ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО “ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ”

Паламарчук Лариса Василівна

УДК 332.7; 330.131.5

ЕКОЛОГО–ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО

ОБОРОТУ ЗЕМЛІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.08.01 – Економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”

Науковий керівник: доктор економічних наук, доцент

Тихонов Андріан Георгійович,

ДП “Головний науково-дослідний та

проектний інститут землеустрою”,

завідувач відділу формування земельної

власності

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, чл.-кор. УААН, Руснак Петро Павлович, Національний аграрний університет, завідувач кафедри аграрної економіки

кандидат економічних наук, Кулініч Володимир Васильович, Державний комітет України по земельних ресурсах, перший заступник голови

Провідна установа:

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ проблем використання і охорони земельних ресурсів, м. Київ

Захист відбудеться 14 квітня 2004 р. об 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.865.01 ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3.

Автореферат розісланий 9 березня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Ш.І. Ібатуллін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституцією України, прийнятою на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, встановлено три форми власності на землю – державну, комунальну та приватну. В ході реформування земельних відносин, які здійснюються в Україні, земля у нашій державі стала товаром, має визначену ціну, продається і купується, набула економічного змісту капіталу – дає прибуток, з нею здійснюють різні операції на засадах товарно-грошових та правових відносин, користування землею платне.

За часів існування лише державної форми власності на землю операції з нею узагальнено називалися обігом землі, тому що в цей процес не вкладався економічний зміст. Землю вважали лише природним об’єктом, тому що на виробництво його не витрачалася жива та уречевлена праця. У сучасних умовах правових земельних відносин та ринкового господарювання земля знаходиться у процесі економічного обороту як економічна субстанція, що має вартість, слугує наповненню бюджетів усіх рівнів грошовими коштами, громадяни від операцій по обороту землі отримують відповідний економічний зиск, вартість землі переходить від одного суб’єкта власності до іншого. Економічний оборот землі здійснюється між різними власниками землі, суб’єктами господарювання, землекористувачами, різними адміністративними одиницями, категоріями земель, державами. При цьому може змінюватися або залишатися початковою форма власності на землю, цільове призначення і т. ін.

Оборот землі здійснюється шляхом різних операцій з нею – купівлі, продажу, оренди, купівлі прав оренди, застави, міни, дарування, передачі у спадок, розподілу між подружжям, відведення та ін.

У практиці сьогодення відбувається купівля-продаж земель у населених пунктах, на торгівлю землями сільськогосподарського призначення згідно з новим Земельним кодексом України до 2005 року накладено мораторій. На порядку денному постало питання іпотеки землі, організації іпотечного ринку.

Таким чином, в Україні розпочався економічний оборот землі, теоретичні та практичні підвалини якого не опрацьовані. Навіть саме поняття “економічний оборот землі” для вітчизняної економічної науки нове. Виходячи з цього, визначена дисертаційна тема має надзвичайну актуальність, тому що подібне дослідження в Україні раніше не проводилося. Особлива необхідність дослідження еколого-економічних аспектів економічного обороту землі визначається тим, що половина земель набула права приватної власності, розпочався і буде збільшуватися їх ринковий оборот. У той же час в Україні немає закону про ринок землі, не опрацьовані його наукові засади.

Здійснення запропонованого дослідження внесе суттєвий вклад у становлення та вдосконалення нових земельних відносин у нашій країні.

Стан вивчення проблеми. Проблему економічного обороту землі раніше наша економічна наука практично не розробляла. Останнім часом почали досліджувати наукові засади ринку земель, іпотеки, орендних відносин, дарування. Над розробкою питань економічного обороту землі і особливо ринку земель в Україні працюють вчені економісти-аграрники Будзанов І.І., Будзілович І.С., Добряк Д.С., Лукінов Л.І., Новаковський Л.Я., Саблук П.Т., Тихонов А.Г., Третяк А.М., Трегобчук В.М., Федоров М.М. та ін.

Деяку теоретичну розробку вже знайшли питання правового регулювання відносин власності з землею, факторів, що обумовлюють необхідність існування ринку землі, концептуальних засад ринку землі, його інфраструктури, державного регулювання та ін.

Разом з цим вивчення вітчизняних наукових публікацій свідчить, що проблема економічного обороту землі ще практично залишається не вивченою. Не розроблені теоретичні засади економічного обороту землі, його ринку, іпотеки в умовах, коли переважна більшість земель сільськогосподарського призначення використовується на орендних засадах, економічних та правових важелів державного регулювання економічного обороту землі як в цілому, так і по окремих його операціях, методів економічної відповідальності землевласників та землекористувачів за зниження екологічної цінності земель сільськогосподарського призначення та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з науково-дослідними роботами, що здійснюються в ДП “Інститут землеустрою” відповідно до завдань НТП на 2001 - 2005 роки “Удосконалення земельних відносин на селі” (номер державної реєстрації 0101U007175), а також із завданням першого рівня: “Методологічні основи розвитку і функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення”. Зв’язок досліджень дисертанта з цими роботами полягає у розробці наукових основ економічного обороту землі в Україні, наукових засад ринку землі в Україні, формуванні та вдосконаленні існуючої моделі економічного обороту землі, розробки методичних підходів до визначення економічної відповідальності землевласників і землекористувачів за погіршення екологічного стану використовуваних земельних ділянок, визначення напрямів удосконалення ринкових операцій економічного обороту землі, підходів до формування нових операцій економічного обороту землі, його державного регулювання та підвищення еколого-економічної ефективності.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні сутності, принципів, завдань та функцій економічного обороту землі; сутності, передумов, принципів, цілей, функцій та основних складових механізму ринку землі; моделі економічного обороту землі; економічних підходів до захисту екологічної цінності земель у процесі їх обороту.

Відповідно до визначеної мети в дисертації вирішувалися такі задачі:

проаналізувати теоретичні погляди економістів-аграрників на поняття власності на землю, її трансформації в ході земельної реформи, набуття землею форми товару, капіталу;

проаналізувати зарубіжний досвід економічного обороту землі;

розробити наукові основи економічного обороту землі;

розробити наукові засади ринку земель;

проаналізувати еколого-економічну ефективність економічного обороту землі з його окремих операцій як в цілому по державі, так і в розрізі адміністративних регіонів;

систематизувати чинне правове поле економічного обороту землі;

розробити порядок застави (іпотеки) землі;

розробити підходи до формування нових операцій економічного обороту землі;

визначити напрями удосконалення ринкових операцій економічного обороту землі, підвищення його еколого-економічної ефективності;

обґрунтувати підходи до розробки Закону України “Про ринок землі”;

визначити пріоритетні напрями та адміністративно-економічні методи державного регулювання економічного обороту землі, його ринку;

розробити методичні підходи до визначення економічної відповідальності землевласників і землекористувачів за погіршення екологічних показників земельних ділянок у процесі їх господарського використання при здійсненні операцій обороту з ними.

Об’єкт дослідження – процес економічного обороту землі в Україні.

Предмет дослідження – теоретичні, методичні та прикладні засади еколого-економічних аспектів економічного обороту землі в Україні.

Методологія та методи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснено на основі діалектичного методу пізнання екологічних та соціально-економічних явищ, системного підходу до аналізу процесу економічного обороту землі, впливу на нього ринкової трансформації форм власності на землю та форм господарювання. При здійсненні дослідження дисертант використовував класичні та сучасні теоретичні положення ринкових земельних відносин та функціонуючого землекористування.

У роботі використані відомі методи досліджень: монографічний (при опрацюванні наукових публікацій з питань власності на землю, розвитку її форм, обороту землі, здійснення його ринкових та цивільно-правових операцій, нормативних документів з питань землекористування, статистичних збірників, енциклопедій); історичний (при визначенні етапів економічного обороту землі та його базових періодів при вивченні динаміки обороту); абстрактно-логічний (при розробці наукових основ економічного обороту землі та наукових засад ринку землі, порядку здійснення іпотеки землі, методики визначення економічної відповідальності землевласників і землекористувачів за погіршення екологічної цінності земельних ділянок у процесі їх використання, структури Закону України “Про ринок землі”; статистичний, економічного аналізу, розрахунково-конструктивний, визначення тренду, групування, індексів, відносних величин, динамічних рядів, середніх величин, індукції та дедукції тощо (при дослідженні еколого-економічної ефективності економічного обороту землі, його ринкових та цивільно-правових операцій); кореляційного аналізу, групування (при дослідженні впливу факторів на економічний оборот землі) та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні економічного обороту землі, визначенні напрямів його розвитку в умовах становлення ринкових виробничих відносин з метою досягнення вільного, але регульованого державою обороту земель і декларується такими положеннями:

вперше розроблено наукові основи економічного обороту землі, який передбачає здійснення ринкових і цивільно-правових операцій з землею на засадах товарно-грошових та правових відносин. Визначено принципи, цілі й функції цього процесу;

розроблено наукові засади ринку землі в Україні, сутність якого становить процес взаємодії попиту і пропозиції на землю, їх задоволення на засадах товарно-грошових відносин. Визначено передумови ринку землі, його принципи, цілі, функції, завдання та основні складові механізму ринку землі;

науково обґрунтовано поняття землі як капіталу в умовах діючих в Україні ринкових відносин, тобто вартості, яка в процесі виробничого обороту дає прибуток його власнику чи користувачу;

визначено підходи для розробки порядку застави (іпотеки) землі, які дають можливість здійснювати цей процес законодавчо унормовано, забезпечувати рівнозначну зацікавленість в ньому заставодавців та заставоутримувачів землі, а також визначено базу земель для іпотеки в сучасних умовах власності на землю;

розроблено методичні підходи, які дають можливість визначити економічну відповідальність землевласників і землекористувачів за погіршення екологічного стану земель у процесі їх господарського використання;

визначено підхід до розробки Закону України “Про ринок землі”, застосування якого дає можливість зробити його законом не прямої дії, а таким, що унормовує основні питання ринку землі;

розроблено підходи, які дають можливість державі активно регулювати ринок землі, здійснювати певні ринкові операції з землею із використанням її пріоритету.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні результати досліджень дисертанта використані при розробці післяреформеного законодавства України з питань землеустрою та ринку землі.

Здобувач взяв безпосередню участь у розробці Закону України “Про ринок землі”.

Практичне значення мають обґрунтовані в дисертації шляхи удосконалення земельних відносин: напрями удосконалення ринкових операцій економічного обороту землі; підходів до формування нових операцій економічного обороту землі; визначення основних складових механізму ринку землі; цілей, досягнення яких має забезпечувати ринок землі; пропозиції про обмеження ринку земель сільськогосподарського призначення; напрями та способи державного регулювання ринку земель; методика визначення економічної відповідальності землевласників і землекористувачів за погіршення екологічного стану земельних ділянок за період користування ними. Теоретичні напрацювання дисертанта використані при підготовці проектів законів України “Про іпотеку” та “Про ринок землі” (довідка Держкомзему України від 18.12.2003 р. № 273-15, ДП “Інститут землеустрою” від 17.01. 2004 р. № 55.1-25, Національного аграрного університету від 04.02.2004 р. №2).

Особистий внесок здобувача. Дисертант опублікував у співавторстві 6 наукових праць, ідеї яких використані в дисертації, зокрема:

“Наукові аспекти економічного обороту землі в Україні” – автор розробив принципи та визначив цілі економічного обороту землі, здійснив розрахунки економічного обороту землі та його економічної ефективності;

“Наукові засади ринку землі в Україні” – автор визначив передумови ринку землі в Україні, розробив його принципи та основні складові механізму цього процесу;

“Модель економічного обороту землі в Україні” – автор розробив модель економічного обороту землі, принципи її побудови, узагальнив нормативні документи з питань здійснення цивільно-правових та ринкових операцій з землею;

“Економічний оборот землі в Україні: сутність, принципи, цілі, функції” – автор розробив принципи та визначив цілі економічного обороту землі;

“Економічний оборот земель сільськогосподарського призначення: екологічний аспект” – автор розробив методику розрахунку економічної відповідальності землевласників і землекористувачів за погіршення екологічного стану земельних ділянок за час їх використання;

“Підходи до організації іпотеки землі в пореформеній Україні” – автор здійснив огляд наукових публікацій з питань іпотеки землі, зібрав необхідні статистичні матеріали, які використані при підготовці наукової публікації, розробив до неї висновки.

Апробація результатів дисертації. Результати наукових досліджень дисертанта пройшли апробацію і одержали позитивну оцінку на Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України” (м. Київ, 10-11 вересня 2002 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Теорія і методи еколого-економічної оцінки, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів” (м. Київ, 11-14 листопада 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених” (м. Київ, 25 лютого 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні: стан та перспективи” (м. Херсон, 12-13 березня 2003 р.) та на засіданнях відділу формування земельної власності ДП “Інститут землеустрою”.

Публікація результатів досліджень. Найбільш суттєві теоретичні та практичні результати досліджень, методичні розробки, висновки і пропозиції здобувача по темі дисертації оприлюднені в 11 публікаціях загальним обсягом 2,6 друкованого аркуша у фахових виданнях. П’ять публікацій належать особисто дисертанту.

Структура та обсяги дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації становить 160 сторінок комп’ютерного тексту, містить 23 таблиці, 21 рисунок та 4 формули. Повний обсяг дисертації 298 сторінок, до нього входить п’ять додатків на 102 сторінках, які містять розрахунково-аналітичний матеріал. Список використаних джерел становить 164 назви на 15 сторінках друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні засади економічного обороту землі” розкрито розвиток права власності на землю та набуття нею форми товару. Звертається увага на те, що феномен власності завжди був однією з проблем, яка постійно знаходилася в полі зору науковців та широкого загалу людей. Кожне покоління вносило в її вирішення щось своє.

Детально аналізується сутність власності як економічної категорії. Показано, що економісти як в нашій країні, так і за її межами неоднозначно трактують це поняття. Більшість вчених України та інших постсоціалістичних країн вважають, що власність це самостійна економічна категорія, яка виражає відносини. Автор підтримує думку тих економістів, які вважають, що власність це економічна категорія і виявляється у відносинах між людьми щодо матеріальних благ. Це належність у певному суспільстві матеріальних благ (цінностей) певній фізичній чи юридичній особі або державі чи територіальній громаді. Такі економічні елементи, як володіння, користування і розпорядження, розкривають структуру власності. Одночасно деякі автори не вважають власність економічною категорією, а цілком відносять її до права.

Юридичний зміст власності становить сукупність правових норм відносин приналежності, володіння, розпорядження і використання умов та результатів виробництва. Дисертант дотримується теоретичного тлумачення, що юридичний і економічний зміст власності тісно пов’язані між собою і становлять єдність. Проте у даній єдності вихідним, первинним є економічний зміст, а вторинним – юридичний. Взаємозв’язок юридичного та економічного змісту має особливе практичне значення для сучасного періоду життя нашого суспільства, сутність якого полягає в переході від монополії державної власності до багатоукладної ринкової економіки з різноманітними формами власності та господарювання.

Зосереджується увага на тому, що власність не є незмінною у формах свого вияву, а в процесі історичного розвитку людства, формування та удосконалення суспільних відносин відбувається її еволюція. З початку виникнення приватної власності з’явилася необхідність її державного регулювання, забезпечення правового статусу, охорони державою. Так виникло право власності. Дисертант розуміє його як санкціоновані поведінкові відносини між людьми, що виникають у зв’язку з існуванням благ і стосується їхньої належності та використання. Автор детально розкриває науково обґрунтовані елементи права власності та узагальнює підходи до розуміння категорії власність.

Показано, що основу формування й розвитку земельних відносин у будь-якій суспільно-економічній формації становить власність на землю, яка є центральною ланкою аграрних відносин. На всіх етапах еволюції людської цивілізації трансформація земельних відносин належала до найбільш складних і найважливіших проблем в напрямку реалізації соціально-економічної політики взагалі та аграрної – зокрема. Це пов’язано з тим, що реформування торкається перш за все питань власності на землю – володіння, користування і розпорядження землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві та просторовою базою розміщення всіх продуктивних сил.

Розкривається історичний процес еволюції форм власності на землю. Показано, що вона зазнавала постійних змін від феодальної до приватної після ліквідації кріпосного права. Починаючи з 1917 року власність на землю стала державною. В 1992 році в Україні було впроваджено три форми власності на землю – приватну, колективну та державну. З часом колективна власність трансформувала. Нині в Україні функціонують приватна, комунальна та державна форми власності на землю.

Значна частина економістів-аграрників вважають, що в Україні відбувається таке реформування земельних відносин, основною метою якого є перетворення землі на повноцінний об’єкт ринкової економіки. Це передбачає визнання її товаром, який має вартість, та капіталом, що дає дохід.

Показано, що в умовах ринкової економіки, яка в нашій країні прийшла на зміну командно-адміністративній, земля набула ознак товару, має ціну, купується і продається, користування нею платне, всі трансакції з землею здійснюються з врахуванням її вартості. Земля стала економічною субстанцією, від одного суб’єкта власності до іншого переходить не просто земельна ділянка, а товар, який має вартість. В економічному розумінні відбувається оборот капіталу, який у процесі виробництва повинен давати додаткову вартість. Виходячи з цього, автор дійшов висновку, що земля в нових умовах господарювання стала товаром.

Зосереджується увага на тому, що за ринкової економіки динамічний розвиток агропромислового комплексу неможливий без належно функціонуючого обороту земельних ділянок, тобто без забезпеченої законом можливості здійснювати купівлю-продаж та інші трансакції з землею. Визнання приватної власності на землю створило реальні передумови для формування ринку землі, оскільки власність дає право володіти, розпоряджатися і користуватися нею.

Підкреслюється, що наразі земля повністю не введена до економічного обороту, її вартість не включена до аграрного капіталу. До цього часу не створені умови для реалізації громадянами права власності на землю та подальшого розподілу її через земельний ринок.

Автор детально аналізує теоретичні засади ринку землі, показує різноманітні тлумачення цього поняття в нашій країні та за кордоном. Детально висвітлюється досвід організації ринку земель у країнах з ринковою системою економіки. Досвід свідчить, що в нашій країні управління землями має здійснюватися на базі відповідного законодавства з використанням різних форм і методів державного регулювання.

Значна увага приділяється аналізу іпотеки землі як методу залучення коштів в аграрний сектор економіки під заставу земельних ділянок. Розглядаються різноманітні тлумачення цього поняття економістами-аграрниками. Обґрунтовано доводиться, що нині іпотека землі в Україні в повній мірі не може бути використана, оскільки законодавчо не внормований ринок земель сільськогосподарського призначення, переважна їх більшість власниками землі здаються в оренду і як застава під отримання кредитів використані бути не можуть. Розкривається зарубіжний досвід іпотечного кредитування, функціонування іпотечного ринку, який дає можливість під цінні папери залучити в сільське господарство дешеві іноземні інвестиції. Функціонування іпотеки землі потребує організації відповідної інфраструктури – фінансової, організаційної та інформаційної.

Значна увага приділена аналізу орендних відносин, які стали новою формою використання земельної власності, покликані сприяти концентрації земель у високоефективних господарів. Детально розглядаються теоретичні тлумачення поняття оренди, організаційні основи її застосування в практиці землекористування, досвід зарубіжних країн з цього приводу, де оренда землі є основним регулятором земельних відносин, регулюється відповідними законодавчими актами. Автор вважає, що державне регулювання орендних відносин в Україні вимагає дальшого удосконалення, виходячи з функцій, які має реалізувати оренда землі.

Ринкові умови виробництва докорінно змінили соціально-економічні відносини в українському суспільстві. Це спонукало дисертанта дослідити еколого-економічні аспекти обороту землі, впливу на них ринкової трансформації форм власності та господарювання, визначити напрями і методи досягнення поставлених цілей. В їх основу покладено розробку наукових засад економічного обороту землі, моделювання існуючого процесу обороту та його удосконалення, аналіз сучасної еколого-економічної ситуації в сільському господарстві України та її ретроспективи, обґрунтування нових трансакцій з землею (оренда, іпотека) та регуляторної ролі держави в економічному обороті землі.

При дослідженні широко використані наукові методи – монографічний, історичний, абстрактно-логічний, економічний, статистичний, графічний та інші. Дисертаційне дослідження здійснено на основі діалектичного методу пізнання екологічних та соціально-економічних явищ, системного підходу до аналізу процесу економічного обороту землі.

У другому розділі “Сучасний стан економічного обороту землі в Україні” розкриті наукові аспекти цього процесу. Поняття економічного обороту землі у вітчизняній науці нове. Започатковане воно дисертантом в 2002 році в статті “Наукові аспекти економічного обороту землі в Україні”. Ставши товаром, трансакції з землею означають її економічний оборот з властивими йому економічними ознаками. На практиці обертається земля не лише як природний об’єкт чи засіб виробництва, а як економічна субстанція, яка має вартість, слугує наповненню бюджетів всіх рівнів грошовими коштами, громадяни від операцій по обороту землі отримують відповідний економічний зиск, вартість землі переходить від одного суб’єкта власності до іншого. Дисертант трактує поняття економічного обороту землі як процес перерозподілу земельної власності на засадах товарно-грошових та правових відносин.

Визначено ознаки, які характеризують економічний оборот землі, суб’єктів обороту. Запропонована класифікація трансакцій обороту землі з розподілом їх на ринкові – купівля-продаж землі та прав оренди на неї, оренда, застава та міна і позаринкові (цивільно-правові) – дарування, передача у спадок, передача землі із спільного майна подружжя, відведення для відповідних потреб.

Обґрунтовано принципи й підходи, на яких має базуватися процес економічного обороту землі, визначено цілі та функції цієї системи.

Сформовано модель економічного обороту землі, визначено принципи її побудови, цілі, показники, структуру організації, порядки здійснення ринкових та позаринкових операцій з землею, їх правове поле.

Здійснено аналіз екологічної ситуації стану земельних ресурсів України, встановлено, що йде процес зменшення в ґрунтах кількості гумусу, посилюються процеси ерозії, вторинного засолення і осолонцювання, зростають площі техногенно забруднених і порушених земель. Забезпечення раціонального використання та необхідність поліпшення охорони земельних ресурсів стали глобальною проблемою.

Здійснено аналіз стану економічного обороту землі в Україні та визначено його економічну ефективність. За час реформування земельних відносин в Україні змінилася структура земельного фонду. За формами власності майже дві третини земель сільськогосподарського призначення безкоштовно перейшли у приватну власність (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка та розподіл земельного фонду та сільськогосподарських угідь України за формами власності

Форма власності | Станом на 01.01.1999 р. | Станом на 01.01.2003 р.

земельний фонд | сільськогоспо-дарські угіддя | земельний фонд | сільськогоспо-дарські угіддя

1. Приватна, тис.га

% до підсумку | 3393,8

5,6 |

3134,0

7,5 | 30178,0

50,0 | 29859,9

71,4

2. Власність недержавних с-г підприємств, тис. га

% до підсумку

26864,0

44,5

24915,9

59,6 |

304,6

0,5 |

172,7

0,4

3. Державна, тис. га

% до підсумку | 30097,0

49,9 | 13776,6

32,9 | 29872,2

49,5 | 11767,8

28,2

Разом, тис. га | 60354,8 | 41826,5 | 60354,8 | 41800,4

Відбулося корінне реформування форм господарювання в сільському господарстві. Замість колгоспів, радгоспів та міжгосподарських сільськогосподарських підприємств сформовано нові агроформування на засадах приватної власності на землю – приватні (приватно-орендні), товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи, селянські (фермерські) господарства та інші суб’єкти господарювання. Середній розмір нового агроформування становить 1332,9 гектара, найбільші за площею акціонерні товариства і найменші – селянські (фермерські) господарства. Розмір землекористування формувань продовжує змінюватися – зменшуються площі землекористування акціонерних товариств і сільськогосподарських кооперативів, зростають земельні площі селянських (фермерських) господарств та інших сільськогосподарських агроформувань. Майже половину площі сільськогосподарських угідь використовують товариства з обмеженою відповідальністю. Найменшою популярністю користуються селянські (фермерські) господарства.

Розкрито, як реформування земельних відносин впливає на економічний оборот земель в Україні. Для аналізу цього процесу дисертант обрав п’ять операцій з землею – купівля-продаж, оренда, міна, дарування та спадкування. За період 1998 – 2002 років земельний оборот становив близько 64 млн. гектарів. Здійснено детальний аналіз по кожній трансакції з землею. За цей час купівля-продаж землі зросла в 6,8 раза, оренда – в 28 разів, міна – в 22,2 раза, дарування – на 0,2%, спадкування – у 6 разів (табл. 2).

Таблиця 2

Економічний оборот земель в Україні

(наростаючим підсумком)

Операції з землею | Роки

1998 | 2002

1. Купівля-продаж землі, тис. га

% до підсумку | 7,60

0,33 | 51,66

0,08

2. Оренда землі, тис. га

% до підсумку | 2190,20

95,17 | 61188,45

95,63

3. Міна землі, тис. га

% до підсумку | 0,20

0,01 | 4,44

0,01

4. Дарування землі, тис. га

% до підсумку | 9,00

0,39 | 376,54

0,59

5. Спадкування землі, тис. га

% до підсумку | 94,40

4,10 | 2360,02

3,69

Разом, тис. га

% до підсумку | 2301,40

100,00 | 63981,11

100,00

Здійснено аналіз економічного обороту землі по регіонах України. Встановлено, що в структурі економічного обороту землі купівля-продаж найбільшого значення набула в Закарпатській області, а найменшого – у Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській та Хмельницькій областях.

Найвищий відсоток в економічному обороті землі займає оренда. Найбільшого значення вона набула в Івано-Франківській області, а найменшого – в Донецькій.

Міна землі становить найменшу питому вагу в економічному обороті. Максимального значення вона досягла у Львівській, Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернігівській областях, а у АР Крим міни землі взагалі не було.

Дарування землі найбільшого значення досягло у Дніпропетровській області, а найменшого – Запорізькій.

Спадкування землі максимального значення досягло у Волинській області, а мінімального – у Рівненській.

Здійснено групування областей за розміром економічного обороту землі. Найбільший його розмір у Дніпропетровській області, найменший – у Закарпатській.

Проаналізовано економічний оборот землі у розрізі п’яти операцій з нею. Найбільший розмір купівлі-продажу був у Харківській області, найменший – у Волинській. Найбільший розмір оренди землі спостерігався у Дніпропетровській області, найменший – у Закарпатській. Найбільший розмір міни землі був у Харківській області, найменший - у Київській, Сумській та Чернівецькій областях. Найбільший розмір дарування землі спостерігався у Донецькій області, найменший – у Івано-Франківській. Найбільший розмір спадкування землі зафіксовано у Запорізькій області, найменший – у Івано-Франківській.

За допомогою кореляційного аналізу розраховано вплив розміру території області на економічний оборот землі. Встановлено, що розмір земельної території області має суттєвий зв’язок з економічним оборотом землі. Коефіцієнт кореляції становить 0,754.

Нині, згідно з чинним законодавством України в основному відбувається торгівля землями несільськогосподарського призначення та правами оренди на них. Здійснено аналіз економічного обороту земель несільськогосподарського призначення та прав оренди на них. За період 2001–2003 роки він виглядав так: продано земельних ділянок несільськогосподарського призначення 9,6 тис. одиниць загальною площею 40,0 тис. гектарів і вартістю за експертною оцінкою 355,3 млн. грн. Індекс цих показників проти 2000 року зріс. Від продажу земельних ділянок надійшло коштів на 01.01.2003 р. 315,7 млн. грн., а прав на оренду земельних ділянок – 70,2 млн. гривень. Аналіз показав, що надходження коштів від земель несільськогосподарського призначення було майже вдвічі нижчим від експертної оцінки підготовлених до продажу земельних ділянок та прав оренди на них.

У третьому розділі “Удосконалення економічного обороту землі та підвищення його еколого-економічної ефективності ” розкриваються теоретичні аспекти формування ринку землі. Наголошується, що роздержавлення і приватизація земель, передача їх у приватну власність працівникам сільського господарства ліквідували монополію держави на землю, створили реальну передумову для функціонування ринку землі. Він сприяє виявленню високоефективних господарників, концентрації земельних ресурсів у їх власності та користуванні, забезпеченню раціонального, ефективного та екологічного використання земель, вирішенню важливих соціальних питань. В його сферу включається купівля-продаж землі, її орендний оборот, іпотека та міна землі.

Автором сформульовано трактування поняття ринку землі. Під ним слід розуміти процес взаємодії попиту і пропозиції на землю, їх задоволення на основі товарно-грошових відносин.

Визначено передумови, які необхідні для існування та ефективного функціонування ринку землі. Всі вони, крім інфраструктури, в Україні практично існують.

Обґрунтовано принципи, на яких має базуватися формування та функціонування ринку землі, а саме: здійснення операцій з землею має відбуватися як з товаром; ринкові операції з купівлі-продажу земельних ділянок здійснюються на основі грошової оцінки останніх в межах існуючих товарно-грошових відносин у державі; земля розглядається як елемент єдиного ринкового середовища, в якому повинні функціонувати всі ресурси виробництва; можливість зміни правового статусу земельної ділянки в результаті проведених операцій на земельному ринку; забезпечення еколого-економічного підходу до ринкових операцій з землею, який передбачає, що куплена земля має використовуватися на принципах сталого землекористування.

Визначено умови, які необхідні для формування та ефективного функціонування земельного ринку, перелік політичних, соціальних, економічних та екологічних завдань, вирішення яких він спроможний забезпечити, сформовано основні функції, які повинні виконувати його інфраструктурні підрозділи.

Розроблено економіко-правові основи формування та функціонування ринку сільськогосподарських земель. Він має здійснюватися таким способом, аби при цьому радикально вирішувалися питання економічних інтересів селян та держави. Ця вимога має бути законодавчо врегульована і практично забезпечена. Наголошується, що ринок сільськогосподарських земель може ефективно функціонувати лише за умови створення відповідної ринкової інфраструктури.

Звертається увага на те, що наразі чітко не визначено сферу дії ринку земель, права і обов’язки суб’єктів ринку, затримується напрацювання відповідної нормативно-організаційної бази. Саме цим зумовлений мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення.

Автор вважає, що за рахунок встановлення рентних відносин шляхом купівлі-продажу, оренди, застави, міни землі створюється основа для визначення аргументованої величини плати за землю. Показано, що мають забезпечувати нормативи цих платежів.

Розглядається проблема грошової оцінки земель як важливого чинника регулювання ринку сільськогосподарських земель, методи різних видів оцінки землі, переваги і недоліки діючих методик землеоціночних робіт. В умовах ринкової економіки виникла нагальна потреба у створенні повноцінної методології розрахунку ринкової вартості земель сільськогосподарського призначення та розробки відповідної методики її грошової оцінки. В основу нормативної грошової оцінки землі доцільно покласти її оподатковану вартість, що характеризує цінність об’єкта для конкретного власника за того чи іншого напряму його використання.

Викладені, розроблені дисертантом, основні завдання щодо формування інфраструктури земельного ринку. Йдеться про організацію земельних бірж, земельних банків, структур по наданню інформаційних та консалтингових послуг, рієлтерських підприємств, банків даних попиту і пропозицій на ринку землі, реєстрації земель тощо. Діяльність цих структур має регулюватися законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

Розглядається проблема іпотеки землі в пореформений період. Обґрунтовується її необхідність в умовах гострого дефіциту в сільському господарстві оборотних коштів, паритету цін на продукцію промисловості та сільського господарства. Здійснено аналіз земельної бази для іпотеки. Нині в ній може брати участь близько 7 млн. га земель сільськогосподарського призначення, інші 22 млн. га, передані в оренду власниками землі і в заставу для отримання кредитних коштів, використовуватися не можуть. Якщо буде знято мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, то під них можна буде отримати до 100 млрд. гривень кредитних коштів. Питання іпотеки земель сільськогосподарського призначення потребує законодавчого унормування.

Розглядаються підходи до державного регулювання економічного обороту землі. Основним з них є організація дворівневого ринку землі – первинного і вторинного. Перший має забезпечити перехід земельних ділянок державної і комунальної власності у власність фізичних і юридичних осіб; другий – оборот земель приватної власності між особами, які можуть набувати право власності на землю на підставі цивільно-правових угод.

Обґрунтовано необхідність державного регулювання ринку землі, визначено правові аспекти, які має регулювати держава, перелік законодавчих актів, яких не вистачає для функціонування регульованого ринку землі.

Розглядається, розроблений автором, економічний метод захисту земель сільськогосподарського призначення від деградації та зниження її родючості. Сутність його полягає в тому, що за погіршення екологічного стану ґрунту в процесі використання при зміні власника земельної ділянки той, хто погіршив землю, має сплачувати державі заподіяні збитки. Розроблена методика розрахунку вартості цих збитків.

ВИСНОВКИ

1. Теоретично обґрунтовано наукові основи економічного обороту землі, сутність якого становить процес перерозподілу земельної власності на засадах товарно-грошових та правових відносин, врахування її вартості в розширеному відтворенні.

Основні принципи економічного обороту землі передбачають: реалізацію трансакцій з землею; платність; вільне волевиявлення учасників операцій з землею; повноваження органів держаної влади та самоуправління; правове поле здійснення операцій з землею; забезпечення сталого землекористування; конкурентність і прозорість обороту; реєстрацію правового статусу земельної ділянки; участь землі в єдиному ринковому середовищі як основного фонду сільськогосподарського виробництва; відповідність ідеологічній основі держави, її економічній системі.

Головні функції економічного обороту землі мають забезпечити: виявлення попиту і пропозиції на земельні ділянки; поінформованість учасників обороту земель; місце здійснення операцій з землею; налагодження безпосереднього контакту між учасниками процесу; консалтинг та забезпечення здійснення процедур трансакцій з землею; грошову оцінку землі; інтереси держави та залучення інвестицій в сільське господарство; конкуренцію і комерціалізацію операцій з землею, реєстрацію їх у державних органах.

2. Обґрунтовано, що ринок землі є складовою частиною її економічного обороту, сутність якого становить процес взаємодії попиту і пропозиції на землю, їх задоволення на засадах товарно-грошових та правових відносин.

Встановлено, що основними його принципами є: здійснення операцій з землею як з товаром на основі грошової оцінки земельних ділянок; земля розглядається як елемент єдиного ринкового середовища, в якому функціонують всі ресурси виробництва; можливість зміни правового статусу земельної ділянки; забезпечення еколого-економічного підходу до ринкових операцій з землею; відшукання ефективного товаровиробника.

Сформований і функціонуючий на наукових засадах ринок земель спроможний активно впливати на вирішення важливих соціальних, економічних та екологічних завдань, які ставлять перед ним суспільство і держава на сучасному етапі здійснення глибоких трансформаційних перетворень в економіці України.

4. Розроблено структуру економічного обороту землі, в основу якої покладено її ринок, цивільно-правові операції з землею, суб’єкти і об’єкти обороту, інфраструктуру ринку і цивільно-правових операцій з землею, менеджмент і маркетинг ринку, форми здійснення операцій з земельними ділянками.

Систематизовано правове поле економічного обороту землі, згруповано нормативно-правові акти, на підставі яких здійснюються операції економічного обороту землі в Україні.

Це дало можливість сформувати порядок здійснення операцій з землею: ринкових – купівлі-продажу, оренди, міни та неринкових цивільно-правових операцій – відведення, передачі в довічне утримання, дарування, передачі в спадок, розподіл власності сімейного подружжя, а також розробити порядок здійснення застави землі.

5. Обґрунтовано необхідність організації в нашій країні іпотеки землі як джерела отримання кредитних коштів для сільськогосподарського виробництва. Встановлено, що її функціонування передбачає обов’язкову наявність ринку землі. У правовому відношенні для іпотеки не можуть використовуватися приватизовані землі, передані в користування на умовах оренди. Замість орендної форми використання землі пропонується перейти на корпоративний спосіб її використання, який передбачає внесення земельних ділянок в статутний фонд агроформувань. Такі землі можливо буде заставляти для отримання грошового кредиту.

Організація іпотеки землі потребує розширення обсягів концентрації землі в одного землевласника до тисячі гектарів, узаконення обезземелення землевласників, розробки механізму реєстрації операцій на іпотечному ринку, порядку вирішення спорів, які можуть виникнути при здійсненні іпотеки землі.

6. Аналіз екологічної ситуації земельних ресурсів України показав, що в останні роки знижується родючість ґрунтів, зростає їх еродованість та деградація, не поліпшується санітарно-хімічний стан та ін. Екологічність землекористування в Україні не відповідає вимогам його сталого розвитку.

7. Змінилася структура земельного фонду України за формами власності, половина його перейшла в приватне використання. Майже дві третини земель сільськогосподарського призначення знаходяться у приватній власності громадян.

Відбулося корінне реформування форм господарювання в сільському господарстві. Домінуючими стали ринкові агроформування і, передусім, товариства з обмеженою відповідальністю. Однак через відсутність оборотних коштів в господарствах ці заходи не мали позитивного впливу на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, вихід його з глибокої системної кризи.

8. Різко зріс економічний оборот землі за рахунок передачі її власниками в орендне користування.

Ринок землі в загальному економічному обороті займає незначну частину, через те, що на торгівлю землями сільськогосподарського призначення накладено мораторій.

Основна торгівля здійснюється землями несільськогосподарського призначення. Проти 2000 р. їх продаж збільшився в 5,3 раза.

9. Обґрунтовано, що ринок землі в Україні має регулюватися державою, основними напрямами якого мають бути такі: організація ринку землі на основі чинного законодавства та підзаконних актів; визначення суб’єктів інфраструктури ринку землі, механізмів набуття та відчуження прав на земельні ділянки, повноважень органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері діяльності на ринку земель, особливостей обороту земель сільськогосподарського призначення, способів