КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СЕРГІЄНКО НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 341.01+342.565.5

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ОРГАНАМИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

(ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД)

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Мартиненко Петро Федорович

Міжнародний Соломонів університет (м. Київ),

Декан юридичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Денисов Володимир Наумович

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,

завідувач відділу міжнародного права

кандидат юридичних наук, доцент Шевчук Станіслав Володимирович,

директор Центру європейського та порівняльного права при Міністерстві юстиції України

Провідна установа

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

(м. Харків).

Захист відбудеться “01” березня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 36/1,зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 001033,м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий 30 січня 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради | Бурлай Є.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема узгодженості та взаємодії міжнародно-правового та національно-правового механізмів регулювання суспільних відносин є традиційною в науці міжнародного права. І це закономірно, оскільки для реалізації міжнародно-правових норм необхідні адекватні дії внутрішньодержавних органів влади (законодавчої, виконавчої та судової), які в сукупності забезпечували б належне виконання державою міжнародно-правових зобов’язань. Належна внутрішньодержавна імплементація норм міжнародного права, яка остаточною мірою втілюється у відповідних актах правозастосування, становить важливу умову ефективного функціонування всього механізму міжнародно-правового регулювання.

Проте, місце та роль судових органів держави, які виступають основною ланкою застосування правових норм, і, зокрема, органів конституційної юрисдикції, в механізмі імплементації норм міжнародного права ще не отримала належного висвітлення в міжнародно-правових дослідженнях і на сьогодні становить актуальну проблему. Причетність органів конституційної юрисдикції як до норм національного, так і норм міжнародного права обумовлює необхідність існування адекватного механізму їх застосування і водночас приведення у відповідність до міжнародно-правових зобов’язань держави національно-правових актів. В цьому плані актуальним є дослідження теоретичних та практичних аспектів застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції як в Україні, так і у інших державах європейського регіону, враховуючи накопичений останніми значний досвід застосування міжнародного права в національному судочинстві.

Актуальність дослідження обумовлена, крім того, потребами уніфікації та гармонізації законодавства в європейському регіоні, а також роллю органів конституційної юрисдикції в процесі захисту прав особи та у вирішенні спеціальних питань конвенційності національних законів європейських держав.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація є складовою комплексної науково-дослідної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”, науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” (державний реєстраційний № 011БФ048-01).

Мета і задачі дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції й розробка на цій основі науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо застосування норм міжнародного права національним органом конституційної юрисдикції.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні задачі:

- узагальнення сучасного бачення співвідношення міжнародного та національного права з урахуванням історичних аспектів становлення та розвитку концепцій такого співвідношення, а також форм та засобів запровадження до національних правових систем норм міжнародного права;

- виявлення особливостей конституційної імплементації норм міжнародного права та місця, ролі і функцій органів конституційної юрисдикції держав-членів Ради Європи, серед них - України, в системі внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права;

- характеристика функцій контролю конституційності міжнародних договорів; контролю відповідності норм національних законів положенням Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року; контролю відповідності норм національних законів міжнародним договорам, а також досвіду їх здійснення органами конституційної юрисдикції європейських держав;

- узагальнення правових наслідків та особливостей міжнародно-правової мотивації актів, що приймаються органами конституційної юрисдикції європейських держав при застосуванні норм міжнародного права;

- виявлення особливостей конституційної юрисдикції України в питаннях застосування норм міжнародного права.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес міжнародно-правового регулювання суспільних відносин через застосування національними органами конституційної юрисдикції норм міжнародного права.

Предметом дисертаційного дослідження є особливості процесу застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції європейських держав (включно України).

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склали традиційні загальнонаукові та спеціально-наукові методи, що використовуються в науці міжнародного права. Так, у дисертаційному дослідженні використано метод порівняльного правознавства (порівняльно-правовий метод), за допомогою якого вивчалися особливості застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції європейських держав; метод комплексного аналізу - для дослідження окремих видів конституційного контролю; метод системного аналізу - для вивчення процесу здійснення органами конституційної юрисдикції функцій, пов’язаних з міжнародно-правовими зобов’язаннями держави; історичний метод - для дослідження становлення і розвитку наукової думки щодо співвідношення норм міжнародного та національного права.

Наукова новизна одержаних результатів. В дослідженні запропоновано комплексне бачення процесу здійснення органами конституційної юрисдикції внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права, а також висновки щодо правових наслідків застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням ролі органів конституційної юрисдикції в механізмі внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права. Основними положеннями, які характеризують її наукову новизну, є:

1. В роботі узагальнено сучасні концепції співвідношення міжнародного та національного права, а також способи імплементації норм міжнародного права. Конституційний механізм імплементації визначається прийнятим в державі загальним підходом до запровадження та визначення місця норм міжнародного права в національних правових системах.

2. Визначено роль, місце та функції органів конституційної юрисдикції європейських держав в системі внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права (зокрема, функції контролю конституційності міжнародних актів, контролю конвенційності національних законів, контролю відповідності національних законів нормам міжнародних договорів).

3. Проаналізовано функцію контролю конституційності міжнародних договорів, що здійснюється у формі попереднього (превентивного, контролю a priori) та наступного контролю (репресивного, контролю a posteriоri). В європейських державах ці форми визначаються конституцією держави та спеціальним законодавством.

4. Доведено, що контроль конвенційності національного закону є встановленням відповідності його або його окремих положень основоположним договорам Європейського Союзу та Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року. Йдеться про нову контрольну функцію органів конституційної юрисдикції європейських держав, в конституціях яких визнано пріоритет норм щодо захисту прав людини.

5. Виявлено, що закріплення повноважень по контролю відповідності національних законів нормам укладених міжнародних договорів є свідченням стійкої тенденції в практиці органів конституційної юрисдикції європейських держав, оскільки цей контроль дозволяє ефективно адаптувати норми національного законодавства до міжнародно-правових зобов’язань держави.

6. Встановлено, що в залежності від форми контролю конституційності міжнародних договорів до правових наслідків рішень органів конституційної юрисдикції відносять:

- у випадку визнання цим органом неконституційним міжнародного договору, який не набув чинності для держави, можливим є перегляд Конституції держави або застосування інституту застережень до міжнародного договору;

- у разі визнання неконституційним чинного для держави міжнародного договору, міжнародний договір втрачає чинність для держави з моменту, визначеного в рішенні органу конституційної юрисдикції, компетентним органом державної влади виноситься рішення про денонсацію неконституційного міжнародного договору або його дія призупиняється в інший спосіб.

7. Визначено, що міжнародно-правова мотивація рішень органів конституційної юрисдикції визначає правову позицію органу конституційної юрисдикції щодо застосування норм міжнародного права та їх тлумачення з урахуванням їх специфіки та наявної практики.

8. Виявлено, що особливістю конституційної юрисдикції України є здійснення Конституційним Судом України функції контролю конституційності договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, а також чинних міжнародних договорів України. Функція контролю конвенційності національних законів та функція контролю відповідності національних законів міжнародним договорам України фактично здійснюються Конституційним Судом України, проте остаточного законодавчого закріплення не набули.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх використання в роботі Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Міністерства юстиції України, у практиці судів загальної юрисдикції. В роботі сформульовано конкретні пропозиції по вдосконаленню матеріально-правового регулювання застосування норм міжнародного права Конституційним Судом України та правових наслідків встановлення невідповідності міжнародних договорів Конституції України. Практичні рекомендації автора з цього приводу направлено до Верховної Ради України з метою можливого врахування при роботі над проектом нової редакції Закону України “Про міжнародні договори України”. На думку автора, в цьому Законі доцільно закріпити право Конституційного Суду України надавати висновки щодо конституційності чинних міжнародних договорів України та міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, а також заборонити введення в дію та застосування визнаного Конституційним Судом України неконституційним міжнародного договору, внесеного до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість.

Теоретичні положення, обґрунтовані автором у дисертаційному дослідженні, використано в навчальному процесі при проведені практичних занять із курсів “Порівняльне конституційне право”, “Правничі системи сучасності”.

Апробація результатів дисертації.

Основні наукові положення дисертації оприлюднено у виступах на: міжнародному семінарі “Дія норм міжнародно-правових документів у національному законодавстві”, організованому Консорціумом “Верховенство права”, Венеціанською комісією Ради Європи та Місією ОБСЄ в Україні, 7-8 жовтня 1998 року (м. Львів); науково-практичній конференції 20 квітня 1999 р. в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ); міжнародному семінарі “Відносини між конституційним судом та омбудсменом в контексті захисту прав людини”, організованому Конституційним Судом України, Венеціанською Комісією Ради Європи, АРД/Чеккі Консорціумом “Верховенство права” та Німецьким Фондом міжнародно-правового співробітництва, 1-2 липня 1999 року (м. Київ); міжнародному семінарі “Виконання рішень конституційних судів” 28-29 жовтня 1999 року (м. Київ); Конференції керівників Секретаріатів Конституційних судів, 25-26 листопада 1999 року (м. Київ); науково-практичній конференції 24-25 квітня 2003 р. в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ), міжнародному семінарі “Юридична методологія – основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС”, 13-14 листопада 2003 року (м. Київ).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладено дисертантом у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертаційної роботи обумовлені метою і характером задач дослідження. У відповідності з ними дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 227 сторінок, в тому числі 25 сторінок - список використаних джерел із 227 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, зв’язок з науковими програмами, планами, темами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сформульована мета і завдання дослідження, дається характеристика об’єкту, предмету та використаних методів дослідження, викладається наукова новизна та основні наукові положення, які виносяться на захист, продемонстровано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, апробація та практичні можливості впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Конституційна юрисдикція в системі внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права”, який містить три підрозділи, автором досліджуються сучасний стан співвідношення норм міжнародного та національного права, розглядаються поняття та суть внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права та визначаються місце і роль органів конституційної юрисдикції як органів внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права.

У першому підрозділі “Концепція імплементації в науці міжнародного права” дисертант досліджує концепції співвідношення міжнародного та національного права з урахуванням сучасних наукових підходів. Автор доходить висновку про те, що від концепції, закріпленої в Конституції держави, залежить реалізація міжнародних зобов’язань держави на національному рівні.

Автором проаналізовано теоретичні позиції щодо співвідношення норм міжнародного та національного права, сформульовані в науках міжнародного права та конституційного права зарубіжних країн. На результати дисертації суттєвою мірою вплинули праці Д. Анцилотті, А.Ш.Арутюняна, Г.Г. Арутюняна, І. Баршица, О. Бланкенагеля, С.В. Боботова, Л.Ф. Браво, Я. Броунлі, В.Г. Буткевича, М.В. Вітрука, А.С. Гавердовського, В. Даневського, В.К. Дябло, Б.С. Ебзєєва, М.Л. Ентіна, І. Зайдль-Гогенвельдерна, О.В. Задорожнього, Д.Л. Златопольського, Г.В.Ігнатенка, О. Кайла, О. Камі, Г. Кельзена, І.І. Лукашука, Д.Б. Лєвіна, Ф. Люшера, В.В. Маклакова, П.Ф.Мартиненка, М. Мерлен-Демартіс, Л.Х. Мінгазова, Н.В. Міронова, М.О.Мітюкова, Р.А. Мюллерсона, Нгуен Куок Диня, М.А. Нуделя, Ж.Й. Овсепян, П.М. Радойнова, Б.О. Страшуна, М.В. Тесленко, О.І. Тіунова, Б.М. Топорніна, Г. Тріпеля, В.О. Туманова, Є.Т. Усенка, Л. Фаворо, Г.Г. Фітцморіса, М.Фромона, А. Цорна, С.В.Черніченка, В.Є. Чиркіна, В.М .Шаповала, С.В.Шевчука, Ю.Л. Шульженко Б.В.Щетініна та інших вчених. Огляд наявних теорій та доктринальних підходів до проблеми співвідношення

норм міжнародного та національного права дав підстави стверджувати, що моністична теорія примату міжнародного права набуває зростаючого впливу при визначенні теоретичних основ реалізації норм міжнародного права на національному рівні. При цьому взаємозалежність міжнародної та національної систем права проявляється як в масштабних взаємовпливах цих систем, так і тому, що національні правові системи все більшою мірою узгоджуються з міжнародними принципами та нормами.

Створення міжнародно-правових норм – важливий аспект діяльності суб'єктів міжнародного права, проте вирішального значення набуває аспект їх практичної реалізації. У теорії міжнародного права та практиці європейських країн досліджено ряд способів введення норм міжнародного права до внутрішньодержавного права, відносячи до основних способів відсилання, рецепцію та інкорпорацію. Інші способи (наприклад, легітимація або трансформація) можуть розглядатися як допоміжні.

У другому підрозділі “Конституційна імплементація норм міжнародного права” дисертант аналізує теоретичні та практичні аспекти співвідношення норм міжнародного та внутрішньодержавного права і на цій основі досліджує питання про різні шляхи конституційної імплементації норм міжнародного права до національних правових систем, маючи на увазі весь спектр норм міжнародного права – від загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, норм міжнародних договорів, актів міжнародних організацій до рішень міжнародних судових установ. На думку автора, на процес конституційної імплементації норм міжнародного права до національних правових систем значною мірою вплинули історичні чинники, проте в результаті було визнано не тільки пріоритет норм міжнародного права, але й була забезпечена відповідність їм національного законодавства. При цьому автор обгрунтовує висновок про те, що окрему групу склали Конституції ряду країн, які пов’язали визнання загальновизнаних принципів та норм міжнародного права виключно із здійсненням зовнішньополітичної діяльності країни.

Автором досліджено різні правові режими місця міжнародного договору в системі національного законодавства, в тому числі в аспекті його співвідношення з Конституцією. Ці режими можна класифікувати наступним чином: рівний статус Конституції та міжнародного договору; пріоритет міжнародних договорів з питань захисту прав людини перед нормами національного права; пріоритет міжнародних договорів, укладених в межах Європейського Союзу, перед нормами національного права; пріоритет міжнародних договорів перед нормами національного законодавства; рівний статус міжнародних договорів та національних законів.

За висновком автора, статутам міжнародних організацій як окремим видам міжнародних договорів на конституційному рівні надається пріоритет перед нормами національних законів, проте можливості конституційної імплементації рішень міжнародних судових органів у внутрішньодержавному праві не закріплюються з огляду на юридичну природу та особливості механізму виконання останніх.

У третьому підрозділі “Органи конституційної юрисдикції як органи внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права” дисертант досліджує правову природу конституційного контролю, історичні етапи формування органів, які здійснюють функції конституційного контролю; розглядає різні моделі функціонування органів конституційної юрисдикції європейського регіону.

Автор окреслює різні підходи до класифікації повноважень органів конституційної юрисдикції, поділу їх на певні види. За його висновком, поряд із повноваженнями щодо судового конституційного контролю національних правових актів за органами конституційної юрисдикції можуть закріплюватися також повноваження щодо судового конституційного контролю актів міжнародного права. Автор визначає їх як міжнародно-релевантні повноваження органів конституційної юрисдикції, тобто такі, що пов’язані з міжнародним правом).

Дисертант зазначає, що посилення ролі міжнародного права викликало нові форми контролю відповідності міжнародних зобов’язань Конституціям держав. Здійснювана органами конституційної юрисдикції функція конституційного контролю зводиться до: контролю конституційності міжнародних актів; контролю відповідності нормативних актів держави загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права; контролю відповідності норм національних законів положенням Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року (контроль конвенційності); контролю відповідності національних законів міжнародним договорам держави.

У другому розділі “Функції органів конституційної юрисдикції в системі внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права” досліджуються питання повноважень органів конституційної юрисдикції щодо контролю конституційності міжнародних договорів, контролю конвенційності національних законів та контролю відповідності національних законів міжнародним договорам держави.

У першому підрозділі “Контроль конституційності міжнародних договорів” аналізуючи одну з головних функцій органів конституційної юрисдикції, автор розрізняє попередній (перевірка конституційності норм міжнародного договору до набуття ним чинності для держави) та наступний конституційний контроль (перевірка конституційності міжнародних договорів, які вже набули чинності для держави).

Законодавство ряду європейських країн надає органам конституційної юрисдикції повноваження здійснювати як попередній, так і наступний контроль конституційності. На думку дисертанта, попередній контроль конституційності міжнародних договорів сприяє стабільності як законодавства країни, так і її правової системи в цілому, усуваючи можливість зміни норм Конституції держави, а також наступного скасування нормативних актів, виданих на основі та на виконання міжнародного договору, визнаного неконституційним. Як правило, попередній конституційний контроль міжнародних договорів передбачається в державах, де Конституція або забороняє укладати міжнародні договори, що їй протирічать, або укладання таких міжнародних договорів має наслідком внесення змін до самої Конституції.

За висновком автора, основним недоліком у разі, якщо застосовується тільки попередній конституційний контроль, є неможливість визнання неконституційним міжнародного договору, якщо це буде виявлено в процесі правозастосовчої діяльності, а також у випадку суттєвої зміни умов, за яких він був прийнятий і які можуть обумовлювати його неконституційний характер.

В діяльності органів конституційної юрисдикції європейських держав досить поширеним є також наступний контроль конституційності міжнародних договорів (контроль після надання державою згоди на його обов’язковість).

На думку автора, головна перевага наступного контролю полягає в тому, що орган конституційної юрисдикції, не втручаючись у процес правотворчості, отримує можливість перевіряти конституційність міжнародного договору з урахуванням практики його застосування як іншими державами-учасницями, так і своїми національними судами та органами управління. Застосування державами цієї форми контролю набуло важливого значення в сфері захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Дисертант відмічає, що окремим досить важливим питанням при вирішенні справ щодо конституційності міжнародних договорів є питання процедури розгляду та вирішення справ, яке отримало назву ”конституційне судове провадження”.

У другому підрозділі “Контроль конвенційності національних законів” дисертант розглядає питання контролю відповідності національних законів положенням Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року. Аналізується нова функція органів конституційної юрисдикції європейських держав та розглядаються повноваження зазначених органів.

Дисертант зауважує, що нове ставлення до питань прав людини і основних свобод ознаменувало і новий підхід до захисту цих прав і свобод. Разом з тим, більшість органів конституційної юрисдикції європейських держав чітко визначених повноважень щодо контролю конвенційності не мають і застосовують положення Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року як допоміжний елемент у процесі мотивації своєї позиції.

Судова практика європейських держав свідчить, що найбільш поширеними порушеннями прав та свобод людини, які розглядалися органами конституційної юрисдикції, були: права на свободу та особисту недоторканність; права на справедливий і публічний судовий розгляд; права на повагу до приватного і сімейного життя; права на свободу мирних зборів та свободу асоціацій; права на вільні вибори; свободи вираження поглядів; свободи пересування; питань заборони дискримінації та захисту права власності.

У третьому підрозділі “Контроль відповідності національних законів нормам міжнародних договорів” дисертант розглядає питання контролю відповідності національних законів нормам укладених державою міжнародних договорів. Так, зокрема, він зауважує, що в більшості європейських країн при здійсненні контролю відповідності органи конституційної юрисдикції визначають узгодженість положень національного закону з нормами міжнародного договору за умови, що такий міжнародний договір відповідає Конституції держави. В той же час, дисертант звертає увагу на те, що встановлення конституційності закону є необов’язковим, адже презюмується, що законодавчий орган повинен приймати акти, які б відповідали положенням Конституції.

На думку автора, функцію контролю відповідності національних законів міжнародним договорам можна вважати похідною. Разом з тим, Конституції ряду держав Європи, встановлюючи перевагу норм міжнародного права над нормами національного права, надають саме органам конституційної юрисдикції право розглядати справи щодо відповідності положень законів держави нормам міжнародних договорів. Як правило, держави підходять до цього питання комплексно: разом із встановленням пріоритету норм міжнародного права встановлюються і повноваження органів держави щодо контролю відповідності. Зазначається, що предметом розгляду при цьому контролі були здебільшого питання захисту прав особи в судовому процесі, соціального захисту, питання регулювання підприємницької діяльності.

У третьому розділі “Форми застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції” дисертант досліджує питання місця та ролі актів органів конституційної юрисдикції, а також елементи міжнародно-правової мотивації цих актів.

У першому підрозділі “Акти органів конституційної юрисдикції в системі внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права” з метою виявлення особливостей, які склалися в правових системах європейських держав, автором проаналізовано: принципи юридичної сили актів органів конституційної юрисдикції (загальнообов'язковість, остаточність, публічність); порядок та час набуття чинності цими актами (прийняття, оголошення, опублікування); форми актів органів конституційної юрисдикції (рішення, постанови, висновки, декларації); правова природа і юридичні наслідки рішень прийнятих у порядку попереднього та наступного контролю конституційності міжнародних договорів.

Дисертант доходить висновку, що акти органів конституційної юрисдикції, а також їх юридичні наслідки щодо встановлення конституційності міжнародних договорів в залежності від стадії їх укладення є обгрунтованим з позиції міжнародного права. Автор зауважує, що вирішення питання про надання згоди на обов’язковість міжнародного договору для держави є суверенним, невід’ємним правом держави як суб’єкта міжнародного права, і тому після визнання міжнародного договору неконституційним у порядку попереднього контролю конституційності відмова в будь-який спосіб від прийняття державою міжнародно-правових зобов’язань не означає порушення цих зобов’язань. В той же час, остаточно погодившись на обов’язковість міжнародного договору, держава повинна дотримуватися його положень. Будь-які ухилення держави від виконання міжнародного договору, зокрема, визнання його неконституційним та неможливості узгоджуючого тлумачення норм міжнародного договору і конституційних приписів, вимагають погодження з іншими сторонами міжнародного договору.

Автор обстоює висновок, що в залежності від особливостей регулювання процедури конституційного контролю та від характеру підсумкових оцінок в питання контролю конституційності міжнародних договорів, а також відповідності актів національного законодавства нормам міжнародних договорів, виділяються наступні форми підсумкових актів органів конституційної юрисдикції: рішення; постанова; висновок; декларація. Розбіжності в назві актів органів конституційної юрисдикції не впливають на юридичну силу самого акту та його правові наслідки.

Дисертант вказує, що акти органів конституційної юрисдикції в порядку попереднього контролю конституційності міжнародних договорів є остаточними і не підлягають перегляду (за виключенням тих, випадків, коли незважаючи на неконституційність, рішення щодо надання згоди на обов’язковість такого міжнародного договору остаточно приймає парламент).

Автор зазначає, що одним з головних наслідків визнання неконституційним міжнародного договору, згоду на обов’язковість якого ще не надано, в деяких європейських державах є перегляд конституційних положень.

Враховуючи значні особливості та результати наступного контролю конституційності міжнародних договорів, можна виділити такі рішення органів конституційної юрисдикції: визнання міжнародного договору конституційним; визнання міжнародного договору неконституційним; втрата чинності для держави неконституційного міжнародного договору (з визначенням або певного строку або без будь-яких застережень).

У другому підрозділі “Міжнародно-правова мотивація рішень органів конституційної юрисдикції” дисертантом розглядаються загальні положення та класифікація аспектів міжнародно-правової мотивації.

Відмічається, що при розгляді справ органи конституційної юрисдикції часто стикаються з серйозною проблемою, тлумаченням норм міжнародного права. При цьому автор зазначає, що, розглядаючи питання застосування цих норм, більшість вчених-юристів обходять мовчанням проблему тлумачення норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції європейських держав.

Автор зауважує, що посилання на норми міжнародного права при розгляді конкретних справ фактично призводить до того, що органи конституційної юрисдикції надають в своїх рішеннях і міжнародно-правову мотивацію. При цьому автор обстоює висновок, що міжнародно-правова мотивація відрізняється від звичайного посилання тим, що органи конституційної юрисдикції вказують не тільки на відповідні міжнародні акти, але й надають їх розширене тлумачення, враховуючи як специфіку норм міжнародного права, так і практику їх застосування.

Використання методів системного та комплексного аналізу дало автору можливість встановити і класифікувати випадки міжнародно-правової мотивації своїх рішень у практиці органів конституційної юрисдикції європейських держав. Дисертант доходить висновку про те, що міжнародно-правова мотивація актів органів конституційної юрисдикції є правовою позицією органу конституційної юрисдикції по відношенню до застосування під час розгляду справи відповідних норм міжнародного права, а також їх тлумачення. В зв’язку з цим міжнародно-правова мотивація розглядається в якості нормативного або казуального тлумачення норм міжнародного права.

У третьому підрозділі “Особливість конституційної юрисдикції України” дисертантом розглядаються питання застосування норм міжнародного права Конституційним Судом України.

Проаналізувавши практику розгляду Конституційним Судом України справ, в яких були застосовані норми міжнародного права, дисертант доходить висновку про те, Конституційний Суд України здійснює контроль конституційності міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість та чинних міжнародних договорів України.

Конституційний Суд України неодноразово здійснював функцію контролю конвенційності національних законів з урахуванням тлумачення положень Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, яке надане Європейським судом з прав людини. Одночасно, автор вказує і на можливість реалізації Конституційним Судом України функції контролю відповідності національних законів міжнародним договорам України. Досвід конституційної юрисдикції в Україні свідчить про певні тенденції здійснення Конституційним Судом України усіх притаманних функцій європейських органів конституційної юрисдикції щодо застосування норм міжнародного права.

За результатами дисертаційного дослідження автором обґрунтовуються наукові висновки:

- в сучасних умовах розвитку міжнародних відносин, зважаючи на посилення взаємодії міжнародного права з національним правом, а також встановлення узгодженості між правопорядками різних держав, що досягається завдяки зростаючій силі міжнародного права, моністична концепція примату міжнародного права набула більш суттєвого обгрунтування в доктрині міжнародного права. Міжнародне право не встановлює способів внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права, проте в доктрині розрізняються відсилання, рецепція та інкорпорація як основні способи імплементації; легітимація або трансформація розглядаються в якості допоміжних.

- конституційний механізм імплементації норм міжнародного права характеризується різними підходами в питаннях запровадження та визначення місця норм міжнародного права в національних правових системах. Імплементовані до правової системи загальновизнані принципи та норми міжнародного права носять або абсолютний характер, або обмежуються сферою зовнішньополітичної діяльності. За міжнародними договорами, імплементованими до системи національного законодавства, можуть бути закріплені наступні правові режими: рівний статус між Конституцією та міжнародним договором; пріоритет міжнародних договорів з питань захисту прав людини перед нормами національного права; примат міжнародних договорів, укладених в межах Європейського Союзу перед нормами національного права; примат міжнародних договорів перед нормами національного законодавства та рівний статус міжнародних договорів та національних законів. Статутам міжнародних організацій як окремим видам міжнародних договорів на конституційному рівні надається пріоритет перед нормами національних законів. Сучасною тенденцією є закріплення в конституціях держав європейського регіону безпосередньої дії норм актів міжнародних організацій у внутрішньодержавному праві. Питання конституційної імплементації рішень міжнародних судових установ у внутрішньодержавному праві не закріплюються в силу юридичної природи цих рішень та особливостей механізму їх виконання.

- контроль конституційності міжнародних договорів є встановленням органом конституційної юрисдикції відповідності Конституції держави норм міжнародного договору. Контроль конституційності міжнародних договорів в залежності від часу здійснення має дві форми: попередній конституційний контроль (превентивний, контроль a priori) та наступний конституційний контроль (репресивний, контроль a posteriоri).

- контроль конвенційності національних законів є встановленням відповідності національного закону чи його окремих положень основоположним договорам Європейського Союзу та Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року. Нова функція контролю здебільшого обмежена лише встановленням відповідності національних законів положенням Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, зважаючи на те, що не усі держави є членами Європейського Союзу.

- контроль відповідності національних законів міжнародним договорам є встановленням узгодженості положень національних законів з нормами міжнародних договорів за умови, що такі міжнародні договори відповідають Конституції держави.

- в залежності від порядку розгляду справ, а також форми прийнятого акту, розрізняють порядок і визначають час набуття чинності актом органу конституційної юрисдикції. У справах щодо встановлення відповідності Конституції норм міжнародних договорів, а також щодо узгодженості національних правових актів з міжнародно-правовими зобов’язаннями держави, акти органів конституційної юрисдикції набувають чинності: з моменту прийняття; оголошення; опублікування; з часу, визначеному в акті.

- за результатами попереднього контролю конституційності міжнародних договорів приймається відповідний акт, в якому вказується або про повну чи часткову конституційність міжнародного договору, або про повну невідповідність Конституції міжнародного договору. Такі акти є такими, що зобов’язують орган, який надає згоду на обов’язковість для держави міжнародно-правових зобов’язань. До правових наслідків визнання неконституційним міжнародного договору, який не набув чинності для держави, можуть бути віднесені: перегляд Конституції держави або якщо це неможливо, то застосування інституту застережень до міжнародного договору.

Прийняття актів органами конституційної юрисдикції щодо неконституційності чинного для держави міжнародного договору мають наступні юридичні наслідки: міжнародний договір втрачає чинності для держави з моменту визначеному в рішенні органу конституційної юрисдикції; уповноваженим органом державної влади приймається рішення про денонсацію неконституційного міжнародного договору або дія міжнародного договору призупиняється в іншій спосіб.

- міжнародно-правова мотивація рішень органів конституційної юрисдикції є правовою позицією органу конституційної юрисдикції щодо застосування норм міжнародного права та їх тлумачення з урахуванням їх специфіки та наявної практики Міжнародно-правова мотивація розглядається в якості нормативного або казуального тлумачення.

- особливість конституційної юрисдикції України полягає в наявності функції контролю конституційності міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість та чинних міжнародних договорів України. Функція контролю конвенційності національних законів та функція контролю відповідності національних законів міжнародним договорам України фактично здійснюються Конституційним Судом України, проте остаточного законодавчого закріплення не набули.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладені в наступних наукових працях:

Сергієнко Н.М. Застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції: досвід Конституційної Ради Франції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – 1999. – Випуск 13 (частина ІІ). – С. 78-85.

Сергієнко Н.М. Суди як органи національного застосування норм міжнародного права // Вісник Київського Університету. Серія Міжнародні відносини. – 1999. - №12. – С. 54-57.

Сергієнко Н.М. Вплив рішень Конституційного Суду України на правозастосовчу практику судів спеціалізованої юрисдикції // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. - №4. – С.138-141.

Сергієнко Н.М. Конституційна імплементація норм міжнародного права // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – 2003. – Випуск 39 (у двох частинах). Частина І. –– С. 180-191.

Анотації

Сергієнко Н.М. Застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції (європейських досвід). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11. – міжнародне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація містить комплексний аналіз теоретичних та практичних аспектів застосування норм міжнародного права органами конституційної юрисдикції європейських держав. Розглядається правова природа та функції органів конституційної юрисдикції в системі внутрішньодержавної імплементації норм міжнародного права.

Автором аналізуються форми конституційного контролю, зокрема, попередній та наступний контроль конституційності міжнародних договорів, контроль відповідності норм національних законів положенням Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (контроль конвенційності), контроль відповідності національних законів міжнародним договорам. Особливу увагу автор приділяє особливостям та правовим наслідкам актів органів конституційної юрисдикції при застосуванні ними норм міжнародного права, а також питанням міжнародно-правової мотивації цих актів. Окремо проаналізована практика Конституційного Суду України з питань застосування норм міжнародного права.

Ключові слова: конституційна імплементація, орган конституційної юрисдикції, конституційність міжнародного договору, контроль конвенційності, міжнародно-правова мотивація.

Сергиенко Н.Н. Применение норм международного права органами конституционной юрисдикции (европейский опыт). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Диссертация содержит комплексный анализ теоретических и практических аспектов применения норм международного права органами конституционной юрисдикции европейских государств. На основании теоретических достижений автором исследуются правовая природа и функции органов конституционной юрисдикции в системе внутригосударственной имплементации норм международного права.

Автором анализируется формы конституционного контроля, а именно, предварительный и последующий контроль конституционности международных договоров, контроль соответствия норм национальных законов положениям Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод 1950 года (контроль конвенционности), контроль соответствия национальных законов международным договорам.

Предварительный контроль конституционности международных договоров способствует стабильности как законодательства государства, так и ее правовой системы в целом, устраняя проблему возможного изменения Конституции государства, а также последующей отмены нормативных актов, изданных на основании и во исполнение международного договора, признанного неконституционным. При осуществлении последующего контроля конституционности международных договоров органы конституционной юрисдикции имеют возможность проверять на соответствие Конституции государства нормы международных договоров с учетом практики их применения как другими государствами-участниками, так и национальными органами.

Изначально контроль конвенционности рассматривался как контроль соответствия норм национальных законов нормам основопологающих договоров Европейского Союза, подвергся значительным эволюционным изменениям, и как новая функция органов конституционной юрисдикции ограничен в большей мере установлением соответствием национальных законов Европейской конвенции о защите прав и основных свобод 1950 года.

На основании анализа конституционных положений и норм специальных актов о деятельности органов конституционной юрисдикции определена сфера применения норм международного права при реализации функции контроля соответствия национальных законов международным договорам государства.

Значительное внимание автор уделяет особенностям и правовым последствиям актов органов конституционной юрисдикции при применении ими норм международного права. Отдельно исследуются вопросы международно-правовой мотивации актов органов конституционной юрисдикции.

Определено, что особенности конституционной юрисдикции Украины состоят в наличии функции контроля конституционности международных договоров. Функция контроля конвенционности национальных законов и функция контроля соответствия национальных законов международным договорам Украины фактически осуществляются Конституционным Судом Украины, хотя окончательно четкого законодательного оформления эти функции не приобрели.

Ключевые слова: конституционная имплементация, орган конституционной юрисдикции, конституционность международного договора, контроль конвенционности, международно-правовая мотивация.

Sergienko Nataliya. “The Implementation the International Law rules by the constitutional jurisdiction authorities (European Experience).– Manuscript

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Science (Law), speciality 12.00.11- International Law.- Taras Shevchenko Kiyv national university, Ukraine, 2004.

The thesis contains complex analysis of theoretical and practical aspects of the international law enforcement by the European countries authorities of constitutional jurisdiction In this work the following is under the view: legal nature and functions of the authorities of constitutional jurisdiction in the system of domestic implementation of the rules of international law.

The author analyses the forms of constitutional control, particularly, preceding and subsequent control of international agreement regulations, the control of correspondence of the national legal acts practice to the European Council convention of the human rights and freedom protection of 1950 (control of conventionality); the control of correspondence between domestic law and international agreements. The author pays especial attention to the consequences of the acts of the constitutional jurisdiction authorities during the exercise of the rules of law and to the questions of international-legal motivation of these acts. The practice of the Constitutional Court of Ukraine concerning the usage of the rules of international law has been also analyzed.

Key words: constitutional implementation, the authority of constitutional jurisdiction, the correspondence between the domestic constitution and international agreement, control of conventionality, international legal motivation.