ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПЕКАРЄВ ІГОР МАРКОВИЧ

УДК 94(497.2):327”1919/1923”

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА БОЛГАРІЇ

ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1919-1923 рр.)

Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Крапівін Олександр Васильович,

завідувач кафедри міжнародних відносин

та зовнішньої політики

Донецького національного університету

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор

Рябцев Володимир Павлович,

професор кафедри філософських і

соціальних наук

Київського національного

торгівельно-економічного університету

кандидат історичних наук, доцент

Мінгазутдінов Ігор Олександрович,

доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету ім.Тараса Шевченка

Провідна установа – Інститут історії України НАН України (відділ всесвітньої історії та міжнародних відносин) м.Київ

Захист відбудеться “      ”      грудня      2004 р. о    .00    годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд.32.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “      ”      листопада      2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради Бут О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах розвитку сучасної України виникла тенденція – підвищення інтересу до найбільш вагомих подій минулого, з яких можна почерпнути досвід будівництва самостійної зовнішньополітичної лінії поведінки держави, яка опинилася за збігом обставин у нових геополітичних умовах.

Саме тому на сучасному етапі розвитку вітчизняної історіографії є актуальним дослідження маловивчених проблем історії, до яких належить проблема зовнішньої політики уряду Болгарської землеробської народної спілки (БЗНС) у 1919-1923 рр.

Звернення до подібної тематики зумовлене логікою розвитку вітчизняної історичної науки, яка намагається проаналізувати та узагальнити історичне минуле у зв’язку з розробкою нових підходів будування цілісної картини світу.

Історія Болгарії у ХХ столітті характеризується особливим динамізмом, складністю соціальних, економічних та політичних процесів. Країна була час-тиною загальноєвропейського політичного руху, але зі своєю яскравою бал-канською специфікою. Змінювалися форми керування, політичні режими, зов-нішні та внутрішні орієнтири розвитку – все це відбилося драматично на долі суспільства та його лідерів, окремих соціальних груп та цілих поколінь. Наприкінці століття у Болгарії, як і в Україні, почався суперечливий процес змі-ни суспільно-політичного ладу та зовнішньої політики, що закономірно привер-тає увагу до цих подій не тільки дослідників, але й української громадськості.

Для України, незалежний статус якої складає вже понад 13 років, досвід Болгарії у взаємовідносинах із великими державами може стати корисним за сучасних умов, коли нашій молодій державі потрібно знайти своє місце в Європі.

Необхідність наукового вивчення цієї проблеми зумовлена й тим, що у вітчизняній історіографії не було праць, в яких зовнішня політика Болгарії після закінчення Першої світової війни досліджувалась комплексно.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в колі комплексної наукової теми, яка розробляється кафедрою між-народних відносин та зовнішньої політики Донецького національного універси-тету „Міжнародні відносини в умовах глобалізації: регіональні виміри” (№Г-01/44) та держбюджетної теми: „Міжетнічні та міжнаціональні стосунки Ук-раїни, держав СНД та Балтії 1990-2005 рр.” (держреєстраційний №0101U005383).

Об’єктом дослідження виступає Болгарія, як суб’єкт системи міжнарод-них відносин у період від кінця Першої світової війни до 1923 р.

Предметом дисертаційного дослідження є еволюція зовнішньої політики, яка здійснювалася урядом БЗНС за період керування країною (1919-1923 рр.).

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1919-1923 рр. Нижня хронологічна межа – 1919 р. обумовлюється приходом до влади уряду Землеробської спілки на чолі з О.Стамболійським. Верхня хронологічна межа – 1923 р. визначена наслідками державного перевороту, коли уряд Стамболійсь-кого було скинуто та прийшов кінець його зовнішній політиці, яка різко відрізнялася від політики усіх урядів, що існували до та після нього.

Мета дослідження – здійснення об’єктивного та комплексного аналізу зовнішньої політики уряду БЗНС в умовах Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.

Реалізація мети дослідження здійснювалася шляхом вирішення конкретних, взаємообумовлених питань:–

вивчити, проаналізувати та систематизувати наукову літературу з зазначеної проблеми, виявити інформаційні можливості використання джерел;–

визначити методологічні основи дисертаційного дослідження;–

проаналізувати зовнішньополітичний курс Болгарії часів підготовки та проведення Паризької мирної конференції;–

розглянути заходи, вжиті урядом БЗНС з питань мирних стосунків із сусідніми балканськими державами;–

визначити характерні риси зовнішньої політики коаліційного уряду О.Стамболійського та основні напрямки нового курсу зовнішньої політики однопартійного уряду БЗНС;–

висвітлити дипломатичні зусилля уряду Землеробської спілки, які були пов’язані з нормалізуванням стосунків з державами-переможницями, та процес прийняття Болгарії до Ліги Націй;–

виявити та обґрунтувати причини невдач у зовнішній політиці уряду Стамболійського на прикінцевому етапі його знаходження при владі.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Відсутність узагальнюю-чих досліджень із обраної проблематики у вітчизняній та закордонній історіографії визначає наукову новизну дисертації, яка полягає в наступному:–

у дисертаційному дослідженні зроблено одну з перших спроб аналітично подати історіографію проблеми, введено до наукового обігу оригінальні документи та матеріали з архівів Болгарії та України, значна частка яких недостатньо чи зовсім не використовувалася у наукових працях;–

на підставі сучасних методологічних методів та прийомів проведено комплексне дослідження зовнішньої політики уряду БЗНС;–

виявлено характерні риси зовнішньої політики Болгарії у 1919-1923 рр. в цілому, її основні пріоритети та переваги;–

проаналізовано місце та роль зовнішньої політики уряду БЗНС у збереженні територіальної цілісності та національного суверенітету країни, що зазнала поразки у Першій світовій війні;–

обґрунтовано миролюбні напрямки уряду Землеробської спілки до сусідніх балканських країн, які опинилися в стані держав-переможниць;–

розкрито суть нової зовнішньополітичної лінії поведінки Болгарії у ставленні до європейських і світових держав та, особливо, держав-переможниць;–

досліджено процес боротьби за обстоювання позитивного іміджу Болгарії у Європі та участі в цьому процесі голови уряду та міністра іноземних справ О.Стамболійського;–

наукова новизна дослідження є внеском у викриття усіх форм фальсифікацій і викривлень історії селянського політичного руху Болгарії і спробою звільнити її від тих апріорних, суб’єктивних, ідеологізованих та міфологізованих деформацій, на які була багата болгарська та радянська історіографія 1920-1980-х років.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що наведений фак-тичний матеріал, його результати можуть бути використаними для подальших наукових досліджень в галузі історії Болгарії ХХ ст., її зовнішньої політики, при підготовці монографій, наукових статей, підручників та навчальних посібників із всесвітньої історії, історії дипломатії та зовнішньої політики, при проведенні лекцій, семінарських та практичних занять, для підготовки спецкур-сів та спецсемінарів у вищих навчальних закладах. Головні висновки дисертації можуть бути використаними у дипломатичній діяльності державних закладів, які відповідають за розробку зовнішньої та внутрішньої політики України.

Апробація та публікація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідались та обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету. Загальна концепція дослідження та його окремі аспекти знайшли своє відображення у доповідях та виступах на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету за підсумками науково-дослідних робіт за період 2001-2004 рр., на Міжнародній науковій конференції „Німці Приазов’я та Причорномор’я: історія та сучасність (до 200-річчя переселення)” (м.Донецьк, 2003), Другій Міжнарод-ній науково-практичній конференції „Молодь та держава” (м.Святогірськ, 2003 р.) та Міжвузівській обласній науково-практичній конференції „Духовний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості”(м.Донецьк, 2004). Основні положення дисертаційної роботи викладені у 8 публікаціях, з них 4 – у спеціалізованих виданнях, які затверджені ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, з них основного тексту 160 сторінок. Список використаних джерел та літератури нараховує 235 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет дослідження, його хронологічні рамки, наукову новизну та практичне значення дисертації, подано апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база і методологія дос-лідження” висвітлюється стан наукової розробки теми, подається характерис-тика історіографічної й джерельної бази, визначається методологічна основа дисертаційного дослідження.

Історіографія питання. Проблема зовнішньої політики болгарських урядів після Першої світової війни понад восьми десятиріч не знаходила належного висвітлення в історичній науці й через це до сьогодні залишається маловивченою.

Існуючу літературу умовно розподілено за проблемно-хронологічним прин-ципом на міжвоєнну радянську та болгарську, післявоєнну радянську, сучасну вітчизняну й зарубіжну. Головна увага при аналізі наукових публікацій зосередже-на на розгляді зовнішньої політики Болгарії у період керування селянською парті-єю, тому що праць із проблем історичного розвитку країни у 1919-1923 рр. у різні часи з’явилося доволі багато. В них частково чи оглядово порушувалися загально-політичні питання. Вони глибоко не аналізувалися тому, що головна увага завжди приділялася внутрішній, реформаторській політиці уряду Стамболійського.

Першим історіографом зовнішньої політики Болгарії після Першої світової війни був сам її засновник – голова селянського уряду і лідер БЗНС – О.Стамболійський. Його багатий документальний спадок щодо зовнішньої політики свого уряду було зібрано та опубліковано наприкінці 80-х років ХХ ст. в окремому збірнику Външната политика на правителството на БЗНС – ноември 1919 – юни 1923. Александър Стамболийски – документално наследство. – София, 1989.. Що стосується праць, хоч би й частково присвячених зовнішній політиці Болгарії, то в першу чергу треба назвати його докладну доповідь XVI з’їзду БЗНС, яка незабаром вийшла окремою книжкою. У хва-лебних та пишномовних словах Стамболійський оцінював „успіхи” своєї зов-нішньої політики Стамболийски А. Земледелско управление. Реч пред XVI конгрес на БЗНС. – София, 1921.. Його іншим працям також була притаманна невиправдано завищена оцінка зовнішньополітичної діяльності болгарського уряду Стамболийский А. Най-потребното за балканските народи / Александър Стамболийски. Избрани произведения. – София, 1979; Його ж. Из реч, произнесена в Народното събрание, по външната политика на България / Там само та ін..

Коли 9 червня 1923 р. уряд Стамболійського було скинуто, до проблем історії Болгарії свою увагу привернуло не тільки міжнародне, а й наукове суспільство. Кількість праць, присвячених її історії, помітно збільшилася. Основна їх частина виходила в СРСР, авторами були, в тому числі, болгарські політемігранти См.: Очерки политической истории Болгарии. – М.-Л., 1923; Киранов П. Българското земледелско движение. Идеи, развитие и дело. – София, 1927; Дембо В. Крестьянство на Балканах. – М., 1931 та ін.. Проте в цих працях аналіз зовнішньої політики урядів селянсь-кої партії у 1919-1923 рр. практично був відсутній. Треба відзначити тільки пра-цю М.Горова „Боротьба селян Болгарії” Горов М. Борьба крестьян Болгарии. – М.-Л., 1927., у якій констатувались зовнішньополі-тичні зусилля уряду Стамболійського, але не було зроблено їх оцінки.

Розкол у середовищі БЗНС після 1925 р. зменшив інтерес до його історії, в тому числі до зовнішньої та внутрішньої політики уряду Стамболійського у 1919-1923 рр. У нечисельних працях, присвячених головним чином життю та діяльності трагічно загиблого під час червневого заколоту О.Стамболійського, про його зовнішню політику взагалі не згадували, тому що автори не надавали ніякого значення цьому напрямку діяльності уряду БЗНС. Можна нагадати тільки своєрідне видання одного з видних діячів БЗНС Н.Петкова, яке вийшло в Софії у 1930 р., було перекладено сербською мовою та видано в Белграді Петков Н. Александър Стамболийски. Личност и идеи. – София, 1930; Петков Никола Д. Александар Стамболиjски. Негова личност и идеjе. – Београд, 1933..

Після закінчення Другої світової війни у радянській та болгарській історіографії починається відносно інтенсивне вивчення болгарської історії періоду уряду Стамболійського (адже Болгарія стала „молодшим братом” СРСР). Радянські історики І.Частухін, А.Киршевська, М.Бірман, виконуючи соціальне замовлення, намагалися аналізувати як саму історію селянської партії, так і діяльність її уряду у 1919-1923 рр. Частухин И.Н. Болгарский земледельческий народный союз до прихода к власти. Дисс... канд. ист. наук. – М., 1948; Киршевская А.Н. Правительство Стамболийского в Болгарии (1919-1923 гг.). Дисс... канд. ист. наук. – М., 1952; Бирман М.А. Революционный кризис в Болгарии. Дисс... канд. ист. наук. – М., 1952 та ін.. Оцінка зовнішньої політики уряду БЗНС зводилася до того, що ця політика „...служила намаганням за будь-яку ціну виконати грабіжницькі умови мирного договору в Нейі, а також давала дозвіл діяльності контрреволюційних організацій російських білогвардійців у Болгарії, на користь англо-американському імперіалізму” Киршевская А.Н. Правительство Стамболийского в Болгарии // Краткие сообщения Института славяноведения АН СССР. – Вып.12. – М., 1954. – С.55; Осипов М.В. Болгария 1918-1939 годов. – М., 1950. – С.13..

Звичайно така точка зору не витримує критики, проте болгарська офіціальна історіографія, на угоду радянській, теж пішла шляхом фактичної фальсифікації подій зовнішньої політики Болгарії См.: Геновски М. Пътят на земледелского сдружаване. – София, 1947; Йоцов Я. Управление на Българския земеделски народен съюз 1919-1923 г. // Исторически преглед. – 1950. – №3; – 1951. – №3 та ін.. Спроби деяких болгарських істориків йти шляхом пошуків істини швидко припинялися.

Можна констатувати, що історики-славісти СРСР у 1950-60-ті роки зводили зміст зовнішньої політики Болгарії у 1919-1923 рр. тільки до питання болгарсько-радянських відносин.

Констатуючи „ворожість до Радянської Росії”, автори подібних публікацій ігнорували реальне становище, замовчували факти активної гуманітарної допомоги Болгарії голодуючим у Радянській Росії у 1921 році, зусилля уряду Стамболійського, спрямовані на встановлення нормальних політичних торговельних та дипломатичних відносин з більшовицькою Росією. Нема сумнівів у тому, що радянським історикам усі ці факти були відомі, проте, однобічно висвітлюючи зовнішню політику Болгарії у 1919-1923 рр., вони фактично опинялися по один бік із тими, хто невірно оцінював усю політику Стамболійського История южных и западных славян. – М., 1957. – С.482; Частухин И.Н. Идеологические и поли-тические взгляды Александра Стамболийского // Новая и новейшая история. – 1959. – №6 та ін..

Болгарські історики у ті ж самі роки ХХ ст. продовжили розробку проблем, пов’язаних із діяль-ністю уряду БЗНС, проте зовнішній політиці, як і раніше, уваги не приділялося Кожухаров К. Реформаторското дело на Ал.Стамболийски. – София, 1948; Його ж. Българският земледески народен съюз в миналото и днешните задачи. – София, 1956; История на България. – Т.II. – София, 1955 та ін.. Пояснювалося це також тим, що в ті роки Народна Республіка Болгарія, як і інші країни-сателіти СРСР, своєї самос-тійної зовнішньої політики не мала, а тому історія її зовнішньої політики дослідників не цікавила.

І хоча на межі 1960-70-х років інтерес до історії уряду Стамболійського не згасав, в СРСР та Болгарії вийшли загальні праці, де тема зовнішньої політики уряду БЗНС практично не згадувалася Горанович М.М. Крах Зеленого Интернационала. – М., 1967; Кожухаров К. Александър Стамболийски. – София, 1968; Тишев Д. Великата Октомврийската социалистическа революция и БЗНС. – София, 1967 та ін..

У 1972 р. у журналі „Векове” була опублікована стаття болгарського історика М.Куманова про Нишську угоду між Болгарією та Королівством сербів, хорватів, словенців (далі СХС) Куманов М. Нишката спогодба // Векове. – 1972. – Кн.5.. В ній було зроблено першу спробу позитивного аналізу вагомого зовнішньополітичного питання – регулювання прикордонних проблем між Болгарією та Королівством СХС.

У болгарській історіографії у цей час поширюється нова література, в якій все більше уваги приділяється аналізу окремих розділів зовнішньої політики уряду Стамболійського. Важливою подією у науковому житті стала монографія І.Димитрова, присвячена болгаро-італійським полі-тичним стосункам Димитров И. Българо-италиански политически отношения (1922-1943). – София, 1976.. Автор підкреслив невдоволеність італійських владних кіл землеробським ре-жимом, який вони оцінювали як більшовицький. Цей негативізм з боку Муссоліні змінився після того, як уряд Стамболійського був скинутий. Ще в одній статті І.Димитров пропонує огляд ролі та місця Болгарії у політиці європейських держав міжвоєнного періоду. Він вважає, що уряд Стам-болійського запроваджував зовнішню політику як ревізіоністську, намагаючись відбудови націо-нального суверенітету та підтримки претензій на території, які відійшли після світової війни до сусідніх держав Димитров И. България в европейската политика между двете световни войни / България в света от древността до наши дни. – Т.2. – София, 1979. – С.170-172..

У той самий час з’явилася низка наукових публікацій, де були проаналізо-вані головні проблеми двобічних стосунків на початку 1920-х років між Болгарією, Радянською Росією та Королівством СХС, а також внутрішніх проблем країни, пов’язаних з її зовнішньою політикою См.: Панайотов П. Българо-съветски отношения и връзки (1917-1923) / България в света от древността до наши дни. – Т.2. – С.178-188; Куманов М. Александър Стамболийски и българо-югославски отношения в началото на 20-те години на ХХ в. / Там само. – С.189-197; Ревякина Л. БЗНС и Съветска Русия. – София, 1981; Димитров Г.В. Бежанският проб-лема при управлении на БЗНС (1920-1923 г.) // Исторически преглед. – 1979. – №1 та ін.. Побачив світ також історичний довідник з дипломатичних стосунків Болгарії за 100-літній період, де зовнішня політика уряду БЗНС знайшла стандартне відображення Дипломатически отношения на България. 1878-1974. – Справочник. – Т.1. – София, 1976..

У 1979 р. у Болгарії широко відзначили 100-річчя з дня народження О.Стамболійського. Були опубліковані його “Вибрані праці”, а потім матеріали Міжнародної наукової конференції, авторами яких виступили відомі болгарсь-кі, радянські і західні історики Александър Стамболийски. Живот, дело, завети: Приветствия, доклади и съобщения, изнесени на Международната научна конференция по случай 100-години от рождението на Александър Стамболийски. – София, 6 и 7 юни 1979 г. – София, 1980.. У ювілейному збірнику особливий інтерес у нас викликають доповіді П.Панайотова, Л.Ревякіної, И.Димитрова, С.Дамянова, А.Питассіо і ін. У них був підведений попередній підсумок вивчення окремих аспектів зовнішньої політики уряду Стамболійського і двосторонніх відносин Болгарії і сусідніх балканських держав у той період. Однак з огляду на ювілейну тональність цих доповідей, варто підкреслити, що вони в основному прикрашали результати зовнішньополітичної діяльності уряду Землеробської спілки і перебільшували роль Стамболійського в рішенні так і невирішених по суті зовнішньополітичних проблем Болгарії.

Ретельно болгарські історики розробляли питання, пов’язані з підписанням Нейіського договору і відносинами із сусідніми Королівством СХС, Румунією і Грецією Христов Х. България в навечерието и по времето Парижката конференция за мир / Извес-тия на Института за история. – Т.28. – София, 1985; Коларж Й Чехословашко-българските отношения през 1919-1923 г. // Исторически преглед. – №5. – 1984; Йовевска-Бодурова М. Ньойският договор и българо-грецките отношения (1919-1923 г.) // Исторически преглед. – 1982. – №3; Кузманова А. Добружанският въпрос на Парижката мирна конференция през 1919 г. // Исторически преглед. – 1983. – №6; Великов С. Правителството на БЗНС и балканското сътрудничество / Александър Стамболийски. Живот, дело, завети; Мичева З. Българо-югославските отношения 1919-1923 // Векове. – 1980. – №3 та ін..

Суттєвий внесок у розробку важливих аспектів зовнішньої політики уряду Стамболійського у 1980-і роки зробив болгарський історик В.Топалов Топалов В. Посещението на Ал.Стамболийски във Великобритания / Изследования по българ-ската история. Външната политика на България 1878-1944. – София, 1978; Його ж. Приемане-то на България в Обществото на народите / Известия на Института за история. – Т.XXVI. Политически партии, организации и управления в България. 1878-1944. – София, 1983.. У його ґрунтовних роботах глибоко проаналізовані дві істотні зовнішньополітичні проблеми – прийом Болгарії в Лігу Націй і 100-денна поїздка болгарського прем’єра і міністра закордонних справ по європейських країнах. Однак, на наш погляд, в одній зі статей автор робить необґрунтований висновок, відзначивши, що “...прийом Болгарії до Ліги Націй не входить у число значних подій її історії”, і, відразу спростовуючи цю точку зору, заявляє, “він (прийом – І.П.) забезпечив гарантії збереження територіальної цілісності, незалежності і суверенітету Болгарії; був покладений кінець міжнародній ізоляції країни” Топалов В. Приеманието на България в Обществото на народите. – С.115-116.. На наш погляд, саме це й складало тоді основний зміст зовнішньополітичної діяльності уряду Стамболійського.

Своєрідним підсумковим дослідженням історії уряду Землеробської спілки стала монографія Д.Петрової, присвячена правлінню БЗНС у 1920-1923 р. Петрова Л. Самостоятелното управление на БЗНС. 1920-1923. – София, 1989.. Серйозних і глибоких аналітичних висновків у роботі Д.Петрової немає, вона лише констатує факти, а що стосується зовнішньої політики, то їй відведено не більше 10% всього обсягу монографії з констатацією уже відомих факторів, подій і явищ.

Підводячи попередній підсумок досліджень зовнішньої політики Болгарії періоду уряду БЗНС (з 1920 по 1980-і роки), варто констатувати, що кількість робіт у цілому виявилася досить великою, але в силу специфіки того часу вони мали слабку джерельну базу, тому що архіви і Болгарії, і СРСР використовувалися вибірково і далеко не об’єктивно. Відсутність достатньої документальної бази істотно обмежило коло досліджуваних питань, у тому числі й питань зовнішньої політики уряду Стамболійського.

Політичні процеси і зміни, які відбулися на величезному пострадянському і постсоціалістичному просторі наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ ст. створили певні сприятливі передумови для об’єктивного і всебічного дослід-ження зовнішньої політики Болгарії в 1919-1923 рр. За останні півтора десятка років кількість робіт з окремих проблем зовнішньої політики уряду БЗНС продовжувала збільшуватися, але узагальнюючої праці до цього часу немає ні в українській, ні в болгарській, ні в російській історіографії.

За роки існування незалежної України історична наука збагатилася незначною кількістю наукових праць з історії Болгарії досліджуваного періоду. Найбільший внесок у вивчення історії уряду О.Стамболійського і, зокрема, його зовнішньої політики зробив професор Донецького національного університету О.В.Крапівін. У низці його праць Крапивин А.В. Александр Стамболийский в политической истории Болгарии / Личность в политической истории Отечества. – М., 1993; Його ж. Болгарский земледельческий народный союз в политической борьбе (1918-1923 гг.). – Донецк, 1996; Його ж. Болгарский земледельческий народный союз в политической борьбе первой четверти ХХ ст.: Дисс... докт. ист. наук. – Киев, 1996 та ін., і особливо в докторській дисертації, певна увага приділена аналізу зовнішньополітичної діяльності уряду Землеробської спілки, але в контексті загальної теми. Оцінки зовнішньої політики країни в 1919-1923 р., подані їм у монографії про Стамболійського Крапивин А.В. Александр Стамболийский. Жизнь, взгляды, деятельность. – М., 1988., по суті повторені й у пізніших роботах. Дуже коротко позитивна оцінка зовнішньої політики Болгарії після Першої світової війни була відображена О.В.Крапівіним в одному з розділів навчального посібника, що вийшов у світ кілька років тому Внешняя политика стран Центральной и Восточной Европы: Учебное пособие. – Донецк, 2000. – С.17..

Локонічна оцінка зовнішньої політики уряду Землеробської спілки містить-ся в підручниках професора Київського національного університету В.І.Ярового Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.: Курс лекцій. – К., 1996; Його ж. Історія західних та південних слов’ян. – К., 2001 та ін..

Сучасна російська історіографія у силу сформованих нових політичних реалій, пов’язаних із розпадом СРСР і соціалістичного табору, не приділяє належ-ної уваги історії Болгарії. Молоді історики пропонують новий підхід до аналізу деяких важливих зовнішньополітичних сюжетів післявоєнного часу Шкундин Г.Д. Салоникское перемирие как пролог мирного договора с Болгарией / Версаль и новая Восточная Европа. – М., 1996; Його ж. Послевоенная Болгария: от Салоник до Нейи / Болгария в ХХ веке. Очерки политической истории. – М., 2003 та ін.. Підсумком нових наукових пошуків російської болгаристики повинен був стати збірник наукових статей „Болгарія в ХХ столітті” Болгария в ХХ веке. Очерки политической истории. – М., 2003., однак він не виправдав очікувань.

На відміну від інших істориків-болгаристів, сучасна історіографія Болгарії зробила досить багато для того, щоб звільнитися від тих апріорних, суб’єктивістських, а часом міфологізованих концепцій, якими, на жаль, були настільки багаті як радянська (російська), так і болгарська історіографія.

Сучасні болгарські історики не тільки викладають власну позицію, пропо-нують своє бачення окремих сторінок зовнішньої політики Болгарії після Першої світової війни, але й, що важливо підкреслити, роблять спробу провести паралель між подіями тих років і сучасними зовнішньополітичними проблемами Болгарії Илчев И. Родината ми – права или не! Външнополитическа пропаганда на балканските страни (1921-1923). – София, 1996; Анчев С. Добруджанският въпрос в политическият живот на България 1918-1923 гг. – Велико Търново, 1994; Димитрова С. “Възстановява-не… Репарации… Гаранции”: Франция и славянските бълкански държави (септември 1918 – януари 1920). – Благоевград, 1998; Її ж. Сърбия и другите на Парижката мирна конфе-ренция (1919-1920) // Балканистичен форум. – 1994. – №3; Галунов Т. Втора национална катастрофа. Процес. Виновниците. – Велико Търново, 1998; Генов Г. Ньойският договор и България. – София, 2000 та ін..

Таким чином, аналіз наукової літератури з проблеми, яка досліджувалася нами, свідчить, що зовнішня політика уряду Землеробської спілки (1919-1923 рр.) дотепер ще не стала предметом спеціального дослідження, хоча попередники зробили чималу роботу в даному напрямку в цілому. Переважна більшість наукових публікацій присвячена вивченню окремих аспектів зовнішньополітичної діяльності уряду БЗНС.

Основою джерельної бази дисертаційної роботи є архівні й опубліковані документи, що доповнюються стенографічними протоколами болгарського парла-менту, мемуарною літературою, статтями і текстами виступів О.Стамболійського.

Використано документи і матеріали 15 фондів Центрального державного історичного архіву Болгарії (ЦДІА), а також ряду фондів Державного архіву Республіки Болгарії (ДАРБ) і Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ). особливу цінність представляють матеріали фонду 176 (Міністерство закордонних справ) ЦДІА Болгарії, що довгий час знаходилися на закритому збереженні і дослідникам не видавалися. Вони серйозно збагатили джерельну базу дисертації.

Усі використані джерела як архівні, так і опубліковані, можна розділити на такі групи: 1) міжнародні договори і конвенції; 2) документи законодавчих і ви-конавчих органів влади; 3) статистичні матеріали; 4) праці керівників держави; 5) документи особистого походження (мемуари, спогади, щоденники, листи).

До першої групи належить Нейіський мирний договір, ряд інших міжна-родних договорів Болгарії періоду 1919-1923 рр. Вони містять зобов’язання Болгарії переможцям, відомості про права національних меншин у Королівстві СХС і Греції, зміну умов виплати репарацій, порядок охорони державного кордону між Болгарією і її сусідами Итоги империалистической войны. Серия мирных договоров. – Т.3. – Мир в Нейи. – М., 1925; Кесяков Б. Принос към дипломатическата история на България. – Т.1-2. – София, 1925-1926; Документы внешней политики СССР. – Т.1-5. – М., 1957-1961 та ін..

До цієї групи тісно прилягають документи і матеріали, що зберігаються в ЦДІА Болгарії. Тут зосереджені відомості про становище Болгарії після світової війни, документи центральних органів БЗНС, документи болгарських Народних зборів. Тут же зберігаються особисті папери, щоденник, нотатки О.Стамбо-лійського, його листування з лідерами БЗНС, дипломатичними представницт-вами Болгарії за кордоном, політичними і дипломатичними діячами європейсь-ких країн. Це матеріали фондів Міністерства закордонних справ (ф.176), закор-донних представництв Болгарії (ф.381), Народних зборів (ф.173), особистого фонду О.Стамболійського (ф.255), інших політиків і дипломатів (ф.135, 313) колекція документів (ф.282) і ін.

Для вивчення ряду питань, особливо українсько-болгарських зв’язків на початку 1920-х років, були використані документи, що знаходяться у фондах 2, 423 Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України. Це насамперед документи про процес надання болгарським урядом продовольчої допомоги голодуючим в Україні, інформація про діяльність в Одесі представництва болгарської кооперації “Звільнення”, зустрічі і бесіди глав урядів Болгарії й України О.Стамболійського і Х.Раковського в Генуї.

До другої групи можна віднести фундаментальні збірники документів і матеріалів законодавчих і виконавчих органів влади з питань зовнішньої політики Болгарії Външната политика на правителството на БЗНС – ноември 1919 – юни 1923. Александър Стамболийски. Документално наследство. – София, 1989; Советско-болгарские отношения и связи. Документы и материалы. – Т.1. – Ноябрь 1917 – сентябрь 1944. – М., 1976; Дневници на ХIХ, ХХ Обикновено Народно събрание. – София, 1919-1923 та ін., де відображена копітка робота уряду Стамболійського щодо звільнення країни з міжнародної ізоляції, вирішення репараційної проблеми і розв’язання складних взаємин із сусідніми державами. Вони дають реальну уяву про головні кроки уряду в 1919-1923 рр. у зовнішній політиці.

Третя група джерел – це матеріали публікацій у статистичних збірниках і що-річниках Статистика на изборите на народни представители за XVII, XVIII и ХIХ Обикновено Народно събрание. – София, 1928; Статистически годишник на Българското царство. 1913-1922. – София, 1924 та ін.. Дані цих видань у сукупності відображають динаміку зростання впливу БЗНС, місце інших політичних партій країни і зміну в соціальній структурі болгар-ської держави, що відбивалося на зовнішньополітичному курсі болгарських урядів.

Важливі дані і різну інформацію про зовнішню політику Болгарії було знайдено в опублікованих працях і виступах керівників країни, у першу чергу, О.Стамболійського, Р.Даскалова, О.Димитрова, М.Турлакова й ін. Ставлення автора дисертаційного дослідження до них неоднозначне. Особливо це стосується робіт Стамболійського, у яких, як уже відзначалося вище, мала місце завищена оцінка реального становища справ у зовнішній політиці країни, перебільшення оцінок досягнутого, були зроблені поспішні висновки про перспективи зовнішньополітичних досягнень.

У дисертації використана і ще одна група документів – мемуари, спогади, щоденники видатних суспільних, політичних діячів і дипломатів Болгарії, де містяться важливі дані про зовнішню політику країни, характеристика О.Стамболійського та інших болгарських керівників, політиків і дипломатів Христов Х., Сарафов К. Дневникът на Михаил Сарафов за сключването на мирния договор в Нейи през 1919 г. // Известия на Института за българска история. – Т.3-4. – София, 1951; Пешев П. Историческите события и деятели. От навечерието на Освобождениято ни до днес (чуто, видено и преживано). – София, 1929 та ін.. І хоча, з одного боку, ми бачимо властивий їм суб’єктивізм, з іншого боку, саме він (цей суб’єктивізм) дозволяє відтворити реальний портрет як основних зовнішньополітичних подій, явищ і процесів, характерних для того часу, так і особистостей, причетних до зовнішньої політики Болгарії 1919-1923 рр.

Звівши разом комплекс найрізноманітніших джерел, і документальних, і архівних, які взаємодоповнюють і підкріплюють одне одного, перевіривши їх і зіставивши між собою, у сполученні з використанням досягнень сучасної історіо-графії, вдалося простежити всю зовнішню політику уряду БЗНС у 1919-1923 рр., спробувати створити в теоретичному й історичному плані цільне дослідження. Аналіз історіографії і джерельної бази переконує в необхідності подальшої розробки і вивчення проблеми. Наявність документальних матеріалів, у тому числі дотепер маловідомих, створює реальну можливість поглибленого і детального аналізу зовнішньої політики Болгарії після Першої світової війни.

Головними методологічними принципами, що використовував автор під час проведення дослідження, були діалектичні принципи наукового пізнання – історизм, принцип багатофакторності і загальності. Саме використання принци-пу історизму дозволило розглянути об’єкт дослідження (місце і роль Болгарії в системі міжнародних відносин міжвоєнного періоду) не тільки як рух об’єктив-ного світу, але і з точки зору внутрішньої структури як органічне ціле, як систему. Це також дало можливість розглянути об’єкт із погляду розкриття закономірності його розвитку, законів переходу від одного історичного стану до іншого. Усе це можна простежити на змінах у зовнішній політиці Болгарії в період правління БЗНС у порівнянні з попередніми роками й урядами старих “буржуазних” партій. Якщо раніше зовнішня політика болгарських урядів була не тільки національно-об’єднувальною, але й експансіоністською, то в період уряду Землеробської спілки вона різко змінюється у силу не тільки обставин, пов’язаних з поразкою Болгарії в Першій світовій війні, але й у зв’язку з ліберально-демократичним характером цього уряду.

Обрана нами методологія дозволяє об’єктивно розкрити наукове значення й основні тенденції розвитку зовнішньополітичної діяльності уряду БЗНС. Використання методів наукового пошуку дозволило автору дисертації уникнути ідеологічно упереджених підходів при висвітленні теми дослідження.

У другому розділі „Болгарія в системі міжнародних відносин після закінчення Першої світової війни” розкрито складне становище країни, яка одержала поразку в війні і з якою країни-переможниці будували свої стосунки методом диктату, нав’язавши їй на Паризький мирній конференції несправедли-вий Нейіський мирний договір. З цього часу значну роль у вирішенні складних зовнішньополітичних проблем стала відігравати боротьба уряду Землеробської спілки за вихід Болгарії з політичної та дипломатичної ізоляції. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

Перший підрозділ „Зовнішня політика Болгарії напередодні і в добу робо-ти Паризької мирної конференції” містить цілісну характеристику становища в країні одразу після закінчення війни, її складного зовнішньополітичного оточення. Аналізуючи зовнішню політику Болгарії в цей період, автор констатує, що вона була нерішучою, непередбачливою та безпорадною.

Болгарські політики і дипломати розуміли, що в разі поразки у війні вони втратять можливість відстоювати інтереси держави перед державами-перемож-ницями. І, на жаль, зайняли позицію беззаперечного виконання всіх вимог і диктату з боку держав-переможниць.

Після війни Болгарія фактично опинилася в стані ізольованої від зовнішнього світу держави. Вона формально зберегла зв’язки лише з невеликою групою держав, які в роки війни були нейтральні.

В дисертації підкреслюється, що болгарські політики і дипломати мали намір пом’якшити умови мирного договору з Болгарією, який на той час готувався в Парижі. Для цього використовували всі сили та можливості, які мали в активі, для того, щоб прихилити на бік максимальної підтримки бол-гарських національних інтересів як можна більше реальних учасників мирних домовленостей. Однак антиболгарська пропаганда і агітація, яка розгорнулася в ряді європейських країн, значно обмежили вирішення всіх цих питань.

У другому підрозділі „Підготовка та підписання Нейіського мирного договору” розглядається ряд спроб болгарського уряду, спрямованих на збереження національної незалежності і територіальної цілісності країни.

На Паризькій мирній конференції був розповсюджений документ, який мав назву „Правда про звинувачення Болгарії”, у змісті якого були мотивовані заперечення на більшість звинувачень, однак цей важливий документ не висунули до розгляду конференції, не потрапив він також і до друку. У тексті „Правда про звинувачення Болгарії” констатувалося, що претензії Греції, Румунії і Королівства СХС не мають підстав. Хибні також и більша частина положень проекту мирного договору з Болгарією. 3 листопада 1919 р. представники Болгарії одержали “Відповідь союзних та об’єднаних сил на заперечення болгарської делегації за умовами миру”. У своєму супровідному листі до “Відпо-віді” голова Паризької мирної конференції Ж.Клемансо заявляв, що не приймає заперечень болгарсь-кої делегації з проекту мирного договору. Він затвердив, що умови миру дають змогу забезпечити нормальний розвиток Болгарії та гарантувати їй економічний вихід до Егейського моря. З територіаль-них питань, на цьому наполягали балканські держави, ніякі заперечення Болгарії до уваги не бралися.

Таким чином, змусивши Болгарію прийняти хибний та принизливий договір, держави-переможниці самі і визначили напрямок її зовнішньої політики на весь міжвоєнний період, який в науковій літературі визначили як політика мирної ревізії післявоєнного статус-кво.

З цього часу Болгарія пройшла складний шлях дипломатичних і політичних переговорів з держа-вами-переможницями, проте звільнилася від невизначеності та приниженого стану. Поступово держа-ва стала окреслювати свої самостійні зовнішньополітичні пріоритети, звертаючи увагу, в першу чергу, на нову геополі-тичну обстановку, яка з’явилась в Європі після закінчення Першої світової війни.

Третій підрозділ „Боротьба Болгарії за мирні відносини з балканськими державами в добу роботи Паризької мирної конференції” – висвітлює діяль-ність болгарських політиків, дипломатів та громадськості в напрямку збереження мирних стосунків з Югославією, Грецією та Румунією в дуже складних для Болгарії умовах переговорного процесу, коли країни-переможниці підтримали приєднання до балканських держав низки болгарських територій.

Політика болгарського уряду, яка не відповідала ефективним можливос-тям, негативно впливала на болгарську пропаганду. Напередодні Паризької мирної конференції політики в Софії, переконані в необхідності національної єдності, були не в змозі запропонувати розумну і послідовну платформу для підтримки своєї зовнішньої політики.

Четвертий підрозділ – „Зовнішньополітичні пріоритети коаліційного уряду О.Стамболійсь-кого” – знайомить з першими кроками нової зовнішньої політики Болгарії, яка створювалася полі-тичними лідерами країни від імені селянської партії. Але вони не мали досвіду керівництва дер-жавою. Крім того, зовнішньо-політичні пріоритети коаліційного уряду були суттєво відкоректовані Нейіським мирним договором, та представниками від інших фактично опозиційних партій.

В дисертації досліджено, як коаліційний уряд зміг зберегти дипломатичні зв’язки та контакти з європейськими країнами, налагодити стосунки з новими по-літичними та дипломатичними партнерами, особливо з числа країн-переможниць.

У третьому розділі „Зовнішня політика уряду БЗНС (травень 1920 – червень 1923 рр.)” досліджується нова зовнішньополітична лінія уряду О.Стамбо-лійського протягом трьох років управління країною, успіхи та невдачі зовнішньої політики Болгарії в цей час. Розділ складається з чотирьох підрозділів

Перший підрозділ – „Новий зовнішньополітичний курс однопартійного