ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
САМІЛО Ганна Олегівна
УДК 329 (477.64) (094)
ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ
ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ
З КІНЦЯ ХІХ СТ. ДО 2001 Р.
(НА МАТЕРІАЛАХ ЗАПОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ)
Спеціальність 12.00.01 — теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків — 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Запорізькому державному університеті, Міністерство освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
СКАКУН Ольга Федорівна,
Національний університет внутрішніх справ,
професор кафедри теорії та історії держави і права.
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
РУМЯНЦЕВ В’ячеслав Олексійович
Національна юридична академія України
ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри
історії держави і права України і зарубіжних країн;
кандидат юридичних наук, доцент
ЛЕВЧЕНКОВ Олександр Іванович
Луганська академія внутрішніх справ МВС
ім. 10-річчя незалежності України, начальник кафедри цивільно-правових дисциплін.
Провідна установа: Львівський національний державний університет ім. Івана Франка, кафедра теорії та історії держави і права, Міністерство освіти і науки (м. Львів).
Захист відбудеться „28” січня 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.
Автореферат розісланий „27” грудня 2004 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Високий рівень взаємовідносин між державою та населенням можливий в умовах громадянського суспільства як типу соціальної організації. Саме громадянське суспільство з його рівням підкорення громадян законам здатне надати демократії цивілізованих форм. Сучасна демократія може існувати у вигляді представницької та безпосередньої демократії. Представництво ж народу здійснюється через політичні партії, які шляхом виборів на певний час отримують владу та намагаються реалізувати інтереси своїх прихильників.
Трансформації українського політичного режиму від тоталітарного до демократичного сприяло створення політичних партій (альтернативних КПРС) та їх бурхливе зростання в перші роки перебудови. Політичні партії в цей час взяли на себе велику політичну відповідальність за управління та поглиблення розвитку демократії.
Історія становлення в Україні політичних партій демократичного типу, що розгорталася з повсякчасним погодженням власних заходів з нормативно-правовими вимогами, та забезпечення їх утворення і функціонування в правових межах є сьогодні вельми актуальними. Значною мірою активність та цілеспрямованість цього процесу на зламі ХХ-ХХІ ст. залежала від спроможності українських законодавців критично підійти до запозичення прогресивного досвіду зарубіжних демократичних держав і створити таку нормативну базу, яка реально сприяла б формуванню і утвердженню партій нового типу. Процес правової інституціалізації політичних партій в Україні розпочався ще в період перебудови та закінчився прийняттям Закону України "Про політичні партії в Україні" 5 квітня 2001 року.
Вітчизняний досвід становлення багатопартійності продемонстрував, що формування сильних і впливових політичних партій можливе лише за умови існування ефективної системи правового регулювання порядку їхнього створення, статутної діяльності і, насамперед, їхньої участі у виборах та у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
Проблема правового регулювання утворення і функціонування політичних партій має комплексний характер і не зводиться до розробки та прийняття законодавчих актів, що визначають порядок їх створення та здійснення ними статутної діяльності. Потрібний аналіз дієвості й ефективності застосування правових норм на практиці, своєчасне виявлення колізій, що вимагають свого правового рішення, оцінка адекватності правових норм до реалій і тенденцій політичного життя. Очевидно, що перехід до багатопартійної системи не завершується прийняттям відповідних нормативних актів, а припускає як передумови тривалий і не позбавлений протиріч процес організаційного і політичного становлення партій, освоєння ними існуючого політико-правового простору: пошук свого місця в ідейно-політичному і правовому спектрі суспільства та встановлення між партіями міцної системи міжпартійних контактів, здійснюваних у межах закону. У зв'язку з цим особливого значення набуває вивчення історії інституціональних процесів, що відображають якісні зрушення в розвитку інституту політичних партій.
В юридичній науці незалежної України вже започатковано дослідження питань взаємодії держави та політичних партій (Лук’янов Д.В.), але в теоретичному аспекті. Історико-правового аналізу поставленої проблеми в зазначених хронологічних межах не відбувалося. Дана робота є першою спробою заповнити існуючі прогалини у пізнанні досвіду, успіхів та невдач, здійсненні принципу політичного плюралізму в історії політико-правового розвитку України протягом понад століття. Розбудова незалежної української держави, формування політичної волі народу політичними партіями України та правове врегулювання їх діяльності вимагає врахування політично-правових традицій нашого народу, започаткованих першими політичними партіями на її території. Становлення багатопартійності в Україні, що розпочалося в кінці XIX – на початку XX ст., було перерване її забороною у радянський період і утвердженням монопартійної системи, тобто пануванням однієї партії — КПРС. Тільки у період перебудови відродився принцип політичного плюралізму, який отримав надійне закріплення в Конституції України 1996 р. Таким чином, актуальність вивчення генезису і розвитку багатопартійної системи в Україні взагалі і організаційно-правової побудови українських політичних партій в Запорізькому регіоні зокрема — у контексті пов'язаності її правом — обумовлюється необхідністю належного (надійного і сталого) правового забезпечення дієвості політичних партій і водночас потребою встановлення правових меж їх діяльності задля досягнення конституційно визначеної мети — побудови демократичної правової соціальної держави. Правовою регламентацією відносин у сфері політики повинні створюватися необхідні юридичні умови для утвердження принципу політичного плюралізму, а межа в діяльності політичних партій має починатися там, де противники демократії намагаються засобами демократії ліквідувати саму демократію.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Запорізького державного університету на 2000 – 2005 рр. в межах спеціальної науково-дослідної теми юридичного факультету Запорізького державного університету "Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції" (номер державної реєстрації 0104U004048).
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з генезисом і розвитком політичних партій в період з кінця ХІХ ст. до середини 80-х рр. ХХ ст. та в часи перебудови і формування незалежної Української держави (1985 – 2001), що подані на матеріалах Запорізького регіону.
Предмет дослідження – правові основи - нормативно-правові акти та політико-правова ідеологія -, згідно (чи всупереч) яким відбувалося формування політичних партій в центрі й на місцях (на прикладі Запорізького регіону); особливості програмних настанов партій та їх реалізації відповідно до існуючих нормативно-правових вимог в кожний історичний період.
Хронологічні рамки дослідження (кінець ХІХ ст. – 2001 р.) зумовлюються тим, що перші політичні партії в Україні створюються наприкінці ХІХ ст., а їх офіційна правова інституціалізація відбулася, коли 5 квітня 2001 року було прийнято Закон "Про політичні партії в Україні".
Метою дослідження є виявлення загальних закономірностей динаміки правових взаємовідносин держави та політичних партій, що створювалися і легітимно існували в Україні в період з кінця ХІХ ст. до 2001 року, з'ясування організаційних та правових засад діяльності політичних партій в Україні, встановлення їх місця і ролі в розбудові демократичної правової держави в Україні (на прикладі Запорізького регіону) та тенденцій у правовому забезпеченні їх функціонування.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні передбачено вирішити такі основні завдання:
- диференціювати та систематизувати політико-правові ідеї та концепції, які втілені в програмах політичних партій, що існували на території України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., з’ясувати співвідношення політичних партій і держави у політичній системі суспільства того часу з метою проведення історичних аналогій;
- простежити становлення однопартійної системи у контексті її правової регламентації, що відбувалася в радянській Україні з сер. 20-х років до сер. 80-х рр. ХХ ст.;
- охарактеризувати основні етапи перебудови радянської політичної системи, висвітлити правові підстави процесу зародження політичних партій у цей період;
- проаналізувати й узагальнити правову регламентацію партійного будівництва в Україні в цілому, та в Запорізькому регіоні зокрема за період з 1989 до 2001 рр.;
- дослідити динаміку правової інституціалізації політичних партій в незалежній Україні (1991 – 2001 рр.);
- розкрити історико-правовий процес виникнення та формування багатопартійності в Запорізькому регіоні за період з 1989 до 2001 рр.;
- подати герменевтичний аналіз програмних документів українських політичних партій, які діяли в Запорізькому регіоні під час формування багатопартійної системи;
- висвітлити роль політичних партій в процесі розбудови демократичної правової держави та показати перспективи організаційної та правової побудови політичних партій в Україні та їх осередків у Запорізькому регіоні.
Методи дослідження. Методологічна база роботи поєднує в собі загальні та спеціальні методи наукового дослідження. Щодо загального методологічного фундаменту дисертація виконана в річищі філософської діалектики та принципу історизму. Принцип діалектичного пізнання та історизму дозволив дослідити проблеми формування правової бази організації та діяльності політичних партій в Україні за період з 1989 до 2001 рр., представити досліджувані в роботі проблеми в їх розвитку і взаємозв’язку, всебічно проаналізувати специфіку й ефективність соціальних та правових норм і принципів, за допомогою яких регулювалася організація та діяльність політичних партій, а також відстежити і представити динаміку змін в правовій регламентації функціонування народжених політичних партій в Україні через виявлення внутрішніх суперечностей їх формування, які обумовлюють розвиток партійної системи в цілому.
У дослідженні широко задіяні конкретно-наукові методи: порівняльно-правовий, формально-юридичний, історико-правовий, системний, структурно-функціональний та певною мірою соціологічний. Серед всіх щойно перелічених методів одними з ключових та найбільш ефективних виявилися системний та структурно-функціональний методи. Ці методи використані при дослідженні мети, завдань, правових основ та організаційних засад створення і функціонування політичних партій. Аналіз нормативного матеріалу, який визначав правові основи організації та діяльності політичних партій, затребував застосування формально-юридичного та порівняльно-правового методів дослідження. При вивченні історико-правових матеріалів, насамперед документів про створення партійних осередків у Запоріжжі, використовувався герменевтичний метод, який дозволяє, виходячи із сучасної позиції та новітніх знань, зрозуміти й інтерпретувати глибинний зміст історичних документів.
Джерельну базу, в першу чергу, склали нормативно-правові акти СРСР, УРСР та незалежної України (Конституція України, Закони України "Про політичні партії в Україні", "Про об’єднання громадян", ряд міжнародно-правових документів та ін.), які відображають динаміку правової інституціалізації політичних партій в Україні. Важливе значення для висвітлення процесу організаційно-правової побудови українських політичних партій на містах має нормативно-правовий матеріал, що був опублікований з метою регулювання організації та діяльності політичних партій місцевими органами влади та управління Запорізького регіону. Задіяні матеріали Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Державного архіву Запорізької області та документи, які передані Секиринським Д.О. (одним з організаторів партійного руху в Запоріжжі) до Державного архіву Запорізької області.
Теоретичну основу дослідження склали праці вчених в галузі загальної теорії держави і права, історії держави і права, конституційного права та інших юридичних наук. Зокрема, істориків права: В. Базіва, С. Білошицького, О. Гараня, В. Гончаренка, , В. Румянцева, І. Сафронової, О. Скрипника, М. Томенко та ін. Теоретичне обґрунтування дисертаційного дослідження базується на працях вчених минулого й сучасності: А. Білоуса, М. Вебера, І. Гладуняка, М. Дюверже, В. Журавського, С. Заславського, Ю. Коргунюка, В. Литвина, Д. Лук’янова, І. Музики, М. Примуша, Ю. Юдіна та ін. В роботі також використовувались політологічні праці, зокрема В. Бабкіна, Л. Дунаєвої, В. Ковтуна, Т. Кузьо, Й. Рисіч, В. Черепанова, Ю. Шведи та ін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є першим цілісним і комплексним історико-правовим дослідженням процесу формування політичних партій в Україні на принципах багатопартійності (кінець ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.), монопартійності (сер. 20-х рр. – сер. 80-х рр. ХХ ст.), відновлення багатопартійності (кін. 80-х – сер. 90-х рр. ХХ ст.), узаконеного політичного плюралізму (1996 р. – поч. ХХІ ст.) та порядку легалізації правового статусу політичних партій в незалежній Українській державі, простеженому на основі конкретних історичних політико-правових матеріалів Запорізької області.
Найістотніші результати дослідження, які відображають особистий внесок автора в розробку зазначеної проблеми:
- вперше робиться спроба здійснити компаративістсько-правовий аналіз програмних документів і статутів політичних партій, які існували в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. та наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Встановлено, що революційні партії кінця ХІХ - поч. ХХ ст. відкидали нормативно-правовий базис суспільства, а еволюційні (реформістські, консервативні) партії кінця ХХ- поч. ХХІ ст. прагнули діяти в його межах;
- вперше пропонується періодизація становлення багатопартійної системи в Україні, основними віхами якої визнана легітимація та легалізація політичних партій у відповідності до етапів перебудови і державного будівництва незалежної України та ступенів розвитку політико-правової свідомості суспільства;
- уточнені поняття термінів: політична партія; регіональне відділення політичної партії; багатопартійна система; партійне будівництво, перебудова, політико-правова свідомість, правова інституціалізація та інші, в результаті герменевтичного аналізу змістів політичних і державно-правових документів у зазначений період з урахуванням їх динаміки;
- вперше встановлені етапи правової інституціалізації політичних партій України та показане поступове історичне зростання ролі політичних партій до рівня "двигуна", який призводить до дії державний механізм та забезпечує його нормальне функціонування. Акцентовано увагу на значимості офіційного закріплення правового статусу політичної партії та введення у правові рамки взаємовідносин між державою і політичними партіями;
- установлено, що політичні партії як інститути політичної системи суспільства, головною ознакою яких є боротьба за владу в державі, мають суттєвий вплив на організацію виборчого процесу в державі, здійснення представництва інтересів громадян в органах державної влади, забезпечення наступності влади, вироблення правової політики держави;
- встановлено, що партія як політико-правовий інститут, з одного боку, є ланкою вертикального зв’язку між державою та суспільством, а з іншого боку, партії в демократичних системах представляють складну мережу горизонтальних зв’язків громадянського суспільства. Діяльність партій таким чином являє собою найважливіший механізм розподілу та перерозподілу владних ресурсів як у державі, так й у суспільстві;
- прогнозуються можливі тенденції розвитку політичних партій в Україні та їх осередків у Запорізькому регіоні в контексті вдосконалення чинного законодавства. Автор дослідження пропонує внести наступні зміни в чинне законодавство України про політичні партії та нормативні документи саме політичних партій: 1) уточнити визначення політичної партії (у Законі України "Про політичні партії України"), беручи за головну ознаку партії – боротьбу за владу через участь у виборах; 2) внести усім політичним партіям у власні статути такі норми, які повинні містити заходи відповідальності членів партії за перехід з однієї фракції парламенту до іншої; 3) доповнити Закон України “Про політичні партії” нормою, яка б давала визначення “регіонального відділення політичної партії” або уточнення поняття “партійного осередку”, маючи за мету раціональну організацію виборчого процесу до місцевих рад депутатів на пропорційній основі.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: у правотворчій діяльності — як теоретичний матеріал при удосконаленні чинного законодавства України; у практичній діяльності політичних партій — для ефективності взаємодії політичних партій та законодавчих органів держави й органів місцевого самоврядування з метою побудови демократичної, правової, соціальної держави; у навчальному процесі — при підготовці відповідних розділів підручників та посібників з історії держави та права України, у розробці та викладенні загальних та спеціальних курсів з історії держави та права України, історії державного управління, в науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки роботи доповідалися на: 1) щорічній міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2002); 2) щорічній міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2003); 3) Науковій конференції ЗДУ (м. Запоріжжя, 2004); 4) щорічній міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (м. Запоріжжя, 2004). Вони також обговорювалися на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Запорізького державного університету.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у шести наукових статтях (із них чотири – у фахових виданнях).
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які загалом містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 187 сторінок, з них основного тексту – 166 сторінок. Кількість використаних джерел – 234.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, пояснюються хронологічні та територіальні рамки дослідження, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його мета й основні завдання, розкривається методологічна та описується джерельна база дослідження, його наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, інформація про апробацію результатів дисертаційної роботи, публікації за її темою та про структуру дисертації.
Розділ перший "Політичні партії України в політичній системі суспільства та правові основи їх діяльності (кінець ХІХ – сер. 80-х рр. ХХ ст.)" складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. "Передумови генезису та становлення політичних партій в Україні (кінець XIX – сер. 20-х рр. XX ст.)" подається історико-правовий огляд процесу зародження багатопартійності у вказаний період. Визначаються економічні, соціальні, політичні, правові, культурно-духовні фактори, що впливали на їх виникнення і напрямок діяльності. Аналіз програмних документів політичних партій, що діяли в різних регіонах України, в тому числі й на території сучасної Запорізької області з кінця ХІХ ст. до 20-х років ХХ ст. проведений дисертантом за конкретними критеріями: 1) модель державного устрою України, політичного ладу, що становить мету політичної партії; 2) комплекс прав та свобод громадян, що висуваються партією; 3) шляхи реалізації поставлених задач та засоби реформування існуючої системи.
Програми політичних партій зазначеного періоду були проаналізовані згідно зі встановленими етапами (кожний з цих етапів висвітлюється окремим параграфом):
1) Політичні партії Західної України кінця XIX – початку XX ст. є першими, що сформувалися в територіальних рамках тієї частини місце України, яка входила до складу Австро-Угорщині. Це - Українська (російсько-українська) радикальна партія (РУРП), Українська національно-демократична партія (УНДП (Національно-демократичне (народне) сторонництво) та Українська соціал-демократична партія (Галичина).
2) Політичні партії: виникнення й початок діяльності (1900 – 1905 рр.). Особливістю генезису багатопартійності (РУП, УСП, УНП) в дореволюційній Україні було те, що її становлення відбувалось за умов фактичної заборони діяльності будь-яких незалежних від влади політичних організацій, а також повної відсутності представницьких органів. Оскільки політичні організації були нелегальними, їх виникнення та подальший розвиток відбувалися лише в тій частині політичного спектру, яка відзначалась безумовною опозиційністю до влади. Саме тому гегемонія соціалістичного руху в українській багатопартійній системі цього періоду була особливо яскраво вираженою.
3) Політичні партії в період першої російської революції, 1905 – 1907 рр. Революція 1905-1907 рр. викликала до життя небачене соціальне піднесення трудящих, пред’явила сувору перевірку програмним положенням і тактичним установкам політичних партій. Провідними напрямками національного руху на Україні в цей період були націонал-ліберальний, представлений Українською радикальною партією (УРП), Українською демократичною партією (УДП), після об’єднання останніх – Українською демократично-радикальною партією (УДРП) та соціалістичний, який складали Українська соціал-демократична робітнича партія і Українська Спілка Російської соціал-демократичної партії (“Спілка”), українські есери. Дещо своєрідною, не підлягаючою під наведену класифікацію, була діяльність Української народної партії (УНП), яка акумулювала різні ідеї, в тому числі екстремістські.
4) Національні партії в 1907 – сер. 1920- х рр. діяли в умовах заборони та переслідування з боку властей. Революційні ж події 1917 р. вплинули на політично-правову активність в Україні. У цей час існували політичні партії, які наповнювали всю політичну картину від правих до лівих (ТУП, УПСФ, УДХП, УСС, УНРП та ін.). Саме цей період можна назвати періодом розквіту політичних партій та політичної активності у суспільстві в цілому.
В роботі доводиться, що в умовах недержавності українського народу ці партії змінювали одна одну, протистояли чи співпрацювали, але, врешті-решт, вони всі переймалися однією метою – досягненням незалежності українського народу, що знайшло відбиття в їх програмних документах. Тобто національні політичні партії, які об’єднали народ під гаслами національного відродження, очолили боротьбу українського народу за політичні, економічні, соціальні та культурні права і побудову власної української державності. В цьому підрозділі констатується, що вся історія розвитку української багатопартійності за період із кінця ХІХ до 20-х років ХХ століття за відсутності офіційних обмежень являла собою стрімкий рух ліворуч.
У підрозділі 1.2. "Конституційно-правові засади однопартійної системи та роль комуністичної партії в політичній організації суспільства (сер. 20-х - сер. 80-х рр. ХХ ст.)" розкривається процес становлення та правового закріплення однопартійної системи в радянській державі. Дисертант спростовує версію радянської офіційної історичної науки, згідно якої багатопартійність була ліквідована в радянській Україні вже наприкінці 1917 – початку 20-х років в результаті політичного краху, внутрішнього розпаду і саморозпуску всіх інших політичних партій, крім більшовицької; доводить, що причиною їх зникнення з історичної сцени слугували неможливі умови їхнього існування, які створила більшовицька диктатура. В цьому підрозділі виділені основні етапи встановлення однопартійної політичної системи на чолі з комуністичною партією, які набули закріплення у відповідних нормативних документах та рішеннях партії, пов’язаних з певними політико-правовими подіями: 1) Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки; 2) заборона фракцій і платформ у складі РКП (б) у 1921 г. на Х з’їзді РКП (б); 3) положення, проголошене на XVI з’їзді ВКП (б) (червень 1930 р.), про керуючу роль компартії в суспільстві, яке було прийнято як директива й з часом стало нормою права; 4) ст. 126 Конституції СРСР 1936 р., в якої проголошена керівна роль компартії у політичній системі суспільства; 5) Конституція УРСР 1978 р., ст. 6 (відтворена норма союзної конституції). У підрозділі визначаються позитивні і негативні риси у співвідношенні КПРС і держави, наголошується на обмеженнях перспектив демократичних перетворень в умовах існування однопартійної системи.
Розділ другий "Правова інституціалізація політичних партій в Україні (сер. 80-х рр. ХХ ст. – 2001 р.)" складається з двох підрозділів.
Підрозділ 2.1. "Розвиток політико-правової свідомості суспільства та її вплив на партійне будівництво в Україні" присвячений характеристиці політичних процесів, які відбувалися в Україні у зв’язку з проведенням реформ щодо перебудови радянського суспільства та розбудови незалежної Української держави. Автор зупиняє увагу на проблемах відновлення багатопартійної системи у цей час, вказує на незаперечну роль у цьому процесі політико-правової свідомості суспільства, підкреслює її поступове зростання, пропонує відповідно до її рівнів власну періодизацію партійного будівництва в Україні. При цьому під поняттям "перебудова" розуміється сукупність суспільно-політичних процесів, зумовлених зміною політико-правової свідомості значної частини населення у період із 1985 по 1991 роки. Політико-правова свідомість трактується як система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, що виражають ставлення суспільства до поточної, минулої та бажаної політики і права, а також до діяльності, що пов'язана з політикою і правом.
Автор доводить, що в період перебудови політико-правова свідомість суспільства і людини збагачувалася ідеями про необхідність правового реформування різних сфер життєдіяльності суспільства у демократичному напрямку. Тому створюються політичні партії, що прагнуть діяти у межах права, орієнтуються на еволюційність правових перетворень. А це означає, що інституційні нововведення впроваджуються в силу нормативного оформлення, а необхідною умовою стабільного суспільного поступу стає синхронність інституціалізації та нормотворення.
Поява демократичних суспільних рухів у вигляді народних фронтів та неформальних громадських об'єднань свідчить про перші кроки інституціалізації відкритої політичної опозиції, що є показником високого рівня політико-правової свідомості громадян. Всупереч активному опору органів Комуністичної партії на всіх рівнях саме за часи перебудови виникли перші політичні партії в СРСР та в Україні, які організували процес активного партійного будівництва.
Найзначнішим стимулятором формування багатопартійної системи в нашій державі слугували вибори 1989 – 1990 років, за результатами яких представники народних рухів змогли увійти до складу органів радянської влади як на загальнодержавнім, так і на місцевім рівнях. Автор зазначає, що до осені 1990 року після п’яти з половиною років перебудови Радянський Союз вступив у нову стадію своєї історії, при якій стало неможливим повернення до колишньої політичної системи, оскільки шляхом правового реформування була змінена вся структура влади і легалізована діяльність різних політичних партій у державі. Отже, процес формування багатопартійної системи Української держави, що розпочався ще за часів існування Радянського Союзу, тобто в період перебудови, був успішно продовжений у незалежній Україні. Без зміни політико-правової свідомості значної частини населення він не міг би відбутися.
У підрозділі 2.2. "Правова регламентація партійного будівництва в Україні та її реалізація в регіонах (Запоріжжя)" досліджено і проаналізовано нормативно-правовий матеріал, який приймався у зазначений період як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях (на прикладах архівного матеріалу Запорізького регіону) щодо питань легалізації політичних партій. Дисертант дає визначення регіону як частини території країни, яка відрізняється сукупністю історично усталених економічно-географічних умов і національного складу населення (збігається з поняттям “область” у сучасних межах).
У цьому ж підрозділі автор аналізує найбільш відомі доктринальні підходи до визначення поняття "політична партія", а потім пропонує власне визначення політичної партії та її ознак. Політична партія, на думку автора, – це політична організація, що виникла, діє та об’єднує своїх прихильників навколо певної програми, гасла чи лідера, прагне завоювати державну владу (як правило, шляхом виборів) для досягнення цілей, зафіксованих програмою. У результаті перемоги на виборах політична партія забезпечує представництво своїх членів та прихильників у органах влади і завдяки цьому отримує можливість реалізувати свої програмні цілі та впливати на формування певної політичної системи суспільства. Дисертант доводить, що партія повинна виражати політичні інтереси певної соціальної групи або, в крайньому разі, претендує на це.
З метою упорядкування відомостей про політичні партії України, що діяли на території Запорізького регіону в період, що розглядається, автор пропонує таблицю, в якій зведені дані про реєстрацію політичних партій України та їх місцевих осередків у Запорізькому регіоні.
В кінці даного підрозділу визначається декілька етапів правової регламентації організації та діяльності політичних партій в Україні в цілому, та в Запоріжжі зокрема, а саме: 1) 1987 – 1989 рр. - процес стихійного виникнення політичних партій в Україні та Запорізькому регіоні, який відбувався "в межах" Конституції УРСР 1978 року. 2) 1990 – 1991 рр. – скасування статті 6 Конституції СРСР, а потім і Конституції УРСР про керівну силу компартії викликало найбурхливіше зростання кількості політичних партій та народних рухів. Прийняття Закону СРСР "Про громадські об’єднання" поліпшило закріплення багатопартійності в державі. З 1 січня 1991 року розпочалася масова реєстрація Міністерством юстиції політичних партій. Завершенням цього етапу можна назвати прийняття Президією Верховної Ради УРСР Указів "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" та "Про заборону діяльності Компартії України". 3) 1992 – 1996 рр. – створення правового режиму функціонування політичних партій в незалежній Україні, яка стала на шлях побудови демократичної держави. У 1992 році приймається Закон України "Про об’єднання громадян", який уперше містить поняття політичної партії (ст.2). У ньому вказується на необхідність реєстрації політичних партій та їх місцевих організацій (ст. . Легалізація об'єднань громадян). У відповідності до цього закону з січня 1993 року в Запорізькій області розпочинається реєстрація місцевих осередків політичних партій України. 4) 1996 – 2001 рр. — цей етап можна назвати завершальним етапом правового регулювання організації та діяльності політичних партій України. Початок цього етапу збігається із прийняттям Конституції України 1996 року, де закріплене право громадян на об’єднання в політичні партії як їх основне політичне право. В Основному законі також було визначено головне призначення партій, а саме — виражати політичну волю громадян та брати участь у виборах. І, нарешті, завершення всього процесу правової інституціалізації політичних партій в Україні відбулося з прийняттям у 2001 році Закону України "Про політичні партії в Україні".
У роботі аналізується питання про забезпечення правової регламентації партійного будівництва в Запорізькому регіоні.
Розділ третій "Особливості організаційно-правової побудови партійних осередків українських політичних партій в Запорізькому регіоні" складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. "Правове становище політичних партій в Україні (на матеріалах Запорізького регіону)" розглянутий процес виникнення політичних партій в Україні та їх правова та організаційна побудова в Запорізькому регіоні у ході перебудови, що поданий в контексті функцій, які виконуються партіями в суспільстві. До основних факторів, що обумовили процес створення політичних партій з розгалуженим ланцюгом місцевих осередків, можна віднести, по - перше, різні погляди на політичний устрій суспільства та інші політичні питання (політичний фактор); по - друге, усвідомлення необхідності зміни існуючого соціального становища різних верств суспільства відповідно до їх трудового внеску (соціальний фактор); по - третє, зростання національної самосвідомості (національний фактор).
Дисертантом виділяються та характеризуються основні політико-правові напрямки (в межах Народного Руху України), які виникли в Запоріжжі в період народження політичних партій, а саме:
1) Національно-демократичний — мав пріоритетним домаганням незалежність України, її політичний та економічний суверенітети. Відстоював розвиток в Україні національної культури й мови. У Запоріжжі ця група була малочисельна, але дуже активна. Практично всі її члени належали до відродженої Української Гельсінської Спілки. Неформальним лідером цього напрямку в Запоріжжі був С. Айбабін. За більшістю позицій до цієї групи приєднувався й голова Запорізького Руху Ю. Василенко.
2) Загальнодемократичний напрямок — виступав жорсткою опозицією щодо місцевих органів КПУ. Основу політичної платформи становила правозахисна діяльність в усіх її формах. Опорними структурами цієї групи в Запоріжжі були Союз виборців (громадська організація, яка відстоювала законність та гласність виборів), і, в силу промислової специфіки міста, екологічні організації "Зелений світ" та "Комітет за екологічну перебудову". Стосунки в самій групі були доволі конфліктні в силу особистісних якостей її членів. Найбільш помітні лідери: Л. Глезін, С. Горбачов, Є. Костенко, О. Неклюдов, І. Паршаков.
3) Соціал-демократичний напрямок – містив у політичній платформі такі провідні вимоги: проведення економічних та політичних реформ еволюційним шляхом (в тому числі з використанням діючої системи влади). Представники цього напрямку були прихильниками суверенітету України, виступали за рівність прав усіх націй та народностей, що живуть в Україні. Не виключалось співробітництво із по-реформістськи налаштованою частиною компартії. Вони вважали за можливе перетворити СРСР у конфедерацію з метою збереження економічних зв’язків між республіками. В усій організації НРУ даний напрямок був найбільш поміркований.
В роботі фіксується соціальний стан лідерів народжених політичних партій, орієнтація партій на ту чи іншу загально прийняту ідеологію.
У завершенні підрозділу автор зазначає, що спільними рисами цих політичних партій за зазначений період, крім того, що усі вони виникли шляхом самоорганізації із неформальних народних фронтів, були їх слабка організаційна стійкість, високий ступінь ототожнювання іміджу партії з іміджем її лідера, залежність організаційної єдності партії від міжособистісних стосунків.
Підрозділ 3.2. "Компаративістсько-правовий аналіз програмних документів політичних партій України, що діяли в Запорізькому регіоні" містить порівняльно-критичний політико-правовий розбір програмних документів політичних партій та політичних організацій (які вважали себе партіями), котрі найактивніше діяли в період перебудови й перших років незалежності України в Запорізькому регіоні. Компаративістсько-правовий підхід дав можливість не тільки визначити синхронність інституціалізації партій та нормотворення стосовно їх діяльності, а й установити спектр політико-правових поглядів та ідей, які позначили процес демократизації в Україні відповідно до загальнолюдських гуманістичних світоглядних тенденцій. Проте майже всі партії (незважаючи на відмінності в назвах програм) відзначилися відсутністю чітко сформованих політичних концепцій. Як правило, їх програми проголошували необхідність ліквідації тоталітарного режиму, дотримання прав людини та реформування політичної системи суспільства у напрямку її демократизації. Для досягнення цих цілей практично всі політичні партії пропонували здобуття незалежності України та утвердження її як суверенної демократичної держави. Натомість не відбулася соціалізація політичних партій – вони не відбивали інтересів великих соціальних груп: не відповідали перед виборцями, не ставили за обов’язок ураховувати інтереси i настрої населення, не вважали за необхідне виробити конкретні програми, пов'язані з рішенням найбільш важливих для суспільства питань (перш за все економічних та соціальних).
Підрозділ 3.3. "Перспективи організаційно-правової побудови українських політичних партій в Запорізькому регіоні" присвячений прогнозуванню можливих тенденцій розвитку політичних партій в Україні та їх осередків у Запорізькому регіоні в контексті вдосконалення чинного законодавства. Автор дослідження пропонує внести наступні зміни в чинне законодавство України про політичні партії та нормативні документи політичних партій:
1) уточнити визначення політичної партії (у Законі України "Про політичні партії України"), беручи за головну ознаку партії – боротьбу за владу через участь у виборах;
2) внести усім політичним партіям у власні статути такі норми, які повинні містити заходи відповідальності членів партії за перехід з однієї фракції парламенту до іншої;
3) доповнити Закон України “Про політичні партії” нормою, яка б давала визначення “регіонального відділення політичної партії” або уточнення поняття “партійного осередку”, маючи за мету раціональну організацію виборчого процесу до місцевих рад депутатів на пропорційній основі.
Відповідно до цих рекомендацій визначені перспективи розвитку політичних партій у Запорізькому регіоні, прогнозується, що місцеві осередки політичних партій у найближчому майбутньому здобудуть якісно нову роль при вирішенні політичних, економічних та соціальних питань місцевого самоврядування.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукових задач, які були поставлені в дослідженні. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі:
Виникнення та становлення багатопартійності в українських губерніях наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. було спричинено економічною та політичною кризою в усій Російській імперії, обумовлювалось складними національно-визвольними і класовими процесами в Україні. Правову основу діяльності всіх політичних партій за період із кінця 1905 по 1907 рр. становив Маніфест 17 жовтня 1905 року, який не лише легалізував діяльність політичних партій в Російській імперії, але й дозволив їм проводити активну просвітницьку роботу. Для українських національних політичних партій це був період розквіту, коли вони змогли нести українську національну ідею в народ, намагаючись просвітити його, розповсюджуючи таким чином свої програмні ідеї. Після революції 1905-1907 рр. легальне існування політичних партій стало неможливим (негативне правове регулювання). Але попри переслідування властей, процес утворення політичних партій в Україні відбувався бурхливо. Політичні партії були в той час важливим чинником Української національно-визвольної революції. Саме в результаті об’єднання політичних сил і створення міжпартійної коаліції – Української Центральної Ради — була відновлена українська державність у 1917 р.
Досвід початку ХХ ст. показує, що для періоду кризи є характерним існування та розквіт крайніх поглядів та ідеологій, розвиток національно-патріотичних партій. Особливість формування багатопартійної системи України на початку ХХ ст. полягає в тому, що більшість політичних партій вийшли із РУП (Революційної Української Партії). Членство цієї партійної організації будувалося за принципом "проти існуючого ладу", а не за принципом "в підтримку будь-якої ідеї". Основу партії складали гуртки та районні комітети. РУП об’єднував у своїх рядах лідерів, які у майбутньому утворили політичні партії за різними ідеологіями: соціал-демократичний напрямок (Українська соціал-демократична партія "Спілка"), ліберально-націоналістичний напрямок (Українська Народна Партія, Націонал-демократична партія), марксистський напрямок (Українська соціал-демократична робітнича партія), соціалістичний напрямок (Українська партія соціалістів-революціонерів). Але більшість програмних настанов народжених партій зводилися до руйнування існуючого ладу, а не до запропонування конкретних пропозицій конструктивно - будівничого характеру.
Оскільки м. Олександрівськ (м. Запоріжжя) наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. було суто пролетарським містом й інтелігенція в ньому відіграла невелику роль, ліберальні та центристські партії не здобули практично тут підтримки. Поширення серед населення мала соціал-демократична ідеологія в її крайніх проявах (більшовизм). Перевага віддавалася революційно-руйнівним засобам досягнення влади, а реформаторські ідеї не користувалися належною підтримкою.
Радянська влада, що встановилася в Україні під керівництвом партії більшовиків, поступово усунула інші партії від політичної діяльності, примусивши частину з них увійти до свого складу (Українська соціал-демократична робітнича партія /лівих/) або фактично розпустила інші (Українська народно-республіканська
