psychological basis of preserving of the servicemen’s mental health. – Manuscript.

This thesis is for obtaining the scientific degree of the Doctor of Psychological Sciences on speciality 19.00.09 – psychology of the activity under special conditions. – The National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine named after Bohdan Khmelnitskiy, Khmelnitskiy, 2004.

This thesis is dedicated to the theoretical and experimental research into the problem of preserving the servicemen’s mental health and working-out of the social and psychological basis of its preserving. It has been defined the essence and indicators of a person’s mental health and conducted the psychological analysis of the content of the provisions of the military manuals of the Armed forces of Ukraine as to their influence on the servicemen’s mental health. It has also been defined the major subjects of the influence on the servicemen’s mental health and their characteristics. It has been elaborated the social and psychological system of preserving the servicemen’s mental health in the military unit and it has been defined the main directions of improving of the process of preserving the servicemen’s psychological health.

Key words: servicemen’s psychological health, influence factors, psychological hygiene.