ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ
ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М. С. ГРУШЕВСЬКОГО
СТАРОВОЙТЕНКО Інна Михайлівна
УДК 930.2:[394.92+394.94+070] ”1892/1929”
Листування Євгена Чикаленка як історичне джерело
07.00.06 - Історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ ? 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі джерел з новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. C. Грушевського НАН України.
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Миронець Надія Іванівна,
Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАН України,
в. о. зав. відділом джерел з новітньої історії України,
провідний науковий співробітник
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Войцехівська Ірина Нінелівна,
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
кафедра архівознавства та
спеціальних галузей історичної науки, професор
кандидат історичних наук
Папакін Георгій Володимирович,
Державний комітет архівів України,
відділ інформації,
використання НАФ
та міжнародного співробітництва, начальник
Провідна установа: Інститут історії України НАН України,
відділ спеціальних історичних дисциплін
Захист відбудеться „30„ вересня 2004 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).
Автореферат розісланий „ 26„ серпня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Песчаний О. О.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Історична наука в Україні друге десятиліття переживає своєрідне відродження, змінилися дослідницькі пріоритети та концептуальні засади у вивченні багатьох її проблем. Одним з основних напрямів сучасних досліджень є всебічне та об’єктивне відтворення історичних подій минулого, персоніфікація історії на широкій джерельній базі, на матеріалах малодоступних та непопулярних раніше джерел, до яких відноситься і такий їх вид, як епістолярій. Це діалогічне джерело, „живий” свідок своєї доби, надзвичайно цінне за своїм походженням, бо висвітлює історичні події, факти та постаті пером сучасників, часто дає матеріал для уточнення, повноти та яскравості відображення історичних сюжетів.
Сучасні дослідники змінили своє ставлення до епістолярної спадщини відомих діячів минулого. Вона нині трактуються ними як повновартісне, а не допоміжне джерело історичних досліджень, бо часто листи містили унікальну інформацію, відсутню в інших видах джерел. Листування почали активно вводити до наукового обігу: його виявляють, публікують у періодиці, наукових збірниках, окремими виданнями. Розпочаті серійні корпусні видання листів до М. Грушевського, М. Коцюбинського, Д. Яворницького, вийшли окремими збірками листи відомих громадсько-політичних діячів, вчених, письменників та поетів 1960?1970-х років. Їх інформація проливає нове світло на багато подій і постатей минулого та розставляє відповідні акценти у маловідомих фактах.
Традиція листування має глибоке коріння, вона сягає ще в глибину стародавніх віків. В Україні епістолярний жанр розквітає в ХІХ ? на поч. ХХ століть. У цей період листування стало для національно свідомих українців важливим засобом комунікації, формою їхнього самовираження, обговорення невідкладних проблем, можливістю поділитися своїми поглядами з однодумцями, духовно близькими людьми рідною мовою, яка була заборонена на офіційному рівні. Тому в житті та діяльності українських громадських діячів, письменників, науковців, видавців того часу листи виконували багатофункціональну місію: вони були засобом їхнього зв’язку і способом висловлення громадської позиції в умовах цензурних та шовіністичних переслідувань.
Кількісно велике й тематично різноманітне листування залишив своїм нащадкам, а теперішнім дослідникам громадський діяч к. ХІХ ? поч. ХХ ст., фундатор й видавець щоденних українських газет „Громадської думки” (1906) та „Ради” (1906?1914), меценат, землевласник-новатор, популяризатор агрономічних знань та відомий мемуарист Євген Харлампійович Чикаленко (1861–1929). Це тисячі одиниць кореспонденції, відправленої та отриманої ним протягом життя, до і від відомих та менш відомих історії осіб. Виявлені листи стали свідченням того, що Є. Чикаленко був комунікабельною особистістю свого часу, інтенсивно листувався із письменниками, вченими, громадськими діячами, акторами, політиками, видавцями, публіцистами. Він неодноразово нагадував своїм адресатам, що їхнє листування, в умовах національного поневолення й жорсткого цензурування, стане для майбутніх дослідників важливим історичним джерелом для дослідження історії національного відродження поч. ХХ ст. та доленосних подій української революції 1917?1920 рр.
Широка громадська діяльність Є. Чикаленка, яка включала: видання щоденної газети, благодійні заходи, допомогу у різних формах потребуючим її українцям (матеріальна підтримка, працевлаштування, допомога перебратися з провінції у центр культурного життя), стала спонукальним мотивом його широкого листування, яке склало кількатисячний епістолярний масив. Більшість листів із цього масиву ? це не звичайні повідомлення основних новин приватного життя, а літопис усього, що відбувалося навколо: у громадсько-політичному, культурному, літературному й особистому житті, глибокі публіцистичні рефлексії над подіями своєї доби.
Не переривав епістолярного спілкування Є. Чикаленко і в еміграції. І в той складний період життя він вів широке й змістовне листування з приятелями та знайомими, які емігрували, і з тими, хто залишився в Україні.
Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена, по-перше, необхідністю введення до наукового обігу інформативно цінного листування Є. Чикаленка, потребою систематизації великого масиву виявлених листів (більше 2300 одиниць взаємної й односторонньої кореспонденцій), їх джерелознавчого аналізу й тематичної диференціації в ньому основних сюжетів; по-друге, відсутністю подібного дослідження в сучасному джерелознавстві. Зазначимо, що у зв’язку з наявністю кількатисячного масиву інформативно цінних листів Є. Чикаленка та його кореспондентів, виявлених у фондах державних архівів та рукописних колекцій наукових бібліотек України, й необхідністю їх введення у науковий обіг, у дисертації використані лише ці та опубліковані листи. Вони є достатніми для повного розкриття визначеної теми.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження даної теми проводилося згідно з планом науково-дослідницької діяльності відділу джерел з новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського: „Джерела з історії національно-визвольного руху в Україні ХХ ст”.
Мета дослідження полягає в тому, щоб систематизувати максимально виявлені у вітчизняних архівах листи Є. Чикаленка та його кореспондентів, визначити їх інформативну вартість, шляхом джерелознавчого аналізу виділити у листуванні основні теми та історичні сюжети, котрі за ним можна реконструювати та відзначити ступінь їх репрезентативності у конкретних кореспонденціях.
Для досягнення означеної мети необхідно розв’язати такі дослідницькі завдання:
визначити ступінь дослідження даної проблеми в історіографії, узагальнити її напрацювання з теорії епістолології, епістолярію Є. Чикаленка та праці про нього; визначити соціальні функції листування к. ХІХ – поч. ХХ ст. та спонукальні мотиви його популярності в Україні у той період;
максимально виявити листи Є. Чикаленка та його кореспондентів, котрі зберігаються у державних архівах та рукописних колекціях наукових бібліотек України;
систематизувати джерела дослідження за видовими ознаками та відповідними критеріями; виділити взаємне тривале та тимчасове листування, односторонні кореспонденції, відзначити інформативні особливості кожної групи;
дослідити тексти виявлених джерел, визначити їх зовнішні дані, стан збереженості, особливості епістолярного стилю, датування, почерків, підписів Є. Чикаленка та його кореспондентів;
максимально атрибутувати листи: встановити невідомих кореспондентів та адресатів Є. Чикаленка, датувати недатовану кореспонденцію за змістом інформації, або за іншими даними;
провести всебічний критичний джерелознавчий аналіз виявлених епістолярних джерел й визначити, які сюжети громадсько-політичного та культурного життя України періоду листування у ньому відображені, безпосередню участь у них кореспондентів;
виокремити в листуванні 1905?1914 рр. основні проблеми, пов’язані із виданням щоденних українських газет „Громадської думки” та „Ради”;
вказати, як у листуванні відобразилася видавнича, науково-літературна та публіцистична діяльність Є. Чикаленка та його кореспондентів, виокремити літературно-критичні сюжети у листуванні з письменниками;
виділити просопографічні сюжети у листуванні та визначити їх унікальність у цьому виді джерел;
перевірити автентичність інформації у листах, її повноту, новизну та репрезентативність у корпусному листуванні, останній показник відобразити у таблицях; встановити зв’язки між окремими джерелами, що входять до комплексу та взаємодоповнюють одне одного інформацією, дати на основі цього співставлення рейтингову оцінку джерелам (визначити, у листуванні з яким кореспондентом той або інший сюжет відображений найповніше);
систематизувати інформацію про адресатів та кореспондентів Є. Чикаленка у біографічному додатку, бо серед них було багато маловідомих, але заслужених українських діячів;
визначити шляхом синтетичної критики інформативно-джерелознавчу вартість усього комплексу виявлених епістолярних джерел у їх взаємозв’язку, взаємообумовленості та цілісності, його значення для вивчення української історії, її культури та літератури 1890-х–1920х рр.
Об’єктом дисертаційного дослідження є кількісно велике, хронологічно тривале й тематично широке листування Є. Чикаленка 1892?1929 рр., виявлене в державних архівах, рукописних колекціях наукових бібліотек України та вже частково опубліковане у періодичних виданнях й наукових збірниках.
Предметом дослідження є визначення інформативної вартості, джерелознавчого потенціалу виявлених листів шляхом їх систематизації та всебічного критичного джерелознавчого аналізу.
Методи дослідження. У процесі опрацювання комплексу епістолярних джерел використані загальнонаукові методи – аналітичний, синтетичний, логічний, математичний, ілюстративний; історичні методи – історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, синхроністичний та суто джерелознавчі методи: евристичний, археографічний, критичний, джерелознавчого аналізу та синтезу, а також типізуючий (з’ясування типових ознак у листуванні з різними кореспондентами) та індивідуалізуючий (виокремлення індивідуальних особливостей кожного кореспондента) методи інтерпретації джерел. Використані й елементи контент-аналізу (для визначення показників репрезентативності провідних тем у корпусному листуванні).
Хронологічні межі дисертаційного дослідження. За виявленими листами відліковим став 1892 р. Саме за цей рік виявлені листи Є. Чикаленка до М. Комарова. Останній із виявлених листів Є. Чикаленка датований 9 квітня 1929 р., хоча листуватися, за свідченнями сучасників, Є. Чикаленко продовжував до останніх днів свого життя. Останній лист написав В. Винниченкові у червні 1929 р., за кілька днів до своєї смерті. Отже, листування охоплювало хронологічний період у 38 років.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше проведено комплексне, всебічне, цілісне дослідження понад 2300 одиниць кореспонденції із листування Є. Чикаленка. Переважна більшість епістолярних джерел введена до наукового обігу вперше. Крім листів, у дослідженні використані й інші допоміжні джерела, які містили інформацію про самі листи, про кореспондентів або адресатів, та допомагали розкривати зміст основних джерел. У дисертації вперше використані джерела систематизовано за видовими ознаками, а виявлені кореспонденції ? за кількома критеріями. На основі історіографічного аналізу стану наукової розробки проблеми зроблений висновок, що листування Є. Чикаленка було малодослідженим. Спеціального дослідження, яке б ввело у науковий обіг такий кількісний масив джерел і реалізувало дослідницькі завдання у поставленому формулюванні, у джерелознавстві не було. Це дослідження присвячується йому вперше, у ньому:
? шляхом джерелознавчого аналізу та синтезу проведена тематична диференціація у комплексі виявлених джерел, визначені провідні теми та відображені показники їх репрезентативності у хронологічно тривалих та кількісно великих масивах взаємного листування;
? листування Є. Чикаленка визначено як багатошарове інформативне джерело, у якому відобразилося багато важливих історичних сюжетів, від громадських до особистих, але у дослідженні виділені основні та найбільш репрезентативні, серед них: сюжети громадсько-політичного та культурного життя України к. ХІХ ? поч. ХХ ст. та української революції; визначено, що найбільш репрезентативною у період 1906?1914 рр. у листуванні стала видавнича діяльність Є. Чикаленка; інші провідні теми ? видавничо-літературна та публіцистична діяльність кореспондентів Є. Чикаленка, його праця в еміграції над мемуарами, а також цінний пласт просопографічної інформації, яка присутня у листуванні всього періоду;
? інформація про місця збереження виявлених листів, публікацій окремих листів або взаємного листування вперше систематизована у додатках А і Б;
- 9 листів, виявлених в ІР НБУВ, та один, виявлений у ВР ІЛ, атрибутовані: встановлено їх кореспондентів або адресатів та роки написання окремих листів за вказаними у розділі І ознаками;
? у дисертації визначено джерелознавчий потенціал виявлених листів; підкреслена цінність використаних джерел та унікальність окремої інформації.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати збагачують джерельну базу історичних досліджень, її матеріали можуть бути використані у лекційних курсах із джерелознавства, археографії, історії України, української культури, журналістики, біографістики та української літератури. На основі інформації листування можна відтворити у подробицях історію видання газети „Рада”, становище української періодики к. ХІХ ? поч. ХХ ст., окремі сторінки видавничої діяльності Благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг у Петербурзі, поглибити знання про життя й діяльність відомих історії людей ? сучасників Є. Чикаленка, ознайомитися з їх участю у подіях української революції 1917?1920 рр. та їхніми оцінками цих подій.
Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні відділу джерел з новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України та доповідалися на наукових конференціях: „Микита Шаповал” (Донецьк, 2002). Доповідь: „Микита Шаповал та Євген Чикаленко: перехрестя життєвих шляхів”; „Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини” (Київ, 29?30 травня 2003 р.). Доповідь: „Проблеми української ментальності та державності у листуванні Євгена Чикаленка”; міжнародній конференції, присвяченій 40-літтю „Українського історика”. Доповідь: „Епістолярна та мемуарна спадщина Є. Х. Чикаленка на сторінках „Українського історика” (Київ, 26 вересня 2003 р.); „Українська археографія та джерелознавство: надбання і перспективи” (Хмельницький, 20?22 травня 2004 р.). Доповідь: „Актуальні проблеми дослідження й публікації епістолярних джерел українських громадсько-політичних діячів к. ХІХ – поч. ХХ ст.”.
Основні положення та висновки дисертації розкриті у 8 наукових публікаціях (6 - у виданнях, рекомендованих ВАК України для апробації результатів кандидатських та докторських дисертацій).
Структура роботи відповідає поставленій меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (9 параграфів), висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг рукопису становить 322 сторінки (з них 205 основного тексту). Перелік джерел та літератури становить 62 с. (741 найменування).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, основні дослідницькі завдання та методологічні засади дисертації, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, ступінь апробації результатів дослідження.
Перший розділ „Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” складають два параграфи. У першому параграфі „Історіографія проблеми” проведений історіографічний аналіз праць з проблеми дослідження. Всю опрацьовану по ній літературу систематизовано у кілька груп: 1) праці загальнотеоретичного характеру, присвячені дослідженню епістолярного жанру в літературознавстві, джерелознавстві та спеціальних історичних дисциплінах. Сюди віднесено методичний посібник й статті російського джерелознавця В. Сметаніна, статті Є. Прохорова, Є. Наумова, розділи з підручників та посібників із спеціальних історичних дисциплін, присвячені епістолології, нарис сучасних дослідників І. Войцехівської та В. Ляхоцького, методичні рекомендації щодо публікації епістолярію та статті І. Гирича й В. Ляхоцького, М. Дмитрієнко та І. Войцехівської, праці літературознавців В. Дудка, В. Кузьменка та М. Коцюбинської; 2) вступні статті, які супроводжували публікації листів або листування, С. Козуба, Н. Миронець, С. Абросимової та Ю. Мицика, С. Білоконя, В. Бойка, В. Панченка, Т. Скрипки, В. Ульяновського; 3) розвідки, у яких листування Є. Чикаленка використано як джерело. Це статті Л. Винара, І. Гирича, Ф. Погребенника; 4) праці про Є. Чикаленка та посвяти йому у газетній періодиці за життя та після його смерті. Сюди віднесено монографію про Є. Чикаленка Д. Дорошенка, статті про нього у періодичних виданнях, відповіді сучасників на опублікований у віденському тижневику „Воля” лист Є. Чикаленка „Де вихід?”, посвяти йому у пресі української діаспори 1960?1970-х рр.; 5) статті про Є. Чикаленка сучасних істориків і журналістів ? Я. Верменич, В. Верстюка, Р. Іванченко та О. Іванченка, О. Никанорової, В. Панченка, Н. Самсонник, В. Тесленка, розділи праць про українських меценатів М. Слабошпицького та Ю. Хорунжого.
У параграфі підкреслено відсутність у сучасному джерелознавстві ґрунтовного дослідження основних проблем епістолології, яке б містило відпрацьований методичний апарат і дало відповідь на багато дискусійних питань цієї галузі джерелознавства. Зроблено висновок, що історіографія по досліджуваній проблемі має певний доробок, вона почала створюватися ще за життя Є. Чикаленка, але більшість праць була опублікована вже після його смерті і цінність їх полягала у тому, що вони були написані переважно сучасниками Є. Чикаленка. Окремі листи з його спадщини були використані дослідниками як джерело для повноти відтворення історичних сюжетів. Сучасна історіографія про Є. Чикаленка почала створюватися з 1990-х рр.: з’явилися праці біографічного змісту, які різноаспектно представили цю колоритну постать: як громадського діяча, мемуариста, мецената. З поч. х рр. почали публікувати і його епістолярій. У вступних статтях до публікацій упорядники відзначали інформативну цінність пропонованих листів або листування Є. Чикаленка та деякі особливості епістолярного стилю кореспондентів. Проте узагальнюючого дослідження джерелознавчого потенціалу кількісно великого масиву взаємного листування й односторонніх кореспонденцій, виявлених в архівних фондозбереженнях України, ще не було, і дисертація присвячується йому вперше.
У другому параграфі „Джерельна база дослідження” поданий аналіз репрезентованого комплексу джерел. Джерельну базу дисертаційного дослідження за видовими ознаками поділено на: 1) основні джерела. Це листи Є. Чикаленка та листи до нього; в цій групі ще виділено актуалізоване листування, тобто опубліковане та введене у дослідженні в науковий обіг вперше; 2) допоміжні джерела, які допомагають розкрити зміст основних джерел: а) мемуари Є. Чикаленка і спогади про нього сучасників у своїх мемуарах та періодичних виданнях. Вони часто згадували і про епістолярій Є. Чикаленка: місцезнаходження окремих листів або відомості про можливу загибель певної кореспонденції, про листування з тим або іншим адресатом; б) публіцистично-популярні праці Є. Чикаленка різних років („Розмови про сільське хазяйство”, „Розмова про мову”, публіцистика у періодичних виданнях, в т. ч. і на еміграції); в) періодичні видання – газети „Громадська думка”, „Рада”, київські та петербурзькі російські газети періоду листування, журнали ? „Нова громада”, „Кіевская Старина”, ЛНВ, „Украинская жизнь” та ін.; г) енциклопедична, довідкова література та джерела біографічного змісту, в тому числі й автобіографії та біографії відомих діячів, адресатів та кореспондентів Є. Чикаленка за матеріалами фонду Х ? ВУАН, що зберігаються в ІР НБУВ. Відповідно до поданого поділу побудовано структуру параграфу.
У параграфі зазначено, що листування Є. Чикаленка зберігається некомпактно, воно розпорошено по різних архівах та рукописних колекціях наукових бібліотек України, а в межах однієї установи – по різних фондах. Цілеспрямований пошук та виявлення джерел проводився у фондах ЦДАВО України, історичних архівах Києва та Львова, обласних архівах Львова, Миколаєва, Одеси, центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, Інститутах рукопису та архівознавства НБУВ НАН України, відділах рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, відділі рукопису та рідкісних видань Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького. Всього в ході архівно-пошукової роботи опрацьовані фонди 7 державних архівів України та фонди рукописних колекцій 5 наукових бібліотек України, у яких виявлено близько 900 одиниць кореспонденції Є. Чикаленка і понад 1000 одиниць кореспонденції, отриманої ним, а також проаналізовано близько 400 одиниць опублікованих листів. В одній із рубрик додатків А та Б зафіксовані місця збереження виявлених кореспонденцій та публікацій листів.
Виявлені листи систематизовано за кількома критеріями: за місцем збереження, адресатом та мірою довіри до нього, характером та повнотою інформації у джерелах, ступенем збереженості листів, їх кількістю у кореспонденціях. Окрему систематизацію проведено і серед кількісно великих корпусів взаємного листування.
За хронологічно-проблемним принципом виявлене листування поділено на 2 періоди. Перший тривав з 1896 р. до 1918 р. включно. Він поділявся на свої періоди із перевагою у листуванні тієї або іншої теми. Другий період розпочався з 1919 р. і тривав до весни 1929 р., тобто охоплював період еміграції Є. Чикаленка. Змінилися умови листування, його тематика, географія, статус кореспондентів та адресатів. Але відзначено цінність цієї частини епістолярію, яка, в умовах малодоступності інших джерел, дає можливість відтворити біографічні факти з еміграційного періоду життя Є. Чикаленка.
У параграфі поданий короткий археографічний опис виявлених кореспонденцій, зазначені основні їх особливості: зовнішній вигляд, стан збереженості, особливості почерків та складнощі у прочитанні окремих текстів. Також відзначені особливості датування листів. Вказано, чию кореспонденцію і за якими критеріями вдалося датувати та за якими даними встановити авторів 10 листів та імена 6 адресатів.
Зазначено, що всі кількісні показники, які стосувалися епістолярію Є. Чикаленка і які використані у параграфі, зафіксовані у додатках А, Б, В, Г, Д.1, Д.2, Д.3, Д.4, Д.5, Е.1, Е.2, Є, що додаються до дисертації. Зроблений висновок, що джерельну базу дослідження становлять понад 2300 одиниць кореспонденції з листування Є. Чикаленка та допоміжні джерела, використані для розкриття змісту виявлених листів. Підкреслено, що опублікована лише незначна частина листів, переважна більшість джерел з тривалого взаємного і тимчасового листування, а також односторонніх кореспонденцій, ще чекає свого видавця.
У другому розділі „Відображення громадсько-політичного та культурного життя України 1892?1920 рр.”, який складається з двох параграфів, проаналізовано, які сюжети громадсько-політичного та культурного життя України ХІХ – поч. ХХ ст. відобразилися у листуванні. У першому параграфі „Сюжети про громадські справи та культурне життя к. ХІХ ? поч. ХХ ст.” зазначено, що Є. Чикаленко, його кореспонденти й адресати були активними учасниками руху за національне відродження України вказаного періоду, і у їх листуванні вагоме місце зайняло обговорення громадсько-культурних справ. Стає відомо, у яких громадських заходах вони взяли безпосередню участь, або до яких мали певне відношення. У листах зафіксовані історичні події доби та відбилася їх інтерпретація очевидцями і сучасниками.
Визначено, що по даній темі інформація у листуванні включає такі основні сюжети: громадські заходи вказаного періоду, їх зміст та хронологію. Можна встановити: коли відбувалися окремі з’їзди, закладалися фонди, товариства, яким діячам і коли влаштовувалися ювілеї, кому допомагали в отриманні відповідної посади або матеріально. У листах міститься інформація про реалізацію окремих важливих громадських заходів. Джерела містять дані і про нездійсненні проекти. Наприклад, про організаційні та підготовчі заходи киян перед Першою світовою війною щодо заснування у Києві національного банку, про проведення чотирьох конкурсів на пам’ятник Т. Шевченкові у Києві у 1909?1913 рр. та ставлення кореспондентів до конкурсних проектів. Ці пласти інформації найширше репрезентовані у взаємному листуванні Є. Чикаленка з П. Стебницьким. Також сюжети громадських справ відображені у його листах до Б. Грінченка, М. Грушевського, І. Липи, М. Комарова, траплялися вони і в листуванні з М. Аркасом, Д. Мордовцем, А. Ніковським, у листах до Є. Чикаленка Л. Жебуньова, М. Павловського, окремих листах до Є. Чикаленка І. Бабенка, Г. Гасенка, Н. Гірняка, А. Грабенка, В. Дорошенка та ін.
Зазначено, що Є. Чикаленко та більшість його кореспондентів були членами не лише Громад, а й перших політичних партій, потім Товариства українських поступовців. Але сюжети політичні й партійні у листуванні не обговорювалися. З листів лише видно, що адресати домовлялися про приїзди на загальні зібрання організацій.
У листуванні широко відображена громадська діяльність Є. Чикаленка та таких відомих діячів як Л. Жебуньова, П. Стебницького, А. Ніковського, громадське життя окремих міст, частково розкривається зміст українського руху за національно-культурне відродження. У ньому відбилися взаємостосунки відомих людей у громадських справах, які часто були непростими і адресати їх причину пояснювали особливостями української національної вдачі.
У другому параграфі „Ставлення Є. Чикаленка та його кореспондентів до подій української революції” відображено, який пласт інформації про події 1917?1918 рр. в Україні відклався у листах сучасників цих подій. За відношенням кореспондентів до них виділено листування Є. Чикаленка із безпосередніми їх учасниками, які перебували у той час у Києві та творили національно-державний устрій України: В. Винниченком, С. Єфремовим, А. Ніковським, сином ? Л. Чикаленком. Друга група ? це листування із кореспондентами з інших міст. Вони широко інформували Є. Чикаленка про хід подій на Харківщині, Холмщині, Кавказі, в Полтаві, Білій Церкві. Цінність цього листування полягає в тому, що в ньому відбилося сприйняття подій сучасниками, ставлення багатьох із них до сформованих революцією владних структур в Україні й Росії, невдоволення їх політичним курсом. З листів стає відомо, на яких позиціях стояв Є. Чикаленко та його кореспонденти, як ставилися до окремих політиків та політичних сил, які прогнози робили щодо реальності української державності в тих умовах. У листах Є. Чикаленка обґрунтований його відхід від політичного життя і відсутність у Києві у період розгортання української революції. Підкреслена важливість листування Є. Чикаленка 1917?1920 рр. для всебічного дослідження подій історичної доби. У листах безпосередніх їх учасників, пером живих свідків історії, котра творилася на їхніх очах і ними самими, відображена ця складна доба, зафіксовані події, політичні настрої мешканців Києва та провінційних міст, складені характеристики українських політиків та зроблений узагальнюючий аналіз причин та наслідків поразки української революції
Важливий пласт інформації, який відклався у листах ? це аналіз подій та політичні прогнози щодо майбутнього України у листуванні початку 1920 рр., на невеликій часовій відстані від них та під впливом ще свіжих вражень. За інформацією листів Є. Чикаленка до Д. Греголинського, М. Коса, В. Липинського, С. Шелухина, М. Гехтера, А. Ніковського можна відтворити еволюцію поглядів Є. Чикаленка на політичні події та окремі постаті, прогнози щодо майбутньої української державності та віру в те, що мрія про неї здійсненна. Є. Чикаленко сформулював своє ставлення до С. Петлюри, П. Скоропадського та їхніх місій перед Україною, „великопанської теорії” В. Липинського, до уряду УНР у Тарнові, курсу галичан на союз із Росією у боротьбі з Польщею та їхнього негативного ставлення до С. Петлюри. У листах Є. Чикаленка поч. 1920-х рр. сформульована його оцінка в цілому подій 1917?1920 рр. та їх позитивного значення для національного пробудження України.
У розділі ІІІ „Видавнича тема та літературно-критичні сюжети у листуванні Є. Чикаленка” проаналізована найбільш репрезентативна тема у листуванні 1906?1914 рр. У першому параграфі „Проблеми видання газет „Громадська думка” та „Рада”, ставлення до них видавця та його кореспондентів” відображена видавнича діяльність Є. Чикаленка. Вказано, у листуванні з ким ця тема була найбільш актуальною, хто і в який спосіб підтримував видавця у вирішенні його видавничих проблем. Її репрезентативність у тривалих й інформативних корпусах листів відображена у таблиці, що подається у розділі. Зазначено, що за листуванням можна відтворити історію видання українського щоденника в усій сукупності його проблем, достовірно встановити історичні факти та роль Є. Чикаленка у виданні газети. Листи виконували у реконструкції цієї теми взаємодоповнюючу функцію: коли видавець писав про ту або іншу назрілу проблему в одних листах, то в листах до інших кореспондентів він шукав шляхів її вирішення, звертався за порадами, моральною, матеріальною підтримкою або газетним матеріалом. У параграфі вказано, у листуванні з якими адресатами і, яким чином Є. Чикаленко вирішував ту або іншу газетну проблему. Також відображено його ставлення до видавничої справи, наполегливу боротьбу за існування газети напередодні кожного нового року та глибоку переконаність в тому, що власний друкований орган українці повинні мати будь-якою ціною.
Отже, у листуванні Є. Чикаленка 1906?1914 рр. інформація про видання “Ради” займає одне із перших місць, вона деталізована, аналізована адресатами і за нею можна прослідкувати основні проблеми, пов’язані із виданням щоденної української газети в усій їх повноті. На основі аналізу великого масиву листів виділені такі основні проблеми видавничої діяльності Є. Чикаленка 1906?1914 рр.: складнощі початкового періоду: пошук відданих справі людей, моральні переживання та загострення хвороби видавця-Чикаленка через особисті конфлікти та непорозуміння у редакції; брак літературних сил та талановитих дописувачів, пошук їх видавцем, замовлення конкретних публікацій; домагання окремими дописувачами авторських прав; дипломатична лінія видавця, бажання бачити „Раду” солідним та поважним органом, а не ареною докорів та особистих образ, рішучість заради цього порвати навіть особисті стосунки; критика редакторських, коректурних, правописних помилок „Ради”, її соціального та тематичного напрямів; низька передплата та щорічні дефіцити; адміністративні переслідування передплатників української газети.
У змісті параграфу диференційовано такі основні сюжети: заходи киян, української Громади в Петербурзі та особисто Є. Чикаленка для отримання дозволу на українську газету в 1903?1905 рр.; початковий період існування українського щоденника, роздуми над причинами його непопулярності, показником чого стала низька передплата та щорічні 20-тисячні дефіцити; моральна підтримка Є. Чикаленка кореспондентами; пошук видавцем способів покращення щоденної газети: відповідного соціального напряму, тематики та талановитих публіцистів, джерел фінансування “Ради”; редакційні справи газети за інформацією листів співробітників редакції та її дописувачів.
У другому параграфі „Видавнича та науково-публіцистична діяльність Є. Чикаленка та його кореспондентів” поданий джерелознавчий аналіз інших видавничих сюжетів, які проходили у листах і стосувалися проблем періодичних видань, що виходили у той час в Україні, Москві, Петербурзі, і до яких були причетними кореспонденти й адресати. У листуванні частково відображені видавнича діяльність Благодійного товариства видання загальнокорисних і дешевих книг та співробітництво з ним Є. Чикаленка, траплялася інформація про обставини й ініціаторів історичних видань (першого та другого) „Кобзаря” й Святого Письма українською мовою. Підкреслено, що з листування можна взяти цінні сюжети про письменницьку та видавничу діяльність кореспондентів Є. Чикаленка: дізнатися про складнощі з першим та другим виданнями „Історії України-Русі” М. Аркаса, популярних брошур В. Доманицького, драматичних творів І. Карпенка-Карого, обставини народження окремих відомих літературних творів. У листуванні еміграційного періоду міститься інформація про працю Є. Чикаленка в еміграції над завершенням та виданням „Спогадів”, мотивами його бажання видати свій доробок, незважаючи на перспективи нажити багато ворогів.
У даному параграфі виділено такі основні сюжети:
- обговорення проблем газетно-журнальних видань, які виходили у період листування; видавнича діяльність Благодійного товариства видання загальнокорисних та дешевих книг українською мовою у Петербурзі, до якого мав безпосередній стосунок Є. Чикаленко, бо матеріально підтримував його та до 1918 р. багаторазово видавав у ньому свої популярні „Розмови про сільське хазяйство” й у 1918 р. ? „Розмову про мову”. За інформацією листів можна прослідкувати динаміку перевидань, труднощі, що виникали при цьому, відтворити популяризаторсько-видавничу діяльність Є. Чикаленка, а також проблеми видання творів інших авторів; пошук Є. Чикаленком письменників, які бажали б писати українською мовою белетристику та історію, їх моральне й матеріальне заохочення, відкриття ним молодих талантів та допомога їм закріпитися в літературі; праця Є. Чикаленка в еміграції над своїми мемуарами та пошук для них видавця; обмін у листуванні спогадами, уточненнями, дискусіями по змісту виданих „Спогадів. 1861?1907”. За листуванням еміграційного періоду можна відтворити співробітництво Є. Чикаленка у Термінологічній комісії Української Господарської Академії у Подєбрадах та його участь у складанні спеціалізованих словників. Отже, видавничо-літературна тема широко репрезентована у його епістолярній спадщині.
У третьому параграфі „Літературно-критичні сюжети у листуванні Є. Чикаленка з письменниками” проаналізовані літературно-критичні сюжети, на які багате листування з М. Коцюбинським, Д. Мордовцем, І. Липою, Д. Яворницьким та, особливо, В. Винниченком. У листуванні з останнім у 1902?1912 рр. вони стали домінуючими. Видно, що Є. Чикаленко мав добрий художній смак і розуміння вартості художнього твору, а тому до нього зверталися письменники за оцінками своїх творів й прислухалися до його критичних порад. Суворий літературний критик, Є. Чикаленко, ніколи і нікому не нав’язував своїх оцінок. Він попереджав адресатів, щоб вони не сприймали його відверте слово як обов’язкове керування до дії, а лише як щиру пораду, яку він робив в інтересах розвитку української літератури й творчості самого письменника. Тому його літературна критика мала форму товариських порад, зауважень та побажань. За цією інформацією можна визначити, яку оцінку він давав тому або іншому творові, які робив зауваження за його змістом та формою, чим захоплювався, а що однозначно відкидав.
Стає відомо, яку роль Є. Чикаленко відіграв у формуванні письменницького стилю молодого В. Винниченка, який перебував у пошуках свого творчого „Я” в українській літературі, болісно сприймав українську критику своїх творів і критику Є. Чикаленка також. На основі аналізу взаємного листування Є. Чикаленка із В. Винниченком, присвяченого літературній критиці, можна зробити висновок, що найширше у ньому відобразилися такі сюжети: творча письменницька лабораторія В. Винниченка, його успіхи та невдачі, жанри і теми, яким він віддавав перевагу; ставлення Є. Чикаленка до письменника, намагання допомогти йому вийти на шлях справжньої творчості, відійти від нездорових, тимчасових та нехудожніх тенденцій, критичні зауваження щодо творчого методу письменника; літературна критика конкретних творів у листах; поради Є. Чикаленка писати драматичні твори „для хліба”, а не „для душі” та белетристику без публіцистичних відтінків; мотиви, які спонукали В. Винниченка до співробітництва у російських виданнях та видавництвах, матеріальна спокуса перейти в російську літературу та роздуми про це в листах; ставлення до умов українських видань, непорозуміння у 1911 р. із редакцією ЛНВ; сприйняття В. Винниченком критики Є. Чикаленка та рецензій на його твори, впертість та намагання відстояти своє авторське слово; еволюція його поглядів на цю критику.
У розділі IV „Листування Є. Чикаленка як джерело просопографічної інформації” виділено два пласти інформації, кожен з яких проаналізований в окремому параграфі. У першому параграфі „Інформація біографічного характеру. Доброчинна діяльність Є. Чикаленка” проаналізовані біографічні сюжети, які стосувалися Є. Чикаленка і які не відобразилися у попередніх розділах. Вказано також, які біографічні факти відклалися у листах його кореспондентів і стосувалися: змін у місцях їхнього проживання, кар’єрі, освіті, видах діяльності, впливу подій української революції на обставини і заняття відомих діячів. Аналізуючи листи, переконуємося, що незаперечною є цінність як тривалого, так і короткочасного листування, коли в одному, або кількох листах кореспондент повідомляв про себе важливі біографічні дані. Зроблений висновок, що з виявленого листування можна почерпнути цінні біографічні дані про авторів кореспонденцій. Іноді ця інформація була унікальною, відображала життєві обставини кореспондентів, види діяльності та важливі віхи їхнього життя. Підкреслена цінність листів Є. Чикаленка 1920-х рр. для написання його біографії цього періоду, листів Л. Жебуньова, біографія якого малодосліджена, А. Ніковського, епістолярному стилеві якого притаманна відвертість, а тому він фіксував у листах основні події свого приватного життя. Цінна біографічна інформація відобразилася і в листах С. Єфремова, особливо, 1920-х рр.
У параграфі „Взаємостосунки між адресатами. Відображення особливостей фізичного та психологічного стану, світогляду Є. Чикаленка та його кореспондентів” зазначено, що переважна більшість листів Є. Чикаленка адресована й отримана ним від близьких приятелів або добре знайомих людей, а тому їм притаманна відвертість, щирість, через які відображалися їхні особисті якості, вдачі, психологічний та фізичний стани, світогляди, рефлексії. Ця інформація оживлює минуле, вкраплює в його полотно людські долі, життєві ситуації. Саме у листах, як у багатошаровому джерелі, відклався пласт цієї неповторної інформації.
Зазначено, що у листуванні Є. Чикаленка просопографічні сюжети займають одне із провідних місць, вони проходять у листуванні всього періоду. На основі проведеного аналізу зроблені наступні висновки: просопографічної інформації у листуванні багато, вона різноманітна, часто непересічна, відображає індивідуальні якості адресатів, фіксує їхній внутрішній стан на момент написання листа. Ця інформація переважно є унікальною, бо практично не повторюється в інших джерелах. Найповніші дані про того або іншого кореспондента можна почерпнути із регулярного листування, з кількох десятків або сотень листів, через прочитання яких відбувається своєрідне знайомство з історичною постаттю. Вже кілька десятків прочитаних листів створюють образ кореспондента, відображають його вдачу. Таке знайомство через листи відбулося з Є. Чикаленком, М. Аркасом, А. Ніковським, П. Стебницьким, В. Виниченком, С. Єфремовим, Л. Жебуньовим. Із недовготривалого або частково збереженого листування можна почерпнути лише окремі, часом важливі, дані про життєві обставини, вид діяльності того або іншого кореспондента, відтворити окремі деталі його біографії. До таких кореспонденцій належать листи до Є. Чикаленка С. Васильченка, М. Левицького, Ф. Матушевського, О. Олеся, А. Терниченка, Д. Марковича, В. Самійленка, В. Леонтовича, П. Саксаганського та ін. У листуванні відображені взаємостосунки між адресатами, події та справи, які їх познайомили та зблизили.
У результаті проведеного дослідження зроблені такі висновки:
1. Історіографія із проблеми даного дослідження має певний доробок, вона почала створюватися ще за життя Є. Чикаленка. Всю прямо, чи опосередковано, присвячену їй літературу, систематизовано у 5 груп із характеристикою кожної, але підкреслено, що узагальнюючого дослідження джерелознавчого потенціалу комплексу виявлених та частково опублікованих джерел із листування Є. Чикаленка, ще не було і дисертація присвячується йому вперше.
2. Джерельну базу дослідження склали понад 2300 одиниць кореспонденції із листування Є. Чикаленка, в тому числі й близько 400 опублікованих. Листування охоплює хронологічний період у 38 років, нараховує 53 адресати та 143 кореспонденти. Джерела виявлені у фондах 7 державних архівів України та у фондах рукописних колекцій 5 державних наукових бібліотек України. Виявлений комплекс є достатнім для дослідження поставленої проблеми.
3. Усі використані джерела систематизовані за видовими ознаками, а виявлене листування ? за кількома критеріями. Проведена систематизація кореспонденцій у середині кожної групи та відзначені їхні інформативні особливості. Виявлені та частково опубліковані листи систематизовані у додатках А та Б, котрі мають вигляд таблиць.
4. Переважна більшість джерел збереглася у вигляді автографів, всі вони мають задовільний стан збереженості, істотні механічні пошкодження, які б ускладнювали прочитання текстів, зафіксовані в окремих джерелах і вони відзначені у джерелознавчому огляді.
Відзначена особливість епістолярного стилю Є. Чикаленка: широке викладення ним інформації, її аналітичність та публіцистичність в окремих кореспонденціях, відвертість, здатність відповідати кореспондентові, відповідно його епістолярному стилеві. Визначені особливості епістолярного стилю С. Васильченка, В. Винниченка, С. Єфремова, Л. Жебуньова, А. Ніковського, П. Стебницького та ін. кореспондентів.
5. У ході
