Дніпропетровський національний університет

ПОЛЯНСЬКА Вікторія Юріївна

УДК 331

СИМВОЛІЧНА ПОЛІТИКА ЯК

СИСТЕМА ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

ШЕПЄЛЄВ Максиміліан Альбертович,

Дніпропетровський національний університет,

доцент кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

СУРМІН Юрій Петрович,

Інститут проблем державного управління та

місцевого самоврядування Національної академії

державного управління при Президентові України,

заступник директора – начальник Центру

соціологічних досліджень та моніторингу

кандидат політичних наук, доцент

КАЛІНОВСЬКИЙ Юрій Юрійович,

Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого,

доцент кафедри філософії

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет

ім. К.Д. Ушинського, Міністерство освіти і науки України,

м. Одеса

Захист відбудеться 24 вересня 2004 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К.08.051.08 у Палаці студентів Дніпропетровського національного університету за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці ім. О. Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 20 серпня 2004 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор ГОЛУБ А.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи зумовлена зростаючим практичним інтересом сучасної політичної науки до проблематики символічного в політиці в контексті загальної тенденції символізації і суперсимволізації суспільного життя. У сучасному світі разом з виникненням феномена суперсимволічної економіки відбувається оперування символічним капіталом, що стає важливою складовою владних відносин і функціонування політичного ринку. Можна з впевненістю говорити про те, що успіх будь-якого політичного проекту, політичної програми, політичної карєри не обходиться без використання символічного ресурсу політики.

На основі класичних праць П. Бурдьє, Е. Кассірера, Р. Барта і сучасних досліджень Ж. Бодрійара, В. Полосіна, В. Бурлачука, П. Гуревича та ін. можна встановити тісні взаємозв’язки символічного та політичного простору. Ці праці містять необхідну аргументацію для обґрунтування умов виокремлення символічної політики як особливого виду політики із застосування символічної влади. Разом з тим, механізми, технології взаємопроникнення символічного та політичного просторів недостатньо і фрагментарно описуються такими прикладними науками, як політична реклама, політичні зв’язки з громадськістю, політична іміджологія, висвітлюючи лише той чи інший аспект цього механізму. Враховуючи ці аспекти, дисертаційна робота спрямована на дослідження універсальних сутнісних компонентів зазначеної проблематики, яке в свою чергу дає змогу виробити відповідну технологічну схему, яка цілісно відбивала б сутність процесу взаємодії символічного та політичного просторів.

Символічна політика як вид політики, пов’язаний з конструюванням міфів, ритуалами, актами номінації, творенням функціональної символіки та маніпулюванням ними з метою підтримання і посилення легітимності політичних інститутів, реалізується протягом всієї історії політичної влади. Вона виникає стихійно і первинно є цариною творчої фантазії релігійних, харизматичних лідерів, авторитарних, тоталітарних еліт. В умовах інформаційно-комунікаційної революції та глобалізації, коли процеси управління впорядковуються за допомогою технологізації та автоматизації, політичні суб’єкти прагнуть якомога ефективніше відтворити способи управління суспільством, серед яких маніпуляції масовою свідомістю, психологічні війни та комунікативні війни. Характерна еволюція та ускладнення політичних систем супроводжується еволюцією смислозмісту легітимності політичної влади.

Демократизація та громадянське суспільство висувають такі вимоги до процесу управління, при яких кожна політична акція потребує кредитування довірою цієї акції, будь-то вступ на посаду президента країни, політика світового або регіонального лідерства, чи ординарний мітинг на честь визначної історичної дати. Відповідно і символічна політика як вид політики, що передбачає набір цілеспрямованих контрольованих процедур реалізації символічної влади в політиці, набуває якості специфічного виміру політичної діяльності, що пов’язаний не стільки з встановленням монополії на насильство в його класичному розумінні, скільки з встановленням і підтриманням монополії на визначення реальності та її ціннісно-ієрархічної побудови.

Серед численних спроб визначити функціональне значення символічного в політиці не спостерігається цілісного визначення сутності та змісту символічної політики, а використання самого терміну, як правило, передбачає його підпорядковану прикладній меті роль. Тим самим досить важко віднайти адекватний спосіб застосування символічної політики в умовах політичного процесу в множині його варіацій на всіх рівнях та підрівнях. Хоча для цих варіацій можна застосовувати стандартні процедури політичного public relations або політичної іміджології, але на державному чи міждержавному рівні політичного процесу виникає потреба в більш універсальній управлінській технології, яка в свою чергу змістовно наповнювалась би здобутками вищезазначених політичних технологій.

Технологізація політики стає однією з домінуючих тенденцій розвитку політосфери. Вона аналізується такими дослідниками, як М. Делягін, В. Ільїн, Ю. Сурмін. Технологічність політики вимагає відтворення зв’язків та відносин політики до всіх сфер соціуму, в які вона здатна проникнути та ефективно діяти на цьому напрямку. Соціально-політичним аспектам технологій управлінської діяльності, зокрема, приділяє увагу С. Наумкіна. Сфера масової свідомості з бурхливим розвитком технологій масової комунікації є одною з найперспективніших сфер, яку політика завжди прагнула опанувати і робила це, але в інших умовах, іншими засобами. Не стала винятком зі світових тенденцій політична ситуація, що склалась в Україні. За роки незалежності в нашій державі спостерігався інтенсивний процес пошуку ідентифікації та легітимізації політичної влади в певній символічній системі образів, тематик та героїчних постатей. Цей пошук спостерігається і сьогодні в рамках дискурсу щодо національної ідеї, що точився особливо активно в перші роки незалежності, але поступово був замінений фрагментами короткострокових технологічних схем як продуктами діяльності технологів політичної реклами, зв’язків з громадськістю, політичних іміджмейкерів тощо. Сьогодні вже українська національна ідея розглядається як “формалізована українська мрія, що стала надбанням свідомості більшості народу”, що імпліцитно передбачає необхідність технологізації підходів до формулювання і втілення у життя національної ідеї. Одночасно визнається символічна основа національних інтересів і національної стратегії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету. Дисертаційне дослідження пов’язано з розробкою наукової теми “Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, що її здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є проаналізувати символічну політику як систему політичних технологій. Це зумовлює постановку наступних задач роботи:

- визначити сутність та системні характеристики символічної політики як специфічного виду політики;

- проаналізувати структуру символічної політики як сукупність політичних технологій;

- розкрити функції символічної політики та виявити умови їх реалізації;

- дослідити сутність, структуру та функції основних технологій символічної політики в їх системній взаємодії.

Об’єктом дослідження є символічна політика як специфічний вид політичної діяльності.

Предмет дослідження – системна природа символічної політики, що розкривається як система політичних технологій.

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети застосовано комплекс дослідницьких підходів і методів, основним серед яких є системний підхід. Серед них комунікативний, соціологічний підходи, синтез інституційного підходу, теорії раціонального вибору та елементів політичної герменевтики, а також універсальний метод, запропонований В. Полосіним, та антропологічний підхід Ж. Баландьє і Д. Хандельмана. Кожен з них застосовувався для вирішення конкретних завдань, пов’язаних з розкриттям системних властивостей технологій символічної політики.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає насамперед у тому, що в ньому вперше здійснено спробу розробити концепцію символічної політики як системи специфічних політичних технологій. Наукова новизна дослідження також визначається розв’язанням поставлених завдань і розкривається у наступних положеннях:

- визначено, що символічна політика є системою взаємопов’язаних політичних технологій легітимації влади, що передбачає оперування символічним капіталом та реалізацію символічної влади у політичному просторі. На основі системного підходу визначено символічну політику як сукупність стійких, але динамічних зв’язків між порядком розподілу державної влади і її когнітивними структурами (культурним відображенням) в масовій свідомості, що ґрунтується на взаємодії символічного та політичного просторів. Ці зв’язки прослідковано через концепцію легітимності та систему впорядкування політичної комунікації.

- доведено, що символічна влада історично реалізовувалась за посередництвом ритуалізації та міфологізації простору і онтологічно пов’язана з релігійною традицією впорядкування соціальних відносин. Обґрунтовано, що сучасна символічна політика внаслідок умов функціонування еволюціонує від ритуалізації та символізації в первинному значенні в бік текстової діяльності, при збереженні її функціонального призначення забезпечувати легітимне визначення політичної дійсності як під час політичних змін, так і в умовах стабільності політичної системи.

- встановлено, що символічна політика як вид політики, що діє в царині формування політичної свідомості та спрямований на конструювання й підтримання легітимності влади на рівні довіри до її інститутів та персонажів, реалізується через субституції (підміна політичної реальності в свідомості громадян), відтворення існуючого кредитування або суспільного договору в символічних діях, нагнітання (підміна політичної реальності та шантаж політичної свідомості маніпулятивними засобами), відтворення харизматичного права на законну владу. Змістом символічної політики є виробництво довіри або її функціональних замінників до політичної влади та її уособлень.

- розкрито основну функцію символічної політики, яка полягає у легітимації політичної влади символічними засобами, що реалізується в періоди політичних змін та їх стабілізації. Під час політичних змін символічна політика дозволяє відтворити в особі політичного інституту або лідера архетипічні владні функції та через присвоєння / трансформацію символічного капіталу надати політичному інституту або дії політичного лідера практичного змісту. Період стабілізації потребує спрямування символічної політики на виконання політичним лідером функцій верховного арбітра понад усіма видами влади, а політичні інститути мають смислозміст ефективно працюючих у відповідності до ідеального образу „того, що має бути”. Як в період стабілізації, так і період політичних змін символічна політика виконує функції запобігання інверсії, тобто чужорідних бачень ідеального „того, що має бути”, які становлять загрозу легітимності політичної влади.

- визначено структуру символічної політики, що відділяє символічну політику від інших видів політики. Встановлено, що елементами символічної політики є технології політичної міфологізації, політичної ритуалізації і політичної номіналізації та виробництво функціональної символіки, а компонентами є політичний міф, політичний ритуал, політична метафора та функціональна символіка. Елементи символічної політики представляють собою технологічні підсистеми символічної політики, що взаємодіють на всіх рівнях символічної політики.

- показано, що впорядкування політичної комунікації є основним фактором впорядкування символічного впливу на політичний дискурс як середовище символічної політики. Воно є засобом організації символічної політики, що визначає умови системної взаємодії її елементів, тобто конкретних технологій. Виходячи з цього, встановлено, що спосіб впорядкування політичної комунікації є системоутворюючим фактором символічної політики як системи політичних технологій.

- встановлено, що політичний міф за змістом для суб’єкта політичного управління представляє собою критерії, за якими народ легітимізує державний порядок, режим влади та окремих лідерів, і за цими ж критеріями суб’єкт політичного управління може відтворити політичний міф засобами політичної комунікації. Визначено складові політичного міфу, якими є політичний час і простір, політичні персонажі, символи влади, архетипи, сюжет. Політичний міф задає основні символічні коди, часові та просторові системи координат для політичної влади та її функцій, в першу чергу ідеологічної.

- доведено, що політична ритуалізація як структурний елемент символічної політики втілює політичний міф за допомогою відтворення відповідного міфологічного часу та простору, розподілу ролей та моделювання певного набору поведінкових орієнтацій в ситуації політичного ритуалу. Політичний ритуал є публічним втіленням політичної (державної, національної) міфології у символічних діях через моральне (емоційне) ототожнення учасників ритуалу з героями минулого, теперішнього та майбутнього, а також систематизуючи найважливіші соціальні процеси. Політичний ритуал становить сукупність певних періодично повторюваних дій, що позбавлені практичної цінності, але дозволяють занурити індивіда в заданий політичним міфом час, простір, систему статусно-рольових відносин та моделі політичної дії. Визначено технологічну схему політичного ритуалу, що містить в собі специфічний простір ритуалу, учасників, тему, сценарій та правила, які регламентують поведінку учасників ритуалу.

- встановлено, що сутність політичної номіналізації полягає у технологіях використання метафори у просторі політичного дискурсу, що виходять з розуміння мови як політичної дії, сугестивного потенціалу комунікації та специфіки ритуалізації суджень, які впливають на конструювання відповідних понять та на свідомість взагалі. Політична метафора слугує вербальній актуалізації закладених в міфі ідей та образів, пристосуванню зовнішніх подій до сюжету, що заданий міфом та незмінно повторюється в ритуалі. У процесі реалізації символічної політики також відтворюється функціональна символіка, яка спрямована на забезпечення емоційного занурення, містить в собі декілька значень та придатна до певного набору інтерпретацій в контексті певної символічної політики.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається перш за все його актуальністю, новизною та сукупністю положень, що виносяться на захист. Запропонована у роботі концепція символічної політики як системи політичних технологій створює необхідне теоретико-методологічне підґрунтя для подальших теоретичних і прикладних досліджень особливостей реалізації символічної влади та функціонування символічного капіталу в політиці, символічних аспектів політичної комунікації, окремих політичних символів, міфів, ритуалів, метафор у їх технологічному аспекті, конкретних технологій символічної політики та взаємодій між ними у практичній політичній діяльності. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними при організації та проведенні політичних кампаній. Крім того, запропоноване дослідження сприятиме забезпеченню навчального процесу в системі фахової підготовки політологів.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 12 наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані автором в одноосібних доповідях на Міжнародній науковій конференції “Класичні університети – центри освіти, науки і культури регіонів: традиції і сучасність” (Дніпропетровськ, 16-17 грудня 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні” (Київ, жовтень 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми соціально-економічного, політичного і культурного розвитку Півдня України” (Миколаїв, жовтень 2003 р.), IV Міжнародній науковій конференції “Росія: пріоритети виборів і вибір пріоритетів” (Москва, 20-21 листопада 2003 р.), VI Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми гармонізації соціально-трудових відносин” (Вітебськ, 28 листопада 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Міжкультурний діалог у Білорусі: національно-культурний і духовний розвиток в умовах глобалізації” (Мінськ, 10-12 грудня 2003 р.), IІI Міжнародній науковій конференції “Альтернативи світового розвитку. Третя світова теорія” (Київ, 21-22 травня 2004 р.)

Публікації. Автором одноосібно опубліковано 7 наукових статей загальним обсягом 3,7 авт. арк., з них: 4 - у наукових фахових виданнях України (загальний обсяг – 2,1 авт. арк.), 3 - в інших наукових виданнях (загальний обсяг – 1,6 авт. арк.).

Структура дисертації відповідає поставленій меті і задачам дослідження та складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок, з них 15 сторінок – список використаних джерел (203 найменувань). Обсяг текстової частини дисертації складає 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертаційної роботи “Теоретико-методологічні засади дослідження системи символічної політики” розглядається джерельна база та аналізується ступень наукової розробленості проблематики символічної політики, визначається робоча гіпотеза дослідження, його методологічні основи та загальна методика.

У першому його підрозділі “Огляд літератури” зазначається, що символічне як інструмент соціального управління та соціальної інженерії поступово стає предметом всебічного осмислення філософів, антропологів, політологів, психологів, соціологів. Цікавість до проблеми породжують фундаментальні та прикладні дослідження, в результаті яких відкриваються взаємозв’язки політичного та символічного, їх співвідношення та елементи керованості політичною стихією в площині символічній. У комплексі соціально-гуманітарного наукового знання сформувалось широке поле досліджень проблематики символу та символічних структур, зокрема в політиці, та їх функціональної ролі в соціально-політичних відносинах. Зазначимо, що інтерес до проблематики зумовлений недоліками у впровадженні інституційних інновацій в ході політичних змін, зумовлених політичним реформуванням, а також зниження інституціональної ефективності інститутів політичної системи, які призначені виконувати функції інтеграції та ціледосягнення.

Проблематика взаємодії та взаємопроникнення політики та символічних структур людського буття знайшла науковий розвиток в роботах класиків політичних та соціальних наук, де особливе місце посідають перш за все П. Бурдьє, Е. Кассірер, Дж. Мід, К. Шмітт, К.-Г. Юнг, В. Полосін. Концепція символічного капіталу та символічної влади посідає значне місце в розробках теоретиків перш за все політичної культури і походить з політичної соціології (П. Бурдьє). Оригінальний підхід до вивчення співвідношення комунікації, культури та політики через символічну владу запропоновано Дж. Лаллом. Геополітичні аспекти взаємодії символічного і політичного просторів розглядаються у працях Д. Замятіна, М. Шепєлєва, Ж. Парвулеско. Проблематика мовного впливу в процесі реалізації символічної влади в просторі політики, а також проблема політичної метафори та вербально-символічних аспектів політичного дискурсу представлена в роботах Е. Кассірера, Г. Маркузе, В. Уорнера, Д. Циганкова, К. Шмітта, С. Цоколова, Д. Авдієнко, О. Баранова, В. Бебика, Л. Войтасіка, Т. Дридзе, М. Ільїна, О. Казанцева, Л. Клеберга, Б. Колоницького, Л. Мухарямової, Г. Почепцова та ін.

Власне термін „символічна політика” запроваджено у науковій літературі М. Ендельманом і розкривається в подальшому С. Поцелуєвим, К. Бджола та іншими сучасними дослідниками. В. Полосін, В. Бурлачук, М. Ямпольський, Ш. Ейзенштадт прослідковують історію смислозмісту символічної політики, її специфічні засоби та взаємозв’язки з загальним культурним та соціально-політичним контекстом.

Розгляд символічної політики як системи політичних технологій передбачає, з одного боку, її уявлення у вигляді політичної діяльності, організованої у вигляді певних впорядкованих, навіть алгоритмізованих процедур, а з іншого – розгляд її елементів як певних впорядкованих об’єктів, що знаходяться у системних відносинах взаємозв’язку, взаємодоповнення та взаємозалежності.

Технології символічної політики тісно пов’язані з технологіями, що розкриті в контексті політичної психології Н. Коротковою, В. Одайником, А. Назаретяном, передвиборчими технологіями, що вивчаються О. Максимовим, політичною пропагандою, яка є предметом досліджень Л. Войтасика, Е. Річа та К. Уівера, технологіями зв’язків з громадськістю, які досліджуються О. Зернецькою, П. Зернецьким, О. Шевченко, та психологічних війн (Г. Почепцов, В. Лисичкін, Л. Шелєпін). Їх елементи розкриваються в дослідженнях масових політичних комунікацій О. Зернецької, С. Кара-Мурзи, В. Коляденка, Н. Олексієнко, Н. Дніпренко, А. Цуладзе, а також в дослідженнях інформаційних чинників політичного процесу Є. Макаренка, Г. Несвіта, Д. Яковлєва тощо.

Предметом окремих наукових досліджень стають як теоретичні, так і прикладні проблеми політичного міфу і міфотворення, політичного ритуалу, функціональної символіки. Зокрема, О. Токовенко розглядає політичний ритуал в контексті культурно-еволюційної епістемологічної традиції. Дослідники політичного міфу та ритуалу Е. Кассірер, В. Полосін, В. Бурлачук, А. Цуладзе, В. Уорнер, М. Ямпольський, А. Щербінін, Л. Климанська, М. Глюкман, Ж. Лінхардт, Л. Тайван, П. Ферт, М. Ендельман, Ю. Шрейдер роблять висновки щодо взаємозв’язку політичного міфу, політичного ритуалу, політичної метафори та політичних символів взагалі, який виражений як структурно, так і функціонально. Ритуал в політиці є втіленням міфу і втрачає значення за відсутності міфологічних уявлень, тоді як метафора слугує роз’ясненню міфу, означенню простору розгортання ритуальної дії, а все це існує через окремі символи влади, шанування, поваги, ненависті, страху, покарання та нагороди, вірності та зради і т.д.

Другий підрозділ “Методологія дослідження символічної політики як системи та її специфічних технологій” присвячений визначенню методологічних засад (принципів, підходів, методів) та обґрунтуванню методологічної стратегії їх застосування у дослідженні. Визначається, що методологічною основою дослідження є системний підхід, що використовується для цілісного дослідження символічної політики як виду політики, який відзначається складними взаємозв’язками складових елементів. Системний підхід у дослідженні символічної політики доповнений технологічним баченням процесу символічної політики, при якому система має вигляд не просто самовідтворюваного механізму взаємопроникнення політичного та символічного просторів, а й підкреслюється керованість цієї системи. Дещо редукуючи багатогранний зміст проблематики взаємодії політичного та символічного, технологічний підхід дозволяє наблизитись до розкриття практичного змісту символічної політики та її реалізації.

Застосування системного підходу з метою розкриття природи символічної політики дозволяє виділити її структуру, функції, специфічну взаємодію елементів та середовище функціонування. Таким чином, ми зможемо говорити про ієрархію та взаємодію елементів системи між собою та середовищем, в яке вона поміщена. Політичні технології символічного впливу мають спільні риси з технологіями релігійного, культурного впливу як структурно, так і функціонально, тому що вони онтологічно пов’язані, тому для дослідження компонентів системи символічної політики, насамперед політичного міфу та політичного ритуалу, використовуються здобутки філософії, соціології, антропології, релігієзнавства.

У процесі дослідження застосовується комунікативний підхід до вивчення політики, який дає змогу наблизитись до вивчення середовища символічної політики та комунікативних аспектів її розробки та впровадження. Соціологічний підхід до явищ символічної влади, символічного капіталу, його властивостей, серед яких найважливішою є здатність до конвертації, використаний для того, щоб дослідити зміст взаємопроникнення символічного та політичного просторів як умову символічної політики.

Синтез інституційного підходу та теорії раціонального вибору, а також елементів політичної герменевтики, відображає механізм актуалізації зазначеної взаємодії символічного та політичного просторів в процесі виникнення проблемної ситуації та її кінцевого вирішення у вигляді вибору певної моделі поведінки.

Політико-філософський аналіз проблематики символу та символічного в політиці, інструментальної ролі символу через категорію довіри, а також специфічних прикладних політичних функцій символу, використовується для відтворення цілісної структури символічної політики, що впорядкована у відповідності до складної структури та сутності символу як універсального явища, що поєднує в собі елементи естетичної, психологічної, соціологічної, культурної, побутової, політичної тощо форм активності людини.

Релігієзнавчі висновки щодо універсальних функцій міфологічної та релігійної свідомості, її закономірностей та взаємодії з політичною поведінкою дає нам змогу встановити специфічні зв’язки масової свідомості з механізмом відправлення влади, а також функціонально впорядкувати їх у відповідності до цілей та завдань роботи.

Універсальний метод, запропонований В. Полосіним для вивчення політичного міфу та політичного ритуалу в політичному процесі, покладений в основу визначення технологічної сутності міфу та ритуалу як елементів символічної політики. Застосування цього методу дозволяє представити міф як сукупність зв’язків системи розподілу політичної влади, її інституційного впорядкування та персоналізації зі структурами масової політичної свідомості та її функціональних аспектів. Фактично, ми маємо змогу застосовувати поняття “політична технологія” і до міфу, і до ритуалу, коли вони мають інституційні ознаки і інтенціально спрямовані на тиражування і систематизацію у відповідності до цілей суб’єкта політики.

Антропологічний підхід Ж. Баландьє, Д. Хандельмана та японських дослідників взаємодії ритуалу та політичної влади Т. Фунабікі, Т. Сакімото надає можливість відтворити сутнісні взаємозв’язки підсистеми політичної ритуалізації зі структурою авторитету в даній політичній системі.

У другому розділі “Системна організація символічної політики” розкривається сутність феномену символічної політики, еволюція його змісту, розкриваються функції символічної політики та обґрунтовується системний характер зв’язків між її окремими елементами – технологіями.

У його першому підрозділі “Сутність та еволюція символічної політики як специфічного виду політичної діяльності” показано, що в сучасному політичному дискурсі термін „символічна політика” використовується досить активно, однак його зміст ситуативно наповнюється в залежності від наукової орієнтації автора. Доводиться, що поняття “символічна політика” суттєво відрізняється від цих певною мірою споріднених з ним понять “політична пропаганда”, “політична реклама” і “public relations”.

Символічна політика є різновидом політичної боротьби за монополію легітимного визначення того, що відбувається в політичній системі, свідомим використанням естетично-символічних ресурсів влади для її легітимації і консолідації за посередництвом створення символічних ерзаців (сурогатів) політичної дії та рішення. Символічна політика в інтерпретації С. Поцелуєва, К. Бджоли, М. Ендельмана виступає як цілеспрямоване заміщення стійких смислів, що здатні впливати на поведінку індивіда в ситуації політичного конфлікту або навіть модифікувати позицію політичної сили щодо певної проблемної ситуації. Функціональна роль символічної політики проявляється в етнонаціональному конфлікті, політичних виборах чи стратегії зовнішньої політики держави.

Зазначається, що символічна політика останніх десятиліть відрізняється від історичної, оскільки, по-перше, змінився модус політичної легітимації в умовах масової демократії, а по-друге, відбувається перманентна інформаційно-комунікаційна революція. Історичний досвід реалізації символічної політики пов’язаний з онтологією традиційних політичних культур. На основі історичних прикладів доводиться, що символічна політика виконує в політичному процесі функції репрезентації, маніфестації та легітимації влади, породжуючи стійкі смисли, впорядковує політичний простір в образному, символічному шарі у відповідності до суто політичних, змістовних змін. Символічна політика залежить безпосередньо від механізмів політичної комунікації і даному суспільстві та специфічних умов виробництва як політичного, так і естетичного. Звідси і взаємозв’язок, скажімо, масової культури та символічної влади в сучасному суспільстві. Саме наближуючись до сучасного розуміння сутності символічної політики, ми маємо співвідносити поняття “символічний капітал” та “символічна влада” з особливим середовищем, в якому існують ці явища, яким є масова культура як феномен глобалізованого високотехнологічного суспільства як об’єкта політичного управління.

Другий підрозділ “Функції символічної політики” містить обґрунтування того, що сутність символічної політики розкривається через визначення основних функцій символу, які розкривають інструментальну роль символу в політиці. На основі аналізу функцій символу, що проявляються в політиці – ідентифікаційної, впорядковуючої, презентативної, дискурсивної, естетичної, робиться висновок про те, що інтегруючою всі специфічні властивості символу як культурно-політичного феномену, основною функцією символу в політиці є його легітимізуюча функція. В перехідні періоди розвитку політичної системи символічна політика відіграє функції інтеграції, диференціації соціально-політичних суб’єктів у відповідності до політичних цілей, мобілізації задля її досягнення. Водночас символічна політика виконує стабілізаційні функції в політичній системі, інтергуючи та відтворюючи політичні відносини в площині символічної поведінки та символічного вираження ідеології та змісту політичних відносин.

Символ реалізується як ідентифікатор політичних відносин та ролей, впорядковуючи політичну дійсність в політичній свідомості. Ідентифікація та впорядкування онтологічно несуть в собі імперативи та ієрархію цінностей, що складається у відповідності до існуючої політичної дійсності і має елементи політичного в самому порядку встановлення. Власне процес самоорганізації символу вже зазнає політичного впливу, бо так чи інакше стає інструментом політики в процесі її легітимації як структура, що впорядковує та спрощує соціальну дійсність, що є всезагальною та миттєво зрозумілою.

У третьому підрозділі “Структурно-функціональні параметри символічної політики як системи політичних технологій” обґрунтовується, що політичні символи мають певну ієрархію і логіку, що здатна відносити ідею, дію до системи політико-культурних цінностей в контексті процесу політичної комунікації в умовах певної політичної культури. Ієрархія символів має інструментальне значення з точки зору закріплення певного політичного порядку, вираженого формулюваннями політичних цінностей.

Якщо символ має стихійну форму самоорганізації, то політика прагне до впорядкування символічного в процесі групової ідентифікації, вбудувати його в процес захоплення та утримання влади. Символ через поняття символічної влади та символічного капіталу, що відтворив у своїй концепції П. Бурдьє, виступає як політичний ресурс, а символічний простір співвідноситься і взаємопов’язаний з політичним простором, простором функціонування політичної влади. Цей взаємозв’язок прокладений нами за допомогою концепції легітимності, що заснована на акті символічної згоди з даним порядком здійснення політичної влади. Акт згоди закріплюється в когнітивних схемах та структурах, що становлять основу політичної культури і мають форму символів в таких різновидах як політичний міф, ритуал (дія), метафора.

Підсистеми символічної політики та їх ієрархія є організацією множини комунікативних зв’язків між системою розподілу влади та масовою свідомістю, відносин між інституційною та культурною системами політики. Підсистемами символічної політики можна назвати підсистему прийняття рішення (політичний суб’єкт, що оперує певним символічним капіталом, іноді володіючи власним символічним капіталом), підсистему реалізації рішення (комунікаційна підсистема реалізації символічної влади), підсистему підтримки рішення (механізми державної влади, включаючи законотворчий механізм). Зазначимо, що серед основних впливів глобалізації на процес реалізації символічної політики є можливість відчужувати власний символічний капітал, тобто стають можливими відносини управління символічним капіталом, стратегія його перерозподілу з точки зору пріоритетних політичних завдань.

Символічна політика з точки зору системного підходу є політикою легітимації в масовій свідомості відповідності між моральним ідеалом народу (міфологією) та системою розподілу влади за конкретними суб’єктами влади. Структурою символічної політики ми називаємо сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих політичних технологій, впорядкованих у відповідності до суб’єктів / об’єктів символічної політики, рівня символічної політики та умов її розгортання. Символічна політика реалізує функції легітимації політичної влади, політичних рішень, політичних суб’єктів через специфічний механізм символічної політики. Механізмом встановлення такої відповідності є легітимізацією (визнання імперативною) влади – право приймати чи затверджувати в останній інстанції від імені всього народу обов’язкові для всіх рішення.

Структурні елементи символічної політики - політична міфологізація, політична ритуалізація, політична номіналізація та виробництво функціональної символіки - органічно поєднані та мають властиві системні функції, що не співпадають з функціями символічної політики, але органічно доповнюють функції одне одного в процесі системної взаємодії. Політичні технології, що є елементами символічної політики, інкорпорують, об’єктивують та забезпечують інституціалізацію символічного капіталу та організують реалізацію символічної влади в політичному просторі.

Механізм символічної влади включає функції легітимації політичного суб’єкта або рішення: символічні ерзац-акції, символічне законодавство, символічна персоніфікація, символічна ідеологізація. Символічні ерзац-акції творяться за допомогою такого впливу на політичний дискурс, коли реальні події (що мають політичне значення) підміняються в масовій свідомості на інші події у відповідності до законів організації символічного капіталу. Символічне законодавство є функцією символічної політики, що відповідає завданню стабілізувати, формалізувати або задекларувати певні політичні відносини, інститути, ролі (статуси) та рішення, символічне законодавство до того ж є формальною, офіційною номіналізацією. Символічна персоналізація є легітимацією певної персони в певній політичній ролі чи статусі у відповідності до ступеня використання символічного капіталу, виконуючи завдання уособлення в харизматичній особі певного стану політичної системи та політичного порядку, реалізації акцій “від імені” (тобто в особі втілюється весь ідентифікаційний та номіналізаційний потенціал символу), створення умов для мобілізації великих мас населення чи обраних груп для досягнення певної політичної цілі. Символічна ідеологізація являє собою не звичайну ідеологізацію як сукупність заходів з поширення певної політичної ідеології в масі населення, а інсценування фундаментальної міфології та ритуалу, вкорінених в певній політичній культурі.

Оскільки система символічної політики є системою управління, що складається з технологій, вона є системою технологічною. Символічна політика фактично представляється як ефективна технологія соціальної інженерії, що заснована на еволюції та якісному ускладненні значущої для людини реальності. Оскільки „символи є соціальними об’єктами, що використовуються для представлення (або „означення”, „заміни”) того, що, відповідно домовленості людей, вони будуть представляти” [38, c.261], тим самим оперування символічним капіталом у процесі здійснення символічної політики стає засобом політичного (узгодженого) регулювання суспільних комунікацій.

Середовищем розгортання символічної політики та її об’єктом є політичний дискурс у вигляді смислів, когнітивних та ціннісних значень, що складають основу політичної культури даного суспільства. Основоположною умовою функціонування політичного дискурсу є офіційна і пануюча в даному політико-культурному середовищі мова політичної системи. Оскільки символ виступає способом політичної комунікації, впорядкування політичної комунікації є основним фактором впорядкування символічного впливу на політичний дискурс. Воно на цій підставі може розглядатись як шлях формування певних каналів комунікації, а з позицій системного підходу – як засіб організації символічної політики, що визначає умови системної взаємодії її елементів, тобто конкретних технологій. Мається на увазі, що певний спосіб впорядкування політичної комунікації є системоутворюючим фактором символічної політики як системи політичних технологій, оскільки трансляція символічних кодів стає стратегічним і основоположним аспектом символічного впливу. Здійснення цього впорядкування пов’язується з діяльністю засобів масової комунікації та їх регулюванням через норми політичної і правової культури.

Третій розділ “Інтегративні механізми функціонування символічної політики як системи політичних технологій” містить аналіз принципів функціонування системи символічної політики, розкриває основоположну, стрижньову роль політичного міфу як її системного компонента.

У першому підрозділі “Структурний та функціональний взаємозв’язок між технологіями символічної політики” доводиться, що універсальність функціонального призначення символічної політики, незалежно від типів політичних режимів, зумовлює універсальність технологічних параметрів системи символічної політики, як і саму можливість застосовувати по відношенню до неї системний підхід.

У другому підрозділі “Політична міфологізація як системоутворююча технологія символічної політики” політична міфологізація розглядається як процес творення, трансляції та обслуговування політичного міфу у відповідності до соціально-політичного контексту, інтересів суб’єкта символічної політики та структури масової комунікації. Політичний міф пов’язує масову політичну свідомість з системою відправлення політичної влади і є інструментом в технології міфологізації політичного простору як елемента системи символічної політики, що відбиває взаємодію масової політичної свідомості та відношення об’єкта управляючої системи до політичних інститутів, подій та персон. Політична міфологізація передбачає наявність символічної системи / коду, презентацію та пояснення подій політичної реальності згідно заданій символічній структурі; має ідейний та нормативний зміст і втілюється в системі політичних ритуалів, політичних назв та політичної функціональної символіки.

Пропонується технологічна схема політичного міфотворення, розкриваються її складові елементи. Доводиться, що актуалізація політичного міфу може відбутись тільки у випадку, якщо він тісно пов’язаний з культом і традицією; розшифровка міфу, виявлення його сюжетного замислу завжди передбачає фіксацію паралелей з класичними міфами і релігіями; розкрито і реалізовано технологію “ключа” до міфу, яка передбачає тісний зв’язок політичного міфу з традицією і архетипами колективного без свідомого; а також якщо міфові властива якість тотальності, тобто розробка міфу не може слугувати якійсь локальній проблемі, але рішення будь-якої проблеми за посередництвом міфу можливе якраз при умові заміни фрагментів міфів, подібно до тих, що використовуються рекламою, єдиним політичним узагальнюючим міфом.

Четвертий розділ “Інструментальні технології символічної політики” визначає їх місце і роль як складових цієї системи політичних технологій забезпечують закріплення і стале функціонування символів, породжених політичною міфологізацією. До них належить політична ритуалізація, виробництво функціональної символіки та політична номіналізація. Якщо політична міфологізація насамперед задовольняє екстракційні потреби символічної політики, тобто такі, що пов’язані з накопиченням і кодифікацією символічних ресурсів, то завдяки інструментальним технологіям здійснюється реалізація її дистрибутивних потреб, які відносяться до конвертації символічного капіталу в політичні дії та рішення, що слугують розподілу цінностей у суспільстві, в тому числі, наприклад, формуванню причетності до певного щабля соціальної ієрархії або знищення / підміна смислів через акти номінації.

У першому підрозділі “Політична ритуалізація як системовідтворююча технологія символічної політики” вона розкривається як технологія організації та проведення політичних акцій, що позбавлені практичного змісту, але мають високу суспільно-політичну значущість (політичних ритуалів), що вписані в політичний міф за допомогою експлуатації заданого символічного коду, який підтримується вербальними та візуальними аспектами впливу на масову політичну свідомість та поведінку. Вона здатна відтворювати елементи системи протягом довгого часу та містить в собі шаблони, придатні для ситуативного використання. Зазначається, що політичні ритуали є засобом демонстрації соціальної солідарності, навіть якщо люди не сприймають однаково ідеї такої солідарності. Важливим аспектом ритуалу як стереотипного набору колективних формалізованих дій є створення символічної реальності суспільної взаємодії та згоди на основі віднесення до глибинних сакральних порядків. У відповідності до закономірностей співвідношення символічного та політичного просторів метою технологічного впливу може бути переведення політичного в символічні пласти, де віднайдено основоположного консенсусу можливе через залучення до архетипічного потенціалу колективного існування цієї спільноти. Розкривається функціональна специфіка існуючих різновидів політичних ритуалів, пропонується технологічна схема (алгоритм) політичного ритуалу.

У другому підрозділі “Технологія виробництва та використання функціональної символіки” показується, яким чином символізація політичного, що здійснюється у політичному ритуалі, забезпечується завдяки функціональній символіці. Функціональна символіка – набір політичних символів, впорядкованих та організованих у відповідності до політичного міфу та ієрархії політичних смислів і тем, закладених в політичному міфові, що супроводжують процес політичного ритуалу та присутні в політичній географії країни, регіону та світу взагалі. Виробництво та експлуатація функціональної символіки є процесом відбору або продукування символів (образних та художніх конструкцій), встановлення ієрархії смислів, що містяться в цих символах, а також встановлення монополії на експлуатацію символічного капіталу наявної функціональної символіки в процесі політичних дій (політичний ритуал, політична мова тощо). Розкривається призначення, характер виробництва і особливості застосування функціональної символіки в політичній сфері.

У третьму підрозділі “Технологія політичної номіналізації” вона постає як процес номіналізації політичних процесів, явищ, осіб у відповідності до існуючого політичного міфу, який має в своїй основі вербальну складову політичного впливу на політичний дискурс. Внаслідок дискурсивного та номінаційного потенціалу символу номіналізація політичного простору відбувається засобами конструювання політичних метафор та інших вербальних художніх засобів, за допомогою яких відбувається оперування смислами та зміщення / підміна смислів.