СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені Володимира Даля

Стахневич Анастасія Іванівна

УДК 94(477):347.156:329.1

Участь жінок У розбудові громадянського

суспільства в Україні (90-ті рр. хх - початок ххі ст.):
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Луганськ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Національного аграрного

університету Кабінету Міністрів України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Яремченко Борис Петрович,

Національний аграрний університет (м. Київ), професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Литвиненко Віталій Феодосійович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри історії України кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Барановська Наталія Петрівна, Інститут історії України НАН України (м. Київ), старший науковий співробітник відділу новітньої історії та політики

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України

Захист відбудеться 12.11.2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А, корпус 1, аудиторія 241.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганська, кв. Молодіжний, 20-А)

Автореферат розісланий 11.10.2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Довжук І.В.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У розбудові громадянського суспільства в Україні вагома роль належить жінкам, які становлять більше половини сукупної робочої сили в державі. Чотири п`ятих жінок у працездатному віці належать до економічно активного населення, майже половина з них мають вищу та середню-спеціальну освіту (серед чоловіків цей показник становить 35%). Жінки займають значну питому вагу серед тих, хто становить основу середнього класу. У 2003 р. майже 68% жінок нараховувалось серед представників малого і середнього бізнесу, дві третини - у складі фермерів, майже 70% - спеціалістів середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою узагальнити набутий досвід впливу жіночого чинника в суспільно-політичному і соціально-економічному житті України. Адже названа проблема в українській історіографії залишається ще мало дослідженою. Лише окремі, хоча й важливі, її аспекти розглянуті у кількох монографіях.

Необхідність наукового дослідження теми визначається також домінуванням у гуманітарних науках патерналістських підходів до висвітлення процесів і явищ суспільного життя, так званої “чоловічої моделі” нашого суспільства, з його чоловічими пріоритетами. Таке висвітлення історичних процесів і явищ обмежує самі наукові дослідження, подає неповну картину історичної реальності, не сприяє розумінню великої ролі жінок у суспільно-політичному і соціально-економічному житті. У наукових дослідженнях, політичній та інших формах діяльності має панувати гендерний підхід, тобто рівновага чоловічого і жіночого чинника в суспільних процесах сучасної України.

До надзвичайно важливих належить дослідження питань оптимального поєднання материнства і трудової діяльності жінки у суспільній і сімейно-побутовій сферах та докорінного поліпшення її соціального становища. Винятково актуальною і важливою є розробка концептуальних засад механізму поліпшення соціального становища жінки і активізації її трудової, демографічної, соціальної активності.

Таким чином, обрана тема дисертаційного дослідження має наукову актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у відповідності з планом досліджень Відділу

сучасної історії Інституту історії України НАН України в контексті науково-дослідної програми „Проблеми історії України другої половини ХХ століття”.

Дисертація виконана в межах держбюджетної теми “Соціально-економічні перетворення в сучасній Україні” (номер державної реєстрації 0102U001683), що є одним з головних напрямів діяльності кафедри історії України Національного аграрного університету (м. Київ).

Об’єкт дослідження - суспільне життя незалежної України.

Предметом дослідження є участь жінок України у розбудові громадянського суспільства в умовах суверенної держави.

Хронологічні рамки роботи визначаються періодом розбудови українського громадянського суспільства. Його нижня хронологічна межа розпочалася у 1990 р. з моменту прийняття Декларації про державний суверенітет України. Верхня хронологічна межа дослідження - початок ХХІ ст., коли створились сприятливі умови для творчої діяльності жінок в усіх сферах політичного, економічного і соціального життя України.

Мета дослідження - на основі критичного аналізу документальних джерел та літератури з врахуванням результатів вивчення проблеми вітчизняними істориками, дослідити історичний аспект участі жінок у розбудові громадянського суспільства в умовах суверенної України.

Для реалізації даної мети визначені такі основні завдання:

· з’ясувати ступінь наукової розробки проблеми участі жінок у розбудові громадянського суспільства в Україні;

· проаналізувати законодавчі та нормативні акти з жіночого питання;

· узагальнити напрями, форми та методи громадсько-політичної діяльності жінок, їх активність у політичних партіях та громадських організаціях;

· розкрити особливості участі жінок у представницьких і виконавчих органах влади, узагальнити матеріали про їх діяльність у вказаних структурах, органах місцевого самоврядування;

· показати місце і роль жінок у вирішенні проблем охорони здоров’я громадян, розвитку науки, освітянській та культурній сферах, національно-культурному відродженні України;

· висвітлити особливості участі жінок у благодійницькій діяльності;

· виявити основні причини порушення прав і звуження можливостей жінок різних верств населення брати участь у громадсько-політичному та соціально-економічному житті сучасної України, визначити шляхи їх усунення.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній на основі об’єктивного підходу та всебічного вивчення зібраного матеріалу зроблена спроба комплексного дослідження участі жінок в суспільно-політичному і соціально-економічному житті незалежної України. У науковий обіг уперше введено значну кількість архівних документів, насамперед поточних архівів, а також інших джерел, що дозволило автору розглянути під новим кутом зору факти й події, простежити, спираючись на нові статистичні дані, особливості участі жінок у розбудові громадянського суспільства суверенної України. Показано як набутки, так і труднощі, недоліки, прорахунки, що були наявні у цьому процесі в досліджуваний період.

Методологічна основа дисертації ґрунтується на матеріалістичному розумінні соціального становища жінки в суспільстві. Вивчення проблеми проведено з урахуванням її різних аспектів (у тому числі демографічних, гендерних, суспільно-політичних, соціально-економічних) на основі загальнонаукових принципів - багатофакторності, історизму, конкретності, об’єктивності, системності та цілісності. Практична діяльність жінок, що висвітлюється в дослідженні, розглядається у її взаємозв’язку та у сукупності виявлених фактів.

Основними структуроутворюючими принципами дисертації є використання загальнологічних методів аналізу і синтезу, узагальнення, поєднання історичного та логічного аналізу, методів емпіричних досліджень - вивчення та аналізу документів, використання статистичних даних, а також історико-порівняльного та проблемно-хронологічного методів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її положення, фактичний матеріал та висновки і рекомендації можуть бути використані дослідниками проблеми розбудови громадянського суспільства та новітньої політичної історії України при підготовці узагальнюючих праць з історії України, навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, у виховній роботі, а також при складанні наукових та державних програм щодо становища жінки в українському суспільстві.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом обговорення основних положень дисертації на засіданнях кафедри історії України Національного аграрного університету (НАУ), а також при оприлюдненні результатів дисертаційної роботи на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів НАУ (1998-2000 рр.), міжвузівській науковій конференції, присвяченій 100-річчю Національного аграрного університету (Київ, 1998 р.), Міжнародній науковій конференції „Проблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні” (Київ, 1999 р.), міжвузівській науковій конференції „Суспільно-політичне і соціально-економічне життя сучасної України” (Київ, 1999 р.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Проблеми українського державотворення: історія і сучасність” (до 10-річчя незалежної України) (Київ, 2002 р.), „Проблеми політичної реформи в сучасній Україні” (Київ, 2003 р.).

Публікації. За матеріалами досліджень, представлених у дисертації, опубліковано 9 наукових праць, з яких 4 статті у наукових фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Усі вони написані без співавторів, їх загальний обсяг становить 5,4 др. арк.

Структура дисертації зумовлена її метою та науковими завданнями. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (173 с. - основний текст), списку використаних джерел та літератури (22 с., 282 найменування), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу та хронологічні межі дослідження, розкрито його наукову новизну і практичне значення.

У першому розділі "Джерельна база дослідження та історіографія проблеми" аналізується широкий комплекс різноманітних за характером документальних джерел та стан наукової розробки досліджуваної проблеми.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи складають архівні документи, опубліковані законодавчі та нормативні акти, матеріали періодичних видань та фактологічна інформація. Усі джерела умовно поділено на декілька груп. До першої групи віднесено документи епохального значення: Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України та Конституція України 1996 р., які містять концептуальні принципи та юридичні засади статусу жінок, їх права і обов'язки в сучасному українському суспільстві. Другу групу документів складають закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, розпорядчі документи Кабінету Міністрів України з проблем жіноцтва, материнства, дитинства, місця і ролі громадських жіночих організацій у вирішенні проблем суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку. Третя група об’єднує матеріали Міністерства України у справах сім’ї, молоді та дитинства, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Державного комітету статистики України про демографічну ситуацію, зайнятість жінок в усіх сферах господарства, науці, культурі, освіті, охороні здоров’я, представництво в органах влади. У четвертій групі узагальнені документи жіночих політичних партій і громадських організацій, в яких викладені концептуальні підходи, напрями та конкретні завдання вирішення жіночого питання в сучасній Україні. П'ята група документів містить матеріали з’їздів, конференцій керівних органів політичних партій і громадських організацій (стенограми, протоколи, довідки тощо) з проблем жіночого руху в незалежній Україні. Шоста група - довідники, статистичні збірники, що містять матеріали про природний рух населення, чисельність жінок за віком, освітою, коефіцієнтом зайнятості, їх представництво в органах державної влади, керівних структурах підприємств, установ. Сьому групу документів складають матеріали науково-практичних конференцій, "круглих столів", семінарів з питань гендерної політики, вирішення проблем жіноцтва, виховання підростаючого покоління.

При написанні дисертації використані чотири типи архівних документів: 1) матеріали першого і сьомого фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО) про особливості розвитку жіночого руху в Україні на початку 90-х рр. ХХ ст.; 2) матеріали відомчих архівів Міністерства України у справах сім’ї, молоді та дитинства, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Державного комітету статистики України; 3) матеріали поточних архівів керівних органів і осередків громадських жіночих організацій; 4) матеріали поточних архівів ряду підприємств, навчальних закладів, наукових і культурно-освітніх установ.

Із зазначених матеріалів, що виявлені в архівах, відібрані, систематизовані та проаналізовані найбільш типові. Зібрані статистичні дані використані при складанні таблиць.

Зведені дані про склад жінок і чоловіків за віком, освітою, професіями, їх представництво в певних громадських організаціях, а також органах влади у 1991-2003 рр. містять спеціальні статистичні збірники. Джерелознавчий характер щодо досліджуваної проблеми становлять друковані засоби масової інформації, видавцями яких є органи державної влади, політичні партії, громадські організації, навчальні заклади.

Комплексне використання різноманітних джерел дало можливість висвітлити багатогранні зміни в українському суспільстві в досліджуваний період і роль жінок в їх досягненні.

Стан наукової розробки проблеми характеризується накопиченням значної кількості досліджень, що охоплюють різноманітні аспекти життєдіяльності жінок в Україні у 90-х рр. ХХ ст., функціонування жіночих політичних партій та громадських організацій. Однак більшість монографій та наукових статей видані в 1991-1996 рр., коли лише розпочинались реформи у політичній та економічній системах України. Фактичний матеріал, що наводиться у цих дослідженнях, відображає початковий етап становлення специфічно жіночих громадських об’єднань.

Проблеми жіноцтва у певній мірі розглядаються в ряді праць, присвячених питанням розбудови громадянського суспільства, державотворення, проведення економічних реформ. Певні концептуально-правові засади з проблем жіноцтва і дані про їх становище в сучасному українському суспільстві містять праці стосовно політичних партій, місцевого самоврядування. Увагу привертають спеціальні праці, присвячені проблемам гендерної політики та жіночого руху в Україні, питанням роботи з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей.

Значний доробок у названу проблематику вносять науковці Українського інституту соціальних досліджень. У 1991-2001 рр. колективом інституту реалізовано понад 200 наукових проектів і програм, серед яких особливий інтерес становлять комплексні програми: “Державна політика у сфері поліпшення становища сім'ї, жінок та дітей”, “Соціальні проблеми сім'ї, жінок, молоді та дітей у сучасних умовах”, “Сім'я, жінки, молодь і діти в умовах формування ринкових відносин”, “Молода сім'я України 90-х” (до 2015 р.), “Соціальний аналіз формування та розвитку стосунків чоловіка та жінки”, “Жінки України: соціальний портрет”, “Гендерний (соціо-статевий) аспект орієнтації населення в сучасних умовах” тощо.

Аналіз вказаних праць дає підстави стверджувати, що соціально-психологічні та правові аспекти досліджуваної проблеми висвітлюються в них відповідно до принципів гендерної політики.

Питання про роль жіноцтва у розбудові громадянського суспільства в Україні частково висвітлені у матеріалах науково-практичних конференцій, конгресів, семінарів, що відбулися у досліджуваний період .

Певні аспекти жіночого руху, сімейних відносин, виховання підростаючого покоління досліджені у ряді дисертацій. Так, у дисертації Е.А.Плісовської проведений соціологічний та історичний аналіз соціального статусу жінок. Проблемі соціалізації сім`ї присвячена дисертація І.О.Ковальової. У дисертаційної роботі Л.С.Волинець розглядаються проблеми створення і функціонування молодих сімей. Привертає увагу дослідження М.В.Аніщук, в якому аналізуються тенденції розвитку інституту конституційно-правового статусу жінок в Україні. У дисертації Л.С.Трофименко розкриті особливості механізму розвитку жіночого політичного лідерства в Україні. Натомість дисертація О.Б.Ярош „Жіночі об’єднання України як суб’єкти державотворення кінця ХХ століття” аналізує сутність та специфіку суб’єктивності жіночих об’єднань України в процесах державотворення. Значна увага приділена зародженню жіночого руху наприкінці ХІХ ст., його розвитку з 1884 по 1990 рр.

Близькою до досліджуваної нами проблеми є захищена у 1998 р. дисертація Н.М.Дармограй “Жіночі об’єднання в Україні та їх громадсько-культурницька діяльність (90-ті рр. ХХ століття), виконана за спеціальністю 17.00.01 - теорія та історія культури. У ній на основі документів та архівних матеріалів за 1980 - 1997 рр. розкриті питання становища жіноцтва та їх участі у громадсько-культурницькій діяльності. Висвітлені окремі аспекти проблеми - здоров’я жінки, її вплив на вирішення питань виховання підростаючого покоління, проблеми дитинства і материнства.

Привертають увагу статті, в яких аналізуються окремі аспекти досліджуваної нами проблеми в контексті етнографічних чи демографічних питань. Певні сторони життєдіяльності жінок та розвитку жіночого руху в сучасній Україні, деякі питання ролі жінки у розбудові громадянського суспільства в державі висвітлені у навчальних посібниках з історії України, філософії, політології, соціології. Окремі питання досліджуваної проблеми розглядаються в монографіях, брошурах. У них, в основному, висвітлені питання про взаємозалежність жіночого руху від рівня розвитку демократії в країні, родинні взаємини і проблеми виховання дітей. Так, у монографії Л.А.Шевченко проаналізовані законодавчі та нормативні аспекти шлюбу, загальнодержавна проблема щодо поліпшення становища жінок, сім`ї, охорони материнства та дитинства, національні програми планування сім`ї та “Діти України”, прийняті у першій половині 1990-х років.

Природно, що в них не знайшли розкриття такі важливі документи як “Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки”, затверджені Указом Президента України від 18 вересня 1997 р., Декларація про загальні засади державної політики в Україні стосовно сім`ї та жінок, постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства” й ін.

Дисертантка враховувала, що концептуально-методологічні принципи ролі жінок у розбудові громадянського суспільства в Україні, демографічна обстановка і виховання підростаючого покоління відтворені у таких документах як: Державна національна програма “Освіта (Україна ХХІ століття)” (листопад 1993 р.), Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти (лютий 1996 р.), “Національний план щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві на 1997-2000 роки”. У них визначено, що основою державної гендерної політики є створення найбільш сприятливих умов для життєдіяльності жінок, виконання ними соціального призначення щодо відтворення населення, виховання підростаючого покоління, активної участі в суспільно-політичному і соціально-економічному житті сучасної України. Автором дисертації враховані положення документів Організації Об’єднаних Націй про суть і місце гендерного компоненту серед основних показників у вимірі рівня людського розвитку країн, що визначається як процес оцінки виникаючих для жінок і чоловіків наслідків з будь-яких запланованих заходів, включаючи законодавство, політику чи програми в усіх галузях і на всіх рівнях.

Аналізуючи великий масив документів, фактичного матеріалу, дисертантка прийшла до висновку, що гендерні відносини у суспільстві спрямовані на створення ситуації, яка б не ізолювала жінок чи чоловіків в тих чи інших галузях життєдіяльності, а враховувала можливості обох статей як повноправних учасників процесу розвитку.

Таким чином, аналіз джерельної бази, а також історіографічного матеріалу свідчить, що досліджувана проблема ще не знайшла спеціального висвітлення. У сучасній вітчизняній історіографії майже відсутні праці, в яких би комплексно розглядалися історичні передумови виникнення масового жіночого руху в сучасній Україні, тенденції його розвитку в процесі розбудови громадянського суспільства. Існування значної кількості не введених до наукового обігу джерел з даної проблематики робить необхідним проведення поданого дослідження.

У другому розділі "Вдосконалення законодавчо-нормативної бази щодо ролі жінок у розвитку суверенної України" охарактеризовані законодавчі засади правового статусу жінок та форми їх участі в суспільно-політичному і соціально-економічному житті сучасного українського суспільства.

З 1990 по 2003 р. прийнято більше тисячі законодавчо-нормативних актів, у тому числі понад 300 законів, в яких прямо чи опосередковано розглядаються важливі аспекти ролі жінок у суспільно-політичному і соціально-економічному житті суспільства, серед яких і питання їх зайнятості та представництва в органах законодавчої, виконавчої, судової влади.

На основі аналізу законодавчих і нормативних актів автором виділено шість блоків документів, в яких визначені права, обов’язки, принципи соціального захисту жінок, шляхи розвитку жіночого руху.

Перший блок - Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (серпень 1991 р.), Конституція України (червень 1996 р.). Другий блок - закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, розпорядчі документи Кабінету Міністрів, міністерств, державних комітетів з проблем гендерної політики, сім’ї, материнства і дитинства. Третій блок - нормативні акти установ і відомств щодо розвитку охорони здоров’я, освіти, у закладах яких працюють переважно жінки. Четвертий блок - законодавчі і нормативні акти стосовно зайнятості населення, особливостей вирішення цього питання з урахуванням інтересів жінок. П’ятий блок - документи з пенсійної реформи. Шостий блок - законодавчі та нормативні акти про політичні партії, рухи, громадські організації.

Законодавчі та нормативні акти, що відносяться до кожного з вказаних блоків, приймалися поетапно. Перший етап - 1990-1996 рр. - з моменту проголошення Декларації про державний суверенітет до прийняття нової Конституції України. Крім вже названих законодавчих актів, в яких визначені і проблеми жіноцтва, прийнято також ряд законів, найважливішими з яких є Закон „Про економічну самостійність Української РСР” (липень 1991 р.), Державна національна програма „Освіта (Україна ХХІ століття)” тощо. Другий етап - червень 1996 р. (ухвалення нової Конституції України) - 2000-2001 рр., коли прийняті національні програми “Діти України”, "Молодь України", “Про планування сім’ї”, “Сім’я і родинне виховання”, “Сім’я і діти” тощо. Третій етап розпочався у 2000-2001 рр. зі схвалення Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 рр., Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Національної програми “Репродуктивне здоров’я: 2001-2005 роки”, програми "Українська родина" тощо. 25 квітня 2001 р. видано Указ Президента України „Про підвищення соціального статусу жінки в Україні”. Відповідну постанову ухвалив Кабінет Міністрів України „Про національний план дій по поліпшенню становища жінок і сприянню впровадження гендерної рівності в суспільстві на 2001-2005 рр.”. З метою посилення уваги суспільства до проблем сім’ї та у зв’язку з відзначенням у 2004 р. 10-річчя проголошення Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй Міжнародного року сім’ї Президент України видав Указ „Про проведення в Україні у 2004 році Року сім’ї”.

Здійснюються заходи щодо розроблення моделі комплексного патронування багатодітних, неповних та неблагополучних сімей. З метою визначення родин, які найбільше потребують допомоги з боку держави, проводиться паспортизація багатодітних сімей, якою станом на лютий 2004 р. було охоплено 70% родин. Розроблено законопроект, яким передбачено підвищення рівня забезпечення прожиткового мінімуму для дітей, які виховуються в багатодітних сім’ях.

Отже, у досліджуваний період державою здійснено чимало заходів, спрямованих на вдосконалення, кількісне і якісне збагачення законодавчо-нормативної бази щодо посилення ролі жінок у розвитку суверенної України. Треба зазначити, що паралельно така ж увага надавалась питанням дитинства, сімейної політики з метою підтримки матерів і батьків в їх самореалізації у суспільно-політичному і соціально-економічному житті. Поряд з цим відзначається, що не всі з ухвалених законів та нормативних актів діяли рівнозначно, повністю реалізувалися.

У третьому розділі “Участь жінок у громадсько-політичному житті сучасного українського суспільства” досліджуються питання соціального призначення жінок у відтворенні населення, вихованні підростаючого покоління, форми та методи їх участі у розбудові громадянського суспільства в Україні.

Аналіз опрацьованих автором матеріалів свідчить, що жінкам належить пріоритетна роль як продовжувача людського роду, вихователя підростаючого покоління в ході підготовки дітей до участі у громадсько-політичному та соціально-економічному житті держави, прищепленні їм розуміння прав і обов’язків громадянина України. На фактичному матеріалі показано, що в цілому народжуваність в досліджуваний період зменшилась, що призвело до демографічної кризи та значного зменшення населення в Україні. Зважаючи на виняткову соціальну значимість надання адресної підтримки сім’ям з дітьми, реалізуються відповідні програми державної допомоги як цим категоріям сімей, так і малозабезпеченим.

Накопичений досвід доводить, що переважна більшість існуючих в Україні сімей відносилась до таких, в яких діти виховувались на принципах гуманізму, людяності, патріотизму, високої моральності. Однак, існувало чимало сімей, які не виконували свою виховну функцію. Про це свідчило збільшення числа дітей, які порушували громадський порядок і здійснювали кримінальні злочини. В дисертації проаналізована державна політика та конкретні заходи щодо зміцнення матеріального становища сімей, покращення виховання дітей.

У дисертації в динаміці висвітлені питання розвитку жіночого руху в 90-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст. Автор виділяє 5 етапів розвитку жіночого руху в Україні. Перший етап - кінець 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст. - створення Міжнародної організації “Жіноча громада”, Спілки жінок України, Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. Саме вони визначили політику та конкретні завдання жіночого руху в умовах активізації боротьби за проголошення незалежності України. Другий етап - 1991-1996 рр. - з моменту проголошення незалежності України до прийняття нової Конституції України. Цей період характеризувався створенням всеукраїнських громадських жіночих організацій, які ставили своїм завданням захист інтересів жінок за професійною ознакою. В межах третього етапу - друга половина 1996-1997 рр. сформувалися громадські жіночі організації благодійницького спрямування. Протягом четвертого етапу - 1997-1999 рр. виникли жіночі політичні партії. П’ятий етап, що розпочався у 2000 р., характерний посиленням тенденцій до координації діяльності громадських жіночих організацій та об’єднання з тими, що проголосили ідентичні завдання.

У досліджуваний період у діяльності жіночих організацій України сформувалися дві основні тенденції. Перша з них пов’язана з певною активізацією ролі жінок у суспільно-політичному і соціально-економічному житті українського суспільства, відродженні традицій, утвердженням демократії, гуманізму, формуванням громадського патріотизму. Друга тенденція жіночого руху полягала у відстоюванні специфічних жіночих інтересів. Названі тенденції поєднані між собою, але друга з них проявляється ще недостатньо.

У сучасній Україні діють чотири типи жіночих громадських організацій. Перший тип кваліфікується як історичний чи традиційний. Це організації, які відродилися на базі раніше існуючих жіночих організацій (у різні історичні періоди). До цієї групи відносяться організації, які стояли на різних, часом діаметрально протилежних, позиціях (Союз Українок, Союз жінок України, Міжнародна організація “Жіноча громада”). Другий тип - це організації соціально-благодійницького спрямування (“Комітет солідарності матерів України”, Ліга „Матері та сестри - воїнам України”, „Федерація багатодітних жінок”, „Мама -86”, Асоціація “За генофонд України”, Союз жінок-трудівниць “За майбутнє дітей України”, Всеукраїнська спілка багатодітних). Третій тип - організації, які вважають основною сферою своєї діяльності - економічну (“Жіноча справа”, Асоціація жінок в агробізнесі). Четвертий тип - це організації науково-освітнього спрямування (Міжнародна неурядова організація “Надія”). Функціонують і неурядові некомерційні науково-дослідні та культурно-освітні організації (Центр дослідження дитинства при Українському інституті соціальних досліджень (м. Київ). Вагомі позиції жінки займають у профспілках. Станом на 1 січня 2003 р. жінки становили понад 52% членів міжнародних профспілкових об’єднань. Серед членів профкомів, первинних організацій, міжгалузевих профспілкових об’єднань жінки налічували майже 65%.

Значну кількість жінок нараховували майже усі існуючі в Україні політичні партії. Водночас діяли чотири жіночі партії - “Жінки України” (заснована 18 січня 1997 р., керівник партії А.І.Комарова), “Всеукраїнська партія жіночих ініціатив” (заснована 2 серпня 1997 р., керівник В.Ю.Даценко), “Жіноча народна партія (об’єднана)” (заснована 22 серпня 1998 р., керівник партії В.О.Горобець), партія “Солідарність жінок України” (заснована 27 листопада 1999 р., керівник В.А.Гошовська). Усі вони домагались активізації жінок у розбудові демократичної держави, виведення України з економічної кризи, ліквідації всіх форм і проявів дискримінації жінок шляхом усвідомлення своїх прав, здійснення охорони материнства і дитинства, виховання нової генерації української молоді, здатної будувати правову, демократичну українську державу. Жіночі партії виступали за консолідацію жіночого руху.

Оцінюючи громадську діяльність жінок, зазначимо, що вона в досліджуваний період була різноаспектною. Станом на 1 січня 2003 р. в Україні функціонувало понад 150 неурядових жіночих організацій, у тому числі 28 всеукраїнських. Їх діяльність спрямовувалась не лише на вирішення суто жіночих проблем (родина, виховання дітей, планування сім’ї тощо). Вони все активніше займалися важливими для сучасного розвитку України проблемами утвердження політичної системи громадянського суспільства, виходу з економічної та фінансової кризи, питаннями національної безпеки, екології тощо. Понад 9 тис. жінок очолювали неурядові громадські організації жіночого, молодіжного, господарського, культурно-освітнього спрямування, 37 тис. жінок входило до складу центральних і місцевих керівних органів неурядових громадських об’єднань, 100 тис. жінок були функціонерами добровільних фондів, 12 тис. - головами та заступниками голів фондів. Жінки виступали керівниками ряду міських і районних осередків, філіалів відповідних громадських молодіжних та дитячих організацій.

Однак у досліджуваний період жіночі партії та громадські організації охоплювали своїми заходами незначний відсоток жінок, в основному тих, хто входив до складу функціонерів та активу. Дисертантка проводить думку, що суспільно-політична і соціально-економічна обстановка в Україні вимагає об’єднання зусиль жіночих організацій. Цьому може сприяти утворення Всеукраїнської Асоціації жіночих організацій. За цих умов жіночі організації активізують роботу в трудових колективах, за місцем проживання, на базі медичних та культурних закладів. Водночас зросте їх співпраця по горизонталі з іншими громадськими структурами та державними органами.

Автор доводить, що в досліджуваний період у певній мірі зросло представництво і діяльність жінок у владних структурах і органах місцевого самоврядування. Значна кількість жінок займала досить вагомі посади у відповідних структурах усіх гілок влади. Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді очолила В. Довженко, 18 жінок стали заступниками міністрів та голів державних комітетів (зокрема міністра Кабінету Міністрів України, оборони, праці та соціальної політики, державного казначейства). 65 жінок були обрані міськими, селищними, сільськими головами, понад 5 тис. з них - головами районних, сільських, селищних Рад, 18 тис. - їх заступниками, 35 тис. жінок займали керівні посади в обласних, міських, районних державних адміністраціях. Головою Дніпропетровської обласної ради обрана Г.Булавка. У цілому жінки становили 49,2% серед державних службовців, 74% їх було серед працівників Міністерства юстиції. Між тим, співвідношення жінок і чоловіків на цих посадах не відображало їх питомої ваги серед населення України.

Аналіз документів, офіційних даних свідчив, що співвідношення жінок і чоловіків, які працювали в державних і господарських органах України у 90-х рр. в цілому змінилось на користь чоловіків, що зумовлювалось рядом об’єктивних і суб’єктивних обставин. До об’єктивних, насамперед, відносилось різке скорочення виробничих структур у промисловості (в основному за рахунок жінок) та поява і поглиблення безробіття. Значно зменшилась кількість жінок серед сільськогосподарських товаровиробників. Суб’єктивні обставини пов’язані з тим, що певним чином змінилося ставлення до жінок-трудівниць з боку керівних посадових осіб державних і недержавних підприємств, організацій та установ.

У четвертому розділі “Роль жінок у вирішенні соціальних проблем” дисертантка виділяє найбільш характерні форми участі жінок у вирішенні питань охорони здоров’я громадян, діяльності наукових та освітньо-культурних закладів, здійсненні акцій благодійницького характеру.

Аналіз значного фактичного матеріалу свідчить, що питома вага жінок серед загального складу лікарів зросла з 45% у 1991 р. до 54% у 2003 р. У складі середнього медичного персоналу відсоток жінок практично не змінювався і становив 93-94%. Водночас, жінок серед лікарів у 2003 р. було на 2 тис. менше, ніж у 1991 р., а серед середнього медичного персоналу - на 59052 одиниці, що у значній мірі зумовлювалося закриттям лікувальних закладів, особливо у сільській місцевості.

У досліджуваний період склалась своєрідна обстановка у викладацькому складі закладів освіти. Станом на 1 вересня 2002 р. жінки становили понад 80% працівників загальноосвітніх шкіл (до 100% представників жіночої статі складали викладачі української мови та літератури, історії, хімії, біології, 75% жінок працювали директорами, до 80% заступниками директорів), 70% - профтехучилищ, 87% - вихователями дошкільних закладів, 66% - профільних позашкільних закладів (клубів туристсько-краєзнавчої, науково-технічної, еколого-натуралістичної, художньо-естетичної творчості, станцій юних натуралістів, шкіл мистецтв тощо).

Оволодінню усіма верствами населення духовною культурою сприяли багатопланова діяльність культурно-освітніх установ - бібліотек, музеїв. Станом на 1 вересня 1999 р. в Україні функціонувало 22718 масових та універсальних бібліотек, 2195 закладів культурного типу (100 і більше місць), 14400 кіноустановок з платним показом. Понад 98 % працівників бібліотек становили жінки, а у інших культурно-освітніх установах - 50-60 %. Незважаючи на труднощі, суспільно важливі функції в Україні виконували 1222 дитячі, понад 17,5 тис. сільських та 21 тис. шкільних бібліотек. Лише власне дитячі бібліотеки щорічно обслуговували понад 3 млн. читачів. Понад 2 млн. дітей і підлітків були читачами бібліотек у сільській місцевості.

Аналіз архівних та інших документів свідчив, що жінки плідно працювали у складі колективів музейних установ по формуванню духовних цінностей та патріотичних почуттів відвідувачів цих закладів.

У розділі висвітлюється й роль жінок у здійсненні акцій благодійницького характеру (надання всебічної матеріальної допомоги людям похилого віку, ветеранам, хворим громадянам, дітям-сиротам, вирішення комунально-побутових питань різних верств населення). Їх діяльність свідчила, що жінки виконували одне з найважливіших своїх призначень - дбали про здоров’я і гуманістичне ставлення до людей, які потребували постійного піклування.

Таким чином, проведений аналіз архівних та інших документів, фактичний матеріал свідчать, що жінки в досліджуваний період приймали активну участь у діяльності закладів охорони здоров’я, наукових, культурно-освітніх установ, які відігравали велику роль у духовному житті громадян України. Серед працівників охорони здоров’я вони становили: 45-54% - лікарі, до 93% - середній медичний персонал, освіти - 82 %, культури - 74%. Лікарняні, наукові, культурно-освітні установи, серед працівників яких переважали жінки, охоплювали своїми заходами представників усіх вікових категорій та верств населення України.

У той же час проблема підвищення суспільної активності жінок залишається нагальною й сьогодні. В умовах сучасних ринкових трансформацій та побудови громадянського суспільства в Україні важливим завданням держави, яка претендує бути соціальною, залишається захист інтересів усіх соціальних груп із збереженням на цій основі злагоди та єдності народу.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, що виносяться на захист:

· історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що незважаючи на значну кількість наукових праць, в історичній літературі недостатньо висвітлені питання ролі жінок в громадсько-політичному та соціально-економічному розвитку громадянського суспільства сучасної України, діяльності жіночих громадських об’єднань;

· за роки незалежності в Україні розроблена державна політики з проблем жіноцтва, сім’ї, материнства;

· у досліджуваний період сформувалися жіночі партії та громадські організації, які домагаються втілення в життя гендерних принципів, більш активної участі жінок у громадсько-політичному та соціально-економічному житті України;

· на основі аналізу демографічної обстановки висвітлена роль жінок у створенні і функціонуванні сім’ї, відтворенні населення, вихованні підростаючого покоління;

· сучасний демоекономічний стан України свідчить, що без поліпшення умов дітородної діяльності населення розраховувати на стабілізацію та в перспективі на деяке підвищення рівня народжуваності немає підстав;

· у досліджуваний період зросла чисельність жінок в органах державної влади та місцевого самоврядування, серед керівників підприємств, установ, їх структур та їх роль у становленні громадянського суспільства;

· жінки займають пріоритетні позиції у сфері охорони здоров’я, значна питома вага їх серед працівників освітньо-культурних закладів, в яких проводиться системна робота по вихованню громадян усіх вікових категорій, особливо молоді;

· вагоме місце жінки займають серед працівників вищих навчальних та науково-дослідних закладів;

· жінки займають значне місце серед вчених різних галузей наук, науковий доробок багатьох із них має загальнодержавне і міжнародне значення;

· дійову діяльність проводять жіночі громадські організації благодійницького характеру;

· незважаючи на позитивні моменти у діяльності жіночих громадських об’єднань, існують серйозні проблеми, які не сприяють більш активній їх участі у громадсько-політичному і соціально-економічному житті України (відсутність соціально зорієнтованих на різні категорії жінок програм, фрагментарність прояву їх соціально-політичної активності, в цілому все ще недостатнім є представництво жінок у вищих і певних структурах місцевих органів представницької та виконавчої влади, керівництві великих і середніх підприємств, державних організацій та установ, профспілок);

· відсутність систематичної конструктивної взаємодії між неурядовими, в тому числі жіночими громадськими організаціями і державними структурами, діловими колами і міжнародними недержавними організаціями істотно зменшує ефективність функціонування громадських організацій;

· переважна більшість жінок недостатньо реалізовує себе в професійній, громадсько-політичній, науковій діяльності оскільки їхній вибір, зазвичай, залежить від зовнішніх обставин, а не диктується потребами самовираження і самореалізації;

· життя вимагає посилення педагогічної діяльності сім’ї, яка включає в себе конструктивну, організаційну і комунікативну функції;

· серед сформованих у висновках рекомендаціях пріоритетне місце займають ті, що стосуються подальшої наукової розробки проблеми, використання всього позитивного, що було в жіночому русі, врахування минулих повчальних уроків з метою недопущення помилок і прорахунків у подальшому визначенні і здійсненні державної політики з жіночого питання;

· ефективна державна політика в інтересах жінок можлива лише за умов, коли вони самі братимуть активну участь у створенні такої політики. А це вимагає надання жінкам стабільних і сприятливих можливостей для їх реальної і рівноправної участі у громадсько-політичній і духовній сфері українського суспільства, сприяння розвитку нового політичного і економічного мислення, усвідомлення свого високого призначення в моральному оздоровленні суспільства та відродженні національних традицій і звичаїв.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Наукові статті

1. Стахневич А.І. Жіночі організації благодійницького спрямування //Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. Результати досліджень істориків науково-дослідних інститутів та навчальних закладів. - К., 2004. - Вип. спеціальний. - С. 18 - 22.

2. Стахневич А.І. Сім’я найважливіша ланка соціально-психологічного виховання молоді //Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. - К., 2002. - Вип. 5. - С. 63-72.

3. Стахневич А.І. Проблеми сім`ї та принципів громадянського суспільства у працях Гегеля //Актуальні проблеми суспільно-політичного і соціально-економічного життя сучасної України. - К.: Вид. центр НАУ, 1999. - С. 66-69.

4. Стахневич А.І. Місце і роль жінок у громадянському суспільстві //Розбудова громадянського суспільства в Україні (історико-політичне дослідження).- К.: Центр ІТ, 1999. - С. 86-142.

5. Стахневич А.І. Становлення і функціонування сім`ї (Матеріали до лекцій, семінарських занять) //Демографічні процеси в сучасній Україні. - К.: Центр ІТ, 1998.- С. 31-37.

Матеріали конференцій

6. Стахневич А.І. Особливості та етапи розвитку жіночого руху в незалежній Україні //Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Проблеми політичної реформи в сучасній Україні” (25-26 грудня 2003 року). - К., 2004. - С. 203-212.

7. Стахневич А.І. Динаміка змін у складі населення України за статтю (1991 - 2001 роки) //Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. праць. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Проблеми українського державотворення: історія і сучасність„ (До 10-річчя незалежної