КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЕРЕПЛЬОТЧИКОВА СВІТЛАНА ЄВГЕНІЇВНА

УДК 81?255.4=161.2 : 821.14?06

ВІДТВОРЕННЯ ІДІОСТИЛЮ НІКОСА КАЗАНДЗАКІСА

В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ

Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Клименко Ніна Федорівна,

завідувач кафедри елліністики Інституту філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

Новикова Марина Олексіївна,

професор кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського МОН України

кандидат філологічних наук, доцент

Глущенко Ліна Михайлівна,

доцент кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України

Провідна установа: Запорізький державний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра теорії і практики перекладу

Захист відбудеться 24 червня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розіслано 16 травня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради д. філол. наук, доц. Смущинська І.В.

Загальна характеристика роботи

Останнім часом стали розповсюдженими дослідження етноспецифічних мовних та концептуальних картин світу як результату розумової діяльності членів етнічної групи, що є носіями конкретної мови, а також індивідуальних мовних та концептуальних картин світу як результату розумової діяльності конкретного індивіда. Текст розглядають як результат мовної діяльності людини взагалі і як носія конкретної мови зокрема, як комунікативне повідомлення, висловлене заради досягнення певної комунікативної мети.

Письменник як член конкретної етнічної групи і носій конкретної мови в створенні тексту послуговується засобами, пропонованими цією мовою. Художній текст вважають “відображеною в формах мови і забарвленою свідомістю автора узагальненою картиною світу” Смущинська І.В. Суб’єктивна модальність французької прози: Монографія. – К.: Київський університет, 2001. – С. 86. , вербальним повідомленням, за допомогою якого письменник передає “предметно-логічну, естетичну, образну, емоційну й оцінну інформацію” Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (Стилистика декодирования). – М.: Просвещение, 1990. – С.41., але у власний спосіб – ідіостиль – який вирізняє його з-поміж решти авторів.

У світлі сказаного складнішим стає пояснення перекладності тексту, уявлюваного як багатоярусне утворення, де неминуче представлені етнокультурні компоненти. Теорія перекладу постулює можливість адекватного перекладу тексту, шукаючи способи відтворення цільовою мовою етнокультурних компонентів.

Ідіостиль письменника є не просто системою засобів, якими він користується для вираження своїх ідей, а способом відображення реальності такою, якою її бачить автор. Оскільки в перекладі твору головним є збереження єдності форми й змісту, то важливо визначити ті принципи, які лежать в основі конструювання саме такої моделі світу і саме в такий спосіб, як ми це бачимо в конкретному художньому творі. Процес перекладу відповідно полягає в пошуку можливого способу відтворення оригінальної моделі цільовою мовою, тобто з застосуванням інших мовних засобів.

Цікавим у цьому плані є дослідження перекладів творів, що належать до спорідненої і водночас далекої від нас культури Греції. В українській літературі чимало перекладів творів новогрецької літератури, які виконувалися з 60-х років минулого століття. Чільне місце серед них займають твори Н.Казандзакіса, з яким українські читачі вперше познайомилися в 1958 році.

Актуальність дисертації, присвяченої дослідженню відтворення ідіостилю письменника цільовою мовою, зумовлена загальною тенденцією сучасних лінгвістичних досліджень до відходу від суто внутрішньомовного сприйняття мовного знака, до розуміння його як виразника світосприйняття окремої етнічної групи, носія певної етнокультурної інформації. Це зумовлює пояснення перекладності тексту як багатоярусного утворення, в якому представлені етнокультурні та етноспецифічні компоненти, елементи авторського та колективного бачення світу і моделювання його засобами художнього твору.

Актуальність цієї дисертації зумовлена також практичним та теоретичним інтересом до новогрецької філології в Україні. Переклади новогрецьких творів українською мовою рідко ставали об’єктом наукового аналізу. Зокрема, шість перекладів творів Н. Казандзакіса розглянуті лише в одній публікації проф. О.Д. Пономарева “Фразеологічні звороти в романі Н. Казандзакіса “Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса” та відтворення їх українською мовою”, а також у кількох статтях А.О. Савенка та С.Є. Перепльотчикової. Навіть іноземних дослідників його творчості більше цікавлять його філософські шукання.

Критичний зіставний аналіз перекладів творів Н. Казандзакіса дає матеріал, необхідний для розвитку часткової методики перекладу з новогрецької на українську та навпаки. Системний розгляд відтворення одиниць різних рівнів мови, аналіз міжмовних паралелей сприятиме висвітленню лексико-семантичної структури новогрецької мови в її зіставленні з українською.

Окрім того, останнім часом спостерігається зростання інтересу до творчості Н. Казандзакіса в усьому світі. Визначення домінант його індивідуального стилю допоможе оцінити адекватність наявних українських перекладів щодо відтворення інваріанту романів та виробити рекомендації перекладачам творів цього письменника, незалежно від цільової мови.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження пов’язана з комплексною науковою темою кафедри елліністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Українсько-грецькі мовні зв’язки”, що є частиною наукової теми “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01БФО147-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України, що її розробляють науковці в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка під керівництвом доктора філол. наук, проф. О.І. Чередниченка.

Мета дослідження полягає в аналізі перекладів романів Н. Казандзакіса українською мовою з позицій відтворення його ідіостилю й вимагає реалізації таких завдань:

обґрунтування ідейно-художніх домінант ідіостилю письменника;

опису мовно-стилістичних домінант, які становлять функціональні поля ідейно-художніх домінант і зумовлені поетичним ідіолектом письменника, а також грецьким культурним кодом;

зіставного аналізу оригінальних та перекладних текстів, функціонування домінант у кожному з досліджуваних текстів і розгляду закономірностей та особливостей їхнього відтворення;

визначення адекватності перекладів з погляду відтворення мовно-стилістичних та ідейно-художніх домінант як складників ідіостилю письменника;

висвітлення перекладацьких труднощів, з якими стикаються перекладачі у відтворенні домінант, способів та контекстуальних можливостей їхнього подолання.

Об’єктом дослідження є ідіостиль Н. Казандзакіса, а предметом аналізу – специфіка відтворення домінант індивідуального стилю письменника українською мовою.

Поставлена мета та завдання, які необхідно розв’язати для її досягнення, зумовлюють вибір методів. Основним є комплексний контекстуальний аналіз оригінальних текстів, а також метод зіставного лінгвостилістичного та перекладознавчого аналізу мовних та мовленнєвих структур текстів оригіналу й перекладу для визначення ролі компонентів тексту в створенні цілісної структури та функціональних полів ідейно-художніх домінант. Крім того, ми використовуємо описовий метод для виявлення перекладацьких труднощів і способів подолання їх цільовою мовою. За допомогою компонентного аналізу визначаємо семи лексичних одиниць, збереження яких є важливим з погляду відтворення ідіостилю письменника. Ритміко-інтонаційний аналіз застосовуємо для дослідження перекладів віршованих фрагментів романів, а також для вивчення синтаксичних особливостей оригінальних текстів та відтворення їх українською мовою.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять дослідження вітчизняних та зарубіжних учених із теорії та практики перекладу (Л.С.Бархударова, В.О. Виноградова, Р.П. Зорівчак, В.М. Коміссарова, В.В.Коптілова, Л.К. Латишева, М.О. Новикової, А.В. Федорова, О.І.Чередниченка, С. Басснетт, А. Лєфевера, К. Норд, М. Снелл-Хорнбі), лінгвістики тексту (І.Р. Гальперіна, В.А. Кухаренко), стилістики та поетики (І.В. Арнольд, С.Т. Золян, І.В. Смущинської, Ш. Баллі), а також дослідження вчених, які займаються грецькою мовою та літературою (Н.Ф. Клименко, П.Макріджа, П. Бієна тощо).

Матеріалом дослідження слугують три романи Н. Казандзакіса та їхні переклади українською мовою: “Христа розпинають знову”, зроблений І.К.Каввадіа та І.С. Гречанівським, надрукований у 1958 році; “Капітан Міхаліс. (Свобода або смерть!)”, зроблений І.С. Гречанівським у співпраці з подружжям В. і Я. Мочосів (два видання 1965 та 1975 років); переклад “Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса”, виконаний А. Чердаклі, надруковано окремим виданням у 1989 році, уривок із заключного розділу роману, перекладений Т.Чернишовою, опублікований у “Всесвіті” в 1983 році. Романи, написані упродовж останніх десяти років життя письменника, дають нам змогу зафіксувати результат еволюції ідіостилю письменника, риси, іманентні для його письма в зрілому віці. Загальний обсяг проаналізованого текстового матеріалу становить близько 2600 сторінок. Вибір з-поміж тропів саме епітетів, порівнянь та синтаксичних стилістичних засобів зумовлений їхньою роллю в конструюванні формально та контекстуально зв’язного тексту, а також їхньою значущістю щодо ідейно-художнього змісту творів. Ми розглядаємо не всі символи, наявні в творчості Н. Казандзакіса, а тільки ті, відтворення яких є важливим для повноцінного перекладу розгляданих романів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше ідіостиль письменника розглядається як система індивідуальних концептів, яка виражена засобами певної мови і бере початок в національних мовних та концептуальних картинах світу. В ній обґрунтовано недоцільність синонімізації відповідників одиниць першотвору в перекладі через порушення асоціативних та значеннєвих зв’язків між одиницями мовної авторської та національної картин світу; розкрито етнокультурну наповненість, значущість кожної одиниці поетичного ідіолекту, а відтак і ідіостилю грецького письменника Н. Казандзакіса; окреслено релевантні для його творів компоненти тексту, відтворення яких сприяє продукуванню повноцінного перекладного тексту цільовою мовою.

Новим є сам матеріал дослідження – українські переклади романів Н.Казандзакіса. Ця робота є першою в українській елліністиці спробою комплексно описати мовно-стилістичні особливості прозового грецького художнього тексту, а також проаналізувати можливі труднощі перекладацького характеру.

У теоретичному плані висновки та узагальнення роботи можна застосувати в подальшому з’ясуванні теоретичних питань перекладознавства, контрастивної лінгвістики, лексикології та стилістики. Оскільки художні прозові твори новогрецькою мовою ще не були матеріалом комплексного дослідження, результати цієї роботи матимуть значення для висвітлення проблем відтворення новогрецького художнього тексту на різних мовних рівнях. Основні здобутки праці можуть бути використані в теоретичних дослідженнях граматичних, лексичних та стилістичних особливостей новогрецької мови в зіставленні з українською.

Практичне значення роботи полягає в застосуванні одержаних висновків у лекціях, на семінарах і практичних заняттях з теорії та практики перекладу, контрастивної лінгвістики, а також у курсах теоретичної і практичної граматики та стилістики новогрецької мови, історії мови і літератури. Одержані результати можуть бути використані також у науково-пошуковій роботі студентів, в практиці викладання новогрецької мови, в практиці перекладу та в двомовній лексикографії.

На захист винесені такі положення:

Висока якість перекладу залежить від усвідомлення перекладачем ідейно-художніх домінант творів певного автора і їхнього зв’язку з мовно-стилістичними засобами вираження. Ці домінанти становлять ту шкалу оцінки перекладу, яка дозволяє побачити, наскільки вдало відбулася трансформація засобів вираження однієї мови в засоби іншої мови для адекватного відтворення змісту твору-оригіналу, його стилю.

У передаванні слів-символів оригінального тексту, маркерів ідейно-художніх домінант ідіостилю письменника, можливо дібрати такий відповідник цільовою мовою, який відтворюватиме компоненти його значення і не вноситиме додаткових конотативних відтінків. Повне відтворення в перекладі деяких слів-символів неможливе, оскільки неможливо відтворити їхній емотивний компонент, набутий у процесі вживання їх етнічною групою-носієм мови оригіналу.

У перекладі допустиме відтворення одиниць загальної семантики синонімами, що не вводять додаткових сем. Натомість синонімізація в перекладі слів-символів, характерних епітетів, опорних слів контекстно-вмотивованих порівнянь, функція яких полягає в забезпеченні формальної та семантичної зв’язності тексту, неприпустима.

Перекладач має право обирати будь-який спосіб відтворення етноспецифічних одиниць, але наявність у перекладному тексті кількох досить відмінних відповідників перешкоджає формуванню завершеної картини світу, репрезентованої в творах письменника.

Заміна в перекладі порівнянь опорних слів-реалій припустима, якщо пропоновані відповідники не вводять у перекладний текст етнокультурну інформацію, чужу оригінальній концептуальній картині світу.

Відтворення говіркового за своїм характером поетичного ідіолекту Н.Казандзакіса є одним з першочергових завдань перекладача. Шляхом подолання цієї проблеми є передавання фонетичних та морфологічних варіантів загальнонаціональних слів, лексики, маркованої “розмовне” / “діалектне”, складних та похідних слів, прагматичних ідіом та народних пісень, що утворюють функціональне поле мовно-стилістичної домінанти імітації розмовного стилю, адекватними їм засобами української мови, що створювали б атмосферу життя села, як наприклад, в українських творах кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У передаванні синтаксичного висунення слів, важливих для розкриття певної ідеї чи змалювання образу, синтаксичні трансформації можливі лише у випадку віднайдення альтернативного адекватного способу акцентуації відповідних ідей чи характеристик образу.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення роботи висвітлено на науковій конференції студентів та аспірантів Факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 2001 році, на міжнародній науковій конференції “З ХХ-го в ХХІ століття: до 90-річчя професора А.О. Білецького” (жовтень 2001), на науковій конференції Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвяченій святкуванню Дня Університету (вересень 2002), на міжнародному симпозіумі “Нікос Казандзакіс та Україна” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, березень 2003), на міжнародній науковій конференції за участю молодих учених “Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, квітень 2003), на міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, жовтень 2003).

Публікації. Основні результати роботи відображено в п’яти публікаціях у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі Вступу, трьох розділів, Висновків, Списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, з них 184 сторінки – основного тексту. Список використаної літератури налічує 214 позицій, із них 198 – різномовні науково-критичні праці, 6 – літературні джерела і 10 – довідкова література.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; визначено об’єкт і предмет дослідження; окреслено мету, завдання і методику; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; сформульовано основні положення, що винесені на захист.

У першому розділі “Ідіостиль Н. Казандзакіса-романіста в перекладознавчому аспекті. Відтворення його ідейно-художніх домінант українською мовою” розглянуто поняття ідіостилю та домінанти, визначено їхнє місце в процесі аналізу тексту першоджерела для його подальшого перекладу цільовою мовою. Представлено ідейно-художні домінанти Н.Казандзакіса, актуальні для трьох розгляданих романів. Переклад їх в українських текстах досліджений на рівні функціонування слів-символів, а також відтворення композиції оригінального тексту цільовою мовою.

Основа теорії ідіостилю була закладена ще в 20-х роках минулого століття російськими формалістами. Тоді ж було вперше запропоновано визначення провідного поняття цієї теорії – домінанти – компонента художнього твору, що “керує, визначає і трансформує решту компонентів” Якобсон Р.О. Доминанта // Хрестоматия по теоретическому литературоведению. – Тарту: ТГУ, 1976. – Вып. І. – С. 56.. На сучасному етапі російські вчені широко застосовують теорію ідіостилю та ідіолекту для дослідження поетичних творів. Такий підхід виявляється дуже актуальним для випрацювання засад комплексного аналізу оригінального тексту з метою його подальшого перекладу, оскільки сприяє визначенню принципів, які лежать в основі творчого методу автора. Детальний аналіз ідіостилю письменника з подальшим правильним і повним відтворенням його домінант дозволяє перекладачеві передати цільовою мовою єдність форми і змісту першотвору, а також його комунікативний ефект. Ми розглядаємо ідіостиль письменника як принцип конструювання та описування альтернативного поетичного світу, а також спосіб здійснення поетичної комунікації засобами поетичного ідіолекту, актуалізованої в його творчості системи мовленнєвих засобів, сформованої в результаті засвоєння ним мови та в процесі його життєдіяльності, а також підпорядкованої ідейно-художньому задумові твору.

Найголовнішими стилетворчими чинниками є тема та ідея твору: ідейно-художні домінанти займають найвищий ступінь у системі ідіостилю письменника, виступаючи одним із критеріїв добору мовних та стилістичних засобів. Іншими чинниками, що зумовлюють випрацювання мовно-стилістичних домінант ідіостилю письменника, є творча особистість автора, яка проявляється в формуванні поетичного ідіолекту, а також культурний код тієї етнічної групи, до якої він належить. Відповідно процес оцінювання перекладу полягає в аналізі та оцінці правильності та повноти відтворення кожної з домінант.

Н. Казандзакіс є одним із небагатьох грецьких авторів, кого знають за межами Греції і чиї твори належать до скарбниці світової літератури. Причиною такого визнання стали ті питання, які порушував письменник у своїх творах. Головні герої Н. Казандзакіса являють модель вільної людини, яка не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами, діє на власний розсуд. Основною темою творів письменника є досягнення героєм власної свободи. При цьому “головні герої Н. Казандзакіса зовнішньо завжди програють” Міщук В.В. Художній світ Нікоса Казандзакіса (проблеми естетики і поетики): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.04 / НАН України. Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1994. – С. 8., оскільки досягнення їхньої мети, ідеалу, практично неможливе, однак, внутрішньо вони змінюються, досягаючи особистої свободи.

Роман “Капітан Міхаліс (Свобода або смерть!)” (написаний 1950 року) не є простою розповіддю про одне з численних невдалих повстань на Криті. Тема твору дозволяє авторові змалювати характер та вдачу критян, які, незважаючи на значні втрати, упродовж двохсот років повставали знову й знову. Смерть для них означала тільки те, що вони виконали свій обов’язок критянина боротися за свободу нації, і цим наблизили момент її здобуття. Письменник оспівує їхню нескореність, силу, красу, мужність тощо, тому говоримо про епос, про роман-гімн критянам. Роман “Христа розпинають знову” (1949), незважаючи на назву і паралелі на композиційному рівні, а також цитати з Євангелія, все ж не є точним відтворенням біблійного сюжету. Головного героя, Манольоса, який грає роль Христа в прямому і переносному значеннях, розпинають за інших умов і він не воскресає. Його смерть покликана посилити переконання біженців у тому, що потрібно продовжувати пошуки справедливості. Роман “Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса” (1943) є синаксарієм головного героя, якого Н.Казандзакіс вважав новим святим, здатним своєю поведінкою та способом мислення навчити людей жити справжнім життям. Зорбас змушує оповідача відійти від абстрактних роздумів і заповнити своє життя конкретними діями, притаманними звичайній людській істоті. Основною ідеєю твору є відхід людини від сформованих суспільством моральних та етичних норм як передумова вивільнення, звільнення душі. Таким чином, ідейно-художніми домінантами ідіостилю Н. Казандзакіса, яскраво вираженими в розгляданих творах, є такі положення: сутність Бога Греції – боротьба з невірними (ситими, безплідними тощо) і за свободу власної нації; сенс життя критянина полягає в продовженні справи предків і відповідному вихованні нащадків, а також у виконанні своїх щоденних обов’язків, незважаючи на зовнішні та внутрішні перешкоди; людина є ланкою в ланцюгу життя на землі, кожне наступне покоління займає вищу порівняно з попереднім сходинку і в такий спосіб забезпечується неперервність існування людства і його розвиток; смерть є передумовою розвитку життя на землі, а також складником процесу боротьби, оскільки неможливо досягти бажаного результату без жодних втрат, у тому числі людських.

Маркерами ідейно-художніх домінант виступають слова-символи, які позначають уривки, важливі для відтворення певної ідеї письменника. У перекладі їх цільовою мовою через розбіжності історичного та культурного плану перекладач стикається з проблемою відтворення їхнього емотивного компонента або інтертекстуальної природи. Наприклад, слово-символ п бнЮцпспт з буквальним значенням “підйом, дорога вгору” в християн асоціюється з підйомом Христа на Голгофу. Цей шлях є нелегким (…ьлп рЭфсб п дсьмпт, кбфбмрзчфь фп бнзцьсй Ч?303 – Ця дорога геть чисто вкрита камінням, а підйом дуже крутий Х 279), але єдино правильним (Кбй рпйпт еЯнбй п ущуфьт дсьмпт;– П бнЮцпспт?Х 323 – А яка ж путь істинна? – Та, що веде вгору Х 298) тому, що веде до Бога: и’бневпэме мбжЯ фпн бнЮцпсп? уфзн кпсцЮ иб вспэме фп иеь??Х 351 – Будемо разом видиратися по крутому схилу. На вершині ми знайдемо бога Х 324). Основним змістом цього поступу є християнська любов до ближнього, виконання божого заповіту на землі. За Н. Казандзакісом, шлях нагору виступає також дорогою до милосердного та справедливого світу, де немає місця приниженням, бідності, залежності одних людей від інших, до життя. У перекладах розглядане слово-символ відтворене по-різному: “вулиця, яка круто підіймається вгору”, “підйом”, “крутий схил”, “крута дорога”, “шлях, що веде вгору”, що призвело до втрат на рівні ідейно-художньої адекватності текстів перекладу та оригіналу. Відповідник “дорога вгору” видається нам найбільш адекватним, але український читач відновлює його євангельське значення не відразу. Символічність слова п уфбхсьт – хрест у перекладах втрачена через неуважність перекладачів. Так, наприклад, Манольоса наприкінці роману заколюють ножем, але Н. Казандзакіс уподібнює цю сцену розп’яттю. В оригіналі герой випростовує руки в сторони у вигляді хреста, відкриваючи груди, а в перекладі маємо “схрестив руки” Х 429, що означає “скласти руки на грудях”. У результаті загублено весь сенс твору, оскільки не можна відновити зв’язок із заголовком твору, відповідно не розкрита головна ідея. Маркером ідейно-художньої домінанти роману про Зорбаса є мефпхуйюнщ, основне значення якого “змінювати сутність чогось”, а інше пов’язане з римо-католицьким обрядом причастя, коли хліб та вино перетворюються за своєю суттю (російською “пресуществляются”) на тіло та кров Христові на противагу православному уявленню цієї зміни як Господнього преображення, коли суть набуває іншої форми. Для його відтворення перекладач уживає дієслова обертати і перетворювати, основним значенням яких є “надавати нового вигляду”, що не виказує змісту, закладеного письменником. Підзаголовок-гасло “Свобода або смерть!” автоматично налаштовує читача-грека, в тому числі емоційно, на тему визвольної боротьби Крита, активізуючи його знання про події в монастирі Аркаді, який виступає головним символом роману “Капітан Міхаліс”. Українському читачеві важко відновити зв’язок підзаголовка з монастирем, оскільки з історією критських повстань в Україні знайомі лише фахівці. І перекладачі, розповідаючи у виносці, що таке Аркаді (Монастир на Кріті висадили в повітря обложені греки, учасники національно-визвольного повстання проти турецького панування. Всі загинули разом з турками, що йшли на штурм. М 6), і вилучаючи при цьому абзац, де подія описана самими персонажами М 379, не заповнюють цю прогалину, тому читачі не звертають на цей символ належної уваги і не отримують імпліцитно виражену інформацію про мотивацію дій головних персонажів і власне ідею автора про обов’язок критянина перед батьківщиною.

Створення заломлень (за А. Лєфевером) внаслідок ідеологічного та естетичного підчищення текстів перекладів призвело до зміщення тих акцентів, на яких хотів наголосити Н. Казандзакіс. Зокрема, в перекладі “Капітана Міхаліса” акцент зроблено на національно-визвольній боротьбі як неминучій стадії на шляху до нового суспільства тоді, як в оригіналі головною ідеєю є те, що сенс життя критянина полягає в боротьбі за свободу до смерті, що є необхідною передумовою на шляху до звільнення і сприймається як нормальне звичне явище. Функцією вилучених у перекладі описів інтимних стосунків Леньо та Нікольоса в романі “Христа розпинають знову” є ствердження того, що нація виживе саме завдяки природному інстинкту людей до парування за будь-яких умов.

У другому розділі “Відтворення характерних рис поетичного ідіолекту Н. Казандзакіса в перекладах українською мовою” проаналізовано становлення поетичного ідіолекту письменника, який перебуває в постійному зв’язку з процесом становлення національної літературної мови. Відтворення поетичного ідіолекту письменника розглянуто на фонетичному, морфологічному та лексичному рівнях. Особливу увагу приділено аналізові перекладу складних і похідних слів, прагматичних ідіом.

Поетичний ідіолект письменника частково є результатом авторського освоєння новогрецької мови, в тому числі з тих світоглядних позицій, які лежать в основі ідейно-художнього змісту його творів, частково – виявом грецької мовної та концептуальної картин світу. Н. Казандзакіс писав літературною мовою, близькою до розмовної димотики, вживаючи елементи народних говірок та діалектів Mackridge P. З непеллзнйкЮ глюууб. – БиЮнб: РбфЬкзт, 2000. – У. 477., що зумовлено тематикою його творів, а також бажанням письменника зберегти якомога більше новогрецьких слів від зникнення. “Романи письменника є прикладом вдалого поєднання мови і змісту”, сам він називав це “висловлений з селянською простотою” Bien P. Kazantzakis and the linguistic revolution in Greek literature. – Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1972. – Р. 254., оскільки відтворено не лише події і факти, а смак грецького життя. Уживання фонетичних та морфологічних розмовних варіантів загальновживаних одиниць відображає ті зміни, яких зазнавала димотика в процесі її становлення як загальнонаціональної та літературної мови.

Перекладачі по-різному підходили до вирішення проблеми відтворення розмовних одиниць поетичного ідіолекту письменника. У роботі над перекладом роману “Христа розпинають знову” (1958) І.С. Гречанівський, добираючи стилістично марковані відповідники, віддавав перевагу словам, ближчим до української мови кінця ХІХ ст., фонетично схожим на російські (напр., угодно Х 10, уповаєм Х 87, обагрили кров’ю Х 97, прогрішення Х 207, олтар Х 256, рядом Х128, обманщик Х 72 тощо). Натомість уже в “Капітані Міхалісі” власне українські розмовні одиниці переважають (напр., балухатий М 215, цямрина М217, перегодя М 256, маслак М 333, вишкребок М 169, дженджуристий М 67 тощо). Перекладач роману про Зорбаса А. Чердаклі відтворює говіркові слова розмовними синонімічними відповідниками (напр., фбчфЬсйже фп мщсь Ж 60 – чукикала дитя З 65, шеЯсйже фп еггпнЬкй Ж 53 – (бабуся) ськала онука З 58, з Эгнпйб Ж 92 – гризота З 96, мЬлщует фз ухкйЬ Ж 145 – гудив смокву З 148, рбчпхльт Ж 157 – тлустий З 161 тощо), часто використовує метод компенсації.

Оскільки романи, перекладені в середині минулого століття, стали одними з перших творів новогрецької літератури, репрезентованих на українському культурному просторі, не існувало єдиних відповідників для більшості новогрецьких реалій. Якраз тому багато з них відтворено шляхом комбінованої реномінації з поясненням у вигляді виноски внизу сторінки (напр., з сбкЮ Ж 44 – ракі З 49 (виноградна горілка), фп пэжп Ж 183 – узо З 186 (грецька ганусова горілка) тощо). При цьому пояснення у виносках до тої самої реалії можуть бути різними навіть у межах того самого твору (так, п нбсгйлЭт усі перекладачі відтворили словом наргіле, але у виносках подано різні тлумачення, які доповнюють одне одного: М 92 – М 70 (пристрій для куріння), Ж 16 – ? 20 (прилад для куріння, в якому дим проходить через посудину з водою), Х 8 – Х 4 (спеціальний курильний прилад, схожий з кальяном)). Це, на нашу думку, веде до руйнування цілісності репрезентованої в тексті картини грецького світу. Оскільки йдеться про необхідність правильного відтворення поетичного ідіолекту письменника, потреба вживання тотожних відповідників набуває особливого значення. Так, о упцсЬт, “низький, круглий стіл для сервіровки” Мрбмрйнйюфзт Г. Леойкь фзт нЭбт еллзнйкЮт глюуубт. – БиЮнб: КЭнфсп леойкплпгЯбт, 2002. – У. 1629., за яким сиділи долі, по-турецькому, в перекладах є просто М 51 – стіл М 35, а також Х 35 – низький столик Х 31 або ? 91 – маленька софра З 95 (виноска – низенький столик (тур.)). Деякі реалії відтворені шляхом добору аналога, результатом чого стало введення понять, нехарактерних для грецького світу.

На нашу думку, допомогти розв’язати перекладацьку проблему відтворення поетичного ідіолекту письменника українською могло б уживання мови, якою розмовляли селяни в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., принаймні такої, яку ми знаємо з творів української літератури вказаного періоду (напр., П. Мирного, І. Нечуя-Левицького тощо).

Щодо відтворення фонетичних особливостей поетичного ідіолекту письменника в перекладах простежуємо (свідому чи підсвідому) тенденцію перекладачів до вживання синонімічних фонетичних варіантів, типу вгорі (угорі) (пор. з новогрецьким ерЬнщ (брЬнщ)), хоч (хоча), знов (знову), ззаду (іззаду), уже (вже), все (усе) тощо, але це радше є виявом закону милозвучності мови, до того ж не становить ознаки розмовного стилю мовлення.

Окрім великої кількості говіркових слів, близькість мови Н. Казандзакіса до розмовної підкреслює ще широке вживання вигуків і прагматичних ідіом, коли мовець виражає не лише свої думки, а й емоції. На основі цього виділяємо домінанту імітації розмовного стилю як одну з основних мовно-стилістичних домінант ідіостилю письменника. У перекладі вигуків перекладачі підшуковують ситуативний та функціональний відповідники. Запозичені новогрецькою вигуки відтворені цільовою мовою шляхом транскрипції та пояснення значення через виноску, що не є найвдалішим рішенням.

Переклад прагматичних ідіом становить перекладацьку проблему, оскільки в кожного народу вони свої. Деякі грецькі ідіоми не мають відповідників в українській мові. Саме тому певні грецькі прагматичні ідіоми відтворені в перекладах шляхом добору еквівалентної за комунікативною функцією одиниці (напр., Гейб уфп уфьмб упх! М 495 – Золоті слова М 405), за відсутності якої перекладачі калькують оригінальну ідіому, відтворюючи кожен її складник (напр., Гейб уфб чЭсйб упх! М 172 – Нехай будуть здорові твої руки! М 139, КблЬ кЭсдзфб! Х 61 – Гарних тобі заробітків! Х 54, ? 333 – Добрих прибутків! З 326). Натомість деякі ідіоми мають велику кількість відповідників в українській, але тяжіння перекладачів до вживання численних синонімічних виразів призвело до “засмічення” поетичного ідіолекту письменника, створення додаткової порівняно з оригіналом експресивності тексту. Наприклад, прокляття БнЬиемЬ кЬрпйпн / кЬфй! у перекладах відтворене як ? 33 – Дідько б його вхопив! М 20, М52 – нехай йому дідько М 36, М 53 – нехай йому грець М 36, М 58 – хай будуть вони прокляті М 40, Х 28 – Анафема нам усім! Х 24, БнЬиемЬ ме, бн... Ж112 – Хай мене грім поб’є, коли... З 116, БнЬиемЬ ме, бн... Ж 181 – Бодай я провалився, якщо... З 184 тощо. При цьому “Дідько б його вхопив!”, “Нехай йому грець!”, “Будь він проклятий!” марковані у фразеологічному словнику як лайливі. Ідіома “Нехай йому дідько!” виражає бажання позбутися когось, є побажанням смерті. Оригінальну ідіому можна передати словом “анафема”, оскільки це слово грецького походження позначає відлучення від церкви, але в своєму другому значенні в українській мові воно вживається як лайка, а не як прокляття.

Збільшувальні суфікси -Ьсбт та -пэклб, які письменник уживає для утворення іменників, що характеризують критян, суфікс -бкбт, уживаний для утворення чоловічих прізвищ вихідців з Криту, підсилювальний префікс кбфб- з семою “інтенсивності ознаки та дії”, основи рплх-, чйлйп-, плп-, фсйт-, фефсб-, рбн- тощо, використовувані для вираження градації інтенсивності ознаки, а також складні слова, де перша основа виражає характеристику дії чи ознаки, є виразниками домінанти імітації розмовного стилю, а також засобами творення функціонального поля домінанти гротескності.

У третьому розділі “Ідіостиль Нікоса Казандзакіса як спосіб моделювання поетичної реальності та відтворення її цільовою мовою” описано основні засоби побудови формально та семантично зв’язного тексту. Зокрема, розглянуто порівняння, епітети та синтаксичні стилістичні засоби, які утворюють функціональні поля ідейно-художніх та мовно-стилістичних домінант ідіостилю письменника, а також найважчий із перекладознавчого погляду етнокультурний стилістичний засіб – гру слів. Окремий підрозділ присвячено аналізові перекладів народних пісень, представлених у романах Н.Казандзакіса.

Головним принципом конструювання поетичної реальності в Н.Казандзакіса є протиставлення. Зокрема, завжди наявні два головні персонажі, які утворюють опозицію, посилену їхніми контрастними зовнішніми та внутрішніми рисами.

Для того, щоб висловити ідею про те, що сенс життя грека полягає у виконанні ним його щоденних обов’язків, у продовженні справи предків і відповідному вихованні нащадків, необхідним було показати це щоденне життя простих греків. Зокрема, письменник поширює предметну реальність твору за рахунок введення тих чи інших об’єктів реальності (тварини, рослини, предмети побуту тощо) в ролі об’єктів порівняння. У перекладах іноді вжите інше опорне слово тропу порівняно з першотвором, що зумовлено бажанням перекладача активізувати асоціативні парадигми, притаманні українському світоглядові (напр., дпэлешб убн фп укхлЯ Ж 173 (буквально “працював, як собака”) – працював як віл З 176, иб рЬщ кбй иЬ ’сищ убн рпхлЯ Ж 169 (“?видко, як птах, піти й повернутися”) – я кулею злітаю туди й назад З 173 тощо). Деякі пропоновані відповідники є неприпустимими з погляду етнокультурності інформації, яку вони повідомляють, як напр., б’ється, як риба об лід З 213 до урбсЬжей убн фп шЬсй Ж 211. ?е українське словосполучення має значення “жити в тяжких матеріальних умовах, намагатися робити щось непосильне” Фразеологічний словник української мови / Уклад.: В.М. Білоноженко та ін. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 27., а в оригіналі йдеться саме про фізичну подібність характеру рухів героїні з рухами рибини, яку витягли з води. По-друге, в Греції не буває льоду на річках, тому риба фізично не може битися головою об лід, відтак подібне явище незнайоме грекам. Реалію оригінального тексту, відповідник до якої важко віднайти, в перекладі можна опустити чи замінити тільки в тому випадку, коли вона не є вмотивованою текстуально та контекстуально, оскільки порівняння в Н.Казандзакіса відіграють текстотворчу роль. По-перше, вони виступають конекторами, які забезпечують формальну зв’язність тексту. По-друге, конекторами, які забезпечують семантичну зв’язність тексту, налаштовуючи читача на відповідну ідею чи окреслюючи подальший розвиток подій. По-третє, існують порівняння-інтенсифікатори, метою яких є підсилити ефект від сприйняття описуваної події за допомогою введення конкретних асоціацій. Переклад таких порівнянь потребує пильнішої уваги перекладачів, оскільки вони є точками опори в процесі побудови зв’язного тексту.

У текстах перекладів знаходимо порівняння, авторство яких належить самим перекладачам. Порівняннями зі сполучником “як” та його синонімами відтворюють прості прикметники, похідні від іменників, здебільшого незафіксовані в словнику, складні прикметники, дієслова, утворені від назви об’єкта, дію якого позначають. Порівняльною конструкцією перекладають ще сполучення двох іменників у називному та знахідному / родовому відмінках, один з яких синтаксично виступає в ролі означення і нагадує українську прикладку метафоричного характеру (напр., рЯууб укпфЬдй М 53 – кругом стояла густа, як смола, темінь М 37, ? 326 – темрява, хоч в око стрель З 320 тощо). Уживання перекладачем власного порівняння, особливо неузгодженого з індивідуальним світобаченням автора, може порушити цілісність оригінальної картини світу, викликати нехарактерні для них асоціації. Так, абсолютно неприйнятним є порівняння чорнява, мов циганка Х 74 – мелбчсйнЮ рплэ Ч 82 (“?уже чорнява”), дивним – спину йому, мов снігом обсипало Х 271 – ухгксэп рЭсбуе фз сЬчз фпх Ч 255 (“?олод пройшов спиною”).

Характерні та декоративні епітети покликані допомогти читачеві запам’ятати персонаж, яскравіше уявити його. Разом з тим автор формує певне ставлення читача до предмету зображення, а також контролює процес сприйняття конкретного образу та тексту загалом читачем. За допомогою постійних, повторюваних, епітетів письменник будує зв’язний текст, допомагаючи читачеві співвіднести події між собою, визначити місце події в тривимірній площині “персонаж-час-місце”. Ми називатимемо такі епітети опорними, оскільки на них тримається весь каркас тексту і вилучення їх порушує його структуру. У ролі декоративних епітетів виступають переважно складні прикметники та дієприкметники, за допомогою яких Н. Казандзакіс виділяє ознаку, актуальну для предмета зображення в момент оповіді.

Авторську техніку вживання епітетів у тексті можна порівняти з роботою об’єктива кінокамери, який фіксує особливі характеристики зовнішності героя в одному кадрі. Як правило, декоративні та характерні епітети згруповано в дво- та тричленні групи епітетів, які виконують ритмоформівну функцію. Втрати в перекладі епітетів-складних прикметників призвели до порушень ритміко-інтонаційного малюнку оригінального тексту. Домінантною для стилю письменника є також парцеляція, відокремлення одиничного характерного епітета, означення, винесення його на кінець речення з метою схарактеризувати фізичний або душевний стан персонажа. На основі сказаного виділяємо мовно-стилістичну домінанту наочності.

Каламбур не покликаний виражати якусь ідею, але він є важливим з перекладознавчого погляду, оскільки завжди є етноспецифічним. Наприклад, основою такого каламбуру є подібне звучання імені Харона – перевізника душ померлих у грецькій міфології – і доконаної форми майбутнього часу дієслова “радіти”: И ’бллЬоей з жщЮ, иб чбсеЯт кбй ух. – Иб рЬсщ фп ЧЬсп нб чбсю М 458 – життя зміниться, зазнаєш радощів і ти. – Мені вже доведеться побратися з Хароном, щоб зазнати радощів М 374. Через відсутність пояснення до цього каламбуру українському читачеві незрозуміла мотивація слів героїні.

Ритміко-інтонаційний аналіз показав, що часто в дво- та тричленних групах одне або два означення мають чотири склади з наголосом на другому (напр., Рб-из-фй-кйЬ, нбж-лЯ-дй-кз, з цщнЮ бнЭвбйне... Ч 9 –