КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПРИШВА НАДІЯ ЮРІЇВНА

УДК 347.73

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ

Спеціальність: 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

Воронова Лідія Костянтинівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри конституційного та адміністративного права.

Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, професор

Селіванов Анатолій Олександрович, Постійний представник Верховної Ради України в Конституційному Суді України;

- доктор юридичних наук, професор Рябченко Олена Петрівна, Національний університет внутрішніх справ МВС України, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ;

- доктор юридичних наук, професор Грачова Олена Юріївна, Московський державний інститут міжнародних відносин (Університет) МЗС Російської Федерації, професор кафедри адміністративного і фінансового права.

Провідна установа - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м.Харків.

Захист відбудеться „14” травня 2004 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Київ, вул. Володимирська, 64.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017 м.Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розіслано „9” квітня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук Шукліна Н.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток та зміцнення української держави, включення її до європейських та світових інтеграційних процесів, ствердження власного шляху розвитку нерозривно пов’язується з реформуванням податкової системи та загалом системи публічних доходів країни, удосконаленням їх правового регулювання та досягненням ними відповідності сучасним тенденціям правового розвитку та міжнародним стандартам у цій сфері.

Зміни, які відбуваються в фінансовій і ,зокрема, податковій та бюджетній системах України вимагають концептуального перегляду основних фінансово-правових категорій та понять, обґрунтування еволюційного розвитку та трансформації фінансово-правових інститутів. Ці вимоги безпосередньо зачіпають і правове регулювання державних доходів в цілому та окремих їх видів, оскільки ефективна діяльність держави та її інституцій залежить від вироблення чіткого механізму правового регулювання відносин в цій сфері.

Провідна роль у формуванні державного та місцевих бюджетів, державних централізованих позабюджетних фондів належить платежам, які є стабільним джерелом доходів, мають регулярний характер, сплата яких є обов’язком для платника і забезпечується примусовою силою держави. Названі риси притаманні обов’язковим платежам, пріоритет серед яких належить податкам. Введення державою обов’язковості платежів, визначення їх розміру і строків внесення сприяють забезпеченню повноти, стабільності і регулярності грошових надходжень до централізованих державних фондів.

Відповідно до частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Однак жодне із названих понять не знайшло чіткого визначення в чинному законодавстві. Законодавець не дає відповіді, які платежі охоплює система оподаткування; чи всі обов’язкові платежі необхідно встановлювати законами, чи ця вимога розповсюджується лише на податки та збори. Враховуючи неоднозначний підхід законодавця до цієї проблеми, на сьогодні діють обов’язкові платежі встановлені не тільки законами, а й постановами Кабінету Міністрів України, указами Президента України.

Сьогодні в Україні є потреба в серйозних наукових дослідженнях, присвячених природі обов’язкових платежів, з’ясуванню їх місця в системі публічних доходів, характеристиці з точки зору правового режиму та особливостей правового регулювання, методів і форм справляння, вирішенню спірних питань, пов’язаних із характером правового регулювання відносин, що виникають при справлянні обов’язкових платежів та при їх стягненні тощо. Вироблення єдиних підходів у тлумаченні терміну „обов’язкові платежі” буде, по-перше, сприяти правильному і однозначному застосуванню норм фінансово-правового законодавства в процесі акумуляції доходів до централізованих грошових фондів, по-друге, дозволить визначити обсяг повноважень владного суб’єкта в правовідносинах, що виникають в цій сфері.

За радянських часів до питання обов’язкових платежів звертались лише в аспекті дослідження проблем правового регулювання доходів державного бюджету СРСР. Саме тоді було підготовлено ряд наукових праць С.Д.Ципкіним за вказаною проблематикою, зокрема, монографія „Доходи державного бюджету. Правові питання”, М.І.Піскотіним - монографія „Радянське бюджетне право”. У сучасній вітчизняній юридичній літературі проблеми правового регулювання обов’язкових платежів не отримали достатнього наукового опрацювання. Ні в наукових працях, ні в чинному законодавстві не міститься визначення поняття „обов’язкових платежів”, не розкривається зміст системи цих платежів та не визначено місце правового регулювання обов’язкових платежів в системі фінансового права.

В українській фінансово-правовій науці увага вчених сконцентрована на дослідженні проблем податкового права. Однак не всі питання вирішені і щодо правового регулювання податків. Не дивлячись на чисельні звернення вчених до проблем інституту податкового права все ж частина питань залишається до кінця не з’ясованою. Не розкрито окремі понятійні категорії, серед яких –„момент виконання обов’язку зі сплати податку”, „податковий процес”, „податкове провадження”, відсутнє єдине розуміння поняття податку, збору тощо.

Проблема правового регулювання обов’язкових платежів є важливою не тільки для України. Це універсальна проблема зокрема для країн створених на терені колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, що знаходить своє відображення як в юридичній науці, так і правозастосовчій практиці цих країн.

Найбільш важливими в науковому плані для автора під час роботи над дисертацією були теоретичні висновки фахівців сучасної української та російської юридичної науки С.С.Алексєєва, В.І.Андрейцева, Д.А.Бекерської, А.М.Васильєва, Л.К.Воронової, Н.В.Воротіної, О.М.Горбунової, Р.О.Гаврилюк, О.Ю.Грачової, В.Б.Ісакова, Н.К.Ісаєвої, С.Т.Кадькаленка, Р.А.Калюжного, А.М.Колодія, М.В.Карасьової, А.Н.Козиріна, А.А.Козловського, О.Л.Копиленка, Ю.А.Крохіної, М.П.Кучерявенка, О.Е.Лейста, Н.І.Матузова, А.В.Малько, О.Г.Мурашина, П.О. Недбайла, А.А.Нечай, О.А.Ногіної, Н.М.Оніщенко, П.С.Пацурківського, С.Г.Пепеляєва, Г.В.Петрової, М.І.Піскотіна, П.М.Рабіновича, Ю.А.Ровінського, Л.А.Савченко, А.О.Селіванова, О.Ф.Скакун, Г.П.Толстопятенко, Р.О.Халфіної, Н.І.Хімічевої, С.Д.Ципкіна, А.Ф.Шебанова.

Розкриваючи місце і роль місцевих доходів в системі державних доходів, аналізуючи особливості правовідносин в сфері справляння обов’язкових платежів, автор керувалась теоретичними розробками і положеннями представників конституційного та адміністративного права В.Б.Авер’янова, О.Ф.Андрійко, Г.В.Атаманчука, О.М.Бандурки, Д.Н.Бахраха, А.М.Вітченка, Б.М.Лазарєва, В.Ф.Погорілка, В.Д.Сорокіна, Ю.О.Тихомирова, В.М.Шаповала.

Автором дисертаційного дослідження опрацьовано питання правового аналізу державних доходів, яким присвячено праці класиків російської та світової фінансової, фінансово-правової науки кінця ХІХ – початку ХХ століття В.Безобразова, Е.Берендтса, І.Горлова, К.Т.ф.-Еєберга, С.Іловайського, А.А.Ісаєва, Косса Луіджі, В.Лебедєва, Д.Львова, І.Озерова, І.Тарасова, І.Янжула.

Окремі висновки щодо характеристики правової природи видів обов’язкових платежів, поняття державних та публічних доходів зроблені автором з використанням положень економічної науки, представлених в роботах С.А.Буковинського, О.Д.Василика, В.І.Кравченка, П.В.Мельника, А.А.Мілліонщикова, В.М.Опаріна, В.В.Рибака, А.А.Соколова, А.М.Соколовської, Д.Г.Черника, В.М.Федосова.

Автором використано роботи таких відомих зарубіжних дослідників в сфері фінансів та фінансового права як А.С.Ангелова, Д.Берліна, Ш.Бланкарта, П.Годме, Л.Караніколова, М.Костова, П.Маттсона, З.Шевіча, які фундаментально опрацювали окремі питання фінансових та податкових правовідносин. Ряд ґрунтовних досліджень з проблематики правового регулювання обов’язкових платежів здійснено в Російській Федерації (А.В.Бризгалін, Д.В.Вінницький, О.Ю.Грачова, І.І.Кучеров, Г.В.Петрова, Н.І.Хімічева тощо), але основну увагу в них зосереджено на одному із видів обов’язкових платежів – податках та проблемах податкового права і викладено їх з урахуванням специфіки законодавства Російської Федерації.

Відсутність на правовому рівні розробки теоретичних положень у сфері регулювання зборів, страхових внесків, неподаткових платежів, наявність суперечливих питань, юридичних колізій, відсутність комплексного дослідження правових проблем регулювання обов’язкових платежів свідчать на користь актуальності й своєчасності теми дисертації. Сьогодні гостро відчувається потреба у комплексному дослідженні правовідносин у сфері регулювання обов’язкових платежів в цілому, а не лише однієї з їх складових – податків.

Вагомість зазначених проблем, необхідність їх вирішення та актуальність зумовили вибір теми дисертаційного досліження та окреслили коло питань, які в ньому розглядаються.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідної роботи кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Обраний напрям дослідження є складовою частиною цільових комплексних програм: „Вдосконалення правового становища суб’єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки України” (номер державної реєстрації 0198 W 004863), яка розроблялась на юридичному факультеті в період з 1 січня 1997 року по 31 грудня 2000 року; та „Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер державної реєстрації №01БФ04201), яка почала розроблятись на юридичному факультеті з 1 січня 2000 року. Дисертація являє собою певний внесок у розкриття напрямків загального дослідження, визначеного у цих програмах.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних розробок юридичної і економічної наук, узагальнення правозастосовчої практики органів державної влади, вітчизняного і зарубіжного законодавства розкрити правові проблеми справляння обов’язкових платежів в Україні, сформулювати науково-обґрунтовані висновки та пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства.

Досягнення зазначеної мети вимагає вирішення наступних завдань:

проаналізувати державні доходи та розробити їх класифікацію, дослідити співвідношення державних та публічних доходів;

з’ясувати поняття, сутність та риси обов’язкових платежів, виділити їх основні види;

визначити місце правового регулювання державних доходів в системі фінансового права;

виявити та охарактеризувати основні фінансово-правові інститути, нормами яких врегульовано відносини в сфері справляння обов’язкових платежів;

визначити роль елементу примусу в правовідносинах зі справляння обов’язкових платежів;

визначити зміст і особливості правовідносин в сфері справляння обов’язкових платежів;

проаналізувати повноваження владного суб’єкта в зазначених правовідносинах;

окреслити роль процесуальних норм в регулюванні обов’язкових платежів;

дослідити зміст та особливості фінансової правосуб’єктності платників обов’язкових платежів;

накреслити шляхи удосконалення правового регулювання обов’язкових платежів в сучасних умовах;

вивчити зарубіжний досвід в сфері регулювання обов’язкових платежів.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при встановленні, справлянні обов’язкових платежів і які регулюються Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України „Про систему оподаткування”, Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами” іншими законами України, Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами центральних органів виконавчої влади, наділених владними повноваженнями в сфері справляння обов’язкових платежів.

Предметом дослідження є теоретичні і методологічні проблеми правового регулювання обов’язкових платежів, зміст і напрямки розвитку правової регламентації системи обов’язкових платежів в Україні.

Методологічні і теоретичні основи дослідження. Визначаючи власний гносеологічний підхід, автор спирався на вітчизняний та зарубіжний досвід правової і економічної наук, відображений у науковій літературі. Методологічною основою дослідження стали такі наукові методи, як формально-догматичний, порівняльно-правовий, системно-структурний методи, історико-порівняльний, логічний та метод тлумачення.

Основним серед сукупності даних методів при написанні дисертації був формально-догматичний з допомогою якого досліджувалась правова природа обов’язкових платежів, зміст та сутність фінансових правовідносин в сфері справляння обов’язкових платежів, здійснювалась зовнішня наукова обробка емпіричного матеріалу.

Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі законодавства зарубіжних країн, зіставленні вітчизняних фінансово-правових інститутів регулювання правових відносин у галузі обов’язкових платежів з правовим регулюванням цього питання у країнах СНД, державах Західної Європи та США. При допомозі цього методу розмежовувалось закономірне і випадкове, загальне і специфічне у змісті фінансово-правових норм.

Метод тлумачення застосовувався для з’ясування змісту норм конституцій і законів, що регулюють відносини в сфері обов’язкових платежів.

Логічний метод дав змогу сформулювати такі базові поняття, як „державні доходи”, „публічні доходи”, „обов’язкові платежі”, „збір”, „неподаткові доходи” тощо.

Метод системно-структурного аналізу дозволив дослідити обов’язкові платежі як складову частину державних (публічних) доходів та правове регулювання обов’язкових платежів як складову частину фінансового права, сукупність його фінансово-правових інститутів.

За допомогою історико-порівняльного методу досліджувався генезис правового регулювання окремих видів обов’язкових платежів та особливості основних етапів становлення системи обов’язкових платежів.

Теоретичні висновки дисертації ґрунтуються на розробках з теорії та історії держави і права, фінансового права, адміністративного та конституційного права.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській правовій науці комплексним, узагальненим дослідженням теоретичних проблем правого регулювання обов’язкових платежів в Україні. Найбільшою мірою наукова новизна відбита у наступних положеннях:

запропоновано поняття публічних доходів та визначено їх склад, проведено порівняльний аналіз публічних доходів і державних доходів;

по-новому сформульовано поняття державних доходів. Визначено, що це врегульовані нормами права економічні відносини, які виникають в процесі залучення до державних фондів коштів частини фінансових ресурсів держави з метою матеріального забезпечення виконання її завдань і функцій;

проведено аналіз сучасної системи державних доходів та визначено фактори, які впливають на форми і методи формування доходів держави;

дістало подальшого розвитку визначення місця правового регулювання державних доходів в системі фінансового права України;

визначено основні історичні етапи становлення системи обов’язкових платежів в Україні;

вперше сформульовано загальне поняття обов’язкових платежів, визначено їх основні риси та критерії відмежування від інших доходів;

визначено правову природу неподаткових обов’язкових платежів;

запропоновано новий погляд на поняття та склад інституту неподаткових доходів бюджету, виходячи із еволюційних процесів, яких зазнає система фінансового права на сучасному етапі розвитку держави;

вперше виведено особливості фінансової правосуб’єктності платників неподаткових обов’язкових платежів;

виявлено роль елементу примусу в регулюванні обов’язкових платежів;

вперше виведено поняття інституту доходів централізованих державних (публічних) позабюджетних фондів;

вперше проведено аналіз правової природи страхових внесків як особливого виду обов’язкових платежів;

по-новому виведено визначення фінансово-правових категорій „збір” та „мито”.

вперше досліджено правову природу платежів, що справляються за спрощеною системою оподаткування, виведено їх особливості та місце в податковій системі України;

досліджено роль процесуальних фінансово-правових норм в регулюванні податків та неподаткових обов’язкових платежів.

На захист виносяться такі положення:

1. Зміни в суспільному розвитку держави, реформування відносин власності обумовили розмежування понять „державні доходи” та „публічні доходи” за окремими їх елементами. Обґрунтовується доцільність введення в фінансово-правовий понятійний апарат категорії „публічні доходи”, що дозволить більш повно відобразити сутність предмету фінансового права та вирішити ряд проблем фінансово-правової науки щодо співвідношення місцевих доходів, доходів позабюджетних централізованих фондів коштів та предмету фінансового права. Публічні доходи розглядаються як урегульовані нормами фінансового права доходи до грошових фондів суб’єктів публічної влади, які спрямовуються останніми на реалізацію завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування та задоволення публічного інтересу.

2. Поняття обов’язкових платежів є родовим і охоплює всю сукупність платежів, в тому числі і неподаткових, при справлянні яких законодавець передбачає можливість застосування до платника примусової сили держави. Обов’язкові платежі розглядаються як урегульовані нормами права платежі публічно-правового характеру, які є регулярним джерелом формування грошових фондів публічної влади та обов’язковість сплати яких забезпечена примусовою силою держави. Вони запроваджуються з метою, по-перше, отримання публічною владою доходів; по-друге, покриття витрат на реалізацію публічно-правових завдань держави та місцевого самоврядування.

3. Обґрунтовується необхідність відмежування „плати за послуги”, що має приватноправовий характер, від „плати” як обов’язкового платежу, що справляється у зв’язку з реалізацією суб’єктом публічної влади його владних повноважень. При цьому треба виходити з того, що: 1)обов’язковий платіж сплачується у зв’язку з виконанням суб’єктом публічної влади обов’язків, що входять до його компетенції та закріплені за ним в нормативному акті; 2)у платника при зверненні до суб’єкта публічної влади (при реєстрації як суб’єкта господарювання, при отриманні ліцензії тощо), як правило, відсутня альтернатива вибору надавача послуги; 3)сторони позбавлені права визначати розмір платежу та строки його внесення. Платіж, який сплачується з дотриманням перелічених умов, слід розглядати як обов’язковий.

4. Правове регулювання державних доходів, на думку дисертанта, є об’єднуючим елементом для кількох самостійних фінансово-правових інститутів, норми яких регулюють відносини в одній сфері фінансової діяльності – акумуляції доходів до державних централізованих фондів коштів, а саме, інституту податкового права, інституту неподаткових доходів бюджету та інституту доходів державних централізованих позабюджетних фондів.

5. Запропоновано новий підхід щодо поняття та складу інституту неподаткових доходів бюджету, виходячи із еволюційних процесів, яких зазнає система фінансового права на сучасному етапі розвитку держави. Неподаткові за своєю природою обов’язкові платежі до бюджету регулюються нормами двох фінансово-правових інститутів – інституту податкового права та інституту неподаткових доходів бюджету. Нормами останнього врегульовано відносини щодо акумуляції до бюджету тієї частини обов’язкових платежів, яка з волі законодавця залишилась поза межами податкової системи. До предмету регулювання інституту неподаткових доходів бюджету належать відносини щодо процедури встановлення цих платежів, контролю за їх справлянням та відносини щодо їх стягнення.

6. Визначено правову природу та виведено ознаки неподаткового обов’язкового платежу. Досліджено, що виникнення обов’язку щодо його сплати ґрунтується на не притаманній податковому платежу свободі вибору у платника; це платіж пов’язаний з відшкодуванням особливих витрат публічної влади, однак він не є прямим еквівалентом плати за послугу; підстави його сплати закріплені в законі, відмінному від податкового; наслідком несплати неподаткового платежу, як правило, є не примусове вилучення відповідних грошових коштів, а відмова у видачі ліцензій чи іншого дозволу, відмова в реєстрації, в наданні певних прав чи привілеїв, виконанні юридично значимих дій на користь платника.

7. Обґрунтовується теза про те, що в складі системи фінансового права сформовано новий фінансово-правовий інститут - інститут доходів позабюджетних централізованих державних (публічних) фондів, який доцільно розглядати як сукупність фінансово-правових норм щодо регулювання відносин, пов’язаних з акумуляцією доходів до позабюджетних державних (публічних) цільових фондів – Пенсійного фонду України, відповідних фондів соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Інститут об’єднує норми, якими врегульовано відносини щодо: сплати страхових внесків, зборів, інших обов’язкових платежів до позабюджетних фондів; контролю за їх сплатою; стягнення цих платежів; повернення їх в разі надмірної або помилкової сплати.

8. Владні повноваження, як забезпечені законом вимоги уповноваженого суб’єкта стосовно певної поведінки і дій, звернені до фізичних і юридичних осіб в сфері регулювання обов’язкових платежів, держава надає органам державної влади, органам місцевого самоврядування, а також Пенсійному фонду України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та іншим уповноваженим органам, визначаючи за допомогою права межі, міру і обсяг владних повноважень кожного з цих суб’єктів.

9. Делегування повноважень в сфері податкової діяльності повинно здійснюватись з дотриманням конституційної вимоги щодо порядку встановлення податків та зборів. При визначенні обсягу делегованих владних повноважень ні законом України, ні будь-яким іншим актом не можна розширено трактувати припису конституційної норми, а саме частину 2 статті 92 Конституції України щодо встановлення податків і зборів виключно законом. При цьому слід виходити з того, що до законно встановлених належать податки та збори відносно яких дотримано вимоги щодо форми акту, яким встановлюється платіж, процедури його прийняття, змісту такого акту, порядку введення його в дію.

10. Примус в сфері регулювання обов’язкових платежів не обмежується лише застосуванням заходів примусу щодо підвладного суб’єкта. Це поняття більш ємне оскільки примус починає супроводжувати особу з часу набуття нею статусу суб’єкта фінансових правовідносин. Механізм примусу в сфері фінансової діяльності з акумуляції обов’язкових платежів слід розглядати як закріплену законом сукупність дій та способів впливу владного суб’єкта на іншого учасника правовідносин зі сплати обов’язкових платежів з метою забезпечення невідворотності їх сплати та захисту фіскального інтересу як різновиду публічного.

11. Обґрунтовується належність до складу обов’язкових платежів страхових внесків. Законодавець, передбачивши можливість їх сплати в примусовому порядку та розробивши систему санкцій, що застосовується до боржників, тим самим підтвердив обов’язковий характер цих платежів. Їм притаманно ряд спільних рис з податками, однак на відміну від останніх вони мають чітко визначене цільове призначення; частково компенсаційний характер; не зараховуються до бюджету, а сплачуються тільки до позабюджетних фондів; для визначеного законодавцем кола платників можуть мати добровільний характер.

12. Обов’язок платника сплатити податок має публічно-правовий характер і його не можна розглядати як аналог цивільно-правового. Це пов’язано з тим, що: податок, відповідно до частини 2 статті 92 Конституції України, встановлюється виключно законом; законом, а не договором встановлюється його обов’язковість та порядок примусового стягнення; податкове зобов’язання має односторонній характер; обов’язок банку зі списання податкових платежів ґрунтується не на договорі, а на законі. На платника податку покладається обов’язок сплатити податок, а на банківську установу - забезпечити перерахування відповідного платежу до бюджету. Тому конституційний обов’язок платника щодо сплати податку необхідно вважати виконаним в момент списання банком з поточного рахунку платника податку відповідної суми податкового платежу.

13. Податкове право доцільно розглядати як невід’ємну складову фінансового права, його правовий інститут. Це –складний фінансово-правовий інститут, норми якого регулюють суспільні відносини, що складаються з приводу встановлення, введення, сплати податків, інших платежів податкового характеру та застосування до платників механізму примусу. Він об’єднує в своєму складі інститут загальнодержавних податків і зборів, інститут місцевих податків і зборів, інститут податкової відповідальності та інститут податкового процесу.

14. Єдиний та фіксовані податки є комплексними платежами, кожен з яких згідно чинного законодавства об’єднує в собі притаманну лише йому групу різноманітних податків і зборів, обов’язкових до сплати за загальною системою оподаткування. Податками зазначені платежі можна називати досить умовно оскільки жоден з них в повній мірі не відповідає тим ознакам, які характеризують податок. Вони мають частково поворотний характер; одночасно надходять як до бюджету, так і до позабюджетних державних (публічних) фондів, розподіляючись між ними у пропорціях, встановлених законодавством; мають частково цільове призначення.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані:

для подальшої розробки правових проблем регулювання обов’язкових платежів, для наукових досліджень щодо правового режиму окремих їх видів; у подальшій розробці теоретичних проблем правового статусу учасників правовідносин в зазначеній сфері;

при вдосконаленні чинного законодавства України в сфері регулювання обов’язкових платежів;

при приведенні у відповідність до міжнародних стандартів процедури стягнення обов’язкових платежів;при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсів „Фінансове право” та „ Податкове право” та при викладанні даних дисциплін.

Положення дисертації можуть слугувати для подальшого наукового дослідження фінансових, адміністративних, конституційних, господарських правовідносин, правового статусу учасників відносин у сфері фінансової діяльності.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає також у тому, що теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, представлені автором у конкретних рекомендаціях і пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства на основі внесення відповідних змін і доповнень до нормативних актів України. Ряд науково-теоретичних положень дисертації було враховано під час підготовки проекту Податкового кодексу України.

Ряд висновків і узагальнень були реалізовані дисертантом під час роботи як залученого спеціаліста в судових засіданнях Конституційного Суду України та при підготовці експертних наукових висновків щодо окремих справ, які розглядались Конституційним Судом України.

Положення і висновки науково-теоретичного дослідження знайшли своє закріплення також під час роботи здобувача позаштатним науковим консультантом відділу зв’язків з органами правосуддя Апарату Верховної Ради України.

Розробки дисертаційного дослідження використовуються здобувачем в роботі Науково-консультативної ради при Вищому господарському суді України.

Результати дисертаційного дослідження використовувалися при читанні лекцій з курсу „Фінансове право” та спецкурсу „Податкове право” в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка; підготовці навчально–методичних матеріалів із зазначених курсів для студентів юридичного факультету.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати проведеного дослідження обговорювались на засіданні кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Окремі положення дисертації доповідались автором на науково-практичній конференції „Концепція розвитку законодавства України до 2005 року” (травень 1996 р., Інститут законодавства Верховної Ради України); на науково-практичній конференції „Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (травень 2000 р., Українська Академія державного управління при Президентові України); на науково-практичному семінарі „Проблеми безготівкових розрахунків в Україні” (травень 2000 р., Національний банк України, Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності); на науково-практичній конференції “Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи реформування )” (грудень 2001 р., ДПА України, Академія державної податкової служби, Міністерство фінансів України); на науково-практичній конференції за міжнародною участю „Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (травень 2002 р. Українська Академія державного управління при Президентові України); на міжнародному семінарі „Проблеми нормативно-правового забезпечення бюджетно-податкової політики держави” (листопад 2002 р., ДПА України, Академія державної податкової служби ); на 9-й Щорічній науковій конференції Національного університету „Києво-Могилянська Академія” (січень 2003 р.); на Дев’ятій регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2003 р., Львівський національний університет ім. І.Франка); на Міжнародній науковій конференції „Фінансово-правова доктрина постсоціалістичної держави” (вересень 2003 р., м.Чернівці); на Десятій регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2004 р., Львівський національний університет ім. І.Франка).

Публікації. Основні положення дослідження викладені у 47 публікаціях, включаючи монографію обсягом 16,5 д.а., 23 наукові статті у фахових наукових виданнях (загальним обсягом – 14 д.а.), два підручники „Фінансове право” (у співавторстві), три довідники (у співавторстві), матеріали науково-практичних конференцій, статті у наукових журналах.

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що базується на поєднанні загального і спеціального підходів до розгляду досліджуваної проблеми. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, що поділені на підрозділи, висновку, списку літератури. Загальний обсяг роботи складає 439 сторінок, основний текст – 391 сторінка, список літератури - 668 посилання.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується ступінь наукової розробки проблеми, вказується зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначається мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна основа, відзначається наукова новизна роботи, її наукове та практичне значення, наводяться дані щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ перший „Загальнотеоретичні питання правового регулювання доходів держави та місцевого самоврядування” складається з чотирьох підрозділів і присвячений загальній характеристиці державних доходів та визначенню місця правового регулювання обов’язкових платежів як провідної частини державних доходів в системі фінансового права.

У підрозділі 1.1. „Доходи держави та місцевого самоврядування: сутність, поняття та проблеми правового регулювання” розглядаються різні погляди науковців та нормотворців на поняття „державні доходи” та „місцеві доходи”, обґрунтовується необхідність введення в фінансово-правовий понятійний апарат категорії „публічні доходи”, аналізується рівень наукової розробленості проблематики за темою дисертаційного дослідження.

Аналіз юридичної природи державних доходів свідчить, що відносини, які виникають при акумуляції переважної частини державних доходів, є фінансовими та виступають зовні лише в формі правовідносин. Характеризуючи державні доходи слід виходити з того, що це урегульовані нормами права економічні відносини, які виникають в процесі залучення до державних фондів коштів частини фінансових ресурсів держави з метою матеріального забезпечення виконання її завдань і функцій.

В роботі розглядається дискусійне в фінансово-правовій літературі питання щодо співвідношення місцевих доходів та предмету фінансового права та щодо місця місцевих доходів в системі державних доходів.

Автор вважає, що доходи місцевих бюджетів поки що відповідають критеріям однієї із складових державних доходів, а відносини, якими врегульовано місцеві доходи, є фінансово-правовими та підпадають під предмет фінансово-правового регулювання. Для такого висновку є як економічні, так і правові підстави, а саме: 1) види місцевих доходів, порядок формування доходної частини місцевого бюджету та її склад визначаються державою в Бюджетному кодексі України; 2) бюджетна система України – це єдиний механізм, невід’ємною складовою якого є місцеві бюджети. Вони, хоча і є самостійними, але в той же час нерозривно пов’язані з іншими ланками бюджетної системи; 3) доходи місцевого бюджету складають переважно надходження від загальнодержавних податків і зборів. Місцеві бюджети не мають власної фінансової бази, яка б дозволила органам місцевого самоврядування самостійно, без залучення загальнодержавних податків і зборів, вирішувати в інтересах територіальної громади питання місцевого значення. Держава відповідно та на виконання вимог норм Конституції України бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування і фінансово підтримує їх; 4) місцеві податки і збори встановлюються виключно законом. Органи місцевого самоврядування, згідно зі статтею 143 Конституції України, можуть встановити на своїй території тільки той податок чи збір, який вже до цього було встановлено законом; 5) місцеві податки і збори є складовою податкової системи України і їх справляння здійснюється відповідно до загальних принципів оподаткування, єдиних для всієї системи оподаткування; 6) доходи місцевих бюджетів є складовою національного доходу держави; 7) сплата місцевих податків і зборів забезпечується застосуванням примусової сили держави в особі уповноважених державою органів. Органи місцевого самоврядування не наділені владними повноваженнями щодо контролю за сплатою податків, інших обов’язкових платежів та не є органами стягнення цих платежів.

Робиться висновок, що в межах фінансово-правового поля доцільно замінити поняття „державні доходи” на поняття „публічні доходи”. При цьому їх не слід розглядати як тотожні поняття. На відміну від публічних державні доходи включають і ті види доходів, порядок акумуляції яких не регулюється фінансово-правовими нормами та які надходять не лише на користь суб’єкта публічної влади. Так, складовою державних доходів є доходи державних та казенних підприємств. Відносини, які виникають з приводу акумуляції цього виду доходів, не підпадають під предмет фінансово-правового регулювання. Автор розглядає публічні доходи як урегульовані нормами фінансового права доходи до грошових фондів суб’єктів публічної влади, які спрямовуються останніми на реалізацію завдань і функцій держави, органів місцевого самоврядування та задоволення публічного інтересу.

Введення в фінансово-правовий понятійний апарат терміну „публічні доходи” дозволить вирішити ряд проблем фінансово-правової науки. По-перше, місцеві доходи безспірно визнаються різновидом публічних доходів. Тоді як належність їх до „державних доходів” стає приводом для дискусій серед вчених – представників як юридичної, так і економічної наук. Якщо на сьогодні ще є і економічні, і правові підстави для обґрунтування єдності державних і місцевих доходів, то: а) з розвитком законодавства про місцеве самоврядування; б) із зміцненням самостійної фінансової бази місцевого самоврядування; в) з розширенням податкової бази місцевого оподаткування, – місцеві доходи будуть віддалятись від державних і їхнє об’єднання під поняттям „державні доходи” буде штучним. По-друге, до публічних належать і доходи позабюджетних централізованих фондів – Пенсійного фонду України, відповідних фондів соціального страхування тощо. Розгляд їх як „державних” сприймається в юридичній науці неоднозначно, хоча на сьогодні законодавець застосовує відносно цих фондів термін „державні”, а в самих фондах державний елемент є превалюючим.

У підрозділі 1.2. „Правовий аналіз системи державних доходів” наведена загальна характеристика системи державних доходів, визначено основні критерії їхнього поділу.

Правове регулювання державних доходів знаходиться в постійній динаміці. Це пов’язано з тим, що приймаються нові нормативні акти, які змінюють правовий режим окремих видів доходів; змінюється підхід законодавця до складу певних груп доходів, коригується їх наповнення; неухильно зростає роль податків як основного виду надходжень до бюджету; в складі державних доходів виділяється особлива група доходів, яка потребує чіткого правового оформлення – обов’язкові платежі, що охоплюють як податки, так частково і неподаткові платежі. Названі процеси безпосередньо впливають і на трансформацію системи державних доходів, яка являє собою внутрішню єдність та взаємозв’язок всієї сукупності доходів держави з їх розподілом та диференціацією на окремі групи та види, що складається на відповідний період розвитку держави.

При класифікації доходів, поділі їх на окремі групи виходять з таких конкретних умов як види існуючих в країні доходів; види державних (публічних) фондів, до яких зараховуються доходи; встановлені законодавцем різні правові режими при справлянні окремих видів доходів; пріоритетні для держави види доходів; рівень розвитку фіскального апарату держави.

Під поняттям „державні доходи” об’єднано складну, неоднорідну сукупність платежів, які підпадають під різні правові режими. Поняття „правовий режим” набуває широкого застосування як в юридичній науці, так і в законодавстві, в т.ч. фінансовому.

Під правовим режимом державних доходів слід розуміти особливий порядок правового регулювання окремих видів доходів, який закріплено правовими нормами і забезпечено сукупністю юридичних засобів. Залежно від того, під який правовий режим підпадають доходи, вони поділяються на: 1) податки; 2) інші платежі, що входять до складу податкової системи; 3) неподаткові обов’язкові платежі до бюджету (платежі, що не увійшли до складу податкової системи України); 4) обов’язкові платежі до позабюджетних централізованих фондів; 5) платежі, сплата яких ґрунтується на договорі; 6) добровільні надходження.

Традиційним є поділ державних доходів, виходячи з їхньої правової природи, на податки та неподаткові платежі. Однак за відсутності чіткої позиції українського законодавця щодо розмежування в правовому регулюванні цих платежів, зазначена класифікація на сьогодні вже не відіграє тієї провідної ролі, яка була їй притаманна до середини 90-х років ХХ століття.

Існуючий склад державних доходів та методи їх вилучення дозволяють скористатись історично сформованою класифікацією поділу доходів на приватноправові і публічно-правові та визначити її в сучасних умовах як одну з провідних. До приватноправових на початку ХХ століття відносили доходи, які держава отримувала в силу вільного акту з боку підданих, в силу одностороннього чи двостороннього договору. Публічно-правовими вважались доходи, які збирались з платників в силу примусового акту держави. З точки зору сучасної фінансово-правової науки поняттю „публічно-правові доходи” відповідають обов’язкові платежі. Держава набуває цих доходів як владний суб’єкт, застосовуючи до платника в необхідних випадках заходи примусу. Вона встановлює підстави сплати платежів, об’єкт оподаткування, платників, фіксований розмір або ставку, визначає, які заходи будуть застосовані до недобросовісного платника, диференціюючи їх в залежності від виду платежу.

У підрозділі 1.3. „Місце правового регулювання державних доходів в системі фінансового права” міститься обґрунтування правового регулювання державних доходів як сукупності кількох самостійних фінансово-правових інститутів.

Констатується, що правове регулювання державних доходів об’єднує правові норми, якими врегульовано відносини з акумуляції (залучення) коштів до державного та місцевих бюджетів, до державних (публічних) централізованих позабюджетних фондів. Сюди можна віднести норми, якими регулюються податкові надходження; неподаткові доходи бюджету; надходження до позабюджетних державних (публічних) фондів. Названі норми відповідно групуються за кількома фінансово-правовими інститутами, серед яких слід виділити: інститут податкового права, інститут неподаткових доходів бюджету та інститут доходів позабюджетних державних (публічних) фондів. Кожен з названих інститутів має свої особливості за предметом регулювання, що не дозволяє говорити про об’єднання інститутів в підгалузь. У кожному з фінансово-правових інститутів норми регулюють акумуляцію доходів в різному обсязі. Крім того, при регулюванні податкових правовідносин та правовідносин, що виникають при справлянні неподаткових доходів, держава застосовує до платників не рівнозначні за своєю силою заходи примусу.

Зроблено висновок, що правове регулювання державних доходів можна розглядати на сьогодні лише як сукупність фінансово-правових інститутів, не об’єднуючи їх ні в підгалузь, ні в складний правовий інститут. Всі фінансово-правові інститути, які задіяні в цій сфері, мають значні відмінності щодо регулювання діяльності з акумуляції доходів. Це нерівнозначні як за своїм місцем в системі фінансового права інститути, так і за значенням тих відносин, які врегульовано їхніми нормами. Беззаперечно, що провідна роль належить податковому праву, яке має тенденції до виокремлення в майбутньому в підгалузь фінансового права. Що ж стосується інституту неподаткових доходів, то за останні роки він значно звузився, „віддавши” до податкового права частину сфери свого регулювання. Іде процес становлення інституту доходів позабюджетних фондів.

Оскільки далеко не всі відносини щодо залучення державних доходів підпадають на сьогодні під предмет фінансово-правового регулювання, навряд чи доцільно зберігати стару назву розділу „Правове регулювання державних доходів”, віддаючи лише шану традиції. І навпаки, відносини, які пов’язані з публічними фінансами і історично охоплюються предметом фінансового права, можуть залишитись поза його межами в зв’язку з реформуванням законодавства. Існуючі на сьогодні зміст та структура розділу більш відповідають назві „Правове регулювання публічних доходів”. Ігнорування об’єктивного фактору існування не тільки „державних” але і „публічних фінансів” призводить до того, що деякі вчені пов’язують розділ „Правове регулювання державних доходів” лише з інститутом податкового права, залишаючи поза межами розгляду неподаткові доходи бюджету та доходи позабюджетних фондів.

У підрозділі 1.4. „Передумови виникнення та правова природа обов’язкових платежів” виведено основні етапи становлення системи обов’язкових платежів в Україні; розкрито поняття обов’язкових платежів та визначено їх основні риси, виведено критерії відмежування обов’язкових платежів від інших надходжень до державного та місцевих бюджетів.

У дисертації зроблено висновок, що поняття обов’язкових платежів є родовим і охоплює всю сукупність податків та неподаткових платежів, при справлянні яких законодавець передбачає можливість застосування до платника примусової сили держави. Це платежі, яким притаманні такі риси, як: 1)обов’язковість; 2)законодавча форма встановлення; 3)публічний характер платежу; 4) як правило, грошова форма платежу; 5)це