Донецька державна академія управління

ПЕТРИК Валентин Михайлович

УДК 35.01: 261.07

ШЛЯХИ ТА МЕХАНІЗМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

(НА ПРИКЛАДІ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ)

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор політичних наук, старший науковий співробітник СЬОМІН Сергій Валерійович, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, Керівник Управління проблем внутрішньополітичної безпеки (м. Київ).

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор ШУБА Олексій Васильович, Верховна Рада України, заступник завідуючого відділом Апарату (м. Київ);

кандидат наук з державного управління Братковський Мирон Леонідович, Донецька державна академія управління Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін (м.Донецьк).

Провідна установа: Національна академія державного управління при Президентові України, Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування.

Захист відбудеться 19.05.2004 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 в Донецькій державній академії управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецької державної академії управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розіслано 16.04. 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Я.С.Клейнер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна з перших днів існування як незалежна держава проголосила світові про своє бажання неухильно дотримуватися принципів демократії. Її прагнення стати повноправним членом Європейської Співдружності потребує від неї всебічної гармонізації суспільного життя, зокрема, в духовній сфері, актуалізує питання наукового забезпечення процесу регулювання державно-церковних відносин.

Релігійний чинник в умовах політичних, соціальних та економічних трансформацій набуває все більшого впливу на процеси в державі й стає невід’ємним атрибутом суспільного життя. Релігійні організації, володіючи значними матеріальними та людськими ресурсами і маючи безпосередній вихід на електорат, стали важливим елементом української суспільно-політичної сфери. Нерідко вони опікуються не стільки інтересами громадян, суспільства та держави, скільки відстоюють власні інтереси, а інколи інтереси іншої держави чи її політичних кіл. Участь служителів культу у виборчих кампаніях на усіх рівнях, узгодженість дій місцевих органів влади та регіональних церковних осередків, вихід релігійного життя за межі державних кордонів – це далеко не повний перелік позицій, за якими релігійний чинник набуває дедалі більшого впливу на національну безпеку України. Історичний досвід переконує, що недостатня увага і некерованість процесами, які відбуваються в гуманітарній сфері загалом та релігійному житті зокрема, може призвести до серйозних соціально-політичних конфліктів.

Особливістю сучасної релігійної ситуації в України є збільшення чисельності та впливу не тільки традиційних, але й новітніх релігійних об’єднань (далі - неокультів). На відміну від історичних українських конфесій, вони не мають досвіду засвоєння поступу національної етнокультури. Більш того, діяльність деяких з них містить в собі значний потенціал деструкції, що загрожує підвалинам стабільності українського суспільства. Одночасно насторожує той факт, що релігійні практики деяких представлених у нашій країні неокультів порушують гарантовані Конституцією та законами України права людини. Поширення в Україні окремих новітніх релігійних віровчень нині перестало бути лише міжконфесійною проблемою і дедалі більше впливає на стабільність у державі. В зв’язку з цим серйозної уваги потребує розгляд питання протидії експансії іноземних місіонерів, висвітлення фактів їхньої протиправної діяльності.

Головним завданням відповідних державних інституцій України як демократичної держави у сфері захисту суспільства та прав і свобод громадян від негативного впливу неокультів є:

-

-

-

Україні як суверенній державі необхідно формувати та відпрацьовувати механізми забезпечення власних національних інтересів, зокрема шляхом розробки і впровадження відповідної державної політики в духовно-релігійній сфері. Будь-яке посягання на життєві інтереси нації в духовно-релігійній сфері є прямою загрозою її існуванню і потребує швидкої та дієвої мобілізації всіх захисних механізмів державної й суспільної протидії.

Особливо пильної уваги потребують неокульти, які необхідно систематично ретельно вивчати на загальнодержавному рівні науковцям різних галузей знань (державного управління, релігієзнавства, правознавства, політології, психології тощо) та представникам відповідних державних органів. Це вивчення необхідно проводити з метою розробки механізмів вдосконалення державно-церковних відносин, адаптування вітчизняного законодавства до міжнародних нормативно-правових стандартів, поширення інформації серед широкого загалу про діяльність неокультів, а також правового обґрунтування впровадження щодо їх екстремістськи налаштованих представників карних санкцій для ефективної протидії порушенням, які становлять загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю та моральному стану населення, правам і свободам людини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з тематикою науково-дослідницьких робіт Донецької державної академії управління, яка затверджена на засіданні Вченої ради ДонДАУ від 28.01.99, зокрема роботи проводилися за темою №99.06.03 “Розробка науково-методичних основ та інструментальних засобів прийняття управлінських рішень в органах влади та управління з використанням сучасних інформаційних технологій” (номер державної реєстрації 0102U001293) та розробляється в межах науково-дослідницької роботи Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та НАН України – “Аналіз основних показників розвитку соціальних програм” (номер державної реєстрації 0103U005039) і безпосередньо пов’язана з науковою темою відділу моніторингу соціальних процесів. У рамках цих тем автором розроблені пропозиції з вдосконалення державно-церковних відносин в Україні та методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців. Результати особистої участі автора у цих дослідженнях публікувалися в наукових виданнях та у вигляді тез доповідей.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в розробленні концептуальних засад та механізмів вдосконалення державно-церковних відносин в Україні з метою забезпечення національної безпеки у духовно-релігійній сфері.

Відповідно до цієї мети визначено завдання дослідження:

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження виступають сучасні державно-церковні відносини в Україні, що розглядаються в контексті забезпечення національної безпеки держави.

Предметом дослідження є шляхи та механізми вдосконалення відносин між органами державного управління й новітніми релігійними об’єднаннями в Україні.

Методи дослідження: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, історичний, логічний, системний, порівняльний, статистичний, соціально-правового аналізу та ін. Методи аналізу та синтезу використовувались для пізнання найбільш визначальних ознак особливостей формування й розвитку державно-церковних відносин як на теренах України, так і загалом у світі. Індукції та дедукції - для вивчення особливостей діяльності в нашій країні неокультів. Історичний - для аналізу еволюційного процесу реформування державно-церковних відносин та протидії протиправній діяльності неокультів у різних країнах світу, зокрема в Україні. Логічний - для дослідження найбільш загальних змістовних сторін функціонування неокультів для встановлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків з протиправними діями їх представників. Системний - для вивчення характеристики неокультів (у правовому, релігієзнавчому, політологічному та психологічному аспектах). Порівняльний – при порівнянні систем державно-церковних відносин у різних країнах світу. Статистичний - під час опрацювання та аналізу матеріалів дисертації. Соціально-правового аналізу - для дослідження діяльності неокультів загалом як явища, так і конкретних протиправних дій їх представників, а також застосовується для аналізу законодавчої бази України та різних країн світу.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в теоретичному обгрунтуванні необхідності вдосконалення та розробка нових механізмів державно-церковних відносин в Україні. Вона розкривається в таких наукових результатах.

Вперше:

-

-

-

-

Удосконалено:

-

-

-

Отримало подальший розвиток:

розкриття шляхів та механізмів використання як державною службою загалом, так і окремими державними службовцями позитивного світового досвіду регулювання державно-церковних відносин.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у:

-

-

-

-

-

Методичні підходи і рекомендації, сформульовані у дисертації, були впроваджені в процесі підготовки наукових досліджень та першого засідання постійно діючого “круглого столу” “Соціальна безпека: пошук нової парадігми”, а також були використані при підготовці та проведенні занять з представниками Центру перспективних соціальних досліджень (довідка № 01/1 – 95 від 16.09.2003 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібною науковою працею, в якій відображені результати, отримані здобувачем у процесі аналізу та узагальнення відповідних наукових праць і власних розробок. Окремі положення дисертації викладені у дев’яти публікаціях, виконаних у співавторстві. Персональний внесок дисертанта у написанні цих праць такий: у статтях з С.М.Левченком “Київ до 2000 року” - задум, особливості культової практики “Церкви Христа”; В.В.Остроуховим: “Івановство”, “Порівняльній аналіз класифікацій новітніх та нетрадиційних релігій, окультно-містичних течій”, “Проти ерозійного впливу неокультів”, “Ловці довірливих душ” - задум, завдання, висновки, рекомендації; С.В.Сьоміним - “Деякі шляхи вдосконалення державно-церковних відносин із застосуванням європейського досвіду” – аналіз систем держано-церковних відносин країн Європи, висновки; навчальному посібнику “Соціально-правове регулювання діяльності релігійних організацій” (автори С.І.Голотін, Ю.Г.Кальниш, В.М.Петрик та ін.): розділ 3 - “Проблеми регулювання та шляхи вдосконалення державно-церковних відносин в Україні”; монографії “Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України” (автори В.М.Петрик, Є.В.Ліхтенштейн, С.В.Сьомін та ін.): задум, розділ 1 - “Класифікація та загальна характеристика новітніх і нетрадиційних релігій та окультно-містичних груп”, розділ 2 - “Християнські групи”, розділ 5 - “Сатанинські секти”, розділ 6 - “Наукологічні культи”, розділ 8 - “Соціально-правовий аналіз діяльності новітніх та нетрадиційних культів”, підрозділ 3.1 - “Міжнародне товариство свідомості Крішни”, підрозділ 3.2 - “АУМ сінрікьо”, підрозділ 3.3 - “Рух Ошо”, підрозділ 4.2 - “Церква Єднання”, підрозділ 4.3 - “Бахаїзм”, підрозділ 4.4 - “Церква останнього заповіту”, підсумковий висновок; монографії “Держано-церковні відносини: світовий досвід і Україна (історико-політичний аналіз)” (автори С.В.Сьомін, Ю.Г.Кальниш, В.М.Петрик та ін.): задум, розділ 2 - “Духовно-релігійна складова національної безпеки України”; довідковому посібнику “Збірник нормативно-правових актів щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій” (упорядники В.М.Петрик, В.В.Остроухов) розділ 2 – “Вітчизняні нормативно-правові акти щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій”.

Апробація результатів дисертації. Основні результати, теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації були оприлюднені на шести наукових та науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Реформування державної служби в Україні: стан, проблеми, перспективи” (28 травня 1998 року); Міжнародна наукова конференція “Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи” (10-11 грудня 1998 року), Міжнародна науково-практична конференція “Механізм захисту прав і свобод людини в Україні” (11-12 червня 1999 року), Міжнародна конференція “Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку” (15-16 квітня 1999 року); Міжнародна науково-практична конференція “Православні духовні цінності і сучасність” (21 березня 2003 року); науково-практична конференція з міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (29 травня 2003 року), Міжнародна науково-практична конференція “Тоталітарні культи в сучасному соціально-культурному просторі України: загроза національному менталітету та державній безпеці” (21 листопада 2003 року) та наукових публікаціях. Частина матеріалів знайшла своє відображення у навчальному та довідковому посібниках. Результати дисертаційного дослідження було апробовано під час проведення лекційних та семінарських занять у Національній академії Служби безпеки України і Європейського університету.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у двох монографіях, трьох статтях у збірниках наукових праць, дев’яти статтях наукових журналів, чотирьох матеріалах і тезах конференцій, навчальному та довідковому посібниках.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного змісту дисертації становить 184 сторінки, загальний обсяг – 197 сторінок. Використано 149 джерел на 13 сторінках та 12 додатків на 13 сторінках, у яких міститься 10 схем і 1 таблиця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито його зв’язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, а також особистий внесок здобувача та апробація результатів дисертації.

У першому розділі “Світова практика побудови сучасних систем відносин держави з новітніми та традиційними релігіями” подано огляд літератури за темою і вибір напрямків дослідження, охарактеризовано протиправну діяльність представників неокультів у різних державах, а також проаналізовано світовий досвід державно-церковних відносин із протидії протиправній діяльності неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури.

Дослідження феномену неокультів та проблем, які виникають у зв’язку з їх функціонуванням, проводили релігієзнавці, правознавці, політологи, психологи та фахівці з ін. галузей знань. Вони розглядали різні аспекти цієї проблематики: класифікація неокультів, протиправні діяння їх представників, заходи з протидії цим діянням, державна політика щодо новітніх релігійних об’єднань, психологічні аспекти їхньої культової практики та ін.

Моделі відносин між державою та релігійними об’єднаннями, зокрема новітніми, у різних країнах світу розглядали С.Бийсбервельд, Б.Вайг, К.Дьюрем, В.Єленський, Г.Моран, Х.Папасторис, Г.Робертс, Р.Торфс, С.Феррарі, Д.Шорт, А.Подлекс, Р.Зиппелиус та ін. Вони дослідили системи державно-церковних відносин у різних державах світу. Світовий досвід державно-церковних відносин потребує ґрунтовного аналізу та узагальнення з метою його творчого використання для вдосконалення державної політики України щодо релігійних організацій.

Державну політику України щодо релігійних організацій розглядали В.Бондаренко, В.Єленський, Ю.Кальниш, М.Навіченко, О.Разумков, С.Сьомін, О.Шуба та ін. Вони проаналізували широкий спектр проблем з цієї тематики, проте питання щодо конкретних механізмів вдосконалення державної політики щодо новітніх релігійних об’єднань ще й досі залишаються мало дослідженими.

У книгах Є.Балагушкіна, А.Григоренка, І.Григулевича, П.Гуревича, Є.І.Парнова, К.Привалова міститься значний обсяг інформації щодо історії, культової та позакультової практики новітніх релігійних об’єднань, але їхня діяльність, зокрема протиправна, розглядається лише стосовно західноєвропейських країн, США та інших держав далекого зарубіжжя.

Незважаючи на те, що перші представники неокультів з’явились у СРСР на початку 70-х років ХХ століття, а з кінця 80-х починається значний зріст їх кількості, радянські вчені діяльність вітчизняних неокультів досліджували мало. Велику увагу аналізу протиправної діяльності неокультів приділив у своїх роботах С.Сьомін. Він розглядає ступінь загрози державі, суспільству і його окремим громадянам від деструктивної діяльності неокультів, а також визначає чинники загроз національній безпеці України в релігійній сфері. С.Сьомін не тільки розглядає протиправну діяльність неокультів, а й розробляє окремі пропозиції щодо протидії цій діяльності.

У роботах зазначених вище авторів розкриваються широкі спектри проблем, пов’язаних з протиправними діяннями представників неокультів у різних державах, зокрема в Україні. Їх аналіз свідчить, що матеріали мають велике наукове й практичне значення і є базою для подальшого дослідження, але слід зазначити, що потребує подальшої розробки питання вдосконалення системи заходів щодо виявлення, попередження та припинення протиправної діяльності неокультів в Україні.

Психологічні аспекти діяльності неокультів досліджували А.Барах, О.Дворкін, Н.Дудар, П.Косуха, В.Михайлов, С.Сьомін та ін. Вони розглянули такі питання: особливості психології адептів неокультів, технології їх вербування, маніпулювання свідомістю у лавах цих організацій, а також негативні наслідки для психічного і фізичного здоров’я, які може викликати участь у культовій практиці окремих новітніх релігійних рухів та ін.

Існують різноманітні класифікації неокультів, і тому в цьому питанні немає єдиної загальновизнаної думки. Наприклад, класифікацію новітніх релігійних об’єднань наводили у своїх роботах Є.Балагушкін, О.Дворкін, Н.Дудар, Ю.Калінін, Д.Крисидес, А.Лахно, В.Лубський, Д.Макдауелл, А.Радугін, Т.Родзак, М.Савєльєва, Д.Степовик, Д.Стюарт, С.Сьомін, В.Теремко, Р.Уолліс, Л.Филипович, А.Черній та ін.

Аналізуючи розглянуті вище класифікації, можна зробити висновок, що немає єдиної думки з цього питання. Для більшості класифікацій критерієм поділу є сутність, значної їх частини – форма, а в окремих класифікаціях поєднуються одночасно ці два критерії. Творчо розвиваючи ідеї авторів зазначених класифікацій, ми зробили висновок про необхідність розробки та використання двох окремих класифікацій: критерієм першої є форма функціонування, а другої – сутність.

Проведений аналіз свідчить, що представники неокультів нерідко займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі. Негативним наслідком перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Безумовної шкоди здоров’ю членів неокультів завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв. Деякі неокульти принижують особистість, завдають шкоди фізичному та психічному здоров’ю населення, порушують національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання й ухиляння від сплати податків, вживають наркотики тощо.

Це привернуло увагу світової спільноти, урядів, неурядових організацій та традиційних церков багатьох країн світу, що призвело до необхідності розробки та впровадження відповідних запобіжних заходів із протидії зазначеним правопорушенням.

У другому розділі “Неокульти як складова релігійної мережі України” розкрито методологію дослідження, розглянуто загальні ознаки неокультів, причини їх виникнення та розповсюдження в Україні, а також класифікаційна характеристика неокультів.

У результаті проведеного аналізу характерних ознак неокультів розроблено нову класифікацію цих об’єднань за двома різними ознаками: формою функціонування та сутністю. За формою функціонування вони поділяються на: церковні організації, курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей, філософські школи, школи східних бойових мистецтв, центри й гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм. За сутністю неокульти поділяються на: християнські, східного типу (орієнталістські), синкретичні, сайєнтологічні (наукологічні), езотеричні, язичницькі та сатанинські.

Визначено ступінь загрози національній безпеці України від протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспiльства та окремих громадян:

-

-

-

-

-

-

У третьому розділі “Основні напрями вдосконалення державно-церковних відносин в Україні” розглядаються релігійні організації як об’єкт державної політики та стратегія реалізації національних інтересів України в духовно-релігійній сфері.

Досліджуються державно-церковні відносини в Україні. Визначається духовно-релігійна складова національної безпеки України - стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського суспільства (особи, груп віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання та відповідна система суспільно-політичних заходів, яка забезпечує цю захищеність. Ця складова залежить від стану релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцерковних та внутрішньоцерковних стосунків), який є чи за певних обставин може бути загрозою для національних інтересів держави, стабільного розвитку суспільства, здійснення прав і свобод громадян.

Головним суб’єктом духовно-релігійної складової національної безпеки є Українська держава, яка разом із національною церквою (церквами) проводить цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити духовну єдність Українського народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства. Результатами такої політики повинна стати якомога повніша реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері й, насамперед, зміцнення суверенітету й незалежності України, ефективне та соціально орієнтоване державне управління духовними процесами, свобода волевиявлення й реалізація духовних потреб як окремого громадянина, так і всього українського суспільства, конструктивне розв’язання міжконфесійних конфліктів тощо.

У вдосконаленні державно-церковних відносин в Україні доцільно використовувати позитивний досвід різних держав із протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв’язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів.

Службовцям законодавчих та виконавчих органів України потрібно враховувати в своїй роботі практичний досвід країн Європи та ін. держав, що давно й ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, у разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури.

На основі аналізу діяльності неокультів у дисертації вироблено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з метою оптимізації системи державно-церковних відносин з урахуванням світового досвіду та розроблено організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців.

ВИСНОВКИ

У дисертації досліджено комплекс проблем, пов’язаних з розробкою концептуальних засад та механізмів вдосконалення державно-церковних відносин в Україні з метою забезпечення національної безпеки у духовно-релігійній сфері.

У результаті проведеного аналізу характерних ознак неокультів розроблено нову класифікацію цих об’єднань за двома різними ознаками: формою функціонування та сутністю. За формою функціонування вони поділяються на церковні організації, курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей, філософські школи, школи східних бойових мистецтв, центри і гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм. За сутністю неокульти поділяються на християнські, східного типу (орієнталістські), синкретичні, сайєнтологічні (наукологічні), езотеричні, язичницькі та сатанинські.

Діяльність значної кількості неокультів супроводжується масовими порушеннями закону у різних країнах світу. Деякі неокульти принижують особистість, завдають шкоди фізичному та психічному здоров’ю населення, порушують національне законодавство, культивують расистську ідеологію, практикують фінансові зловживання й ухиляння від сплати податків, вживають наркотики тощо. Проведений аналіз свідчить, що представники неокультів нерідко займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі.

Одним із негативних наслідків перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Безумовну шкоду для здоров’я членів неокультів завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв. Особливе занепокоєння викликає залучення до неокультів дітей, які ще не можуть передбачити майбутніх негативних наслідків перебування в них, виконання ними відповідних культових правил. Це привернуло увагу світової спільноти, урядів, неурядових організацій та традиційних церков багатьох країн світу, що призвело до розробки та впровадження відповідних запобіжних заходів із протидії зазначеним вище правопорушенням.

Європарламент рекомендував країнам ЄС створити спеціальні парламентські комісії для дослідження діяльності неокультів. Чотири вже створили такі комісії: Австрія, Бельгія, Німеччина і Франція. Було рекомендовано також захищати права і свободи громадян ЄС від негативних виявів з боку певних неокультів шляхом забезпечення широким верствам населення доступу до інформації про різні релігії, сприяти вільному вибору релігії й утвердженню поваги до інших, а в разі порушення закону - вжити адекватних заходів, незважаючи на те, якою релігією прикриваються порушники. Інформація про різні релігійні утворення, їхні особливості та реальну дійсність повинна бути доступна широкому загалу. Вступаючи до тієї чи іншої релігійної організації, люди повинні бути інформовані про те, що вони можуть вийти з них. Нарешті, ті, хто працює в релігійних об’єднаннях, мають бути зареєстровані в органах соціального забезпечення і на них повинні поширюватися всі соціальні гарантії.

Розглянувши законодавство та політику Європарламенту щодо новітніх релігійних об’єднань у контексті євроінтеграції України, зроблено висновок, що необхідно враховувати його рекомендації при формуванні державної політики нашої держави. Європарламент рекомендує ефективно застосовувати чинне законодавство проти зловживань у релігійній сфері, забезпечити такі законодавчі - адміністративні, фіскальні, карні - заходи, котрі б виявилися достатніми для попередження незаконної діяльності неокультів. Європарламент пропонує більш інтенсивно обмінюватися інформацією між державами із “сектантської” проблематики, а також бути більш пильними, аби субсидії ЄС не були використані для незаконної сектантської діяльності. Також розроблено такі заходи, які доцільно впровадити в Україні:

-

-

-

-

-

Проаналізувавши світову практику державно-церковних відносин, зроблено висновок, що надання державного статусу окремим церквам, а також відкрита та цілеспрямована протекціоністська політика стосовно них (на зразок Великої Британії, Греції, Франції, Туркменістану, Узбекистану, Вірменії та деяких країн) суперечать українській ментальності, і тому є неприйнятною для нашої держави. До того ж така політика на українських теренах може спровокувати конфлікти на релігійному ґрунті, тиск міжнародних правозахисних організацій, а також введення санкцій щодо України деякими державами, насамперед США, що агресивно захищають інтереси релігійних об’єднань американського походження за кордоном з ідеологічних міркувань, вбачаючи в них інструмент духовної експансії, “експортування” американського способу життя та розробки механізму втручання у внутрішні справи інших держав. Законодавство та державна політика США не надають привілеїв ніяким конфесіям тому, що кожна з них не може бути традиційною для “країни емігрантів”. Україна має традиційні церкви, що стали носіями національної культури, тому досвід США хоч і цікавий, але для нашої держави не має практичного значення.

Більш корисним для України є досвід державно-церковних відносин Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Литви, Росії та деяких інших країн. Наприклад, російське та литовське законодавства запроваджують часовий ценз для надання особливого статусу релігійним організаціям, а Німеччина – кількісний. Італійський закон про церкву створює систему, що має три рівні для різних релігійних організацій, а особливий статус традиційним церквам надається шляхом укладання конкордату з державою. На відміну від італійського, законодавство Іспанії розрізняє чотири групи релігійних організацій, що суттєво відрізняються у правах. У Бельгії шість традиційних конфесій мають значні привілеї порівняно з іншими релігійними організаціями, а в Австрії - дванадцять.

Україна проголосила своїми основними державотворчими принципами забезпечення за кожним громадянином права на свободу світогляду і віросповідання, взявши на себе зобов’язання сприяти здійсненню цього права, а також охороняти та захищати зазначені свободи. Маючи за мету проведення такої державно-церковної політики, яка б базувалася винятково на ідеології миру, зміцненні національної єдності та захисті національних інтересів, необхідно постійно вдосконалювати правову базу взаємин держави й релігійних організацій.

Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної, демократичної та правової держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій концепцій та програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, військова, науково-технологічна, інформаційна тощо. Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України визначаються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю вжиття заходів, адекватних характеру та масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави. Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція та інші закони і нормативно-правові акти України, а також визнані нашою державою міжнародні акти й угоди.

У результаті дослідження державно-церковних відносин в Україні визначено духовно-релігійну складову національної безпеки нашої держави - стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського суспільства (особи, груп віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання та відповідна система суспільно-політичних заходів, яка забезпечує цю захищеність. Ця складова залежить від стану релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцерковних та внутрішньоцерковних стосунків), який є чи за певних обставин може бути загрозою для національних інтересів держави, стабільного розвитку суспільства, здійснення прав і свобод громадян.

Головним суб’єктом духовно-релігійної складової національної безпеки є Українська держава, яка разом із національною церквою (церквами) здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити духовну єдність Українського народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства. Результатами такої політики повинна стати якомога повніша реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері й, насамперед, зміцнення суверенітету й незалежності України, ефективне та соціально орієнтоване державне управління духовними процесами, свобода волевиявлення й реалізація духовних потреб як окремого громадянина, так і всього українського суспільства, конструктивне розв’язання міжконфесійних конфліктів тощо.

Духовно-релігійний фактор безпосередньо впливає і суттєво підвищує небезпеку основних загроз національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, військовій, інформаційній. Найважливішими чинниками духовно-релігійної складової національної безпеки України є такі:

-

-

-

-

До основних принципів захисту національних інтересів України в духовно-релігійній сфері можна віднести такі:

-

-

-

-

-

Враховуючи складну економічну, соціальну, політичну й культурно-релігійну ситуацію в країні, недосконалу правову базу, порівняно низький рівень життя населення України, необхідно мати на увазі те, що неокульти будуть ще більше використовуватись для втручання в наші внутрішні справи, впровадження чужих цінностей, які далекі від української національної культури й традицій. Загалом діяльність неокультів не сприяє розвиткові національної самосвідомості народу нашої держави, збереженню й розвитку українських історичних традицій і культури.

У дисертації визначено ступінь загрози національній безпеці України від протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для держави, суспiльства та окремих громадян:

1. Використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої і місцевої влади та засоби масової інформації.

2. Поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам.

3. Можлива поява окремого войовничого релігійного об’єднання, дiяльнiсть якого може призвести до загибелi людей, масових заворушень та терористичних актів.

4. Провокування та загострення конфліктів на релігійному й національному ґрунті.

5. Поширення впливу неокультiв, дiяльнiсть яких супроводжується пiдривом громадського порядку, ушкодженням здоров’я й моральностi населення. Використання спецiальних хiмiчних препаратів і апаратури, котрі надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслiдування, а в деяких випадках i фiзичний тиск на тих, хто вирiшив залишити громаду.

6. Використання релiгiйних органiзацiй кримiнальними структурами. Можливе вiдмивання через них “брудних” грошей, отриманих злочинним шляхом, чи, навпаки, використання пожертв і, навiть, самих вiруючих для протиправної діяльності. У цьому зв’язку створює небезпеку поширення наркоманiї. Переважна більшість неокультів є або релiгiйними об’єднаннями, що звiльняються вiд сплати податкiв з грошей, якi надходять вiд пожертвувань, або громадськими організаціями, які не сплачують податків з членських внесків. З’являється можливiсть вести “бiзнес”, завдяки якому шахраї намагаються заробляти великi грошi, вводячи в оману людей. Нерідко представники релігійних та громадських організацій, зокрема неокультів, під прикриттям статутної господарської займаються незаконною комерційною діяльністю та не сплачують податків отриманих від її проведення, а також під виглядом гуманітарної допомоги ввозять комерційні товари.

Для вдосконалення державно-церковних відносин в Україні доцільно використовувати позитивний досвід різних держав з протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв’язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та ін. можливостей ЄС для створення державних і незалежних інформаційних центрів з вивчення неокультів та неурядових організацій жертв або родин жертв діяльності неокультів.

Для службовців законодавчих та виконавчих органів України має практичне значення досвід країн Європи та ін. держав, що давно й ефективно застосовують цілий спектр форм державного втручання: створення відповідних законодавчих рамкових умов, просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність неокультів, у разі необхідності, попередження про їх небезпеку, допомога особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності неокультів, впровадження протекціоністської політики стосовно традиційних церков як носіїв національної культури.

Аналізуючи діяльність неокультів, ми виробили пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з метою оптимізації системи державно-церковних відносин в Україні з урахуванням світового досвіду та розробили організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців, які полягають у впровадженні такої системи заходів:

По-перше, внести вiдповiднi змiни у законодавство України, що значно підвищили б ефективність державних органiв, спрямовану на протидiю деструктивнiй дiяльностi неокультiв. На жаль, через недосконалість правової бази України щодо діяльності на її теренах деструктивних культів правоохоронні та інші державні органи не мають можливості в повному обсязі запровадити потрібний механізм протидії антиконституційним виявам з боку зазначених угруповань.

З цією метою пропонується:

1. Вжити заходів до реального відокремлення церкви від політики зокрема та від держави у цілому. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави.

2. Внести зміни і доповнення до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, якими:

-

-

-

-

3. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, котрий би регулював процедуру звернення до