ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНИ Г.С. КОСТЮКА

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Рихальська Олена Геральдівна

УДК 159. 922

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄВОЇ АНТИЦИПАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01. – загальна психологія, історія психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті соціальної та політичної психології АПН України

Науковий керівник: кандидат психологічних наук

Батраченко Іван Георгійович,

Національна Академія державного управління при Президентові України, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління,

в.о. завідувача кафедрою державного управління та

місцевого самоврядування

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Каліна Надія Федорівна,

Таврійський національний університет МОН України, м. Сімферополь

завідувач кафедри глибинної психології

кандидат психологічних наук, доцент

Сингаївська Ірина Валентинівна,

Інститут економіки та права „Крок”, проректор з корпоративного управління, м. Київ

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний

університет, кафедра загальної та соціальної психології, м. Одеса

Захист відбудеться 31 березня 2004 р. об годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Автореферат розіслано 28 лютого 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Андрієвська В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблеми антиципації життєвого шляху людини слід віднести до розряду “вічних питань”, що завжди зберігали і зберігатимуть свою значущість. Проте в кризові періоди розвитку суспільства завдання життєвого антиципування суттєво ускладнюються внаслідок зростання невизначеності перспектив суспільного розвитку, на тлі яких проектується життєвий шлях кожної конкретної особистості, а також руйнації системи старих соціально-типових сценаріїв життєвого шляху, якими озброюється суб’єкт у процесі соціалізації. Тому актуальність проблеми життєвої антиципації загострюється нині ще й нестабільністю соціальної ситуації розвитку особистості в умовах сучасної України.

Прагнення людини до прогнозування та планування свого власного майбутнього з прадавніх часів породжувало і попит на відповідні методи допомоги їй у розв’язанні цих завдань. Піонери цієї справи - різні ясновидці, ворожбити та астрологи - ще й дотепер пропонують свої послуги, залишаючись все ще поширеним явищем попри всю давність своєї методології. Науковий же підхід до надання допомоги суб’єкту у сфері життєвого антиципування тривалий час спеціально не розроблявся.

Проте сьогодні ситуація починає суттєво змінюватись, і вказана прогалина починає активно заповнюватись психологами. Так, в останні десятиліття виокремилися такі напрями психології, як психологія життєвого шляху особистості та психологія життєтворчості (К.А. Абульханова - Славська, Р.А. Ахмеров, Є.І. Головаха, О.О. Кронік, І.О. Мартинюк, Л.В. Сохань, В.С. Хомік та ін.) в контексті яких чітко усвідомлена проспективна спрямованість структурування життєвого шляху людини.

Водночас виокремився і такий напрям психології, як психологія антиципації (Т.Ф. Базилевич, І.Г. Батраченко, Б.Ф. Ломов, О.О. Сергієнко, Є.М. Сурков та ін.). Вивчення антиципації як універсальної складової будь-якої діяльності вивело дослідників і на вивчення антиципації в структурі такого різновиду діяльності, як життєтворчість, де основним змістом антиципування є життєвий шлях людини.

Окрім того, в психології стрімко формується арсенал дослідницьких та психодіагностичних методик та методів корекції і розвитку психічних функцій. Все це створює нові можливості для пошуку шляхів дослідження, діагностики, корекції та розвитку антиципації, яка забезпечує процес людської життєтворчості.

Науково-психологічне вивчення проблеми життєвої антиципації

особистості дає змогу зробити новий крок у опроцюванні методів психологічної допомоги у сфері прогнозування та проектування життєвого шляху і внести струмінь наукового підходу в царину, яку заповнюють поки що своїми послугами переважно ворожбити, хіроманти, астрологи та інші представники ”реліктових” форм антиципації. Отримані дані можуть набути широкого застосування в практичній психології особистості.

Зв’язок робот из науковими программами, планами, темами.

Тема дисертаційного дослідження входить до комплексної теми лабораторії соціальної психології особистості інституту соціальної та політичної психології ”Соціально – психологічні передумови та детермінанти особистого вибору”. Номер держреєстрації 0198U002048.

Тема затверджена 31.05.2000 р. На Вченіий раді Iнституту соціальної та політичної психології АПН України (протокол № 5) та погоджена з Координаційною радою АПН України (протокол № 2 від 9.10.2002 р.)

Об’єкт дослідження – суб’єктивна модель майбутнього життя особистості.

Предмет дослідження - життєва антиципація як важлива когнітивна складова моделі майбутнього.

Мета дослідження – з’ясування особливостей життєвої антиципації особистості, виокремлення її основних типів та критеріїв їх розмежування, опрацювання можливих методів психологічної допомоги в процесі розвитку здатності особистості до антиципування свого життєвого шляху.

Гіпотеза дослідження полягає у двох загальних припущеннях: 1) відповідно до значень суб’єктивних ймовірностей при антиципуванні людиною варіантів свого життєвого шляху в контексті конструкту „щасливе – нещасливе майбутнє”, а також відповідно до міри та характеру оснащеності цього конструкту антиципаційними схемами можна виокремити різні типи життєвої антиципації особистості і розрізнити конструктивні й деструктивні типи її функціонування; 2) корекцію деструктивних і розвиток конструктивних форм життєвої антиципації можна здійснювати шляхом індивідуального психологічного консультування та групового біографічного тренінгу, розроблених на базі психосемантичного підходу, і керуючись розробленою в нашому дослідженні концептуальною моделлю життєвого антиципування,.

Мета і загальна гіпотеза були конкретизовані нами в наступних завданнях дослідження:

1) підсумувати й узагальнити матеріал, накопичений у психології антиципації та психології життєтворчості, важливий для дослідження

проблем життєвої антиципації особистості;

2) побудувати концептуальну модель феномена життєвої антиципації особистості, спираючись на теоретико-методологічну базу психосемантичного підходу;

2) виходячи з побудованої концептуальної моделі, сконструювати й апробувати конкретні методики психологічної діагностики типу життєвої антиципації особистості;

3) розробити критерії розмежування різних форм життєвого антиципування;

4) дослідити психологічні можливості розвитку конструктивних форм життєвого антиципування та, в разі потреби, корекції його деструктивних форм.

Методологічною основою дослідження слугували загальнонаукова методологія системного аналізу, філософська та психологічна концепції життєтворчості (К.О. Абульханова – Славська, Є. І. Головаха, С.Д. Максименко, Л.В. Сохань, Т.М. Титаренко), психологічна концепція антиципації (Б.Ф. Ломов, Л.А. Регуш, О.А. Сергієнко, Є. Н. Сурков), теорія і методологія психосемантичного підходу (Д. Банністер, Дж. Келли, В.Ф. Петренко, Ф. Франселла, О.Г. Шмельов), концепції психологічного консультування (Ю.Э. Алешина, Н.Ф. Каліна) та біографічного тренінгу (Р.А. Ахмеров, О.О. Кронік).

Методи дослідженя полягали у теоретичному аналізі наукової літератури з відповідних питань, узагальненні існуючих результатів, побудові концептуальної моделі антиципації в структурі життєтворчості, розробка експериментальних методик спиралась на репертуарні техніки дослідження особистості, опитування та глибинного інтерв’ювання. Статистичний аналіз здійснювався на базі Microsoft Excel.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в постановці проблеми життєвої антиципації, застосуванні психосемантичного підходу до вивчення антиципації в структурі життєтворчості і побудові на основі цього підходу її концептуальної моделі, в аналізі тезаурусу антиципаційних категорій, у використанні прислів’їв та афоризмів як специфічного емпіричного матеріалу, важливого для вивчення життєвоого антиципування, розробці математичних моделей та психосемантичних методик дослідження життєвої антиципації особистості, а також методики індивідуальної та групової корекції цієї психічної функції.

Теоретичне значення роботи полягає в аналізі проблеми антиципації особистістю свого життєвого шляху, введенні поняття “життєва антиципація” та його концептуальному окресленні. Запропонована психосемантична модель життєвої антиципації може слугувати вихідною основою для висування конкретних експериментальних завдань, з яких деякі вивчалися в даній роботі, а інші можуть розглядатись як перспектива дальших досліджень. У роботі також здійснено загальний аналіз психосемантичного підходу, проведено зіставлення корелятивних та ймовірнісних зв’язків у системах виявлених конструктів.

Практичне значення дослідження визначається тим, що на основі теоретичного аналізу та емпіричних пошуків було досліджено можливості індивідуальної й групової корекції та розвитку життєвої антиципації особистості. Запропонована концептуальна модель життєвого антиципування, а також методичні схеми і прийоми корекційної та розвивальної роботи можуть бути використані в практиці надання психологічної допомоги. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути корисними і при викладанні психології в різних типах навчальних закладів.

Надійність і вірогідність висновків забезпечувалися чітким визначенням вихідних принципів і вибором методик, адекватних меті та завданням дослідження, поєднанням кількістсного і якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням новітніх програм обробки отриманих даних.

На захист виносяться такі положення:

1.

2.

3.

4.

5.

антиципування, які ґрунтуються на збагаченні та переструктуруванні імпліцитних суб’єктивних концепцій біографічного майбуття, дають змогу вдосконалювати життєву антиципацію та підвищивати адаптаційний потенціал особистості.

Апробація роботи проводилася під час обговорення її результатів на Міжнародній науковій конференції “Математичне моделювання в психологічних і педагогічних дослідженнях та навчанні” (Дніпропетровськ, 1996), на засіданнях кафедри загальної та соціальної психології та методологічному семінарі з психології та педагогіки Дніпропетровського Національного університету, отримані дані використовувались при читанні курсу “Психологія особистості” для студентів факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського Національного університету, в навчальному процесі Дитячої школи творчості при міжвузівській кафедрі основ творчості й інтелектуалізації (Державна металургійна академія України, м. Дніпропетровськ).

Впровадження у практику результатів дослідження відбувалося: а) під час роботи автора на посадах заступника декану з виховноі роботи та викладача на факультеті систем і засобів масової комунікації (1997 – 2002 р.р.) Дніпропетровского Національного університету, в процесі розробки та читання курсів лекцій і проведення практичних занять з предметів “Загальна психологія”, “Психологія особистості”, “Основи психології та педагогіки”; б) в процесі роботи автора на посаді практичного психолога у громадської організації “Сучасність і жінка”, м. Дніпропетровськ (1999 – 2003 р.р.)

Публікації. Зміст та результати роботи відбито у 9 публікаціях, у тому числі – у 4 статтях в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація скдається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (190 найменувань, з котрих 9 іноземними мовами) та 6 додатків. Загальний обсяг роботи 194 сторінки машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної дослідницької проблематики, окреслюються об’єкт і предмет дослідження, його мета, завдання, формулюються гіпотези, розкривається наукова новизна, теоретична й практична значущість дисертації.

Перший розділ дисертаційного дослідження - „Методологічні і теоретичні основи дослідження” - присвячено аналізу проблеми життєвої антиципації, осмисленню методологічних питань вивчення цього феномена на базі психосемантичного підходу та розробленої концептуальної моделі життєвого антиципування. Під життєвою антиципацією ми розуміємо різновид антиципації, змістом якого є життєвий шлях особистості, її майбутнє в біографічному масштабі. У першому параграфі зазначено, що в теоретичному плані проблема життєвої антиципації має два витоки: загальнопсихологічну теорію антиципації (Т.Ф. Базилевич, І.Г. Батраченко, Б.Ф. Ломов, О.А. Сергієнко, Є.М. Сурков та ін.) та психологічну теорію життєвого шляху (К.А. Абульханова - Славська, Є.М. Головаха, О.О. Кронік, Л.В. Сохань та ін.). Показано, що необхідність і передумови спеціального вивчення феномена життєвої антиципації визріли в контексті кожного з них.

Однак наявні наукові розвідки мають переважно теоретичний характер. Відчутним є брак методик емпіричного вивчення життєвої антиципації. Цю прогалину, на наш погляд, можна заповнити використанням психосемантичної методології (Д.Банністер, В.Ф. Петренко, Ф.Франселла, О.Г. Шмельов та ін.). В другому параграфі обговорюються можливості такого підходу до побудови концептуальної моделі життєвого антиципування та розробки методик дослідження, корекції й розвитку цієї психічної функції. В третьому описується побудована модель, яка грунтується на тому, що вивчення життєвої антиципації доцільно розпочинати з визначення найтиповішого і найбільш суперординатного конструкту, яким користуються люди для категоризації біографічного майбутнього. Послуговуючись цим конструктом, можна виявляти інші конструкти суб’єкта та їх структурні утворення (гіперконструкти).

Підготовчі емпіричні дослідження, досвід практичної роботи та аналіз літератури дали нам підставу взяти за такий конструкт “щасливе–нещасливе майбутнє”. Залежно від того, яку з градацій цього конструкту людина обирає для категоризації власного майбутнього, значно залежить ступінь її песимістичної чи оптимістичної орієнтації. Таку первинну модель можна суттєво збагатити, поєднавши конструкт “щастя – нещастя” з імовірнісним конструктом. В цьому разі ймовірнісна оцінка стає ще одним засобом, котрий репрезентує міру оптимістичності чи песимістичності життєвого антиципування. Чим більше суб’єкт упевнений у своєму майбутньому щасті, тим більший він оптиміст, і чим вищу ймовірнісну оцінку він приписує своєму нещасливому майбутньому, тим більший він песиміст і т.д. Імовірнісний конструкт може також мати різних ступенів градації. Комбінуючи варіанти згаданих конструктів різного ступеня градації можна отримати різні концептуальні конструкції, одну з яких подано в таблиці 1, а інші можуть бути побудовані аналогічно.

Таблиця 1.

Приклад концептуальної конструкції |

Щасливе | Звичайне | Нещасливе

Обов’язково

Дуже імовірно

Імовірно

Малоймовірно

Неможливо |

х |

х

|

х

Категоризація майбутнього у такій концептуальній конструкції матиме багатоваріантний та ймовірнісно диференційований характер. Графічно це можна зобразити у вигляді своєрідного “профілю майбутнього”, тобто лінії, яка поєднує значення суб’єктивних імовірностей даного досліджуваного. Такий “профіль майбутнього” може стосуватися як майбутнього в цілому, надаючи йому генеральної категоризації, так і диференціюватися за різними його модусами (майбутнє в цілому, близьке – далеке, близьке – віддалене – далеке тощо). Зазначені вище конструкти можуть мати й числову форму.

Побудова типології життєвого антиципування може здійснюватись як за типом профілю, так і за змістовим наповненням окремих категорій конструкту. Зміст майбутнього суб’єкт може експлікувати як у категоріях та конструктах, що описують життєві події і стани, виражені іменниками (весілля, розлучення, багатство, бідність), так і в характеристиках, виражених прикметниками (веселе, сумне, бурхливе, спокійне). Значущими показниками тут будуть кількість категорій, темп, швидкість та легкість заповнення таблиці.

Важливою складовою життєвої антиципації є структурні утворення з категорій або конструктів, які моделюють зв’язки між життєвими подіями, характеристиками життєвого шляху та різними чинниками, що їх зумовлюють, – іншими подіями та характеристиками життєвого шляху, рисами особистості, параметрами життєвої ситуації тощо. Ці утворення ми називаємо антиципаційними схемами, або антиципаційними гіперконцептами й гіперконструктами. Саме завдяки цим утворенням суб’єкт може переходити від категоризації теперішнього або минулого до категоризації майбутнього, тобто здійснювати акти антиципування. Тут доцільно розрізняти діахронічні антиципаційні схеми (“є > буде”,

“було > буде”, “буде > буде”), які моделюють зв’язок між хронологічно послідовними подіями, і синхронічні (“буде - буде”), що стосуються одночасних подій і характеристик. В цьому разі сам синхронічний зв’язок може бути зв’язком поєднання, супроводу і підпорядкування. Різні люди можуть віддавати перевагу різним антиципаційним схемам. У одних система антиципаційних схем може бути багатшою, у інших - біднішою, у одних добре структурованою, у інших слабко і т.ін. Багато антиципаційних схем є соціально типовими, але схильність до спирання на ту чи іншу соціально типову антиципаційну схему може бути неоднаковою у різних людей.

Конкретний спосіб антиципування на основі наявної в суб’єкта системи категорій, конструктів та антиципаційних схем ми, в рамках нашої моделі, називаємо антиципаційними процедурами. Такі процедури можуть мати логічний характер (дедуктивний або аналоговий антиципаційний умовивід тощо), пралогічний (ворожіння), можуть бути інтрапсихічними й інтерпсихічними процесами. У кожного індивіда, на нашу думку, формується свій більш чи менш багатий, більш чи менш досконалий арсенал антиципаційних процедур.

Побудована концептуальна модель дає змогу побачити, якими мають бути системне вивчення життєвої антиципації, її комплексна корекція та розвиток. Вони повинні стосуватись усіх окреслених компонентів: категоріального апарату, системи антиципаційних схем і арсеналу антиципаційних процедур суб’єкта.

Другий розділ - „Емпіричне вивчення типологічних проявів життєвої антиципації”- включає обговорення отриманих емпіричних даних щодо типологічних проявів життєвого антиципування, окреслених у розробленій нами психосемантичній моделі. У першому параграфі подано аналіз системи категорій української мови, придатних для категоризації людського майбуття. Це було зроблено шляхом узагальнення емпірично виявлених концептів та використання словників. Наша мета полягала у встановленні набору найтиповіших антиципаційних категорій та конструктів, які засвоюються особистістю у процесі соціалізації.

У наступному параграфі аналізуються прислів’я та афоризми з конструктом “щасливе–нещасливе майбутнє”, які, по суті, є добре вербалізованими антиципаційними схемами. Це робить їх особливо зручним матеріалом для дослідження порівняно з антиципаційними схемами пересічної людини, вербалізація яких часто утруднена. До того ж прислиів’я та афоризми, засвоюючись у процесі соціалізації, нерідко стають водночас і особиистими антиципаційними схемами суб’єкта. Аналізуючи прислів’я, ми дійшли висновку, що закладені в них антиципаційні схеми можна згрупувати в такі різновиди: причинно-наслідкові (ті, в яких йдеться про причини щастя чи нещастя людини); засобово-цільові (фіксують уявлення про шляхи досягнення щастя, уникнення нещастя або переборення горя); корелятивні (стверджують, як

у синхронічному плані пов’язані з різними факторами щастя та нещастя); конкретизаційні та порівняльно-оцінкові (деталізують, порівнюють та оцінюють суб’єктивні моделі майбутнього відносно конструкту “щасливе – нещасливе”); властивісні (фіксують уявлення про властивості, тенденції чи закономірності, притаманні феномену людського щастя та нещастя). Зазначимо, що в народних прислів’ях конструкт “щасливе – нещасливе майбутнє” фігурує переважно у двоконцептовій формі, ймовірнісні зв’язки здебільшого не вербалізовані, але з контексту видаються як обов’язкові чи неможливі або принаймні дуже близькі до них. Суспільна свідомість, відображена у прислів’ях, є досить гетерогенним явищем і значною мірою утримує в собі більшість можливих елементів індивідуальних систем значень та антиципаційних схем.

У третьому параграфі описано результати експериментального вивчення індивідуальних варіантів імовірнісного профілю майбутнього. Розпочинається дослідження з емпіричного визначення варіантів конструктів, які сприймаються як найбільш природні, щоб потім з них сконструювати, відповідно, найбільш природні варіанти таблиць для емпіричної експлікації імовірнісного профілю. Виявилося, що більшість учасників назвали найбільш природною для себе вербальну форму конструктів. До того ж багато хто зазначав, що числова форма для них природніша, коли йдеться про ймовірнісний та хронологічний конструкти, і є неприродною щодо конструкту “щасливе-нещасливе майбутнє”. У плані градуйованості найбільш природними для більшості досліджуваних виявилися варіанти п’ятиконцептного ймовірнісного конструкту і три- та п’ятиконцептного конструкту “щасливе–нещасливе майбутнє”.

Імовірнісну таблицю, побудовану з таких конструктів, можна використовувати, з одного боку, як ”гносеологічну рамку” для побудови гіпотетичних моделей імовірнісного профілю, а з другого – як бланки для його емпіричної експлікації. Далі за допомогою індивідуальних і групових інтерв’ю ми отримали 400 зразків імовірнісного профілю власного майбутнього конкретних людей (вибірка статистично відповідала структурі генеральної совокупності дорослого наседення за параметрами віку та статі), аналіз яких дав змогу зробити ряд висновків. По-перше, спостерігається виразна перевага імовірнісного профілю оптимістичного типу. Рідше трапляються гіпероптимістичний і зовсім рідко - гіпооптимістичний профілі. Досить поширеними є гіперсередній, середній та гіпосередній типи. Порівняно рідкісними є песимістичний та

гіпопесимістичний профілі. Гіперпесимістичний профіль ми зустріли тільки у одного досліджуваного. Відносно рідкісними є гіперамбівалентний, амбівалентний та гіпоамбівалентний типи. Жодного

рівноймовірного типу ми не виявили. По-друге, з віком ступінь оптимістичності профілів знижується і зростає частота профілів середнього типу. По-третє, при сегментації майбутнього на близьке, середнє і віддалене спостерігається гетерогенність імовірнісного профілю. Ми виявили тільки три випадки, коли профіль був однаковим у всіх трьох сегментах майбутнього. Для згаданої групи студентів-першокурсників характерна тенденція до зниження оптимістичності профілю із зростанням віддаленості біографічного майбуття. Зрідка траплялась протилежна тенденція, або ймовірнісний профіль залишався стабільним.

Наступний параграф присвячено вивченню категоріальної структури конструкту “щасливе–нещасливе майбутнє”. Перша серія експериментів полягала у вільному інтерв’юванні досліджуваних щодо розуміння ними смислових градацій цього конструкту. З’ясувалося, що більшість досліджуваних не здатна якісно віддиференціювати більш ніж три градації цього конструкту або ж не бачить сенсу в більш градуйованому конструкті, ніж триконцептний, через несуттєві, на їх думку, відмінності між градаціями. Менша частина досліджуваних зазначені градації або ототожнювала, або ж вважала високі градації щастя та нещастя реально неіснуючими. Нечасто траплялися досліджувані, які добре могли віддиференціювати якісні відмінності в п’яти, а деякі - і в семиконцептних конструктах.

Цікаві дані ми отримали і відносно до категорії “звичайне майбутнє”, яка була наявна у всіх варіантах конструкту. Звичайне майбутнє у одних досліджуваних мало тенденцію бути більше схожим на щасливе, а у інших - на нещасливе майбутнє. Інколи були випадки повного ототожнення щасливого або нещасливого майбутнього із звичайним. Інша група досліджуваних конструювала образ звичайного майбутнього комбінуванням елементів щасливого й нещасливого майбуття. Порівняно рідко звичайне майбутнє змальовувалося як щось нейтральне, де немає ні щастя, ні нещастя.

Друга серія експериментів полягала в тому, що учасники досліду заповнювали таблицю, описуючи своє уявлення про складові щасливого, звичайного та нещасливого майбуття. Аналіз отриманих таблиць дає підставу говорити, що семантичне структурування конструкту “щасливе–нещасливе майбутнє” розбудовується навколо порівняно обмеженого кола тем і описується переважно стереотипним набором концептів і особистісних конструктів. Для більш глибокого вивчення цих категоріальних структур можна запропонувати й кількісні показники: горизонтальна когнітивна диференційованість (кількість градацій щасливого і нещасливого майбутнього, які здатний віддиференціювати

суб’єкт); вертикальна когнітивна диференційованість (кількість субординатних конструктів, підпорядкованих конструкту “щасливе-нещасливе” у даного суб’єкта). У цьому плані можна виділити широко та вузько, глибоко й поверхово диференційовані, добре і слабо впорядковані категоріальні структури. Розрізняти категоріальні структури можна і за тематичним домінуванням. Тут виділяються суб’єкти, орієнтовані на сім’ю, кар’єру тощо.

Третя серія експериментів полягала в тому, що досліджуваним пропонувалося охарактеризувати щасливе, звичайне та нещасливе майбутнє, підібравши до них відповідні прикметники. Виявилося, що індивідуальні категоріальні моделі варіантів майбутнього можуть більшою чи меншою мірою відрізнятися від типових, що в кожному з випадків дає цінну інформацію про своєрідність життєвої антиципації даного суб’єкта.

В останньому параграфі розділу описано дослідження антиципаційних схем з конструктом “щасливе-нещасливе майбутнє”. На першому етапі ми пропонували досліджуваним назвати фактори, які, на їх думку, можуть сприяти реалізації їхнього щасливого майбутнього, і ті, що підвищуватимуть імовірність здіснення нещасливих варіантів майбуття. У такий спосіб ми отримували антиципаційні схеми у формі: чинник А сприяє здійсненню щасливого (нещасливого) майбуття. Відразу кидалася у вічі різниця в діапазоні окреслюваних факторів: від 2 - 3 до 15 і більше. Саме генерування висловлювань про ці фактори, їх категоризація здійснювалися з різною легкістю і в різному темпі. Вже ця первинна інформація давала уявлення про простоту чи складність індивідуальних систем життєвих антиципаційних схем, якими оснащений конструкт “щасливе - нещасливе майбутнє” у конкретного досліджуваного. У цій серії досліджень імовірнісний зв’язок в антиципаційній схемі мав дуже загальну, недиференційовану форму: “сприяє”, тобто підвищує ймовірність. Це давало змогу краще сконцентруватися на виявленні типових уявлень про коло детермінант, які спричиняють реалізацію щасливого чи нещасливого майбуття.

Такий підхід можна розглядати як свого роду перше наближення до емпіричного вивчення антиципаційних схем. Наступним кроком може бути вивчення форм антиципаційних схем з урахуванням диференційованого характеру ймовірнісних зв’язків. Для цього ми розробили методику ймовірнісних ґраток. Досліджуваному пропонувалася таблиця, утворена з конструкту, яким характеризується певний фактор людського майбуття (наприклад, високий інтелект–середній інтелект–

низький інтелект, або велика сила волі-середня сила волі–слабка сила волі) і конструкту “щасливе–звичайне–нещасливе майбутнє”. В клітинках цієї таблиці досліджуваному треба було поставити оцінку ймовірності даного варіанта майбуття для людини з даним рівнем розвитку вказаного фактора.

Таблиця 2.

Бланк таблиці для отримання даних за методикою імовірнісних граток |

Щасливе майбутнє | Звичайне майбутнє | Нещасливе майбутнє

Високий інтелект

Середній

Низький | АС* 1.1

АС 2.1

АС 3.1 | АС 1.2

АС 2.2

АС 3.2 | АС 1.3

АС 2.3

АС 3.3

* АС – антиціпаційна схема

Значення ймовірностей у ній можна зазначати як у вербальній, так і в числовій формах. В нашому дослідженні ми використали числову форму як особливо зручну для диференційованого формулювання уявлення про ймовірнісні зв’язки і достатньо природну для досліджуваних.

Аналіз емпіричних даних показав, що більшість досліджуваних схильні вбачати у високому рівні інтелекту істотну запоруку щасливого майбуття людини. Проте немало і таких, хто великий розум вважали за певну заваду для людського щастя. Інші не відносили високий інтелект до чинників, які істотно впливають на перебіг життя людини ні в бік щастя, ні в бік нещастя. Коротко вказані варіанти антицпаційної схеми можна сформулювати так: великий розум сприяє щастю, великий розум заважає щастю, великий розум на щастя не впливає. Всі ці антиципаційні схеми ми виявляли і в прислів’ях та афоризмах. Проте імовірнісні ґратки дають змогу виявляти більше коло існуючих індивідуальних варіацій в антиципаційних схемах: розумному - щастя, дурному - горе, посередньому - посереднє; розумному й посередньому - щастя, дурному - нещастя; розумному й посередньому - щастя, дурному - посереднє; від розуму або щастя або нещастя дурному щастя, посередності щастя і т.ін. Методика ймовірнісних ґраток є досить тонким інструментом вивчення антиципаційних схем і потребує подальшого розвитку та застосування.

Третій розділ - „Психологічна корекція деструктивних і розвиток конструктивних типів життєвої антиципації”- включає аналіз проблеми конструктивності та деструктивності життєвого антиципування, окреслення загальної схеми корекційно-розвивальної роботи, а також систематизацію досвіду індивідуальної і групової корекції та розвитку життєвого антиципування.

У першому параграфі виокремлено підходи до проблеми конструктивності та деструктивності життєвого антиципування. Перший з них заперечує доцільність “роботи” з майбутнім, а в крайніх варіантах розглядає життєве антиципування як шкідливе явище, що призводить до нервового перенапруження та психічного травмування людини, заважає повноцінному сприйманню теперішнього в емоційному й інформаційному аспектах. Спрямованість на теперішнє розглядається як найбільш конструктивна організація психічного життя людини (Д. Карнегі, Ф. Перлз, К.Роджерс, та ін.). Альтернативний погляд, навпаки, підкреслює велику важливість передбачливості та далекоглядності як в окремих діях, так і в людському житті взагалі. Антиципування розглядається тут як запорука високої продуктивності життєтворчості, а конструктивний образ майбутнього - як фактор, що робить особистість менш уразливою як до травмуючого відлуння минулого, так і до натиску наявного (О.О. Кронік, Ф. Меджелс, В. Франкл та ін.). Є також точка зору, яка припускає існування оптимальної пропорції розподілу уваги між теперішнім і майбутнім (А. Шопенгауер). Саме цього, третього, підходу ми і дотримуємося, розмежовуючи функціонування процесу життєвої антиципації на оптимальне, надмірне та недостатнє. Перше має конструктивний, а друге й третє – деструктивний, або, принаймні, недостатньо конструктивний характер.

Більш глибоке розмежування вже потребує звернення до змістових характеристик життєвої антиципації. У цій площині виявляється неоднакова зосередженість різних людей на конструюваннія негативних і позитивних очікувань. Це дає підставу поділяти людей на оптимістів та песимістів. Оптимізм ми схильні вважати конструктивною формою життєвої антиципації, а песимізм – деструктивною. Проте оптимізм може бути і нереалістичним, або бездіяльним. Такого роду гіпероптимізм слід віднести до неконструктивних форм життєвого антиципування. Існує також точка зору, яка обґрунтовує доцільність уникання як песимізму, так і оптимізму. На нашу думку, такий “середній” тип не варто однозначно вважати конструктивним чи деструктивним, він, напевно, і в цьому вимірі є середнім. Складніша справа з амбівалентним типом. У цьому варіанті закладені як конструктивні, так і деииииструктивні тенденції. Часто цей імовірнісний профіль майбутнього виглядає як певна життєва стратегія: “Або пан, або пропав”, “Або цезар, або ніщо”. Така життєва стратегія продукує і суперечливий та неоднозначний життєвий шлях, що водночас поєднує як позитивну, так і асоціальну життєву продуктивність.

Наступною площиною аналізу є когнітивна складність чи простота життєвого антиципування. З цієї точки зору можна виділяти людей з

когнітивно примітивною, складною та надмірно ускладненою суб’єктивною моделлю власного майбутнього. Надмірна ускладненість образу власного майбуття полягає в порівняно великому ступені деталізованості образів прийдешнього. Ще одна площина аналізу життєвого антиципування – оснащеність конструкту “щасливе - нещасливе майбутнє” антиципаційними схемами в кількісному і змістовому плані. Однак тут особливо важко поки що вибрати більш менш однозначні критерії, а також виокремити конструктивні та деструктивні варіанти антиципаційних схем. Наприклад, більш конструктивними за численними психологічними дослідженням визнаються антиципаційні схеми інтернального типу порівняно з екстернальними.

У процедурному плані ще не так давно неконструктивними, а то й деструктивними з наукової точки зору було прийнято вважати процедури життєвого антиципування пралогічного (ворожіння, астрологічні обчислення тощо) й теологічного типів. Конструктивним напрямом психологічної допомоги ми вважаемо сприяння формуванню логічних форм життєвої антиципації особистості.

Другий параграф присвячено опису моделі корекції та розвитку життєвого антиципування. У плануванні корекційно-розвивальної роботи та аналізі її ефективності можна спиратися на систему опосередкованих і безпосередніх показників. Опосередковано корекційний та розвивальний вплив виявляються в поліпшенні внутрішнього самопочуття людини та в підвищенні її життєвої продуктивності. Безпосередньо ж удосконалення життєвого антиципування виявляється в зміні його різних характеристик: збагачення життєвого антиципування новими елементами – еталонами, категоріями, конструктами, антиципаційними схемами, антиципаційними процедурами; селекція наявних елементів і вилучення непродуктивних; структурування й переструктурування елементів; наведення структур та процедур відповідно до об’єктивної реальності.

Третій параграф торкається корекції та розвитку життєвої антиципації в контексті психологічного консультування. Психолог в цьому разі може мати справу з добре усвідомленою проблемою майбутнього (переживання втрати сенсу , безнадії, тривога чи страх перед майбуттям) і стикатися з необхідністю привести людину до усвідомлення власної футурологічної проблеми. Розпитування про бачення майбутнього краще розпочинати з побудови профілю майбутнього, а потім - семантичного спектру конструкту “ щасливе – звичайне - нещасливе майбутнє”, а також з виявлення антиципаційно-схемної оснащеності цього конструкту. Дослідження антиципаційних схем може здійснюватися шляхом постановки запитань про міркування, виходячи з яких у ймовірнісному профілі майбутнього визначалися суб’єктивні ймовірності різних варіантів майбуття. Для збагачення та переструктурування індивідуальної системи антиципаційних схем клієнта доцільно запропонувати базовий список прислів’їв та афоризмів, з яких клієнт вибирає, ті які повністю відповідають його точці зору, з якими він згоден лише частково, з якими не згоден. Далі йде обговорення причин згоди та незгоди клієнта з запропонованими антиципаційними схемами. В результаті цього породжуються нові антиципаційні схеми та модифікуються ті, що пропонувались з базового списку. Завершується фаза розпитування з’ясуванням арсеналу процедур життєвого антиципування суб’єкта. Водночас ставляться запитання про те, скільки часу суб”єкт приділяє роздумам про своє майбутнє, настільки часто і глибоко переживає стан футурогенної фрустрації чи просто зацікавленості майбуттям, наскільки часто і до кого звертається за допомогою, якими прийомами користується при самостійному життєвому антиципуванні тощо.

Корекційну фазу консультування доцільно будувати залежно від типу визначеної деструктивності. Корекція песимістичного антиципування може здійснюватися за допомогою відомих прийомів парадоксального запитування та перефразування, інтерпретації. У цьому разі кожне з пояснень клієнтом підстав для свого песимізму супроводжується постановкою парадоксальних питань, які породжують сумніви щодо звичних для клієнта істин. Аргументація песимістичних настроїв може також перефразовуватися консультантом так, що непереборна перепона (об’єктивна чи суб’єктивна) починає виглядати як сприятлива можливість, або принаймні перестає виглядати як непереборна. Інший прийом – це часткова згода з песимістичною точкою зору клієнта на проблему свого майбуття, відшукання та підкреслення у ній раціональних моментів з наступними доповненнями, які пом’якшують песимізм і вносять елементи оптимізму. Цей прийом особливо зручно використовувати у випадку малої диференційованості життєтворчого антиципування і поєднувати з прийомом пропонування альтернативних варіантів майбуття. Можна також запропонувати клієнту уявити себе на деякий час “невиправним оптимістом” і переописати своє майбуття з цієї позиції. Водночас треба звернути увагу на те, що спочатку оптимістичну точку зору треба зайняти в емоційному плані, а потім у когнітивному. Песимістичні настанови щодо майбутнього дуже часто поєднуються з втратою сенсу. Тому в даному випадку можуть виявитися дуже корисними прийоми, які використовуються в логотерапії.

Дещо інший характер має психологічна корекція гіпероптимізму. Тут суб’єкт, навпаки, схильний не бачити або недооцінювати перепони

майбутньому перебігу свого життєвого шляху та переоцінювати сприятливі можливості. Допомогти усвідомити можливість подібних факторів можна за допомогою прийому часткової згоди та доповнення. Але тут треба врахувати, що гіпероптимізм іноді є витвором механізмів психологічного захисту від прихованого тривожного та песимістичного настрою. Це може даватись в знаки в різних формах опору корекційному впливові або ж у виринанні прихованого песимізму. Тому корекція гіпероптимізму може потребувати водночас і корекції песимізму.

Аналогічні механізми психологічної корекції можна застосовувати і щодо життєвих антиципаційних схем. Тут також уже саме їх формулювання має розвивальний потенціал. Те саме стосується і роботи із заданими списками антиципаційних схем у вигляді прислів’їв та афоризмів. Корисним прийомом у процесі аналізу та корекції антиципаційних схем є багатоваріантне їх переформулювання як у площині смислових нюансів, так і в площині їх вербальної форми.

Наш досвід корекції та розвитку життєвої антиципації в ході психологічного консультування грунтується на роботі з 163 клієнтами, у яких був виявлений певний тип неконструктивної життєвої антиципації: 76 осіб молодого віку (17 – 25 років), 84 осіби - середнього віку (32 – 39 років). Робота з кожним із них займала від 4 до 7 годинних сеансів, упродовж трьох - чотирьох тижнів. Розподіл типів неконструктивності життєвої антиципації наведено у таблиці 3. У ній же відображені і зміни, які відбулися у результаті консультативної роботи.

Таблиця 3.

Динаміка результатів консультативної роботи спрямованої на корекцію життєвої антиципації

Виявлений тип не конструктивності

життєвої антиципації | На початку консультативної роботи | Зразу після закінчення консультативної роботи | Через рік після консульту-вання

Гіпероотимізм з мало диференційованою

моделлю майбутнього |

26 |

7 |

9

Гіпероотимізм з добре диференційованою

моделлю майбутнього |

17 |

5 |

4

Песимізм та гіперпесимізм з мало диференційованою

моделлю майбутнього |

31 |

14 |

17

Песимізм та гіперпесимізм з добре диференційованою

моделлю майбутнього |

38 |

11 |

13

Оптимістичний та інші профілі з мало диференційо-ваною моделлю майбутнього |

51 |

4 |

5

Всього 163 | Всього 41 | Всього 43

Дієвість

консультативної роботи 74 % | Дієвість консульта-тивної роботи

69 %

Вже сам процес консультативної роботи давав змогу простежити зрушення в імовірнісному профілі майбутнього та в когнітивних структурах життєвого антиципування клієнтів. Так, досить добре піддавалися корекційному впливові випадки песимізму та гіпероптимізму.

На завершення консультативного процесу ймовірнісні профілі набули оптимістичного й гіпооптимістичного характеру. Добре відчувалися і зміни в настрої клієнтів, характері їх висловлювань. Лишилося відкритим тільки питання про стійкість цих ефектів. Для його вивчення ми проводили повторне дослідження цих клієнтів. В результаті виявилося, що в половині випадків песимізму спостеріглося його відновлення. Проте, практично, в усіх досліджуваних спостерігалося добре виражене збагачення індивідуальних систем антиципаційних значень новими категоріями та конструктами, підвищувалася когнітивна диференційованість суб’єктивних моделей майбуття. Зростала й оснащеність життєвого антиципування антиципаційними схемами. В цілому показники типу нарощування виявилися такими, що особиво добре піддаються корекції та розвитку в процесі консультативно-психологічної допомоги.

Добре також були виражені зміни у формі структурування та переструктурування категорій конструктів і антиципаційних схем Це проявлялося у розпаді наявних та утворенні нових імовірнісних і семантичних зв’язків і, відповідно, в розпаді старих й утворенні нових антиципаційних схем.

Набагато важче було оцінити корекційно-розвивальні ефекти консультування типу наведення, уточнення, підвищення адекватності, досконалості структур, скажімо, антиципаційних схем.