Дисертацією є рукопис
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології
удк 81’42=161.1:291.212
Петриченко Оксана Анатоліївна
Етнокультурна НАсТУПнІсть образІВ
перШоЕлементІв БУтТя В Художній МОВІ
М. ГумІлЬОва ТА В. ХлЄбникова
Спеціальність: 10.02.02 – російська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
київ – 2004
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі російської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор
Слухай Наталія Віталіївна,
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
професор кафедри російської мови
Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор
Іванова Людмила Петрівна,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, професор
кафедри російської мови
кандидат філологічних наук, доцент
Мельник Ярослав Григорович,
Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри загального та порівняльного мовознавства
Провідна установа – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України
Захист відбудеться “17” грудня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14, к. ).
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська 58, к. ).
Автореферат розіслано “___” листопада 2004 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради ______________________________ Л. П. Гнатюк
загальна характеристика дисертації
Новітні наукові розвідки в царині вивчення міфопоетичної підсистеми мовної картини світу ґрунтуються на визнанні факту її здатності зберігати протягом століть найдавніші пласти смислів. Серед пріоритетних напрямків сучасного мовознавства виокремлюються дослідження тих рис, яких “образ мови” (Ю. С. Степанов) набув у дзеркалі міфопоетики, – “постійно мінлива константа” (В. Гумбольдт), “не лише матеріал поезії, але й сама поезія” (О. О. Потебня), “смислова енергія взаєморозуміння” (О. Ф. Лосєв), “семантична пам’ять” (І. П. Смирнов), “оселя буття” (М. Гайдеггер), “дім чаклунки” (С. Леклер). Актуалізація міфопоетичних ресурсів мовної системи в індивідуально-авторському поетичному мовленні з огляду на його чітку окресленість надає можливість досліднику описати відбиття інтенсіоналів прадавніх образів. Водночас аналіз цілісної квадри образів першоелементів буття дозволяє наблизитись до осягнення концептуального та вербального кванта міфологічного універсуму.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена тим, що вивчення образів першоелементів буття як маркерів міфопоетичної мови етносу та індивідуально-авторського поетичного мовлення дозволяє зробити внесок у вирішення низки сучасних мовознавчих проблем, серед яких зазначимо такі: етнолінгвістичні аспекти реконструкції архетипних образів традиційної духовної культури східних слов’ян; лінгвокультурологічні та лінгвосеміотичні дослідження проблем культурних концептів; вивчення континууму художньо-міфопоетичної картини світу; закономірності організації мови міфопоетичної традиції; етнокультурна наступність у російській художньо-мовній традиції; структура мовної картини світу письменника.
Теоретико-лінгвістичним підґрунтям роботи стали системні дослідження міфопоетичної картини світу, в яких міфопоетична мова тлумачиться як система з іманентними смислами та значеннями, що ніби “проростають” з глибин у сучасну культуру. Розвиваючи ідеї дослідників мови етнографічних та фольклорних джерел ХІХ – початку ХХ століття (О. М. Афанасьєв, М. І. Костомаров, М. Ф. Сумцов, О. О. Потебня, Г. О. Булашев, М. О. Максимович, В. І. Даль тощо), сучасні лінгвісти прагнуть розкрити сутність етнолінгвістичного компонента семантики й символіки мовних знаків (праці В. В. Іванова, В. М. Топорова, Т. В. Цив’ян, М. І. Толстого, О. В. Гури, В. І. Кононенка, М. О. Новикової, В. В. Жайворонка, Н. В. Слухай, О. В. Тищенка, І. О. Голубовської). Різнобічне осмислення мовно-ментальних концептів знаходимо в роботах таких учених, як С. О. Аскольдов, Д. С. Лихачов, Ю. С. Степанов, Н. Д. Арутюнова, С. Г. Воркачов, Т. В. Булигіна, О. Д. Шмельов, Л. І. Бєлєхова, Т. В. Радзієвська, В. Л. Іващенко, Ю. В. Святюк та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв’язок з науковими розробками Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка з теми 02БФ044-01 “Актуальні проблеми філології” (підтема “Лінгво-культурологічний дискурс слов’янства в діалозі Схід – Захід”).
Метою дослідження є вивчення етнокультурної наступності міфопоетичних смислоформ у російській художньо-мовній традиції “срібного віку” шляхом аналізу інтенсіонального поля та форм об’єктивації образів води, вогню, землі, повітря як маркерів художньо-міфопоетичних систем М. Гумільова та В. Хлєбникова (з урахуванням подібності та відмінностей між ними, а також у проекції на загальноетнічну систему уявлень).
Досягнення зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань:
Описати семантичні поля образів першоелементів буття (води, вогню, землі, повітря), що утворюють передконцепт (імплікативну матрицю) поетичних трансформацій;
Проаналізувати склад та структуру інтенсіонального поля кожного образу в текстах М. Гумільова та В. Хлєбникова (крізь призму етноміфопоетичної парадигми смислів);
Дослідити особливості мовних засобів об’єктивації образів першоелементів буття в текстах досліджуваних авторів;
Проаналізувати властиві кожній авторській системі особливості реалізації першоелементів в аспекті засобів прямого й непрямого відображення дійсності;
Визначити притаманні кожній авторській системі принципи розгортання образів у текстолінгвістичному ракурсі;
Провести зіставний аналіз образів першоелементів буття в художній мові М. Гумільова та В. Хлєбникова;
Виявити риси лінгво_концептуальних настанов поетик акмеїзму та футуризму, представниками яких були зазначені поети, у російській художньо-мовній традиції “срібного віку”.
Джерельною базою для лінгвістичного спостереження обрано тексти всіх поетичних творів Миколи Гумільова та Велимира Хлєбникова. Чинниками, які визначили вибір текстового матеріалу, стали, з одного боку, уявлення про акмеїзм (представником якого був передусім М. Гумільов) як про систему, що характеризується інтенсивним заглибленням у сутність поетичного слова, його семантичної структури, позначеної засвоєнням одвічної міфології, всього надбання світової культури (див. про це роботи Р. Д. Тименчика, Т. В. Цив’ян, В. М. Топорова та ін.); з іншого боку – творчість В. Хлєбникова, свідомо орієнтована на “перекодування” просторів, часів, світів та мовних засобів їх втілення, на створення так званої “зарозумної” мови та спроби “воскресити” “закам’яніле” слово. Таким чином, було аналізовано поетичне мовлення двох типових представників різних літературних напрямків постсимволістського періоду російської поезії “срібного віку”.
Матеріал дослідження. У процесі роботи шляхом суцільної вибірки зібрано, описано й систематизовано цитатну картотеку з 1938 одиниць (1008 контекстів представляють художнє мовлення М. Гумільова та 930 контекстів – художнє мовлення В. Хлєбникова). Для аналізу нами обрано всі форми об’єктивацій образів води, вогню, землі, повітря як квадри першоелементів буття, що мають характер сутностей, які людина наділяє специфічною значущістю, а отже – пов’язаними з нею міфосимволічними переосмисленнями.
Об’єктом дослідження обрано квадру образів першоелементів буття у складі етноміфопоетичної та авторських художньо-поетичних систем М. Гумільова і В. Хлєбникова.
Предметом аналізу в роботі є вербалізація лінгвоміфопоетичного потенціалу образів першоелементів буття в аспекті етнокультурної наступності смислів і форм.
Методи дослідження: у роботі використано методику реконструкції міфопоетичної картини світу (В. В. Іванов, В. М. Топоров), контекстно-лексикографічний метод (М. О. Карпенко), метод логіко-семіотичної рамки (Н. В. Слухай), метод суперсегментного аналізу (І. Р. Гальперін), описовий та порівняльний методи, а також дослідницькі прийоми – лінгвістичного спостереження, класифікації та систематизації.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що в ній:
Систематизовано і структуровано семантичні поля квадри образів першоелементів буття як цілісного сегмента архетипного (із зазначенням східнослов’янських специфікацій) передконцепту;
Проаналізовано інтенсіональні поля образів води, вогню, землі, повітря (форми та смисли, прямі й непрямі значення, склад та структура поля) як фрагмент художнього ідіостилю Миколи Гумільова – на тлі етнічної передконцептуальної парадигми;
Проаналізовано інтенсіональні поля образів води, вогню, землі, повітря (форми та смисли, прямі й непрямі значення, склад та структура поля) як фрагмент художнього ідіостилю Велимира Хлєбникова – на тлі етнічної передконцептуальної парадигми;
Визначено механізми текстового (синтагматичного) “породження” значень у творах М. Гумільова та В. Хлєбникова;
Досліджено механізми семантичної трансформації образів першоелементів буття в художньо-поетичному мовленні авторів;
Проведено зіставлення поетичних систем М. Гумільова та В. Хлєбникова в аспекті семантичному, формальному, текстолінгвістичному й за віссю псевдототожності;
Запропоновано лінгвістичний погляд на “російську семантичну поетику”, який ґрунтується на аналізі ключових міфологічних образів як маркерів літературних напрямків (крізь систему поетичних перегравань дійсності їхніми типовими представниками).
Теоретичне значення дослідження полягає в розвиткові ідей лінгвоміфопоетики та етноконцептології, у розробці принципів характеристики шляхів розвитку поетичного слова на основі аналізу ключових образів, що сприяє розширенню знань з проблем поетичного мовлення. У роботі доповнено, уточнено й узагальнено наявні описи східнослов’янського етноміфопоетичного передконцепту в сегменті образів першоелементів буття, особливу увагу приділено питанням відбиття етнічного передконцепту в авторських концептуальних системах, кожна з яких розглядається як єдина поетична свідомість (подібний розгляд був окреслений свого часу В. В. Виноградовим як “функціонально-іманентний”). Зіставне вивчення особливостей художніх систем М. Гумільова та В. Хлєбникова крізь образно-міфологічну призму уможливлює і вмотивовує висновки щодо відповідних літературних напрямків – акмеїзму та футуризму, а також може слугувати подальшому описові російської художньо-мовної традиції “срібного віку”.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дисертаційного дослідження та зібраний фактичний матеріал можуть бути використані при викладанні нормативних курсів російської мови “Лексикологія”, “Стилістика”, спеціальних курсів із лінгвосеміотики, лінгвофілософії та теорії поетичного мовлення, у роботі спецсемінарів, присвячених вивченню мови міфопоетичної традиції східних слов’ян, мови і стилю М. Гумільова та В. Хлєбникова, у дослідженнях мовних особливостей поезії акмеїзму, футуризму, “російської семантичної поетики”, “зарозумної” мови. Крім того, парадигми значень кожного з образів першоелементів буття на етноміфологічному й індивідуально-авторському рівнях, сформовані у відповідні словникові статті, можуть бути використані в російській лексикографічній практиці – при укладанні міфопоетичного словника етносу чи при аналізі мови кожного з авторів.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаної літератури (470 позицій) та списку умовних скорочень. Повний обсяг дисертаційного дослідження складає 209 сторінок; без бібліографії – 171 сторінку.
Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації обговорено на:
науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів КНУ ім. Т. Шевченка (Київ, 1999 та 2000);
Х Волошинських Читаннях “От гималайских ступеней до древних пристаней Европы” (Коктебель, 1999);
Міжнародній конференції “Міф і міфопоетика у традиційних та сучасних формах культурно-мовної свідомості” (Харків, 1999);
8_ій Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 1999);
Науково-практичній конференції “Гра як спосіб існування культури” (Київ, 2000);
Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, присвяченій 190-річчю ХДПУ (Харків, 2001);
Міжвузівській науковій конференції “Проблеми російського мовознавства” (Одеса, 2002);
Всеукраїнській науковій конференції “Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2003);
Міжнародній науковій конференції “Актуальні напрями слов’янської та романо-германської філології” (Рівне, 2003);
10) 12_ій Міжнародній конференції імені проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2003);
Міжнародній науковій конференції “Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ ст.” (Харків, 2003);
Міжнародній науково-практичній конференції “Українська ментальність: діалог світів” (Одеса, 2003);
Міжнародній науковій конференції “Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004);
13_ій Міжнародній конференції імені проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2004);
11-их Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Філософія і література” (Харків, 2004).
Дисертацію обговорено на засіданні кафедри російської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відбито у 12_ти публікаціях, із них 10 – у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.
основний зміст роботи
У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, сформульовано мету та комплекс завдань, окреслено джерельну базу і матеріал, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення, структуру роботи, подано відомості про апробацію положень дисертаційного дослідження та кількість публікацій.
Основна частина дисертації складається з чотирьох розділів.
Перший розділ “Передконцепт квадри образів першоелементів буття у східнослов’янській етноміфопоетичній традиції” присвячено розглядові праобразів кожного з першоелементів з акцентуванням на східнослов’янській парадигмі смислів – “етнокультурній авторизації поняття” (С. Г. Воркачов), що становить передконцептуальну основу, імплікативну матрицю (Л. І. Бєлєхова) формування будь-яких словесних поетичних образів, семантичні енграми (І. П. Смирнов) – гіпотетичні залишки семантичної пам’яті, яка є скарбницею засвоєних людством текстів, повідомлень і знакових систем. Значення образів відтворені нами шляхом окреслення ознак, відібраних з міфологічних словників, культурологічних енциклопедій, словників символів, теоретичних розвідок та фольклорних джерел.
Перший підрозділ першого розділу “Образ “води” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” містить опис інтенсіонального поля міфологеми “вода”, яка належить до універсальних архетипних сутностей. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “вода” у східнослов’янській парадигмі смислів можна подати так: 1. Одна з основних стихій світобудови, жива, одухотворена, мінлива й амбівалентна (“з ухилом у позитивний бік”, за уточненням М. О. Новикової). 2. Першопочаток, вихідний стан усього існуючого, еквівалент первісного хаосу. 3. Очисна й цілюща сила, чиста та свята (христ.). 4. Межа потойбічного світу, “засіб зв’язку” зі світом пращурів. 5. Віща сила, атрибут ворожіння й магічних обрядів. 6. Уособлення небезпеки, метафора смерті, всесвітнього фіналу (мотив потопу) // Зловісна стихія, що вимагає жертв. 7. Ніша міфологічних світів, різноманітних духів та божеств. 8. Еквівалент усіх життєвих “соків” людини – крові та сліз.
У другому підрозділі першого розділу “Образ “вогню” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” подається систематизований розгляд семантики вогняної стихії, яка, за визначенням Х. Е. Керлота, “може бути виявленою як на рівні тваринної пристрасті, так і в площині духовної сили”. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “вогонь” у східнослов’янській парадигмі смислів має такий вигляд: 1. Першоелемент буття, жива, одухотворена й амбівалентна стихія (“схиляється в бік негативний”, за визначенням М. О. Новикової). 2. Чиста та свята субстанція. 3. Руйнівна, ворожа й небезпечна сила. 4. Оберіг житла, миру і щастя (про домашнє вогнище). 5. Атрибут очищення. 6. Символ оновлення воскресіння.
Третій підрозділ першого розділу “Образ “землі” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” присвячено аналізу інтенсіонального поля наступного з першоелементів. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “земля” у східнослов’янській парадигмі смислів можна визначити так: 1. Першоелемент, одна з основних складових світобудови – жива й одухотворена. 2. Космогонічний контрагент – “дружина” неба, Праматір Світу. 3. Родючий ґрунт, “мати врожаю”, джерело сил та здоров’я. 4. Медіарна зона у вертикальній площині “небо – підземний світ” (місце життя людей) та в горизонтальній проекції космосу – в центрі світового океану. 5. Священний центр та ембріон всесвіту // Замкнена сакралізована цілісність (особливо про могильну землю). 6. Атрибут первісного хаосу та або хтонічних міфосвітів // Атрибут магії. 7. Шанована окрема родова дільниця – батьківщина.
У четвертому підрозділі першого розділу “Образ “повітря” в парадигмі східнослов’янських міфопоетичних смислів” проаналізовано семантику та символіку “ефірного вируючого простору”. Узагальнений перелік центральних міфопоетичних значень образу “повітря” у східнослов’янській парадигмі смислів має такий вигляд: 1. Жива, одухотворена й амбівалентна стихія. 2. Життєдайний, животворний дух. 3. Медіатор між світом померлих та живих – місцезнаходження душі померлого. 4. Атрибут хтонічних міфосвітів. 5. Могутня і самодостатня сила. 6. Засіб транслювання сакральної інформації.
У висновках до розділу зазначається, що проведений аналіз дав змогу виокремити такі характеристики етнічного передконцепту:
передконцептуальне поле становить спектр потенційних смислів-значень, що утворюють цілісний сегмент прототипової інформації;
на відміну від сформованого образу, дана потенційність передконцепту передбачає “плазмову” нерозчленованість смислу образу як суб’єкта осмислення, суб’єкта зіставлення та об’єкта зіставлення;
на відміну від символу, передконцепт не містить “статистично споглядальної предметності” (О. Ф. Лосєв);
на відміну від архетипу, який є сталою магістральною психічною схемою, передконцепт є універсальним у центральній зоні, характеризуючись на периферійних обріях етнічною, діахронічною та індивідуальною мінливістю.
Загалом аналіз передконцепту образів першоелементів буття дозволяє припускати центральну й провідну позицію даної квадри у складі східнослов’янської парадигми міфопоетичних смислів. Маючи багато форм репрезентації, ці образи проходять крізь цілу низку обрядів, ритуалів, замовлянь, народних пісень тощо. Окремі дослідники (Ю. О. Карпенко) доводять існування в еволюції слов’янського язичництва, поряд з іншими, “водно-рослинного” (до початку ІІ тис. до н. е.), “вогнепоклонницького” (ІІ тис. до н. е.) та “землеробського” (до середини І тис. н. е.) етапів.
Важливо підкреслити, що передконцепт кожного з першоелементів характеризується трьома неодмінними ознаками: анімо-аніматичністю, амбівалентністю (з переважанням позитивної складової – вода й земля, негативної – вогонь і повітря) та медіарністю серед полісвітів універсуму. Перша риса уявляється пов’язаною із загальною спрямованістю міфопоетичного світосприйняття, відповідно до якого все навколо живе й діє, причому “діяльність ця вища, могутніша порівняно з людською” (М. І. Костомаров). Медіарність першоелементів (вода – межа, етап переходу в інший світ; вогонь – з’єднувальна ланка зі світом пращурів та божествами; земля – центр у вертикальній проекції “небо – підземний світ” та в горизонтальній – у центрі світового океану; повітря – місцезнаходження душ померлих як перехід світу живих у світ потойбічний) споріднена, на наш погляд, з їхньою роллю як цементуючого засобу, що творить людський світ з-поміж розмаїття інших, – тому й визначаються образи як “першопочатки”, “першоелементи”. Це творення є антиентропійним упорядкуванням існуючого, а тому, як будь-яке анти-, згідно з логікою розвитку поєднує в собі позитив з негативом – звідси амбівалентність чотирьох стихій.
У другому розділі “Образи першоелементів буття в художньо-міфопоетичній мовній картині світу Миколи Гумільова” розглянуто особливості репрезентації образів у поетичних текстах названого автора в позиціях суб’єкт осмислення (СО), суб’єкт зіставлення (СЗ) та об’єкт зіставлення (ОЗ) з виділенням дескрипторів (значень і мотивів) та кодів переосмислення. Тематика та кількість чотирьох підрозділів другого розділу (“Образ “води” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”, “Образ “вогню” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”, “Образ “землі” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”, “Образ “повітря” в художній поетичній мові Миколи Гумільова”) відповідає кількості першоелементів у складі квадри.
Кожен з образів у текстах М. Гумільова репрезентовано значним спектром форм, що включають переважно прості номінації з незначною частиною ситуативних парафразів (наприклад, “Он, оборвавшись, упал в зыбкие, бледные дали венецианских зеркал” (вода) [212] Тут і далі цитати з текстів М. Гумільова подано із зазначенням сторінки за виданням: Гумилев Николай. Стихи. Поэмы / Ред. В. П. Енишерлов. – Тбилиси: Мерани, 1989. – 496 с., “Ты возьмешь в объятья меня И тебя, тебя обниму я, Я люблю тебя, принц огня, Я хочу и жду поцелуя” (вогонь) [91], “Берега, что мне обещаны, Исчезают за туманами” (земля) [163], “И звенит и поет, поднимаясь, песок, Он узнал своего господина…” (про вітер) [308]) та синекдохічних конструкцій (приміром, “морская влага” замість “море”; “лик земли”, “свет земли”; “О, пусть ужасен голос бурь, И страшны лики темных впадин…” [82]). Загалом найбільшу кількість форм об’єктивації (237) зафіксовано нами при аналізі образу “вода”, найменшу (52) – образу “повітря”, що може бути співвіднесене із припущенням про центральну та периферійну позиції відповідних міфологем у складі етноміфопоетичної квадри та в авторській поетиці.
Діапазон дескрипторів у складі інтенсіоналів образів першоелементів буття коливається від 9-ти (“вогонь” та “повітря”) до 12-ти (“вода” та “земля”). Найбільш активними, як доводить аналіз, є такі (наводимо по два у структурі кожного образу):
вода: “Анімо-аніматична стихія” (“И ты почувствуешь дыханье Какой-то ласковой волны И легких, легких крыл дрожанье В сверканье сладком белизны” [198]) та “Просторова ніша міфологічних світів” (“Да что! В пруду перед усадьбою Русалкам бледным плохо ль жить?” [213]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
вогонь: “Атрибут іншого світу та чи медіатор між міфосвітами” (“Здесь с криками чудовищных глумлений, Как сатана на огненном коне, Пер Гюнт летал на бешеном олене По самой неприступной крутизне” [283]) та “Зловісна, руйнівна стихія” (“…Меня, кому единое мгновенье Весь срок от первого земного дня До огненного светопреставленья” [329]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
земля: “Атрибут первісної імли, хаосу, стихії” (“Но в океане первозданной мглы Нет голосов, и нет травы зеленой, А только кубы, ромбы да углы, Да злые, нескончаемые звоны” [245]) та “Центр світу, “перехрестя всіх шляхів” (“...Чудо он духовным видит оком, Целый мир, неведомый пророкам, ...Там, где запад сходится с востоком” [207]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
повітря: “Вільна, владна, безупинна стихія” (“Потому что пустынные ветры горды И не знают преград своеволью, Рушат стены, сады засыпают, пруды Отравляют белеющей солью” [309]) та “Самодостатня анімо-аніматична стихія” (“По озеру вечерний ветер бродит, Целуя осчастливленную воду” [297]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ).
Зіставляючи цей перелік дескрипторів з виділеними в першому розділі генеральними ознаками етнічного передконцепту – анімо-аніматичністю, амбівалентністю й медіарністю в структурі полісвітів універсуму, можна простежити лінію наступності між етнічною системою та авторським концептом, що виявляється також у загальному відбитті етноміфопоетичних смислів у текстах М. Гумільова. Так, із 8-ми дескрипторів етнічного передконцепту “вода” (див. підрозділ 1.1) поетом реалізовано 6, за винятком “Еквівалент усіх життєвих “соків” людини – крові та сліз” та “Очисна й цілюща сила, чиста та свята (христ.)”; із 6-ти дескрипторів етнічного передконцепту “вогонь” (див. підрозділ 1.2) – 4, за винятком “Оберіг житла, миру і щастя (про домашнє вогнище)” та “Символ оновлення воскресіння”; із 7-ми дескрипторів етнічного передконцепту “земля” (див. підрозділ 1.3) М. Гумільовим використано 5, за винятком “Космогонічний контрагент – “дружина” неба, Праматір Світу” та “Родючий ґрунт, “мати врожаю”, джерело сил та здоров’я”; із 6-ти дескрипторів етнічного передконцепту “повітря” (див. підрозділ 1.4) автор реалізував усі 6.
Аналіз кодів переосмислення (позиція СЗ) у мові М. Гумільова, діапазон яких коливається від 2 до 10 (образ “води” – 10, образ “вогню” – 2, образ “землі” – 4, образ “повітря” – 3), показує, що значна схильність до поетичного орнаменталізму не була притаманною авторській системі. Більша кількість переосмислень у структурі міфологеми “вода” зумовлена, на наш погляд, більшою загальною кількістю об’єктивацій цього образу. Домінантним серед кодів переосмислення можна назвати атрибутивний, що має 10 прикладів реалізації: “вода” – 5 (“А море синей пеленой Легло вокруг, как мощь и слава Италии, как щит святой Ее стариннейшего права” [247], а також [209, 129, 107, 295]); “вогонь” – 2 (“И в твоей лишь сокровенной грусти, Милая, есть огненный дурман, Что в проклятом этом захолустьи, Точно ветер из далеких стран” [330], а також [349]); “земля” – 1 (“И шар земной мне сделался ядром, К какому каторжник прикован цепью” [329]); “повітря” – 2 (“Как вино, впивал он воздух сладкий Белому неведомой страны” [325], а також [278]).
У третьому розділі “Образи першоелементів буття в художньо-міфопоетичній мовній картині світу Велимира Хлєбникова” аналогічно до другого розділу подано аналіз репрезентації образів у поетичних текстах названого автора в позиціях суб’єкт осмислення (СО), суб’єкт зіставлення (СЗ) та об’єкт зіставлення (ОЗ) з виділенням дескрипторів (значень і мотивів) та кодів переосмислення. Тематика та кількість чотирьох підрозділів третього розділу (“Образ “води” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”, “Образ “вогню” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”, “Образ “землі” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”, “Образ “повітря” в художній поетичній мові Велимира Хлєбникова”) відповідає кількості першоелементів у складі квадри.
Серед форм об’єктивації образів у текстах В. Хлєбникова наявні, з одного боку, традиційно-фольклорні (наприклад, водица, водичка, студеная вода, текучая вода, воды свинцовые, огниво-сечиво, поля просторные, земля сырая, гроза гремучая, черный дым, белые облака, облако-лебедь та ін.), з іншого – такі, що характеризують їх як живі й одухотворені (приміром, ветреная вода, журчащий брод, старый умный Нил, море живое, рука морей, глаз моря, зверь огня, зоркий камень, взиравший веками, ветер-баловень, ветер-ворог, вихрь разумный і под.), з третього – репрезентанти традиційно-поетичного формального переліку (зокрема, белая свеча, жар любви, горящие глаза, знойное пламя, угасшее кострище, пыль, гонимая кладбищем, могилы вольности, дол, каменья, ветра хладная рука тощо). Крім того, кожен із образів (за винятком міфологеми “земля”) представлений експресивними індивідуально-авторськими номінаціями (“И моряны порыв беззаконный, Он прекрасен, не знал почему” [118] Тут і далі цитати з текстів В. Хлєбникова подано із зазначенням сторінки за виданням: Хлебников Велимир. Творения / Общ. ред. М. Я. Полякова. – М.: Сов. писатель, 1986. – 736 с., “Эти пади, эти кручи И зеленая крутель. Темный волн кумоворот…” [129], “О, взметни ты мне навстречу Стаю вольных жарирей … Волю видеть огнезарную Стаю легких жарирей…” [44], “За серебром бывают образа, И им не веровать – неряшество. Упорных глаз сверкающая резь И серебристая воздушь” [101]), що мають своїм джерелом свідому настанову поета та використовуються ним як засіб фонетичної морфологічної мовної гри (“Вздымался гор ряд долгий” [56], “…окурки Валяются на берегу. Берегу своих рыбок…” [45]) або з метою створення цілісного звукового образу (“Кто-то ручкой машет. Жар меня морит. Морит и море” [48], “А ветер, Он вытер Рыданье утеса И падает, светел, Выше откоса” [109]).
Кількість дескрипторів у складі інтенсіоналів образів першоелементів буття дорівнює 10-ти (“вода”, “вогонь”, “земля” та “повітря”). Найбільш активними, як доводить аналіз, є такі (наводимо по два у структурі кожного образу):
вода: “Медіатор між реальним та ірреальним світами” (“Мы ж, хлопцы, весело заржем И топим камнями в глубинах Чартория. Панов сплавляем по рекам…” [79]) та “Самодостатня, вільна, владна стихія” (“У плотины нет забора, Глухо визгнули ключи” [96]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
вогонь: “Медіатор між реальним та ірреальним світами” (“И когда легла дубрава На конце глухом села, Мы сказали: “Небу слава!” – И сожгли своих тела” [94]) та “Атрибут якогось із міфосвітів” (“В стекле тяжелом, в глубине Священных лиц ряды тянулись С огнем небес наедине” [119]) – обидва реалізовані тільки як значення (позиція СО);
земля: “Атрибут ситуації антифактивності неповної фактивності” (“Закон качелей велит иметь обувь то широкую, то узкую. Времени то ночью, то днем, А владыками земли быть то носорогу, то человеку” [76]) та “Складова анімо-аніматичного світу” (“Когда над полем зеленеет Стеклянный вечер, след зари, И небо, бледное вдали, Вблизи задумчиво синеет…” [74]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ);
повітря: “Атрибут ситуації антифактивності неповної фактивності” (“Так дваждыпадшая лежала, И ветра хладная рука Покров суровый обнажала. Я видел тебя…” [115]) та “Медіатор між реальним та ірреальним світами” (“Лапой белой и медвежьей Друг из воздуха помажет, И порыв метели свежий Отошедшее расскажет” [85]) – обидва реалізовані і як значення (позиція СО), і як мотиви (позиція ОЗ).
Зіставляючи даний перелік дескрипторів з виділеними в першому розділі генеральними ознаками етнічного передконцепту – анімо-аніматичністю, амбівалентністю й медіарністю в структурі полісвітів універсуму, варто відзначити особливу для В. Хлєбникова роль медіарної функції першоелементів, що відбито у структурі інтенсіональних полів трьох із чотирьох образів.
Аналіз кодів переосмислення (позиція СЗ) у мові В. Хлєбникова, діапазон яких тяжіє до стабільності і коливається від 5 до 8 (образ “води” – 8, образ “вогню” – 5, образ “землі” – 6, образ “повітря” – 6), показує, що значно активніше за інші автором використовується антропоморфний код переосмислення, що має 15 прикладів реалізації: “вода” – 9 (“Волны скачут лата-тах! Волны скачут а-ца-ца! Точно дочери отца” [129], а також [72, 78, 96, 101, 104, 118, 122, 148]); “вогонь” – 1 (“Утеса каменные лбы, Что речкой падали, курчавясь, И окна северной избы – Вас озарял пожар-красавец” [97]); “земля” – 3 (“Ныне – уже умерший, но, как и раньше, зоркий камень, Цветы обступили его, как учителя дети…” [58], а також [51, 73]); “повітря” – 2 (“В тучах облако и мра Белым баловнем плывут” [129], а також [99]). Більша кількість форм переосмислення у В. Хлєбникова (порівняно з мовою М. Гумільова) свідчить про загальну тенденцію до орнаменталізму, а активність кодів – про наявне переважання антропоморфічного компонента в авторській картині світу.
Четвертий розділ “Закономірності концептуалізації етноміфопоетичного передконцепту квадри образів першоелементів буття в російській семантичній традиції постсимволістського періоду” містить зіставний розгляд особливостей семантичної поетики М. Гумільова та В. Хлєбникова крізь призму образів води, вогню, землі, повітря. Слід підкреслити, що архаїчність та кросхронотопічна сталість зазначених образів визначають їхню здатність виступати маркерами поетичних напрямків, проте обмеженість репрезентованого ними фрагмента міфопоетичної системи зумовлює тлумачення отриманих висновків лише як дослідницьких гіпотез.
У першому підрозділі четвертого розділу “Особливості втілення етноміфопоетичного передконцепту у складі інтенсіоналів авторських образів першоелементів буття” здійснено зіставний аналіз спектрів дескрипторів М. Гумільова і В. Хлєбникова та міфопоетичних значень східнослов’янського передконцепту (у сегменті центрального з першоелементів – образу “вода”).
Результати зіставлення наводимо у пропонованій таблиці, де авторські дескриптори подано за принципом зменшення активності.
Етнічний передконцепт –дескриптори Авторський концепт М. Гумільова – дескриптори Авторський концепт В. Хлєбникова – дескриптори
1. Одна з основних стихій світобудови, жива, одухотворена, мінлива й амбівалентна.
2. Першопочаток, вихідний стан усього існуючого, еквівалент первісного хаосу.
3. Очисна й цілюща сила, чиста та свята (христ.).
4. Межа потойбічного світу, “засіб зв’язку” зі світом пращурів.
5. Віща сила, атрибут ворожіння й магічних обрядів.
6. Уособлення небезпеки, метафора смерті, всесвітнього фіналу (мотив потопу) // Зловісна стихія, що вимагає жертв.
7. Ніша міфологічних світів, різноманітних духів та божеств.
8. Еквівалент усіх життєвих “соків” людини – крові та сліз. 1. Анімо-аніматична стихія.
2. Просторова ніша міфологічних світів.
3. Зловісна субстанція, що поглинає.
4. Складова самодостатньої системи одухотвореної природи.
5. Просторова межа якого-небудь міфосвіту.
6. Комплекс фоново-енциклопедичних ознак.
7. Медіатор між реальним та ірреальним світами.
8. Джерело життя.
9. Топонімічний та або етнопросторовий локалізатор.
10. Засіб збереження та/або передавання сакральної інформації.
11. Провісник лиха.
12. Символ величної волі. 1. Медіатор між реальним та ірреальним світами.
2. Вільна, мінлива, владна, мстива стихія.
3. Просторова ніша міфосвітів.
4. Комплекс фоново-енциклопедичних ознак.
5. Анімо-аніматична стихія.
6. Межа та або атрибут міфосвіту мрій / недосяжного / колишнього / ідеального.
7. Атрибут ситуації неповної фактивності.
8. Амбівалентне джерело всього існуючого.
9. Засіб збереження та/або передавання сакральної інформації.
10. Складова самодостатньої системи одухотвореної природи.
Як видно з таблиці, спектр значень образу є ширшим та більш розгалуженим у поетичній системі М. Гумільова (12), однак кількість дескрипторів В. Хлєбникова (10) все одно перевищує етноміфопоетичну парадигму, яка характеризується, разом із тим, дескрипторами більш узагальненого тлумачення.
Отже, розширення реалізованого діапазону міфопоетичних значень відбувається в напрямку від етноміфопоетичного передконцепту до футуризму та – особливо – акмеїзму. Акмеїстична концептуальна система характеризується активним залученням етноміфопоетичних смислів, а також більшою орієнтацію на поетичну традицію, більшою кількістю атипових значень та меншою схильністю до актуалізації фоново-енциклопедичної інформації. Футуристичній концептуальній системі властиве активне залучення етноміфопоетичних значень, а також більша представленість шару фоново-енциклопедичних смислів та менша кількість атипових значень.
Другий підрозділ четвертого розділу “Особливості формалізації образів першоелементів буття в мові М. Гумільова та В. Хлєбникова” присвячено розгляду характерних рис форми втілення міфопоетичних концептів у текстах М. Гумільова і В. Хлєбникова.
Проведений аналіз засвідчив, що авторській системі М. Гумільова притаманна спрощена формалізація міфологем води, вогню, землі, повітря, що, попри значний спектр репрезентацій, об’єктивовані в текстах за допомогою переважно простих номінацій, здебільшого неметафоричних конструкцій, із незначною кількістю (до 5 у структурі кожного образу) ситуативних парафразів та синекдохічних моделей. З іншого боку, система поетичних смислів В. Хлєбникова забезпечує функціонування форм презентації зазначених образів, які, хоча мають розвинений спектр і є здебільшого простими номінаціями, виявляють певну кількість “нестандартних” поетичних найменувань, що зазвичай і привертають до себе увагу читачів та дослідників. Ці висновки корелюють із даними психолінгвістичної теорії гетерономності образів (О. О. Леонтьєв), відповідно до якої всі художні форми поділяються на автономні, чи нестереотипні, що зазвичай мають основне художнє навантаження, та гетерономні – кодифіковані елементи художньої форми, що входять до мови мистецтва як правила побудови його об’єктів та оперування з ними. Отже, розгалужений спектр значень образів першоелементів буття та зовнішньо простий поетичний словник акмеїстичної школи переконливо доводять, наскільки містким і глибоким за змістом було віршове слово, що вміщувало у своїй семантичній структурі цілу галерею потенційних смислів; натомість футуристично-автономні конструкції, функціонуючи у складі загальної гетерономної форми, узгоджувались із раціоцентричною і водночас – заглибленою корінням у зрозумілий і близький для реципієнта етнічний міф концептуальною системою.
У третьому підрозділі четвертого розділу “Особливості переосмислення образів першоелементів буття в мові М. Гумільова та В. Хлєбникова” подано розгляд авторських типів переосмислення за логіко-лінгвістичною віссю псевдототожності. Слід відзначити, що дана риса є індивідуальною складовою поетичною системи, а тому не може бути узагальненою до характеристики літературного напрямку.
Загальна кількість фіксацій образів першоелементів буття в текстах М. Гумільова в позиції переосмислення є досить незначною (28 прикладів), а трьома найбільш представленими типами переосмислень за результатами аналізу виявилися такі:
анімальний (хвилі ? звірі (“Слишком долго мы были затеряны в безднах, Волны – звери, подняв свой мерцающий горб…” (162)), хвилі ? змії (“Закат. Как змеи, волны гнутся, Уже без гневных гребешков…” (175)), водоспад ? єдиноріг (“И водопад белел во мраке, точно Встающий на дыбы единорог” (292)), вітер ? кінь, завивання вітру ? завивання вовка (“Да ветра дикая заплачка, Как отдаленный вой волков, Да над сосной курчавой скачка Каких-то пегих облаков” (178)));
антропоморфний (хвилі ? бешкетники (“Как учитель среди шалунов, иногда Океанский проходит средь них (хвиль. – О. П.) пароход…” (302)), водоспад ? сива борода (“И дивны эти неземные лица, Чьи кудри – снег, чьи очи – дыры в ад, С чьих щек, изрытых бурями, струится, Как борода седая, водопад” (283)), земля ? тіло людини (“О пути земные, сетью жил, Розой вен вас Бог расположил!” (203)), земля ? друг (“Иль не знаете вы: завоевана твердь, К нам склонилась земля, как союзник и друг” (107)));
космологічний (море ? небосхил (“И огнями бенгальскими сразу мерцать Начинают твои колдовские струи, Искры в них и лучи, словно хочешь создать, Позавидовав небу, ты звезды свои” (303)), вода ? сонце, острів ? зірка (“О тайна тайн, о птица Рок, Не твой ли дальний островок Им был звездою путеводной?” (183)), хвиля ? гора (“Ты (Красне море. – О. П.) бессильно над ним. Пусть ревет ураган, Пусть волна, как хрустальная встанет гора…” (302)), вогонь ? вітер, вогники ? квіти (“И на небе огоньки повсюду, Как цветы весною на болоте” (349)), море ? суходіл (“Он печален, этот человек, По морю прошедший, как по суше…” (209))).
Загальна кількість фіксацій образів першоелементів буття в текстах В. Хлєбникова в позиції переосмислення є дещо більшою (42 приклади), проте цей показник відрізняється в кожному з образів як за кількістю, так і за монолітністю моделі. Трьома найбільш представленими типами переосмислень виявилися такі:
антропоморфний (вода ? людина (переважно жінка) (“Волны скачут лата-тах! Волны скачут а-ца-ца! Точно дочери отца” (129)) або атрибут людини – погляд, взуття, волосся, руки тощо (синекдохічний варіант) (“Где, как волосы девицыны, Плещут реки, Там в Царицыне…” (104)), повітря ? людина, земля ? людина (“Цветы обступили его (камінь. – О. П.), как учителя дети…” (58)) або взуття людини (синекдохічний варіант) чи предмет меблів людини (метонімічний варіант), вогонь ? красень (“Утеса каменные лбы, Что речкой падали, курчавясь, И окна северной избы – Вас озарял пожар-красавец” (97)));
анімально-орнітальний (вода ? змія (“Мчась, как узкая змея, Так хотела бы струя, Так хотела бы водица Убегать и расходиться…” (78)), хвилі ? собаки (“Волны, синие борзые, Скачут возле господина…” (130)), хвилі ? риби, гроза ? птах (“И грозы стаями летали В тебе, о, медня леса” (97)), повітря ? птах, повітря вітер ? тварина (“Ветер лапою медвежьей Нас голубит, гладит, нежит” (130)), земля ? невідоме чудовисько, вогонь ? звір (“Белым поленом кормил тебя, Дровоядного зверя огня” (108)), вогонь ? птах);
артефактуальний (вода море ? артефакт (“И воды носятся вдали, Уж покорены небесами. Так головы, казненные Али, Шептали мертвыми устами Ему, любимцу и пророку, Слова упорные…” (134)), вітер ? артефакт, земля ? атрибут смерті (“Увидел я камень, камню подобный, под коим пророк Похоронен…” (58)), земля ? атрибут вічності, вогонь ? смерть чи її атрибут (“Он, желтозарный, то прятался смертью За забор темноты…” (108))).
Четвертий підрозділ четвертого розділу “Спільне й відмінне у процесах текстового розгортання образів у творах М. Гумільова та В. Хлєбникова” містить аналіз реалізації в авторських текстах та поетичних циклах текстолінгвістичної категорії зв’язності.
висновки
У висновках до дисертаційної роботи узагальнюються та підсумовуються основні результати дослідження. Вони дають підстави констатувати:
Роль архетипних образів першоелементів буття як неодмінно усвідомлюваних людиною і відображених у міфі об’єктів є досить важливою та показовою, зокрема як маркера ідіостилів письменників і художньо-мовних напрямків. Саме ці образи становлять передконцепт (імплікативну матрицю) цілого спектра поетичних текстових образних форм.
Визначення передконцепту може бути уточнене в такий спосіб: передконцептуальна площина образу – це різносубстратна (свідомо-позасвідома) одиниця семантичної пам’яті, внутрішньо організована та структурована, що поєднує вербальні й невербальні кванти інформації, детермінована етнічно та історично.
Передконцепт образів першоелементів буття в ядерній частині містить засвоєні етносом універсальні архетипні смисли (включаючи збагачений християнством язичницький міф), а периферію утворюють регіональні етнічні особливості, а також “інерція синхронії” (В. М. Григорян) (приміром, вагоміша, порівняно із сучасним розумінням, роль міфологеми “земля”, зумовлена впливом традиційної землеробської культури).
Аналіз образів першоелементів буття в мові Миколи Гумільова дозволяє класифікувати їх як цілісний сегмент у структурі авторської міфопоетичної картини світу. Склад інтенсіонального поля розглянутих образів демонструє значне переважання (кількісне – за числом актуалізацій та якісне – за діапазоном дескрипторів) блоку міфопоетичних значень над фоново-енциклопедичними. Серед дескрипторів образів виявлено значну кількість символів, що може бути витлумаченим як відображення існуючого зв’язку між текстами Гумільова та надбанням літературної традиції російського символізму. Концептуалізація дійсності крізь призму першоелементів здійснюється поетом переважно шляхом анімальної, антропоморфної та космологічної моделей переосмислень. Особливостями текстового
