ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

РАКШАНОВА Ганна Федорівна

УДК 811.161.2`81’276.6:62

СИСТЕМА ДЕРИВАЦІЙНИХ ЗАСОБІВ СУЧАСНОЇ

НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

(когнітивно-номінативний аспект)

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови та загального мовознавства Черкаського державного технологічного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Непийвода Наталія Федорівна, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри мови та стилістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Жайворонок Віталій Вікторович, Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні, провідний науковий співробітник відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов;

кандидат філологічних наук, доцент Козловська Лариса Степанівна, Київський національний економічний університет, завідувач кафедри української мови і літератури.

Провідна установа – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться 23 листопада 2004 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 21 жовтня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І.А.Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Повноцінне функціонування української мови в науково-технічній сфері великою мірою залежить від пізнавально-інформаційної досконалості термінології, а отже, й від лінгвістично виваженого підходу до проблем термінодеривації. Сучасна науково-технічна термінологія продовжує розвиватися, поновлюватися, вдосконалюватися відповідно до розвитку і вдосконалення науки і техніки. У системі науково-технічної термінології відбуваються різноманітні лексико-семантичні процеси. Системні термінологічні лексико-семантичні групи підтверджують усебічне відображення широкого кола наукових та технічних понять. У процесі науково-технічної комунікації терміни виступають когнітивно-інформаційними моделями, співвідносними з поняттєво-концептуальною і предметно-тематичною сферами відповідних галузей науки, техніки і виробництва. На цих екстралінгвальних чинниках – науковому знанні та його застосуванні в техніці та виробництві – й базується термінологічна деривація.

Численні дослідження в галузі дериваційної семантики в сучасному мовознавстві підтверджують актуальність словотвірних проблем. Питання, пов’язані із сутністю, характером і місцем словотвірної семантики, частково висвітлювалися у працях таких вітчизняних учених, як І. Ковалик, В. Горпинич, І. Ощипко, Л. Родніна, Т. Возний, Н. Клименко, В. Ґрещук, І. Кунець, М. Паночко, В. Пономаренко. Із російських мовознавців цими проблемами займалися О. Земська, В. Даниленко, В. Лопатін, В. Хохлачова, О. Кубрякова, Н. Янко-Триницька. Результати досліджень цих мовознавців є вагомим внеском у теоретичне осмислення і практичне використання дериваційної семантики. Разом з тим залишається коло суто специфічних для термінологічного словотвору питань, які на сучасному етапі розвитку термінознавства є недостатньо вивченими й потребують подальшого опрацювання.

Проблеми творення й функціонування української термінології знайшли своє відображення у працях І. Верхратського, І. Огієнка, В. Русанівського, Л. Полюги, В.Жайворонка, Л. Симоненко, А. Вовка, Н. Непийводи, Т. Панько та ін.

Об’єктом системного дослідження в українському мовознавстві були різні галузеві системи – біологічна (Л. Симоненко), ботанічна (І. Сабодаш, М. Фещенко, А. Капська), будівельна (В. Марченко), військова (Л. Мурашко), геологічна (М. Годована), дипломатична (Н. Поліщук), друкарська (Е. Огар), медична (Н.Місник, О. Петрова), педагогічна (М. Разумейко), політекономічна (Т. Панько), металургійна (Н. Ктитарова, Н. Стаховська), хімічна (Н. Цимбал). Термінологічна робота в Україні спирається на узгодження національних та міжнародних тенденцій і напрямків у розвиткові термінології, на вироблення методологічних засад уніфікації галузевих систем, їх збагачення за рахунок як власних мовних засобів, так і лексичних запозичень. Новітній етап унормування української природничої й технічної термінології потребує уточнення деяких теоретичних положень словотвірної семантики, якомога повнішого використання потенційних можливостей словотвірних елементів. Повною мірою реалізувати дериваційні можливості української мови в сучасній термінології – одне із завдань мовознавців, які працюють спільно з науковцями різних галузей над удосконаленням української наукової мови.

Актуальність дисертаційного дослідження. Когнітивно-номінативний аспект вивчення словотвору в термінології, який ґрунтується на принципі пріоритетності поняттєво-концептуального та предметно-практичного складника термінологічної деривації, сприятиме усвідомленню специфіки науково-технічної сфери, її впливу на суспільну свідомість у цілому. Ця сфера становить одну з форм суспільної свідомості з відповідним видом діяльності і формою думки. У наш час науково-технічна сфера впливає не лише на розвиток техніки і технології, а й на характер і спрямованість фундаментальних досліджень, на матеріальні умови суспільного та індивідуального буття, стиль мислення (не тільки професійного). Вивчення дериваційних особливостей сучасної термінології з урахуванням екстралінгвальних чинників сприятиме підвищенню інформаційно-мовної культури в сучасному суспільстві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження має безпосередній зв’язок з науковими розробками кафедри української мови та загального мовознавства Черкаського державного технологічного університету. Тема дисертації є частиною загальної держбюджетної теми “Мова української науково-технічної літератури”, над якою працювали члени кафедри, досліджуючи функціонування мовних засобів різних рівнів у науково-технічних текстах.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – на основі вивчення системи дериваційних засобів у сучасній природничій та технічній термінології виявити когнітивну специфіку термінологічної деривації в науково-технічній сфері.

Мета дисертаційної роботи передбачає розв’язання таких завдань:

· з’ясувати когнітивно-комунікативну специфіку науково-технічної сфери;

· виявити сутність, характер і місце дериватології в системній організації науково-технічної термінології;

· простежити становлення дериваційної системи української термінології;

· визначити когнітивні механізми термінологічної деривації за допомогою семантичних сіток;

· з’ясувати можливості словотворення одиниць природничої та технічної терміносистем, зокрема:

–визначити чинники, які забезпечують дериваційну спроможність терміноелементів;

–установити продуктивні дериваційні засоби природничої та технічної терміносистем;

–виявити словотворчі моделі термінодериватів;

· показати, як за допомогою дериваційних засобів розмежовуються семантичні відтінки науково-технічних термінів, а також з’ясувати когнітивно-комунікативну зумовленість доцільного терміновживання;

· описати соціопсихолінгвістичні характеристики термінологічної деривації.

Об’єкт дослідження – природнича і технічна терміносистеми сучасної української мови.

Предмет дослідження – когнітивно-номінативні характеристики термінологічної деривації.

Джерела фактичного матеріалу. Для вивчення дериваційних особливостей сучасної термінології проаналізовано понад 5 тисяч термінів природничої та технічної терміносистем. Експериментальною основою дослідження є праці в галузі природничих і технічних наук: І. Хомченка (хімія), В. Родзевича (загальна електротехніка), В. Піскунова (опір матеріалів), В. Височанського (інформатика), С. Гончаренка (фізика); тексти фахових словників – "Українсько-російського словника наукової термінології" за ред. Л. Симоненко,"Фізичного словника" І. Біленка, "Біологічного словника" за ред. К. Ситника, О. Горбачевського, "Російсько-англо-українського словника з інформатики та обчислювальної техніки" В. Карачуна та інших, "Енциклопедії кібернетики" за ред. В. Глушкова; підручників і посібників для вищої школи – "Фізика з використанням обчислювальної техніки" В. Казанського, "Технологія машинобудування" Л. Боженка тощо. До аналізу залучалися не засвідчені словниками технічні терміни, які вживаються на підприємствах м.Черкаси.

Методи дослідження. Для аналізу системи дериваційних засобів сучасної природничої та технічної термінологій застосовано описовий метод дослідження, а також методи компонентного, дериваційного і контекстного аналізу. Щоб зіставити деякі сучасні терміни з тими, що функціонували в 20–30 рр. XX ст., а також простежити становлення системи дериваційних засобів української мови, застосовано діахронний аналіз. З метою виявлення соціопсихолінгвістичних характеристик термінологічної номінації проведено експеримент.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше на широкому лексичному матеріалі проведено комплексне системне дослідження дериваційних процесів у сучасній науково-технічній термінології; виявлено специфіку термінологічної деривації в науково-технічній сфері, зокрема з’ясовано когнітивно-інформаційну природу терміна; установлено когнітивно-комунікативну зумовленість доцільного терміновживання, проаналізовано участь дериватології в розвиткові інформаційно-мовної культури суспільства, описано соціопсихологічні характеристики термінологічної деривації.

Теоретичне значення дослідження. Дисертація є теоретичним внеском у розвиток когнітивного й соціолінгвістичного аспектів сучасного термінознавства. У ній обґрунтовується доцільність чи недоцільність відновлення традиційних дериваційних засобів у природничій і технічній термінології з метою досягнення точності як однієї з важливих пізнавально-комунікативних ознак наукового мовлення. Сформульовані на основі аналізу фактичного матеріалу теоретичні узагальнення поглиблюють сучасні знання про словотвірну семантику науково-технічної термінології.

Практичне значення дисертаційної роботи. Спостереження й висновки, зроблені в дисертаційній роботі, можна використовувати в навчальному процесі – у підготовці й проведенні спецкурсів з української мови, термінознавства, семантичної дериватології, культури мови тощо. Подані практичні рекомендації щодо пізнавально-комунікативного вживання науково-технічних термінів можуть бути використані лексикографами при укладанні термінологічних словників сучасної української мови.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданнях науково-методичних семінарів кафедри української мови та загального мовознавства Черкаського державного технологічного університету, а також результати дослідження оприлюднено на Міжнародній науковій конференції "Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні" (Київ, 1996), науковій конференції "Українська мова: з минулого в майбутнє" (Київ, 1998), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної освіти спеціаліста технічного профілю" (Черкаси, 1999), Міжнародних конференціях "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2000), "Українська термінологія і сучасність" (Київ, 2001), Всеукраїнських наукових філологічних конференціях "Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики" (Черкаси, 1999, 2001, 2002, 2003).

Публікації. Основний зміст дисертації відображено в 11-ти публікаціях, 6 із яких надруковано у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел (56 позицій) і списку використаної літератури (245 позицій). Повний обсяг тексту дисертації – 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету і завдання дослідження, предмет і об`єкт аналізу, окреслено наукову новизну, практичну і теоретичну цінність одержаних результатів та форми їх апробацій.

У першому розділі – "Термінологічна деривація в науково-технічній сфері" – розглянуто різні наукові концепції вчених щодо сутності термінологічної деривації. Переконливий і ефективний підхід у тлумаченні словотвірних типів з урахуванням формально-семантичних показників реалізується в дослідженнях І. Ковалика, Л. Симоненко, Є. Карпіловської, Н. Клименко, О. Земської, В. Лопатіна, В. Черепанова, І. Улуханова, М. Янценецької та ін.

Завданням наукового дискурсу є насамперед доведення певних положень, гіпотез, аргументування, точний і систематичний виклад наукових проблем з метою описати, визначити й пояснити явища природи і суспільного життя, передати суму знань, ґрунтовно викласти результати досліджень. Сукупність термінотворчих засобів наукового стилю забезпечує виконання цих завдань. Саме тому науковий виклад містить переважно ряд міркувань і доведень, правильність яких досягається повнотою висловлювання і смисловою точністю. У роботі показано як інтегративність наук зумовлює дериваційну типологію термінології.

Науково-технічний працівник, як правило, добре обізнаний і з теоретичним підґрунтям певних явищ і процесів, і з практичним призначенням механізмів, інструментів і пристроїв, створених на основі певних теоретичних знань. Він водночас усвідомлює і пізнавальні, і прагматичні характеристики терміна. Саме тому термін у науково-технічній сфері має бути універсальним – придатним і для когнітивної, і для практичної діяльності фахівців. Термін є системним складником загальнолітературної лексики. Він, як і кожне повнозначне слово, є внутрішньою конструктивною єдністю лексичних і граматичних значень. У зв’язку зі стрімким зростанням кількості інформації, вимоги до систематизації термінології стають дедалі суворішими. Це пов’язано із залученням комп’ютерної техніки до пошуку, систематизації та зберігання знань. Системність науково-технічної термінології ґрунтується на позамовних чинниках – сукупності наукових і виробничих реалій, що їх обслуговують терміносистеми фундаментальних і технічних наук. Термінологічний ярус сучасної літературної мови – самостійна, багаторівнева система ієрархічно і концептуально пов’язаних елементів, які забезпечують процеси номінації спеціальних наукових і технічних понять. З огляду на це моделювання технічної терміносистеми на когнітивних засадах уможливлює ґрунтовне розуміння механізмів її організації, особливо в процесі термінотворення та систематизації.

Термінологія має бути лексично і морфологічно строго систематизованою, бути максимально парадигматичною у плані типових парадигм. Термін повинен відповідати словотвірним і синтаксичним законам мови. Ця багатоаспектність вимог до терміна пояснюється тим, що він виступає у подвійній ролі: відображає специфіку певної галузі науки чи техніки, а як елемент мови водночас підпорядковується загальномовним нормам словотвору, словозміни і слововживання. Термінодеривація в науково-технічній сфері ґрунтується на пріоритетності поняттєвого і практичного аспектів, що забезпечує когнітивно-комунікативну єдність усіх лінгвістичних компонентів, які творять терміносистему. Системність термінів виявляється на рівні уніфікованості морфологічних лексико-синтаксичних моделей структурної організації технічної та природничої термінології. Системну організацію термінології забезпечують дериваційні засоби. Термінологічна деривація є однією з галузей сучасної дериватології.

Становлення дериваційної системи української термінології відбувалося протягом століть. У науковій мові поступово складалася система науково-технічної термінології, зародження якої почалося ще за часів Києво-Могилянської академії. Створення основних, системних елементів у термінотворенні бере початок від староукраїнської лексики. Протягом усього історичного розвитку українська науково-технічна термінологія формувалася і вдосконалювалася через нормативні критерії, які регламентували її системність. За своїм складом науково-технічна термінологія української мови неоднорідна. Основну її частину становлять власне українські терміни. Значну групу в українській науково-технічній терміносистемі становлять запозичення з європейських мов. В ідеалі запозичений термін природно й закономірно входить до складу національної термінології. Штучне насаджування запозичень, тим більше термінів, завжди невмотивоване і небажане.

Другий розділ дисертації – "Когнітивно-комунікативна зумовленість дериваційних засобів термінології" – відображає когнітивні механізми термінодеривації. Цим питанням присвячено праці Л. Симоненко, Н. Непийводи, А. Коваль, І. Коропенко, Т. Панько, Е. Скороходька, Н. Буре, Д. Лотте. Термінодеривація має свою специфіку. При творенні термінів пріоритетним є структурно-когнітивний аспект – тут насамперед відштовхуються від поняття. Дві характеристики терміна – структурно-когнітивна (зв’язок з іншими поняттями певної галузі наукового знання) і лінгвопрагматична (забезпечення фахового спілкування) у науковій сфері виявляються по-різному в теоретичній і практичній ділянках технічної науки. Акт термінологічного словотвору залежить від класифікації понять, у ряді яких перебуватиме утворений термін, причому терміни одного класифікаційного ряду в ідеалі повинні бути утворені за однією словотвірною моделлю. Терміни, утворені за допомогою різних дериваційних засобів, входять до певної терміносистеми, яка відзначається строгою логіко-семантичною організацією. Причому рівнева ієрархія поняттєвої структури термінології відображає логіко-поняттєву картину галузі, науки. Певна терміносистема, відображаючи взаємозв’язки між поняттями, не лише репрезентує, а й певною мірою моделює наукове знання і самі ж поняття. Для аналізу лексико-семантичних систем термінів і моделювання наукового знання в дослідженні використано сіткове моделювання лексики. Це зумовлено такими чинниками: а) семантична сітка є ідеальним засобом відображення будь-якого системно-структурного формування, вона передає різноманітність мовної системи з урахуванням характерних особливостей слів та їх зв’язків між собою; б) відображення різнобічних зв’язків у термінології дає змогу об’єктивно описувати лінгвістичні, зокрема дериваційні, категорії.

Проаналізована мікросистема термінів електрика (див. схему 1) відображає ієрархічну будову тієї науки, предметом якої є вивчення електрики і пов’язаних з нею понять (явищ, предметів). Процес дефінування полягає у встановленні співвідношення між елементами наукового знання, визначенні переліку основних ознак поняття, пошуку відповідних мовних засобів для їх відображення. Залежно від місця поняття в ієрархічній системі дефініція має ту чи іншу семантико-синтаксичну насиченість. Це видно на схемі, в якій показано парадигматичні відношення в системі понять з центральним концептом “електрика”. Зіставлення дефініцій понять дає змогу зробити висновок про те, що єдиного підходу до проблеми дефінування поки що не вироблено. У дефініціях наведених термінів (див. СУМ) трапляються порушення принципів дефінування, що призводить до послаблення пізнавально-комунікативної спроможності наукової мови (див. схему 2). Лінгвопрагматичний аспект термінотворення відображає синтагматичні характеристики сприймання науково-технічного повідомлення. Прагматика стосується як інтерпретації висловлення, так і вибору його форми в конкретних умовах. Вона безпосередньо пов’язана з мовцем і реципієнтом, їх взаєморозумінням у комунікативній ситуації і з самою комунікативною ситуацією: з метою висловлювання, референцією мовця, дією на реципієнта, формами і стилями мовлення, поінформованістю реципієнта.

Будь-який текст у процесі комунікації виступає в єдності змістового і прагматичного планів, становлячи сукупність мотивів, цілей, завдань, які реалізуються за допомогою різноманітних мовних засобів. Належне використання термінів можливе лише за умови їхньої дериваційної досконалості. Причому специфіка науково-технічної сфери висуває до термінодеривації особливі вимоги. Це пов’язано з яскраво вираженою амбівалентністю науково-технічного терміна: з одного боку, він парадигматично пов’язаний із поняттєвою системою фундаментальних наук (а тому має своє місце у цій системі), а з другого – більшість науково-технічних термінів призначена забезпечувати оптимальне професійне спілкування у виробничій сфері (а тому відповідає вимогам практичного застосування – бути семантично прозорим, доцільно вмотивованим, унормованим тощо).

Дериваційні засоби науково-технічної термінології дають можливість усебічно поповнювати склад наукової терміносистеми. У дослідженні виявлено засоби словотворення одиниць природничої та технічної терміносистем. Визначено чинники, які забезпечують дериваційну спроможність терміноелементів; до них належить насамперед екстралінгвальна зумовленість термінологічного словотвору. Сучасний стан науково-технічної термінології свідчить про її постійний розвиток, пов’язаний із загальним розвитком української мови.

Установлено продуктивні дериваційні засоби природничої та технічної терміносистем та виявлено словотворчі типи й моделі термінодериватів. Це підтверджують дані таблиці.

Таблиця 1 “Словотворчі моделі творення термінів”.

моделі | приклади | кількість | відсоток

V+ - ш | зсув, опір, згин, стиск, розтяг, злам, провід | 216 | 7,2

V+ -ння | обтікання, оплавлення, гартування, юстування | 754 | 25,13

V+-ття | нагріття, покриття, дуття | 58 | 1,94

A+-ість | валентність, когерентність, бурливість, сплавленість, лужність, дисперсність | 310 | 10,4

V+-ач | поглинач, затискач, усмоктувач, прискорювач | 428 | 14,27

N+-ізм/-изм/-їзм | еклектизм, техніцизм, механізм, дихроїзм | 121 | 4,04

A+-ізм/-изм | магнетизм, поліморфізм, ізоморфізм | 312 | 10,4

N + -ств(о) | ковальство, теслярство, склярство | 93 | 3,1

N+-ція (-ація, -изація/ізація) | полімеризація, електризація, реакція, герметизація, ферментація, іонізація | 388 | 12,94

V+-ація/ізація | електронізація, гравітація | 135 | 4,5

А+-ізація | віртуалізація, синхронізація | 75 | 2,5 | А+-ин- | ширина, величина, опуклина, густина, рідина | 47 | 1,57 | А+-от- | довгота, широта | 15 | 0,5 | А+-тор | колектор, селектор | 42 | 1,4

інші моделі | спроба, різьба | 6 | 0,2

Словотвірна префіксація у термінології представлена обмеженою кількістю морфем. Префікси надають термінодериватам певних семантичних відтінків. Так, терміни із префіксом над- називають поняття, які вказують на надмірність вияву певної ознаки; префікс під- надає утвореним термінам відтінку значення "частина чогось" або назви приладів чи пристроїв; префікс проти- вживається у термінодериватах, якщо треба вказати на протилежність того, що позначає твірне слово; префікс без- надає термінові семантичного значення відсутності тієї ознаки, на яку вказує твірна основа тощо. Кількісні показники вживання префіксів у термінодеривації показано в таблиці.

Таблиця 2а “Дериваційні засоби природничої та технічної терміносистем” (префікси).

префікси | приклади | кількість | відсоток

над- | надміцний, надклепування, надточний, надгустий | 128 | 8,52

під- | підбалка, підбирач, підклас, підвид, підсилювач | 391 | 26,07

проти- | протиструм, протиелемент | 78 | 5,2

пере- | перев’язь, перенапруга, переплав, переріз, перепад | 247 | 16,47

без- | безмірність, безшовний, безвуглецевий | 122 | 8,13

а- | асиметричність, алогізм, акліматизація | 116 | 7,73

аб- | абсорбція, абдукція, абштрих | 47 | 3,1

ад- | адсорбція, адвекція | 31 | 2,1

де- | декогезія, деполяризація, дегідратація, декомпресія | 97 | 6,47

контр- | контражур, контргайка | 46 | 3,07

макро- | макрокоманда, макроструктура, макротвердість | 42 | 2,8

анти- | антикорозійний, антифрикційний | 73 | 4,87

ре- | рекристалізація, рекурсія, релаксація ретрансляція, реверсування, рекуперація | 82 | 5,47

З-поміж досліджених 3000 термінодериватів було виявлено особливості вживання суфіксів. У науково-технічній термінології суфікси використовують при творенні термінів на позначення процесів, станів, властивостей, але в науці відбувається конкретизація, уточнення поняття. Продуктивність/непродуктивність термінотворчих суфіксів зазначено в таблиці.

Таблиця 2б “Дериваційні засоби природничої та технічної терміносистем” (суфікси).

суфікси | приклади | кількість | відсоток

-ння | зміцнення, обтікання, звальцювання, оплавлення, гартування, юстування | 812 | 27,08

-ість | бурливість, сплавленість, лужність, дисперсність, ємність, пружність | 310 | 10,3

-ізм/-изм | магнетизм, еклектизм, техніцизм, механізм, поліморфізм, ізоморфізм | 433 | 14,44

- ш | зсув, опір, згин, стиск, розтяг, злам, провід, блок, клин, заглиб, бур, оберт | 216 | 7,2

-ція(-ація, изація/ізація) | електронізація, індукція, полімеризація, електризація, герметизація, іонізація, гравітація, ферментація, дедукція | 598 | 19,94

-ач | поглинач, затискач, усмоктувач, випростувач, охолоджувач, прискорювач | 428 | 14,27

-ств(о) | ковальство, теслярство, склярство, машинознавство, металознавство | 93 | 3,1

-ин- | довжина, ширина, величина, опуклина, густина, рідина | 47 | 1,57

-тор | селектор, колектор, рефлектор | 42 | 1,4

-от- | довгота, широта | 15 | 0,5

непродуктивні | спроба, різьба | 6 | 0,2

У наборі дериваційних засобів загальнолітературної мови можна розмежувати за сферами вживання дві групи. У першу з них входять афікси (префікси і суфікси), активно застосовувані як у сфері загальнолітературного, так і спеціального термінологічного словотвору: без-, поза-, між-, під-, проти-, роз-, понад-, -ння, -к-, -ість, -изна, -ник, -ш (нульовий суфікс) і деякі інші. Це власне українські словотвірні форманти. У другій групі представлені в основному такі афікси: а-, анти-, інтер-, суб-, супер-, ультра-; -аж, -ізм, -ія, -ізація, -фікація тощо. Вони утворюють переважно термінологічну лексику і за походженням є інтернаціональними.

Серед науково-технічних термінів є чимало абревіатур (ЕОМ, АЦП, АНС; варикап, вариконд; віброізоляція, автофазування). Особливу групу складних термінів становлять лексеми з інтернаціональними компонентами радіо, теле, авто, фото, мікро, стерео, електро, термо, гідро, моно, граф, скоп, графія, скопія, лог, логія.

Поряд із вербальними в сучасній термінології використовуються символічні засоби – цифри, позначки, графічні символи математичної, фізичної, хімічної та інших термінологій (х-подібні з’єднання, V-подібний манометр, а-частка, ?-мезон, Ш-мезон, µ-мезон, ?-фотон, б-, в-?озпад, N-серія, IBM-сумісний, web-сторінка, pH-метр, p-електрон, ?-зв’язки, ГЦК-гратка).

Для термінотворення властиве частотне вживання власних назв як твірної основи (ом, кулон, ампер, вольт, герц, рентген, генрі, джоуль, астраханіт, байкаліт, глінкіт, ломоносовіт).

В українських науково-технічних текстах вживаються терміни – складні слова, утворені від сурядного словосполучення (ампервольтомметр, скловата, планшайба), і ті, що утворені на основі підрядного словосполучення (електромеханіка, звукопоглинання).

У дослідженні розглянуто 2000 складних термінів. Із них 56% слів-композитів творяться безпосередньо із двочленного словосполучення. Складні слова і словосполучення мають одночасно спільні і диференційні ознаки. Їх об’єднує семантична єдність, наприклад: азотодобування < добувати азот, формовиливання < виливати форму, дискоформування < формувати диски, чавунозаливання < заливати чавун, колономонтування < монтувати колони.

Технічні терміни-композити виявляють різні форми деривації і служать повнішому виявленню значення дії, процесу, результату дії, ніби доповнюючи, а не дублюючи одне одного. При цьому композитні терміни функціонують на лексичному рівні як замінники дієслова, що корелюють зі словосполученнями, а не з окремими дієсловами: автомобілебудування (будувати автомобілі), листоштампування (штампувати листи), газопоглинання (поглинати гази), металоплавлення (плавити метал).

У науково-технічній термінології є й багатокомпонентні термінологічні сполуки. За кількістю членів вони можуть бути дво-, три-, чотири- і багаточленними (магнітна головка, інтегрована прикладна система, оператор умовного переходу, електронна аналогова обчислювальна машина, автоматизована система управління технологічними процесами).

Термінологічні словосполучення мають семантичну цілісність, але ступінь її залежить від характеру компонентів і семантичних відношень між ними. Термінологічні словосполучення часто є такими термінами-визначеннями, у яких внутрішня форма містить стисле наукове визначення. Такі словосполучення мають пряме співвідношення з глибоко пізнаними об’єктами навколишньої дійсності, у них яскраво виражені номінативна і когнітивна функції. Кожен із подальших компонентів конкретизує, увиразнює значення терміна. Це пояснюється способом пізнання: для того, щоб пізнати ще не пізнане, людина прагне зіставити його з відомим. Процес диференціації понять технічної та природничої термінолексики є об’єктивною передумовою використання багатослівних термінів, що дає можливість якнайтонше і якнайточніше передати значення кожного терміна, тому що кожна одиниця складеного терміна виражає певні видові ознаки. Продуктивність багатокомпонентних термінів виражається в тому, що вони повністю покривають поняттєве коло досліджуваної термінологічної системи і разом із нагромадженням ознак можуть збільшувати склад компонентів.

Сукупність засобів термінодеривації відображає сучасні тенденції розвитку мови. Наукові терміни є складниками і активними учасниками інформаційного процесу нового типу, здійснюваного на основі спілкування людини з комп’ютером. Найпродуктивнішим типом термінотворення є суфіксація із залученням загальномовних суфіксів, які мають традиційну семантику (зміцнення, оплавлення, довжина, величина, затискач) і суфіксів, які мають спеціалізоване технічне чи наукове значення (сплавленість, дисперсність, еклектизм, герметизація, гравітація, селектор, колектор). Специфіку сучасної науково-технічної термінології зумовлює наявність у її системі термінів-композитів (рудозбагачення, дискоформування, звуковідбиття). Значного поширення у системі науково-технічної термінології набула аналітична деривація (номінальний припуск, шорсткість поверхні, макроскопічне магнітне поле, об’ємне гаряче штампування). Багатокомпонентні терміни мають виразні систематизувальні властивості, ними легше передати ієрархічні відношення.

У третьому розділі – "Розмежування наукових понять за допомогою системи дериваційних засобів" – показано, як за допомогою дериваційних засобів розрізняють семантику науково-технічних термінолексем. Успішна комунікація в науково-технічній сфері великою мірою залежить від того, наскільки чітко розмежовуються поняття, позначені термінами. А це залежить насамперед від належного дериваційного забезпечення термінології. Вимога поняттєвої точності зумовлена тим, що терміни виступають когнітивно-інформаційними моделями, на основі яких наукове знання закріплюється, а далі в процесі практичної діяльності матеріалізується у називанні реальних продуктів – машин, механізмів, пристроїв.

Системні ознаки термінологічного складу лексики є тією основною базою, яка забезпечує пізнавально-комунікативну досконалість наукового поняття. Вимога системності спричиняє наявність постійних дериваційних ланцюжків, тією чи іншою мірою заповнених реальними мовними одиницями (знаками), тобто термінами. Функціонально доцільними є такі мікросистеми термінів, які відображають усі можливі зв’язки пізнаних явищ, а також мають достатню дериваційну потенцію – можливість розширення терміносистеми у разі збільшення кількості знань про досліджуваний об’єкт.

У дисертації описано дериваційні способи розмежування значень термінів, а також установлено когнітивно-комунікативну зумовленість доцільного терміновживання. В термінології здатність до створення системи найповніше проявляється у іменників, які називають чи описують об’єкт наукового дослідження, за ними йдуть прикметники, які виражають властивості цих об’єктів; певною мірою ця особливість проявляється у дієсловах, які позначають операції над об’єктами спостереження й досліду. Процеси, які відбуваються в сучасному українському термінотворенні, дозволяють послідовно відновлювати властиві висловлювальні засоби, граматичну та семантичну структуру нашої мови, якнайповніше використовувати притаманні українській мові автохтонні конструкції і моделі словотворення, при цьому не повертаючись до забутих, невдалих чи свідомо вилучених термінів.

Автори сучасних науково-технічних творів при вживанні системи суфіксів і префіксів, які дають змогу точно називати чи розмежовувати поняття, часто допускають помилки при творенні термінів, а тому значною мірою відбувається порушення семантики українського словотвору (відбійник, відбірний, відшліфувати, відбілити замість вибійник, добірний, пошліфувати, вибілити; розпружувати замість відпружувати). У дисертації показано, як за допомогою дериваційних засобів розмежовується значення науково-технічних термінів квадратовий і квадратний, переходовий і перехідний, безпомилковий і безпомильний, професійний і професіональний, диференційований і диференціальний.

Розглянуто вживання термінів на позначення здатності виконувати дію чи перебувати у певній дії: а) зрегульовна опора (має здатність виконувати пасивну дію – "опора, яка має здатність бути зрегульовною", б) регульована опора (перебування у пасивній дії – "опора, яка кимось регулюється"; а) регулювальний гвинт – (призначений виконувати активну дію – "гвинт, призначений для регулювання механізму", б) регулівний ефект – (здатний виконувати активну дію, хоч не обов’язково призначений для цього), в) гвинт, що регулює – (перебування у стані активної дії – "здатність домагатися нормальної роботи машини, установки, механізму, забезпечуючи злагоджену взаємодію складових частин, деталей".

Наукові поняття, які називають активну здатність, можна утворити за допомогою суфікса -івн-: гальмівний, гартівний, блоківний, усмоктівний, витяжівний, демпфівний, концентрівний, а призначення до певного вжитку чи певної дії передаємо термінами із суфіксом -льн-: прогнозувальний, гальмувальний, іонізувальний. Незнання власних словотвірних моделей призводить до механічного калькування чужих конструкцій, а відтак до появи кострубатих, немилозвучних, поняттєво неточних та семантично непрозорих термінів та терміносполук, наприклад: можливість одержання великих сил та обертаючих моментів (треба обертальних), автоматичних слідкуючих переміщень виконавчих механізмів (треба відстежувальних), фіксуючих пристроїв (треба фіксувальних).

У дисертації розглянуто питання про видові розрізнення віддієслівних іменників у природничій терміносистемі. Видові форми спроможні точно й легко визначати характер перебігу процесів, виражених дієсловом, раптовість або протяжність одноразової дії чи її повторюваність, багаторазовість. Сучасна українська мова переносить властивість дієслова розрізняти доконаний і недоконаний вид на віддієслівні іменники, які називають дію, але не набувають предметного значення: гартувати – гартування, загартувати – загартування; згинати – згинання, зігнути – зігнення; намагнічувати – намагнічування, намагнітити – намагнічення. Словотворчими засобами видового розрізнення виступають: суфікси (відкидання – відкинення); префікси (руйнування – зруйнування); чергування звуків (вибирання – вибрання) та морфем (нагрівання – нагріття). Отже, віддієслівні іменники мають об’єктивну можливість диференційовано передати видові значення або видові відмінності відповідно до видових значень чи видових відмінностей твірних дієслів: За другим законом освітленості: освітлення поверхні прямо пропорційне косинусу кута падіння. Освітлювання двох сусідніх поверхонь можна виміряти за допомогою приладу, який у сучасній фізиці дістав назву фотомера.

Поняттєва впорядкованість певної галузі знання залежить від ступеня розмежованості семантики, який свідчить про досконалість терміносистеми. Питання про те, чи розрізняють реципієнти відмінності між поняттями, розглянуто в дисертації за допомогою соціопсихолінгвістичного експерименту. Результати експерименту дають змогу дійти висновку про те, що не завжди ідеальне (бездоганні системні зв’язки в термінології) зберігається в реальному житті (у процесі використання термінів). Жорстка поняттєва структурованість була б практично можливою, якби термінологією користувалися машини (і справді, для використання в комп’ютерній техніці така жорсткість є просто необхідною). У реальному спілкуванні термінами користуються фахівці, яким властиві загальнолюдські особливості мислення і спільні для всіх людей способи оперування мовою. Отже, у тій частині науково-технічної сфери, яка співвідносна з теоретичним знанням, чіткого розмежування понять, очевидно, не варто прагнути такою мірою, як там, де це пов’язано з практичним застосуванням наукових знань (у технічній науці, на виробництві).

Отже, доцільне використання дериваційних засобів полягає не лише у максимальній реалізації словотворчого потенціалу мови, а й у можливості відмови від певних дериватів – з метою оптимізації спілкування у науково-технічній сфері й забезпечення інформаційно-мовної культури сучасного суспільства в цілому. Нині наука і техніка постійно розвиваються і вдосконалюються, а тому і науково-технічна термінологія продовжує розвиватися, поновлюватися, вдосконалюватися. Вона є відкритою системою, здатною розвиватися за сучасними дериваційними законами. У системі науково-технічної термінології відбуваються різноманітні лексико-семантичні процеси. Системні термінологічні лексико-семантичні групи підтверджують усебічне відображення широкого кола наукових та технічних понять. Між цими групами існує об’єктивний зв’язок, завдяки якому терміни зазнають постійних змін унаслідок появи в науці нових понять, змін у сутності певних понять тощо.

У процесі дослідження науково-технічної термінології з лінгвістичного погляду було з’ясовано певну суперечливість між стандартизованими вимогами до терміна і дійсним станом науково-технічної термінології. Зважаючи на особливості формування науково-технічної термінології щодо загальновживаної лексики, важливо враховувати ці відхилення.

Комплексний аналіз системи дериваційних засобів сучасної науково-технічної термінології дозволяє дійти таких Висновків:

1. У процесі науково-технічної комунікації терміни виступають когнітивно-інформаційними моделями, співвідносними з поняттєво-концептуальною і предметно-тематичною сферами відповідних галузей науки, техніки і виробництва. На цих екстралінгвальних чинниках – науковому знанні та його застосуванні у техніці та виробництві – й ґрунтується термінологічна деривація.

2. Дериваційні засоби науково-технічної термінології зумовлені специфікою науково-технічної сфери, зокрема її інтегративністю. З одного боку, як і в будь-якій іншій науковій галузі, тут пріоритетними є власне пізнавальні потреби, тому терміни виконують когнітивну функцію (виступають експлікаторами наукових понять); з другого боку, у прикладній галузі науково-технічної сфери до уваги береться переважно прагматичний аспект спеціальної лексики.

3. Системну організацію науково-технічної термінології забезпечують дериваційні засоби. Термінодеривація в науково-технічній сфері ґрунтується на пріоритетності поняттєвого і практичного аспектів, що забезпечує когнітивно-комунікативну єдність усіх лінгвістичних компонентів, які творять терміносистему.

4. Протягом історичного періоду розвитку української науково-технічної термінології вироблялися і формувалися нормативні критерії, які регламентували її системність.

5. Специфіка науково-технічної сфери висуває до термінодеривації особливі вимоги. З одного боку він парадигматично забезпечує поняттєву систему фундаментальних наук (а тому повинен мати своє місце у цій системі), а з другого – науково-технічний термін забезпечує оптимальне професійне спілкування у виробничій сфері. Когнітивні механізми термінодеривації співвідносяться зі структурно-когнітивною (зв’язок з іншими поняттями певної галузі наукового знання) і лінгвопрагматичною (забезпечення фахового спілкування) характеристикою терміна.

6. Система дериваційних засобів науково-технічної термінології відображає сучасні тенденції розвитку мови. Наукові терміни – невід’ємна складова частина інформаційного процесу нового типу, здійснюваного на основі спілкування людини з комп’ютером. Дериваційні процеси в науково-технічній терміносистемі відбуваються за моделями словотвору сучасної української мови, у яких використовуються спеціалізовані словотворчі форманти, що надають термінам конкретного науково-технічного значення.

7. Специфіку сучасної науково-технічної термінології зумовлює наявність у її системі термінів-композитів. Поява термінів складної структурної будови зумовлена потребою висловити дві ідеї в одному слові та прагненням людини передати складне наукове поняття одним словом. Динаміка росту термінів-композитів у науково-технічній терміносистемі породжена тим, що зменшується кількість структурно простих слів, а також значним впливом іншомовних компонентів.

8. Значного поширення у системі науково-технічної термінології набула аналітична деривація. Багатокомпонентні терміни мають виразні систематизувальні властивості, ними легше передати ієрархічні відношення. Процес диференціації технічних та природничих термінодериватів є об’єктивною передумовою використання багатослівних термінів, що дає можливість якнайтонше і якнайточніше передати значення кожного терміна. Чим більше ознак поняття передається в терміні, тим повніше уявлення про позначуване поняття він дає, тим точніший такий термін.

9. Когнітивно-комунікативна зумовленість доцільного терміновживання при збереженні семантики українського словотвору окреслюється спеціалізацією суфіксів -івн-, який має значення активної здатності до дії та -аль-, який надає термінові значення бути призначеним виконувати дію.

10. За допомогою дериваційних засобів розмежовуються семантика віддієслівних іменників. Вони мають об’єктивну можливість диференційовано передати видові значення або видові відмінності відповідно до видових значень чи видових відмінностей твірних дієслів. Ступінь розмежованості значень свідчить про досконалість терміносистеми, а отже, про належну поняттєву впорядкованість певної галузі знання.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ракшанова Г.Ф. Потенційні можливості словотвірних суфіксів абстрактних іменників // Українська мова та література. – 2000. – №28. – С. 6–8.

2. Ракшанова Г.Ф. Видові розрізнення віддієслівних іменників у сучасній українській терміносистемі (на матеріалі української природничої та технічної лексики) // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. – К. – 2001. – №5. – С. 204–207.

3. Ракшанова Г.Ф. Лексико-семантичні процеси у терміносистемі абстрактних понять // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія. – Черкаси. – 1999. – №3. – С.156–160.

4. Ракшанова Г.Ф. Когнітивні процеси у сучасному словотворенні (на матеріалі української природничої та технічної термінології) // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія. – Черкаси. – 2001. – №5. – С. 204–206.

5. Ракшанова Г.Ф. Багатокомпонентні термінологічні сполуки у технічній терміносистемі // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія. – Черкаси. – 2002. – №6. – С. 184–186.

6. Ракшанова Г.Ф. Вплив граматичної категорії виду дієслова на семантику віддієслівних іменників // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія. – Черкаси. – 2003. – №7. – С. 172–174.

7. Ракшанова Г.Ф. Стан української наукової термінології на сучасному етапі //Українська мова: з минулого в майбутнє. – К.: Інститут української мови, 1998. – С. 164––165.

8. Ракшанова Г.Ф. Когнітивні процеси сучасної лінгвістики // Семантика мови і тексту: Зб. статей 6-ї Міжнародної наукової конференції. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С. 476––477.

9. Ракшанова Г.Ф. Становлення і розвиток державної мови в Україні // Матеріали Міжнародної конференції 28–29 листопада 1996 р. – К.: ВД "КМ Academia", 1998. – С. 76–78.

10. Ракшанова Г.Ф. Абстрактні слова у складі хімічної терміносистеми // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної освіти спеціаліста технічного профілю". – Черкаси: Черкаський держуніверситет ім. Б.Хмельницького, 1999. – С. 105–110.

11. Ракшанова Г.Ф. Системність наукового тексту // Тези 9-ої Всеукраїнської наукової філологічної конференції. – Черкаси. – 2002. – С. 141–142.

Анотація

Ракшанова Г.Ф. Система дериваційних засобів сучасної науково-технічної термінології (когнітивно-номінативний аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови, Київ, 2004.

У дисертації досліджено когнітивно-номінативний аспект термінодериватів науково-технічної термінології, який базується на принципі пріоритетності поняттєво-концептуального та предметно-практичного складника термінологічної деривації.

Здійснено системне й цілісне дослідження дериваційних процесів у сучасній природничій і технічній терміносистемах; виявлено специфіку термінологічної деривації в науково-технічній сфері, зокрема з’ясовано когнітивно-інформаційну природу терміна; доведено роль словотвору в оптимізації професійного спілкування, показано участь дериватології в розвиткові інформаційно-мовної культури суспільства.

Ключові слова: термінологія, семантика термінодериватів, словотвірний тип, словотвірна модель, когнітивна номінація, лінгвопрагматичний аспект, структурно-когнітивний аспект, когнітивно-комунікативна зумовленість.

Аннотация

Ракшанова А.Ф. Система деривационных средств современной научно-технической терминологии (когнитивно-номинативный аспект). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык. – Институт украинского языка, Киев, 2004.

В диссертации исследуется когнитивно-номинативный аспект терминодеривации научно-технической терминологии, который базируется на принципе приоритетности понятийно-концептуального и предметно-практического состава терминологической деривации.

В процессе научно-технической коммуникации термины являются когнитивно-информационными моделями, соотносящимися с понятийно-концептуальной и предметно-тематической сферами соответственных областей науки, техники и производства. На этих экстралингвальных факторах – научном знании и его применении в технике и производстве – и базируется терминологическая деривация.

Научно-техническая терминология создается по новейшим деривационным моделям и свидетельствует о своей возможности передавать самые тонкие семантические оттенки разных научных и технических понятий.

Современная