КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПАЛІНСЬКА ОЛЕСЯ МИХАЙЛІВНА

УДК 81’246.2+81’276.11

ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ МОВНОГО КОДу В СИТУАЦІЇ ПОЛІЛІНГВІЗМУ

(НА МАТЕРІАЛІ ІДІОЛЕКТУ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ)

10.02.15 – загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Бацевич Флорій Сергійович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри загального мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Яворська Галина Михайлівна,

Рада національної безпеки і оборони України,

державний експерт Національного інституту

проблем міжнародної безпеки

кандидат філологічних наук, доцент

Масенко Лариса Терентіївна,

національний університет “Києво-Могилянська академія”,

завідувач кафедри української мови

Провідна установа Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра загального мовознавства

і історії мови (м. Донецьк)

Захист відбудеться “17” грудня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вул. Володимирська 58, к. 12)

Автореферат розісланий “13” листопада 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Гнатюк Л. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістиці продовжують домінувати дослідження, в яких двомовність (багатомовність) вивчається як певна об’єктивна даність, самодостатнє лінгвістичне явище в абстрагуванні від свого суб’єкта – носія двох (кількох) мов. У цьому виявляється своєрідна відстороненість соціолінгвістичних студій від антропоцентричної парадигми сучасного мовознавства, в якій домінують лінгвістична прагматика, функціоналізм і комунікативізм. Разом з тим у зв’язку з посиленням згаданих лінгвістичних напрямків в останні роки фокус соціолінгвістичних досліджень зміщується в бік основної постаті формування мовної ситуації – носія двох (декількох) мов. Розгляд класичної соціолінгвістичної проблематики білінгвізму (полілінгвізму) все частіше здійснюється крізь призму мовної особистості в аспекті її соціальних, культурних, психологічних тощо ознак. Мовна особистість постає як феномен, який виявляється у найрізоманітніших комунікативних актах, дискурсах, інтеракціях.

Мовна поведінка у ситуації білінгвізму (полілінгвізму) формує певні стереотипи і навики зміни мовного коду.

Актуальність теми. Зміна наукової парадигми на межі ХХ – ХХІ ст., рух її у бік антропоорієнтованого функціонально-комунікативного дослідження мовних явищ призвели до зростання зацікавлення роллю мовної особистості у процесі комунікації. Разом з тим існування незалежної Української держави поставило багато питань щодо наявної у ній мовної ситуації. Масовий білінгвізм як об’єктивна реалія сучасного українського суспільства потребує комплексного наукового дослідження, зокрема у комунікативному ракурсі. Таким чином, вивчення проблем полілінгвальної свідомості є важливим для сучасної України. З’ясування механізмів її формування і функціонування допоможе зрозуміти низку процесів суржикотворення, запобігатиме цьому, а також сприятиме формуванню такої мовної політики, яка б не дискримінувала жодну з існуючих у державі мовних груп, але спрямовувала б мовні процеси у напрямку вільного розвитку мови титульної нації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з комплексною науковою темою кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка “Функціонально-комунікативне дослідження мови: лексична і граматична семантика різноструктурних мов у синхронії та діахронії (на матеріалі мов різних сімей)”; керівник теми професор Флорій Бацевич (протокол № 3 від 23. 11. 1999 р.).

Стан наукової розробки проблеми. Питання мовної самоідентифікації особистості в умовах білінгвізму останнім часом посідають важливе місце у мовознавчих дослідженнях. Ця тема, що активно розроблялася свого часу у працях як зарубіжних (У. Вайнрайх, Р. Белл, Е. Хауген, Ч. Фергюсон), так і радянських соціолінгвістів (Ю. Д. Дешерієв, О. Д. Швейцер, Л. Б. Нікольський, В. О. Аврорін та ін.), набула нового наповнення за останні десять років. У цей час з’явився ряд наукових розвідок, присвячених питанням мовної компетенції особистості в умовах білінгвізму у сучасному суспільстві. Це, зокрема, праці Н. Шумарової, Б. Ажнюка, Л. Ставицької, Л. Масенко та інших лінгвістів. Однак лише окремі дослідження присвячені деяким аспектам кодових переключень в умовах білінгвізму (роботи Н. Шовгун).

Об’єкт дослідження – переключення мовних кодів в епістолярній та щоденниковій спадщині Ольги Кобилянської як мовця, що у комунікативній практиці послуговувався трьома мовами – українською, німецькою і польською.

Предмет дослідження – особливості виникнення і формування, структури кодових переключень, а також їхні прояви у комунікативній діяльності мовця-полілінгва Ольги Кобилянської, представленій у листах та щоденниках письменниці 1883-1902 рр.

Мета роботи полягає у з’ясуванні чинників, які зумовили формування полілінгвізму Ольги Кобилянської, закономірностей та механізмів цього процесу, а також причин та механізмів переключення мовних кодів, зумовлених чинниками соціально-мовної взаємодії.

Визначена мета зумовила постановку наступних дослідницьких завдань:

розгляд аспектів формування моделі полілінгвізму як соціолінгвістичного явища;

з’ясування причин полілінгвізму Ольги Кобилянської;

системний аналіз чинників, що впливають на переключення коду в конкретній ситуації полілінгвізму особистості Ольги Кобилянської;

з’ясування специфіки та механізмів переключення мовних кодів на матеріалі мовлення письменниці, представленого у нередагованих текстах раннього періоду творчості, зокрема у листах і щоденникових записах;

визначення особливостей змішування кодів на різних рівнях системи мови.

Методи дослідження. Теоретичною основою дисертації стали теорії полілінгвізму, опрацьовані у 60-90 рр. ХХ ст., а також сучасні підходи до розуміння цієї проблеми. У роботі використані загальнолінгвістичні методи, зокрема описовий і контекстуального аналізу, а також елементи зіставного і кількісного аналізу.

Джерельна база. Робота виконана на матеріалі щоденників Ольги Кобилянської 1883 – 1891 рр., а також епістолярної спадщини письменниці періоду 1892 – 1902 рр. Такий вибір матеріалу дослідження зумовлений тим, що саме щоденники та листи як нередаговані тексти дають уявлення про мову письменниці раннього періоду її творчості, де найчіткіше простежуються полілінгвальні особливості. Як допоміжні джерела використано окремі ранні художні твори письменниці, а також архівні матеріали.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першою в українському мовознавстві, зокрема соціолінгвістиці, спробою системного аналізу мовної свідомості окремо взятого полілінгва. Цю новизну конкретизують наступні положення та висновки:

вперше введено поняття інтерференційного порогу для уточнення сутнісних ознак теорії полілінгвізму;

застосовано комунікативний підхід до розуміння полілінгвізму як соціолінгвістичного феномену;

з’ясовано чинники, релевантні у ситуації кодових переключень;

введено поняття рівня кодових переключень для формалізації дослідження кодових переключень.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначенні загальних закономірностей та особливостей формування і функціонування кодових переключень, визначення системи факторів, які детермінують цей процес, з’ясування питомої ваги кожного з таких факторів у процесі вибору мовного коду.

Практична цінність роботи виявляється у можливості використання її результатів у викладанні нормативних курсів “Вступ до мовознавства”, “Загальне мовознавство” і “Культура мови”, спецкурсів, присвячених проблемам комунікативної лінгвістики, теорії мовної діяльності, лінгвістики тексту, а також у прикладному аспекті – знання механізмів і причин кодових переключень дасть можливість послабити вплив явищ інтерференції у процесі вивчення мов як іноземних.

Апробація результатів досліджень. Основні положення дисертації були апробовані на наукових семінарах кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (2000-2004 рр.), а також на конференціях:

Всеукраїнська наукова конференція “Vivat Academia” (Львів, 2001)

ІІІ міжнародна наукова конференція “Актуальні проблеми металінгвістики” (Черкаси, 7 – 10 квітня 2003 р.)

Міжнародна науково-практична конференція “Комунікативна компетентність правників і їх зв’язки з громадськістю” (Львів, 15 – 16 травня 2003 р.)

ХІІ міжнародний славістичний колоквіум (Львів, 21–23 травня 2003 р.)

12-а міжнародна конференція ім. професора Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 24 – 27 червня 2003 р.)

Наукова конференція “Творчість Ольги Кобилянської: контекст, інтертекст, метатекст” (Київ, 14 листопада 2003 р.)

Всеукраїнська наукова конференція “Ольга Кобилянська – письменниця і громадянка: національне та загальнолюдське” (Чернівці, 27 – 28 листопада 2003 р.)

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (203 позиції) та чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 185 сторінок, з них 163 сторінки – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається об’єкт і предмет дослідження, формулюються мета і завдання роботи, її теоретичне значення і практична цінність, викладаються основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Переключення кодів у мовній поведінці полілінгва” аналізується наукова література для з’ясування таких питань: поняття переключення кодів, розуміння білінгвізму і розрізнення понять “білінгвізм” і “диглосія”, а також представлення білінгвізму (полілінгвізму) в аспекті соціально-мовної взаємодії і аналіз соціальних та психологічних чинників, що формують ситуацію полілінгвізму.

1.1. Переключення кодів як соціолінгвістична проблема. Визначення центрального фактору моделі соціально-мовної взаємодії є актуальною проблемою в дослідженні полілінгвізму. Ряд дослідників (У. Брайт, Д. Хаймз та ін.) вважають визначальним фактор мовного коду, а причини та механізми його переключення – центральний пункт у з’ясуванні функціональних аспектів полілінгвізму. Мовний код розуміється як сукупність мовних засобів, що використовуються з комунікативною метою і характеризуються певною однорідністю (це можуть бути літературні мови, соціальні та територіальні діалекти, стилістичні різновиди однієї мови тощо). Саме на використання різних кодів, а також на механізм переключення кодів найчастіше звертають увагу у лінгвістичних дослідженнях двомовності. Дія інших чинників соціально-мовної взаємодії опосередковується фактором коду. Таким чином, ці фактори перебувають на іншому структурному рівні, ніж фактор коду, і регламентують його переключення.

Оскільки розгляд проблеми полілінгвізму здійснюється нами не лише в соціолінгвістичному, але й у комунікативному аспекті, ми розумітимемо під переключенням кодів використання мовцем у процесі спілкування за допомогою засобів матричної мови (діалекту, стилю) засобів іншої (впроваджуваної) мови, пов’язаний зі зміною одного або декількох параметрів комунікативного акту. Функціональний розподіл кодів, що входять до складу соціально-комунікативної системи, призводить до того, що один і той же мовець, володіючи загальним набором комунікативних засобів, використовує їх почергово в залежності від умов спілкування.

1.2. Специфіка переключення кодів у ситуації полілінгвізму. Актуальність дослідження білінгвізму (полілінгвізму) у сучасній науці про мову зумовлена зростанням інтересу до питань мовної політики, мовного планування, мовної екології, мовних контактів у багатонаціональних державних утвореннях. Цей інтерес спричинив пошук соціально детермінованих чинників формування полілінгвізму. Дослідження полілінгвізму, які розпочалися у 50-60 рр. ХХ ст., не утворили спільної загальноприйнятої теорії. Дослідження, які проводилися у Радянському Союзі, попри свою теоретичну значущість, носять відбиток ідеологічної заанґажованості, тому існує проблема узгодження існуючих концепцій і створення цілісної теорії білінгвізму (полілінгвізму), яка була б придатною, зокрема, для потреб прикладних досліджень.

Здійснюється розмежування білінгвізму і суміжних понять, таких як диглосія, дуалінгвізм, семілінгвалізм. Це, у свою чергу, дає можливість окреслити межі поняття самого білінгвізму. Ми розуміємо під білінгвізмом здатність індивіда чи мовної спільноти почергово використовувати дві мови (у випадку полілінгвізму – декілька мов) для забезпечення комунікативних потреб. У роботі пропонується введення поняття інтерференційного порогу: ми вважаємо, що білінгвізм у власне лінгвістичному розумінні наявний лише у тому випадку, коли у мові А помітний інтерференційний вплив мови Б, а двосторонній білінгвізм передбачає наявність інтерференційних явищ в обох мовах. Введення цього поняття має концептуальне значення, оскільки чітко визначає білінгвізм. Воно ж дозволяє означити широке і вузьке його розуміння. Саме білінгвізм у вузькому розумінні повинен бути вихідним аспектом соціолінгвістичних досліджень багатомовності. Відповідно до такого розуміння визначаються соціальні та психологічні умови, які формують і / або супроводжують ситуацію полілінгвізму: статус кожної з мов, сфери використання, соціальний престиж, співвідносність з референтною групою і т. ін. (соціальні чинники), міра володіння мовами, порядок вивчення мов і вік, в якому кожна з них вивчалася, роль у спілкуванні та ін. (когнітивно-психологічні чинники).

Співвідношення мов у багатомовному соціумі визначається низкою чинників, до яких належать статус кожної з мов, сфери їх використання, соціальний престиж тощо. На основі цих факторів будуються різноманітні комунікативні моделі, що мають як теоретичне, так і прикладне значення. Ґрунтуючись на різноманітних концепціях прагмалінгвістики і соціолінгвістики (Р. Белл, В.Г. Гак, І.П. Сусов, Д. Хаймз та ін.), можна виділити певні категорії, які визначають вибір засобів соціально-мовної взаємодії (за [Карасик 1998]):

учасники спілкування (статусно-рольові і ситуативно-комунікативні характеристики);

умови спілкування (пресупозиції, сфера спілкування, хронотоп, комунікативне середовище);

організація спілкування (мотиви, цілі і стратегії, розгортання і членування, контроль спілкування і варіативність комунікативних засобів);

способи спілкування (канал і режим, тональність, стиль і жанр спілкування).

Найбільш розгорнутою моделлю соціальної детермінації, що має високу теоретичну значущість та пояснювальну силу, є модель Д. Хаймза, яка є конкретною соціолінгвістичною інтерпретацією комунікативно-інформативної моделі Р. Якобсона. Д. Хаймз аналізує мовленнєві акти, виділяючи у них ряд факторів: адресант, адресат, форма повідомлення, канал зв’язку, код, тема, оточення (сцена, ситуація).

Серед комунікативних моделей, які існують у сучасній лінгвістиці, для розгляду полілінгвізму як соціолінгвістичного феномена ми виділяємо соціально-мовні моделі як найбільш відповідні до опису цього поняття. У ході дослідження мови полілінгва ми спираємось на визначення усіх факторів, релевантних у ситуації полілінгвізму, і таким чином з’ясовуємо, які з них є найбільш значущими для вибору мовних засобів тієї чи іншої мови у межах кожного конкретного комунікативного акту. На основі моделі “етнографії мовлення”, запропонованої Д. Хаймзом, а також її пізніших інтерпретацій (С. Ервін-Тріпп, У. Брайт) пропонуємо модель для опису ситуації полілінгвізму, виділяючи ряд структурних чинників, серед яких центральним власне лінгвістичним чинником вважаємо фактор мовного коду. Видається доцільним розглядати цей параметр не на одному рівні з іншими, а як такий, що має узагальнювальне значення для ситуації комунікативного акту в умовах полілінгвізму загалом.

Другий розділ “Функціональні чинники моделі полілінгвізму, релевантні у ситуації переключення кодів” присвячено окремим чинникам, релевантним для формування ситуації полілінгвізму, насамперед таким, як фактор ситуації комунікативного акту (мовна ситуація), фактор адресанта й адресата.

2.1. Фактор конситуації (мовне оточення). Серед складових моделі соціально-мовної взаємодії, що впливають на переключення мовного коду, найбільш важливими, на нашу думку, є фактори оточення, адресанта та адресата. Оточення як широке соціолінгвістичне тло, на якому відбувається процес комунікації, відіграє вагому роль у процесах соціалізації особистості й формуванні мовної свідомості жителів певної території. З опертям на соціолінгвістичні теорії 1960–2000-х рр. встановлюється типологія мовних ситуацій, і відповідно до прийнятого теоретичного розуміння проблеми визначаються характерні риси мовної ситуації, що склалася на Буковині у другій половині ХІХ – поч. ХХ ст. і активно впливала на формування мовних пріоритетів Ольги Кобилянської. Мовна ситуація в Австро-Угорській імперії ІІ пол. ХІХ ст., завдяки мовній політиці уряду, спрямованій на толерування і розвиток прав національних меншин, а також наявності строкатого національного складу населення, сприяла розвитку масового полілінгвізму. Кожна з “краєвих” мов, поширених на території Буковини – українська, польська, румунська, а також державна німецька, – охоплювала певну сферу комунікації, часто перекриваючись і накладаючись. Статистичні дані, синтезовані й подані в роботі, почерпнуті з буковинської періодики 90-х рр. ХІХ ст. (газети “Слово”, “Буковина”), а також з ряду фундаментальних досліджень (Ю. Шевельов, А. Жуковський, В. Ігнатієнко та ін.), дають змогу змалювати об’єктивну картину мовної ситуації та мовної політики зазначеного періоду. Виявлене співвідношення свідчить про поширення полілінгвізму серед мешканців краю.

2.2. Адресант (мовна індивідуальність О. Кобилянської). Фактори адресанта і адресата, на думку Г. Яворської, припускають розгляд у термінах соціальних ролей учасників комунікативного акту. Фактор адресанта розглядається на тлі формування мовної індивідуальності письменниці Ольги Кобилянської. Індивідуальний полілінгвізм у даному випадку виступає відображенням масового полілінгвізму, щоправда, з дещо зміщеними акцентами. Серед факторів, що сформували мовну свідомість письменниці, слід особливо відзначити мовну ситуацію в родині, а також суб’єктивне ставлення мовця до кожної з мов. Дані щоденників, листів, автобіографій та спогадів Ольги Кобилянської засвідчують, зокрема, що у родині (дещо неоднорідно) вживалися три мови: українська, польська і німецька. Спілкування в родині українською мовою пропагував батько, Юліан Кобилянський, польська була мовою матері, Марії Кобилянської-Вернер, доньки спольщеного німця-емігранта, німецька увійшла до родинного спілкування з часу навчання братів Ольги в гімназіях, а згодом й інших навчальних закладах, які були переважно німецькомовними.

У роботі аналізуються як зовнішні фактори формування полілінгвізму письменниці (мова родини, мовне оточення, соціальний престиж мов), так і внутрішні (суб’єктивні) – ставлення мовця до кожної з мов та оцінка своєї мовної компетенції. Останню ми розуміємо, за американською соціолінгвістичною традицією (Д. Хаймз, С. Ервін-Тріпп, У. Лабов), і якої дотримується, зокрема, Н. Шумарова, у широкому соціолінгвістичному значенні, а саме як володіння не лише граматикою й словником, але й знання умов, ситуацій, в яких відбувається мовленнєвий акт спілкування. На основі проведеного аналізу можемо стверджувати, що рівень мовної компетенції письменниці у німецькій мові був високим, щоправда, сама Ольга Кобилянська вважала його недостатнім порівняно з природними носіями німецької мови. Щодо української мови слід відзначити порівняно низький рівень мовної компетенції у зазначений період, що помітно як зі свідчень самого мовця, так і зі спостереження над листами та іншими нередагованими текстами. Відсутність достатньої кількості джерел не дає можливості з’ясувати рівень мовної компетенції О. Кобилянської у польській мові.

Особливу увагу приділено у розділі питанню рідної мови. Пропонується розрізняти рідну мову (переважно за генетичними принципами) і функціонально першу мову (за функціональними ознаками). Відповідно до виділених Б. Ажнюком складових поняття рідної мови на основі проведеного аналізу вважаємо, що першою мовою і мовою матері для Ольги Кобилянської є польська, мовою-носієм генетико-антропологічної спадщини і мовою, з якою мовець ідентифікує себе у плані культурної спадщини, виступає (щоправда, не цілком однозначно) українська, а мовою, з якою людина зберігає емоційний зв’язок, – німецька. Ряд лінгвістичних та позалінгвістичних факторів, а також свідчення самого мовця дають можливість стверджувати, що рідною мовою Ольги Кобилянської була українська, але функціонально першою в аналізований період слід визнати німецьку мову.

Проаналізовані чинники моделі полілінгвізму дають можливість з’ясувати, якою мірою кожен з них впливає на вибір мовного коду у конкретних комунікативних ситуаціях.

У третьому розділі “Вибір коду у мовній поведінці полілінгва” досліджується переключення кодів у мовленнєвій діяльності полілінгва, а також з’ясовуються особливості кодових переключень, наявних у мовленні Ольги Кобилянської.

3.1. Специфіка переключення кодів у мовленні Ольги Кобилянської.

Аналіз кодових переключень, зумовлених зміною умов комунікативного акту, здійснювався нами на матеріалі щоденників та листів Ольги Кобилянської. Це дало можливість виділити найбільш поширені їх типи. У мовленні письменниці виявлено переключення таких мовних кодів: німецькаукраїнська, українська / німецька, німецька / польська та українська / польська. Для кожного з цих типів властиві певні особливості. Зокрема, для другого і четвертого типів характерним є неповне переключення (змішування) кодів, що призводить до процесів інтерференції на різних рівнях мовної системи.

Для кожного випадку кодових переключень виявлено чинники, що їх зумовлюють. Такий підхід співвідносить мовленнєву поведінку носіїв певної мови з екстралінгвістичним контекстом і дає можливість з’ясувати зв’язок мовних змін із соціальними факторами. Це, передусім, такі чинники: зміна адресата, зміна ролі мовця, зміна каналу зв’язку, зміна теми. Такі фактори, як форма повідомлення та оточення (конситуація), з причини браку даних не можуть бути об’єктивно дослідженими у даному випадку. Але ми можемо припустити, що їхня роль у ситуаціях, що вимагають переключення кодів, значно менша, ніж згаданих вище.

Водночас для з’ясування об’єктивної картини обсягу кодових переключень у мовленні письменниці було введено ряд кількісних параметрів, зокрема значення рівня кодових переключень (РКП) та його середнє значення (РКПС). Рівень кодових переключень визначається за формулою:

NВ

РКП = ––––– ,

NМ

де NВ – кількість речень, сформованих засобами впроваджуваної мови, NМ – кількість речень, сформованих засобами матричної мови в межах певного (обмеженого) текстового фрагменту. Ці показники дають можливість формалізувати картину обсягу кодових переключень і тим самим уникати суджень оцінного характеру. В додатках до роботи подані значення РКП для українсько-німецького та українсько-польського кодових переключень, а також значення РКПС за особами адресатів.

Німецька – українська. Переключення з німецького мовного коду на український у текстах Ольги Кобилянської, як правило, не відбувається спонтанно. У кожному випадку чинники, які спричинюють це явище, можна чітко простежити. Дослідження, проведене на матеріалі щоденників письменниці 1883–1891 рр., виявило ряд компонентів комунікативної ситуації, вплив яких на зміну цього мовного коду є найбільш суттєвим:

а) зміна адресата. На основі проаналізованих текстів виділяємо два типи співрозмовників, при звертанні до яких мовець переключається на інший (український) код. Це, по-перше, селяни, місцеві жителі, які здебільшого працювали у Кобилянських, і, по-друге, свідомі українці-інтелігенти, в середовищі яких цілеспрямовано культивувалася українська мова. Передаючи розмови з ними, Ольга вдається до переключення кодів:

Ich wьЯte wofьr er kam [? вже знала, чого він [Іванко] прийшов (нім.)]. “Панно... прошу мені одно цигаро дати!” [СЗС, 119]

Ich sah ihm ruhig an [я спокійно глянула на нього [Дмитра Чеховського] (нім.) ]: “Ідіт – але не приходіт більше” – waren meine einige Worte [це були мої єдині слова(нім.) ] [СЗС, 83].

Часто авторка вдається до переключення кодів при уявному звертанні до україномовних адресатів або навіть у відсторонених роздумах, пов’язаних з ними. Причиною переключення кодів може бути також наявність віртуального оточення, яким виступає український (“руський”) народ, українські жінки, україномовні читачі. Окремо можемо виділити випадки переключення коду, коли авторка прямо цитує висловлювання україномовних співрозмовників:

“Ну, Геню, коли ми знов побачимося?” – “Но, чоловічку, як не умремо, то незадовго, може, у парламенті”, – macht er Spa? [пожартував він (нім.)] [розмова між Юліаном Кобилянським та Євгеном Озаркевичем] [СЗС, 63].

У випадку цитування переключення кодів виступає як безпосередня модель пристосування мовця до мовного оточення і дає можливість, з одного боку, влитися в нього, а з іншого – якнайточніше передати його особливості;

б) зміна ролі мовця. Дію цього фактора важче проаналізувати, не маючи змоги спостерігати за живим мовленням у різних ситуаціях. Адже у щоденнику Ольга Кобилянська виступає, як правило, у єдиній ролі – наратора, переломлюючи крізь неї усі інші соціальні ролі – доньки, сестри, подруги і т.д. Активізація однієї з ролей, яка відображена у щоденнику – роль української письменниці-початківця – стає поштовхом до переключення коду. Ольга сама аргументує це переключення у щоденниковому записі:

Гадка одна, котра тепер душу мою пригріває, єсть: бути русинков цілов душов, хоч і мушу ся по-руськи порядно научити, відтепер лише по-руськи хочу писати, аби-м раз могла в своїм язиці ділати... [СЗС, 64].

Ще однією причиною кодових переключень є соціально-комунікативна роль українки, яка прагнула спілкуватися з передовими людьми зі свого оточення – Євгеном Озаркевичем, Софією Окуневською, Наталією Кобринською та ін. Зміна комунікативної ролі хоча й спричинює переключення кодів на порівняно тривалому текстовому проміжку (від двох-трьох речень до кількох сторінок), все ж використовується досить обмежено. Зокрема, в аналізованих щоденниках лише дві названі ролі стають причиною для зміни мовного коду. Активізація інших соціально-комунікативних ролей, зокрема дочки, жодним чином не відбивається на використанні засобів мовного коду;

в) зміна каналу зв’язку. Усі аналізовані нами тексти викладені у письмовій формі, але завдяки жанру викладу (щоденник) ми можемо порівняти, як авторка передає усну та письмову мову і в яких випадках вдається до переключення кодів. Показово, що в жодному німецькомовному тексті “для інших” (не щоденниковому) ми не знаходимо переключення коду “німецька / українська”, але, судячи зі щоденникових записів, це постійно мало місце в усному мовленні;

г) зміна теми. Тема повідомлення мало впливає на зміну мовного коду з німецького на український у мовленні Ольги Кобилянської. У більшості випадків, де це відбувається, переключення коду зумовлюється низкою факторів, насамперед зміною адресата і ролі мовця, які значно переважають фактор теми. Лише в поодиноких випадках можемо стверджувати, що саме цей чинник став визначальним для зміни коду.

Інші фактори, зокрема форма повідомлення та конситуація, з причини браку даних не можуть бути у нашому випадку об’єктивно дослідженими. Але ми можемо припустити, що їхня роль у ситуаціях, що вимагають переключення кодів, значно менша, ніж перерахованих вище.

Загалом можемо стверджувати, що письменниця рідко вдавалася до переключення коду “німецька / українська” і у будь-якій мовленнєвій ситуації могла продукувати німецькомовні висловлювання, не звертаючись до української мови. У тих випадках, коли авторка вдається до кодових переключень, причиною цього насамперед є зміна адресатів, а також ролі самого мовця. Інші фактори, що стосуються плину комунікативного акту, такі як тема повідомлення, форма, канал зв’язку та оточення, відіграють у цих кодових переключеннях, як правило, допоміжну роль.

Німецька – польська. Переключення цих мовних кодів у текстах Ольги Кобилянської зазначеного періоду зустрічається лише спорадично, але характер виявлених випадків переключення дає підставу виділити певні закономірності.

Важливим фактором для виникнення переключення названого мовного коду виступає фактор адресата. Єдиним адресатом, що однозначно спричинює перехід на польську мову, виступає мати письменниці. Як розмови з нею, так і роздуми про неї передані у німецькомовному щоденнику виключно по-польськи. У розмовах з іншими адресатами (зокрема, з Софією Окуневською) авторка вдається до цього кодового переключення лише спорадично.

Ще одним фактором, що зумовлює переключення цього мовного коду, виступає фактор теми. Окрім теми, пов’язаної з домом і господарськими справами, релевантною у цьому випадку витупають теми, пов’язані із суспільним життям. Польська мова виступає свого роду суспільним маркером – до неї авторка вдається для запису прізвищ, передачі (у тому числі й жартівливої) “світських” розмов.

Українська – німецька. Аналіз переключення українсько-німецького мовного коду здійснюється на матеріалі епістолярії Ольги Кобилянської періоду 1889 – 1902 рр. Це насамперед 130 листів письменниці, опублікованих у п’ятому томі зібрання її творів, а також ряд інших публікацій. Переключення українсько-німецького мовного коду, як і українсько-польського, поділяється на два типи. Це власне переключення кодів, коли німецькі висловлювання вставляються в український текст, і змішування кодів, коли авторка використовує лише окремі німецькі лексеми або конструкції в українських висловлюваннях там, де можна було б ужити власне українські лексеми або конструкції. Серед ряду факторів, що спричинюють переключення цього мовного коду, найважливішим слід вважати фактор теми. Також мають вплив на вибір того чи іншого мовного коду фактори адресата та адресанта. Слід також зважати на фактор ситуації, який ми тут розуміємо досить широко – і як ситуацію конкретного комунікативного акту, і як широке тло мовного середовища, на якому відбувається конкретний мовленнєвий акт.

а) Фактор теми. У зв’язку з тим, що німецька мова покривала у мовленні Кобилянської аналізованого періоду фактично усі комунікативні сфери (на відміну від польської, що мала обмежене коло застосування), не можна виділити тем, які були б беззастережно закріплені виключно за німецьким мовним кодом. Але можливо окреслити теми, для висвітлення яких авторка надавала перевагу німецькій мові. Це роздуми на літературні та літературознавчі теми, особисті та інтимні переживання: Се поезія сама для себе. Sie gehort keiner Zeit an, und ist an nicht gebunden [її не можна віднести до якогось певного часу або з чимось пов’язати (нім.)] [V, 379]. Причиною такого розподілу було те, що німецька сприймалася молодою Кобилянською як мова літератури, мова високих почуттів. Показово в цьому плані, що саме по-німецьки письменниця називає найглибші, найінтимніші речі: Morgenseele (поранкова душа), Heimweh (туга за батьківщиною), ein lachender Lцwe (лев, що сміється). Для кодових переключень, пов’язаних зі зміною теми, характерна обмежена тривалість, часто це може бути навіть одне слово, написане по-німецьки в українському тексті: термінологічний вислів, стійкий вираз або вставне слово. Українсько-німецькі кодові переключення в основному є факультативними, і навіть у тих випадках, де вони тематично зумовлені, вирішальним фактором виступає бажання чи небажання самого мовця змінити чи зберегти мовний код.

б) Фактор адресата. Збережені до нашого часу й опубліковані листи Ольги Кобилянської зазначеного періоду адресовані вісімнадцяти адресатам. Це її батьки, а також друзі і колеги-літератори. З частиною з них її пов’язували особистісні, дружні стосунки, з іншими листування велося виключно у справах. Зокрема, серед друзів Кобилянської слід назвати письменницю Є. Ярошинську, дружину І. Франка Ольгу, а також письменників О. Маковея, В. Стефаника, Д. Лук’яновича, художника С. Абрисовського. Приятельські стосунки пов’язували письменницю з М. Павликом, а також з болгарським письменником і критиком Петком Тодоровим і визначним діячем чеської культури Франтішком Ржегоржем. Активно листувалася письменниця з видавцями та редакторами журналів, альманахів, різноманітних періодичних і неперіодичних видань. Це, зокрема, В. Барвінський, редактор журналу “Правда”, Василь Лукич (В. Левицький), редактор “Зорі”, М. Павлик, редактор “Народу”, В. Науменко, редактор “Киевской старины”, а також фольклорист В. Гнатюк, один з редакторів “Літературно-наукового вісника”. Про публікацію окремих творів йдеться у листах Ольги Кобилянської до М. Коцюбинського, О. Колесси, І. Франка.

Найбільшою мірою Ольга вдається до українсько-німецьких кодових переключень у листах до друзів, насамперед до Осипа Маковея. Середнє значення РКП у листах до О. Маковея становить 0,075, що більш ніж удвічі перевищує РКПс для всіх листів О. Кобилянської зазначеного періоду, який становить 0,035. Тематично використання кодових переключень у цих листах не обмежується: це можуть бути дружні жарти, літературознавчі роздуми або просто інформація:

Мені тепер чогось дуже трудно листи писати (mit Baren macht man eine Ausnahme [для ведмедів робиться виняток (нім.)])... [V, 392].

Я боюсь таких Галіпів, їх є дуже много, і вони все гострять зуби на старших дівчат, und es war mir so gut damit, da? sich um mich niemand gekьmmert hat [? мені було б добре, щоби мною ніхто не цікавився (нім.)]... [V, 388].

Схожу роль виконують німецькі вкраплення (щоправда, їх значно менше – РКПС становить 0,016) у листах до Василя Стефаника: Коли вийду на край лісу, бачу своє будуче “Dichterheim” [оселя поетів (нім.)] [V, 351]. Звертаючись до ряду адресатів, зокрема, до І. Франка та його дружини Ольги, українського художника Савина Абрисовського, видавця зі Східної України, редактора “Киевской старины” В. Науменка та ін., авторка взагалі не вдається до кодових переключень, якщо не брати до уваги назви німецьких літературних творів, а також окремих вкраплень. Хоча листи до багатьох з цих адресатів написані у дружньому тоні, проте відносини з ними не були настільки близькими, щоб авторка могла собі дозволити перехід на німецьку мову (йдеться про адресатів, які вільно володіли німецькою мовою). У деяких випадках, насамперед у листуванні з галицькими письменниками та літературознавцями, Ольга свідомо уникає проникнення будь-яких німецьких елементів, у зв’язку з тим що галицька критика дорікала їй (часто безпідставно) надмірною “німеччиною” її творів.

Фактори зміни теми та адресата – найбільш вагомі для переключення українсько-німецького мовного коду. Решта факторів у даному випадку відіграють помітно меншу роль.

Проведений аналіз дає можливість стверджувати, що найбільша питома вага українсько-німецьких міжмовних кодових переключень у листах письменниці припадає на 1894 – 1898 рр., що зумовлюється рядом причин, зокрема дією двох протилежних тенденцій – порівняно низькою мовною компетенцією в українській мові у даний період, що спричинювало свідоме або несвідоме звернення до засобів німецької мови, з одного боку, і з іншого – свідомим уникненням авторкою німецьких елементів в українських текстах.

Українська – польська. Дослідження цього кодового переключення здійснюється в основному на матеріалі епістолярної спадщини письменниці, датованої 1889 – 1902 рр., а також з використанням ряду допоміжних джерел (спогади, мемуари, рукописи). Переключення з української на польську мову у порівнянні з німецько-українським переключенням має ряд особливостей. Зокрема, авторка, як правило, не вдається до умисного переключення цього коду, а у ранніх зафіксованих текстах (зокрема, у щоденниках) взагалі намагається уникати польської мови, послуговуючись майже виключно німецькою і в окремих випадках – українською. Протягом аналізованого періоду перехід на польський мовний код зафіксовано у листах лише до двох адресатів. Це батьки письменниці, з якими вона, як уже зазначалося, часто спілкувалася по-польськи (особливо це стосується спілкування з матір’ю), а також Осип Маковей. Найчастіше авторка вдається до переключення українсько-польського мовного коду, цитуючи висловлювання інших людей, в основному це висловлювання її матері:

“Раз однісінький мене спитала: “Co ty tyle piszesz [що ти стільки пишеш? (польськ.)]?” А коли я з сорому мало в землю не запалась (я ж новелу якусь писала!) і відповіла лише що “нічо”, – вона сказала: “ Czy to zda sie na co, їe tyle piszesz [?и це на щось придасться, що стільки пишеш? (польськ.)]?” і більше ніколи не допитувалась, не забороняла. [V, 609].

Окрім слів матері, Ольга наводить по-польськи і висловлювання інших людей, як правило, надаючи їм негативної конотації: Франко мав скорше мої письма, як Ви, а славний Остап Терлецький [...] читав мою найпершу новелку (по-німецьки писану, Ви її не знаєте); Кобринська legte sie ihm zu FuЯen. Er geruhte es durchzulesen [?оклала її йому до ніг. Він зволив прочитати її (нім.)] і сказав: “Panienki nie maja zajкcia i pisz№ za parawanem romansiki [?анни не мають що робити і пишуть за ширмою романсики (польськ.)]” [V, 375-376].

Також в епістолярії зустрічаються поодинокі випадки, коли переключення коду з української на польську відбувається невмотивовано ні стосовно ситуації, ні стосовно співрозмовника, ні стосовно інших факторів комунікативного акту. Як правило, це усталені звороти, які письменниця вживає, коли комунікативна ситуація не суперечить цьому, тобто немає жодного чинника, який би унеможливлював таке переключення: Ви се розумієте. M№drej gіowie doњж na sіowie [?озумному досить одного слова (польськ.)] [V, 478].

3.2. Змішування мовних кодів. Важливою особливістю переключення кодів “українська – польська” та “українська – німецька” є неповне переключення, або змішування кодів. Це виявляється на різних рівнях мовної системи: лексичному, граматичному, синтаксичному. Вважаємо, що цілком виправданим є використання стосовно такого роду мовних помилок терміну девіація у його розумінні, запропонованому Ф. С. Бацевичем, оскільки у виникненні цього явища задіяні як порушення у сфері мовних форм, так і порушення, пов’язані з прагматичними (комунікативними) невдачами. Причини і, відповідно, типи мовленнєвих девіацій визначаються, як правило, з урахуванням їх рівневої приналежності (фонетичні, граматичні, лексичні тощо), але слід мати на увазі, що процеси ці відбуваються не лінійно, а з урахуванням специфіки процесів породження мовлення.

Змішування українського і німецького мовного кодів виявляється насамперед на синтаксичному рівні, що, відповідно, торкається глибинних структур породження мовлення. Це, зокрема, використання зворотного порядку слів у реченні і дієслова-зв’язки у теперішньому часі:

Ваш лист одержала я. [СЗС, 225]

Я тепер є цілком простий робітник […] [СЗС, 228]

Польський код виявляється в українському мовленні авторки як на синтаксичному рівні (інверсія означення і означуваного слова, використання польських синтаксичних конструкцій): Посилаю для “Зорі” повість з життя жіночого – “Людину”, присвячену товаришці моїй Наталії Кобринській, і прошу о ласкаве прийняття до “Зорі” [V, 259], так і на лексичному: образ “картина” (польськ. оbraz), бюрко “письмовий стіл” (польськ. biurko), покій “кімната” (польськ. pokoj), розривка “розвага” (польськ. rozrywka), виділ “відділення” (польськ. wydzial), город “парк” (польськ. ogrod), переложений “перекладений” (польськ. przeloїony), здання “думка” (польськ. zdanie), нендзний “мізерний, нікчемний” (польськ. nedzny), іритація “роздратування” (польськ. irytacja) та ін. Загалом же у змішуванні українського і польського кодів здебільшого задіяні поверхневі структури породження мовлення, тобто змішування відбувається на етапі вербалізації.

Серед чинників, які впливають на змішування кодів, найбільш релевантними є ті, які найменш суб’єктивовані і не залежать від мовця. Це, насамперед, фактори адресата і оточення, ширше – стереотипи мовної поведінки.

Висновки

Дослідження переключення мовних кодів дає можливість з’ясувати механізми їх формування і функціонування полілінгвальної свідомості, що є актуальним завданням в умовах масового полілнгвізму українського суспільства.

Оскільки розгляд проблеми полілінгвізму здійснюється нами не лише в соціолінгвістичному, але й у комунікативному аспекті, ми розумітимемо під переключенням кодів використання мовцем у процесі спілкування за допомогою засобів матричної мови (діалекту, стилю) засобів іншої (впроваджуваної) мови, пов’язаний зі зміною одного або декількох параметрів комунікативного акту. Функціональний розподіл кодів, що входять до складу соціально-комунікативної системи, призводить до того, що один і той же мовець, володіючи загальним набором комунікативних засобів, використовує їх почергово в залежності від умов спілкування.

У роботі уточнюється розуміння поняття білінгвізму як здатності індивіда чи мовної спільноти почергово використовувати дві мови (у випадку полілінгвізму – декілька мов) для забезпечення комунікативних потреб, використовуючи поняття інтерференційного порогу.

Серед комунікативних моделей, які створені у сучасній лінгвістиці, для розгляду полілінгвізму як соціолінгвістичного феномену виділяємо соціально-мовні моделі як найбільш відповідні до опису даного поняття. На основі моделі “етнографії мовлення”, запропонованої