Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України

Українська академія зовнішньої торгівлі

Шпак Олександр Григорович

УДК 338.245

Організаційно-економічні механізми управління
ринком нафти і нафтопродуктів України
в умовах глобалізації

Спеціальність: 08.06.01 –

Економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Київ–2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українська академія зовнішньої торгівлі
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Онищенко Володимир Пилипович,

Українська академія зовнішньої торгівлі,

завідувач кафедри міжнародного менеджменту

та маркетингу.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Найдьонов Віктор Сергійович, Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри економіки і менеджменту;

кандидат економічних наук, доцент
Кобиляцький Леонід Сергійович, Міжрегіональна академія управління
персоналом, професор кафедри управління бізнесом.

Провідна установа:

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ розміщення та розвитку паливно-енергетичного комплексу.

Захист відбудеться 12 лютого 2004 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.847.01 Української академії зовнішньої торгівлі
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України
за адресою: 01042, м. Київ-42, вул. Чигоріна, 57а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Української академії зовнішньої торгівлі за адресою: 01042, м. Київ – 42, вул. Чигоріна, 57.

Автореферат розіслано 10 січня 2004 року.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.М.Стукач

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку ринку нафти і нафтопродуктів України свідчить про велику кількість проблем. Функціонування ринку нафтопродуктів дестабілізують протиріччя між виробниками нафтопродуктів та їх імпортерами, а також монополізація ринку нафти Росією. Існують питання, невирішеність яких стримує усталений розвиток ринку нафти і нафтопродуктів: необхідно визначитися з змістом ринків нафти і нафтопродуктів, враховуючи залежність країни від їх імпорту і значні потужності з виробництва нафтопродуктів, що задіяні на 20–25%.; необхідно звернути увагу на організацію ринку нафтопродуктів, але для цього необхідно визначити, які мають бути організаційні форми ринку нафтопродуктів, враховуючи значну залежність України від імпорту нафти; доцільно розглянути шляхи альтернативного надходження нафти у країну та визначити і економічно обґрунтувати експортно-імпортну політику України на світовому ринку нафти і нафтопродуктів.

В контексті цих проблем доцільно розробити методичні підходи щодо оптимізації ринку нафти в Україні та диверсифікації джерел її імпорту з позицій збереження незалежності країни. Тому участь України у реалізації проектів транспортування азіатської нафти до Європи має розглядатись і як напрямок диверсифікацій джерел її надходження, і як стратегічний шлях інтеграції країни до світової спільноти, і як важіль реанімації вітчизняного виробництва експортної спрямованості. У цьому зв’язку необхідна розробка методів інтегрування, які б дозволили взаємодіяти із суб`єктами світового ринку на рівноправних засадах.

Деякі теоретичні аспекти розробки стратегічних підходів до дослідження ринку нафти і нафтопродуктів зустрічаються в наукових працях закордонних і вітчизняних учених, економістів, практиків, це: Барабаш І., Бондарь В., Братичак М., Дорогунцов С., Наумов Е.,Піріашвілі Б., Русецкас Л., Скляр В., Степанов А., Тодійчук О., Топільницький П.. Але науково-методичних розробок, які б конкретизували ці питання стосовно до функціонування нафтового та нафтотранспортного комплексу майже не існує. Тому актуальним напрямком, який потребує наукового обґрунтування, є визначення підходів до формування політики на ринку нафтотранспортних послуг, ринках нафти і нафтопродуктів в умовах глобалізації економіки, визначення експортних можливостей вітчизняного нафтового та нафтотранспортного комплексів з урахуванням специфіки роботи на світових ринках нафти і нафтопродуктів. Ці проблеми і обумовили вибір теми дисертації, яку можна сформулювати: “Організаційно-економічні механізми управління ринком нафти і нафтопродуктів України в умовах глобалізації”.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Основні результати роботи отримано у тісному зв’язку з НДР, що виконувались в Українській академії зовнішньої торгівлі на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України – "Розвиток зовнішньоекономічних відносин України та шляхи їх вдосконалення" (рег. №0101U006908) та Київської міської держадміністрації – “Науково методичне забезпечення підготовки м. Києва до функціонування в умовах набуття Україною членства у СОТ” (2003р.).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-методичне обґрунтування усталеного функціонування ринку нафти і нафтопродуктів України. Досягнення мети потребує вирішення таких основних завдань:

- дослідити особливості формування ринку нафтопродуктів і його складових та організаційно-економічні проблеми його розвитку, а також конкретизувати проблеми функціонування цього ринку як складової ринку енергоносіїв;

- проаналізувати проблеми нафтозабезпечення і нафтопереробки на українських НПЗ та розробити пропозиції щодо їх удосконалення;

- науково обґрунтувати пропозиції щодо урахування особливостей ринку нафти і нафтопродуктів України при створенні вертикально інтегрованих структур;

- проаналізувати проблеми інтеграції України у європейські економічні структури і їх наслідки на формування українського ринку нафти, а також розглянути шляхи диверсифікації джерел нафтопостачання та визначити їх вплив на функціонування українського ринку нафти і нафтопродуктів;

- розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо забезпечення усталеного функціонування ринку нафти і нафтопродуктів в Україні та завантаження українського нафтопереробного і нафтотранспортного комплексів.

Предметом дослідження є економічні та організаційно-управлінські відносини між суб`єктами і об`єктами ринку нафти і нафтопродуктів в контексті його формування та забезпечення його стабільного розвитку.

Об`єкт дослідження – діяльність суб`єктів ринку нафти і нафтопродуктів: виробників, експортерів та імпортерів нафтопродуктів, посередників і торговців та споживачів нафтопродуктів.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, якими регулюється ринок нафти і нафтопродуктів в Україні, звіти та статистичні матеріали національних і міжнародних організацій, а також інформація, що була зібрана автором в організаціях і на підприємствах нафтогазового комплексу України. В роботі використані наукові публікації вітчизняних та зарубіжних авторів.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають сукупність застосованих у процесі роботи методів і принципів наукового дослідження: аналітичних, економіко-статистичних, економіко-математичних та логічних (аналіз стану та розвитку ринку нафти і нафтопродуктів); структурно-функціональних групувань, вибіркових спостережень та порівняльних (визначення напрямів формування та реалізації НПЗ).

Наукова новизна дослідження та одержаних результатів. Проведені дослідження дали змогу розробити теоретичні й методичні положення, які спрямовані на удосконалення механізму формування ринку нафти і нафтопродуктів України. Новизна роботи визначається системним підходом до розробки методичного, організаційного і інформаційного забезпечення усталеного функціонування нафтового та нафтотранспортного комплексів. У роботі сформульовані рекомендації по удосконалюванню функціонування галузі з урахуванням специфіки функціонування національного ринку нафти і нафтопродуктів та запропоновані методи прийняття рішень у цій сфері.

До суттєвих результатів, які виносяться на захист, відносяться:

- науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення організації виробництва на українських НПЗ;

- науково обґрунтовані пропозиції щодо урахування особливостей ринку нафти і нафтопродуктів України при створенні вертикально інтегрованих структур;

- пропозиції щодо формування ринку нафти і нафтопродуктів у контексті інтеграції України у європейські економічні структури та урахування впливу міжнародних чинників на формування українського ринку нафти;

- науково обґрунтовані шляхи диверсифікації джерел нафти у контексті створення транспортних коридорів у балтійсько-чорноморському регіоні та визначення їх впливу на формування українського ринку нафти і нафтопродуктів;

- науковий аналіз політико-економічних проблем, що виникають у зв’язку з інтеграцією України до європейського ринку нафти і нафтопродуктів та методи забезпечення усталеного функціонування ринку нафти і нафтопродуктів в Україні;

- науково обґрунтовані пропозиції щодо забезпечення усталеного функціонування ринку нафти і нафтопродуктів в Україні та завантаження українського нафтопереробного і нафтотранспортного комплексів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприятимуть підвищенню ефективності функціонування вітчизняних НПЗ і нафтотранспортних коридорів та розвитку експортних можливостей України.

Практичну націленість мають запропоновані методичні підходи до формування вертикально інтегрованих структур на ринку нафти і нафтопродуктів, пропозиції щодо формування ринку нафти у контексті інтеграції України у європейські економічні структури та урахування впливу міжнародних чинників на формування українського ринку нафтопродуктів. Підсумки аналізу політико-економічних проблем, що виникають у зв’язку з інтеграцією України до світового ринку нафти і нафтопродуктів та методи забезпечення усталеного функціонування ПЕК Україні можуть бути застосовані при формуванні стратегії зовнішньої політики та зовнішньоекономічної діяльності.

Впровадження й апробація одержаних результатів. Основні результати дослідження доповідалися та отримали схвалення на: міжнародних науково-практичних конференціях: "Актуальні правові та економічні проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків" (м. Київ, 2003 р.), "Управління конкурентоспроможністю в умовах глобалізації" (м. Київ, 2003 р.) та "Інноваційно-інвестиційні моделі трансформації перехідних суспільств" (м. Київ, 2003 р.).

Ряд результатів, які доведені до рівня методик та практичних рекомендацій, використовуються як інструментарій для оцінки стану та перспектив розвитку ринку нафти і нафтопродуктів у практиці роботи компанії “Укрнафта” (довідка про впровадження від 23.04.2003 р.), компанії "Укртранснафта" (довідка про впровадження від 06.10.2003 р.) та Мінпаливенерго України (довідка про впровадження № 293 від 22.12.2003 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи автором викладені у 18 публікаціях загальним обсягом понад 35 др. арк., із яких 3 – у фахових виданнях обсягом 1,2 др. арк..

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури із 138 найменувань та 7 додатків. Основний зміст: 169 сторінок машинописного тексту, в тому числі 39 таблиць та 3 рисунки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, предмет і об’єкт дослідження, наведено новизну і практичну значимість наукових результатів.

Перший розділ “Особливості формування ринку нафтопродуктів України та організаційно-економічні проблеми його розвитку” присвячено дослідженню формування ринку нафтопродуктів та проблемам його розвитку.

Важливу роль у нафтовому комплексі грає система нафтопроводів, створена ще у радянські часи для забезпечення експортних поставок по нафтопроводу “Дружба”, через морські порти та для постачання нафти на українські НПЗ. В Україні нафтопродукти виробляють 6 НПЗ (Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Дрогобицький і Надвірнянський) та. 5 газопереробних заводів (Волинський, Гнединцевський, Качанівський, Шебелинський, Селещенський). Мастильні матеріали виробляють на спеціалізованих АТ (“Азмол”, “Галол”, “Юніойл” та інші).

Формування ринку нафтопродуктів є невід’ємною складовою економічних процесів, які відбуваються в державі, а споживання нафти і нафтопродуктів є одним з індикаторів розвитку країни, її регіонів та галузей. Одним із визначальних факторів розвитку нафтопереробної промисловості є сталий попит на нафтопродукти. Загальне виробництво і споживання моторних палив в Україні наведено в таблиці 1., а структура споживання нафтопродуктів по основним галузям народного господарства в 2002 р. – в таблиці 2.

Таблиця 1

Загальне виробництво і споживання моторних палив в Україні, млн. т |

1996 р. | 1997 р. | 1998 р. | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р.

сп. | вир. | сп. | вир. | сп. | вир. | сп. | вир. | сп. | вир. | сп. | вир. | сп. | вир.

Бензин | 4,3 | 2,6 | 4,4 | 2,5 | 4,7 | 2,7 | 3,7 | 2,1 | 3,7 | 1,8 | 3,8 | 2,5 | 3,9 | 4,3

Дизельне паливо | 5,1 | 3,6 | 5,2 | 3,6 | 5,4 | 3,8 | 4,3 | 3,1 | 4,7 | 2,5 | 4,7 | 3,1 | 4,8 | 5,1

сп. – споживання; вир. – виробництво

Ринок нафтопродуктів України є достатньо конкурентним, але стан ринку і рівень цін напряму залежить від ситуації в Росії, через те що пакети акцій основних НПЗ на сьогодні належать російським нафтовим компаніям і приблизно 50% нафти і значна кількість моторних палив надходить в Україну з РФ, Казахстану та Білорусі, які вводять обмеження на експорт зазначеної продукції.

В поточному десятиріччі акценти споживання нафтопродуктів зміщується на легку промисловість і на сферу інфраструктурного обслуговування виробництва, де значну роль у споживанні грає транспорт. Доцільно відзначити невідповідність між структурою виробництва і попиту на нафтопродукти (табл.3).

Таблиця 2

Структура споживачів моторних палив Україні в 2002 р., %

Галузь | Нафтопродукти, усього | У тому числі:

Моторні
палива, усього | з них:

бензини | дизпаливо

Промисловість | 31, 4 | 23, 1 | 24, 2 | 22, 6

Сільське господарство | 25, 8 | 40, 1 | 40, 5 | 39, 9

Транспорт | 12, 5 | 18, 1 | 19, 1 | 17, 3

Будівництво | 5, 0 | 6, 1 | 8, 5 | 5, 4

Інші | 25, 3 | 12, 6 | 7, 7 | 15, 7

Загально | 100, 0 | 100, 0 | 100, 0 | 100, 0

Сьогодні по показнику середнього значення октанового числа та рівнем специфікаційних вимог до бензинів Україна значно відстає від США і країн Західної Європи. Основні розходження в тому, що палива, які випускаються на Заході, відповідають не тільки вимогам по якості, але і законам охорону навколишнього середовища (відмова від тетраетилсвинцевих присадок призвела до змін у технологіях виробництва палив).

Таблиця 3.

Структура виробництва бензинів та попиту на них, у %

Марка бензину | Попит
у 2001р. | 1990 р. | 1995 р. | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р.

А-72 | 0,2–03 | 7,2 | 0,5 | 0,3 | 0,3 | 0,3 | 0,3

А-76 | 25–29 | 73,7 | 76,0 | 59,1 | 37,8 | 31,0 | 23,6

А-80 | 30–32– | 19,5 | 23,8 | 34,1 | 33,3 | 33,8

А-92 (А-93) | 26–29 | 19,1 | 4,0 | 11,3 | 22,0 | 27,4 | 31,3

А-95 | 8,5–9,0–– | 5,5 | 5,8 | 7,2 | 8,5

А-98 | 2–3–––– | 0,8 | 2,5

Всього | 100 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0

На тенденції розвитку національного ринку нафтопродуктів негативний вплив мають законодавчі процеси. В розв’язанні проблеми забезпечення потреби економіки нафтою і нафтопродуктами був обраний шлях не збільшення імпорту нафти в Україну, а створення умов найбільшого сприяння для імпортерів нафтопродуктів. Нафтопродукти, імпортовані з країн, з якими діє угода про вільну торгівлю, не оподатковуються ввізним митом, на відміну від нафтопродуктів, які виробляються з давальницької сировини. Суттєвою проблемою залишається сплата акцизного збору з підакцизних нафтопродуктів. Порівняння обсягів виробництва нафтопродуктів та надходжень акцизного збору з них у 2000 та 2002 роках свідчить про їх невідповідність. Аналогічна ситуація спостерігається і щодо сплати акцизного збору за імпортовані нафтопродукти.

Домінуюча маса пропан-бутану виробляється в Україні – із введенням ГПЗ у Яблунівці дефіцит зрідженого газу залишився в минулому. Необхідно враховувати, що збільшення завантаження українських НПЗ приведе до виробництва додаткових обсягів скрапленого газу – навіть при 50%-вому завантаженню потужностей, приріст його виробництва складе приблизно 300 тис т. Тому в умовах стабілізації внутрішнього попиту на цей продукт, і інтеграції України в європейський ринок нафтопродуктів, доцільне розширення обсягів експорту пропан-бутану. Крім того доцільно розширення мережі АГЗС, оснащення АЗС колонками для заправки скрапленим газом і розвиток інфраструктури його накопичення.

Другий розділ “Проблеми нафтозабезпечення і нафтопереробки на українських НПЗ та загальні напрямки їх розв’язання” присвячено проблеми розвитку нафтопереробної промисловості України та діяльності НПЗ і впливу сировинного забезпечення на їх функціонування .

Свої потреби в колишньому СРСР у світлих нафтопродуктах Україна забезпечувала за рахунок власного виробництва на 75–80%, іншими нафтопродуктами на 25–50% – передбачалось, що частина необхідних нафтопродуктів буде поставлятись в Україну з Росії і Білорусі. В Україні не було створено належних потужностей з каталітичного крекінгу, гідрокрекінгу, гідроочистки та інших деструктивних процесів вторинної переробки нафти. В Україні були відсутні процеси, які спрямовані на підвищення якості нафтопродуктів, поглиблення переробки нафти та виробництво високооктанових домішок. Наслідком цього стало те, що в 1993 р. з первинної переробки нафти Україна займала шосте місце в Європі, а глибина переробки знаходилась лише на рівні 52,6%, що значно нижче середньосвітових (70–94%). Тому вітчизняні НПЗ опинились в положенні недостатньо конкурентноспроможних. Значне відставання спостерігається і в розвитку отримання високоякісних палив.

Нестача обігових коштів у нафтопереробних підприємств, особливості діючого законодавства обумовлювали високий рівень давальницької сировини в загальному обсязі переробки. Так в 2000 р. майже 90% нафти перероблялось на давальницьких умовах, але за цим варіантом ефективність переробки нафти для НПЗ в 5 – 6 раз нижча, ніж при переробці нафти, придбаної за власні кошти. Отриманого прибутку не вистачало для закупівлі сировини та для проведення реконструкції.

Через обмеженість власних сировинних ресурсів, українські НПЗ, в основному, орієнтовані на переробку російської і казахської нафти. Політика Росії, як основного імпортера нафти в Україну, спрямована на забезпечення власних НПЗ та на експортні поставки до дальнього зарубіжжя, що призвело до скорочення надходження нафти на українські заводи. За цих умов, залежність нафтопереробки і економіки України в цілому від імпорту енергоносіїв є критичною. Незважаючи на кризову ситуацію, заводами вживались заходи для завантаження наявних потужностей та поліпшення якості продукції. Це дозволило збільшити глибину переробки з 52,6% у 1993 р. до 66,8% у 2002 р. і виробляти світлі нафтопродукти замість мазуту. З 2000 р. етиловані бензини заводами не виробляються, значно збільшилась доля малосірчаного дизпалива та виробництво якісних бензинів.

Виходячи з попиту на нафтопродукти, НПЗ України повинні бути реконструйовані у напрямку збільшення глибини переробки нафти, збільшення виробництва високоякісних бензинів і поліпшення якості дизпалива. Це визначає зміни у технології НПЗ, потрібні технологічні процеси, що підвищують якість нафтопродуктів та збільшують вихід світлих нафтопродуктів. З метою підвищення економічної ефективності переробки нафтової сировини і налагодження випуску якісних нафтопродуктів, які б відповідали вимогам світового ринку пропонується введення нових або реконструкція старих потужностей НПЗ з впровадженням сучасних технологій, а саме: Кременчуцький НПЗ – будівництво установки вісбрекінгу та виробництва киснемістящих добавок; Лисичанський НПЗ – будівництво комплексу по виробництву бітумів і покрівельних матеріалів та установки виробництва киснемістящих добавок; Херсонський НПЗ – реконструкція установки риформінгу з переведенням на новий каталізатор; будівництво блока ізомеризації та установки гідроочистки дизпалива ; Одеський НПЗ – завершення реконструкції блоку ізомеризації; Дрогобицький НПЗ – будівництво комплексу високоякісного бензину; Надвірнянський НПЗ – реконструкція установки каталітичного риформінгу та будівництво установки гідроочистки дизпалива і бензину.

Якість нафти впливає на асортимент та якість нафтопродуктів. Стратегія забезпечення НПЗ України сировиною дотепер базується на кількісних показниках закупівлі нафти. На якість нафти належної уваги не звертають, а саме вона визначає і якість нафтопродуктів, і їх асортимент, і економічні показники діяльності НПЗ. В економічно розвинутих країнах вже починаючи з 1978–1980 рр. спостерігалася переорієнтація на високоякісні нафти. В перспективі вплив Близького Сходу і Росії (на них приходиться 65% світових запасів і переважно це низькоякісні нафти) на якість нафт, що поставляються на світовий ринок, підсилиться. Аналіз якості нафт і ефективності її переробки дозволив зробити висновок про доцільність прискорення диверсифікації джерел поставки нафти в Україну з метою підвищення ефективності нафтопереробної промисловості і конкурентноздатності українських НПЗ.

У третьому розділі “Методологія формування вертикальної організації ринку нафти і нафтопродуктів та визначення перспективної потреби у нафтопродуктах” досліджуються методичні підходи до визначення перспективного попиту на продукти нафтопереробки в Україні та створення інтегрованих структур з урахуванням особливостей ринку нафти і нафтопродуктів країни.

На підставі прогнозів розвитку галузей економіки та тенденцій розвитку нафтовидобутку була визначена потреба України до 2010 року у нафті, що досягне 24,0 млн. т (мінімальний варіант) і 33,0 млн. т (максимальний варіант), та нафтопродуктах – з них частка бензинів складе 3,7 млн. т (мінімальний варіант) і 7,5 млн. т (максимальний варіант), а дизпалива – 5,7 млн. т (мінімальний варіант) і 10,9 млн. т (максимальний варіант). У перспективі очікується зсув акцентів убік збільшення споживання дизельного палива, що відповідає сучасній тенденції “дизелізації” автопарку (табл.4.).

Таблиця 4.

Прогноз переробки нафти та виробництва нафтопродуктів до 2010 року*

Показники | Одиниця виміру | 2000р.
факт. | 2005р. | 2010р.

вар.1 | вар.2 | вар.3 | вар.1 | вар.2 | вар.3

Переробка нафти,
у т. ч. : | млн. т | 8,5 | 15,7 | 24,0 | 27,0 | 24,0 | 30,0 | 33,0–

власна нафта– | “– | 2,5 | 4,2 | 8,7 | 10,0 | 5,0 | 11,5 | 15,0–

імпортована– | “– | 6,0 | 11,5 | 15,3 | 17,0 | 19,0 | 18,5 | 18,0

Глибина переробки | % | 64,0 | 68,0 | 70,0 | 74,0 | 70,0 | 75,0 | 78,0

Виробництво
нафтопродуктів: | млн. т–

автомобільні
бензини– | “– | 1,8 | 2,5 | 5,4 | 6,9 | 3,7 | 6,7 | 7,5–

дизельне
паливо– | “– | 2,5 | 3,9 | 7,9 | 9,8 | 5,7 | 10,4 | 10,9–

мазут– | “– | 2,7 | 4,3 | 6,9 | 7,8 | 6,0 | 7,3 | 8,0

* Вар.1 – мінімальний варіант; вар.2 – найбільш очікуємий; вар.3 – максимальний варіант.

Середньорічні обсяги приросту споживання бензину і дизельного палива у 2004–2005рр. складатимуть 2,6 % та 3,3%, а у 2005–2010рр.– 3,3% і 3,6% і будуть близькими до прогнозних темпів приросту сільськогосподарського виробництва та вантажоперевезень, які є основними споживачами моторних палив, а також враховують тенденції росту виробництва в інших галузях господарства. Для задоволення потреби України в моторному паливі до 2010 р. необхідно наростити його обсяги по бензину на 3,4–3,5 млн. т; і дизпаливу – на 5,6–6,7 млн. т, а також підвищити якісні їх характеристики.

Для ефективного функціонування українського нафтового комплексу важливим є об'єднання зусиль підприємств по видобутку нафти, її переробці і збуту нафтопродуктів з метою економії на витратах виробництва і на базі впровадження нових технологій. Однією з форм забезпечення такої взаємодії є утворення вертикально інтегрованих нафтових компаній (ВІНК), які мають конкурентні переваги перед підприємствами спеціалізованого типу (основні – збалансованість збуту та менша залежність від коливання цін на сировину).

Нафтопереробна промисловість України практично не в змозі функціонувати самостійно, без стратегічних інвесторів, які забезпечують НПЗ сировиною. Лише ВАТ "Укрнафта" та СП "Укртатнафта" мають у перспективі можливості для створення власного циклу “видобуток – бензоколонка”. Всі інші залежать від імпорту нафти. Тому більшість ВІНК, що формуються в Україні, або мають у складі засновників – провідні нафтові компанії , які вже являють собою сформовані ВІНК, або ті ж самі фірми створюють в Україні дочірні ВІНК ("ЛукОЙЛ–Україна", "ТНК–Україна".

Відповідно до умов України можна виділити три етапи розвитку ВІНК: 1).стабілізація виробництв і підрозділів, вибір стратегічних інвесторів і напрямків діяльності – на цій стадії знаходяться на ній більшість українських ВІНК: “ЛукОЙЛ–Україна”, “ТНК–Україна” та “Казахойл–Україна”; 2). структурна перебудова підрозділів компаній для забезпечення їх відповідності корпоративним інтересам, що веде до утворення вертикально інтегрованих систем – на цій стадії знаходяться "Укрнафта" та "Укртатнафта"; 3). динамічний розвиток і можливий ріст "адаптованих" ВІНК в умовах очікуваного економічного підйому і формування ринкової економіки.

На думку автора, відповідно до ситуації на ринку енергоносіїв України, стратегія розвитку ВІНК має містити пріоритетний розвиток нафтового сектора з істотним ростом запасів нафти. Мова іде про глобальний аспект розвитку – збільшення міжнародного нафтотранзиту, розширення участі в освоєнні родовищ за рубежем та закріплення на закордонних ринках збуту. Іншим стратегічним напрямком розвитку має стати оптимізація міжсекторних пропорцій із досягненням раціонального співвідношення розвідки і видобутку нафти, виробництва і збуту нафтопродуктів. Глобальна задача: – істотно підвищити ефективність нафтопереробки і розвинути мережу продаж нафтопродуктів. Третій напрямок довгострокового розвитку – диверсифікація нафтового бізнесу з розвитком секторів нафтохімії, транспортування, інжиніринга для кращого використання сировини і росту прибутковості.

Для ефективного функціонування ПЕК необхідно оптимальне сполучення ринкових методів і методів та державного регулювання. Роль держави – формування податкової політики, створення умов для розвитку конкурентного середовища і розробка адекватного законодавства. Досвід розвинутих країн підтверджує, що чим гостріша ситуація, тим активніше держава втручається в регулювання галузей ПЕК. Державна політика повинна орієнтувати галузь на підвищення економічної й енергетичної ефективності всіх стадій видобутку, розподілу і використання нафти і нафтопродуктів; екологічну безпеку і надійність енергопостачання.

В Україні процес формування ринку нафти і нафтопродуктів та компаній, що працюють на ньому, вступив у завершальну стадію. Реалізуючі визначені стратегії, вітчизняні нафтові компанії можуть у перспективі конкурувати з закордонними не тільки за рахунок наявності могутніх підприємств нафтохімпереробки і дешевої робочої сили, але і реалізації власних управлінських рішень і підходів, знань і ідей.

Четвертий розділ “Проблеми формування ринку нафти і нафтопродуктів у контексті інтеграції України у європейські економічні структури” присвячено питанням диверсифікації джерел нафтопостачання та дослідженню впливу наслідків створення нафтотранспортних коридорів у балтійсько-чорноморському регіоні на формування українського ринку нафти і нафтопродуктів.

Україна мусить адаптуватися до нових тенденцій та викликів глобалізації, побудувати систему взаємовигідних зовнішньоекономічних відносин за всіма просторовими векторами. При цьому вона повинна керуватися інтересами національної безпеки, і передусім її економічною та енергетичною складовими. Найважливішим є визначення альтернативних джерел постачання енергоресурсів у країну. Це означає, що обсяг енергоресурсів, що надходить на українську територію з будь-якого джерела, не може перевищувати 30%. Оскільки сьогодні Україна залежна від РФ і по нафті і по газу фактично на 70%, конче необхідно формування альтернативних джерел і побудови системи нафтозабезпечення із урахуванням інтересів національної безпеки.

Оскільки Європа також шукає можливості диверсифікованості постачань нафти, об’єднання планів ЄС і України щодо диверсифікації нафтопостачання шляхом створення Євроазіатського нафтотранспортному коридору (ЄАНТК) є доцільним для усіх сторін. Організація транспортної схеми постачання нафти з районів Перської затоки, Близького Сходу та Каспію на Україну і далі в Європу дозволить скоротити відстань транспортування нафти в 2–3 рази. Впровадження ЄАНТК вирішує два питання: по-перше, транзиту нафти до Європи і, по-друге, постачання нафти на НПЗ України в разі, якщо через форс-мажорні обставини чинний транзит російської нафти буде припинено. Найбільш сприятливим для України є сценарій розвитку подій, за якого буде збережений наявний обсяг транзиту російської нафти і додатково впроваджений маршрут транзиту близькосхідної та каспійської нафти “Одеса – Броди”. Зі станції “Броди” можливі різні шляхи транзиту: у країни Центральної Європи (Словаччина, Чехія, Угорщина, Хорватія – у хорватський порт Омішаль і далі танкерами дедвейтом до 500 тис. т); на північ Європи (напрямок Броди–Плоцьк–Гданськ).

Будівництво нафтотерміналу в Південному і нафтопроводу Одеса–Броди включило Україну в конкурентну боротьбу за схеми транспортування нафти в Європу з Туреччиною, Болгарією, Румунією і Росією. На користь успіху цього проекту є факт, що нафтопровід Одеса–Броди вже побудовано, у той час як альтернативні транспортні шляхи (турецький, румунський, болгарський і російський) знаходяться лише в стадії економіко-технічної розробки. До того ж, будучи вдвічі коротше, трубопровід Одеса–Броди дозволяє істотно знизити ціну транспортування. Вартість транспортування близькосхідної нафти за маршрутом Джейхан–Самсун–Одеса–Броди–Балтіка дешевше на 8,5 дол. США/т, при цьому участь у транзиті принесе країнам-транзитерам значні прибутки. Слід додати, що участь у проекті нафтотранзиту за такою схемою дозволило б Україні завантажити потужності металургії, машинобудування, підрядних і проектних організацій, транспорту. В цьому проекті може бути задіяне не менш 150–200 тис. чоловік, що є для України важливою задачею.

Окупність нафтопроводів і нафтотерміналів довгострокова, тому для їх ефективного використання доцільно передбачити їх реверсивність. Це надасть змогу поєднати три моря – три ринки нафти: у Середземному та Балтійському морях і новостворюваний ринок нафти в ареалі Чорного моря. Ця реверсивна система дозволить залежно від кон'юнктури ринку спрямовувати потоки нафти в найбільш ефективному напрямку – створення терміналу “Південний” дозволяє отримувати нафту практично з будь-якого порту світу, керуючись тільки економічною доцільністю. В сучасних умовах слід перекачувати нафту за принципом не “або-або”, а “і-і”: і російську нафту, і нафту, яка прийде з Чорного моря, оскільки на даний час більшість НПЗ працюють не на повну потужність і готові до прийняття додаткових обсягів нафти. До того ж в Україні розвинена нафтохімія, яка здатна переробляти додаткову кількість нафти. Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський НПЗ та концерн “Оріана” розташовані вздовж коридору і є потенційними споживачами каспійської нафти та продукції її переробки. Доцільно, щоб деякі НПЗ, що знаходяться в Україні, концентрував у своїх руках саме український капітал, а не російські компанії – в такому разі прибутки від експорту нафтопродуктів, вироблених із каспійської та близькосхідної нафти залишаться на Україні. Створення відповідної вертикально інтегрованої нафтової компанії на базі ВАТ “Укрнафта” та Дрогобицького і Надвірнянського НПЗ сприятиме цьому.

Для того щоб цей нафтопровід запрацював, необхідне врахування та узгодження різноспрямованих інтересів потенційно зацікавлених суб'єктів – нафтовидобувних компаній, підприємств-споживачів нафти тощо. Формою досягнення узгодження має стати міжнародний консорціум, фінансові ресурси якого були б гарантією своєчасного завершення будівництва другої черги та заповнення труби нафтою.

П’ятий розділ “Організаційно-політичні проблеми забезпечення усталеного функціонування ринку нафти і нафтопродуктів в Україні” присвячено питанням усталеного функціонування нафтопереробного і нафтотранспортного комплексів, а також удосконаленню політичних, організаційно-економічних та правових механізмів регулювання ринку нафти і нафтопродуктів.

Необхідне створення умов для того, щоб забезпечити максимальне завантаження нових нафтокоридорів сировиною. Оскільки ринок видобутку, транспортування і продажу нафти поділений між транснаціональними компаніями, при будівництві великих нафтопроводів слід уникати чи мінімізувати негативні наслідки конфлікту кола інтересів, поєднувати взаємовигідні різноманітні спрямування і використовувати переваги, що виникають у результаті такого поєднання.

Україна може претендувати на транзит лише тієї частини каспійської нафти, для збуту якої є потенційна ніша на ринках країн Центрально-Східної та Північно-Західної Європи. Для того щоб бути рентабельним, нафтопровід Одеса–Броди–Гданьск повинен пропускати 9 млн. т нафти на рік. На нашу думку, Україна, маючи ключове геополітичне положення, виробничий і науково-технічний потенціал, комунікаційну інфраструктуру, повинна використати гостру необхідність в альтернативних джерелах нафти і нафтопродуктів у країнах ЄС. Для цього вона має послідовно проводити політику створення міжнародного нафтового консорціуму та залучення до нього не тільки польських, а і провідних енергетичних та нафтогазових компанії країн ЄС та США, що здійснюють розвідку та видобуток нафти у каспійському регіоні і Близькому Сході, її транспортування та переробку. Тільки на цих умовах можна говорити про перспективу перетворення трубопроводу Одеса–Гданьск в основний потік транспорту нафти до ЄС.

В ієрархії національних інтересів пріоритетними завжди були й залишатимуться інтереси національної безпеки – країни ЄС шукають альтернативні маршрути і додаткові джерела енергоресурсів саме для збільшення можливості політичного маневру за різними геостратегічними напрямками. Поняття “зовнішня політика” і “зовнішньополітичний вплив” є невід’ємними складовими зовнішньополітичної сфери. Тому участь України у формуванні нафторинку Балто–Чорноморського простору варто розглядати як одну з складових євразійської співпраці, яка має і геополітичну і геоекономічну площину. Міцні економічні позиції і переваги того чи іншого варіанту транспортування нафти є необхідною, але не достатньою, умовою для перемоги в конкурентній боротьбі кількох потенційних маршрутів. Переможе той, хто здатен оптимально поєднати з власними інтересами інтереси провідних гравців на нафтовому ринку, діючи послідовно і вчасно.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що наявні потужності нафтопереробної галузі України дозволяють не лише повністю забезпечити народне господарство бензином, дизельним паливом та іншими видами продуктів нафтопереробки та нафтохімії, але й забезпечити Україні належне місце експортера цих продуктів на світовому ринку. Забезпечення сталого розвитку ПЕК є необхідною передумовою відродження національної економіки і особливо важливе на етапі її входження до світового економічного простору, оскільки від стану ПЕК значною мірою залежить ступінь економічної та політичної незалежності держави. Енергетична незалежність будується в першу чергу на чіткому балансі існування власних ресурсів та потребами в них з боку держави.

Основний інструмент регулювання ринку нафтопродуктів, забезпечення його стабільності і достатньої конкурентності – це дієве законодавство, а однією з першочергових задач є врегулювання цінової, податкової та тарифної політики в нафтопродуктозабезпечуючій системі. Для стабілізації ринку нафтопродуктів, стимулювання надходження нафти в Україну необхідно проводити політику, яка б, стимулюючи поставки нафти в Україну, створювала рівні умови конкуренції для всіх суб’єктів ринку. Дуже важливими також є: забезпечення контролю за реалізацією нафтопродуктів до кінцевого споживача та за якістю нафтопродуктів на всіх етапах їх реалізації; спрощення та прискорення процедури митного оформлення; розробка балансів основних видів нафтопродуктів, у тому числі, в розрізі основних споживачів нафтопродуктів.

Проблема полягає не в тому, що Україна імпортує значну кількість нафти, а в тому, що вона її отримує з однієї країни. Для підвищення рівня енергетичної безпеки України доцільно прискорити розробку спільних українсько-російських комплексних довгострокових програм розвитку нафтогазової галузі регіонів РФ та узгодити спільні з РФ баланси нафти і нафтопродуктів з метою визначення обсягів їх імпорту в Україну (це забезпечить створення передумов для опрацювання виваженої податкової політики на внутрішньому ринку нафтопродуктів, яка має регулюватись відповідно до кон’юнктури ринку). Для нашої країни необхідно досягти “диверсифікації поставок нафтової сировини усередині Росії”, тому на рівні урядів доцільно вирішити питання збільшення квот для регіонів РФ на постачання нафти в Україну, розширення транзитних можливостей існуючих нафтопроводів Росії та участі України у створенні “нейтрального коридору” транспортування нафти з Азербайджану, Казахстану та інших країн в Європу.

Висновки

Формування ринку нафтопродуктів є невід’ємною складовою економічних процесів, які відбуваються в державі, а споживання нафти і нафтопродуктів є одним з індикаторів соціально-економічного розвитку країни, окремих її регіонів та галузей. Одним із визначальних факторів розвитку нафтопереробної промисловості є формування в Україні сталого попиту на нафтопродукти. На сьогодні ринок України більше ніж на 96% забезпечується за рахунок продукції вітчизняних заводів. Збільшення власного виробництва нафтопродуктів та наповнення внутрішнього ринку обумовило збільшення експорту нафтопродуктів.

За рівнем специфікаційних вимог до бензинів Україна поки що уступає країнам Заходу. Основні розходження в показниках бензинів, порозуміваються тим, що продукти, що випускаються на Заході, відповідають не тільки вимогам споживача по якості, але і законам по охороні навколишнього середовища. Для ліквідації залежності від імпорту високоякісних бензинів в Україні потрібні заходи для зміни структури випуску моторних палив.

Одна з помітних відмінностей ринку нафтопродуктів України від аналогічних ринків у країнах Східної Європи є відсутність скільки-небудь значного ринку скрапленого нафтового газу. Інфраструктура збереження та реалізації скрапленого газу значно відстає від потужностей нафтопродуктозабезпечення.

Із метою ліквідації на вітчизняному ринку нафтопродуктів дефіциту високоякісних моторних паливах доцільно на існуючих НПЗ підвищення глибини переробки нафти та впровадження процесів, що збільшують вихід світлих нафтопродуктів та підвищують їх якість (тільки за рахунок переробки мазуту українські НПЗ можуть на 10–11% збільшити вихід світлих нафтопродуктів). Пріоритетними напрямками удосконалення українських НПЗ можна вважати: будівництво установок каталітичного крекінгу і гідроочищення; реконструкцію установок каталітичного риформінгу з метою збільшення виробництва моторних палив з високими екологічними властивостями і підвищення їх конкурентноздатності на ринку; будівництво установок, що дозволять одержувати якісні бензини, забезпечуючи підвищення октанового числа без збільшення змісту ароматичних вуглеводнів. Сумарні витрати на модернізацію НПЗ України складають 1400–1550 млн. дол. США.

Нафтопереробна промисловість України практично не в змозі функціонувати без стратегічних партнерів (стратегічних інвесторів), що забезпечують НПЗ сировиною. Лише ВАТ "Укрнафта" та "Укртатнафта" мають у перспективі можливості для створення власного замкнутого циклу: видобуток – бензоколонка. Всі інші у значній мірі залежать від експорту нафти. Для ефективного функціонування українського нафтового комплексу, з'єднання зусиль з видобутку нафти, її переробки і збуту доцільно створення ВІНК у формі акціонерних товариств із підключенням підприємств транспорту і нафтопродуктозабезпечення.

Вітчизняні ВІНК у процесі їх формування та розвитку повинні пройти наступні етапи: 1) стабілізація базових виробництв і підрозділів, вибір стратегічних інвесторів і напрямків діяльності компаній – стадія більшості українських ВІНК; 2) структурна перебудова підрозділів компаній для забезпечення максимальної відповідності корпоративним інтересам, що веде до утворення органічних вертикально інтегрованих структур – на цій стадії знаходяться "Укрнафта" та "Укртатнафта"; 3) динамічний розвиток і можливий ріст "адаптованих" ВІНК в умовах очікуваного економічного підйому і формування ринкової економіки .

Вітчизняні НПЗ повинні послідовно переходити від використання у своїй діяльності порівняльних переваг (наявність виробничих потужностей, нафтогазопроводів і терміналів, висококваліфікованої і дешевої робочої сили, виробничої інфраструктури, капіталу і т.д.) до конкурентних (нові джерела постачання нафти, підвищення обсягів її видобутку, створення умов постійного відновлення виробництва, застосування нових методів управління, інновацій,