НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ШПАНКО Микола Анатолійович

УДК 355.48 (100) “ХХ-ХХІ”

УПРАВЛІННЯ КОАЛІЦІЙНИМИ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ

В ЛОКАЛЬНИХ ВІЙНАХ

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

20.02.22 – військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії війн та воєнного мистецтва Національної академії оборони України.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Рибак Микола Іванович,

Національна академія оборони України, професор кафедри історії війн та воєнного мистецтва.

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор

Кузьминець Олександр Васильович,

Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри історії держави і права;

кандидат історичних наук, доцент

Безбах Віктор Григорович,

Національна академія оборони України, начальник кафедри морально-психологічного забезпечення.

Провідна установа – Національна академія Служби безпеки України, м. Київ.

Захист відбудеться “ 2 ” лютого 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою 03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-т, 28.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-т, 28).

Автореферат розісланий “ 30 ” грудня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Корнієнко В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлена тим, що більшість війн різного масштабу готувались і велись воєнно-політичними коаліціями, формування воєнної коаліції й її єдність здійснювалась, як правило, на основі головного фактора: наявності спільного ворога, знищення якого відповідає політичним і економічним цілям усіх учасників таємно чи відкрито укладеного союзу. Коаліційні війни за своїми соціально-політичними ознаками відрізняються від війн між окремими державами тим, що окремі держави вирішують свої національні інтереси.

Досвід локальних війн і збройних конфліктів після Другої світової війни довів, що основною тенденцією дій держав, які розв'язують агресії проти інших країн світу, є створення коаліційних збройних сил. Це надає змогу виправдати в політичному плані збройне втручання у внутрішні справи інших держав, зменшити бюджетні витрати на застосування та утримання збройних сил окремих держав, використати економічний і воєнний потенціал усіх учасників воєнно-політичного союзу.

Воєнно-політичні союзи існували зі стародавніх часів. Найбільші коаліції були створені при застосуванні у воєнних діях масових армій з початку ХІХ століття. Особливого розмаху і значення набули світові війни, коли світ практично був розколотий на два протиборчі союзи, єдність яких залежала від політичних, економічних та воєнних інтересів окремих держав коаліції. Після закінчення Другої світової війни утворились нові воєнно-політичні союзи, організація, структура та завдання яких досить широко висвітлено у працях Г. Ф. Воронова, І. С. Лютова,

А. М. Носкова, С. Н. Михалева, В. С. Семенова, Б. М. Халоші та інших. Лише деякі аспекти управління коаліційними збройними силами в окремих локальних війнах розглянуто в статтях Ю. Н. Гайдунова, М. М. Гарєєва, А. В. Ковтунова та інших. Проте загальної праці з би управління коаліційними збройними силами в локальних війнах другої половини ХХ – початку ХХІ століття сьогодні не існує.

Виходячи з необхідності для Збройних Сил України мати таку працю і недостатнього ступіня дослідження цієї проблеми, автор вибрав напрямок свого дослідження щодо управління коаліціями у збройній боротьбі в локальних війнах другої половини XX – початку XXI століття.

Науковим завданням дисертаційного дослідження є вивчення коаліційного управління збройною боротьбою за досвідом конкретних локальних війн другої половини XX – початку XXI століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота зв'язана з НДР, що виконується НАОУ: тема "Словник". НДР, що виконується на кафедрі історії війн та воєнного мистецтва, в якій автор надав визначення: воєнно-політичний союз, воєнна коаліція, управління коаліційною збройною боротьбою; НДР "Альянс", що виконується на кафедрі міжнародних відносин та євроатлантичної інтеграції України, де розглядаються матеріали щодо взаємовідносин Україна-НАТО: військово-політичні аспекти; програмне забезпечення воєнно-історичної гри "Замисел, хід та уроки війни в зоні Перської затоки".

Мета і задачі дослідження – на підставі дослідження досвіду управління коаліційними силами та засобами у збройній боротьбі локальних війн другої половини XX – початку XXI століття розробити теоретичні положення та практичні рекомендації щодо застосування уроків управління коаліційними збройними силами в сучасних умовах. Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою такі завдання: вивчити історичну базу дослідження; встановити послідовність воєнно-історичного дослідження щодо управління коаліційними силами за досвідом локальних війн другої половини XX – початку XXI століття; відтворити історичний аспект коаліційних війн і їх класифікацію; виявити фактори, які впливали на створення і застосування коаліційних збройних сил; вивчити плани застосування збройних сил коаліції та їх бойову підготовку; дослідити особливості коаліційного управління збройною боротьбою в локальних війнах; розробити теоретичні положення та практичні рекомендації щодо застосування досвіду управління збройними силами в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є локальні війни другої половини XX – початку XXI століття.

Предметом дослідження є управління коаліційними збройними силами в локальних війнах другої половини XX – початку XXI століття.

Методи дослідження. При проведенні дослідження автор використав як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній історіографії узагальнений досвід найбільш масштабних локальних війн другої половини XX – початку XXI століття, в яких велась коаліційна збройна боротьба і було створене єдине управління силами та засобами держав – учасниць коаліції, а саме: у війнах в Кореї, В’єтнамі, арабо-ізраїльських війнах, війнах у зоні Перської затоки, Югославії, Іраку та Афганістані; уточнена сутність і поняття коаліційних збройних сил та визначені фактори, які впливали на їх створення, планування та застосування в сучасних локальних війнах; розширено та уточнено поняття та зміст управління коаліціями у збройній боротьбі в сучасних умовах; визначені тенденції щодо удосконалення організації управління коаліційними збройними силами в локальних війнах; удосконалена постійно діюча система управління, перерозподілена відповідальність учасників коаліції за окремі ланки діяльності; визначені закономірності у системі управління коаліційними збройними силами та виникнення і розширення партизанських рухів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні пропозицій щодо удосконалення змісту керівних документів зі служби штабів з урахуванням досвіду підготовки та ведення управління коаліційними силами при застосуванні Збройних Сил України, у тому числі при проведенні миротворчих операцій; у впровадженні результатів дослідження в науково-дослідну роботу наукових та навчальних закладів викорастани; у системі підготовки офіцерських кадрів у Збройних Силах України в навчальній та методичній роботі вищих навчальних закладів Міністерства оборони України при вивченні локальних війн.

Особистий внесок здобувача полягає у тому, що на основі аналізу історіографії та джерел узагальнив передумови створення коаліцій та застосування об’єднаних збройних сил у локальних війнах, виявив фактори, які впливали на створення та застосування об’єднаних збройних сил, розробив принципи управління коаліціями у збройній боротьбі і запропонував рекомендації щодо застосування досвіду локальних війн у сучасних умовах.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації оприлюднені на науково-практичній конференції НАОУ "Тенденції розвитку форм і способів збройної боротьби в другій половині XX – початку XXI століття", яка відбулась 24–26 вересня 2003 року, де автор виступив з доповіддю "Тенденції розвитку управління ЗС на основі аналізу сучасних локальних війн і збройних конфліктів та напрямки реформування ЗС України", також на семінарах та нарадах, які відбувались в академії та на факультеті оперативно-стратегічної підготовки з 2000 по 2004 роки.

Структура дисертації підпорядкована меті й завданням дослідження. В основу покладено проблемно-хронологічний виклад матеріалу. Дисертація складається з вступу, трьох розділів з висновками до кожного із них і загальних висновків, списку використаних джерел та додатка. Загальний обсяг дисертації становить 162 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність теми, наукове завдання і мета дослідження, визначені об’єкт і предмет дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, з’ясована наукова новизна одержаних результатів та практичне значення одержаних результатів, наведена інформація щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Система наукової розробки та методологія дослідження” розкривається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується джерельна база та методологія проведення дослідження. Підкреслюється, що більшість війн готувались і велись воєнними коаліціями, які були воєнно-політичними союзами та створювалися на двосторонній чи багатосторонній основі. Незважаючи на розмах і значення коаліції у збройній боротьбі у вітчизняній літературі ця проблема недостатньо досліджена. На наш погляд, це сталося через те, що такі вітчизняні теоретикі та історикі ХІХ – ХХ століть, як К. Клаузевіц,

Є. Мартинов, М. Міхнєвич у своїх працях дотримувались поглядів, що внесок кожного учасника воєнно-політичного союзу при веденні війни визначався, насамперед, національними інтересами. Тому праці відомих радянських теоретиків та істориків тривалий час не визнавали існуючих на той час коаліцій і описували війни як війни між двома державами. Серед таких авторів Л. Безкровний, В. Беллі, К. Пензі, В. Куліш, В. Сеністов та інші.

Однією з перших праць в радянській історіографії була монографія

И. С. Лютова і А. М. Носкова, в якій розглянуті створення напередодні Першої та Другої світових війн воєнно-політичних союзів та показана взаємодія їх учасників з питань політики, економіки і воєнної сфери діяльності.

Першим автором, хто підняв проблему створення воєнних коаліцій і ведення коаліційних війн як в роки Другої світової війни, так і в післявоєнний період, був відомий російський історик Г. Ф. Воронцов, який висвітлив не тільки питання створення воєнно-політичних блоків, а й коаліційних збройних сил.

На початку ХХІ століття виходить у світ ряд монографій, в яких показані маловідомі широкому колу читачів взаємодії партнерів по коаліції в період Другої світової війни. До них належить праця “Загадки ленд-лиза”, яка розкриває історію ленд-лиза, а також той механізм, який дав можливість зосередити ресурси для боротьби з державами – агресорами.

Проблемі створення воєнно-політичних коаліцій після Другої світової війни присвячено ряд монографій і воєнно-політичних нарисів, в яких розкрита історія створення НАТО та інших блоків, дана характеристика спільних збройних сил та наводиться організація управління об’єднаними збройними силами. Серед подібних праць слід виділити роботу Б. М. Халоті та працю авторського колективу під керівництвом Є. І. Долгополова “Армії держав НАТО”.

Створенню та застосуванню об’єднаних збройних сил Організації Об’єднаних Націй присвячена монографія В. С. Семенова. В ній розглянуті принципи формування та застосування збройних сил ООН і використання їх у миротворчих операціях.

Значним внеском у розвиток історіографії є праця С. М. Михалева, присвячена питанням підготовки держав до війни, планам сторін, стратегічному управлінню збройною боротьбою. Однак автор, оперуючи досвідом світових війн, не враховує сучасних політичних, економічних та воєнних аспектів, коли розглядає питання управління коаліційними силами.

Оцінка стану проблеми управління коаліційними збройними силами в монографіях, довідниках та спеціальних виданнях показала, що нині немає праці, присвяченої створенню коаліційних збройних сил, плануванню їх використання, забезпеченню ведення ними збройної боротьби в конкретних війнах та управлінню ними.

Окремі аспекти управління коаліційними збройними силами висвітлені на сторінках періодичних наукових видань. Заслуговують на увагу статті

А. І. Богрянова, В. В. Барвіненка, Н. М. Воробйова, А. І. Гадунова, М. Н. Горєєва,

В. А. Ігнатова тощо. Однак аналіз статей показав, що проблема створення коаліційних збройних сил та управління ними у збройній боротьбі другої половини ХХ – початку ХХІ століття не знайшли належного висвітлення.

Отже, проведений аналіз наукової літератури та інших джерел з проблеми свідчить про те, що управління коаліційними збройними силами в локальних війнах другої половини ХХ – початку ХХІ століття ще недостатньо глибоко досліджено. Обрана нами тема у такій постановці та інтерпретації ще не була предметом спеціального комплексного дослідження, а окремі роботи не дають повного уявлення про управліннями коаліційними збройними силами в локальних війнах.

Для досягнення мети і завдань наукового дослідження автор вибрав такі методи дослідження, які дозволили відтворити історичну реальність, проаналізувати та узагальнити історичні факти для того, щоб реально відображати ті чи інші події, процеси, явища.

На першому етапі дослідження збиралися наукові факти. На другому – вони висувались з метою поглибленого розкриття змісту предмету.

Важливу роль відіграли історичний і логічний методи дослідження. Історичний метод дослідження допоміг послідовно і детально відтворити увесь процес виникнення і розвитку воєнно-політичних союзів, їх збройних сил до початку і в процесі ведення війни. З допомогою логічного методу дослідження основна увага зверталась не на окремі особливості предмету дослідження, а на загальні та історичні особливості, для того щоб пізнати тенденції і закономірності управління коаліційними силами.

Поряд з цими методами дослідження використовувались загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, пояснення, аргументація та інші.

Вивчаючи досвід управління коаліційними збройними силами, автор використав таку схему дослідження: збирання і накопичення наукових фактів, опис їх і фіксація у відповідності до завданнь дослідження; застосування спеціальних і загальнонаукових методів з метою відображення історії предмету та виявлення тенденцій і закономірностей; розроблення теоретичних положень і практичних рекомендацій.

У другому розділі “Створення коаліцій та застосування об’єднаних збройних сил у локальних війнах” характеризується формування воєнної коаліції, склад, мета і задачі якої залежали від змісту історичної епохи, соціальної структури суспільства, рівня економічного потенціалу держав, а також політики, яку проводили держави до війни і в процесі збройної боротьби. У роботі розглянуті приклади створення національних збройних сил в процесі війн. Новим явищем в особливості стратегічного управління збройними силами була організація самостійного командування на ТВД як постійних органів правління.

Створення в мирний час коаліцій і спільних збройних сил зародилось після Другої світової війни.4 квітня у Вашингтоні був створений Північноатлантичний союз (НАТО), 11 травня 1955 р. – воєнно-політичний союз соціалістичних держав, який увійшов в історію під назвою Варшавського Договору. Протистояння цих двох найбільших потужних коаліцій визначало причини, характер і кінцевий результат локальних війн 50–80 - х років ХХ століття.

У дисертації проведена класифікація коаліцій, які від тривалості воєнно-політичного союзу бувають постійні, створені заздалегідь у мирний час і діють протягом багатьох років, а також тимчасові для проведення однієї війни. За ступенем участі держав у збройній боротьбі – активні учасники війни (ядро коаліції) і група держав підтримки коаліції з наданням збройних сил на окремих етапах війни; група держав, які є членами коаліції, але обмежуються лише розривом дипломатичних відношень з державами протилежної сторони, формально оголошують війну, але не беруть в ній участі.

Оскільки в коаліційних війнах беруть участь ряд окремих держав, то такі війни ведуться за єдиним планом, а також за окремо узгодженими планами при децентралізованому управлінні.

Основними факторами, що впливають на створення, будівництво і застосування збройних сил, були: суспільно-політичний устрій держав; можливості економіки держав; впроваджена воєнна політика; кількість, морально-політичні якості і національні особливості населення; геополітичне положення держав, розміри й характер їх територій; можливості і напрямки розвитку збройних сил імовірного противника.

Розглянута еволюція воєнних доктрин, стратегій та плани війн, починаючи зі стратегії НАТО, відомої як “Стратегічна концепція оборони північноатлантичної території,” до нової стратегічної концепції, прийнятої у квітні 1999 року, яка по суті є заявою про цілі та завдання НАТО і директивою щодо політичних і військових засобів, необхідних для досягнення цілей.

Прийняття стратегії „гнучкого реагування” в НАТО означає, що об’єднані збройні сили блоку повинні були готуватись до ведення війни будь-якого типу: звичайної, обмеженої ядерної і тотальної залежно від обстановки. Щодо способів ведення війни в Європі, то в цьому питанні коаліційна стратегія НАТО виходила з концепції „передової оборони”. Розгортання передового стратегічного ешелону об’єднаних сухопутних військ НАТО для спільних бойвових дій передбачалось здійснювати на передовому рубежі.

Після закінчення епохи „холодної війни” у зв’язку з зміною загальної політичної обстановки в Європі в листопаді 1991 р. була прийнята загальна стратегічна концепція НАТО, яка стала заявою про цілі і задачі НАТО на найближчий час.

Планування застосування коаліційних збройних сил здійснюється об’єднаними органами віськового управління, виходячи з характеру національних стратегій. На планування застосування коаліційних збройних сил суттєво впливав характер коаліції.

Визначну роль у підготовці до застосування коаліційних збройних сил завжди відігравало планування і проведення заходів оперативної і бойової підготовки. Особливе місце у планах застосування збройних сил коаліції займала їх підготовка до виконання завдань у ході воєнних дій. Спрямованість і характер оперативної і бойової підготовки НАТО визначались прагненням керівництва альянсу постійно підтримувати високий рівень бойової готовності військ, безперервно удосконалювати їх польову, льотну і морську виучку, впливаючи на обстановку в тому чи іншому районі шляхом демонстрації воєнної могутності.

Типові плани навчання проводились на всіх рівнях від стратегічної ланки до з’єднань і участі усіх видів збройних сил. Усі оперативні плани Об’єднаних збройних сил НАТО розроблялись з таким розрахунком, щоб будь-який збройний конфлікт із самого початку набув характеру коаліційної війни. Важливу роль при цьому повинні відігравати мобільні сили НАТО – відносно невеликий контингент збройних сил, представлений сімома посиленими батальйонами сухопутних військ, шістьма ескадрильями тактичної авіації і відповідними підрозділами бойового і тилового забезпечення майже всіх держав – учасниць блоку.

У третьому розділі „Управління коаліційними збройними силами в локальних війнах” розглядається сутність управління коаліційними збройними силами. Підкреслюється, що управління коаліційними збройними силами пов’язано з характером воєнних коаліцій, особливостями їх застосування та іншими факторами. На відміну від управління об’єднаннями, з’єднаннями і частинами збройних сил, управління коаліційними силами пов’язано з наявністю проблем, які обумовлюються характером воєнних коліцій, особливостями застосування їх збройних сил та іншими факторами. Питання, що стосуються управління коаліційною збройною боротьбою, нині поки що не визначені керівними документами Збройних Сил України, а також недостатньо розроблені вітчизняною воєнною наукою.

З усіх країн НАТО питання управління повніше розроблено у збройних силах США, які мають значний бойовий досвід ведення збройної боротьби. Проте поняття управління коаліційною збройною боротьбою має різні тлумачення. За визначенням автора, під змістом коаліційного управління розглядається сукупність управлінських функцій органів управління щодо реалізації політичних рішень і планів з реалізації політичних і воєнних проблем. До них належить створення коаліції, узгодження питань воєнного будівництва; вироблення форм і способів взаємодії, визначення структури й органів управління; організація планування і забезпечення збройних сил союзних держав; підготовка ТВД; вироблення принципів і забезпечення вигідного для коаліції питання після закінчення війни.

У роботі розглядаються характерні риси управління коаліційними збройними силами в конкретних локальних війнах і робляться висновки, які стосуються створення підсистем управління видів збройних сил, важливості ролі і значення космічних засобів розвідки, наведення, навігації і зв’язку, метеозабезпечення, втілення глобальної системи управління. Під час підготовки та ведення операції ОЗС НАТО проти СРЮ „Союзницька сила” була удосконалена глобальна система управління нового покоління, що зробило можливим вести дії за умов, коли рішення виробляються автоматичною системою управління, задаються едині скоординовані удари по противнику, випереджаючи його в швидкості прийняття рішень та їх реалізації. Основним системостворюючим компонентом були космічні системи різноманітного призначення, які дозволяють централізовано з території США управляти бойовими діями на будь-якому віддаленому театрі війни.

Досвід ведення локальних війн виявив загальні тенденції в розвитку організації засобів управління і прагнення коаліції мати постійнодіючу систему управління: організація управління силами повинна відповідати принципу „розділення відповідальності”, за якого США брали на себе стратегічне керівництво воєнними діями; система управління коаліційними збройними силами безперервно удосконалювалась в технічному відношенні, але в той самий час значно ускладнювалась.

Практика ж застосування українських миротворчих контингентів свідчить, що вони створюються лише для виконання однієї місії, їх формування відбувається після прийняття Президентом України рішення про направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав та схвалення його Верховною Радою України, після чого, пробувши визначений термін в районі виконання бойових або миротворчих завдань, підрозділ повертається до України і розформовується, офіцери вертаються до місць своєї попередньої служби, а солдати і сержанти або звільняються після завершення терміну дії контракту, або продовжують службу за контрактом в інших частинах. Таке положення створює багато проблем, пов’язаних як з вибором кандидатів для проходження служби у підрозділах миротворчих контингентів, так і з їх підготовкою і всебічним забезпеченням.

Виходячи з цього, пропонується ввести у практику систему підготовки миротворчих контингентів на основі штатних з’єднань, частин і підрозділів ЗС України, які повинні бути готовими до виконання завдань за призначенням як на території України, так і за її межами у будь-який час. З поступовим переходом до армії на професійній основі застосування штатних, а не тимчасових підрозділів у миротворчих операціях дозволить значно скоротити час на їх підготовку, відправлення та досягнення високої ефективності при виконанні завдань за менших витрат.

У роботі автором розроблені рекомендації щодо застосування досвіду управління коаліційними збройними силами в сучасних умовах. Воєнна доктрина України визначає, що наша держава виступає за створення всеохоплюючих систем універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим компонентом своєї національної безпеки. Збройні Сили України беруть участь у миротворчих операціях. Враховуючи те, що нині не розроблені документи щодо управління коаліційними збройними силами, випливає необхідність розроблення відповідних положень у статутах, настановах, використання досвіду США та інших держав, а також власного досвіду використання Збройних Сил України у миротворчих операціях.

Однією з проблем управління коаліційними збройними силами є досягнення оперативної сумісності з багатонаціональними військовими контингентами за такими напрямами: курс держави щодо створення сучасної моделі будівництва збройних сил; проведення різних курсів підготовки і стандартів; теоретичне обґрунтування і впровадження в практику військ накопиченого досвіду; удосконалення системи управління щодо коаліційних дій, перебудова системи управління; підготовка офіцерського складу до праці у складі багатонаціональних штабів різних рівнів; створення пунктів управління багатонаціональними збройними силами.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено нове вирішення наукового завдання – вивчення коаліційного управління збройною боротьбою за досвідом локальних війн другої половини ХХ – початку ХХІ століття і розроблення рекомендацій щодо застосування досвіду в сучасних умовах для Збройних Сил України.

Проведений аналіз літератури та джерельної бази дослідження свідчить, що дана проблема знайшла лише часткове висвітлення в працях вітчизняних та зарубіжних істориків. Наукове завдання в такій постановці, як управління коаліційними збройними силами, взагалі не досліджувалось. Накопичення нових джерельних матеріалів, у тому числі і в такій галузі воєнної науки як управління військами (силами) створило умови для поглибленого вивчення управління коаліційними збройними силами в локальних війнах другої половини ХХ – початку ХХІ століття.

Для вирішення складної наукової задачі автор розробив методологію наукового дослідження, основою якої став історичний і логічний, а також загальнонауковий методи дослідження.

Основними результатами дослідження у теоретичній сфері є те, що в дисертації проаналізований досвід управління коаліційними збройними силами другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Виявлені фактори, які впливають на створення та управління коаліційними збройними силами; визначені основні принципи планування застосування збройних сил коаліції та проведення оперативної і тактичної підготовки; уточнена сутність коаліційних збройних сил і їх управління; зроблені обґрунтовані висновки і на підставі тенденцій і закономірностей надані практичні рекомендації, які мають певне значення при розбудові Збройних Сил України.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що висновки та рекомендації науково обгрунтовані і можуть бути використані у процесі підготовки органів управління об’єднань, з’єднань та частин Збройних Сил України для роботи у складі багатонаціональних штабів. Матеріали дисертаційної роботи знайдуть використання при проведенні науково-дослідних робіт у напрямку дослідження управління військами (силами) у воєнних діях у складі коаліції, у навчальному процесі та науковій роботі Національної системи управління Збройними Силами України, яка б забезпечувала управління військами (силами) як у складі коаліції, так і самостійно.

Перспективними напрямами подальших досліджень дисертант вважає такі:

історія створення коаліційних збройних сил у другій половини ХХ – на початку ХХІ століття;

роль і значення розвідки при управлінні коаліційними збройними силами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Уроки коаліційного управління збройною боротьбою за досвідом війни США у В’єтнамі (1964 – 1973 рр.) // Історичні зошити. – Київ: Інститут історії НАНУ. 2002. – С. 97 – 105.

2. Важливі питання коаліційного управління збройною боротьбою за досвідом війни в Кореї (1950 – 1953 рр.) // Історичні зошити. – Київ: Інститут історії НАНУ. 2002. – С. 32 –39.

3. Сутність і класифікація коаліційних війн // Труди академії. – Київ: НАОУ, 2004. – № 52. – С. 22 – 27.

4. Локальні війни і збройні конфлікти 90 років ХХ ст. – початку ХХІ ст.: Навчальний посібник. – Київ: НАОУ, 2004. – С. 52 – 59.

5. Воєнне мистецтво в локальних війнах і збройних конфліктах 50 – 80 –х років ХХ століття: Навчальний посібник. – Київ: НАОУ, 2004. – С. 85 –98.

6. Тенденції розвитку форм і способів збройної боротьби в другій половині ХХ – початку ХХІ століття // Матеріали науково-практичної конференції 24 – 26 вересня 2003 р. – Київ: НАОУ, 2003. – С. 162 – 168.

Анотація

Шпанко М. А. Управління коаліційними збройними силами в локальних війнах другої половини ХХ – початку ХХІ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національна академія оборони України. – Київ, 2004.

У дисертації розглядаються особливості створення воєнно-політичних коаліцій та застосування об’єднаних збройних сил у локальних війнах, розкрита сутність і класифікація коаліційних війн, показана еволюція доктрин і стратегій, планування війн, а також відображена оперативна і бойова підготовка.

Основна увага зосереджена на управлінні коаліційними збройними силами в локальних війнах, розкритий зміст і характерні риси управління, а також надані рекомендації щодо використання досвіду локальних війн в умовах реформування Збройних Сил України та удосконалення управління як при веденні самостійних воєнних дій, так і у складі коаліційних збройних сил.

Одним із напрямів дослідження є поглиблення вивчення і врахування досвіду НАТО та інших воєнно-політичних союзів щодо управління коаліційними збройними силами в локальних війнах другої половини ХХ – початку ХХІ століття.

Участь Збройних Сил України у багатонаціональних миротворчих операціях ставить сьогодні ряд проблем, які пов’язані як з підготовкою військових контингентів до їх застосування, так і з управлінням військами під час виконання поставлених перед миротворчими силами завдань. Однією з найважливіших проблем є досягнення оперативної сумісності з багатонаціональними військовими контингентами під час взаємодії при виконанні миротворчих операцій. Оскільки миротворчі операції проводяться під егідою ООН за безпосередньою участю в них військ (сил) НАТО, то це вимагає переходу до стандартів Північноатлантичного альянсу.

З огляду на це необхідно застосовувати нову систему підготовки миротворчих контингентів на основі штатних підрозділів Збройних Сил України. Поступовий перехід до створення професійної армії дозволить значно скоротити час на її підготовку, відправлення та досягти високої ефективності при виконанні завдань.

Враховуючи тенденції управління збройною боротьбою в локальних війнах, необхідно створити сучасну армію.

Ключові слова: воєнно-політичний союз, коаліційні збройні сили, організація коаліційних збройних сил, управління коаліційними збройними силами.

Аннотация

Шпанко Н. А. Управление коалиционными вооруженными силами в локальных войнах второй половины ХХ – начала ХХІ века. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20. 02. 22 – военная история. – Национальная академия обороны Украины. – Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию управления коалиционными вооруженными силами в локальних войнах второй половины ХХ – начала ХХІ века. В ней раскрываются вопросы истории создания военно-политических союзов, сущность и классификация коалиционных войн, показаны факторы, которые влияли на создание и прочность коалиции как в мирное время, так и в период ведения войны. Отображена эволюция военных доктрин под влиянием объективных и субъективных факторов, а также показаны особенности планирования локальных войн в составе коалиции. Особое внимание в исследовании обращено на опыт оперативной и боевой подготовки как национальных вооруженных сил, так и в составе военно-политических союзов.

Основное внимание в диссертации уделено управлению коалиционными вооруженными силами в локальних войнах, поскольку это было одной из наиболее ответственных задач командующих, командиров и штабов всех уровней. Подчеркнуто, что наибольший опыт управления коалиционными вооруженными силами имеют Соединенные Штаты Америки. В работе уточнено понятие управление коалиционными вооруженными силами. Характерными чертами управления союзническими вооруженными силами является применение для обеспечения связи самых разнообразных средств. Наряду с этим система управления создавалась как глобальная система оперативного управления, в которую входили отдельные национальные системы.

Боевой опыт локальных войн поставил перед руководством вооруженных сил отдельных стран ряд вопросов, касающихся способов и средств управления, с целью улучшения процесса управления в военных условиях.

В диссертации на основании опыта локальных войн разработаны рекомендации относительно усовершенствования системы управления как национальных вооруженных сил, так и в составе международных миротворческих сил.

Ключевые слова: военно-политический союз, организация коалиционных вооруженных сил, управление коалиционными вооруженными силами.

Annotation

M.A.Shpanko. “Command and control of coalition armed forces in the local wars of the second half of XX - the beginning of XXI century”. – Manuscript.

Thesis for a Candidate of historical science’s degree by speciality 20.02.22. – military history. – The National Defense Academy of Ukraine. - Kyiv, 2004.

The dissertation considers the peculiarities of creation of military and political coalitions and use of joint armed forces in local wars. The essence and qualification of coalition wars are revealed, the evolution of doctrines, strategies and war planning is shown, operational and combat training is reflected.

The main attention is focused on control of coalition armed forces in local wars, the essence and peculiar features of control are revealed. The recommendations are given concerning the use of experience of the local wars under existing conditions of the Ukrainian Armed Forces reform and both command and control improvement both in conduct of independent combat actions and as part of coalition armed forces.

One of the directions of the research results is the deep study and taking account of NATO and other military and political alliances’ experience of coalition armed forces control in the local wars of the second half of XX – the beginning of XXI century.

Participation of the Ukrainian Armed Forces in the multinational peacekeeping operations at present brings in a number of problems connected with both the training of military contingents before their deployment and control of troops while accomplishing the tasks set for the peacekeeping forces. One of the most important issues is to achieve the operational interoperability with the multinational military contingents while co-operating in peacekeeping operations. Peacekeeping operations are conducted under the UN aegis with direct participation of NATO forces, which demands the standards of the Alliance.

Hence, a new system of peacekeeping contingents’ training based on the regular units of the Ukrainian Armed Forces is to be used. Gradual transition to ceation of the professional army will allow to reduce time for their training and deployment and to achieve high efficiency while accomplishing tasks.

Taking into consideration the tendencies of armed fight control in local wars it is necessary to create a modern army.

Key words: military and political alliance, coalition armed forces, coalition armed forces organization, command and control of coalition armed forces.