НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

УДК 811.161.2

Пірус Ганна Олександрівна

Предикати відношення в українській мові:

семантико-граматичний аспект

10.02.01 – українська мова

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі загальнославістичної проблематики і східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Бріцин Віктор Михайлович,

заступник директора з наукової роботи

Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний університет

ім. Ю.Федьковича, завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук,

Леута Олександр Іванович,

Київський національний педагогічний

університет ім. М.Драгоманова, доцент кафедри української мови

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет ім. Володимира Винниченка,

кафедра української мови

Захист відбудеться 24 лютого 2004р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розіслано 20 січня 2004р.

Учений секретар Н.Г.Озерова

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор

Сучасна лінгвістика оперує великою кількістю підходів до семантико-синтаксичної структури речення в цілому та його компонентів зокрема. Завдяки тривалому розвитку та поступовому переходу від формально-граматичних до семантичних та комунікативних теорій, мовний знак розглядається не як ізольована абстрактна одиниця, а як член парадигматичного, синтагматичного та комунікативного рівнів реченнєвої структури.

Таким чином, для нас кожна семантико-синтаксична одиниця є складним конструктом зі своїми особливостями, функціями, значеннями тощо. Саме тому здійснюваний аналіз ґрунтується на трьох аспектах: семантичному, граматичному (синтаксичному та морфологічному) та комунікативному, які розглядаються як ієрархічна система значень.

Питання семантико-синтаксичної організації речення загалом та природи предикатних і непредикатних знаків зокрема розглядалися багатьма дослідниками. Це відомі роботи Т.Б.Алісової, Ю.Д.Апресяна, Н.М.Арват, Н.Д.Арутюнової, Т.В.Булигіної, В.В.Богданова, Л.М.Васильєва, Р.М.Гайсиної, О.Н.Селівьорстової, У.Чейфа та багатьох інших. В українському мовознавстві найдетальніше ця проблематика розроблена в роботах І.Р.Вихованця. Але, незважаючи на велику різноманітність та різноплановість, ці та інші класифікації семантичних типів предикатів не можуть вважатися вичерпними, що зумовлюється цілою низкою причин (відмінностями у термінологічному оформленні, обмеженням певними формально-граматичними показниками, наданням переваги якомусь одному аспекту аналізу тощо). Всі ці фактори роблять обрану тему досить перспективною та актуальною.

Дисертація присвячена проблемам семантико-граматичного аналізу релятивних предикатів, які входять до міжчастиномовного семантико-синтаксичного поля якості.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю побудови методики комплексного аналізу мовного матеріалу, що передбачає вивчення лексичних одиниць не тільки на парадигматичному рівні, але й у структурі предикатного виразу в цілому, тобто на рівні синтагматичної сполучуваності, дослідження семантико-синтаксичних зв’язків між компонентами конструкції. Поєднання декількох аспектів дає можливість теоретично та практично осмислити такі актуальні проблеми сучасного українського мовознавства, як питання про семантичне наповнення предикатної одиниці та її реалізацію у семантико-синтаксичній структурі предикатного виразу, співвідношення значеннєвого наповнення предиката та змісту речення. Пропонована для розгляду семантико-синтаксична група релятивних предикатів не вичленовувалася в українському мовознавстві як окрема ланка, що входить до семантико-синтаксичного поля якості, тому комплексний підхід до аналізу одиниць цієї групи є перспективним та продуктивним.

Зв'язок теми з науковими планами. Роботу виконано в межах планової теми відділу загально славістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України "Слов'янська лексика (етимологія, лексикологія) і граматика (синтаксис)".

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні виділення та описі предикатів відношення в українській мові. Група одиниць досліджується як певна семантико-синтаксична єдність, що має свої сталі граматичні та функціональні особливості. Мета дослідження зумовлює розв’язання низки конкретних завдань, серед яких найсуттєвішими видаються такі:

1) виділення пріоритетної проблематики у дослідженні семантичних типів предикатів;

2) окреслення основних принципів побудови семантико-синтаксичної класифікації предикатних одиниць, яка б могла бути застосована для аналізу не лише української мови;

3) характеристика міжчастиномовного семантико-синтаксичного поля якості та опис його основних частин у їхній діалектичній взаємодії;

4) дослідження семантики предикатів відношення в українській мові, виявлення їхніх основних типів, ідентифікаційних та диференційних ознак;

5) аналіз граматичних властивостей предикатів даної групи, які б протиставляли або наближали релятиви до одиниць інших груп або полів предикатних одиниць;

6) дослідження функціонування релятивних предикатів у реченнєвій структурі, що зумовлює їхнє обов’язкове та факультативне актантне оточення, сполучуваність із іншими компонентами предикатного виразу, трансформаційні особливості та синтаксичні зв’язки в межах прикладів з релятивами різного характеру.

Об’єктом дослідження є релятивні предикати української мови, граматично представлені формами різних частин мови (дієсловами, прикметниками, іменниками), які входять до міжчастиномовного ССП якості та становлять у його межах досить замкнену, ієрархієзовану семантичну єдність.

Предмет дослідження становлять семантичні, граматичні та функціональні особливості предикатних виразів з релятивними одиницями у сучасній українській мові, їхня систематизація та класифікація.

Методи дослідження. Основоположним принципом дослідження є діалектичний підхід до взаємодії мови та мислення, об’єктивного та суб’єктивного у мові. В основу виокремлення міжчастиномовної групи релятивних предикатів покладений логічно-семантичний критерій, що ґрунтується на принципі ідентифікації, який був висунутий ще Ш.Баллі. Виходячи з цього, первинним для семантичної класифікації є пошук інваріантного елементу в лексичних значеннях. Конкретне застосування цього принципу при доборі словникового матеріалу здійснювалося за допомогою метода побудови поля, детально розробленого у роботах В.В.Богданова, Л.М.Васильєва, Г.С.Щура та інших. Аналіз семантичного наповнення одиниць поля та їхня семантико-синтаксична класифікація здійснювалися на основі методів диференціації та ідентифікації, які дозволили виявити категоріальні та субкатегоріальні компоненти, що виконують функції інтерпретації поняття релятивності при його лексикалізації. Для опису власне лексичних значень використовувалися також метод словникових дефініцій, прийоми компонентного аналізу та опозитивний метод.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у таких положеннях:

- у визначенні оригінальних принципів поділу предикатних одиниць на три ССП: дії, стану, якості;

- у системному аналізі міжчастиномовної групи релятивних предикатів, які становлять складову ланку ССП якості;

- у характеризації семантики релятивних предикатів з погляду системно-парадигматичного та функціонально-синтагматичного аспектів.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані для розгорнутого дослідження універсальної філософської категорії відношення, онтологічно пов’язаних із нею понять компаративності, посесивності, компонентивності тощо та їхніх зв’язків із мовним планом виразу. Ці результати також можуть бути застосовані для подальшої розробки проблеми системної організації лексики, для уточнення будови семантико-синтаксичних полів різних мовних одиниць, для комплексного аналізу предикатів на різних рівнях їх існування та функціонування у мовній системі.

Практичне значення одержаних результатів може полягати в застосуванні запропонованих принципів та систем для дослідження інших семантико-синтаксичних груп предикатних одиниць. Також засади пропонованого дослідження можуть бути використані в підготовці спецкурсів з основ і проблематики семантично-функціональних аспектів синтаксису сучасної української мови.

Матеріал дослідження становлять: а) зафіксовані в словниках дієслівні, іменні та прикметникові форми, які можуть мати у реченнєвій структурі статус релятивного предиката; б) словникові тлумачення лексичних одиниць із релятивним значенням; в) цитації із вітчизняних та інших слов’яномовних праць, які тим чи іншим чином стосуються обраної нами теми; г) штучно змодельовані приклади; д) приклади, залучені з ілюстративних частин словникових статей, що стосуються релятивної лексики; є) приклади, вилучені з художніх творів українською мовою.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення роботи були викладені на конференціях: “Мова і культура”, Київ, 2001р.; “Українська термінологія і сучасність”, Київ, 2001р.; “Функціонально-категорійна граматика української мови”, Луцьк, 2002р.; “Мова і культура”, Київ, 2002р.; “Мова і культура”, Київ, 2003р.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (196 позицій) та додатків у вигляді схем, що узагальнюють результати аналізу семантичної структури предикатних одиниць. Повний обсяг дисертації 198 сторінок, у т.ч. 5 схем-додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, її новизна, теоретичне та практичне значення, визначаються мета та завдання роботи, її методологічні та методичні засади, розглядаються термінологічні й теоретичні основи дослідження, окреслюється коло розглянутих у роботі проблем.

У першому розділі “Принципи побудови загальної класифікації семантичних типів предикатів” робиться спроба об’єктивного та, по можливості, всебічного огляду українських та закордонних класифікацій семантичних типів предикатів. З огляду на різноплановість та відмінність базових критеріїв згаданих нами типологій, можна зробити висновок про недостатню дослідженість цього питання та відсутність спільної, всеохопної класифікаційної сітки. Це призводить до появи неоднозначності, а іноді навіть плутанини, у термінологічному оформленні семантико-синтаксичних систем, пропонованих різними дослідниками.

В сучасному мовознавстві існує два найбільш узагальнені напрямки побудови названих типологій. По-перше, це класифікації, які базуються виключно на дієслівних формах. Пропонований у них підхід пояснюється тим фактом, що для дієслів характерна ознака сентенціональності, а тому саме вони являють собою конституенти реченнєвих структур. Прикладами таких типологій є класифікації Т.Б.Алісової, Л.М.Васильева, Е.В.Кузнєцової та ін. Семантичне наповнення класів, запропонованих у цих типологіях, здебільшого збігається з іншими системами,які мають міжчастиномовний характер. Але сам факт обмеження аналізованого фактичного матеріалу за частиномовною приналежністю видається дещо дискусійним. Як зазначає І.Р.Вихованець, “більшу вартість мають, безперечно, класифікації всієї сукупності предикатів”. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. – К., 1983, с.34.

Більшість сучасних класифікацій семантичних типів предикатів ґрунтується на принципах об’єднання одиниць із різною частиномовною приналежністю, тобто формально-граматичні критерії відходять на другий план. Але, незважаючи на спільні принципи добору фактичного матеріалу, названі типології базуються на різних засадах. Н.М.Арват, аналізуючи велику кількість підходів до речення як семантико-синтаксичної єдності з предикатом у центральній позиції, виділяє три найпоширеніші напрямки: денотативний, логічний та формально-граматичний. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. – К., 1984, с. 5-8.

3 Загнітко А.П. Морфологічні категорії в системі предикатності та предикативності речення. – К., 1990, с.9.

Всі ці підходи не суперечать один одному. “Вони відображають різні аспекти одного й того ж явища і лише притаманна для мови асиметрія зумовлює розбіжність цих трьох планів”.

З метою обґрунтування доцільності виділення релятивних предикатів в окрему семантико-синтаксичну групу в розділі наводиться загальна типологія предикатних одиниць, яка базується на принципах побудови семантико-синтаксичного міжчастиномовного поля. Обираючи метод побудови поля, ми маємо на увазі не стільки лексичні спільності його складників, скільки загальнозначеннєві їхні особливості. Тобто, побудова поля зводиться до вибору семантичної зони, центром якої буде лексичний ідентифікатор, що несе в собі як семантичні, так і функціональні ознаки, спільні для всього поля. Принципи класифікування при цьому можуть варіюватися. Найдоцільнішим для пропонованого дослідження видається поділ, який поєднує лексико-семантичні особливості предиката та опис його валентнісних характеристик (власне семантичну сполучуваність). Таким чином, об’єднання семантичних та синтаксичних характеристик робить доцільним запровадження терміна “семантико-синтаксичне поле”. Так семантико-синтаксичне

поле (ССП) якісних предикатів об’єднує одиниці різних частин мови з ідентифікаційним значенням “властивість”, яке за умови конкретизації може набувати значення “релятивна властивість” тощо.

Оскільки ССП стану та дії не становлять безпосереднього об’єкта пропонованого дослідження, їхні межі та внутрішня структура окреслені досить стисло та обмежені лише тими характерними особливостями, які протиставляють

їх ССП якості:

1) наявність активного суб’єкта при предикатах дії;

2) наявність зовнішнього актуального вияву в семантиці предикатів дії та стану;

3) широка варіативність валентнісної сполучуваності предикатів дії та стану;

4) обмеженість дій та станів певними часовими проміжками та можливість їхньої зміни, розвитку тощо протягом цих часових відрізків;

5) симетрія та взаємовизначеність семантичного, семантико-синтаксичного та формально-граматичного ярусів у структурі переважної більшості конструкцій із предикатами дії та стану.

Перелік властивостей, за якими ССП дії та ССП стану чітко протиставляються ССП якості може бути продовжений. Ми навели лише найважливіші та найяскравіші з них.

Основоположними ознаками ССП якості є:

1) наявність пасивного суб’єкта, що зумовлюється невід’ємністю від його буття та незалежністю від його волевиявлення певної характеризаційної ознаки;

2) обов’язкова заповненість принаймні однієї семантичної валентності – суб’єкта;

3) внутрішній, індивідуалізований характер ознаки, що не вимагає її зовнішнього (актуального) вияву;

4) постійність, відносна незмінність ознаки, з чого випливає атемпоральність предикатів, які позначають описувану властивість.

ССП якості складається з певної кількості семантико-синтаксичних груп, серед яких чітко вирізняється група релятивних предикатів, що становить периферію поля з огляду на семантичне тяжіння до ядерних ланок суміжних полів, а саме – ССП стану. Основоположними, характерними ознаками аналізованої нами групи, яка об’єднує компаративи, посесиви, компонентиви та релятиви ставлення, є: ядерна позиція релятивної семи та поєднання кількох релятивних елементів у семантичній структурі предиката відношення; відсутність чіткої часової локалізації; обов’язкова фактична заповненість двох валентностей, наявних у всіх релятивів – суб’єктної та об’єктної.

Для зручності та деталізації подальшого аналізу виразів із релятивними предикатами у розділі подано узагальнену класифікацію семантичних типів аргументів, яка ґрунтується на типологіях, запропонованих І.Р.Вихованцем та В.В.Богдановим, та складається з тринадцяти типів іменних аргументних синтаксем: агентив, адресат, об’єктив, експерієнсив, результатив, інструментатив, дескриптив, медіатив, локатив, композитив, компонентив, ідентифікатив, ономасіатив. Не всі з наведених синтаксем здатні до сполучуваності з релятивними предикатами. Повна типологія наводиться з метою окреслення засад, на яких виділяються ті іменні аргументи, що визначаються досліджуваними одиницями.

У другому розділі “Семантико-граматичні особливості релятивів” здійснений детальний аналіз семантичної структури релятивів з різними визначальними елементами з метою виявлення ідентифікаційних та диференційних сем та поданий стислий огляд тих граматичних показників, які тою чи іншою мірою визначаються релятивною семантикою.

На прикладі чотирьох найпоширеніших груп релятивів (компаративи, посесиви, компонентиви та релятиви ставлення) зроблено спробу довести, що практично всі реалії (об’єкти живі/неживі, явища, поняття тощо) перебувають у нерозривному взаємозв’язку, що, в свою чергу, відбивають релятивні предикатні вирази. Саме позначення взаємозалежністі та взаємовизначеністі суб’єкта і об’єкта у подібних конструкціях є основним завданням релятивного предиката. Ці відношення у переважній більшості прикладів є невід’ємні від предмета і мають досить високий рівень сталості. Вони є тими якісними ознаками, які ідентифікують об’єкт, відмежовуючи його від інших, йому подібних. На основі цих зауважень можна зробити висновок, що практично всі предикатні одиниці мають релятивний елемент. Але лише для аналізованого класу, який був визначений нами як семантико-синтаксична група релятивних предикатів, названа релятивна сема є первинною та визначальною. У ході семантичного аналізу було виведено низку релятивних сем, які тою чи іншою мірою представлені у семантичних структурах предикатів відношення:

А) абстрактна релятивна сема, яка наявна в структурі всіх розглядуваних одиниць та протиставляє їх одиницям інших ССП та решті предикатів якості;

Б) кваліфікаційна релятивна сема, яка виступає в обов’язковій єдності із абстрактною та є тим диференційним компонентом, за яким релятиви розподіляються на чотири основні групи;

В) характеризаційна релятивна сема, яка має необов’язковий, факультативний характер, виступає лише у поєднанні з наведеними вище релятивними елементами та надає відношенню конкретного значення в межах однієї групи (тобто є тим елементом, за яким одиниці певної групи розподіляються на окремі підгрупи).

За цими семантичними компонентами здійснено спробу структурування релятивів, загальні результати якого подані у схематичних додатках до дисертаційного дослідження.

Будь-який об’єкт, реалія навколишнього світу має спільні риси з відповідним об’єктом, явищем, з яким складає групу, клас, ряд тощо. Рівень такого зв’язку може бути різним: від повного (гносеологічного) уподібнення, тотожності, до цілковитої відмінності, різниці. Але саме приналежність до певного угруповання, сукупності дає змогу порівнювати реалії між собою, забезпечуючи виправданість самої операції порівняння. Порівнювані реалії перебувають у компаративних відношеннях, які у свою чергу проявляються в якісних різновидах: рівність/ нерівність, схожість/несхожість. Названі вище типи компаративних відношень виявляються шляхом мисленнєвої операції порівняння, що дозволяє говорити про онтологічний взаємозв’язок даного типу відношень із власне процесом порівняння, а саме з одиницями ССП дії.

Компаративні релятиви тотожності позначають умовну абсолютну рівність двох або більше порівнюваних об’єктів за певною ознакою або за сукупністю ознак. Наприклад, прикметникові з семантичною домінантою рівний: адекватний, відповідний, еквівалентний, ідентичний, однаковий, однотипний, рівнозначний, тотожний; дієслівні з домінантою рівнятися: відповідати, дорівнювати, прирівнюватися, ототожнюватися тощо. Предикатам тотожності властива ознака симетричності, тобто аргументи на позначення порівнюваних об’єктів у семантико-синтаксичній конструкції взаємозамінні. Наприклад: Результати дослідження відповідають встановленим нормам – Встановлені норми відповідають результатам дослідження тощо.

Іншу групу предикатів типу рівності становлять компаративи на позначення відношення схожості. Наприклад, прикметникові з семантичною домінантою схожий: аналогічний, близький, подібний, співзвучний, споріднений; дієслівні: нагадувати, скидатися тощо. Предикати схожості, як і предикати рівності, вказують на певну рису, ознаку, але, позначаючи подібність, не виключають можливих відмінностей, тобто містять елемент нерівності. Якщо для предикатів тотожності властива ознака симетричності в усіх без винятку випадках, то для компаративів несхожості, як правило, характерна семантична несиметричність. Наприклад: Дитина схожа на батьків. Ця вимога не виконується лише в тих випадках, коли об’єкти порівняння можуть бути об’єднані спільною загальною назвою, терміном. Наприклад: Попередні твори цього автора подібні за проблематикою до нового роману – Новий роман подібний за проблематикою до попередніх творів автора – Усі твори цього автора подібні за проблематикою.

Ядро семантичної групи релятивів на позначення нерівності складають предикатні одиниці з семою нетотожності, які аналогічно до компаративів тотожності мають симетричний характер. Наприклад, дієслівні предикати: відрізнятися, не відповідати, не дорівнювати, різнитися; прикметникові з семантичною домінантою різний: антонімічний, відмінний, контрасний, незрівнянний, нерівний, неспівмірний, несумісний, протилежний, різнорідний, супротивний тощо.

Компаративи несхожості можуть мати омонімічну форму з предикатами нерівності. У такому випадку конструкція міститиме додатковий елемент - конкретизатор, що вказуватиме на часткову відмінність. Іншим виявом компаративів несхожості будуть прикметникові одиниці типу несхожий, неподібний та прикметники різних ступенів порівняння.

Залучення семи живий/неживий не становить основоположного значення, адже будь-який об'єкт реальної дійсності має певні параметри, за якими він може порівнюватися із собі подібними. Ще однією характерною ознакою компаративів є невідчужуваність позначуваної ними ознаки. Вони позначають властивість, яка закладена у розглядуваному предметі та онтологічно з ним зв’язана.

Наступним видом зв’язку предметів між собою є універсальна категорія посесивності, “основне значення якої – визначення назви об’єкта через його відношення до деякої особи або предмета (відносна номінація)”. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. – М., 1990, с.388-389. Традиційно розмежовується посесивність відчужувана та невідчужувана. Розподіл семантико-синтаксичних одиниць на ці групи досить проблематичний та великою мірою залежить від філософських та історико-культурних критеріїв. У роботі за невідчужувані прийнято посесивні конструкції на позначення родинних зв’язків, про особливість яких говорить низка характерних ознак таких виразів.

З точки зору семантичного навантаження предикатні вирази з посесивами можна розділити на такі, що позначають відношення володіння та відношення приналежності. Отже, предикати розглядуваної групи релятивів можуть позначати посесивні відношення різнопланово: з одного боку – відношення володіння, яке можна кваліфікувати як характеристику суб’єкта через наявні у нього об’єкт або об’єкти, наприклад: мати, володіти, бути (у зн. належати) тощо. З іншого боку – через відношення об’єкта до наявного у нього власника, суб’єкта, наприклад: належати.

Коло предикатів посесивного відношення досить вузьке порівняно з іншими групами релятивів. Та й з погляду значеннєвого розмаїття всі вони становлять синонімічний ряд. Якщо для компаративів сема живий/неживий мала вторинне значення, то для посесивів саме цей значеннєвий елемент визначає вибір предикатної одиниці. Наприклад, невідчужувані родинні відношення притаманні лише живим істотам, тому коло предикатів обмежуватиметься одиницями мати (бути). Власником певного об’єкта може бути лише жива істота (найчастіше – особа) або певна персоніфікована реалія. У цьому випадку використовуватимуться названі вище посесиви з домінантою володіння. Належати комусь може лише неживий предмет (живі предмети у цьому випадку представлені лише назвами тварин), тому предикат не матиме варіантів, а поняття посесивності лексикалізуватиметься лише за допомогою одного предиката приналежності.

Наступну групу релятивів становлять предикати компонентивного відношення. Компонентиви поєднують у собі, по-перше, здатність до характеризації суб’єкта через його зв’язок з об’єктом, а, по-друге, дають можливість зрозуміти абсолютний зв’язок між предметами навколишнього світу. Саме компонентиви вказують на неможливість повної індивідуалізації предмета через його обов’язкове входження в один, два або більше класів та часткове уподібнення до інших його членів. Залежно від того, в якому напрямку відображене опозиційне відношення частина/ціле у конструкції, можна виділити предикатні вирази регресивного та прогресивного спрямування. Першу групу становлять конструкції на позначення відношень між цілим поняттям або предметом, який у реченні набуває функцій суб’єкта, та його елементами, які, відповідно, набувають функцій об’єктів, наприклад: Книга налічує десять сторінок, Доба має двадцять чотири години, Конструкція складається з окремих деталей. Друга група предикатних виразів з компонентивами відображає зворотній напрямок відношення, яке спрямоване від окремих частин, елементів до цілого предмета або загального поняття, наприклад: Букви складають слово, Гуси, качки, індички належать до свійських птахів. Третю групу компонентивних виразів складають конструкції, які умовно можна назвати ідентифікаційними. Елемент будь-якого класу, групи, парадигми оцінюється у подібних конструкціях не просто як складова, яка певним чином характеризує ціле, а як самостійний предмет, який визначається через це ціле. Наприклад: Лелеки належать до мігруючих птахів, Сосни належать до хвойних дерев.

За своїм семантичним навантаженням та денотативними особливостями предикатні компонентивні вирази можуть бути розділені на три групи, які у свою чергу ділитимуться на вужчі значеннєві підгрупи: родо-видові (парадигматичні) відношення, соціально-політичні відношення, партитивні відношення.

Конструкції на позначення родо-видових відношень із регресивним спрямуванням формуватимуться на основі таких найуживаніших предикатних одиниць: відноситися, включатися, входити (до чогось), належати (до чогось), об’єднувати, складатися тощо. Протилежними до регресивів є конструкції, які описують відношення, спрямовані від елементів до цілого, та утворюються на основі таких предикатів: об’єднуватися, групуватися, складати, становити тощо. Також можуть траплятися компонентиви кількісного спрямування, які вказують не на якісний склад цілого поняття, а на його кількісні характеристики, наприклад, налічувати, нараховувати.

Предикатні вирази на позначення соціально-політичних відношень досить близькі за своїми показниками до власне парадигматичних. Відмінність полягає в тому, що родо-видові відношення наявні практично в усіх предметів, а соціально-політичні притаманні лише живим істотам, переважно – особам. Предикатні ж одиниці, які визначають цей тип компонентивного відношення, ідентичні до розглядуваних вище.

Що ж стосується групи прикладів на позначення партитивних відношень, то вона репрезентує відношення лише між неживими предметами. Це такий тип компонентивного відношення, який позначає співіснування частин та цілого, при чому ціле не існуватиме без своїх частин, а частини не функціонуватимуть, не складаючись у ціле, наприклад: Стілець складається з шести деталей, Збірка об’єднує твори різних авторів.

Природа предикатів емоційного відношення має суттєві відмінності від описуваних вище об’єктивних відношень. Релятивні предикати ставлення відображають суто суб’єктивні ситуації. “Абсолютна більшість цих дієслів позначає оцінку кого-, чого-небудь з точки зору того, хто оцінює. Загальне значення оцінки “проявити те чи інше відношення” виражається дієсловами типу ставитися... , зміст відношення при цих дієсловах виражається експліцитно: ставитися добре, пагано, з довірою; виявляти повагу тощо”. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в современном русском языке.– С., 1981, с.67. Інші предикати ставлення поєднують у своїй структурі всі три релятивні компоненти: абстрактну, кваліфікаційну та характеризаційну семи, які в сукупності вказують на зміст емоційного відношення, наприклад: благоговіти, боготворити, божествити, дорожити, жалувати, кохати, любити, ненавидіти, обожнювати, поважати, поклонятися, симпатизувати, терпіти, цінувати, шанувати тощо.

Досить обмежена кількість релятивів ставлення має неускладнену релятивну сему. Переважна більшість таких одиниць ускладнена додатковими емоційними компонентами, які вказують на недостатній або надмірний вияв тої чи іншої релятивної ознаки. Наприклад, нейтральне позитивне значення предиката любити може отримати додаткового емоційного забарвлення, після чого позначатиме надмірний вияв названого відношення: боготворити, обожнювати тощо. Найчастіше різні ступені вияву ставлення виражаються за допомогою аналітичних форм типу дуже любити, кохати без міри, люто ненавидіти, цінувати понад усе тощо. Отже, за ступенем вияву відношення всі релятиви ставлення можна умовно розділити на нейтральні, надмірні, недостатні.

Другий тип поділу предикатів ставлення за семантичним навантаженням може бути здійснений на основі поділу за семою негативний/позитивний, яка і становитиме характеризаційну релятивну сему. Предикатні вирази з такими одиницями матимуть несиметричний характер, тобто позначатимуть однонаправлене відношення. Поряд з цим можна виділити групу релятивів ставлення, які позначають двонаправлене відношення, а конструкції з ними, у свою чергу, мають симетричний характер, наприклад: товаришувати, дружити, любитися тощо.

Емоційний стан, який є основною причиною виникнення розглядуваного типу відношень, властивий лише живим істотам. Тому в позиції семантичного суб’єкта у конструкціях з релятивами ставлення може бути лише істота (людина або тварина). Відчувати ж певне почуття можна як до істоти, так і до іншого предмета (конкретного або абстрактного). Через це сема живий/неживий для об’єкта відношення може варіюватися.

Такими є короткі зауваги щодо семантики релятивних предикатних одиниць різних типів.

Що стосується граматичних особливостей розглядуваних предикатних одиниць, то найяскравішими та найважливішими з них нам видаються такі:

А) предикатні одиниці, що мають у своїй семантичній структурі наведені вище релятивні елементи, використовуються виключно у недоконаному виді. Використання ж доконаного виду, зумовлене появою елементів становлення, занепаду, зміни, каузації, свідчитиме про нівелювання релятивної семантики та про перехід предиката до іншого ССП;

Б) семантично всі релятиви атемпоральні, тобто не мають чіткої локалізації на реальній часовій осі, хоча формально можуть бути представлені формами трьох часів: теперішнього, минулого та майбутнього. Отже, релятиви є яскравим прикладом відсутності координації між актуальною та формальною темпоральністю;

В) такі граматичні параметри дієслова як спосіб та стан практично нівельовані семантикою релятивів. Можна лише сказати, що формально всі аналізовані предикати використовуються лише у дійсному способі. Що ж стосується станових характеристик, то вони не співвідносяться із семантичними показниками.

З усього сказаного випливає, що граматичні параметри релятивних предикатів є похідними та визначаються виключно їхньою семантикою, яка в свою чергу, є основою для побудови семантико-синтаксичної структури предикатного виразу.

На прикладі побудови структурної сітки для класифікування та структурування релятивів може здійснюватись аналіз інших міжчастиномовних семантико-синтаксичних полів та груп, про які коротко згадувалося у попередньому розділі.

Головною метою третього розділу “Формально-граматичні та семантико-синтаксичні особливості предикатних виразів з релятивами” було визначення ідентифікаційних та диференційних особливостей таких предикатних сполук на рівні їхнього формально-граматичного та семантико-синтаксичного оформлення. Пропонований аналіз ґрунтується на поєднанні формальних показників та семантики різних типів релятивів, яка становила об’єкт аналізу в другому розділі.

Всі релятивні предикати мають обов’язкову двовалентну структуру. Ними завжди визначаються принаймні два учасника ситуації. Це свідчить про наявність у їхньому семантичному значенні двох функціональних релятивних сем, які, згідно з типологією актантів, запропонованою у першому розділі, при конкретизації отримали вузькі термінологічні назви:

- компаративні предикати містять дескриптивну та об’єктну функціональні семи;

- посесивні предикати – беніфіціативну та об’єктну семи;

- компонентивні предикати – компонентивну та композитивну семи;

- предикати ставлення – експерієнсивну та об’єктну семи.

Треба зазначити, що об’єкти відношення, які визначаються більшістю релятивів, варто відрізняти від об’єктів стану та об’єктів дії.

Семантико-синтаксична будова всіх релятивних предикатних виразів може ускладнюватися за умови відкриттяі додаткової факультативної валентності на позначення причини виникнення або наявності описуваних відношень. Для компаративів - це об’єкт, за яким проводиться операція порівняння (Марійка обличчям схожа на матір); для посесивів – причина належності чогось комусь (Будинок належить Сергієві за заповітом); для компонентивів – причина об’єднання або розподілу описуваних предметів (За уподобаннями та зацікавленнями діти об’єднуються у певні гуртки); для релятивів ставлення – причина виникнення відповідного почуття (Циганів в селі не любили за їхню погану славу). Завдяки наявності таких конкретизаторів, семантико-синтаксична будова речення поширюється та набуває певних лімітативних меж.

Виходячи з атемпорального характеру всіх релятивів, ми скористалися тестом, запропонованим Т.В.Булигіною, щодо використання часових прислівників у відповідних релятивних конструкціях. Так, переважна більшість релятивів, окрім невеликої кількості компонентивів та предикатів ставлення, здатні до поєднання з нефреквентативним прислівником завжди, який вказує не стільки на межі описуваного відношення, скільки на його сталість, постійність, умовну необмеженість. Використання ж часових прислівників типу іноді у власне первинному темпоральному значенні неможливе. У релятивних конструкціях цей прислівник уточнює семантему суб’єкта і набуває значення, близького до займенникового.

З огляду на граматичне оформлення та на семантику предикатної одиниці, ми спробували описати найуживаніші можливі конструкції з релятивами, визначивши характер та формально-граматичне оформлення іменних елементів конструкції. Такий аналіз ще раз підтвердив думку про те, що іменні аргументи (в першу чергу – об’єкти) підпорядковані сильному активному керуванню з боку предиката, що зумовлює широкі варіативні граматичні межі у зв’язку з великим значеннєвим спектром предикатних одиниць та міжчастиномовною будовою розглядуваної семантико-синтаксичної групи.

Також у розділі робиться спроба описати можливі межі трансформаційних перетворень у предикатних виразах з релятивами різних типів. Основні з них:

- здатність до синонімічної трансформації (переважна більшість конструкцій);

- здатність до зворотньої трансформації (частина компонентивів, посесивів та компаративів);

- здатність до утворення єдиної складної суб’єктно-об’єктної синтаксеми (компаративи та деякі предикати ставлення).

Поряд із цим кожній семантико-синтаксичній групі притаманні власні трансформації, які не спостерігаються в інших групах.

Основні результати дисертаційного дослідження, викладені у висновках, можуть бути сформульовані таким чином:

- предикат – це семантико-синтаксичний центральний компонент речення, що вказує на зв’язок мовленнєвої структури з позамовною дійсністю та завдяки своїй семантичній валентності здатний до використання з певною кількістю аргументних синтаксем, великою мірою визначаючи їхні граматичні та семантичні характеристики;

- слово одержує предикатні функції лише у структурі цілого речення, тому його параметри варто вивчати невідривно від предикатного виразу в цілому;

- семантико-синтаксична класифікація предикатів повинна базуватися на їхніх синтагматичних та парадигматичних особливостях, що виправдовує залучення методу побудови поля (ССП дії, ССП стану, ССП якості);

- досліджувані релятивні предикати становлять групу одиниць, що входить до ССП якості;

- з огляду на поєднання в своїй семантичній структурі абстрактної, кваліфікаційної та характеризаційної релятивних сем, предикати відношення діляться на чотири групи: компаративи, посесиви, компонентиви та релятиви ставлення;

- з точки зору синтагматичних зв’язків всі релятивні предикати супроводжуються двома обов’язковими іменними компонентами, які визначаються наявними у семантичній структурі досліджуваних предикатів функціональними релятивними семами;

- з точки зору формально-граматичних особливостей, переважна більшість релятивних предикатів використовується лише в недоконаному виді та має атемпоральний характер. Всі граматичні показники релятивів семантизовані та визначаються значенням предиката та конструкції в цілому;

- незважаючи на широку трансформаційну варіативність предикатних виразів на позначення різних типів відношень, їхні вихідні структурні схеми лишаються сталими, що свідчить про асиметрію між семантичними, семантико-синтаксичними та формально-граматичними показниками.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1) Предикати відношення: українсько-російська термінологічна відповідність // Українська термінологія і сучасність: Зб. статей. – К., 2002. – с. 82-86.

2) Предикати відношення: семантичний аспект // Мова і культура: Зб. статей. – К., 2002. – с. 33-41.

3) Релятивні предикати: семантичний аспект // Філологічні студії, №1: Зб. статей. - Луцьк, 2002. – с. 97-101.

4) Релятиви на тлі класифікації семантичних типів предикатів // Мова і культура: Зб. статей. – К., 2002. – с. 65-69.

5) Актантне оточення релятивів у предикатному виразі // Мова і культура: Зб. статей. – К.,2003.

АНОТАЦІЯ

Пірус Г.О. Предикати відношення в українській мові: семантико-синтаксичний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено питанням семантико-синтаксичного та формально-граматичного аналізу предикатів відношення в українській мові. В роботі запропоновано оригінальний метод поділу одиниць на семантико-синтаксичні поля. В складі поля якості вперше в українському мовознавстві виділяється група релятивних предикатів. Детально розглянуто їхню семантичну самобутність та граматичні релевантні характеристики. Також проаналізовано особливості функціонування предикатів відношення в структурі речення: характер іменних елементів, трансформаційні властивості, варіювання на рівні семантичного та граматичного оформлення конструкцій.

Перспективність пропонованого дослідження полягає у можливості залучення одержаних результатів до аналізу інших класів та груп функціонально-семантичних одиниць.

АННОТАЦИЯ

Пирус А.А. Предикаты отношения в украинском языке: семантико-синтаксический аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Институт языковедения им. А.А.Потебни НАН Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена вопросам семантико-синтаксического и формально-грамматического анализа предикатов отношения в украинском языке. В работе предлагается оригинальный метод деления функциональных единиц на семантико-синтаксические поля. Предлагаемые поля действия, состояния и качества имеют межчастиречный характер и объединяют предикатные единицы, схожие по парагматическим и синтагматическим показателям. Принятое в работе деление предикатов на поля оправдывается разноплановостью и широкой вариативностью анализируемых единиц.

Исходя из положения о том, что предикат может функционировать исключительно в составе предикатного выражения, анализ предикатов отношения проводится с учетом их валентностных характеристик и трансформационных особенностей.

Выделяемые впервые в украинском языкознании релятивные предикаты, составляют одну из групп предикатов качества и обозначают неотчуждаемые в большинстве случаев относительные особенности. В результате объединения нескольких релятивных компонентов (абсолютной, классифицирующей и характеризующей сем) предикаты отношения разделены нами на четыре группы: компаративы, посессивы, компонентивы и релятивы субъективного отношения. Каждая из названых групп имеет как диферециирующие, так и идентифицирующие особенности. Основными общими характеристиками релятивов являются: атемпоральность (несоответствие между формально-грамматическим временем и семантической соотнесённостью с временной осью; невозможность их конкретизации в определённый момент; исключение развития и изменения на определённом временном отрезке); употребление только в несовершенном виде, что тесно связано с атемпоральностью; обязательная заполняемость двух семантических валентностей – объектной и субъектной, которые обозначают участников описываемой относительной ситуации.

Исходя из перечисленных выше особенностей, проведен анализ предикатных выражений, сформулированных на основе релятивов. Основными результатами исследования является: выделение функциональных релятивных сем в структуре предикатов отношения, которые определяют характер и форму аргументных синтаксем; описание трансформационных вариантов, которые подтверждают изначальность и неизменность исходной семантико-синтаксической схемы; подтверждение факта сильного управления со стороны предиката основными именными компонентами конструкции.

Приведённая классификационная сетка и терминологические основы могут быть использованы при описании других семантических класов предикатов, а также дают возможность комплексного и всестороннего анализа основных функциональных компонентов предикатного выражения.

SUMMARY

Pirus H.O. The Predicates of Relation in Ukrainian Language: Semantic-Grammatical Aspect. - Manuscript.

A philology candidate thesis (speciality 10.02.01 - The Ukrainian language). - O.O. Potebnya Institute of Linguistics of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2003.

The thesis is dedicated to the problems of semantic-syntactic and formal-grammatical analysis of the predicates of relation in Ukrainian linguistics. The original method of division of the units into semantic-syntactic fields is proposed. For the first time in Ukrainian linguistics a group of predicates of relation is singled out within the field of quality. The predicate of relation semantic distinctiveness and grammatical relevant characteristics are analysed in detail. The peculiarity of predicates of relation functioning within the sentence structure is foccused on: the character of nominal elements, transformational features, variations at a level of semantic and grammatical forming of construction.