НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

СЕМИКІН МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.341

Кримінальна відповідальність за створення терористичної групи

чи терористичної організації

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Ємельянов

В’ячеслав Павлович, Національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри кримінального права та кримінології.

Офіційні опоненти – доктор юридичних наук, професор Глушков

Валерій Олександрович, Рада національної

безпеки і оборони України, державний експерт,

Заслужений юрист України;

- кандидат юридичних наук Антипенко

Володимир Федорович, Антитерористичний

центр при Службі безпеки України, начальник

Штабу – заступник керівника.

Провідна установа – Інститут держави і права імені В. М. Корецького

НАН України, відділ проблем кримінального

права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “28” лютого 2004 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розіслано “ 26 ” січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Необхідною умовою успішного розвитку України як нової держави є входження її до міжнародного співтовариства. Але це тягне за собою і появу певних соціально-економічних, політичних та юридичних проблем. Однією з них є зростання злочинності, поява нових її видів, особливо таких, як злочини терористичної спрямованості. Тому для сучасності проблема кримінально-правової відповідальності за терористичні прояви є найскладнішою проблемою як теорії, так і практики боротьби зі злочинністю. На необхідність протидії терористичній діяльності зверталася особлива увага у Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96, та Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. З метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, ефективного регулювання антитерористичної діяльності був прийнятий Закон України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 638-IV.

Це є цілком закономірним, оскільки такі злочини набули надзвичайного поширення у світі, характеризуються високим рівнем суспільної небезпеки, типовістю об’єктивно-суб’єктивних ознак. І хоча в Україні „терористичного буму” поки немає, але існує реальна загроза тероризму, оскільки є чинники для виникнення терористичних проявів, які обумовлені економічними та соціальними негараздами у суспільстві. Геополітичний стан України також сприяє тому, що члени іноземних та міжнародних терористичних організацій намагаються використовувати її територію для забезпечення власної діяльності.

Водночас кримінологічна ситуація в Україні характеризується тенденціями до зростання організованої злочинності в усіх її формах і проявах. Це також викликає велику тривогу в суспільстві, тому з метою визначення головних напрямків загальнодержавної політики й організаційно-правових засад боротьби з організованою злочинністю були прийняті Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року № 3341-XII, а також Указ Президента України від 6 лютого 2003 року № 84 „Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”.

В умовах зростання організованої злочинності та терористичних діянь ще більш серйозну небезпеку становить злиття цих двох негативних явищ сучасності та набуття терористичною діяльністю організованих форм злочинності. Це, безумовно, потребує наукових розробок, спрямованих на дослідження й удосконалення конкретних заходів протидії організованому тероризму і, в першу чергу, кримінально-правових заходів.

Дослідженню проблем боротьби з організованою злочинністю в кримінально-правовому та кримінологічному аспектах присвячені роботи таких вчених: П. П. Андрушко, Л. В. Багрій-Шахматов, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Ф. Г. Бурчак, Б. В. Волженкін, Р. Р. Галіакбаров, Ю. В. Голик, П. І. Гришаєв, О. І. Гуров, Н. О. Гуторова, І. М. Даньшин, А. І. Долгова, М. Д. Дурманов, А. П. Закалюк, М. Й. Коржанський, Г. А. Кригер, Н. Ф. Кузнєцова, І. П. Лановенко, Є. К. Марчук, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, В. В. Сташис, М. І. Хавронюк, О. Н. Ярмиш, С. С. Яценко та інші.

З кримінально-правових і кримінологічних позицій тероризм та злочини терористичної спрямованості розглядають В. Ф. Антипенко, В. О. Глушков, В. П. Ємельянов, М. П. Кірєєв, В. С. Комісаров, В. В. Крутов, В. А. Ліпкан, В. В. Мальцев, Г. М. Міньковський, С. М. Мохончук, Г. В. Овчинникова, В. Є. Петрищев, В. П. Ревин, О. Ф. Шишов та інші вчені.

Дослідження цих питань вчені здійснюють або з позиції боротьби з організованою злочинністю, або з позиції протидії тероризму. Кримінальний кодекс України 2001 року в ч. 4 ст. 258 КК вперше встановив кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. Але в ньому відсутні чіткі визначення, уточнення і роз’яснення стосовно характерних ознак цих груп і організацій. У зв’язку з цим у теорії й практиці боротьби зі злочинністю виникають питання про те, що розуміти під категорією „терористична”, який зміст слід вкладати в цьому випадку в поняття „група”, що означає тут термін „створення”, і яким чином ця законодавча новела узгоджується із загальною системою кримінального законодавства України.

Тому перед вченими-юристами постають завдання: обміркувати усі нові аспекти проблеми, провести дослідження з метою розроблення кримінально-правових характеристик створення терористичних груп чи терористичних організацій. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість ця проблема ще не була об’єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, одним із напрямків досягнення мети якої є протидія організованій злочинності та розробка законів про посилення боротьби з терористичними проявами, а також у межах Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова розробка проблем відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації.

Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) проаналізувати і сформулювати категорії „тероризм”, „злочини терористичної спрямованості”, „терористична діяльність”, „група”, „створення групи”, „терористична група”, „терористична організація”; 2) виявити підходи до розглядуваної проблематики, які мають місце у науковій літературі та кримінальному законодавстві України та інших держав; 3) установити ступінь відповідності окремої криміналізації в КК України створення терористичної групи чи терористичної організації загальновизнаним підставам і принципам криміналізації та усій системі чинного кримінального законодавства; 4) дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки створення терористичної групи чи терористичної організації; 5) розглянути склад злочину, який передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, розкрити їх значення та зміст і встановити неточності й протиріччя; 6) розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, а також стосовно практичної реалізації законодавчих новел відносно відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації.

Об’єктом дослідження є кримінально-правова відповідальність як засіб протидії створенню терористичних груп чи терористичних організацій.

Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, кримінальне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Історико-правовий метод було використано при з’ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правової норми про відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено порівняння цієї норми з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн, а також відповідними положеннями Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, крім того, метод порівняльно-правового аналізу використано під час юридичного аналізу складу злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, розгляду відповідності санкції ч. 4 ст. 258 КК та розробки пропозицій щодо вдосконалення норми, що забороняє це діяння. Формально-логічний (догматичний) метод послужив аналізу розглядуваної норми з точки зору додержання правил законодавчої техніки при її конструюванні. За допомогою системно-структурного методу показано місце досліджуваного злочину в системі кримінально-правових норм, а також відносно таких категорій, як тероризм і злочини терористичної спрямованості.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам тероризму та організованої злочинності, а також праці із загальної теорії права, міжнародного права та кримінології.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться в ч. 4 ст. 258 КК України, та Закону України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року, порівняння їх з чинним кримінальним законодавством України та інших країн, у ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень.

1. У дисертації уперше зроблено висновок, що створення терористичної групи чи терористичної організації – це різновид організованої злочинності й тероризму.

2. Уперше наведені аргументи, що окремій криміналізації може підлягати створення лише організованих терористичних груп. Окрема криміналізація створення інших груп, а також вказівка в ст. 1 Закону „Про боротьбу з тероризмом”, що „терористична група – група з двох і більше осіб”, не відповідає міжнародним стандартам, суперечить основним положенням чинного кримінального законодавства України, занадто поширює дію ч. 4 ст. 258 КК і призводить до того, що покарання за діяння, які є різновидом готування до злочину, передбачене більш суворе, ніж за закінчений терористичний акт та інший злочин терористичної спрямованості. У цьому зв’язку пропонується внести зміни до ч. 4 ст. 258 КК, де прямо вказати на криміналізацію створення саме організованої терористичної групи чи терористичної організації, а також у ст. 1 Закону, в якій терористичну групу визначити так: „терористична група – організована група осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичної діяльності”.

3. Уперше обґрунтовано, що поняття тероризму слід розглядати на трьох рівнях – у вузькому, широкому та самому широкому розумінні, - яким відповідають такі терміни, що містяться в Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, як „терористичний акт”, „злочини терористичної спрямованості” та „терористична діяльність”. Останнім терміном охоплюються й діяння, передбачені у ч. 4 ст. 258 КК. Разом з тим встановлено, що при вживанні вказаних термінів у цьому Законі не завжди враховується їх дійсне змістовне наповнення, що призводить до суперечливості його положень. Тому запропоновано внести до цього Закону низку змін з метою надання йому більшої чіткості й логічної завершеності.

4. Аргументовано уперше, що необхідно змінити назву ст. 258 КК України, оскільки вузьким поняттям „терористичний акт” тут охоплені й ті діяння, які підпадають під ознаки ч. 4 ст. 258 КК, що терористичним актом назвати неможливо, оскільки це вже тероризм у самому широкому розумінні, і запропоновано ст. 258 КК назвати „Тероризм”.

5. Наведено додаткові аргументи на користь визначення злочинів терористичної спрямованості не шляхом надання переліку конкретних статей КК, оскільки діяння, що підпадають під ці статті, можуть бути як терористичними, так й іншими насильницькими діяннями, а шляхом визначення їх загальних ознак, що відбивають сутність злочинів терористичної спрямованості. На цій підставі запропоновано доповнити ч. 4 ст. 258 КК приміткою, яка розкриває зміст поняття „терористична”, і представлено авторський варіант визначення в цій примітці загальних ознак організованої терористичної групи чи терористичної організації.

6. Оскільки терористична організація є різновидом злочинної організації, а наявність в ч. 4 ст. 28 і ч. 1 ст. 255 КК такої ознаки, як спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, не дозволяє визнати реальні терористичні організації такими, якщо їх діяльність спрямована на вчинення нетяжких злочинів терористичної спрямованості, запропоновано вилучити цю ознаку з ч. 4 ст. 28 і ч. 1 ст. 255 КК України.

7. Уперше у порівняльному аспекті розглянуті об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 258 КК, виявлені невідповідності з положеннями, що містяться у суміжних складах злочинів, і внесені пропозиції щодо узгодження законоположень.

8. Уперше встановлено, що об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого в ч. 4 ст. 258 КК, виражена в п’яти формах: 1) створення, 2) керівництво, 3) участь, 4) сприяння створенню, 5) сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Також установлено, що назва цих форм хоча і збігається з тими, які вказані в ч. 1 ст. 255 і ст. 256 КК, однак їх зміст не однаковий. Особливо суттєві розбіжності виявляються стосовно сприяння створенню чи діяльності терористичної організації, з одного боку, і злочинної організації, - з іншого, тому з метою усунення протиріч і приведення положень, що містяться в цих статтях, до однаковості запропоновано з ч. 1 ст. 255 КК вилучити слова „чи сприяння”, а відповідальність за всі форми і види сприяння – як заздалегідь обіцяне, так і заздалегідь не обіцяне, як сприяння створенню, так і сприяння діяльності злочинної організації – передбачити в ст. 256 КК України.

9. Уперше надана кримінально-правова оцінка такій передбаченій в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” формі терористичної діяльності, як пропаганда і поширення ідеології тероризму. Стверджується, що кримінальна відповідальність тут може наставати лише в тому випадку, коли ці дії виконуються учасником терористичного формування або в порядку сприяння створенню або діяльності завідомо терористичної організації (групи). Сама по собі терористична ідеологія не може бути об’єктом кримінально-правової заборони.

10. Уперше обґрунтовано, що вік кримінальної відповідальності за діяння, передбачені ч. 4 ст. 258 КК, має бути загальним, тобто 16 років, оскільки ці діяння в більшій мірі споріднені з тими діяннями, які передбачені в ч. 1 ст. 255 і ст. 256 КК, ніж з тими, які вказані в ч. 1 ст. 258 КК. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 22 КК України, якими уточнити, що тут маються на увазі лише суб’єкти саме терористичного акту, тобто діянь, передбачених у ч. 1, 2 і 3 ст. 258 КК.

11. У зв’язку з тим, що за терористичну діяльність може наставати відповідальність не тільки фізичних, але й відповідно до ст. 24 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” також юридичних осіб, уперше запропоновано розрізняти суб’єкта злочину (суб’єкта кримінальної відповідальності) і суб’єкта (суб’єктів) відповідальності за вчинене суб’єктом злочину суспільно небезпечне діяння, як останні такі можуть бути інші фізичні особи, юридичні особи, держава і нести у зв’язку з учиненим злочином певні види юридичної відповідальності, але не кримінальну відповідальність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації можуть бути використані: у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального та антитерористичного законодавства; у правозастосовчій діяльності – для вирішення питань кваліфікації цього злочину, відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладенні курсу Загальної й Особливої частини кримінального права.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження включені до дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на регіональній міжнародній науково-практичній конференції “Нові загрози міжнародній безпеці”, яка відбулась 24 – 26 жовтня 2002 року у місті Великий Новгород (Російська Федерація); регіональному „круглому столі” з теми: “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування”, який відбувся 21 – 22 лютого 2003 року в місті Хмельницьку.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Донецького національного університету та практичну діяльність органів прокуратури Донецької області, про що є відповідні акти впровадження.

Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособно опубліковано монографія, 4 статті у фахових наукових виданнях України та Російської Федерації, а також 2 тези доповідей.

Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновку, списку використаних джерел (всього 161 найменування). Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки, обсяг основного тексту дисертації - 167 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми; зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні та теоретичні засади; висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів; наведено дані про їх апробацію.

Розділ 1. “Створення терористичної групи чи терористичної організації як різновид тероризму та організованої злочинності” містить три підрозділи.

Підрозділ 1.1. “Соціальна обумовленість і оптимальні моделі криміналізації створення терористичної групи чи терористичної організації” присвячено розгляду ключових підходів щодо криміналізації цього діяння. З метою протидії організованому тероризму новий КК України у ч. 4 ст. 258 КК уперше встановив кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, але при цьому залишив відкритим питання про те, що слід розуміти під категорією „терористична”, що означають у цьому випадку поняття „група”, „створення”. Не знімає цих питань і Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, навпаки, низка положень цього Закону також потребує уточнення й удосконалення.

У першу чергу, на думку дисертанта, потребує доопрацювання питання про те, які саме терористичні групи можуть бути об’єктом окремої криміналізації. У ч. 4 ст. 258 КК не уточняється, про які саме групи із зазначених у ст. 28 КК різновидів злочинних груп в ній йдеться, отже припускається, що створення будь-якої групи підпадає під ознаки даного складу злочину. Але це вбачається неправильним, бо занадто поширює дію цієї статті при відсутності до того підстав такої широкої криміналізації та наявності протиріч з основоположними принципами криміналізації та загальною системою кримінального законодавства України.

Лише організовану злочинну діяльність можна розглядати як таку, що потребує окремої криміналізації. Цей висновок ґрунтується як на існуючій в Україні кримінологічній та соціально-психологічній ситуації, так і на концептуальних положеннях відповідних документів міжнародного співтовариства. Згідно з Палермською конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року рекомендується здійснити криміналізацію участі в якій би то не було формі в організованій злочинній групі, яка є структурно оформленою групою в складі трьох або більше осіб. Отже, відсутність в ч. 4 ст. 258 КК України прямої вказівки на те, що тут піддано криміналізації створення організованої терористичної групи, не відповідає міжнародним стандартам. За тими ж підставами вбачається неправильним визначення терористичної групи, яке наведене в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, де вказується, що терористична група – група з двох і більше осіб, оскільки згідно з ч. 3 ст. 28 КК України організованою визнається група у кількості трьох і більше осіб, і тільки створення таких груп міжнародне співтовариство вважає за можливе визначати як самостійний закінчений злочин.

Криміналізація ж створення груп, які не є організованими, не тільки не відповідає міжнародним стандартам, але й основоположним положенням чинного кримінального законодавства України. Внаслідок систематичного тлумачення чинного КК України можна зробити такі висновки: по-перше, відповідно до норм КК окремій криміналізації підлягає лише створення та діяльність організованих злочинних угруповань (ст. 209, 255, 256, 257, 260 КК); по-друге, в ч. 4 ст. 258 КК встановлена відповідальність не тільки за створення терористичної групи, але й за участь у ній, однак у кримінальному законодавстві відповідальність за участь у групі без безпосереднього виконання об’єктивної сторони того чи іншого конкретного злочину припускається лише стосовно участі в організованих злочинних угрупованнях (ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 1 і 2 ст. 260 КК); по-третє, згідно з ч. 3 ст. 27 КК організатором утворення групи можна бути лише на рівні організованої групи та злочинної організації, в усіх інших випадках співучасть характеризується наявністю організатора конкретного злочину, але не групи.

На неможливість застосування положень ч. 4 ст. 258 КК до створення груп, які не є організованими, вказує й санкція, передбачена за даний вид злочину, – від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі. В протилежному випадку відповідальність за підготовчі дії буде значно більш суворою, ніж за закінчений терористичний акт та інші злочини терористичної спрямованості. Але навіть при віднесенні положень ч. 4 ст. 258 КК лише до організованих форм злочинності порівняльний аналіз санкцій споріднених складів показує, що і в цьому випадку санкція є занадто суворою, і цілком виправданим буде зниження мінімальної межі санкції до п’яти років позбавлення волі.

Отже, вбачається за необхідне внести зміни до ч. 4 ст. 258 КК України, де прямо вказати на криміналізацію створення лише організованої терористичної групи чи терористичної організації та встановити санкцію від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Разом з тим є всі підстави і можливості ще до внесення необхідних уточнювальних змін до КК України шляхом систематичного тлумачення кримінального законодавства (ч. 3 ст. 27, ст. 209, 255, 256, 257, 260 КК) здійснити в постанові Пленуму Верховного Суду України, а також у науково-практичних коментарях до КК відповідне обмежувальне тлумачення поняття „створення терористичної групи” як створення організованої групи, що характеризується стійкістю, наявністю організатора групи (саме групи, а не злочину) та іншими ознаками, вказаними в ч. 3 ст. 28 КК. Стосовно ж організаційних дій щодо вчинення злочину терористичної спрямованості у складі групи осіб-співвиконавців без попередньої змови між собою та груп осіб за попередньою змовою, то такі дії повинні кваліфікуватися за ч. 3 ст. 27 КК та відповідними статтями Загальної частини (ст. 14 або 15 КК – якщо діяння не було закінченим) й Особливої частини КК України.

У підрозділі 1.2. “Створення терористичної групи чи терористичної організації як різновид тероризму” розглянуті співставлення вказаних категорій.

Дисертант стверджує, що поняття „тероризм” слід розглядати на трьох рівнях: 1) тероризм у вузькому розумінні, яким охоплюються вчинення чи погроза вчинення вибуху, підпалу чи інших загальнонебезпечних дій, які можуть спричинити загибель людей чи інші тяжкі наслідки та спрямовані на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи прийняти будь-яке рішення або утриматися від нього; 2) тероризм у широкому розумінні, яким охоплюється тероризм у вузькому розумінні й усі інші злочини терористичної спрямованості, тобто суспільно небезпечні діяння, які спрямовані на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи прийняти будь-яке рішення або утриматися від нього; 3) тероризм у самому широкому розумінні, яким охоплює тероризм у широкому розумінні, а також створення організованої терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності організованої терористичної групи чи терористичної організації.

При співставленні указаних рівнів поняття тероризму з тією термінологією, яка вживається в Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, автор робить висновок, що ці рівні відповідають таким поняттям, як „терористичний акт”, „злочини терористичної спрямованості”, „терористична діяльність”. Разом з тим звертає увагу на ту обставину, що в даному Законі при вживанні цих термінів не завжди враховується їх змістовне наповнення, що призводить до його суперечливості та необхідності внесення до Закону відповідних змін з метою приведення вживаних термінів у відповідність до змісту тих понять, які визначаються за допомогою цих термінів. Зокрема, у ст. 25 („Відповідальність за сприяння терористичної діяльності”) і ст. 26 („Засади міжнародного співробітництва у сфері боротьби з тероризмом”) вживається термінологія широкого плану („терористична діяльність”, „тероризм”, „терористичні акти чи злочини терористичної спрямованості”), то розділ ІІІ Закону „Проведення антитерористичної операції” містить тільки одне вузьке поняття „терористичний акт”, розділ ІV так і називається „Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом. Соціальна реабілітація осіб, які постраждали від терористичного акту”, у ст. 24 Закону („Відповідальність організації за терористичну діяльність”) вказується: „Організація, відповідальна за учинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується”.

При зіставленні текстів статей 25 і 26 Закону з текстом розділів ІІІ, ІV та статті 24 того ж Закону виходить, що антитерористичні операції можуть проводитись тільки з метою припинення дій, які передбачені ст. 258 КК („Терористичний акт”), а якщо скоюється інший злочин терористичної спрямованності (захоплення заручників, захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, напад на осіб чи установи, що мають міжнародний захист, тощо), то антитерористична операція не може проводитись, якщо особа постраждала не від терористичного акту, а від іншого злочину терористичної спрямованості, то вона не має права на відшкодування збитків, якщо організація є відповідальною за вчинення не терористичного акту, а іншого злочину терористичної спрямованості, то вона не може бути визнана за рішенням суду терористичною. З метою усунення зазначених недоліків дисертант пропонує внести зміни у Закон, якими вузький термін „терористичний акт” в указаних місцях замінити на більш широкий термін „терористична акція”, під яким розуміється безпосереднє вчинення як терористичного акту, так й іншого злочину терористичної спрямованості.

У той же час слід змінити назву ст. 258 КК України, оскільки вузьким поняттям „терористичний акт” тут охоплюються також ті діяння, які підпадають під ознаки ч. 4 ст. 258 КК, що терористичним актом назвати неможливо, тому що це вже тероризм у самому широкому розумінні. До того ж історично термін „терористичний акт” в українському законодавстві вживається лише стосовно діянь, пов’язаних з індивідуальними посяганнями проти державних чи громадських діячів, і в тому ж розумінні тепер вживається у кримінальному законодавстві Росії та Білорусі. Тому більш правильним вбачається назва ст. 258 КК України „Тероризм”.

У підрозділі 1.3. “Створення терористичної групи чи терористичної організації як різновид організованої злочинності” розглянуті питання співвідношення таких категорій, як організовані терористичні групи чи терористичні організації та організовані групи чи злочинні організації. Дисертантом зроблені висновки, що організованим терористичним групам і терористичним організаціям притаманні ті ж системно-структурні ознаки, що притаманні організованим групам і злочинним організаціям, але при цьому викликає сумнів правильність віднесення до числа ознак злочинної організації спрямованості на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. По-перше, сама тяжкість злочину не впливає на стійкість, наявність чи відсутність системно-структурної побудови злочинного об’єднання, це взагалі не є системно-структурною ознакою. По-друге, це може призвести до необґрунтованого послаблення боротьби з організованою злочинністю, оскільки реальні злочинні організації (в тому числі й організації терористичні) при відсутності цієї ознаки штучно переводитимуться до розряду організованих груп. Тому вбачається за необхідне цю ознаку виключити з ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 255 КК України.

Організовані терористичні групи та терористичні організації відрізняються від інших організованих груп та злочинних організацій наявністю в їхній діяльності чинника цілеспрямованого залякування населення як засобу досягнення поставленої мети. Саме цим злочини терористичної спрямованості відрізняються від усіх інших злочинів, у тому числі й від злочинів з ознаками тероризування, де залякування здійснюється не на соціальному, а на індивідуальному чи вузько-груповому рівні. Терористичного характеру можуть набути багато насильницьких діянь, тому, на думку дисертанта, немає сенсу при визначенні злочинів терористичної спрямованості давати перелік конкретних статей, оскільки діяння, що підпадають під ознаки однієї й тієї ж статті, залежно від наявності або відсутності чинника залякування населення, може або мати, або не мати терористичний характер. Більш продуктивним вбачається в Законі України „Про боротьбу з тероризмом” дати загальне поняття злочинів терористичної спрямованості, а ч. 4 ст. 258 КК доповнити приміткою, в якій визначити загальні ознаки організованої терористичної групи чи терористичної організації.

Розділ 2. „Кримінально-правова характеристика створення терористичної групи чи терористичної організації” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт злочину” дан аналіз об’єкта злочину. Дисертант стверджує, що створення терористичних груп та терористичних організацій є складним і багатооб’єктним діянням, кінцеві цілі якого можуть бути найрізноманітнішими, а як засоби залякування населення можуть використовуватися різні види злочинних дій і торкатися різних сфер життєдіяльності людей. За кінцеву мету терористи можуть ставити спонукання адресатів впливу до поступок в економічному, політичному, національному, соціальному або інших напрямках, а як засіб залякування використовувати вчинення вибухів, підпалів, втручання в діяльність ЕОМ, викрадення людей, особливо з владних структур, або іноземних громадян. При цьому їхні діяння можливо розцінювати як терористичні лише тоді, коли невід’ємним структурним елементом, що пов’язує допоміжну дію з кінцевим результатом, виступає залякування населення. Створення ж у суспільстві обстановки страху, пригніченості є нічим іншим як посяганням на громадську безпеку, але саме ця спрямованість і є стрижнем діяльності організованих терористичних формувань і тим стрижнем, який, незалежно від конкретного виду злочинних посягань, дозволяє об’єднати їх в одну категорію – категорію терористичних груп і організацій - та сконструювати єдиний склад у Кримінальному кодексі. Тому, незважаючи на те, що для терористів порушення громадської безпеки є допоміжною дією до досягнення кінцевої мети, у складі злочину як основний об’єкт доцільно передбачити саме громадську безпеку і розташувати цей склад злочину в розділі „Злочини проти громадської безпеки”.

Крім того, сам факт створення терористичної організації (групи) є посяганням на громадську безпеку, оскільки існування такого утворення, постійно готового до вчинення терористичних діянь, вже становить собою небезпеку як для суспільств загалом, так і для окремих громадян.

У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона злочину” розглянуті форми вчинення аналізуємого злочину. Визначено, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 258 КК України, може бути виражена в п’яти формах: 1) створення терористичної групи чи терористичної організації; 2) керівництво такою групою чи організацією; 3) участь у терористичній групі чи організації; 4) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню терористичної групи чи терористичної організації; 5) матеріальне, організаційне чи інше сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації.

В юридичній літературі зміст цих форм зазвичай не розкривається, а робиться посилання на коментарі стосовно ч. 1 ст. 255, ст. 256, 257 КК, однак порівняння положень, що містяться в цих статтях і в ч. 4 ст. 258 КК, свідчить, що вони далеко не ідентичні.

У складі злочину, передбаченому ч. 4 ст. 258 КК, на відміну від ознак складу ч. 1 ст. 255 КК, не вказані як окремі форми терористичної діяльності такі, як участь у злочинах, вчинених такою організацією (групою), а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників терористичних організацій або організованих терористичних груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення терористичної діяльності чи координації дій об’єднань терористичних організацій або організованих терористичних груп. Однак ці спеціальні форми терористичної діяльності цілком можуть бути охоплені тими формами, які вказані в ч. 4 ст. 258 КК. Особливість участі у злочинах, вчинених терористичною організацією (групою), полягає в тому, що особи, які вчинюють ці діяння, не брали участі в її створенні, не були керівниками або учасниками цього формування, тому цю форму терористичної діяльності можна розглядати як різновид сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Що стосується організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників терористичних організацій або організованих терористичних груп, залежно від цілей цієї зустрічі (сходки) і тих функцій, котрі виконувала особа, її дії можуть кваліфікуватися як створення нової організації або як керівництво, участь чи сприяння створенню або діяльності терористичного об’єднання.

Сприяння як форма об’єктивної сторони передбачене в ч. 4 ст. 258 КК у двох різновидах: 1) сприяння створенню і 2) сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Основними відмінними ознаками сприяння, що дозволяють відокремити його від інших форм об’єктивної сторони даного складу злочину, є те, що воно вчинюється особою, яка не є учасником цієї терористичної організації (групи). Згідно з ч. 4 ст. 258 КК відповідальність за сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації настає в рівній мірі й незалежно від того, чи було це сприяння заздалегідь обіцяним, чи заздалегідь не обіцяним. Можна констатувати, що закону в цьому випадку притаманна повна ясність і завершеність, чого не можна сказати про сприяння створенню або діяльності інших злочинних організацій. У цій частині законодавство вбачається недопрацьованим і суперечливим, оскільки в ч. 1 ст. 255 КК вказується на сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або груп і не вказується на те, яке сприяння тут мається на увазі – заздалегідь обіцяне чи заздалегідь не обіцяне, а в ст. 256 КК встановлюється відповідальність за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій, однак не вирішені питання про відповідальність за заздалегідь обіцяне сприяння діяльності, а також за заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне сприяння створенню злочинної організації. З метою усунення існуючих суперечностей і приведення до однаковості положень, які містяться в ч. 1 ст. 255, ст. 256 і ч.4 ст. 258 КК, дисертантом пропонується внести слідуючи зміни у кримінальне законодавство: 1) у ч. 1 ст. 255 КК слова „чи сприяння” – виключити; 2) статтю 256 КК назвати „Сприяння створенню або діяльності злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності” та відповідно до назви сконструювати ознаки даного складу злочину.

У ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” передбачена і така форма терористичної діяльності, як пропаганда і поширення ідеології тероризму. Однак в цій частині кримінальний закон, на думку дисертанта, повинен мати не загальну, а конкретну дію. Сама по собі терористична ідеологія не може бути об’єктом кримінально-правової заборони. Інша справа, якщо особи, які здійснюють пропаганду і поширення ідеології тероризму, є членами терористичної організації (групи) і виконують цю діяльність в інтересах даного угруповання, або ж, хоча і не є членами терористичного формування, але виконують цю діяльність за завданням і в інтересах конкретної завідомо терористичної організації (групи). У цьому випадку вчинювані ними пропаганда і поширення ідеології тероризму виступатимуть як один з різновидів участі або сприяння терористичній діяльності, і саме за участь або сприяння тут може наставати кримінальна відповідальність.

Розглядаючи об’єктивну сторону злочину та складу злочину, автор виходить із того, що усяке діяння в реальній дійсності породжує ті чи інші наслідки, як немає злочину без об’єкта, так і немає злочину без наслідків, тому не існує безнаслідкових злочинів, а існують у КК склади злочинів без вказівки на ознаки наслідків як обов’язкові ознаки складу. Саме таким є склад ч. 4 ст. 258 КК, в якому вказані ознаки діянь, але відсутні ознаки наслідків, проте це не означає, що ці діяння не породжують ніяких наслідків. Сам факт створення терористичної організації (групи) є посяганням на громадську безпеку і реально породжує загрозу в суспільстві. Крім того, створення терористичного формування призводить до реальної можливості настання численних наслідків у різних сферах життєдіяльності людей, оскільки злочини терористичної спрямованості за своєю суттю є багатооб’єктними. Тим більше багатооб’єктною є й сама реально існуюча терористична діяльність терористичних