ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Плєсняєва Світлана Миколаївна

УДК 631.115.1

ФОРМУВАННЯ І ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ

2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Міжнародному університеті бізнесу і права, м. Херсон.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Макаренко Петро Миколайович,

Дніпропетровський державний

аграрний університет,

завідувач кафедри аграрного бізнесу.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Мармуль Лариса Олександрівна,

Херсонський державний аграрний університет, завідувач кафедри обліку і аудиту;

кандидат економічних наук, доцент

Вініченко Ігор Іванович,

Дніпропетровський державний

аграрний університет,

доцент кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства.

Провідна установа – Миколаївський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра організації виробництва та агробізнесу, м. Миколаїв.

Захист відбудеться 24 червня 2004 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий ___ травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні становлення фермерського укладу відбувається досить складно. Поки що створені фермерські господарства не мають істотного впливу на формування продовольчого фонду, а в багатьох випадках і можливостей забезпечення та використання конкурентних переваг при вступі до СОТ. Ефективність діяльності сучасного фермерського господарства в значній мірі залежить від рівня його адаптованості до ринкових умов, що обумовлює необхідність запровадження відповідної системи підвищення економічної стійкості як найважливішої складової забезпечення конкурентоспроможності в процесі реалізації стратегічних цілей його розвитку.

Селяни усвідомлюють, що фермерство – одна з важливих форм господарювання в умовах ринку, але його діяльність відзначається нестабільністю економіки, в результаті чого відповідальність за майбутнє господарства і за подолання диспропорцій, що сформувалися в попередній період, покладена на них самих. Дія негативних чинників призвела до того, що більшість господарств, основною метою яких стало виживання, виявилися в ситуації, коли їх заставою служить економічна стійкість.

Фермерське господарство тільки тоді може успішно конкурувати з іншими формами підприємництва на селі, коли має стан вільного маневру коштами, здатність забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також достатні витрати по відновленню і розширенню.

Визначення меж економічної стійкості приватного суб’єкта господарювання на селі відноситься до числа найбільш важливих проблем в умовах ринку, що розвивається, тому що пасивне реагування на зміну внутрішніх і зовнішніх чинників зменшує наявність запасу його міцності економічного розвитку, не захищає фермерство від несприятливих дестабілізуючих процесів та ризику при здійсненні виробничої і фінансової діяльності. Недостатня економічна стійкість приводить до неплатоспроможності, відсутності коштів для розвитку виробництва, а надлишкова – перешкоджає розвитку, обтяжуючи витрати господарства зайвими запасами і резервами.

Отже, стійкість повинна характеризуватися таким станом ресурсів економічного розвитку фермерського господарства, що відповідає ринку та задовольняє його власні потреби розвитку. Тому проблема підвищення економічної стійкості фермерства на сучасному етапі розвитку аграрного сектора належить до найбільш актуальних, значимих і перспективних.

У літературних джерелах економічна стійкість підприємств АПК досліджувалась у різних аспектах. Це знайшло відображення у наукових працях П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, Л.О. Мармуль, Л.Ю. Мельника, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, А.В. Чупіса, В.В. Юрчишина та багатьох інших. Питання розвитку та стійкості фермерських господарств висвітлено у працях вітчизняних учених М.Г. Лобаса, А.В. Македонського, В.В. Зіновчука, Д.Є. Бєляєва, В.Г. Дудінова, Т.В. Пестрякової, А.Б. Чудакова та зарубіжних – Б. Карлофа, Б. Коласса, М. Беккета та інших.

Разом з тим питання фінансової стійкості фермерських господарств не повною мірою відображають зростаючу ринкову економіку, недостатньо пов’язані з організаційно-економічними умовами виробничої діяльності приватних суб’єктів господарювання, структурою виробництва, розмірами землекористування, ступенем розвитку ринкової інфраструктури, створенням міжгосподарських виробничих об’єднань, використанням власної та найманої робочої сили і державної підтримки їх кредитоспроможності.

Тому розробка принципів та методологічних основ стійкого економічного розвитку сучасного фермерського господарства в Україні набуває актуальності як для економічної науки, так і для практики господарювання.

Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження і висвітлення в економічній літературі, теоретичне і практичне значення для утвердження ринкових відносин зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили її цільову спрямованість і логіко-структурну побудову.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження було одержано в межах держбюджетної наукової теми Міжнародного університету бізнесу і права та скоординовано з темою Інституту аграрної економіки УААН “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах” (номер державної реєстрації 0196U16303).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково-методологічних основ і обґрунтування комплексу організаційно-економічних умов, що забезпечують економічну стійкість фермерських господарств в умовах розвитку ринкових відносин.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішувались завдання:

- узагальнення теоретичних основ та розкриття особливостей і принципів організації економічно стійкого виробництва в фермерських господарствах;

- виділення системи факторів, що визначають економічну стійкість фермерських господарств;

- аналіз впливу різних організаційно-економічних умов на ефективність і стійкість виробничої діяльності фермерських господарств;

- обґрунтування розміру й галузевої структури виробництва, що підвищують прибутковість і платоспроможність розвитку фермерських господарств;

- розробка організаційної моделі міжгосподарських виробничих об’єднань, які сприяють підвищенню ефективного використання ресурсного потенціалу фермерських господарств;

- розробка основних положень концепції найму і використання залученої робочої сили;

- обґрунтування системи заходів щодо забезпечення державою економічної стійкості та її підтримки в фермерських господарствах.

Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є процеси економічного функціонування фермерських господарств України і регіону.

Предметом дослідження є характеристика, оцінка та напрями забезпечення економічно стійкого розвитку фермерських господарств в умовах ринкової конкуренції.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою досліджень стали основні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії й практики підвищення економічної стійкості фермерських господарств, законодавчі та нормативні акти, аналітичні і статистичні матеріали Державного комітету статистики та Державного комітету земельних ресурсів.

У процесі дослідження використано такі методи економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формулювання висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану розвитку фермерських господарств), монографічний (дослідження економічної стійкості та залучення робочої сили у фермерські господарства), розрахунково-конструктивний та експериментальний (розробка системи заходів щодо поліпшення державної підтримки фермерських господарств) тощо.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в удосконаленні методичних засад формування комплексу організаційно-економічних заходів стійкого розвитку фермерських господарств в умовах ринкових перетворень на селі. Результатами дослідження, які становлять наукову новизну роботи, є такі:

- вперше запропоновано трактовку поняття економічної стійкості фермерського господарства як економічного стану, при якому воно здатне підтримувати оптимальну пропорційність у розвитку свого виробництва і реалізації продукції, вільно маневруючи власними і запозиченими коштами та внутрішніми матеріальними ресурсами, постійно знижувати негативні дії несприятливих факторів розвитку та забезпечувати безперебійний процес поновлення витрат на відтворення і розширення виробництва;

- дістала подальший розвиток систематизація зовнішніх і внутрішніх умов економічної стійкості фермерського господарства за ознаками: макроекономічні, природно-економічні та соціально-економічні;

- дістало подальший розвиток обґрунтування вибору моделі галузевої спеціалізації фермерського господарства через нормування витрат і визначення доходів та забезпечення раціональної ресурсної бази;

- запропонована авторська методика оцінки потенційної надійності і платоспроможності фермерських господарств як партнерів на певну дату при їх кооперації;

- дістали подальший розвиток організаційні напрями забезпечення економічної стійкості фермерства через обґрунтування мінімальної кількості членів кооперації та встановлення розмірів статутних внесків у залежності від балансової вартості основних фондів та оцінки землі;

- дістало подальший розвиток обґрунтування організації підприємницько-діяльності фермерських господарств через управління виробничо-збутовою діяльністю;

- дістали подальший розвиток напрями фінансової державної підтримки фермерських господарств через обґрунтування варіантів їх кредитування.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення, висновки та пропозиції роботи використано в практичній діяльності фермерських господарств Херсонської області з метою підвищення їх економічної стійкості (дов. № 44/10 від 12.01.2004 р.).

Основні рекомендації щодо вдосконалення методики обґрунтування галузевої структури виробництва, оптимальних розмірів фермерських господарств, створення міжфермерських виробничих кооперативів, а також умов і розміру найму робочої сили використано Асоціацією фермерів та приватних землевласників Херсонської області (дов. № 55 від 09.04.2004 р.). Теоретичні розробки дисертаційної роботи застосовуються в навчальному процесі Міжнародного університету бізнесу і права при викладанні таких дисциплін: “Економіка підприємства”, “Менеджмент виробництва”, “Організація виробництва”, “Планування діяльності підприємства” (дов. № від 09.04.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблено автором особисто та містяться в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Фінансово-кредитна система України: шляхи розвитку”, м. Дніпропетровськ (2003 р.); “Економіка підприємства”, м. Дніпропетровськ (2003 р.); “Державне регулювання та місцеве самоврядування”, м. Дніпропетровськ (2003 р.); “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України”, м. Дніпропетровськ (2003 р.); “Динаміка наукових досліджень 2003”, м. Дніпропетровськ (2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 9 статтях наукових журналів, збірників наукових праць і матеріалах науково-практичних конференцій, з них 4 статті – в наукових фахових виданнях; загальний обсяг публікацій становить 3,3 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Повний обсяг роботи – 166 сторінок, з яких: 14 рисунків займають 9 сторінок, 29 таблиць – 20 сторінок, список використаних джерел (142 найменування) – 12 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні засади забезпечення стійкого економічного розвитку фермерських господарств в умовах ринкової трансформації” розкрито сутність категорії “економічна стійкість”, особливості її забезпечення в фермерському господарюванні, визначені принципи функціонування, умови діяльності та показники стійкого розвитку господарств.

Для того, щоб зберегти стійкий фінансово-економічний стан в умовах постійних змін зовнішнього середовища, знайти і реалізувати оптимальний шлях від напруженого до стійкого і від поганого до стійкого фінансово-економічного стану необхідно ефективно й безупинно управляти всіма складовими цього явища. В роботі визначено, що в сільському господарстві проходить процес послаблення економічної стійкості господарюючих суб’єктів внаслідок нестабільної економіки і спаду виробництва. Дія негативних чинників обумовлена тим, що в ході становлення більшість фермерських господарств опинилася в ситуації незнання законів ринкової економіки, недостатньої матеріально-технічної озброєності виробництва, без можливостей застосування передових технологій, не налагодженості економічних зв’язків з партнерами, психологічної та організаційно-економічної непідготовленості населення працювати в умовах ринкових відносин. Крім того, лібералізація цін і ослаблення регулюючих функцій держави з урахуванням впливу інфляції посилили жорсткість грошової та кредитної політики, переклали відповідальність за майбутнє фермерства і подолання диспропорцій, які сформувалися в економіці, на самі господарства.

Таким чином, різноманітність причин обумовлює різні грані стійкості стосовно господарств в аграрному секторі. Для фермерського господарства економічна стійкість – це такий його стан, коли забезпечуються: оптимальна пропорційність у розвитку виробництва і реалізації продукції, вільне маневрування внутрішніми матеріальними ресурсами та власними і запозиченими коштами, безперебійне поновлення витрат на відтворення і розширення виробництва, зменшення природних і економічних ризиків приватного господарювання.

Для фермерського господарства як виробничої системи, що характеризується специфічними особливостями, підвищення економічної стійкості має винятково важливе значення. По-перше, це зумовлено тим, що приватна власність на засоби виробництва і результати своєї праці, як найбільш характерна ознака фермерського господарства, висуває основною метою його діяльності одержання максимального доходу на одиницю витрат.

По-друге, поєднання в особі фермера власника і працівника дає йому змогу оперативно втручатися в процес виробництва, змінювати співвідношення між засобами, що спрямовуються на особисте споживання, і страховими запасами, розвивати виробництво за своїм розсудом, виходячи з обставин, що складаються.

Сімейний характер праці – третя особливість фермерського виробництва, дає змогу досягти більшої погодженості дій фермерського колективу. Головним для кожного колективу є не оплата витраченої праці, а розмір одержаного валового доходу. Тому фермер, керуючись тією чи іншою необхідністю, змушений займатися тим чи іншим видом діяльності, що викликається переважно потребами свого виробництва, своєї родини, але не розмірами оплати одиниці праці. От чому збитковість того чи іншого виду діяльності в фермерському господарстві виявляється значно рідше, ніж у колективному.

В роботі встановлено, що для стійкого розвитку фермерського господарства необхідне дотримання таких умов: максимальної прибутковості; обґрунтованої оцінки всіх наявних ресурсів і умов виробництва; планування розвитку фермерського господарства; органічного зв’язку діяльності з природнокліматичними умовами; господарської самостійності; самооплатності; самофінансування; господарської відповідальності; поєднання державного регулювання сільськогосподарського виробництва з ринковим саморегулюванням.

На основі дослідження складу зовнішніх та внутрішніх умов економічної стійкості зроблено висновок, що при аналізі їх доцільно поділяти на макроекономічні (гарантованість збуту, ціновий паритет, диференційованість оподаткування, пільгове кредитування, розвиненість ринкової інфраструктури); природно-економічні (спеціалізація, достатність матеріально-технічних засобів, розвиток економічних відносин з партнерами по бізнесу, працездатність, оптимальність розмірів землекористування, прогресивність використання технологій, кооперація та інтеграція); соціально-економічні (розвиненість соціальної інфраструктури, професійна підготовка кадрів, трудовий потенціал, його використання, комфортність умов праці й побуту).

Встановлено, що рівень стійкості фермерського господарства в значній мірі залежить від ресурсозабезпеченості, розміру одержуваного доходу, платоспроможності, хоча значний розмір прибутку і позитивна динаміка рентабельності позитивно позначаються на його економічному розвитку, підвищують його фінансову стійкість, проте більш висока прибутковість пов’язана і з більшими ризиками одержання продукції рослинництва і тваринництва.

Традиційні методи оцінки економічної стійкості базуються на розрахунку коефіцієнтів. У роботі визначено, що поряд з показниками платоспроможності, оборотності активів, оцінки ліквідності балансу, оцінки прибутковості (рентабельності), які пропонуються дослідниками, потрібно використовувати для фермерських господарств оцінку спеціалізації, динаміки обсягів виробленої та реалізованої продукції, врожайності культур і продуктивності тварин, аналізувати співвідношення обсягів наявних і необхідних ресурсів, продуктивність праці. Під час аналізу статей забезпечення витрат і платежів потрібно їх розділяти на теперішні і майбутні зобов’язання. Згідно балансу фермерського господарства статтю “Доходи майбутніх періодів” при визначенні економічної стійкості слід розмежовувати на поточні та довгострокові зобов’язання.

У другому розділі “Оцінка сучасного стану економічного розвитку фермерських господарств” проведено моніторинг зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування фермерського господарства, оцінено економічний стан фермерських господарств з використанням виробничих та економічних показників його стійкості та ризику, проаналізовано джерела фінансування і встановлено причини кредиторської заборгованості фермерства.

На кінець 2002 року в Україні функціонувало більше 43 тис. фермерських господарств, у тому числі в Херсонській області – 3100. З них припинили свою діяльність у 2003 році відповідно біля 460 і 82 господарства. Основним природноекономічним чинником, що вплинув на діяльність господарств у 2003 р. є складні погодні умови, що спричинили збільшення витрат, при незначному підвищенню цін на певні види продукції. Індекс витрат в сільському господарстві знаходиться на рівні 110в порівнянні з 2002 р.

Незважаючи, що в динаміці збільшилась виручка від реалізації продукції фермерів, але більшість фермерських господарств Херсонщини працюють зі збитками (табл. 1).

Таблиця 1

Економічний стан фермерських господарств Херсонської області, тис. грн

Показники | 1998 р. | 2002 р. | 2002 р. до 1998 р., %

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), усього, у т.ч. | 40038,4 | 45356,8 | 113,3

від реалізації сільгосппродукції власного виробництва | 36478,9 | 42830,8 | 117,4

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), усього | 36143,4 | 42356,2 | 117,2

Витрати на оплату праці | 4961,2 | 5291,6 | 106,7

Відрахування на соціальні заходи | 236,8 | 361,9 | 152,8

Матеріальні витрати, всього | 27800,1 | 31575,8 | 113,6

Амортизація | 2594,3 | 3067,7 | 118,2

Інші операційні витрати | 9039,9 | 10702,2 | 118,4

Усього витрат | 44632,3 | 50999,2 | 114,3

Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) | 3895,0 | 3000,6 | 77,0

Прибуток (+), збиток (-) від усієї діяльності | - 4593,9 | - 5642,4 | 122,8

Рівень рентабельності (+), збитковості (-) від усієї діяльності, % | - 10,3 | - 11,1 | - 0,8 в.п.

Збитковість суттєво впливає на економічну стабільність фермерства, його безпеку і ризики. Це зумовлено загальною кризовою ситуацією в економіці країни, диспаритетом цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, обмеженістю цільового фінансування з боку держави та забезпечення пільгового кредитування. Стійкий економічний розвиток фермерських господарств гальмують нерозвиненість їх внутрішньої структури виробництва, кооперативних і інтеграційних зв’язків між собою та іншими сферами. Значно впливають на стійкість людський фактор, відсутність стартового капіталу та малоземельність фермерства.

На підставі проведеного дослідження встановлено, що більшість фермерських господарств поки що є дрібнотоварними з відносно невисокими показниками господарювання. У 2002 р. у розрахунку на одне господарство було вироблено в Україні 76,9 тис. грн валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь, тоді як у досліджуваному регіоні – 52,7 тис. грн. Незважаючи на те, що фермери Херсонщини уклали 14,5 тис. договорів оренди земельних ділянок, їх середній розмір ріллі на господарство склав 59,9 га.

Виробнича структура фермерських господарств формується за рахунок, як правило, рослинництва. Посліднє більш ризиковане в одержанні прибутків, чим тваринництво. По показниках урожайності основних культур більшість фермерів ведуть виробництво на екстенсивній основі. Тобто дрібні за землекористуванням господарства не виконують агротехнічні вимоги щодо вирощування культур і, особливо, технічних. Для фермерства тваринництво поки що не є визначальним у структурі виробництва й одержанні прибутків. Все це погіршує їх економічний розвиток.

На економічну стійкість суттєво впливає забезпечення фермерів основними технічними засобами. Кількість техніки майже не приростає. Припинилися процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази на селі. В такій ситуації фермери вимушені залучати сторонні організації для виконання технологічних операцій. Витрати фермерських господарств дорівнюють прибуткам цих організацій. Обсяг джерел для поновлення основних фондів поступово знижується. У зв’язку із незначним кількісним складом машинно-тракторного парку та низькою балансовою вартістю зменшуються можливості використання амортизаційних відрахувань для оновлення основних засобів. Крім того, тільки незначна частина цих коштів спрямовується на закупівлю техніки. Практично вся сума йде на поповнення оборотних коштів у зв’язку з їх дефіцитом. Цей процес, а саме фінансування оборотних засобів за рахунок джерел основних засобів призводить до подальшого вимивання обігових коштів і зниження платоспроможності фермерських господарств.

Встановлено, що державна політика фінансово-кредитного забезпечення, як зовнішній чинник забезпечення фінансової стійкості фермерства, не спрямована на розвиток інфраструктури на селі, оптимізацію вартості послуг, здешевлення кредитів, удосконалення законодавства щодо лізингових операцій та страхування, на захист прав кредиторів та позичальників, створення передумов для розвитку іпотеки.

Встановлено, що більшість фермерських господарств регіону позичали кошти у приватних осіб і кредитних спілках та значно менше, ніж реформовані сільськогосподарські підприємства, користувалися кредитами комерційних банків на умовах часткового відшкодування відсотків.

Найчастіше сільськогосподарські виробники отримують кредити, сума яких не перевищує 50 тис. грн. Порівняно з 2001 р., збільшилася кількість господарств, що одержали кредити обсягом до 100 тис. грн. На 2 % – кількість господарств, які отримали кредити на суму до 50 тис. грн, та на 8– кількість господарств, яким надали кредити обсягом від 51 до 100 тис. грн). Водночас на 2 % зменшилася кількість господарств, які отримали кредити на суму від 200 до 300 тис. грн (рис. 1).

Кредити в комерційних банках у 2002 році одержали 25,8опитаних підприємств – виробників аграрного сектора. Відсоток тих, хто повернув або планує повернути кредит, зберігається практично на рівні 2001 р. і становить 83,3Головними причинами неповернення кредитів є відсутність прибутків через неврожай, високі процентні ставки та невиконання обов’язків комерційними партнерами, низький рівень усвідомлення сільгоспвиробниками власної відповідальності за ефективне використання кредиту, потреба переходу на довгострокові терміни кредитування. Потрібно зауважити, що середній термін кредитних угод у 2003 р. становив 6-8 місяців. Основними перешкодами в отриманні кредиту є високі процентні ставки та відсутність застави. Крім того, більшого значення, ніж минулого року, респонденти надали таким чинникам, як наявність страхового покриття та наявність кредитної історії підприємства.

В процесі аналізу економічної стійкості фермерства було визначено, що страхування ризиків сільськогосподарського виробництва здійснюється, головним чином, з метою одержання кредитів. Але проведене анкетування фермерів показує, що попит на страхові послуги зростає й в напрямах страхування природних і економічних ризиків. Ризиками, від яких сільськогосподарські виробники найбільше бажали б страхуватися, є (у порядку спадання значення): посуха, вимерзання, стихійні лиха, низькі ціни, град, пожежа. Серед застрахованих, які зазнали втрат унаслідок настання страхового випадку, відшкодування отримали 29,6

Найважливішими проблемами розвитку ринку страхових послуг для фермерів є такі: високі страхові тарифи, складна процедура отримання страхового платежу, складна процедура страхування продукції та обмежене коло компаній, які пропонують страхові послуги.

У третьому розділі “Основні напрями підвищення економічної стійкості фермерських господарств” запропоновано напрями формування виробничо-галузевої структури і визначення потреби в матеріальних ресурсах фермерських господарств. Обґрунтовано систему вибору співвласників при кооперації з метою попередження і мінімізації ризиків щодо майна і продукції в умовах сучасної економічної нестабільності. Визначено шляхи поліпшення збутової діяльності фермерських господарств та порядок державної підтримки їх через кредитування під іпотеку.

На підвищення економічної стійкості фермерського господарства великий вплив має його виробнича структура і спеціалізація. При обґрунтуванні спеціалізації необхідно виконати низку послідовних прорахунків:

- обґрунтування потреби господарства в ресурсній базі (землі, машинах і устаткуванні, трудових ресурсах, будинках і спорудах, фінансових засобах);

- вивчення і попередній вибір альтернативних варіантів передбачуваної спеціалізації виробництва;

- аналіз передбачуваних витрат виробництва і можливих прибутків, одержуваних від кожної з галузей і їхнього поєднання;

- визначення обсягу інвестицій або статутного капіталу для високоефективного виробництва.

Крім того вибір виробничого напряму і спеціалізації повинні оцінюватись і з боку переваг ведення ефективних галузей, їх найкращої сумісності, високої природнокліматичної адекватності до місцевих природнокліматичних умов їх конкурентоспроможності в умовах ринкової трансформації та найменший ризик ведення.

Для продуктивного ведення господарства воно повинно бути в міру спеціалізованим як за тваринництвом, так і рослинництвом. Фермер повинен обирати той варіант ведення господарства, який за даних умов найвигідніший. При цьому господарство може бути як із частковим, так і закінченим циклом виробництва.

Перевага спеціалізованих моделей фермерського господарства полягає в тому, що воно дає фермеру можливість істотно зменшити марочний склад техніки й отримати, в основному, тільки одну систему машин, і таким чином максимально стандартизувати і механізувати трудомісткі процеси, різко знизити витрати ручної праці й виробити більше однорідної високоякісної та дешевої продукції. З іншого боку розміри спеціалізованих господарств повинні бути збалансованими з урахуванням можливостей особистої праці вкладень фермера та його сім’ї, а також тимчасово найманого персоналу, наявності техніки, об’єктів інфраструктури.

Спеціалізація фермерських господарств пов’язана з посиленням концентрації та інтенсифікації виробництва в головних галузях із створенням великих високотоварних формувань. В роботі визначено, що основним напрямком посилення концентрації виробництва буде оренда землі і майнових паїв землевласників. Важливо забезпечити найбільш рівномірний поділ праці протягом року. Визначення прямих затрат праці за технологічними картами для прийняття виробничого типу фермерських господарств зумовило вирівнювання грошових витрат в залежності від їх розміру. Орієнтуючись на дані помісячного розподілу витрат праці фермер поєднує співвідношення галузей таким чином, щоб забезпечити економічну стійкість господарювання.

В умовах низької ресурсної забезпеченості фермерських господарств і слабо розвиненого обслуговування одним із важливих факторів їх стійкого розвитку є кооперація. Але кооперація не завжди може стимулювати підвищення фінансово-економічної стійкості. Перш ніж кооперуватись в роботі запропоновано визначати інтегральний індикатор потенційної надійності партнерів по кооперації.

Зокрема пропонується спочатку визначити інтегральний коефіцієнт виробничо-комерційних можливостей

(1)

де kз – коефіцієнт використання землі відношення валової продукції в співставних цінах до оцінки землі у вартісному виразі; kф– коефіцієнт збереження основних фондів (відношення вартості основних засобів за мінусом зносу до їх первісної вартості); kк – коефіцієнт комерційної активності.

, (2)

де Вр – виручка від реалізації по фермерському господарству; Ап – вартість поточних активів; Рт – рівень товарності (відношення вартості товарної продукції до вартості валової); Вр0 – виручка від реалізації продукції головної галузі (галузей) спеціалізації.

Відношення виручки до вартості активів характеризує ступінь ефективності маркетингу, рівень товарності показує можливості збутової діяльності, а відношення виручки від реалізації головних галузей до загальної виручки характеризує конкурентоспроможність продукції.

Наступним кроком є визначення інтегрального коефіцієнта фінансової стійкості партнера

(3)

де kм – коефіцієнт маневреності; kп – коефіцієнт покриття заборгованості поточними активами; kдк – співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості; kа – коефіцієнт автономії.

Інтегральний інтегратор прибутковості (Іпр) свідчить про ефективність виробничої і комерційної діяльності партнера та розраховується:

(4)

де Рп – рентабельність продаж; Ра – рентабельність активів (відношення балансового прибутку до загальної суми активів); Рк – коефіцієнт рентабельності власного капіталу (відношення балансового прибутку до суми власного капіталу).

Кожен із трьох індикаторів є числовим значенням багатофакторної функції.

(5)

Визначена таким чином модель потенційної надійності фермерських господарств регіону, яка має вигляд рівняння регресивної залежності, дозволяє встановити ступінь ризику має нових втрат кожного із партнерів по кооперації. Такий показник відповідним чином характеризуватиме платоспроможність партнера на певну дату.

Головним критерієм визначення складу членів виробничого кооперативу фермерів є те, що вони повинні виконувати не менш ніж 50від обсягу робіт. Отже, на першому етапі необхідно визначити трудомісткість виконуваних робіт у виробничому кооперативі. Проведені розрахунки дали змогу міжфермерським кооперативам різної спеціалізації виробництва виявити мінімальну кількість членів кооперації.

В основі визначення розмірів пайових фондів лежить балансова вартість основних фондів і оцінка землі. Вихідними даними для вартісної оцінки основних фондів будуть їх повна балансова вартість і індекси перерахунку балансової вартості основних фондів для визначення їхньої відновної вартості.

Для визначення величини обов’язкового паю можна використовувати два методичні підходи.

Перший – за основу критерію визначення обов’язкового паю береться мінімальна величина пайового фонду, збільшена на 10Другий варіант оснований на визначенні оптимальних пропорцій між найефективнішим розміром капітальних вкладень і наявною матеріально-технічною базою.

Різноманітні виробничі умови, функціонування фермерських господарств зумовлюють створення (побудову) оптимальних моделей виробничих кооперативів різної спеціалізації для умов Херсонської області. Модель виробничого кооперативу включає такі основні розділи: умови виробництва, склад учасників кооперації, потреба в ресурсах, необхідний розмір стартового капіталу, результативні показники.

У роботі подано моделі виробничих кооперативів за такими напрямами спеціалізації:

- виробництво рослинницької продукції;

- виробництво продукції рослинництва і тваринництва;

- виробництво тваринницької продукції і кормів.

З цією метою проведено деякі розрахунки із застосуванням ЕОМ.

У розробленому проекті організаційної моделі міжфермерського кооперативу передбачається три варіанти об’єднання, що складаються з двох, чотирьох і п’яти сімей. Для кожного варіанта моделі з урахуванням спеціалізації та площі ріллі наводиться потреба у виробничих ресурсах, що дає можливість фермеру відповідно до наявності в нього техніки, коштів, трудового потенціалу знайти оптимальне рішення (таблиця 2).

Таблиця 2

Параметри міжфермерського кооперативу із спеціалізацією

по виробництву зерна

Показники | Варіанти організаційної моделі

1 | 2 | 3

Кількість господарств, що ввійшли в кооперацію | 2 | 4 | 5

Площа – усього, га | 72 | 135 | 190

У тому числі:–

рілля–

озима пшениця–

ячмінь |

3,3

25,1

33,5 |

25,6

45,4

64,0 |

35,6

65,4

89,0

Витрати праці, люд.–год. | 6872,4 | 12779,0 | 18082

Реалізація продукції, ц:

озимі зернові

ячмінь |

572,3

619,8 |

1035

1184 |

1491,1

1646,5

Вартість товарної продукції, тис. грн | 71,95 | 33,0 | 188,9

Матеріально-грошові витрати, тис. грн | 37,89 | 70,5 | 99,6

Доход, усього, тис. грн

у розрахунку:–

на 1 працівника, тис. грн–

на 1 га ріллі тис. грн | 34,06

10,3

0,47 | 62,5

7,8

0,46 | 89,3

8,9

0,47

Кількість учасників членів переробного кооперативу, залежить від потужності переробного устаткування й обсягу наявних сировинних ресурсів. Зі збільшенням обсягів товарного виробництва до 500 ц зерна у фермерському господарстві створюються передумови для глибшої його переробки аж до виготовлення хлібобулочних і кондитерських виробів. Один такий кооператив може обслужити 22 фермерські господарства, що виробляють основні види рослинницької продукції, чи 9 господарств, спеціалізованих на виробництві зерна й овочів, або 6 зернових господарств. Можливі інші варіанти кооперації фермерів залежно від спеціалізації виробництва в їхніх господарствах і обсягу товарної продукції.

Економічна стійкість фермерських господарств багато в чому залежить від активності фермерів в організації підприємницько-збутової діяльності. Збут сільськогосподарської продукції фермерів може мати багатоканальний характер. Тому, обираючи оптимальний варіант, фермер повинен враховувати різні фактори: обсяги продажу, вимоги покупця до товару, способи доставки продукції, форми реалізації, рівень цін, способи розрахунку за продукцію тощо.

Вирішити всі перераховані вище питання дає змогу добре налагоджена маркетингова діяльність, що становить собою механізм управління виробничо-збутовою діяльністю різних форм господарювання в АПК. Для фермерських господарств у роботі визначено основні принципи маркетингу:

- вивчення стану і динаміки споживчого попиту й використання отриманих даних у процесі розробки і прийняття господарських рішень;

- максимальне пристосування виробництва до вимог ринку з метою підвищення ефективності функціонування підприємства;

- вплив на ринок і споживчий попит за допомогою таких засобів, як реклама, стимулювання збуту продукції;

- підвищення якості реалізованої продукції.

Стосовно державного регулювання розвитку фермерства, то у фінансуванні і кредитуванні цих господарств немає скоординованої державної політики. Умови фінансування і кредитування господарств змінюються щорічно.

Виходом з такого становища має бути подальший розвиток товарного кредиту з урахуванням подолання властивих йому на сьогодні недоліків: відсутність чіткої регламентації ціноутворення при постачанні паливно-мастильних матеріалів, авансування під сезонні види робіт без урахування постачань продукції у державний і регіональні фонди.

Органам місцевого самоврядування слід сприяти доступності одержання пільгових кредитів з Фонду пільгового кредитування сільських товаровиробників, збільшенню розміру фермерської квоти до 25від загального обсягу фонду.

На сьогодні потрібно залучати систему застави сільськогосподарських земель для одержання довгострокових коштів. Це має спричинити збільшення величини майнового забезпечення кредитів фермерським господарствам у комерційних банках.

Іншою можливістю вирішення фінансових проблем фермерських господарств є створення кредитних кооперативів.

Для успішно працюючих фермерських господарств є необхідність організації довгострокового кредитування на основі довгострокових програм їхнього розвитку, а також придбання ними основних засобів виробництва на заходах лізингу.

Державну підтримку фермерських господарств доцільно було б здійснювати в два етапи. На першому етапі, на наш погляд, необхідно стимулювати діяльність фермерських господарств щодо становлення їх виробничого потенціалу, виходу на проектну потужність, забезпечення як мінімум, умов простого відтворення. Період пільгового оподатковування має дорівнювати тривалості цього етапу.

На другому етапі державна підтримка фермерських господарств повинна будуватися на загальних для всіх сільськогосподарських товаровиробників засадах.

Система підтримки доходів фермерських господарств має включати таке: гарантовані державою закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції, регіональні надбавки до них, дотації до доходів фермерів, спрямовані на пріоритетний розвиток галузевої структури господарств, зменшення різкої контрастності в диференціації доходів дрібних і великих виробників.

ВИСНОВКИ

1. В умовах здійснення аграрної реформи ефективність діяльності сучасного сільськогосподарського підприємства в значній мірі залежить від рівня його адаптації до ринкового середовища, що обумовлює необхідність забезпечення економічної стійкості як найважливішої складової формування конкурентних переваг. Недостатня економічна стійкість приводить до спаду виробничої діяльності, втрати платоспроможності, фінансової кризи і банкрутства.

2. Економічна стійкість фермерського господарства характеризується таким його економічним станом, коли забезпечується: оптимальна пропорційність у розвитку виробництва і реалізації продукції, вільне маневрування внутрішніми матеріальними ресурсами та власними і запозиченими коштами, безперебійне поновлення витрат на відтворення і розширення виробництва, зменшення природних і економічних ризиків приватного господарювання.

3. Підвищення економічної стійкості фермерського господарства зумовлено особливостями його функціонування: одержання максимального доходу при мінімальних витратах, поєднання в особі фермера власника і працівника, сімейний характер праці.

4. Визначено, що у фермерському господарстві більш висока прибутковість залежить від його галузевої структури і раціональної ресурсозабезпеченості, маркетингової діяльності і пов’язана із значними ризиками виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

5. Встановлено, що в кількісному вимірі фермерські господарства як в Україні, так і в Херсонській області зростають. В динаміці підвищується виручка від реалізації продукції, але знижується їх прибутковість. Так, в 2002 році порівняно з 1998 роком фермерські господарства Херсонщини одержали приріст збитків на 22,8та зменшення прибутків на 23Рівень збитковості склав 11,1

6. Нестійкий економічний розвиток фермерських господарств регіону зумовлений як зовнішніми так і внутрішніми чинниками. Серед них дрібнотоварність, незначні розміри землекористування, недостатня забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, нераціональність використання робочої сили, неможливість активно використовувати кредити комерційних банків, недостатня державна підтримка даної форми товаровиробництва.

7. Однією з головних умов підвищення економічної стійкості розвитку фермерських господарств є формування в них ефективної галузевої структури і встановлення оптимального розміру виробництва. При обґрунтуванні виробничо-галузевої моделі господарства необхідно враховувати такі основні принципи: порівняльна перевага галузей; найкраща галузева сумісність; висока природнокліматична адаптованість тих чи інших галузей до місцевих природно-кліматичних умов; висока продуктивність конкурентностійких галузей; найменший підприємницький ризик.

8. Процес підвищення рівня економічної стійкості фермерського господарства крім усунення проявів неплатоспроможності можна здійснювати через формування кооперативних об’єднань фермерів. Але при цьому необхідно оцінювати потенційну надійність партнера по запропонованій у дослідженні методиці визначення інтегральних індикаторів виробничо-комерційних можливостей, фінансової стійкості, прибутковості. Вони є числовими значеннями багатофакторної кореляційно-регресійної залежності по сукупності фермерських господарств регіону за відповідний період їх розвитку. Порівняння потенційної надійності партнерів по кооперації дає можливість її здійснювати або відмовитися як від неефективної.

9. Економічна стійкість фермерських господарств багато в чому залежить від активності фермерів у організації підприємницько-збутової діяльності. Збут сільськогосподарської продукції фермерів може мати багатоканальний характер. Тому обираючи оптимальний варіант, фермер повинен враховувати різні фактори: обсяги продажу, вимоги покупця до товару, способи доставки продукції, форми реалізації, рівень цін, способи розрахунку за продукцію тощо.

Вирішити всі перераховані вище питання дає змогу добре налагоджений механізм управління виробничо-збутовою діяльністю різних підприємств АПК, у т.ч. фермерських господарств.

10. Система державної підтримки доходів фермерських господарств має включати: гарантовані державою закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції, регіональні надбавки до них, дотації до доходів фермерів, спрямовані на пріоритетний розвиток галузевої структури господарств, зменшення різкої контрастності в диференціації доходів дрібних і великих виробників сільськогосподарської продукції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

АНОТАЦІЯ

Плєсняєва С.М. Формування і підвищення економічної стійкості фермерських господарств. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю – 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2004.

Дисертацію присвячено розробці науково-методологічних основ і обґрунтуванню комплексу організаційно-економічних умов, що забезпечують економічну стійкість фермерських господарств в умовах розвитку ринкових відносин. Узагальнено теоретичні основи й розкрито особливості та принципи організації економічно стійкого виробництва в фермерських господарствах. Виділено систему факторів, що визначають економічну стійкість фермерських господарств. Проаналізовано вплив різних організаційно-економічних умов на ефективність і стійкість їх виробничої діяльності. Обґрунтовано розміри й галузеву структуру виробництва, що підвищують прибутковість і стійкість розвитку фермерських господарств. Розроблено організаційну модель міжфермерської кооперації, що сприяє підвищенню ефективного використання ресурсного потенціалу фермерських господарств. Розроблено основні положення концепції найму і використання залученої робочої сили. Обґрунтовано систему заходів щодо поліпшення державної підтримки фермерських господарств.

Ключові слова: ефективність, економічна стійкість, потенціал, принципи організації, фермерські господарства.

АННОТАЦИЯ

Плесняева С.М. Формирование и повышение экономической устойчивости фермерских хозяйств. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности – 08.07.02 – экономика сельского хозяйства