буттєвого досвіту, спробою підняти свою присутність у реальному й вигаданому світі до рівня плідного самоопитування, проблематичності.
4. Булгаківський міф про театр відкриває таємниці мистецтва та психологію людей театру. Джерело міфа – пасивне самоспостереження, яке оберігає психіку від розпаду на багато “правильних” шляхів думки, почуття й поведінки. Театральний міф має свою історію та прототипи, але для носія міфічної інформації настає момент надлому психіки – рішення “піти” з життя посилюється утворенням станів, подібних до сучасного психотренінгу та небезпечної гри з образами. На певному етапі міф оберігає героя від самого себе (імаготерапія, що лікує героя створенням “образу-про-себе”), але потребує динамічного руху у плані самовдосконалення, до чого герой не був готовий. Отже, міф створюється реальністю й впливає на творця, на його психіку. На певному етапі міф починає поглинати творця, робити своєю складовою.
5. Назви кожної глави “Театрального роману” – система „ключів” до змісту, створена навмисно видавцем, і як сказано в передмові, не належить оповідачеві. Вона має власну логіку та „окреме” існування від тексту роману, що дозволяє сприймати назви як нерозкритий зміст тексту, приховану концептуальну інформацію, тобто можна стверджувати, що назви глав відображають результат духовних пошуків героя.
6. Наскрізні для творчості М. Булгакова мотиви „грози”, „зникнення назавжди”, „втечі”, „відходу”, „сну”, „дзеркала” та інші надають своєрідності психологізму твору, поглиблюють його філософсько-психологічне значення, висвітлюють інтуїтивну спроможність головного героя на межі буття й небуття “вловлювати” знаки-попередження навколишнього світу та не дотримуватися їхніх застережень.
7. „Видавець” записок, за яким стоїть сам автор, заявляє, що вони – плід фантазії хворої людини, тобто одразу наголошується на тому, що ніякого соціального плану, джерела, мотиву для трагедії буцімто не було, все це – дивне поводження дивакуватої людини, яка і драматургом ніколи не була, тому й не варта дорогоцінної уваги читача. Записки надруковано, але автор відходить в тінь, не бажаючи перетворити Максудова в очах читача на людину-філософа, яка, виявляється, авторитетно говорить про життя та смерть, а потім уносить свою таємницю із собою. Навмисна іронічна інтонація не просто не „підриває” пафос написаного твору, але й ще більше притягує до його осмислення, бо людину шукаємо в тому, що вона створила.
М. Булгаков виступає сучасним містагогом, який відкриває читачеві сенс життя-містерії. Роман обривається, таємниця письменницької діяльності та акторської гри не розкрита. Незавершеність роману може бути сприйнята як авторський натяк на те, що механізми творчості й співвідношення автора та його тексту в принципі не можуть бути досліджені до кінця. У творі виразно проявляється бажання автора залучити до переживання цієї таємниці, співучасті в ній, поринання до її сакральної езотеричності, прихованості від світу. Незбагненність як ознака таємниці й визначає, зумовлює драматичність життя автора і його героя. Автор містифікує психологію творчості через перетворення об’єктивної реальності на дивовижне сяйво; інтелектуальна та емоційна гра-вистава неодмінно викликає інтерес до розв’язання загадки, пізнання таємниці життєбуття.
8. Завдяки цьому дослідженню важливі висновки сучасних дослідників про те, що саме в 30-ті роки в естетичних поглядах письменника помічається тенденція до відходу від реалістичних засобів зображення дійсності у світ трансцендентного, до посилення релігійно-містичних настроїв, театралізації поведінки й творчості, а також травестуванню романтичного світовідчуття, – підтверджуються конкретним спостеріганням над текстом і ідейно-художньою структурою „Театрального роману”.
Новизну методики, основні положення й результати дослідження було викладено в таких публікаціях:
1. Олейнікова Є.Ю. Архетипическая ситуация в сюжете “Театрального романа” М.А. Булгакова // Вісник Харківського державного університету: Серія філологія - Харків, 1998. - № 448 99.- С. 257-261.
2. Олейнікова Є.Ю. О психологии творчества в “Театральном романе” М.А. Булгакова // Вісник Харківського національного університету: Серія філологія - Харків, 2000. - № 473 2000.- С. 387-391.
3. Олейнікова Є.Ю. Концепция мира и человека в “Театральном романе” М.А. Булгакова // Вісник Харківського національного університету: Серія філологія - Харків, 2001. - № 520 2001.- С. 446-450.
АНОТАЦІЯ
Полякова Є.Ю. Особливості психологізму та жанрова своєрідність “Театрального роману” М.А. Булгакова. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2003.
Головним предметом дисертаційного дослідження є „Театральний роман” М. Булгакова, який розглядається крізь призму категорій „психологія творчості”, „літературний психологізм”, „театральний психологізм” та „жанрова своєрідність” роману. Проведено всебічний аналіз твору й узагальнено його ідейно-художні особливості – поєднання психологізму й іронії, фантастики й філософії. Запропоновано характеризувати жанр „Театрального роману” як автобіографічний психолого-іронічний роман з елементами візіонерського наповнення. Концепція світу й людини в „Театральному романі” починається з проблеми „людина й творчість”, що пов’язано зі значущістю позитивних і негативних наслідків пошуку таємниць буття. Внутрішній інтенціональний сюжет об’єднує етапи літературної і театральної творчості, містифікацію двійництва і самодублювання читача. В романі створена художня модель творця, який живе у вигаданому театральному світі і сприймає його як міф. Визначено структуру й функціонування міфа в „Театральному романі”: від захопленості театральним життям до викриття його руйнівної ритуальності.
Ключові слова: психологія творчості, літературний психологізм, внутрішній інтенціональний сюжет, двійництво, феномен підтексту, мотивна структура, сновидні характеристики, театральний міф, містерія, ігрова містифікація.
АННОТАЦИЯ
Полякова Е.Ю. Особенности психологизма и жанровое своеобразие “Театрального романа” М.А. Булгакова. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 – русская литература. – Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды, Харьков, 2003.
Главным предметом диссертационного исследования является “Театральный роман” М.А. Булгакова. Это произведение рассматривается сквозь призму категорий „психология творчества”, „литературный психологизм”, “театральный психологизм” и “жанровое своеобразие” романа в контексте развития литературной и театральной жизни 30-х годов ХХ столетия. Проведен целостный анализ романа и выявлены его идейно-художественные особенности, взаимосвязь психологизма и иронии, фантастики и философии. Предложено характеризовать жанр “Театрального романа” как автобиографический психолого-иронический роман с элементами визионерского наполнения.
В романе создана художественная модель творца, который живет в вымышленном театральном мире и воспринимает его как миф, что позволяет герою найти временное перемирие с окружающим миром. Выявлено структуру и функционирование мифа в “Театральном романе”: от увлеченности театральной жизнью до разоблачения ее разрушительной ритуальности.
Результаты диссертационного исследования состоят в следующем:
1.
Установлено, что три уровня функционирования внутреннего интенционального сюжета сопровождают логику развития грандиозного конфликта между креативными возможностями (творческим потенциалом) и интровертированностью, что и привело к философской антропологической постановке вопроса: остается ли в результате творец творцом? Первый компонент первого уровня интенционального сюжета – литературное творчество. Оно обусловлено напряженными переживаниями в процессе поиска соответствующих задумке образных средств, поэтому герою приходится переживать трудности креативного, катарсического и коммуникативного характера. Процесс креативности Максудова вмещает достижение значимого и нового через познание действительности (самонаблюдение и экспериментирование), образование нового творческого продукта – написание пьесы с помощью продуктивных метафор, воображения и символизации, а также пространственного интеллекта – способности воспринимать и строить пространственные композиции, манипулировать объектами в сознании. Во время создания пьесы Максудов попадает в собственный иллюзорный мир, соединяет нереализованную творческую энергию с чувством удовольствия и в этом находит внутреннюю гармонию, что приближается к способам современной психогигиены – лечебного театра, функциональной музыки, рисования, то есть к возможностям артотерапии, психотерапии средствами искусства, и имаготерапии – лечения образами. Но катарсис, творческая разрядка не вносят гармонию в чувства героя. Постепенно он становится жертвой невротического разлада, так как изначальная пессимистическая направленность, мысли о самоубийстве оказались сильнее; герой становится рабом образов, которые родились во снах о гражданской войне. Все это сопровождается хронической усталостью и своеобразной коммуникативной катастрофой, отсутствием “адресата”, общения с подобными себе творцами, что обусловило появление психологического препятствия для творческого самовыражения, вплоть до потери самой этой потребности.
2.
Театральное творчество (второй компонент первого уровня внутреннего интенционального сюжета) интересует автора не только со стороны взаимоотношений драматурга и актеров с режиссерами, а и как сценическое перевоплощение (критика муштры в сценической теории режиссера Ивана Васильевича), и как магическое влияние пространства театра на творческого человека.
3.
Второй уровень внутреннего интенционального сюжета расширяет первый: в “Театральном романе” двойничество мистифицируется и приобретает специфический оттенок, что можно назвать новаторством автора. Двойник автора (герой пьесы Максудова “Черный снег”, писатель Бахтин) в своем сознании моделирует бесконечную цепь двойников с аналогичной творческой судьбой, что и стало новым способом отображения нескончаемого столкновения творца и эпохи. Автору необходима демонстрация перераспределения психологического напряжения на образы и на порождения этих образов, которые становятся самостоятельными и на какое-то время защищают автора от коммуникативного голода: если отсутствуют собеседники – живые люди, то энергия общения принимает иную форму выражения. В фантастической игре более “надежными” становятся контакты с образами-моделями, двойниками собственного “я”. Здесь в силу вступает третий компонент внутреннего интенционального сюжета: к процессу подключения к самодублированию приглашается и читатель, потому что ценность и значимость мира реального измеряется присутствием и смысловым потенциалом миров вымышленных. Самостоятельность героев “Театрального романа” поражает: они – читатели и слушатели произведений Максудова (романа и пьесы), которым известно о максудовском романе больше, чем реальным читателям. У реального читателя возникает необходимость войти в мыслительную парадигму героев, стать на позицию вымышленных героев-читателей, чтобы уловить смысл того, что спрятано за недомолвками.
4.
Автор отображает мистическое состояние сознания Максудова, который стал жертвой необъяснимости таинственного, испытывая муки интуитивности, неизреченности, бездеятельности воли. Ирония по отношению к театральной среде направлена не только против навязывания актерам грубых методик перевоплощения, но и против желания превратить героя-драматурга, творца уникальной мистерии, в бессловесного исполнителя.
Ключевые слова: психология творчества, литературный психологизм, внутренний интенциональный сюжет, двойничество, феномен подтекста, мотивная структура, сновидческие характеристики, театральный миф, мистерия, игровая мистификация.
SUMMARY
Polyakova Е.Y. The peculiarities of the psychology and the genre originality of “The Theatre Novel” by M.A. Bulgakov. – The manuscript.
Dissertation for the scientific degree of Candidate of Philological Sciences in specialty 10.01.02 – Russian Literature. – The Kharkiv State Pedagogical University after G.S. Scovoroda. – Kharkiv, 2003.
The main object of the thesis is “The Theatre Novel” by M.A. Bulgakov. This novel is examined through the prism of the “art psychology”, the “literary psychology”, the “theatre psychology” and the “genre originality” categories. Complete analysis of the novel is made it’s idea and art peculiarities, psychology and irony, fantasy and philosophy correlation is clarified. It is proposed to classify the genre of “The Theatre Novel” as autobiographic psychological and ironic novel with the details of the visionary filling. The conception of the world and person in “The Theatre Novel” begins from the problem “the person and the art”, which is tightly connected with the significance of the positive and negative results of the existence miracle search. It was established that in the novel the important text-composing means are the introduction of the inner intentional plot, which unites the stages of the intellectual, spiritual and practical activity of the hero: the literary and theatrical creative work, the doublification mystification and self-doublification of the reader accordingly. It was composed in the novel the art model of the creator, which lives in the invented theatre world and perceives it as a myth, that lets the hero find the temporary truce with the surroundings. It was revealed the structure and the functioning of the myth in “The Theatre Novel” from the passion to the theatre life to its destructive ceremony.
Key words: the art psychology, the literary psychology, inner intentional plot, doublification, the sub-text phenomenon, the motive structure, dream characteristics, theatre myth, mystery, play mystification.