ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАЗУМЦЕВА Ганна Іванівна

УДК 17.022.1 + 023.32

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ЗА ФОЛЬКЛОРНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ:

АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

09.00.07 – етика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (відділ філософії культури, етики і естетики)

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Малахов Віктор Аронович,

Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України,

головний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Аболіна Тетяна Георгіївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка МОН України,

професор кафедри етики, естетики та культурології

кандидат філософських наук, ст.н.с.

Андрос Євгеній Іванович,

Інститут філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник відділу

філософської антропології

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра

філософії науки та культурології, м.Київ

Захист відбудеться 24 грудня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4, ауд. 318

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ, вул.Трьохсвятительська,4

Автореферат розісланий 20 листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Т.В.Гардашук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема етнічного і національного самопізнання незмінно хвилювала і продовжує хвилювати людство. В різні часи вона то набувала надзвичайної актуальності, то втрачала свою гостроту, то виходила наперед, то ставала в один ряд з іншими питаннями соціального життя. У будь-якому разі сама актуалізація цієї проблеми виявлялася одним з джерел духовного розвитку народів. Безперечно, національні характеристики завжди містять у собі елемент парадоксальності. Вони легко даються чужому спостережнику й незмінно відлунюють небезпекою вульгаризації для “свого”, хто має певний досвід глибини і складності національного життя. Жоден типовий образ, навіть найпопулярніший і поширений, не може визначити всієї повноти характеру і життя нації, зокрема, й повноти втілення українського народного етосу. Необхідна типізація в цій галузі може спиратися швидше на полярні прояви національного характеру, між якими розміщується весь спектр перехідних типів. До того ж, проблематика національного (етнічного) самопізнання ще більше ускладнюється диференціюючим впливом чинників часу (хронології) і простору (місцевої локалізації). “Душа народу” не існує як апріорна, відірвана від плинної реальності констант; вона розкривається лише у визначеній послідовності історичних та локально-просторових форм. Через це її вивчення породжує особливі проблеми, яким наш час надає особливої актуальності і гостроти.

Ціннісні орієнтації людини, суспільства, нації складаються історично, успадковуються поколіннями, збагачуються, вдосконалюються чи здрібнюються, розпорошуються ними. Це цілком стосується й моральних цінностей, які уособлюють культурне обличчя XXI століття. Мораль – вагома складова частина духовної культури етносу, нації; даний аспект її існування потребує грунтовного наукового розкриття. У плані філософсько-етичного дослідження та осмислення моральних цінностей українського народу особливо значущим і перспективним завданням видається аналіз відповідних поглядів селянства, адже часова тяглість, що йменується історією, для українців значною мірою виявилася “замкненою” на постаті хлібороба-трударя, представника сільської “мовчазної більшості”. Не випадково вітчизняні історики, які досліджували селянську проблематику, здавна вдавалися в цьому зв’язку до термінів “народ”, “українці”. Додамо, що селянство принаймні до середини ХХ ст. становило більшість української нації, а це дає підстави говорити про українців як про націю переважно хліборобську не лише в історичному, а й в соціально-культурному, цивілізаційному аспекті.

Вплив домінант духовно-моральних цінностей селян на світогляд усього українства, на стереотипи сприйняття ним довколишнього світу протягом ХІХ – початку ХХ ст. був настільки визначальним, що етнографи та філософи, не вдаючись до конкретного аналізу, тривалий час говорять про український менталітет як землеробський. При цьому, однак, поза їхньою увагою традиційно залишаються не тільки соціальні витоки української національної самобутності, а й хронологічні рамки її еволюції. “

Тотальна криза ідентичності” - так нерідко характеризують умови, у які потрапила людина в ХХ-ХХІ сторіччах. Народи, етнічні групи, різноманітні локальні спільноти з ентузіазмом зайнялися пошуками самоідентифікації - за принципом державності, культури, релігії, етносу і т.п. У філософії це, зокрема, виявляється в тому, що традиційний “пошук визначеності” поступається місцем “пошуку ідентичності”. Втрата глибинної онтології людського буття пов’язана з розчиненням людини в соціотехнічних системах, перетворенням її із суб’єкта діяльності у її фактор. Проблему збереження/втрати ідентичності обговорюють переважно в психологічному (розглядаючи долю індивіда) і соціальному аспекті, досліджують етнічну, культурну ідентичність. Світове співтовариство збентежено розпадом духовності, її перетворенням у соціотехнологію; науковці говорять про екологію культури (розмірковуючи про збереження динамічної рівноваги стосовно життя людини, мають на увазі збереження її генотипу, а стосовно тієї чи іншої культури - традицій).

Незважаючи на часову віддаленість від нас традиційного (аграрного) суспільства, аналіз його духовної культури й у наші дні гостро актуальний. Всупереч нарощуванню “матеріального тіла” індустріальної цивілізації, Україна продовжує залишатися гетерогенною країною, що соціально, ментально і культурно багато в чому ще не вибралася з напівтрадиційного стану суспільства, коли різні регіони країни, співіснуючи хронологічно одночасно і є немовби “взаємопроникаючими”, нібито існують у різному історичному часі. У людей є психологічна потреба в філософії, що надає зрозумілого смислу розмаїттю життя, у деякому посереднику, що, використовуючи зрозумілу для цієї культури мову, допомагав би людям орієнтуватися й ідентифікувати себе у нинішньому світі. Саме цим, очевидно, пояснюється те, що сьогодні, на початку ХХІ століття, коли цивілізація й виховання стають усе більш універсальними, повсюдно спостерігається феномен “перевідкриття традицій”. Йдеться про реактуалізацію народного морального досвіду, необхідність відродження традиційних моральних цінностей у нових сучасних умовах.

Ступінь наукової розробки теми. Морально-етичні погляди українського народу за фольклорними джерелами ще не були предметом власне філософського аналізу. До цього часу фольклорні тексти досліджувалися з описової, упорядкувальної, міфологічної та світоглядної позицій. З проблемою, порушеною у дослідженні, стикаються релігієзнавчі, історико-філософські, культурологічні вітчизняні доробки з історії духовності України (М.Максимович, М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, О.Потебня, М.Грушевський), також праці російських авторів (Г.Федотов, В.Соловйов), в яких міститься чималий матеріал для розуміння специфіки тлумачення онтологічних та метафізичних питань у народній творчості. Праці А.Афанасьєва, О.Веселовського, І.Франка, В.Гнатюка, Г.Булашова, П.Житецького, В.Перетца розширили наукові межі дослідження фольклору в історико-порівняльному плані, утвердили за ним значення цінного джерела народознавства.

У фольклорно-етнографічних працях П.Чубинського, П.Литвинової, О.Кістяківського, Є.Якушкіна, В.Охримовича, О.Левицького, Я.Кузнецова, П.Штейна, П.Іванова, М.Данильченка, Я.Новицького, Є.Згарського, Т.Рильського, М.Сумцова фольклор використовується для пізнання народної філософії, розуміння еволюції народних поглядів на окремі явища суспільного й приватного життя. Перші спроби дослідження української народно-етичної проблематики, започатковані у працях В.Антоновича, М.Драгоманова, Ф.Вовка, були доповнені працями представників діаспори (І.Огієнко, С.Килимник, О.Воропай, І.Мірчук, Є.Онацький, О.Кульчицький, Б.Цимбалистий, В.Янів, В.Ярема, М.Шлемкевич), а також авторами з України (В.Скуратівський, М.Гримич, В.Ятченко, Н.Пастушенко, Н.Мельничук, О.Кісь, Н.Годзь та ін.).

В історичному ракурсі менталітет та проблематика етичної духовності в українській філософській спадщині зумовили інтерес Д.Чижевського, П.Юркевича, В.Липинського до аналізу духовної культури українців. Щодо висвітлення деяких аспектів даної теми сучасними українськими науковцями – про сліди міфологічного світогляду та етичні мотиви духовної культури наших предків уже в лоні християнства – варто наголосити на працях М.Поповича, В.Горського, С.Кримського, А.Колодного, А.Чернія, І.Лисого, А.Бичко, І.Бичка, Т.Чайки, О.Кисельової та ін.). У філософсько-антропологічному аспекті тема дисертаційного дослідження актуалізується в роботах В.Табачковського, Н.Хамітова.

Дослідження моралі у її універсальних і партикулярних визначеннях знайшло своє висвітлення у працях зарубіжних філософів (Г.Ф.Гегеля, І.Канта, О.Шпенглера, М.Вебера, Г.Йонаса, К.-О.Апеля, Ю.Хабермаса, М.Фуко, Дж.Роулса, І.Макінтайра, Р.Рорті, Т.Адорно, Дж.Дьюі, Ж.-Ф.Ліотара, М.Уолцера, К.Кюнга, І.Ірігерей та ін.). Питаннями зіставлення наративного розуміння та засвоєння, особливою наративною функцією фольклору в етнічній культурі займався П.Рікер. Цінні положення містяться в працях російських філософів (О.Дробницький, Р.Апресян).

Результати аналізу праць свідчать про важливість дослідження фольклору як віддзеркалення наслідків взаємодії мови та духовної культури, оскільки для кожної етнічної культури характерним є вироблення специфічних моральних норм та зобов’язань зі своєю системою стереотипів поведінки та комунікативних стратегій.

Об’єктом дослідження є український поетичний фольклор ХІХ століття. Предмет дослідження – втілені в фольклорних джерелах ціннісні орієнтації та морально-етичні погляди українського народу. Під словом “народ” розуміється українське селянство, яке складало основу, ядро української нації у ХІХ – початку ХХ ст.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є комплексний етико-філософський аналіз моральної культури українського народу за поетичними фольклорними джерелами. Поставлена мета передбачає розв’язання такої послідовності завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження обумовлені фольклорними джерелами і охоплюють період ХІХ - початку ХХ ст.

Методологічна основа дослідження. Методологія роботи визначається категоріями і поняттями класичної і сучасної європейської філософської думки, що узагальнюють розуміння людської природи, моральності. З класичного спадку найбільш значущими для роботи є фундаментальні здобутки німецької класичної філософії. В некласичній філософії духовний розвиток спільноти осмислюється в концепціях, спрямованих на аналіз онтологічної цілісності, специфіки “буття людини в світі”, здатності народної свідомості охоплювати весь горизонт “життєвого світу”. Саме цей спектр наукових підходів створив основу дисертаційного дослідження. В дисертації також використані розробки філософської герменевтики, філософської антропології та аксіології такого рівня узагальнення, який є визначальним відносно специфіки моральнісного життя спільноти.

Мета і завдання дисертаційного дослідження вимагали звернення до філософсько-культурологічних, системно-структурних та історико-хронологічних методів аналізу та узагальнення матеріалу. Ця проблема є похідною від багатомірності феномену, що досліджується. Цілісний аналіз обраної проблематики неможливий без урахування останніх досягнень в різних галузях гуманітарного знання. Найбільш доцільними методологічними підходами щодо аналізу сутності і особливостей народної моральної культури можуть вважатися системно-структурна та герменевтична методології. Вказані теоретико-методологічні та емпіричні підвалини надають можливість здійснити комплексний аналіз морально-етичних поглядів українського народу, використовуючи для цього фольклор, як джерело наукового, зокрема, філософсько-етичного аналізу.

Джерельну базу дослідження морально-етичних поглядів народу становлять традиційні зразки українського поетичного фольклору, який активно побутував у ХІХ ст., а також дослідження, присвячені проблемам національної свідомості і самосвідомості, культури, світогляду народу, етнографічні матеріали для висвітлення народного побуту, народної матеріальної культури і менталітету українського народу.

Фольклор досліджується як специфічний різновид мистецтва, у якому знайшла своє відображення моральна свідомість народу. Основними джерелами дослідження стали праці П.Чубинського (І, ІІІ, ІV, V томи) та Я.Головацького (ІІ, ІІІ томи) з доданням збірок духовних віршів, історичних пісень та дум з поясненнями В.Антоновича та М.Драгоманова. Досліджувані джерела репрезентують традиційний український фольклор, який побутував у ХІХ столітті та найбільш повно представляє Україну географічно.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняній моральній філософії специфіка морально-етичних поглядів українського народу висвітлюється на базі фольклорних джерел, обраних як ключовий об’єкт аналізу. В ході дослідження автором отримано нові результати, що виносяться на захист:

1) феномен, що його відбиває термін “морально-етичні погляди народу” (“народна моральна культура”, “народна моральність”), має багаторівневий системний характер; структура цього суспільно-морального явища охоплює моральні почуття та стереотипи поведінки;

2) народна моральна культура пронизує всі форми практичного і духовного буття етносу; вона визначає способи сприйняття та інтерпретації певною етнічною спільнотою навколишнього світу, а також способи і форми її практичного відношення до природного і соціального середовища;

3) народна моральна культура є проекцією народної духовної культури на моральну схематику життєдіяльності етносу і знаходить вияв у специфічному характері нормування людських відносин до дійсності;

4) морально-етичні погляди українського народу, обумовлені конкретним історичним та географічним контекстом його життя, віддавна формувалися під переважаючим впливом християнського вчення, безпосереднім чином - на основі того, як народ на буденному рівні свідомості сприймав християнство (своєрідної форми релігійності, що її можна назвати “українською народною вірою”);

5) національна моральна культура залучається до діалогу культур і бере участь у кроскультурній взаємодії при досягненні нею певного рівня цілісності і системності, що робить її придатною для концептуалізації – саме у такий спосіб вона засвоює потенціал універсальності;

6) головними факторами формування народної моральної культури є природно-ландшафтний, соціальний та культурний чинники; причому перший є відносно константним, останні змінюються в процесі історичних трансформацій;

7) проаналізовані зразки фольклору дають підстави для висновку, що народна віра українців сприяла формуванню кодексу “народної етики”, структура якого містить у собі три головні частини: 1)телуричну, що висуває засади природовідповідності й засуджує гріхи проти “матері-землі” і законів роду; 2)ритуальну, пов’язану з дотриманням ритуальних норм і обрядів; 3)каритативну, що тяжіє до християнських заповідей любові;

8) скерована християнським вченням, етноетика українського народу визначає як обов’язки людини по відношенню до Бога, людського і природного середовища, так і її обов’язки стосовно себе самої;

9) визначальні засади морально-етичної поведінки в сім’ї та побуті громади обумовлюються традиційним характером міжособистісних взаємин, а в господарській діяльності – шанобливим ставленням до праці та землі.

Науково-теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретичні висновки дисертації можуть сприяти розумінню суті і самобутності морально-світоглядних засад українського народу, визначенню його місця в європейській і світовій культурі, з’ясуванню співвідношення неповторно-самобутнього, екзистенційного та загальнолюдського в культурно-історичному процесі і на цій підставі – окресленню загальних духовно-моральних орієнтирів подальшого поступу України.

Дослідження тих моральних домінант, які були притаманні нашому народу в минулому та їх витоків може сприяти пошукові оптимальних шляхів виходу суспільства з кризи, формуванню культурно-ідеологічних засад розбудови держави. Визначення терміну “народна моральна культура”, його місця в системі існуючих етико-філософських категорій, виявлення структури відповідного суспільно-етичного феномену, дає змогу обгрунтованіше дослідити сучасний стан українського суспільства й чіткіше окреслити шлях його майбутнього розвитку. Зрештою, дисертація може скласти певну теоретико-методологічну базу для подальших досліджень суті та специфіки української ментальності, її спорідненості і своєрідності стосовно етнопсихологічних рис інших народів, стати в нагоді при написанні узагальнюючих праць, присвячених проблемам духовності народу, знайти своє місце в освітньо-виховному процесі.

Теоретичний і фактологічний матеріал, поданий у дисертації можна використати як методологічні засади та орієнтири у викладанні культурологічних, історичних, народознавчих та релігієзнавчих дисциплін, а також при підготовці спецкурсів у вищих навчальних закладах, присвячених проблемам історії української культури, для розробки конкретних програм і проектів вивчення характерологічних рис українського народу, специфіки його соціальної поведінки в сьогоденні та сприяти розробці наукових прогнозів стосовно розвитку соціальних процесів в майбутньому.

Апробація дослідження. Окремі розділи дисертації і робота в цілому, а також публікації автора обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України. Основні положення дослідження розглянуті Вченою Радою Інституту філософії, викладені у доповідях на 8-й Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 1999), 9-й Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 2000), VI-й Міжнародній науково-практичній конференції “Християнські цінності: історія і погляд у III тисячоліття” (Острог, 2000), а також апробовані у навчальному процесі.

Публікації. Результати досліджень знайшли відбиття в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та матеріалах наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних наукових джерел (386 найменувань) та списку фольклорних джерел, що складається із 10 збірок. Загальний обсяг дисертації – 195 сторінок (з них 22 сторінки – список використаних джерел).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтована актуальність і мета дослідження, сформульовані його завдання. Визначено об’єкт та предмет дослідження, ступінь наукової розробки теми в зарубіжній і вітчизняній літературі, охарактеризовано методологічні засади та методологічний інструментарій, розкрито наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення здобутих результатів.

Перший розділ “Морально-етичні погляди народу: етико-філософське осмислення” має теоретико-методологічний характер і складається із семи підрозділів. В ньому представлений докладний огляд літератури і джерел із загальних проблем народної моральної культури; аналізуються різні типи інтерпретації термінів “морально-етичні погляди народу”, “народна моральність”, “народна моральна нормотворчість”, “народна мораль”, окреслюється співвідношення універсальних та партикулярних вимірів моральної свідомості, наводиться обгрунтування авторського підходу до визначення та філософського осмислення відповідних реальних феноменів. Як світоглядна система й спосіб життя народу, в розділі досліджується народна віра українців, окреслюється коло актуальних проблем дослідження морально-етичних поглядів народу, наводяться головні чинники формування української народної моральної культури, що зумовлюють її специфічні риси.

Використовуючи поетичні фольклорні тексти як продукт духовної творчості народу, в дослідженні дотриманий підхід до оцінки фольклору як мистецтва “первісного синтезу”, де когнітивне і ціннісне невіддиференційовані одне від одного. Фольклор, першорядною ознакою якого є домінанта колективного, а не індивідуального, як у професійній творчості, є основним об’єктом філософсько-етичного аналізу народної моральності. Самі фольклорні тексти розглядаються як форми репрезентації людської мови, безпосередньо яким “говорить” саме буття. Відтак, цікаво дослідити етнічно-моральні характеристики очима самих українців, використовуючи для цього філософсько-етичний аналіз українського поетичного фольклору. При цьому ми будемо керуватись ціннісним підходом, адже звертання до етичних домінант народної моральної культури завжди містить у собі ціннісний підхід.

Принципово важливі підходи до вирішення питання про сутність моральної культури склалися в роботах М.Шелера і М.Гартмана, в яких аналізується світ цінностей людини. Обгрунтування об’єктивного світу цінностей і його ієрархії в аксіології Шелера і “постулаторному атеїзмі” Гартмана створює можливіть поєднання понять як класичної, так і некласичної філософії, що є важливим для аксіологічного напрямку етичних досліджень. В сучасній зарубіжній антропології ціннісний підхід до вивчення традиційної культури пов’язується з іменами К.Клакхона, Ф.Клакхон і Ф.Стродбека. Саме уявлення про людину (про себе в природі, про себе в суспільстві) в фонді народного світогляду, містить у собі значний морально-етичний струмінь і найбільшою мірою відповідає терміну “етос”, “система цінностей”.

Окрім зазначеного, в дисертації використаний також історико-соціологічний підхід, що надало можливість окреслити коло і характер досліджуваних проблем. До останніх відносяться: природа народної моралі, її структура, онтологічні та історико-соціологічні умови існування моралі та її структурних змін, а також основні морально-етичні поняття – добро і зло, моральна автономія, відповідальність, моральний авторитет та ін. Соціальний підхід до моралі (класова мораль ? народна й верхівкова) представлений нормами, пов’язаними з різними видами соціально-економічної діяльності, взаємодопомогою, ступенем спорідненості, шлюбно-сімейними звичаями.

Першою формою індивідуалізації моральності була індивідуалізація за етнічною ознакою і об’єктивною підставою такої індивідуалізації висувається не практична життєвість як така, а відчуття духовної спорідненості носіїв однорідного за змістом досвіду, що конкретизується у певному зразку моральної діяльності. Дотриманням “вічних законів” кожен носій етносу засвідчує власну волю – добру волю. Тому традиційна мораль базується не лише на звичці, тримається не лише страхом (осудом, покаранням з боку “вищих сил” чи ближніх), але і суб’єктивною потребою засвідчити свій зв’язок з іншими, своєю причетністю до роду, до загалу (етносу, віруючих). Саме завдяки внутрішній злагоді етноси змогли укорінитися в просторі фізичної життєвості, сформувати не лише психічно, але і фізично сприятливі умови виживання (створювати природне середовище, матеріальне виробництво тощо). Зазначене свідчить, що народна мораль завдяки історично та етнічно визначеному типу стосунків являє собою різновид саме імперативно-ціннісної свідомості і формує типову людину: людину певного “часу, місця, дії”. Характер імперативності народної нормотворчості обумовлений змістом її цінностей.

Ефективність дії моральності, заснованої на звичаєвості, у передбачуваності поведінки. Останнє надзвичайно важливо, оскільки утверджує сталість стосунків, а отже гарантує збереження життя спільноти. Саме тут, у відчутті духовної спорідненості носіїв моральних законів складаються початки етнічної самосвідомості. Першою історичною формою індивідуалізації морального відношення, власне, і було етнічно визначене відношення.

Першою істотною умовою існування народної моралі є диференціація абстрактних і конкретних норм і викликана нею диференціація категорій сорому і совісті. Це означає, що у традиційних суспільствах з жорсткою регламентацією життя за допомогою системи конкретних розпоряджень, де передбачені усі можливі життєві ситуації і не допускаються ніякі тлумачення, можна лише виконувати розпорядження чи порушувати їх. Джерело легітимності нормативної системи цілком зовнішнє. Практичне відношення індивіда до неї стандартне (не індивідуальне) і фіксується в почутті сорому - зовні яскраво вираженій оцінці власної поведінки винятково з позиції інших, “очама інших”. Відтак, моральні цінності являють собою матеріалізацію ціннісних орієнтацій, настанов, норм у поведінці народу, у ситуаціях соціальної взаємодії. Вони існують подібно значенням (“знакам”), що виражають взаємодію суб’єкта й об’єкта – диспозиційно.

Виходячи зі змісту базових моральних імперативів і аналіза джерел моральної свідомості, можна дати загальне визначення народної моралі як системи цінностей і імперативів, що орієнтують етнос на духовно-піднесений ідеал людського єднання, який втілюється в примиренності, солідарності і братерській (милосердній) любові, а також як сукупність традиційно закріплених моральних норм, встановлених суспільством (народом), що забезпечуються силою впливу суспільної думки, здійснюючи ціннісну орієнтацію поведінки через дихотомію “добра” і “зла”.

Здатність одного народу засвоювати досягнення іншого - один із головних показників життєздатності культури етносу, очевидний індикатор культурного прогресу. Саме на цьому шляху взаємодії культур і складається загальнолюдська культура, єдина і водночас різноманітна. Отже, до проблеми универсалій загальнолюдської моральної культури треба підходити, не тільки вирізняючи спільну для всіх моральних культур “субстанцію”, укорінену в самій людській природі, але й цілком з огляду на діалектичне перетворення одиничного в особливе, а особливого - у загальне.

З позицій компаративістики в якості попереднього, але не остаточного висновку щодо проблеми співвідношення універсального та партикулярного, всесвітнього й національного в історико-філософському процесі можна стверджувати таке: саме включення національної етичної культури в сучасний філософський діалог, її участь у кроскультурній взаємодії при досягненні належного рівня цілісності і системності й робить її здатною до концептуалізації, тобто набуття певних рис універсалізму.

Свідомість народу не розділяла життєвий досвід або культуру на побутову і сакральну сфери, і це надає нам підставу слідом за А.Гуревичем поставити знак рівності між поняттями “народна культура” і “народна релігія” (релігійність). Народна віра – явище швидше культурне, ніж суто релігійне; це не релігійна доктрина, а світоглядна система й спосіб життя народу, цей феномен належить до духовної традиції народу і визначає його ідентичність. Релігійні уявлення народу складають головний фонд традиційного світогляду, адже в них є значна частка пізнавального і морально-етичного.

Православ’я укорінилося на українських землях саме як церква українського етносу із своїм національним осмисленням його догматики і обрядодійства. Українська православність сформувалася на основі того, як народ на буденному рівні свідомості сприймав християнство. Якщо українець і сприймав дещо з християнства, то знову ж пропускав його через свій практицизм, пошуки заступництва, морального імперативу. У свідомості українців християнство поєднувалося з різними повір’ями, коріння яких сягали язичницьких уявлень.

Другий розділ “Моральні цінности національного буття українського народу за фольклорними джерелами”, що втілює методологічні засади, розкриті у попередньому розділі, складається із п’яти підрозділів і містить аналіз моральних цінностей національного буття українського народу за фольклорними джерелами. В розділі наводиться типологія відповідних моральних настанов, виокремлюється специфіка морально-етичних поглядів народу в національному культурному контексті.

Поряд з монастирським ідеалом християнської моральності в народі створюється свій духовно-моральний ідеал, який можна було б назвати ідеалом “мирського благочестя”. У духовних віршах у найменших подробицях представлений “моральний кодекс” народу, моральний закон, що надає правила належної поведінки й викриває людські гріхи та пороки. Цей кодекс “народної етики” складався з трьох частин: 1)телуричної, що надає правила “родової” поведінки й осуджує гріхи проти матері-землі і законів роду (образа батьків, кровозмішення, дітовбивство, недбайливе відношення до природи і т.п.); 2)ритуальної, зв’язаної з дотриманням ритуальних норм і церковних обрядів (релігійних свят, посту, молитов, земних поклонів і т.ін.) і 3)каритативної, що відноситься до християнського закону любові (милосердно-діяльнісне відношення до ближнього). Найбільш характерним вираженням останнього є обов’язок милостині, що є для народу необхідною умовою на шляху до спасіння.

Незважаючи на проблиски філософської рефлексії, характерною рисою народної моралі в духовних віршах у цілому залишається своєрідний “етичний номіналізм”, що виражається в уникненні загальних абстрактних понять, прагненні до їхньої моральної конкретизації. Поряд із граничною конкретністю моральних розпоряджень “етичний номіналізм” духовних віршів відрізняється ще однією своєрідною властивістю: “моральним контрапунктом” народної свідомості. Це відбивається в тому, що максими, сентенції, прислів’я будуються на основі різкого протиставлення протилежних моральних понять: добра - зла, любові - ненависті, правди - неправди, щастя - нещастя, багатства – бідності.

Оцінюючи феномен духовних віршів у цілому з погляду його філолофсько-етичного потенціалу, варто уникати двох крайностей: ставити їх врівень з оригінальною морально-філософською літературою, що не потупається за своїми якостями кращим зразкам світової етичної думки, і гіперкритичної їх оцінки як занадто поверхневого, наївного, наслідуваного моралізму. Необхідно також констатувати, що духовні вірші стали реакцією народу на повчальну літературу Київської Русі і з’явилися своєрідною формою невідрефлектованого морального досвіду, що виник на ґрунті українського “етосу”.

Не повною була б картина морально-етичних поглядів народу без виокремлення питання, яким чеснотам народ надає перевагу. З останніх народ найчастіше зупиняється на молитві, дотриманню пістних днів, помірності і милостині чи взагалі допомоги нужденним. У духовних віршах багаторазово наголошується, що на Страшному Суді людині допоможуть тільки молитва з покаянням та дотримання пістних днів зі святою милостинею. Зводячи всі обов’язки християнина до основних, український народ зрозумів, що обов’язок людини до Бога зводиться до постійної молитви, обов’язок до ближнього - до любові-милосердя, обов’язок до себе - до помірності. Говорячи взагалі про засвоєння народом християнського морального вчення, ми дістали висновку, що воно засвоєне українським народом. Звичайне, загальне церковне правило український народ намагається застосувати до особливостей своєї ментальності, окремих випадків свого життя. Українська народна віра зі своєї практичної сторони не розходиться із життєвою практикою, вона визначає народне життя, нею життя народу регулюється. А те, що виходить за межу розпоряджень християнської моральності, є тільки тимчасове відхилення від визнаної норми – хоча, природне і законне. Знаходячись зі своєї теоретичної сторони в повній залежності від церковного вчення, морально-етичні настанови української народної віри за поетичними фольклорними джерелами ХІХ ст. залишають у собі той же церковно-біблійний дух, хоча і спростований на суто національний український характер.

Традиційно праця в світоглядній структурі українського селянина ХІХ-початку ХХ ст. виконувала роль регулятора соціальної поведінки, причому перш за все в соціально-однорідному середовищі, в тій сфері суспільних відносин, що продовжувала перебувати під морально-етичним впливом хліборобського способу життя. Моральні цінності у господарській діяльності українського селянина втілюються у найрізноманітніших виявах активності та самоактивності, спрямованих на утвердження у міжлюдських стосунках гуманних начал: доброти, справедливості, щирості, взаємоповаги, власної гідності, відповідальності, принциповості. Одним із найбільш важливих проявів моральності українського народу є його ставлення до праці, усвідомлення працелюбства як найвищої моральної цінності.

Також необхідно підкреслити, що українцям притаманна специфічна система шлюбно-сімейних цінностей, яка має стабільну ієрархію: мати-батько; брат-сестра; сусіди (род). У сімейній моралі українського народу виявляється суперечливість між офіційною канонічною мораллю і її народно-православним трактуванням. Бог карає за порушення законів родової спільноти, родового права. Це абсолютно протилежний до християнської ідеології етос. Для українця важливішою стала інша фраза із Старого заповіту: “Якщо хто отця матері не слухає, - смертю хай умре”. Таким чином, український православний Бог має суттєву відмінність від канонічного: він є охоронцем родової моралі, охоронцем сімейних цінностей, які виробила протягом попереднього розвитку українська і праукраїнська традиція.

У Висновках конкретизовано результати дослідження:

1. Проаналізовані існуючі в західній і вітчизняній філософській, культурологічній та етнологічній літературі методологічні підходи дозволяють визначити поняття “морально-етичні погляди народу” як ціннісну орієнтацію поведінки представників етносу, здійснювану через дихотомію добра і зла.

2. Морально-етичні погляди народу характеризуються всезагальностю вимог та імперативністю форми. Імперативи народної моралі мають переважно форму заборон, що визначають межу, яка полегшує (або навіть взагалі усуває) проблему вибору вчинків та відповідальності за їх можливі наслідки. Ідеально-духовний характер моральних санкцій (осуд або схвалення) свідчать про потужний вплив на поведінку народу таких моральнісних почуттів, як гідність, себелюбство, совість, честолюбство, прагнення достатку, визнання, поваги, любові тощо.

3. Неіндивідуалізоване ставлення до моралі історично зумовлене гармонійністю духовних зв’язків, притаманних даному типові спільноти. Рефлексія з приводу цінності моральних законів тут цілковито підпорядковується безпосередньості моральних стосунків життя. Авторитет спільноти виступає для особи достатнім гарантом цінності моральних вимог, тим більше, що на власному досвіді ця особа щоденно переконується в їх дієвості як таких, що дозволяють жити в злагоді з собою та іншими, гарантують гармонійність відносин. Їх ефективність для здійснення життя в межах етнічно та історично визначеного типу спільноти зумовлює беззастережне дотримання вимог моралі та саморегуляцію процесу її функціонування: той, хто не дотримується наявних моральних імперативів, відкидається середовищем як чужий.

4. Християнство було сприйняте українським народом передусім як система загальнолюдських моральних цінностей та настанов. Захист своєї землі і своєї віри ставився на один рівень, оскільки віра сприймалася як морально-духовна основа життєздатності нації. Доброзичливість, співстраждання, благодійність панували серед широкого українського загалу в усі часи, поєднуючись з нетерпимістю до аморалізму, антисоціальної поведінки. Завдяки своєму моральному духові український народ зумів зберегти себе навіть за умов повної руйнації власної державності. Проте народи, чия самосвідомість формується на базі релігійної самоідентифікації, зрештою стикаються з проблемами, властивими тільки їм. Йдеться, зокрема, про пасивність пристосування до часто ворожого середовища, коли символи й організація давньої віри виконують роль своєрідної захисної шкарлупи. Як тільки виникає питання про перетворення такої спільноти на націю, виявляється, що їй надзвичайно важко випростатися з узвичаєного концептуального етнічного панцера і зумовленого ним способу життя.

5. Моральні цінності українців - частина загальнолюдських цінностей і загальних моральних принципів. Українська етика виконувала у суспільстві ті ж самі соціокультурні функції, що і в усьому людському суспільстві. І в цьому відношенні етика українців виступає не тільки одною з історичних форм, але й своєрідною сходинкою у прогресивному русі людства до своєї досконалості, до загальнолюдської культури. Загальнолюдські моральні цінності, потрапляючи на національний грунт, поєднувалися із споконвічними українськими чеснотами, створюючи складне мереживо національного менталітету, морально-духовний обрис нації.

6. Традиційна моральна культура українців сприяє відтворенню традиційних занять та соціальних зв’язків. Базуючись на надбаннях духовного й практичного досвіду, народна мораль українців спрямовувала їх у вимір належного, вказувала, як повинен діяти представник українського етносу за будь-якої конкретної ситуації, встановлювала норми поведінки, імперативи, дотримання яких є необхідним для реалізації практичних цілей у спільній життєдіяльності народу. Впродовж усієї історії України моральні цінності її народу відігравали надзвичайно важливу функцію регулятора як індивідуальних міжлюдських взаємин, так і суспільних стосунків.

7. Народна віра українців набуває практичної дієвості передусім через заборони і заборонні настанови, які вона містить. Заборони були і залишаються основною і найдійовішою формою реально діючих категоричних моральних вимог, що мають релігійне походження. На цих засадах впродовж ХІХ ст. українські селяни зберігали свої традиційні морально-етичні цінності, що відповідали їх станово-класовій та етнокультурній самобутності. Основою консервативного спрямування їх ментальності залишився спосіб життя, уклад, який був тісно пов’язаний з працею на землі.

8. В якості фундаментальних моральних цінностей українців за фольклорними джерелами висуваються примиреність, взаєморозуміння, солідарність, милосердя і, відповідно, ключовими моральними императивами постають класично виражене в Новому Заповіті золоте правило: “В усьому, як хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтеся і ви з ними” (Мф. 7:12) і заповідь любові: “Полюби ближнього свого, як самого себе” (Мф. 22:39).

Практичні рекомендації за результатами дослідження зводяться до реактуалізації традиційного морального досвіду за сучасних умов, сенс, суть і рамки якого, на нашу думку, є наступними:

а)нагромаджений поколіннями моральний досвід українського народу треба вивчати, головним чином, за фольклорними джерелами, які є безпосереднім втіленням ціннісних орієнтацій селян;

б)в процесі дослідження морально-етичних поглядів українського народу необхідно звільнятися від елементів міфологізації;

в)розглянути можливість реактуалізації певних моментів цього досвіду в сучасному контексті (ключовою тут може бути гегелівська категорія “зняття”-збереження через заперечення або відтворення певних елементів на принципово новій основі).

ПРАЦІ, ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Разумцева Г.І. Дослідження морально-етичних поглядів українського народу // Мультиверсум. – 2000. - №15. – С.199-209.

2. Разумцева Г.І. Мова духовних віршів для з’ясування народної моральності українського народу // “Мова і культура”: 8-а Міжнародна научна конференція. – Вип.2. – Т.ІІІ: Мова і художня творчість. – К., 1999. – С.396-400.

3. Разумцева Г.І. Моральні цінності українського народу та ритуальний закон Церкви в поетичному фольклорі XIX століття // Українське релігієзнавство. – 2000. - №14. – С.25-35.

4. Разумцева Г.І. Народна моральність та ментальні риси характеру українського народу як цінності духовної культури // Збірник наукових праць Київського військового гуманітарного інституту. – 1999. - №1 (8). – С.46-50.

5. Разумцева Г.І. Особливості художньо-поетичного втілення морально-етичних поглядів українського народу у фольклорних жанрах // “Мова і культура”: 9-та Міжнародна научна конференція. – Вип.2. – Т.ІІІ: Мова і художня творчість. – К., 2000. – С.368-371.

6. Разумцева Г.І. Поняття “Морально-етичні погляди народу” в контексті сучасної моральної філософії // Мультиверсум. – 2003. - №33. – С.75-90.

7. Разумцева Г.І. Українська народна віра в поетичному фольклорі XIX століття: аксіологічний аспект // Наукові записки Національного університету “Острозька академія” – Острог, 2002. - Т.VI: Християнські цінності: історія і погляд у третє тисячоліття. – С.185-193.

АНОТАЦІЇ

Разумцева Г.І. Морально-етичні погляди українського народу за фольклорними джерелами: аксіологічний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07 – “Етика”. Відділ філософії культури, етики і естетики Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України. – Київ, 2004.

У дисертації розглянуто систему морально-етичних поглядів народу як одного із провідних чинників, що формують і зберігають особливості українського етносу, його ментальну специфіку. Дослідження здійснювалося на основі філософсько-етичного аналізу фольклорних джерел, які записані в різних регіонах України та належать до історичного періоду ХІХ – початку ХХ ст. Використовуючи ціннісний підхід, одержано оригінальні наукові результати стосовно етнічних особливостей морально-етичних поглядів українців, їхньої ідентичності.

Ключові слова: морально-етичні погляди, народна моральна культура, народна віра, народ, фольклор.

Разумцева А.И. Морально-этические воззрения украинского народа по фольклорным источникам: аксиологический аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07 – “Этика”. Отделение этики, эстетики и философии культуры института философии им.Г.С.Сковороды НАН Украины. – Киев, 2004.

В диссертационном исследовании выполнен философско-этический анализ моральной культуры как одного из факторов, обеспечивающих формирование, сохранение и трансляцию особенностей украинского этноса, его ментальной специфики. Рассмотрено понятие “морально-этические воззрения народа”, изучены его структура, действие и сфера влияния, а также основные факторы их формирования. Акцентировано внимание на традиционном религиозном мировоззрении и народной вере украинцев. Проведено соответственное исследование феномена морали в ее универсальных и партикулярных измерениях.

В диссертации рассмотрены возможности исследования и интерпретации фольклорных текстов периода ХІХ – начала ХХ ст. В исследовательском процессе был привлечен широкий круг материалов современных отечественных и зарубежных авторов, касающихся проблем ментальности, идентичности.

В результате исследования моральных ценностей украинской народной веры были получены оригинальные научные результаты относительно этничных особенностей моральной культуры украинцев, их идентичности. Фольклорные тексты отражают разный стиль поведения в трудовом процессе, социальных и семейных отношениях, в контексте религиозного мировоззрения представляют воззрения украинского народа на греховность человека. Таким образом, фольклорные тексты, репрезентируют продукты внутриэтнического духовного состояния.

Ключевые слова: морально-этические воззрения, народная моральная культура, народная вера, народ, фольклор.

Razumtseva A.I. The