НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ПАВЛЕНКО РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 343.575 + 343.976

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НЕЗАКОННОГО ВИРОБНИЦТВА НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ

ТА ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Хруппа Микола Серафимович,

Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю

Національної академії внутрішніх справ України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Музика Анатолій Ананійович,

Київський інститут внутрішніх справ, проректор з наукової роботи

доктор юридичних наук, професор Мельник Микола Іванович,

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, заступник керівника 

Провідна

установа Національний університет внутрішніх справ,

Міністерство внутрішніх справ, м. Харків

Захист відбудеться “25” _березня_ 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .007.03 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, пл. Солом’янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, пл. Солом’янська, 1)

Автореферат розісланий “23” лютого 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами в Україні набуло рис великомасштабного асоціального явища. Темпи його поширення близькі до епідемічних. У 2003 р. в Україні на обліку перебувало 119965 споживачів наркотиків. Останнім часом це число стабільно збільшується більше як на 10 тис. осіб щорічно. Якщо взяти до уваги надзвичайно високу латентність такої категорії осіб (за експертними оцінками близько 5-7 невиявлених наркоманів на одного виявленого), то можемо констатувати той факт, що приблизно 1,8-2% населення України зловживає наркотиками. Згідно з підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я ООН, якщо частка наркоманів у структурі суспільства перевищує 7%, це свідчить про початок незворотніх процесів деградації населення країни.

До основних криміногенних факторів, що сприяють розповсюдженню зловживання наркотиками та психотропами в Україні, відноситься незаконне виробництво наркотичних засобів та психотропних речовин (далі – незаконне нарковиробництво). Воно є складовою частиною нелегального наркообігу і його початковою ланкою. Запобігання цьому асоціальному явищу на ранній стадії дає змогу перервати його розвиток з менш суспільно небезпечної у більш тяжку форму, пов’язану з фактичним надходженням наркотиків та психотропів у нелегальний обіг. Такий підхід дозволить зменшити загрозу подальшого розповсюдження немедичної наркотизації населення.

Незаконне нарковиробництво вчиняється з різних причин (економічних, соціальних, психологічних, культових тощо). Разом із тим стабільної позитивної практики соціального реагування як на це явище в цілому, так і на окремі його прояви в Україні дотепер не напрацьовано, немає науково-обґрунтованих методичних розробок з питань попередження та інших форм протидії незаконному нарковиробництву.

Природно, що суспільство потребує всебічної інформації про масштаби, характер та причини незаконного нарковиробництва, розробку та здійснення ефективних заходів запобігання йому, особливо з урахуванням значної латентності явища.

У зв’язку з цим теоретичне та практичне дослідження вказаної злочинної діяльності та її попередження є назрілою злободенною проблемою. Викладені міркування зумовили вибір пропонованої теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.

Стан дослідження проблеми і ступінь наукової розробки теми. Соціально-правовий, у тому числі й кримінологічний аспект дослідження незаконного нарковиробництва як складного специфічного явища ще належно не розроблений вітчизняними науковцями. До другої половини 80-х рр. у Радянському Союзі категорично стверджувалося, що наркотизму та пов’язаного з ним нелегального нарковиробництва як “ганебного соціально-правового явища” в країні немає і не може бути, адже “відсутні причини і умови для його існування”.

Про стан і складність дослідження проблеми незаконного наркообігу свідчить різноманітність підходів вчених різних галузей знання до вивчення, всебічного аналізу та попередження його проявів, у тому числі й протиправного нарковиробництва.

Серед радянських вчених, які займалися окремими аспектами цієї проблеми при дослідженні проявів незаконного наркообігу, потрібно відзначити Т.А. Боголюбову, І.І. Велікошина, А.О. Габіані, Ю.М. Денісова, М.Г. Ікрамову, М.М. Кадирова, Б.Ф. Калачова, Л.П. Ніколаєву, Н.І. Ожиганова, М.Л. Хоменкера. В Україні істотний внесок у розробку цих проблем зробили Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, В.О. Глушков, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, О.О. Ковалкін, М.Й. Коржанський, П.П. Михайленко, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, Ю.О. Никифорчин, Д.Й. Никифорчук, П.І. Орлов, О.І. Рощин, М.П. Селіванов, В.М. Смітієнко, С.А. Тарарухін, Є.В. Фесенко, М.С. Хруппа, В.Л. Чубарєв, В.І. Шакун та інші. Однак усі їх праці були присвячені окремим питанням незаконного наркообігу, в той час як жодного комплексного кримінологічного дослідження проблеми попередження незаконного нарковиробництва в Україні здійснено не було.

Дотепер немає єдиного як міжгалузевого, так і правового підходу до цього феномена. Такий стан справ негативно позначається на ефективності протидії незаконному нарковиробництву і вимагає відповідного виправлення.

З огляду на вищевикладене в дисертації здійснено спробу комплексно розглянути незаконне нарковиробництво як складне специфічне явище, що виявляється у протиправному культивуванні наркорослин, виробленні з них наркосировини та виготовленні з останньої чи з прекурсорів готових наркотиків та психотропів для задоволення особистої потреби в них чи для збуту, а також обґрунтувати і відпрацювати відповідну систему заходів протидії цим злочинам.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Досліджувана проблема є складовою частиною плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, а також ґрунтується на основних положеннях Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 р. № 26-р, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є наукова розробка шляхів підвищення ефективності попередження незаконного нарковиробництва в Україні, науково-обґрунтованих положень і рекомендацій стосовно підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по запобіганню злочинам такого роду. Цій меті підпорядковані основні завдання роботи:

1) визначити стан наукової розробки проблеми незаконного нарковиробництва в сучасній кримінології та суміжних науках та її значення для практики попередження органами внутрішніх справ цього виду наркозлочинності;

2) отримати нові знання про незаконне нарковиробництво в Україні як асоціальне явище і його суб’єктів-носіїв;

3) дати кримінально-правову та кримінологічну характеристики незаконного нарковиробництва;

4) дослідити історичні, соціально-економічні, політичні, правові, культові та інші детермінанти нелегального нарковиробництва в Україні, внаслідок яких значно збільшилися його масштаби; виявити причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів такого роду;

5) проаналізувати практику реагування органами внутрішніх справ на прояви незаконного нарковиробництва, а також практику судового розгляду та вирішення кримінальних справ цієї категорії;

6) розробити рекомендації практичним співробітникам органів внутрішніх справ по попередженню незаконного нарковиробництва на загальному та індивідуальному рівнях.

Об’єктом дослідження є саме явище незаконного нарковиробництва, а також специфічні суспільні відносини, що складаються у зв’язку з його існуванням.

Предмет дослідження – стан і тенденції незаконного нарковиробництва в Україні, причини і умови, що детермінують його, практика реагування на це явище органів внутрішніх справ.

Методологічною основою дисертації є сучасні методи пізнання, що ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей, положення діалектики щодо пізнання, розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, обумовленість антинаркотичних норм та відхилень від них. Методологія та методика дослідження полягають у: комплексному і системному вивченні проблеми попередження незаконного нарковиробництва в Україні; здійсненні дослідження на базі кримінології, кримінального права, кримінального процесу, оперативно-розшукової діяльності, соціології, психології, наркології, фармакології, фармації, релігієзнавства тощо.

Методами дослідження є:–

історичний – при аналізі розвитку кримінологічної думки щодо проблеми злочинів у сфері виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів;–

структурно-системний – при розгляді кількісних та якісних характеристик незаконного нарковиробництва та типології осіб, які беруть у ньому участь;–

порівняльно-правовий – при визначенні сучасних особливостей і тенденцій розвитку незаконного нарковиробництва у його динаміці при порівнянні з аналогічною злочинною діяльністю до прийняття нового антинаркотичного закону України (1995 р.);–

статистичний – при збиранні та обробці статистичних даних щодо кількісних та якісних характеристик незаконного нарковиробництва, його причин та умов, а також особи злочинця;–

соціологічний – при опитуванні співробітників органів внутрішніх справ, які брали участь у протидії незаконному нарковиробництву, осіб, які скоїли злочини такого роду, а також при включеному спостереженні за діяльністю співробітників територіальних підрозділів ДБНОН у вказаному напрямі;–

контент-аналітичний – при аналізі вітчизняної та зарубіжної антинаркотичної літератури, матеріалів засобів масової інформації, в яких містилися відомості відносно напрямів і заходів боротьби з незаконним нарковиробництвом.

Наукова обґрунтованість сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і рекомендацій для практики визначається репрезентативною емпіричною базою дослідження. Так, для дослідження стану, структури і динаміки незаконного нарковиробництва за 1996-1998 рр. з 27 ІБ УМВС України були отримані та оброблені 95717 реєстраційних карток за формою 1 (на скоєний злочин) і 57566 – за формою 2 (на особу, яка скоїла злочин). Досліджена звітність ДБНОН МВС України щодо основних показників боротьби з незаконним наркообігом за період 1998–2002 рр., а також звітність Мінюсту України щодо осіб, які були засуджені у вказаний період за скоєння злочинів у сфері виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів.

Автором широко використані результати вивчення діяльності підрозділів БНОН у наступних міськрайорганах: ГУМВС в Автономній Республіці Крим – Центральний РВ Сімферопольського МУ, Бахчисарайський РВ; ГУМВС України в м. Києві – Подільське РУ; ГУМВС України в Київській області – Білоцерківський МВ; УМВС України в Донецькій області – Калінінський і Петровський РВ Донецького МУ, Краматорський МВ, Горлівське МУ; УМВС України в Дніпропетровській області – Амур-Нижньодніпровський РВ Дніпропетровського МУ, Новомосковський РВ; УМВС України в Запорізькій області – Шевченківський РВ Запорізького МУ, Бердянський МВ; УМВС України в Херсонській області – Комсомольський РВ Херсонського МУ, Скадовський РВ. У перелічених міськрайорганах проводилося вивчення організації діяльності підрозділів БНОН у контексті дисертаційного дослідження, анкетування співробітників, архівних кримінальних справ та архівних оперативно-розшукових справ “Захист”, а також опитування осіб, які зловживають наркотиками і психотропами. Метою останнього було з’ясування причин і умов зловживання наркотиками і психотропами, способів їх поширення у конкретній місцевості та встановлення нових методів їх кустарного виробництва. Істотним розширенням джерельної бази дисертації стали результати анкетування начальників підрозділів БНОН обласного та районного рівнів, які навчалися на курсах підвищення кваліфікації Інституту управління НАВСУ.

Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в українській кримінологічній науці комплексним науковим дослідженням, присвяченим теоретичним і прикладним проблемам запобігання незаконному нарковиробництву в Україні, вивченню комплексу його причин, практиці та шляхам посилення ефективності протидії цьому асоціальному явищу. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях вчених-попередників, автор зосередив увагу на недостатньо вивчених питаннях, що мають важливе наукове і практичне значення, а також на тих, щодо яких у теорії та практиці не вироблено спільної точки зору. Дисертант пропонує своє рішення низки складних і дискусійних у кримінології питань, зокрема відмежування незаконного нарковиробництва від інших видів незаконного наркообігу, власну класифікацію цієї злочинної діяльності, формулює пропозиції щодо її попередження, а також удосконалення практики правозастосування у сфері боротьби з незаконним нарковиробництвом.

Найбільш важливими з числа теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що сформульовані в дисертації і відповідають вимогам наукової новизни, є такі:– 

з урахуванням нових статистичних даних підтверджено, що незаконне нарковиробництво є складним специфічним асоціальним явищем у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів, що притаманне будь-якому суспільству, а на різних етапах його розвитку може мати тенденцію до збільшення чи зменшення його масштабів у залежності від стану незаконних попиту та пропозиції вказаних засобів і речовин. Вплив на динаміку зростання останніх можливий шляхом скорочення обсягів незаконного культивування снотворного маку та конопель, вироблення з них сировини, виготовлення з останньої або з прекурсорів власне наркотиків та психотропів;– 

обґрунтовано, що оскільки явище незаконного нарковиробництва є інтегрованим показником якості суспільного життя, то особливості складного соціально-економічного стану сучасного українського суспільства призвели до того, що у пострадянський період територія України перетворилася на своєрідну “індустрію” нелегального вироблення наркосировини, виготовлення природних і синтетичних наркотиків та психотропів, котрі постачаються на внутрішній і зовнішній “чорний” ринок (за експертними оцінками селяни західних і центральних областей виробляють більш як 40 тис. тонн макової соломи, що задовольняє річну потребу осіб, які зловживають наркотиками опійної групи), і це створює загрозу заподіяння шкоди здоров’ю населення, а разом з тим і його генофонду;– 

визначено типологію осіб, які займаються незаконним нарковиробництвом (наприклад, незаконним культивуванням снотворного маку та конопель і виробленням з них наркосировини в основному займаються жінки передпенсійного та пенсійного віку, які проживають у сільській місцевості, а протиправним виготовленням наркотиків та психотропів – чоловіки у віці від 25 до 40 років, серед яких переважна більшість проживає в містах-споживачах, раніше не судимі, зловживають наркотиками або психотропами);– 

диференційовано чинники, що детермінують незаконне нарковиробництво як на загально-соціальному, так і на індивідуальному рівні: соціально-економічні (відсутність постійної роботи, заробітку, низькі заробітки, що не забезпечують прожиткового мінімуму та можливості утримувати дітей, наявність “легкого” приробітку, “швидких” доходів, отримання за наркотики коштів для виживання себе та сім’ї тощо); сімейно-середовищні (наркоманське середовище); культурологічні (поширення інформації про нелегальне нарковиробництво у відеопродукції, книжковій продукції, Інтернеті тощо); індивідуально-особистісні (наркозалежність, інші тяжкі хронічні хвороби);– 

виходячи з соціальної обумовленості незаконного нарковиробництва, доведено можливість його успішного попередження як негативного явища та вчинку: шляхом поліпшення економічного та політичного клімату в державі (це головний і найбільш результативний напрям); завдяки цільовому соціальному впливу на окремі контингенти осіб, фактичний ризик вчинення якими дій у сфері виробництва наркотиків, психотропів чи їх аналогів є найбільшим; з використанням індивідуально-запобіжних заходів впливу на них;– 

обґрунтовується низка можливих попереджувальних заходів на загально-соціальному рівні: переорієнтувати сільське населення західних і центральних областей України на вирощування інших рентабельних культур, підвищити закупівельні ціни на них; створити достатню кількість робочих місць у містах-споживачах наркотиків та психотропів; впровадити у сільськогосподарське виробництво культивування снотворного маку і конопель з низьким вмістом алкалоїдів; відродити традиційний уклад життя, який раніше перешкоджав нелегальному нарковиробництву та зловживанню наркотиками чи психотропами; активізувати співпрацю з церквою у цьому напрямі; об’єднати громадян України християнською мораллю й національною ідеєю для побудови нової держави. До перспективних завдань належить досягнення економікою України такого рівня розвитку, що відповідав би сучасним вимогам антинаркотичних конвенцій ООН.– 

на спеціальному рівні обґрунтовуються такі першочергові заходи, як: створення позабюджетного державного фонду протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів і зловживанню ними; створення міжвідомчої лабораторії з метою дослідження та систематизації відомостей про синтетичні та напівсинтетичні наркотичні засоби і психотропні речовини та їх аналоги, що незаконно виготовляються і знаходяться в нелегальному обігу, накопичення інформації про технологічні процеси, які застосовуються в підпільних лабораторіях, про результати перевірок хіміко-фармацевтичних й сільськогосподарських підприємств, діяльність яких пов’язана з обігом наркотичних засобів та психотропних речовин чи культивуванням наркомістких рослин; проведення постійного моніторингу та аналізу стану і фактичного поширення незаконного наркообігу й пов’язаних з цим втрат суспільства, а також коригування на основі цього моніторингу та аналізу програм протидії поширенню наркозлочинності на національному і регіональному рівнях; здійснення систематичного контролю за дотриманням ліцензійних умов, встановлених для суб’єктів господарювання, які провадять діяльність, пов’язану з виробництвом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів; вжиття комплексу заходів щодо запобігання провадженню діяльності у вказаній сфері без відповідної ліцензії, а також контролю за культивуванням наркомістких рослин шляхом оперативно-профілактичного супроводження діяльності сільськогосподарських підприємств, які отримали ліцензію на право їх вирощування, підвищення вимог до здійснення охорони посівів, місць зберігання і переробки цих рослин, порядку знищення відходів і пожнивних залишків.– 

на індивідуальному рівні попередження незаконного нарковиробництва потрібно орієнтуватися на виявлення, вивчення та безпосередній вплив на осіб, які відносяться до категорії потенційних нарковиробників з метою відмовити останніх від наміру скоїти незаконні дії у сфері нарковиробництва. З цією метою пропонуються наступні індивідуальні психологічні, виховні, медично-правові заходи: індивідуальні психологічні бесіди; формування законослухняної поведінки; зміна мікросередовища; нейтралізація несприятливого впливу зовнішнього середовища; робота серед найближчого оточення; інформування різних органів про ймовірне вчинення незаконних дій у сфері нарковиробництва виявленими особами та залучення їх до індивідуальної профілактики відносно останніх тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані й викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки і пропозиції вносять певний вклад у теорію кримінології, кримінального права з проблем протидії незаконному нарковиробництву, а також позитивно впливають на всі інші галузі знання, з-поміж предметів якої – явище незаконного нарковиробництва, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про специфіку цього явища, його зміст, коло суб’єктів, причини, умови й наслідки. Робота сприятиме поглибленню наукових знань, заповненню наявних прогалин у науці відносно попередження вказаного виду злочинності.

Основні положення дисертації були сформульовані в пропозиціях, що адресовано: ДБНОН МВС України – для використання при підготовці проекту Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2002–2010 рр.; Пленуму Верховного Суду України при підготовці проекту постанови “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів”. Отримані автором висновки також можуть братися до уваги при виданні відомчих нормативних актів – наказів та інструкцій з організації запобігання незаконному нарковиробництву. Результати дослідження можуть бути використані і при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінології, кримінального права, оперативно-розшукової діяльності, юридичних соціології та психології, а також для вдосконалення діяльності правоохоронних органів.

Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, теоретичні й практичні висновки і рекомендації оприлюднені на науково-практичному семінарі “Експертне забезпечення розкриття злочинів підрозділами спеціальних видів досліджень НДЕКЦ” (Київ, 2001), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 2002), міжнародному семінарі “Боротьба з наркозлочинністю” (Київ, 2002).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох статтях в наукових журналах, збірнику методичних рекомендацій, науково-практичному нарисі, методичних рекомендаціях, трьох матеріалах конференцій та семінарів.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 201 сторінку; список використаних джерел включає 250 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, сформульовані мета і завдання дослідження, визначені наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, показаний особистий внесок здобувача і вказана апробація результатів дисертації.

Розділ перший – “Соціально-правова характеристика незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин”.

Підрозділ перший – “Соціальна природа незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин як суспільно-небезпечного явища й історичних заходів протидії йому”. В ньому стисло розкриваються передумови, причини та історія виробництва і поширення наркотичних засобів і психотропних речовин, аналізуються заходи протидії суспільства цим порокам з часів сивої давнини й до сьогодення. Автор чітко розмежовує застосування наркотиків у стародавньому світі й середньовіччі (переважно в медицині і культових відправленнях) від того, що відбувалося, починаючи з середини ХІХ століття, коли їх виробництво і збут набули широкого розмаху, ставши джерелом нечуваного збагачення спритних наркоділків. Крім того, в дисертації виокремлюється початок періоду, коли наркобізнес був поставлений міжнародною громадськістю поза законом (Гаазька конференція 1912 р.), предметно аналізуються кримінально-правові засади антинаркотичного законодавства в Російській імперії і Радянському Союзі, в тому числі і в УРСР, а також в суверенній Україні.

Автором була поставлена мета встановити факт існування антинаркотичного законодавства в Українській Народній Республіці та Українській Державі. Для цього були опрацьовані матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, зокрема справи (в яких містяться закони і постанови) фондів: періоду Центральної Ради (ф. 1063 – Секретаріат Центральної Ради, ф. 1115 – Українська Центральна Рада, ф. 905 – Державний сенат, ф. 799 – Міністерство внутрішніх справ, ф. 2208 – Міністерство юстиції, ф. 2209 – Верховний Суд); періоду Гетьманату (ф. 1064 – Рада народних міністрів, ф. 1216 – Міністерство внутрішніх справ, ф. 2207 – Верховний Суд, ф. 1035 – Міністерство охорони здоров’я); періоду Директорії (ф. 1065 – Рада народних міністрів, ф. 1429 – Канцелярія Директорії, ф. 1092 – Міністерство внутрішніх справ. ф. 2208 – Міністерство юстиції, ф. 1604 – Міністерство охорони здоров’я).

Це дає дисертанту підстави стверджувати, що ефективна боротьба з незаконним наркообігом на сучасному етапі немислима без ґрунтовного аналізу її першовитоків та еволюційних змін упродовж тривалого часу. Історичний екскурс у минуле явища дозволив предметніше простежити причини його трансформації на різних етапах розвитку цивілізації, чіткіше окреслити нові риси та ознаки, яких воно набувало, з’ясувати динаміку поширення цього зла як у часі, так і географічно. Водночас це дає змогу конкретизувати причини того, чому незаконне нарковиробництво набуло значного поширення сьогодні, особливо серед молоді. Крім того, починає набирати актуальність попередження незаконного нарковиробництва у середовищі різних сатанинських та інших сект, діяльність яких бере свій початок у сивій давнині та помітно активізувалася останнім часом.

Підрозділ другий – “Загальне поняття незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин і його види”. В ньому розглядаються і уточнюються різноманітні підходи у вітчизняній і зарубіжній літературі щодо визначення змісту понять “незаконне нарковиробництво”, “незаконне культивування наркорослин”, “незаконне вироблення наркосировини”, “незаконне виготовлення наркотиків і психотропів”. Автор вважає, що перше поняття є родовим стосовно трьох інших. Проаналізувавши зміст дефініції “виробництво”, дисертант вважає, що введення до кримінально-правового обігу терміну “незаконне виробництво наркотичних засобів та психотропних речовин” повинно узгоджуватися з вченням про злочин і покарання, а також конвенційними нормами міжнародного права в галузі протидії незаконному наркообігу.

Виходячи з цього, пропонується під поняттям “незаконне виробництво наркотичних засобів та психотропних речовин” розуміти передбачену кримінальним законом небезпечну для відносин охорони здоров’я умисну діяльність, пов’язану з культивуванням наркотичних рослин, виробленням з них сировини, виготовленням наркотичних та психотропних речовин, що здійснюється з метою їхнього збуту або особистого споживання.

Дисертант також наводить визначення понять “незаконне культивування наркорослин”, “незаконне вироблення наркосировини”, “незаконне виготовлення наркотиків і психотропів”, які й створюють систему незаконного нарковиробництва.

Підрозділ третій – “Кримінально-правова характеристика незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин”. При висвітленні кримінально-правової характеристики незаконного нарковиробництва автором аналізуються типові властивості, притаманні його видовим складам, котрі, як кваліфікуючі ознаки, входять до статей 307, 309, 310 КК України і на підставі яких ці видові склади можна розділити на прості, з обтяжуючими та з особливо обтяжуючими вину обставинами. На основі проведеного дослідження та вивчення слідчо-судової практики висловлюються певні авторські підходи до кваліфікації незаконного нарковиробництва. Зокрема, доводиться важливість з’ясування мети скоєння злочину як суб’єктивної ознаки простого складу незаконного культивування снотворного маку та конопель. Якщо цей злочин скоюється з метою вироблення наркосировини чи виготовлення наркотиків, то скоєне слід кваліфікувати не за ст. 310 КК України, а за ч. 1 статті 14 та ст. 309 чи 307 КК України, а також ст. 310 КК України. Автор наголошує, що дії пособників особи, яка займається незаконним культивуванням снотворного маку та конопель (членів сім’ї, близьких родичів і друзів), потрібно кваліфікувати за п. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 310 КК України.

Крім того, у підрозділі дається характеристика підготовчим діям до незаконного нарковиробництва, виділеним в кримінальному законодавстві в окремі склади злочинів – статті 311 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів) і 313 (викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням) КК України.

Підрозділ четвертий – “Кримінологічна характеристика незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин”. Автор розробив типологію нарковиробників, врахувавши показники їх громадянства, національності, віку, освіти, місця проживання, зайнятості, способів скоєння злочину. Крім того, дисертант дійшов висновку щодо специфіки осіб, які займаються незаконним культивуванням рослин, стосовно інших категорій нарковиробників. Згадані відмінності виявляються у наступних соціальних показниках: стать, вік, місце проживання, рід занять. Більшість осіб згаданої категорії є жінками, переважно передпенсійного та пенсійного віку, проживають у сільській місцевості, працюють у сільському господарстві або вже пенсіонери. На додачу такі відмінності мають ще й чіткі регіональні ознаки. Найбільш помітними вони є серед населення західних областей; з просуванням на південь і схід відслідковується їх поступове зменшення.

Розділ другий – “Запобігання органами внутрішніх справ незаконному виробництву наркотичних засобів та психотропних речовин”.

Підрозділ перший – “Поняття запобігання незаконному виробництву наркотичних засобів та психотропних речовин”. Перш ніж приступити до його визначення, в дисертації наведені різні точки зору стосовно визначення кримінологами понять “профілактика”, “попередження”, “запобігання”, “припинення”. Провівши аналіз смислового навантаження вищевказаних термінів, дисертант дійшов висновку, що визначення “попередження” виступає як загальне (родове) поняття стосовно одиничних (видових) – “запобігання”, “профілактика”, “припинення” злочинів. Також він вважає, що відмінність між поняттями “запобігання” та “припинення” полягає у тому, що перше здійснюється на стадії готування до скоєння злочину, а друге – на стадії замаху.

Крім того, висловлюється твердження, що поняття “профілактика” не входить до складу поняття “попередження”, оскільки згадана діяльність проводиться лише на стадії виникнення голого умислу або з метою усунення причин і умов незаконного нарковиробництва.

Підрозділ другий – “Тактика запобігання незаконному виробництву наркотичних засобів та психотропних речовин”. В ньому тлумачиться поняття “тактика запобігання незаконного нарковиробництва”, яке автором визначається як сукупність способів і прийомів проведення превентивних заходів, підставою для яких стали результати документування підготовчих дій і метою яких є недопущення їх переростання у закінчений вид злочину – незаконне нарковиробництво.

Розкривши зміст понять “засіб” і “метод запобігання незаконному виробництву наркотичних засобів та психотропних речовин”, дисертант робить висновок, що між ними існує тісний взаємозв’язок, оскільки засіб завжди обслуговує метод, грає роль допоміжного чинника, а отже, одна й та ж діяльність може бути як засобом, так і методом досягнення кінцевого результату. В дисертації дається вичерпна характеристика засобів і методів запобігання незаконному виробництву наркотиків і психотропів, до яких відносяться: подвірний обхід з оглядом земельних ділянок, житлових та підсобних приміщень; огляд інших земельних площ; контрольована поставка; оперативна закупка; вжиття заходів щодо близького оточення особи, яке провокує її на незаконне нарковиробництво; нагляд (оперативне спостереження) за поведінкою і пересуванням особи, стосовно якої є відомості про її готування до злочину, з подальшим припиненням такої підготовчої діяльності; встановлення адміністративного нагляду; планові відпрацювання установ, підприємств, організацій, діяльність яких пов’язана з виробництвом чи використанням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; підрив авторитету найбільш активних членів групи нарковиробників, створення обстановки недовіри між її членами, породження сумнівів у можливості успішної реалізації справи; попередження розкрадань наркосировини з плантацій наркомістких рослин та переробних підприємств; комплексні операції органів внутрішніх справ у цій сфері (“Мак”, “Допінг” тощо); огляд транспортних засобів, вантажів та особистих речей громадян; затримання нарковиробника.

Автор звертає увагу на колізію законів (ст. 1062 КАП та ст. 310 КК України передбачають відповідальність за однаковий делікт). Оскільки саме існування ст. 1062 було викликане вимогою адміністративної преюдиції перед притягненням до кримінальної відповідальності за ст. 2293 КК України 1960 року, автор робить висновок про доцільність виключення цієї статті зі складу КАП України.

Дисертант зазначає, що диспозиція частини першої статті 1061 КАП України містить помилку (вона передбачає, зокрема, відповідальність за невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва, що містять наркотичні речовини). Коноплі містять у своєму складі алкалоїди психотропних, а не наркотичних речовин. Це дає підстави стверджувати, що невжиття заходів щодо знищення післяжнивних залишків чи відходів виробництва конопель не тягне за собою адміністративної відповідальності. Для виправлення становища автор пропонує внести зміни до згаданої диспозиції ч. 1 ст. 1061 КАП України.

У праці вказується на хибність практики внесення змін до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів Кабінетом міністрів України лише за поданням Комітету по контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я. Згадані зміни тягнуть за собою кримінально-правові наслідки (наприклад, віднесення макової соломи та конопляної сировини до категорії особливо небезпечних наркотиків призвело до змін у слідчо-судовій практиці щодо кваліфікації діянь, передбачених ст.ст. 307, 313, 314 КК України). Автор пропонує у подальшому внесення таких змін обов’язково узгоджувати з МВС, СБУ та Верховним Судом України.

Підрозділ третій – “Особливості виявлення осіб, які займаються незаконним виробництвом наркотичних засобів та психотропних речовин”. Автор вказує, що органи внутрішніх справ традиційно приділяють найбільше уваги кінцевим стадіям незаконного наркообігу – збуту і незаконним діям з наркотиками та психотропами без мети збуту, причому акцент робиться на останньому. Така практика істотно підвищує показники ефективності діяльності органів внутрішніх справ, але не дає можливості зосередити зусилля для боротьби з незаконним наркообігом на його першій стадії – незаконному нарковиробництві.

Дисертант робить висновок про практичну неможливість кримінально-правового встановлення факту посіву наркорослин. У праці наголошується, що снотворний мак був виведений селекційним шляхом і у дикому вигляді не зустрічається. Автором визначено ознаки незаконного культивування наркорослин та незаконного вироблення наркотичних засобів та психотропних речовин. До перших відносяться: візуальне виявлення посівів наркорослин; наявність постурожайних залишків – макової та конопляної соломи; постійна наявність наркотичних засобів у споживачів, які нікуди не виїжджають; зростання числа випадків приїзду оптових покупців наркосировини; об’єднування раніше судимих за незаконне вирощування наркорослин у злочинну групу; наявність оперативної інформації стосовно осіб-нарковиробників. До других – наявність надрізів на головках рослин маку в період їхньої технічної стиглості (згадані головки ще мають зелений колір і насіння в них не сформувалося) і застиглого соку (опію), наявність бинтів, марль, тампонів, що просякнуті опієм-сирцем, обібраність рослин коноплі (відсутність листя та суцвіть), наявність зібраної та відокремленої від головок макової соломи.

Автор дійшов висновку щодо відмінності контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, передбаченої Законом України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” та контрольованого постачання товарів і речей, у тому числі заборонених для обігу, передбаченого Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Правом проведення контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів володіє Держмитком України, який, разом з цим, не має права проводити оперативно-розшукову діяльність.

Підрозділ четвертий – “Документування незаконного виробництва наркотичних засобів та психотропних речовин”. Він починається з визначення змісту цього поняття, що ґрунтується на відповідних законодавчих та підзаконних актах (зокрема, наводиться визначення поняття документування в статті 1 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та в наказі МВС України № 365 від 06.06.1995 року). Робиться висновок, що завданням документування є збір і перевірка інформації про факти підготовчої діяльності до незаконного нарковиробництва, осіб, причетних до неї, а також виявлення ознак злочину.

У праці йдеться про напрями документування, а також про перелік рішень, одне з яких приймається по закінченню документування: припинення перевірки в силу існування обставин, що виключають провадження в кримінальний справі (п. 1-3, 5, 8-11 ч. 1 ст. 6 КПК Ук-раїни); вжиття до нарковиробників заходів превентивного характеру з метою роз’єднання, легалізації групи чи схилення до добровільної відмови від скоєння злочину або припинення готування до нього; заведення на них справи оперативної розробки; порушення кримінальної справи. Дисертант наводить перелік документів-речових доказів незаконного нарковиробництва, а також вказує на таку можливість реалізації матеріалів документування як законодавчо передбачене право нагляду прокурора за проведенням оперативно-розшукової діяльності.

В підрозділі розглядаються позиції різних авторів щодо тлумачення змісту поняття “інші документи”. В залежності від можливості використання у кримінальному процесі автор ділить матеріали документування на три групи: документи, які можна використовувати у кримінальному процесі без будь-яких застережень; яким потрібно надати процесуального характеру; використання яких у кримінальному процесі ускладнене через можливість розголошення методів і способів проведення оперативно-розшукової діяльності.

У висновках, що завершують роботу, формулюються найсуттєвіші результати проведеного дослідження.

Науковці колишнього СРСР (а згодом частково і в Україні) розглядали наркоманію як злочинну діяльність, а осіб, які зловживали наркотичними та психотропними речовинами – як злочинців. У той час доволі типовими назвами публікацій були “Кримінально-правова боротьба з наркоманією” або “Кримінальне законодавство у боротьбі з наркоманією”. Але наркоманія є хворобою і боротьба з нею ведеться не кримінально-правовими засобами, а входить до компетенції органів охорони здоров’я. Натомість, органи внутрішніх справ покликані протидіяти незаконному наркообігу. Тому під час здійснення згаданої діяльності особливу увагу слід приділяти не наркоманам, які є тяжко хворими людьми і потребують медичної та соціальної реабілітації, а наркоділкам. Ці особи займаються наркобізнесом з метою отримання надприбутків, втягують у зловживання наркотиками і психотропами все нових і нових людей (переважно молодь з її не до кінця сформованими психікою та світоглядом). Саме такий підхід до вирішення цієї злободенної проблеми забезпечить успішну боротьбу з незаконним наркообігом взагалі та незаконним нарковиробництвом як його складовою частиною.

Незаконний наркообіг, як і будь яке явище, має свої стадії. Найпершою з них є незаконне нарковиробництво. Без нього неможливе саме існування ланцюга незаконного наркообігу “виробник – споживач”. Переривання згаданого ланцюга на його першій ланці є найбільш ефективним заходом протидії цьому асоціальному явищу.

Відтак конкретизація і поглиблення дослідження даної стадії наркообігу є науковообгрунтованими, оскільки його результати дають змогу органам внутрішніх справ підняти на більш високий рівень правозастосовчу діяльність, а також вдосконалити тактику боротьби з незаконним нарковиробництвом. Через це з усього загалу напрямів боротьби з незаконним наркообігом була виокремлена саме ця проблема. Її дослідження дало змогу здобувачу дійти наступних висновків.

З часу прийняття в 1995 році антинаркотичного законодавства терміни “незаконне культивування”, “незаконне вироблення”, “незаконне виготовлення”, “незаконне виробництво” тлумачилися аналогічно до термінів, наведених у ст. 1 Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”. З поля зору спеціалістів випадав той факт, що терміни, наведені у згаданій статті, стосувалися законного наркообігу.

У ст. 1 Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” вказується, що незаконними є діяння, пов’язані з перерахованими речовинами, які здійснюються з порушенням вимог Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”. У дисертаційному дослідженні поняття “незаконне культивування”, “незаконне виробництво”, “незаконне виготовлення”, “незаконне вироблення” тлумачаться у відповідності з цією законодавчою нормою.

Практика внесення змін до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів за поданням лише Комітету по контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України себе не виправдала. Таке внесення змін до Переліку тягне за собою кримінально-правові наслідки стосовно кваліфікації злочинів у сфері обігу згаданих речовин. Так, наприклад, віднесення макової соломи та конопляної сировини до категорії особливо небезпечних наркотиків внесло істотні зміни у розгляд кримінальних справ за статтями 307, 313, 314 КК України, а його можливе скасування призведе до перегляду більшості винесених вироків за цими статтями. Надалі таку процедуру потрібно узгоджувати з МВС, СБУ та Верховним Судом.

Після прийняття нового Кримінального кодексу України і постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 р. “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” зникло багато прогалин у правозастосовчій практиці. Разом з тим деякі питання так і залишилися неврегульованими.

При виявленні незаконного культивування наркорослин важливе місце посідає з’ясування мети виробника. Якщо снотворний мак чи коноплі вирощувалися для вироблення нарко- і психотропосировини та виготовлення наркотиків і психотропів, ця діяльність підпадає під дію ч. 1 ст. 14 та ст. 307 чи 309 КК України, а також ст. 310 КК України. Якщо ж ці дії було вчинено з метою отримання харчового насіння, пеньки або для інших сільськогосподарських потреб, виробник повинен бути притягнутий до відповідальності за ст. 310 КК України.

У плані боротьби з незаконним культивуванням наркорослин важливе місце посідає виявлення всіх пособників нарковиробника. Відповідні дії членів сім’ї останнього,