Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С.Сковороди

ШУМІЛОВА ІРИНА ФЕДОРІВНА

УДК 37.018.51(09)(477.7)

РОЗВИТОК ЗЕМСЬКИХ ШКІЛ ПРИАЗОВ’Я ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Бердянському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат педагогічних наук, доцент

Мандрикіна Таміла Сергіївна,

Бердянський державний педагогічний

університет, доцент кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор

Іонова Олена Миколаївна,

Харківський державний педагогічний

університет ім.Г.С.Сковороди,

завідувач кафедри природничо-

математичних дисциплін;

кандидат педагогічних наук, доцент

Щокіна Наталія Борисівна,

Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри педагогіки та психології.

Провідна установа: | Південноукраїнський державний університет імені К.Д.Ушинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки, м.Одеса.

Захист відбудеться "_18__" __травня____2004р. о _10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою:

61002, м.Харків, вул.Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди за адресою:

61168, м.Харків, вул.Блюхера, 2, ауд. №215-В.

Автореферат розісланий "_10"_квітня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради |

Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На сучасному етапі державотворення основним завданням політики реформування освіти на регіональному рівні є її відповідність пріоритетам розвитку регіону. Одним із стратегічних завдань змісту освіти, визначених “Національною доктриною розвитку освіти в Україні у ХХІ ст.”, є оптимальне поєднання класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, використання позитивних надбань національного і регіонального педагогічного досвіду.

Побудова сучасної регіональної початкової освіти вимагає від її працівників знання історико-педагогічного досвіду української національної школи і, насамперед, періоду становлення та розвитку земської народної школи, яка “мала своїм джерелом могутній визвольний рух 60-х років ХІХ століття і носила на собі його відбиток” (П.Каптерєв). Земська школа протягом майже свого шістдесятирічного існування розвивалася на основі загальнолюдських цінностей, які відбивали характер місцевості, національності й традиційно-побутової культури. Не випадково просвітницька діяльність українських земств та історія земської школи в регіонах є сьогодні однією з центральних дослідницьких проблем історико-педагогічної науки.

На монографічному та дисертаційному рівнях відповідна проблематика досліджувалася в працях, присвячених Галичині (І. Прокоп, М. Барна, Л. Баїк, М. Чепіль), Правобережній Україні (Л. Дровозюк, С. Лаба, Н. Поліщук), Лівобережній Україні (В. Борисенко, В. Бойко, В. Курченко), Буковині (Л. Кобилянська, І. Ковальчук), Східно-українському регіону (В. Курило, Ю. Ледняк), Донеччині (О. Мармазова, В. Подов, Л. Терських, С. Саяпіна), Слобожанщині (В. Бочаров, Л. Корж, Т. Кравченко, С.Золотухіна), Таврії (В. Бобров, Я. Голобородько, А. Маскіна), Закарпаттю (М. Ігнат), Волині (В. Омельчук), Полтавщині (Н. Бесєдіна) та ін.

Розвиток початкової земської освіти й педагогічної думки в межах Приазовського регіону було відображено в дисертаційних дослідженнях і монографіях з історії регіональної педагогіки багатьох науковців: Н. Бацак, Б. Бровка, М. Євтуха, Н. Заволоки, І. Зайченка, В. Курила, В. Курченка, О. Мармазової, А. Маскіної, І. Пухи, Л. Терських та інших.

Разом з тим специфіка організації навчально-виховного процесу земських шкіл в межах Таврійської та Катеринославської губерній і професійно-педагогічна підготовка земського вчителя в середині ХІХ та на початку ХХ ст. в історико-педагогічному плані ще не були предметом спеціального і цілісного дослідження.

Відмітимо, що своєрідність освітнього простору Приазов’я значною мірою завдячує прогресивній діяльності органів місцевого самоврядування – земств. Губернії та повіти Приазовського регіону належали до числа тих, де вже з 1864-1866 років почали активно діяти земства. Розвиток місцевого самоврядування тут супроводжувався формуванням системи культурно-освітніх закладів різних національностей регіону, а за свідченням дослідника І. Пухи, і створенням першої на теренах Російської імперії “корфівської” земської школи.

Таким чином, актуальність цього дослідження зумовлена суттєвим значенням концепції земської освіти, своєрідністю педагогічної системи земської малокомплектної школи в окремому регіоні України як складової частини загального історичного процесу розвитку початкової освіти в країні, а також недостатністю його висвітлення в історико-педагогічній літературі. Усвідомлення цього факту як проблеми, яка потребує наукового вирішення з урахуванням актуальності та нерозробленості, й зумовили вибір теми дисертації “Розвиток земських шкіл Приазов’я другої половини ХІХ – початку ХХ століття”.

Мета дослідження: на базі архівного матеріалу, опублікованих джерел та наукової літератури здійснити ретроспективний та конструктивно-критичний аналіз генезису основних напрямів розвитку земської школи Північного Приазов’я в межах хронологічних рамок і на підставі цього визначити перспективи творчого використання її історико-педагогічного досвіду для сучасної сільської національної початкової школи.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати соціально-економічні, політичні та педагогічні передумови становлення і розвитку земських шкіл у Північному Приазов’ї другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

2. Визначити і схарактеризувати основні етапи процесу становлення і розвитку земської школи в Приазов’ї (1866 – 1916 рр.).

3. Розкрити процес формування і динаміку змісту освіти земських шкіл Приазов’я в досліджуваний період.

4. Визначити організаційно-методичні засади професій-ного становлення приазовського земського вчителя.

5. Виявити актуальні ідеї набутого досвіду діяльності земських шкіл Приазов'я другої половини ХІХ – початку ХХ століть і розкрити перспективи їх творчого використання в сучасному шкільництві.

Об’єкт дослідження: історія розвитку системи регіональної початкової освіти в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Предмет дослідження: становлення і розвиток педагогічної системи земської школи Приазов’я впродовж півсторічної історії в межах її функціонування (1866 – 1916 рр.).

Методологічну основу дослідження становлять: положення філософської науки про загальні закони розвитку суспільства, про єдність національного й загальнолюдського, про етнопедагогічні регіональні особливості й традиції; принципи історизму, детермінізму, об’єктивності, доказовості, науковості, системності; концепція цілісного педагогічного процесу. На основі краєзнавчого принципу та культурологічного підходу до вивчення соціальних явищ у дослідженні зроблено спробу систематизувати та структурувати розвиток земських шкіл в окремо взятому регіоні.

Теоретичною основою дослідження є найважливіші положення й висновки про особливості стану освіти й педагогічної думки в регіонах України в досліджуваний період (М. Грушевський, О. Духнович, М. Драгоманов, М. Корф, П. Каптерєв, С. Миропольський, М. Пирогов, С. Русова, Л. Толстой, К. Ушинський та ін.); методологія вивчення сутності історико-педагогічних надбань з позицій “історія – це погляд у майбутнє” (Л. Вовк, В. Демиденко, С. Золотухіна, І. Зайченко, О. Іонова, Н. Калениченко, В. Кремень, Б. Митюров, О. Сухомлинська, В. Смаль, М. Стельмахович, М. Ярмаченко та ін.); проблеми періодизації розвитку системи освіти (М. Євтух, В. Галузинський, В. Майборода, Г. Пустовіт, В.Струманський, Б.Ступарик, О.Сухомлинська та ін.); особливості економічного і суспільно-політичного розвитку регіону (О. Бадіон, К. Вернер, А. Доценко, С. Дружиніна, Ю. Іванова, В. Кабузан, О. Касименко, П. Лаврів та ін.); позитивний просвітницький досвід регіональних земств (Б. Веселовський, В. Чарнолуський, Г. Фальборк, М. Чехов, В. Гарміза, О. Корнілова, Н. Пірумова та ін.); психолого-педагогічні основи організації навчально-виховного процесу в сільських початкових школах (В. Сухомлинський, О. Савченко, Г. Суворова, О. Коберник, В. Мелешко та ін.); базові положення про значення школи й освіти для народу, про мету, сутність і методи навчання та виховання, які викладені в нормативно-правових документах, зокрема в “Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст.” (2002 р.).

Методи дослідження. У процесі роботи використовувалися історико-логічний і порівняльний аналіз становлення регіональної системи початкової освіти; конструктивно-генетичний метод в оцінці тенденцій та розвитку в системі освіти Приазов’я у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.; хронологічно-структурний аналіз архівних джерел, історичного матеріалу для визначення специфіки розвитку системи початкової освіти Приазов’я; зіставно-порівняльний аналіз і синтез фактичного матеріалу та узагальнення досвіду функціонування земської школи Приазов’я в досліджуваний період; метод класифікації і теоретичних узагальнень застосовувався для чіткої системної обробки наукових фактів та формулювання висновків; емпіричні методи - для вирішення окремих завдань дослідження (ілюстрування теоретичних положень фактичним матеріалом тощо).

Джерелознавча база дослідження. Основний фактичний матеріал, необхідний для дослідження, зібрано в документах офіційного характеру: збірниках постанов і розпоряджень Міністерства народної освіти та губернських і повітових земств (“Сборник постановлений по Министерству народного просвещения”. (Т.ІІІ, 1855 – 1864 (СПб., 1865), Т.VI, 1877 (СПб., 1878), Т.ХІІ, 1895 (СПб., 1896)), “Сборник правительственных документов до земских дел относящихся” (СПб., 1867), “Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения”. (Т.VI, СПб., 1901), “Сборник статистических сведений за годы 1865, 1870, 1875, 1895” (СПб., 1916), “Однодневная перепись начальных школ в империи, произведённая 18 января 1911 года”, “Первая всеобщая перепись населения Российской Империи, 1897 г.” (СПб., 1904); в періодичних виданнях досліджуваного періоду: суспільно-політичні – “Вести Приазовского земства”, “Екатеринославские губернские ведомости”, “Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края”, “Южные записки” та ін.; педагогічні – “Вересень”, “Вестник воспитания”, Вільна українська школа”, “Журнал для воспитания”, “Журнал Министерства Народного просвещения”, “Народная школа”, “Образование”, “Русская школа”, “Світло”, “Школа, земство и учитель” та ін. Також сучасні педагогічні журнали (1996-2003рр.): “Педагогіка та психологія”, “Педагогика”, “Початкова школа”, “Рідна школа”, “Шлях освіти” та ін.

Поглиблено аналізувалися документи й архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України м. Києва (ЦДІАУ) (вивчено 10 справ 707 фонду) – “Управління Київського навчального округу”, одиниці зберігання, пов’язані з колекцією карт: Таврійської губернії, області Війська Донського і Приазов’я), державного архіву Донецької області (ДАДО) (використано 12 справ 110 фонду – “Маріупольська повітова управа”, державного архіву Запорізької області (ДАЗО) (використано 26 справ фонду 56) – “Олександрівська повітова земська управа”), державного архіву Одеської області (ДАОО), (всього 25 справ).

У процесі дослідження використовувалися матеріали фондів ЦНБ НАН України ім. В.І. Вернадського, Донецької обласної бібліотеки ім. Н.К. Крупської, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, бібліотек Південно-українського педагогічного університету імені К.Д. Ушинського м. Одеси, Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди та Бердянського державного педагогічного університету.

Значною мірою дослідження ґрунтувалося на великому масиві документів, в яких відображено просвітницьку діяльність губернських (Таврійської та Катеринославської) й повітових (Бердянського, Мелітопольського, Олександрівського та Маріупольського) земських органів. Усі матеріали діловодства (журнали губернських та повітових земських зібрань, звіти, постанови, доповіді та ін.) та місцевих органів самоврядування характеризуються наявністю різнопланової інформації щодо розвитку земських шкіл і дають змогу схарактеризувати цілісну картину відповідних процесів у регіоні. Крім того, вони відображають індивідуальність кожного земства у вирішенні питань, пов’язаних з розвитком земської школи. Значна частина архівних матеріалів, першоджерел уперше введена в науковий обіг, що дало змогу здійснити об’єктивний аналіз досліджуваних історико-педагогічних процесів.

Хронологічні межі дисертації охоплюють другу половину ХІХ – початок ХХ століть. Нижня межа дослідження зумовлена змінами в суспільному житті Російської імперії – проведенням ліберальних реформ, запровадженням регіональних органів місцевого самоврядування, з діяльністю яких пов’язані започаткування, становлення й розвиток земської школи. Верхня межа визначається завершенням демократичних перетворень структури земської початкової освіти, що згодом привело до кардинальних змін цієї системи.

Географічні рамки дослідження – межі сучасних Донецької та Запорізької областей – Приазовський регіон, який є невід’ємною частиною країни і в той же час має свій неповторний етнічний колір, самобутні історико-культурні традиції, поліетнічний освітній соціум, що було зумовлено соціальними, політичними та економічними детермінантами. Виділення Приазов’я (Північного Приазов’я – така назва цього регіону в сучасній географічній літературі) дозволяє розглянути його як конкретне етносоціальне середовище, як єдиний поліетнічний освітній простір, який має свою специфічну історію розвитку початкової освіти.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в дослідженні вперше відтворено цілісний процес розвитку Північноприазовської земської школи у другій половині ХІХ та на початку ХХ ст.; визначено та науково обґрунтовано характерні хронологічні етапи становлення земських шкіл у Північному Приазов’ї; досліджено генезис змісту освіти північноприазовської земської школи; запроваджено і схарактеризовано термін "педагогічна дифузія".

Набуло подальшого розвитку і конкретизації питання професійно-педагогічної підготовки земського вчителя.

До наукового обігу введено маловідомі архівні документи, історичні факти, пов’язані з педагогічною та просвітницькою діяльністю земських діячів Північного Приазов’я досліджуваного періоду, а також подано статистичні дані, що характеризують просвітницьку діяльність повітових земств зазначеного регіону.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці спецкурсу "Педагогічне краєзнавство" для вчителів початкових класів, у складанні карти - "Національний склад населення Північного Приазов'я другої половини ХІХ – початку ХХ століть", трьох карт, які відображають розвиток земських шкіл станом на 1883р., 1900р., 1916р.

Обґрунтовані положення й висновки дисертації привернуть увагу науковців, педагогічної громадськості до педагогічного досвіду, накопиченого земськими школами Приазов'я, і можуть бути використані під час написання посібників з історії розвитку регіональної школи та педагогічної думки в Україні, у процесі викладання курсів історії педагогіки і спецкурсів з педагогічних дисциплін у вищих педагогічних навчальних закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації.

Достовірність та аргументованість наукових положень дослідження та його висновків забезпечується широким використанням архівних матеріалів, системним аналізом дослідницьких матеріалів, застосуванням комплексу методів, адекватних меті, предмету та завданням дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в руслі досліджуваної на кафедрі педагогіки Бердянського державного педагогічного університету комплексної теми “Формування особистості сучасного вчителя”. Тема дисертаційного дослідження затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 1 від 26.01.2000 року).

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення, висновки, рекомендації та результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Бердянського державного педагогічного університету (1999-2003 рр.), Запорізькій обласній конференції з питань музеєзнавства й історичного краєзнавства “Проблеми збереження й відновлення історичної пам’яті” (Запоріжжя, 1999р.) та Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми професійної підготовки педагогічних працівників” (Житомир, 2000 р.), “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (Київ, 2000 р.), “Болгари в Таврії. Історія та сучасність” (Запоріжжя, 2001р.), “Культурологічні та етносоціальні процеси на Півдні України XVIII – XX ст.” (Бердянськ, 2001 р.), “Мови й культура народів Приазов’я” (Бердянськ, 2001 р.), “Питання підготовки вчителя сучасної школи” (Бердянськ, 2002 р.), “Соціально-педагогічні проблеми підготовки педагогічних кадрів для сільської школи” (Бердянськ, 2002 р.), на міжвузівській науковій сесії “Вчитель сучасної школи: досягнення та перспективи його підготовки” (Бердянськ, 2003 р.). Апробація дослідження здійснювалася також шляхом виступів на регіональних науково-методичних об’єднаннях краєзнавчих музеїв Мелітополя та Бердянська.

Основні результати дослідження викладено в 9 одноосібних статтях обсягом 2,6 др. арк., з них 6 опубліковані у провідних наукових фахових виданнях.

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 284 сторінки (основний текст з 11 таблицями, 4 картами займає - 180 сторінок; список використаної літератури, що містить 604 джерела, – 49 стор.; 21 додаток - 57 стор.)

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методологію дослідження, подано джерельну базу, окреслено хронологічні та географічні рамки; розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів; відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Організаційні питання становлення й розвитку земської школи Приазов’я другої половини ХІХ – початку ХХ століть” - розглядається історіографія досліджуваної проблеми, аналізуються соціально-економічні, політичні та культурно-освітні передумови розвитку початкової освіти в регіоні, а також у межах виділених етапів здійснюється історичний огляд процесу становлення й розвитку приазовської земської школи в досліджуваний період.

У ході наукового пошуку на основі аналізу цивілізаційного й культурологічного підходів (В. Андрущенко, В. Агурський, С.Кримський, Є. Маланюк та ін.) характеризується специфічне приазовське “аллахтонне” середовище, в якому компактно проживало поліетнічне населення (українці, росіяни, болгари, греки, німці, євреї, поляки, турки, вірмени та ін.), що зумовило співіснування не тільки різних етнокультур, але й наявність численних конфесій, найбільш потужними серед яких були православна та протестантська. Визначено, що у Приазов’ї ефективно розвивався етноосвітній соціум, де визначальну роль відігравала специфіка місцевості. Показано, що до складу Приазов’я входили землі крайньої південно-східної частини Азово-Подільського кристалічного масиву, які розташовані на північ від Азовського моря, тому в сучасній науковій літературі (О.Мягченко, І. Танатар, Б. Рибакова та ін.) вони визначені як Північне Приазов’я.

Аналіз геологічних і географічних карт Катеринославської й Таврійської губерній першої половини ХІХ ст. дозволив визначити територію Північного Приазов’я, яка входила до складу Бердянського і Мелітопольського повітів Таврійської губернії, та Маріупольського й південної частини Олександрівського повітів Катеринославської губернії (сьогодні це частини областей України – Запорізької й Донецької, які разом і складають територію Північного Приазов’я).

На основі вивчення геологічної, географічної, історичної, економічної літератури, енциклопедичних словників було складено карту національного складу населення північно-приазовського регіону другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Згідно з переписом населення (1897 р.) в Північному Приазов’ї було зареєстровано – 40,87 % українців, 27,2 % росіян, 9,8 % німців, 14,9 % болгар, 0,6 % греків, 6,03 % євреїв та 0,6 % інших народів. Доведено, що конгломерат різних етносів створив специфічний регіональний етнічний простір, що й зумовило особливості формування національного освітнього соціуму.

Визначено, що складні етносоціальні процеси, які розгорталися в Північному Приазов’ї досліджуваного періоду, були підсилені діями історичних та соціально-економічних чинників, серед яких головними виступали економічні реформи 60-х років ХІХ ст. й запроваджена на місцях нова система державного управління земських та міських органів самоврядування. У Катеринославській і Таврійській губерніях вони почали діяти з 1866 р. Вивчення документів приазовських повітових земських управ (річні звіти, постанови сільських волосних сходів, протоколи училищних рад та інші) уможливило скласти уявлення про місце, яке відводилося проблемам початкової освіти в поточній діяльності органів земського самоврядування, механізми підтримки організації земської школи й контролю за її діяльністю.

Установлено систему чинників, що детермінували діяльність північно-приазовських земських повітів у галузі початкової освіти, головними серед яких виступають державна та регіональна законодавча база. На основі аналізу важливих державних документів з питання народної освіти, педагогічної преси досліджуваного періоду, праць К. Ушинського, М. Корфа, М. Драгоманова, С.Русової з проблем початкової школи, наукових розвідок Б.Веселовського, В.Чарнолуського, Г.Фальборка й інших виявлено і схарактеризовано ставлення громадськості до прогресивних освітніх справ повітових земств, зокрема Північного Приазов’я. Так, Б. Веселовський звертав увагу на Бердянське повітове земство Таврійської губернії, яке “майже не вперше вже у 60-х роках створило у себе визначну за широтою організацію народної освіти”. На пріоритетний напрямок освітньої діяльності Бердянського земства неодноразово вказував видатний педагог М. Корф, з ім’ям якого пов’язано розвиток земських шкіл регіону, та відома українська просвітителька С. Русова, яка відмітила значні витрати на народну освіту в 1910 р. Бердянського земства (37,8 % від загального бюджету порівняно з витратами інших повітових земств, “де витрати на народну освіту не піднімалися вище 12 – 19 %”).

Аналіз земських статистичних збірників дозволив зробити висновок про чітку тенденцію збільшення витрат на народну освіту в північноприазовському регіоні. У роботі представлена динаміка асигнувань Бердянського, Маріупольського земств на народну освіту за 1867 – 1914 рр., яка свідчить, що в середньому процентне відношення асигнувань на народну освіту до загального кошторису було в межах від 16,3 % до 48,1 %. Вивчення документів північноприазовських училищних рад дало можливість дійти висновку про значну фінансову підтримку національних шкіл (німецьких, болгарських, грецьких) регіону. У дослідженні наведені факти такої підтримки, складена мережа національних шкіл регіону, які свідчать про те, що північноприазовські повітові земства не шкодували коштів для будівництва шкільних комплексів. Проаналізовані санітарно-гігієнічні норми споруджених шкільних приміщень, які відрізнялися від церковнопарафіяльних та міністерських шкіл; визначені характерні риси архітектурного стилю будинків однокласної земської школи регіону; надані копії з оригіналу проектів одно - та двокласних земських шкіл. Зроблено висновок про те, що, докладаючи багато зусиль до розвитку початкової освіти, регіональні селянські повітові земства активно вели пошук форм, методів, прийомів поширення основних сільськогосподарських знань взагалі і зокрема – з городництва, садівництва, виноградарства, бджільництва.

У дисертації розкривається діяльність різних сільськогосподарських курсів, сільськогосподарської школи с. Обиточного Бердянського повіту, загальні витрати місцевого земства на будівництво якої склали 17924 крб.; особливо акцентується увага на суб’єктивному чиннику розвитку земської освіти в регіоні – наявності енергійних, самовідданих людей, талановитих керівників та організаторів (М. Корф, Я. Новицький, М.Каришев, В. Гаєвський, О. Товбич, Ф.Хартахай та ін.), які спрямовували освітню політику на місцевому рівні. Складена карта освітнього маршруту М. Корфа (24 квітня – 1 травня 1874р.) по різнонаціональних селах регіону, а також ґрунтовний аналіз його звіту про цю подорож, який засвідчив про те, що основу північноприазовської земської освітньої концепції складають як теоретичні, так і практичні аспекти його наукової спадщини. У навчальний процес земської школи він ввів спеціальну програму, розраховану на 3 роки, яка була спрямована на пізнання дитиною навколишнього середовища, місцевих ремесел, природознавства, основ сільського господарства. За безпосередньою участю М. Корфа в північноприазовських повітах, зокрема Бердянському, Олександрівському, Маріупольському було відкрито 127 земських шкіл.

З урахуванням якісних і кількісних характеристик, об’єктивних закономірностей історичного розвитку можливим стало виділення етапів становлення й розвитку земських шкіл у регіоні.

Перший етап (1866-1883 рр.), названий нами “корфовським”, визначався розгортанням соціонально-економічних реформ у регіоні, активними пошуками організаційних форм, змісту початкової земської освіти, методів та методики викладання предметів у північноприазовській земській школі видатним педагогом М.О.Корфом; зростанням мережі земських шкіл у регіоні, які сприяли підвищенню загальної культури населення.

Другий етап (1884-1900 рр.) у розвитку земських шкіл Північного Приазов’я розпочався з введення в навчальну програму сільськогосподарського та ремісничого компонентів. Для цього періоду було характерним: удосконалення змісту навчально-виховного процесу, форм та методів викладання, введення в навчальний процес національного елементу у формі вивчення історії рідного краю, географії, музики та співів, поєднання загальноосвітніх знань з реальними господарськими вміннями та навичками, необхідними для майбутнього життя учнів; взаємопроникнення в україно-російський простір земської школи окремих німецьких, болгарських та грецьких етнокультурних традицій та компонентів традиційно-побутової культури, збільшення будівництва шкільних комплексів (у 1900р. земських шкіл налічувалось 407).

Третій етап (1901-1916 рр.), головна особливість якого полягає у впливі на земську освіту економічного піднесення регіону і розвитку капіталістичних відносин, позначився соціальним замовленням на освічених кваліфікованих робітників. На цьому етапі з’являється чітко визначена тенденція взаємопроникнення загальноосвітньої та національної ідеї; специфічним у розвитку початкового навчання в Північному Приазов’ї була наявність широкої мережі національних земських шкіл (станом на 1916 р. 676 шкіл) німецьких, грецьких, єврейських, але української, як свідчать документи, не було жодної. На фоні розширення мережі початкових земських шкіл у регіоні почали виникати земські школи вищого типу (с. Федорівка Олександрівського повіту; с. Мангуш Маріупольського повіту; с. Андріївка Бердянського повіту та інші). Динаміка зростання мережі земських шкіл у повітах Північного Приазов’я з 1866 по 1916 рр. представлена графіком (рис. 1).

Рис.1 Динаміка зростання кількості земських шкіл у

Північному Приазов’ї (1866 - 1916 рр.)

Кількість земських шкіл у відсотках та співвідношенні показує, що при майже однаковому рівні розвитку в 1866 р. земське шкільництво впродовж 50 років стрімко набирає темп. У цілому приріст земських шкіл за досліджуваний період становив близько 78 %.

У ході дослідження встановлено, що, починаючи з 70-х років ХІХ ст., регіональна земська школа за своєю внутрішньою будовою стала повноцінним педагогічним закладом, який за особливою “педагогічністю” залишив позаду вищі рангом та краще матеріально забезпечені навчальні заклади (П. Каптерєв). Дані статистичного дослідження (проведеного в регіоні в 1881р.) з питань земської освіти та визначення ступеня довіри селян до земської школи свідчать про те, що 57,8 % опитаних віддали перевагу саме їй. Причини виявилися такими: “там грамоті навчають скоріше”, “навчають господарюванню”, “навчають ремеслам”, “не б’ють”, “кращі підручники та навчальні посібники” тощо.

Отже, у ході дослідження узагальнено й схарактеризовано висновок перевіряючих (М. Корф, Я. Новицький, О. Товбич та ін.) земську школу: про досягнення нею високого ступеня організації, що ґрунтувався на принципах, найважливішими серед яких були демократизм, гуманізм, поліетнічність, обов’язковість, загальнодоступність, єдність для представників усіх станів, безплатність, що відображалось як у статутах та інших програмних документах земських шкіл, так і в самому змісті освіти та в структурі організації навчання в них. Особливої уваги в педагогіці земської школи заслуговують принципи самодіяльності, впевненості в успіху, стислості, простоти, ідеї взаємозв’язку виховання і навчання та розвивального принципу навчально-пізнавальної діяльності учнів, а також релігійна спрямованість у діяльності педагогічної системи земської школи Північного Приазов’я.

У другому розділі - “Досвід навчально-виховної діяльності земських шкіл Приазов’я (1866 – 1916 рр.)” - на основі аналізу значної кількості архівних документів показано реалізацію організаційно-методичних принципів початкового навчання в діяльності земських шкіл регіону та вдосконалення методів і засобів навчання, розглянуто еволюцію навчальних планів і предметних програм, проаналізовано підручники й методичні посібники, які використовувались у північноприазовських земських школах.

У дисертації доведено, що функціонування земських шкіл регіону регламентувалось державним і регіональним законодавствами, в яких чітко визначався внутрішній розпорядок, структура навчального року і дня, принципи викладання окремих предметів, необхідні засоби навчання. Однак реальність північноприазовської земської школи – трирічної, а потім 4-, 5-річної, одно- або двокомплектної з одним учителем, з дуже коротким (від 5 до 6 місяців) періодом навчання часто не збігалася з вимогами, сформульованими в офіційних розпорядженнях. Структура навчального року змінювалась упродовж досліджуваного періоду кілька разів. Іноді навчання починалось із значним запізненням (від 15 вересня до 1 грудня): численні звіти інспекторів та перевіряючих серед основних причин цього явища вказують на розпал сільськогосподарських робіт, відсутність учителів тощо.

Установлено, що протягом досліджуваного періоду спостерігалась тенденція збільшення кількості предметів, поглиблення обсягу знань. У земських школах 70 – 80 рр. ХІХст. були визначені критерії знань учнів однокласної земської школи. Так, учень першого року навчання, який прийшов до школи у жовтні, в березні мав свідомо читати російською та іншою мовами, знати напам’ять молитви, передавати своїми словами розповідь екзаменатора письмово й усно, писати диктанти з найважчими словами, розповідати казочки з “Рідного слова” К. Ушинського й відповідати на всі запитання, поставлені на 15 перших уроках названого підручника.

Виявлено, що особливістю діяльності земських шкіл Північного Приазов’я було використання в навчальному процесі розвивальних підручників “Рідне слово”, “Дитячий світ” К.Ушинського, “Наш друг”, “Малютка” М. Корфа. Успіхи дітей, які навчалися за цими підручниками, неодноразово відзначали екзаменатори, зокрема Я. Новицький вважав їх “головним засобом розумового розвитку учнів”, а також змістом освіти з географії, історії, природничих наук, яких не було у програмі земської школи на першому етапі її розвитку.

Аналіз звітів перевіряючих (наприклад, Астраханська земська школа Бердянського повіту за 1882/83 н.р.) дозволив зробити висновок, що використання таких підручників сприяло розвитку “активності думки учнів молодшого відділення, які розповідали про тварин, рослин, риб, комах, птахів”, “жвавістю й вірним рішенням задач виділялося 49 учнів (всього на час перевірки було 53 учні)”.

У дисертації подано динаміку змісту освіти земської школи у 1884-1900р.р., яка характеризувалася пріоритетом трудового принципу в навчально-виховному процесі. Доведено, що у 80% земських шкіл регіону важливе місце займали сільськогосподарські заняття та уроки ручної праці, які вважалися необов’язковими. Так, аналіз статистичних даних Маріупольського земства за 1889 рік свідчить, що сільськогосподарські заняття були в 44-х земських школах, рукоділля (з використанням швейних машинок Зінгера) – у 63-х. У роботі показано досвід Покровської жіночої земської школи, в якій заняття з рукоділля були добре організовані як у технічному, так і в методичному плані.

Установлено, що в цей період активно розширювалося коло обов’язкових предметів за рахунок введення природознавчих дисциплін, вітчизнознавства, креслення та геометрії. У дисертації представлено загальні напрями розробки тематичного порадника вчителю, складеного Я. Новицьким щодо розширення змісту земської освіти. Вони мали науково обґрунтований та прогностичний характер і відповідали об’єктивним потребам соціоекономічного розвитку регіону. Крім того, аналіз арифметичних задач з підручників Євтушевського, Паульсона та ін. дозволив простежити зміни у викладанні арифметики, що сприяло формуванню в учнів умінь та навичок обчислювальних операцій.

У ході дослідження виявлено також особливості методики викладання історії в земській школі, яка давала можливість розвивати інтерес учнів до подій минулого, виховувати патріотизм та формувати розумову свідомість вартості своєї нації. Отже, еволюція змісту освіти в земських школах регіону в 1884 – 1900 рр. відбувалася з урахуванням принципів професіоналізації, пріоритету трудового, а також національного виховання.

У ході наукового пошуку встановлено, що організація навчально-виховного процесу земських шкіл у 1901-1916 рр. визначалася розширенням обсягу природничо-математичних дисциплін, поширенням практичних і наочних методів навчання, введенням додаткових предметів таких, як: гімнастика, співи, стенографія, бухгалтерія. Доведено, що потреба у висококваліфікованих робітниках, службовцях, грамотних організаторах сільськогосподарського виробництва привела до організації в регіоні земських шкіл вищого типу. У дисертації аналізується специфіка організації навчально-виховного процесу такої школи, яка відзначалася типом, структурою, режимом і планом роботи, насиченістю навчання, що наблизило програму школи підвищеного типу до навчального плану гімназій. Крім того, в регіоні спостерігалася чітко визначена подальша професіоналізація земської освіти. З кінця ХІХ ст. в однокласних та двокласних земських школах почали створюватися ремісничі класи та відділення, випускники яких мали можливість займатися самостійною професійною діяльністю (Мангушська, Новофіліпівська та інші земські школи).

До тенденції розвитку земської освіти в Північному Приазов’ї початку ХХ ст. слід віднести посилення уваги до національної спрямованості навчально-виховного процесу у школі, ідеї створення специфічного культурного середовища (простір діяльності народних бібліотек, народних театрів, в яких усе має бути пронизане духом української культури). Першим кроком до її реалізації стало порушення в 1905 – 1907 рр. земськими діячами Й. Тарасенком та Я. Новицьким питання про навчання дітей українською мовою, обґрунтовуючи як даними перепису 1897 р., які свідчать про те, що серед сільського населення Таврійської губернії українську мову вважали рідною лише 50,8 %, так і відомостями про нерозуміння учнями мови навчання. Аналізуючи причини низької успішності дітей у земських школах (1908р.), діячі Бердянського повітового земства визнали необхідність організації навчання рідною мовою учнів, насамперед українською.

Доведено, що позитивною тенденцією просвітницької діяльності північно-приазовських повітових земств цього періоду було значне асигнування (8від загальних витрат на освіту) на придбання навчальної та художньої літератури рідною мовою учнів регіону. Визначено, що на відміну від національної освітньої діяльності земств Харківської та Полтавської губерній, наслідком якої було відкриття декількох земських шкіл з викладанням українською мовою, у Північному Приазов’ї досліджуваного періоду цього не було зроблено.

У ході дослідження встановлено, що функціонування системи земської початкової освіти в регіоні забезпечувалось професійною діяльністю вчителів. Доведено, що впродовж досліджуваного періоду підвищився їхній фаховий рівень. Якщо на початку 70-х років ХІХ ст. серед земських учителів Північного Приазов’я було 9 % з вищою і середньою світською освітою; 25 % тих, що склали іспит на звання народного вчителя; 16 % мали духовну освіту; 48,5 % - не мали право на викладання, то за даними “Однодневной переписи начальных школ в империи, произведённой 18 января 1911 года” картина їх освітнього цензу була така: 20,7 % - освіта вища і середня світська загальна; 15,3 % - освіта середня духовна; 33,2 % - освіта середня спеціальна педагогічна; 30,8 % - склали іспит на звання народного вчителя. Визначено, що цьому сприяли створені в регіоні форми підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів: спеціальні вищі початкові школи, учительські семінарії, конференції, з’їзди, курси тощо.

У дисертації наголошується, що теоретичним підґрунтям для професійного становлення земського вчителя Північного Приазов’я були фундаментальні праці К. Ушинського, М. Корфа, а також педагогічні ідеї М. Драгоманова, О. Духновича, П. Каптерєва, С. Миропольського, М. Пирогова, П. Чубинського та ін. Визначено, що важливою в цьому аспекті була ідея М. Корфа про підвищення професійної майстерності вчителів, підтримки їхнього морального духу, озброєння теоретичними знаннями з педагогіки та психології у спеціальних навчальних закладах. Саме з його ініціативи в 1875 р. у болгарському селі Преслав Бердянського повіту було відкрито вчительську семінарію, яка забезпечувала відповідний на той час рівень професійної підготовки вчителів. Ознайомлення з різними підходами до організації педагогічної практики в Преславській учительській семінарії в різні періоди підтверджує важливість практичної підготовки в отриманні кваліфікації вчителя, про що свідчать надані в роботі методичні рекомендації про організацію та проведення педагогічної практики, складені її директором П.Ф. Паховським (1882 р.). Аналіз даних щодо освіти вчителів на 1 січня 1896 р. свідчить, що 35 % учителів Бердянського повіту мали освіту Преславської вчительської семінарії. У роботі наводяться дані про Маріупольську вчительську семінарію, яка була відкрита тільки в 1915 р., і доводиться, що регіональні вчительські семінарії задовольняли лише ? потреби в народних учителях, яка існувала на той час.

Дослідження показало, що належне місце у професійному становленні земського вчителя регіону відігравали вчительські з’їзди. Доведено, що пріоритет у проведенні вчительських з’їздів належав Північному Приазов’ю. Аналіз матеріалів стенограм вчительських з’їздів, зокрема з'їзду, який проходив у Бердянську в 1883 р. під керівництвом М. Корфа, свідчить, що вони були місцем педагогічного спілкування педагогів, де відбувалося обговорення нагальних проблем виховання, здійснювався обмін педагогічним досвідом тощо.

Виявлено, що ефективною формою підвищення кваліфікації північноприазовського земського вчителя були педагогічні та загальноосвітні курси. Проведений нами аналіз навчальних планів і програм (зокрема на основі протоколів Бердянської земської управи за № 1748) дав змогу переконатися в тому, що вони були віддзеркаленням соціально-економічного стану регіону. Так, керівництво Бердянськими педагогічними курсами (липень 1900 р.) здійснював редактор журналу “Образование” та директор Тенішевського училища О.Л.Острогорський, а лекції з економіки були прочитані відомим ученим В. Потехіним, професором Московського університету. У роботі простежено вплив змісту освіти регіональних сільськогосподарських курсів (лекції: “Основи питання кооперації”, “Організація кооперативних установ дрібного кредиту” та ін.) на формування економічного мислення земських учителів.

У ході дослідження виявлено і проаналізовано методичний досвід земських учителів Північного Приазов’я, а саме: Ф. Приємця, який працював 45 років у земській школі с.Водяного Олександрівського повіту; учителів подружжя Соколів, які працювали 20 років у Гусарській земській школі; учителя І. Фуклєва з викладання шкільного шовківництва в земській школі болгарського с. Райновки Бердянського повіту. Цей досвід, як свідчать архівні документи, було представлено на Всесвітній виставці 1900 р. у Парижі та ін. Зазначено, що професіоналізм земських учителів, їхня подвижницька діяльність на селі зробила можливим не просто функціонування мережі земських шкіл, а забезпечила доступ до знань тисячам дітей, сприяла тому, що земське шкільництво Північного Приазов’я, на думку багатьох науковців, було більш ефективним, ніж інші регіони. Доведено, що земська школа Північного Приазов’я, з урахуванням тенденцій розвитку, які намітились у досліджуваний період, могла б у перспективі стати повноцінним навчальним закладом, осередком освітньої і культурної роботи на селі.

Здійснений науковий пошук дозволив зробити такі висновки:

1. Дисертацію присвячено розробці важливої педагогічної проблеми в галузі регіонального українського шкільництва: дослідженню ролі, завдань, змісту і напрямів діяльності земських шкіл Північного Приазов’я у другій половині ХІХ та на початку ХХ століть.

Визначено і схарактеризовано напрями наукових пошуків з досліджуваної проблеми; доведено, що становлення та розвиток земських шкіл Північного Приазов’я другої половини ХІХ та початку ХХ століть як об’єкта педагогічної регіоналістики ще не були предметом цілісного історико-педагогічного дослідження.

2. Виявлено, що становлення і розвиток земських шкіл у Північному Приазов’ї в досліджуваний період були зумовлені низкою суспільно-політичних, соціально-економічних і культурно-освітніх передумов, серед них: розвиток капіталістичних відносин, що сприяло економічному піднесенню регіону; складні міграційні процеси, які спричинили появу в українському регіоні картини етнічних соціумів, створення розгалуженої системи початкових шкіл; активна просвітницька діяльність північноприазовських повітових земств (Бердянського, Мелітопольського, Маріупольського та Олександрівського); їх фінансова підтримка земських та колоністських шкіл, позашкільної освіти, підготовки вчителів, учнівських й учительських бібліотек (у середньому 48,7від загального бюджету); культурно-освітня діяльність видатних педагогів, просвітителів М. Корфа, Я. Новицького, М.Каришева, О. Товбича; високий рівень розвитку земських шкіл як основи поетапного введення загальної обов’язкової початкової освіти в регіоні.

3. Установлено, що у своєму розвитку земські школи Північного Приазов’я пройшли три основні етапи (1866-1883рр.; 1884-1900рр.; 1901-1916рр.), кожен з яких має кількісні та якісні характеристики. Виявлено позитивні тенденції й особливості процесу розвитку та утвердження земських шкіл регіону: взаємовплив і детермінованість його розгортання процесами економічного та полікультурного розвитку регіону і зміна ставлення до земської початкової освіти; посилення акценту на підготовці учнів, які були б готові жити у світі, що швидко змінюється, уміли б продуктивно господарювати, стати землевласниками та схильними до нових перетворень; пошуки розмаїття форм організації земської освіти: від одноштатних земських шкіл 60 – 70 рр. ХІХ ст. до розгалуженої системи підвищених земських шкіл на початку ХХ ст.; удосконалення змісту освіти земських шкіл в зв’язку з розвитком психолого-педагогічної науки, рухом за національну школу.

4. Виявлено, що діяльність земських шкіл базувалась на принципах гуманізму, релігійності, поліетнічності, "педагогічної дифузії", загальнодоступності, безкоштовності та інші. Зміст освіти земських шкіл регіонів характеризувався побудовою навчального матеріалу як окремої дидактичної одиниці, введенням в навчальний процес національного компонента (вивчення історії, краєзнавства, музики, співів, народних промислів та ремесел, велика питома вага реальних