ТАВРійСьКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.і. ВЕРНАДСьКОГО

ПЕРЕХоД Станіслав Олегович

УДК 141.7. +130.2

ІДЕЯ ВСЕЄДНОСТІ У східнохристиянській
ДУХОВНІЙ КУЛЬТУРІ

(НА ПРИКЛАДІ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ І РОСІЙСЬКОЇ

ФІЛОСОФІЇ І КУЛЬТУРИ)

09.00.04 -філософська антропологія і філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь - 2004

Дисертація є рукописом

Роботу виконано в Таврійському національному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник | Доктор філософських наук, професор

Берестовська Діана Сергіївна, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, завідувач кафедри культурології

Офіційні опоненти | Доктор філософських наук, професор

Бабінов Юрій Олександрович, Севастопольський національний технічний університет, кафедра філософських і соціальних наук

Кандидат філософських наук, доцент

Цвєтков Олександр Петрович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, кафедра соціальної філософії

Провідна установа: | Центр гуманітарної освіти, НАН України, м. Київ

Захист відбудеться " 19 " травня 2004 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95038 м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4.

Автореферат розісланий " 18 " квітня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кремінський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У наш час загострилася криза духовної культури. Проблеми духовності, моральності виникають усе більш гостро. Саме в сфері моральності сучасна людина фундаментально не відповідає створеній ним науці, техніці та технології. Сучасна духовна криза є породженням розпаду ціннісних орієнтирів і моральної розгубленості на фоні втрати традиційного для західної культури світогляду. Перехідний період, що зараз переживає людство, вимагає переосмислення цілей і завдань буття, ставить питання про сенс людського існування, про цілі історії та про місце людини в ній. Тільки вирішення цих питань може вказати вихід із духовної кризи, що охопили зараз світове співтовариство і загрожують гуманітарною катастрофою всесвітнього масштабу.

Східнохристиянська філософська традиція з моменту свого формування в основу кута поставила саме ці проблеми. Релігійні філософи - від слов'янофілів і В. Соловйова до С. Франка та С. Булгакова вважали, що фундамент людського співжиття складає духовне начало. Знаменно в цьому плані звертання до поглядів С. Булгакова, його вчення про Софію, тому що софійність, вважав філософ, є онтологічною основою світу С.Б. Кримський у статті "Софийность як святость бытия" обгрунтовує думку про софійність як "архетип української ментальності, наскрізної теми української культури від ідейно-художньої програми храму Київської Софії до філософських курсів професорів Києво- Могилянської академії, світоглядних установок Г. Сковороди та поезії П. Тичини. Архетип софійності наприкінці 19 століття було переосмислено В. Соловйовим і став одним із базових понять східнохристиянської філософської думки. Тому звертання до східнохристиянської філософської традиції, незважаючи на уявну її абстрагованість і філософську абстрактність, актуально і має практичне значення для виявлення коренів сучасної духовної кризи і пошуку виходу з нього.

Однією з особливостей української і російської філософської думки є глибокий, органічний зв'язок із мистецтвом. В Україні та Росії мистецтво, особливо література, відіграли величезну роль у вираженні її розвитку філософських ідей.

Період у розвитку східнохристиянської духовної культури, у тому числі філософії, рубежу Х1Х - ХХ століть справедливо називається "срібним віком". У цей час виникнули нові глибинні явища у східнохристиянській духовній культурі - прагнення по-новому осмислити і роль релігії, і роль мистецтва в духовному житті. У пошуках духовної опори і філософія, і мистецтво починають усе активніше звертатися до релігійної віри, часто свободної від церковної традиції. Відбувається відхід від вузько розуміючого матеріалізму, звертання до метафізичних проблем буття. Це був справжній Ренесанс - продукування нових ідей і в мистецтві, і в релігійній свідомості.

Відмінною рисою східнохристиянської філософської культури, в основі якої лежить теза всеєдності, є цілісний підхід до предмета пізнання - пошук сутнісних аспектів буття, а не проявів його. Відповідно до цього підходу, у рамках філософського знання діє передумова, згідно з якою зміст будь-якого предмета або явища можна зрозуміти в комплексі всіх складових їх частин. Так, усебічне пізнання світу повинно було містити в собі три види знання - наукове, філософське, богословське. Тільки синтез цих знань, що представляє собою "суцільне знання", міг привести до дійсного пізнання світу. Основною темою філософських досліджень є визначення змісту буття як процесу відновлення всеєдності світу і ролі людини в цьому процесі.

Місія людини, на думку філософів, полягає в організації життя таким чином, щоб забезпечити збирання світу в єдину, суцільну соціальну систему. Саме людина є провідником ідеї всеєдності в природному світі. Таке духовне перетворення світу під керівництвом людини повинно досягатися не насильницькою перебудовою за якимось абстрагованим проектом, а тільки у результаті органічного суб'єктного-об'єктного, або духовно-матеріального єднання всього світопорядку і розкриття всіх його прихованих потенцій, обумовлених самими законами світобудови. Інакше кажучи, зміст і призначення людини полягає у відновленні цілісності або єдності світу. Побудова української держави повинна спиратися на духовну спадщину. Культурна політика створює грунт для побудови держави в Україні. Тому настільки актуальним є дослідження ідеї всеєдності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в контексті концептуальних положень гуманітарної освіти в Україні, а також проводилася в межах кафедральної теми "Культура народів Причорноморя з найдавніших часів до наших днів". (реєстраційний номер 0198U005718).

Ступінь наукової розробленості проблеми. За останні десятиріччя інтенсифікувалася розробка філософської спадщини східнохристиянського філософського ренесансу кінця 19 - початку 20 ст. З'явилися монографічні роботи, присвячені загальному розгляду української та російської філософії в історичному контексті. Наочним прикладом такого розгляду проблеми є філософська праця І.А. Новікова “История русской философии", де подано аналіз генези східнохристиянської філософської культури. Серед наукових праць, присвячених даній темі, можна виділити працю В.Н. Акуніна "Философия всеединства: от В.С. Соловьева к Павлу Флоренскому". Ця робота примітна тим, що це була перша спроба системного аналізу вітчизняної філософії 19-20 ст. Великий внесок у розробку філософської спадщини внесли такі дослідники, як П.П. Гайденко "Метафизика конкретного всеединства или абсолютный реализм С.Л. Франка", П.А. Сапронов "Русская философия. Опыт типологической характеристики", С.С. Хоружий "Путем зерна: религиозная философия сегодня", "О старом и новом", "После перерыва. Пути русской философии". Глибокі думки містяться в роботі С.Б. Кримського "Софийность как святость бытия", присвяченій філософським поглядам С. Булгакова. Сучасні учені вважають, що спадщина ісихазма могла б входити у світ сьогоднішніх історичних і соціальних проблем, і стародавня традиція здатна бути живою і дійовою у цьому світі.

Мета і завдання дослідження. У даній дисертаційній роботі ставиться задача розкрити інтенцію змісту всеєдності. У роботі простежується генеза і розвиток цієї ідеї у світовій філософії, робиться акцент на інтерпретацію даної ідеї у східнохристиянській філософській традиції кінця 19- поч. 20 ст.

У дисертації розглядається всеєдність як єдність усього сущого, як особлива модель побудови світу. Всеєдність у цьому змісті пронизує всі щаблі світобудови зверху вниз. Всеєдність розкривається як багатозначне поняття, під яким зокрема розуміється: 1) зміст або ідея Абсолюту; 2) ідеальне уявлення Бога про світ (Софія);

3) спосіб існування різних частин або сутностей у єдиному організмі або системі; 4) тотожність іманентного і трансцендентного світів; 5) кінцева мета існування людства.

Таким чином, у дисертації поставлені наступні цілі:

1) систематизувати погляди і вчення з проблеми всеєдності східнохристиянських філософів кінця 19- поч. 20 ст.; 2) розглянути дію загального закону всякого розвитку, сформульованого В.С. Соловйовим, на прикладі реалізації форм всеєдності в іманентному світі.

Для їхнього досягнення були поставлені наступні задачі:

1) визначення генези ідеї всеєдності в історії суспільної думки; 2) виявлення найважливіших методологічних принципів сутності всеєдності в українській і російській релігійній філософії, 3) визначення поняття всеєдності як змісту Абсолюту, 4) вивчення структури і методу досягнення всеєдності у всіх сферах людської діяльності в контексті відповідних учень.

Об'єктом дослідження є сутність ідеї всеєдності і шляхи її досягнення в нашому світі, можливі у рамках релігійної філософії

Предметом дослідження виступає наскрізний напрямок східнохристиянської філософської думки - метафізика всеєдності.

Теоретична і методологічна основи дисертаційного дослідження. У даний час у всіх галузях культури доводиться мати справу з надскладними системами, що стають доступними пізнанню саме у своїй цілісності. Актуальним стає пошук нової методології, обумовлений необхідністю більш глибокого проникнення філософської думки в сутність і специфіку духовної культури. У другій половині 20 ст. почала складатися методологічна концепція системності. Один із найважливіших принципів системного підходу - аналіз, проведений не від частин до цілого, а від цілого до частин. Один із авторів даної методики М. Каган грунтується на уявленні про унікальну складність людини як системного об'єкта. Тому для опису такої метасистеми, якою є "усеєдність", використано системний підхід. Інтервальна теорія Ф.В. Лазарєва, як методологія аналізу багатомірної реальності, є наступним необхідним методом дисертаційного дослідження. У дисертаційному дослідженні аналіз східнохристиянської релігійної філософії проводиться у проблемному ракурсі. Саме проблемний метод аналізу допомагає виділити те неминуче, що визначає основні парадигми розвитку російської філософії. Проблемний аналіз допомагає визначити феномен усеєдності як конститутивний елемент східнохристиянської духовної культури, розкрити його сутність і його структуру в різних схемах універсума, визначити добро як основну константу всеєдності.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертаційне дослідження теми дозволило сформулювати наступні положення, що характеризують новизну:

1. Показано, що ідея всеєдності є конститутивним елементом східнохристиянської філософської культури;

2. Обгрунтовано положення, що всеєдність - багатозначне і багатоінтервальне явище.

3. Розкрито змістовну структуру категорії всеєдності, яка включає в себе систему наступних інтервалів:

- суцільне знання (гносеологічна сфера людської діяльності),

- боголюдство (суспільно - політична сфера людської діяльності);

- свободна теургія - моральна філософія (етико-моральна сфера людської діяльності);

4. Показано актуальність категорії всеєдності для сучасної духовної культури.

У рамках дисертаційної роботи досліджуються наступні проблеми: 1) Виявлення джерел генези і розвитки феномена всеєдності: 2) Систематизація розрізнених досліджень представників східнохристиянської філософської традиції "срібного віку" з проблеми всеєдності; 3) Характеристика основних рис східнохристиянської філософської думки кінця 19- поч. 20 ст. ; 4) Обгрунтування актуальності ідеї всеєдності як основи східнохристиянської духовної культури, але і необхідності звертання до поняття всеєдності сьогодні; 5) Розгляд способів досягнення всеєдності в бутті на основі загального закону розвитку (В.С. Соловйов).

Теоретична і практична значення отриманих результатів.

1. Дослідження у своїй основі має теоретико -методологічну спрямованість і дозволяє розширити інструментарій для аналізу ідеї всеєдності як конститутивної основи східнохристиянської, філософської культури;

2. Теоретичні висновки щодо структури всеєдності та функцій всеєдності створюють передумови до інших досліджень у цьому напрямку;

3. Результати дисертаційного дослідження дозволяють представити проблему в новій методологічній перспективі;

4. Матеріали дослідження становлять інтерес для культурологів, релігієзнавців, істориків філософії;

5. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для розробки курсів філософії культури, соціальної філософії, культурології, історії філософії, релігієзнавства, естетики, етики, мистецтвознавства.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні повідомлені на III, IV, V, VI, VII, VIII наукових читаннях (Сімферополь, 1997-2002) "Культура народів Причорномор’я з найдавніших часів до наших днів" і на конференції "Російська класична філософія і сучасність" (Сімферополь, 2002).

Публікації. Отримані основні положення дисертації, її ідей і результати досліджень викладено в 7 роботах, із них у 6 статтях, опублікованих у провідних фахових наукових виданнях України.

Структура й обсяг дисертації. Структура роботи відповідає меті та сформульованим задачам. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків і списку використаних джерел, що нараховує 261 найменування. Загальний обсяг дисертації - 191 сторінка, із яких 168 - основний текст.

ОСНОВНий зміст ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, ступінь наукової розробленості, виділені методи, об'єкт, предмет, мета і задачі дослідження, сформульовано основні положення, що відображають наукову новизну роботи. Розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їхня апробація, подані публікації за темою дисертації.

У першому розділі "Всеєдність як закон цілісності буття" розглянуто принцип тотожності двох світів (божественного і природного) і проаналізовано характеристику та способи існування цих світів. Дано пояснення причини утворення іманентного світу і подано характеристику простору й часу з погляду релігійних філософів. Показано хід космогонічного процесу і роль людини в історичному процесі. Розкривається зміст і мета буття як досягнення всеєдності і злиття двох світів. Всі питання розглянуто в контексті загального закону розвитку, що був сформульований В.С. Соловйовим.

У підрозділі 1.1. "Сутність і генеза ідеї всеєдності" аналізується онтологічний аспект феномена всеєдності. Всеєдність розглядається російськими й українськими філософами як характеристика Абсолюту і як задум Бога про світ, деякий ідеальний стан світу в момент його створення. У результаті гріхопадіння, відділення Софії від Бога порушується ідеальна гармонія універсуму, і буття розпадається на дві частини: реальний, іманентний (земний) світ і трансцендентний, Божественний (неземний) світ. У силу цього всеєдність розділяється на дві частини. Всі елементи реального світу несуть у собі ідею всеєдності, дану їм Богом. Прагнення їх до стану гармонії сприяє розвитку (еволюції) природного світу. Структуризація і систематизація первісного хаосу, у який поринає світобудова в момент відпадання світу від Бога, приводить до початку історичного процесу. У східнохристиянській філософії принцип всеєдності було акцентовано як релігійно-моральну ідею.

Розглянуто генезу ідеї всеєдності, починаючи з грецьких філософів Фалеса, Геракліта, Платона. Простежено етапи філософської історії всеєдності, які були пов’язані з християнським ученням (філософія Ерігени, Д. Бруно, Ф. Патріци). У філософії Н. Кузанського - перша спроба об'єднання богослов'я і діалектичної філософії. Філософські учення Лейбніца, Гегеля, Шеллінга представляють метафізику всеєдності. Метафізика всеєдності - найважливіший етап у розвитку російської філософії, що містить у собі низку великих філософських учень.

У підрозділі 1.2. "Всеєдність - зміст Абсолюту" дано опис трансцендентного світу як світу ідеальних сутностей та ідей. Вони поєднані любов'ю і мають свободну волю. Відношення між істотами, які мають різні ідеї, врівноважуються загальною всеєдиною ідеєю, яку дає їм Бог. Бог має особисте буття і наповнює це буття безумовним змістом або ідеєю. Бог виявляє і кодифікує свій зміст. Східнохристиянська філософська школа виділяє три положення, що визначають відношення Бога до своєї суті. Тут можна спостерігати потенційну дію загального закону всякого розвитку, що є матрицею іманентного світу. Цей закон складається із трьох елементів, послідовність яких умовна в трансцендентному світі: джерело, ряд проміжних станів, кінцевий результат. Першому елементу відповідає перше положення Бога: усе вміщено в Богові, але не розрізняється актуально, а існує потенційно. Другому елементу закону відповідає друге положення Бога: Бог відокремлює і протиставляє себе своєму змісту. Третьому елементу закону відповідає третє положення Бога: Бог утверджує і зберігає себе у цьому виділеному змістові. Кінцева мета досягнута - виділений Богом зміст або буття одержало реальну дійсність. Послідовна реалізація трьох елементів загального закону всякого розвитку в трансцендентному світі неможлива і розглядається умовно. Бог повинен представляти ці три положення одночасно, в одному акті, тому що Бог представляє три іпостасі: Бог - Отець, Син (Слово) і Святий Дух. Релігійні філософи розглядали буття як відношення Бога до його змісту. В.С. Соловйов виділяє три способи буття, що відповідають трьом елементам загального закону розвитку і трьом положенням Бога: воля, уявлення і почуття. Їм відповідають три ідеї: благо, істина і краса. Розрізняються три суб'єкти буття: чистий дух, розум, душа або дух. Таким чином, благо, істина і краса - різні способи всеєдності складають зміст Бога. Відповідно до закону всякого розвитку благо є джерелом (перший елемент закону), істина - інструмент для досягнення мети (другий елемент), а краса представляє кінцеву мету (третій елемент закону). Іншими словами, Бог здійснює благо через істину в красі. Три ідеї або три єдності утворюють нову єдність, що представляє повне здійснення божественного змісту, реалізацію Бога як всеєдиного. У результаті реалізації свого змісту, що представляє множинність, Абсолют зводить її до єдності, що представляє єдине ціле або живий організм. Бог стосовно створеного світу є дійовою силою, що повідомляє світовій душі (Софії) ідею всеєдності.

У підрозділі 1.3. "Поняття про трансцендентний і іманентний світи" аналізуються поняття цих світів, що склалися у східнохристиянській філософській системі 19 – поч. 20 ст. В.С. Соловйов у божественному світі виділив три сфери, три види істот (ідей) складають ці сфери. Істоти, у яких переважає воля, В.С. Соловйов назвав чистими духами. Вони відповідають першому елементу (джерелу) потенційного закону всякого розвитку. Другий вид істот, у якому переважає уявлення, - розуми відповідає другому елементу закону. Третій вид із почуттєвим початком - душі представляють кінцеву мету даного етапу. Сфера чистих духів, сфера розумів і сфера душ знаходяться в тісному зв'язку і представляють внутрішню єдність. У першій сфері істоти знаходяться в єдності волі з Богом. У другій сфері відбувається представлення Богом множини образів, тут діє Логос. У третій сфері ідеальні способи втрачають єдність із Богом і одержують можливість діяти й існувати самостійно. Тепер вони - живі істоти (душі). Це - кінцева мета умовного розвитку відповідно до потенційного загального закону розвитку. Світова душа або ідеальне людство - Софія, якій Логос передає зміст Божественної природи як "усе" або всеєдність.

Коли Софія перестає об'єднувати собою усіх, єдність розпадається на безліч окремих елементів, всесвітній організм перетворюється в механічне об'єднання атомів. Так утворюється реальний природний (іманентний) світ, що представляє собою хаотичне буття. Відбувається механічний рух елементів, при якому вони одержують примусову межу своїх дій. З'являється реальний простір, що розуміється як форма зовнішньої єдності природного світу й умова механічної взаємодії істот. Механічна взаємодія цих елементів утворює матеріальний світ речовин. Якщо в божественному світі абсолютний організм вічний, то в природному світі, за законом буття, усі розрізнені елементи структуруються у такий же організм, але тільки через визначений час. Звідси випливає, що час є форма внутрішнього об'єднання й умова для відновлення органічного зв'язку. Отже, наш іманентний світ представляє організм божественного світу, що розпався але, який зберіг свою ідеальну єдність у потенції. Наш світ обмежений простором та існує в часі, поки не досягне організуючої єдності і порядку. Відповідно до загального закону розвитку, божественне начало і світова душа прагнуть реалізувати ідею всеєдності. Реалізація форм всеєдності починається із самого простого закону, а потім переходить до більш складних законів, що складає хід світового процесу. Розрізняють три головні епохи космогонічного процесу: 1) зоряна або астральна епоха, коли під чинністю закону всесвітнього тяжіння і гравітаційної сили космічна матерія стягається в космічні тіла; 2) солярна епоха, під час якої утворені небесні тіла розчленовуються на більш складні системи тіл, виділяються ядерна та електромагнітна сили; 3) телурична (органічна) епоха зародження органічного життя на планеті.

У підрозділі 1.4. "Про роль Людини в процесі відновлення всеєдності світу" розглядається діяльність людини, що перебуває в реалізації форм всеєдності на історичному етапі розвитки буття. Космічний процес завершується народженням природної людини, коли божественне начало, тісно поєднуючись із світовою душею, структурує хаотичну матерію і вводить її у форму людського організму. Починається новий процес розвитку самої ідеї як початку внутрішньої всеєдності у формі свідомості і свободної діяльності людини. У свідомості людини світова душа уперше внутрішньо поєднується із божественним Логосом, своєю свідомістю людина здатна пізнати зміст усього сущого. Простежимо, як діє в цьому випадку закон загального розвитку. Свідомість людини представляє перший елемент закону (джерело). Але у своїй свідомості людина починає відокремлюватися від Бога, подібно до того, як світова душа у своєму бутті відокремилася від Бога. Крім ідеї всеєдності зі своєї свідомості, людина потрапляє під владу матеріального початку, світ його свідомості перетворюється в хаос, його свідомість стає простою формою, що шукає свого наповнення. Починається новий процес, що визначає хід історії людства і відповідає другому елементу загального закону розвитку. Для відновлення внутрішньої єдності людина повинна пройти всі етапи релігійного розвитку, що представляють три епохи теогонічного процесу, які відповідають трьом епохам світового процесу:

1) астральна епоха, коли людина обожнює природу; 2) солярна епоха, коли людина поклоняється божеству, уявляючи його не частиною світу, а як такий, що стоїть над ним; 3) теогонічна епоха, коли людина починає сприймати Божественне начало у самому собі. Цим трьом епохам відповідають етапи розвитку людського суспільства: 1) - "тваринолюдство", період зародження соціальних інститутів і релігійних форм; 2) - "історичне людство", сучасний етап розвитку людства; 3) - "боголюдство" або "свободна теократія", характеризується ідеальним станом товариства - соціальний інваріант всеєдності.

У другому розділі "Ідея всеєдності у східнохристиянській філософії та культурі" розглянуто онтологічні аспекти феномена всеєдності:

- подано аналіз поглядів східнохристиянських філософів із проблем всеєдності;

- проаналізовано критичні й оглядові роботи сучасних авторів, присвячених спадщині східнохристиянської філософської традиції кінця 19- поч. 20 ст.

У підрозділі 2.1. "Витоки, історія становлення ідеї всеєдності та її конституюча роль, конституює у вітчизняній духовній культурі" подані джерела східнохристиянської філософської традиції і періоди її розвитку, розглянуто періодизацію філософії всеєдності. Філософія як самостійна галузь пізнання оформилася в Україні та Росії пізніше, ніж у Західній Європі. До цього вона була інкорпорована у вітчизняне богослов'я. Саме тому вітчизняна філософська традиція уникнула трагічної помилки самоізоляції від богослов'я, що дозволило уникнути елімінування суто аксіологічної та антропологічної проблематики. Варто зазначити найважливішу для філософії культури думку методологічного характеру. Серцевиною нашого світогляду стала релігійно-моральна ідея - ідея всеєдності. Засновниками філософської традиції є святоотечеські мислителі. Метафізика всеєдності - що породжує і формує, інтелектуальна парадигма в розвитку української та російської філософій. Метафізика всеєдності - найважливіший етап у розвитку східнохристиянської філософської традиції, що містить у собі ряд великих філософських учень, де концепція всеєдності опирається на: 1) міфологему Софії Премудрості Божої (В.С. Соловйов, П.А. Флоренський, С.Н. Булгаков, Е.Н. Трубецькой), 2) вчення Миколи Кузанського (С.Л. Франк, Л.П. Карсавін), 3) монадологію Лейбніца (Н.О. Лосскій, Л.П. Карсавін), 4) ідею античного символізму (П.А. Флоренський - пізнього періоду, А.Ф. Лосєв).

Східнохристиянська філософська думка існує десятки століть, вона зародилася в часи Київської Русі в надрах релігійного світогляду. Переломним для вітчизняної культури став рік всенародного водохрещення. Християнство стало визначальним чинником єдності і національної самосвідомості Русі, що знайшло своє відображення в літературі. В.В. Зеньковський висунув на перший план антропоцентризм російської філософії. В усіх її проблемах домінувала моральна установка. Моральність і мораль складали серцевину філософської творчості. Варто виділити періоди в розвитку східнохристиянської філософії:

Періоди | характеристика

11 -14 ст. | освоєння культурних досягнень Середземноморя, східно-християнського світогляду і філософування

15 – поч. 18 ст. | вплив західноєвропейського філософського світогляду

18 століття | початок секуляризації філософського мислення, масонство, що вирішує вплив західної філософії

до 70 років 19 ст. | слов'янофіли, західники, містицизм, опозиція радикалізму, матеріалізму і нігілізму

Кінець 19 –

Початок 20

Століть | В.С. Соловйов - метафізика всеєдності: радикалізм, матеріалізм, позитивізм, російський релігійно-філософський ренесанс

20 століття після

1917 року | закордонний період (Булгаков, Лосскій, Карсавін, Ільїн і ін.)

У підрозділі 2.2. "Ідея всеєдності в концептуальних теоріях В.С. Соловйова та інших представників східнохристиянської філософської думки" подано аналіз філософії В.С. Соловйова, а також інших представників вітчизняного релігійно-філософського ренесансу. Соловйова можна справедливо назвати основоположником класичної релігійної філософії. Він і його продовжувачі сформували філософське вчення, в основі якого лежать: 1) антична традиція Платона і неоплатоників. 2) східна християнська філософія, із якої вийшла святоотечеська традиція Василя Великого, Іоанн Златоуста й тощо. Весь творчий шлях Соловйова, пов'язаний із розробкою ідеї всеєдності, можна умовно розділити на три етапи. Перший етап пов'язаний із гносеологічним ученням ("Критика отвлеченных начал" - 1880 р., "Философия цельного знания" - 1877 р.), другий - із соціальними питаннями ("Чтения о Богочеловечестве" - 1877-1881 р.), а третій присвячено морально-етичним проблемам ("Оправдание добра" - 1894-1900 р.). В основу вчення про ідею всеєдності Соловйов поклав загальний закон усякого розвитку, відповідно до якого розвиток представляє ряд іманентних змін у живій і неживій природі, що приводить до відомої мети, після чого розвиток припиняється, кінцевою метою в будь-якому розвитку є досягнення визначеної форми. Соловйов поєднав усі свої наробітки в різних сферах філософії в єдине ціле, у результаті чого стало можливим створення стрункої філософської концепції всеєдності. Всеєдність, у його розумінні, є методом побудови природного світу. В основі філософської концепції лежить антропологічний принцип органіцизму й органічності. Соловйов, аналізуючи розвиток світобудови, прийшов до висновку, що в його різних підсистемах діє та сама закономірність. Розвиток сутностей або явищ йде від хаосу, що полягає в роздробленості складових частин, до системності та стрункості взаємовідносин між ними. Соловйов вважав, що метою людського існування є досягнення всеєдності, тобто створення людської організаціїї у формі свободної теургії, свободної теократії і свободної теософії.

Серед представників українського і російського релігійно-філософського ренесансу, послідовників В. Соловйова, можна виділити дві групи філософів. Перша складається із продовжувачів творчості Соловйова (брати Трубецькі, Павло Флоренський і ін.), що ототожнювали всеєдність із Софією. Філософи другої групи (Булгаков, Лосскій, Зеньковський і ін.) думали, що приписування Софії ролі посередника між Людиною і Богом є свободною інтепретацією Божественного Прозріння.

Необхідно виділити наступних релігійних філософів - послідовників В.С. Соловйова й основні напрямки їхньої філософської думки: російський космізм (Н.Ф.Федоров і ін.), містичний реалізм (Д.С. Мережковський), релігійна метафізика (С.Н. Булгаков), конкретна метафізика (П.О. Флоренський), екцистенціально -персоналістична філософія (М.А. Бердяєв), екцистенціальний ірраціоналізм (Л. Шестов), інтуїтивізм - містичний емпіризм (Н.О. Лосський), тео-космічна всеєдність (С.Л. Франк), філософія сенсу життя (Е. Трубецькой), філософія Логосу (В.Ф. Ерн), філософія духовного досвіду (І.А. Ільїн), теорія симфонічних особистостей (Л.П. Карсавін), філософія символізму (В. Іванов), філософія "вищого синтезу" (А. Ф. Лосєв) і інші.

У третьому розділі "Методи досягнення всеєдності - інтенції східнохристиянської філософії" розглянуто деякі методологічні проблеми, поставлені в українській і російській філософії, що стосуються методів досягнення всеєдності в людському бутті, як-от: 1) перетворення в сфері гносеології, 2) перетворення в соціальній сфері і 3) перетворення в морально-етичній сфері.

У підрозділі 3.1. "Свободна теократія (боголюдство) - всеєдність у соціальній сфері" подано аналіз понять свободної теократії і простежена дію загального закону розвитку в історії людства. Свободна теократія, або суцільне суспільство, - це духовне суспільство (церква) у союзі з політичним і економічним суспільство. Перша форма суспільства, основана на трудовій діяльності і спрямована на оволодіння хаотичними стихіями природи, є економічне суспільство. Друга форма суспільства, що визначає відношення людей не до зовнішньої природи, а один до одного, представляє політичне суспільство або держава. Третя форма суспільства визначається релігійним характером людини. Людина прагне не тільки до матеріального існування, вона хоче абсолютного існування, у чому допомагає Церква. Філософи відзначали, що Церква як вищий щабель соціальної організації повинна освячувати владу і визначати загальні установки діяльності людини, держава повинна визнавати за Церквою належний їй вищий авторитет.

У підрозділі 3.2. "Суцільне знання як метод досягнення всеєдності у пізнавальній сфері" відзначаються три типи одержуваних знань у пізнавальній сфері: 1) фактичні відомості, що представляють матеріальну істинність (позитивна наука); 2) формальні знання, що представляють логічну істинність (абстрагагована філософія); 3) абсолютні знання - абсолютну істинність (теологія). Свободна теософія являє собою синтез філософії, теології та позитивної науки. Суцільне знання є синтез філософії з теологією і наукою. Можна відзначити, що, відповідно до загального закону історичного розвитку, філософія проходить три основні фази. У першій фазі панує містицизм, що утримує в прихованому стані раціоналістичні й емпіричні елементи. У другій фазі всі елементи відокремлюються, філософія розпадається на складові частини (теологію, абстраговану філософію і позитивну науку). У третій фазі вони приходять до внутрішнього синтезу, що називається теософією або суцільним знанням. Предметом свободної теософії є Абсолют. Отже, суцільне знання або свободна теософія - всеєдність у галузі знань. Предметом суцільного знання є Бог, матеріалом - дані людського досвіду, а метою - внутрішнє поєднання людини з Богом.

У підрозділі 3.3. "Свободна теургія - всеєдність у сфері почуттів" описується сфера людської діяльності, де відбувається сприйняття і відображення краси. Українські та російські філософи розглядали почуття як начало творчості. Соловйов виділив наступні три види творчості: 1) матеріальне або технічне мистецтво (наприклад, архітектура), 2) образотворче мистецтво (ліплення, живопис, музика, поезія). 3) теургія або релігійне мистецтво. Метою розвитку естетичного почуття є досягнення стану всеєдності або свободної теургії, коли всі щаблі прояву естетики, як-от технічне мистецтво, живопису і релігійне мистецтво (теургія) знаходяться в органічній єдності, при якому вищий щабель - теургія має зверхність над двома іншими ступенями.

Отже, усі сфери і ступені людського існування на останній фазі історичного розвитку створюють органічне ціле, що має одну мету і природу, - всеєдність земного світу.

У підрозділі 3.4. "Добро як основна домінанта всеєдності" показано шлях самовдосконалення людства для досягнення кінцевої мети У житті людини діють два начало: духовне і плотське. Тому в людському бутті існує нерозривний внутрішній зв'язок і взаємодія між духовною та плотськими сторонами, що представляє єдиний процес, що включає в себе три моменти: 1) внутрішня свобода духу від плоті; 2) відстоювання незалежності духу; 3) домінування духу над природою й усунення плотського початку.

Добро розглядалося українськими і російськими філософами як одна з категорій всеєдності. Добро представляє моральний механізм об'єднання людства в єдине гармонічне ціле. Саме зміст морального почуття є абсолютним змістом всеєдності неземного світу, у якому містяться ідеї Добра і Блага. Об'єднання суспільства у загальному добрі є не тільки зрівноваженням власних устремлінь і бажань членів суспільства в загальному результаті. Під таким станом розуміється співдружність осіб або соціальних груп у спільній діяльності для досягнення бажаної мети - абсолютної досконалості. Отже, моральна організація людства є процес переродження людства в боголюдство. Церква направляє цей процес. Формальним інструментом для переходу людства з одного стану в інше є держава. Матеріал для організації боголюдства сконцентровано у галузі економічного життя.

У висновку формуються основні висновки дисертаційної роботи загалом:

1. Всеєдність розглядалася українськими і російськими філософами як зміст Абсолюту; як принцип будови світу (його матриця); як гармонія, рівновага і цілісність будь-якого організму; як кінцева мета процесу; як кінець історії людства; як кінцева мета і сенс життя; як завдання кожної людини; як процес удосконалювання людей і процес перетворення природи і створення цілковитої людської організації; як відсутність усяких меж, обмежень і часовості; як вічність.

2. В іманентному світі всеєдність присутня як метод досягнення ідеального стану, у світі трансцендентному всеєдність присутня як основна характеристика Абсолюту. Вітчизняні філософи розрізняли три види всеєдності: а) субстанціональна єдність (єдність усього), що представляє безумовну дійсність; б) безумовна єдність, що діє в ідеальній дійсності; в) абсолютна єдність, що виявляється в реальній дійсності. У трансцендентному світі діє Логос - єдність, що об'єднує усі ідеальної істоти. В останній сфері божественного світу виступає єдність другого виду - Софія, що містить у собі і зберігає всі реальні душі. Бог - єдність усього або абсолютна єдність.

3. При порушенні всеєдності єдиний і цілий організм розпадається на окремі елементи, але які зберігають свою ідеальну єдність у прихованій потенції. Так наш світ представляє хаотичний рух своїх матеріальних елементів, обмежених простором, і існуючий у часі, поки не досягне організуючої єдності і порядку.

4. Загальний закон розвитку, сформульований В.С. Соловйовим, лежить в основі систематизації поглядів на ідею всеєдності вітчизняних релігійних філософів 19 - поч. 20 ст. Розвиток є іманентним процесом, хоча праобраз загального закону розвитку закладено у трансцендентному світі, де він існує потенційно, а в нашому світі виявляється реально. Джерелом є Абсолют і його потенційно існуючий зміст - всеєдність. Під кінцевою метою мається на увазі здійснена всеєдність, що характеризується народженням духовної людини і створенням людської організації у вигляді свободної теургії, свободної теософії і свободної теократії. Кінцева мета - закінчення історії людства, тотожність двох світів. Проміжний стан включає поетапну реалізацію видів всеєдності в космічному процесі та в історичному (релігійному) процесі. У космогонічному процесі діють Логос і світова душа - Софія. У теогонічному процесі людина створює свою особистість для возз'єднання з Богом. Втілення Божества в людство входить у загальний план світобудови і людина розглядається як інструмент відтворення гармонії в реальному світі.

Список научных работ, опубликованных по теме диссертации:

1. Переход С.О. Смысл Всеединства в философии Вл. Соловьева // Культура народов Причерноморья . - 1998. - №2.-С. 295-296.

2. Переход С.О.Тема Богочеловечества в философии Вл. Соловьева // Культура народов Причерноморья. – 1998. - №3. – С. 228-232.

3. Переход С.О. Понятие Самости в философии Б.П. Вышеславцева // Культура народов Причерноморья. – 1998. - №3. – С. 368-369.

4. Переход С.О. Некоторые проблемы философии в работах Павла Флоренского // Культура народов Причерноморья. – 1999. - №6. - С. 405-408.

5. Переход С.О. О развитии идеи Всеединства в русской философии конца 19- начала 20 века // Культура народов Причерноморья.- 1999. - №11. – С. 149-151.

6. Переход С.О. Идея всеединства как конститутивный феномен русской духовной культуры // Культура народов Причерноморья. – 2003. - № 39. – С. 201-204.

7. Переход С.О. Русские религиозные философы конца 19 – начала 20 веков // Таврида Православная. –1998. - №12. – С. 5.

АНОТАЦІЯ

Переход С.О. Ідея всеєдності у східнохристиянській духовній культурі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04. - філософська антропологія і філософія культури. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню періоду в розвитку східнохристиянської духовної культури, у тому числі української і російської релігійної філософії, на рубежі 19 - 20 століть. У цей час виникли нові глибинні явища - прагнення по-новому осмислити і роль релігії, і роль мистецтва в духовному житті. Відбувається відхід від матеріалізму вузько розуміючого матеріалізму, звертання до метафізичних проблем буття. Саме цей період знаходиться в центрі уваги, оскільки в ньому здійснилися потужні концепції ідеології всеєдності. Становлення самобутньої філософської школи є одним із основних аспектів розвитку східнохристиянської духовної культури. Відмітною її особливістю, в основі якої лежить теза всеєдності, є цілісний підхід до предмета пізнання. Особливе місце займає знання богословське. Українська і російська філософія всі проблеми розглядала тільки з погляду абсолютного морального ідеалу. Основною темою філософських досліджень є визначення змісту буття як процесу відновлення всеєдності світу і ролі людини в цьому процесі. Саме людина є провідником ідеї всеєдності у природному світі. Місія людини, на думку вітчизняних філософів, полягає в організації життя таким чином, щоб забезпечити об’єднання світу в єдину, суцільну соціальну систему. Таке духовне перетворення світу під керівництвом людини повинно досягатися не насильницькою перебудовою, а тільки в результаті органічного суб'єктивно-об'єктивного, або духовно-матеріального єднання всього світопорядку за законами буття. У даній роботі розкрито зміст і показано метод здійснення всеєдності у всіх сферах людського життя.

Всеєдність розглядається як єдність усього сущого, як особлива модель побудови світу. Воно пронизує всі щаблі світобудови зверху вниз. Всеєдність розкривається як багатозначне поняття, під яким розуміється: зміст або ідея Абсолюту, ідеальне уявлення Бога про світ (Софія), спосіб існування різних частин або сутностей у єдиному організмі або системі, тотожність іманентного і трансцендентного світів, модель світобудови, кінцева мета існування людства. При цьому вважається, що в іманентному світі всеєдність існує в трьох інтервалах: 1) суцільне знання - досягнення всеєдності в гносеологічній сфері людської діяльності, розуміння істини; 2) боголюдство - досягнення всеєдності в соціальній сфері, здійснення шляху; 3) свободна теургія - досягнення всеєдності в моральній сфері. Методом досягнення всеєдності у всіх сферах є спрямованість на досягнення абсолютного