МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Попова Наталя Василівна

УДК 336.77

БАНКІВСЬКЕ ІНВЕСТИЦІЙНЕ КРЕДИТУВАННЯ:

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Спеціальність 08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Тернопіль - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансiв та кредиту Севастопольського національного технічного університету Мiнiстерства освiти i науки Украiни.

Науковий керівник: |

кандидат економічних наук, доцент

Вожжов Анатолій Павлович,

Севастопольський національний технічний університет,

завідувач кафедри фінансiв та кредиту.

Офіційні опоненти: | доктор економiчних наук, професор,

Заслужений дiяч науки i технiки Украiни,

Мороз Анатолiй Миколайович,

Киiвський нацiональний економiчний унiверситет, завiдувач кафедри банкiвськоi справи;

кандидат економiчних наук, доцент

Луцiв Богдан Любомирович,

директор Iнституту банкiвського бiзнесу,

Тернопiльська академiя народного господарства.

Провiдна установа: | Украiнська академiя банкiвськоi справи, кафедра банкiвськоi справи, м. Суми.

Захист дисертацiп ?iдбудеться ” 11 ” червня 2004 р. о 12.00 годинi на засiданнi спецiалiзованоi вченоi ради К 58.082.03 у Тернопiльськiй академiп ?ародного господарства за адресою: 46000, м. Тернопiль, вул. Львiвська, 11, ауд. 1219.

З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi Тернопiльськiй академiп ?ародного господарства за адресою: м. Тернопiль, вул. Львiвська, 11.

Автореферат розiсланий ” 06 ” травня 2004 р.

Вчений секретар

спецiалiзованоi вченоi ради,

кандидат економiчних наук, доцент М. П. Шаварина

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Стабілізація економічного стану в Україні, а також необхідність забезпечення наступного економічного росту в умовах реформування української економіки висуває в ряд важливих проблему залучення в систему відтворювального процесу ресурсів інвестиційного характеру. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності відіграють банки, які виступають посередниками в акумулюванні та перерозподілі тимчасово вільних коштів, стаючи, тим самим, інститутами так званого передавального механізму, який опосередковує формування інвестиційних ресурсів та їх розміщення.

Вагомою формою участі банків в інвестиційному процесі виступає інвестиційний кредит. У зв’язку з високим ступенем ризику інвестиційних вкладень, обмеженістю банківських ресурсів інвестиційного характеру, недоопрацьованістю більшості інвестиційних проектів вітчизняних виробників банки не стали активними інвесторами, не зумівши достатньою мірою забезпечити фінансування виробничих інвестицій вітчизняних підприємств шляхом кредитування.

Необхідність активізації діяльності банківських установ в інвестиційному кредитуванні в умовах реформування економіки зумовила появу значної кількості праць вітчизняних авторів, присвячених дослідженню ролі банківської системи та кредитування у фінансуванні інвестиційного процесу. Ведуче місце в розробці цієї теми належить таким відомим українським економістам як І.А. Бланк, Б.В. Губський, О.В. Дзюблюк, О.Г. Євтух, В.Д. Лагутін, Б.Л. Луців, I.О. Лютий, Т.В. Майорова, А.М. Мороз, С.В. Науменкова, А.А. Пересада, М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук та інші.

Зміна економічної ситуації породжує нові проблеми активізації діяльності комерційних банків у сфері інвестиційного кредитування, що вимагає своєчасної розробки та впровадження нових і удосконалення діючих механізмів, які опосередковують процес трансформації кредитних ресурсів банківської системи у виробничі інвестиції української економіки. Разом з тим за межами досліджень залишаються питання, пов’язані з вивченням і узагальненням практичного досвіду діяльності вітчизняних банків в сфері інвестиційного кредитування. Викладені вище аспекти роблять необхідним і актуальним проведення комплексного дослідження проблем участі банків в інвестиційному процесі за допомогою кредитування, що і визначило вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з планами науково-дослідних робіт. Теоретичні положення, наукові результати та висновки дослідження були використані при виконанні науково-дослідної теми кафедри „Фінанси та кредит” Севастопольського національного технічного університету „Організація фінансування інвестиційних проектів регіонального рівня банківськими установами” (номер державної реєстрації № 0100U005188), а також в межах виконуваної науково-дослідної роботи на тему: „Моделювання процесу генерації фінансових ресурсів господарським комплексом України для забезпечення збалансованого економічного росту” (номер державної реєстрації 0102U005170). До звіту по цих темах включені питання, присвячені дослідженню ролі банківської системи в інвестиційному процесі, а також пропозиції автора з проблем активізації діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування в умовах реформування економіки України.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження теоретичних питань банківського інвестиційного кредитування в умовах реформування економіки та розробка практичних рекомендацій щодо його активізації.

Поставлена мета визначила постановку та розв’язання наступних наукових і практичних задач:

· дослідити теоретичні основи банківського інвестиційного кредитування;

· уточнити економічний зміст поняття банківське інвестиційне кредитування;

· вивчити й узагальнити практичний досвід діяльності комерційних банків у сфері розвитку інвестиційного кредитування, а також його переваги для суб’єктів господарської діяльності;

· на основі аналізу діяльності банків дослідити тенденції й обґрунтувати напрямки розвитку системи банківського інвестиційного кредитування;

· вивчити проблеми розвитку банківського інвестиційного кредитування окремими банківськими установами;

· проаналізувати можливості зниження процентних ставок як основи активізації діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування.

Об’єктом дослідження є економічні відносини, які виникають у процесі банківського інвестиційного кредитування з приводу створення капіталу в процесі суспільного відтворення.

Предметом дослідження є діяльність банківських установ у сфері інвестиційного кредитування в умовах ринкового розвитку економіки.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження склали основні теоретичні положення вітчизняної та зарубіжної фінансової науки у сфері інвестиційного кредитування комерційних банків. У процесі роботи в залежності від поставлених цілей і завдань використовувалися відповідні методи аналізу: наукове абстрагування, аналітично-графічна формалізація, групування, метод індексів, порівняння, систематизації, статистичне зіставлення даних. Вивчення особливостей розвитку інвестиційного кредитування банків здійснювалося на основі ретроспективного аналізу інформації, статистичних методів.

Емпіричною базою роботи виступають результати конкретних економічних досліджень, зарубіжний і вітчизняний досвід діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування. Інформаційною базою – законодавчі та нормативні акти, періодичні й монографічні видання вітчизняних і зарубіжних авторів, дані статистичних щорічників Держкомстату України та Національного банку України, банківських установ і підприємств.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні і практичному вирішенні комплексу питань, пов’язаних з активізацією діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування в умовах розвитку ринкової економіки. У процесі дослідження були отримані наступні наукові результати:

· уточнено економічний зміст банківського інвестиційного кредитування, що знайшло своє вираження у визначенні його сутності, функцій, виділенні ряду особливостей, а також принципів здійснення. Запропоновано розглядати банківське інвестиційне кредитування як фінансування діяльності, направленої на придбання, створення, реконструкцію, модернізацію об’єктів, у результаті використання яких виникає потік доходів, що забезпечує повернення банківських коштів і оплату за їх використання відповідно до принципів кредитування;

· визначено місце та значення споживчого кредитування в інвестиційному процесі. Встановлено, що сам споживчий кредит неправомірно розглядати в якості інвестиційного, однак, у цілому в своїй сукупності споживче кредитування стимулює процес формування попиту на продукцію вітчизняних виробників, і, тим самим, забезпечує стійке фінансування їх діяльності та впливає на формування інвестиційних ресурсів підприємств (у частині капіталізованого прибутку й амортизаційних відрахувань);

· підтверджено доцільність врахування умовно-постійної частини поточних пасивів з використанням коефіцієнта стабілізації для компенсації ризику можливого зниження їх рівня при розрахунку максимальної величини кредитно-інвестиційних ресурсів банківських установ;

· запропоновано враховувати вплив „ефекту масштабу” банківських операцій, зокрема обсягів банківського кредитування, на зменшення величини середніх витрат як одного з можливих резервів зниження процентних ставок за кредитами;

· вдосконалено використання гарантійних схем за інвестиційними кредитами як реального інструменту забезпечення доступності кредитування. Запропоновано гарантійні схеми, які можуть реалізовуватися через створення гарантійних фондів а також через участь фірм-гарантів у власності інвестиційного об’єкта;

· встановлено необхідність первинного формування платоспроможного попиту з боку населення та суб’єктів господарської діяльності на продукцію вітчизняних виробників як необхідної умови розвитку банківського інвестиційного кредитування. Обґрунтовано доцільність розвитку системи рефінансування кредитної діяльності банків, спрямованої на розширення споживчого кредитування придбання продукції вітчизняних виробників, для стимулювання попиту на їхню продукцію, забезпечення стійкого фінансування діяльності, що побічно сприятиме вторинному формуванню інвестиційних ресурсів;

· запропоновано схему опосередкованого інвестиційного кредитування на основі масштабного збільшення обсягів споживчого кредитування як необхідної складової забезпечення інвестиційного процесу в цілому.

Практична значимість отриманих результатів. Розроблені в ході дослідження підходи, теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації можуть бути використані для активізації діяльності комерційних банків у сфері інвестиційного кредитування:

· використання гарантійних схем через діяльність гарантійних фондів а також за участю фірм-гарантів для вирішення проблеми відсутності в позичальників забезпечення, яке відповідає вимогам до кредитування інвестиційних проектів;

· врахування умовно-постійної незнижуваної частини поточних пасивів при оцінці потенціалу банків у частині інвестиційного кредитування розширює можливості використання їх ресурсів для даного виду діяльності, а використання коефіцієнта стабілізації поточних пасивів забезпечує захист від ризиків можливого зниження їх рівня;

· відображення „ефекту масштабу” банківських операцій, у тому числі банківського кредитування, дає можливість прогнозувати динаміку процентних ставок за кредит при нарощуванні обсягів банківських операцій у процесі економічного росту;

· розглянутий досвід практичної участі банків в інвестиційному кредитуванні та приклади розвитку даної діяльності у послідовності технологічно взаємозалежних підприємств може становити інтерес для практичних працівників банківської системи.

Пропозиції автора щодо розширення споживчого кредитування придбання товарів вітчизняного виробництва можуть бути використані Національним банком України з метою розвитку механізму рефінансування та забезпечення масштабного інвестиційного кредитування в Україні.

Ряд висновків і практичних рекомендацій з активізації діяльності комерційних банків у сфері інвестиційного кредитування одержали позитивну оцінку в Головному Управлінні НБУ в Автономній Республіці Крим (довідка № 05.040/5913 від 27.04.2004 р.), Севастопольській філії АКБ СР „Укрсоцбанк” (довідка № 01/163 від 19.03.2004 р.), АБ „Морський” (довідка № 749 від 04.09.2003 р.), а також в Благодійному фондi „Підтримки підприємницьких ініціатив” (довідка № 186/12-2003 від 11.12.2003 р.). Окремі положення дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі при розробці та викладанні курсів дисциплін „Банківські операції”, „Банківський менеджмент” на кафедрі фінансів і кредиту Севастопольського національного технічного університету (довідка № 82-06.13/291 від 15.04.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, у якій автором обґрунтовані та розвинуті теоретичні аспекти і досліджена практична діяльність банківських установ у сфері інвестиційного кредитування в умовах реформування економіки. Наукові положення, висновки та пропозиції, які виносяться на захист, отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були представлені на таких науково-практичних конференціях: Кримській регіональної науково-практичній конференції „Фінансові аспекти економічного розвитку регіону” (Севастополь, 15-17 квітня 1999 року); Науково-практичній конференції „Проблеми підвищення ефективності регіональної економіки” (РЕК 99) (Севастополь, 6-10 вересня 1999 року); ІІ науково-практичної конференції „Проблеми становлення ринкової економіки: інформаційне і фінансове забезпечення діяльності підприємницьких структур” (Севастополь, 4-6 травня 2000 року); І Міжвузівській науково-практичній конференції „Сучасні аспекти фінансового управління економічними процесами” (Севастополь, 1-3 жовтня 2001 року); Міжнародній науково-практичній конференції „Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного розвитку” (Луцьк, 30-31 травня 2002 року); Науково-практичній конференції „Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи” (Харків, 28-29 листопада 2002 року); ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції „Сучасні аспекти фінансового управління економічними процесами” (Севастополь, 1-3 жовтня 2002 року); Науково-практичній конференції „Актуальні проблеми та перспективи розвитку економіки України” (Алушта, 3-6 жовтня 2002 року); V Міжвузівській (всеукраїнській) науково-практичній конференції студентів і аспірантів „Проблеми розвитку фінансової системи України та Криму” (Сімферополь, 26-30 березня 2003 року); ІІІ Міжвузівській науково-практичній конференції студентів і молодих учених „Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України” (Харків, 18 квітня 2003 року); ІІІ Міжвузівській науково-практичній конференції „Сучасні аспекти фінансового управління економічними процесами” (Севастополь, 8-11 вересня 2003 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Менеджмент підприємницької діяльності” (Ялта, 1-4 жовтня 2003 року); V? Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України” (Суми, 3-5 грудня 2003 року).

Наукові публікації. Основні положення дисертації опубліковані в сімнадцятьох збірниках наукових праць і матеріалів конференцій, із них 10 статей у наукових фахових виданнях обсягом 6,11 ум.-друк. арк., з яких особисто автором опубліковано 5 статей обсягом 4,25 ум.-друк. арк.

Структура та зміст дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації складає 201 сторінок комп’ютерного тексту, у тому числі 27 таблиць на 14 сторінках, 19 малюнків на 9 сторінках, 13 додатків на 14 сторінках, список використаних джерел з 205 найменувань на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність дисертаційного дослідження, сформульовані мета й основні завдання, викладена методологічна основа та методи дослідження, відображені наукова новизна і практичне значення роботи.

У розділі 1 „Теоретичні основи організації банківського інвестиційного кредитування” обґрунтовано роль банківської системи в інвестиційному процесі в умовах реформування економіки України, уточнено економічний зміст поняття „інвестиційне кредитування” банків, розглянуто можливі форми та методи інвестиційного кредитування, які використовуються в практиці вітчизняних і закордонних банків.

Вихідним положенням дослідження є теза, згідно якої банки займають особливе місце в економіці, забезпечуючи рух істотної частини грошових потоків в економічній системі та впливаючи на всі стадії суспільного відтворення, тим самим задаючи темпи економічного розвитку. Участь банків в інвестиційному процесі, виходячи з загальноприйнятих підходів, можна розглядати з двох точок зору – інвестиційні вкладення в економіку, тобто власне банківські інвестиції, і надання послуг інвестиційного характеру.

Узагальнення існуючих теоретичних підходів до визначення поняття „банківські інвестиції” дозволяє трактувати останні як вкладення банківських ресурсів, які опосередковують процес створення реального капіталу (нової вартості) та забезпечують зворотний потік доходів у розширеному масштабі. При цьому основна функція банків як інвесторів полягає, з одного боку, у їх участі в інвестиційному процесі своїми ресурсами (власними, залученими, позиковими), а з іншого – прийняттям на себе ризиків вкладення коштів. Виявлено, що визначальним фактором ідентифікації банківських інвестицій є використання банківських ресурсів, яке забезпечує повернення банківських коштів у розширених масштабах, тобто гарантує одержання певного ефекту – прибутку або, у частині об’єктів, які не створюють прибуток, - повернення заборгованості третіми особами. Виходячи з цього відзначено, що межі інвестиційної діяльності банків необов’язково пов’язані з виробництвом – інвестиції можуть бути спрямовані й у невиробничу сферу (сферу послуг, об’єкти соціально-культурної сфери), вкладення в яку забезпечують приріст національного багатства в цілому.

Установлено, що банки, як суб’єкти інвестиційної діяльності, варто розглядати не як відособлені інститути ринкової економіки, а як складну систему, яка у своїй єдності прямо або побічно опосередковує відтворювальний процес в економіці, визначаючи напрямки та обсяги інвестування. Разом з тим, у роботі вказується, що значимість банків у контексті їх ролі в активізації інвестиційного процесу, багато в чому визначається типом економічної системи. В умовах перехідної економіки, яка характеризується макроекономічною нестабільністю, особливо зростає значення банківської системи в стабілізації та наступному економічному розвитку національної економіки. Це обумовлено тим, що в період реформування банки виступають важливою і фактично єдиною передавальною ланкою відтворювального механізму.

Дотримуючись загальної логіки дисертаційної роботи автор розглядає категорію „інвестиційне кредитування”, розвиток уявлень про неї, а також досліджує роль і місце банківського інвестиційного кредиту в системі кредитних відносин. Розгляд банківського кредиту в якості інвестиційного і виділення його в системі кредитування визначається як специфікою сутнісного змісту інвестиційного кредиту, так і особливостями його організаційного, інформаційно-аналітичного, ресурсного й іншого забезпечення, пов’язаними з реалізацією позичальниками інвестиційних проектів різного масштабу.

На основі вивчення існуючих підходів щодо тлумачення інвестиційного кредитування банків рядом авторів, запропоновано власний підхід до розглянутої категорії. Так, з погляду автора інвестиційне кредитування можна визначити як фінансування діяльності, направленої на придбання, створення, реконструкцію, модернізацію об’єктів, у результаті чого виникає потік доходів, які забезпечують повернення банківських коштів і оплату за користування ними відповідно до принципів кредитування (терміновість, платність, повернення, забезпеченість, цільове використання).

У дисертації розглядаються функції інвестиційного кредиту, принципи та економічні межі його здійснення. Доведено, що банківський кредит стає інвестиційним у випадку забезпечення відтворення капіталу позичальника в розширених масштабах. Відповідно до окресленої сфери інвестиційної діяльності банків, сферу інвестиційного банківського кредитування складають кредити, які направляються в об’єкти реального інвестування, пов’язані з процесом створення та збільшення не тільки основного капіталу, але і матеріальних цінностей і інновацій. У контексті пізнання інвестиційної природи банківського кредиту та його сутності в роботі виділяються властиві йому функції, а саме – перерозподільна, відтворювальна, стимулююча і регулююча.

Особливістю банківського інвестування шляхом кредитування, яка відрізняє його від інвестування іншими суб’єктами, є те, що воно повинне одночасно відповідати вимогам законодавчо-нормативних документів, які регламентують здійснення інвестиційної діяльності в Україні в цілому, і нормативних актів, які регулюють банківську діяльність у частині кредитування. Відмінною рисою банківського інвестиційного кредитування є і те, що право на об’єкт інвестування закріплене за позичальником і після реалізації інвестиційного проекту та розрахунків з банком-кредитором, банк не може пред’являти права на даний об’єкт як на свою власність на відміну від інвестування шляхом придбання акцій.

Досліджуючи економічний зміст і межі банківського інвестиційного кредиту, у роботі робиться висновок про те, що віднесення рядом авторів споживчого кредиту до категорії інвестиційного не зовсім правомірне. Споживчий кредит за своїм економічним змістом не є інвестиційним, оскільки об’єкти споживчого кредитування не створюють зворотного потоку доходів, а погашення кредиту й оплата за користування позиковими коштами банку забезпечується доходами фізичних осіб. Однак споживче кредитування в масштабах економічної системи опосередковано впливає на формування інвестиційних ресурсів підприємств, оскільки кошти, акумульовані комерційними банками, направляються на оплату продукції виробників споживчих товарів тривалого користування та використовуються ними надалі для розвитку виробництва.

Кредити комерційних банків, направлені на фінансування інвестиційної діяльності, класифікуються за різними критеріями, які характерні для усіх видів кредиту, а саме: за цілями і напрямками використання, методами надання, типом позичальника, видами забезпечення, термінами та методами погашення, об’єктами кредитування, методами стягування відсотків і т.д. Однак їм властиві певні особливості, пов’язані з природою та змістом самого інвестиційного кредитування. При вивченні можливих форм і методів банківського інвестиційного кредитування проаналізовано ті з них, які мають найширше застосовування в практиці, в тому числі й зарубіжних банків, та виділено проблеми їх розвитку в Україні. Особливої уваги заслуговує зарубіжний досвід проектного кредитування, багато елементів якого можна використовувати для розвитку кредитно-інвестиційної діяльності в Україні. Застосування проектного кредитування дозволяє залучити до кредитування економіки значну кількість комерційних банків і акумулювати великі фінансові ресурси.

В другому розділі „Сучасний стан банківського інвестиційного кредитування в Україні” в макроекономічному аспекті досліджено стан і особливості розвитку діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування в умовах реформування української економіки, розглянуто проблемні питання формування банківських ресурсів як основи їх кредитно-інвестиційної діяльності; на прикладі окремих банків кримського регіону вивчено та узагальнено практичний досвід діяльності банківських установ у сфері інвестиційного кредитування.

В розділі розглянуто вплив кредитно-інвестиційної діяльності банків на економічний розвиток в Україні. Для цього проведено аналіз динаміки основних макроекономічних показників, який свідчить про позитивні тенденції в розвитку української економіки: ріст реального ВВП у 2000 р. склав 105,9 %, у 2001 р. – 109,2%, у 2002 р. – 105,2 %, у 2003 р. – 109,3 %; промислове виробництво України за період 2000-2003 рр. зросло на 112,4 %, 114,2 %, 107,0 % і 115,0 % відповідно. Позитивні зміни відбулися й в інвестиційній сфері: приріст інвестицій в основний капітал у 2000 р. склав 14,4 %, у 2001 р. – 20,8 %, у 2002 р. – 8,9 %, у 2003 р. – 32,5 %. Разом з тим, рівень інвестування національної економіки, як і раніше, залишається ще дуже низьким: у 2000 р. - 13,9 % від ВВП, у 2001 р. – 16,1 %, у 2002 р. – 16,8 % від ВВП, у 2003 р. – 44,3 %.

На сьогоднішній день українська банківська система, на жаль, не стала істотним джерелом інвестиційних ресурсів для сфери реального виробництва. Незважаючи на деяке підвищення ролі банківського кредиту в забезпеченні виробничого сектора необхідними коштами, участь банків у кредитуванні економічного розвитку носить обмежений характер. З одного боку, обсяг кредитних вкладень банків в економіку постійно зростає (таблиця 1) і складає на кінець 2003 р. 67835 млн. грн., що на 61 % більше від попереднього року. Однак якщо розглядати в цілому вплив обсягів банківського кредитування на такі макроекономічні показники як валовий внутрішній продукт, інвестиції в основний капітал, обсяги промислового виробництва, то роль банківського кредиту в забезпеченні темпів економічного росту залишається як і раніше низькою.

Таблиця 1

Основні показники кредитної діяльності банків в Україні в 1998-2003 роках (станом на кінець року)*

Показники | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003

Обсяг ВВП, млн. грн. | 102593 | 130442 | 170070 | 204190 | 225810 | 263228

Обсяги кредитних вкладень, млн. грн. ** | 8873 | 11787 | 19121 | 27792 | 41199 | 67835

Темпи росту до попереднього року, % | 122 | 133 | 162 | 145 | 148 | 161

Відношення обсягів кредитних вкладень до ВВП, % |

8,6 |

9,0 |

11,5 |

13,9 |

18,6 |

25,8

Обсяг кредитів, виданих промисловим підприємствам, млн. грн. |

3523 |

4612 |

7282 |

10339 |

14628 |

20344

Участь інвестиційних кредитів в інвестиціях в основний капітал, % |

6,4 |

6,0 |

4,5 |

4,0 |

7,2 |

...

Участь інвестиційних кредитів у створенні виробничого потенціалу, % | 0,9 | 0,8 | 0,6 | 0,6 | 1,0 | 1,7

Участь кредиту у виробництві промислової продукції, % |

4,3 |

4,3 |

5,0 |

5,6 |

7,2 |

9,2

___________________________

* Складено i розраховано автором за даними „Бюлетень НБУ”

** З 2003 року дані включають нараховані проценти.

За період з 1998 по 2003 роки частка банківського кредиту у валовому внутрішньому продукті зросла з 8,65 % до 25,8 % відповідно. Для порівняння, питома вага банківського кредитування у ВВП Японії складає 193 %, у США – 119%, у Німеччині – 112% Козьменко С.Ю. Банковский кризис – ожидание дефолта / Актуальные проблемы финансов и банковского дела: Сб. науч. тр. / Под ред. А.И. Михайлушкина, Н.А. Савинской. – Спб.: СПбГИЭА, 1999. – С. 147. Незважаючи на існуючі позитивні зміни, активізація діяльності банківських структур у сфері здійснення інвестиційних кредитів незначна. Так, обсяг кредитів, направлених на фінансування інвестиційної діяльності, за результатами 2003 р. склав 4384 млн. грн., залишаючись на критично низькому рівні – 6,5 % від загальної величини кредитних вкладень банківських установ.

За результатами аналізу особливостей діяльності українських банків, пов’язаних з інвестиційним кредитуванням вітчизняних підприємств, а також зі споживчим кредитуванням, у дисертаційній роботі робиться висновок щодо важливості оцінки руху грошових коштів, які направляються на оплату придбаних інвестиційних товарів або товарів тривалого користування. Одне інвестиційне кредитування приводить до мультиплікативного ефекту розвитку виробництва всередині країни і породжує так звану „довгу хвилю” виробництва вітчизняних товарів; інше – опосередковує процес відтоку капіталу з національної економіки та сприяє розвитку діяльності закордонних товаровиробників.

Аналіз фактичної діяльності банків показав, що в кредитному портфелі на інвестиційні цілі значна частина (50 % і більше) кредитів спрямована на придбання устаткування імпортного виробництва. Аналогічна ситуація і в споживчому кредитуванні – закупівля імпортних товарів складає в окремих банках близько 99%. Тим самим, фінансовий потік від кредитування вітчизняних підприємств на придбання імпортного устаткування, а також від споживчого кредитування, в економічних умовах, що склалися, втрачається для національної економіки, і в подальшому, з економічним ростом, даний потік може збільшуватися. На думку автора, такий стан речей не сприяє економічному зростанню і вимагає переорієнтації грошових потоків інвестиційного банківського кредитування в напрямку підтримки вітчизняного виробника.

В роботі досліджено проблеми, які стримують кредитно-інвестиційну діяльність вітчизняних банків. До їх числа належать: низький інвестиційний потенціал банківської системи України, рівень якого не відповідає потребам розвитку економіки; висока ризикованість інвестиційних проектів, обумовлена великими термінами їх реалізації, неконкурентоспроможністю продукції, відсутністю досвіду діяльності в конкретній сфері реалізації інвестиційних проектів, а також недостатнім рівнем менеджменту у значної кількості підприємств; низький рівень реального попиту на інвестиційні кредити, зумовлений високими процентними ставками за них, що не дозволяє підприємствам забезпечувати випуск конкурентноздатної продукції; відсутність у більшості підприємств забезпечення, адекватного вимогам банків.

В ході дослідження проблем активізації діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування у дисертаційній роботі зроблений акцент на досвід впровадження в Україні механізму рефінансування НБУ банків, які здійснюють довгострокове (інвестиційне) кредитування. В основі даної системи рефінансування, впровадженої в серпні 2002 року, лежить ідея забезпечення банків „довгими” (до 3-х років) і недорогими (в межах діючої на сьогоднішній день облікової ставки 7 % річних) кредитними ресурсами. Однак ідея уряду використовувати емісійні гроші для надання банками довгострокових кредитів під інвестиційні проекти не одержала належного розвитку. У роботі аналізуються причини ситуації, що склалася, та робиться висновок про те, що в умовах низького рівня платоспроможного попиту з боку суб’єктів господарювання та населення, відсутності реальних інвестиційних проектів у виробників, а також заставного майна й інших видів забезпечення, адекватних вимогам банків, можливість запуску механізму рефінансування діяльності комерційних банків з боку НБУ є проблематичною.

Дотримуючись загальної логіки роботи, автор зупиняється на питаннях формування ресурсів як невід’ємної умови активізації діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування. Як показали результати дослідження, незважаючи на позитивні тенденції проблема підвищення рівня капіталізації банківської системи України, як і раніше, залишається однією з найактуальніших. Так, за результатами 2003 р. при збільшенні чистих активів банківської системи України на 56,9 % і зобов’язань на 62,0 %, ріст капіталу склав всього 29,0 %. Складається ситуація, при якій низький обсяг власного капіталу банківської системи в подальшому може обмежити розширення обсягів банківського кредитування.

Вирішальним аспектом даної проблеми виступає пошук комерційними банками як зовнішніх джерел, так і внутрішніх резервів збільшення ресурсів інвестиційного характеру. У рамках цього актуальним є питання врахування частини поточних пасивів комерційних банків як потенційного джерела розширення їх інвестиційних ресурсів. Максимально можлива (гранична) величина кредитно-інвестиційних ресурсів банку може бути оціночно визначена як сума нетто-капіталу банку (за винятком вкладень в основні засоби та нематеріальні активи), залучених ресурсів на термін більше одного року і від одного місяця до року – повністю, і поточних пасивів – з урахуванням стабілізації їх незнижуваної частини:

КІР = К – ОЗ – НА + ЦПВБ · (1 - РРi)+ У ?Рi · (1 - РРi),

де КІР – кредитно-інвестиційні ресурси;

К – балансовий капітал банку;

ОЗ – основні засоби;

НА – нематеріальні активи;

ЦПВБ – кошти, отримані в результаті розміщення цінних паперів власного боргу;

ЗР - залучені ресурси;

ЗР = ЗРД + ЗРК + k · ПП;

ЗРД – залучені ресурси на термін більше 1 року;

ЗРК – залучені ресурси на термін від 1 місяця до 1 року;

k – коефіцієнт, який характеризує рівень стабілізації частини поточних пасивів (від 0,35 до 0,65 середньої величини поточних пасивів в залежності від конкретних умов їх формування банком);

ПП – поточні пасиви та короткострокові ресурси терміном до 1 місяця;

РРі - рівень обов’язкового резервування i-го ресурсу.

За результатами аналізу особливостей розвитку інвестиційного кредитування підприємств банківськими установами Автономної Республіки Крим було встановлено, що їх діяльність у цій сфері поступово переходить у фазу стійкого росту. Уже зараз існують і знаходяться в стадії розробки окремі проекти, які сприяють пожвавленню виробництва й інших сфер діяльності. Вітчизняні банкіри розуміють значимість цього питання та його перспективність і в нелегких економічних умовах шукають шляхи можливого здійснення інвестиційного кредитування як подальшої бази розвитку банків та їх зміцнення на ринку. Дані питання були розглянуті в роботі на прикладі таких банківських установ як Севастопольська філія Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” і Акціонерного банку „Морський”.

Можна відзначити тенденцію поступової переорієнтації банківської діяльності в напрямку інвестиційного кредитування. Разом з тим, було виявлено, що в цілому кредитна діяльність банків в інвестиційній сфері в регіоні носить обмежений характер і багато в чому обумовлена такими специфічними проблемами регіонального характеру як: переважання у структурі банківського сектора регіону філій великих банків України, у тому числі системних, і незначна частка регіональних банків; відтік банківських ресурсів з регіону каналами міжфілійних зв’язків, щоправда, із деякою тенденцією освоєння акумульованих ресурсів усередині регіону; обмеженість можливостей місцевих банків у залученні коштів у порівнянні з філіями великих банків; недостатня увага до діяльності банків з боку органів державного управління регіону.

Третій розділ „Перспективи розвитку діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування” присвячено питанням формування концептуальних підходів до реалізації системи масштабного інвестиційного кредитування. В ньому обґрунтовано необхідність впровадження різних гарантійних схем при фінансуванні інвестиційних проектів, окрема увага приділена формуванню процентних ставок за банківські кредити на макро- і мікрорівні та можливим напрямкам їх зниження.

Встановлено, що масштабного розширення обсягів інвестиційного кредитування навіть з появою нового емісійного джерела кредитних ресурсів не відбудеться у зв’язку з тим, що дана система носить однобічний (однопотоковий) характер і не створені вихідні передумови розвитку цього процесу. З одного боку, продукція значної кількості вітчизняних підприємств не користується попитом на споживчому ринку, що не гарантує виконання банками своїх зобов’язань по рефінансуванню, з іншого – обмежений рівень платоспроможного попиту населення та суб’єктів господарювання не сприяє виконанню їх зобов’язань перед самими банками.

Незважаючи на те, що досвід інвестиційного кредитування суб’єктів господарської діяльності з використанням механізму рефінансування комерційних банків в Україні визнаний неефективним і прийняте рішення про припинення даної практики, отримані результати вимагають критичного осмислення недоліків, з’ясування позитивних сторін експерименту, що необхідно для розвитку і використання з метою забезпечення економічного зростання. В цьому контексті в дисертації розглянуто можливості використання механізму рефінансування Національного банку України в межах системи масштабного кредитування комерційними банками національного виробництва, тобто значного за обсягом, який би охоплював діяльність підприємств усіх регіонів України для реалізації ефекту кредитного мультиплікатора та породження „довгої хвилі” економічного росту. Подібна система може бути умовно представлена у вигляді двох рівнів. Перший рівень системи повинен власне опосередковувати процес кредитування конкретних виробничих підприємств національної економіки через систему рефінансування НБУ.

Особлива увага в роботі приділяється питанню необхідності доповнення діючої системи рефінансування НБУ системою банківського споживчого кредитування, спрямованою на придбання товарів вітчизняного виробництва. Саме система банківського споживчого кредитування і утворює так званий другий рівень системи масштабного інвестиційного кредитування. Здійснюючи споживче кредитування придбання вітчизняних товарів, комерційні банки сприяють формуванню стійкого платоспроможного попиту на продукцію вітчизняних підприємств. В наслідок цього, діюча система рефінансування та кредитування отримує „замкнутий” характер, забезпечуючи зворотний потік фінансових ресурсів від НБУ й уповноваженого банку до вітчизняного товаровиробника через гарантованого споживача. При цьому напрямок руху фінансових ресурсів, який виникає в результаті споживчого кредитування, буде визначатися потенційним попитом на продукцію з боку населення. На рис. 2 приведена схема опосередкованого (непрямого) інвестиційного кредитування підприємств через систему споживчого кредитування.

Рис. 2. Опосередковане (непряме) інвестиційне кредитування підприємств через систему споживчого кредитування *

__________________

* Побудовано автором самостійно.

В умовах обмежених споживчих можливостей більшої частини населення України, визначальну роль у процесі переорієнтації фінансових потоків від продажу товарів з ринку товарів імпортного виробництва в сторону продукції вітчизняних підприємств, повинен зіграти ціновий фактор. Надання споживчого кредиту населенню для придбання товарів вітчизняного виробництва за ставкою, рівень якої істотно нижчий від рівня процентних ставок за кредитування на придбання імпортних товарів, приведе до часткового „розщеплення” та зміни напрямку потоку коштів в сторону придбання товарів вітчизняного виробництва.

Досліджуючи можливі шляхи активізації діяльності комерційних банків у сфері інвестиційного кредитування, автор зупиняється на проблемі відсутності у значної кількості підприємств забезпечення, адекватного кредитуванню великих інвестиційних проектів, що практично унеможливлює їх реалізацію. З метою активізації діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування та розподілу ризиків між потенційними учасниками доцільно використовувати різні гарантійні схеми, зокрема створення гарантійних фондів як фінансових інституцій, винятковою сферою діяльності яких є надання гарантій за кредитами, що надаються банківськими установами підприємствам-позичальникам. Гарантійні фонди можуть мати як державне походження, так і створюватися в результаті приватної ініціативи. Крім розвитку діяльності гарантійних фондів, при реалізації великих інвестиційних проектів доцільно використовувати схеми з участю фірм-спонсорів (фірм-гарантів), які виражають зацікавленість у реалізації проекту. Мотивацією участі компанії-гаранта може бути не тільки одержання доходу від реалізації проекту, але і розширення сфери свого бізнесу, створення необхідної структури виробничої системи з формуванням каналів постачання або реалізації і т.д. У загальному вигляді, розподіл частки участі в реалізації проекту, ризиків та власності учасників гарантійної схеми при інвестиційному кредитуванні представлена на рис.3.

Рис. 3. Схема організації інвестиційного кредитування

с розподілом ризику, власності та доходу між учасниками *

___________________________

* Побудовано автором самостійно.

В Україні створення гарантійних фондів у даний час не одержало належного розвитку і прикладів їх активної участі у процесі забезпечення доступності банківських кредитів для суб’єктів підприємництва недостатньо. Разом з тим, діяльність державних гарантійних фондів може стати реальним інструментом державного впливу на забезпечення доступності кредитних ресурсів для визначеної цільової групи клієнтів (гарантування експортних операцій, житлових кредитів, гарантії на придбання основних засобів і т.д.).

До числа важливих факторів, які визначають кредитно-інвестиційну активність банків, відноситься ціна банківського кредиту. На сьогоднішній день рівень процентних ставок за банківськими кредитами досить високий, незважаючи на існуючу динаміку його зменшення. Це перешкоджає істотному збільшенню попиту на банківське кредитування з боку реального сектора економіки. Так, середньозваженi процентні ставки за кредитами, виданими у національній і іноземній валюті в 2003 році, склали 20,2% і 11,6% річних відповідно, що на 4,6 і 0,3 процентних пункти нижче, ніж у 2002 році. Однак це не дозволяє забезпечити збільшення реального попиту на кредити, оскільки рівень рентабельності більшості українських підприємств не перевищує 10%.

Вивчення методів встановлення процентних ставок за кредит показало, що найчастіше банки встановлюють ціну на кредит шляхом додавання до собівартості ресурсів маржі, рівень якої є загальновизнаним і складає в даний час близько 10%.

Аналізуючи рівень процентних ставок за кредит в Україні, автор дійшов висновку, що велика маржа між процентними ставками за кредитами і депозитами багато в чому пояснюється високим рівнем непроцентних витрат відносно масштабів діяльності банківських установ, а саме обсягів дохідних активних операцій. У зв’язку з цим банки закладають величину даних витрат у дохідність активних операцій. Зі збільшенням обсягів активних операцій питома вага затрат в складі маржі буде скорочуватись, що, в свою чергу, створить можливість зменшення процентних ставок за кредит без зниження їх прибутковості. Порівняння рівня операційних витрат у загальному обсязі активів по українських банках в цілому і по банківських системах західних країн свідчить про те, що для досягнення рівня витрат, приміром, банків Німеччини (2,19%), банківській системі України необхідно мати активи приблизно в 7 разів більші за існуючий обсяг. Таким чином, входження економіки України в фазу економічного росту і суттєве збільшення обсягів кредитування буде сприяти зниженню процентних ставок за рахунок „ефекту масштабу” і, тим самим, створювати сприятливіші умови для розвитку інвестиційного кредитування.

ВИСНОВКИ

Дослідження діяльності банківських установ у сфері інвестиційного кредитування в умовах ринкового реформування української економіки дозволило зробити ряд висновків науково-теоретичного та прикладного характеру.

1. На основі вивчення різних підходів до трактування категорії „інвестиційне кредитування” дане поняття одержало у дисертаційній роботі свій подальший розвиток, що виявилося в уточненні економічної сутності банківського інвестиційного кредиту, його функцій, а також у виділенні ряду особливостей, зумовлених, з одного боку, специфікою змісту інвестиційного банківського кредиту, а з іншого – особливостями його організаційного, інформаційно-аналітичного, ресурсного, законодавчо-нормативного й іншого забезпечення. Інвестиційне кредитування визначено як фінансування діяльності, спрямоване на придбання, створення, реконструкцію, модернізацію об’єктів, у результаті чого виникає потік доходів, які забезпечують повернення банківських коштів і оплату за користування ними відповідно до принципів кредитування (терміновість, платність, повернення, забезпеченість, цільове використання) або, у частині об’єктів, які не створюють прибуток, - гарантоване повернення заборгованості третіми особами.

2. На основі аналізу якісних і кількісних змін діяльності українських банків виявлена тенденція поступового збільшення значимості інвестиційного кредитування. Це обумовлено рядом об’єктивних і суб’єктивних причин, викликаних як загальною стабілізацією економіки України, так і пошуком банківськими установами нових джерел одержання доходів на тривалу перспективу як стійкої бази їх розвитку та зміцнення своїх позицій на ринку банківських послуг.

3. Результати аналізу діяльності ряду