Міністерство освіти i науки України

Львівський нацiональний університет імені Iвана Франка

УДК 553.21/.24:553.411(477.45+571.54)

Павлюк Тетяна Олександрівна

ОСОБЛИВОСТІ ГЕНЕЗИСУ ТА ТЕРМОБАРОГЕОХІМІЧНІ КРИТЕРІЇ ЗОЛОТОГО ЗРУДЕНІННЯ

(на прикладі Барун-Холбинського родовища

та рудопроявів Липнязького рудного вузла)

Спеціальність 04.00.11 геологiя

металевих i неметалевих корисних копалин

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата геологічних наук

Львів-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі корисних копалин у Львівському нацiональному університеті імені Iвана Франка

Науковий керівник:

Попівняк Іван Васильович, доктор геологічних наук, доцент за кафедрою корисних копалин, професор кафедри корисних копалин Львівського національного університету імені Івана Франка.

Офiцiйнi опоненти:

Коваль Вадим Борисович, доктор геол.-мін. наук, професор, завідувач відділу Інституту геохімії навколишнього середовища НАН і МНС України (м. Київ);

Наумко Ігор Михайлович, кандидат геол.-мін. наук, ст. наук. співробітник, завідувач відділу Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України і НАК “Нафтогаз України” (м. Львів).

Провiдна органiзацiя: Інститут геологічних наук НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться “12” травня 2004 р. о 1530 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.04 у Львівському нацiональному університеті імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Грушевського, 4, ауд. 219.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського нацiонального університету іменi Iвана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “ 5 ” квітня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат геол.-мін. наук |

Є.М. Сливко |

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. Стан мінерально-сировинної бази золота в Україні характеризується різкою диспропорцією між достат-ньо високими потен-ційними перспективами надр та недостатньою їхньою ви-вченістю. Прог-нозування та оцінка золотого зруденіння ускладнені його полі-формаційністю, рудним гібридизмом, просторовим суміщенням та перевідкладенням міне-ральних комплексів, що властиві золоторудним проце-сам багатьох металоге-нічних провінцій. Тому проблема геолого-генетичної ти-пізації та моделювання процесів мінералоутворення на еталонних золото-руд-них об’єктах, як і розроб-ка пошуково-оцінних критеріїв для виявлення перс-пектив відомих родовищ і рудопроявів золота, сьогодні надзвичайно актуальна.

Важливість з’ясування фізико-хімічних чинників формування золото-рудних проявів не викликає сумнівів, проте в більшості випадків їхня оцінка ґрунту-ється лише на дуже узагальнених матеріалах, що мають частіше віднос-ний, а не кількісний характер. На жаль, важливі параметричні характеристики флюїдного режиму (температура, тиск, фазово-компонентний тип розчинів тощо) не завжди беруть до уваги під час геолого-генетичного аналізу рудо-творних систем. Тому сьогодні разом із геолого-структурними, геофізич-ними та мінералого-геохімічними методами все більшого значення набуває термо-баро-геохімічна (ТБГХ) методика дослідження ендогенних родовищ, започат-кована й розроблена М.П. Єрмако-вим, Ю.О. Долговим, В.А. Калюжним, Є.М. Лазь-ком, Ю.В. Ляховим, А.В. Пі-з-нюром та іншими вченими. Ця методика ґрун-тується на ТБГХ вивченні флюїдних включень у мінералах, що дає змогу пізнати закономірності просторово-часової еволюції фізико-хімічних умов ут-во-рення родовищ золота як підґрунтя для генетичного моделювання золото-рудних процесів та виявлення нових показників зональності, чинників, що впливають на концентрацію металу, його поширення по латералі та вглиб.

Набутий нами досвід оцінки перспектив глибоких горизонтів золоторуд-них родовищ на підставі комплексного генетичного і просторового ТБГХ-моделю-вання у Східному Саяні застосовано у пошуковій практи-ці в межах України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям виконаних досліджень збігається з головними завданнями програми “Золото надр України”, є складовою частиною програм фундаментальних досліджень Міністерства освіти та науки України, що виконуються у Львівському націо-нальному університеті імені Івана Франка (тема Гк-18Б та ін.), а також госп-договір-них робіт з ДГП “Кіровгеологія”, виконавцем яких є дисертант.

Головна мета досліджень – з’ясувати фізико-хімічні умови формування вивчених золоторудних родовищ на підставі комплексного просторово-часово-го термобарогеохімічного моделювання та розробити пошуково-оцінні кри-терії прогнозування золотого зруденіння.

Основні завдання роботи:

-

-

-

- вивчити стадійність утворення золотого зруденіння рудопроявів Лип-нязького рудного вузла та застосувати розроблені критерії прогнозування для оцінки їхньої перспек-тивності.

Наукова новизна роботи має геологічні (а), методологічні (б) та прикладні (в) аспекти:

а) вперше за результатами комплексного просторово-часового ТБГХ-моде-лю-вання виявлено фізико-хімічні умови мінера-лоутворення на досліджу-ваних золоторудних об’єктах Східного Саяну та України;

б) методичні дослідження щодо можливості використання методу дек-репітації під час моделювання палеотемпературних умов мінералоутворення вперше для еталонного родовища засвідчили принципову можливість вико-ристання цього методу для виявлення загальних тенденцій мінливості темпе-ратури в рудогенерувальних системах, визначення напрямів і динаміки руху мінералотворних флюїдів та напрямів до їхніх джерел;

в) розроблено пошуково-оцінні термобарогеохімічні критерії золо-то-го зру-деніння і на цій підставі оцінено рівні ерозійних зрізів досліджуваних об’єктів Східного Саяну та України.

Фактичний матеріал. Інформацію про умови мінералоутворення (тем-пе-ратуру, тиск, агрегатний стан і склад флюїдів) отримано за резуль-татами понад 4 000 термометричних аналізів методом гомогенізації, 210 визначень тиску, понад 2 000 декрепі-таційних аналізів, 39 мікрохімічних аналізів водних і 86 газових витяжок, понад 500 охолоджень з метою виявлення у включеннях СО2, понад 7 000 аналізів термо-е.р.с. мінералів-напівпро-відників. Послідовність утворення рудних мінералів виявлено на підставі мінераграфічного дослідження 62 аншліфів.

Методи досліджень. Під час виконання ТБГХ-досліджень здійснено гене-тичну систематику включень методами візуальної мікроскопії, температурні визначення – методами гомогенізації та декрепітації, склад флюїдів – мето-дами водної та газової валових витяжок; виявлення у включеннях СО2 підви-ще-ної густини здійснювали неглибоким охолодженням (до 4°С).

Рудні мінерали вивчали мінераграфічним методом. Eлементи-домішки у мінералах визначали лазерним мікроспектральним аналізом. Термоелектричні властивості мінералів-напівпровідників досліджу-вали з використанням ефекту Зеебека на типових сертифікованих установках, змонтованих у лабораторії прикладної термобарогеохімії ЛНУ ім. Ів. Франка. Для діагностики мінералів використано рентгенівські та оптичні методи.

Практичне значення. Результати термобарогеохімічного моделю-ва-ння й розроблені на їхній основі критерії та ознаки золотого зруденіння вико-ристано у прогнозно-пошуковій практиці в межах Східного Саяну та України. Це дало змогу підвищити ефективність прогнозних оцінок та уникнути проходження “поро-жніх” свер-дловин, дистанційно визначати загальний розмах золотого зруде-ніння, глиби-ну залягання та рівень його ерозійного зрізу тощо.

Особистий внесок здобувача. Автор брала участь у польових роботах на Барун-Холбинському родовищі (Східний Саян) та рудопроявах “Контак-товий”, “Овражний”, “Станковатський” у межах Липнязького рудного вузла (УЩ). Зокрема, автором відібрано й задокументовано кам’яний матеріал (понад 2000 проб) із штолень, свердловин та поверхневих гірничих виробок на досліджуваних об’єктах. Автор вивчала мінералогічний склад, виконувала аналітичні роботи та прос-торово-часове термобарогеохімічне моделювання, розробляла пошуково-оцінні критерії золоторудного зруденіння у творчій співпраці з доктором геологічних наук І.В. Попівняком, за участю молодшого наукового співро-бітника В.А. Ковалевського. Результати сумісних досліджень автора з колегами відображені в спільних публікаціях.

Публікації і апробація роботи. За темою дисертації опубліковано шість статей у наукових фахових виданнях і шість тез доповідей. Матеріали дисер-та-ції використано у двох виробничих звітах. Результати досліджень автор допо-віда-ла на засіданнях науково-технічних рад виробничих організацій, з якими про-во-дилися договірні роботи (ВГО “Сосновгеология”, ДГП “Бурятгео-логия”, ГРЕ № 47 ДГП “Кіровгеологія”), а також на наукових конференціях і нарадах: мо-лодих науковців ІГГГК АН УРСР (Львів, 1986; Славське 1990), “Термо-ба-ро-гео-химия геологических процессов” (Москва, 1992), “Перспективи золо-то-нос-ності надр України” (Львів, 1993), “Геологічна наука та освіта в Україні на ме-жі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи” (Львів, 1999), ІІ міжнародній нара-ді “Mineral Sciences in the Carpathians” (Мішкольц, 2003) та на щорічних нау-ко-вих конференціях Львівського націо-нального університету імені Івана Франка.

Структура праці. Дисертація обсягом 128 машинописних сторінок склада-ється зі вступу, семи розділів і висновків, супроводжується 33 рисунками, 9 та-б-лицями та списком використаних літературних джерел (131 найме-нування).

Автор щиро вдячна науковому керівникові дисертації, доктору геологічних наук І.В. Попівняку, співпраця з яким значною мірою сприяла виконанню та завершенню цієї роботи.

Автор глибоко вдячна завідувачу кафедри корисних копалин, доктору геологічних наук М.М. Павлуню за зауваження та поради, які враховані при написанні дисертації.

Дисертант висловлює подяку за консуль-тації з приводу окремих аспектів роботи професорам А.В. Пізнюру , О.І. Матковському, Г.М. Яценку, Ю.В. Ля-хову, К.І. Свєшнікову, доцентам Г.О. Луньову, Л.З. Скакуну, Є.М. Сливко, а також науковим співробітникам О.М. Колодію, А.Є. Ніколенко та ін.

Виконанню цієї роботи значно сприяли колеги – геологи-прак-тики ВГО “Сосновгеология”, експедиції № 47 ДГП “Кіровгеологія”, у співдружності з якими були зібрані, опрацьовані та узагальнені матеріали щодо відповідних золоторудних об’єктів.

Польові та аналітичні дослідження автор виконувала разом із науко-вими співробітниками лабораторії прикладної термобарогеохімії В.А. Кова-лев-ським, П.М. Ніколенко, Т.Ф. Яровою (ЛНУ), Л.П. Дручок (ІГГГК НАНУ) та співробітниками кафедри корисних копалин С.І. Ціхонем та Л.В. Федоренко. Висловлюю їм щиру подяку за постійну підтримку та плідну співпрацю.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО УМОВИ ФОРМУВАННЯ

ЗОЛОТО-РУДНИХ РОДОВИЩ

(за даними вивчення включень у мінералах)

Геологічні умови формування ендогенних золоторудних родовищ вивчало багато дослідників; цими роботами доведено, що важливі промис-лові типи золоторудних родовищ пов’язані з ділянками впливу великих оро-генних гра-нітоїдних масивів, зонами тектономагматичної активізації, гранітно-зелено-кам’яними областями, вулканогенними поясами, зонами інтенсив-ного розслан-цю-вання та зминання тощо.

За основу розроблених класифікацій формаційних типів золоторудних родовищ дослідники брали різні ознаки. Зокрема, в основу класифікацій В. Лі-ндгрена, В.А. Обручева, А.Г. Бетехтіна, Ю.В. Ляхова покладено температурні умови та глибинність золотоносних руд; Ф.І. Вольфсона, Г.П. Во-ларовича, М.Б. Бородаєвської та ін. – переважно геологічні (в широкому розумінні) і міне-ралого-геохімічні дані. Н.В. Петровська за основу взяла головні стійкі пара-генезиси руд, їхні кількісні співвідношення та глибинність формування.

С.А. Галій та ін. (1996) на підставі стійких мінеральних парагенезисів та кількісних співвідношень поділили всі родовища і рудопрояви України на три формаційні типи: золото-кварцовий, золото-сульфідно-кварцовий та сульфід-но-кварцовий.

На підставі вивчення золоторудних родовищ методами термобарогеохімії накопичено значний матеріал (Калюжний, 1982; Ляхов, 1985; Реддер, 1987; Ляхов и др., 1995; Попівняк, 2002; Павлунь, 2003 та ін.) про фізико-хімічні умови формування золоторудних родовищ різних формаційних типів.

Найповніше узагальнення результатів генетичних досліджень з термобаро-геохімії золота зробив Ю.В. Ляхов (1987), який показав, що різні за типом і глибиною формування золоторудні формації утворилися в різних фізико-хіміч-них умовах. Цей дослідник, услід за Н.В. Петровською та ін. (1976), виділив для золоторудних родовищ формації малих (від десятків метрів до 1,5 км), середніх (1,5–3,0 км) та порівняно великих (3–6 км) глибин. Їхні параметри такі: малоглибинні – Т = 250-190оС, Р = 7-2 МПа; середньоглибинні – Т = 500- 50оС, Р = 200-20 МПа; великих глибин – Т > 500-60оС, Р = 260-20 (частіше 150-50) МПа.

Наявні геолого-мінералогічні дані разом із сучасною термо-барогеохіміч-ною інформацією засвідчують, що специфічні риси фізико-хімічного режиму та динаміка розвитку золоторудних процесів визначені ступенем термостату-вання гідротермальних систем (Ляхов та ін., 1994, 2000; Павлунь, 2003). Виділяють слабко-, помірнотермостатовані та порівняно термостатовані рудо-кон-центрувальні гідротермальні системи. Слабкотермостатовані системи рудо-утворення (з градієнтами 20–40°С/100 м) характерні для вулканогенно-гідро-тер-мальних родовищ з низько-помірно-барним режимом (до 20–22 МПа). Помірнотермостатовані (10–20°С/100 м) типові для переважної більшості плу-тоногенно-гідротермальних формацій (середньобарні – 100–200 МПа), також це стосується родовищ у теригенних вуглець-вмісних товщах. Риси порівняно термостатованого типу (5–10°С/100 м) систем виявлено в деяких метаморфо-генно-гідротермальних родовищах (високобаричні – до 250–350 МПа), пов’я-за-них переважно з зеленокам’яними формаціями докембрію.

Детальне часове та просторове моделювання фізико-хімічних умов мінера-лоутворення ми виконали на Барун-Холбинському золоторудному родовищі (Східний Саян). Результати термобарогеохімічного дослідження дали змогу розробити пошуково-оцінні критерії золотого зруденіння, які пізніше ми засто-сували під час вивчення рудопроявів Липнязького рудного вузла (Український шит).

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Застосування методів термобарогеохімії дає змогу виявляти харак-тер і спрямованість еволюції мінералотворних флюїдів, сприяє відтворенню фізико-хімічної суті рудогенезу; їх застосовують безпосередньо у практиці пошуків та оцінки ендогенних родовищ (Лазько та ін., 1992; Ляхов та ін., 1995; Попівняк, 1998, 2002; Павлунь, 2003).

Для виконання повного комплексу термобарогеохімічних досліджень вико-ристано генетичні (часові), структурні (просторові), дослідно-методичні та спеціалізовані системи термобарогеохімічного опробування (Попів-няк, 1995, 2002). Тип, масштаб та інші особливості систем опробування залежали від мети дослідження, природних морфометричних і генетичних особливостей досліджуваних об’єктів, а також значною мірою від гірничотехнічних умов.

Термобарогеохімічному вивченню включень передували геолого-стру-к-турні, детальні мінералогічні та мінераграфічні дослідження. Мінерали діаг-ностовано за допомогою рентгенівського аналізу та оптичних досліджень.

Методи і техніка дослідження геохімічних систем включень у міне-ралах спрямовані на вивчення головних фізико-хімічних параметрів щодо складу і стану мінералоутворювальних середовищ. Під час досліджень ми викорис-тали методи оптичної мікроскопії, гомогенізації, декрепітації, баро-мет-рії, водної витяжки, кріометрії, газової хромато-графії.

Оптичну мікроскопію включень у мінералах здійснювали з метою визначення відносного часу їхнього утворення, генетичної діагностики та виявлення ознак динаміки процесів мінералоутворення.

Визначення генетичної належності включень у межах окремого кристала чи препарату здійснювали на підставі відомих класичних ознак, таких, як їхня первинність чи вторинність, перенаповнення (Калюжний, 1982) та статистичні узагальнення (побудова гістограм або варіаційних кривих за даними виз-начення температури гомогенізації, за величиною тиску тощо).

Для визначення генетичної належності включень у межах рудних тіл, ро-до-вищ або рудогенерувальних палеосистем загалом виділяли їхні особливі гене-ти-ч-ні сукупності – генерації включень, які формувалися з єдиної порції мінера-ло-творних флюїдів протягом однієї стадії мінералоутворення (Попівняк, 2002).

Термометричні дослідження включень у мінералах здійснено двома головними методами: гомогенізації та декрепітації.

Методу гомогенізації властива достовірність і точність вимірювань. Для досліджень вико-риста-но мікро-тер-мо-камеру, сконструйовану М.П. Єрмаковим і вдосконалену Ю.О. Долго-вим, В.А. Калюжним та Ю.В. Ляховим. Точність замі-рів становила ± 5°С. Мікротермокамеру попередньо еталонували за точка-ми плавлення чистих металів, °С: Sn – 231,9; Pb – 327,4; Zn – 419,4.

Метод декрепітації застосовували з метою виявлення послідовності від-кла-дання окре-мих рудних мінералів та їхніх гене-тичних груп у часі, з’ясування елементів зональності, дослідження ореолів пропарювання поблизу рудних тіл тощо.

Барометричні дослідження виконували здебільшого за сингенетичними включеннями СО2 і Н2О гомогенного захоплення та гетерогенного походження (Калюжний, 1955).

Оцінити термодинамічні параметри системи мінералоутворення мож-на лише в разі з’ясування хімічного складу включень. Дослідження валового хімічного складу розчинів включень здійснене методом потрійної водної витяжки з жильного кварцу за методикою, розробленою Ж.О. Симків (1982). Методом газової хроматографії вивчали леткі компоненти у складі включень.

Термобарогеохімічні дослідження доповнено вивченням термоелек-трич-них властивостей мінералів-напівпровідників за методикою Краснікова та ін. (1983).

СТИСЛА ГЕОЛОГО-СТРУКТУРНА ХАРАКТЕРИСТИКА

БАРУН-ХОЛБИНСЬКОГО РОДОВИЩА

У геологічній будові Барун-Холбинського родовища беруть участь архей-нижньопротерозойські гнейсограніти, що становлять ядро великої антикліна-льної складки північно-західного простягання. Крила структури складені карбонатними породами і сла-н-цями монгошинської та ільчирської світ рифею–венду і в районі родовища падають майже вертикально. Осадово-метамор-фічні породи прорвані плагіогранітами та гранодіоритами холбинсь-кого інтру-зив-ного комплексу, датованого ордовиком–силуром. Крила та осьова части-на анти-кліналі ускладнені поздовжніми крутоспадними зсувами та скидо-зсувами.

Сприятливі для проникнення гідротермальних розчинів і відкладення жильної мінералізації структурні умови існували під час каледонського циклу тектоногенезу. Саме з ним пов’язане утворення магматич-ного осередка, з якого в процесі диференціації сформувалася вся серія інтрузивних порід хол-бин-ського комплексу. Для відтворення генезису родовища та виконання розшуково-розвідувальних робіт надзвичайно важливо з’ясувати тип зв’язку золотого зруденіння з холбинським інтрузивним комплексом. Уважа-ють, що цей зв’язок ґрунтується на таких критеріях:

1. Золоте зруденіння просторово чітко пов’язане з гранітними масивами, а також приурочене до певних літолого-структурних ярусів. Більшість родовищ локалізована в екзоконтактовій зоні масивів у напрямі дайкових поясів. Золоте зруденіння займає “надінтрузивне” поло-ження. Найсприят-ли-віші для локалі-зації золота гранітогнейси фундаменту. Осадовий чохол, складений сланцями й вапняками, відіграє рудоконт-ролювальну роль.

2. Вік магматичних і рудних формацій за геологічними та геохро-ноло-гічними даними близький. Абсолютний вік гранітоїдів масивів – 560–464, а дайкових утворень – 573–412 млн. років. Вік, визначений за березитами Барун-Холбинського родовища, становить 418 млн. років (Феофилактов, 1970).

3. Характер поширення золотого зруденіння вузловий: зафіксовано систему зближених (у вигляді рою) кварц-сульфідних жил, які закономірно локалізо-вані на перетині рудоконтролювальних і магморозподільчих структур.

4. Навколо гранітних масивів виявлена чітка концентрична горизонтальна зональність: у напрямі від гранітних інтрузій змінюються продуктивні типи мінералізації. На родовищах, розташованих безпосередньо в екзоконтактовій смузі гранітної інтрузії, поширені поліметалеві руди. Руди родовищ, локалізо-ваних на відстані до 4 км від інтрузії, представлені кварц-піритовим типом із золото-телуридною асоціацією, а віддалених на 6 км – кварц-бляклорудно-поліметалевим типом.

5. У магматичних і рудних формаціях зафіксовано однакові асоціації еле-ментів-домішок, що свідчить про їхню геохімічну спорідненість. Окрім того, в гі-д--ро-термально не змінених породах інтрузивного комплексу виявлено акце-сор-ні сульфіди, що, зазвичай, формують руди (пірит, халько-пірит, сфалерит, галеніт).

Тектонічні порушення під час рудовідкладення мали незначні амплітуди. До моменту проникання рудоносних розчинів було багато ослаблених зон північно-західного напряму. По них і циркулювали розчини, що надходили в ділянки формування руд пульсаційно, окремими порціями, склад яких був різним і частково змінювався під час взаємодії зі вмісними породами. Це зумовило утворення різних міне-ральних асоціацій та комплексів, характер навколорудних змін і текстурно-структурних особливостей руд.

Рудні тіла досліджуваного родовища розташовані безпосередньо в зоні впливу Улан-Сардазького розлому. Просторове положення різних за морфо-логією типів рудних тіл у структурі родовища певною мірою закономірне: на нижніх гори-зонтах поширені рясно-су-льфідизовані пачки порід, на середніх – лінзоподібні утворення та жили, а на верхніх горизонтах – рудні тіла типу мінералізованих зон. Загальна глибина зруденіння, досліджена гірничими вироб-ками та свердловинами, пере-вищує 400 м.

Навколорудні зміни представлені березитами та лиственітами. Потужність метасоматичних зон від 0,5–5,0 до 10–50 м.

МІНЕРАЛОГО-ГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РУД

Відомості з мінералогії руд холбинської групи родовищ знаходимо у працях В.В. Алексеєнко, В.А. Ананіна, А.В. Башлаєва, А.І. Верхозіна, А.С. Вол--кова, Г.Г. Громової, І.С. Жукова, Ю.П. Зірченка, С.К. Книша, С.С. Коваля, В.А. Котова, К.П. Лаврова, В.Л. Лбова, В.В. Левицького, Г.А. Мойсеєва, Ю.І. Не-лойнова, В.Г. Охріменка, І.В. Попівняка, Е.Д. Прудовського, П.О. Рощектаєва, Г.О. Феофілактова, В.Г. Храмовських, П.Ч. Шобогорова, Н.С. Янигіна, А.А. Яси-нської та інших дослідників.

У складі холбинських руд виявлено понад 40 мінералів гіпо- та гіпер-генного походження. Руди складені головно кварцом, сульфідами (пірит, гале-ніт, сфалерит, халькопірит, бляклі руди тощо) і карбонатом. Акцесорні міне-рали представлені рутилом, магнетитом, ільменітом, цирконом, сфеном, апати-том та ін. Вторинними є лімоніт, азурит, малахіт, ковелін, халькозин, борніт.

Результати комплексних геолого-мінералогічних і термобарогеохіміч-них досліджень барун-холбинських руд дали змогу виділити 11 парагенетичних мінеральних асоціацій: молібденіт-кварцову, турмалін-кварцову, піротин-квар-цову, хлорит-карбонат-кварцову, пірит-кварцову, кварц-карбонатну (ранню), кварц-галеніт-сфалерит-піритову, кварц-галеніт-сфалеритову, кварц-халькопі-рит-бляклорудну, кварц-барит-карбонатну, кварц-карбонатну (пізню) (рис. 1).

За даними мінераграфічних досліджень, холбинським рудам притаманні гіпі-діоморфнозерниста, корозійна, емульсійна, пойкілітова, петельчаста струк-тури. Текстура смугаста і вкраплена.

Кристалізація мінералів супроводжувалася консервацією в них сингене-тичних включень мінералотворних флюїдів.

Молібденіт-кварцовий комплекс складений кварцом-І і молібденітом. Флю-їдні включення, сингенетичні з кварцом-І (перша генерація вклю-чень), зазвичай, азональні, простежуються у вигляді невеликих об’ємних “роїв”, або це поодинокі включення. Їхні розміри різні: від 0,001 до 0,05 мм уздовж вакуолі, наповнення – від 5 до 55 % об’єму вакуолі. Концентрація флюїдів, що сформували цей комплекс мінералів, була достатньо високою, про що свідчить кількісна оцінка твердої фази у включеннях (займає до 30 % об’єму вакуолей). Гомогенізація включень першої генерації відбувалась як у рідку, так і в газову фази за температури 500–420°С.

Турмалін-кварцовий комплекс складений кварцом-ІІ, турмаліном і анкери-том. Флюїдні включення у кварці-ІІ, сингенетичні з мінералами цього компле-ксу (друга генерація включень), є багатофазовими. Під час їхньої гомогенізації розчинення твердої фази відбувалося до зникнення газової. Тверда фаза, що займає до 10 % об’єму, ідентифікована як NaCl. Наповнення включень різне: від 5 до 60 %. Гомогенізація включень відбувалась за температури 485–380°С як за першим, так і за другим типом.

Усереднена сумарна характеристика хімічного складу розчинів, яку отри-мано внаслідок аналізу водних витяжок включень, поширених у кварці-ІІ, така, %-екв.: Na+ – 76,9; К+ – 11,5; Са2+ – 7,7; Sr2+ – 3,9; гідрокарбонат-іон – 2,6; Cl– – 33,3 та гідросилікат-іон – 64,1. Немає Li, Mg, Fe, F та сульфат-іона. Отже, водні витяжки з включень, законсерво-ваних у кварці-ІІ, мають гідросилікатно-хлоридно-натрієвий склад з суттєвим вмістом калію та кальцію; рН водної витяжки становить 6,28–6,30.

Пірит-кварцовий комплекс формувався після тривалої перерви у мінера-ло-утворенні за умов поновлення досить інтенсивних текто-нічних рухів, які зумовили відновлення раніше закладених і формування нових тріщинних сис-тем. На підставі вивчення структурно-текстурних співвідношень, а також тер-мо-баричних характеристик мінералів та їхніх груп у складі цього комплексу впе-внено можна виділити чотири стійкі асоціації мінералів: піротин-кварцову, хлорит-карбонат-кварцову, пірит-кварцову, кварц-карбонатну (ранню). Пере-лічені мінеральні асоціації відіграють провідну роль у складі жильного випо-внення більшості руд-них тіл. Подекуди ці асоціації накладені одна на одну і просторово су-міщені.

Головними мінералами комплексу є кварц-ІІІ та пірит-І. У виразно підлег-лій кількості трапляються піротин, сери-цит, хлорит і кальцит.

Включення мінералотворних флюїдів (третя генерація включень) у кварці-ІІІ значно поширені. До первинних належать включення, що наближаються за формою до “від’ємного кристала”. Вони знаходяться у вигляді так званих роїв чи утворюють окремі, не структуровані у кристалі вакуолі розміром від 0,01 до 0,001 мм. Найтиповіші мають наповнення 65–75, рідше – 10–15 %. Включення гомогенізувалися у газову фазу за температури 480–370°С, у рідку – за 380–270°С. У темпера-турному інтервалі 400–390°С гомогенізація вклю-чень відбувалася з критич-ними явищами.

Сумарну характеристику хімічного складу флюїдів із включень оцінено за результатами вод-ної витяжки, %-екв.: Na+ – 36,9; Mg2+ – 24,7; Са2+ – 22,8; гідрокарбонат-іон – 46,1; гідросилікат-іон – 37,7. Виявлено також суттєвий вміст K+ (14,2 %-екв.) та Cl– (14,4 %-екв.). У незначних кількостях водна витяжка містить Li, Fe, сульфат-іон. Водні витяжки із кварцу-ІІІ характеризуються низькими концентраціями. У складі летких компонентів (за даними хромато-графічного мето-ду) визначено порівняно низькі значення загальної газона-сиченості та вмісту СО2 у кварці-ІІІ.

Кварц-полісульфідний комплекс представлений пара-генетичними асоціа-ці-я-ми, які сформувалися у такій послідовності: кварц-сфалерит-піритова, кварц-сфа-лерит-галенітова, кварц-халькопірит-блякло-рудна та кварц-барит-карбонат-на. Відкладенню цього мінерального комплексу, як і попередніх, передували порівняно інтенсивні тектонічні рухи й поновлення тріщинних структур. Мінерали цього комплексу накладені на раніше сформовані жили, зазвичай приурочені до зальбандів жил і зрідка утворюють власні рудні тіла.

Головними мінералами комплексу є кварц-IV, пірит-ІІ, галеніт, сфалерит, халькопірит, бляклі руди, кальцит і барит. Рідкісніші знахідки арсенопіриту, тетраедриту, самородного золота й арген-титу. Вторинні мінерали представлені халькозином, борнітом, ковеліном

Сингенетичні з цим комплексом первинні включення (четверта генерація включень) досліджені у кварці-IV, сфалериті й кальциті. Морфологія та розмір включень суттєво різняться. Фа-зові спів-від-но-шення первинних включень до-сить різноманітні, що зумовлено час-тим заки-панням мінералотворного флюїду. Характерною особливістю вклю-чень цієї генерації є суттєвий вміст у них СО2, який гомогенізується за темпе-ратури 8–27°С в рідку фазу, а за 29–32°С – у газову. Густина вуглекислотно-водних розчинів змінювалась від 0,869–0,671 на нижніх рівнях досліджуваних рудних стовпів до 0,303 г/см3 на верхніх гори-зонтах. Повна гомогенізація сингенних включень цієї генерації відбувалася за тем-ператури 340–150°С. Характерно, що густина вуглекис-лотно-водних флюї-дів у мінералотворній системі ритмічно знижувалася в процесі мінера-лоут-ворення, що, очевидно, пов’язано зі зниженням тиску від 160 (для ранніх асоціацій) до 23 МПа (для пізніх). Таке значне й виразне ритмічне зниження тиску в системі, зазвичай, зумовлює гетерогенізацію та фрак-ціонування флю-їдів, що надійно можна діагностувати за флюїдними вклю-ченнями. З проявами гетерогенізації часто пов’язують порушення кислот-но-основ-ної рівноваги у системі та розпад комплексних сполук золота.

У складі водних витяжок з кварцу-IV виявлено, %-екв.: Na+ – 26,5–47,7; K+ – 5,1–30,2; Ca2+ – 8,1–29,0; Mg2+ – 12,1–31,8; Cl– – 18,8–24,1; гідрокарбо-нат-іон – 33,6–43,2; гідросилікат-іон – 22,3–37,7. Виявлено також незначні кількості Li+, Sr2+, SO42–. Хроматографічним газовим аналізом підтверджено результати візуального вивчення включень. Визначено високу газонасиче-ність кварцу четвертої генерації (до 16 мл/г) зі значним вмістом СО2 (86–97 %).

Кварц-карбонатним комплексом завершилося формування барун-холбин-ських руд. Кварц-карбонатні жили цементують і перетинають раніше відк-ладені мінеральні комплекси на всіх рівнях родовища. Головними мінералами цього комплексу є карбонат-IV (кальцит) і кварц-V.

Сингенетичні включення (п’ята генерація включень) представлені низько-тем-пературними консерватами слабоконцентрованих гідротерм у кварці-V та кальциті. Рідка фаза цих включень займає 85–95 % об’єму вакуолі. Їхня гомогенізація відбувалася завжди у рідку фазу за температури 180–80°С (для кварцу) і 130–70°С (для карбонату). Отже, мінерали цього комплексу форму-вались із слабоконцентрованих кальцій-гідрокарбонатних флюїдів.

Узагальнені результати геолого-структурного, мінералого-генетичного та термобарогеохімічного дослідження руд Барун-Холбинського зо-лоторудного родовища дали змогу зачислити його до пневматолітово-гідро-термальних, мезотермальних утворень середніх глибин. Воно форму-валося в широкому діапазоні температури (500–70°С) й тиску (160–20 МПа). Золото криста-лізувалося за температури 260–200°С. Дослід-жу-ване родовище за класифі-кацією Н.В. Петровської можна зачислити до помірносуль-фідної золото-кварцової формації.

Зміни складу розчинних компонентів у мінералотворних флюїдах від по-чатку до завершення процесу мінералоутворення були дискретними зі спрямованою, часто переривчастою мінливістю загальної концентрації (від 45 до 0,5 % за NaCl-екв.) і кислотності розчинів за закономірної тенденції підвищення активності слабких кислот і лужноземельних металів.

Леткі компоненти у складі мінералотворних флюїдів представлені групою кислих (СО і, головно, СО2 – до 97 % за об’ємом) та інших (N2 – до 57 %; H2S, CH4, Н2О та H2 – значно менше) газів. Упродовж міне-ралоутворення від допро-дуктивного до продуктивного етапу зафіксовано збільшення кількості СО2.

Загалом флюїдний і термобаричний режим мінералоутворення під час формування досліджуваного об’єкту був дискретним; його відображено за допомогою розробленої температурно-парагенетичної схеми (див. рис. 1).

Кристалізація мінераль-них комплексів відбувалася у три етапи протягом п’яти стадій:

§

§

§

Початок кожного акту мінералоутворення пов’язаний з активізацією тек-тонічних процесів, вірогідно, з укоріненням інтрузій.

На підставі наведених результатів дослідження сформульоване перше поло-ження, що захищається у дисертаційній праці: сприятливими для відкла-дення золота в дослідженій постмагматичній середньотемпе-ра-турній пнев-матолітово-гідротермальній палеосистемі були вуглекис-лот-но-водні флю-їди глибинного походження, які функціонували при темпе-ратурі 260-200°С, за умови їхньої гетерогенізації (кипіння, розшару-вання тощо), що сприяло порушенню фізико-хімічної рівноваги в системі міне-ра-лоутво-рення і зумовлювало розпад золотоносних комплексних сполук.

ПРОСТОРОВЕ МОДЕЛЮВАННЯ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ УМОВ

МІНЕРАЛОУТВОРЕННЯ БАРУН-ХОЛБИНСЬКОГО ЗОЛОТОРУДНОГО РОДОВИЩА

Дослідження просторової мінливості головних фізико-хімічних параметрів мінералоутворення на Барун-Холбинському родовищі здійснене на підставі моделювання палеотемпературної, палеогідрохімічної, фазометричної та міне-ралого-фізичної зональності в межах зони Золотої.

Просторове моделювання палеотемпературних умов мінералоутворення на досліджуваному об’єкті виконано вперше. Ми мали на меті не тільки від-творити характер мінливості температури мінералоутворення в межах зони Золотої, а й спробували здійснити це на підставі просторових палеотем-пе-ратурних моделей, створених за результатами різних методів визначення температури – гомогенізації (рис. 2) та декрепітації включень (рис. 3).

Результати просторового моделювання палеотемпературних умов мінера-лоутворення на Барун-Холбинському родовищі, зокрема, у межах тектонічно ослабленої зони Золотої, засвідчують, що на різних гіпсо-метричних рівнях фізико-хімічні умови зруденіння дещо відрізнялися. Проду-ктивні мінерало-творні флюїди просякали літологічні товщі у тектонічно ослаб-лених зонах у вигляді систем флюїдних палеопотоків, формуючи на своєму шляху (на різних рівнях флюїдної колони) ділянки з підвищеним вмістом корисного компонента (рудні стовпи). Спочатку на нижніх рівнях золоте зру-деніння формувалось у вигляді рудних тіл першого типу (золотоносних ряс-носульфідизованих пачок порід) за температури 340–200°С. У подаль-шому процес формування золотого зруденіння охоплював середні рівні, на яких поширені рудні тіла у вигляді крутос-падних сульфідних чи кварц-сульфідних лінзоподібних покладів та різні за формою малосульфідні квар-цові жильні тіла (другий і третій морфоло-гічні типи) за температури 280–160°С. Найпізніше на верхніх горизонтах тектонічно ослабленої зони Золотої за температури 220–150°С формувалися рудні тіла четвертого морфологічного типу (золотоносні мінералізовані породи, що не мають чіткої межі зі вмісними породами, так звані мінералізовані зони).

Підвищені концентрації золота формувались у межах флюїдних палео-потоків на шляхах проникання мінералотворних вуглекислотно-водних флюї-дів продуктивної порції на рівні їхнього фракціонування (у даному випадку розшарування й кипіння). Власне у структурованих системах таких палео-потоків мінералотворних флюїдів (флюїдних колонах) зосереджені промислові скупчення золота.

На підставі проведеного градієнтного аналізу виявилося, що напруженість модельного палеотемпературного поля, побудованого за даними методу гомо-генізації, дещо вища порівняно з напруженістю поля, побудованого за даними декрепітації включень. Зокрема, палеотемпературний градієнт у центральній частині першого і другого флюїдних палеопотоків за даними першої моделі становить 16–18°С/100 м на глибинних рівнях флюїдних колон і 20–22°С/100 м – на верхніх, тоді як за даними декрептометричної моделі палеотемпературний градієнт глибинних рівнів флюїдної колони становить відповідно 23–24 та 25–26°С/100 м.

Палеотемпературне моделювання в межах Барун-Холбинського родовища свідчить, що побудована за даними декрепітації включень модель палеотем-пературного поля подібна за своєю конфігурацією до моделі теплового поля, створеної за даними гомогенізації включень. Отже, результати методичного дослідження з приводу можливості використання методу декре-пітації під час моделювання палеотемпературних умов мінералоутворення засвідчують, з одного боку, очевидну справедливість тверджень попередників щодо обме-жень використання методу декрепітації (Калюжний, 1982) в разі палеотем-пературного моделювання умов мінералоутворення, однак з іншого – свідчать про принципову можливість використання цього методу для виявлення мінливості температури в системах мінералоутворення.

Д р у г е п о л о ж е н н я: Вперше для еталонного родовища показано, що для виявлення загальної тен-денції мінливості температури у системах мінералоутворення, визна-чення напрямів і динаміки руху мінерало-творних флюїдів та напрямів до їхніх джерел можна використовувати не тільки моделі, побудовані за даними гомогенізації включень продук-тивних флюїдів, а й за резуль-татами їхньої декрепітації.

Для виявлення флуктуації хімічного складу флюїдів створені іоно- та газометричні моделі у площині вищеописаних палеопотоків на трьох рівнях поширення різних типів золотоносних руд (зони рясносульфідизованих слан-ців, кварц-сульфідизованих лінз і жил, прожилково-вкрапленого зруденіння).

Загалом на підставі вивчення водних витяжок із кварцу-ІV продуктивного кварц-полісульфідного комплексу вздовж флюїдних палеопотоків (рис. 4, а, б) виявлено головну тенденцію геохімічної еволюції середовища мінерало-ут-ворення, яка полягає в закономірному зниженні ролі сильних кислот (го-лов-но Сl–) та іонів лужних металів (зокрема, К+) за підвищення вагомості слабких кислот (HCO3–) та іонів лужноземельних елементів (Са2+, Мg2+, Ва2+).

Важливим показником мінливості хімізму мінералотворних флюїдів у просторі є зміна величини співвідношень вмісту окремих компонентів у складі флюїдних включень. Співвідношення Na+/K+ у складі продуктивних флюїдів від нижніх горизонтів родовища, де переважають рясносульфідизовані золо-тоносні сланці, до верхніх, де домінують прожилково-вкраплені руди, посту-пово зростає. Протилежну тенденцію виявлено щодо співвідношення суми лужних (Na+ + K+) та лужноземельних (Са2+ + Mg2+) елементів (див. рис. 4, в).

Газометричні моделі побудовано за даними хроматографічного аналізу газових витяжок із включень у кварці-ІV. Загальна газонасиченість кварцу найвища на рівні рясносульфідизованих золотоносних сланців (до 20,7 мл/г). Цей показник закономірно зменшується від нижніх горизонтів до верхніх, досягаючи 16,0 мл/г на рівні поширення кварц-сульфідних лінз і жил та 10,8 мл/г – на рівні зон прожилково-вкрапленого зруденіння.

Характерною особливістю продуктивних мінералотворних (золотоносних) флюїдів у межах Барун-Холбинського родовища є насиченість їх діоксидом вуглецю, вміст якого в газовій складовій, за даними хроматографічного аналізу валових газових витяжок, коливається від 82,4 до 97,9 %. Важливим є те, що суттєві вмісти золота, виявлені у межах флюїдних палеопотоків, завжди збі-гаються з ділянками максимальної насиченості продуктивних флюїдів ді-ок-сидом вуглецю та з рівнями порівняно різкого зменшення загальної газона-сиченості мінералотворних флюїдів (рис. 5).

ТЕРМОБАРОГЕОХІМІЧНІ ОЗНАКИ ТА КРИТЕРІЇ

ЗОЛОТОГО ЗРУДЕНІННЯ

Аналіз літературних даних (Кныш, 1981; Феофилактов, 1970 та ін.) та результати власних спостережень засвідчують, що для розшуків золоторудних родовищ і рудопроявів у межах Урік-Китойського рудного вузла можна застосовувати тектонічний, магматичний та мінералогічні критерії.

Водночас методами сучасної прикладної термобарогеохімії виявлено тіс-ний генетичний зв’язок підвищеного вмісту золота з різними фізико-хімічними параметрами мінералотворного середовища (Лазько и др., 1997; Ляхов и др., 1997, 2000, 2001; Попівняк, 1998; Павлунь, 2003). Закономірності, виявлені нами за допомогою часового та просторового моделювання мінералотворних процесів, що визначили просторове положення підвищеного вмісту золота на Барун-Холбинському родовищі, взяті за основу розробки комплексу термо-барогеохімічних критеріїв та ознак прогнозування ендогенного золотого зруденіння (Попівняк, 2002). Найважливіші серед них речовинні, параметричні та спеціалізовані.

Речовинні критерії та ознаки засвідчують пряму кореляцію золота з мінералотворними флюїдами певного складу.

Іонометричний критерій. В основу цього критерію ми поклали законо-мірність змін співвідношень лужних та лужноземельних елементів. Згідно з ним перспективними на виявлення корисного компонента вглиб золоторудних об’єктів можна вважати ділянки, де визначено порівняно невисоку загальну мінералізацію флюїдів у поєднанні з середньою величиною співвідношень Na+/K+ = 7–1 та (Na++K+)/(Ca2++Mg2+) = 4–1.

Газометричний критерій ґрунтується на виявленні кореляційного зв’язку між вмістом золота і СО2 (за даними хроматографічного аналізу). Ступінь насичення жильного кварцу включеннями вуглекислотно-водних флюїдів з урахуванням температури їхньої гомогенізації дає змогу судити про умови локалізації продуктивних на золото мінеральних асоціацій.

Параметричні критерії розроблено за результатами порівняння даних термобарогеохімічного визначення фізико-хімічних параметрів продук-тивних мінералотворних флюїдів (температури й густини) та поширення корисного компонента.

Палеотемпературний критерій ґрунтується на визначенні особливостей динаміки палеотемпературного процесу продуктивного мінералоутворення в часі та просторі. На Барун-Холбинському родовищі ми визначили всі необхідні палеотемпературні показники для кількісного прогнозування та оцінки перс-пективності глибоких горизонтів рудних тіл: загальний темпера-турний діа-пазон продуктивного мінералоутворення (340–150°С); температур-ний інтервал відкладання золота (260–200°С); палеотемпературний градієнт (у середньому для родовища становить 19°С/100 м).

За цими показниками можна досить надійно визначити перспективність рудних тіл углиб, визначати загальний розмах зруденіння та рівень ерозійного зрізу рудних тіл (Ляхов, 1985; Ляхов та ін., 1995).

Густинометричний критерій розроблено на підставі вивчення численних родовищ (Ляхов и др., 1995; Попівняк, 1998), що засвідчило вирішальне значення густини мінералотворних флюїдів на формування рудних стовпів. На Барун-Холбинському родовищі густина флюїдів уздовж флюїдних палео-потоків від нижніх горизонтів до верхніх змінювалась у загальному діапазоні від 0,87 до 0,27 г/см3. Виявлення у мінералах включень, що містять діоксид вуглецю, густина якого не перевищує 0,3 г/см3, свідчить про верхній рівень досліджуваних ділянок.

Спеціалізовані критерії та ознаки ґрунтуються на певних спеціалізованих термобарогеохімічних даних та їхній кореляції з золотом.

Фазово-агрегатний критерій розроблено за літературними даними (Ляхов и др., 1995; Попівняк, 1998; Павлунь, 2000). Виявлено, що різке зниження тиску і спричинена ним гетерогенізація (закипання) флюїдів у системі мінера-лоутво-рен-ня сприяли руйнуванню комплексних сполук, які переносили золото (DrumOhmoto, 1985; Cole, Drummond, 1986). У межах досліджуваного родовища ступінь гетерогенізації флюїдів, що є функцією різкого перепаду тиску, ви-користано як важливий спеціалізований критерій золотоносності.

На підставі наведеного матеріалу сформульоване третє положення, що захищається у роботі: чіткі зміни головних показників фізико-хімічних умов (температура, тиск, склад, густина продуктивних флюїдів) упродовж процесу мінералоутворення та у геологічному просторі є підґрунтям комплексу термобарогеохімічних пошуково-оцінних критеріїв, серед яких головними є іонометричний, газометричний, палеотемпера-турний, густи-но-метричний, фазово-агрегатний.

ЗАСТОСУВАННЯ ТЕРМОБАРОГЕОХІМІЧНИХ КРИТЕРІЇВ

У РАЗІ ПРОГНОЗНОЇ ОЦІНКИ ЛИПНЯЗЬКОГО РУДНОГО ВУЗЛА

Досвід, набутий нами під час дослідження фізико-хімічних умов мінерало-утворення на Барун-Холбинському золоторудному родовищі, ми застосували для визначення перспектив глибоких горизонтів рудопроявів “Овражний” та “Контактовий” Липнязького рудного вузла Звенигородсько-Ганнівської метало-генічної зони Кіровоградського блока Українського щита.

За результатами термобарогеохімічних досліджень генезис і температурний ре-жим золотого зруденіння в межах Липнязького рудного вузла можна зобразити за допомогою чотиристадійної схеми процесу мінералоутворення, що відбу-вався у три етапи:

І – допродуктивний етап: кремнекислотно-лужна стадія (490–440°С), ранньосульфідно-кварцова (415–290°С);

ІІ – продуктивний етап: золото-сульфідно-кварцова (370–200°С);

ІІІ – післяпродуктивний етап: карбонатно-кварцова (140–100°С).

Виявлено ознаки двох механізмів відкладання золота з однієї золотоносної вуглекислотно-водної порції флюїдів. Зокрема, частина золота відкладалася на сформованих раніше електрохімічно-активних сульфідах (ранні сульфіди), а час-ти-на його була відкладена під час розшарування флюїдів завдяки розпаду золото-носних комплексних сполук (вірогідно, AuCl0, AuCl2– (Cole, Drum1986), Au(HS)0, Au(HS)2– (Benning, Seward, 1996) за умов інтенсивного кипіння при температурі 280–220°С і тиску 145–25 МПа.

Враховуючи дані щодо загального температурного діапазону продуктивної стадії мінералоутворення (370–200°С), темпу охолодження мiнералотворних флюїдiв (за палеотемпературним градієнтом – 8,5–8,8°/100 м) і значення температури на рівні дослiдження рудотворної палеосистеми, припустимий вертикальний розмах палеотемпературних зон, сприятливих для золотого зру-денiння, в межах рудопрояву “Овражний” становить 1100 м, а рудопрояву “Кон-тактовий” – 900 м углиб від рівня сучасного ерозійного зрізу. Більшу еродованість рудопрояву “Контактовий” побічно підтверджують знахідки метану у валових газових витяжках із кварцу цього рудопрояву.

За даними газової хроматографії виявлено кореляцію між вмістом золота і СО2 в межах рудопрояву “Овражний”. Цю закономірність використано як газометричний критерій для оцінки перспективності глибоких горизонтів досліджуваного об’єкта. Надійність використання цього критерію пiдсилю-ється виявленням кипіння й розшарування продуктивних флюїдiв (фазово-агрегатний критерій).

На підставі геолого-мінералогічних і термобарогеохімічних досліджень золоте зруденіння Липнязького рудного вузла зачислено до малосульфідної золото-кварцової формації, а також до порівняно термостатованих середньо-баричних золотоконцентрувальних гідротермальних систем за класифікацією Ю.В. Ляхова та ін.