ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

СКРИПЧЕНКО Ірина Тарасівна

УДК 796.015.14.15

ПОЧАТКОВА ПІДГОТОВКА ЮНИХ ЯХТСМЕНІВ

24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання і спорту

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Дніпропетровському державному інституті фізичної культури і спорту Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту.

Науковий керівник: кандидат технічних наук, доцент

ПЧЕЛОВ Валентин Михайлович,

Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту,

доцент кафедри веслувального та вітрильного спорту.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

СЕРГІЄНКО Леонід Прокопович,

Український державний морський технічний

університет ім. адм. Макарова,

професор кафедри теоретичних основ олімпійського

та професійного спорту;

кандидат педагогічних наук, доцент

ЯЛОВИК Володимир Трохимович,

Волинський державний університет імені Лесі Українки,

завідувач кафедри теоретичних основ фізичного виховання.

Провідна установа: Львівський державний інститут фізичної культури,

кафедра олімпійського і професійного спорту,

Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, м. Львів.

Захист відбудеться 15 квітня 2004 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.862.01 у Харківській державній академії фізичної культури (61022, м. Харків–22, вул. Клочківська, 99).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківської державної академії фізичної культури (61022, м. Харків–22, вул. Клочківська, 99).

Автореферат розіслано 14 березня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.С. Ашанін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Останнім часом спеціалісти стали більше уваги приділяти проблемам змісту, планування й організації навчального процесу юних спортсменів на початковому етапі багаторічної підготовки. Так, висвітленню питання підготовки резерву в теорії спорту присвячені праці таких дослідників, як Л.П. Матвєєв, 1969; В.П. Філін, 1974; Н.А. Фомін, 1980, 1991; В.М. Волков, 1973, 1980, 1981, 2002; А.А. Гужаловський 1978, 1979; К.П. Сахновський, 1988; В.М. Платонов 1986, 1997 та ін.

Проблема оптимальної побудови першого етапу багаторічної підготовки юних спортсменів у багатьох видах спорту в основному обумовлена доцільним плануванням співвідношення різних видів підготовки та змістовним наповненням навчальної програми. Проте у теорії вітрильного спорту науково – методичне обґрунтування підготовки юних яхтсменів недостатньо представлено у спеціальних виданнях. Основну увагу спеціалісти приділили питанням відбору дітей у СДЮШОР (А.Л. Соболєв, С.А. Орєшкін, К.Г. Томилін, 1987), процесу навчання (Х. Куйвйигі, 1974; G. Jobson, J. Kehoe, 1997; К.Г. Томилін, 1991; В. Логінов, В. Васильєв, 2000; А. Старков, 2001), тренуванню на основі визначення особливостей функціонування сенсорних систем (Ю.А. Ларін, 1977) і психологічних показників яхтсменів (Г.Б. Горська, 1989). Незважаючи на те, що актуальною проблемою в багаторічній спортивній підготовці є оптимізація її першого етапу (В.Г. Нікітушкін, 1996; Т.М. Меліхова, 2000), більшість науковців приділяють значну увагу спорту вищих досягнень. Разом з тим, проблема початкової підготовки з вітрильного спорту ще недостатньо досліджена. Крім цього, останнім часом зазнала змін методика тренування спортсменів, відбулися істотні зміни у “Правилах вітрильних перегонів”, змінилася дистанція перегонів, удосконалюється спортивний інвентар, що вимагає нового підходу до системи навчання, розробки нових методик тренування, а також внесення корективів до змістовного наповнення навчальної програми підготовки юних яхтсменів.

З урахуванням цього науково – методичне обґрунтування, практична розробка й реалізація системи початкової підготовки з вітрильного спорту є актуальним науковим напрямом у теорії та методиці олімпійського спорту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося відповідно до теми 1.2.16. “Оптимізація навчально-тренувального процесу спортсменів різної кваліфікації” Зведеного плану науково–дослідницької роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2001 – 2005 рр. Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України за номером державної реєстрації 0101U001889 та Програми комплексної наукової групи (КНГ) з вітрильного спорту, яка була організована на базі Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту (Наказ Державного комітету з фізичної культури і спорту України № 724 від 08.04.1998 року). Роль автора у виконанні цих тем полягала в розробці комплексної системи підготовки юних яхтсменів на початковому етапі та укладанні нормативного документа “Програма для ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ з вітрильного спорту” для груп початкової підготовки (Наказ Державного комітету з фізичної культури і спорту України № 3/2063 від 19.06.1998р.).

Мета дослідження – теоретично й експериментально обґрунтувати систему підготовки юних яхтсменів на початковому етапі багаторічної підготовки.

Завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

Об’єкт дослідження – система підготовки спортсменів із вітрильного спорту на початковому етапі.

Предмет дослідження – зміст навчальної програми для груп початкової підготовки.

Методи дослідження:

·

·

·

·

Наукова новизна одержаних результатів :

·

·

·

·

·

·

·

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці методики побудови та проведення тренувального процесу у вітрильному спорті на початковому етапі багаторічної підготовки. Фактичний матеріал і висновки, отримані в результаті експериментальних досліджень, можуть бути використані в роботі ДЮСШ та спортивних секцій із вітрильного спорту. Результати досліджень упроваджені в навчально – тренувальний процес ДЮСШ “Лада” (відділення “вітрильний спорт”) м. Дніпропетровська, а також використовуються у навчальному процесі студентами спеціалізації “вітрильний спорт” Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту (кафедра веслувального і вітрильного спорту) та при укладанні нормативного документа “Навчальна програма для ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ з вітрильного спорту” (розділ “Початкова підготовка”), про що свідчать акти впровадження.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці проблематики, визначенні мети, завдань дослідження, формуванні методології дослідження, розробці методики тренувального процесу, аналізі й узагальненні отриманих теоретичних і експериментальних результатів. У працях, виконаних у співавторстві, дисертантові належать експериментальні й аналітичні результати досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено на наукових конференціях молодих учених ДДІФКіС “Молода наука Придніпров’я” (1999 – 2003 рр.), науково-методичних конференціях ДДІФКіС (2000, 2002 рр.), VI і VII міжнародній науковій конференції “Молода спортивна наука України” (Львів, 2002, 2003 рр.), міжнародній науково-практичній конференції “Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я в сучасному суспільстві” (Луцьк, 2002 р.), VI міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Фізична культура, спорт та здоров’я” (Харків, 2002 р.), I науково-практичній конференції “Молода спортивна наука Донбасу” (Донецьк, 2002 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Роль фізичної культури і спорту в становленні і зміцненні генофонду України” (Полтава, 2003 р.).

Публікації. Матеріали дисертації відображені в 11 публікаціях, із яких 8 наукових статей написано особисто, у тому числі 6 з них опубліковано в наукових фахових виданнях України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, до якого входять 181 праця вітчизняних і 30 зарубіжних авторів, додатків. Обсяг дисертації – 201 сторінка, що включає 21 таблицю, 25 рисунків та 9 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтованно актуальність теми, визначено мету й завдання дослідження; показано зв’язок дослідження з науковими програмами, планами й темами; визначено об’єкт і предмет дослідження; розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, висвітлено особистий снесок здобувача, вказується сфера апробації дослідження.

У першому розділі дисертації “Особливості підготовки юних яхтсменів на сучасному етапі розвитку вітрильного спорту” (огляд літератури) проаналізовано й узагальнено наукові праці, присвячені організації початкової підготовки юних спортсменів із цього виду спорту.

Систематизовано сучасні погляди на раціональну побудову тренувального процесу в дитячому спорті; докладно охарактеризовано фізіологічні та морфологічні особливості дитячого організму як біологічні передумови організації тренувального процесу; проаналізовано основи формування та розвитку рухових здібностей юних спортсменів; розкрито особливості процесу навчання з вітрильного спорту.

Аналіз спеціальної літератури й узагальнення досвіду практичної діяльності фахівців із вітрильного спорту показали недостатність наукових досліджень із питань підготовки спортивного резерву, а нечислені теоретико–методичні розробки з вітрильного спорту або відстають від потреб практики, або потребують експериментального підтвердження теоретичних положень.

Оскільки підготовка яхтсменів є актуальною, ми вважаємо доцільним знайти шляхи підвищення ефективності підготовки юних спортсменів із вітрильного спорту за рахунок удосконалення тренувальної програми і впровадження оптимального співвідношення видів підготовки.

У другому розділі “Методи й організація досліджень” охарактеризовано методику досліджень, зокрема теоретичні аспекти проблеми відповідно до літературних джерел, а також педагогічні методи (педагогічне спостереження; анкетування тренерів та опитування спортсменів; педагогічний експеримент; тестування рухових здібностей; тестування технічної підготовленості; тестування теоретичної підготовленості; тестування тактичної підготовленості); медико-біологічні методи (антропометрія; спірометрія; тонометрія; вимірювання частоти серцевих скорочень; проба Штанге; проба Руф’є; метод ехокардіографії серця; тестування “фізичного статусу спортсмена”); спеціальні інструментальні методи (хронометрія; вимірювання сили вітру за допомогою анемометра; комп’ютерна програма оцінки теоретичних знань); методи математичної статистики.

Методологія досліджень передбачала поетапність педагогічного експерименту.

Попередній етап досліджень (1997 – 1998 рр.) присвячений вивченню науково-методичної і спеціальної літератури для визначення актуальних проблем удосконалення методики підготовки юних спортсменів з вітрильного спорту. Здійснювалася розробка загальної концепції дослідження, визначалися його завдання, визначалася загальна методологічна база та конкретні методи дослідження для виконання завдань, накопичувався первинний матеріал для подальшого аналізу й висновків. Узагальнено практичний досвід 19 тренерів, які працюють з групами початкової підготовки з вітрильного спорту.

Перший етап досліджень (1998 – 1999 рр.) присвячено визначенню рівня фізичної підготовленості юних яхтсменів на початковому етапі підготовки. Розроблено модельні характеристики, сформовано контрольну та експериментальну групи, укладено експериментальну програму навчання юних яхтсменів, яка охоплює різні види підготовки.

На цьому етапі до обстежень було залучено 78 яхтсменів віком 10–11 років, які протягом року навчалися в секціях із вітрильного спорту. Отримані результати дали змогу нам розробити критерії оцінювання рівня підготовленості юних яхтсменів й отримати модельні характеристики їх фізичної підготовленості. Уточнено експериментальну методику фізичної підготовки й розроблено комплекси вправ для тренувальної програми. На основі літературних даних, результатів анкетування та особистих досліджень укладено експериментальну програму підготовки юних яхтсменів на початковому етапі багаторічної підготовки.

Другий етап досліджень (1999 – 2000 рр.) мав експериментальний характер і передбачав апробацію експериментальної програми, розрахованої на річний цикл підготовки та визначення її ефективності. Юні яхтсмени були протестовані з теоретичної, фізичної, технічної підготовки, а також паралельно було оцінено їх фізичний стан та функціональну готовність. Терміни тестування були встановлені програмою експерименту й передбачали проведення контрольних педагогічних іспитів із фізичної підготовки на початок експерименту (вересень) і в кінці (травень–червень) за всіма видами підготовки (теоретичної, фізичної, технічної).

У дослідженнях взяли участь 30 юних яхтсменів ДЮСШ “Лада” відділення “вітрильний спорт” м. Дніпропетровська, які не мали досвіду занять вітрильним спортом. З метою визначення готовності організму юних спортсменів до фізичного навантаження впродовж річного циклу стежили за їх функціональним станом та оцінювали фізичну підготовленість, відповідно до чого проводили корекцію особистих планів підготовки яхтсменів.

На третьому етапі (2001–2002 рр.) здійснювалося поглиблене вивчення спеціальної літератури для порівняння власних одержаних результатів із науковими даними, було визначено взаємозв’язок між технічною і фізичною підготовленістю, спортивним результатом (приходом у перегоні) й антропометричними показниками юних яхтсменів, проводилося літературне оформлення дисертації, написання її основних розділів і впровадження теоретичних положень у практику підготовки юних яхтсменів на початковому етапі.

У третьому розділі дисертації “Аналіз системи початкової підготовки юних яхтсменів” подано порівняльний аналіз навчальних програм для груп початкової підготовки з різних видів спорту, який показав наявність неоднозначних розбіжностей у плануванні та співвідношенні видів підготовки з вітрильного спорту й інших видів.

Недосконалість чинної навчальної програми, внесення змін до правил змагань призвело до того, що на практиці 10,5 % тренерів користуються документом “Програма ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ і ШІСП” (1985 р.), а 89,5 % – проводять навчально–тренувальний процес, додатково використовуючи авторські наробки, складені на основі нових досягнень у теорії спорту й багаторічного досвіду роботи з дітьми. Результати проведеного анкетування тренерів дають підставу стверджувати, що зміст і співвідношення видів підготовки на початковому етапі з вітрильного спорту потребує перегляду, для чого потрібно отримати базу даних про підготовку юних яхтсменів, якої на сьогодні фактично немає.

Відсутність даних щодо фізичної підготовленості юних яхтсменів не тільки у вітчизняних, а й у закордонних виданнях спонукала нас до проведення таких досліджень. Оцінювання рівня розвитку рухових здібностей яхтсменів 10–11 років здійснювалося за вісьмома тестовими завданнями, які дали змогу визначити середньогрупові показники й на їх основі розроботи модельні характеристики фізичної підготовленості (рис.1).

Установлено, що в тесті біг на 30 м середньогруповий показник становив 5,5±0,1 с, підтягування на поперечені – 5,4±0,6 раза, човниковий біг – 11,8±02 с, нахил тулуба вниз – 6,5±0,5 см, біг на 1000 м – 4.56,0±7,7 с, статичне утримання тулуба в горизонтальному положенні (поза №5 – статичне відкренювання) – 62,3±2,6с, піднімання тулуба в сід (динамічне відкренювання) – 34,6±1,0 разів та стрибок у довжину з місця – 157,6±3,6см.

Зважаючи на те, що навіть в одній групі простежувалися значні розбіжності результатів, ми проводили оцінювання підготовленості юних яхтсменів на основі теорії оцінювання, використовуючи п’ятирівневу систему (високий рівень, вище середнього, середній, нижче середнього й низький рівень).

Рис. 1. Модельні характеристики фізичної підготовленості юних яхтсменів за показниками рухових здібностей: 1 – біг 30 м; 2 – підтягування; 3 – човниковий біг; 4 – нахил тулуба; 5 – біг 1000 м; 6 – статичне утримання тулуба у горизонтальному положенні (поза №5); 7 – піднімання тулуба в сід за 1 хв; 8 – стрибок у довжину з місця

Різниця в рівні розвитку рухових здібностей юних яхтсменів у групах пояснюється декілька взаємопов’язаними факторами, а саме: неоднаковим рівнем початкової фізичної підготовленості, відсутністю критеріїв і нормативів для попереднього відбору, різними підходами до навчання юних яхтсменів і різницею кліматичних умов регіону.

Вирішення цих проблем стає можливим при застосуванні запропонованої нами методики проведення тренувальних занять у групах початкової підготовки з урахуванням індивідуальних особливостей юних спортсменів, яка представлена в наступному розділі.

У четвертому розділі “Експериментальне обґрунтування змісту початкової підготовки юних яхтсменів” висвітлено структуру і зміст експериментальної програми, динаміку показників фізичної, технічної і теоретичної підготовленості за період педагогічного експерименту та обґрунтувано ефективність використаних методик тренування у групах початкової підготовки.

Для розв’язання основних завдань педагогічного експерименту нами розроблено навчальну програму, яка складається з п’яти видів підготовки: теоретичної, фізичної, технічної, тактичної та роботи з матеріальною частиною. Експериментальна програма врахувала зміст навчального матеріалу чинної “Програми ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ і ШІСП” для груп початкової підготовки і пройшла експертну оцінку тренерів, які працюють з групами початкової підготовки. Програма передбачала такий розподіл годинного навантаження за видами підготовки (табл. 1).

Теоретична підготовка передбачала засвоєння матеріалу протягом усього року, прицьому матеріал вивчався не тільки на окремих теоретичних заняттях, а й безпосередньо на практичних (під час розбору перегонів та тренувань).

Фізична підготовка юних яхтсменів складалась із загальної та спеціальної підготовки, під час яких нами застосовувалися методи й засоби тренування згідно з рекомендаціями таких спеціалістів із підготовки юних спортсменів, як Л.В. Волков (1990, 2002), Л.П. Матвєєв (1991), В.М. Платонов (1997), К.П. Сахновський (1990).

Відповідно до використаної нами методики з груп юних яхтсменів сформовано три підгрупи з недостатньо розвинутими окремими руховими здібностями, які виконували на тренуваннях однотипні завдання. Першу групу склали юні яхтсмени з низьким рівнем силових здібностей, другу – з низьким рівнем швидкісних і координаційних здібностей, третю – з низьким рівнем витривалості. Для кожної групи нами були складені комплекси вправ для тренування тих рухових здібностей, які відстають у розвитку. Оцінювання рівня розвитку рухових здібностей проводилося за п’ятибальною шкалою. У групах використовувалися різні форми тренування: індивідуально–самостійна, індивідуально–групова.

Технічна підготовка складалася з трьох розділів: адаптація до навколишнього середовища і швертбота; основи керування швертботом; оволодіння керуванням швертботом.

Вивчення технічних дій керування швертботом полягало в тому, що матеріал, зміст і засоби навчання залежали від рівня засвоєння матеріалу. Вивчення технічних елементів керування швертботом передбачало їх попереднє навчання на тренажері, виконання на воді у сприятливих умовах і що, на наш погляд, є дуже важливим – письмову (усну) відповідь виконання технічного елементу, виконання на воді в ускладнених умовах.

Таблиця 1

Графік розподілу навчальних годин для груп початкової підготовки

Зміст заняття | Всього | Місяць року

IX | X | XI | XII | I | II | III | IV | V | VI | VII | VIII

Теоретичні заняття

1.Історія розвитку і стан вітрил. спорту.

2. Фізіологічні основи підготовки.

3. Правила вітрильних змагань,

їх організація.

4. Основи техніки й тактики.

5. Основи конструкції яхти.

6. Розбір перегонів та тренувань.

Практичні заняття

1. ЗФП

2. СФП

3. Спеціальна підготовка

Техніка керування швертботом:

-

-

- основи керування швертботом;

- оволодіння керуванням.

4. Настроювання яхти.

5. Робота з матеріальною частиною.

6. Тактика перегонів: контрольні перегони. |

2

1

4

8

5

30

80

20

11

56

36

9

16

34 |

1

1

-

-

2

4

-

-

10

2

-

-

4

2 |

-

-

-

-

2

4

-

-

1

12

4

-

3

- |

1

-

-

-

1

4

8

2

-

8

2

-

-

- |

-

-

-

2

-

2

18

4

-

-

-

-

-

- |

-

-

-

2

-

2

18

4

-

-

-

-

-

- |

-

-

2

2

-

2

16

4

-

-

-

-

-

- |

-

-

2

2

-

2

10

4

-

-

-

-

6

- |

-

-

-

-

-

2

4

2

-

6

2

4

1

5 |

-

-

-

-

-

2

2

-

-

8

4

2

1

5 |

-

-

-

-

-

2

2

-

-

8

6

2

1

7 |

-

-

-

-

-

2

2

-

-

6

8

-

-

8 |

-

-

-

-

-

2

-

-

-

6

10

1

-

7

Всього: | 312 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26 | 26

Тактична підготовка передбачала вивчення основ старту, тактичних варіантів при огинанні поворотних знаків, проходження перегонових дистанцій різної форми й довжини, у тому числі й змагальної дистанції у вигляді “трапеції” і проходила з використанням ігрового і змагального методів тренування згідно з рекомендаціями провідних фахівців із дитячого спорту (Л.В. Волков, 1969, 2002).

Робота з матеріальною частиною складалася з вивчення основ настроювання швертбота на воді та на березі й безпосередньої роботи з матеріальною частиною.

Експериментальна група тренувалася протягом річного циклу відповідно до розробленої нами програми, контрольна група – згідно з “Програми ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ і ШІСП” (1985р.) для груп початкової підготовки, крім розділу “Фізична підготовка”, де яхтсмени обох груп тренувалися за єдиною методикою з метою створення однакової бази для засвоєння техніки керування швертботом.

Внаслідок використання експериментальної програми відбулося значне збільшення показників з усіх видів підготовки. Як свідчать дані дослідження рівня рухових здібностей, у всіх трьох групах відбувається приріст результатів. Проте величина приросту тих чи інших рухових здібностей залежала від направленості індивідуалізованого навантаження й обсягу роботи:

-

-

-

Порівняльний аналіз фізичної підготовленості юних яхтсменів трьох груп на кінець експерименту показав, що за показниками з бігу на 30 м, з човникового бігу 4х9 м, утримання рівноваги, піднімання тулуба в сід за 1 хв, підтягування на поперечені, вису на зігнутих руках, стрибка в довжину, піднімання тулуба в сід за 30 с ймовірних розбіжностей між групами не виявлено (р > 0,05). Проте за такими показниками, як згинання–розгинання рук в упорі лежачи, присідання на одній нозі, статичне утримання тулуба в горизонтальному положенні, біг на 1000 м, нахил тулуба вперед на кінець експерименту між групами простежуються деякі ймовірні відмінності (р < 0,05) котрі, на наш погляд, пояснюються фізіологічними особливостями розвитку дитячого організму й дуже низьким початковим рівнем фізичної підготовленості.

Нами показано, що урахування індивідуальних особливостей розвитку юного яхтсмена, сенситивних періодів розвитку рухових здібностей і специфіки вітрильного спорту при застосуванні даної методики сприяє розвитку тих рухових здібностей, які недостатньо розвинуті, що створює базу для якісного засвоєння елементів техніки при управлінні яхтою.

Одночасно досліджували основні параметри морфологічного розвитку й функціонального стану серцево–судинної системи та системи дихання юних яхтсменів. За період проведення педагогічного експерименту довжина тіла юних яхтсменів збільшилася на 3 % (р < 0,05), маса тіла – на 13 % (р < 0,05), обхват грудної клітки – на 3,7 % (р < 0,05). Оцінювання функціонального стану юних яхтсменів проводилось як у стані спокою , так і при нормованому навантаженні під контролем ехокардіографічних вимірювань. Аналіз дослідження дихальної системи показав, що життєвий об’єм легень збільшився на 10,4 % (р < 0,05). Відзначено незначне зменшення частоти серцевих скорочень на 4,0 % (р > 0,05), неймовірно знижуються показники систолічного й діастолічного артеріального тиску в спокої на 3,8 % і 3,4 % відповідно (р > 0,05).

Ймовірно збільшився час затримки дихання як у спокої на 25,9 % (р < 0,05), так і після фізичного навантаження – на 32,2 % (р < 0,05) відповідно. Показник фізичної працездатності юних яхтсменів за тестом Руф’є, наблизився до середнього значення і становив 8,5 ум.од. (р > 0,05). Отже, отримані нами дані функціональних змін стану серцево–судинної і дихальної систем юних яхтсменів свідчать про ефективне застосовання підібраних методів і засобів у процесі тренування.

Результати комп’ютерного оцінювання теоретичних знань юних яхтсменів (30 питань із двома варіантами відповіді) показали, що рівень отриманих знань у експериментальній групі не тільки не погіршився, а за показниками кількості правильних відповідей був кращим, ніж у контрольній групі. Так, у середньому кожний яхтсмен експериментальної групи затратив на відповідь на 39,9 с менше (р > 0,05), а кількість помилок становила 7,1±0,7 помилки на кожного (р < 0,05). Це свідчить про те, що вибраний нами підхід до організації і проведення теоретичних занять у поєднанні з практичними сприяє більш ефективному засвоєнню навчального матеріалу.

Інтегральне оцінювання рівня засвоєння елементів техніки проводилося п’ятьма незалежними експертами за дев’ятьма показниками під час слабкого вітру (рис. 2) і свідчить, що юні яхтсмени експериментальної групи отримали вищі оцінки у процесі виконання таких елементів: налагодження вітрила – на 0,78 бала, переміщення при виконанні повороту – на 0,88 бала, огинання знаку – на 0,74 бала, виконання поворотів оверштаг і фордевінд – на 0,74 і 0,72 бала відповідно. При цьому узгодженість думок експертів за коефіцієнтом конкордації (W) становила середній і вище середнього рівні (0,5–0,7).

Рис. 2. Результати експертного оцінювання виконання технічних елементів при слабкій силі вітру яхтсменами контрольної і експериментальної груп: 1 – налагодження вітрила, 2 – робота стерном на курсі, 3 – робота стерном на повороті, 4 – робота вітрилом, 5 – посадка у яхті, 6 – переміщення, 7 – огинання знака, 8 – поворот фордевінд, 9 – поворот оверштаг

Аналіз експертного оцінювання показав, що за сумою дев’яти показників експериментальна група набрала на 32,8 бала більше, ніж контрольна, що становило 188,3 бала і 155,5 бала відповідно (табл. 2).

Таблиця 2

Експертне оцінювання технічної підготовленості яхтсменів при різній силі вітру, бали

Група | Математичний показник

n | М | m | у | V, %

Середня сила вітру (6-8 м·с–1)

Експериментальна | 15 | 211,1* | 3,6 | 13,25 | 6,3

Контрольна | 15 | 173,7 | 3,4 | 12,56 | 7,2

Слабкий вітер (4-5 м·с–1)

Експериментальна | 15 | 188,3* | 2,9 | 10,6 | 5,6

Контрольна | 15 | 155,5 | 2,9 | 10,7 | 6,9

Примітка. * - достовірність змін при р < 0,05

Виконання яхтсменами експериментальної групи всіх технічних елементів при середній силі вітру оцінено експертами в межах 4–4,3 бала і графічно представлене на рисунку 3. Яхтсмени експериментальної групи були оцінені експертами вище при виконанні наступних технічних елементів: робота вітрилом (на 0,7 бала), переміщення спортсмена при виконанні повороту (на 0,8 бала) і техніка відкренювання (на 0,9 бала). Узгодженість думок експертів має рівень середній і вище за середній (0,5–0,7), крім оцінки виконання повороту фордевінд, де коефіцієнт конкордації становив 0,4.

З таблиці 2 видно, що середня оцінка при виконанні десяти технічних елементів яхтсменами експериментальної групи при середній силі вітру (6–8 м·с–1) становила 211,1±3,6 бала, а у контрольній групі на 37,4 бала нижче: відповідно 173,7±3,4 бала. Установлено, що після закінчення досліджень показники технічної підготовленості спортсменів експериментальної групи при слабкій силі вітру були вищими на 21,2 %, ніж показники їх опонентів (р < 0,05), а при середній силі – на 21,5 % (р < 0,05).

Проведений кореляційний аналіз показав, що незважаючи на силу вітру, між рівнем технічної підготовленості та приходом у перегонах зафіксовано суттєву кореляційну залежність. В експериментальній групі при слабкій силі вітру вона становила (– 0,95), а в контрольній групі – (–0,90), при середній силі вітру (–0,80) і (–0,95) відповідно.

Рис. 3. Результати експертного оцінювання виконання технічних елементів яхтсменами контрольної і експериментальної груп при середній силі вітру: 1 – налагодження вітрила, 2 – робота стерном на курсі, 3 – робота стерном на повороті, 4 – робота вітрилом, 5 – посадка у яхті, 6 – переміщення, 7 – огинання знака, 8 – поворот фордевінд, 9 – поворот оверштаг, 10 – відкренювання

Таким чином нами визначено існування тісного взаємозв’язку технічної і тактичної підготовленості вже на початковому етапі підготовки, яке свідчить про те, що основою подальших успішних спортивних результатів є якісне засвоєння і виконання елементів техніки керування яхтою в різних гідро – метеоумовах.

У п’ятому розділі “Аналіз і узагальнення результатів дослідження” представлені результати визначення кореляційної залежності виконання технічних елементів юними яхтсменами з результатом у змаганнях, руховими здібностями й морфологічними показниками.

Кореляційний аналіз між технічною підготовленістю і результатом у змаганнях свідчить про те, що існує якісний взаємозв’язок різного рівня. Аналіз результатів досліджень дав змогу встановити найбільш тісний взаємозв’язок між результатом (приходом у яхтовому перегоні) й такими показниками:

·

·

·

·

·

У цьому розділі вперше представлені результати дослідження взаємозв’язку між розвитком рухових здібностей, результатами в перегоні й експертною оцінкою виконання технічних елементів юними яхтсменами. Результати дослідження дали змогу виявити перелік найбільш ефективних засобів фізичної підготовки юних яхтсменів, котрі істотно впливають на виконання технічних елементів як при слабкій, так і при середній силі вітру. До них належать такі вправи: піднімання тулуба в сід за 30 с (r = 0,58–0,62); вис на зігнутих руках (r = від 0,37 до 0,40); підтягування на поперечені (r = від 0,23 до 0,26).

Аналогічний взаємозв’язок простежується між спортивним результатом (приходом у перегоні) і наступними фізичними вправами, де кореляційний зв’язок становить з підніманням тулуба в сід за 30 с (від –0,57 до –0,64), висом на зігнутих руках (від –0,34 до –0,46), підтягуванням на поперечені (від –0,30 до –0,31) та згинанням–розгинанням рук в упорі лежачи (від –0,2 до –0,23).

Аналізуючи показники технічної підготовки, ми відзначаємо вплив рівня розвитку рухових здібностей юних яхтсменів на виконання кожного технічного елемента. Так, піднімання тулуба в сід за 30 с незалежно від сили вітру впливає на техніку виконання таких елементів, як посадка у швертботі (r = 0,61–0,66), виконання поворотів фордевінд (r = 0,53–0,56) і оверштаг (r = 0,49–0,50), керування стерном на курсі (r = 0,46–0,51). З іншими технічними елементами простежується слабкий статистичний взаємозв’язок (r = 0,32–0,47).

У тесті підтягування на поперечені спостерігається кореляційний взаємозв’язок з посадкою у яхті (r = 0,32–0,36), виконанням повороту оверштаг (r = 0,22–0,30), роботою стерном на повороті (r = 0,27–0,29) і відкренювання яхти (r = 0,30). Трохи менші показники кореляції відзначаються з висом на поперечині (r = 0,22–0,39) і згинанням–розгинанням рук в упорі лежачи (r = 0,22–0,34), проте ці вправи комплексно впливають на якість засвоєння та виконання яхтсменами всіх технічних елементів.

Доказано, що, крім силових здібностей, для керування швертботом класу “Оптиміст” юному яхтсменові також потрібні швидкісні й координаційні здібності для роботи стерном і вітрилом. Отже, експеримент показав, що розвиток рухових здібностей юних яхтсменів уже на початковому етапі підготовки впливає на техніку виконання елементів управління швертботом. Проте, ми вважаємо, що потрібно розвивати всі рухові здібності юних спортсменів. Це дасть змогу мати фундаментальну основу для подальшого розвитку спеціалізованих рухових здібностей і вдосконалення техніки керування швертботом.

Експериментально підтверджено, що якість виконання юними яхтсменами технічних елементів залежить також від їх морфологічних показників (довжини й маси тіла). Відзначено вплив довжини тіла юного яхтсмена на техніку посадки у швертботі (r = – 0,4), огинання знака (r = від – 0,38 до – 0,39), виконання повороту оверштаг (r = від – 0,35 до – 0,43), переміщення при повороті (r = від – 0,34 до – 0,36) та інші технічні елементи. А на виконання техніки відкренювання впливає не тільки довжина тіла (r = – 0,57), де відзначено середній статистичний взаємозв’язок, а й маса тіла (r = – 0,26). Наші результати експериментально підтвердили теоретичні дані фахівців із вітрильного спорту (Б. Бонд, 1989; Ю. А. Ларін, Ю.В. Пільчин, 1981). Урахування цих даних дасть змогу здійснювати відбір при комплектації груп початкової підготовки й у подальшому цілеспрямовано проводити навчально–тренувальні заняття.

ВИСНОВКИ

1.

2.

3.

Установлено, що модельні показники фізичної підготовки для юних яхтсменів повинні бути такими: з бігу на 30 м – 5,5±0,1 с, з підтягування на поперечені – 5,4±0,6 раза, з човникового бігу – 11,8±02 с, з нахилу тулуба вниз – 6,5±0,5 см, з бігу на 1000 м – 4.56,0 хв±7,7 с, зі статичного утримання тулуба в горизонтальному положенні – 62,3±2,6 с, з піднімання тулуба в сід за 30 с – 34,6±1,0 разів, з стрибка в довжину з місця – 157,6±3,6 см.

Відзначено, що в досліджених групах простежуються розбіжності в рівні розвитку рухових здібностей, що стало підставою для розробки методики тренування, яка базується на врахуванні індивідуального рівня фізичної підготовленості юного яхтсмена.

4.

5.

Установлено, що запропонована програма теоретичної підготовки й методика комп’ютерного контролю теоретичних знань дала змогу юним яхтсменам експериментальної групи зробити менше помилок, ніж контрольна – відповідно 7,1±0,7 і 9,9±0,9 помилок (р < 0,05).

6.

Знижуються показники ЧСС на 4,0 % (р > 0,05), а також показники систолічного й діастолічного артеріального тиску в спокої на 3,8 % і 3,4 % (р > 0,05) відповідно. Ударний об’єм збільшується на 13,6 % (р < 0,05), а хвилинний об’єм – на 5,0 % (р > 0,05). Ехокардіографічні дослідження ССС показали, що всі морфометричні показники серця юних яхтсменів (КДР, КСР, ТМД, ТМС) відповідають віковим особливостям й істотно збільшуються. Рівень працездатності юних яхтсменів, згідно з індексом Руф’є, наблизився до середнього значення і становив 8,5 умов.од. (р > 0,05).

7.

Визначено від’ємну кореляційну залежність між технікою виконання технічних елементів при управлінні швертботом і результатами виступу на змаганнях (приходом у перегоні). Під час слабкого вітру (4–5 м·с–1) коефіцієнт кореляції становить в експериментальній