КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Потабенко Марія Володимирівна

УДК 316.334.5:504(477)

СТРУКТУРА І ДИНАМІКА СТАВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ДО ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ

22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціології

Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор Паніотто Володимир Ілліч, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, професор кафедри соціології.

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Саппа Микола Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри прикладної соціології.

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Гардашук Тетяна Василівна, Інститут філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди, старший науковий співробітник відділу філософських проблем природознавства та екології.

Провідна установа – Інститут соціології НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 20 грудня 2004 року о 16.00 година на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд, 314.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 6 листопада 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.О. Тарабукін.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність теми. Зростаючий рівень забруднення довкілля, ріст стихійних лих і техногенних катастроф, виснаження природних ресурсів є факторами ризику для життя і здоров‘я людини та, як наслідок, дестабілізації соціальних структур і зв‘язків. Фактори доступу до природних ресурсів та можливість експлуатації навколишнього середовища зумовлюють відмінності в умовах життєдіяльності різних соціальних груп, опосередковано впливають, таким чином, на соціальну діяльність і соціальні відносини у суспільстві.

На даний час в розвинених країнах світу охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, збереження довкілля, інша соціальна екологічно орієнтована діяльність вже пройшли етап становлення та інституалізації. Україна – суспільство перехідного періоду, що стало на шлях демократичних перетворень – у цьому відношенні не є виключенням. Важливими етапами у становленні природоохоронної сфери в Україні стали формування національного законодавства, створення природоохоронної інфраструктури, розробка та реалізація екологічної політики держави, впровадження в практику економічних механізмів її забезпечення.

Однак нинішню екологічну ситуацію в Україні все ще характеризують як кризову, пов‘язуючи це з тривалою структурною деформацією народногосподарського комплексу та переважанням сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України та різкого погіршення стану здоров'я і якості життя людей. Згідно з „Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” головними пріоритетами діяльності держави у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів є створення системи екологічної освіти, виховання та інформування населення, а також забезпечення доступу до екологічної інформації. Основною метою соціально орієнтованих заходів екологічної політики визначають підвищення рівня екологічної свідомості населення Україні та його правової культури, розвиток соціальних інститутів, відповідальних за забезпечення екологічних інтересів громадян, та екологічних рухів. При цьому екологічна свідомість населення розглядається як один з ключових факторів успішної реалізації екологічної політики держави.

Аналіз літературних джерел з тематики дослідження продемонструєвав недостатнє врахування особливостей ставлення населення до природи, проблем довкілля та характеру взаємодії суспільства з навколишнім середовищем при розробці та реалізації екологічної політики, проведенні освітньо-інформаційних кампаній, плануванні інших екологічно орієнтованих заходів, зокрема в частині співпраці з громадськістю. Неефективні в екологічному відношенні політика держави та система виробництва у поєднанні з нерозвиненістю інших соціальних інститутів та економічними труднощами сприяють поступовій девальвації екологічних цінностей – заниженню у свідомості громадян реальної вартості ресурсів природного середовища. Всі ці явища – недоліки механізмів нормативно-правового й економічного регулювання, низький рівень екологічної свідомості та екологічної культури населення, недостатня поінформованість громадян про стан довкілля, їх необізнаність з власними екологічними правами, а також загальна стурбованість населення станом навколишнього середовища підтверджують існування в сучасному українському суспільстві проблемної ситуації та її актуальність.

На сьогодні діяльність та взаємодія соціальних інститутів, які регулюють відносини суспільства з довкіллям, є недостатніми для подолання екологічної ситуації, що склалася. Відсутність комплексного науково обґрунтованого знання про особливості діяльності окремих соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля у системі відносин суспільства з природою, механізми взаємодії цих соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля, особливості формування ставлення населення до екологічних проблем, зв‘язок цього ставлення і стурбованості населення станом довкілля з екологічно орієнтованою діяльністю залишається науковою проблемою, що потребує вирішення. Актуальність вирішення цієї наукової проблеми зумовлена тим, що часто зусилля окремих соціальних інститутів, які регулюють відносини суспільства з довкіллям, виявляються марними, а рішення недостатньо ефективними через те, що при їх розробці не враховуються потенціал, рівень залучення, наміри і реальна діяльність інших суб‘єктів впливу на довкілля, а також особливості ставлення населення до екологічних проблем та опосередкованість впливу цього ставлення на екологічно орієнтовануою соціальнуою діяльністью усіх суб‘єктів впливу на довкілля.

Стан наукової розробленості теми дослідження. Осмислення проблем взаємодії людини з природою бере свій початок ще від часів древнєгрецьких мислителів (Аристотеля, Протагора), зокрема, у вигляді ствердження єдності взаємозв‘язку та взаємозалежності всього живого. Пізніше відносини людського суспільства з навколишнім середовищем знайшли своє відображення у працях з філософії історії І.Канта, Г.Гегеля, К.Маркса, Ф.Енгельса, в різні часи ці відносини були предметом досліджень філософії, філософської, культурної та соціальної антропології, біології (Ч.Дарвін), екології (Е.Геккель), географії, інших наук про природу, людину та суспільство. Вперше концептуальне осмислення місця людини у біосфері відображено в працях вітчизняного вченого В.Вернадського про ноосферу.

У ХІХ столітті розвиваються такі соціально-реформістські концепції відносин людини з довкіллям як консерваціонізм (Дж.Піншо, Б.Фернау), охоронна концепція або “біоцентризм” (Е.Еванс, Дж.Катлін, Дж.Мьюір, Дж.Одюбон, Ф.Паркмен, члени “Сьєра клуб”) та екологізм, в рамках якого пізніше розвинулися три наукові ідеї: ідея екологічного холізму, ідея морального співтовариства та ідея біотичного функціоналізму. З поступовим посиленням антропогенного впливу на довкілля виникає і утверджується ідея „соціалізованої” природи – природи як системи, стан та процеси всередині якої зазнають змін внаслідок впливу на неї людського суспільства. Одним з наукових підходів, що вивчають таку взаємодію людського суспільства з природою, є соціальна екологія – самостійна інтегральна наука про гармонізацію взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем (Г.Бачинський, М.Назарук); набувають поширення. Відомими є такі сучасні концепції, направлені напокликані практичное вирішення розв‘язати проблеми взаємодії людства з довкіллям – к, як концепція сталого розвитку суспільства та концепція соціальної відповідальності бізнесу.

Вивчення відносин суспільства з навколишнім середовищем в рамках соціологічної теорії бере свій початок від натуралізму О.Конта, еволюціонізму Г.Спенсера, побудови біологічних аналогій для пояснення соціальних процесів та явищ соціал-дарвіністами (У.Беджготом, Л.Гумпловичем, Г.Ратценхофером); . Наобгрунтування зв‘язку між географічним розташуванням суспільства та особливостями його функціонуванням відміну від соціал-дарвіністів, представниками географічної школи в соціології (Г.Бокль, Л.Мечников, Ж.Реклю) пояснювали функціонування людського суспільства за допомогою фізичних законів і особливостей географічного розташування суспільства. Пізніше в своїх працях Е.Дюркгейм відмовлявся від ідеї застосування біологічних аналогій для пояснення явищ та процесів, що відбуваються у суспільстві, а М.Вебер наголошував на принциповій відмінності соціальних законів від законів природи.

Історія розвитку екологічної соціології як окремої галузі загальної соціологічної теорії складається з трьох етапів: людської та міської екології (20-30 роки ХХ століття, Е.Бьорджесс, Р.Маккензі, Р.Парк), соціології екологічних проблем (70-80 роки ХХ століття) та екологічної соціології кінця 80-х років ХХ століття. Предметом вивчення екологічної соціології стали соціальні процеси, що виникають в ході „соціалізації природи” (термін, введений до наукового обігу російським соціологом О.Яницьким). Становлення парадигми екологічної соціології, п редметом вивчення якої стали соціальні процеси, що виникають в ході „соціалізації природи”, пов‘язують в першу чергу з працями У.Кеттона, Р.Данлепа, А.Шнайберга, О.Яницького.

Гармонізація взаємодії суспільства з природою та вирішення сучасних екологічних проблем в рамках соціологічної теорії є предметом дослідження вітчизняних та іноземних вчених. Екологічну свідомість та формування екологічних цінностей у суспільстві розглядають в своїх працях М.Лаурістін, Ю.Марков, Ю.Саєнко, Б. Фірсов, О.Яницький. Екологічні інтереси громадян і шляхи їх інституціалізації, соціальні технології розв‘язання екологічних конфліктів у суспільстві, рівень соціально прийнятного ризику, розвиток та становлення екологічного руху в Україні є предметом вивчення вітчизняних соціологів – М.Саппи, О.Стегнія. Глобальні проблеми виживання людства, місце та роль людини в біосфері розглядають в своїх працях Д.Мідоуз, Н.Моісєєв, Г.Платонов, Х.Прадес, Ю.Юсфин, соціальні наслідки процесів урбанізації, відчуження екологічних цінностей в умовах індустріалізації, екологічні фактори в структурі якості життя – В.Бакіров, Є.Когай, М.Нугаєв, Р.Нугаєв, М.Райманов, О.Станек, П.Староста. Роль екологічної культури, екологічної освіти і масової комунікації у формуванні екологічної свідомості та механізми залучення громадськості до екологічно орієнтованої діяльності стали предметом вивчення вчених О.Бєлякова, Т.ГардашукБірлі, Т.Дрідзе, Є.Когая, Д.Марковича.

Для праць соціологів, що вивчають відносини суспільства з навколишнім середовищем, характерний парадигмальний плюралізм. „Нова екологічна парадигма” У.Кеттона та Р.Данлепа виникає на противагу антропоцентричній парадигмі „людської винятковості” і в своїх концептуальних положеннях спирається на теорію функціоналізму, започатковану ще О.Контом та Г.Спенсером, і структурно-функціональний аналіз суспільства Т.Парсонса. З позицій теорії конфлікціонізму Ф.Баттель та Р.Марфі структурують суспільство на „екологічні класи” й обґрунтовують антагоністичну сутність „еколого-класової структури суспільства”. Британський соціолог , а К.Скоген (Skogen, K.) обгрунтовує повзв‘язуєок екологічніих цінностейі та орієнтаціїй індивіда з його соціальною приналежністю. Російський соціолог Т.Дридзе, розвиваючи у своїх працях ідеї екоантропоцентричної парадигми, застосовує, зокрема, теорії соціального обміну.

В Україні екологічна соціологія як галузь соціологічної теорії, що вивчає взаємодію суспільства з довкіллям і особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на них середовища, зміненого внаслідок антропогенної діяльності, лише розвивається. В колі наукових інтересів вітчизняних соціологів – соціальні інститути, що забезпечують екологічні інтереси громадян, соціальні технології розв‘язання екологічних конфліктів у суспільстві, природозахисний рух, екологічна свідомість (Ю.Саєнко, М.Саппа, О.Стегній). Вчені відмічають, що в сучасному українському суспільстві соціальні інститути, які забезпечують та підтримують екологічні інтереси населення, знаходяться в стадії становлення, а екологічно орієнтовані наміри громадян мають недостатньо можливостей для свого практичного втілення. Водночас відносини суспільства з навколишнім середовищем, діяльність соціальних інститутів, що регулюють ці відносини, та соціальних суб‘єктів впливу на довкілля опосередковані ставленням населення до природи, екологічних проблем та характеру взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем. Невідповідність соціальної діяльності вимогам стану довкілля та екологічним проблемам суспільства, відсутність зв‘язку між соціальними інститутами, що регулюють відносини суспільства з довкіллям, розбіжності у ставленні до екологічних проблем різних суб‘єктів впливу на довкілля свідчать про потребу у більш ґрунтовному знанні про структуру і особливості ставлення населення до стану навколишнього середовища задля більш ефективного управління відносинами суспільства з довкіллям.

Зв’язок роботи з науковими програмами й темами. Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Національного університету „Києво-Могилянська академія” (протокол №32 від 25 березня 2004 року). Дисертаційна робота пов‘язанавиконувалася згідно з науково-дослідним и проектомами міжурядової організації UNEP/GRID-Arendal (Норвегія) „щодо фФормування механізму реалізації і захисту екологічних прав і свобод громадян у Східній Європі”. Роль автора полягала у формуванні теоретичних положень для розробки програми дослідження механізмів , та зі в рамках спільнимого проектому Вільного університету (Нідерланди) і Європейського інституту сталого розвитку (Франція) щодо розвитку екологічної освіти, підвищення рівня екологічної свідомості та стимулювання участі громадян в заходах з охорони навколишнього середовищапо боротьбі з повенями у Європі.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка моделісистемний аналіз структури і динаміки ставлення населення України до навколишнього середовища та екологічних проблем суспільства.

Для досягнення вказаної мети перед дослідженням поставлено наступні завдання:

здійснити концептуалізацію поняття „ставлення населення до екологічних проблем” та описати вплив ставлення на відносини суспільства з навколишнім середовищем;

визначити та описати соціальні інститути, що регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем, їх взаємодію та відносини з соціальними спільнотами;

розробити загальну модель ставлення населення до екологічних проблем та параметри вимірювання й інтегративні показники ставлення;

на основі результатів соціологічних досліджень дослідити структуру, динаміку та соціально-демографічні особливості ставлення населення України до екологічних проблем, в тому числі, ставлення різних соціальних суб‘єктів впливу на стан навколишнього середовище до діяльності громадських екологічних організацій;

розробити рекомендації, направлені на підвищення ефективності управління відносинами суспільства з навколишнім середовищем та взаємодії соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям.

Об‘єктом дослідження є ставлення населення України до природи, проблем довкілля та характеру взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, а предметом дослідження – структура і динаміка цього ставлення.

Емпіричне соціологічне дослідження складається з наступних основних частин:

дослідження структури та соціально-демографічних особливостей ставлення населення України до екологічних проблем: ;

дослідження динаміки ставлення населення України до екологічних проблем у структурі актуальних соціально-економічних і політичних проблем сьогодення;

дослідження ставлення населення до окремих екологічних проблем на прикладі проблеми питної води в м.Києві;

дослідження ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності соціальних рухів природоохоронного типу в Україні.

Метою проведення цих досліджень є формування загального уявлення про структуру, динаміку та соціально-демографічні особливості ставлення населення до природи, екологічних проблем та характеру взаємодії суспільства з довкіллям, оцінка цього ставлення, вивчення особливостей ставлення до такого соціального суб‘єкту впливу на навколишнє середовище як громадські організації осіб, професійно залучених до вирішення екологічних проблем, розробки і реалізації екологічної політики та співпраці з екологічними рухами.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є методи аналізу, синтезу та абстрагування. Метод абстрагування застосовано для розробки моделі ставлення населення до екологічних проблем. Метод аналізу застосовано для вивчення структури й соціально-демографічних особливостей ставлення населення до екологічних проблем (факторний аналіз, кластерний аналіз). Для дослідження відмінностей у ставленні до діяльності соціальних рухів природоохоронного типу в Україні різних соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля застосовано синтез результатів дослідження ставлення населення до екологічних проблем з результатами опитувань експертів (представників органів влади та громадських організацій). Для вивчення особливостей ставлення населення до екологічної проблеми у структурі інших актуальних проблем застосовано метод порівняння. Для досягнення мети та задач дисертаційної роботи застосовано метод емпіричного соціологічного дослідження (інтерв‘ю, групове опитування, анкетування, опитування експертів). Для вимірювання зв‘язків між ознаками використано метод кореляційного аналізу.

Аналіз структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем в даному дисертаційному дослідженні здійснено в рамках „нової екологічної парадигми” У.Кеттона та Р.Данлепа та структурного функціоналізму Т.Парсонса. Теоретичної основою дисертаційного дослідження сталиє роботи вітчизняних та іноземних вчених у галузі соціології, екології, філософіїекологічної політики (Т.Гардашук, Р.Данлепа, Т.Дрідзе, У.Кеттона, Є.Когая, М.Лаурістін, Ю.Маркова, Д.Марковича, Д.Мідоуза, Н.Моісєєва, Г.Платонова, Ю.Саєнка, М.Саппи, О.Стегнія, Б.Фірсова, О.Яницького). Використано матеріали наукових, науково-практичних та науково-популярних видань („Чорнобиль і соціум”, „Економіка України”, „Социологические исследования”, „Общественные науки и современность”, „Социально-гуманитарное знание”, “The Sociological Review”, “Environmental Engineering & Policy”), науково-методичні розробки, матеріали доповідей, науково-практичних конференцій, збірники наукових праць („Наукові записки НаУКМА”, „Науковий вісник НАУ”), посібники, теоретичні та громадсько-політичні друковані засоби масової інформації („Дзеркало тижня”, „День”), офіційні документи – законодавчі та нормативні акти, дані офіційних сайтів органів влади України (КМУ, Мінекології, Мінекономіки), міжнародних та міжурядових організацій (GRID, IISD, REC, UNEP, WWF), інші дані всесвітньої мережі Internet. Емпіричною базою дослідження є соціологічні дані, надані Київським міжнародним інститутом соціології (КМІСом) та Центром екологічних досліджень Національного університету „Києво-Могилянська академія”.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Наукова новизна отриманих в дисертаційному дослідженні положень полягає в наступному.

Вперше здійснено концептуалізацію поняття „ставлення населення до екологічних проблем”, описано вплив ставлення на відносини суспільства з навколишнім середовищем, здійснено порівняльний аналіз структури й змісту ставлення та екологічної свідомості (с.34-44); розроблено загальну модель ставлення населення до екологічних проблем, описано її структурні елементи та їх зв‘язок з соціальними суб‘єктами впливу на довкілля (с.77-83). Визначено, що ставлення населення до екологічних проблем відображає ставлення (відношення, диспозиції, орієнтації) населення до природи, проблем довкілля та характеру взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем; у структурі ставлення виділено три компоненти диспозицій особистості (когнітивний, афективний та конативний). Елементами моделі ставлення визначено ставлення до природи, до стану довкілля у країні, до екологічних рухів, оцінку респондентами власних можливостей впливу на стан довкілля у країні та оцінку респондентами їхніх дій у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля.

Обґрунтовано, що вплив різних компонентів моделі ставлення на формування більш або менш екологічно орієнтованого ставлення є неоднаковим. Параметрами, які більшою мірою визначають характер ставлення, є оцінка респондентами власних можливостей впливу на стан довкілля у країні та оцінка їхніх дій у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля. Параметрами, які визначають характер ставлення меншою мірою, є ставлення до природи (оцінка цінності природи) та ставлення до екологічних рухів (оцінка ефективності діяльності цих рухів). Зроблено висновок про позитивний зв‘язок між оцінкою актуальності екологічної проблеми та екологічно орієнтованою діяльністю, направленою на вирішення проблеми (с.128-133).

Вперше на основі аналізу зв‘язків між параметрами ставлення виділено три моделі ставлення громадян до екологічних проблем та шляхів їх вирішення. Першу модель представляють респонденти, які позитивно оцінюють як потенціал громадських екологічних організацій, так і власні можливості у поліпшенні стану довкілля, та готові до практичних дій задля цього. Друга модель представляє позицію делегування населенням екологічно орієнтованої діяльності громадським екологічним організаціям. Представникам третьої моделі ставлення характерні низька оцінка як власних можливостей поліпшити стан довкілля, так і потенціалу громадських екологічних організацій. Зроблено висновок, що населенню України притаманна відсутність усвідомлення зв‘язку між станом довкілля та особистою участю у справі поліпшення цього стану (с.83-85).

Набуло подальшого розвитку обґрунтування ролі соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем, у формуванні ставлення населення до екологічних проблем (с.45-60). Основними соціальними інститутами, що регулюють відносини українського суспільства з навколишнім середовищем, визначено органи державної влади, виробництво, громадські екологічні організації, інститут освіти і виховання та засоби масової інформації. Роль цих інститутів у формуванні належного ставлення населення до екологічних проблем полягає в інформуванні населення про стан довкілля, у вихованні відповідних ціннісних орієнтацій, у підвищенні рівня довіри до органів влади та стимулюванні діяльності громадських екологічних організацій, у формуванні готовності населення до практичної екологічно орієнтованої діяльності.

На основі аналізу зв‘язків між параметрами ставлення населення до екологічних проблем підтверджено залежність між характером ставлення та соціально-демографічними характеристиками населення. Доведено, що молоді, особам середнього віку та особам з високим рівнем освіти притаманне більш екологічно орієнтоване ставлення до екологічних проблем, аніж старшим та менш освіченим категоріям населення (с.85-116).

На основі результатів емпіричного соціологічного дослідження динаміки ставлення населення до екологічної проблеми доведено актуальність останньої у свідомості населення України (с.121-128). Протягом досліджуваного періоду (1995-2002 роки) рівень стурбованості екологічною проблемою мав тенденцію до зростання і, попри деякі коливання, з 1995 до 2002 року зріс з 19% до 26% (у 1995р. рівень стурбованості цією проблемою склав 19%, у 1997р. – 30%, у 1999р. – 20%, у 2000р. – 21%, у 2001р. – 24%, у 2002р. – 26%). У структурі актуальних економічних та соціально-політичних проблем екологічна проблема у 1995р. за рівнем стурбованості нею посідала п’яте місце, а в 1997, 1999, 2000, 2001 та 2002 роках – третє.

Дістало подальше обґрунтування твердження, що ставлення населення до екологічних проблем опосередковане рівнем економічного розвитку суспільства. На прикладі українського суспільства підтверджено, що для членів суспільства з низьким рівнем економічного розвитку характерне превалювання цінності росту добробуту над екологічними цінностями навіть попри незадоволеність станом довкілля (с.117-120).

На прикладі ставлення до екологічних рухів різних соціальних суб‘єктів впливу на довкілля доведено, що особам та соціальним групам, професійно залученим до природоохоронної діяльності, притаманне більш екологічно орієнтоване ставлення до проблем навколишнього середовища, аніж особам та соціальним групам, не залученим до такої діяльності (с.133-140).

В ході дослідження було перевірено наукову достовірність ряду гіпотез, зокрема, щодо структури й параметрів вимірювання ставлення населення до екологічних проблем, опосередкованості ставлення населення України до екологічних проблем рівнем економічного розвитку суспільства, нерівномірності впливу різних компонентів ставлення на формування більш або менш екологічно орієнтованого ставлення, відмінностей в ставленні до громадських екологічних організацій осіб та соціальних груп, що професійно залучені до природоохоронної діяльності та осіб і соціальних груп, що не залучені до такої діяльності.

Обґрунтованість та достовірність наукових положень та висновків забезпечена за рахунок застосування методологічно обґрунтованих теоретичних положень, використання результатів емпіричних соціологічних досліджень, репрезентативних для населення України, порівняльного аналізу отриманих результатів з результатами інших соціологічних досліджень та відповідними статистичними методами обробки соціологічних даних.

Наукове значення одержаних результатів полягає в структурному аналізі ставлення населення до екологічних проблем як ціннісно-нормативної системи, здатної описати відношення громадян до природи, проблем екології та характеру відносин суспільства з довкіллям, а також в обґрунтуванні впливу взаємодії соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям, та соціальних суб‘єктів впливу на стан довкілля, на формування екологічно орієнтованого ставлення.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано рекомендації, направлені на підвищення ефективності взаємодії соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям, з метою формування більш екологічно орієнтованого ставлення населення України до природи, проблем довкілля та характеру відносин суспільства з навколишнім середовищем. Результати досліджень та запропоновані рекомендації можуть бути використані використані при формуванні стратегії екологічної політики держави, в процесі розробки заходів екологічної політики та, заходів по співпраці з громадськістю; в практиці еколого-освітньої діяльності закладів освіти, громадських та міжнародних організацій, при розробці навчальних програм, підручників, посібників; в наукових розробках при формуванні стратегії виконання міжнародних зобов‘язань, що випливають з членства України в міжнародних організаціях та її участі в міжнародних угодах в галузі охорони і захисту довкілля.

Особистий внесок здобувача. В статті „Фінансово-економічні механізми менеджменту на підприємствах у сфері охорони довкілля” (Персонал, №7, 2003), написаній у співавторстві з О.Фурдичком, здобувачем проаналізовано вплив виробничої діяльності на відносини суспільства з довкіллям, розглянуто роль держави у становленні й розвитку екологічно орієнтованого виробництва, описано соціальні заходи екологічного менеджменту на підприємствах. У статті „Паводок. Наскільки адекватна оцінка ризику” (Віче, №6, 2003, співавтор О.Фурдичко) здобувачем описано модель соціальної комунікації при загрозі виникнення стихійних лих, проаналізовано соціальні фактори впливу на ефективність комунікації, запропоновано визначення адекватного соціально прийнятного ризику, пов‘язаного з загрозою виникнення стихійних лих.

В дослідженнях структури, соціально-демографічних особливостей та динаміки ставлення населення України до екологічних проблем здобувачем здійснено розробку відповідних анкетних питань, проведено обробку та аналіз отриманих даних. Вибірка та польовий етап досліджень проводилися КМІСом. Розробка програми й анкети, організація та керівництво проведенням досліджень ставлення населення до проблеми питної води в м.Києві та ставлення представників органів влади та громадських організацій до природоохоронних рухів в Україні здійснювалися здобувачем за підтримки Центру екологічних досліджень Національного університету „Києво-Могилянська академія”.

Апробація результатів дослідження. Результати соціологічних досліджень, описаних у праці, обговорювалися на наукових конференціях, наукових та практичних семінарах, під час проведення відкритих парламентських слухань, круглих столів та презентацій, в тому числі на регіональному семінарі-консультації з підготовки до ратифікації Орхуської конвенції (м.Львів, 13 березня 1999р.), на науковому семінарі "Сучасна екологія і проблеми сталого розвитку суспільства" (м.Львів, УДЛУ, 18 березня 1999р.), на відкритих парламентських слуханнях з підготовки до ратифікації Орхуської конвенції (м.Київ, НаУКМА, 26 березня 1999р.), на відкритих парламентських слуханнях з реалізації положень Орхуської конвенції (м.Київ, Президія НАН України, 18 листопада 1999р.), під час проведення круглого столу „Проблеми питної води у м.Києві” (м.Київ, ЦЕД НаУКМА, 15 грудня 1999р.), на презентації „Екологічна свідомість в Україні” (GRID/UNEP-Arendal, м.Арендал, Норвегія, травень, 2002р.), на презентації „Використання соціологічних досліджень для оцінки потреб в екологічній інформації” (GRID/UNEP-Arendal, м.Арендал, Норвегія, червень, 2002р.), на науково-практичному семінарі „Рамкова водна директива ЄС” (м.Київ, 26 листопада 2002р.).

Починаючи з другої половини ХХ століття негативні наслідки впливу господарської діяльності на довкілля стали призводити до значних економічних витрат. Зростаючий рівень забруднення довкілля, ріст стихійних лих і техногенних катастроф, виснаження природних ресурсів – ці явища та процеси є факторами ризику для життя і здоров‘я людини та, як наслідок, причинами дестабілізації соціальних структур та зв‘язків. Фактори доступу до природних ресурсів та можливість їх експлуатації зумовлюють відмінності в умовах життєдіяльності різних соціальних груп, опосередковано впливають на соціальну діяльність і соціальні відносини у суспільстві.

Одними з основних завдань екологічної політики України є охорона та захист навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки та доступу громадськості до інформації, що стосується довкілля, правове заохочення громадян та їх об'єднань до здійснення природоохоронної діяльності. “Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (постанова Верховної Ради України від 05.03.98 №188/98-ВР) нинішню екологічну ситуацію в Україні визнано кризовою, що склалася внаслідок тривалого нехтування вимогами захисту і збереження довкілля, раціонального використання природно-ресурсного комплексу України та його відтворення. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності, збільшення смертності.

Серед причин, що перешкоджають виконанню завдань українського законодавства у галузі охорони навколишнього природного середовища та формуванню нової моделі екологічної політики держави називають недоліки механізмів нормативно-правового й економічного регулювання, недостатній рівень екологічної свідомості громадян, низьку екологічну культуру населення, недостатню поінформованість щодо існуючих екологічних проблем та способів їх вирішення, недовіру громадськості до органів влади, відмінності в ціннісних орієнтаціях тощо.

Незадовільний стан навколишнього природного середовища, виснаження природних ресурсів, загальна стурбованість населення станом довкілля доводять потребу в пошуку нових концепцій і принципів взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем та раціонального використання природних ресурсів. Аналіз праць вчених та експертів у галузі екології й екологічної соціології вказує на необхідність проведення прикладних досліджень з таких напрямів як особливості формування екологічної свідомості населення та її вплив на ефективність реалізації екологічної політики держави, проблема відчуження в сучасному суспільстві екологічних цінностей, ставлення населення до окремих екологічних проблем, стурбованість населення станом довкілля та її зв’язок з екологічно орієнтованою діяльністю, а також способи розв‘язання екологічних проблем за умов існуючого рівня екологічної свідомості населення.

Досить часто зусилля органів влади у справі поліпшення довкілля виявляються марними, а рішення не достатньо ефективними через те, що при їх розробці не враховуються особливості екологічної свідомості населення. Тому актуальним завданням є дослідження екологічної свідомості населення України та розробка нових підходів до реалізації екологічної політики держави з урахуванням соціально залежних факторів.

Ступінь наукової розробки проблеми. Основні соціально-реформістські наукові напрями, метою яких стала гармонізація взаємодії суспільства з навколишнім середовищем, сформувалися ще в середині ХІХ століття. Це консерваціонізм (Б.Фернау, Дж.Піншо), охоронна концепція або “біоцентризм” (“Сьєра клуб”, Дж.Мьюір, Дж.Катлін, Дж.Одюбон, Ф.Паркмен, Е.Еванс) та екологізм (У.Кеттон, Р.Данлеп). Однак вперше концептуальне осмислення місця людини у біосфері було зроблено видатним вітчизняним вченим В.Вернадським у вченні про ноосферу. Важливим етапом для розуміння фізичних меж промислового виробництва та росту народонаселення стала діяльність Римського клубу. Обґрунтований у працях А.Печчеі принцип використання природних ресурсів у спосіб, який би не порушував встановлену у природі стабільність, ліг в основу сучасної Концепції сталого розвитку суспільства.

Над розв‘язанням соціально-екологічних проблем та пошуком шляхів гармонізації взаємодії суспільства з природою в сучасних умовах працюють вітчизняні вчені – Ю.Саєнко, О.Стегній, М.Саппа, Д.Гродзинський, М.Голубець, російські – Н.Моісєєв, О.Яницький, Ю.Юсфін, Є.Когай, іноземні – Д.Мідоуз, Н.Реймерс, Х.Прадес. Відомою є концепція самостійної інтегральної науки соціоекології українського вченого Г.Бачинського, розвиненої Г.Лисенком, Л.Кузьменко, М.Назаруком.

Поняття екологічної свідомості, шляхи формування екологічних цінностей у суспільстві розглядають в своїх працях Ю.Саєнко, Л.Амджадін, Г.Платонов, М.Нугаєв, Р.Нугаєв, М.Райманов, Дж.Ріфкін. В працях вчених-екологів відображені також проблеми відчуження екологічних цінностей в умовах індустріалізації, поняття соціально прийнятного ризику, зв‘язок між екологічними цінностями та соціальною приналежністю індивіда. Важливе місце займає вивчення діяльності природозахисних рухів та пошук механізмів їх залучення до реалізації екологічної політики.

Економічні концепції природокористування та їх зв‘язок з екологічною свідомістю підприємців описано у працях вітчизняних вчених Б.Данилишина, Ю.Стадницького, О.Веклича, О.Фурдичка, іноземних – А.Кольк, Х.Бартмана.

Роль екологічної культури, освіти, масової комунікації у формуванні екологічної свідомості та для забезпечення цілей екологічної політики розглядають вітчизняні вчені Г.Філіпчук, О.Бєляков, російські – Є.Когай, Т.Дридзе , іноземні – Д.Маркович, Т.Бірлі.

В Україні соціологічні дослідження, присвячені проблемам екології, вивченню екологічної свідомості, діяльності громадських екологічних організацій проводилися і проводяться Соціологічною службою СОЦІС-Гелап, Інститутом соціології НАН України, Київським міжнародним інститутом соціології.

Таким чином, соціально-екологічна проблематика, роль та місце людини в навколишньому середовищі, питання екологічної свідомості, діяльність природозахисних рухів достатньо мірою обґрунтовані у працях сучасних вітчизняних та зарубіжних авторів. Разом з тим, аналіз праць вчених доводить, що при розробці заходів екологічної політики не завжди враховуються характеристики соціальної структури, особливості екологічної свідомості населення, рівень його екологічної культури, громадянської активності тощо. Це є наслідком відсутності усвідомлення нерозривності зв‘язку між такими соціально залежними факторами та ефективністю реалізації екологічної політики держави.

Для забезпечення дієвості заходів екологічної політики є потреба у визначенні сутності її соціальної складової (сукупності соціально залежних факторів) і доведенні необхідності її врахування при розробці таких заходів, а також у проведенні емпіричних досліджень з метою визначення особливостей екологічної свідомості населення України та її впливу на ефективність реалізації екологічної політики держави з урахуванням особливостей її соціальної структури.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Національного університету „Києво-Могилянська академія” (протокол №114(4) від 21 січня 1999 року). Дисертаційна робота виконувалася згідно з напрямами державних наукових програм та досліджень в частині підвищення рівня екологічної свідомості населення України, забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації та участі в прийнятті екологічних рішень, а також згідно з науково-дослідними проектами міжурядової організації UNEP/GRID-Arendal (Норвегія) щодо формування механізму реалізації і захисту екологічних прав і свобод громадян у Східній Європі, та в рамках спільного проекту Вільного університету (Нідерланди) і Європейського інституту сталого розвитку (Франція) щодо розвитку екологічної освіти, підвищення рівня екологічної свідомості та стимулювання участі громадян в заходах по боротьбі з повенями у Європі.

Мета дослідження. Дослідження екологічної свідомості населення України, місця і ролі екологічної свідомості у процесі реалізації екологічної політики держави є основною метою даного дисертаційного дослідження. Задачі дослідження включають вивчення особливостей екологічної свідомості населення та визначення шляхів формування ефективної екологічної політики. Метою виконання завдань дослідження є визначення соціально орієнтованих заходів екологічної політики, направлених на підвищення рівня екологічної свідомості населення України, з урахуванням особливостей соціальної структури та екологічної свідомості населення.

Для досягнення вказаної мети перед дослідженням поставлено наступні завдання:

- розглянути сутність соціальної складової екологічної політики держави;

визначити особливості застосування методу екологічної соціології для вивчення екологічної свідомості та параметри вимірювання останньої;

провести та здійснити аналіз результатів соціологічних опитувань екологічної свідомості населення;

розробити рекомендації по реалізації екологічної політики України з урахуванням особливостей її соціальної структури, екологічної свідомості населення та пріоритетів українського законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Конкретними завданнями дослідження є аналіз динаміки ставлення громадян України до екологічної проблеми у порівнянні з іншими актуальними проблемами, визначення особливостей екологічної свідомості населення України, ролі громадськості у процесі реалізації екологічної політики держави та пошук ефективних механізмів взаємодії таких організацій з органами влади.

Об’єкт і предмет дослідження. Об‘єктом дослідження виступає населення України, а також окремі його групи, а предметом – екологічна свідомість, яку формують екологічні цінності.

Методологічні засади роботи. Для досягнення мети та задач дисертаційної роботи використано метод соціологічного дослідження з огляду на його науковість і репрезентативність, що є важливими умовами отримання достовірних даних. При застосуванні цього методу для вивчення екологічної свідомості обґрунтовано вибір параметрів її вимірювання.

Для вимірювання зв‘язку між ознаками в ході аналізу результатів дослідження використано метод кореляційного аналізу. Для аналізу ролі громадськості у процесі реалізації екологічної політики держави застосовано метод групового опитування експертів.

Соціологічні дані надано Київським міжнародним інститутом соціології та Центром екологічних досліджень Національного університету „Києво-Могилянська академія”.

Теоретичної основою дисертаційного дослідження є роботи вітчизняних та іноземних вчених у галузі соціології, екології, екологічної політики, економіки (Ю.Саєнка, О.Стегнія, Д.Гродзинського, М.Голубця, Б.Данилишина, Н.Моісєєва, О.Яницького, Є.Когая, А.Кольк, Д.Марковича, Д.Мідоуза). Використано матеріали наукових, науково-практичних та науково-популярних видань („Чорнобиль і соціум”, „Економіка України”, „Социологические исследования”, „Общественные науки и современность”, „Социально-гуманитарное знание”, “The Sociological Review”, “Environmental Engineering & Policy”), науково-методичні розробки, матеріали доповідей, науково-практичних конференцій, збірники наукових праць („Наукові записки НаУКМА”, „Науковий вісник НАУ”), посібники, теоретичні та громадсько-політичні друковані засоби масової інформації („Дзеркало тижня”, „День”), офіційні документи – законодавчі та нормативні акти, дані офіційних сайтів органів влади України (КМУ, Мінекології, Мінекономіки), міжнародних та міжурядових організацій (GRID, IISD, REC, UNEP, WWF), інші дані всесвітньої мережі Internet.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в наступному:

Обґрунтовано вплив рівня екологічної свідомості населення, доступності екологічної інформації для громадян та ступеню залучення громадськості до екологічно орієнтованої діяльності на ефективність реалізації заходів екологічної політики держави.

На основі аналізу результатів конкретних соціологічних досліджень доведено залежність між соціально-демографічними характеристиками населення України та його екологічною свідомістю. Визначено, що молодь, особи середнього віку та особи з достатньо високим рівнем освіти є більш екологічно свідомими, аніж інші категорії населення (особи старшого віку та з низьким рівнем освіти), оскільки вони більшою мірою стурбовані екологічними проблемами, вище оцінюють роль екологічних рухів і їм притаманна більш активна громадянська позиція у справі захисту довкілля. Станом навколишнього природного середовища найбільше задоволені жителі Західного регіону, найменше – Східного регіону.

Аналізуючи динаміку ставлення громадян України до екологічної проблеми доведено актуальність останньої у суспільній свідомості: протягом досліджуваного періоду (1995-2002 роки) рівень стурбованості екологічною проблемою зріс з 19% до 26%; в структурі актуальних економічних та соціально-політичних проблем екологічна проблема посідала третє місце (окрім 1995р.). Підтверджено залежність між стурбованістю екологічними проблемами та соціально-демографічними характеристиками населення: за досліджуваний період люди старшого віку і особи з низьким рівнем освіти стали дещо менше турбуватися екологічними проблемами, натомість серед осіб з більш високими рівнями освіти, молоді та осіб середнього віку стурбованість станом довкілля зросла.

Зроблено висновок про зв‘язок між екологічною свідомістю та екологічно орієнтованою діяльністю на прикладі ставлення громадян до конкретної екологічної проблеми (забезпечення якості питної води): чим більше уваги приділяє індивід споживанню якісної питної води (чим більше коштів, часу та зусиль він для цього витрачає), тим важливішим для нього є споживання якісної питної води, і навпаки.

Визначено основні функції громадських організацій: інформування громадян про стан навколишнього середовища, обговорення рішень органів влади та проектів законодавчих і нормативних актів, що стосуються довкілля, серед громадськості, відстоювання екологічних прав громадян у суді, проведення акцій протесту проти діяльності органів влади, включення представників громадськості до складу робочих груп по реалізації рішень органів влади, консультації з органами влади.

В результаті аналізу практики проведення групових опитувань представників громадських екологічних організацій зроблено висновок про освітню, комунікативну та виховну роль подібних опитувань.

Практична значущість дослідження полягає у науковому доведенні залежності екологічної свідомості від основних соціально-демографічних характеристик населення, актуальності екологічної проблеми у суспільстві, впливу діяльності громадських екологічних організацій в Україні на рівень екологічної свідомості населення.

Результати досліджень та розроблені на їх основі рекомендації можуть бути використані при формуванні нової стратегії екологічної політики держави та в процесі розробки заходів екологічної політики, нормативно-правових, законодавчих актів в галузі охорони і захисту довкілля, національних, регіональних та місцевих екологічних програм, заходів по співпраці з громадськістю, в процесі реалізації „Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”; в практиці еколого-освітньої діяльності закладів освіти, громадських та міжнародних організацій, в ході реалізації Концепції екологічної освіти України та при розробці навчальних програм екологічної освіти, підручників, посібників; в наукових