ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО

“ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ”

ПЕСЧАНСЬКА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 658.332.2

РОЗВИТОК ЗЕМЕЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ

Спеціальність 08.08.01 – економіка природокористування і охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Миколаївському державному гуманітарному університеті ім. Петра Могили Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор
Горлачук Валерій Васильович,
Миколаївський державний гуманітарний
університет ім. Петра Могили,
заст. завідувача кафедри економіки та менеджменту (м. Миколаїв)

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН
Третяк Антон Миколайович,
Українська академія аграрних наук,
віце-президент Академії (м. Київ)

кандидат економічних наук
Шворак Анатолій Максимович,
директор Державного підприємства “Волинський науково-дослідний та проектний Інститут землеустрою” (м. Луцьк)

Провідна установа: Тернопільська академія народного господарства, кафедра земельних відносин та технологій АПК (м. Тернопіль)

Захист відбудеться “14” вересня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.865.01 при ДП “Головний науково-дослідний та проектний Інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДП “Головний науково-дослідний та проектний Інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, .

Автореферат розісланий “5” серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ібатуллін Ш.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес формування ринкової економіки в Україні, зумовлений об’єктивними законами розвитку суспільства й економіки, накладає свій відбиток на високі вимоги до раціонального використання й охорони земель. Адже Україна, велика аграрна держава, володіючи 25% чорноземів світу, що є найдорожчим багатством нації, не має адекватного соціально-економічного зростання. І це при тому, що, за розрахунками вчених, українська земля може прогодувати 150 і більше млн. чоловік без порушення екології.

Історичний характер розвитку землекористування свідчить, що на всіх етапах розвитку суспільства у вирішенні продовольчої проблеми економічні інтереси переважали над екологічними. Економічне зростання забезпечувалося, головно, екстенсивним способом використання земельно-ресурсного потенціалу. Концепція “перемоги” над природою призвела до порушення оптимального співвідношення земельних угідь, в тому числі сільськогосподарських. В результаті цього поширилися процеси водної ерозії і дефляції ґрунтів, знизилась його природна родючість, порушено екосистему, що формувалась багато століть. Глобалізація екологічних проблем ставить серйозні завдання щодо адаптації економічної діяльності до відтворювальних можливостей земельних ресурсів на основі об’єктивних законів природи й економіки. Вирішальне значення у розв’язанні цих проблем належить науково обґрунтованій системі земельного менеджменту.

Актуальність розвитку земельного менеджменту в Україні випливає з того, що завдяки йому досягається умова стабілізації дієздатності системи управління земельними ресурсами, зростає можливість підвищення соціальної, еколого-економічної ефективності використання землі. Земельний менеджмент як процес спрямований на подолання негативних тенденцій в землекористуванні, пошуки резервів збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, поліпшення соціального стану громадян тощо без шкоди для довкілля.

Потрібно зазначити, що в Україні темі земельного менеджменту поки що присвячено небагато спеціальних досліджень, які б розширювали світоглядний спектр управлінської думки. Серед дослідників у цьому напрямку є відомі українські вчені: М.О. Володін, В.Г. В’юн, В.В. Горлачук, А.С. Даниленко, Д.С. Добряк, Л.Я. Новаковський, А.Я. Сохнич, А.Г. Тихонов, А.М. Третяк, В.В. Юрчишин та ін.

Разом з тим сучасна методологічна база не розкриває всієї сутності земельного менеджменту, в результаті чого не забезпечується умова раціонального використання й охорони земельних ресурсів. Тому в дисертаційній роботі поставлена наукова задача, яка полягає у продовженні наукових досліджень розвитку земельного менеджменту, оскільки тільки завдяки йому можна очікувати обнадійливі якісні зрушення у землекористуванні. Актуальність проблеми, її практичне значення і недостатнє наукове обґрунтування зумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження входить до плану науково-дослідної роботи Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили та є складовою програми наукових досліджень кафедри економіки та менеджменту “Агротехнології, спрямовані на запобігання забрудненню та руйнації екосистеми” (номер держреєстрації 0103U005605).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка і обґрунтування наукових основ земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами, який спрямований на вирішення проблем раціонального використання та охорони земель.

Багатогранність поставленої проблеми зумовила необхідність розв’язання таких завдань: поглибити теоретичні основи розвитку раціонального землекористування; дослідити передумови розвитку земельного менеджменту; розробити теоретико-методологічні основи земельного менеджменту; виявити та узагальнити основні фактори впливу на функціонування земельного менеджменту як системи, що спрямована на вирішення проблем забезпечення раціонального землекористування; обґрунтувати шляхи удосконалення системи земельного менеджменту з метою підвищення ефективності землекористування; розробити науково-методичні засади визначення ефективності земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами.

Об’єкт дослідження процес розвитку земельного менеджменту в Україні.

Предметом дослідження є розвиток наукових основ земельного менеджменту в умовах ринкового землекористування.

Методи дослідження базуються на фундаментальних положеннях світового менеджменту, економічної теорії, економіки природокористування, теорії управління. Методологічною основою досліджень виступає діалектичний метод, за допомогою якого економічні явища вивчались не ізольовано, а в їх взаємодії, не в статиці, а в процесі розвитку. Для досягнення мети дисертаційної роботи широко використовувалися методи економічних досліджень: абстрактно-логічний (при формуванні умовиводів екологобезпечного землекористування та ін.); метод порівняння (визначення наукової сутності “менеджменту” і “управління” та “менеджера” і “керівника” та ін.); аналізу і синтезу (наукові основи системи управління земельними ресурсами, земельного менеджменту); монографічний (для детального вивчення і опису факторів впливу на ефективність земельного менеджменту та ін.); системно-структурний (визначення системності земельного менеджменту та ін.); методи наукового узагальнення (вдосконалення механізму земельного менеджменту на основі теорії і практики землекористування, управління земельними ресурсами та ін.); експериментальний (обґрунтування ефективності використання бази даних) тощо. При побудові автоматизованої бази даних використано розрахунково-конструктивний метод та інше.

Інформаційну базу дослідження склали закони України; постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України; доповіді, монографії та науково-аналітичні статті; спеціальні наукові видання; літературні джерела вітчизняних і зарубіжних авторів; Internet; власні дослідження тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації сформульовано та обґрунтовано низку наукових положень, висновків і рекомендацій, що розкривають зміст дисертаційного дослідження, новизна яких полягає в наступному:

· поглиблено теоретичні засади розвитку раціонального землекористування, що на відміну від існуючих забезпечують збалансоване узгодження екологічних, економічних, соціальних і виробничих параметрів використання землі в умовах трансформації ринкової економіки;

· розроблено теоретико-методологічні основи земельного менеджменту, суть яких полягає у формуванні його наукової моделі, що складається з таких елементів як система цілей і завдань, принципів та методів, суб’єкту і об’єкту, предмету менеджменту спрямованого на розв’язання проблем організації раціонального використання й охорони земель;

· розвинуто механізм земельного менеджменту на функціональному рівні, обґрунтовано прерогативу цільових функцій земельного менеджменту у контексті розвитку ринкового землекористування;

· розроблено теоретико-методологічні підходи до оптимізації рішень у системі землекористування, побудованих на використанні теорії нечітких множин;

· сформовано інформаційну базу даних для розрахунку балансу гумусу в ґрунті з метою ефективного управління процесом збереження та відтворення його родючості, із урахуванням видів сільськогосподарських культур, їх врожайності, способу використання побічної продукції та гранулометричного складу ґрунту, що дозволить земельним менеджерам та землекористувачам здійснювати моніторинг гумусного стану ґрунтів, з метою запобігання негативним змінам агроекологічного стану земель;

· сформовано та обґрунтовано систему показників еколого-економічної та соціальної ефективності земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами, до яких відносяться: зростання ефективності землекористування за рахунок організації території; удосконалення структури земельних угідь та посівних площ; рівень мінералізації гумусу в ґрунті та ін.

Практичне значення отриманих результатів. Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що отримані висновки і рекомендації мають практичну направленість, результати досліджень використані Миколаївським обласним головним управлінням земельних ресурсів, Головним управлінням сільського господарства і продовольства облдержадміністрації, Жовтневим районним відділом земельних ресурсів Миколаївської області.

Наукові дослідження роботи використовуються у навчальному процесі Миколаївського державного аграрного університету при вивченні курсу “Управління земельними ресурсами”.

Теоретико-методологічні підходи, отримані в дисертації, можуть бути використані землевпорядними, землеоцінними організаціями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, дорадчими службами та іншими фізичними і юридичними особами.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом розроблено і обґрунтовано наукові основи земельного менеджменту в умовах структурної перебудови землекористу-вання. Основні наукові положення, що виносяться на захист, розроблені самостійно.

Результати всіх наукових досліджень, наведених у роботі, знайшли відображення в списку публікацій. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом власної роботи здобувача, а саме: у статті “Удосконалення моделі формування й реалізації земельної політики в Україні” автором розвинуто методологічні засади подальшого здійснення земельної реформи, досліджено суттєві переваги крупнотоварного виробництва над натуральним, що створює умови для соціально-економічного зростання країни; у науковому виданні “Управління відтворенням і збереженням родючості ґрунту у контексті сталого розвитку природокористування” здобувачеві належить ідея розробки і формування автоматизованої бази даних “Визначення балансу гумусу в ґрунті”, розрахунку ефективності її використання.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідались і отримали позитивну оцінку на Міжнародній конференції молодих науковців “Глобалізація як джерело конфліктів та можливостей”, м. Миколаїв, 30 травня 2003 р.; науково-практичній конференції “Реформування земельних відносин і охорона земель”, м. Львів, 26-27 вересня 2003 р.; науково-практичній конференції “Проблеми та шляхи оптимізації економічних та екологічних взаємовідносин у сталому розвитку Причорноморського регіону”, м. Миколаїв, 17-18 жовтня 2003 р.

Публікації. Основні наукові положення, висновки і результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 5 опублікованих роботах, в т.ч.: три у фахових журналах, одна в науково-методичному виданні “Управління відтворенням і збереженням родючості ґрунту у контексті сталого розвитку природокористування”, одна у тезах конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, cписку використаних джерел та додатків, що викладені на 234 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 8 таблиць, 20 рисунків, список використаних джерел із 282 найменувань, 10 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи; визначено мету та завдання; конкретизовано об’єкт, предмет дослідження; викладено методи дослідження; обґрунтовано наукову новизну отриманих результатів та можливі шляхи їх практичної реалізації; відзначено ступінь апробації і впровадження основних результатів роботи в економічну практику та особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретичні засади розвитку раціонального землекористування” відзначено, що у зв’язку з реформуванням економічної системи України, ліквідацією монополії власності держави на землю актуальною залишається проблема створення системи управління земельними ресурсами, яка є гарантією реалізації політичного курсу держави щодо розвитку сталого землекористування. Дисертантом сформульовано теоретико-методологічні основи ефективного управління земельними ресурсами як нової ідеології розвитку раціонального землекористування, за якої розв’язується протиріччя між економічними інтересами та екологічними імперативами.

Зроблено висновок про те, що концепційні засади трансформаційних процесів у землекористуванні самоплинно розвиватися не можуть. Декларативне визнання зміни форм власності і господарювання на землі є небезпечним для розвитку ринкової економіки. Позитивні зрушення у цій сфері діяльності можна досягти тільки за умови ефективно діючої системи управління земельними ресурсами. Причому у ланцюгу “управління – земельні ресурси” винятково важливе місце належить земельному менеджменту. Автор дослідив об’єктивну необхідність його розвитку як умову раціонального землекористування. Пріоритетна цінність земельного менеджменту визначається його стратегічним напрямком розвитку: забезпечення сталого розвитку землекористування. При цьому його потрібно розглядати як процес розвитку землекористування на основі оптимізації соціальної, економічної та екологічної складових господарської діяльності на землі, з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

Дисертант, дослідивши недосконалість методологічного апарату земельного менеджменту, ставить питання, насамперед, розкрити наукову сутність “менеджменту”, “управління”, їх вплив на процеси, що проходять у землекористуванні. В розділі досліджено наукову думку вітчизняних вчених і виявлено, що нині практично відсутні праці, які розкривають світоглядний спектр земельного менеджменту.

Обґрунтовуючи оптимальний варіант тлумачення цих понять, автор дійшов висновку, що “менеджмент” – це процес, спрямований на ефективне використання земельних ресурсів в умовах середовища, в якому постійно протікають зміни. “Управління” ж потрібно розглядати як діяльність, спрямовану на досягнення системних цілей, тобто досягнення кінцевої мети – раціонального використання і охорони земельних ресурсів. Отже, це вказує на те, що ці економічні категорії не адекватні між собою, вони не є синонімами. Менеджмент є складовою частиною системи управління земельними ресурсами.

У процесі подальшого дослідження автор отримав результати, які свідчать, що управління виконуватиме своє функціональне призначення тільки за умови наукової впорядкованості щодо тлумачення понять “управління” і “регулювання”. Так, існуюча практика засвідчує, що термін “управління” ототожнюється з терміном “регулювання”, хоча між ними існує суттєва відмінність. Регулювання – це внесення корективів у характер діяльності об’єкта, включення в кожний даний момент такої програми управління, яка забезпечуватиме протидію системи впливу, що відхиляє її від заданого стану. Управління ж виконує ширше коло завдань – не тільки забезпечує стабільність системи, але й може змінити й розвинути її.

На основі проведеного дослідження автор переконливо стверджує, що на практиці таке розуміння економічних категорій ігнорується, а це затрудняє адекватно оцінити комплекс заходів щодо збереження і відтворення земельних ресурсів.

Провівши власні дослідження, автор відзначає, що розвиток земельного менеджменту потрібно розглядати в контексті ділових якостей менеджерів. З цього погляду автор вважає за необхідне взяти на озброєння в системі управління земельними ресурсами економічні категорії “керівник” і “земельний менеджер”, кожне з яких є виявом суті різних видів діяльності. Піраміду як ієрархічну систему управління земельними ресурсами у розрізі трьох рівнів (ступенів), де до нижнього та середнього рівнів віднесено категорію “менеджер” (управлінець), а до вищого рівня управління – категорію “керівник”, представлено на рис. 1.

Рис. 1. Ступенева ієрархія в системі управління земельними ресурсами

При цьому керівники мають найбільшу владу і несуть повну відповідальність за діяльність організації. Менеджери (управлінці) середньої ланки очолюють підрозділи, відділи, філії і окремі служби центрального апарату управління. Менеджери нижньої ланки це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над виконавцями.

Аналіз діяльності спеціалізованих підрозділів (структур) системи управління земельними ресурсами в цілому засвідчує про їх низьку ефективність, що зумовлена незадовільним станом законодавчого забезпеченням. Правовий нігілізм, тобто неузгодженість законодавчих актів (Земельного, Лісового, Водного, Цивільного кодексів і ін.), відомчий підхід до прийняття управлінських рішень є головною проблемою, з якою стикаються менеджери і керівники у своїй практичній діяльності. Неоднозначність тлумачення статей земельного та ін. законодавства, його заплутаність призводять до невиправданих витрат часу “пошуку істини”, виникнення земельних спорів тощо. З цього приводу пропонується прийняття Закону “Про управління земельними ресурсами”, який на законодавчому рівні визначить принципи, стратегію, тактику, функції, методи, механізми та структуру управління земельними ресурсами України, забезпечить розв’язання завдань ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого зростання соціального, інвестиційного і виробничого потенціалу землі, перетворення її у самостійний фактор розвитку економіки України.

Особливе значення в Законі при цьому відводиться визначенню на законодавчому рівні термінів “раціональне землекористування”, “оптимальне землевикористання” та інше, оскільки невизначеність сутності цих понять не дозволяє окреслити шляхи їх досягнення.

В роботі особливо акцентується увага на необхідності процесу управління земельними ресурсами за формулою “управління – право”, а не навпаки – “право управління”. Іншими словами, мова йде про те, що система управління земельними ресурсами повинна бути “замовником” права, яке дає законні підстави для реалізації земельної політики.

У другому розділі “Аналіз і розвиток наукових основ земельного менеджменту” на підставі дослідження існуючих цінностей теоретичних основ менеджменту, економіки, землевпорядкування, екології тощо, вперше на основі системного принципу, сформульовано методологічні засади земельного менеджменту, який спрямовано на вирішення проблеми раціонального використання і охорони земель, концептуального збагачення науки управління.

Досліджено, що системність земельного менеджменту проявляється у формі визначення його поняття, предмету, принципів та функцій, які реалізуються земельними менеджерами у їх практичній діяльності.

У дисертації, обґрунтовуючи передумови розвитку земельного менеджменту, показана його індивідуальність, яка є способом існування системи управління земельними ресурсами. Це дало підстави визначити основоположне поняття “земельний менеджмент” як інтеграційний процес, що спрямований на розв’язання конкретних проблем в реалізації соціальних, економіко-екологічних задач в системі управління земельними ресурсами. Концептуальна визначеність наукової сутності даної економічної категорії пов’язана з предметом вивчення земельного менеджменту.

В роботі акцентується увага на тому, що предметом земельного менеджменту є оптимізація земельних відносин між фізичними і юридичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до визначеного стратегічного напрямку розвитку землекористування автор надав перевагу таким принципам земельного менеджменту: системності; комплексності; інтегрованості; постійного удосконалення; історичного досвіду; високого динамізму; поєднання матеріальної і моральної зацікавленості тощо. Окреслені принципи виступають фундаментом функціонування, основною істиною, всебічним і універсальним порядком, що відбиває особливість земельного менеджменту, а їх набір є його ідеологією. При цьому дисертант відзначив, що зазначені принципи земельного менеджменту необхідно розглядати через призму принципів земельного законодавства, визначених в Земельному кодексі, принципів Закону “Про землеустрій” та ін.

Виходячи з цього, нами проведено дослідження функцій земельного менеджменту. Причому ці функції, до яких відносяться планування, організування, мотивування і контролювання, за формою є спільними і для інших сфер діяльності, але за специфікою галузі землекористування вони є цілком відмінні між собою. Для повнішого розкриття суті цих функцій відзначається, що вони представляють систему взаємопов’язаних дій, які характеризуються необоротною спрямованістю і на кожному етапі (фазі) їх виконання земельними менеджерами націлюються на вирішення низки все нових важливих завдань (рис. 2).

Рис. 2. Функції трудового процесу земельних менеджерів

У дисертації змодельована структура земельного менеджменту (рис. 3) та визначені його суб’єкт та об’єкт. Суб’єктом земельного менеджменту є сукупність посад, що утворюють апарат керівників і земельних менеджерів (директори; начальники; заступники директорів, начальників; майстри; бригадири тощо). Об’єктом земельного менеджменту є: процес використання землі в межах території України та господарська й ін. діяльність, яка пов’язана з її володінням, користуванням і розпорядженням.

Рис. 3. Модель структури земельного менеджменту

У роботі визначено та обґрунтовано мету і завдання земельного менеджменту. При цьому основна мета земельного менеджменту полягає у створенні умов раціонального використання та охорони земель, а основне завдання земельного менеджменту впровадження системи заходів, які забезпечать розвиток екологобезпечного землекористування.

У цьому розділі акцентується увага на тому, що ефективність земельного менеджменту є похідною від впливу не тільки факторів макрооточення (економічного, науково-технологічного, політико-правового, соціально-культурного, інформаційного стану та інше) та внутрішнього оточення (організаційна та виробнича структура, функції, методи, стиль земельного менеджменту, якість прийняття рішень, імідж та ін.), але й таких факторів антропогенного впливу, як сільськогосподарське виробництво, культура землеробства, промисловість, енергетика, транспорт тощо (рис. 4).

Рис. 4. Основні фактори впливу на стан земельних ресурсів

Визначені фактори ініціюють своєчасне виявлення та спрямування потенційних або реальних загроз в таку площину, в якій негативна їх дія буде послаблена до допустимого рівня у найкоротший час.

У третьому розділі “Шляхи удосконалення земельного менеджменту” визначено теоретико-методичні підходи щодо удосконалення земельного менеджменту, зумовленого необхідністю гармонізації відносин у ланцюгу “суспільство земельні ресурси”.

У розділі акцентується увага на тому, що досягнення поставленої мети можливе тільки за умови науково обґрунтованої системи цільових функцій земельного менеджменту: земельно-кадастрові роботи; організація землевпорядного виробництва; земельний моніторинг; застосування планово-картографічного матеріалу; земельний маркетинг; інноваційно-інвестиційна діяльність тощо. Визначені функції є послідовним утвердженням формування системи земельного менеджменту як процесу управління земельними ресурсами, умовою забезпечення балансу у співвідношенні обов’язків, прав і відповідальності за роботу структурних підрозділів і окремих виконавців.

В роботі запропоновано модель прийняття рішень у земельному менеджменті (рис. 5).

При моделюванні компромісних рішень у дисертації досліджено принципово нову ідеологію, яка ґрунтується на теорії нечітких множин, що дозволяє описати причинно-наслідкові зв’язки між розпізнанням проблеми і параметрами її стану

Рис. 5. Модель прийняття рішення в земельному менеджменті

“розмовною мовою”, вивільнивши дослідження від трудомісткого процесу збору та

опрацювання великого масиву інформації, яка зовсім не виправдовує себе. Це

зумовлено, насамперед, тим, що у реальній дійсності всі явища, процеси носять мінливий, розмитий характер вхідної інформації, яку неможливо використати при традиційному способі математичного моделювання або ж, використавши її, результат вирахувань не буде відображати дійсного стану речей. Доцільність використання теорії нечітких множин автором доведено на практичних прикладах прийняття управлінських рішень.

З метою створення умов для ефективного управління процесом відтворення і збереження родючості ґрунту дисертантом обґрунтовується доцільність запровадження у виробництво автоматизованих баз даних (БД) у складі єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру України. Однією з таких баз, що створена нами, є база “Визначення балансу гумусу в ґрунті”, застосування якої підвищує оперативність та якість визначення балансу гумусу в ґрунті, це дозволяє власникам землі і землекористувачам своєчасно реагувати на якісні зміни ґрунтового покриву з метою збереження та відтворення його родючості у процесі господарської діяльності на землі.

Причому головною метою запровадження такої бази даних є створення на основі застосування ГІС-технологій земельної інформаційної системи ЗІС, в якій такою інформацією можуть користуватись структурні підрозділи центральних органів та органи виконавчої влади і місцевого самоврядування в цілях поточного і стратегічного управління земельними ресурсами; власники і користувачі землі; органи податкової адміністрації, нотаріальні контори при посвідченні угод щодо трансакцій із земельними ділянками; суб’єкти ринку землі тощо.

Нами досліджено, що ефективність менеджменту визначається комплексом пріоритетних її видів: екологічною, економічною й соціальною ефективністю. Такий підхід є відмінним від існуючих у загальному менеджменті, де найчастіше розглядають економічну, технологічну й соціальну ефективність. Надзвичайно важливою в тріаді ефективності земельного менеджменту є екологічна, і пов’язано це з необхідністю розвитку екологобезпечного землекористування, оскільки земельні ресурси це незамінний фактор життєдіяльності людей, найбільш цінний капітал країни.

У роботі наведено систему критеріїв та показників ефективності земельного менеджменту (рис. 6), сукупність яких дозволяє сформулювати визначення поняття “ефективність земельного менеджменту” як співвідношення отриманої максимальної кількості сільськогосподарської продукції при мінімумі затрат без шкоди для земельних ресурсів.

Оцінка результативності управлінської діяльності земельного менеджменту пропонується здійснювати на підставі відомої кваліметричної моделі (розкладення складного явища на частини), згідно з якою головним об’єктом оцінки є праця земельних менеджерів (Опр. мен.) і праця колективу (О п.кол).

Відповідно до цього, розрахунок внеску праці земельних менеджерів можна визначити за формулою

О пр. мен. = Tф (Ккіл Кяк Кін Кек) КЕ, (1)

де Tф табельні години праці земельного менеджера за обліковий період; Ккіл показник оцінки кількості праці колективу, який розраховується за формулою

Ккіл = , (2)

Рис. 6. Критерії та показники ефективності земельного менеджменту

де кількість додаткових годин на виконання i-го завдання; n число виконаних

колективом завдань;

Кяк показник якості виконання колективних завдань, який розраховується за формулою

Кяк = , (3)

де години на виправлення j-ї помилки, допущеної при виконанні колективом

i-го завдання; m число допущених помилок при виконанні завдання;

Кін показник інтенсивності витрат праці, який розраховується за формулою

Кін = , (4)

де нормовані години на виконання i-го завдання; фактично витрачені години на виконання i-го завдання;

Кек показник економічності, який розраховується за формулою

Кек =, (5)

де нормовані витрати по g-му ресурсу для виконання i-го завдання; фактичні витрати по g-му ресурсу для виконання i-го завдання;

КЕ корисний ефект; визначається за формулою

КЕ = Кін Кек. (6)

Що стосується оцінки праці колективу, то її можна провести за формулою

О п.кол = (Ккіл Кяк Кін Кек) КЕ, (7)

де Tпл планові витрати робочих годин колективом за обліковий місяць; h кількість робітників у підрозділі.

Таким чином, є підстави стверджувати, що розвиток земельного менеджменту є запорукою високої ефективності використання земель, прискорення процесу структурних змін в усіх ланках системи управління земельними ресурсами.

ВИСНОВКИ

У дисертації, яка є завершеною науковою роботою, здійснено теоретичне узагальнення, що виявляється у формуванні основ земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами, який спрямований на вирішення проблем раціонального використання та охорону земель.

Найбільшу цінність мають наступні результати.

1. Погіршення екологічного стану земельних ресурсів в Україні зумовило об'єктивну необхідність розв’язання цієї проблеми. Але навіть зміна форм власності на землю і господарювання ще не дає повної відповіді на існуючу проблему. Наукові дослідження свідчать, що головною умовою раціонального використання й охорони земель є організація системи управління земельними ресурсами, яка включає такі складові, як соціальна, правова, економічна, технічна, екологічна, організаційна, кадрова. Останнє має важливе значення, оскільки на цій основі формується методологічний апарат управління, дотримання якого дозволяє зрозуміти весь контекст факторів при прийнятті науково обґрунтованих рішень щодо використання й охорони земельних ресурсів.

2. Дослідження реального стану розвитку земельного менеджменту вказує на недостатність законодавчого та нормативного забезпечення, відсутність єдиних стандартів і норм у прийнятті управлінських рішень у сфері землекористування як на державному, так і на регіональному рівнях, що гальмує процес розвитку земельних відносин ринкового типу. З цього погляду пропонується прийняття Закону України “Про управління земельними ресурсами” .

3. Ґрунтовні дослідження існуючих світових цінностей з теоретичних основ загального менеджменту, економіки, землевпорядкування, екології тощо дозволили сформулювати наукові основи земельного менеджменту. При цьому дається визначення категорії “земельний менеджмент”, обґрунтовуються його мета, завдання, предмет, принципи, методи, суб’єкт, об’єкт тощо, синтез яких представляє систему земельного менеджменту як основи ефективного використання земельних, трудових і інших ресурсів.

4. Ефективність системи земельного менеджменту є похідною від впливу не тільки факторів макрооточення (економічного, науково-технологічного, політико-правового, соціально-культурного, інформаційного стану та ін.) і внутрішнього оточення (організаційна та виробнича структура, функції, методи земельного менеджменту, якість прийняття рішень, імідж та ін.), але й інших факторів впливу на земельні ресурси. При цьому аналіз антропогенних процесів і їх вплив на стан земельних ресурсів показали, що найбільш значущими по антропогенному впливу є сільськогосподарське виробництво, промисловість, енергетика, транспорт тощо.

Визначені фактори ініціюють своєчасне їх виявлення, що дозволить спрямувати потенційні або реальні загрози в таку площину, в якій негативна дія їх буде послаблена до допустимого рівня.

5. Одне з центральних місць у методології управління земельними ресурсами відводиться цільовим функціям земельного менеджменту: земельно-кадастрові роботи; організація землевпорядного виробництва; земельний моніторинг; науково-практичне застосування планово-картографічного матеріалу; земельний маркетинг; інвестиційно-інноваційна діяльність; функція раціональних інституційних перетворень, що розширяє можливість соціальної та еколого-економічної ефективності використання й охорони земель.

6. Процеси, які відбуваються у землекористуванні, у значній мірі визначаються мінливістю макро- і мікросередовища, що ускладнює прийняття вірних управлінських рішень на основі відомих моделей лінійного програмування з участю сталої вхідної інформації. Тому спроби моделювання ситуацій за цих умов в більшості випадків закінчувались безрезультатно або ж результати урахувань носили недостовірний характер. З цією метою при обґрунтуванні ситуаційних задач доцільно використовувати теорію нечітких множин, яка дозволяє здійснити оцінку й аналіз складних ситуацій, зумовлених нестабільністю в землекористуванні, вибрати оптимальний варіант її розв’язання.

7. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що ефективність земельного менеджменту у великій мірі визначається наявністю інформаційного забезпечення. Тільки повна і достовірна інформація про земельні ресурси дозволяє менеджеру приймати адекватні рішення, що забезпечують узгодження економічних і екологічних цілей. Джерелом інформації при цьому служать земельно-кадастрові дані, проекти землевпорядкування, матеріали моніторингу земель, планово-картографічні матеріали тощо. Причому така інформація повинна носити характер своєчасного її подання менеджерам, що можна досягнути лише за умови використання ЕОМ. В умовах інформаційного суспільства в системі інформаційного забезпечення велика роль належить ГІС-технологіям в землекористуванні, які використовують бази даних. Дисертантом створено автоматизовану базу даних (БД) “Визначення балансу гумусу в ґрунті” та проведено розрахунки її ефективності. Застосування БД підвищує оперативність та якість визначення балансу гумусу в ґрунті, що дозволяє власникам землі і землекористувачам своєчасно реагувати на якісні зміни ґрунтового покриву з метою збереження та відтворення його родючості у процесі господарської діяльності на землі.

8. Наукове обґрунтування раціонального використання земельних ресурсів у значній мірі забезпечується шляхом оптимізації структури посівних площ, надання екологічного пріоритету при використанні землі, використання економічних важелів підвищення агроекологічного стану ґрунтів, підвищення їх родючості. Причому показниками оптимізації структури посівних площ є умова забезпечення бездефіцитного балансу гумусу на першому етапі з поступовим його нарощуванням на наступних етапах, зниження процесів ерозії ґрунтів до допустимих норм. Показниками протиерозійної стабільності ґрунтів є коефіцієнт еродованості, який визначається відношенням еродованості площі орних земель до їх загальної площі. Тенденція до зменшення цифрового значення коефіцієнта свідчить про позитивні зрушення у землекористуванні. Чергування культур у сівозміні повинно відбуватися згідно з кращими попередниками, які б забезпечували коефіцієнт отримання урожаю на рівні одиниці або близько до неї.

9. У сівозмінах повинні розміщатися ті культури, які за матеріалами часткової економічної оцінки забезпечують окупність витрат на рівні 1,35 і більше, що свідчитиме про перехід від затратного способу виробництва до ефективного.

10. Результативність земельного менеджменту визначається рівнем соціальної, екологічної та економічної ефективності. Прерогативою соціальної ефективності є показники: створення умов господарювання на землі для різних форм власності; зростання заробітної плати; поліпшення умов праці; рівень розвитку соціальної інфраструктури; зростання задоволення працею на землі; скорочення плинності кадрів та ін.

Екологічна ефективність визначається такими показниками: удосконалення структури земельних угідь та посівних площ; рівень мінералізації гумусу в ґрунті; поліпшення якісного стану техногенно забруднених та деградованих і малопродуктивних земель; показниками розміщення сівозмін за екологопридатними землями; показниками меліоративного стану земель; стабільності ландшафту; екологічної активності та ін.

Показниками економічної ефективності є: зростання ефективності землекористування за рахунок організації території; чистий дохід, прибуток; вартість додаткової продукції, отриманої в результаті зменшення негативної дії на землю; вартість додаткової продукції, отриманої за рахунок розміщення культур на еколого-придатних землях; вартість додаткової продукції, отриманої за рахунок розміщення культур за оптимальними попередниками; рівень ефективності використання земель; окупність витрат при вирощуванні сільськогосподарських культур та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях

1. Песчанська І.М. Критеріальна модель земельного менеджера в контексті управління земельними ресурсами // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. Випуск 184: В 3 т. – Т. III. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 176-180. 0,25 друк. арк.

2. Песчанська І. Розвиток земельного маркетингу в умовах ринкової економіки // Вісник Львівського державного аграрного університету: Землевпорядкування і земельний кадастр. – 1998. № 6. С. 176-179. 0,27 друк. арк.

3. Горлачук В.В., Песчанська І.М. Удосконалення моделі формування й реалізації земельної політики в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. Випуск 188: В 4 т. – Т. II. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 289-294. 0,26 друк. арк.

Публікації, що додатково відображають наукові результати дисертації

4. Песчанська І.М. Розвиток земельного менеджменту у контексті глобалізації економіки України // Глобалізація як джерело конкуренції, конфліктів та можливостей: Збірник матеріалів V Міжнародної конференції молодих вчених 30-31 травня 2003. Миколаїв – Очаків: У 2 т. Т. 2. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. С. 33-37. 0,34 друк. арк.

5. Даниленко А.С., Горлачук В.В., В’юн В.Г., Песчанська І.М., Сохнич А.Я. Управління відтворенням і збереженням родючості ґрунту у контексті сталого розвитку природокористування. Миколаїв: Вид-во ПП “Іліон”, 2003. 39 с. 0,39 друк. арк.

АНОТАЦІЯ

Песчанська І.М. Розвиток земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 – економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. –-ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, Київ, 2004.

В дисертаційній роботі поглиблено теоретичні засади розвитку раціонального землекористування в умовах трансформації ринкової економіки.

Розроблено теоретико-методологічні основи земельного менеджменту, спрямованого на розв’язання проблем організації раціонального використання й охорони земель. Розвинуто механізм земельного менеджменту на функціональному рівні, обґрунтовано прерогативу цільових функцій земельного менеджменту у контексті розвитку ринкового землекористування.

В роботі розроблено теоретико-методологічні підходи до оптимізації рішень у системі землекористування, побудованих на використанні теорії нечітких множин. В дисертації сформовано інформаційну базу даних для розрахунку балансу гумусу в ґрунті з метою управління процесом збереження та відтворення його родючості, з урахуванням видів сільськогосподарських культур, їх врожайності, способу використання побічної продукції та гранулометричного складу ґрунту, що дозволить земельним менеджерам та землекористувачам здійснювати моніторинг гумусного стану ґрунтів.

Сформовано та обґрунтовано систему показників еколого-економічної та соціальної ефективності земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами.

Ключові слова: земельна реформа, земельний менеджмент, управління земельними ресурсами, раціональне використання і охорона земель, екологізація, еколого-економічна і соціальна ефективність.

АННОТАЦИЯ

Песчанская И.Н. Развитие земельного менеджмента в системе управления земельными ресурсами. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.08.01 экономика природопользования и охраны окружающей среды. ГП “Главный научно-исследовательский и проектный институт землеустройства”, Киев, 2004.

В диссертации сформулирован и обоснован ряд научных положений, выводов и рекомендаций, которые раскрывают содержание диссертационного исследования.

В работе исследованы теоретические основы развития рационального землепользования в условиях рыночной экономики. Обоснована актуальность и ценность развития земельного менеджмента в контексте системы управления земельными ресурсами.

Разработаны научные основы земельного менеджмента, направленного на решение проблем организации рационального использования и охраны земли. При этом дается определение категории “земельный менеджмент”, обосновываются его цель, задание, предмет, принципы, методы, синтез которых представляет систему земельного менеджмента как основы эффективного использования земельных ресурсов.

Диссертантом предложена модель структуры земельного менеджмента и определены его субъект и объект.

В диссертации доказано, что эффективность системы земельного менеджмента есть производной от влияния не только факторов макроокружения (экономического, научно-технологического, политико-правового, социально-культурного, информационного состояния и др.) и внутреннего окружения (организационная и производственная структура, функции, методы земельного менеджмента, качество принятия решений, имидж и др.), но и факторов влияния на земельные ресурсы, к которым относятся сельскохозяйственная деятельность, промышленность, энергетика, транспорт и т.п.

Эти факторы негативно влияют на систему земельного менеджмента, поэтому своевременное их выявление позволит направить реальные угрозы в такую плоскость, в которой отрицательное действие их будет приведено к безопасному уровню.

Усовершенствован механизм земельного менеджмента на функциональном уровне, определена прерогатива целевых функций в контексте развития землепользования рыночного типа, а именно – земельно-кадастровые работы; организация землеустроительного производства; земельный мониторинг; научно-практическое использование планово-картографического материала; инновационно-инвестиционная деятельность и др.

Сформированы теоретико-методические подходы к оптимизации решений в системе землепользования, построенных на использовании теории нечетких множеств и автоматизированной обработки информации.

Результативность земельного менеджмента определяется уровнем социальной, экологической и экономической эффективности.

Прерогативой социальной эффективности являются показатели: создание условий эффективного хозяйствования разных форм собственности; увеличение заработной платы; улучшение условий труда; уровень развития социальной инфраструктуры; удовлетворенность результатами труда; сокращение текучести кадров и др.

Экологическая эффективность определяется такими показателями состояния и качества земельных ресурсов: совершенствование структуры земельных угодий и посевных площадей; уровень минерализации гумуса в почве; улучшение качества состояния техногенно загрязненных земель; размещение севооборотов за экологопригодными землями; мелиоративное состояние земель; экологическая активность и др.

К показателям экономической эффективности относятся: рост эффективности землепользования за счет организации территории; чистый доход, прибыль; стоимость дополнительной продукции, полученной в результате уменьшения негативного действия на землю; стоимость дополнительной продукции, полученной за счет размещения культур на экологопригодных землях, размещения культур по оптимальным предшественникам; окупаемость затрат при выращивании сельскохозяйственных культур; уровень эффективности использования земель и др.

В диссертации предложено использование квалиметрической модели в оценке эффективности земельного менеджмента.

Ключевые слова: земельная реформа, земельный менеджмент, управление земельными ресурсами, рациональное использование и охрана земли, эколого-экономическая и социальная эффективность.

ANNOTATION

Peschanskaya I.N. Land management development in system of land resources control. – Manuscript.

Dissertation for a candidate of Economic Sciences degree for specialty 08.08.01 – Economics of Natural Resources Usage and Environmental Protection. – State enterprise “Main research and project institute on a land organization”, Kyiv, 2004.

In dissertation there the theoretical basics of rational land usage development in conditions of market economics transition are considered. Scientific basics of land management directed on solution of organization of rational usage and land protection are worked out. Mechanism of land management on functional level is enhanced, prerogative of criterion functions in context land usage development of market type is defined. Theoretical and methodical approaches to optimization of decisions in land usage system which are based on fuzzy set theory and automatized information processing are formulated.

System of indicators of social, ecological and economical efficiency of land management in system of land